Реферат Економічний потенціал Індії
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Економічний потенціал Індії
Однією з причин цього є той факт, що індійську валюту занижують з метою підвищення конкурентоспроможності індійських товарів на іноземних ринках.
Потрібно відзначити: якщо ми порівняємо економіки, враховуючи ВВП на основі купівельної спроможності національної валюти у відношенні до долара. Єдиними країнами, які випереджали Індію, були США, Японія та Китай18.
Зростання ВВП наприкінці 20-го і початку 21-го сторіччя відбулося завдяки економічним реформам, які Індія продовжує здійснювати з 1991 року. Середнє річне зростання ВВП протягом 80-х років налічувало 5% і збільшилося до 6% у 1990-х. Проте справжнє прискорене економічне зростання спостерігалося після 1995 року, коли економічні реформи, започатковані в 1991 році урядом Нарасима Рао, почали приносити результати. У 2002 році збільшення ВВП було 6,1% і 8,6% - у 2003. Зростання ВВП у 1990-х та на початку 21-го сторіччя було вдвічі більше, ніж середній світовий за цей період. Більш тою, з 2000 року ВВП Індії продовжував зростати19.
Економічний успіх Індії може бути приписаний внутрішнім реформам, відкритим іноземним інвестиціям (у 2007 році обсяг іноземних прямих інвестицій склав більше 17 млрд. американських доларів порівняно з середнім показником 455 млрд. в 1985-1995 рр.), витратам, що зросли, на інвестування і продуктивність, а також: структурним змінам. У 2007 році послуги дали більше 50% ВВП, сільське господарство - 23%, промисловість - 22%.. У 1997-2007 роках найбільше середнє зростання було зафіксоване у сфері послуг (8%), в сільському господарстві й промисловості - 6%'°. Сферами найшвидшого зростання в індійській економіці є туризм і послуги гоголів (11% середньорічного зростання) та інші послуги (9,5%)''. І найбільше підвищення витрат було зафіксоване в сталевій промисловості і автомобілебудуванні. Індія є найбільшим центром з обробки коштовних каменів, так само як золотих і срібних прикрас.
Економічним реформам сприяли зміни в політиці відносно прямих іноземних інвестицій. Ця політика була лібералізована в 1990-х, особливо після 1996 року. Більшість обмежень на прями іноземні інвестиції було усунено, й процедури спрощено. Зараз обмеження залишилися тільки в деяких секторах промисловості й у сферах ключової важливості, таких, як зброя, оборона (також нещодавно відкрита її обмеженому ступені), залізничний транспорт та ядерна енергетика.
Іншим позитивним чинником у розвитку є внесок міжнародної горнилі її націоналі,пий продукт Індії. У 2006 році показник експорту налічував 17% (порівняно з 7% в 1990), а імпорту - 19% (9% у 1990 році). Стрибок в експорті відображає спад частки напівфабрикатів, тоді як частка промислових і готових товарів зростає. Також зростає і частка високотехнологічних товарів і» експорті (2% у 1990 р.; понад 6% в 2006 р.). Ці дані позначають структурні зміни, що відбуваються в індійській економіці. Зміни також підтримувалися збільшенням витрат на дослідження іі розвиток, які досягли 0,8% ВВП. Індія грає все більш важливу роль в трьох секторах економіки: у сучасних інформаційних технологіях, біотехнологіях і фармацевтичній промисловості. У 2006 році обсяг експорту цих товарів перевищив 30 мільярдів американських доларів (тобто близько 30% загального експорту Індії), а обсяг імпорту - 20 мільярдів американських доларів. 1 Приріст, отриманий в секторі послуг міжнародної торгівлі, є. поза сумнівом, рисою, яка відрізняє Індію від інших країн" , їдо розвиваються.
Підвищення експорту й імпорту може бути приписане до декількох чинників, таких, як зняття ліцензійних обмежень, зниження тарифів на сировину і напівфабрикати, раціоналізація акцизних мит. Перспективна індійська політика міжнародної
Згадані вище реформи були призначені підвищити продуктивність Індії і привернути іноземних інвесторів. Варто відзначити, що економічні реформи також підвищили рівень індійських інвестицій за кордоном. Так, в 1985-1995 роках середньорічний рівень індійських інвестицій за кордон налічував 23 мільйони доларів США, в 1999 році він склав 80 мільйонів, тоді як в 2007 році ця цифра стала 11 мільярдів доларів. Основними реципієнтами індійських інвестицій були США (19% всіх інвестицій з 1996 по 2007 роки), Росія (18%), Франція і Велика Британія" . Зростання експорту й інвестицій в США закріпили становище Індії в міжнародній торгівлі.
