Реферат Проблемі в сімї
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Вступ
Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. Ця істина підтверджується усім ходом розвитку людської цивілізації. В процесі цього розвитку сім'я набула функцій, які тільки в єдності і сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвитку та широку життєдіяльність як соціального інституту й регульовані біологічними законами та морально-правовими нормами системи відтворення, збереження і зміцнення надбань духовної культури, звичаїв, традицій кожного народу та осягнення вселюдської культури, роду людського.
Деформація функцій сім'ї, яка послідовно здійснювалася в останні десятиліття шляхом соціальних та культурних реформ, позбавлення сім'ї приватної власності, засобів виробництва та реалізації продукції, знецінення ролі особи в господарчій, науковій та духовній сферах призвели і до порушення в цілому зв'язків між ними. Особливо це позначилося на виховній функції, виявившись у відчуженні батьків і дітей, національному нігілізмі, духовному зубожінні молоді, втраті високих ідеалів української родинної педагогіки, що найповніше визначає ідеал сім'ї та людини, умови, форми й методи його досягнення.
Сім'я — один з найважливіших виховних інститутів, значення якого у формуванні особистості важко переоцінити. Сьогодні сім'я переживає серйозні труднощі, що значною мірою зумовлено кризовими явищами, притаманними сучасному українському суспільству. Це негативно позначається на внутрішньосімейній атмосфері, знижує дієвість виховної функції сім'ї, вносить далеко не завжди педагогічно виправдані зміни в її зміст, призводить до того, що сімейне виховання стає об'єктом критики з боку держави, яка вимагає підвищення відповідальності батьків за виховання дітей; сім'єю невдоволені вчителі, а іноді й самі діти.
Відомо, що стиль сімейного виховання, його зміст і мета найчастіше формуються неусвідомлено, на основі настанов, традицій, наслідуваних з батьківських родин. Але порівняно з попередніми роками, реалії сьогодення розвинули такий феномен, як аномію, що суттєво позначається на стані сучасної української сім'ї, сімейному вихованні. Під аномією розуміють такий психічний стан індивідуума й усього суспільства, за якого колишні ідеологічні основи, нормативні й ціннісні орієнтації та соціально-психічні стереотипи поведінки виявляються зруйнованими, а нові формуються хаотично й безсистемно. Батьки, практично не маючи уявлення про сучасні соціально-адаптивні стратегії, не можуть впливати на дітей потрібним чином, психічно й соціально підтримувати їх, що порушує внутрішньосімейну гармонію.
Сім'я — один з найбільш консервативних соціальних інститутів, що чинить опір будь-яким змінам. Але непомітний, на перший погляд, вплив соціального середовища, накопичуючись викликає різку зміну в середині сім'ї та сімейного способу життя. У результаті виникає ефект "накопичення проблем" сімей, що обтяжені різноманітними труднощами.
Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю вивчення проблеми змісту та форм роботи з різними типами сімей. Адже, сім'я є колективним клієнтом соціальної роботи. Вона має складну об'єктивно-суб'єктивну природу, отримуючи допомогу різноманітних соціальних служб, але в той же час займається самодіяльністю по забезпеченню власного виживання, зберігання своїх функціональних завдань і структурних зв'язків. Соціальні проблеми сім'ї виявляються досить багатосторонньо. Значною мірою основні труднощі й потреби професійної допомоги сім'ї залежить від її типу.
Сучасні дослідження науковців (О. Безпалька, О. Данченка, Л. Коваля, А. Капської, І. Трубавіної, А. Цьося та ін.) показують, що сімейні проблеми, які полягають у дисфункціональності сімейних зв'язків, у патологізації стосунків між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми, за загальним правилом не залежать від соціального статусу сім'ї: вони можуть спостерігатися в інтелігентній, забезпеченій сім'ї так само, як у малоосвіченій або малозабезпеченій.
Тому сьогодні в Україні реалізуються такі напрямки сімейної політики: стабілізація сім'ї, зниження рівня розлучень, підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей в масовій свідомості громадян, забезпечення розумово і фізично здорового потомства, орієнтація на середньодітну сім'ю, підвищення виховного потенціалу сім'ї, адаптація сім'ї до ринкових умов життя. Зміст і форма соціально-педагогічної роботи з сім'єю зумовлюються групою таких чинників: типом сім'ї, проблемами, які існують у сім'ї, видом соціального інституту, що діє в сім'ї, та напрямком фахової підготовки спеціаліста, який надає послуги сім'ї.
Зважаючи на актуальність даної проблеми в сучасних умовах тема курсового дослідження визначилась так: "Проблеми виховання дітей в неблагополучних сім'ях".
Об'єкт дослідження — процес сімейного виховання сучасних школярів.
Предмет дослідження — особливості сімейного виховання в неблагополучних сім'ях.
Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні сім'ї як важливого осередку виховання особистості і виявленні ефективних шляхів та умов здійснення соціально-педагогічної роботи з неблагополучними сім'ями.
Актуальними завданнями дослідження виявилися такі:
1. З'ясувати сутність поняття "сім'я", проаналізувати функції сім'і.
2. Розкрити зміст і форми роботи педагога з неблагополучними сім 'ями;
3. Виявити ставлення дітей до батьків в окремих видах сімей (неповних, багатодітних).
Вирішення завдань дослідження здійснювалось різноманітними методами науково-педагогічного дослідження: вивчення та аналіз науково-літературних джерел, узагальнення, систематизація, конкретизація, порівняння, анкетування.
Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. В ній подано 2 таблиці. Бібліографія містить 20 найменувань. Робота викладена на 47 сторінках друкованого тексту. 3 додатки займають 3 сторінки.
Розділ 1. Науково-педагогічне обґрунтування проблеми сім'ї як важливого соціального осередку формування особистості
1.1. Сутність поняття "сім'я"
Сім'я — це соціальний інститут, тобто стійка форма взаємовідносин між людьми, у межах якої здійснюється основна частина повсякденного життя людей: сексуальні стосунки, дітонародження й первинна соціалізація дітей, значна частина побутового догляду, освітнього й медичного обслуговування, особливо у ставленні до дітей та осіб похилого віку [7, с. 61].
Виходячи із парадигми розуміння сім'ї як соціальної групи, її можна визначити як динамічну малу соціальну групу людей, поєднаних спільністю проживання (чи тимчасовою відсутністю) і родинними взаєминами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки, свояцтва), спільністю формування й задоволення соціально-економічних і біологічних потреб, любов'ю, взаємною моральною відповідальністю [5, с. 12].
Сім'я складається з трьох основних підсистем: чоловік – жінка; батьки – діти; дитина — дитина.
Характерним є і те, що сім'я виступає насамперед провідним важливим чинником соціалізації особистості на мікрорівні. Її основні соціалізуючі функції полягають у забезпеченні фізичного та емоційного розвитку індивіда, формуванні статевої ідентифікації дитини, її розумового розвитку, а також розвитку здібностей і потенційних можливостей, забезпеченні дитині почуття захищеності; формуванні ціннісних орієнтацій особистості; оволодінні дитиною основними соціальними нормами [1, с. 59].
Деякі фахівці роблять спроби дати визначення сім'ї на основі системного підходу з урахуванням того, що вона несе в собі одночасно ознаки і соціального інституту, і малої групи, і системи стосунків. До найбільш значущого для практичного соціального працівника можна віднести визначення сім'ї, подане І. Трубавіною.
Сім'я — це соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає в себе інші підсистеми (членів сім'ї); це мала соціальна група, первинний контактний колектив. Усе це дозволяє говорити про такі її ознаки, як шлюбні, міжпоколінні, кровні, встановлені зв'язки між членами сім'ї; родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім'ї; наявність певних функцій у суспільстві (видів життєдіяльності сім'ї), прав сім'ї в суспільстві й прав членів сім'ї в родині, обов'язків членів сім'ї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів [15, с. 4].
Таким чином, сім'я — це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює сою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.
1.2. Основні функції сім'ї
Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства та виконує в ньому такі функції:
• господарсько-економічну — планування сімейного бюджету, організація
споживчої діяльності по веденню домашнього господарства та організації побуту сім'ї;
• репродуктивну — продовження людського роду через народження дітей;
• комунікативну — створення сприятливого сімейного мікроклімату,
організація внутрішньосімейного спілкування;
• виховну — передача дорослими членами сім'ї соціального досвіду дітям;
• рекреативну — організація вільного часу та відпочинку сім'ї, розвиток
інтересів і потреб її членів;
• психотерапевтичну — психологічна підтримка членів сім'ї в різних
життєвих ситуаціях, створення доброзичливого емоційного клімату в сім'ї з метою відновлення фізичних і психічних сил членів родини, витрачених у різних стресових ситуаціях.
