НАЦІОНАЛЬИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Ім. М.П. ДРАГОМАНОВА
РЕФЕРАТ
На тему: Психологія сім’ї
РОЗРОБИЛА: КАМЕНЄВА Т.В.
ПЕРЕВІРИЛА:
КИЇВ 2007р.

Зміст

  Вступ. 3
Розділ 1. Психологія сімейного виховання. 5
1.1 Система і розвиток. 5
1.2 Характеристика сім’ї як інституту соціалізації 5
1.3 Соціально-психологічні особливості сімейного виховного впливу. 9
1.4 Стиль сімейного виховання. 11
1.5 Порушення сімейного виховання. 14
1.6 Визначення показників, рівня психокорекції 17
Розділ 2. Задачі і методи сімейної діагностики. 18
2.1 Задачі сімейної діагностики. 18
2.2 Загальне сімейно-діагностичне інтерв’ю.. 19
2.2.1 Тематична структура і часова послідовність сімейно-діагностичного інтерв’ю.. 20
2.3 Психокорекційне заняття на тему: Як поліпшити стосунки з батьками, друзями, вчителями, оточенням.. 21
Додаток 1. 26

Вступ

Основним напрямом проведеної психокорекційної роботи
є психокорекція порушеного стилю виховання у сім’ї, сімейних стосунків та конфліктів; психокорекція неконструктивних між особистісних стосунків в групах та колективах (в тому числі і в діловому спілкуванні), конфліктів та конфліктних відносин у мікро групах, учнівських колективах, професійній діяльності.
Нашою основною задачею є висвітити направлення, методи психокорекційної, психотерапевтичної роботи що стали корисними при лікуванні психічних порушень у дітей і підлітків, які виникли в результаті між особистісних конфліктів в сім’ї та інших сферах життєдіяльності.
Не дивлячись на велику кількість та розбіжність сімейно-терапевтичних методів, можна виділити головні засади, що відбивають змістовну сторону сімейної терапії і застосовуються більшістю психологів та сімейними психотерапевтами.
Індивід і система: щоб зуміти правильно зрозуміти поведінку і переживання людини, необхідно враховувати його життєві обставини, знати його оточення; поведінка кожного індивіда складає частину впорядкованої системи (сім’я, соціальне, економічне і культурне середовище) і розуміється з цих позицій.
Сім’я і психічний розлад: психічні порушення у дітей і підлітків можуть вказувати на проблеми в структурі сімейних взаємовідносин. Особистісні відхилення дитини можуть бути симптомом лежачого в їх основі конфлікту в сімейних стосунках. Іноді симптоми душевної хвороби можуть навіть розглядатися як важливі і доцільні спроби зберегти стабільність сімейної системи. Але і в інших випадках психічні розлади у дітей призводять до зміни сімейних відносин, і часто симптоматика дитини підтримується або підсилюється в результаті сімейних конфліктів.
В психокорекцій ній роботі з дітьми й підлітками потрібно враховувати ситуацію в сім’ї пацієнта та його оточення в цілому.
В роботі ми визначимо методи психокорекційної роботи між особистісних відносин в сім’ї та з оточуючими.
Представимо цілий комплекс опитувальників і методик, що найбільш популярні серед психологів, які займаються проблемами сім'ї.
1

Розділ 1. Психологія сімейного виховання

1.1 Система і розвиток

При всебічному аналізі психічних розладів потрібно враховувати, що причиною проблем може стати сім’я, оточення, суспільство.
Взаємозв’язок між сім’єю і психічними порушеннями представляється занадто однобічним. Звинувачувальні тенденції по відношенню до сімї часто не допомагають ділу, бо причинно-наслідкові відношення в реальності більш складні. Психічні порушення або недорозвиток в одного з членів сім’ї впливає на сімейні відношення і сімейне життя в цілому, а динаміка відносин в свою чергу впливає на поведінку індивіда. Такі поняття теорії систем, як „циркулярність”, „взаємозв’язок”, „взаємозалежність”, „коеволюція”, розкривають ці складні в cистемі залежності.
Системна орієнтація означає, що психічну проблему потрібно розглядати не тільки на рівні індивіда, але й на рівні взаємовідносин, взаємозв’язків (системних трансакцій).
В психокорекцій ній роботі мова йде про альтернативи і шляхи рішення проблем пацієнта і при цьому використання ресурсів і можливостей подолання цих проблем, що мають місце в сім'ї. Саме від батьків можна отримати найбільш важливу для дитини поміч. Тому ми повинні пропонувати підтримку не тільки дітям, але і їх батькам.