Збільшення ролі Індії в міжнародних економічних відносинах також базувалося на динаміці зросту в секторі сучасних технологій та інформаційних систем. Добре відомий той факт, що, починаючи з кінця 90-х років, Індія досягла значних успіхів у сфері міжнародних інформаційних технологій. Найбільша динаміка зростання в 1995-2005 роках була зареєстрована в прибутках компаній програмного забезпечення (62,3%). Річне зростання в цілому по сектору ІТ в Індії протягом даного періоду перевищив 42% 2
Економічна потужність Індії: труднощі й
проблеми
Незважаючи на реформи і спроби скоротити економічне відставання Індії від західних країн, а також Китаю, становище і роль Індії у міжнародних економічних відносинах на початку 21-го сторіччя не відповідали її прагненням і потенціалу. Індія зіткнулася з економічними, соціальними проблемами й труднощами. У 2006 році частка Індії у глобальному експорті була майже в 8 разів меншою за частку Китаю і в 9 разів - Японії. Бразилія і Мексика також перевершували Індію, яка займала 30-те місце у світі. Враховуючи частку в глобальному імпорті, Індія займала 23-тє місце. Більш того, Індія не є головним торговим партнером жодної глобальної держави. Індійський експорт в США складає близько 1% всього імпорту США26. Індія не скористалася своїм економічним становищем стосовно сусідів. Країна не є ініціатором інтеграції в Південній Азії, одному з найбідніших регіонів світу. Внесок країн Південної Азії (Бангладеш, Пакистан, Шрі-Ланка, Мальдіви й Непал) в індійський експорт склав тільки 5% і 8% її імпорту. Торговельна політика Індії відносно цих країн (високі тарифи, інші торговельні бар'єри) спричиняє те, що всі вони (окрім Пакистану) мають величезний торговельний дефіцит в Індії. До того ж протягом 1990-х років сусіди Індії поліпшили торговельні стосунки з США, Європейським Союзом, Японією й Китаєм (свідоцтво - візит президента Шрі-Ланки до Китаю в 2005 році й угоди, які були підписані). Загальна частка США, Європейського Союзу й Японії в торговельному обміні з країнами Південної Азії була такою: Бангладеш - 86,5%, Мальдіви - 68%, Непал - 61%, Пакистан - 60%, Шрі-Ланка - 16%21. Індія також не відіграє значної ролі в торгівлі з Південними країнами. Згідно ІЛМСТАВ, в 2003 році в торговельному обміні між країнами Півдня Індія займала місце ближче до кінця першої десятки як з експорту, так і з імпорту, і її відсоток в цьому обміні склав тільки 3% (порівняно з китайськими 20%)28. Індія також не займає високе місце відносно інвестицій. Показник довіри до економіки в контексті прямих іноземних інвестицій показує, що Індія відстає від таких країн, як США, Китай, Бразилія, Велика Британія, Мексика, Німеччина.
Більш того, Індія зіткнулася з багатьма соціальними проблемами. Висновки виходять зі рейтингу Світового Банку по оцінці ВВП на душу населення, що базується як на офіційному курсі обміну, так і на паритеті купівельної спроможності. У 2006 році Індія була 159-ою (790 доларів США на душу населення) і 145-ою (3800 доларів США на душу населення) відповідно. Ці результати відсунули Індію далеко назад від США, Франції, Німеччині, а також від Японії, Росії, Китаю, Бразилії, Мексики і Південної Африки. З іншого боку, варто відзначити, що з 1990 року Індія досягла безпрецедентного збільшення ВВП на душу
Високий рівень індексу бідності (НРГ) є підтвердженням рівня бідності в Індії. Тут ця цифра складає 31,3% (58-е місце в світі) порівняно з Сінгапуром (6,3%, 6-те місце), Малайзією (8,9%) і Філіппінами (16,3%) . Високий рівень бідності в Індії може також оцінити згідно з рівнем письменних й чисельністю дітей, страждаючих від недоїдання. Незважаючи на це, кількість людей, які в Індії живуть бідно (на день більше 35% людей живуть менше ніж на 1 долар), досить велика. Окрім цього, середнє річне зниження рівня бідності протягом 1990-х років було тільки 1%. Згідно з М. Раваліоном, Африка, економічне зростання якої здійснювалося, головним чином, завдяки сектору обслуговування, не зазнала зниження рівня бідності, тому що більшість населення мешкає в сільській місцевості, де сільське господарство є головним джерелом доходу. Вони не відчули зростання порівняно з промисловістю або сектором обслуговування31.