Одна з функцій — житлово-побутова — це забезпечення сім'ї житлом, ведення домашнього господарства, організація домашнього побуту. Ця функція тісно пов'язана з попередньою. За даними того ж соціологічного дослідження лише 5–7 відсотків молодих сімей, що беруть шлюб, забезпеченні власним житлом. Через 5 років спільного проживання власне житло мають 23 відсотки молодих сімей, інші або проживають з батьками, або наймають (48,5 відсотка) окрему квартиру чи кімнату в гуртожитках (особливо це стосується студентської сім'ї). Молоді сім'ї навіть не мають чітких перспектив щодо одержання житла. Усі ці негаразди негативно позначаються на організації домашнього побуту і загалом — на мікрокліматі сім'ї.
Як бачимо, в активний період життя, сприятливий для здобуття професії, вдосконалення професійних якостей, народження та виховання дітей, молода сім'я не має належних економічних та побутових умов для свого становлення, нормального розвитку та виховання здорового покоління.
Репродуктивна (демографічна) функція сім'ї полягає у відтворенні життя, продовженні людського роду, тобто в народженні дітей. Мається на увазі відтворення не тільки кількісне, а й якісне (народження фізично і психічно здорового покоління, без біологічних і психічних аномалій). Як відомо, для відтворення населення та його природного приросту кожна сім'я повинна мати двох-трьох дітей. Статистичні дані свідчать про те, що особливістю сучасної молодої сім'ї є її малодітність (більшість сімей, десь біля 52 відсотків, має одну дитину), бездітність, відкладання народження дітей на невизначений період. У результаті з 1991 р. в Україні кількість померлих щороку перевищує кількість народжуваних. Наприклад, у 1992 р. кількість народжених в Україні становила 596785, а померлих — 697110. Отже, природний приріст дорівнював 100325. Тобто населення України має тенденцію до старіння та вимирання. Цей процес торкнувся й сільської місцевості, де раніше в сім'ях налічувалося двоє-троє, а то й більше дітей. Нині більшість сільських сімей також має лише одну дитину.
Отже, скрутні матеріально-економічні та житлово-побутові умови існування молодої сім'ї негативно відбиваються на відтворенні населення України, що в свою чергу через певний час справлятиме негативний вплив на загальний розвиток суспільства: не вистачатиме робочих рук, спостерігатиметься недостатній розвиток науки, подальше зменшення кількості населення тощо. Складність ситуації, у якій перебуває зараз молода сім'я, негативні явища, що мають місце в молодіжному середовищі (алкоголізм, наркоманія, захворювання, що передаються статевим шляхом) позначаться і на якісному відтворенні населення.
Комунікативна функція сім'ї передбачає створення сприятливого сімейного
мікроклімату, необхідного для психічно-емоційного відтворення сил членів сім'ї,
внутрішньосімейного спілкування подружжя, батьків і дітей, сім'ї та оточуючого
мікро- та макросередовища, а також її спілкування з духовними та
інтелектуальними надбаннями суспільства (засоби масової інформації, література,
мистецтво тощо). Психологічний клімат сім'ї — це стійкий емоційний настрій,
результат особливостей і якості взаємостосунків членів сім'ї. Однак,
психологічний клімат сім'ї може змінюватись і залежати від самих членів сім'ї.
Він може бути сприятливим, несприятливим (конфлікти, сварки, знервованість),
суперечливим (чи то повна злагода, чи то сварки). Характерні ознаки
сприятливого сімейного мікроклімату — згуртованість членів сім'ї, доброзичливість, почуття захищеності, терпимість, взаємна повага, взаємодопомога, чуйність, співчуття, прагнення допомагати один одному, співпереживання, відповідальність за сім'ю та кожного її члена. Велике значення для психологічного клімату сім'ї має внутрішньосімейне спілкування. Сімейний мікроклімат, на який впливають стійкий позитивний емоційний настрій, взаєморозуміння, доброзичливість, позначається на настрої членів сім'ї, загальному стилі їхнього життя. У такій сім'ї наявне бажання разом проводити вільний час, вихідні дні, відпустку. Вона відкрита як для внутрішньосімейного (між подружжям, подружжям і дітьми, подружжям і батьками), так і для позасімейного (з друзями, сусідами, знайомими) спілкування, створює душевний комфорт, рятує від нервових перевантажень [11, 196].
Знервованість, відсутність побутових вигод, постійна роздратованість, грубість, сварки, чвари, піклування лише про власний комфорт, відсутність милосердя у членів сім'ї призводять до негативного емоційно-психологічного мікроклімату. Такі життєві умови подружжя, а також дітей зумовлюють депресивні стани, емоційне перенапруження, дефіцит позитивних емоцій, стресові ситуації. До останніх можуть призводити невміння раціонально вирішувати матеріально-економічні та житлово-побутові проблеми, сексуальна дисгармонія, конфліктність, що прогресує на основі алкоголізму, аморальної поведінки, наявності у членів сім'ї таких якостей особистості, як ревнощі, надмірна образливість, егоїзм, небажання поступатись власними інтересами, зручностями, заради ближнього.
Останнім часом у сім'ях, особливо молодих, спостерігається багато розлучень. В умовах соціально-психологічного стресу молодь по суті не підготовлена ні морально, ні матеріально до створення сім'ї, не бажає мати дітей. За статистичними даними в Україні розпадається кожний другий-третій шлюб. Проте в окремих регіонах процес розлучень має свою специфіку. Наприклад, у Житомирській області у 1–4 місяці 1994 р. розпалося 80 відсотків шлюбів, у Криму — 65,5 відсотка, на Кіровоградщині розпадається третина молодих сімей, які живуть разом до п'яти років; у Донецькій області за останні 2 роки зареєстровано 82298 шлюбів, а розпалося за цей період — 54193. Така ж картина спостерігається на Полтавщині та в інших регіонах України, причому цифри постійно зростають.
Крім того, стали поширеними деформовані шлюбно-сімейні процеси: молодь не хоче офіційно реєструвати шлюб, народжувати дітей, відкладаючи це до кращих часів. Усі ці явища призводять до зростання кількості позашлюбних дітей серед дуже молодих матерів, їх в Україні народилося у 1993 р. 13,0 відсотків у містах і 12,8 відсотка — у селах. Отже, зростає кількість дітей народжених поза шлюбом, в тому числі у неповнолітніх матерів [11, 197–198].
Збільшується кількість неповних сімей, діти у таких сім'ях не мають належного матеріального забезпечення. Крім того, виховання дитини одним з батьків, переважно матір'ю, негативно відбивається на формуванні особистості як хлопчика, так і дівчинки. У нормальній, благополучній сім'ї всі проблеми, як правило, мають раціональні способи розв'язання, не зачіпаючи інтереси будь-кого з її членів: кожний має свої свободи, можливості задовольняти власні потреби. Дезорганізація шлюбно-сімейних відносин призводить до зниження соціальної активності людини, позначається на її працездатності, погіршує стан психічного та фізичного здоров'я, негативно впливає на процес сімейного виховання, збільшує кількість дитячих захворювань, сприяє появі важковиховуваності, формуванню ранньої девіантної поведінки, невротичних, психосоматичних розладів, збільшенню суїцидних вчинків.
Розпаданню шлюбів сприяють не тільки складні матеріально-економічні та житлово-побудові умови сім'ї, а й медично-соціальна, соціально-психологічна і психолого-педагогічна непідготовленість молоді до сімейного життя, невміння раціонально розв'язувати сімейні проблеми і запобігати конфліктним ситуаціям, відсутність правових, юридичних, медичних, економічних, сексологічних, наркологічних і психолого-педагогічних знань, необхідних для молодого подружжя.
Виховна функція полягає у передачі дітям дорослими членами сім'ї соціального досвіду. Правильне сімейне виховання розвиває здібності, здорові інтереси та потреби дитини, формує правильний світогляд, позитивне ставлення до праці, сприяє прищепленню гуманних моральних якостей, розумінню необхідності дотримуватися правових і моральних норм життя, поведінки, що сприяє розвитку фізичної досконалості дітей, зміцненню їхнього психічного здоров'я, виробленню навичок санітарно-гігієнічної культури. Ця функція — одна з найважливіших. її мета — передати підростаючим поколінням у процесі входження в систему суспільних відносин соціального досвіду, знань, орієнтацій, норм і ролей, умінь і навичок, необхідних для моральної життєдіяльності. Успіх виховання залежить від виховного потенціалу сім'ї, який у свою чергу залежить від її матеріальних і побутових умов, чисельності та структури сім'ї, взаємостосунків, які складаються між всіма членами родини, особистого прикладу батьків, їх педагогічної культури, специфіки самого процесу сімейного виховання.
