Реферат Формування іншомовної міжкультурної комунікативної компетенції елементарного рівня. Навчання тра
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
КИЇВСКЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕСИТЕТ
ім.Т.Г.
Шевченка
Інститут філології
Реферат з методики викладання іноземної мови
на тему:
«Формування іншомовної міжкультурної комунікативної компетенції елементарного рівня. Навчання транскрипційних навичок письма учнів 4класу(3
року навчання)»
Виконала студентка 4курсу
1
італійська група
Кліменко Дар
’
я
Володимир
і
вна
КИЇВ 2010
Зміст
ВСТУП
1. Формування комунікативної компетенції.
2. Формування міжкультурної та соціокультурної компетенції.
2.1 Мультимедійні технології для розвитку здатності до міжкультурної комунікації.
3. Формування комунікативної компетенції у дітей .
3.1. Культура мовлення.
3.2. Комунікативна функція.
4. Іноземну мову краще починати вивчати в молодшому віці.
5. Особливості викладання англійської мови для цільової аудиторії віком 9-10років.
6. Етапи вивчення англійської мови.
7. Лінгвокраїнознавчий аспект.
8. Навчання фонетичної транскрипції і навчання вимови учнів 4 класу.
8.1. Як зацікавити дитину читати на англійській мові
Висновок
Література
ВСТУП
Основними компетенціями, яких потребує сучасне життя, як зазначено у положенні про „Критерії оцінювання навчальних досягнень у системі загальної середньої освіти”, є політичні і соціальні. Лінгводидактичні, педагогічні, психологічні та інші наукові напрями акцентують увагу на необхідність формування соціальної компетенції. Це поняття слід розглядати та аналізувати інтеграційно. Інтеграційність соціальної компетенції проявляється в міждисциплінарності знань та здібностей і тісному взаємозв’язку з іншими видами компетенцій: комунікативною, інтелектуальною та інтеркультурною. Найважливішим елементом із усього вищезазначеного кола є саме комунікативна компетенція, так як вона проявляється у всіх життєвих сферах та від ступені її сформованості залежить здатність людини адекватно орієнтуватися та поводитися в різних соціальних ситуаціях. Такий підхід до навчання мови чітко сформульований у “Концепції мовної освіти в Україні”(А.М.Бєляєв, М.С.Вашуленко, В.М.Плахотник): „У школі не повинні мати місце зайва теоретизація, вербальне заучування граматичних положень та правил. Основним стержнем занять має бути всебічний розвиток усного та писемного мовлення учнів. Процес навчання має здійснюватись у певній системі на основі комунікативно-діяльнісного підходу”. Оволодіння учнями вміннями іншомовного спілкування передбачає формування у них достатнього рівня комунікативної компетенції, зміст якої включає: 1) мовну компетенцію; 2) мовленнєву компетенцію; 3) соціокультурну та соціолінгвістичну компетенції; 4) дискурсивну компетенцію; 5) стратегічну компетенцію. Проблема мовленнєвого спілкування привертала увагу багатьох видатних науковців: М.М.Бахтіна, Н.Н. Хомського. Теорію мовленнєвої діяльності розвивали О.М.Леонтьєв, І.О.Зимня, Т.В.Рядова та інші послідовники видатного психолога та педагога Л.С.Виготського. Комунікативну функцію мови розкрито в працях лінгвістів В.Г.Костомарова, О.М.Леонтьєва, Л.В. Щерби; основ розумової функції – в працях Є.М.Верещагіна, Ю.А. Жлуктенко, Ф. де Соссюра, Ф. Фолсома, Д. Хаймза, Л. Бачман, A. Палмера, M.Бугейта. Проблеми вивчення мови у процесі мовленнєвої діяльності, з урахуванням процесів, які відбуваються при слуханні та говорінні, змісту ролі учасників мовленнєвого акту досліджено у працях І.А.Бодуена де Куртене, Ф.І.Буслаєва, Г.Є.Пассова, О.О.Бодальова, В.О.Кан-Калика, О.В.Киричука, Н.В.Кузьміної, В.О.Сластьоніна, В.А.Семіченко, В.В.Полторацької, Т.І.Панько, О.О.Потебні, В.М.Русанівського, А.А.Шахматова, Е.Ю.Сосенко, Є.М.Степанової, Л.П.Федоренко, С.Я.Ярмоленко, І.П.Ящука, Дж.Керолла, В.Літлвуда, С.Савіньйона.
У наш час вкрай важливо замислитися над завданням раннього шкільного навчання цього предмета і можливостями його реалізації, оскільки в суспільстві існує велика потреба в фахівцях з якісно високим рівнем мовної підготовки. Визнання на державному рівні доцільності запровадження іноземної мови у початковій школі стало предметом зацікавлених дискусій педагогів, філологів та батьків. У країні відкривається все більше й більше ліцеїв, гімназій, де іноземна мова займає пріоритетне місце в учбовому процесі. З'являється все більше й більше загальноосвітніх шкіл, в учбовий план яких вводиться іноземна мова з першого класу. В багатьох дитячих садках та приватних школах програма передбачає обов'язкове вивчення іноземної мови. Збільшується кількість батьків, які бажають платити за навчання своїх дітей іноземної мови у групах при палацах культури, будинках творчості, в лінгвістичних центрах тощо. У газетах все частіше зустрічаються оголошення бажаючих знайти для своїх дітей домашнього вчителя (репетитора, гувернера) із знанням іноземної мови. Однією з основних умов запрошення на навчання чи роботу за кордон є знання іноземної мови. Ось чому знання іноземної мови дуже важливе.
У сучасних умовах іноземна мова розглядається як засіб спілкування і залучення до культури іншого народу. Це поступово стає домінуючою стратегією викладання іноземної мови в початковій школі. Особлива увага приділяється навчанню іноземної мови школярів в початкових класах, бо в дитинстві схильність до вивчення мов набагато більша. Останнім часом в педагогіці, як і в багатьох інших галузях науки відбувається перебудова практики та методів роботи в школі, а головною є проблема підтримки інтересу учня до навчання взагалі та іноземної мови зокрема.
1.Формування комунікативної компетенції
На особливу увагу заслуговує нещодавно розроблена «концепція компетентності» як провідна ідея для сучасної національної системи освіти, суть якої полягає в тому, що «…система освіти тільки тоді може вважатися ефективною, коли її результатом буде компетентна особистість, котра володіє не тільки знаннями, моральними якостями, але й уміє адекватно діяти у відповідних ситуаціях, застосовуючи здобуті знання і беручи на себе відповідальність за дану діяльність». Найбільш типовим, як мені видається, є наступне визначення: «Компетентність – якісно-своєрідне поєднання здібностей (якостей, ознак, параметрів), від яких залежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності». Доцільним є зупинитися на структурі комунікативної компетенції учнів , що складається з таких чинників:
а) мовленнєвої компетенції, що ґрунтується на чотирьох видах компетенцій: в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі. Ми зазначимо, що компетенція у говорінні включає компетенцію в діалогічному та монологічному мовленнях; лексична компетенція включає лексичні знання і мовленнєві лексичні навички; граматична – граматичні знання і мовленнєві граматичні навички; фонологічна – фонетичні знання та мовленнєві слухо-вимовні навички;
б) мовної компетенції, що є інтегративною та включає мовні знання (лексичні, граматичні, фонетичні та орфографічні), відповідні навички. Знання лише мовного матеріалу не забезпечує формування мовленнєвих умінь, учні мають здобути відповідні мовні знання, і в них необхідно сформувати конкретні мовленнєві навички для створення та розпізнання інформації;
в) дискурсивної компетенції, що включає комунікативні вміння, пов’язані з умовами реалізації окремих мовленнєвих функцій із застосуванням адекватних мовних моделей-зразків;
г) соціокультурної та соціолінгвістичної компетенції, що включають знання, уміння використовувати у спілкуванні та пізнанні іншомовні соціокультурні і соціолінгвістичні реалії. Іншими словами, це – сформованість в учнів цілісної системи уявлень про національно-культурні особливості країни, що дозволяє асоціювати з мовною одиницею ту ж інформацію, що і носій мови, і досягти у такий спосіб повноцінної комунікації;
д) стратегічної компетенції, що передбачає уміння вибирати ефективні стратегії для розв’язання комунікативних завдань; розвиток здатності учнів до самостійного навчання і самовдосконалення, бажання спілкуватися, слухати і розуміти інших, планувати навчальний процес, уміння адекватної оцінки та самооцінки.