Розглядаючи показники соціальної динаміки, необхідно також зважати на рівень освіти. Рівень письменних в Індії - 48 % порівняно з 90% у Китаї і 88% у Бразилії. Індія також має нижчий відсоток дітей, відвідуючих початкову або середню школу. Якщо дослідити вищу освіту, яка є дуже важливою для соціально-економічного розвитку, можна побачити, що в різних типах вищих навчальних закладів Індії було більш ніж 6 мільйонів студентів протягом 90-х років. У той самий період кількість студентів в СІЛА складала понад 14 мільйонів, а в ЄС - 12 мільйонів чоловік. Така різниця, враховуючи перевагу Індії у демографічному потенціалі, разюча. Це підтверджується співвідношенням студентів щодо всього населення Індії - 0,6%, у ЄС - більш ніж 3% і 5,4% у США32.
Аналіз рівня освіти може бути доповнений одним з показників, що використовується програмою розвитку ООН (ПРООН), а саме Індексом Технологічних Досягнень (ІТД). У даному випадку береться до уваги не тільки відсоток від населення, же відвідує школу, але також і додаткові елементи економічного і соціального рівня країни: наприклад, кількість створених патентів, відсоток високотехнологічних товарів в експорті, насиченість телефонного зв'язку або використання Інтернету, Останній показник є особливо істотним, оскільки характеризує загальний стан цивілізаційного розвитку. З показником 17 користувачів Інтернету на 1000 жителів Індія займає місце набагато нижче, ніж США і Європа, а також Бразилія (82/1000, Південна Африка 6 В/1000 і Китай (63/1000)33. Це означає, що, якщо Індія не зробить кроки для зменшення або позбавлення від цієї непропорційності, для її місця в конкуренції з пануючими державами може виникнути загроза в майбутньому.
Індія зробила значні зусилля для поліпшення цих соціальних показників. В абсолютних числах результати значні, але порівняно з іншими очолюючими державами, прагнучими такого статусу, з реальними і потенційними конкурентами результати незадовільні. Проте слід було б підкреслити, що потенціал робочої сили в Індії величезний - 602 мільйони чоловік. Середній щорічний приріст робочої сили складав більш ніж 2% на початку 21-го сторіччя з рівнем безробіття приблизно 5%. У зв'язку з цим не треба забувати, що Індія має другий за розміром (після Китаю) ринок вакансій в світі, вона також сприяє розповсюдженню англійської мови. Зважаючи на демографічні чинники (наприклад, процес старіння тут не прогресує з такою швидкістю, як в країнах ЄС; постійне збільшення населення в працездатному віці прогнозують на 25 років уперед), передбачається, що рівень життя в Індії збільшуватиметься поволі, але стабільно.
