Реферат Мораль і правопорядок у діяльності державного службовця
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
План роботи
Вступ
1. Співвідношення моралі і права
2. Правопорядок та мораль в загальній системі суспільних відносин
3. Правопорядок та мораль у діяльності державного службовця
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Ефективність службової діяльності, яка зміцнює зв’язки органів державної влади з населенням, їх авторитет та високий соціальний статус, в повній мірі залежить від високосвідомості та високоморальності працівників органів державної влади.
Прийняття урочистого зобовязання державного службовця передбачає здобуття кожним державним службовцем особливої відповідальності за підтримку його гідності не лише в якості конкретної особистості, але й в уособленні всієї державної служби.
Саме тому, окрім покращення умов праці та побуту державних службовців, підвищення їх авторитету, дуже важливу роль відіграють моральні принципи, що складають основу їх діяльності, моральні якості, якими вони мають бути наділені, правові норми, які регламентують їх службову діяльність, а також формування та укріплення професійної гідності кожного державного службовця, належної поваги до його професійної діяльності.
Актуальність обраної теми реферату обумовлена кризою моральності і правосвідомості, соціальною нестабільністю, політичною дезорієнтацією та дестабілізацією суспільства, не лише свідками, але й учасниками яких ми є.
У своїй роботі я намагаюся визначити роль особистих моральних цінностей та правопорядку у діяльності державного службовця в сучасних умовах розвитку суспільства.
1. Співвідношення моралі і права
Перед тим, як розкрити суть питання, вважаю за необхідне спочатку надати визначення самого поняття “мораль”, а також в загальному вигляді представити характер взаємовідносин моралі з правом.
Термін “мораль” за змістом – латинський аналог давньогрецького ethos (этика). В латинській мові існує слово “mos” (у множині – “mores”), що означає нрав, звичай, моду, сталий порядок. На його основі Цицерон, з метою збагачення мови, створив прикметник “моральний” (moralis) для позначення этики, яку назвав philosophia moralis. Пізніше, орієнтовно в IV ст., з’явилося слово “мораль” (moralitas), в якості складової характеристики моральних проявів[1].
У словнику російської мови мораль визначена як «правила нравственности и сама нравственность”, а нравственість в свою чергу як “правила, определяющие поведение; духовные и душевные качества, необходимые человеку в обществе, а также выполнение этих правил, поведение”[2].
У філософському словнику зазначено, що «мораль, нравственність – спосіб самореалізації особистості, її самоуправління й впорядкування відносин між людьми на основі узагальненних уявлень про норми, принципи та ідеали, зведенних до «цінності добра»». [3]
Інше визначення моралі наводить С.А. Комаров: “Мораль (нравственість) – це погляди, уявлення та правила, що виникають як безпосереднє відображення умов суспільного життя у свідомості людей у вигляді категорій справедливості, добра та лиха, похвального та ганебного, заохочувального та такого, що карається суспільством, честі, суміння, обовязку, гідності і т.і. [4]
Мораль та право в процесі реалізації своих функцій “підтримують один одного у впорядкуванні суспільних відносин, формування у громадян належної юридичної та нравственої культури, правосвідомості”[5].
В той же час, неможна не визнати, що система моралі та нравственості є в більшій мірі суб’єктивною, ніж система правових норм, яка об’єктизована у законі.
Зокрема, система норм права встановлюється суспільством, яке є для кожної людини зовнішнім фактором, в той же час морально - нравствені норми, які також формуються в результаті сприймання певних норм більшістю суспільства, отримують все ж таки своєрідне переломлення у внутрішньому світі людини та допускають деяке інше трактування, в той час коли трактування норм права не залежить від їх сприйняття даним суб’єктом.
Взаємодія моралі та права реалізується у процесі формування пріоритетів правової системи за допомогою моральних цінностей. Саме з точки зору моралі формуються ціннісні критерії правової діяльності, право оцінюєтся як справедливе та несправедливе, складається уявлення про право як про гуманістичні цінності. Від ступеню сприйняття правом моральних принципів в більшій мірі залежить ефективність його дії. Більшість правових норм являють собою, наразі, законодавче закріплення позитивних та негативних норм поведінки, які мають чітку морально - нравствену оцінку з боку суспільства.
