РЕФЕРАТ

на тему: «Проблеми та перспективи політичної аналітики»




Вступ
Проблема методологічного забезпечення досліджень, а також навчального процесу підготовки фахівців, – одна з найважливіших проблем будь-якої науки, у тому числі й політичної аналітики. Та якщо, приміром, у світовій економічній науці вже з 1980-х років спостерігається справжній методологічний бум, то у межах сучасної, особливо пострадянської вітчизняної політичної науки, цей процес розпочався лише в новому тисячолітті й ознаменувався виходом з друку хоча й досить змістовних, але буквально поодиноких, до того ж переважно учбово-методичних праць. Як зауважують автори цих навчальних посібників, основною причиною відставання вітчизняних політологів у розробці методологічних проблем політологічних досліджень є те, що, сучасна методологія й техніка аналітичної діяльності являється тим скарбом, який поки що є незатребуваним органами державної влади й місцевого самоврядування задля підвищення ефективності управлінської діяльності» [1, с. 133]. Витрачати масу інтелектуальної, психічної й фізичної енергії невигідно, пише у своєму, по суті першому вітчизняному навчальному посібнику з методології й технології сучасного політологічного дослідження, А. Черниш: оклади трудоголіка й будь-якого іншого, голіка» однакові незалежно від кількості друкованих аркушів, а тому верхній рівень наукових знань – методологія – покинуто напризволяще [2, с. 5]. Внаслідок цього в Україні за останні майже два десятки років не захищено жодної кандидатської чи докторської дисертації з проблем методології політичного аналізу в прямій постановці питання, не випущено жодної монографії з методології політологічних досліджень, не кажучи вже про підручники, які б давали студентам системне уявлення про методологію політичної аналітики в цілому.




Історія політичної аналітики
Нові аналітичні прийоми виявилися пропозицією, яка сформувалася під попит, що утворився в результаті істотного ускладнення політичної системи в XX ст. Саме цей фактор і варто визнати основною причиною появи наукової політичної аналітики з використанням експертного знання, що повинна була замінити стратегію «досвіду й мудрості», яка дала збій.

Дійсно, в XX ст. на політичній арені з'явилися одразу кілька нових і вкрай важливих суб'єктів політичної аналітики, а вже існуючі суттєвим чином змінилися й підвищили рівень свого суспільного впливу. Так, усе більш активно стали втручатися в політику комерційні структури, що раніше перебували за рамками політичного поля, різко зросла роль засобів масової інформації, особливо після появи електронних ЗМІ, у результаті чого ЗМІ одержали навіть назву «четвертої влади». Активно розвивається виборча система, удосконалюється принцип поділу влади й парламентаризму, внаслідок чого в країнах з демократичною системою право вибору одержує переважна більшість населення, а законодавча й судова влади істотно розширюють свої повноваження. У світі з'являється значне число парламентських республік, де вищий законодавчий орган влади одержує право формувати кабінет міністрів, при цьому останній функціонує тільки на засадах підтримки парламентом. Виникає й інститут парламентського контролю за діяльністю уряду. Як значимі політичні актори заявляють про себе громадські організації, що кидають виклик традиційним політичним партіям. Та й самі партії переживають істотну трансформацію: вони вдосконалюють навички роботи з виборцями, внутрішню організаційну структуру, механізми реагування на зміни ситуації.

Ускладнення політичного процесу призводить до того, що політики змушені враховувати у своїй діяльності все нові й нові фактори, стикатися зі зростаючим у геометричній прогресії обсягом інформації, приймати значно більшу кількість рішень. Крім того, політичний процес виявляється настільки динамічним, що поняття досвіду стає все більш і більш розмитим – повторюваних ситуацій стає усе менше, а набутий від участі в певних подіях досвід виявляється в майбутньому малокорисним. Більше того, спроби використати старі напрацювання в нових ситуаціях без урахування умов, що змінилися, все частіше й частіше виявляються досить невдалими.

Дані обставини призводять до того, що політики змушені шукати допоміжні інструменти для оптимізації своєї діяльності й знаходять їх у вигляді носіїв спеціального знання про політичний процес, здатних за допомогою наукових технологій трансформувати його в компетентний аналіз ситуації, політичний прогноз і, що найголовніше, в політичне рішення.