Більшість індійських і західних дослідників погоджуються, що для того, щоб Індія переглянула своє відношення до світового устрою, їй необхідно подолати соціально-економічні обмеження. Оптимістична перспектива майбутнього не може приховати той
Серед економічних труднощів потрібно також звернути увагу на проблеми, пов'язані з інфраструктурою, особливо з дорогами, енергосистемами, портами і телекомунікаціями. Незважаючи на економічну лібералізацію, Індія все ще поступається Китаю щодо прямих іноземних інвестицій та експорту. Індія досі не об'єднана з глобальною торговельною системою. Інші слабкі місця економіки країни: бюрократія, неефективний збір податків, а також політика місцевої, державної і центральної влади при наданні субсидій. Субсидування постачання води, електрики, їжі, добрива, пального для фермерів сприяло бюджетному дефіцитові на національному і регіональному рівнях. Слід також пам'ятати, що економічне зростання Індії -- одна з найсильніших рис країни, проте останніми роками через дії держави воно було досить непропорційним. Наприклад, в 1990-х роках середнє зростання валового внутрішнього продукту в Гуджараті досягло 8%, тоді як в Біхарі тільки 2,7%35. Дослідники одностайно стверджують: щоби вирішити проблеми 21-го сторіччя й грати вагомішу роль в міжнародних економічних відносинах, Індія повинна почати друге покоління економічних реформ. Вони мають охопити наступні сфери: сільське господарство, державні підприємства та їх приватизацію, регулювання торгівлі, охорону праці і скорочення субсидій. Всупереч деклараціям, проголошеним урядами, які швидко змінювали один одного, ці реформи так і не вступили в дію. Це спричиняється декількома чинниками. По-перше, організації, такі, як профспілки, фермерські лобі, й бюрократи намагаються зберегти існуюче становище. По-друге, меншість урядів у 1990-ті роки, так само, як і пізніші уряди, засновані на коаліції більш ніж 12 партій, були дуже слабкими, щоб провести радикальні ліберальні економічні реформи. Це відбулося через опозиції дрібніших партій коаліції або тому, що уряд був недостатньо сильним, щоб дістати схвалення реформ в парламенті.
Вищезгадані чинники перешкоджають економічному розвиткові Індії і послаблюють її міжнародний економічний стан. Згідно звіту, опублікованому у вересні 2001 року Глобальним Інститутом Маккензі, щоб досягти 10%-ого зростання валового внутрішнього продукту, Індія повинна обмежити субсидії, реформувати своє трудове законодавство і внести зміни до правил торговельної політики3". Звіт, написаний Світовим Економічним Форумом щодо конкурентоспроможності економіки країн всього світу (Шкала індексу глобальної конкурентоспроможності) в 2007-2008 роках, показує, що, хоча Індія поліпшила своє місце й отримала похвалу за інновації та впровадження нових технологій, країна зайняла 43-е місце в групі зі 125 країн .
Розвиток міжнародної стратегії та економічного фактора Індії
Внутрішні чинники, економічні реформи, лібералізація і глобалізація значно вплинули на розвиток міжнародної стратегії Індії. По-перше, відбувався процес економізації зовнішньої політики Індії. Економічні питання стали ключовими темами у співпраці з країнами-сусідами, пануючими державами, так само й з країнами Півдня. Риторика й ідеологія замінилися прагматизмом. Новий підхід до міжнародної стратегії став помітним як на регіональному, так і на глобальному рівнях. На обох рівнях економічний стан мав значний вплив на зовнішню політику Індії.
На регіональному рівні політичні діячі Індії усвідомлювали, що домінування їхньої країни у Південноазіатському субреґіоні і Азійсько-тихоокеанському регіоні не може бути заснованим на військовій силі. Діяльність Індії в цій сфері у 2005 році була продовженням політики, яка проводилася з початку 1990-х років та полягала в зміцненні стосунків з прямими сусідами (доктрина Гужрала) завдяки побудові міцних стосунків з країнами Південно-Східної Азії ("Огляд Східної Політики"), країнами Середньої Азії та з країнами Персидської затоки (вони розглядають ці зони як частину "розширеного сусідства Індії") і створенню більш близьких зв'язків з Японією38. У стосунках з цими країнами Індія робила пріоритетними економічні проблеми. Поглиблення економічних відношень і побудова партнерських стосунків з даними країнами є особливостями нової регіональної політики Індії.