1.2 Характеристика сім’ї як інституту соціалізації

Погляд на дитину як на суб’єкт соціалізації, який змінюється в ході виховання сам і змінює своїх вихователів, - це підсумок історичного розвитку людства. На ранніх стадіях розвитку людського суспільства сама по собі дитина не мала особливої цінності: суворі умови життя й велика дитяча смертність не давали людям змоги приймати близько до серця факт народження або смерті дитини, особливості її розвитку. Сім’єю на той час для дитини були всі люди, які її оточували. У пізніші часи дітей віддаляли від сім’ї, віддаючи їх на виховання до монастиря або в дім багатших родичів, або ж просто „підкидали” тим людям, які мали змогу піклуватися про дітей.
У часи Середньовіччя практикувалась тотальна залежність дитини від батьків, і повна підлеглість їх волі. З початком Новітньої історії дитина в очах батьків починає виступати як автономна істота, з якою дорослі прагнуть теплих емоційних контактів, намагаються виходити з її бажань, потреб та інтересів, а це, без сумнів, впливає й на соціально-психологічну структуру родини.
Гуманне ставлення до дитини як до повноцінного члена сім’ї, врахування її інтересів і бажань – це результат історичного розвитку
сім’ї як соціального інституту. З одного боку, статус дитини в сім’ї визначає її повну залежність від дорослих, з іншого, - сучасна дитина в сім’ї часто володіє привілейованим статусом людини, по відношенню до якої люблячі батьки буквально реалізовують відоме соціалістичне гасло: „Усе найкраще – дітям”. За таких умов дитина опиняється в центрі соціальної структури сім’ї й навіть починає виконувати функції управління, оскільки навколо забезпечення саме її потреб організовується активність усіх інших членів сім’ї. Орієнтації виховної стратегії батьків на природний, вільний розвиток дитини, яка сама визначає, що їй потрібно, викликала до життя приховані інтелектуальні й фізичні резерви розвитку сучасних дітей, розширила сферу їхньої свідомості й самосвідомості. Разом з тим, за умов такої орієнтації, характерний для дитячого віку егоцентризм особистісний. Така риса, як нездатність людини враховувати думки, бажання й потреби інших, гіпертрофована впевненість у власній правоті й непомильності своєї точки зору, перешкоджає досягненню особистістю соціальної зрілості.
Ще святий Августин розумів важливість батьківського впливу на долю людини і навіть суспільства, коли писав: „Дайте мені інших матерів, і я дам вам інший світ”. Зрозуміло, що цей вислів є певним перебільшенням, оскільки батьківське ставлення до дітей органічно пов’язане із загальними орієнтаціями культури й власним досвідом самих батьків, які не можна змінити вмить. З іншого боку, при всій значимості батьківського впливу він ніколи не є єдиним усемогутнім вершителем доль дітей. Більше того, оцінити реальний ступінь батьківського внеску у формування особистості дитини без урахування інших чинників її соціалізації практично неможливо.
Отже, поряд із закладами освіти, громадянськими організаціями й релігійними установами, сім’я є одним з основних інститутів соціалізації людського індивіда. Виступаючи для дитини з перших років її життя первинним осередком соціалізації, задовольняючи її життєві потреби, сім’я формує її особистість через специфічну цілеспрямовану активність і ставлення до дитини її батьків, бабусь і дідусів та інших дітей. Це і є сімейне виховання.
Оцінюючи потенційний рівень і реальний вплив сімейного виховання, потрібно враховувати багато факторів. Основні з них такі:
Вік дитини. В ранньому дитинстві центральною фігурою соціалізації виступає, як правило, мати. Далі з нею урівнюється, й навіть іноді переважає її за впливом, батько. Пізніше їх обох відсувають по шкалі значимості однолітки дитини й суспільні інститути соціалізації.
Стать дитини. Батьки по-різному й з різним успіхом виховують дітей своєї статі і протилежної. Як правило, інтенсивніші й ефективніші тут одностатеві комунікації. При цьому для хлопчиків поза сімейне оточення важливіше, ніж для дівчат.
Наявність інших агентів соціалізації як у сім’ї (доросліші діти), так і поза нею (наприклад, яскрава особистість учителя)
Специфічні особливості трансмісії (передавання) культурних цінностей від покоління до покоління у певному суспільстві й у певний період (мається на увазі величина розбіжностей в умовах життя й у ціннісних орієнтаціях батьківського покоління й покоління дітей, які сприяють більш-менш повному сприйманню або відкиданню дітьми життєвих установок батьківської родини).
Амбівалентність батьківських почуттів і їхні соціально-психологічні наслідки. Так, дітоцентризм суспільної психології Новітнього часу означав посилення піклування про дітей, але одночасно й обмеження їхньої внутрішньої свободи, примусову інфантилізацію. Наслідком цього є байдужість і соціальна безвідповідальність сучасної молоді, на що скаржаться батьки, не розуміючи зв’язку таких характеристик дітей з їхньою власною виховною практикою.
Численні й недосліджені компенсаторні механізми самої соціалізації, що зрівноважують або ж зводять нанівець багато виховних зусиль. Наприклад, ефект зустрічної рольової додатковості, коли дитина, маючи перед очима гарний батьківський приклад, не виробляє у себе відповідних навичок, оскільки батьки все роблять самі, й сім’я немає потреби в активності дитини.
Ці та інші фактори, які обмежують вплив батьківського виховання на особистість дитини, існували, певною мірою, завжди. Тим не менше, така констатація не зменшує значення формуючих впливів сімейного середовища на формування ставлення людини до світу й до інших людей, значення системи її базових установок і цінностей, загальної спрямованості й самосвідомості особистості (самооцінки, само ставлення, рівня домагань), розвитку її здібностей і основ характеру.
Аналізуючи специфіку системної орієнтації і орієнтації на розвиток в дитячому і підлітковому віці, слід визнати, що сім’я грає роль середовища, в котрому дитина може отримати нормальні можливості для розвитку.
Умови розвитку визначаються відношеннями членів сім’ї один з
одним, структурою сім’ї в цілому, зовнішніми впливами на сім’ю і можливостями подолання проблем. Значимість кожної умови залежить перш за все від його місця в структурі, наприклад від того, чи діє нова ситуація тільки як „стресор”, підвищуючий вірогідність декомпенсації, або як „стимул до розвитку”, викликаючий продуктивну дискусію. В цих рамках психопатологія розглядається психопатологія розвитку. Тим самим психічні порушення включаються в загальну систему життєвого процесу.
Сім’ї потребують психокорекційної та психотерапевтичної допомоги в тих випадках, коли можливості подолання проблем є недостатніми в відповідності з навантаженнями. Загальні цілі сімейної терапії, згідно з цією концепцією, полягають в тому, щоб реалізувати можливості розвитку в сім’ї, активізувати ресурси для подолання проблем, перетворити „заважаючи фактори” в „фактори розвитку”.

