Реферат на тему Особливості правового регулювання договору ренти
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-01-03Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Київський міжнародний університет
Кафедра цивільного та господарського права
Курсова робота
з дисципліни «Цивільне право України»
на тему: Особливості правового регулювання договору ренти
Виконав: студент
302ю групи
Юридичного інституту
Гончарук Валентин
Науковий керівник:
Малярчук Н.В.
Київ-2008
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………….…3
Розділ 1. Характеристика та розвиток рентних правовідносин………………..5
1.1 Виникнення та розвиток договору ренти…………………………....……5
1.2 Поняття та юридична характеристика договору ренти…….……………6
1.3 Види договору ренти…………………………………………….…………9
1.4 Сторони договору ренти………………………………………………….11
Розділ 2. Сутність договору ренти……………………………………………...14
2.1 Зміст договору ренти……………………………………………………..14
2.2 Укладення договору ренти…………………………………….…………16
2.3 Виконання договору ренти………………………………………….……17
2.4 Припинення договору ренти……………………………….…………….20
Висновок…………………………………………………………………………24
Список використаної літератури………………………………………………..25
Вступ
Перехід України до ринкових відносин дав поштовх до оновлення приватноправового законодавства та виявив необхідність приведення його у відповідність до міжнародних стандартів. Україна стала на шлях своєї інтеграції у світове законодавство. Зокрема, його уніфікація з міжнародним призвела до включення в нове цивільне законодавство України вивірених на багатовіковому досвіді й узгоджених з особистими потребами учасників майнового обороту договірних рентних правовідносин. Рецепція договору ренти в приватне законодавство України відбулася під тиском економічних реформ.
Вибір мною цієї теми був викликаний потребою аналізу механізму правового регулювання правовідносин, які виникали при укладенні договору ренти, а також наявністю проблем пов’язаних з укладенням договору ренти, його виконанням та забезпеченням.
Актуальність. Актуальність теми випливає, насамперед, з ринкових перетворень що відбулись останнім часом в житті нашої держави, значно зросли можливості учасників майнового обороту щодо свободи укладення різного роду цивільно-правових договорів. Україна зблизилась з світовою економікою, що спричинило поширення в її майновий обіг найбільш розповсюджених договірних конструкцій притаманних розвинутій ринковій економіці.
Мета і завдання дослідження. Мета полягає у з’ясуванні виникнення договору ренти, і причин, що сприяли його розвитку, особливостей його правового регулювання, юридичної характеристики, розробці й обґрунтуванні пропозицій та рекомендацій щодо його вдосконалення. Завданням дослідження є: 1) з’ясування передумов походження договору ренти; 2) з’ясування поняття договору ренти, а також поняття й терміну рента; 3) визначення місця договору ренти в системі цивільно-правових договорів; 4) встановлення суб’єктів договору ренти; 5) з’ясування його мети; 6) визначення предмету договору ренти та його юридичного змісту, способів забезпечення його належного виконання; 7) з’ясування характеру і специфіки цивільно-правової відповідальності сторін за порушення умов договору ренти.
Об’єктом дослідження виступають цивільно-правові рентні правовідносини.
Предметом дослідження є договір ренти, цивільне законодавство, яким регулюється порядок його укладення, виконання, зміни та припинення, вітчизняна та зарубіжна наукова література.
Методи дослідження договору ренти був проведений за допомогою загальнонаукових методів: - діалектичного, системног-структурного, аналітичного, формально-логічного та спеціально-юридичних методів: - історико-юридичного, порівняльно-правового та інших засобів наукового пізнання.
За допомогою системно-структурного методу об’єкт дослідження вивчається у «чистому виді». У процесі застосування діалектичного методу узагальнюються й синтезуються нові наукові уявлення в їх взаємозв’язку. На підставі аналітичного методу проводиться виявлення динаміки розвитку об’єкту й формулюються певні теоретичні положення. За допомогою порівняльно-правового методу аналізуються наукові позиції та погляди зарубіжних і українських вчених.
Розділ 1. Характеристика та розвиток рентних правовідносин
1.1 Виникнення та розвиток договору ренти
Договір ренти походить із середньовічної Західної Європи. Причиною його зародження була потреба кредитування. З формального боку позикові відносини сторін кваліфікувалися тоді як купівлю-продаж, через те що: а) предмет позики переходив у власність позичальника після його передачі; б) позика здійснювалась назавжди (ad perpetuum); в) позика супроводжувалася безумовною відмовою позикодавця від права вимоги сплаченого; г) предмет позики міг бути повернутий у будь-який час позичальником. Рента в них заступала місце ціни під, яку відчужувався предмет позики[3;7].
Договору ренти надавався вигляду договору купівлі-продажу. Цє сприяло забезпечення вимог позикодавця. Оскільки надання безповоротної позики під виплату ренти обтяжувало рентним боргом не позичальника, а його нерухомість, що слугувала речовим забезпеченням вимог кредитора.
Приблизно в XIII ст. у майновому побуті виділився договір позики з виплатою відсотків, що укладався між сторонами шляхом відчуження капіталу із правом на викуп. У середньовічній Франції лихварська діяльність була заборонили. Тоді договір ренти почали використовувати для обходу законів. Під виглядом ренти в даному випадку періодично сплачувалися проценти, а рентою виступала певна грошова сума.
Для того, щоб зберегти (типову, родову) спорідненість договору ренти з позикою в ст. 1909 ФЦК закріпили правило, за яким у договорі дозволяється вимовляти проценти з тим, що позикодавець відмовляється від повернення капіталу. У такому разі позика дістає назву “встановлення ренти”[3;7].
Російських (дореволюційні) вчені, зазначали: “Несомненно, что договор пожизненной ренты обладает общими признаками как с продажею, так и с займом но не походит ни на один из них вполне, существенно отличаясь от займа тем, что рентный капитал не может быть потребован обратно, а от продажи тем, что право на ренту не всегда приобретается за деньги и вообще возмездно”.Ця думка вплинула на те, що дозволело передбачити договору ренти в главі ХХІ книги V проекту Цивільного Уложення Царської Росії, що був внесений на розгляд до Державної думи Росії в 1914 році.х [16;218].
1.2 Поняття та юридична характеристика договору ренти
Цивільний кодекс України (далі ЦК) дає визначення договору ренти в ст. 731. Де зазначається, що одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Як зазначає Апанасюк М.П.договір -це домовленість про вчинення обумовлених юридичних дій (а не домовленість про встановлення, зміну та припинення цивільних прав і обов’язків - загальновідоме визначення договору як різновиду правочину). З цим я повністю згоден, оскільки довічні й постійні рентні правовідносини вимагають від сторін довіри.
Договором ренти є домовленість, за умовами якої одна сторона (одержувач ренти) з метою одержання рентного доходу передає своє майно у власність (платнику ренти).
Мета договору ренти полягає у встановленні між одержувачем і платником ренти рентного правовідношення заради чого, власне, вже на стадії укладення договору відбувається передача права власності на майно. Саме з метою одержування ренти одержувачем ренти здійснюється передача майна у власність платнику ренти, який приймає це майно тільки тому, що замість його ціни він зобов’язується виплачувати ренту.
Специфічними ознаками даного договору є: відсутність еквівалентної ціни, відплатність, взаємність, довірчий характер відносин, довготривалість, строковий або безстроковий характер відносин, алеаторність[3;8].
Я вважаю, що відсутність еквівалентної ціни повинна стосуватися лише безстрокового договору, оскільки саме в безстроковому договорі сторона передає майно яке вона не має інтересу використовувати.
Рентні відносини - це майнові відносини, які є об’єктивними (економічними) за змістом і вольовими за формою, у наслідок чого робиться висновок, що термін “рента” може вживатися в двох взаємообумовлених значеннях: як форма виплати ренти і як зобов’язання ренти.
Рента - це різновид прибутку. Прибутковий характер ренти пов’язується з тим, що встановлення розмірів виплат ренти не прив’язується до вартості майна відчуженого під її виплату. Вона може бути як більшою так і меншою за ціну майна.
Ренті властиві такі ознаки: періодичність, безперервність, невизначеність, довготривалість. [3;9].
Але я хочу зазначити, оскільки причиною виникнення строкової ренти була неспроможність одразу придбати майно у власність, одержувач ренти розтягував суму оплати в часі(певний, визначений строк). З цього випливає, що раціональніше встановити реальну суму майна. Отже ренті також притаманна визначеність.
За своєю юридичною характеристикою договір ренти наближається до реальних договорів, оскільки для його укладення згідно зі ст. 731 ЦК обов’язковою є передача майна. Передання під виплату ренти нерухомого майна потребує державної реєстрації п. 2 ст. 732 ЦК України. Волевиявлення сторін договору ренти має бути викладено в письмовій формі з наступним нотаріальним посвідченням договору ст. 732 ЦК України. Внаслідок того, що правами в ньому переважно наділений одержувач ренти, а обов’язками платник ренти, з яких основним є обов’язок виплати ренти, даний договір слід віднести до односторонніх. Він також є відплатним, оскільки за його правовою моделлю, передбаченою ЦК України, взамін передачі майна виплачується рента ст. 731 ЦК України[1].
Внаслідок своєї відплатності договір ренти наближається до договорів типу купівля-продаж, у якому рента розглядається в якості нееквівалентної
ціни, за яку відчужується у власність майно. Підведення ренти під ціну майна обумовлює застосування до договору ренти правил про договір купівлі-продажу ч.2 ст. 734 ЦК України. Передбачене ст. 734 ЦК застосування до договору ренти договір дарування на практиці не допускається в силу не врегулювання укладення безвідплатного договору ренти в чинному ЦК України. За ст. 731 ЦК договір ренти завжди відплатний, а отже відповідна частина ст. 734 ЦК суперечить суті договору ренти[1].