Прояв нової зовнішньої політики Індії сприяв її значному залученню до Південноазіатської Асоціації Регіональної Співпраці (ПААРС), направленої на побудову більш близьких економічних стосунків з державами - членами асоціації. Уряд Індії також наполегливо підтримував ідею щодо створення торговельного привілейованого (пільгового) регіону за допомогою членів ПААРС (Південноазіатський Пільговий Торговий Регіон, ПАПТР), який почав діяльність в 3 995 році і згодом став зоною вільної торгівлі (Південноазіатська Зона Вільної Торгівлі, ПАЗВТ). Збільшеній обсягу міжрегіональної торгівлі було також метою форуму, створеного в 1997 році для таких 5 країн: Бангладеш, Індія, М'янма, Шрі-Ланка і Таїланд. Його назвали БІМШТ-ЕС (Бангладеш, Індія, М'янма, Шрі-Ланка, Таїланд- Економічне Співробітництво). Більш того, на думку багатьох аналітиків Індії, БІМШТ-ЕС існує як "міст між Індією і АСЕАН і підсилює положення Індії V східній частині Індійського океану
Проте з середини 1990-х Індія сконцентрувалася на співпраці з АСЕАН, групою, що складається з 10 країн Південно-Східної Азії40. Угода була підписана в Балі в 2003 році. Вона отримала назву «Основи Угоди всебічної Економічної Співпраці Індії і країн АСЕАН» та установлює зону вільної торгівлі між Індією та країнами АСЕАН (Бруней, Індонезія, Малазія, Сінгапур і Таїланд збираються приєднатися до кінця 2011 року, країни, які залишилися, - до кінця 2016 року). Індія була також запрошена взяти участь у першому саміті Східної Азії, де окрім країн АСЕАН+3 (АСЕАН, Китай, Японія, Південна Корея) брали участь Австралія і Нова Зеландія. Саміт, який проводився в Куала-Лумпурі в грудні 2005 року, показав, що Індія має намір бути активним учасником процесів інтеграції в Східній Азії. Вона прагне стати однією з провідних сил нещодавно заснованої спільноти разом з країнами АСЕАН+3 .
Економічний фактор також мав важливе значення в стосунках з Китаєм. Б.М. Джайн пише, що Індія та Китай у своїх стосунках керуватимуться взаємними економічними інтересами . Під час китайсько-індійського саміту у квітні 2005 року було підписано більше десятка торгових угод. Обидві країни підкреслили, що їх мета полягає в збільшенні торгового обміну до 20 мільярдів доларів США до 2008 року. Щоб досягти цього, була збільшена кількість рейсів між двома країнами і введені нові механізми для економічної співпраці (наприклад, Механізм Фінансового Діалогу). Крім того, ці дві сторони обговорювали проблеми енергетичної безпеки й створення зони вільної торгівлі між Індією та Китаєм. (Спільне оголошення Республіки Індія і Народної Республіки Китай) .
Варто також відзначити, що економічні питання з 1990-х років були предметом індійсько-американських стосунків. Сполучені Штати Америки підтримували економічні реформи, які проводилися урядом Нарасимо Рао в 1991 році. У 2005 році, протягом саміту, США та Індія зробили спільну заяву, в якій закликали до близького діалогу та співпраці у сфері економіки, енергетичної безпеки, науки, технологій, а також боротьби з ВІЛ. У 2006 році як частина офіційного економічного діалогу проводилися зустрічі стосовно торгової політики, фінансів, економіки й навколишнього середовища. Щоб довести все більш тісні економічні стосунки, необхідно тільки порівняти обсяг торгівлі між цими двома країнами, який збільшився з 4 мільярдів доларів США в 1986 році до 32 мільярдів в 2006 році. США стали самим значним партнером Індії з експорту (17,4%) і вагомим джерелом імпорту (приблизно 6%). Обсяг прямих іноземних інвестицій збільшився з 372 мільйонів доларів США у 1990 році до більш ніж 8,5 мільярдів доларів у 2005 році. У 2006 році прямі інвестиції США складали близько 1/3 (4 мільярда доларів США) від загальної кількості прямих іноземних інвестицій в Індії. Під час саміту США та Індії керівники обох країн підписали угоду з метою подвоєння торговельного обміну протягом трьох років, а також збільшення інвестицій44.
Глобалізація економічних процесів і лібералізація також вплинули на розвиток стратегії Індії відносно країн Півдня. Головна мета нової політики Індії в Африці і Латинській Америці полягає в установленні й зміцненні більш близьких торговельних стосунків між Індією та країнами цих регіонів. Ця мета була втілена в нових рекомендаціях політики Індії стосовно Африки, які мали назву „Центр інтересів - Африка", і новій стратегії стосовно Латинської Америки (Сфера інтересів - Латиноамериканські країни). У обох стратегіях економічні питання розглядаються як пріоритетні45. Зміцнення економічних і торговельних зв'язків, більш близькі політичні й культурні відносини, більш інтенсивна співпраця з африканськими й латиноамериканськими установами - ключові питання зовнішньої політики Індії у цих регіонах світу
сьогодні .