На основі аналізу навчальних програм, підручників, методичних посібників з викладання мов, передового досвіду вчителів визначено, що основним підходом у навчанні мов є комунікативний підхід. Комунікативної компетенції учні набувають при вивченні мови за комунікативним методом, основу якого складає переорієнтація з форми на функцію, з лінгвістичної компетенції на комунікативну, з мовної правильності на спонтанність та автентичність, тобто природність комунікації. Комунікативно-орієнтоване навчання мов передбачає розвиток знань, мовленнєвих умінь та навичок. Разом з тим, сучасний світ вимагає значно вищих компетенцій, ніж спілкування на елементарному рівні. Ця мета передбачає взаємопов’язаний розвиток компетенцій учнів засобами іноземної мови для підготовки їх до міжкультурного спілкування в різноманітних сферах життєдіяльності. Відправним пунктом в організації такої роботи є розуміння того, що самий надійний шлях перетворення навчання мови у розвиваючий процес – це можливість поставити учнів перед необхідністю вирішувати комунікативні завдання, тобто завдання спілкування, оскільки вони є важливою умовою та необхідним компонентом праці, пізнання та орієнтації людини у світі.
Одиницею організації навчального матеріалу і навчального процесу є ситуація, що розглядається в широкому соціокультурному контексті, тобто з використанням елементів, що дозволяють створити умови для прилучення учнів до культури країни досліджуваної мови, до психології її носія. Спілкування, як правило, проходить у безпосередньому контакті учасників, обізнаних з умовами, в яких відбувається комунікація. Спілкування людей у реальному житті відбувається завдяки виникненню потреби в реалізації певного комунікативного наміру, досягнення або недосягнення якого визначає результат мовленнєвого спілкування. Важливо враховувати ситуативний характер мовлення, а саме: хто говорить (пише), про що, з якою метою, кому, за яких обставин, який передбачається результат спілкування та ін.
У ході спілкування комуніканти виступають як носії певних соціальних стосунків, що виникають в тій чи іншій сфері діяльності і реалізуються в конкретних мовленнєвих ситуаціях. Формування комунікативної компетенції можливе за умови моделювання у навчальному процесі типових ситуацій реального спілкування, що виникають у різних сферах життя і стосуються різних тем. У зв’язку з цим навчальна діяльність учнів організовується таким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань, спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування.
На формування комунікативної компетенції впливає низка факторів. Визначаємо внутрішні та зовнішні фактори. До внутрішніх відносимо: мотиваційну сферу; внутрішню позицію особистості; розвиток та становлення „Я” та почуття ідентичності особистості. До зовнішніх факторів відносимо соціальні умови: суспільство, в якому вживається конкретна мова, його соціальну структуру, різницю між носіями мови у віці, соціальному статусі, рівні культури та освіти, місці проживання, також різницю у їхній мовленнєвій поведінці в залежності від ситуації спілкування. Внутрішні та зовнішні фактори взаємопов’язані, зовнішні залежать від внутрішніх і навпаки. Постійні зміни, що проходять у нашому житті та житті нашої країни, вимагають високого рівня компетентності в усіх вищезазначених питаннях, адекватної поведінки у певній соціально-психологічній ситуації для досягнення мети бути високоосвіченою особистістю.
Формування відповідного рівня комунікативної компетенції відбуватиметься за наявності сприятливих дидактичних умов. Сприятливими дидактичними умовами вважаємо доцільним визначити: врахування вікових особливостей учнів; успішну соціалізацію та сприятливі соціальні умови; відпрацювання вчителями оптимальних механізмів мовлення; педагогічну майстерність вчителя; стимулювання учнів до вивчення мови; впровадження прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів; забезпечення учнів методичними матеріалами, що містять необхідну інформацію для комплексного формування комунікативної компетенції; розвиток пізнавальної діяльності учня; сприятливі умови та комунікативну поведінку співрозмовників; моделювання у навчальному процесі типових ситуацій спілкування.
Отже, компетентнісний підхід до вивчення мов є необхідним в умовах сьогодення для успішного досягнення цілей у реальних життєвих ситуаціях.
2.Формування міжкультурної та соціокультурної компетенції
Проблема формування соціокультурної компетенції (СКК) набула особливої актуальності у 90-х роках минулого століття, коли були детально досліджені її складові: країнознавча (Н.Брукс, М.Бірам, Л.П.Голованчук, В.В.Сафонова та ін.), лінгвокраїнознавча (Є.М.Верещагін, В.Г.Костомаров, О.Г.Оберемко, Г.Д.Томахін та ін.) та соціолінгвістична компетенції (М.Адельман, Н.Ф.Бориско, Х.Б.Браун, Н.Б.Ішханян, Д.Левін та ін.), в яких відображені компоненти міжкультурного спілкування: змістовний – країнознавча, культурознавча та міжкультурна інформація (країнознавча компетенція), мовний – лексика з національно-культурною семантикою, мовленнєвий етикет, техніко-комунікативні кліше (лінгвокраїнознавча компетенція), комунікативний – норми, сценарії, ритуали спілкування, техніка міжкультурного спілкування (соціолінгвістична компетенція).
Саме комунікативному компоненту, який передбачає розуміння і використання соціальних правил поведінки та дотримання правил етикету спілкування, присвячена велика кількість досліджень як у лінгвістиці (Ю.Б.Кузьменкова, В.В.Ощепкова, С.Г.Тер-Мінасова), так і в методиці навчання ІМ (Н.Ф.Бориско, О.Л.Красковська, Н.К.Скляренко, О.Б.Тарнопольський). Зміна соціокультурного контексту вивчення іноземних мов (ІМ) в європейських країнах і країнах СНД та рекомендації Ради Європи з мовної освіти визначили нове соціальне замовлення суспільства в галузі освіти, зокрема стосовно оволодіння ІМ, яке передбачає не лише навчання іншомовного спілкування, але й формування особистості на рубежі культур, готової до міжкультурного спілкування і здатної ефективно вирішувати інтеркультурні непорозуміння і конфлікти .Це означає, що учні мають усвідомлювати спільні і відмінні риси рідної та іншомовної культур для успішної участі в діалозі культур.
Як відомо, основною метою навчання іноземної мови в ЗОШ є розвиток комунікативної компетенції учнів, а саме вміння використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Досягнення цієї мети передбачає взаємопов’язаний комунікативний та соціокультурний розвиток учнів засобами іноземної мови для їх підготовки до міжкультурного спілкування в різних сферах життєдіяльності: особистісній, професійній, освітній, публічній. Це означає, що використання іноземної мови в соціальному контексті потребує від учнів не тільки знання іноземної мови, а й уміння орієнтуватися та бути відкритим до нового культурного досвіду, тобто бути справжнім користувачем мови.
Оскільки соціокультурна компетенція поділяється на країнознавчу та лінгвокраїнознавчу, учні, по-перше, мають здобути відповідні країнознавчі знання з історії, географії та культури країн, мову яких вивчають у школі, по-друге, оволодіти особливостями вербальної та невербальної поведінки носіїв мови у тій чи іншій ситуації спілкування. Саме формуванню такої компетенції має сприяти автентичний текст, який, як зазначено в Рекомендаціях Ради Європи , є центром будь-якого акту мовленнєвого спілкування, зовнішньою предметною з’єднувальною ланкою між тим, хто продукує, і тим, хто сприймає, спілкуються вони безпосередньо чи на відстані.
Згідно з вимогами чинної програми, учні загальноосвітньої школи мають розуміти нескладні автентичні тексти, що стосуються приватної, публічної, професійної та освітньої сфер спілкування, а також бути знайомими зі змістом соціокультурної інформації про країну, мову якої вивчають.
Тексти для читання та подальшого їх опрацювання мають добиратися таким чином, щоб за своїм змістом вони відтворювали реальні соціальні стосунки, містили доречні правила ввічливості та поведінки, включали основні відомості про культури народів, мова яких вивчається, про їх повсякденне життя, міжособистісні відносини, національну самобутність, історію та мистецтво соціальні відмінності того чи іншого народу.
Плануючи урок та сприяючи формуванню соціокультурної свідомості учнів як необхідної складової комунікативної компетенції, вчитель має забезпечити урок інформативними автентичними текстами у вигляді статей, сучасної прози та поезій, аудіотекстів, фотоматеріалів та відеофільмів для того, щоб кожен учень міг використати їх цілеспрямовано, аналізуючи соціокультурні проблемні ситуації через створення соціальних портретів та проектів, через спілкування та обговорення їх на уроці.
Шукаючи шляхи формування міжкультурної компетенції як складової соціокультурної компетенції молодших школярів на уроках мови у школах України, одним із ефективніших методів стала робота з прислів'ями. Відомий єврейський письменник Г. Полянкер писав: «Щоб краще і глибше пізнати народ, його душу, необхідно вникнути не тільки в його історію, побут, традиції, а й в літературу, і в його фольклор, цю невичерпну духовну скарбницю, яка створювалася впродовж століть. Все це незліченне багатство не залишається у вузьких рамках одного народу – відбувається взаємозбагачення не тільки літератур, а й фольклору. Адже справедливо відзначається в одній з єврейських приказок: «Незнайоме прислів'я – єврейський талмуд» (в значенні «підручник»)». На прикладі роботи над прислів'ями різних народів можна проаналізувати та порівняти спільне й відмінне у соціокультурному розвитку того чи іншого народу, побачити, як історичний розвиток впливав на взаємопроникнення та взаємовплив лінгвокультурних знань. Цей аспект навчання мови вкрай важливий і для виховання взаєморозуміння в міжнаціональному діалозі, і для збагачення особистості, і, власне, для пізнання реалій життя, втілених в мову і мовлення.