Договір ренти може бути як строковим, так і безстроковим, оскільки згідно з п. 2 ст. 731 ЦК допускається встановлення обов’язку виплачування ренти безстроково або протягом певного строку. Строковим також вважається договір, у якому встановлюються виплати ренти на час життя однієї зі сторін договору або третьої особи, яка не є стороною договору. Адже відомо, що життя людини має певні межі й тому є строковим[1].
В договір ренти під виглядом ренти періодично виплачуються відсотки, звичайно доти, поки майно, відчужене під їх виплату, перебуває у власності платника ренти. Ця специфічна особливість договору ренти дозволяє охарактеризувати його лихварським договором[17;7].
Для договору ренти характерним є: відсутність еквівалентної ціни, фідуціарність, тривалість і алеаторність відносин.
Відсутність еквівалентної ціни в договорі ренти виявляється в тому, що загальна сума виплат ренти не прив’язується до вартості відчуженого майна.
Фідуціарність відносин, що випливають з договору ренти, полягає в тому, що особи, які бажають його укласти, мають завбачливо віднестися до вибору контрагента. Тривалий характер договору ренти залежить від властивостей зобов’язання ренти й строку, на який він укладається. Оскільки мінімального строку для договору ренти законодавством не встановлюється, такий договір може укладатися й на короткий строк з урахуванням збереження суті договору ренти. Алеаторним (ризиковим) з усіх видів договору ренти вважається лише строковий договір довічної ренти, у якому його строк залежить від тривалості життя людини. Ризиковість даного договору виявляється в тому, що його сторони не застраховані від можливості понести збитки внаслідок його укладення. У таких відносинах жодна зі сторін наперед не знає - буде вона у виграші чи програші на момент припинення договору.
1.3 Види договору ренти
Загальні положення про договір ренти, що містяться в главі 56 ЦК України прямо не передбачають виділення його різновидів, однак їх можливо виділити, наприклад, за видом ренти або ознакою алеаторності. Крім того, в світовій практиці відомими різновидами договору ренти є договори постійної та довічної ренти. Так, у п. 2 ст. 731 ЦК України передбачається, що договором ренти може бути встановлений обов’язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку (строкова рента), на підставі чого випливає, що за своїм строком договір ренти може бути безстроковим або строковим[1].
Безстроковим договором ренти встановлюється невизначене за тривалістю рентне правовідношення, від виконання якого сторони можуть відмовитись у будь-який час. Не вказується, у чинному цивільному законодавстві, який може бути мінімальний термін тривалості безстрокового договору ренти.
У безстроковому договорі ренти розміри виплачуваної ренти можуть вільно встановлюватись сторонами і в тому ж порядку змінюватись за винятком випадку передачі під виплату ренти грошової суми. Якщо під виплату безстрокової ренти передається грошова сума, розмір ренти не може бути нижчим за розмір облікової ставки Національного банку України п. 2 ст. 737 ЦК України. У випадку, якщо інше не передбачено договором, розмір виплачуваної ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України ч. 2 п. 2 ст. 737 ЦК України[1].
Права і обов’язки сторін безстрокового договору ренти можуть переходити в спадщину в порядку правонаступництва. За умови прийняття спадщини спадкоємці несуть повну відповідальність одне перед одним за набутими правами та обов’язками в тому ж обсягові, в якому вони були у їх попередників. Це єдиний договір де між сторонами виникають відносини які не притаманні іншим договорам, оскільки вони розраховані на довгий період, потребують довіри сторін, оскільки вони несуть певну алеаторність.
За умовами укладення строкового договору ренти встановлюється строкове рентне правовідношення, у якому період часу, протягом якого воно триватиме, визначається конкретною датою чи подією. Мінімального строку для строкового договору ренти законодавством також не встановлюється.
Строковий вид договору ренти за юридичною кваліфікацією найближче походить на договір купівлі-продажу з розстрочкою, у якому рента - це дохід і водночас форма оплати, прирівняна до ціни ст. 632 ЦК України, за яку відчужується майно[1]
Прикладом строкового договору ренти є договір довічної ренти, тривалість якого визначається не конкретною датою, а подією (час настання якої невідомий жодній зі сторін). Строковість даного договору залежить від тривалості людського життя, яке має певні межі й тому є строковим.
При укладенні договору довічної ренти доцільно передбачати, щоб виплати довічної ренти здійснювались наперед, а не після закінчення кожного календарного кварталу, оскільки мета її - забезпечення майбутніх потреб одержувача ренти, отже вона повинна надавати йому засоби до існування. Диспозиція ст. 738 ЦК України дозволяє включати таку умову в договір[1].
Алеаторним з усіх різновидів договору ренти є договір довічної ренти, оскільки сторони припинення його ставлять у залежність від настання смерті однієї із сторін договору від чого одна з них може понести ризик майнових втрат (або витрат), які не відповідають вартості відчуженого (або набутого) майна. І навпаки безстроковому договору ренти невластива ознака алеаторності, оскільки його сторони не ставлять припинення договору в залежність від настання якоїсь події. Вони свідомо йдуть на укладення такого договору на невизначений строк і тому в матеріальному відношенні нічим не ризикують.
Відмінною особливістю договору постійної ренти від попередніх договорів є те, що виплати ренти в ньому встановлюються раз і на завжди у фіксованому розмірі. Будь-які обставини не дають права на зміну розміру постійної ренти. Обов’язок постійної ренти повинен виконуватись платником ренти, яким би обтяжливим він для нього не був. Зобов’язання постійної ренти може передбачатися в межах строкового і безстрокового різновидів договору ренти.
Кафедра цивільного та господарського права
Курсова робота
з дисципліни «Цивільне право України»
на тему: Особливості правового регулювання договору ренти
Виконав: студент
302ю групи
Юридичного інституту
Гончарук Валентин
Науковий керівник:
Малярчук Н.В.
Київ-2008
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………….…3
Розділ 1. Характеристика та розвиток рентних правовідносин………………..5
1.1 Виникнення та розвиток договору ренти…………………………....……5
1.2 Поняття та юридична характеристика договору ренти…….……………6
1.3 Види договору ренти…………………………………………….…………9
1.4 Сторони договору ренти………………………………………………….11
Розділ 2. Сутність договору ренти……………………………………………...14
2.1 Зміст договору ренти……………………………………………………..14
2.2 Укладення договору ренти…………………………………….…………16
2.3 Виконання договору ренти………………………………………….……17
2.4 Припинення договору ренти……………………………….…………….20
Висновок…………………………………………………………………………24
Список використаної літератури………………………………………………..25
Вступ
Перехід України до ринкових відносин дав поштовх до оновлення приватноправового законодавства та виявив необхідність приведення його у відповідність до міжнародних стандартів. Україна стала на шлях своєї інтеграції у світове законодавство. Зокрема, його уніфікація з міжнародним призвела до включення в нове цивільне законодавство України вивірених на багатовіковому досвіді й узгоджених з особистими потребами учасників майнового обороту договірних рентних правовідносин. Рецепція договору ренти в приватне законодавство України відбулася під тиском економічних реформ.
Вибір мною цієї теми був викликаний потребою аналізу механізму правового регулювання правовідносин, які виникали при укладенні договору ренти, а також наявністю проблем пов’язаних з укладенням договору ренти, його виконанням та забезпеченням.
Актуальність. Актуальність теми випливає, насамперед, з ринкових перетворень що відбулись останнім часом в житті нашої держави, значно зросли можливості учасників майнового обороту щодо свободи укладення різного роду цивільно-правових договорів. Україна зблизилась з світовою економікою, що спричинило поширення в її майновий обіг найбільш розповсюджених договірних конструкцій притаманних розвинутій ринковій економіці.
Мета і завдання дослідження. Мета полягає у з’ясуванні виникнення договору ренти, і причин, що сприяли його розвитку, особливостей його правового регулювання, юридичної характеристики, розробці й обґрунтуванні пропозицій та рекомендацій щодо його вдосконалення. Завданням дослідження є: 1) з’ясування передумов походження договору ренти; 2) з’ясування поняття договору ренти, а також поняття й терміну рента; 3) визначення місця договору ренти в системі цивільно-правових договорів; 4) встановлення суб’єктів договору ренти; 5) з’ясування його мети; 6) визначення предмету договору ренти та його юридичного змісту, способів забезпечення його належного виконання; 7) з’ясування характеру і специфіки цивільно-правової відповідальності сторін за порушення умов договору ренти.
Об’єктом дослідження виступають цивільно-правові рентні правовідносини.
Предметом дослідження є договір ренти, цивільне законодавство, яким регулюється порядок його укладення, виконання, зміни та припинення, вітчизняна та зарубіжна наукова література.
Методи дослідження договору ренти був проведений за допомогою загальнонаукових методів: - діалектичного, системног-структурного, аналітичного, формально-логічного та спеціально-юридичних методів: - історико-юридичного, порівняльно-правового та інших засобів наукового пізнання.
За допомогою системно-структурного методу об’єкт дослідження вивчається у «чистому виді». У процесі застосування діалектичного методу узагальнюються й синтезуються нові наукові уявлення в їх взаємозв’язку. На підставі аналітичного методу проводиться виявлення динаміки розвитку об’єкту й формулюються певні теоретичні положення. За допомогою порівняльно-правового методу аналізуються наукові позиції та погляди зарубіжних і українських вчених.