У результаті в країнах розвиненої демократії парадокс політичної експертизи виявляється подоланим, і вона стає рівноправним членом «експертної родини». Більше того, політичні експерти все частіше працюють у тісному контакті з іншими експертами, що відбувається внаслідок збільшення числа прикладних проблем, які вимагають комплексного підходу. Політичні експерти співробітничають з експертами в галузі економіки, юриспруденції, соціології, демографії та цілої низки інших галузей наукового знання. Наприклад, можливість зміни виборчого законодавства є як політичною, так і юридичною проблемою, що вимагає участі відповідних фахівців. А для вирішення завдання забезпечення перемоги того або іншого кандидата на виборах потрібне підключення не тільки політичних і юридичних експертів, але й фахівців у цілій серії інших наукових дисциплін.

Говорячи про експертну революцію в політиці, слід зазначити й спокусу, що з'являється, замінивши експертами самих політиків – одержати своєрідний експертний реванш за минулі історичні періоди, коли політики не бачили необхідності в політичній експертизі. Але подібна підміна уявляється не зовсім реалістичною. Адже функції сучасних політичних експертів і самих політиків розрізняються. Політик – це насамперед не власник певних професійних і наукових знань, а носій специфічних інтелектуальних і людських якостей. Вони, з одного боку, забезпечують йому легітимність – готовність населення країни передати йому владні повноваження, що досить важливо в сучасних демократичних системах. З другого боку, вони дозволяють йому контролювати й спрямовувати процеси, що протікають у суспільстві. Політик є багато в чому фігурою синтетичною в тому розумінні, що він задає загальні вектори розвитку всієї структури держави й суспільства, при цьому не вимальовуючи окремі деталі. Визначаючи загальний напрям еволюції політичної й інших суспільних систем, він вдається до послуг експертів переважно для вирішення суто управлінських завдань. У результаті відбувається своєрідний поділ праці між політиками й експертами – кожний виконує свою функцію, становлячи в цілому ефективний тандем.

Водночас на даному етапі розвитку політичної системи не варто й переоцінювати роль експертів у процесі прийняття політичних і державно-управлінських рішень – найчастіше їхній голос не буває почутий практикуючими керівниками держави, що призводить до деформацій у процесі прийняття рішень. Особливо це характерно для пострадянського політичного процесу – багато вітчизняних політиків, щойно отримавши черговий диплом доктора чи кандидата наук, на жаль, найчастіше переоцінюють свої сили та як і раніше вважають себе здатними самостійно оцінювати поточну ситуацію, робити прогнози й приймати рішення.

Цікавим щодо цього є зауваження А.Вілдавскі про те, що основним супротивником використання політичної аналітики, а отже, і активного застосування експертизи, є бюрократія. Звиклі до функціонування в чітко лімітованому інструкціями й розпорядженнями адміністративному просторі, чиновники здебільшого не відчувають необхідності в політичному аналізі як інструменті, що активізує творчий початок при вирішенні політичних проблем. А.Вілдавскі використовує термін «контрабандне проникнення політичної аналітики у владні структури», маючи на увазі ту обставину, що технології політичної аналітики можуть поширюватися в інститутах влади, тільки переборюючи твердий опір бюрократичного апарату. Стикаючись із подібною протидією, експерти опиняються перед вибором: або продовжувати спроби впровадження наукових методик у процедуру прийняття управлінських рішень у даній структурі, або самим стати частиною бюрократичної системи, нормалізувавши свої функції й способи їхнього виконання й погодившись із рутинізацією своїх обов'язків. У цьому сенсі політичну аналітику варто розглядати як альтернативу механізму вирішення проблем у стилі твердої регламентації або авторитарного підходу. Політична аналітика, у свою чергу, являє собою науково обґрунтовані механізми форсування творчого процесу при прийнятті політичних та управлінських рішень [8].

Створення наукового напрямку, здатного інтегрувати та об’єднати науковий досвід, принципи та методи філософських, аналітичних, лінгвістичних, політологічних, соціологічних шкіл, у центрі уваги яких знаходяться політика та суспільство є ключовим завданням сучасної української науки. Такою дисципліною може стати політична аналітика, одним з завдань якої є розробка наукових та методологічних основ дослідження, моделювання, прогнозування та програмування політики як явища в цілому. На практиці політична аналітика може стати з одного боку ефективним інструментом державного управління та здійснення політики, а з іншого технологією інформаційно-аналітичного забезпечення та супроводу діяльності органів державної влади.

Формування політичної аналітики як цілісної дисципліни, яка інтегрує різні методи у власну аналітичну методологію, поєднуючи теорію з практикою, використовуючи політичні технології для управління політичними процесами в Україні наразі тільки відбувається.

