Реферат Сьєра-Леоне та Мадагаскар
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Сьєрра-леоне - країна-аутсайдер
Територія та географічне положення. Республіка Сьєрра-Леоне — унітарна держава, що складається з трьох провінцій. Країна розташована в Західній Африці й межує з Гвінеєю (1) і Ліберією (2). На заході та південному заході Сьєрра-Леоне омивається Атлантичним океаном, низькі піщані береги в північній частині порізані естуаріями рік. Тут багато зручних гаваней.
Назва країни в перекладі означає «лев'ячі гори». Таку назву 500 років тому португальські мореплавці дали частині прибережної території, а потім вона поширилася по всій країні.
Природа. Більшу частину території Сьєрра-Леоне посідає Леоно-Лі-берійська височина із середньою висотою близько 600 м (максимальна висота — 1948 м). На півночі розташувався масив Фута-Джалон, більша частина якого розміщена в сусідній Гвінеї. На заході й півдні країни — низинна рівнина. Прибережна частина країни також являє собою низовину, що опускається до океану.
Клімат країни екваторіальний, спекотливий, із вологим літнім сезоном (травень—жовтень) і сухим зимовим (листопад—квітень). На узбережжі середня температура протягом року становить +24...+27 9С,| у внутрішніх і гірських районах температура трохи нижча. Опадів випадає багато — 2000—2500 мм на рік, а в горах навіть більше ніж: 3000мм.
Вологий клімат є причиною формування густої річкової мережі,, Річки тут невеликі, порожисті, але повноводні. Серед них виділяються: Моа, Рокел, Сева, Каба. Усі вони несуть свої води в Атлантичний океан. На річках, що спускаються з гір, розташовані численні водоспади — можливо, саме через шум падаючої води португальці назвали ці землі «лев'ячими горами», оскільки леви тут не водяться.
Основний тип рослинності — високотравна савана із заростями чагарників і баобабами. Уздовж узбережжя, у зоні приливно-відливної смуги, тягнеться смуга мангрів. Вони складаються із заростей вічнозелених дерев і чагарників із надземним дихальним корінням. На півдні, накордоні з Ліберією, і в горах збереглися вологі екваторіальні ліси, що займають близько 5 % площі країни.
Різноманітним є тваринний світ країни. Тут проживає безліч видів птахів, зустрічаються антилопи, гієни, зебри, мавпи (макаки, бабуїни, шимпанзе), дикі свині, змії, буйволи, слони, леопарди. У річках багато риби, водяться крокодили, на мілинах живують бегемоти (у тому числі карликові), а в гирлах збереглася рідкісна тварина — африканський ламантин. У прибережні води запливають акули, баракуди.
У надрах країни є запаси бокситів, алмазів, золота, титанових і залізних руд.
Історичний розвиток. Історія Сьєрра-Леоне почалася в естуарії річки Рокел, в одній із кращих гаваней західного узбережжя Африки. У 1788 р. чорношкірі поселенці, що прибули з Англії, заклали тут поселення Фрітаун, що в перекладі означає «місто вільних». У наступні кілька років сюди прибували групи звільнених й утеклих рабів. У 1808 р. поселення було оголошене колонією Великої Британії. Англійці перетворили Сьєрра-Леоне на форпост боротьби з работоргівлею. Ескадра королівського британського флоту, що базувалася тут, перешкоджала відправленню рабів у Новий Світ. Поступово британський вплив поширився на внутрішні райони Сьєрра-Леоне. У 1896 р. Велика Британія оголосила країну своїм протекторатом.
У 1961р. була проголошена незалежність Сьєрра-Леоне. У 1967 р. у країні пройшли вибори, на яких переміг Всенародний конгрес (ВК), а його лідер Сіака Пробін Стівенє очолив країну. У 1985 р. Стівенс передав владу. Джозефу Саїду Момо, що ввів надзвичайний економічний стан. Наприкінці 1980-х рр. у сусідній Ліберії розгорілася громадянська війна, а в 1991 Р. вона торкнулася і Сьєрра-Леоне. Із цього часу в країні постійно спалахували воєнні дії.