Вплив моралі на право відчувається й на самому застосуванні права на практиці. Якою б не була досконалою відома правова система, вона все ж таки потребує відомого помякшення у своєму додатку до життя. За своїм характером, вимагаючи однорідного виконання, право в своїх загальних вимогах не може брати до уваги індивідуальних особливостей окремих випадків, а між іншим індивідуальний бік відношення часто перешкоджає застосуванню закону в повній мірі.
Право, у свою чергу, також впливає на мораль. Справедливо організований правопорядок, що забезпечує формальну рівність створює умови для нормальної життєдіяльності суспільства, є умовою реалізації моральної незалежності.
Право вносить у суспільні відносини твердість та стійкість. Тільки внутрішніх мотивів для людей недостатньо, щоб подолати можливість суспільних зіткнень. Необхідна тверда правова організація, яка змогла б приєднати до внутришніх мотивів стримуючу силу зовнішнього закону та охоронний нагляд влади.
За думкою В.Д. Попкова, за допомогою права держава досягає затвердження в свідомості громадян, всього населення прогресивних норм моралі, веде боротьбу з несправедливістю, лихом та пороками[6].
Право, здійснюючи активний вплив на мораль, «сприяє більш глибокому її поширенню в суспільстві, в той же час воно саме під впливом морального фактору постійно збагачується: розширюється його нравствена основа, підвищується авторитет, зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин. Таким чином, вплив права на мораль супроводжує процес зворотнього впливу моралі на право» [7].
Найбільш характерною рисою взаємодії права і моралі є їх зближення, взаємопроникнення, посилення їх узгодженого впливу на суспільство. В процесі спільного регулювання суспільних відносин виникає якісно нове явище – морально – правовий вплив. Право і мораль, як складові частини цього явища, в сукупності створюють реально існуючу соціальну цінність.
Проблема співвідношення права і моралі має особливе значення у звязку зі зростанням визнання основних прав людини, цінності та гідності людської особистості.
В сучасних умовах ідеї правової держави (держави, в якої право відіграє визначальну роль в ситемі соціальних інститутів) отримали реальний розвиток. Одночасно, виконання правових норм фактично стало в розвинених країнах однією з норм морально – нравственої системи (поняття "високоморальна людина" в розвинених країнах практично обов’язково містить в собі поняття "законослухняний громадянин"), що створило в багатьох випадках зв'язок «морально те, що встановлено законом», а вплив прийнятих у суспільстві морально – нравственних норм на становлення права в умовах яскраво вираженого (в демократичних країнах) зв’язку «виборець – законодавець» став оперативним та достатньо прямим, дозволяючи досягти високого ступеню відповідності моральних та правових норм.
2. Правопорядок та мораль в загальній системі суспільних відносин
Правопорядок можна визначити як реалізовану систему права. Він містить конституційні, адміністративні, фінансові, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, врегульовані з нормами відповідних галузей права.
У цьому звязку у структурі правопорядку розмежовуються не лише галузеві, але й більш дрібні групи відносин, які врегульовані підгалузями та інститутами права.
Особливість правопорядку як специфічної системи суспільних відносин проявляється у тому, що складається він тільки на основі правових норм і в силу цього охороняється державою. Тому правопорядком охоплюються далеко не всі відносини, які існують у суспільстві. Визначена частина суспільного життя не потребує правової регламентації. Вона знаходиться у сфері дії норм моралі, норм різних суспільних організацій та інших неправових нормативних регуляторів.
У такому розумінні правопорядок є лише елементом загальної системи суспільних відносин, яка складається під впливом нормативного регулювання. Це частина суспільного порядку.
В свою чергу, норми моралі посідають гідне місце у загальній системі суспільних відносин та в сукупності з нормами права в процесі реалізації своих функцій підтримують один одного у впорядкуванні та регулюванні суспільних відносин, формуванні у громадян належної юридичної, нравственної культури та правосвідомості.
