Реферат
Теорія держави і права
На тему:
Поняття і визначення норми права. Правотворчість

ЗМІСТ
1. Норма права.
2. Правотворчість
Список літератури

1. Норма права
Поняття і класифікація соціальних норм. Соціальні норми – загальні правила поведінки людей, колективів, соціальних груп; правила поведінки в суспільстві.
Класифікація соціальних норм:
I.                  За способом встановлення і забезпечення.
Норми моралі – правила поведінки, засновані на уявах про справедливість, несправедливість, добро, зло, честь, совість, які виникнули в суспільстві і були забезпечені силою суспільної думки.
Звичаї – правила поведінки, що склалися історично і дотримувались у силу звички (традиції, етикет).
Норми права – встановлені або санкціоновані державою загальнообов'язкові, формально-визначені, типізовані правила поведінки, що дають учасникам регульованих відносин суб'єктивні права і юридичні обов'язки, що покладені на них.
Корпоративні норми – норми, вироблені організаціями корпоративного типу (партіями, громадськими організаціями) і підтримані владою суспільних об'єднань.
Релігійні норми – правила, встановлені різними віросповіданнями й обов'язкові для віруючих (Старий Завіт, Новий Завіт, Коран, Сунна, Талмуд, Авеста, релігійні книги буддистів, даосів тощо).
II.               За змістом сфери регульованих відносин.
1.                            Політичні норми – норми у сфері політики, тобто правила боротьби за владу.
2.                            Організаційні норми – регулюють організаційні питання.
3.                            Естетичні норми – норми, що регулюють поняття краси.
III.            За способом утворення.
Норми, що носять стихійний характер.
Норми, що носять свідомий характер.
IV.           За способом закріплення і вираження.
Усні норми.
Письмові норми.
Поняття норми права. Під нормою права розуміється загальнообов'язкове формально-визначене правило поведінки, встановлене і забезпечене суспільством і державою, закріплене й опубліковане в офіційних актах, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов'язків їхніх учасників.
Ознаки норми права:
1.        Норма права закріплює міру свободи волевиявлення і поведінки людини.
2.        Це форма визначення і закріплення прав і обов'язків.
3.        Норма являє собою правило поведінки загальнообов'язкового характеру.
4.        Це формально-визначене правило поведінки.
5.        Норма права є правило поведінки, гарантоване державою.
6.        Вона має якість системності.
Співвідношення права і моралі. Загальні риси права і моралі:
1.    Є надбудовою над економічним базисом.
2.    Мають нормативний зміст.
3.    Є регулятором суспільних відносин.
4.    Реалізуються в більшості випадків добровільно.
5.    Внутрішній гарант реалізації – совість людини.
Відмінні риси права і моралі:
Право виникає разом із державою, а мораль виникла раніш права.
Право складається з норм (правил поведінки), а мораль має більш складну структуру.
Право характеризується конкретністю, визначеністю, а мораль – більш широким змістом.
Право забезпечується можливістю державного примусу, а мораль – звичкою або силою суспільної думки.
Правом заздалегідь реґламентовані конкретно міри і форми примусу, чого немає в моралі.
Право надає всебічну оцінку поведінки лише правопорушника, а мораль – будь-яку поведінку людини.
Право відмирає разом із державою, а мораль залишається в будь-якому суспільстві.
Структура норми права. Структура норми права є логічно погоджений її внутрішній зміст, обумовлений фактичними суспільними відносинами, що характеризується наявністю взаємозалежних і взаємодіючих елементів, реально виражених у нормативно-правових актах.
Структура норми права складається з трьох елементів:
Гіпотеза – елемент структури, що вказує на конкретні життєві обставини (умови) при наявності або відсутності котрих і реалізується норма.
Диспозиція – елемент структури, що містить саме правило поведінки, відповідно до якого повинні діяти учасники правовідносин.
Санкція – елемент структури, що вказує на несприятливі наслідки, що виникають у результаті порушення диспозиції норми права.
Конкретний нормативно-правовий акт не завжди містить усі три елементи структури одночасно. Так, у цивільно-правових актах є гіпотеза і диспозиція, а санкції складають окремі нормативно-правові акти; кримінально-правові акти містять диспозицію і санкцію, а гіпотеза – доля Загальної частини КК.