1.3 Соціально-психологічні особливості сімейного виховного впливу

Суттєве значення для прогнозу ефективності сімейних впливів на розвиток особистості дитини у сучасній психологічній науці набуває дослідження соціально-психологічних особливостей сім’ї як малої контактної групи. З погляду соціальної психології сім’я є соціальною групою (що відповідає певним нормам і цінностям конкретного суспільства), об’єднаною сформованою у спільній діяльності сукупністю між особистісних відносин (подружжя між собою, дітей до батьків, батьків до дітей і дітей між собою), які проявляються в любові, прив’язаності та інтимності її членів.
У сучасній психологічній науці з метою з’ясувати особливості організації у сім’ї виховного процесу прийнято виділяти такі напрями її психологічного аналізу:
Склад сім’ї. За цією ознакою виділяють повні сім'ї, в яких діти проживають з обома батьками, неповні, якщо немає одного з батьків, і формально повні, коли в сім’ї є обоє з батьків, але один з них із певних причин не бере участі у вихованні дитини. Зрозуміло, що найсприятливіші психологічні умови для повноцінної сімейної соціалізації найвірогідніше очікувати від повних сімей.
Характеризуючи повну сім’ю, необхідно враховувати взаємовідносини, що в ній складаються за типами:
* чоловік-дружина;
* батьки – діти;
* діти – батьки;
* діти – діти.
Ці структурні характеристики, маючи відносну автономність, являють собою соціально-психологічну єдність. Повною вважається така сімя, яка має в наявності всі типи взаємовідносин. Реально, однак, сімя може бути й неповною. Найбільш розповсюдженою сучасною формою неповної сім’ї є сім’я без подружжя, коли тільки один з батьків (найчастіше мати) виховує дітей.
Характеристика сім’ї визначається за критерієм: гармонійна або проблемна. Повна сім’я, що має в наявності всі типи взаємовідносин, називається повноцінною. В більшості випадків такі сім’ї в педагогічній психології характеризуються як гармонічні, якщо внутрішньо сімейні відносини в них відповідають принципові гуманності –формуванню й прояву відносин до іншого, як до себе, і до себе, як до іншого; передбачають взаємну щедрість і доброту, повагу і вимогливість. Усе це забезпечує сприятливий соціально-психологічний клімат у сім’ї. Отже, повнота соціально-психологічної структури сім’ї та існування в ній активних взаємостосунків між усіма елементами такої структури, що будується на принципах взаємо зацікавленості позитивної взаємоприв’язаності, створюють психологічний підмурок гармонійних стосунків у сім’ї. Зрозуміло, що всю повноту таких відносин важко відтворити за умов неповної чи формально повної сім’ї. Саме тому за результатами психологічних обстежень неповні й формально повні сім’ї набагато частіше потрапляють до розряду проблемних. (конфліктних, антипедагогічних).
Типовий стан (мікроклімат сім’ї) психології розуміється як найхарактерніший для всіх членів спосіб самопочуття в ній, який визначає їхнє ставлення до сім’ї. Тут розрізняють емоційно комфортні сім’ї, де діти переважно переживають емоційно комфортні відчуття захищеності, затишку й приязні їхніх членів, які, у свою чергу, виступають як внутрішній еквівалент гармонійних відносин; тривожні сім’ї, мікроклімат яких найчастіше є проекцією відповідних особистісних характеристик батьків, та сім’ї, яким притаманний емоційно-психологічний дискомфорт і нервово-психічне напруження. Як правило, такий мікроклімат характерний для проблемних сімей із суттєвими відхиленнями спілкування батьків від норм ефективної педагогічної комунікації.