Розділ 1. Характеристика та розвиток рентних правовідносин
1.1 Виникнення та розвиток договору ренти
Договір ренти походить із середньовічної Західної Європи. Причиною його зародження була потреба кредитування. З формального боку позикові відносини сторін кваліфікувалися тоді як купівлю-продаж, через те що: а) предмет позики переходив у власність позичальника після його передачі; б) позика здійснювалась назавжди (ad perpetuum); в) позика супроводжувалася безумовною відмовою позикодавця від права вимоги сплаченого; г) предмет позики міг бути повернутий у будь-який час позичальником. Рента в них заступала місце ціни під, яку відчужувався предмет позики[3;7].
Договору ренти надавався вигляду договору купівлі-продажу. Цє сприяло забезпечення вимог позикодавця. Оскільки надання безповоротної позики під виплату ренти обтяжувало рентним боргом не позичальника, а його нерухомість, що слугувала речовим забезпеченням вимог кредитора.
Приблизно в XIII ст. у майновому побуті виділився договір позики з виплатою відсотків, що укладався між сторонами шляхом відчуження капіталу із правом на викуп. У середньовічній Франції лихварська діяльність була заборонили. Тоді договір ренти почали використовувати для обходу законів. Під виглядом ренти в даному випадку періодично сплачувалися проценти, а рентою виступала певна грошова сума.
Для того, щоб зберегти (типову, родову) спорідненість договору ренти з позикою в ст. 1909 ФЦК закріпили правило, за яким у договорі дозволяється вимовляти проценти з тим, що позикодавець відмовляється від повернення капіталу. У такому разі позика дістає назву “встановлення ренти”[3;7].
Російських (дореволюційні) вчені, зазначали: “Несомненно, что договор пожизненной ренты обладает общими признаками как с продажею, так и с займом но не походит ни на один из них вполне, существенно отличаясь от займа тем, что рентный капитал не может быть потребован обратно, а от продажи тем, что право на ренту не всегда приобретается за деньги и вообще возмездно”.Ця думка вплинула на те, що дозволело передбачити договору ренти в главі ХХІ книги V проекту Цивільного Уложення Царської Росії, що був внесений на розгляд до Державної думи Росії в 1914 році.х [16;218].
1.2 Поняття та юридична характеристика договору ренти
Цивільний кодекс України (далі ЦК) дає визначення договору ренти в ст. 731. Де зазначається, що одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Як зазначає Апанасюк М.П.договір -це домовленість про вчинення обумовлених юридичних дій (а не домовленість про встановлення, зміну та припинення цивільних прав і обов’язків - загальновідоме визначення договору як різновиду правочину). З цим я повністю згоден, оскільки довічні й постійні рентні правовідносини вимагають від сторін довіри.
Договором ренти є домовленість, за умовами якої одна сторона (одержувач ренти) з метою одержання рентного доходу передає своє майно у власність (платнику ренти).
Мета договору ренти полягає у встановленні між одержувачем і платником ренти рентного правовідношення заради чого, власне, вже на стадії укладення договору відбувається передача права власності на майно. Саме з метою одержування ренти одержувачем ренти здійснюється передача майна у власність платнику ренти, який приймає це майно тільки тому, що замість його ціни він зобов’язується виплачувати ренту.
Специфічними ознаками даного договору є: відсутність еквівалентної ціни, відплатність, взаємність, довірчий характер відносин, довготривалість, строковий або безстроковий характер відносин, алеаторність[3;8].
Я вважаю, що відсутність еквівалентної ціни повинна стосуватися лише безстрокового договору, оскільки саме в безстроковому договорі сторона передає майно яке вона не має інтересу використовувати.
Рентні відносини - це майнові відносини, які є об’єктивними (економічними) за змістом і вольовими за формою, у наслідок чого робиться висновок, що термін “рента” може вживатися в двох взаємообумовлених значеннях: як форма виплати ренти і як зобов’язання ренти.
Рента - це різновид прибутку. Прибутковий характер ренти пов’язується з тим, що встановлення розмірів виплат ренти не прив’язується до вартості майна відчуженого під її виплату. Вона може бути як більшою так і меншою за ціну майна.
Ренті властиві такі ознаки: періодичність, безперервність, невизначеність, довготривалість. [3;9].
Але я хочу зазначити, оскільки причиною виникнення строкової ренти була неспроможність одразу придбати майно у власність, одержувач ренти розтягував суму оплати в часі(певний, визначений строк). З цього випливає, що раціональніше встановити реальну суму майна. Отже ренті також притаманна визначеність.
За своєю юридичною характеристикою договір ренти наближається до реальних договорів, оскільки для його укладення згідно зі ст. 731 ЦК обов’язковою є передача майна. Передання під виплату ренти нерухомого майна потребує державної реєстрації п. 2 ст. 732 ЦК України. Волевиявлення сторін договору ренти має бути викладено в письмовій формі з наступним нотаріальним посвідченням договору ст. 732 ЦК України. Внаслідок того, що правами в ньому переважно наділений одержувач ренти, а обов’язками платник ренти, з яких основним є обов’язок виплати ренти, даний договір слід віднести до односторонніх. Він також є відплатним, оскільки за його правовою моделлю, передбаченою ЦК України, взамін передачі майна виплачується рента ст. 731 ЦК України[1].
Внаслідок своєї відплатності договір ренти наближається до договорів типу купівля-продаж, у якому рента розглядається в якості нееквівалентної
ціни, за яку відчужується у власність майно. Підведення ренти під ціну майна обумовлює застосування до договору ренти правил про договір купівлі-продажу ч.2 ст. 734 ЦК України. Передбачене ст. 734 ЦК застосування до договору ренти договір дарування на практиці не допускається в силу не врегулювання укладення безвідплатного договору ренти в чинному ЦК України. За ст. 731 ЦК договір ренти завжди відплатний, а отже відповідна частина ст. 734 ЦК суперечить суті договору ренти[1].
Договір ренти може бути як строковим, так і безстроковим, оскільки згідно з п. 2 ст. 731 ЦК допускається встановлення обов’язку виплачування ренти безстроково або протягом певного строку. Строковим також вважається договір, у якому встановлюються виплати ренти на час життя однієї зі сторін договору або третьої особи, яка не є стороною договору. Адже відомо, що життя людини має певні межі й тому є строковим[1].
В договір ренти під виглядом ренти періодично виплачуються відсотки, звичайно доти, поки майно, відчужене під їх виплату, перебуває у власності платника ренти. Ця специфічна особливість договору ренти дозволяє охарактеризувати його лихварським договором[17;7].
Для договору ренти характерним є: відсутність еквівалентної ціни, фідуціарність, тривалість і алеаторність відносин.
Відсутність еквівалентної ціни в договорі ренти виявляється в тому, що загальна сума виплат ренти не прив’язується до вартості відчуженого майна.
Фідуціарність відносин, що випливають з договору ренти, полягає в тому, що особи, які бажають його укласти, мають завбачливо віднестися до вибору контрагента. Тривалий характер договору ренти залежить від властивостей зобов’язання ренти й строку, на який він укладається. Оскільки мінімального строку для договору ренти законодавством не встановлюється, такий договір може укладатися й на короткий строк з урахуванням збереження суті договору ренти. Алеаторним (ризиковим) з усіх видів договору ренти вважається лише строковий договір довічної ренти, у якому його строк залежить від тривалості життя людини. Ризиковість даного договору виявляється в тому, що його сторони не застраховані від можливості понести збитки внаслідок його укладення. У таких відносинах жодна зі сторін наперед не знає - буде вона у виграші чи програші на момент припинення договору.
1.3 Види договору ренти
Загальні положення про договір ренти, що містяться в главі 56 ЦК України прямо не передбачають виділення його різновидів, однак їх можливо виділити, наприклад, за видом ренти або ознакою алеаторності. Крім того, в світовій практиці відомими різновидами договору ренти є договори постійної та довічної ренти. Так, у п. 2 ст. 731 ЦК України передбачається, що договором ренти може бути встановлений обов’язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку (строкова рента), на підставі чого випливає, що за своїм строком договір ренти може бути безстроковим або строковим[1].
Безстроковим договором ренти встановлюється невизначене за тривалістю рентне правовідношення, від виконання якого сторони можуть відмовитись у будь-який час. Не вказується, у чинному цивільному законодавстві, який може бути мінімальний термін тривалості безстрокового договору ренти.
У безстроковому договорі ренти розміри виплачуваної ренти можуть вільно встановлюватись сторонами і в тому ж порядку змінюватись за винятком випадку передачі під виплату ренти грошової суми. Якщо під виплату безстрокової ренти передається грошова сума, розмір ренти не може бути нижчим за розмір облікової ставки Національного банку України п. 2 ст. 737 ЦК України. У випадку, якщо інше не передбачено договором, розмір виплачуваної ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України ч. 2 п. 2 ст. 737 ЦК України[1].
Права і обов’язки сторін безстрокового договору ренти можуть переходити в спадщину в порядку правонаступництва. За умови прийняття спадщини спадкоємці несуть повну відповідальність одне перед одним за набутими правами та обов’язками в тому ж обсягові, в якому вони були у їх попередників. Це єдиний договір де між сторонами виникають відносини які не притаманні іншим договорам, оскільки вони розраховані на довгий період, потребують довіри сторін, оскільки вони несуть певну алеаторність.
За умовами укладення строкового договору ренти встановлюється строкове рентне правовідношення, у якому період часу, протягом якого воно триватиме, визначається конкретною датою чи подією. Мінімального строку для строкового договору ренти законодавством також не встановлюється.
Строковий вид договору ренти за юридичною кваліфікацією найближче походить на договір купівлі-продажу з розстрочкою, у якому рента - це дохід і водночас форма оплати, прирівняна до ціни ст. 632 ЦК України, за яку відчужується майно[1]
Прикладом строкового договору ренти є договір довічної ренти, тривалість якого визначається не конкретною датою, а подією (час настання якої невідомий жодній зі сторін). Строковість даного договору залежить від тривалості людського життя, яке має певні межі й тому є строковим.