Суспільний порядок являє собою всю цілісну систему суспільних відносин, яка складається за результатами реалізації соціальних норм: норм права, норм моралі, норм суспільних організацій, норм неправових звичаїв, традицій та ритуалів.
У правовій державі всі елементи суспільного порядку взаємодіють між собою та знаходяться під його захистом. Проте тільки порядок охороняється спеціальними державно – правовими методами. Інші елементи суспільного порядку забезпечуються своїми засобами впливу: моральними, власно – суспільними, природними навичками та звичками, силою традиції.
Законність та правопорядок в суспільстві забезпечуються системою гарантій, які органічно взаємодіють між собою, взаємообумовлюють та доповнюють один одного.
Під гарантіями законності та правопорядку розуміються такі умови суспільного життя та спеціальні заходи, що вживаються державою, які забезпечують надійний режим законності й стабільності правопорядку у суспільстві. Розрізняють матеріальні, політичні, юридичні та нравствені гарантії законності та правопорядку.
3. Правопорядок та мораль у діяльності державного службовця
Професійна діяльність державних службовців з одного боку чітко регламентована правовими нормами, які охоплюються правопорядком, з іншого – вимагає дотримання моральних принципів та норм, які регламентують поведінку та діяльність держслужбовців не виходячи з конкретної ситуації, а відповідно до загальнозначущого характеру моральних вимог та цінностей у суспільстві та в обраній професійній діяльності.
Проте, якщо моральна норма передбачає конкретні вчинки та дії, які як правило, закріплені в правових документах (уставах, наказах, інструкціях), то моральні принципи відображають моральні вимоги в гранично узагальненому вигляді (гуманізм, відповідальність, вимогливість, принциповість тощо).
Своєрідність моральних принципів полягає у формі їх прояву в той чи іншій професійній діяльності. Так, гуманізм державних органів – це не абстрактне людинолюбство, а захист інтересів добропорядних («законослухняних») громадян та нетерпимість до правопорушень. Справедливість може забезпечуватися лише у рівності усіх перед законом, у верховенстві закону.
Таким чином, аналізуючи специфіку прояву загальнозначущих моральних цінностей та вимог моралі до тієї чи іншої професійної групи, професійна етика не лише представляє теорію професійної моралі, але й розробляє практичні рекомендації, що підвищують ефективність службової діяльності, що сприяє моральному вихованню (самовихованню) працівників, зміцнення зв’язку органів державної влади з населенням, їх авторитет та високий соціальний статус.
Моральная культура державного службовця знаходиться у тісному зв’язку з культурою естетичною, проте, якщо перша відображає внутрішню культуру особистості, то друга, як правило, розглядається як культура зовнішня. Без сумніву, внутрішня культура людини відіграє визначальну роль в її діяльності та поведінці. Разом з тим, неможна недооцінювати зовнішню культуру та її вплив на культуру внутрішню. Так, форменний одяг, навіть його стиль та якість, самі по собі здійснюють вплив (іноді суттєвий) на поведінку державного службовця.
Державні службовці повинні бути наділені визначеними моральними якостями, бути нравствено вихованими, їх повинні відрізняти глибока повага до закону, вірність кожній його літері, стійкість та непіддатливість сторонньому впливу, самостійність в судженнях та пильність. Вони мусять бути вимогливими до себе та до людей, працьовиті, чесні та непідкупні, скромні та ввічливі, мужні та рішучі.
Кожного дня державні службовці мають справу з великою кількістю самих різних життєвих ситуацій, вчинків, мотивів, людських характерів. У всьому цьому різноманітті необхідно розібратися оперативно, всебічно, повно та глибоко. Яке б не було при цьому велике емоційне та розумове напруження, зрив тут неприпустимий, в той же час як неприпустимими є загрози, грубість, обман, брехня, якими б благими намірами та причинами вони не пояснялися. Від державного службовця вимагається бути максимально видержаними, тактовними, коректними зібраними хладнокровними та спокійними у відношенні до кожної людини та ситуації.