Одна з воюючих сторін складалася з представників повстанської організації Об'єднаного революційного фронту (ОРФ). ОРФ прагнув установити контроль над більшою частиною території країни. Уряд із великими зусиллями стримував заколотників, і тоді новий президент - Валентин Мелвіа Страссер - скористався послугами найманців. Вони вибили загони ОРФ із найважливіших алмазоносних районів і знищили деякі їхні бази. Однак Сьєрра-Леоне продовжувала занепадати, у країні почався голод. У 1996 і 1997 рр. у Сьєрра-Леоне відбулися два військові перевороти, після чого, в ситуацію втрутилися представники Економічного співтовариства держав Західної Африки. їхні збройні сили, що в основному складалися з нігерійців, повернули до влади законно обраного президента -Кабба. У відповідь заколотники об'єднали свої сили, і воєнні дії розгорілися знову.
У 1998 р. до країни були введені війська ООН, однак їхня місія тривалий час перебувала під загрозою зриву.
В останні роки ООН та інші організації докладали величезних зусиль для припинення громадянської війни. У 2002 р. була підписана мирна угода між ворогуючими угрупованнями.
Громадянська війна, що тривала в Сьєрра-Леоне більше ніж десять років, забрала до 75 тис. життів, величезна кількість людей залишилися каліками. Сотні тисяч жителів країни стали біженцями. 1,6 млн сільських жителів утратили домівку. Економіка країни опинилася повністю паралізованою. За підтримки ООН був створений Спеціальний міжнародний суд щодо Сьєрра-Леоне. Колишній президент сусідньої Ліберії Чарлз Тейлор обвинувачувався у військовій і фінансовій підтримці повстанських угруповань у період громадянської війни в Сьєрра-Леоне.
Населення. Більше ніж половину населення країни складають африканські народи менде (ЗО %) і темне (ЗО %). Також у країні проживають лімба й деякі інші народності, а у Фрітауні - нащадки звільнених рабів і переселенців із Ямайки та Канади - креоли (10 %).
Густота населення, за африканськими мірками, є досить високою — 86 осіб/км2. За природним приростом — 28 осіб на 1000 жителів — країна є одним зі світових лідерів, однак тут дуже велика дитяча смертність — 145 дітей із 1000 не доживають до року. Країна має один із найнижчих показників середньої тривалості життя — 34 роки.
Більшість населення сповідують іслам (60 %), у південних районах с християни (близько 10 %), інші — представники традиційних вірувань (культ предків і сил природи).
Міське населення складає 39 %. Майже половина городян прожинає у Фрітауні та прилеглих селищах. У Фрітауні — столиці Єьєрра-Леоне з 1961 р. — проживають близько 837 тис. осіб. Тут є підприємства харчової, легкої, будівельної, нафтопереробної галузей, фабрики :і огранювання й шліфування алмазів. У центрі міста розташований Національний музей, а також Національний університет Хура Бей, що раніше готував фахівців для багатьох британських колоній Західної Африки.
Культура. Ще сотню років тому значна частина корінного населення країни жила в умовах первісного суспільства із характерними рисами матріархату. Тільки в темне існувала більш складна організація суспільства. Але дотепер головними заняттями місцевих жителів залишаються тропічне ручне землеробство, розведення дрібної рогатої худоби та збиральництво. Жінки займаються річковим рибальством.
Традиційні ремесла — ковальська й гончарна справа, плетиво, ткацтво. Добре відомі вироби місцевих умільців різьблення по дереву, насамперед ритуальні маски та дерев'яні скульптури. Основна їжа — рисова каша та юшки, приправлені овочами, спеціями та пальмовою олією.
Господарство. Сьєрра-Леоне — аграрна країна з відносно розвиненою гірничодобувною промисловістю. Близько половини ВВП країні й дає сільське господарство. Для власних потреб і обміну вігромадських господарствах вирощують рис (це основна продовольча культура, яку обробляють переважно на заході), маніок, ямс, кукурудзу, просо, сорґо, батат, цукрова тростина, банани, апельсини, манго, овочі. Головні товарні сільськогосподарські культури обробляються на плантаціях, найбільше значення серед них мають кава, какао-боби, арахіс, а також олійна й кокосова пальми.
Через існування мухи цеце тваринництво розвинене слабко. Найбільш поширена ця галузь на півночі країни. Розводять дрібну й велику рогату худобу, свиней і свійську птицю. У річках і прибережних І водах ведеться ловля риби. Велике значення має лісозаготівля.