2.2 Мультимедійні технології для розвитку здатності до міжкультурної комунікації
Суспільство, яке дбає про своє майбутнє, має усвідомити колосальні можливості, привнесені новими інформаційними технологіями та навчитися грамотно застосовувати їх, у першу чергу, в освіті.
Можна багато дискутувати з приводу ефективності та доцільності використання інформаційних технологій на уроках, але не використовувати їх було б нерозумно. Можливості сучасного уроку й системи освіти взагалі значно розширюються завдяки використанню мультимедійних, інтерактивних технологій, Інтернету тощо. Сьогодні перед педагогами стоїть важливе завдання - виховати та підготувати молодь, спроможну активно включатися в якісно новий етап розвитку сучасного суспільства, пов'язаний з інформацією. Ані для кого не є новиною, що зараз дитина опановує комп'ютер раніше, ніж навчається грамотно писати та критично читати. Згідно з сучасною концепцією навчання, дедалі більше уваги надається оптимізації та індивідуалізації шкільної освіти.
Останніми роками увагу педагогів і вчених привернули мультимедійні технології. Мультимедія - це сучасна комп'ютерна інформаційна технологія, що дозволяє об'єднувати в одній комп'ютерній програмно-технічній системі текст, звук, відео, графічне зображення й анімацію (мультиплікацію). Для викладача цікавим є не стільки технологія комп'ютерного іміджу та звуку, скільки освітнє різноманіття та розвиток тих змін, які відбуваються в учневі під впливом мультимедія.
Із переміщенням головної уваги на розвиток у учнів комунікативної компетенції, здатності до міжкультурної комунікації та до використання мови як засобу цієї комунікації, учителі, у тому числі й іноземної мови, постійно шукають кращі способи отримання доступу до автентичних матеріалів і діляться досвідом, який покращить навчальні досягнення їх учнів. Активний і ефективний розвиток комунікативних навичок буде відбуватись лише за умов створення ситуацій практичного використання мови як засобу міжкультурного пізнання та взаємодії.
В останні роки в торговій мережі поряд із підручниками, посібниками та зошитами з'явилося чимало автоматизованих навчальних курсів, які є мультимедійними продуктами. На екран із текстовою інформацією подається різноманітна графіка (статичне зображення, малюнки, фотографії, схеми, таблиці, мультиплікація, динамічне зображення, відео фрагменти тощо) та звук (мова, музика, функціональні шуми й звуки тощо). Текст і зображення можуть бути кольоровими, супроводжуватись фонограмою та звуковими ефектами. Деякі навчальні курси пропонують вивчення іноземних мов із самого початку, інші - удосконалення набутого раніше рівня володіння іноземною мовою, де не виділяється якийсь один вид мовленнєвої діяльності.
3.Формування комунікативної компетенції у дітей
Опанування мови, слова починається з раннього дитинства в сім’ї, серед близьких і рідних дитині людей, а вдосконалення її триває у дошкільних закладах, школі і. впродовж усього життя.
Мова — це головний інстинкт, який відрізняє людину від інших живих істот, це є соціальний зв'язок між людьми, засіб для виявлення свого внутрішнього світу і для приймання нового безмежного знання. З усіх живих істот словесну мову має тільки людина, і це робить її паном над усім світом. Уявлення дитини тільки тоді стають певними і ясними, коли вони одержують словесне вираження. Дитина родиться з готовим механізмом для мови, але не має її майже до кінця першого року, бо мова — це не тільки звуковий вияв, а процес розумовий, який поволі розвивається у дитини, в залежності від її інтелектуального розвитку.
Отже, рідна мова є загальною основою навчання і виховання дітей у дитячому садку. Оволодіння рідною мовою як засобом пізнання і способом специфічно людського спілкування є найбільш вагомим досягненням дошкільного дитинства. Адже психофізіологами доведено, що саме дошкільний вік /до 6-7 років/ є найбільш сприятливим для оволодіння рідною мовою. До 5 років дитина засвоює звукову систему рідної мови й усвідомлює звуковий склад слова /Д.Б.Ельконін/, до 4-5 років засвоює відмінкові закінчення та основні граматичні форми /О.М. Гвоздєв/, з 5 років оволодіває монологічним мовленням /С.Л. Рубінштейн/. Якщо ж дитина з якихось причин буде ізольована від повноцінного мовленнєвого спілкування в дошкільні роки, це негативно позначиться на її подальшому і розумовому, і мовному розвитку.
3.1.Культура мовлення - це вміння правильно говорити /й писати/, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та ситуації спілкування, це система вимог стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності.
Культура мовлення проявляється в таких його характеристиках: правильність, нормативність, адекватність, логічність, різноманітність, естетичність, чистота, доречність.
Культура мовлення формується, розвивається і проявляється в процесі спілкування в мовленнєвій діяльності. Саме розвиток у дитини культури мовлення підвищує рівень формування комунікативної компетенції.
Комунікативна функція мови.
Програма з розвитку мовлення дітей охоплює як функціональну, так і змістовну сторони оволодіння мовою. В основі роботи з розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови лежить полі функціональність мови та мовлення.
Мова виконує низку функцій, які є життєво важливими для суспільства, окремих соціальних груп, для кожної людини-мовця. До них відносяться: комунікативна функція, експресивна функція, номінативна функція, гносеологічна функція, культуроносна функція, мислетворча функція, естетична функція, ідентифікаційна функція, контактовстановлювальна функція, волюнтативна функція, демонстраційна функція, дейктична функція.
3.2. Комунікативна функція - це функція спілкування, яка здійснює інформаційний зв'язок між членами суспільства, задовольняє потребу людини в іншій людині, забезпечує нерозривну єдність людини і мови.
Функціональне забезпечення літературної мови в житті української нації полягає в обслуговуванні всіх сфер діяльності суспільства: вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкування людей у матеріально-виробничій і культурній сферах, мовою науки і освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури, засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.
Завдяки мові дитина засвоює цей досвід, прилучається до культурно-історичних цінностей і надбань своїх пращурів.
Комунікативна функція – одна з найголовніших та основних функцій – з моменту свого народження з дитиною спілкуються мама, тато, бабусі й дідусі, близькі та родичі, просто знайомі. Вперше побачивши новонароджену дитину дорослі вітають її, спілкуються з нею, задають питання, правда не отримують жодної відповіді. Проходить зовнішньо одностороння, але все ж таки розмова між двома людьми. З часом ця бесіда більш жвавіша та красномовна, з ростом та розвитком дитини – розвивається і її мова, спілкування з собі подібними /і не тільки – іграшки, тварини і т.п./ набирає обертів, збільшується кількість слів, якими володіє дитина, розширяється її кругозір, росте її досвід, збільшується спілкування з оточуючими.
Для розвитку мовлення дитини потрібно докласти чимало зусиль. Цим повинні займатися не тільки фахівці /вихователі, вчителі/, але і в родинному колі необхідно приділяти достатньо уваги для розвитку мовлення дитини. Це не є складною задачею і існує безліч способів для внесення вправ з розвитку мовлення в щоденне життя дитини. Читаючи книгу, розглядаючи малюнки, продивляючись художній фільм або дитячу передачу достатньо обговорити з дитиною почуте та побачене, розсудити вчинки, поведінку або слова героїв, виказати свою думку та послухати думку дитини щодо розглянутого, зробити висновки. Важливо під час бесіди слідкувати за мовою дитини, вживати якомога більше лагідних, ввічливих та і просто добрих слів, навчити новим словам. Задача батьків полягає не тільки в тому, щоб дитина була сита й охайна, потрібно побільше спілкуватися з дитиною, обговорюючи різні життєві ситуації, підштовхувати її на розмови при цьому уважно слухати та коректно виправляти неправильно сказані дитиною слова. Розвитку мовлення сприяють різні ігри, участь в яких дозволяє вживати нестандартні слова і фрази, поповнювати словниковий запас. Навчання мови і розвиток мовлення дітей не зводяться лише до мовленнєвої діяльності, до реалізації і використання мовної системи. Оскільки мова і мовлення обслуговують всі види діяльності дитини, доречним буде говорити про взаємозв’язок усіх видів діяльності в мовленнєвому спілкуванні, про інтеракційну взаємодіючу діяльність" /А.Менг/. Компетентність має вікові характеристики, які розглядаються як орієнтовні показники розвитку особистості на кожному віковому етапі, базисні характеристики компетенції певного виду діяльності: мовленнєвої, художньої, пізнавальної, музичної, конструкторської тощо. Кінцевою метою роботи з розвитку мовлення в шкільному закладі є формування культури спілкування, тому завданнями формування комунікативної компетенції в дітей є:
А. розвиток комунікативних здібностей дітей відповідно до кожного вікового періоду - емоційне спілкування з дорослими, спілкування з однолітками, ініціативне спілкування із співрозмовником;
Б. засвоєння ввічливих форм спілкування, розвиток мовленнєвого етикету;
В. формування культури мовлення;
Г. формування культури спілкування.