Соціальна ситуація, у якій перебуває сучасна молода сім'я, призводить до того, що, виховуючи дітей, батьки стикаються з цілим рядом проблем. Зважаючи на те, що суспільством ставиться завдання посилити сімейне виховання, школа та соціальні служби мають допомагати сім'ї у створенні нормальних психолого-педагогічних та емоційно-моральних умов для повноцінного виховання дітей, розвитку їхніх пізнавальних інтересів, фізичного удосконалення, нормального спілкування з батьками та іншими членами сім'ї, у набутті батьками умінь, необхідних для вирішення складних проблем сімейного виховання. Вимога сучасного суспільства поліпшити якість сімейного виховання та підвищити відповідальність батьків за виховання дітей часто стикається з проблемою матеріальної незабезпеченості сім'ї, зосередженості батьків на пошуках коштів для того, щоб, насамперед, забезпечити їх нормальним харчуванням, одягом, тобто задовольнити фізичні потреби дитини. Внаслідок цього духовний розвиток дитини залишається часто поза увагою батьків, на нього не вистачає вже ні сил, ні часу.
Крім того, сім'я потребує допомоги і в питаннях спілкування з батьками, родичами, особливо з тими, з якими вона разом проживає. Внаслідок зростання кількості розлучень, нестабільності та деформації шлюбу соціальної допомоги потребують сім'ї, які не в змозі забезпечувати належний рівень сімейного виховання і в яких створюються передумови для негативного напрямку у формуванні особистості дитини. Це так звані неблагополучні сім'ї, де батьки зловживають спиртним, ведуть аморальний спосіб життя; неповні сім'ї; сім'ї, де між батьками, батьками й дітьми мають місце постійні конфлікти; сім'ї з низьким морально-культурним рівнем батьків; зовні благополучні сім'ї, тобто сім'ї, де за нормальних економічно-побутових умов і наявності обох батьків складаються несприятливі умови для виховання дітей внаслідок педагогічної неосвіченості та низької педагогічної культури батьків, причому, педагогічні помилки батьків носять стабільний характер. Тому постає завдання про підготовку батьків до якісного виконання батьківських обов'язків.
Соціальної, педагогічної та психологічної допомоги потребують також сім'ї групи ризику, до яких на даному етапі розвитку суспільства відносяться багатодітні сім'ї, одинокі матері, неповнолітні матері, сім'ї з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами, малозабезпечені сім'ї.
Рекреативна функція сім'ї — це організація вільного часу та відпочинку сім'ї. Рекреативна діяльність сім'ї здійснюється в будні й вихідні дні, а також під час відпустки. Вона виконує роль збереження сім'ї як цілісної одиниці, зміцнює сім'ю, закріплює кращі традиції, має велике значення у вихованні дітей, емоційному єднанні подружжя. Крім того, ця функція має значення для розвитку інтересів і потреб особистості, виконує культурну роль, формуючи, розвиваючи та виховуючи культурні, моральні й духовні цінності та норми. У стабільній сім'ї ця функція постійно трансформується й розвивається. У дезорганізованих сім'ях ця функція по суті руйнується або виконується частково. Це спостерігається і в повсякденному житті, коли члени сім'ї повертаються додому з роботи. У цей період вільний час сім'ї призначений для відновлення фізичних, моральних та емоційних сил, витрачених протягом трудового дня. Крім відновлення витрачених сил, людина мусить подбати про свій духовний та інтелектуальний розвиток. І дуже важливо, щоб це стосувалося кожного з членів подружжя і дітей. Під час відпустки майже весь час можна присвятити дозвіллю, що може найбільше сприяти розвитку особистості [11, 200].
Проблема реалізації рекреативної функції молодої сім'ї полягає в тому, що зараз обмежені умови для раціонального проведення вільного часу. Адже фінансові проблеми, не дають можливості відвідувати кіно, театри, концерти, виставки, музеї, кафе і ресторани, реалізовувати свої потреби у відпочинку, оздоровлювати сім'ю в санаторії, будинках відпочинку, на морі, відправляти дітей у літній табір, мандрувати. Найреальніший спосіб відпочинку — поїхати до батьків у село, родичів або знайомих.
Таким чином, у своїй життєдіяльності сім'я здійснює ряд функцій —
матеріально-економічна функція, житлово-побутова, репродуктивна,
комунікативна, виховна, рекреативна функція сім'ї. Характерним є те, що всі функції сім'ї між собою тісно пов'язані. Неможливість виконання сім'єю однієї функції веде за собою прорахунки у виконанні іншої функції. Тому для підтримки та розвитку нормальної життєдіяльності сім'ї необхідна державна політика, яка має бути спрямована на постійне удосконалення умов для реалізації економічного та духовного потенціалу сім'ї, і має прагнути до того, щоб найменша кількість сімей потребувала допомоги, пільг, безкоштовних послуг тощо.
1.3. Особливості й перспективи розвитку сучасної сім'ї
Розуміння та врахування особливостей сучасної сім'ї вчителями і батьками сприяють реалізації її виховних можливостей. До найважливіших особливостей сучасності належать:
1. Зміна ціннісних орієнтацій дітей і їх батьків. Багато представників сучасної молоді здебільшого не вірить в істинні цінності й доброчинність, почуваються обманутими. Як результат — збільшується кількість малолітніх злочинців. У системі життєвих цінностей в багатьох батьків переважають прагнення до збагачення, намагання виховати в дітей прагматичність, раціоналізм, волю до успіху. Благородство, доброта, вміння співчувати і допомагати іншим часто недооцінюються.
2. Відокремлення молодої сім'ї від родини. У сучасних умовах — це об'єктивний фактор, зумовлений соціально-економічним розвитком суспільства, його продуктивних сил, рівня культури. Комплекс цих чинників забезпечує зміцнення й розвиток сім'ї як самостійного соціального інституту, який самоутверджується без нехтування життєвого досвіду старших. В окремих сім'ях, які є мобільною соціально-економічною інституцією суспільства, створюється і сприятливий психологічний клімат для виховання дітей. Однак частіше молода сім'я, як правило, зазнає труднощів через побутову невлаштованість, матеріальні труднощі, професійно-виробничі негаразди, що впливає на виховання дітей.
3. Зменшення чисельності сім'ї. Зменшення народжуваності дітей
спричинене загостренням конкуренції на ринку робочої сили, зайнятістю подружжя, зростанням матеріальних витрат на виховання, надмірним навантаженням на жінку-матір вдома і на виробництві, несприятливими житловими, побутовими умовами, егоїстичним прагненням батьків "пожити для себе". Збільшення кількості однодітних сімей зумовлює відчуженість між дітьми, егоїзм, оскільки вони не мають зразка виявлення турботи, поваги до інших.
4. Специфічність соціального укладу в міських та сільських сім'ях.
Відмінності в культурі сімейного життя відбиваються на розвитку дітей.
Особливості домашнього господарства сприяють залученню дітей до справ у
сім'ї, формують у них працелюбність, вболівання за сімейні справи, відповідальне ставлення до життя. Діти виростають у специфічній морально-етичній атмосфері села, яка стримує антисоціальну поведінку, але нерідко вона пригнічує особистість, гальмує розвиток якостей, які потрібні людині в іншому середовищі. У місті такий контроль обмежений.
5. Залежність виховання від рівня освіти батьків. Існує пряма залежність
освіченості батьків та успішності їх дітей. Проте з посиленням зайнятості батьків, дезінтеграцією сім'ї така залежність знижується.
6. Вплив соціально-педагогічних умов на самореалізацію. За теорією
Абрахама Маслоу (1908–1970), якщо не задовольняти біологічні потреби дитини,
не гарантувати їй безпеку, не формувати її впевненість у тому, що і в
майбутньому ці потреби будуть задоволені, то проблематично очікувати від неї
діяльності, яка сприятиме самореалізації. Потреби кожної людини
структуруються за ієрархічним принципом у різній послідовності. Загалом — це
біологічні потреби, безпека і впевненість у майбутньому, любов та належність до
конкретної соціальної групи, самооцінка, самореалізація тощо. У 90-х роках XX ст. у зв'язку з трансформацією соціально-економічної системи в Україні виникли серйозні проблеми щодо задоволення біологічних потреб як конкретних людей, так і великих соціальних груп. Це разом з іншими чинниками (екологічна
ситуація, соціально-медичні проблеми, що виникли внаслідок Чорнобильської
катастрофи) значно погіршили демографічне становище в Україні, що дало
підстави стверджувати про тривожний процес депопуляції її населення в останні роки XX — на початку XXI ст. Зміна соціальних, етичних пріоритетів, прорив у вітчизняний інформаційний простір далеко не найкращих зразків масової культури спричинили, попри деякі позитивні впливи, нівеляцію змісту людського життя.
