МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАІНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І. І. МЕЧНИКОВА

Економіко-правовий факультет
Кафедра конституційного 

 права та правосуддя
Курсова робота

на тему:

«Участь представників громадськості

у здійсненні правосуддя  »

                                                                                     
                                                                                             
ОДЕСА

2010
                                                                        
ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3-4

РОЗДІЛ І Поняття та принципи здійснення правосуддя представниками громадськості. Історичні чинники………………………………………………5-9

РОЗДІЛ ІІ Характеристика інституту присяжних та народних засідателів на Україні………………………………………………………………………………10

2.1 Ознаки інституту присяжних……………………………………………..10-11

   а) Вимоги до присяжних……………………………………………………...11-12

   б) Порядок призначення та звільнення присяжних від виконання обов`язків………………………………………………………………………12-13

2.2 Ознаки інституту народних засідателів…………………………………12-13

   а) Вимоги до народних засідателів…………………………………………...…13

  б) Порядок обрання  та звільнення народних засідателів від виконання обов’язків …………………………………………………………………….…13-14

2.3 Залучення народних засідателів і присяжних до виконання обов’язків  суді………………………………………………………………………………14-15

2.4 Права народних засідателів і присяжних та гарантії їх захисту…………….15

РОЗДІЛ ІІІ Участь громадян у здійсненні правосуддя в інших країнах…….16-19

3.1 Перспективи розвитку представників громадськості у здійсненні правосуддя………………………………………………………………………19-22

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..…23-24

СПОСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………25-26
ВСТУП

Актуальність теми.  В Україні триває процес проведення ряду демократичних реформ, серед яких значну увагу приділено судово-правовій реформі з метою реального забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Відповідно до положень Концепції судово-правової реформи в Україні, головною метою реформи виступає реальне забезпечення самостійності та незалежності судових органів; реалізація демократичних ідей правосуддя, вироблених світовою наукою і практикою; гарантування права громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом у змагальному процесі.

Конституція та Закон України «Про судоустрій та статус суддів» передбачають необхідність залучення громадян до здійснення правосуддя за допомогою таких форм безпосередньої демократії, як інститут народних засідателів та інститут суду присяжних.

Дослідження курсової роботи базується на працях відомих українських і російських правознавців: Васильєв А. С., Семерак О. С.,   В. Г., Шпиталенко Г. А., Тимченко С. М.

     Мета роботи полягає у  з’ясуванні понять народних засідателів та суду присяжних, процес становлення і розвитку цих інститутів, розкритті їх місця в судочинстві та їх вплив і  значення  на прийняття вироків.

Відповідно до мети дослідження у роботі вирішуються такі завдання:

-         історичний розвиток  участі представників громадськості у здійсненні правосуддя;

-         характеристика представників громадськості  у здійсненні правосуддя  в інших країнах світу;

-         можливі перспективи розвитку та вдосконалення участі народу у здійсненні судочинства.

Об’єктом дослідження є інститут суду присяжних та народних засідателів у правовій системі.

Предметом дослідження виступають процеси становлення й особливості  суду присяжних та народних засідателів, їх значення та вплив на прийняття рішень у судочинстві.

Методи дослідження. Основою дослідження послужили загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, які допомогли систематизувати і проаналізувати зібраний матеріал, внаслідок чого було отримано результат, необхідний для досягнення поставленої у роботі мети.  Використано діалектичний, історичний, порівняльно-правовий, аналізу, синтезу методи.

   Структурно дана робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. 
РОЗДІЛ І Поняття та принципи здійснення правосуддя представниками громадськості. Історичні чинники.

Сьогодні в Україні продовжується реформа судової системи. Однією з актуальних на даний момент є проблема розширення участі громадян у здійсненні правосуддя. Говорячи про перспективи подальшого реформування судової системи в Україні , хотілося б відмітити, що воно повинно базуватися на розвитку позитивних рис вже існуючої судової системи на досвіді зарубіжних країн, з урахуванням всієї історії розвитку вітчизняного судочинства.

Принципи правосуддя виражають сутність правосуддя і слугують виконанню завдань, поставлених перед судом.

Всі принципи правосуддя мають такі найсуттєвіші ознаки: Вони є найбільш загальними правилами, які закріплюють та регулюють організацію судових органів та основу їх діяльності. Вони мають керівний характер. Тому і суд і учасники судового процесу повинні діяти у відповідності з цими принципами. Вони утворюють єдину систему, взаємодіючи між собою.