Мовленнєвий етикет передбачає правила мовленнєвої поведінки в стандартизованих ,однотипних, ситуаціях мовленнєвого спілкування .Вітання. Знайомство. Подяка. Вибачення. Прохання. Прощання. Комплімент. Кожна типова ситуація обслуговується групою формул і виразів мовленнєвого етикету, які діти повинні засвоїти вже в дошкільному віці.
4.
Іноземну мов у краще починати вивчати в молодшому віці
Малі діти, все ще здатні застосовувати свої індивідуальні, природні стратегії опанування рідної мови, коли усвідомлюють, що ті ж самі стратегії можна використати й для вивчення англійської.
• Малі діти можуть вивчати мову, якщо вони залучені до діяльності, яка нагадує гру. Вони опановують мову, беручи участь у певних видах діяльності разом із дорослими. Спочатку діти усвідомлюють смисл самої діяльності, а потім починають розуміти мову, якою вони спілкуються з дорослими.
• Малі діти мають більше часу в своєму розпорядку дня для англійської мови. Шкільні програми для дітей цього віку зазвичай є менш формальними і мозок дитини іще не перевантажений інформацією, яку треба запам’ятати. Домашні завдання, як правило, нескладні або їх немає зовсім і діти менше відчувають стрес, викликаний необхідністю досягти встановлених стандартів.
• Діти, які мають можливість опанувати другу мову в молодшому віці, здатні застосовувати ті ж самі підсвідомі природні стратегії вивчення мови у своєму подальшому житті, коли їм потрібно вивчати іще й інші мови. Опанувати третю, четверту та навіть іще більше мов стає легшим, ніж вивчення другої мови.
• Малі діти, які опановують мову природним шляхом, а не вивчають її свідомо, як це змушені робити підлітки або дорослі, скоріше матимуть кращу вимову та відчуття природи самої мови та відповідної культури. Коли діти, які володіють тільки однією мовою, досягають зрілості і набувають більшої самосвідомості, їхня здатність опановувати мову зменшується і вони починають відчувати необхідність вивчати англійську на свідомому рівні, користуючись програмами, що побудовані на принципі пріоритету граматики. Вік, в якому відбувається ця зміна, значною мірою залежить від індивідуальних особливостей розвитку кожної дитини, а також від вимог та очікувань суспільства.
5.
Особливості викладання англійської мови для цільової аудиторії віком 9-10років
У сучасних соціально-економічних умовах дедалі більшого значення набуває досконале володіння іноземною мовою. Вивченню мов відводиться все більше програмного навчального часу не лише в школах і вузах, а й у дитячих садках.
Починаючи з 2002/2003 навчального року вивчення іноземної мови в загальноосвітніх навчальних закладах починається з другого класу, а у гімназіях та спеціалізованих школах - з першого, що вказує на особливу актуальність і того питання, яке розробляється в даній роботі. Іншим, не менш важливим, пріоритетом у розв'язанні питання є орієнтація на комунікативно спрямоване навчання учнів іншомовного спілкування, а також пошук таких видів діяльності на уроці, які були б ефективним інструментом у вивченні іноземної мови молодшими школярами. Проблема оволодіння дітьми 7-10 років другою мовою досить добре висвітлена в науковій літературі . Як свідчать результати проведених досліджень, дитина оволодіває іноземною мовою легше, ніж доросла людина. Розквіт людських здібностей до засвоєння другої мови характерний для дітей 4-10-річного віку. На цей період уже визначилася локалізація мовних функцій як у лівій, так і у правій півкулях головного мозку, що означає здатність дитини сприймати значну кількість інформації, аналізувати її і адекватно оперувати нею як на вербальному, так і на мовленнєвому рівнях. Психологи довели, що молодші школярі мають стійку довготривалу пам'ять, їхній мозок характеризується пластичністю, здатністю швидко реагувати та переключатися з одного виду діяльності на інший, їм властиве володіння мистецтвом імітації . Усі згадані психологічні чинники свідчать про те, що для вивчення іноземної мови на початковому етапі навчання є всі необхідні передумови, а тому воно є виправданим.
Із закінченням дошкільного періоду формується спрямовування до суспільно-корисної діяльності, вміння робити прості узагальнення, керувати власною поведінкою, практично оволодівати мовленням і вмінням будувати взаємозв'язки та співпрацювати з іншими людьми . З цими новоутвореннями дитина переходить до наступного вікового періоду.
Молодший шкільний вік (з 6-7 до 9-10 років) визначається важливими зовнішніми обставинами в житті дитини - вступом у школу. Досягши віку 6-7 років, дитина в основному вже готова до систематичного навчання у школі. Про неї можна вже говорити, як про особистість, оскільки вона усвідомлює власну поведінку, може порівнювати себе з іншими. Майбутній школяр вже розуміє, яке місце він займає серед людей і яке місце він займе у найближчому майбутньому (він піде до школи). Таким чином, він відкриває для себе нове місце у соціальному просторі людських відносин.
Перехід до шкільного віку пов'язаний з значними змінами у діяльності, спілкуванні, відносинах дитини з іншими людьми. Основною діяльністю є навчання, змінюється уклад життя, з'являються нові обов'язки, новими стають відносини дитини з оточуючими її людьми.
Нова соціальна ситуація вводить дитину у строго нормований світ відносин та потребує від неї відповідальності за дисципліну, розвиток виконавчих дій, пов'язаних із набуттям навиків навчальної діяльності, а також за розумові здібності. Нова соціальна ситуація розвитку впливає на умови життя дитини та виступає для неї як така, що провокує стрес. Цей вік називається кризою семи років. Це період народження соціального «Я» дитини.
Зміна самосвідомості веде до переоцінки цінностей. Старі спонукальні мотиви замінюються новими. Все, що пов'язане з навчальною діяльністю, виявляється більш важливим. Криза семи років виникає на основі особистої свідомості. Педагог має намагатися зробити уроки на засадах індивідуального підходу в умовах колективних форм навчання.
Спостереження психологів стверджують, що спілкуючись, діти переконуються в тому, що іноземна мова є реальним засобом спілкування, і водночас отримують можливість проявити свою індивідуальність.
Треба звернути увагу на те, що для молодших школярів зовнішні враження - це сильний відволікаючий фактор. Їм важко зосередитися на незрозумілому складному матеріалі. Їхня увага характеризується невеликим об'ємом, малою стійкістю: вони можуть зосереджено займатися однією справою протягом 10-20 хвилин (у той час як для підлітків цей час - 40-45 хвилин, а для старшокласників - до 45-50 хвилин). Тому урок для цієї вікової групи школярів не може тривати більше 35 хвилин.
Щодо особливості мислення молодших школярів, то воно конкретне. На початковому етапі опанування мовою діти засвоюють її переважно наочним шляхом, коли водночас і чують нове слово, і спостерігають відповідний предмет, явище чи дію. Чим менша дитина, тим більше навчальний процес має опиратися на її практичні дії, бо їй недостатньо лише дивитися та мислити, їй необхідно взяти предмет до рук, тримати в руках, погладити його, побудувати щось тощо. Усі види діяльності, типові для молодшого школяра, маються бути по можливості включені в загальну канву уроку іноземної мови. І чим більше буде задіяно видів сприйняття, тим ефективнішим буде навчання.
Новий цікавий підхід до вивчення іноземної мови - це комунікативно-ігровий метод навчання. Він забезпечує дійове, зорієнтоване на особистість навчання іншомовного спілкування. Психологічні, фізичні і фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, зокрема пластичність мозку, гнучкість мозкових механізмів мовлення, що сприяють швидкому і якісному запам'ятовуванню, на основі якого легко реалізується перенесення в різні ситуації спілкування, підвищена сенситивність, яскраво виражені імітативні здібності, які підкріплюються здатністю до наслідування, - все це є передумовами успішного вивчення молодшими школярами іноземних мов. Виходячи з цього, психологи вважають, що у шкільному віці гра все ще залишається важливою діяльністю в житті дитини. Гра для дитини - не лише цікавий спосіб провести час, але й спосіб моделювання зовнішнього дорослого світу, спосіб моделювання взаємовідносин, коли у дитини формується схема її взаємовідносин з однолітками. Оскільки гра, навчання і праця - основні види діяльності в житті людини, а перехід від одного виду діяльності до іншого - це взаємодія попередніх і наступних форм, то вибір гри як важливого прийому і оптимальної форми навчання на початковому етапі є цілком виправданим.
