АКАДЕМIЯ ВНУТРIШНIХ ВIЙСЬК МВС УКРАIНИ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА№1

з дисциплiни:Мiжнароднi економiчнi вiдносини
Виконала:слухач
          57Б групи 1курсу
                                                                 Абрасокiна Яна                                                          
                                                                                
Харкiв-2009p.

Питання
1.Поняття,сутнiсть,предмет,об’екти,головнi суб’екти та структура свiтовоi економiки.
2.Вивiз капiталу як визначена форма МЕВ.
3.Валютний ринок Украiни.
1.Поняття
,
сутн
i
сть
,
предмет
,
об
’
екти
,
головн
i
суб
’
екти та структура св
i
тово
i
економ
i
ки.
Поняття

Світова економіка – це сукупність національних господарств, пов'язаних один з одним системою міжнародного поділу праці (МПП), економічними і політичними відносинами. Універсальний зв'язок між національними господарствами здійснюють міжнародні економічні відносини.
Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – це комплекс економічних відносин між окремими країнами, їхніми регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (транснаціональними, багатонаціональними корпораціями) у системі світового господарства.
Сутність світового господарства та його системний характер. Світове господарство являє собою сукупність національних економік різних країн світу,  зв'язаних між собою рухом товарів,  капіталу,  робочої сили, що характеризується розвитком міжнародних форм виробництва та економік відкритого типу.  Сучасні дослідники трактують світове господарство як цілісну економічну систему,  всі частини якої знаходяться у тісному зв'язку,  залежності та в стійкій взаємодії.  Ці взаємозалежності виникають не лише між окремими національними економіками,  але і між іншими суб'єктами світового господарства та міжнародних відносин: юридичними особами,  фізичними особами,  урядами.  Світове господарство є складною системою, яка характеризується багаторівневими зв'язками. 1)Економічні контакти.  Це економічні зв'язки,  що мають епізодичний характер і втілені в разових діях. 2)Економічна взаємодія.  Стійкі економічні зв'язки,  засновані на міжнародних економічних договорах та угодах. 3)Економічна співпраця – міцні економічні зв'язки, що засновані на вироблених спільно й узгоджених намірах,  що закріплені в довгострокових економічних договорах та угодах. 4)Економічна інтеграція.  Вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин,  що характеризується взаємним переплетенням економік різних країн та проведенням узгодженої економічної політики в економічних взаєминах та відносинах із третіми країнами.  Світове господарство як цілісна система складається з окремих підсистем (груп країн). Для виокремлення підсистем світового господарства використовуються наступні критерії:1)Ступінь і характер утручання держави в економіку. 2)Рівень економічного розвитку. 3)Показники соціального розвитку економіки. 4)Тип економічного росту (інтенсивний або екстенсивний). 5)Рівень та характер зовнішньоекономічних зв'язків. На основі цих критеріїв у світовому господарстві виділяються окремі підсистеми. Наприклад,  розвинені країни,  країни, що розвиваються,  країни з перехідною економікою.  Сучасні автори дедалі частіше в якості підсистем першого рівня виділяють дві групи країн: розвинені та ті,  що розвиваються. Схема світового господарства: 1)Розвинені країни; 2)Країни,  що розвиваються:- Країни з традиційною економікою (слаборозвинені); - Нові індустріальні країни; - Країни-експортери нафти; - Країни з перехідною економікою; - Решта країн.
Об’єкти МЕВ – це те, на що спрямована господарська діяльність суб’єктів світової спільноти. Об’єкти МЕВ:

експорт (імпорт) товарів

експорт (імпорт) послуг

здійснення господарської діяльності за кордоном

міжнародна спеціалізація виробництва

міжнародне кооперування виробництва

фінансові операції

науково-технічні зв’язки

експорт (імпорт) капіталу

спільне підприємництво

оренда машин та обладнання

зустрічна торгівля; організація та участь у виставках, ярмарках, торгах.
Одне з найбільш повних тлумачень світової економіки дав французький економіст Мішель Бо. У поняття світової економіки він включає наступні складові:

сукупність виробничої діяльності людини, яку можна виразити макроекономічними показниками в натуральній і вартісній формі за визначений період часу (зазвичай за 1 рік) (наприклад, сукупний світовий обсяг ВВП (у дол. США), сукупний світовий обсяг виробництва автомобілів у рік (у млн. шт.) і т. ін.);

сукупність національних економік усіх країн світу, кожна з яких займає своє визначене місце у світовій системі;

сукупність міжнародних економічних відносин, економічних зв'язків між національними господарствами;

глобальна діяльність транснаціональних компаній (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ);

інтеграційні угруповання країн, співтовариства країн і міжнародні організації;

світова система, що сформувалася й організована в результаті розвитку капіталістичного способу виробництва;

результат економічної діяльності всього людства, розглянутий з урахуванням стану навколишнього середовища і наявних ресурсів.
Таким чином світова економіка – це економічна система, яка сформувалась до кінця XIX століття і продовжує удосконалюватися.
Світову економіку можна визначити як економічну систему, що само відтворюється на рівні продуктивних сил, виробничих відносин і визначених аспектів надбудовних відносин у тій мірі, у якій вхідні в нього національні господарства мають визначену сумісність на кожному із трьох названих рівнів. У цьому визначенні знаходять висвітлення основні складові частини господарства, включаючи матеріальну базу, реалізацію різних форм власності і визначений порядок функціонування відтворювальних процесів.
Основою виникнення й існування системи виступає її цілісність, що припускає економічну взаємодію всіх складових частин системи на досить стійкому рівні, що забезпечує регулярну циркуляцію відтвореного продукту в глобальному масштабі, постійну діяльність, життєздатність системи, її саморегуляцію і розвиток. Така єдність світового господарства, циркуляція відтвореного продукту забезпечується національними і міжнародними ринками з властивими їм товарно-грошовими відносинами і множинністю цін.
В сучасних умовах головними суб’єктами МЕВ виступають:

національні господарства

регіональні інтеграційні угруповання країн (ЄС, НАФТА та інші)

транснаціональні корпорації (ТНК)

міжнародні організації (ООН, МВФ та інші)
МЕВ можуть мати місце між суб’єктами тільки тоді, якщо вони уклали міжнародні економічні погодження (МЕП), міжнародні господарські контракти (МГК), інші договори і мають домовленості, які визначають їх права та обов’язки щодо розвитку міжнародних зв’язків. Таким чином, під суб’єктами МЕВ розуміють фізичних або юридичних осіб, які беруть участь у здійсненні міжнародних господарських контрактів, погоджень та договорів.
До структури МЕВ входять:

міжнародний поділ праці

міжнародна торгівля товарами та послугами

міжнародний рух факторів виробництва (капіталів, робочої сили, технології)

міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини

міжнародна економічна інтеграція

             і деякі інші похідні від них форми.
Галузева структура економіки являє собою сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, що характеризуються особливими умовами виробництва в системі суспільного поділу праці і відіграють специфічну роль у процесі розширеного виробництва. Традиційно галузева структура світової економіки подається таким чином:
1. Промисловість.
2. Сільське господарство.
3. Будівництво.
4. Виробнича інфраструктура.
5. Невиробнича інфраструктура (сфера послуг).
Така класифікація заснована на міжнародних стандартах формування структурних елементів світової економіки: вона виходить з Міжнародної стандартної галузевої класифікації усіх видів економічної діяльності і Міжнародної стандартної класифікації занять, що, у свою чергу, є складовими частинами системи національних рахунків.
Кожна з цих базових галузей може далі підрозділятися на укрупнені галузі, підгалузі і види виробництва. Галузеві пропорції, або галузева структура, являють собою співвідношення питомих ваг окремих галузей.
Первинні галузі – сільське господарство і видобувна промисловість.
Вторинні галузі – обробна промисловість, електроенергетика і будівництво, що використовують сировину первинних галузей.
Третинний сектор – сфера послуг (фінанси, страхування, освіта, культура, наука, охорона здоров'я, ділові й інші послуги), транспорт, торгівля і зв'язок.  
До основних рис сучасної світової економіки відносяться:
1. Новий етап інтернаціоналізації виробництва і поглиблення суспільного поділу праці на основі науково-технічної революції:
усе більш повна взаємозалежність національних господарств;
поглиблення загальносвітового поділу праці, підвищення товарності й експортної орієнтації економік;
перехід від предметної до подетальної і функціональної спеціалізації національних господарств;