Види правових норм.
За суб'єктами правотворчості.
1.                             Норми права, що виходять від держави (від вищих і місцевих органів державної влади і управління).
2.                             Норми права, що виходять безпосередньо від громадянського суспільства (рішення, прийняті на референдумі).
За соціальним призначенням і роллю в правовій системі.
Установчі – норми-принципи (конституційні норми).
Регулятивні – норми-правила поведінки.
а) управомочуючі – надають своїм адресатам право на здійснення будь-яких дій.
б) зобов'язуючі – обов'язок зробити якісь дії.
в) забороняючі – заборона на скоєння будь-яких дій.
Охоронні – норми-стражі порядку.
Забезпечувальні – норми-гарантії.
Декларативні – норми-оголошення.
Дефінітивні – норми-визначення.
Колізійні – норми-арбітри.
Оперативні – норми-інструменти.
За методом правового регулювання.
1.                                  Імперативні – мають сугубо суворий, владний-категоричний характер, не допускають відхилень у регульованій поведінці (кримінальне, адміністративне право).
2.                                  Диспозитивні – є присутнім автономний характер, що дозволяє учасникам самим домовитися по будь-якому питанню (цивільне, сімейне право).
3.                                  Рекомендаційні норми – встановлюють варіанти бажаної для держави поведінки.
За сферою дії.
Норми загальної дії – поширюються на всіх і на всю територію.
Норми обмеженої дії – мають межі, обумовлені територією, часом, суб'єктами.
Локальні нормативні розпорядження – діють у рамках окремих державних, суспільних або приватних структур
За часом.
Постійні (Конституція України).
Тимчасові (Закон про Державний бюджет України на 2000 рік).
За колом осіб.
1.                            Діють на усіх, хто підпадає під їхню дію (Конституція України поширюється на всіх громадян України).
2.                            Діють на чітко позначену групу суб'єктів (Закон про загальний військовий обов’язок в Україні поширюється лише на осіб чоловічої статі).
Характеристика правового регулювання суспільних відносин. Можна сказати, що правове регулювання – це врегулювання нормами права певних суспільних відносин. З цього витікає, що предметом правового регулювання є те, що регулює право (трудове право регулює трудові відносини). Як правило право регулює певну сферу суспільних відносин.
Предмет правового регулювання – це певні групи суспільних відносин, що входять у сферу правового регулювання. До них відносяться:
Відносини людей щодо обміну цінностями.
Відносини щодо владного управління суспільством.
Відносини щодо забезпечення правопорядку.
Інші правовідносини.
Метод правового регулювання – сукупність прийомів і способів, за допомогою яких право регулює суспільні відносини.
Методи бувають імперативними (характеризується точним дотриманням та субординацією) та диспозитивними (характеризуються можливістю вибору та рівноправністю сторін).
Способи: заборона (не можна робити: вбивати, красти тощо), дозвіл (можна робити: працювати, відпочивати тощо), зобов’язання (повинен робити: берегти природу, платити податки тощо), рекомендування (порада: що і як варто зробити).
Типи: загальнодозвільний (дозволене усе, крім…) і дозвільний (заборонено усе, крім…).
Правовий режим – це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні юридичних засобів і створює бажаний соціальний стан і конкретний ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб'єктів права
Прикладами правових режимів є протекціонізм, режим найбільшого сприяння тощо.
Методи, способи і типи правового регулювання, а також правові режими є правовими засобами, за допомогою яких держава здійснює цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини.
Правове регулювання – це цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових засобів.
2. Правотворчість
Форма права – це спосіб вираження зовні державної волі, юридичних правил поведінки, спосіб об’єктування правових норм.
Іноді форми зовнішнього вираження норм права називають джерелами права, тим самим ототожнюючи поняття «форми» і «джерела» права. Однак, виходячи з загальноприйнятого значення слова «джерело», як «усякого початку або підстави, кореня і причини, вихідної точки», цей погляд не зовсім вірний, тому що друге поняття ширше першого.