Педагог має запропонувати такий спосіб засвоєння знань, який був би спрямований спеціально на розвиток, а не на шкоду дитині. Для цього важливо, щоб дитина була головним дієвим героєм на уроці, почувала себе вільно та комфортно, приймала активну участь в обговорюванні тем уроку. Важливо, щоб діти почувалися вільно і разом з учителем «створювали» урок. Не тільки і не стільки знання та володіння мовним і мовленнєвим матеріалом визначають ефективність процесу навчання іноземної мови в молодшому шкільному віці, скільки готовність та бажання дитини брати участь у міжкультурному спілкуванні мовою, яку вивчають. Це можливо, якщо основною формою шкільної діяльності буде не слухання, говоріння, читання та письмо іноземною мовою, а живе активне спілкування з учителем та один з одним.
Надання дітям можливості багато рухатись не тільки співпадає з потребою віку, але й суттєво прискорює процес засвоєння іноземної мови . Адже фізична активність, за дослідженнями фізіологів, тісно пов'язана з мовленнєвою. Воднораз це дозволяє дітям «скинути» зайву енергію, накопичення якої під час традиційного ведення уроку дається взнаки як порушенням дисципліни, так вадами фізичного розвитку учнів молодшого шкільного віку. Що ж стосується спеціальних вправ типу фізкультпаузи та аеробіки, то для дитини їх виконання є доброю нагодою продемонструвати класу свою фізичну досконалість і привести у відповідність до неї свою мовленнєву діяльність. Беручи до уваги швидку стомлюваність дітей, на уроці іноземної мови не можна обійтися без фізкультхвилинки, що супроводжується римовками. Таким чином учитель досягає подвійної мети: невеликий перепочинок та запам'ятовування нових слів.
Дуже важливо грамотно спланувати навчальний процес, опираючись на психологічні, фізіологічні та фізичні особливості віку. Але не можна спиратися лише на ігри, оскільки сучасність, розширення культурних кордонів, прагнення до пізнання світу у школяра молодших класів зумовлює практичну значимість вивчення іноземної мови.
Іноземна мова має засвоюватися учнями як засіб спілкування. Діти повинні вивчати мову в процесі зацікавленого спілкування та взаємодії з різноманітними персонажами: вчителем, ляльками, вдаваними носіями мови. Потрібно стимулювати потреби в ознайомленні зі світом іноземних одноліток та використовувати для цієї мети мову іншого народу. Будь-яке спілкування починається з мотиву та мети, тобто з того, чому та навіщо щось говориться, сприймається на слух, читається, пишеться.
Діти краще сприймають та засвоюють матеріал, якщо він якось обіграється, інсценується. У цьому на допомогу приходять вірші, казки, невеличкі п'єси, дитячі спектаклі та свята з використанням англійських пісень та віршів. Можна просити дітей принести іграшки, килимець, на що вони відкликаються із задоволенням.
При вивченні іноземної мови важливо те, яким голосом учитель вимовляє слова та фрази і який при цьому вираз його обличчя. Безумовно, голос учителя має бути доброзичливим та запрошувати до спілкування. Вираз обличчя має відповідати тону, який інтригує, змовницько-довірливим або серйозним, діловим, з виразом радості зустрічі.
При вивченні іноземної мови з першого класу середньої школи необхідно звертати особливу увагу на взаємовідносини учня з оточуючими його людьми, а не тільки бути об'єктом контролю мовної компетенції. Цьому сприяє цілий ряд вправ. Наприклад: «Слідкуйте уважно за Юрком, слухайте уважно, чи правильно він говорить». Головне, щоб учень, вступаючи до спілкування іноземною мовою, не відчував страху за помилки та намагався всіма засобами, якими він володіє, реалізувати той чи інший комунікативний намір. Вважається, що помилки - це засіб та умова успішного оволодіння комунікативною компетенцією . Їх наявність не свідчить про невдачу, а навпаки, вони показують, що навчальний процес проходить нормально і учні приймають у ньому активну участь.
Комфортність взаємодії дітей під час спілкування іноземною мовою багато в чому залежить від того, як використовуються різноманітні організаційні форми навчання. Поруч із індивідуальною та фронтальною роботами необхідно також активно впроваджувати в навчальний процес і інші форми: групові, колективні та проектні. Дуже важливо при цьому правильно розміщувати дітей у класній кімнаті. Бажано, щоб молодші школярі працювали, знаходячись у колі. Очі вчителя при цьому знаходяться на рівні з очима дітей.
6 Етапи вивчення англійської мови
Цілком природно, що усне мовлення передує читанню та письму.
• Мовчазний період
Коли немовля опановує свою рідну мову, існує так званий «мовчазний період», під час якого немовля дивиться та слухає, а спілкується виразами обличчя та жестами, до того, як починає розмовляти. Коли малі діти вивчають англійську,вони також можуть мати «мовчазний період», під час якого спілкування та розуміння відбуваються раніше, ніж діти починають вимовляти англійські слова.
Протягом цього періоду батьки не повинні примушувати дітей брати участь в усних діалогах, вимагаючи від них повторювати слова. Усні діалоги мають бути однобічними і тут мовлення дорослих створює дитині чудові можливості для опанування мови. Коли доросла людина використовує так званий «перентіз», або «батьківську мову» (пристосовану до дитячих потреб форму мовлення, яку вживають батьки або інші дорослі люди) з метою полегшення процесу навчання, то дитина може скористатися багатьма стратегіями, які застосовувалися в період вивчення рідної мови.
• Початок говоріння
Згодом, в залежності від того, наскільки часто проводяться уроки англійської, кожна дитина (дівчата часто швидше ніж хлопчики) починає промовляти окремі слова (“cat” – «кіт», “house” – «дім») або шаблонні короткі фрази (“What’s that?” – «Що це?» , “It’s my book”– «Це моя книжка», “I can’t” – «Я не можу», “That’s a car” – «Це машина»,“Time to go home” – «Час йти додому») в діалогах або у неочікуваних ситуаціях. Дитина вже запам’ятала ці фрази та імітує їхню вимову, не усвідомлюючи, що вони складаються більш ніж з одного слова. Цей етап триває певний час, протягом якого дитина вивчає все більше мовних одиниць і використовує їх як найкоротший шлях до ведення діалогу, перш ніж навчиться будувати свої власні фрази.
• Побудова англійських фраз та речень
Поступово діти починають будувати фрази на основі одного слова, яке вони запам’ятали, до якого вони додають слова із свого власного словника (“a dog” – «собака», “a brown dog” – «коричневий собака», “a brown and black dog” – «коричневий та чорний собака») або цілі фрази, які вони запам’ятали, до яких додаються слова з власного лексикону (“That’s my chair” – «Це мій стілець», “Time to play” – «Пора грати»). Згодом, залежно від кількості занять англійською мовою та набутим досвідом, діти починають будувати повні закінчені речення.
7 Лінгвокраїнознавчий аспект
Вивчення іноземної мови нерозривно пов'язане з прониканням у культуру її народу, оскільки мова і культура нероздільні. Як відомо, лінгвокраїнознавчий аспект спілкування передбачає обов'язкове ознайомлення учнів з системою уявлень про основні національні традиції, звичаї та реалії країн, мова яких вивчається, а також оволодіння учнями необхідним мінімумом етико-візуальних форм мовлення. Проникання в культуру народу має не лише освітнє, але й чисто практичне значення. Діти, особливо учні перших класів, повинні вивчати іноземну мову як засіб спілкування, а також як елемент залучення їх до англійської культури. Цей аспект дійсно важливий, оскільки він сприяє розширенню загального кругозору дітей, що відображається у майбутньому на їх успішності, наприклад, з географії, естетики, світової художньої літератури, навколишнього світу тощо.
Для формування країнознавчої мотивації можна допомогти дітям встановити листування, обмін листівками, фотографіями, касетами з однолітками із Великої Британії, Німеччини тощо, в залежності від мови, яку вивчають. Звичайно, для першокласників це буде достатньо складно, але сам педагог може бути буфером обміну інформацією. Ввести дитину у світ культури іншої країни, мову якої вивчають, - дуже важливе завдання вчителя, вирішуючи яке він буде сприяти формуванню у дітей загальнолюдської свідомості. Тому навчання молодших школярів іноземної мови з перших кроків слід будувати як діалог культур: рідної та іноземної. І найголовніше у процесі навчання іноземної мови пам'ятати, що, приходячи на уроки іноземної мови, дитина має почуватися, немов вона потрапила в іншу країну. Головним чином, за це відповідає оформлення класу іноземної мови. Окрім звичайної наочності, тут будуть і символіка та прапор країни, тут же й ляльки у національних костюмах, тут же може стояти столик для чаювання, як за кращими традиціями країни. Необхідно, щоб поруч з димарем висіли різдвяні шкарпетки, а на Різдво там мають бути подарунки. Тобто усі характерні реалії країн, мову яких вивчають діти, повинні бути присутні, щоб стимулювати інтерес до культури та традицій, і тим самим - до мови.