1.4 Стиль сімейного виховання

Як правило, сам стиль визначає в сім’ї систему виховання, що поєднує об’єктивно існуючу й не завжди усвідомлену конфігурацію цілей і завдань виховної роботи з дітьми, більш-менш цілеспрямоване застосування методів і прийомів виховання, врахування того, що можна й чого не можна допустити о відношенню до дітей. Своєрідність поєднання батьками у ставленні до дитини соціальних сподівань (очікувань) вимог і контролюючих санкцій у психології прийнято визначати як стиль сімейного виховання. За цією ознакою виділяються п’ять стилів або тактик виховання в сім’ї.
* Авторитарний виховний стиль має в основі тактику диктату, яка проявляється в систематичному пригнічуванні одними членами сім’ї (переважно дорослими) ініціативи й почуття власної гідності в інших її членів. Безоглядна авторитарність батьків, яка супроводиться систематичним ігноруванням інтересів і ставлення дитини, позбавленням її права голосу при вирішуванні питань, які мають до неї безпосереднє відношення, жорстокий наказ, примус і сваволя батьків –усе це гарантія серйозних невдач у формуванні особистості дитини. Батьки, які надають перевагу таким видам впливу на дитину, як наказ і насильство, неодмінно стикаються з супротивом дитини, яка відповідає на тиск, примус і погрози контрзаходами: спалахами агресивності, грубості, брехнею, лицемірством, а іноді й відвертою ненавистю. І навіть, якщо опір дитини зломлено, то разом із ним ламаються й такі цінні якості особистості, як самостійність, ініціативність, віра у власні сили й можливості, почуття власної гідності, на які за означених умов просто не може бути запиту, а значить і неможливим є їхній розвиток.
Демократичний стиль сімейних стосунків (тактика співробітництва) в основі має опосередкованість між особистісних стосунків у сім’ї спільними цілями й завданнями спільної діяльності, її організацією й моральними цінностями. Розуміння співробітництва як тактики виховання не зводиться лише до орієнтації батьків на допомогу й підтримку дітей у їхніх окремих справах (навчання, ускладнення у взаємодії з оточенням, набуття трудових чи спортивних навичок) та участь дітей у домашній праці (посильні прибирання, походи за покупками, доглядання молодших дітей), хоч це і суттєвий бік спільної діяльності дітей і дорослих. Така тактика передбачає взаєморозуміння й взаємоповагу дорослих і дітей, встановлення між ними паритетних, партнерських взаємин, які базуються насамперед на співучасті, тобто емоційно дієвому включенні у справи іншої людини, на співчутті, співпереживанні й активній допомозі їй. Формування здатності до такої співучасті, відповідальності за наслідки власної активності дитини для люблячих і поважаючих її батьків є спеціальним завданням сімейного співробітництва.