Класифікація джерел права:
Виділяються наступні джерела права:
У матеріальному сенсі – матеріальні умови життя суспільства, що об'єктивно викликають виникнення права, необхідність правового регулювання і певної державної влади.
1.                            Матеріальні умови життя суспільства.
2.                            Форми власності.
3.                            Інтереси людей.
Як джерело пізнання – історичні документи, релігійні погляди, що дійшли до цього часу.
Тексти законів минулого.
Літописи.
Історичні хроніки.
В ідеологічному сенсі.
Правосвідомість.
Правові вчення.
Юридичні доктрини.
Погляди й ідеї.
У формальному сенсі – сукупність способів зведення в закон волі політичних сил, що знаходяться при владі.
Нормативно-правовий акт.
Правовий звичай.
Юридичний прецедент.
Нормативний договір.
Характеристика окремих форм права. Правовий звичай.
Історично першою формою права був правовий звичай.
Правовий звичай – це санкціоноване державою історично сформоване правило поведінки, що міститься у свідомості людей і ввійшло до звички в результаті багатократного повторення тих самих дій і вчинків, що призводять до правових наслідків.
Державне санкціонування відбувається двома способами:
1.    Відсилання до звичаю – шляхом указівки на звичай у нормативно-правовому акті.
2.    Використанням звичаю в якості нормативної основи судового рішення.
В українській правовій системі роль правового звичаю, як джерела права, незначна.
Юридичний прецедент.
Як джерело права був відомий ще в Стародавньому Римі – т.зв. «преторське право». Суть його зводилася до того, що воля спеціальної посадової особи (претора) була здатна перебороти перешкоди, встановлені Законами XII таблиць («квирітське право»). Претор міг скасувати або змінити будь-який із законів квирітського права.
У сучасних умовах юридичний прецедент – судове або адміністративне рішення з конкретної юридичної справи, якому надається сила норми права, і яким керуються при розгляді схожих справ.
Розрізняються наступні види юридичних прецедентів:
Адміністративний прецедент – джерело права в сфері управлінської діяльності.
Судовий прецедент – джерело права, що означає визнання в суду правотворчої функції.
Юридичний прецедент поширений переважно в країнах загального права – Великобританії, США, Канаді, Австралії, Нової Зеландії й ін.
Нормативний договір.
Ще одним джерелом права є нормативний договір.
Нормативний договір – угода між правотворчими суб'єктами, у результаті якої виникає нова норма права.
Значення нормовстановлюючих договорів признається у всіх правових системах. Однак, на відміну від договорів-угод, дані угоди не носять персоніфікованого, індивідуально-разового характеру, їх зміст складає загальні правила поведінки (норми). На відміну ж від нормативно-правових актів, дані договори – результат угоди рівноправних суб'єктів з приводу діяльності, що представляє їх загальний інтерес. Найбільше значення нормативний договір має для міжнародного і конституційного права.
Поняття і види нормативно-правових актів. Норма права закріплюється в нормативно-правовому акті, що є основним джерелом права в Україні, Росії, Туреччині і країнах континентальної правової сім’ї.
Нормативно-правовий акт можна визначити як офіційний письмовий акт-документ, що приймається у певній процедурній формі компетентним органом у порядку делегованого законодавства або референдуму і містить у собі норми права.
Ознаки нормативно-правового акту:
Видається компетентним органом держави або приймається безпосередньо на референдумі.
Містить норми права, установлює, скасовує або змінює їх.
Володіє юридичною чинністю, що охороняється і забезпечується державою.
Має вигляд письмового документу з установленою структурою (розділи, глави, статті, параграфи, пункти) і необхідними атрибутами. До необхідних атрибутів відноситься назва виду нормативно-правового акту (закон, постанова тощо), назва самого нормативно-правового акту (Закон про вибори Президента), дата його вступу в силу тощо. Основним елементом структури є стаття.
Класифікація нормативно-правових актів за їх юридичною чинністю:
I.                  Закони.
Конституційні закони.
а) Конституція.
б) Закони, що вносять зміни і доповнення до Конституції.
в) Закони, необхідність прийняття яких передбачена самою Конституцією.