Дотримання зазначених вимог моралі є яскравим проявом необхідних морально – психологічних якостей працівників державної служби. Зазначені моральні якості, будучи професійно необхідними для державних службовців, самим безпосереднім способом здійснюють вплив на зміцнення та підищення престижу органів державної влади, на ефективність реалізації своїх функцій.
Висновки
За результатами вивчення проблематики цієї роботи можна зробити наступні висновки.
Мораль та право в процесі реалізації своих функцій “підтримують один одного у впорядкуванні суспільних відносин, формування у громадян належної юридичної та нравственої культури, правосвідомості”[8].
В той же час система моралі та нравственості є в більшій мірі суб’єктивною, ніж система правових норм, яка об’єктизована у законі.
Взаємодія моралі та права реалізується у процесі формування пріоритетів правової системи за допомогою моральних цінностей. Право, у свою чергу, також впливає на мораль. Справедливо організований правопорядок, що забезпечує формальну рівність, створює умови для нормальної життєдіяльності суспільства та є умовою реалізації моральної незалежності.
Професійна діяльність державних службовців з одного боку чітко регламентована правовими нормами, які охоплюються правопорядком, з іншого – вимагає дотримання моральних принципів та норм, які регламентують поведінку та діяльність держслужбовців не виходячи з конкретної ситуації, а відповідно до загальнозначущого характеру моральних вимог та цінностей у суспільстві та в обраній професійній діяльності.
Державні службовці повинні бути наділені визначеними моральними якостями, бути нравствено вихованими, їх повинні відрізняти глибока повага до закону, вірність кожній його літері, стійкість та непіддатливість сторонньому впливу, самостійність в судженнях та пильність. Вони мусять бути вимогливими до себе та до людей, працьовиті, чесні та непідкупні, скромні та ввічливі, мужні та рішучі.
Дотримання норм права зазначених вимог моралі є яскравим проявом необхідних морально – психологічних якостей працівників державної служби. Зазначені моральні якості, будучі професійно необхідними для державних службовців, самим безпосереднім способом здійснюють вплив на зміцнення та підищення престижу органів державної влади, на ефективність реалізації своїх функцій.
Список використаної літератури
1. Конституція України. – К., 1996.
2. Закон України “Про дисциплінарний статут митної служби України» від 06.09.2005 № 2805-IV.
3. Агешин Ю.А. Политика, мораль, право. М., 1982. С. 52.
4. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права. М., 1998. С. 307.
5. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К., 1999.
6. Комаров С.А. Общая теория государства и права. М., 1997. С. 213.
7. Краткий философский словарь / Под ред. А.П. Алексеева. М., 1997. С. 189.
8. Нерсесянц В.С. Философия права. М., 1997.
9. Общая теория государства и права. Академический курс / Под ред. М.Н. Марченко. М., 1998. Т. 2. С. 78.
10. Ожегов С.И. Словарь русского языка. М., 1987. С. 291, 339.
11. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка.–К.: Видавничий центр “Академія”, 1998.–368 с. (Гаудеамус).
12. Правознавство / За ред. М. Настюка.–Львів: Світ, 1994.–272 с.
13. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. М., 1997.
14. Философский энциклопедический словарь / Ред.-сост. Е.Ф. Губский и др. – М.: Инфра - М, 2003.
[1] Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права. М., 1998. С. 307.
[2] Ожегов С.И. Словарь русского языка. М., 1987. С. 291, 339.
[3] Краткий философский словарь / Под ред. А.П. Алексеева. М., 1997. С. 189.
[4] Комаров С.А. Общая теория государства и права. М., 1997. С. 213.
[5] Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. М., 1997.
[6] Общая теория государства и права. Академический курс / Под ред. М.Н. Марченко. М., 1998. Т. 2. С. 78
[7] Агешин Ю.А. Политика, мораль, право. М., 1982. С. 52.
[8] Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. М., 1997.