Всі принципи правосуддя можна поділити на дві групи: принципи, які визначають правовий статус та порядок діяльності судів; принципи, які визначають права та обов'язки громадян стосовно процесу здійснення правосуддя.

Розглядуваний принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ належить до другої групи. Ст. 129 Конституції України, називаючи основні засади судочинства, не вказує безпосередньо на принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ. Але цей принцип випливає із вказівки в Конституції України на форму, в якій здійснюється участь громадян у правосудді. Так, у пункті 4 ст. 124 Конституції України закріплено, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. В частині 2 ст. 129 Конституції України закріплено, що судочинство провадиться суддею одноособове, колегією суддів чи судом присяжних.[1,19] Тобто відповідно до вказаних положень Конституції провадження судочинства присяжними є формою участі громадян у здійсненні правосуддя. А, зважаючи на те, що свій висновок присяжні виносять погоджено між собою, — склад суду присяжних є колегіальним. Тому принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ слушно можна назвати конституційним принципом.

Принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ пов'язаний також з принципом народовладдя, закріпленим у ст. 5 Конституції України, та принципом участі громадян в управлінні державними справами, закріпленим у ст. 38 Конституції України.

Паростки ідеї суду присяжних з’явились у слов’янських народів ще в 15 ст. Але остаточно ці суди сформувались і закріпились в Україні після судової реформи 1864 р. Суд присяжних був важливим демократичним засобом захисту прав і свобод людини, обмеження влади правом, зміцнення народного контролю за процесом правосуддя. Прогресивні вчені висловлювали думку про суд присяжних, як про продукт національного генія слов’янських народів. Прихильники суду присяжних у період підготовки до судової реформи у Росії 1864 р. висловлювали такі аргументи на користь його заснування: якщо визначення винності та призначення покарання належить одним лише суддям, то суди часто можуть визначати ступінь провини так, щоб підсудний підлягав би тому покаранню, якому судді бажали б його піддати. Вони вважали, що в суді присяжних повноваження з визнання вини і повноваження щодо призначення покарання будуть розділені, що обмежуватиме свавілля суддів.[6,43]

Початок активному процесу демократизації кримінального судочинства було покладено доповіддю Д. Блудова «Про запровадження присяжних стряпчих» імператору Росії від 8 вересня 1858 р., де було викладено пропозиції щодо заснування адвокатури. У жовтні 1861 р. за згодою Олександра ІІ була створена комісія, до складу якої увійшов С. Зарудний та багато інших знаних юристів тієї епохи. Результатом роботи цієї комісії стали «Основні положення реформи судової частини в Росії», які 29 вересня 1862 р. були передані імператору для опублікування. В цих положеннях уперше фіксувалися такі нові інститути і принципи, як відділення суду від адміністрації, виборний мировий суд, присяжні засідателі в окружному суді, запровадження адвокатури, принцип змагальності. На підставі даних положень були підготовлені Статут кримінального судочинства і Устав про покарання, що накладаються мировими суддями, які були затвердженні імператором Олександром ІІ 20 листопада   1864 р.[9,11]

Присяжні засідателі для роботи в окружних судах обиралися земськими комісіями. Зазвичай, до списку присяжних включали людей, які мали повагу і довіру співвітчизників. Загальний список присяжних публікували в місцевих відомостях. Функцію захисту виконували присяжні повірені. Суд присяжних складався з судді та 12 присяжних засідателів. За результатами судового слідства присяжні виносили вердикт, в якому давали відповіді на такі запитання:

·  Чи мав місце злочин?

·  Чи винний у ньому підсудний?

·  Чи з умислом він діяв?

·  Чи заслуговує підсудний на поблажливість?

Присяжні зобов’язувались прагнути до одностайного рішення при винесенні вердикту. А для досягнення одностайності необхідно було всебічно досліджувати усі обставини справи. Лише у виняткових випадках можна було ухвалювати рішення більшістю голосів. [10, 7]

Законом 1878 р. у суду присяжних забрано справи щодо злочинів проти порядку управління, а в 1889 р. вилучено справи про службові злочини посадових осіб. Головними аргументами потреби вилучення статей з компетенції суду присяжних були: неспроможність присяжних зрозуміти складні злочини; часте винесення щодо окремих злочинів виправдальних вироків; необ'єктивність розгляду справ.