Домашніми завданнями можуть бути, наприклад, такі. Підготовка малюнків, на яких зображені діти з України і Великобританії в національному вбранні, і коротенького повідомлення про них англійською мовою; малювання або ліплення фігурок улюблених персонажів відомих англійських (американських) та українських (російських) казок або мультфільмів і коротка характеристика цих персонажів англійською мовою; підготовка напередодні відомих свят англомовних країн та України деяких атрибутів цих свят, зокрема різдвяних вітальних карток, карток у формі серця на день Святого Валентина з відповідними написами англійською мовою; малюнки булочок з хрестом із крему (cross buns), які в англомовних країнах випікають напередодні Великодня, та українських писанок для ілюстрації дітьми своїх коротеньких повідомлень англійською мовою. Інтерес усіх дітей, зважаючи на особливості їх віку, викликає робота з малими формами англійського дитячого фольклору: віршиками, лічилками, скоромовками, піснями. Залучення до іншої національної культури такими автентичними, привабливими для дітей цього віку, засобами сприяє формуванню образу англійського (німецького тощо) ровесника і викликає в учнів почуття причетності до народу-носія англійської (німецької) мови. Цю роботу доцільно проводити у порівняльному плані з малими формами українського дитячого фольклору. Такий підхід обіцяє стати важливим моментом виховання дітей як типових носіїв національної культури. Адже принцип етнізації згідно з концепцією національного виховання Міністерства освіти і науки України - невід'ємна складова частина соціалізації дітей.
Отже, зміст початкової освіти відкриває широкі можливості для реалізації ідеї інтегративності в аспекті розвитку індивідуальності молодшого школяра під час навчання іноземної мови.
8. Навчання фонетичної транскрипції і навчання вимови учнів 4 класу
Ознайомлення з фонетичною транскрипцією — обов'язковий елемент навчання англійської мови в школі. Фіксація звуків у транскрипції допомагає створити зорову опору, яка дає можливість виділити звук, проаналізувати його особливості, зіставити з іншими звуками, організувати тренувальні фонетичні вправи, повторення та контроль. При навчанні читання фонетичні значки допомагають зафіксувати буквено-звукові та звуко-буквені зв'язки, тобто правила читання.
Як відомо, шкільна програма передбачає навчання читання за допомогою словника, тому ознайомлення з транскрипцією є практичною потребою.
Найкраще починати застосування фонетичної транскрипції на початковому етапі навчання читання, коли учні зустрічаються з випадками різночитання однієї букви. Так, якщо учень засвоїв у читанні слово а ріп, потреби в застосуванні транскрипції нема. Але коли в поле його зору потрапляє слово a kite, то це вже слушний момент для введення транскрипційного значка. Вчитель пояснює, що, оскільки буква читається у слові kite інакше, ніж у відомих уже словах, її вимову треба якось позначити. Для цього можна використати відповідний значок, яким і слід користуватися для позначення даного звука і надалі, якщо в цьому буде потреба.
Характерним для даної педагогічної ситуації є те, що учні раніше усно засвоїли слово kite, І тому їм легко читати його. Фонетичний значок засвоюється на основі відомого слова, що й полегшує його запам'ятовування.
Отже, введення нового графічного символу не призводить. до нагромадження труднощів. Основна небезпека, що виникає при введенні фонетичної транскрипції, полягає в тому, що орфографія і транскрипція змішуватимуться в свідомості учнів, що перешкоджатиме розвиткові навичок письма. Це реальна загроза, і тому вчителеві треба вжити заходів, щоб запобігти їй. Використовуючи транскрипцію, учитель і учні повинні писати значки так, щоб вони нагадували друкарський шрифт і не були подібні до рукописних букв; брати значки в квадратні дужки; записуючи звукосполучення, не поєднувати окремі значки; використовувати значки для часткового транскрибування слів; уникати запису слів, тим більше, речень за допомогою транскрипції. Якщо учитель додержуватиме цих правил, небезпека інтерферуючого впливу транскрипції буде незначна.
Яка ж робота провадиться для оволодіння транскрипцією як дійовим засобом організації роботи над вимовою? Деякі вчителі вважають, що ознайомлення з фонетичною транскрипцією повинно проходити як побіжний процес: треба показати значок, зробити відповідні пояснення, а далі використовувати в разі практичної потреби, тобто, коли слід з'ясувати вимову слова за допомогою словника, позначити вимову при запису слова в зошиті, при фіксації правила читання тощо. Проте слід зауважити, що допоміжна роль фонетичної транскрипції не е підставою для поверхового ознайомлення з нею. Для того щоб транскрипція справді допомагала в роботі над вимовою, учні повинні впевнено оперувати нею, а для цього необхідно виконати певну кількість спеціальних вправ.
Наведемо ряд вправ, виконання яких сприяє засвоєнню транскрипції і одночасно виробленню в учнів правильних вимовних навичок.
1) Вчитель показує окремі транскрипційні значки, зображені на картках. Учні вимовляють відповідні звуки.
2) Учні підходять до стола вчителя, беруть одну або кілька карток, показують їх класу і вимовляють кожний звук. Зверніть увагу на картки з англійської мови, так як вони не тільки полегшують роботу викладачеві англійської мови, а й здорово допомагають впоратися з поставленим завданням. Коли ми говоримо про картки з англійської мови, в першу чергу на розум приходять набори картинок з яких-небудь зображеннями. Як правило, ці колекції карток з англійської мови являють собою кілька десятків або навіть сотень зображень невеликого формату, із зворотного боку яких знаходиться переклад слова і його транскрипція.
Для чого потрібні картки з англійської мови? По-перше, вони добре розвивають пам’ять, тому що ілюстрація формує тісний зв’язок між словом і зоровим образом. По-друге, вони відпрацьовують вимову англійської мови, так як за допомогою транскрипції ми закріплюємо фонетично правильне звучання слова. По-третє, при роботі з картками з англійської мови відбувається тренування уваги. І підсумком усього цього можна назвати якісне поповнення як активного, так і пасивного словникового запасу.
Картками з англійської мови я називаю не лише слова з картинками, а й завдання-картки, на яких розміщені певні перевірочні вправи. Такі картки можна використовувати для колективної, індивідуальної чи диференційованої роботи з учнями, що не тільки дуже зручно, але і дозволяє знайти підхід до знань кожного.
3) Вчитель вивішує в класі зведену таблицю всіх відомих учням транскрипційних значків. Коли хтось з учнів неправильно вимовляє якийсь звук, вчитель зупиняє його і показує відповідний значок на таблиці. Це допомагає учневі виправити помилку, бо графічний образ значка асоціюється з певними поясненнями і вправами, які в свій час виконувалися при опрацюванні певного звука.
4) Вчитель пише на дошці слово, невідоме учням. Важкі орфограми позначаються транскрипційними значками. Учні читають слово.
5) Вчитель вимовляє звук, учні пишуть відповідний значок.
6) вчитель диктує слова ,а учні мають записати транскрипцію ,це відбувається у вигляді диктанту.
8.1.
Як зацікавити дитину читати на англійській мові
Для розвитку запасу лексики дитина має багато читати. Звичайно читати тяжкі тексти не надають бажаного ефекту. Від тяжких завдань дитина може розчаруватись в англійській мові та втратить зацікавленість в поданому матеріалі. Але перш ніж дитина зрозуміє важливість міжкультурного спілкування та усвідомить роль англійської мови, вона має отримати певний запас слів, щоб краще висловлювати свої думки на чужоземній мові.
Найкраще давати дитині читати легкі тексти на тему, яка може бути близька школяру. Наприклад це можуть бути казки.
Дитина вже знає зміст казки, головних героїв та знає наперед, що має відбуватись у казці. Тоді їй буде легше адаптувати незнайомі слова з відомим змістом.
Висновок
У психолого-педагогічній літературі компетентність розглядається як категорія оцінна, що характеризує людину як суб’єкта певного виду діяльності і забезпечує досягнення успіхів. При цьому оцінюються такі компоненти, як структура знань і умінь, ціннісні орієнтації, ставлення до діяльності, її результативність і здатність до її удосконалення. Іншими словами, компетентність – це стійка готовність і здатність людини до діяльності зі «знанням справи». Останнє залежить від «таких п’яти основних елементів: глибоке розуміння суті завдань і проблем, які розв’язуються; наявність досвіду у даній сфері; уміння обирати засоби і способи діяльності, адекватні конкретним обставинам місця і часу; почуття відповідальності за досягнуті результати; здатність учитися на помилках і привносити корективи у процес досягнення мети».