При укладенні договору довічної ренти доцільно передбачати, щоб виплати довічної ренти здійснювались наперед, а не після закінчення кожного календарного кварталу, оскільки мета її - забезпечення майбутніх потреб одержувача ренти, отже вона повинна надавати йому засоби до існування. Диспозиція ст. 738 ЦК України дозволяє включати таку умову в договір[1].
Алеаторним з усіх різновидів договору ренти є договір довічної ренти, оскільки сторони припинення його ставлять у залежність від настання смерті однієї із сторін договору від чого одна з них може понести ризик майнових втрат (або витрат), які не відповідають вартості відчуженого (або набутого) майна. І навпаки безстроковому договору ренти невластива ознака алеаторності, оскільки його сторони не ставлять припинення договору в залежність від настання якоїсь події. Вони свідомо йдуть на укладення такого договору на невизначений строк і тому в матеріальному відношенні нічим не ризикують.
Відмінною особливістю договору постійної ренти від попередніх договорів є те, що виплати ренти в ньому встановлюються раз і на завжди у фіксованому розмірі. Будь-які обставини не дають права на зміну розміру постійної ренти. Обов’язок постійної ренти повинен виконуватись платником ренти, яким би обтяжливим він для нього не був. Зобов’язання постійної ренти може передбачатися в межах строкового і безстрокового різновидів договору ренти.
1.4 Сторони договору ренти
Сторонами договору ренти є одержувач і платник ренти. Як одержувачами, так і платниками ренти можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи в межах їх цивільної праводієздатності. Платником ренти також може бути й держава в особі відповідних фінансових органів, наприклад, казни або фонду державного майна.
Одержувач ренти - це, як правило, особа, що відчужує майно у власність платника ренти взамін на виплату ренти. Одержувачем ренти також може бути й третя особа (вигодонабувач - бенефіціарій), на користь якої відчужувачем майна встановлено таке право вимоги (ст. 636 ЦК України). З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони, якщо інше не передбачено договором, законом або іншими правовими актами не можуть розірвати або змінити укладений договір ренти без згоди третьої особи.
Одержувачем ренти може бути будь-який правоздатний суб’єкт, у тому числі й громадянин іншої держави й особа без громадянства. Головне, щоб за ними національним і українським цивільним законодавством визнавалася цивільна правосуб’єктність у відповідній сфері майнового обороту. Видається, що можна навіть бути обмеженим у дієздатності й при цьому бути одержувачем ренти, оскільки для того, щоб скористатись правом на ренту, достатньо однієї правоздатності .
Одержувачем ренти може бути будь-яка юридична особа, яка здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати людині. Головна вимога при цьому, щоб діяльність юридичних осіб не суперечила чинному законодавству. Одержувачем ренти може бути навіть та юридична особа, якій її уставом або положенням про неї взагалі заборонено відчужувати майно. Таку ренту на її користь може бути встановлено іншим відчужувачем майна шляхом укладення договору ренти на користь третьої особи .
Платник ренти - це особа, яка в обмін на одержане майно зобов’язана виплачувати ренту одержувачу ренти. Його особисте ставлення до переданого майна як до своєї власності покладає на нього обов’язок по виплаті ренти. Отже, платник ренти - це, як правило, власник майна, переданого під виплату ренти. Він має абсолютні правомочності власника, що обтяжені періодичним обов’язком виплати ренти.
Платником ренти не може бути фізична особа, яка в законному порядку визнана обмеженою в дієздатності або позбавлена дієздатності взагалі. У такому випадку одержувач ренти вправі вимагати припинення договору ренти шляхом його розірвання, так зазначає п. 3 ст. 740 ЦК України. Припинений договір ренти може бути відновлено тільки за умови відміни спірного рішення суду або винесення нового рішення про скасування обмеження дієздатності. Після винесення судом рішення про обмеження чи позбавлення фізичної особи в дієздатності вона знову вправі укладати договір ренти. Отже, платником ренти може бути будь-яка фізична особа, що досягла віку 14 років і не обмежена або не позбавлена дієздатності[1].
Платниками ренти серед юридичних осіб можуть бути ті організації, які вправі від свого імені й на умовах самостійної майнової відповідальності набувати майно за договором ренти взамін на виплату ренти. Перш за все- це комерційні юридичні особи й, разом із тим, це некомерційні юридичні особи.
Платником ренти також може бути юридична особа, єдиним власником якої є держава або одна фізична особа. У всіх випадках юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки за договором ренти через свої органи, які діють відповідно до закону або установчих документів, якщо іншого не встановлено законом[17;11].
Фізичні та юридичні особи вправі вільно обирати різновид договору ренти, у якому вони бажають взяти участь, за умови, що особливості їх індивідуального й правового статусу дозволяють це робити. Так, наприклад, у строковому договорі довічної ренти одержувачем ренти може бути тільки фізична особа. Участь юридичних осіб у тому чи іншому різновиді договору ренти залежить від їх праводієздатності.
Розділ 2. Сутність договору ренти
2.1 Зміст договору ренти
Домовленість сторін договору ренти втілюється в наділенні його сторін суб’єктивними правами і обов’язками, що виникають після укладення договору ренти. Ці права й обов’язки носять суб’єктивний характер, оскільки вони виникають тільки у сторін договору ренти.
Платник ренти зобов’язаний:
· виплачувати періодично ренту на умовах, передбачених договором.
· застрахувати ризик невиконання виконання своїх обов’язків у випадку, якщо така умова зазначається в договорі ренти .
· нести ризик випадкової загибелі або випадкового псування майна переданого безоплатно під виплату безстрокової ренти п. 1 ст. 742 ЦК України.
· продовжувати виплачувати ренту до закінчення строку договору ренти незалежно від того, загинуло чи зіпсоване майно передане під її виплату ст. 743 ЦК України.
· якщо договором ренти передбачені умови здійснення платником безстрокової ренти відмови від договору ренти, він зобов’язаний виконати їх;
· розрахуватися з одержувачем ренти в разі пред’явлення останнім вимоги про розірвання договору ренти з приводу невиконання чи неналежного виконання умов договору ст. 741 ЦК України.
Права платника ренти:
Так, він згідно з п. 1 ст. 739 ЦК вправі відмовитися від договору безстрокової ренти. Платник ренти має право вимагати припинення зобов’язання щодо виплати безстрокової ренти або зміни умов її виплати у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого за плату під виплату безстрокової ренти[1].
Обмеження розпорядження правом власності. Платник ренти не має права без згоди одержувача ренти відчужувати нерухоме майно, передане йому під виплату ренти, іншій особі. За законом у разі відчуження нерухомого майна, обтяженого рентою, іншій особі, до неї переходять обов’язки платника ренти.
Обов’язок одержувача безстрокової ренти полягає в тому, що він не може відмовитися від прийняття умов відмови від договору безстрокової ренти.
Права одержувача ренти:
· вимагати від платника ренти періодичних виплат ренти на умовах і в строки, передбачені договором;
· у випадку, коли договором ренти передбачається оплатне відчуження майна у власність платника ренти під виплату ренти , одержувач ренти вправі вимагати здійснення оплати цього майна;
· вимагати надання забезпечення виплат ренти шляхом страхування ризику невиконання чи неналежного виконання своїх обов’язків платником ренти, у випадку, якщо така умова вимовляється в договорі ренти;
· вимагати виплат ренти до закінчення дії строкового договору ренти незалежно від того, загинуло чи зіпсоване майно, передане під її виплату ;
· одержувачу ренти належить право на розірвання укладеного безстрокового договору ренти у випадках, передбачених, зокрема, тоді, коли:
1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;
2) платник ренти порушив свої зобов’язання щодо забезпечення виплат ренти;
3) платник ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ренти в розмірі та в строки, що встановлені договором;
4) одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти.
Сторонами договору ренти є одержувач і платник ренти. Як одержувачами, так і платниками ренти можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи в межах їх цивільної праводієздатності. Платником ренти також може бути й держава в особі відповідних фінансових органів, наприклад, казни або фонду державного майна.
Одержувач ренти - це, як правило, особа, що відчужує майно у власність платника ренти взамін на виплату ренти. Одержувачем ренти також може бути й третя особа (вигодонабувач - бенефіціарій), на користь якої відчужувачем майна встановлено таке право вимоги (ст. 636 ЦК України). З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони, якщо інше не передбачено договором, законом або іншими правовими актами не можуть розірвати або змінити укладений договір ренти без згоди третьої особи.
Одержувачем ренти може бути будь-який правоздатний суб’єкт, у тому числі й громадянин іншої держави й особа без громадянства. Головне, щоб за ними національним і українським цивільним законодавством визнавалася цивільна правосуб’єктність у відповідній сфері майнового обороту. Видається, що можна навіть бути обмеженим у дієздатності й при цьому бути одержувачем ренти, оскільки для того, щоб скористатись правом на ренту, достатньо однієї правоздатності .
Одержувачем ренти може бути будь-яка юридична особа, яка здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати людині. Головна вимога при цьому, щоб діяльність юридичних осіб не суперечила чинному законодавству. Одержувачем ренти може бути навіть та юридична особа, якій її уставом або положенням про неї взагалі заборонено відчужувати майно. Таку ренту на її користь може бути встановлено іншим відчужувачем майна шляхом укладення договору ренти на користь третьої особи .
Платник ренти - це особа, яка в обмін на одержане майно зобов’язана виплачувати ренту одержувачу ренти. Його особисте ставлення до переданого майна як до своєї власності покладає на нього обов’язок по виплаті ренти. Отже, платник ренти - це, як правило, власник майна, переданого під виплату ренти. Він має абсолютні правомочності власника, що обтяжені періодичним обов’язком виплати ренти.