Основою промисловості є добувна галузь. Розробляються родовища алмазів (найбільші обсяги видобутку на півдні країни — у районі міста Кенема), титанових руд (одне з провідних місць у світі за видобутком), бокситів, золота, рутилу. У великих містах є дрібні й середні підприємства харчової промисловості (маслоробна, рисоочищувальна, цукрова), легкої (текстильні вироби), деревообробної, нафтопереробної галузей. ;
Транспорт розвинений слабо, особливо у внутрішніх районах. Найбільше значення має автомобільний і річковий транспорт, внутрішні водні шляхи складають 800 км. Для зовнішніх економічних зв'язків найбільш значним є морський транспорт. Головний морський порт — Фрітаун.
- У результаті громадянської війни й без того непросте економічне становище країни різко погіршилося. Протягом останніх десяти років вона — явний світовий аутсайдер як за економічними показниками, так і за індексом розвитку людського потенціалу. На сьогодні Сьєрра-Леоне — одна з найбідніших країн світу, хоча після укладення мирної угоди в економіці спостерігається деяке пожвавлення.
Мадагаскар
Територія та географічне положення. Мадагаскар — держава на однойменному острові й кількох прилеглих островах у південно-західній частині Індійського океану. Офіційна назва — Республіка Мадагаскар. Мадагаскар є четвертим за розмірами островом у світі. Відділений Мозамбіцькою протокою від східного узбережжя Африки, він розташований на відстані близько 400 км від африканського узбережжя. Своєю сучасною назвою Мадагаскар завдячує дорожнім заміткам венеціанського мандрівника Марко Поло.
Суперечка про походження Мадагаскару триває давно. Одні говорять про нього як про уламок давнього материка Гондвани, інші — як про дивом уцілілий клаптик легендарного континенту Лемурії, а треті (їх більшість) уважають, що Мадагаскар відколовся від Африканського материка близько 50 млн років тому.
Природа. Мадагаскар простягнувся з півночі на південь майже на 1600 км. Острів відрізняється дуже своєрідною природою. Більшу частину території займає вулканічне Високе плато — центральне нагір'я,— розбите тектонічними рухами на окремі масиви. Найвища гірська вершина — Марумукутру (2876 м) — розташована на півночі країни в гірському масиві Царатанана. На острові багато згаслих вулканів, нерідкими є землетруси. На сході й заході розташовані низовини. Берегова лінія майже всюди оперізана колоніями коралів, а східний берег порізаний бухтами та затоками, закритими з боку океану кораловими рифами.
Клімат Мадагаскару в цілому тропічний, чітко розрізняються дві пори року. Узимку — із травня до вересня — прохолодно й сухо, улітку — із листопада до квітня — спекотно й волого. Найбільшу кількість опадів (1500—3000 мм) отримують високі центральні частини островата східні схили. На південному заході значні території займає спекотна напівпустеля або випалена савана.
Кожна річка на острові має свої особливості. Річки, що впадають в Індійський океан,— короткі, порожисті, із водоспадами. Річки західного напрямку більш протяжні й спокійні. Головні річки — Беуїбука, Тсірібігья, Мангукі та Унілахі,— впадають у Мозамбікську протоку й використовуються для іригації. На Високому Плато багато озер. В основному це кратери згаслих вулканів.
Завдяки своєму ізольованому острівному положенню Мадагаскар є унікальним заповідником, де збереглося багато видів тварин і рослин, які ніде більше на Землі не зустрічаються. Так, із 12 тис. рослин Мадагаскару більше ніж 10 тисяч — ендеміки.
На сході й півночі острова переважають вологі тропічні ліси з гігантськими деревами. Там росте багато цінних порід, наприклад, полісандребен, каучуконоси. На Мадагаскарі налічується близько 1000 видів орхідей. Вражає величезна кількість ліан. Мадагаскарські ліани зберігають першість серед найдовших рослин нашої планети. І На заході розташовані савани з баобабами та пальмами. Там зустрічається знамените «дерево мандрівників» — мадагаскарська равенала. Схожа на величезне віяло, равенала є одним із національних символів Мадагаскару. У найиосушливішій частині острова ростуть характерні для тропічної напівпустелі алое, кактуси, молочай.
Типовий представник тваринного світу острова — лемур. Лемури належать до родини напівмавп. У природних умовах їх можна зустріти тільки на Мадагаскарі, тому острів іноді називають Лемурїєю. Крім лемурів, ендеміками є вівера — хижий маленький звірок, багато видів мишей, метеликів, майже половина птахів, що проживають на острові. Дуже багатий і різноманітний світ комах: різнобарвні мухи та терміти, сарана, гігантські коники — богомоли. На острові відсутні великі хижаки й отруйні змії.