перехід до єдиних критеріїв техніко-економічної ефективності виробництва.
2. Економічна інтеграція – міждержавні об'єднання з особливою організаційною структурою, новий етап усуспільнення виробництва:
структурна інтеграція – об'єднання високорозвинених національних господарств для координації економічної політики виробничої кооперації, стимулювання міграцій капіталів і робочої с (ЄС, ОЕСР, ГАТТ/СОТ та ін.);
господарська інтеграція – об'єднання національних господарств, що розвиваються, для використання переваг спеціалізації і більш повного використання економічних ресурсів.
3. Глобальні економічні та екологічні проблеми – загальносвітові процеси, що торкаються інтересів всього людства:
демографічна проблема;
продовольча проблема;
подолання економічної відсталості країн, що розвиваються, у цьому зв'язку – проблеми боргів;
подолання погрози екологічної катастрофи, енергетична проблема;
подолання погрози ядерної війни.
4. Всесвітня торгівля – новий етап розвитку торгівлі в умовах інтернаціоналізації виробництва й економічної інтеграції:
найгостріша конкуренція («торговельні війни»);
створення специфічної торговельної інфраструктури розвинутими капіталістичними країнами (монополія на інформаційні й інші інфраструктурні послуги);
домінуючий стан Японії, США, країн ЄС;
нееквівалентний обмін із країнами, що розвиваються;
монопольний стан на ринку транснаціональних корпорацій.
5. Зростаючі масштаби міграції капіталів і робочої с:
величезне збільшення масштабів міграції в зв'язку з інтернаціоналізацією виробництва;
вирішальна роль у міграції позикового капіталу міжнародних фінансово-кредитних установ (МВФ, МБРР та ін.);
переважне значення в міграції капіталів експорту-імпорту підприємницького капіталу – прямі і портфельні інвестиції транснаціональних корпорацій, спільних підприємств та ін.;
проблема «відтоку мозків» і іноземної робочої с, породжена міграцією працівників.
46.Вив
i
з кап
i
талу як визначена форма МЕВ.
Вивіз капіталу і міжнародна інвестиційна діяльність. Важливу роль у посиленні інтернаціоналізації господарського життя та взаємозалежності між країнами відіграє експорт капіталу, що приводить до його транснаціоналізації. Він зумовлює безпосереднє переплетення господарських структур різних країн, переміщення між ними прогресивної технології, ноу-хау, передового досвіду в організації та управлінні виробництвом. А все це є суттєвим щаблем до спеціалізації та кооперування виробництва як стратегічної форми МЕВ.

Вивіз капіталу - це експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Він може здійснюватись фірмами, що стають ТНК, або державою чи міжнародними фінансовими організаціями на багатогранній основі у вигляді позик СБ, МВФ та інших, де домінують головні розвинені країни, передусім США. Головна мета експорту капіталу ТНК полягає в більш ефективному його використанні для отримання більш високого доходу. Щодо експорту капіталу державою, то це, як правило, вивіз капіталу з розвинених країн ринкової економіки для утворення умов для стабільного розвитку ринкових підприємницьких відносин, широкого доступу капіталу ТНК, зміцнення позицій на зовнішніх ринках тощо. Подібна мета надання кредитів країнам, що розвиваються та переходять до ринку через СБ, МВФ та ін.