Платником ренти не може бути фізична особа, яка в законному порядку визнана обмеженою в дієздатності або позбавлена дієздатності взагалі. У такому випадку одержувач ренти вправі вимагати припинення договору ренти шляхом його розірвання, так зазначає п. 3 ст. 740 ЦК України. Припинений договір ренти може бути відновлено тільки за умови відміни спірного рішення суду або винесення нового рішення про скасування обмеження дієздатності. Після винесення судом рішення про обмеження чи позбавлення фізичної особи в дієздатності вона знову вправі укладати договір ренти. Отже, платником ренти може бути будь-яка фізична особа, що досягла віку 14 років і не обмежена або не позбавлена дієздатності[1].
Платниками ренти серед юридичних осіб можуть бути ті організації, які вправі від свого імені й на умовах самостійної майнової відповідальності набувати майно за договором ренти взамін на виплату ренти. Перш за все- це комерційні юридичні особи й, разом із тим, це некомерційні юридичні особи.
Платником ренти також може бути юридична особа, єдиним власником якої є держава або одна фізична особа. У всіх випадках юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки за договором ренти через свої органи, які діють відповідно до закону або установчих документів, якщо іншого не встановлено законом[17;11].
Фізичні та юридичні особи вправі вільно обирати різновид договору ренти, у якому вони бажають взяти участь, за умови, що особливості їх індивідуального й правового статусу дозволяють це робити. Так, наприклад, у строковому договорі довічної ренти одержувачем ренти може бути тільки фізична особа. Участь юридичних осіб у тому чи іншому різновиді договору ренти залежить від їх праводієздатності.
Розділ 2. Сутність договору ренти
2.1 Зміст договору ренти
Домовленість сторін договору ренти втілюється в наділенні його сторін суб’єктивними правами і обов’язками, що виникають після укладення договору ренти. Ці права й обов’язки носять суб’єктивний характер, оскільки вони виникають тільки у сторін договору ренти.
Платник ренти зобов’язаний:
· виплачувати періодично ренту на умовах, передбачених договором.
· застрахувати ризик невиконання виконання своїх обов’язків у випадку, якщо така умова зазначається в договорі ренти .
· нести ризик випадкової загибелі або випадкового псування майна переданого безоплатно під виплату безстрокової ренти п. 1 ст. 742 ЦК України.
· продовжувати виплачувати ренту до закінчення строку договору ренти незалежно від того, загинуло чи зіпсоване майно передане під її виплату ст. 743 ЦК України.
· якщо договором ренти передбачені умови здійснення платником безстрокової ренти відмови від договору ренти, він зобов’язаний виконати їх;
· розрахуватися з одержувачем ренти в разі пред’явлення останнім вимоги про розірвання договору ренти з приводу невиконання чи неналежного виконання умов договору ст. 741 ЦК України.
Права платника ренти:
Так, він згідно з п. 1 ст. 739 ЦК вправі відмовитися від договору безстрокової ренти. Платник ренти має право вимагати припинення зобов’язання щодо виплати безстрокової ренти або зміни умов її виплати у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого за плату під виплату безстрокової ренти[1].
Обмеження розпорядження правом власності. Платник ренти не має права без згоди одержувача ренти відчужувати нерухоме майно, передане йому під виплату ренти, іншій особі. За законом у разі відчуження нерухомого майна, обтяженого рентою, іншій особі, до неї переходять обов’язки платника ренти.
Обов’язок одержувача безстрокової ренти полягає в тому, що він не може відмовитися від прийняття умов відмови від договору безстрокової ренти.
Права одержувача ренти:
· вимагати від платника ренти періодичних виплат ренти на умовах і в строки, передбачені договором;
· у випадку, коли договором ренти передбачається оплатне відчуження майна у власність платника ренти під виплату ренти , одержувач ренти вправі вимагати здійснення оплати цього майна;
· вимагати надання забезпечення виплат ренти шляхом страхування ризику невиконання чи неналежного виконання своїх обов’язків платником ренти, у випадку, якщо така умова вимовляється в договорі ренти;
· вимагати виплат ренти до закінчення дії строкового договору ренти незалежно від того, загинуло чи зіпсоване майно, передане під її виплату ;
· одержувачу ренти належить право на розірвання укладеного безстрокового договору ренти у випадках, передбачених, зокрема, тоді, коли:
1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;
2) платник ренти порушив свої зобов’язання щодо забезпечення виплат ренти;
3) платник ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ренти в розмірі та в строки, що встановлені договором;
4) одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти.
2.2 Укладення договору ренти
Порядок укладення договору ренти насамперед підпорядковується загальним правилам про оферту й акцепт. Оферентом у договорі ренти виступає особа, що перша запропонувала укласти його на певних умовах, а акцептантом - особа, що дала позитивну відповідь на оферту. Оферта повинна містити в собі всі істотні умови договору ренти, які погоджуються між контрагентами в процесі спільного волевиявлення.
Істотними умовами договору ренти є:
Предмет - ним може бути будь-яке індивідуально визначене майно, не вилучене з цивільного обігу, якому властиві як родові, так і індивідуально визначені ознаки, використання якого у підприємницькій діяльності або для задоволення власних потреб платника ренти сприяє утворенню майнового доходу. Зокрема, таким майном можуть бути: земельні ділянки, будинки, будівлі, споруди, машини, судна, літальні апарати, гроші й інше рухоме або нерухоме майно.
Не можуть бути предметом договору ренти не відчужувані нематеріальні блага: особисті немайнові права, ідеї, неуречевлені результати інтелектуальної діяльності, послуги усі ті тілесні й не тілесні речі, що неможливо передати у власність в обмін на виплату ренти[17;15].
Рента - доход, що одержується за відчуження майна у власність платнику ренти. На стадії укладення договору контрагенти повинні узгодити, у якій формі буде виплачуватися рентний дохід, у формі грошової суми чи іншого надання (ст. 737 ЦК України), а також погодити розміри ренти і періодичність її виплат.
Інші умови, на погодженні й включенні в договір яких наполягає один із контрагентів. До інших істотних умов договору ренти відносяться як змінені домовленістю сторін правила диспозитивних норм, що передбачені в чинному цивільному законодавстві, так і ті, що не передбачаються в ньому, але не суперечливі йому правила, на погодженні й включенні в договір яких наполягає одна із сторін.
Безумовне й повне погодження іншого контрагента у відповідь на пропозицію оферента укласти договір ренти на запропонованих умовах відповідно до чинного законодавства розцінюється як акцепт зробленої оферти.
Згідно з п. 3 ст. 640 ЦК України моментом укладення договору, для якого є обов’язковою нотаріальна форма, вважається момент нотаріального посвідчення договору, а для договору, в якому передбачається відчуження нерухомого майна, - укладення договору збігається з часом його державної реєстрації. Згідно зі ст. 732 ЦК України договір ренти завжди підлягає нотаріальному посвідченню незалежно від того, яке майно відчужується під виплату ренти. Зважаючи на те, що нотаріальне посвідчення договору ренти спрямовується на перевірку досягнутої згоди й передачі майна, а реєстрація –на уточнення переходу права власності на нерухоме майно, договір ренти буде укладеним з моменту його оформлення й відповідної реєстрації. Таким чином, моментом укладення договору ренти є момент його нотаріального посвідчення або, відповідно, момент державної реєстрації[1].
У юридичній літературі виказували й інші думки щодо моменту укладення договору ренти. Таким моментом вважають: досягнення згоди, передання майна, момент державної реєстрації договору.
2.3 Виконання договору ренти
Мета виконання договору, як відомо, полягає в здійсненні сторонами своїх суб’єктивних прав і обов’язків, якими вони “сплітаються” у момент виникнення договору. За рахунок виконання боржником свого суб’єктивного обов’язку й прийняття предмета виконання кредитором відбувається здійснення суб’єктивного права кредитора. Таким чином, суть виконання договору ренти полягає у вчиненні боржником тих дій, яких від нього вправі очікувати кредитор.
Оскільки договір ренти реальний, під поняття його виконання не може бути підведена передача майна, оскільки вона в реальних договорах здійснюється, звичайно, у момент їх укладення. Однак, безумовно, можна говорити, що передача майна в договорі ренти також виконується. Особливістю передачі майна в даному випадку є те, що вона не може бути здійснена на вимогу іншої сторони договору ренти - платника ренти - оскільки до передачі майна договору ренти ще не існує й, відповідно, немає й обов’язку одержувача ренти по її виконанню.
Основне виконання договору ренти зосереджується на виконанні обов’язку ренти у відповідно до умов досягнутої домовленості. Обов’язок платника ренти по виплаті ренти може виконуватися як наперед, так і після спливу певного строку. Виконання обов’язку ренти наперед означає, що перша виплата ренти здійснюється в момент укладення договору або негайно після цього. Виконання обов’язку ренти після спливу певного строку означає, що воно має бути розпочате з відстрочкою, у термін, передбачений домовленістю сторін або законом ст. 738 ЦК України. Обов’язок ренти не може бути виконано одразу, ні в момент укладення договору ренти, ні після того, оскільки рента - це не одноразове, а періодичне, повторюване зобов’язання[1].
Виконання обов’язку ренти передбачає активну вольову поведінку платника ренти, яка спрямована на задоволення права вимоги одержувача ренти. Завдяки здійсненню свого обов’язку платник ренти здійснює задоволення права на ренту одержувача ренти.
Предметом виконання зобов’язання ренти є дії щодо періодичного надання рентного доходу у встановленій договором формі. Якщо рента виплачується шляхом передання речей, то вона становить періодичні надання визначених за мірою, вагою, якістю, асортиментом речей чи їх сукупностей, тобто предметом виконання договору ренти є, як правило, рухомі речі, визначені родовими ознаками, що індивідуалізуються на момент їх передачі одержувачу ренти.