Ліберальний стиль (тактика невтручання передбачає систему між особистісних відносин сім’ї, яка будується на визнанні можливості й навіть доцільності незалежного існування дорослих і дітей. Найчастіше такий тип взаємовідносин має за основу пасивність
батьків як вихователів, що ухиляються від активного позитивного втручання у життя й долю дитини, надаючи перевагу комфортному співіснуванню з ними, яке не потребує душевних витрат. За таких умов дитина найчастіше стає індивідуалістом, емоційно байдужим до проблем інших, для якого сім’я як емоційний магніт є фікцією, а проблеми життя й переживання рідних просто не існують.
Потуральник виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові) передбачає систему відносин, за яких батьки, забезпечуючи власною працею задоволення всіх потреб дитини, відгороджують її від будь-яких турбот, зусиль і життєвих складнощів, приймаючи їх на себе. За таких умов штучного дистанціювання від зусиль і відповідальності дитина виростає млявою й байдужою до всього, що не стосується її особистісних інтересів. У неї відстані самостійність та ініціатива, власний досвід долання труднощів. Вона так і залишається некомпетентною й безпорадною у розв’язуванні питань, що стосуються безпосереднього задоволення її потреб, а тим більше загальних проблем сім'ї. Інтегральним підсумком такої тактики сімейного виховання є інфантилізм дітей, їхнє прагнення уникати відповідальних рішень і видів активності, які потребують від людини мобілізації фізичних і особистісних зусиль. В її свідомості міцно вкорінюється егоцентрична домінанта, формулою якої виступає така установка у ставленні до людей, що її оточують: егоїст кожен, хто не ставить за мету своєї активності задоволення моїх потреб.
Нестійкий стиль виховання передбачає тактику не прогнозованого переходу батьків від одного стилю ставлення до дитини до іншого. Такий підхід у вихованні породжує у дитини двоїсте ставлення до дорослих, проростає в її душі недовірою й відстороненністю від батьків, формує установки реагувати на форму, а не на зміст їхнього звертання, тенденцію орієнтуватися на свої потреби всупереч мінливим і нестійким вимогам батьків, використовувати ситуативно сприятливий емоційний фон стосунків з батьком або матір’ю з метою задовольнити свої індивідуалістичні потреби.
Таким чином, лише демократичний стиль батьківського ставлення до дітей визнається нині беззастережно педагогічно продуктивною тактикою сімейного виховання. Усі інші стилі призводять до певних порушень сімейного виховання й розглядаються як передумова виникнення різних проблем розвитку особистості дитини в сім'ї.
В узагальненому вигляді вплив деяких особливостей стилю сімейного виховання (слів, приписів, інструкцій та зразків поведінки) на формування психологічної позиції дитини у табл. .
Вплив факторів сімейного виховання на формування психологічної позиції дитини.

1.5 Порушення сімейного виховання

Порушення сімейного виховання в психології розуміється як стійке поєднання певних рис виховання, що призводить до негативних наслідків розвитку особистості дитини. Для аналіз порушень виховання перспективно послуговуватися такими критеріями:
рівень протекції (тобто скільки сил і часу приділяють батьки вихованню дитини); тут розрізняють:
* гіперпротекцію як надмірну увагу до проблем виховання дитини;
* гіпопротекцію як недостатню увагу з боку батьків до виховних проблем;
ступінь задоволення потреб (якою мірою діяльність батьків націлена на задоволення матеріально-побутових і духовних потреб дитини); мова йде про:
потурання – прагнення батьків до максимального й некритичного задоволення потреб дитини;
ігнорування потреб дитини, недостатнє прагнення батьків до задоволення їх;
рівень вимогливості до дитини в сім’ї виступає у вигляді заборон, покарань по відношенню до неї, а також знаходить прояв у колі її обов’язків:
надмірність вимог – обов’язків (містить ризик психотравматизму й розвитку в дитини почуття власної несвободи й залежності від батьківської родини);
недостатність вимог-обов’язків (має наслідком складність залучання дитини до будь-якої справи);
надмірність вимог-заборон (формує у дітей реакцію емансипації з захисно-агресивними проявами або, навпаки, розвиток її надмірної чутливості й тривожності);
недостатність вимог-заборон (стимулює розвиток сваволі й надмірної самостійності дитини, сприяє формуванню нестійкого типу характеру);
надмірність санкцій (бурхливе, надто суворе реагування навіть на незначні порушення поведінки дитини зазвичай призводить до формування залежної безініціативної особистості дитини або ж набутої агресивності як захисно-агресивного реагування на позицію батьків);
мінімальність санкцій, що проявляється у відсутності системи контролюючих дій з боку батьків, у їхньому ставленні на заохочування дитини та в сумнівах у результативності будь-яких покарань.
Наведені риси виховання, поєднуючись між собою, утворюють певний тип порушень сімейного виховання. Класифікація цих типів є такою:
потуральна гіперпротекція (характерна для потурального стилю виховання);
домінуюча гіперпротекція (авторитарний стиль), емоційне відкидання (авторитарний і ліберальний стилі);
підвищена моральна вимогливість (авторитарний стиль);
гіпопротекція (ліберальний стиль).
Незалежно від того, якими є особливості порушень у взаємовідносинах „батьки-дитина”, дорослі займають по відношенню до дитини неефективну виховну позицію.
Серед причин неефективного батьківського ставлення назвемо такі:
педагогічна й психологічна неграмотність батьків;
ригідні стереотипи виховання;
вплив особливостей спілкування в сім'ї на відносини батьків і дитини;
особистісні проблеми й особливості батьків, які вносяться у спілкування з дитиною;
Доволі часто батьки схильні розв’язувати особистісні проблеми за рахунок дитини. Це може виражатися у наступному:
переданні дитині своїх власних небажаних якостей;
винесенні конфлікту між подружжям у сферу виховання;
зсуві в установках батьків по відношенню до статі дитини (надавання переваги жіночим або чоловічим якостям у дитини протилежної статі);
нерозвиненості батьківських почуттів;
надмірному розширенні сфери батьківських почуттів;
виховній невпевненості батьків;
фобії (боязні) втратити дитину (особливо, якщо такі прецеденти вже були).
Подібні порушення викривають такі причини: підвищену протекцію батьків (домінуючу або потуральну) або, навпаки, їхню низьку опіку, емоційне відкидання й жорстоке поводження – проблема, яку психологові доводиться вирішувати у кожному окремому випадку. Ця робота необхідна батькам, насамперед, для того, щоб усвідомити, як не слід чинити по відношенню до дітей.