Індія й інші країни Півдня висловили думку, що соціально-економічні проблеми їхніх регіонів не можна оцінювати й аналізувати тільки з погляду внутрішніх чинників, що заперечує так званій Вашингтонській угоді. Вони вважають, що швидкий процес лібералізації, ринкові реформи і приватизація не вирішать всіх економічних і соціальних проблем і що повинні враховуватися особисті риси кожної країни і регіону. Підкреслювалось, що проблеми бідності і розвитку мають обговорюватися відносно несправедливої системи міжнародної торгівлі. Індія й інші країни Півдня зажадали відкрити європейський та американський ринки для продукції своїх країн, усунути субсидії, або, принаймні, сільськогосподарські субсидії в ЄС, США та Японії, так само як й інші квазі- й нетарифні бар'єри (особливо послаблення фітосанітарних норм).
Слід підкреслити, однак, що Індія не шукала конфронтації з Північчю. Приклади нової стратегії Індії стосовно Півдня - її співпраця з Південною Африкою та Бразилією (у структурі групи ІБПА, заснованою в 2003 році), співпраця з МЕКСОЗШ, Африканським Союзом й іншими країнами Півдня в групі Г-20 і СОТ. На вищезазначених зустрічах Індія наголосила на необхідності конструктивної співпраці між Північчю та Півднем і зосередилася на боротьбі проти бідності, не показуючи відмінності думок між західними країнами та Півднем.
Нова політика відносно Півдня повинна була характеризуватися прагматизмом і процесом економізації. Індія прагнула розширити діалог між Північчю та Півднем. Такі риси А. Нафей описав як новий принцип неприєднання . Як приклад нового підходу автор цитує форум ІБПА. Новий підхід проявив себе на прикладі дискусії, яка проходила 13-му саміті Руху Неприєднання в 2003 році в Куала-Лумпурі .
Позиція Індії щодо проблеми співпраці між країнами Півдня була висловлена прем'єр-міністром Індії А. Б. Важпаі. Він заявив, що " Рух Неприєднання - це історичний рух, який тепер діє в новому сторіччі. Тому необхідно встановити ефективніші способи досягнення основних цілей Руху". Підкреслюючи необхідність подальшої співпраці між членами Руху, прем'єр-міністр Індії назвав п'ять принципів, на яких повинен базуватися майбутній розвиток організації. Вони полягають у згоді щодо найсерйозніших проблем Півдня, невтручанні в двосторонні суперечки між членами. Країни Півдня повинні стати головними в майбутньому багатополюсному світі; економіка має бути головним виміром співпраці Півночі й Півдня; країни Півдня повинні сприяти демократи, правам людини і мультикультуралізму .
Таким чином, кінець холодної війни, глобалізація й економічна лібералізація значно вплинули на міжнародну стратегію Індії. З іншого боку, економічні реформи Індії, лібералізація й відкриття ринків для іноземних інвесторів вплинули також і на світову економіку. Індію розглядають як економічну державу, яка розвивається, з великим потенціалом і ринком, але на даний момент країна все ще стикається з багатьма соціально-економічними проблемами. Узявши за критерії економічні фактори, необхідно сказати, що в галузі економіки роль Індії не дорівнює ролі США,
Великобританії, Китаю або Франції. Варто також відзначити, що існують певні відмінності між Китаєм й Індією в соціально-економічній сфері (наприклад, у 1998 році загальний обсяг прямих іноземних інвестицій у Китаї склав близько 44 мільярдів доларів США порівняно з 2,5 мільярдами в Індії; у період між 1999 і 2001 роками 16% китайського населення жило менше, ніж на 1 долар на день, тоді як в Індії це було більше ніж 34% населення)50.