Політична аналітика – це політико-управлінська дисципліна, що інтегрує та синтезує різноманітні методи дослідження, отримання та інтерпретації інформації стосовно об’єкту дослідження для формування контекстно-залежного уявлення про його сутнісні характеристики, що обумовлює вибір технології для прийняття, впровадження та реалізацію результативних рішень в системі влади.

Політична аналітика, у нашому розумінні складається із двох взаємно перехідних одна в іншу частин: теоретичної частини та прикладної частини, і використовує для рішення проблем як загальні принципи аналітичної філософії, так і різні методи, характерні для наук, які досліджують людину та суспільство.

У цілому політична аналітика має ряд істотних відмінностей у порівнянні з аналітичною філософією. Важливою складовою політичної аналітики є теоретична політологія, і прикладна (політичний аналіз), частиною якого є аналіз державної політики, що у свою чергу тісно пов'язаний з політекономією.

Аналіз політики, як і політекономія, за головну мету має досягнення суспільного блага за рахунок ефективного керування державою та економікою. Метою ж політичного аналізу є створення умов для прийняття таких політичних рішень, які будуть сприяти ефективному розвитку суспільства. При цьому політичний аналіз сприяє прийняттю ефективного політичного рішення виходячи з об'єктивної політичної ситуації при використанні загальних і окремих методів політології.

Мета політичної аналітики дещо інша: як отримати найповніше, найточніше, найдостовірніше уявлення про сутність процесів, які відбуваються у політиці, використовуючи базисні методи аналітичної теорії, аналізуючи мову політики та соціально-економічні і політичні процеси. Політична аналітика використовує комплекс теоретичних і практичних знань, накопичених в аналітичній філософії, політології, соціології, різних областей права, інтегруючи їх на основі аналітичних принципів і методології. Людина і її діяльність досліджується політичною аналітикою через існуючі системні закономірності, які визначають хід розвитку людського співтовариства, зв'язків, інтересів, мотивів, умов, що визначають характер і рід діяльності людини через систему існуючих відносин і світоглядних установок.

Завдання політичного аналітика полягає у тому, щоб ретельно аналізувати властивості політичної сфери, умови і причини, у яких відбуваються політичні події та зв'язати закономірними зв'язками один з одним, відповідно, середовище, причини, умови і події природними відносинами послідовно та логічно.

Політична аналітика досліджує політичні процеси, у яких проявляються певні закономірності, які можуть допомогти пов'язувати явища між собою. Аналітикові важливо знати, чому, як і якими шляхами відбувалася подія, що в цьому випадку вплинуло на певний результат, як проявляються незмінні інваріантні властивості даного універсуму. Відповіді на такі питання вимагають аналізу основних властивостей соціальних і політичних процесів. Аналітик ставить за мету виділення, розуміння, узагальнення і як наслідок – концептуалізацію незмінних і основних рис політичного універсуму, розглядаючи політику саме як ціле, утримуюче безліч елементів у досліджуваній області.

Разом з тим, якщо аналітик працює із природним емпіричним матеріалом, наприклад, аналізує політичний процес, то прогноз завжди буде ускладнений, оскільки неможливо контролювати вплив всіх перемінних (прихованих інтересів, мотивів акторів, можливістю або неможливістю досягнення компромісу в даній політичній ситуації тощо). Ці сторонні сили можуть бути невідомими або такими, що не піддаються виміру за допомогою існуючих методик, і навіть якщо вони відомі або вимірні, можуть виникнути моральні або політичні невідомі перемінні, які впливають на розвиток подій. У цій ситуації досить складно зробити точний політичний прогноз, але політична аналітика саме й прагне наблизитися до найбільш точного прогнозування подій, наслідуючи таким чином природничі науки.

У цілому можна запропонувати наступне бачення політичної аналітики як процесу: аналітик, досліджуючи політику, повинен наблизитися до розкриття абстрактних законів, які лежать в основі незмінних властивостей політичної сфери, використовуючи при цьому додатковий інструментарій (аналітичні схеми, моделі, опис, аналогії процесів, які лежать в основі цих властивостей).

У політичній аналітиці, як і в будь-якій іншій гуманітарній дисципліні, досить складно дати точне пояснення подіям, що відбуваються. Часто не вдається навіть включити точні передбачення та дедукції в прогноз і в пояснення головним чином тому, що висновки проблематично перевірити на практиці. Аналітик змушений доповнювати пояснення абстрактними судженнями і моделями, використовувати додаткову доказову аргументацію, що може мати дискурсивний характер, проте саме такий алгоритм дозволяє зрозуміти конкретні події.