1.6 Визначення показників, рівня психокорекції

При визначенні показників до сімейної терапії
В першу чергу необхідно вирішити, чи необхідні взагалі в даному випадку сімейно-терапевтичні форми роботи;
Важче всього відповісти на ряд специфічних питань, і особливо, яким способом буде проводитися сімейна терапія. Розрізняють сімейну психокорекцію в вузькому розумінні, котра складається з сеансів з участю всіх членів сім’ї. В широкому смислі робота буде проводитися з застосуванням самих різних методик, тренінгів.
В деяких випадках, наприклад, при серйозних конфліктах між членами сім’ї, або представниками різних поколінь, вже з самого початку на першому плані знаходяться конфлікти відносин

Розділ 2. Задачі і методи сімейної діагностики

2.1 Задачі сімейної діагностики

Задача сімейної діагностики полягає в вивченні сімейних і психосоціальних умов, маючих значення для виникнення, підтримки або подолання сімейних конфліктів або психічних порушень. Сімейно-діагностичний аналіз проводиться на двох рівнях:
На рівні сімейної системи необхідно вияснити, яке значення сімї для психопатології індивіда і яке значення індивідуальних психічних проблем пацієнта. Ціль цього дослідження – вияснення проблем, що призводять до звернення за допомогою, в їх контексті.
На рівні корекційної системи одночасно з цим потрібно визначити, який вид допомоги може бути прийнятий сім’єю, який нею з самого початку не сприймається і наскільки це співпадає з нашими представленнями і можливостями.
Сімейна діагностика при цьому не обов’язково націлена на сімейну терапію, але вона повинна допомогти нам визначити, чи показана взагалі корекція, які його форми слід рекомендувати і яким способом може здійснюватися співпраця з сім’єю.
Методи сімейної діагностики можуть бути поділені на дві великі групи. Методи спостереження основані на прямому спостереженні взаємовідносин в сім'ї. Методи само звітності складаються головним чином з використання опитувальників. В ході цієї процедури всі члени сімї дають відомості про аспекти сімейного життя.
Найбільш важливим методом сімейної діагностики є сімейно-діагностичне інтерв’ю. Перелік опитувальників дуже великий. Ми наводимо лише декілька з них.

Таблиця.

2.2 Загальне сімейно-діагностичне інтерв’ю

В якості приклада проведення першого сімейно-діагностичного інтерв’ю наводимо методику, розроблену і апробовану в клініці Марбургского університету („Марбургське сімейно-діагностичне інтерв’ю”). На бесіду запрошуються, як правило, представляє мий пацієнт і його батьки, а при необхідності і інші члени його сім'ї (наприклад, брати та сестри). Сімейно-діагностичне інтерв’ю по можливості проводиться двома колегами, причому один з них проводить з сім’єю бесіду, котра продовжується коло часу, інший спостерігає цю бесіду з допомогою відеоапаратури, крім того, проходить відеозапис розмови.
Проводячи бесіду, психолог або терапевт орієнтується на слідуючи принципи.
Відкритість. Доступність для розуміння змісту психокорекційної роботи і повна проінформованість сім'ї допомагають їй почувати себе впевненіше в контакті з терапевтом. Якщо психолог, наприклад, вже має інформацію про сім’ю, він повідомляє про це; крім того він обов’язково пояснює цілі бесіди, суть застосовуємих методик і, звісно, отримує згоду учасників.
Перспективність. Підкреслюється, що кожен має право на свою точку зору, може внести свій вклад в загальну картину і тому особиста думка
Діагностично-емпатійні установки. Необхідно по можливості точно зрозуміти і прийняти те, що повідомлює сім'я, не займаючись оцінкою цього. При всіх питаннях, що стосуються психокорекції, необхідно вказувати на те, що ми на початку намагаємося уточнити проблематику, перш ніж давати поради, або що-небудь пропонувати. .
Орієнтація на розвиток. Психолог цінує довір’я, котре дарує йому сім’я. Там, де сім’я бачить тільки помилки, він використовує їх для подальшого розвитку продуктивних моментів. В питаннях і в заключному коментарії психолог знову і знову повертається до можливості позитивних змін, до сімейних ресурсів, цільових установок і можливості самодопомоги в сім’ї.