Наукові дискусії щодо порядку формування та складу суду присяжних стосувалися наступних моментів: його якісного складу; участі адміністрації у процесі формування суду; відвід присяжних сторонами обвинувачення та захисту. У результаті цих дискусій Законом 1887 р. для присяжних засідателів підвищено ценз — володіти більшим майном, порівняно з тим, що було регламентовано Cтатутами 60-х pp.

Суд присяжних у судовій системі України 1917-1920рр. також продовжував функціонувати незважаючи на різні етапи українського державотворення (Центральна Рада, Гетьманат, Директорія). Влада кожного нового уряду була спрямована на поліпшення умов діяльності суду присяжних та його демократизацію шляхом відміни майнового цензу, підвищення оплати присяжного обов’язку і спроби ввести до складу присяжних жінок. Але повноцінній діяльності суду присяжних завадив ряд чинників об’єктивного характеру, серед яких слід виділити постійні бойові дії на території держави, котрі загострили проблеми добору присяжного контингенту, що призводило до частих зривів судових сесій, а також втручання окупаційної влади німецько-австрійських військ у справи судочинства.

Інститут присяжних було остаточно скасовано радянською владою рядом нормативних актів у 1920 році після декількох попередніх невдалих спроб приєднати Україну до РРФСР.[7,432]

Історія сучасного суду присяжних почалася 28 червня 1996р., з прийняттям Конституції України, норми якої – ст. 124 й ст.127 – закріплюють таку безпосередню форму народовладдя, як можливість здійснення правосуддя судом присяжних.

Подальше відновлення суду присяжних продовжується з прийняттям закону «Про судоустрій» 2002 року.

Очевидно, що судова реформа рухається вперед. Так, 27 липня 2010 року Президент підписав прийнятий в новій редакції Закон України «Про судоустрій та статус суддів», що визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні.

На даний момент існує значна кількість питань пов’язаних з судочинством за участю суду присяжних. Внесено пропозицію про розширення компетенції суду присяжних.

 
РОЗДІЛ ІІ Характеристика інституту присяжних та народних засідателів на Україні.
Участь народу в здійсненні правосуддя в ролі присяжного та народного засідателя є однією із форм прямої демократії. Окремі науковці в різних країнах, навіть заперечуючи доцільність запровадження інституту присяжних, все ж сходяться в думці про його гуманність.

Залучення громадян до відправлення правосуддя дозволяє забезпечити дотримання найважливішого принципу правосуддя - колегіальності, який, у свою чергу, підвищує впевненість у правильності та справедливості рішення суду.

Держави по-різному вирішують завдання залучення представників громадськості у відправленні правосуддя, в залежності від своїх історичних, політичних, економічних, культурних, правових та інших особливостей. Ці відмінності стосуються як кількісного складу представників народу, так і форм та ступеня їх участі у прийнятті рішення.

Світова судова практика знає різні форми участі громадян у здійсненні правосуддя: інститут суду присяжних засідателів, інститут народних засідателів, інститут мирових суддів.

Найбільшого поширення набули суди присяжних засідателів. Загальновизнано, що використання суду присяжних є гарантом незалежності судів, вносить справжню змагальність сторін у судовий процес, зменшує ризик зловживань на досудовій та судовій стадіях, можливість корупції та нав'язування суду прийняття певного судового рішення.[5, 2]

2.1 Присяжні

Згідно з законом України «Про судоустрій та статусу суддів» присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередньо участь народу у здійсненні правосуддя.

Суд присяжних утворюється для розгляду у першій інстанції судових справ, визначених процесуальним законом. [2, 21]

Список присяжних за поданням голови апеляційного суду формується на підставі  списків виборців комісією, склад якої затверджується відповідно Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, головою обласної ради, Київським та Севастопольським міськими головами. До складу комісії повинні входити уповноважені представники суду, органів юстиції та відповідної ради. До списків присяжних включаються громадяни, які постійно проживають на території відповідної області тощо і відповідають вимогам закону. Список присяжних затверджується рішенням відповідної комісії.

Списки присяжних затверджуються не пізніше одного місяця з дня одержання подання голови  суду і в той же строк надсилаються до суду, а також публікуються в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.
а) Вимоги до присяжних.
Присяжним може бути громадянин, який досяг 30-річного віку.

Не підлягають включенню до списків присяжних громадяни:

1)  визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2) які мають хронічні, психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків присяжного;

3) щодо яких проводиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість;

4) депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси.