Індія, розуміючи труднощі й нові внутрішні та зовнішні обставини, в 1989 ропі приступила до впровадження нової внутрішньої і зовнішньої політики. Один з її головних намірів полягає із урегулюванні стосунків з пануючими державами світу, особливо з єдиною наддержавою - США, з головним постачальником зброї - Росією, а також головним давнім супротивником в Азії - Китаєм. Унормування стосунків з Пекіном та Вашингтоном, підвищення рівня торгівлі з даними партнерами було доказом зміцнення становища Індії на міжнародній арені51. Крім того, після закінчення холодної війни треба було переглянути принципи, які визначали місце Індії в Південній Азії. На початку 1990-х років уряд в Нью-Делі мав намір поліпшити стосунки або встановити дружні стосунки з безпосередніми сусідами Індії52.
Більше ніж за 15 років Індія (завдяки раціональному веденню зовнішньої політики, принципам багатосторонніх стосунків і новим напрямам діяльності) змогла добитися прихильності деяких країн, прагнучих співпрацювати з нею. Нова політика стосовно Африки й Латинської Америки, а також Великих Держав на території Азіатсько-Тихоокеанського регіону, які використовують нові способи торгівлі й політики розвитку, була новою особливістю зовнішньої політики Індії .
Проте це не змінює той факт, що існує потреба в більшій узгодженості зовнішньої політики, у більш активній політиці стосовно країн у стані розвитку, в інтеграції у світову економіку, а також у більш тісних стосунках з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону (цього можна досягти шляхом приєднання Індії до країн Азіатсько-Тихоокеанської економічної співпраці) . Існують також внутрішні проблеми країни, наприклад, бідність, низький рівень письменних, соціальні й етнічні конфлікти та ін. Як повністю реалізувати свій потенціал, значною мірою вирішувати самим індусам. Таким чином, зовнішня політика Індії має бути активною й багатосторонньою, вона повинна використовувати методи торговельної політики. Крім того, якщо Індія має намір грати важливішу роль в світовій економіці, вона повинна провести необхідні внутрішні реформи, головним чином в галузі освіти й економіки. Виконання цих умов, особливо останніх двох, може визначити, чи буде Індія все ще називатися потенційною країною, державою, що розвивається, або, як деякі класифікують її, країною, и,о «постійно розвивається, але нічого не досягає»"'5. Підвищення ефективності економіки, подальша лібералізація, збільшення інвестицій, більш вільний доступ до освіти - ці чинники, безумовно, сприятимуть поліпшенню становища країни і змусять її критиків визнати Індію однією з провідних держав.
Індія й інші країни Півдня висловили думку, що соціально-економічні проблеми їхніх регіонів не можна оцінювати й аналізувати тільки з погляду внутрішніх чинників, що заперечує так званій Вашингтонській угоді. Вони вважають, що швидкий процес лібералізації, ринкові реформи і приватизація не вирішать всіх економічних і соціальних проблем і що повинні враховуватися особисті риси кожної країни і регіону. Підкреслювалось, що проблеми бідності і розвитку мають обговорюватися відносно несправедливої системи міжнародної торгівлі. Індія й інші країни Півдня зажадали відкрити європейський та американський ринки для продукції своїх країн, усунути субсидії, або, принаймні, сільськогосподарські субсидії в ЄС, США та Японії, так само як й інші квазі- й нетарифні бар'єри (особливо послаблення фітосанітарних норм).
Слід підкреслити, однак, що Індія не шукала конфронтації з Північчю. Приклади нової стратегії Індії стосовно Півдня - її співпраця з Південною Африкою та Бразилією (у структурі групи ІБПА, заснованою в 2003 році), співпраця з МЕКСОЗШ, Африканським Союзом й іншими країнами Півдня в групі Г-20 і СОТ. На вищезазначених зустрічах Індія наголосила на необхідності конструктивної співпраці між Північчю та Півднем і зосередилася на боротьбі проти бідності, не показуючи відмінності думок між західними країнами та Півднем.
Нова політика відносно Півдня повинна була характеризуватися прагматизмом і процесом економізації. Індія прагнула розширити діалог між Північчю та Півднем. Такі риси А. Нафей описав як новий принцип неприєднання . Як приклад нового підходу автор цитує форум ІБПА. Новий підхід проявив себе на прикладі дискусії, яка проходила 13-му саміті Руху Неприєднання в 2003 році в Куала-Лумпурі .