Вивіз капіталу здійснюється у двох основних функціональних формах: підприємницькій та позичковій. Специфічною функціональною формою вивозу капіталу стала міжнародна науково-технічна допомога.
91.Валютний ринок Укра
i
ни.
СУЧАСНА СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

Операції з іноземною валютою на території України здійснюються відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та інших документів, які визначають, що учасниками валютного ринку в Україні є:

¾     Національний банк України;

¾     уповноважені комерційні банки;

¾     кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію НБУ на пра­во проведення валютних операцій;

¾     юридичні особи, які уклали агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют;

¾     кредитно-фінансові установи-нерезиденти, які одержали індиві­дуальні ліцензії НБУ на право проведення операцій на валютному ринку України.

Банківські операції з іноземною валютою в країні здійснюються уповноваженими банками, тобто комерційними банками, які мають ліцензію Національного банку України на проведення операцій з іно­земною валютою;

До валютних операцій взагалі належать операції, пов'язані:

¾     з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

¾     з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобів платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'я­зань, предметом яких є валютні цінності;

¾     з увезенням, переказом і пересиланням на територію України та вивезенням, переказом і пересиланням за її межі валютних ціннос­тей.
Валюта та валютні цінності

Валютними цінностями на терито­рії України вважаються:

1. Валюта України, під якою розуміють грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що пере­бувають в обігу і є законним платіжним засобом на території Укра­їни, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України і.

2. Платіжні документи та інші папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші банків­ські документи), виражені у валюті Україні.

3. Іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а та­кож вилучені з обігу або такі, що не піддягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти в грошових одиницях, що пе­ребувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кре­дитно-фінансових установ за межами України.

4. Платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купо­ни до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чехи, бан­ківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

5. Монетарні метали: золото і метали іридієво-платинових груп у будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.
Резиденти та нерезиденти.

Учасниками валютних операцій мо­жуть бути юридичні та фізичні особи, які з точки зору валютного ре­гулювання розглядаються як резиденти та нерезиденти.

До резидентів належать:

1. Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на терито­рії України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

2. Юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з міс­цезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяль­ність на підставі законів України;

3. Дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні пред­ставництва України за кордоном, які користуються імунітетом і дип­ломатичними привілеями, а також філії та представництва під­приємств та організацій за кордоном, що не здійснюють під­приємницької діяльності.

Нерезидентами вважаються:

1. Фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

2. Юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з міс­цезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

3. Розташовані на території України іноземні дипломатичні, кон­сульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Згідно з законодавством України резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на тери­торії України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право також здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених Декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валют­ного контролю» та іншими нормативними актами.

Відкриття та ведення валютних рахунків. Порядок відкриття та ведення валютних рахунків в Україні визначає Національний банк України. Для відкриття рахунку юридичні особи надають банку пев­ні документи:

¾     копію свідоцтва про реєстрацію та копи реєстраційних докумен­тів, засвідчені нотаріально;

¾     заяву встановленого зразка;

¾     нотаріально засвідчені картки зі зразками підписів осіб, уповно­важених проводити розрахункові операції, та відбитком печатки (для юридичних осіб).

Банк оформляє відкриття рахунку клієнта на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування за валютними рахунками. Взагалі банківські рахунки в іноземній валюті можна поділити на:

¾     розрахункові;

¾     субрахункові;

¾     позичкові;

¾     депозитні (за вкладами).

Розрахункові рахунки призначені для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій формах для проведення поточних торго­вельних та неторговельних операцій, які визначаються законодав­ством з питань валютного регулювання та нормативними актами НБУ.

Одночасно з відкриттям розрахункового рахунку в іноземній ва­люті юридичним особам — резидентам відкривається розподільчий рахунок. При цьому усі надходження в іноземній валюті на користь резидентів, включаючи виручку від реалізації товарів, робіт, послуг за іноземну валюту, на території України підлягають попередньому зарахуванню на розподільчі рахунки цих резидентів в уповноваже­ному банку.