Одна  й та сама особа не може бути дочасно включена до списку народних засідателів і списку присяжних.

Особа, включена до списку присяжних, зобов’язана повідомити голову апеляційного суду про обставини, що виключають можливість її участі у здійсненні правосуддя.
  б) Порядок призначення та звільнення присяжних від виконання обов`язків.
Підлягають звільненню від виконання обов’язків присяжного за розпорядженням голови суду на їх прохання:

1) громадяни, старші 65 років;

2) жінки, які перебувають  у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, по догляду за дитиною, а також які мають дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку або утримують дітей-інвалідів, інших хворих або похилого віку членів сім`ї;

3) керівники та заступники керівників органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

4) особи, які не володіють державною мовою;

5) особи, які через свої релігійні переконання вважають для себе неможливою участь у здійсненні правосуддя;

6) інші особи, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються.[2, 22]

2.2 Народні засідателі

Народними засідателями є громадяни України, які у випадках, визначених процесуальним законом, вирішують у складі суду справи разом з професійними суддями, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередньо участь народу  у здійсненні правосуддя.

Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за поданням голови місцевого суду. До списку включаються у кількості, зазначеній у поданні голови суду, громадяни, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція даного суду, відповідають вимогам закону і дали згоду бути народними засідателями.[2, 20]

 Списки народних засідателів затверджуються строком на чотири роки і переглядаються у разі необхідності, але не рідше ніж через два роки. Список народних засідателів публікується в друкованих засобам масової інформації відповідної місцевої ради.
  а) Вимоги до народних засідателів.
Народним засідателем може бути громадянин України, котрий досяг           25-річного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.

Не підлягають включенню до списків народних засідателів громадяни:

1)  визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2) які мають хронічні, психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків народного засідателя;

3) щодо яких проводиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість;

4) депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси.[2, 21]

Особа, включена до списку народних засідателів, зобов’язана повідомити суд про обставини, що виключають можливість її участі у здійсненні правосуддя.
б) Порядок обрання  та звільнення народних засідателів від виконання обов’язків.
Підлягають звільненню від виконання обов’язків народного засідателя за розпорядженням голови суду на їх прохання:

1) громадяни, старші 65 років;

2) жінки, які перебувають  у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, по догляду за дитиною, а також які мають дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку або утримують дітей-інвалідів, інших хворих або похилого віку членів сім`ї;

3) керівники та заступники керівників органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

4) особи, які не володіють державною мовою;

5) особи, які через свої релігійні переконання вважають для себе неможливою участь у здійсненні правосуддя;

6) інші особи, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються.

2.3 Залучення народних засідателів і присяжних до виконання обов’язків у суді.

Народні засідателі залучаються до здійснення правосуддя в порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю завершити розгляд справи, розпочатої за їх участі.

 Письмове запрошення для участі у здійснені правосуддя має бути надіслано судом народному засідателю або присяжному не пізніше ніж за два тижні до початку судового засідання. У запрошенні зазначаються права та обов’язки відповідно народного засідателя та присяжного, перелік вимог щодо народних засідателів та присяжних, а також підстави для звільнення їх від виконання вказаних обов’язків.

Суд, який запрошує народного засідателя чи присяжного, повинен письмово повідомити про це керівництво підприємства, організації за місцем його роботи не пізніш як у двотижневий строк до початку судового засідання.

Керівник підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, зобов’язаний звільнити народного засідателя або присяжного від роботи на час виконання ним обов’язків у суді.

Відмова від звільнення від роботи вважається неповагою до суду і тягне передбачену законом відповідальність винних посадових осіб.

Народний засідатель або присяжний зобов’язані вчасно з’явитися на запрошення суду для участі в судовому засідання. Неявка без поважних причин у судове засідання вважається неповагою до суду.[11, 65]

2.4 Права народних засідателів і присяжних та гарантії їх захисту.

При вирішенні всіх питань, пов’язаних з розглядом справи і ухваленням  судового рішення, народні засідателі мають такі самі права, як і професійні судді.

Гарантії незалежності і недоторканності професійних суддів, передбачені законом, поширюються  на народних засідателів і присяжних на час виконання ними обов’язків по здійсненню правосуддя.

Народним засідателям і присяжним за час виконання ними обов’язків у суді виплачується винагорода, виходячи з розміру їх середньомісячного заробітку чи пенсії, але не меншого, ніж посадовий оклад судді відповідного суду. Їм відшкодовуються витрати а проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові.