Дослідники нерідко називають Мадагаскар «островом зразків». І Його надра збагачені різними мінералами. Тут є зелені йніжно-рожеві турмаліни, волошкові й діамантово-чисті берили, прозорі кварци, фіолетові аметисти, кавові топази, золотаві цитрини та ще безліч інших самоцвітів. Надра острова ще недостатньо вивчені. Уже відкриті поклади хромітів, бокситів, нікелю й інших кольорових металів.
Історичнийрозвиток. Близько 2 тис. років тому Мадагаскар почали заселяти переселенці з Південно-Східної Азії, Індії, Ірану. Пізніше на острів прибули люди з материкової частини Африки. У XII ст. на узбережжі Мадагаскару з'явилися перші арабські міста-колонії, а в центральній частині острова в XIV—XV ст. була утворена держана Імеріна. Першим європейцем, що відкрив острів, був португалець Дієго Діас зі своєю командою,, що в серпні 1500 р. випадково знайшов його під час пошуків морського шляху до Індії. Пізніше французи та англійці даремно намагалися зробити острів своєю колонією. Наприкінці XVIII ст. королівство Імеріна, розташоване в центрі острова, підкорило собі дрібні князівства й поступово перетворилося на потужну державу. Воно дістало назву Малагасійське королівство й тривалий час успішно відбивало спроби європейської колонізації. Однак у 1895 р. Мадагаскар був окупований і став французькою колонією. Під час Першої та Другої світових війн малагасійські солдати воювали у складі французьких військ.
У 1960 р. на острові була проголошена незалежність. Держава стала називатися Демократичною Республікою Мадагаскар.
У 1975 р. влада в країні була захоплена військовою диктатурою, за якої всі підприємства, у тому числі іноземні, перейшли в державну власність. У 1991 р. під тиском антикерівних виступів була прийнята більш демократична конституція.
У 1992 р. країна стала називатися Республікою Мадагаскар, й в 1993 р. на виборах перемогу здобув президент, що представляв опозиційні сили.
Президенту, що обирається терміном на п'ять років, і прем'єр-міністру належить виконавча влада в республіці. Законодавча влада здійснюється двопалатним парламентом, що складається із Сенату (верхня палата) і Національних зборів (нижня палата). Законодавство засноване на французькому цивільному праві. В адміністративному відношенні країна поділяється на шість фаритані (провінцій).
Населення. Населення Мадагаскару на 99% представлено його корінними жителями — малагасійцями. Як нація малаґасійці сформувалися в результаті змішування азіатських та африканських расових
типів, але більша схожість у них спостерігається все-таки з малайцями, їхня мова — малагасійська — належить до австронезійської мовної сім'ї. Малаґасійці поділяються на 18 етнічних груп, серед яких найбільш численними є мерина, сакалава, беуїлеу. На острові також-проживають французи, араби, китайці, індійці, пакистанці. Більше ніж половина населення дотримується місцевих традиційних вірувань. Християнство сповідують 37 %, іслам — 5 %.
Мадагаскар — одна з найбідніших країн світу з досить низьким рівнем життя населення. Рівень неосвіченості сягає 61 %. Показник народжуваності надзвичайно високий — природний приріст складає 33 %о, у зв'язку із чим 45 % населення країни складають діти та підлітки.
Крім малагасійської мови, офіційною є французька.
Більша частина населення зайнята в сільському господарстві. Частка міського населення невелика — 31 %. Великими містами є Антананаріву (1,1млн осіб), Туамасіна (145 тис. осіб) Фіанаранцуа (111 тис. осіб), Махадзанга (111 тис. осіб).
Антананаріву — столиця й найбільше місто Мадагаскару. Було засноване в 1610 р. У перекладі з малагасійської його назва означає «місто тисячі воїнів». Тут збереглися старовинні будинки колоніальних і доколоніальних часів. Відомою визначною пам'яткою є колишній палац королеви Мадагаскару. В Антананаріву в 1902 р. була створена перша в Африці Малагасійська академія наук. У місті чотири музеї, зокрема Музей мистецтв і Музей археології. Антананаріву — найбільший промисловий центр країни, тут зосереджена більша частина переробних підприємств,, насамперед харчової та легкої промисловості.