7. Обмеження позитивного впливу соціального оточення дитини.
Урбанізація населення, лібералізація інформаційного простору, прагматизація
життя, дефіцит спілкування в сім'ї та з ровесниками, недостатня окресленість
морального ідеалу на рівні державної гуманітарної політики спричиняють
маніпулювання свідомістю дитини, деформують систему життєвих пріоритетів і
цінностей.
8. Нерозуміння батьками механізмів формування гуманних взаємин з
дітьми, їх прагнення до рольової або особистісної позиції. Кожна з цих крайнощів має негативні наслідки: відчуження дітей від батьків, обмеження їх стосунків побутовою сферою ("зроби, принеси, подай"). Нерідко батьки недооцінюють впливу на виховання гуманних рис дитини морально-психологічних стосунків, взаємної любові, поваги, турботливості в сім'ї. Гармонійність сімейного виховання залежить від щирості й чесності любові до дітей. Діти не можуть нормально розвиватися за рахунок авансованих почуттів, прагнуть, щоб їх сприймали і любили такими, які вони є. У цьому мудрість батьківської любові. В основі виховної діяльності у сім'ї має бути формула здорового батьківства, яку виводять з любові та вимогливості. Зосередження на любові за рахунок вимогливості призводить до неповаги авторитету батьків, і навпаки — авторитарна, гнітюча атмосфера в сім'ї навіює дитині думки, що її не люблять і вона нікому не потрібна. Стратегія батьків у вихованні дитини має полягати в досягненні рівноваги між милосердям і справедливістю, між ніжністю й вимогливістю, між любов'ю і суворістю та у формуванні в неї рис характеру, які є основою здорового родинного життя.
Розділ 2. Дослідження форм і методів соціально-педагогічної роботи з різними типами сімей
2.1. Вивчення змісту і форм роботи з неблагополучними і неповними сім'ями
Одним із важливих напрямів роботи соціальної служби, соціальних педагогів є надання допомоги батькам та дітям у налагодженні взаємостосунків, здобутті взаєморозуміння, раціональних шляхів вирішення складних сімейних проблем. Крім того, практика свідчить, що спільна робота соціальної служби зі школою допомагає вирішувати питання, які школі самостійно розв'язати буває важко. Крім того, школа стає базовим майданчиком для організації консультативної роботи соціальних педагогів по підготовці молоді до сімейного життя, педагогічної освіти батьків, допомоги тим, хто не справляється з сімейним вихованням, профілактики сімейного неблагополуччя, важковиховуваності. Одночасно допомоги соціальної служби, соціальних працівників часто потребують і вчителі у вирішенні особистих проблем, взаємостосунків з учнями та їхніми батьками. Школа часто звинувачує батьків у порушеннях учнями шкільної дисципліни, у небажанні вчитися. Батьки ж, навпаки, вважають, що школа не так навчає, не так виховує, бачать прорахунки, які припускає школа в своїй роботі, проте відверто про це не висловлюються, формально в усьому погоджуються зі школою. Таким чином, між батьками та школою встановлюються взаємини співіснування (В додатку А зазначено права та обов'язки батьків згідно Закону України "Про загальну середню освіту", у додатку Б подаються правила благополучного сімейного виховання).
Невміння виховувати — людська біда. Завдання соціального педагога полягає в тому, щоб надати батькам конкретної кваліфікованої методичної допомоги з корекції недоліків сімейного виховання. Цього можна досягти лише тоді, коли взаємини з сім'єю будуватимуться на засадах співробітництва, взаємної допомоги, взаєморозуміння. В основі таких взаємин лежить тісний контакт із сім'єю, розуміння процесів, що відбуваються в сучасній сім'ї, використання позитивного виховного потенціалу, безмежних джерел народної педагогіки, пропаганда досвіду сімейного виховання. Прорахунки сімейно-шкільного виховання найчастіше бувають головною причиною появи так званих "важких" дітей.
У зв'язку з вищесказаним значні завдання покладаються на соціальну службу, в тому числі на шкільну (психологічну). Напрями роботи психологічної служби в школі: психодіагностика, корекційна робота з дітьми, неблагополучними сім'ями, дітьми з сімей групи ризику; соціально-педагогічні консультації батьків з різних питань виховання дитини в сім'ї, допомога батькам і дітям у встановленні правильних взаємостосунків; допомога підліткам, юнакам у подоланні невпевненості в собі, розширення знань педколективу, батьків і дітей про правила формування здорового способу життя; навчання засобів захисту від психологічних і соціальних стресів, контроль за умовами життя дитини в сім'ї та школі; оцінка індивідуально психологічних особливостей і можливостей дитини та створення програми з оптимізації її розвитку; зниження емоційного напруження учнів, які прийшли до школи. Якщо сім'я неблагополучна, то одне з найважливіших завдань соціального педагога (практичного психолога) — скоригувати недоліки сімейного виховання, захистити дитину від сімейного неблагополуччя, запобігти педагогічній занедбаності, важковиховуваності тощо.
Соціальний педагог (практичний психолог) працює разом з дирекцією школи, класними керівниками, класними і шкільними батьківськими комітетами, з інспекцією у справах неповнолітніх, дільничним інспектором міліції. Як свідчить практика, неблагополучними в школі вважають сім'ї, де батьки —алкоголіки, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; сім'ї, де у дитини не склалися стосунки з мачухою, вітчимом. Інші типи неблагополучних сімей майже не фіксуються. Уваги соціальних працівників (педагогів) вимагають всі типи неблагополучних сімей, незважаючи на те, вплинули вони на дитину чи ні. Як відомо, сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини, тому такі сім'ї і діти, які виховуються в них, повинні постійно бути в центрі педагогічної увага: захисна позиція відносно таких дітей, конкретна методична допомога батькам з питань організації сімейного виховання, педагогічна освіта цих батьків.
Програма вивчення молодої сім'ї та виховання в ній дитини допоможе соціальному педагогові (працівникові), який працює в школі або соціальній службі, з'ясувати особливості, тенденції розвитку кожної конкретної неблагополучної сім'ї, її виховний потенціал, дізнатися, якої допомоги потребують батьки і дитина. Корекція сімейного виховання, допомога дитині передбачає контакти соціального педагога з директором школи, заступником директора з виховної роботи, батьківським комітетом. У роботі з неблагополучними сім'ями можна поєднувати масові та індивідуальні форми. Зокрема, соціальному педагогу школи в роботі з неблагополучними сім'ями допоможуть індивідуальні та групові консультації батьків із спеціалістами-науковцями: педагогами, психологами, медиками, юристами, соціологами. Зустрічі бажано проводити регулярно: групи батьків при цьому мають бути невеликими. Доцільно попросити батьків, щоб вони заздалегідь підготували питання, які їх цікавлять, тоді відповідно до цього і запрошують спеціалістів.
Цікавою формою роботи з сім'єю, в тому числі з неблагополучною, є шкільна батьківська конференція. Тематика конференцій може бути різноманітною (залежно від особливостей навчально-виховного процесу в школі, контингенту батьків, учнів). Наприклад: "Про роль сім'ї у вихованні громадянськості учнів", "Правове виховання дітей у сім'ї"", "Роль сім'ї у вихованні духовності дитини". До конференції готують узагальнюючий матеріал, серед батьків проводять спеціальні дослідження (анкетування, бесіди, інтерв'ю, вивчення бюджету часу). Узагальнені дані доводять до відома батьків. Бажано, щоб такими дослідженнями обов'язково були охоплені неблагополучні сім'ї. Крім того, батьки обмінюються досвідом сімейного виховання. До підготовки конференції слід залучати батьків з неблагополучних сімей, запропонувати їм виступити, розповісти про позитивний досвід сімейного виховання.
Одна з форм роботи з неблагополучними сім'ями — батьківські дні в школі, які організовує адміністрація школи разом з батьківським комітетом, соціальною службою. У цей день (як правило, в суботу) в школі мають бути присутніми керівництво, вчителі, класні керівники, вихователі, соціальний педагог, психолог, спеціалісти з питань психології, медицини, юриспруденції. Батьківські дні можна проводити за заздалегідь розробленою тематикою (наприклад, "Як допомогти дитині вчитись", "Зміст, форми і методи сімейного виховання") або такі, де батьки можуть з'ясувати будь-які питання з навчання й виховання дитини.