Зазначені виплати здійснюються судом за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України.

Звільнення народного засідателя чи присяжного з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов’язків у суді, а також з мотивів виконання обов’язків народного засідателя або присяжного визначається грубим порушенням законодавства про працю і тягне передбачену законом відповідальність винних осіб.[11, 68]

РОЗДІЛ ІІІ Участь громадян у здійсненні правосуддя в інших країнах.

Світова судова практика знає різні форми участі громадян у здійсненні правосуддя: інститут суду присяжних засідателів, інститут народних засідателів, інститут світових суддів. Цікаво, що законодавством тільки 3 країн ( Албанії, Андорри, Литви) взагалі не передбачено участь непрофесійних суддів у здійснені правосуддя.

В Данії існує два типи непрофесійних суддів: присяжні засідателі та народні чи непрофесійні судді. Змішані колегії присяжних засідателів і суддів використовуються в кримінальному судочинстві.

Народні судді приймають участь у розгляд окружними судами й судами першої інстанції найбільш тяжких кримінальних злочинів. Як правило, два народні судді разом з одним професійним суддею є присутніми при розгляді кримінальних справ окружними судами, коли покарання за злочин більше, ніж штраф. Якщо покарання за злочин – позбавлення волі більше ніж на 4 роки – 6 присяжних засідателів разом з 3 професійними суддями приймають участь у розгляді справи в окружному суді.

В суді першої інстанції засідають 3 професійні судді і 9 присяжних чи 3 професійні судді і 3 народних судді – в залежності від ходу розгляду справи в окружному суді і від тяжкості можливого покарання. В окружних судах та судах першої інстанції народні судді приймають участь тільки як експерти-асесори, котрі згідно з прийнятим судом рішенням засідають разом з професійними суддями в цивільних справах.[5, 7]

В Конституції Швейцарії норми про суд присяжних засідателів міститься в акті про свободу друку 1949 року з змінами 1974 року. В главі 12 цього законодавчого акту міститься детальне регулювання питань використання журі присяжних засідателів в кримінальних засіданнях по справам про свободу друку. Обов`язкова участь присяжних засідателів у судових засіданнях у справах, які пов’язані з відповідальністю й позовами приватних осіб, може бути відмінено лише у випадках знаходження країни у стані війни чи її небезпеці. Але, незважаючи на відсутність в Конституції країни положень, які вказують на участь народу у здійсненні правосуддя (за виключенням злочинів проти закону про друк), в кримінальному судочинстві приймають участь народні засідателі (асесори).

Засідателі пропонуються політичними партіями. Вони повинні бути урядовими громадянами, які мають досвід у різних сферах діяльності. Завдання народного засідателя – допомогти судді у вживанні норми закону. Ні одна особа чи організація, наприклад, Рейхстаг, уряд чи інший орган влади не має права  впливати на роботу професійних суддів та народних засідателів.[5, 9]

Кожен громадянин Швеції, який має право  приймати участь у виборах, зареєстрований у відповідному виборчому окрузі, може бути вибраний народним засідателем. Це означає, що народні засідателі в окружному суді обираються на муніципальному рівні, як правило, муніципальною радою. Люди деяких професій не можуть бути народними засідателями. До них відносяться судові чиновники, прокурори,  поліцейські, юристи та інші особи, діяльність яких передбачає звернення до суду від імені інших осіб. Період часу, на який обирається народний засідатель – 4 роки. Представництво повинно відображати склад населення. З 30 липня 2007 року  введений гендерний розподіл – 50 % чоловіків і 50 % жінок. За статистикою середній вік засідателів складає 57 років.

У більшості слухань з кримінальних справ  в окружному суді суддівська колегія складається з професійного судді та трьох народних засідателів. Після судового розгляду позначаються наявні позиції і обговорюються можливі рішення. Зазвичай обговорення призводить до узгодженої резолюції. Якщо думки, висловлені під час обговорення, не можуть бути узгоджені, приймається рішення, підтримане народним засідателем і постійним суддею.

Кількість справ, в розгляді яких приймає участь народний засідатель протягом року, може змінюватись. Це залежить від декількох факторів, включаючи кількість розглянутих у суді справ., кількість народних засідателів у суді та ступінь їх активності, які проявляє кожен народний засідатель. Ні народні засідателі, ні постійні судді не мають права обирати справи, які вони будуть розглядати. Суд приймає рішення з приводу складу колегії для кожної конкретної справи за допомогою жеребкування.