Якщо договором встановлюється рента у формі виконання робіт або надання послуг, то предмет зобов’язання ренти набиратиме вигляду періодично виконуваних робіт і надаваних послуг. Що це будуть за види періодичних робіт та послуг і в чому полягатиме їх предмет сторони договору ренти повинні визначитися на момент його укладення. Відносно виконання такого договору ренти сторони повинні визначитися з матеріалами, які будуть використовуватись при його здійсненні, а також визначити їхній обсяг і якість. У цьому випадку до порядку виконання договору ренти субсидіарно мають застосовуватись відповідні положення про договір підряду й договори з надання послуг.
У договорі ренти може бути передбачено декілька предметів його виконання. Наприклад, для сторін договору ренти може виявитися зручною умова договору про те, що виплати ренти можуть здійснюватись речами або грошима. Тоді перед нами альтернативне зобов’язання ренти, тобто таке, яке має два предмети виконання. Здійснення платником ренти виконання свого обов’язку ренти на вибір одним із передбачених предметів вважатиметься належним виконанням договору ренти ст. 539 ЦК України[1].
Специфіка виконання договору ренти полягає в тому, що періодичне зобов’язання ренти не передбачає одноразової дії для його виконання, а розраховане на повторювані дії протягом тривалого часу. За своїм характером ці дії є однорідними, тому що вони нічим не відрізняються одна від одної. Кожна наступна дія по виконанню зобов’язання ренти схожа на всі вчинені попередні. Зобов’язання ренти не може бути виконане ні в цілому, ні частинами, оскільки сукупний об’єм усіх рентних платежів, як правило, є невідомим. Зобов’язання ренти повинно виконуватись регулярно через рівні проміжки часу.
2.4 Припинення договору ренти
Звичайним способом припинення договірного зобов’язання вважається його виконання боржником: належним чином, відповідному кредитору, в обумовлений договором строк, час і місці.
Припинення договору ренти шляхом його виконання на умовах і в порядку, що передбачається договором або законом, залежить від таких моментів.
У договорі ренти під виконанням розуміється здійснення платником ренти належним чином своїх обов’язків по виплаті ренти одержувачу ренти, в результаті чого договір ренти припиняє своє існування. Специфічність виконання періодичного зобов’язання ренти полягає в тому, що під ним може розумітися і здійснення окремого рентного платежу, і здійснення всіх виплат ренти, із сукупності яких воно складається. Після здійснення окремого рентного платежу договір ренти не припиняє свого існування, оскільки таким чином виконується лише частина зобов’язання ренти. У такий спосіб припиняється тільки окрема вимога ренти. Договір ренти припиняє своє існування тільки після здійснення всіх виплат ренти, із сукупності яких складається зобов’язання ренти. Отже, під виконанням договору ренти, яке веде до припинення договору ренти, варто розуміти здійснення платником ренти всіх виплат ренти, із сукупності яких складається зобов’язання ренти. Таким чином, момент припинення договору ренти пов’язується з виплатою останнього рентного платежу, який має сплатити платник ренти.
Припинення договору ренти виконанням можливе тільки стосовно строкового договору ренти. При цьому розуміється здійснення платником ренти всіх виплат ренти до закінчення строку строкового договору ренти (події). Щодо безстрокового договору ренти припинення його шляхом виконання неможливе. Скільки б платник безстрокового договору ренти не виконував своїх окремих зобов’язань, періодично виплачуючи ренту, це не призведе до його припинення. Сукупний об’єм усіх виплат ренти, у даному випадку є невідомим через невизначеність зобов’язання ренти, яке є тому невизначеним, що невизначений строк договору ренти. Відповідно до чого є невідомим, скільки буде тривати виконання безстрокового договору ренти й коли, у решті решт, настане той момент, коли воно припиниться.
Згідно зі ст. 600 ЦК України припинення зобов’язання можливе за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами. Метою такої домовленості є припинення зобов’язання боржника.
Сторони договору ренти в будь-який час після його укладення можуть домовитись про звільнення боржника від виконання договору ренти, у результаті чого договір ренти припиняється. Звільнення боржника від виконання окремих виплат ренти припиняє виконання договору ренти тільки в цій частині й не звільняє боржника від виконання договору в цілому. Тому домовленість про прощення боргу в договорі ренти повинна стосуватися звільнення боржника від виконання його зобов’язання в цілому, а не в окремій його частині. Тільки повне звільнення боржника від виконання його зобов’язання ренти веде до припинення договору ренти.
Припинення договору ренти, викликане збігом боржника й кредитора в одній особі, може відбуватися як у договірному, так і в спадковому порядку. У договірному порядку договір ренти припиняє своє існування тоді, коли кредитор за договором купівлі-продажу набуває права власності на нерухоме майно, обтяжене рентою. Його припинення у даному випадку зумовлене тим, що зобов’язання ренти має переходити на кожного нового власника цього нерухомого майна. У момент набуття права власності на майно, що обтяжене рентою, обов’язок ренти не переходить на одержувача ренти, а припиняє своє існування раз і назавжди, оскільки саме в цей момент відбувається збіг боржника й кредитора в одній особі. З припиненням обов’язку ренти одержувач ренти втрачає своє право вимоги ренти й перестає бути суб’єктом договору ренти. Таким чином, у договірному порядку збіг боржника й кредитора в одній особі відбувається в момент набуття права власності одержувачем ренти на нерухоме майно обтяжене рентою. З моменту набуття права власності одержувачем ренти на нерухоме майно обтяжене рентою договір ренти припиняється.
Спадкування одержувачем ренти нерухомого майна, обтяженого рентою на його користь, також означає припинення договору ренти. Як і перед цим, зобов’язання ренти припиняється внаслідок набуття права власності на майно, обтяжене рентою. Від попереднього воно відрізняється тим, що припинення зобов’язання ренти пов’язується не з передачею майна, а з прийняттям його у власність в наслідок спадкового правонаступництва. У момент прийняття спадщини відбувається збіг боржника й кредитора в одній особі. Відповідно, моментом припинення договору ренти при спадковому правонаступництві в результаті здійснення якого спостерігається збіг боржника й кредитора в одній особі, варто вважати час прийняття спадщини.
Договір довічної ренти завжди припиняється смертю фізичної особи. Строк його тривання може бути зумовлений як життям кредитора, так і життям боржника, а також життям іншої людини, яка взагалі не є стороною договору довічної ренти. Об’єм дієздатності цієї останньої людини не впливає на дійсність договору ренти. У випадку, коли одержувач ренти помре раніше платника ренти, впродовж життя якого повинен виконуватися договір, право на одержання ренти переходить до правонаступників одержувача ренти. Вони можуть вимагати виплат ренти впродовж життя платника довічної ренти. У випадку, коли платник ренти помре раніше одержувача ренти, впродовж життя якого повинен виконуватися договір, обов’язок по виплаті ренти може переходити до правонаступників платника ренти. Вони повинні відповідати за виплату ренти тільки в межах успадкованого майна або відмовитися від договору ренти. Договір безстрокової ренти не може припинятися смертю фізичної особи.
Договір ренти може бути припинений оголошенням фізичної особи безвісно відсутньою або померлою. У випадку, коли оголошена безвісно відсутньою або померлою фізична особа з’явиться, договір довічної ренти може бути поновлений.
Під умовою повного розрахунку між сторонами договору безстрокової ренти розуміється виплата всієї ренти і виконання умов односторонньої відмови від договору, якщо такі умови в ньому передбачаються. Як правило, у якості таких умов сторони договору ренти передбачають викуп ренти.
Припинення договору ренти шляхом викупу - специфічна особливість, яку він успадкував від договору відсоткової позики. У такий спосіб повертається приблизний грошовий еквівалент того, що було взято в позику. Внесенням частини викупу зобов’язання ренти не припиняється до одержання всієї суми викупу, якщо інший порядок викупу не передбачений у договорі[17;17].
Про односторонню відмову від договору ренти, у результаті якої він припиняється, йдеться в ст. 740 ЦК. Правом на односторонню відмову від договору ренти в даному випадку наділяється одержувач ренти. Зокрема, йому надається право відмовитися від договору тоді коли:
1. платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;
2. платник безстрокової ренти порушив свої зобов’язання щодо забезпечення її виплати;
3. платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які свідчать про неможливість виплати ним ренти в розмірі і в строки, що встановлені договором;
4. в інших випадках, встановлених договором ренти.
За загальним правилом одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання. Такою мірою відповідальності несправного платника ренти, на наш погляд, є передбачений ст. 741 ЦК порядок розрахунків між сторонами у випадку розірвання договору ренти.
Порядок укладення договору ренти насамперед підпорядковується загальним правилам про оферту й акцепт. Оферентом у договорі ренти виступає особа, що перша запропонувала укласти його на певних умовах, а акцептантом - особа, що дала позитивну відповідь на оферту. Оферта повинна містити в собі всі істотні умови договору ренти, які погоджуються між контрагентами в процесі спільного волевиявлення.
Істотними умовами договору ренти є:
Предмет - ним може бути будь-яке індивідуально визначене майно, не вилучене з цивільного обігу, якому властиві як родові, так і індивідуально визначені ознаки, використання якого у підприємницькій діяльності або для задоволення власних потреб платника ренти сприяє утворенню майнового доходу. Зокрема, таким майном можуть бути: земельні ділянки, будинки, будівлі, споруди, машини, судна, літальні апарати, гроші й інше рухоме або нерухоме майно.