Виникає ряд питань наступного характеру: наскільки взагалі прогноз у політиці неперекручений, чи можливо об'єктивне знання про процеси, які відбуваються у політиці? Як правило, політологи, політичні експерти, консультанти будують свої висновки не скільки на теорії, скільки на інтуїції або на особистісних інтересах. Відповідно факти будуть інтерпретовані або, навпаки, проігноровані у світлі цих інтересів. Виходячи з цього передбачуваний прогноз здійснюється не на основі наукової перевірки теорії та гіпотез, а є досить умовним узагальненням і виходить із особистісних упереджень. Тому першочерговим завданням для політичного аналітика є необхідність уникнення таких помилок, використовуючи інструменти та методи аналітичної теорії.

Основним напрямом політичної аналітики є інформаційно-аналітична діяльність.

Інформаційно-аналітична діяльність – це особливий напрям інформаційної діяльності, пов'язаний з виявленням, опрацюванням, збереженням та поширенням інформації переважно у сфері управлінської, політичної та економічної діяльності.

Проте, для управлінської сфери, політики та економіки, важливим є не стільки своєчасне ознайомлення з первинною інформацією, скільки випереджувальне виявлення проблемних ситуацій і прогноз розвитку подій. Необхідність в отриманні такої інформації зумовлена переходом владних структур до прогностичних форм діяльності з використанням багатоваріантних моделей розвитку подій, що потребує не просто констатації фактів для доведення тієї чи іншої тези, а системного підходу до розв'язання проблеми в цілому на основі поєднання інтелектуальних здібностей людини з функціональними. Близьким за змістом до інформаційно-аналітичної діяльності є поняття інформаційно-аналітичного забезпечення.

Інформаційно-аналітичне забезпечення – це сукупність технологій, методів збору та обробки інформації, що характеризує об'єкт управлінського впливу (соціальні, політичні, економічні й інші процеси), специфічних прийомів їхньої діагностики, аналізу й синтезу, а також оцінки наслідків прийняття різних варіантів політичних рішень.

Інформаційно-аналітичні діяльність в прикладному плані спрямована на забезпечення діяльності осіб, що приймають політичні рішення в умовах дефіциту часу, при неповноті та браку інформації про досліджувані процеси, нечіткість, суперечливості або часткову невірогідність інформації. Така діяльність повинна дозволити зібрати дані у цілісну картину про те, що відбувається й спрогнозувати на перспективу дії різних факторів, структур, груп інтересів та політичних акторів.

Для інформаційно-аналітичної діяльності особливої ваги набуває систематичність визначення кола питань, що виникають у процесі базової діяльності споживача інформації, їх аналіз та прогнозування тенденцій розвитку. Саме орієнтація на передбачення, виявлення тенденцій розвитку ситуації обумовлює переважне застосування різних аналітичних методів опрацювання інформації: інформаційний аналіз, ситуаційний, контент-аналіз тощо. Передбачення шляхів розвитку ситуації потребує узагальнення відомостей та їх оцінки, тобто використання методів узагальнення, абстрагування, моделювання. Для створення інформаційних документів такого напряму інколи необхідно провести самостійне соціологічне, статистичне, маркетингове дослідження.

Аналіз політичної ситуації через аналіз загальнодоступної політичної інформації є ключовим і необхідним елементом забезпечення ефективності діяльності будь-якого державного органу (включаючи органи місцевого самоврядування). У процесі детальної діагностики поточної ситуації аналітик повинен дотримуватися ряду принципів, а саме:

§ керуватися виключно інтересами, що відповідають поставленим завданням (професіоналізм);

§ ні в якому разі не пристосовуватися під власні бажання та бажання замовника (об’єктивність);

§ не намагатися одержати заздалегідь запрограмовані результати (істинність);

§ впливати на клієнта виключно за рахунок своїх особистих якостей – шляхом демонстрації професійних знань, прояву професійної етики та принциповості, через довірче спілкування тощо (принциповість).