В Угорщині непрофесійні судді використовуються як в кримінальному так і в цивільному  судочинстві. Кандидати в судові засідателі не повинні мати судимості, повинні бути правоздібними громадянами Угорщини старші 30 років. Військові судові засідателі повинні нести службу  в збройних силах Угорщини чи в органах виконання судових вироків і рішень. Судові засідателі висуваються громадянами Угорщини, місцевими органами самоврядування і недержавними організаціями (але не партіями).[5, 8]

Судові засідателі, які розглядають кримінальні справи, вчинені неповнолітніми злочинцями, направляються школами та осінніми установами, які розташовані в місці юрисдикції суду. Судові засідателі військових трибуналів (військові судові засідателі) направляються командирами відповідних підрозділів  збройних сил Угорщини чи органами виконання судових вироків та рішень, приймаючи до уваги рекомендації, зроблені організаціями, які представляють інтереси місцевого населення

Судові засідателі вибираються строком на 4 роки. Вибори судових засідателів проголошуються Президентом Республіки.

В Бельгії суд присяжних існує по всім кримінальним справам, політичним злочинам і злочинам проти преси. Практично суд присяжних у складі трьох професійних суддів та 12 присяжних засідателів збирається раз у квартал у кожній з дев’яти провінцій країни. Вироки суду присяжних не можуть бути оскаржені в апеляційній інстанції, і лише касаційний суд може їх відмінити.

Вимоги, які пред’являються присяжному засідателю в Болгарії, такі: він повинен бути болгарином за національністю, не молодше 21 року і не старше 70 років, мати хорошу репутацію у суспільстві, не мати судимість за умисний злочин. Присяжними засідателями в військових судах можуть бути кадрові генерали, офіцери та сержанти збройних сил.

Пропозиції по кандидатурам присяжних засідателів вносяться муніципальними радами, які знаходяться у місцях розгляду справи відповідним судом. Серед присяжних засідателів мінімум 10% повинні мати педагогічну освіту.

Існують основні і запасні присяжні, які визначаються для кожного засідання суду принципом жеребкування. Термін мандата присяжного засідателя – 5 років. Присяжні запрошуються головою суду для участі у засіданнях суду не більше ніж  60 днів на рік, за винятком, коли слухання по справі, в якому він приймає участь, продовжується на більш довгий термін.

В Швейцарії питання про участь громадян у здійсненні правосуддя зводиться до можливості розгляду відповідної категорії справ судом присяжних ( це передбачено конституціями кантонів) та непрофесійними суддями.

Непрофесійні судді грають ц здійсненні правосуддя особливу роль. По-перше, кантональні суди складаються з професійного судді-голови та двух-чотирьох непрофесійних суддів, які займають дану посаду терміном на один рік. В ході судового процесу вони виконують ті ж функції, що і професійні судді, але слухання справи завершається під головуванням професійного судді.

По-друге, у деяких кантонах (Цюріх, Берн) при розгляді справи про найбільш тяжкі злочини в судах першої інстанції передбачається участь присяжних засідателів. Присяжні засідають разом з професійними суддями при винесенні вироку. У деяких кантонах непрофесійні судді засідають самостійно, наприклад, коли обвинувачений признає себе винним, а в судах Женеви підсудний може відмовитись від права на суд присяжних, незалежно від того, признає він себе винним чи ні.
3.1 Перспективи розвитку представників громадськості у здійсненні правосуддя в Україні.
Як відомо, стаття 8 Конституції України має найвищу юридичну силу, і норми Конституції є нормами прямої дії. Ці конституційні засади конкретизовані Законом України «Про судоустрій та статус суддів», який встановлює в ст. 13, що справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, - також судом присяжних. [2, 3] Крім того, цей закон вже заклав основи регламенту цього інституту в судовій системі України, визначивши термін «присяжні», порядок складання списків присяжних, вимоги до присяжних в процесуальному законі.