Вчитель розширює кругозір школяра, надаючи йому певну інформацію про країну, де живуть носії мови, яка вивчається. Іноді корисно показати привілеї країни, зацікавити дитячу увагу та уяву. І дуже важливо пояснити, що єдиним шансом розкрити для себе увесь світ є англійська мова. Пояснити її розповсюдженість, пояснити користь від отриманої інформації, але також, не слід забувати про вік школяра, і уся інформація має бути подана доступною для дитини.
Дитині, яка зіткнулась з проблемою вивчення англійської мови , дуже важко самостійно зрозуміти сенс поданого матеріалу. Також важко усвідомити англійську мову, як засіб спілкування. Спочатку, якщо перший викладач зацікавить цільову аудиторію, дитина сприймає англійську мову як гру. Але з часом матеріал збільшується, дещо дитина забуває і у 4 класі постає питання «Навіщо мені цей предмет?».
В такий момент вчитель має робити певні, чіткі, правильні кроки задля допомоги дітлахам. Вчитель має пам’ятати елементарні, але дуже важливі правила поведінки з дитиною, а головне, вміти правильно подати матеріал.
Викладач повинен заохотити та зацікавити клас, адже матеріал з кожним разом складніший, а дитяча увага все більш розсіяна.
В такі моменти, наприклад, на допомогу вчителю приходять елементи гри, які необхідні чи не на кожному предметі, та новітні технології.
З часом дитина починає запам’ятовувати якусь кількість елементарних слів, необхідних для висловлення персональної думки, починає розуміти тексти, речення, вчиться писати маленькі розповіді.
Але успіх у навчанні ще не означає усвідомлення предмету, а тим паче, усвідомлення міжкультурного спілкування.
На даному етапі необхідно розвивати дитячу увагу на базі англійської мови. Школярі полюбляють візуальні приклади. Саме тоді на допомогу знову приходять новітні технології, кольорові картинки у підручниках, а іноді акторські здібності.
Література
1.Ительсон Евгений Исаакович. Методика преподавания английского языка в средней школе. Издательство "Радянська школа", Київ, 1969.
2.Колектив авторів під керівництвом С.Ю.Ніколаєвої. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах. Підручник. Вид. 2-ге, випр. і перероб. – К.: Ленвіт, 2002. – С. 105.
3.Федоренко Ю.П. Комунікативна компетенція як найважливіший елемент успішного спілкування// Рідна школа. – 2002. – №1 (864). – С.63-65.
4.Федоренко Ю.П. Основні концепції навчання іноземної мови. Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів: Збірник доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції 1-3 березня 2000 року – Полтава, 2000. – С.177-180.
5.Федоренко Ю.П. До питання компетентності та комунікативної компетенції// Педагогічна майстерність як сучасна технологія розвитку особистості вчителя. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 4-6 березня 2002 року – Полтава, 2002. – С.285- 286.
6.Приходько Ю.П. Роль педагогічного спілкування у процесі соціалізації дітей// Витоки. Альманах Української асоціації Антона Макаренка. Випуск №1 – Полтава, 2003.– С.112-113.
7.Кравченко М.Н. Последовательность введения орфографического письма и фонетической транскрипции в преподавании английского языка в восьмилетней школе. – "Иностранный язык в школе", 1979, № 1, С. 18-21.
8.Бужинский В.В. Работа над английским произношением на начальной ступени коммуникативного обучения иноязычному говорению. // Иностранные языки в школе. – 1991. №4. – с. 43 – 47.
9.Аскарина Н.М. Важнейшие фактори развития речи детей раннеговозраста // Вопросы педагогики раннего детства /Под ред. Н.Аскариной и Е.Радиной. - М.: Просвещение, 1964.
10.Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів: Світ, І99С.
Ушинський К.Д. Рідне слово // Зибр.пед.твори: У 2 т. -К., 1963. - Т.І.
11.Кравченко М.Н. Последовательность введения орфографического письма и фонетической транскрипции в преподавании английского языка в восьмилетней школе. – "Иностранный язык в школе", 1979, № 1, С. 18-21.
12.Мальковський Г.Ю. Запобігання типовим помилкам у вимовленні англійських слів. – В книзі: "Методика викладання іноземних мов". – К., 1984, № 13. – С. 47-51.
13.Колкер Я.М., Устинова Е.С. Роль родного языка в обучении иностранному. // Иностранные языки в школе. – 2004. №2. – с. 20 – 27.
14.Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / Науковий редактор українського видання доктор пед. наук, проф. С.Ю.Ніколаєва. – К.: Ленвіт, 2003. – 273 с.
15.Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Англійська мова 2-12 класи. – К.: Шкільний світ, 2001. – 44 с.
16.Маркова А.К. и др. Формирование мотивации учения: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1990. – 192 с.
17.Пассов Е.И. Коммуникативный метод обучения иноязычному говорению. – М., 1985.
18.Павлова С.В. Обучение иноязычному произношению на коммуникативной основе. // Иностранные языки в школе. – 1990. №1. – с. 29 – 36.
19. Татаренко І. Компетентність – вимога сучасності // Світло: науково-метод. інф. пізн.-освіт. часопис. – 1996. – №1. – С.57
20. Огарев Е.И. Компетентность образования: социальный аспект. – СПб.: РАОИОВ, 1995. – 85 с.
Ознайомлення з фонетичною транскрипцією — обов'язковий елемент навчання англійської мови в школі. Фіксація звуків у транскрипції допомагає створити зорову опору, яка дає можливість виділити звук, проаналізувати його особливості, зіставити з іншими звуками, організувати тренувальні фонетичні вправи, повторення та контроль. При навчанні читання фонетичні значки допомагають зафіксувати буквено-звукові та звуко-буквені зв'язки, тобто правила читання.
Як відомо, шкільна програма передбачає навчання читання за допомогою словника, тому ознайомлення з транскрипцією є практичною потребою.
Найкраще починати застосування фонетичної транскрипції на початковому етапі навчання читання, коли учні зустрічаються з випадками різночитання однієї букви. Так, якщо учень засвоїв у читанні слово а ріп, потреби в застосуванні транскрипції нема. Але коли в поле його зору потрапляє слово a kite, то це вже слушний момент для введення транскрипційного значка. Вчитель пояснює, що, оскільки буква читається у слові kite інакше, ніж у відомих уже словах, її вимову треба якось позначити. Для цього можна використати відповідний значок, яким і слід користуватися для позначення даного звука і надалі, якщо в цьому буде потреба.
Характерним для даної педагогічної ситуації є те, що учні раніше усно засвоїли слово kite, І тому їм легко читати його. Фонетичний значок засвоюється на основі відомого слова, що й полегшує його запам'ятовування.
Отже, введення нового графічного символу не призводить. до нагромадження труднощів. Основна небезпека, що виникає при введенні фонетичної транскрипції, полягає в тому, що орфографія і транскрипція змішуватимуться в свідомості учнів, що перешкоджатиме розвиткові навичок письма. Це реальна загроза, і тому вчителеві треба вжити заходів, щоб запобігти їй. Використовуючи транскрипцію, учитель і учні повинні писати значки так, щоб вони нагадували друкарський шрифт і не були подібні до рукописних букв; брати значки в квадратні дужки; записуючи звукосполучення, не поєднувати окремі значки; використовувати значки для часткового транскрибування слів; уникати запису слів, тим більше, речень за допомогою транскрипції. Якщо учитель додержуватиме цих правил, небезпека інтерферуючого впливу транскрипції буде незначна.
Яка ж робота провадиться для оволодіння транскрипцією як дійовим засобом організації роботи над вимовою? Деякі вчителі вважають, що ознайомлення з фонетичною транскрипцією повинно проходити як побіжний процес: треба показати значок, зробити відповідні пояснення, а далі використовувати в разі практичної потреби, тобто, коли слід з'ясувати вимову слова за допомогою словника, позначити вимову при запису слова в зошиті, при фіксації правила читання тощо. Проте слід зауважити, що допоміжна роль фонетичної транскрипції не е підставою для поверхового ознайомлення з нею. Для того щоб транскрипція справді допомагала в роботі над вимовою, учні повинні впевнено оперувати нею, а для цього необхідно виконати певну кількість спеціальних вправ.
Наведемо ряд вправ, виконання яких сприяє засвоєнню транскрипції і одночасно виробленню в учнів правильних вимовних навичок.
1) Вчитель показує окремі транскрипційні значки, зображені на картках. Учні вимовляють відповідні звуки.