2.2.1 Тематична структура і часова послідовність сімейно-діагностичного інтерв’ю

1. Контакт і загальна інформація.
2. Попередній досвід, шляхи вирішення проблеми і прийняття рішення про звернення за допомогою до спеціаліста.
3. Використання індивідуальної проблематики дитини або підлітка:
·         Сім’я: проблеми і ресурси
·         Реакції на проблеми у дитини або підлітка
4.Сімейні відносини і сімейні способи подолання проблеми
5. Загальна сімейна ситуація і поза сімейні відносини;
·         Представлення про терапію
·         Загальне представлення про вирішення проблеми
·         Представлення про спеціальну терапію
6. Заключна згода
Зміст загальної сімейної бесіди не розробляється повністю раніше, як це часто буває при проведенні дослідницького інтерв’ю. Це могло б привести до ігнорування клінічної ситуації; ми дозволяємо сім’ї вести нас в процесі бесіди, але бесіда складається з шести розділів, котрі завжди повинні бути розглянуті.

2.3 Психокорекційне заняття на тему: Як поліпшити стосунки з батьками, друзями, вчителями, оточенням

Мета: Навчити підлітків: оцінювати свої стосунки з оточуючими; розпізнавати різні види поведінки (агресивну, залежну, дружню); поважати права інших людей; поводитися відповідно до „Золотого правила” у найскладніших життєвих ситуаціях; уникати конфліктів та встановлювати добрі стосунки.
Види діяльності
*анкетування - 10 хв;
* пояснення викладача - 10 хв;
* міні-сценка – 15 хв;
* аналіз –обговорення у малих групах – 5 хв;
* перегляд фрагменту відеофільму – 5 хв.
Хід заняття
Пояснення вчителя. Майже всі люди мають певні проблеми, що виникають у стосунках з іншими людьми. Пропонуються проаналізувати та оцінити стосунки з батьками, друзями, вчителями за допомогою відповідей на анкету (додаток 5).
Анкетування. Пояснити підліткам, як заповнити анкету. Вчитель пропонує підліткам визначити, що впливає на стосунки між людьми. Записує на дошці головні фактори, від яких залежать стосунки:
Сприйняття одне одного.
Поведінка.
Принципи встановлення стосунків „Золоте правило”.
Вчитель пропонує розглянути кожен з цих факторів.
Сприйняття одне одного.
Вчитель розповідає історію „Змагання в лісі”.
У лісі проводилися змагання з різних видів спорту (кросу, стрибків у довжину й висоту та плавання). Заєць був першим у кросі, бо всім відомо, як він швидко бігає, але він не вміє плавати. Качка чудово плавала, але дуже погано стрибала у висоту. Мавпа чудово стрибала, але теж не вміла плавати, а ведмідь як не намагався, так і не зміг стрибнути і подолати планку.
Про що це свідчить? Усі звірі різні, в кожного з них свої властивості, не притаманні іншим. Не можна вимагати від ведмедя, щоб він бігав так швидко, як заяць, чи стрибав як мавпа.
Так само і люди. Кожна людина неповторна, у світі немає двох людей, схожих одне на одного. Кожна людина унікальна і має як сильні, так і слабкі сторони.
Виникає запитання, як же таким різним людям порозумітися і започаткувати стосунки? Розглянемо окремі способи встановлення добрих стосунків.
Спосіб 1. Сприймайте людину такою, якою вона є, навчіться бачити її сильні сторони, приймайте з любовю.
Поведінка.
Викладач розповідає про різні види поведінки: агресивну, залежну, асертивну.