З метою утвердження в Україні  верховенства права та впровадження європейських стандартів у національну систему судового устрою і судочинства 10 травня 2006 р. була схвалена Концепція вдосконалення судочинства для утвердження справедливого суду в Україні, відповідно до якої зазначається, що для другого рівня організації місцевих загальних судів слід утворити (шляхом виокремлення з існуючих загальних апеляційних судів) окружні кримінальні суди для розгляду справ, які на даний час підсудні апеляційним судам як судам першої інстанції, та інших категорій складних кримінальних справ. У цих судах повинен функціонувати суд присяжних. Реалізація такого підходу забезпечить професійне здійснення правосуддя у кримінальних справах завдяки поглибленню спеціалізації судів, а також звільнить апеляційні загальні суди не властивих їм функцій суду першої інстанції. За таких обставин відпаде потреба в існуванні Апеляційного суду України, що, зокрема, дозволить уникнути значних витрат на конвоювання підсудних, яких тримають під вартою, та витрат пов’язаних із викликом  учасників кримінального судочинства. Утворення окружних судів стане першим кроком до створення системи спеціалізованих судів. Інститут народних засідателів у здійсненні судочинства також потребує процесуального оформлення.[3, 5] Для правильного і справедливого вирішення справ важливими є не тільки юридичні знання суддів, але й життєвий досвід та моральність народних засідателів. Доцільною є участь народних засідателів у розгляді окремих справ в адміністративних судах першої інстанції, що зумовлено необхідністю збалансувати у судовому рішенні інтереси приватних осіб та суспільні інтереси. Таким чином, з урахуванням конституційного закріплення існування в Україні суду присяжних вважається, що обговорення зазначеної проблематики повинно йти в напрямі визначення особливостей та деталізації процесу створення та функціонування суду присяжних для подальшого відображення у законодавстві України, а не висловлення «за» чи «проти» існування такого інституту в Україні. Слід акцентувати увагу на механізмі реалізації вказаних вище положень Конституції України та Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Слідуючи нормам, закріпленим Конституцією України, держава повинна забезпечити громадянам їх право на участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів та присяжних. Під конституційним правом народу на участь у здійсненні правосуддя слід розуміти надане та гарантоване державою, закріплене Основним законом та обов’язкове для виконавчих, законодавчих та судових органів державної влади суб’єктивне політичне право громадянина України у встановлених законом формах бути діючим учасником відправлення правосуддя.[13, 23] У Комітеті з питань правової політики знаходиться на розгляді проект закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо розширення участі народних засідателів у здійсненні правосуддя)» законопроектом передбачається розширити можливості громадян у реалізації права на участь у здійсненні судочинства. Пропонується встановити народний контроль за судовими органами та зменшити можливість суддів зловживати своїм посадовим становищем, запобігти прийняттю ними упереджених рішень на користь однієї із сторін. Зокрема, пропонується внести зміни до Цивільного-процесуального та Кримінально-процесуального кодексів щодо надання право особам, які беруть участь у справі (учасникам процесу) в суді першої інстанції, подавати клопотання про залучення до розгляду справи народних засідателів. [4, 6]  В ході законодавчого врегулювання діяльності суду присяжних необхідно передбачити його використання лише в окремих категоріях кримінальних справ. Обвинувачений повинен мати право обирати, чи його справу розглядатиме суд присяжних, чи колегія професійних суддів. Функції присяжних мають бути відокремлені від функцій професійного судді. Присяжні вирішують у своєму вердикті лише питання юридичного факту, а професійний суддя на основі вердикту присяжних і норм кримінального права постановляє вирок. Отже, вирішення цих питань на законодавчому рівні і впровадження в практику встановлених процедур дасть змогу посилити громадський контроль за діяльністю суддів та зменшити можливості упередженого вирішення справ на користь однієї із сторін, безпосередньо вплинути на утвердження справедливого рішення.[4, 3]
ВИСНОВКИ

На даний момент  Україні триває процес проведення  судово-правовій реформі з метою реального забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

Конституція та Закон України «Про судоустрій та статус суддів» передбачають необхідність залучення громадян до здійснення правосуддя за допомогою таких форм безпосередньої демократії, як інститут народних засідателів та інститут суду присяжних.

Запровадження інституту суду присяжних та народних засідателів в українську судову систему не є результатом запозичення іноземної системи судоустрою, невідомого національному юридичному побуту.