Культура. Головною особливістю малагасійської культури є переплетення азіатських та африканських традицій. Завдяки переселенцям із Південної та Південно-Східної Азії на Мадагаскарі почали вирощувати рис, використовувати човни з балансиром, носити одяг — ламбу, що став для малагасійців національним. З Азії також прийшов звичай у селах замикати на ніч ворота величезними кам'яними дисками діаметром 4,5 м і завтовшки до ЗО см.
Африканці-переселенці принесли із собою традиції скотарства. Африканські бики — зебу — складають основу традиційного малаґасійсь-1 кого господарства. З африканцями на острів потрапили зображення тварин, яких на Мадагаскарі ніколи не було. Так, жирафи, наприклад, стали однією з улюблених тем місцевих ремісників.
Завдяки арабським торговцям на Мадагаскарі були впроваджені передові на ті часи досягнення науки та техніки. Це насамперед технО'логії виготовлення паперу й створення книг.'Місячний календар, терези та торговельна термінологія, назви місяців і днів тижня також були перейняті в арабів.
Азіатський та африканський вплив відбився й на духовній сфері. Так, у релігійних обрядах традиційних вірувань малаґасійців проявляються риси ісламу й традиційні африканські мотиви.
Основою літературних традицій малаґасійців є відомі історичні хроніки сурабе — «Великі письмена», навіяні міфами та легендами. У народній музиці органічно співіснують індонезійський струнно-іципковий інструмент — валіха й африканські барабани. А в запальних ритмічних танцях, дуже схожих на танці жителів Східної Африки, присутні надзвичайно плавні й граціозні рухи рук, що нагадують рухи індійських танцівниць.
Традиційними художніми промислами є плетіння циновок із концентричними орнаментами та різьблення по дереву (зображення фігурок людей і тварин). У селах із волокон листя пальми рафії малаґасійці виробляють тканини — від дуже тонких, як шовк, до простих і грубих, як мішковина. Із листя пальми також виробляють стіни та огорожі або вкривають дахи, а із соку цієї пальми миготовляють вино.
Господарство. Основою економіки Мадагаскару є сільське господарство. Головні культури: рис, кукурудза, тютюн, цукрова тростина, чай, кава, перець, ваніль, тропічні фрукти. Власники багатьох плантацій — європейці. Здебільшого це плантації квітів. Тут вирощують троянди, гладіолуси, лілії, орхідеї, які потім за допомогою авіатранспорту відправляють у кращі європейські квіткові магазини. Авокадо, хурма, манго на французьких та інших ринках — родом із Мадагаскару.
Поголів'я великої рогатої худоби нараховує понад 10 млн голів. Значну частину складають горбаті бики — зебу. Також популярне розведення корів європейських порід, кіз, овець, свиней, свійської птиці. Розвинене рибальство й морський промисел. Малагасійці займаються ловлею тунців, восьминогів, креветок, молюсків, лангустів, черепах. Частина улову складає раціон жителів Мадагаскару, а частина переробляється або заморожується для відправлення до Європи. Незважаючи на те що в сільському господарстві зайнята значна частина населення, продуктів харчування недостатньо, тому частка їхнього імпорту є досить високою.
Промисловість представлена в основному галузями, що переробляють сільськогосподарську продукцію, — харчовою та легкою. У містах розташовані підприємства цукрової, маслоробної, консервної галузей. Налагоджено виробництво бавовняних тканин і взуття. Розвивається гірничодобувна й нафтопереробна промисловість.
Транспортна система Мадагаскару розвинена слабо. У центральних районах країни та столиці розвинений автомобільний транспорт. Залізниць мало, їхня загальна довжина лише 1020 км. В Антананаріву й Махадзангу є міжнародні аеропорти.
Найбільший морський порт — Туамасіна. Основними засобами пересування жителів прибережних районів є човни з балансиром і віт-1 рилом та піроги, а у внутрішніх районах країни — вози, запряжені зебу або кіньми.
Системи охорони здоров'я та освіти мають невисокий рівень розвитку. Однак слід зазначити досягнення певних успіхів у викорінюванні низки хвороб. Уряд Мадагаскару має нові джерела економічної допомоги та інвестицій. Найбільш перспективною галуззю для інвестування є туризм.