Етапи аналізу політичної ситуації:

1. Важливим на початковому етапі дослідження є відповідь на наступні завдання та питання, які характеризують ситуацію:

§ які реальні ресурси мають і можуть задіяти ключові гравці (це дозволить встановити реальний ступень можливих загроз);

§ з’ясуйте наміри політичних акторів, поділив їх на задекларовані в тексті та приховані (вірогідні);

§ встановіть лінії можливих конфліктів між політичними гравцями;

§ встановіть загрози, що потенційно становлять небезпеку політичній системі (їх масштабність);

§ встановіть, які акції, дії, заходи та інші типи політичної активності найбільш вірогідні, в який термін їх планують провести актори;

§ мета заходів (на поглиблення конфлікту, спонукання до діалогу сторін конфлікту, звернення увагу на проблему, пошук компромісів, здобуття електоральної підтримки популізм, реклама, самореклама тощо);

§ інформаційна активність та інтенсивність (кількісні характеристики, скільки від певної політичної сили було заяв або інших витоків інформації в цілому в інформаційному просторі за день).


2. Техніка дослідження політичної активності в політичній аналітиці (івент–аналіз)
§ В процесі аналітичної діяльності аналітика може зацікавити інформація про окремі визначні події та ситуації, які за своїм змістом можуть визначати хід розвитку подальших політичних подій в державі, але суть яких не повністю відбивається через послідовний опис подій. У випадках, коли застосовуються узагальнені фактологічні дані про політичну ситуації, дуже багато аспектів політичного процесу можуть залишитись закритими для дослідника, отже, ступінь невизначеності при прийнятті рішень у динамічно мінливих умовах політичного середовища залишається досить високою.

§ Західні аналітики в ХХ столітті звернули увагу на частоту та рівні інтенсивності подій, що формують взаємодію сторін у рамках конкретної ситуації. У цьому зв'язку джерела інформації стали оброблятися з метою чіткої класифікації акцій і їхньої тривалості у часі. Ця методика отримала назву «івент-аналіз» або «аналіз подій»


3. Методика івент-аналізу або метод аналізу даних про події
·                     Мета аналізу подвійного ряду обробки інформації визначається за такими ознаками:

– хто головний суб’єкт в даній події (хто говорить і діє);

– мета, зміст, наміри, завдання суб’єкта (що саме говорить і як діє),

– об’єкт, стосовного якого суб’єкт діє (по відношенню до кого);

– термін, час, місце (коли говорить і робить).

·                     Аналіз відповідних даних здійснюється за наступними ознаками:

– суб'єкт-ініціатор (хто);

– сюжет (що);

– об'єкт (стосовно кого);

– дата події (коли).

Цей простий алгоритм опису події дозволяє аналітику систематизувати та обробляти інформацію про події, закладаючи основи для бази даних, яка в перспективі дозволить спрогнозувати ймовірний вплив подій подібного роду на політичну систему в цілому.

·                     Методика івент-аналізу заснована на спостереженні за ходом і інтенсивністю подій з метою визначення основних тенденцій до змін в політичному процесі. Методику івент-аналізу можна застосовувати і для аналізу політичної активності учасників політичного процесу: кількість акцій проведених сторонами, кількість інформаційних викидів сторонами, частоти проголошення промов сторонами, динаміки проведених акцій.

– Практика івент-аналізу передбачає розчленовування інформаційного масиву на окремі одиниці спостереження, кодування цих одиниць за принципом «що-де – коли», співвідношення у такий спосіб певних фактів з завданням дослідження.

– Наступним кроком застосування івент-аналізу є класифікація тих фактів і явищ, які характеризують досліджувану ситуацію та відповідають цілям дослідження, прикладом попередньої класифікації може служити сортування даних за принципом бінарної композиції – виділяються дві антагоністичні сторони (хороші-погані, ворог-друг і т.д.). До речі, сторін може бути більше.

– Важливим питанням є визначення того, що саме ми виділяємо як одиницю виміру. Залежно від цілей дослідження виділяють два види одиниць: суб'єкти політичних відносин (актори) і їхні дії (акції). Залежно від цілей дослідження можна зосередити увагу на вербальній або фізичній категорії дій, що становлять структуру та динаміку розвитку події. Фіксація та класифікація результатів дослідження відбувається за алгоритмом «хто, що, чому, коли» і проявляється в події в фізичних або вербальних діях.


4. Види дій (акції)
·                     Вербальні:

– Інформаційні акції (публічні виступи, заяви, конференції).

– Заяви, спрямованні на загострення протистояння (звинувачення, погрози, критика).

– Позитивні направлення на припинення протистояння (пошук компромісів, переговори, конструктивні пропозиції).

·                     Фізичні:

– Стратегічні – ескалація конфлікту (організація та проведення масштабних акцій з залученням значних ресурсів, демонстрації, мітинги, страйки).

– Тактичні (дії спрямовані на вербовку союзників, зустрічі, виступи). – Ініціація переговорного процесу між сторонами конфлікту (переговори, поступки).