Так як 7 липня 2010 року був прийнятий новий Закон України «Про судоустрій та статус суддів» ми з впевненістю можемо сказати, що наша держава рухається до вдосконалення правової реформи. Хоча та осонова, яка закладена в Законі ще не виконана, але все-таки ми можемо сподіватись на покращення судової системи, бо нашою державою вже зроблені перші кроки. Метою Закону задекларовано комплексне реформування системи судочинства відповідно до міжнародних стандартів для підвищення ролі суду та статусу судді у суспільстві,  забезпечення незалежності суддів від впливу, у тому числі в системі правосуддя та спрощення процедури доступу до суду для кожного громадянина. Крім того, положення закону спрямовані на виконання Рішень Конституційного Суду України.[8, 2]

 Хоча і був прийнятий новий закон про судочинство, але в ньому знову не має змін щодо народних засідателів та суду присяжних.

Враховуючи досвід багатьох країн де народ бере участь у здійсненні правосуддя також через інститути народних засідателів та присяжних, необхідно вирішувати питання формування, особливості застосування та досконалої організації цих видів судочинства. Необхідно зазначити, що сучасна юридична наука вже робить спроби дослідити особливості судового розгляду за участю народних засідателів та здійснення суду присяжних, окреслити складові понятійного апарату й організаційно-структурні елементи побудови цих процесів.

Незважаючи на всі перешкоди, які встають на нашому шляху ми йдемо впевнено до своєї мети і  залишається лише сподіватись, що колись наша держава дійде до рівня європейських країн.  А поки що  - це наша ціль, яку треба виконати найближчим часом.
СПОСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

І Нормативно-правові акти
1.       Конституція України: Основний Закон від 28.06.96 р./Х ( із змін. та доп.) // Відомості Верховної ради України (ВВР). – 1996. - № 40. – Ст. 121.

2.       Закон України «Про судоустрій та статус суддів » //Відомості Верховної Ради України» (ВВР) від 07.07.2010 -  № 6450.

3.       Указ №361/2006 Президента України «Про схвалення Концепції вдосконалення судочинства для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України» від 10 травня 2006 р.

4.       Проект закону України « Про внесення змін до деяких законів України (щодо розширення участі народних засідателів у здійсненні правосуддя)» (реєстр № 9195 від 3 березня 2006 р.).

ІІ Спеціальна література

5.       Європейський центр парламентських досліджень № 1202 від 2009 року «Про здійснення правосуддя при участі непрофесійних суддів».

6.       Історія держави і права України: Підручник. – У 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, А.Й. Рогожина, В. Д. Гончаренка. – Том 1. – Кол. Авторів: А.Й. Рогожин, В. Д. Гончаренко. – К.:Концерн « Видавничий Дім Ін Юре», 2003. – 567 с.

7.       Історія держави і права України: Підручник. – У 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, А.Й. Рогожина, В. Д. Гончаренка. – Том 2. – Кол. Авторів: А.Й. Рогожин, В. Д. Гончаренко. – К.:Концерн « Видавничий Дім Ін Юре», 2003. – 580 с.

8.       Канцер В. Проблеми запровадження інституту присяжних у національну систему правосуддя – Львів: 2008.


9.       Критика нового Закону
Про судоустрій та статус суддів. Голова Верховного Суду звернувся з листом до Президента України ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ Л И С Т 12.07.2010

10.   Кульчицький В., Сидорчук О. Суд присяжних і наукова думка про нього в Україні  після судової реформи 1864 року. – Право України. – 2003. - №6.

11.   Семерак О. С. Судові, правоохоронні та правозахисні органи   України: Навч. посіб. 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 392. – (Вища освіта ХХІ століття)

12.   Судові та правоохоронні органи України: Учбовий посібник / Під редакцією А. С. Стрельцова та Є. Л. Стрельцова. Видання п’яте. – Х.: «Одисей», 2006. – 304 с.

13.   Тертишник В. Суд присяжних: суть, ідеї, історичний досвід та актуальні проблеми. // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 11. – С. 122-126.

14.   Тимченко С. М. Судові та правоохоронні органи України. Навчальний посібник. – К. «Центр навчальної літератури», 2004. – 304 с.

15.   Шпиталенко Г.А., Шпиталенко Р.Б. Основи правознавства: Навч. посіб. 3-є вид. – К.: Каравела, 2005. – 376 с.

16.   Шишкін. В. Конституція України: проблеми розвитку системи правосуддя// Українське право. – 1996. - №3 – 64 с.

17.   Юридичні терміни. Тлумачний словник / В. Г. Гончаренко., П. П. Андрушко, Т. П. Базова та ін.; за редакцією В. Г. Гончаренко. – К.: Либідь, 2003. – 320 с.

ІІІ Джерела Інтернет

18.   www.lawbook.by.ru

19.   www.rada.gov.ua.