У роботі з неблагополучними сім'ями допомагає і рада профілактики школи. Під час зустрічей за круглим столом, що відбуваються раз на місяць, батьки, які не справляються з вихованням дітей, мають можливість дістати поради від психологів, соціальних педагогів, медиків, юристів.
Значне місце в роботі з неблагополучними сім'ями посідає педагогічна пропаганда у вигляді індивідуальних, індивідуально-групових консультацій серед батьків. Доцільно вести диференційовану роботу серед окремих груп неблагополучних сімей, а також спрямовувати діяльність керівників на індивідуальну роботу з певними групами батьків.
Цікавою формою роботи з пропаганди кращого досвіду сімейного виховання, народної педагогіки, щасливого сімейного життя є свята сімей. Такі свята — результат тривалої роботи зі створення соціального портрету сімей, музею сімей, дослідженню учнями сімейного родоводу, кращих сімейних традицій. Свято сімей — це пропаганда кращих досягнень спільної діяльності педагогів і батьків з виховання підростаючого покоління.
Для кожної з неблагополучних сімей слід знайти теплі слова, показати їх позитивний досвід виховання, поздоровити батьків з успіхами. Це свято доброти і щедрості, воно розкриває душі, приводить до взаєморозуміння. Проведення такого свята сприяє встановленню контактів сім'ї і школи, виховує в дітей і батьків гордість за свою сім'ю, породжує бажання завжди відстоювати її честь, продовжувати кращі традиції.
У деяких школах за заздалегідь розробленою програмою проводяться місячники сім'ї, в яких беруть участь батьки і діти. Для учнів молодших класів: "Тато, мама, я — спортивна сім'я", "Свято рушника", свято батьків і дітей, вечорниці "Свято рідної мови", на якому широко використовується народна атрибутика (вишивки, предмети домашнього вжитку, одежа тощо).
Для батьків і дітей підліткового віку пропонуються сімейні естафети. Для кожного класу виставляється одна команда, до якої входять батьки і діти (мами, тати, бабусі та інші родичі), які беруть участь у різних конкурсах (образотворчому, спортивному, кулінарному, художньої самодіяльності). Можна запропонувати організувати концерт "Дім дітьми веселий", в якому беруть участь батьки з дітьми разом.
Під час проведення такого місячника учні школи пишуть твори про свою сім'ю ("Моя сім'я" — для молодших класів, "Мій родовід" — для старшокласників). Крім того, для старшокласників та їх батьків — диспути: "Щастя — як тебе розуміють в сім'ї", "Сімейна мораль". Сенс такої роботи з батьками — привернути їх увагу до проблем сім'ї, сімейного виховання. Обов'язково до участі в цих святах і конкурсах залучаються неблагополучні сім'ї, де їм надається можливість виявити себе з позитивного боку.
Проведення таких заходів соціальною службою та школою допомагає вирішувати проблеми взаємостосунків школи з сім'єю, надавати кваліфіковану допомогу батькам, різним типам сімей, сприяє поліпшенню якості сімейного виховання, активізації позитивного виховного потенціалу неблагополучних сімей.
У роботі з неблагополучними сім'ями педагогові допоможе використання традицій народної педагогіки. Педагог має зміцнювати культ батьків як найперших вихователів, і ніколи не принижувати авторитету батьків, хоч у цих сім'ях можуть складатися ситуації, коли батьки недостатньо приділяють уваги дітям, не турбуються про них, а деякі не виконують як слід батьківських обов'язків. Таким батькам слід роз'яснювати, що з рідним домом у дитини завжди пов'язується відчуття роду, родини, відбувається зв'язок поколінь. Адже педагогічна практика добре знає, які б несприятливі умови для виховання не були для дитини в сім'ї, все одно вона тягнеться до рідної домівки, любить своїх батьків. Сім'я уособлює для дитини цілий світ радості, тепла, турботи.
Для виховання відчуття сім'ї слід рекомендувати батькам широко використовувати свята, традиції, звичаї українського народу. Ці сімейні свята завжди вражають дітей барвистістю, емоційністю, пов'язані з обновами, святковою їжею, іграми, веселощами, прибиранням і прикрашанням домівки, родинним спілкуванням і тому мають великі виховні можливості.
У системі роботи соціальної служби на базі школи з неблагополучними сім'ями значне місце посідають кабінети педагогічного всеобучу батьків, завдання яких полягає у наданні кваліфікованої допомоги батькам. Керує роботою Рада кабінету, до якої входять вчителі, батьки, працівники соціальних служб, дошкільних закладів, медики, юристи. В кабінеті зосереджено методичні матеріали, що стосуються питань вивчення контингенту батьків, організації їх педагогічного всеобучу, матеріали з питань сімейного виховання на допомогу батькам, спеціальні стенди, присвячені різним напрямкам сімейного виховання, систематичні педагогічні посилання, переносні папки, альбоми трудової слави батьків, книга пошани сімей, конкретний роздавальний методичний матеріал для батьків (режим дня, харчування школярів різного віку, перелік порад: як організувати робоче місце учня вдома, як допомагати вчитися, як виконувати домашні завдання, організувати вільний час дітей різного віку, рекомендації з питань гігієни, надання першої допомоги, списки рекомендованої літератури для дитячого читання, поради з морального, трудового, фізичного виховання дитини в сім'ї, добір педагогічних ситуацій).
Цікавою формою роботи з пропаганди народної педагогіки можуть стати сімейні вечори "У родинному колі", їх мета — допомогти батькам у формуванні вмінь і навичок сімейних відносин, крім того, це пропаганда кращого досвіду сімейного виховання. Такі вечори можна проводити на базі школи по класах, по паралелях. Обов'язково у підготовці повинні брати участь і діти. Під час такого вечора відбувається відверта розмова про різні аспекти сімейного виховання.
Тут відбувається обмін досвідом сімейного виховання, розглядаються педагогічні ситуації, даються методичні поради. Керувати таким вечором може класний керівник, соціальний педагог, один з батьків. Сімейні вечори — це щира розмова про виховання, приклади позитивного досвіду, шляхи розв'язання складних питань. Тут же можуть виступати соціальні педагоги з кваліфікованими порадами. Мета таких вечорів — зміцнення сім'ї, налагодження тісних контактів сім'ї зі школою, вивчення сім'ї.
Цікавим може бути вечір "Народні традиції виховання в нашій сім'ї". Батьки поділяться досвідом застосування традицій народної педагогіки в сімейному вихованні.
Однією з форм роботи з батьками може бути обмін досвідом сімейного виховання, який краще проводити за визначеною тематикою: "Ми і наші діти", "Наші сімейні захоплення".
Цікавою формою може стати і робота з педагогічними ситуаціями, які також використовують для розв'язання конкретних питань сімейного виховання. Робота з педагогічними ситуаціями дає можливість з'ясувати уявлення батьків про ті чи інші педагогічні проблеми сімейного виховання, а також допомогти здобути певні педагогічні знання. Ця робота зручна тим, що дає можливість розібратися у складних питаннях сімейного виховання опосередковано, на прикладі інших.
Таким чином, зміст роботи соціального педагога з неблагополучними сім'ями полягає в тому, щоб допомогти батькам і дітям знайти порозуміння і шляхи виходу з критичних ситуацій, з непорозумінь тощо.
Розглянемо особливості роботи з неповними сім'ями.
У роботі з неповною сім'єю соціальному працівнику слід усвідомити, що кожна конкретна сім'я в кожному конкретному випадку потребує конкретної допомоги. Соціальна служба має проводити реабілітаційну роботу з матерями і дітьми після розлучення, допомагати розв'язувати життєві та виховні проблеми, урегульовувати питання, що торкаються інтересів дитини. Соціальні працівники мають брати участь у судових засіданнях, де йде мова про розлучення й вирішується доля дитини — з ким її залишити.
Вивчення неповної сім'ї дає соціальному педагогові можливість з'ясувати, які взаємовідносини складаються в ній. Якщо мати значну кількість часу приділяє домашньому господарству, надмірно опікає дитину, намагається задовольнити всі її потреби, щоб вона не відчувала відсутність батька, матеріальних нестатків, і це стає сенсом її життя, — необхідна індивідуальна педагогічна допомога. Соціального досвіду дитина набуває швидше, якщо сім'я розширюватиме коло знайомств, спілкування з друзями. Надмірна орієнтація матері лише на матеріальну забезпеченість сім'ї призведе до того, що дитина буде позбавлена материнської турботи.