5. Останнім етапом, застосування методики івент-аналізу є верифікація отриманих результатів, при підтвердженні результатів аналітичної роботи вони фіксуються в підсумковому документі.Відповіді на зазначені запитання та завдання дозволять аналітику сформувати цілісну інформаційно-політичну модель дня, яка є передумовою будь-якої аналітичної діяльності.




Висновки
Аналіз державної політики в сукупності з політичною аналітикою є однією із складових форм професійної діяльності державних діячів і службовців, яка потребує інформації, соціальних знань, професійного досвіду, інтуїції та вміння бачити явища в їх реальній динаміці, в причино-наслідкових та інших зв’язках. Це шлях до системного державного передбачення і прогнозування, до наукового синтезу, тобто створення достатньо повного, цілісного, конкретного уявлення про об’єкт, який реалізує державно-політичний істеблішмент. Кінцева мета такого аналізу – підготовка і прийняття фахових виважених державних рішень по реалізації тактики і стратегії державної політики.

Метою аналітика, якщо він таким себе вважає, незалежно від місця його діяльності, є визначення ефективно існуючого устрою та технологій його реалізації в контексті швидкості та якості прийнятих рішень на всіх ланках і усіх гілках державної влади.




Лiтература
1. Теорія і практика політичного аналізу: Навч. посіб. / Авт. кол.: О.Л. Валевський, Ю.Г. Кальниш, В.А. Ребкало та ін; За заг. ред. О.Л. Валевського, В.А. Ребкала. – К.: Міленіум, 2003. – 226 с.

2. Черныш А. Методология и технология современного политологического исследования: Учебное пособие. – Одесса – «Астропринт», 2003. – 198 с.

3. Кальниш Ю.Г. Політична аналітика в державному управлінні: теоретико-методологічні засади: Монографія. – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – 272 с.

4. Соловьев А.И. Политология: Политическая теория, политические технологии: Учеб. для студ. вузов. – М.: Аспект-Пресс, 2001. – 559 c.; Симонов К.В. Политический анализ: Учебное пособие. – М.: Логос, 2002. – 152 с.; Політична аналітика та прогнозування: Навч. посіб. / В.А. Ребкало, О.Л. Валевський, Ю.Г. Кальниш. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 60 с.; Телешун С.О., Баронін А.С. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації. – К.: Видавець Паливода А.В., 2001. – 111 с.; Дегтярев А.А. Политический анализ как прикладная дисциплина. – М.: Москов. гос. ин-т междунар. отношений (ун-т) МИД РФ, 2004. – 320 с.; Антанович Н.А. Методология и методы политического анализа. – Минск: БГУ, 2007. – 179 с.

5. Туронок С.Г. Политический анализ // Политология: Лексикон / Под редакцией А.И. Соловьева. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – С. 523 – 537.

6. Антанович Н.А. Методология и методы политического анализа. – Минск: БГУ, 2007. – 179 с.

7. Гаджиев К.С. Политология (основной курс): учебник. – М.: Высшее образование, 2007. – 460 с.

8. Никоненко С.В. Аналитическая философия: основные концепции. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2007. – 546 с.

9. Рубанов В.В. Проблеми інституціоналізації політичного аналізу в пострадянському суспільстві // Політичний менеджмент. – 2007. – Спеціальний випуск. – С. 241 – 254.

10. Дегтярев А.А. Политический анализ как прикладная дисциплина: предметное поле и направления развития // Полис – 2004. – №1. – С. 154 – 168.

11. Симонов К.В. Политический анализ: Учебное пособие. – М.: Логос, 2002. – 152 с.

12. Баронін А.С. Аналіз і прогноз у політиці та бізнесі: Курс лекцій. – К.: Вид. Паливода А.В., 2005. – 128 с.

13. Ребкало В.А., Кальниш Ю.Г. Практикум з політичної аналітики в державному управлінні: Навч.-метод. посіб. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 56 с.

14. Михальченко Н.И. Политическая наука в Украине: фактор становления государственности и оптимизации внутренней и внешней политики страны // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України: Збірник наукових праць. – К., 2007. – Вип. 35. – С. 9 – 18.

15. Туронок С.Г. Политический анализ. – Курс лекций. – М.: Изд-во Дело, 2005. – 360 с.

16. Ахременко А.С. Политический анализ и прогнозирование: Учеб. пособие. – М.: Гардарика, 2006. – 333 с.

17. Дегтярев А.А. Принятие политических решений: Учебное пособие. – М.: КДУ, 2004. – 416 с.