Не можуть бути предметом договору ренти не відчужувані нематеріальні блага: особисті немайнові права, ідеї, неуречевлені результати інтелектуальної діяльності, послуги усі ті тілесні й не тілесні речі, що неможливо передати у власність в обмін на виплату ренти[17;15].
Рента - доход, що одержується за відчуження майна у власність платнику ренти. На стадії укладення договору контрагенти повинні узгодити, у якій формі буде виплачуватися рентний дохід, у формі грошової суми чи іншого надання (ст. 737 ЦК України), а також погодити розміри ренти і періодичність її виплат.
Інші умови, на погодженні й включенні в договір яких наполягає один із контрагентів. До інших істотних умов договору ренти відносяться як змінені домовленістю сторін правила диспозитивних норм, що передбачені в чинному цивільному законодавстві, так і ті, що не передбачаються в ньому, але не суперечливі йому правила, на погодженні й включенні в договір яких наполягає одна із сторін.
Безумовне й повне погодження іншого контрагента у відповідь на пропозицію оферента укласти договір ренти на запропонованих умовах відповідно до чинного законодавства розцінюється як акцепт зробленої оферти.
Згідно з п. 3 ст. 640 ЦК України моментом укладення договору, для якого є обов’язковою нотаріальна форма, вважається момент нотаріального посвідчення договору, а для договору, в якому передбачається відчуження нерухомого майна, - укладення договору збігається з часом його державної реєстрації. Згідно зі ст. 732 ЦК України договір ренти завжди підлягає нотаріальному посвідченню незалежно від того, яке майно відчужується під виплату ренти. Зважаючи на те, що нотаріальне посвідчення договору ренти спрямовується на перевірку досягнутої згоди й передачі майна, а реєстрація –на уточнення переходу права власності на нерухоме майно, договір ренти буде укладеним з моменту його оформлення й відповідної реєстрації. Таким чином, моментом укладення договору ренти є момент його нотаріального посвідчення або, відповідно, момент державної реєстрації[1].
У юридичній літературі виказували й інші думки щодо моменту укладення договору ренти. Таким моментом вважають: досягнення згоди, передання майна, момент державної реєстрації договору.
2.3 Виконання договору ренти
Мета виконання договору, як відомо, полягає в здійсненні сторонами своїх суб’єктивних прав і обов’язків, якими вони “сплітаються” у момент виникнення договору. За рахунок виконання боржником свого суб’єктивного обов’язку й прийняття предмета виконання кредитором відбувається здійснення суб’єктивного права кредитора. Таким чином, суть виконання договору ренти полягає у вчиненні боржником тих дій, яких від нього вправі очікувати кредитор.
Оскільки договір ренти реальний, під поняття його виконання не може бути підведена передача майна, оскільки вона в реальних договорах здійснюється, звичайно, у момент їх укладення. Однак, безумовно, можна говорити, що передача майна в договорі ренти також виконується. Особливістю передачі майна в даному випадку є те, що вона не може бути здійснена на вимогу іншої сторони договору ренти - платника ренти - оскільки до передачі майна договору ренти ще не існує й, відповідно, немає й обов’язку одержувача ренти по її виконанню.
Основне виконання договору ренти зосереджується на виконанні обов’язку ренти у відповідно до умов досягнутої домовленості. Обов’язок платника ренти по виплаті ренти може виконуватися як наперед, так і після спливу певного строку. Виконання обов’язку ренти наперед означає, що перша виплата ренти здійснюється в момент укладення договору або негайно після цього. Виконання обов’язку ренти після спливу певного строку означає, що воно має бути розпочате з відстрочкою, у термін, передбачений домовленістю сторін або законом ст. 738 ЦК України. Обов’язок ренти не може бути виконано одразу, ні в момент укладення договору ренти, ні після того, оскільки рента - це не одноразове, а періодичне, повторюване зобов’язання[1].
Виконання обов’язку ренти передбачає активну вольову поведінку платника ренти, яка спрямована на задоволення права вимоги одержувача ренти. Завдяки здійсненню свого обов’язку платник ренти здійснює задоволення права на ренту одержувача ренти.
Предметом виконання зобов’язання ренти є дії щодо періодичного надання рентного доходу у встановленій договором формі. Якщо рента виплачується шляхом передання речей, то вона становить періодичні надання визначених за мірою, вагою, якістю, асортиментом речей чи їх сукупностей, тобто предметом виконання договору ренти є, як правило, рухомі речі, визначені родовими ознаками, що індивідуалізуються на момент їх передачі одержувачу ренти.
Якщо договором встановлюється рента у формі виконання робіт або надання послуг, то предмет зобов’язання ренти набиратиме вигляду періодично виконуваних робіт і надаваних послуг. Що це будуть за види періодичних робіт та послуг і в чому полягатиме їх предмет сторони договору ренти повинні визначитися на момент його укладення. Відносно виконання такого договору ренти сторони повинні визначитися з матеріалами, які будуть використовуватись при його здійсненні, а також визначити їхній обсяг і якість. У цьому випадку до порядку виконання договору ренти субсидіарно мають застосовуватись відповідні положення про договір підряду й договори з надання послуг.
У договорі ренти може бути передбачено декілька предметів його виконання. Наприклад, для сторін договору ренти може виявитися зручною умова договору про те, що виплати ренти можуть здійснюватись речами або грошима. Тоді перед нами альтернативне зобов’язання ренти, тобто таке, яке має два предмети виконання. Здійснення платником ренти виконання свого обов’язку ренти на вибір одним із передбачених предметів вважатиметься належним виконанням договору ренти ст. 539 ЦК України[1].
Специфіка виконання договору ренти полягає в тому, що періодичне зобов’язання ренти не передбачає одноразової дії для його виконання, а розраховане на повторювані дії протягом тривалого часу. За своїм характером ці дії є однорідними, тому що вони нічим не відрізняються одна від одної. Кожна наступна дія по виконанню зобов’язання ренти схожа на всі вчинені попередні. Зобов’язання ренти не може бути виконане ні в цілому, ні частинами, оскільки сукупний об’єм усіх рентних платежів, як правило, є невідомим. Зобов’язання ренти повинно виконуватись регулярно через рівні проміжки часу.
2.4 Припинення договору ренти
Звичайним способом припинення договірного зобов’язання вважається його виконання боржником: належним чином, відповідному кредитору, в обумовлений договором строк, час і місці.
Припинення договору ренти шляхом його виконання на умовах і в порядку, що передбачається договором або законом, залежить від таких моментів.
У договорі ренти під виконанням розуміється здійснення платником ренти належним чином своїх обов’язків по виплаті ренти одержувачу ренти, в результаті чого договір ренти припиняє своє існування. Специфічність виконання періодичного зобов’язання ренти полягає в тому, що під ним може розумітися і здійснення окремого рентного платежу, і здійснення всіх виплат ренти, із сукупності яких воно складається. Після здійснення окремого рентного платежу договір ренти не припиняє свого існування, оскільки таким чином виконується лише частина зобов’язання ренти. У такий спосіб припиняється тільки окрема вимога ренти. Договір ренти припиняє своє існування тільки після здійснення всіх виплат ренти, із сукупності яких складається зобов’язання ренти. Отже, під виконанням договору ренти, яке веде до припинення договору ренти, варто розуміти здійснення платником ренти всіх виплат ренти, із сукупності яких складається зобов’язання ренти. Таким чином, момент припинення договору ренти пов’язується з виплатою останнього рентного платежу, який має сплатити платник ренти.
Припинення договору ренти виконанням можливе тільки стосовно строкового договору ренти. При цьому розуміється здійснення платником ренти всіх виплат ренти до закінчення строку строкового договору ренти (події). Щодо безстрокового договору ренти припинення його шляхом виконання неможливе. Скільки б платник безстрокового договору ренти не виконував своїх окремих зобов’язань, періодично виплачуючи ренту, це не призведе до його припинення. Сукупний об’єм усіх виплат ренти, у даному випадку є невідомим через невизначеність зобов’язання ренти, яке є тому невизначеним, що невизначений строк договору ренти. Відповідно до чого є невідомим, скільки буде тривати виконання безстрокового договору ренти й коли, у решті решт, настане той момент, коли воно припиниться.
Згідно зі ст. 600 ЦК України припинення зобов’язання можливе за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами. Метою такої домовленості є припинення зобов’язання боржника.
Сторони договору ренти в будь-який час після його укладення можуть домовитись про звільнення боржника від виконання договору ренти, у результаті чого договір ренти припиняється. Звільнення боржника від виконання окремих виплат ренти припиняє виконання договору ренти тільки в цій частині й не звільняє боржника від виконання договору в цілому. Тому домовленість про прощення боргу в договорі ренти повинна стосуватися звільнення боржника від виконання його зобов’язання в цілому, а не в окремій його частині. Тільки повне звільнення боржника від виконання його зобов’язання ренти веде до припинення договору ренти.
Припинення договору ренти, викликане збігом боржника й кредитора в одній особі, може відбуватися як у договірному, так і в спадковому порядку. У договірному порядку договір ренти припиняє своє існування тоді, коли кредитор за договором купівлі-продажу набуває права власності на нерухоме майно, обтяжене рентою. Його припинення у даному випадку зумовлене тим, що зобов’язання ренти має переходити на кожного нового власника цього нерухомого майна. У момент набуття права власності на майно, що обтяжене рентою, обов’язок ренти не переходить на одержувача ренти, а припиняє своє існування раз і назавжди, оскільки саме в цей момент відбувається збіг боржника й кредитора в одній особі. З припиненням обов’язку ренти одержувач ренти втрачає своє право вимоги ренти й перестає бути суб’єктом договору ренти. Таким чином, у договірному порядку збіг боржника й кредитора в одній особі відбувається в момент набуття права власності одержувачем ренти на нерухоме майно обтяжене рентою. З моменту набуття права власності одержувачем ренти на нерухоме майно обтяжене рентою договір ренти припиняється.