Як показують дослідження, спілкування з батьком, який покинув сім'ю, може складатися по-різному. Якщо батько лише сплачує аліменти, тактовно треба привернути його увагу до виховання дитини. Можливо, запросити до школи, соціальної служби, поговорити з ним, роз'яснити, що дитині і молодшого, підліткового віку потрібна не тільки матеріальна допомога, а й дружнє спілкування, розказати, який вплив має батько на формування особистості дитини.
Буває, що мати категорично заперечує, щоб дитина бачилася з батьком, вважаючи, що він негативно впливає на виховання, стан здоров'я, нервову систему дитини. Батька розглядають лише як того, хто матеріально забезпечує дитину. Таких жінок у літературі називають амазонками: у них незалежність переходить у самоціль, а інстинкт материнства — в інстинкт власності.
Батьківські почуття чоловіка ігноруються повністю. У таких умовах доля дитини складна. З її свідомості викорінюється поняття "батько", про нього розповідають тільки погане. Це не може не впливати на психіку дитини, її духовність, розвиток емоційної сфери.
Матері слід роз'яснити, що тільки волею вона не може заборонити батькові бачитися з дитиною. Конвенція про захист прав дитини, Кодекс про шлюб та сім'ю України підтверджують це: дитина не може бути предметом спекуляцій, використовуватися для зведення рахунків між батьками. Затверджуючи рівні права розлучених батьків на виховання дитини, Кодекс ставить обох у рівні права й обов'язки. Отже, суперечливі питання участі розлучених батьків у вихованні дитини допомагають розв'язувати органи опіки та піклування, а також соціальні служби.
У складних, суперечливих випадках соціальний педагог має допомогти і батькові і матері заради дитини знайти спільну мову (Додаток В містить психологічний тест визначення ступеня небезпеки розлучення). Адже дитина може спілкуватися з батьком потай від матері, а це створює труднощі у вихованні, може позначитись на здоров'ї дитини, призвести до нервових захворювань.
Мати може заборонити зустрічатися з батьком, коли такі зустрічі перетворюються на "задобрювання". Адже батько приходить не часто, але з подарунками, тому з ним, звичайно, пов'язуються святкові враження, а з матір'ю — буденні справи, вимогливість, заборони. Слід роз'яснити батькам, що зустрічі з батьком можуть бути регулярними, і, крім подарунків, він має турбуватися про дитину, допомагати в організації її вільного часу, розв'язувати проблеми, що хвилюють дитину, відбуватися не лише у свята, а й у буденній атмосфері (піти з дитиною до лікаря, на заняття гуртка, допомогти приготувати домашні завдання тощо). Це вселятиме в неї впевненості, що батько цікавиться її справами, долею. Однак дуже важливо, щоб спілкування з батьком не вносило розлад у стосунки матері з дитиною.
Кожна мати хоче виростити сина мужнім, сміливим, сильним. Але для цього йому слід створити такі умови, в яких він міг би виявити свою мужність, відчути, що він чоловік — сильний, спритний. Якщо мати покаже, що їй потрібні його допомога, сила, захист, це імпонуватиме хлопцеві будь-якого віку. Він повинен зрозуміти, що в сім'ї він чоловік, від нього багато в чому залежить сімейне благополуччя. Водночас хлопець повинен отримувати достатню кількість материнської ласки. Крім того, слід виховувати у нього здатність до прийняття самостійних рішень. Звичайно, не кожна мати вважатиме таку пораду своєю, адже набагато легше, спокійніше керувати діями сина, контролювати кожний його крок.
Матерям, які повністю керують діями дітей, обмежують їхню самостійність, слід роз'яснити, що діти можуть вирости безініціативними, несамостійними, нездатними розв'язувати життєві проблеми. Материнська гіперопіка може призвести до неврозів у хлопчиків. При цьому мати чекає, що син оцінить її старання, відданість. Щоб закріпити свій вплив на сина, вона може допускатися й такої помилки, як розвінчання образу батька. Слід порадити таким матерям не робити цього, які б негативні якості не були в батька, бо це може призвести до того, що хлопець почне ненавидіти всіх людей, вважати їх підступними, жорстокими, зрадниками, і сам стане агресивним.
У тому випадку, коли вольова мати виховує дівчинку, взаємостосунки менш складні, проте теж можуть бути непорозуміння. З дочкою потрібно встановити демократичні стосунки, відмовитися від прискіпливого контролю, дріб'язкової опіки, виявити більше доброзичливості, довіри. При цьому матерям слід роз'яснити, що донька обов'язково повинна спілкуватися з батьком — це запорука її майбутнього нормального подружнього сімейного життя.
Соціальний працівник, працюючи з неповною сім'єю і регулюючи непорозуміння між батьками, які розлучилися, ставить мету — захист інтересів дитини. Він має бути не пасивним спостерігачем того, що відбувається з дитиною, а активним, терплячим провідником педагогічної доцільності своїх порад і пропозицій.
Певна складність виникає у соціальних служб в роботі з одинокими матерями. Звичайно, таким матерям важко виховувати дитину внаслідок невпорядкованості особистого життя. Вони обмежують свої можливості у задоволенні духовних, культурних і моральних потреб. Діти в таких сім'ях більше страждають від недогляду, відсутності повноцінного спілкування з матір'ю, зовсім не знають батька. Усе це, звичайно, позначається на формуванні їх особистості (діти з таких сімей більш знервовані, закомплексовані). Крім того, виховання дитини в такій сім'ї залежить від культурно-освітнього рівня матері, способу її життя, ставлення до виховання дитини, до свого становища одинокої матері, від її ціннісних орієнтацій. Така жінка може бути постійно у стані хронічного стресу, що негативно позначається на її здоров'ї, самопочутті.
За статистикою кількість таких сімей збільшується, їхній появі сприяють соціально-демографічні фактори: зростання промислових міст, економічна незалежність жінки, послаблення контролю безпосереднього соціального оточення, міграція, а також зміна моральних норм у взаєминах чоловіка і жінки, втрата сім'єю виробничих функцій, пияцтво, аморальний спосіб життя, завищена вимогливість до чоловіків.
Звичайно, можуть бути різні причини того, що жінка вирішила ростити дитину без батька, проте не можна говорити, що мати і дитина у такій сім'ї повністю щаслива. Такі матері дуже хворобливо ставляться до того, коли цікавляться їхнім сімейним життям, хоч і потребують педагогічних порад і допомоги. Тому потрібний особливий педагогічний такт, чуйність, доброзичливість, довіра до матері і дитини. Важливо допомогти таким матерям знайти роботу з більш високою оплатою у режимі неповної зайнятості, розв'язати юридичні проблеми, залучити дітей до занять в гуртках, секціях безплатно.
Майже не вивчене таке явище, коли сам батько виховує дитину. Створено асоціацію чоловіків, які самі виховують дітей, наприклад у Києві, Слов'янську (Донецька область). Дослідження свідчать, що чоловіки зовсім непогано справляються з батьківськими обов'язками. Кількість таких сімей зростає у США, Німеччині, Італії. У нашій країні за традицією дитина, як правило, залишається з матір'ю. Звичайно, батькові одному складно виховувати дитину, але досліджено, що в багатьох таких сім'ях панує дружба, взаємодопомога і взаєморозуміння. Якщо сім'я складається з батька і сина і причиною сімейного неблагополуччя є розлучення, то дуже важливо, щоб батько і син не стали жінконенависниками. У сім'ях, де це має місце, обстановка може бути напруженою і найчастіше спостерігається у тих сім'ях, де мати кидає сім'ю заради іншого чоловіка, веде аморальний спосіб життя, зловживає спиртними напоями, не цікавиться дитиною. Іноді у сина може з'явитися ненависть до матері, а через неї — до всіх жінок.
Отже, неповні сім'ї мають багато різних проблем, складностей і тому потребують допомоги соціальних педагогів.
2.2. Напрямки та зміст соціально-педагогічної роботи з проблемними сім'ями
Розуміння сутності поняття "сім'я", її типологічний аналіз дозволяє визначити основні особливості соціальної роботи з сучасною сім'єю. Насамперед, соціальна робота з сім'єю є одним із двох провідних напрямів, що сприяють стабілізації сімейного способу життя.
Соціальна робота з сім'єю — це система взаємодії соціальних органів держави і суспільства та сім'ї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов життєдіяльності сім'ї, розширення її можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого процесу.