Позиція Індії щодо проблеми співпраці між країнами Півдня була висловлена прем'єр-міністром Індії А. Б. Важпаі. Він заявив, що " Рух Неприєднання - це історичний рух, який тепер діє в новому сторіччі. Тому необхідно встановити ефективніші способи досягнення основних цілей Руху". Підкреслюючи необхідність подальшої співпраці між членами Руху, прем'єр-міністр Індії назвав п'ять принципів, на яких повинен базуватися майбутній розвиток організації. Вони полягають у згоді щодо найсерйозніших проблем Півдня, невтручанні в двосторонні суперечки між членами. Країни Півдня повинні стати головними в майбутньому багатополюсному світі; економіка має бути головним виміром співпраці Півночі й Півдня; країни Півдня повинні сприяти демократи, правам людини і мультикультуралізму .
Таким чином, кінець холодної війни, глобалізація й економічна лібералізація значно вплинули на міжнародну стратегію Індії. З іншого боку, економічні реформи Індії, лібералізація й відкриття ринків для іноземних інвесторів вплинули також і на світову економіку. Індію розглядають як економічну державу, яка розвивається, з великим потенціалом і ринком, але на даний момент країна все ще стикається з багатьма соціально-економічними проблемами. Узявши за критерії економічні фактори, необхідно сказати, що в галузі економіки роль Індії не дорівнює ролі США,
Великобританії, Китаю або Франції. Варто також відзначити, що існують певні відмінності між Китаєм й Індією в соціально-економічній сфері (наприклад, у 1998 році загальний обсяг прямих іноземних інвестицій у Китаї склав близько 44 мільярдів доларів США порівняно з 2,5 мільярдами в Індії; у період між 1999 і 2001 роками 16% китайського населення жило менше, ніж на 1 долар на день, тоді як в Індії це було більше ніж 34% населення)50.
Індія, розуміючи труднощі й нові внутрішні та зовнішні обставини, в 1989 ропі приступила до впровадження нової внутрішньої і зовнішньої політики. Один з її головних намірів полягає із урегулюванні стосунків з пануючими державами світу, особливо з єдиною наддержавою - США, з головним постачальником зброї - Росією, а також головним давнім супротивником в Азії - Китаєм. Унормування стосунків з Пекіном та Вашингтоном, підвищення рівня торгівлі з даними партнерами було доказом зміцнення становища Індії на міжнародній арені51. Крім того, після закінчення холодної війни треба було переглянути принципи, які визначали місце Індії в Південній Азії. На початку 1990-х років уряд в Нью-Делі мав намір поліпшити стосунки або встановити дружні стосунки з безпосередніми сусідами Індії52.
Більше ніж за 15 років Індія (завдяки раціональному веденню зовнішньої політики, принципам багатосторонніх стосунків і новим напрямам діяльності) змогла добитися прихильності деяких країн, прагнучих співпрацювати з нею. Нова політика стосовно Африки й Латинської Америки, а також Великих Держав на території Азіатсько-Тихоокеанського регіону, які використовують нові способи торгівлі й політики розвитку, була новою особливістю зовнішньої політики Індії .
Проте це не змінює той факт, що існує потреба в більшій узгодженості зовнішньої політики, у більш активній політиці стосовно країн у стані розвитку, в інтеграції у світову економіку, а також у більш тісних стосунках з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону (цього можна досягти шляхом приєднання Індії до країн Азіатсько-Тихоокеанської економічної співпраці) . Існують також внутрішні проблеми країни, наприклад, бідність, низький рівень письменних, соціальні й етнічні конфлікти та ін. Як повністю реалізувати свій потенціал, значною мірою вирішувати самим індусам. Таким чином, зовнішня політика Індії має бути активною й багатосторонньою, вона повинна використовувати методи торговельної політики. Крім того, якщо Індія має намір грати важливішу роль в світовій економіці, вона повинна провести необхідні внутрішні реформи, головним чином в галузі освіти й економіки. Виконання цих умов, особливо останніх двох, може визначити, чи буде Індія все ще називатися потенційною країною, державою, що розвивається, або, як деякі класифікують її, країною, и,о «постійно розвивається, але нічого не досягає»"'5. Підвищення ефективності економіки, подальша лібералізація, збільшення інвестицій, більш вільний доступ до освіти - ці чинники, безумовно, сприятимуть поліпшенню становища країни і змусять її критиків визнати Індію однією з провідних держав.