Таким чином, процес обігу валюти за розрахунковим рахунком юридичних осіб резидентів України фактично відбувається по двох паралельних рахунках: розподільчому та поточному валютному ра­хунку.

Розподільчий (блокований або транзитний) рахунок — це валют­ний рахунок, на який зараховується сума валютних надходжень від продажу товарів та послуг за іноземну валюту, незалежно вад джерел її походження. Зазначена сума підлягає обов'язковому та повному зарахуванню на спеціальні розподільчі рахунки, які відкриваються та ведуться стосовно кожного з клієнтів у комерційних банках України, що мають ліцензію НБУ.

На поточний валютний рахунок (або валютний рахунок в країні) зараховується решта валютних коштів, яка залишається у розпоряд­женні підприємства, організації, установи після обов'язкового прода­жу частини надходжень в іноземній валюті

Чинним законодавством передбачаються певні випадки, коли надходження на користь резидентів України не зараховуються на розподільчий рахунок і не підлягають обов'язковому продажу упов­новаженим банкам.

Субрахункові рахунки в іноземній валюті відкриваються для фі­ліалів або інших відокремлених підрозділів підприємств, які мають право на використання іноземної валюти (за згодою власника рахун­ку — головного підприємства), відповідно до діючого валютного за­конодавства.

На субрахунковий рахунок можуть бути зараховані валютні кош­ти за реалізовані товари та послуги (відповідно до нормативних актів НБУ), перераховані головним підприємством або придбані на міжбанківському валютному ринку. Виручка за реалізовані товари та послу­ги після зарахування на субрахунковий рахунок підлягає перерахуван­ню на основний рахунок у повному обсязі Що стосується коштів, які перераховані головним підприємством або придбані на міжбанківському валютному ринку, то вони можуть витрачатися філіалами або іншими відокремленими підрозділами (згідно з затвердженими кош­торисами) на оплату службових відряджень за кордон, забезпечення експлуатації власних транспортних засобів за кордоном, на оплату праці нерезидентів в іноземній валюті, а також на придбання облад­нання для власних потреб згідно з контрактами з нерезидентами.

Позичкові рахунки в іноземній валюті відкриваються уповнова­женими банками на договірних засадах юридичним особам (резиден­там та нерезидентам), а також представництвам юридичних осіб-не­резидентів. Позичкові рахунки призначені для обліку позик, які на­дані шляхом сплати розрахункових документів або перерахуванням на розрахунковий рахунок позичальника відповідно до умов кредит­ної угоди.

Депозитні (за внесками) рахунки в іноземній валюті відкрива­ються фізичним та юридичним особам (резидентам та нерезиден­там), а також представництвам юридичних осіб — нерезидентів на підставі депозитного договору між власником рахунку і банком на визначений у договорі термін. Кошти на депозитний рахунок юри­дичної особи нерезидента перераховуються з розрахункового рахун­ку в іноземній валюті власників коштів, а після закінчення терміну їх зберігання повертаються на цей же розрахунковий рахунок.

Кошти на депозитний рахунок юридичної особи нерезидента пе­рераховуються через кореспондентський рахунок уповноваженого банку України з рахунку нерезидента, відкритого ним в іноземному банку. Після закінчення терміну їх зберігання кошти повертаються на зазначений нерезидентом рахунок в іноземному банку. Аналогіч­ний порядок діє щодо відсотків за депозитними внесками,

Виконання розрахункових операцій та видача готівки з депозит­них рахунків юридичних осіб забороняється.
Порядок обов'язкового продажу частини надходжень у іно­земній валюті

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лю­того 1993 р. № 15-93 усі надходження на користь резидентів у іно­земній валюті піддягають обов'язковому продажу через уповноваже­ні банки на міжбанківському ринку України протягом п'яти банків­ських днів з моменту зарахування таких надходжень на кореспон­дентські рахунки уповноважених банків. Крім того, з самого почат­ку дії цього нормативного акту було запроваджено тимчасовий поря­док використання надходжень в іноземній валюті, який визначено за Декретом Кабінету Міністрів України «Про тимчасовий порядок ви­користання надходжень в іноземній валюті» також від 19.02.1993 р. № 16-93.