В результаті цього, визначається мета соціальної роботи з сім'єю — це
соціальна профілактика, соціальна допомога, соціальний патронаж, соціальна
реабілітація, надання їй соціально-психологічної, психолого-педагогічної,
соціально-медичної, юридичної, інформативно-консультативної, психотерапевтичної допомоги та підтримки з метою вдосконалення її життєдіяльності.
Завдання соціальних служб для молоді у роботі з сім'єю — надання конкретної індивідуальної допомоги сім'ї й молоді, яка збирається укласти шлюб, з метою раціональної організації внутрішньо- та позасімейного спілкування, планування сім'ї, життєдіяльності та відпочинку, спілкування сім'ї з оточуючим середовищем, навчання раціонального розв'язання та подолання складних сімейних колізій, виховання дітей, а також профілактична робота з запобігання розлучень та інше.
Одним з важливих принципів роботи з сім'єю є принцип самозабезпечення сім'ї, тобто надання їй соціальної допомоги з метою пошуку і стимуляції її внутрішніх резервів, які допоможуть сім'ї вирішити власні проблеми. Соціальна робота з сім'єю спрямовується на всю сім'ю в цілому, а також на окремих її членів (дітей, батьків, подружню пару, інших членів родини). У процесі такої роботи вирішується питання раціональної організації внутрішньо сімейного спілкування, нормалізації життєдіяльності і відпочинку сім'ї та окремих її членів, спілкування з оточуючим середовищем, допомога надається у раціональному розв'язанні складних сімейних колізій, конфліктів, знімаються стреси.
Соціальна профілактична робота з сім'єю полягає у реалізації системи соціально-психологічних, медико-соціальних і правових заходів, спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також системи заходів з профілактики сімейного неблагополуччя, конфліктів, розлучень, стресових станів; формування відповідального батьківства, збереження репродуктивного здоров'я молоді; організація роботи щодо запобігання помилок, розрахунків у системі сімейного виховання .
спричинене загостренням конкуренції на ринку робочої сили, зайнятістю подружжя, зростанням матеріальних витрат на виховання, надмірним навантаженням на жінку-матір вдома і на виробництві, несприятливими житловими, побутовими умовами, егоїстичним прагненням батьків "пожити для себе". Збільшення кількості однодітних сімей зумовлює відчуженість між дітьми, егоїзм, оскільки вони не мають зразка виявлення турботи, поваги до інших.
4. Специфічність соціального укладу в міських та сільських сім'ях.
Відмінності в культурі сімейного життя відбиваються на розвитку дітей.
Особливості домашнього господарства сприяють залученню дітей до справ у
сім'ї, формують у них працелюбність, вболівання за сімейні справи, відповідальне ставлення до життя. Діти виростають у специфічній морально-етичній атмосфері села, яка стримує антисоціальну поведінку, але нерідко вона пригнічує особистість, гальмує розвиток якостей, які потрібні людині в іншому середовищі. У місті такий контроль обмежений.
5. Залежність виховання від рівня освіти батьків. Існує пряма залежність
освіченості батьків та успішності їх дітей. Проте з посиленням зайнятості батьків, дезінтеграцією сім'ї така залежність знижується.
6. Вплив соціально-педагогічних умов на самореалізацію. За теорією
Абрахама Маслоу (1908–1970), якщо не задовольняти біологічні потреби дитини,
не гарантувати їй безпеку, не формувати її впевненість у тому, що і в
майбутньому ці потреби будуть задоволені, то проблематично очікувати від неї
діяльності, яка сприятиме самореалізації. Потреби кожної людини
структуруються за ієрархічним принципом у різній послідовності. Загалом — це
біологічні потреби, безпека і впевненість у майбутньому, любов та належність до
конкретної соціальної групи, самооцінка, самореалізація тощо. У 90-х роках XX ст. у зв'язку з трансформацією соціально-економічної системи в Україні виникли серйозні проблеми щодо задоволення біологічних потреб як конкретних людей, так і великих соціальних груп. Це разом з іншими чинниками (екологічна
ситуація, соціально-медичні проблеми, що виникли внаслідок Чорнобильської
катастрофи) значно погіршили демографічне становище в Україні, що дало
підстави стверджувати про тривожний процес депопуляції її населення в останні роки XX — на початку XXI ст. Зміна соціальних, етичних пріоритетів, прорив у вітчизняний інформаційний простір далеко не найкращих зразків масової культури спричинили, попри деякі позитивні впливи, нівеляцію змісту людського життя.
7. Обмеження позитивного впливу соціального оточення дитини.
Урбанізація населення, лібералізація інформаційного простору, прагматизація
життя, дефіцит спілкування в сім'ї та з ровесниками, недостатня окресленість
морального ідеалу на рівні державної гуманітарної політики спричиняють
маніпулювання свідомістю дитини, деформують систему життєвих пріоритетів і
цінностей.
8. Нерозуміння батьками механізмів формування гуманних взаємин з
дітьми, їх прагнення до рольової або особистісної позиції. Кожна з цих крайнощів має негативні наслідки: відчуження дітей від батьків, обмеження їх стосунків побутовою сферою ("зроби, принеси, подай"). Нерідко батьки недооцінюють впливу на виховання гуманних рис дитини морально-психологічних стосунків, взаємної любові, поваги, турботливості в сім'ї. Гармонійність сімейного виховання залежить від щирості й чесності любові до дітей. Діти не можуть нормально розвиватися за рахунок авансованих почуттів, прагнуть, щоб їх сприймали і любили такими, які вони є. У цьому мудрість батьківської любові. В основі виховної діяльності у сім'ї має бути формула здорового батьківства, яку виводять з любові та вимогливості. Зосередження на любові за рахунок вимогливості призводить до неповаги авторитету батьків, і навпаки — авторитарна, гнітюча атмосфера в сім'ї навіює дитині думки, що її не люблять і вона нікому не потрібна. Стратегія батьків у вихованні дитини має полягати в досягненні рівноваги між милосердям і справедливістю, між ніжністю й вимогливістю, між любов'ю і суворістю та у формуванні в неї рис характеру, які є основою здорового родинного життя.
Розділ 2. Дослідження форм і методів соціально-педагогічної роботи з різними типами сімей
2.1. Вивчення змісту і форм роботи з неблагополучними і неповними сім'ями
Одним із важливих напрямів роботи соціальної служби, соціальних педагогів є надання допомоги батькам та дітям у налагодженні взаємостосунків, здобутті взаєморозуміння, раціональних шляхів вирішення складних сімейних проблем. Крім того, практика свідчить, що спільна робота соціальної служби зі школою допомагає вирішувати питання, які школі самостійно розв'язати буває важко. Крім того, школа стає базовим майданчиком для організації консультативної роботи соціальних педагогів по підготовці молоді до сімейного життя, педагогічної освіти батьків, допомоги тим, хто не справляється з сімейним вихованням, профілактики сімейного неблагополуччя, важковиховуваності. Одночасно допомоги соціальної служби, соціальних працівників часто потребують і вчителі у вирішенні особистих проблем, взаємостосунків з учнями та їхніми батьками. Школа часто звинувачує батьків у порушеннях учнями шкільної дисципліни, у небажанні вчитися. Батьки ж, навпаки, вважають, що школа не так навчає, не так виховує, бачать прорахунки, які припускає школа в своїй роботі, проте відверто про це не висловлюються, формально в усьому погоджуються зі школою. Таким чином, між батьками та школою встановлюються взаємини співіснування (В додатку А зазначено права та обов'язки батьків згідно Закону України "Про загальну середню освіту", у додатку Б подаються правила благополучного сімейного виховання).
Невміння виховувати — людська біда. Завдання соціального педагога полягає в тому, щоб надати батькам конкретної кваліфікованої методичної допомоги з корекції недоліків сімейного виховання. Цього можна досягти лише тоді, коли взаємини з сім'єю будуватимуться на засадах співробітництва, взаємної допомоги, взаєморозуміння. В основі таких взаємин лежить тісний контакт із сім'єю, розуміння процесів, що відбуваються в сучасній сім'ї, використання позитивного виховного потенціалу, безмежних джерел народної педагогіки, пропаганда досвіду сімейного виховання. Прорахунки сімейно-шкільного виховання найчастіше бувають головною причиною появи так званих "важких" дітей.