Таблиця.
Інформація для вчителя.
Асертивна поведінка базується на:
повазі до прав інших людей при збереженні почуття власної гідності до самих себе;
готовності виголосити й захистити власні права з одночасним прийняттям факту, що інші люди теж мають на це право.
Теорія асертивності базується на положенні, що людина має певні невідємні права.
Асертивність – це вміння людей відкрито висловлювати свої думки, почуття і переконання, не принижуючи почуттів і поглядів співрозмовника.
У конфліктній ситуації асертивна поведінка дозволяє досягти компромісу без зречення власної гідності.
Спосіб 2. Поважайте права людини, з якою спілкуєтесь, не принижуйте й не маніпулюйте нею, виявляйте асертивність.
Міні-сценки.
Мета: навчити підлітків розпізнавати агресивну, залежну та асертивну поведінки; визначити, яка поведінка дасть найкращий результат, збереже від конфліктів
Програти сценки і зробити аналіз. (Додаток 1).
Принципи встановлення стосунків. „Золоте правило”.
Поліпшити стосунки та уникнути конфліктів вам допоможе „Золоте правило”. Йог автор – Ісус Христос.
„Чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви”.
Спосіб 3. Поводьтеся відповідно до „Золотого правила” в будь-яких ситуаціях – це запорука успіху ваших взаємин.
Завдання для підлітків
Обговорення у малих групах
Мета: навчити підлітків оцінювати власні дії, поведінку та ставлення до оточуючих відповідно до „Золотого правила”.
Завдання 1. Проаналізувати та оцінити з позиції „Золотого правила” відповіді на п.2 та п.4 анкети.
Завдання 2. Проаналізувати, яка поведінка у міні-сценках відповідає „Золотому правилу”.
Підведення підсумків заняття.
Демонстрація та обговорення фрагменту з фільму „Чайник закипів”. Після обговорення підлітки перераховують фактори, що поліпшують взаємини між людьми. Записати їх на дошці.
Шляхи вдосконалення взаємостосунків між людьми
Сприймайте людину позитивно, з любовю.
Будьте асертивними (поважайте права інших людей).
Поводьтеся в будь-яких ситуаціях відповідно до „Золотого правила”.
Будуйте ваші стосунки на взаємодовірі.
Виявляйте терпимість, стриманість.
Вмійте прощати.
Розвивайте гнучкість (пристосовуйте свою поведінку до потреб оточуючих).
Протокол № 1
Обстежувані: Дата проведення обстеження: 11.04.06 р.
Місто: Марганець
Школа: сш №11час початку роботи: 10 грудня
Клас: 7-Азакінчення роботи: 20 грудня
Вік: переважно 13 років
Методика “Формування особистості підлітка.
Психологія між особистісних взаємин.
Моральні норми. Характер. ”
Розуміння обстежуваними інструкціі: учні були докладно
ознайомлені з інструкцією. Зрозуміли цілі та правила проведення опитування.
Поведінка обстежуваних: учні задавали додаткові питання, були зацікавлені темою опитування. Під час роботи вели себе спокійно, але іноді відволікались.
Обробка даних: Підраховуються позитивні відповіді на питання і у відповідності з цим робляться висновки стосовно проблемних сфер, причин конфліктів та шляхів їх розв’язання.
Інтерпретація результатів: Детальний аналіз причин конфліктів, психічної, емоційної сфери, адекватне розуміння природи відносин дає можливість вирішити проблеми, досягти розуміння з близькими.

Додаток 1

Міні –сценки.
До заняття „Як покращити стосунки”.
Сценарій 1. Агресивна поведінка.
Ситуація: одна сестра вчить уроки. Друга сестра входить, вмикає магнітофон.
1-ша сестра: Ти що, глуха? Зроби тихіше.
2-га сестра: Відчепись. Нормальний звук.
1-ша сестра: Для тебе, може, й нормальний, а в мене позакладало вуха. Мені вже набридло слухати щодня те саме. (Співає ла-ла-ла. .)
2-га сестра: А в тебе(імітує скрипку)
Сценарій 2. Залежна поведінка.
1-ша сестра: Мені потрібно дуже багато виконати домашніх завдань... Вимкни.
2-га сестра: Магнітофон мій... Репетуватимеш, не поставиш жодну свою касету.
1-ша сестра: А мені батьки обіцяли теж купити магнітофон, і я в тебе не проситиму.
2-га сестра: А! Так ти хочеш, щоб я розповіла батькам, коли ти вчора повернулася і з ким гуляла?
1-ша сестра в розпачі обхоплює голову руками.
Сценарій 3. Дружня (асертивна) поведінка.
1-ша сестра: Що за касета в тебе? Яка чудова музика.
2-га сестра: Тобі справді подобається?
1-ша сестра: Так, я закінчу читати і з задоволенням послухаю. А зараз зроби, будь-ласка, тихіше.
2-га сестра: Гаразд, потім послухаємо вдвох.
В кінці робляться висновки, що саме третя сценка відбиває правильні, дружні стосунки.