Зазначений порядок було введено з метою створення необхідних умов для запровадження внутрішньої конвертації української націо­нальної валюти, стабілізації її курсу та стимулювання експорту Обов'язковому продажу через уповноважені банки на міжбанків­ському валютному ринку України підлягають не 100, а тільки 50% надходжень в іноземній валюті на користь резидентів. Решта коштів у валюті залишається в розпорядженні резидентів і використовується ними відповідно до правил валютного регулювання.

Законодавчими актами з питань валютного регулювання перед­бачається ряд випадків, коли резиденти звільняються від обов'язко­вого продажу надходжень в іноземній валюті. Так, обов'язковому продажу не підлягають:

1) кошти в конвертованій валюті, придбані на міжбанківському валютному ринку України, через уповноважені банки протягом тер­міну, встановленого валютним законодавством для розрахунків з не­резидентами;

2) кошти в іноземній валюті, одержані фізичними особами рези­дентами, включаючи оплату праці, за винятком коштів, одержаних від підприємницької діяльності;

3) кошти в іноземній валюті, що належать дипломатичним, кон­сульським, торговельним та іншим офіційним представництвам України, які користуються імунітетом і дипломатичними привілея­ми, а також філіям та представництвам за кордоном, що не здійсню­ють підприємницької діяльності;

4) кошти в іноземній валюті, що належать уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які мають ліцензію НБУ на право здійснення валютних операцій, в тому числі придбані від свого імені і за свій рахунок у фізичних осіб резидентів і нерезидентів з ура­хуванням правил ведення касових операцій, що встановлюються НБУ;

5) кошти в міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними дер­жавами, а також кошти в конвертованій іноземній валюті, які вико­ристовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України;

6) кошти в іноземній валюті, одержані від приватизації держав­ного майна.

Водночас, крім зазначених вище випадків, тимчасово не підляга­ють обов'язковому продажу суми виручки в іноземній валюті, які:

¾     надійшли на рахунки резидентів-посередників від продажу про­дукції (робіт, послуг) і які підлягають перерахуванню резидентам та нерезидентам — суб'єктам підприємницької діяльності, за доручен­ням яких на підставі комісії, доручення, консигнації або агентських угод було здійснено вказаний продаж;

¾     повністю спрямовуються резидентами на погашення заборгованості в іноземній валюті за кредитами, отриманими резидентами на підставі індивідуальної ліцензії НБУ або гарантованими Урядом України чи НБУ;

¾     перераховуються на територію України з метою їх внесення до статутних фондів підприємств з іноземними інвестиціями;

¾     надійшли на користь підприємств з іноземними інвестиціями за експорт продукції (робіт, послуг) власного виробництва.

Порядок розрахунків при імпорті товарів (робіт, послуг). При укладанні контрактів на імпорт продукції в Україну резидент повинен використовувати форми розрахунків з нерезидентами, передбачені чинним законодавством, з урахуванням обмежень, встановлених На­ціональним банком України на момент здійснення розрахунків. Ім­портні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення век­селя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпор­тується, потребують індивідуального дозволу регіонального управ­ління Національного банку України за місцем реєстрації резидента.

Підставою на продовження законодавче встановлених термінів надходження продукції (робіт, послуг) в Україні згідно п. 6 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» є наявність висновків відповідних міністерств і відомств, які підтверд­жують надійність контракту резидента з іноземною фірмою до по­рядку, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 882 від 28.12.94 р. «Про порядок віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, по­ставки складних технічних виробів і товарів спеціального призна­чення». В інших випадках клопотання щодо продовження зазначених термінів розрахунків Національний банк України не розглядає.