Звичайні закони.
а) Кодифіковані (Кодекси, Основи законодавства).
б) Поточні.
II.               Підзаконні нормативні акти. В Україні вони такі:
1.                            Укази Президента України.
2.                            Постанови Кабінету Міністрів.
3.                            Накази й інструкції міністерств і відомств.
4.                            Рішення органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади.
Ознаки закону:
1.                                Видається тільки вищим представницьким органом державної влади (Верховна Рада) або приймається шляхом референдуму.
2.                                Регулює найбільш важливі суспільні відносини в сфері економіки, політики, культури тощо.
3.                                Закон має вищу юридичну чинність, що забезпечує його верховенство в системі нормативно-правових актів.
4.                                Закон – це акт, прийнятий в особливому порядку.
Варіанти співвідношення статті нормативно-правового акту і норми права:
1.    Норма права і стаття нормативно-правового акту збігаються.
2.    Декілька норм права включені в одну статтю.
3.    Розташування однієї норми в декількох статтях.
Межі дії нормативно-правових актів. Існує три різновиди меж дії нормативно-правових актів:
1.    У часі.
2.    У просторі.
3.    За колом осіб.
Говорячи про дію нормативно-правових актів у часі, слід мати на увазі наступне:
Закон зворотної сили, як правило, не має. Виключення складає кримінальне законодавство, де зворотна сила закону має місце у випадку, якщо новий закон установлює більш м'яке покарання за злочин, ніж закон, що діяв дотепер.
Нормативно-правовий акт може втратити силу, але окремі його положення, норми права можуть застосовуватися до фактів, що мали місце під час його дії ( триваючі правовідносини).
Дія нормативно-правового акту в часі означає, що нормативно-правовий акт набирає чинності з певного часу (після підписання, після опублікування, через певний термін) і припиняє діяти у певний час (після прийняття нового нормативно-правового акту, після закінчення певного терміна дії або при виконанні певної дії).
В залежності від дії нормативно-правового акту в часі, виділяються його наступні категорії:
Нормативно-правовий акт, виданий на невизначений термін (Конституція).
Нормативно-правовий акт, виданий на певний термін (Закон про Державний бюджет України).
Дія нормативно-правового акту в просторі означає територіальне обмеження його дії, коли нормативно-правовий акт застосовується на тій території, на яку поширюється суверенітет держави або компетенція відповідних органів.
За дією в просторі розрізняються наступні види нормативно-правових актів:
1.     Нормативно-правові акти, що діють на всій території держави (включаючи право екстериторіальності, тобто право на територію посольств).
2.     Нормативно-правові акти, що діють на визначеній території (суб'єкти федерації, адміністративно-територіальні одиниці).
3.     Локальні нормативні акти (діють на рівні міст, селищ, сіл тощо).
Дія нормативно-правових актів за колом осіб означає, що нормативно-правовий акт поширюється на певну категорію громадян.
Існує дві класифікації даної категорії актів:
Дана в міжнародному праві.
1.       Право ґрунту – поширюються на всіх (громадян держави, іноземних громадян і осіб без громадянства)
2.       Право крові – поширюються лише на громадян держави (наприклад, України).
Дана в національному праві.
1.       Поширюється на усіх.
2.       Поширюється на окремі категорії осіб.
Поняття правотворчості. Правотворчість – це організаційно оформлена, установлена процедурна діяльність державних органів по створенню норм права або по визнанню правовими сформованих правил поведінки, діючих у суспільстві.
Принципи правотворчості – це основні засади здійснення правотворчої діяльності.
Сучасні принципи правотворчості:
Принцип законності – розробка і прийняття нормативно-правових актів із дотриманням правової процедури, що не виходить за межі компетенції органів, які їх приймають, а також відповідність нормативних актів конституції країни і чинному законодавству.
Принцип науковості – підготовка і прийняття проекту нормативно-правового акту здійснюється за участю представників різних наук.
Принцип використання правового досвіду – будь-який розроблений нормативний акт повинен спиратися на уже відомий позитивний досвід держави і цивілізації в цілому.