Спадкування одержувачем ренти нерухомого майна, обтяженого рентою на його користь, також означає припинення договору ренти. Як і перед цим, зобов’язання ренти припиняється внаслідок набуття права власності на майно, обтяжене рентою. Від попереднього воно відрізняється тим, що припинення зобов’язання ренти пов’язується не з передачею майна, а з прийняттям його у власність в наслідок спадкового правонаступництва. У момент прийняття спадщини відбувається збіг боржника й кредитора в одній особі. Відповідно, моментом припинення договору ренти при спадковому правонаступництві в результаті здійснення якого спостерігається збіг боржника й кредитора в одній особі, варто вважати час прийняття спадщини.
Договір довічної ренти завжди припиняється смертю фізичної особи. Строк його тривання може бути зумовлений як життям кредитора, так і життям боржника, а також життям іншої людини, яка взагалі не є стороною договору довічної ренти. Об’єм дієздатності цієї останньої людини не впливає на дійсність договору ренти. У випадку, коли одержувач ренти помре раніше платника ренти, впродовж життя якого повинен виконуватися договір, право на одержання ренти переходить до правонаступників одержувача ренти. Вони можуть вимагати виплат ренти впродовж життя платника довічної ренти. У випадку, коли платник ренти помре раніше одержувача ренти, впродовж життя якого повинен виконуватися договір, обов’язок по виплаті ренти може переходити до правонаступників платника ренти. Вони повинні відповідати за виплату ренти тільки в межах успадкованого майна або відмовитися від договору ренти. Договір безстрокової ренти не може припинятися смертю фізичної особи.
Договір ренти може бути припинений оголошенням фізичної особи безвісно відсутньою або померлою. У випадку, коли оголошена безвісно відсутньою або померлою фізична особа з’явиться, договір довічної ренти може бути поновлений.
Під умовою повного розрахунку між сторонами договору безстрокової ренти розуміється виплата всієї ренти і виконання умов односторонньої відмови від договору, якщо такі умови в ньому передбачаються. Як правило, у якості таких умов сторони договору ренти передбачають викуп ренти.
Припинення договору ренти шляхом викупу - специфічна особливість, яку він успадкував від договору відсоткової позики. У такий спосіб повертається приблизний грошовий еквівалент того, що було взято в позику. Внесенням частини викупу зобов’язання ренти не припиняється до одержання всієї суми викупу, якщо інший порядок викупу не передбачений у договорі[17;17].
Про односторонню відмову від договору ренти, у результаті якої він припиняється, йдеться в ст. 740 ЦК. Правом на односторонню відмову від договору ренти в даному випадку наділяється одержувач ренти. Зокрема, йому надається право відмовитися від договору тоді коли:
1. платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;
2. платник безстрокової ренти порушив свої зобов’язання щодо забезпечення її виплати;
3. платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які свідчать про неможливість виплати ним ренти в розмірі і в строки, що встановлені договором;
4. в інших випадках, встановлених договором ренти.
За загальним правилом одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання. Такою мірою відповідальності несправного платника ренти, на наш погляд, є передбачений ст. 741 ЦК порядок розрахунків між сторонами у випадку розірвання договору ренти.
Висновок
Договір ренти походить із середньовічної Західної Європи
Договором ренти можуть регулюватися постійні й довічні ренті правовідносини. У свою чергу, договір довічної ренти ділиться на договір довічного утримання й позику. Мета договору постійної ренти полягає - в довгостроковому кредитуванні, а договору довічної ренти в перенесенні права власності під надання одержувачу ренти засобів до існування. Мені здається, це єдиний договір де між сторонами виникають відносини які не притаманні іншим договорам, оскільки вони розраховані на довгий період, потребують довіри сторін, оскільки вони несуть певну алеаторність.
Я вважаю, що відсутність еквівалентної ціни повинна стосуватися лише безстрокового договору, оскільки саме в безстроковому договорі сторона передає майно яке вона не має інтересу використовувати.
Довічні й постійні рентні правовідносини вимагають від сторін довіри.
Оскільки причиною виникнення строкової ренти була неспроможність одразу придбати майно у власність, одержувач ренти розтягував суму оплати в часі. З цього випливає, що раціональніше встановити реальну суму майна. Отже ренті також притаманна визначеність.
Передбачене ст. 734 ЦК застосування до договору ренти договір дарування на практиці не допускається в силу не врегулювання укладення безвідплатного договору ренти в чинному ЦК України. За ст. 731 ЦК договір ренти завжди відплатний, а отже відповідна частина ст. 734 ЦК суперечить суті договору ренти[1].
На практиці перевага повинна надаватися довгостроковості укладення договору ренти, оскільки короткостроковість зобов’язання ренти суперечлива самій природі ренти як регулярного й стабільного доходу.
Список використаної літератури
Нормативно-правові акти
1. Цивільний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 15 серпня 2005 р.:-К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В.,2005.-328с.
Основна література
2.Курс лекцій У 6-ти томах за ред. Р.Б.Шишки,
3. Апанасюк М.П. Договір ренти: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук:
12.00.03 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2004. – 18 с.
4. Зобов’язальне право. Теорія і практика / За ред. проф. О.В. Дзери. –
К.: Юрінком Інтер, 1998.
5. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. – К.: Юрінком Ін-
тер, 1999.
6. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред.
В.М. Коссака. – К., 2004.
7. Цивільне право України: Академічний курс. – Ч. 2 / За ред. Я.М. Шев-
ченко.
8. Цивільне право України. – Кн. 2 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової.
– К.: Юрінком Інтер, 2004.
9. Цивільне право. – Ч.ІІ / За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. – К.,
1996.
10. Цивільний кодекс України: Коментар / За ред. Я.М. Шевченко.
Додаткова література
11. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. – Кн. 3. – М.,
2001.
12. Гражданское право / Под ред. Ю.К. Толстого. – Ч. 2. – М.: Проспект,
1997.
13. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975.
14. Покровский И.А.. Основные проблемы гражданского права. - М.: Статут, 1998. - 353 с; 15. Мейер Д.И. Русское гражданское право. - М.: Статут, 1997. - Ч.2. - 455 с; 16.Уложение гражданское. Проект. - СПб.: Государственная типография, 1889. - Кн. 5. - Т. 5. - С. 696.
17. Апанасюк М.П., Місце договору ренти в системі цивільно-правових договорів. Право і безпека. – 2004/3’1. – С. 35-39
.
Договір ренти походить із середньовічної Західної Європи
Договором ренти можуть регулюватися постійні й довічні ренті правовідносини. У свою чергу, договір довічної ренти ділиться на договір довічного утримання й позику. Мета договору постійної ренти полягає - в довгостроковому кредитуванні, а договору довічної ренти в перенесенні права власності під надання одержувачу ренти засобів до існування. Мені здається, це єдиний договір де між сторонами виникають відносини які не притаманні іншим договорам, оскільки вони розраховані на довгий період, потребують довіри сторін, оскільки вони несуть певну алеаторність.
Я вважаю, що відсутність еквівалентної ціни повинна стосуватися лише безстрокового договору, оскільки саме в безстроковому договорі сторона передає майно яке вона не має інтересу використовувати.
Довічні й постійні рентні правовідносини вимагають від сторін довіри.
Оскільки причиною виникнення строкової ренти була неспроможність одразу придбати майно у власність, одержувач ренти розтягував суму оплати в часі. З цього випливає, що раціональніше встановити реальну суму майна. Отже ренті також притаманна визначеність.
Передбачене ст. 734 ЦК застосування до договору ренти договір дарування на практиці не допускається в силу не врегулювання укладення безвідплатного договору ренти в чинному ЦК України. За ст. 731 ЦК договір ренти завжди відплатний, а отже відповідна частина ст. 734 ЦК суперечить суті договору ренти[1].
На практиці перевага повинна надаватися довгостроковості укладення договору ренти, оскільки короткостроковість зобов’язання ренти суперечлива самій природі ренти як регулярного й стабільного доходу.
Список використаної літератури
Нормативно-правові акти
1. Цивільний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 15 серпня 2005 р.:-К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В.,2005.-328с.
Основна література
2.Курс лекцій У 6-ти томах за ред. Р.Б.Шишки,
3. Апанасюк М.П. Договір ренти: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук:
12.00.03 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2004. – 18 с.
4. Зобов’язальне право. Теорія і практика / За ред. проф. О.В. Дзери. –
К.: Юрінком Інтер, 1998.
5. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. – К.: Юрінком Ін-
тер, 1999.
6. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред.
В.М. Коссака. – К., 2004.
7. Цивільне право України: Академічний курс. – Ч. 2 / За ред. Я.М. Шев-
ченко.
8. Цивільне право України. – Кн. 2 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової.
– К.: Юрінком Інтер, 2004.
9. Цивільне право. – Ч.ІІ / За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. – К.,
1996.
10. Цивільний кодекс України: Коментар / За ред. Я.М. Шевченко.
Додаткова література
11. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. – Кн. 3. – М.,
2001.
12. Гражданское право / Под ред. Ю.К. Толстого. – Ч. 2. – М.: Проспект,
1997.
13. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975.
14. Покровский И.А.. Основные проблемы гражданского права. - М.: Статут, 1998. - 353 с; 15. Мейер Д.И. Русское гражданское право. - М.: Статут, 1997. - Ч.2. - 455 с; 16.Уложение гражданское. Проект. - СПб.: Государственная типография, 1889. - Кн. 5. - Т. 5. - С. 696.
17. Апанасюк М.П., Місце договору ренти в системі цивільно-правових договорів. Право і безпека. – 2004/3’1. – С. 35-39
.