2) Учні підходять до стола вчителя, беруть одну або кілька карток, показують їх класу і вимовляють кожний звук. Зверніть увагу на картки з англійської мови, так як вони не тільки полегшують роботу викладачеві англійської мови, а й здорово допомагають впоратися з поставленим завданням. Коли ми говоримо про картки з англійської мови, в першу чергу на розум приходять набори картинок з яких-небудь зображеннями. Як правило, ці колекції карток з англійської мови являють собою кілька десятків або навіть сотень зображень невеликого формату, із зворотного боку яких знаходиться переклад слова і його транскрипція.
Для чого потрібні картки з англійської мови? По-перше, вони добре розвивають пам’ять, тому що ілюстрація формує тісний зв’язок між словом і зоровим образом. По-друге, вони відпрацьовують вимову англійської мови, так як за допомогою транскрипції ми закріплюємо фонетично правильне звучання слова. По-третє, при роботі з картками з англійської мови відбувається тренування уваги. І підсумком усього цього можна назвати якісне поповнення як активного, так і пасивного словникового запасу.
Картками з англійської мови я називаю не лише слова з картинками, а й завдання-картки, на яких розміщені певні перевірочні вправи. Такі картки можна використовувати для колективної, індивідуальної чи диференційованої роботи з учнями, що не тільки дуже зручно, але і дозволяє знайти підхід до знань кожного.
3) Вчитель вивішує в класі зведену таблицю всіх відомих учням транскрипційних значків. Коли хтось з учнів неправильно вимовляє якийсь звук, вчитель зупиняє його і показує відповідний значок на таблиці. Це допомагає учневі виправити помилку, бо графічний образ значка асоціюється з певними поясненнями і вправами, які в свій час виконувалися при опрацюванні певного звука.
4) Вчитель пише на дошці слово, невідоме учням. Важкі орфограми позначаються транскрипційними значками. Учні читають слово.
5) Вчитель вимовляє звук, учні пишуть відповідний значок.
6) вчитель диктує слова ,а учні мають записати транскрипцію ,це відбувається у вигляді диктанту.
8.1.
Як зацікавити дитину читати на англійській мові
Для розвитку запасу лексики дитина має багато читати. Звичайно читати тяжкі тексти не надають бажаного ефекту. Від тяжких завдань дитина може розчаруватись в англійській мові та втратить зацікавленість в поданому матеріалі. Але перш ніж дитина зрозуміє важливість міжкультурного спілкування та усвідомить роль англійської мови, вона має отримати певний запас слів, щоб краще висловлювати свої думки на чужоземній мові.
Найкраще давати дитині читати легкі тексти на тему, яка може бути близька школяру. Наприклад це можуть бути казки.
Дитина вже знає зміст казки, головних героїв та знає наперед, що має відбуватись у казці. Тоді їй буде легше адаптувати незнайомі слова з відомим змістом.
Висновок
У психолого-педагогічній літературі компетентність розглядається як категорія оцінна, що характеризує людину як суб’єкта певного виду діяльності і забезпечує досягнення успіхів. При цьому оцінюються такі компоненти, як структура знань і умінь, ціннісні орієнтації, ставлення до діяльності, її результативність і здатність до її удосконалення. Іншими словами, компетентність – це стійка готовність і здатність людини до діяльності зі «знанням справи». Останнє залежить від «таких п’яти основних елементів: глибоке розуміння суті завдань і проблем, які розв’язуються; наявність досвіду у даній сфері; уміння обирати засоби і способи діяльності, адекватні конкретним обставинам місця і часу; почуття відповідальності за досягнуті результати; здатність учитися на помилках і привносити корективи у процес досягнення мети».
Вчитель розширює кругозір школяра, надаючи йому певну інформацію про країну, де живуть носії мови, яка вивчається. Іноді корисно показати привілеї країни, зацікавити дитячу увагу та уяву. І дуже важливо пояснити, що єдиним шансом розкрити для себе увесь світ є англійська мова. Пояснити її розповсюдженість, пояснити користь від отриманої інформації, але також, не слід забувати про вік школяра, і уся інформація має бути подана доступною для дитини.
Дитині, яка зіткнулась з проблемою вивчення англійської мови , дуже важко самостійно зрозуміти сенс поданого матеріалу. Також важко усвідомити англійську мову, як засіб спілкування. Спочатку, якщо перший викладач зацікавить цільову аудиторію, дитина сприймає англійську мову як гру. Але з часом матеріал збільшується, дещо дитина забуває і у 4 класі постає питання «Навіщо мені цей предмет?».
В такий момент вчитель має робити певні, чіткі, правильні кроки задля допомоги дітлахам. Вчитель має пам’ятати елементарні, але дуже важливі правила поведінки з дитиною, а головне, вміти правильно подати матеріал.
Викладач повинен заохотити та зацікавити клас, адже матеріал з кожним разом складніший, а дитяча увага все більш розсіяна.
В такі моменти, наприклад, на допомогу вчителю приходять елементи гри, які необхідні чи не на кожному предметі, та новітні технології.
З часом дитина починає запам’ятовувати якусь кількість елементарних слів, необхідних для висловлення персональної думки, починає розуміти тексти, речення, вчиться писати маленькі розповіді.
Але успіх у навчанні ще не означає усвідомлення предмету, а тим паче, усвідомлення міжкультурного спілкування.
На даному етапі необхідно розвивати дитячу увагу на базі англійської мови. Школярі полюбляють візуальні приклади. Саме тоді на допомогу знову приходять новітні технології, кольорові картинки у підручниках, а іноді акторські здібності.
Література
1.Ительсон Евгений Исаакович. Методика преподавания английского языка в средней школе. Издательство "Радянська школа", Київ, 1969.
2.Колектив авторів під керівництвом С.Ю.Ніколаєвої. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах. Підручник. Вид. 2-ге, випр. і перероб. – К.: Ленвіт, 2002. – С. 105.
3.Федоренко Ю.П. Комунікативна компетенція як найважливіший елемент успішного спілкування// Рідна школа. – 2002. – №1 (864). – С.63-65.
4.Федоренко Ю.П. Основні концепції навчання іноземної мови. Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів: Збірник доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції 1-3 березня 2000 року – Полтава, 2000. – С.177-180.
5.Федоренко Ю.П. До питання компетентності та комунікативної компетенції// Педагогічна майстерність як сучасна технологія розвитку особистості вчителя. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 4-6 березня 2002 року – Полтава, 2002. – С.285- 286.
6.Приходько Ю.П. Роль педагогічного спілкування у процесі соціалізації дітей// Витоки. Альманах Української асоціації Антона Макаренка. Випуск №1 – Полтава, 2003.– С.112-113.
7.Кравченко М.Н. Последовательность введения орфографического письма и фонетической транскрипции в преподавании английского языка в восьмилетней школе. – "Иностранный язык в школе", 1979, № 1, С. 18-21.
8.Бужинский В.В. Работа над английским произношением на начальной ступени коммуникативного обучения иноязычному говорению. // Иностранные языки в школе. – 1991. №4. – с. 43 – 47.
9.Аскарина Н.М. Важнейшие фактори развития речи детей раннеговозраста // Вопросы педагогики раннего детства /Под ред. Н.Аскариной и Е.Радиной. - М.: Просвещение, 1964.
10.Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів: Світ, І99С.
Ушинський К.Д. Рідне слово // Зибр.пед.твори: У 2 т. -К., 1963. - Т.І.
11.Кравченко М.Н. Последовательность введения орфографического письма и фонетической транскрипции в преподавании английского языка в восьмилетней школе. – "Иностранный язык в школе", 1979, № 1, С. 18-21.
12.Мальковський Г.Ю. Запобігання типовим помилкам у вимовленні англійських слів. – В книзі: "Методика викладання іноземних мов". – К., 1984, № 13. – С. 47-51.
13.Колкер Я.М., Устинова Е.С. Роль родного языка в обучении иностранному. // Иностранные языки в школе. – 2004. №2. – с. 20 – 27.
14.Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / Науковий редактор українського видання доктор пед. наук, проф. С.Ю.Ніколаєва. – К.: Ленвіт, 2003. – 273 с.
15.Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Англійська мова 2-12 класи. – К.: Шкільний світ, 2001. – 44 с.
16.Маркова А.К. и др. Формирование мотивации учения: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1990. – 192 с.
17.Пассов Е.И. Коммуникативный метод обучения иноязычному говорению. – М., 1985.
18.Павлова С.В. Обучение иноязычному произношению на коммуникативной основе. // Иностранные языки в школе. – 1990. №1. – с. 29 – 36.
19. Татаренко І. Компетентність – вимога сучасності // Світло: науково-метод. інф. пізн.-освіт. часопис. – 1996. – №1. – С.57
20. Огарев Е.И. Компетентность образования: социальный аспект. – СПб.: РАОИОВ, 1995. – 85 с.