Моментом здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь іноземного партнера вважається дата списання кош­тів з валютного рахунку резидента або дата виписки векселя.

За відсутності на рахунку резидента передбаченої контрактом вільно конвертованої валюти для оплати продукції, що імпортується в Україну, уповноважений банк здійснює конвертацію наявної іно­земної валюти у валюту контракту за курсом купівлі.

У випадку, якщо між партнерами досягнуто згоди на оплату про­дукції в іншій вільно конвертованій валюті, що передбачена контрак­том, перерахунок вартості контракту у валюті, в якій буде здійснено платіж, проводиться за крос-курсом на останню дату публікації у «FINANCIAL TIMES» перед здійсненням платежу або за даними системи «REUTERS» на дату здійснення платежу. За відсутності на рахунку резидента передбаченої контрактом валюти оплата продук­ції, що імпортується в Україну, здійснюється, у разі згоди на це іно­земного партнера, у наявній вільно конвертованій валюті, яка пере­раховується за крос-курсом (на дату здійснення платежу) у валюту контракту, де застосовуються зазначені терміни до перерахованих за кордон валютних коштів у вигляді заставної суми для участі у між­народних торгах на одержання замовлення на здійснення будівницт­ва чи поставок обладнання для будівництва за кордоном, які після за­кінчення торгів повертаються резидентам.

Імпортні розрахунки резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або ви­ставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, по­слуг), що імпортується, обов'язково потребують індивідуальної лі­цензії Національного банку України.
Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами, зобов'язані здійснювати перерахування таких сум на валютні рахун­ки резидентів. Порушення резидентами передбачених термінів, тяг­не за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0.3 % від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої за офіційним поточ­ним валютним курсом на день нарахування пені. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати розміру заборгованості.

У разі порушення резидентами зазначених термінів, придбана ва­люта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України.

У випадку перевищення зазначених термінів розрахунків в разі виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигна­ції, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення Національний банк України мо­же надавати індивідуальні ліцензії.

Органи валютного контролю. Розвиток валютного ринву не­можливий без створення ефективної системи контролю, метою яко­го є забезпечення виконання норм валютного законодавства України усіма резидентами та нерезидентами на території країни під час здійснення операцій з валютними цінностями.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систе­му валютного регулювання і валютного контролю» валютні операції з участю резидентів та нерезидентів підлягають валютному контро­лю. Валютному контролю підлягають також зобов'язання щодо дек­ларування валютних цінностей та іншого майна. При цьому органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одер­жувати від підприємств та громадян повну інформацію про здійснен­ня ними валютних операцій, стан банківських розрахунків в інозем­ній валюті, а також про майно, що підлягає декларуванню.

Головним органом валютного контролю в Україні є Національ­ний банк України. НБУ не тільки контролює виконання правил регу­лювання валютних операцій на території України, а й забезпечує ви­конання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валют­ного контролю за операціями, які проводяться через ці банки.

Інші державні органи також мають певні повноваження у сфері валютного контролю. Так, державна податкова адміністрація Укра­їни здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, дер­жавна митна служба контролює додержання правил переміщення ва­лютних цінностей через митний кордон, а міністерство зв'язку нагля­дає за додержанням правил поштових переказів та пересилання ва­лютних цінностей через кордон.
Лiтература:
1. Пайовик Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р. М.

           Л22   Економічна історія України і, світу: Підручник/ За ред. Б. Д.Лановика.     К.: Вікар, 1999. — 737 с. — (Вища освіта XXI століття). I8ВN 966-7131.20-3
2. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник/ М58 А.С. Філіпенко ,

           В.І. Мазуренко , В.Д. Сікора та ін; за ред. А.С. Філіпченка.- К.:

           Либідь.1997.-208с.
3. Козик В.В.. Павлова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічнінi вiдносини : Навч. Посіб. –Львів: Львівська політехніка,1999.-267 с.