Принцип демократизму – виявляє прагнення і волю народу (референдум).
Зв'язок із практикою.
Види правотворчості:
I.                  Традиційна класифікація.
Правотворчість компетентних державних органів і посадових осіб (парламенту, уряду тощо).
Безпосередня правотворчість народу (рішення, прийняті на референдумі).
Санкціонування норм, при якому процес їх створення проходить поза державою (санкціонування державою звичаїв, рішень правлячої партії тощо).
II.               Виходячи з особливостей юридичної природи процесу створення норм права різними органами держави.
1.       Правотворчість вищих органів державної влади (парламенту, уряду, глави держави).
2.       Підзаконна правотворчість (губернаторів, міністерств тощо).
Правотворчий процес – це процес створення норм права.
Як правило, правотворчий процес може класифікуватися залежно від видів нормативно-правових актів: процес створення закону (законотворчій процес), процес створення указу, постанови тощо.
Законотворчий процес складається з чотирьох етапів:
I.                  Допроектний етап – у суспільстві виявляється потреба у врегулюванні нормами права соціальної проблеми.
II.               Проектний етап. Він складається з наступних стадій (тобто етапів, що вирішують проміжні завдання):
Внесення в законотворчий орган проекту закону суб'єктом законодавчої ініціативи.
Розгляд проекту закону в комісіях і комітетах законотворчого органу з метою проаналізувати його зміст з різних позицій і запропонувати більш надійні засоби правового впливу.
III.            Етап прийняття норми права. Він складається з наступних стадій:
Обговорення законопроекту по палатах або на спільному засіданні палат законотворчого органу чи у парламенті.
Прийняття законопроекту в остаточному читанні.
IV.           Етап підписання закону та його опублікування. Найчастіше нормативно-правовий акт підписується главою держави. Іноді – головою уряду або спікером парламенту. Щодо опублікування, то акт, що не публікується не має юридичної сили. Саме тому може діяти презумпція знання закону: ніхто не звільняється від відповідальності під приводом того, що він не знав закону.
Прогалиною у позитивному праві є повна або часткова відсутність правових умов (норм), необхідність яких обумовлена розвитком соціального життя і потребами практичного вирішення справ, основними принципами, політикою, змістом чинного законодавства, що відповідає правовим вимогам, а також іншим проявам права, що випливає з природи речей і відносин.
Розрізняється декілька класифікацій прогалин у праві:
I.                  З точки зору позитивного права взагалі.
Прогалини в позитивному праві – це той випадок, коли немає ні закону, ні підзаконного акту, ні звичаю, ні прецеденту.
Прогалини в нормативно-правовому регулюванні – відсутність норм закону і норм підзаконного акту.
Прогалина у законодавстві (у вузькому і точному значенні цього слова) – відсутність закону (акту вищого органу державної влади) взагалі.
Прогалина у законі – неповне врегулювання питання в даному законі.
II.               З точки зору причин виникнення прогалин у законодавстві.
Початкова прогалина – має місце в тому випадку, коли обставини, що вимагають правового врегулювання, вже існували, але законодавець їх упустив, не охопивши формулюваннями нормативно-правового акту.
Послідуюча прогалина – є наслідком появи нових відносин у предметі правового регулювання в результаті розвитку регульованої соціальної сфери, тобто в тій сфері, на яку законодавець у цілому поширив свою волю.
Існує три способи усунення прогалин у праві:
Видання нормативно-правового акту, який би врегулював дані суспільні відносини.
Аналогія закону.
Аналогія права.
Так як на видання нормативно-правового акту потрібен час, то для усунення прогалин у праві використовуються методи аналогій, які, втім, ніколи не повинні застосовуватись в кримінальному праві.
Аналогія закону – це застосування до неурегульованих в конкретній нормі відносин норми закону, що регламентує подібні відносини.
Аналогія закону припускається при наявності певних умов:
наявність загальної правової урегульованості зазначеного випадку;
відсутність адекватної юридичної норми;
існування аналогічної норми, тобто норми, в гіпотезі якої вказані обставини, що є аналогічними тим, з якими зустрівся суб’єкт застосування права.
Аналогія права – це застосування до неурегульованих в конкретній нормі спірних відносин при відсутності норми, що регулює подібні відносини загальних засад і змісту законодавства, тобто принципів права.
Аналогія права припускається при наявності наступних умов:
наявність загальної правової урегульованості зазначеного випадку;
відсутність адекватної юридичної норми;
відсутність аналогічної норми.
Систематизація нормативних актів (систематизація законодавства) – це цілеспрямована робота законодавця по упорядкуванню і приведенню в єдину систему діючих нормативно-правових актів.
Види систематизації:
1.    Кодификація – об'єднання нормативних актів у єдиний, логічно узгоджений акт із зміною їхнього змісту. Кодификація буває:
а) Загальною. Переробці піддається значна частина законодавства (Звід законів Російської імперії);
б) Галузевою. Кодификація стосується певної сфери, тобто галузі (Кримінальний кодекс);
в) Спеціальною. Кодификація стосується норми якогось правового інституту або підгалузі (Податковий кодекс).
2.    Інкорпорація – об'єднання нормативних актів без зміни їхнього змісту в збірник, де кожний з актів зберігає своє самостійне юридичне значення. Інкорпорація буває:
а) офіційною – зібрання законодавства (Відомості Верховної Ради України);
б) неофіційною – збірники нормативних матеріалів у навчальних цілях, для освіти населення тощо.
Принципи інкорпорації:
1.    Хронологічний – інкорпорація за часом прийняття актів.
2.    Тематичний – інкорпорація за певною тематикою.
3.    Галузевий – інкорпорація по визначеній галузі.
Юридична техніка – це сукупність прийомів, правил та засобів розроблення й оформлення нормативно-правових та індивідуальних юридичних актів, що забезпечують їхню досконалість.
В рамках юридичної техніки необхідно особливо виділити законодавчу техніку, що повинна забезпечити:
Логічну послідовність викладення.
Відсутність протиріч усередині нормативного акту і, в цілому, у системі законодавства.
Компактність нормативного матеріалу.
Ясність і доступність мови закону.
Точність і визначеність формулювань і термінів, уживаних у законодавстві.
Усунення множинності нормативних актів з однієї проблеми.
Рівень юридичної техніки багато в чому говорить про рівень правової культури. У першу чергу юридична техніка стосується питань юридичної термінології, правил розроблення, викладення і систематизації нормативно-правових актів, побудови юридичних конструкцій (цілісних і стійких поєднань юридичних засобів).

Список литератури
1.     Барабаш Ю.Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права: монографія / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х. : Право, 2008. — 220c.
2.     Васильев А. С., Иванов В. В., Притченко Р. С., Борщевский И. В., Канзафарова И. С. Теория права и государства: Учеб. / А.С. Васильев (общ.ред.). — Х. : ООО "Одиссей", 2006. — 479с.
3.     Гусарєв С.Д, Олійник А.Ю, Слюсаренко О.Л. Теорія права і держави: навч. посібник / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К. : Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. — 270с.
4.     Калюжний Р.А, Тимченко С.М, Пархоменко Н.М, Легуша Сергій Михайлович. Загальна теорія держави і права: навч. посіб.. — К. : Видавець Паливода А.В., 2007. — 296с.
5.      Коталейчук С.П. Теорія держави та права: навч. посібник для підготовки до держ. іспитів. — К. : КНТ, 2009.
6.     Марченко М.Н. Теория государства и права: учебник для студ. вузов, обуч. по спец. "Юриспруденция" / Московский гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. Юридический факультет. — Изд. 2-е, перераб. и доп. — М. : Проспект, 2007. — 637 с
7.     Пендюра М.М. Теорія держави і права: посіб. для підгот. до іспитів / Київський національний ун-т внутрішніх справ — К. : ТЕКСТ, 2008. — 188с.
8.     Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов / Университет внутренних дел. — Х. : Фирма "Консум", 2000. — 704с.
9.     Хахулина К.С, Малыга В.А, Стадник И.В. Теория государства и права в схемах и определениях: учеб. пособие / Донецкий национальный ун-т. — Донецк : Норд-Пресс, 2008. — 344c.