У зв'язку з вищесказаним значні завдання покладаються на соціальну службу, в тому числі на шкільну (психологічну). Напрями роботи психологічної служби в школі: психодіагностика, корекційна робота з дітьми, неблагополучними сім'ями, дітьми з сімей групи ризику; соціально-педагогічні консультації батьків з різних питань виховання дитини в сім'ї, допомога батькам і дітям у встановленні правильних взаємостосунків; допомога підліткам, юнакам у подоланні невпевненості в собі, розширення знань педколективу, батьків і дітей про правила формування здорового способу життя; навчання засобів захисту від психологічних і соціальних стресів, контроль за умовами життя дитини в сім'ї та школі; оцінка індивідуально психологічних особливостей і можливостей дитини та створення програми з оптимізації її розвитку; зниження емоційного напруження учнів, які прийшли до школи. Якщо сім'я неблагополучна, то одне з найважливіших завдань соціального педагога (практичного психолога) — скоригувати недоліки сімейного виховання, захистити дитину від сімейного неблагополуччя, запобігти педагогічній занедбаності, важковиховуваності тощо.
Соціальний педагог (практичний психолог) працює разом з дирекцією школи, класними керівниками, класними і шкільними батьківськими комітетами, з інспекцією у справах неповнолітніх, дільничним інспектором міліції. Як свідчить практика, неблагополучними в школі вважають сім'ї, де батьки —алкоголіки, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; сім'ї, де у дитини не склалися стосунки з мачухою, вітчимом. Інші типи неблагополучних сімей майже не фіксуються. Уваги соціальних працівників (педагогів) вимагають всі типи неблагополучних сімей, незважаючи на те, вплинули вони на дитину чи ні. Як відомо, сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини, тому такі сім'ї і діти, які виховуються в них, повинні постійно бути в центрі педагогічної увага: захисна позиція відносно таких дітей, конкретна методична допомога батькам з питань організації сімейного виховання, педагогічна освіта цих батьків.
Програма вивчення молодої сім'ї та виховання в ній дитини допоможе соціальному педагогові (працівникові), який працює в школі або соціальній службі, з'ясувати особливості, тенденції розвитку кожної конкретної неблагополучної сім'ї, її виховний потенціал, дізнатися, якої допомоги потребують батьки і дитина. Корекція сімейного виховання, допомога дитині передбачає контакти соціального педагога з директором школи, заступником директора з виховної роботи, батьківським комітетом. У роботі з неблагополучними сім'ями можна поєднувати масові та індивідуальні форми. Зокрема, соціальному педагогу школи в роботі з неблагополучними сім'ями допоможуть індивідуальні та групові консультації батьків із спеціалістами-науковцями: педагогами, психологами, медиками, юристами, соціологами. Зустрічі бажано проводити регулярно: групи батьків при цьому мають бути невеликими. Доцільно попросити батьків, щоб вони заздалегідь підготували питання, які їх цікавлять, тоді відповідно до цього і запрошують спеціалістів.
Цікавою формою роботи з сім'єю, в тому числі з неблагополучною, є шкільна батьківська конференція. Тематика конференцій може бути різноманітною (залежно від особливостей навчально-виховного процесу в школі, контингенту батьків, учнів). Наприклад: "Про роль сім'ї у вихованні громадянськості учнів", "Правове виховання дітей у сім'ї"", "Роль сім'ї у вихованні духовності дитини". До конференції готують узагальнюючий матеріал, серед батьків проводять спеціальні дослідження (анкетування, бесіди, інтерв'ю, вивчення бюджету часу). Узагальнені дані доводять до відома батьків. Бажано, щоб такими дослідженнями обов'язково були охоплені неблагополучні сім'ї. Крім того, батьки обмінюються досвідом сімейного виховання. До підготовки конференції слід залучати батьків з неблагополучних сімей, запропонувати їм виступити, розповісти про позитивний досвід сімейного виховання.
Одна з форм роботи з неблагополучними сім'ями — батьківські дні в школі, які організовує адміністрація школи разом з батьківським комітетом, соціальною службою. У цей день (як правило, в суботу) в школі мають бути присутніми керівництво, вчителі, класні керівники, вихователі, соціальний педагог, психолог, спеціалісти з питань психології, медицини, юриспруденції. Батьківські дні можна проводити за заздалегідь розробленою тематикою (наприклад, "Як допомогти дитині вчитись", "Зміст, форми і методи сімейного виховання") або такі, де батьки можуть з'ясувати будь-які питання з навчання й виховання дитини.
У роботі з неблагополучними сім'ями допомагає і рада профілактики школи. Під час зустрічей за круглим столом, що відбуваються раз на місяць, батьки, які не справляються з вихованням дітей, мають можливість дістати поради від психологів, соціальних педагогів, медиків, юристів.
Значне місце в роботі з неблагополучними сім'ями посідає педагогічна пропаганда у вигляді індивідуальних, індивідуально-групових консультацій серед батьків. Доцільно вести диференційовану роботу серед окремих груп неблагополучних сімей, а також спрямовувати діяльність керівників на індивідуальну роботу з певними групами батьків.
Цікавою формою роботи з пропаганди кращого досвіду сімейного виховання, народної педагогіки, щасливого сімейного життя є свята сімей. Такі свята — результат тривалої роботи зі створення соціального портрету сімей, музею сімей, дослідженню учнями сімейного родоводу, кращих сімейних традицій. Свято сімей — це пропаганда кращих досягнень спільної діяльності педагогів і батьків з виховання підростаючого покоління.
Для кожної з неблагополучних сімей слід знайти теплі слова, показати їх позитивний досвід виховання, поздоровити батьків з успіхами. Це свято доброти і щедрості, воно розкриває душі, приводить до взаєморозуміння. Проведення такого свята сприяє встановленню контактів сім'ї і школи, виховує в дітей і батьків гордість за свою сім'ю, породжує бажання завжди відстоювати її честь, продовжувати кращі традиції.
У деяких школах за заздалегідь розробленою програмою проводяться місячники сім'ї, в яких беруть участь батьки і діти. Для учнів молодших класів: "Тато, мама, я — спортивна сім'я", "Свято рушника", свято батьків і дітей, вечорниці "Свято рідної мови", на якому широко використовується народна атрибутика (вишивки, предмети домашнього вжитку, одежа тощо).
Для батьків і дітей підліткового віку пропонуються сімейні естафети. Для кожного класу виставляється одна команда, до якої входять батьки і діти (мами, тати, бабусі та інші родичі), які беруть участь у різних конкурсах (образотворчому, спортивному, кулінарному, художньої самодіяльності). Можна запропонувати організувати концерт "Дім дітьми веселий", в якому беруть участь батьки з дітьми разом.
Під час проведення такого місячника учні школи пишуть твори про свою сім'ю ("Моя сім'я" — для молодших класів, "Мій родовід" — для старшокласників). Крім того, для старшокласників та їх батьків — диспути: "Щастя — як тебе розуміють в сім'ї", "Сімейна мораль". Сенс такої роботи з батьками — привернути їх увагу до проблем сім'ї, сімейного виховання. Обов'язково до участі в цих святах і конкурсах залучаються неблагополучні сім'ї, де їм надається можливість виявити себе з позитивного боку.
Проведення таких заходів соціальною службою та школою допомагає вирішувати проблеми взаємостосунків школи з сім'єю, надавати кваліфіковану допомогу батькам, різним типам сімей, сприяє поліпшенню якості сімейного виховання, активізації позитивного виховного потенціалу неблагополучних сімей.
У роботі з неблагополучними сім'ями педагогові допоможе використання традицій народної педагогіки. Педагог має зміцнювати культ батьків як найперших вихователів, і ніколи не принижувати авторитету батьків, хоч у цих сім'ях можуть складатися ситуації, коли батьки недостатньо приділяють уваги дітям, не турбуються про них, а деякі не виконують як слід батьківських обов'язків. Таким батькам слід роз'яснювати, що з рідним домом у дитини завжди пов'язується відчуття роду, родини, відбувається зв'язок поколінь. Адже педагогічна практика добре знає, які б несприятливі умови для виховання не були для дитини в сім'ї, все одно вона тягнеться до рідної домівки, любить своїх батьків. Сім'я уособлює для дитини цілий світ радості, тепла, турботи.
Для виховання відчуття сім'ї слід рекомендувати батькам широко використовувати свята, традиції, звичаї українського народу. Ці сімейні свята завжди вражають дітей барвистістю, емоційністю, пов'язані з обновами, святковою їжею, іграми, веселощами, прибиранням і прикрашанням домівки, родинним спілкуванням і тому мають великі виховні можливості.
У системі роботи соціальної служби на базі школи з неблагополучними сім'ями значне місце посідають кабінети педагогічного всеобучу батьків, завдання яких полягає у наданні кваліфікованої допомоги батькам. Керує роботою Рада кабінету, до якої входять вчителі, батьки, працівники соціальних служб, дошкільних закладів, медики, юристи. В кабінеті зосереджено методичні матеріали, що стосуються питань вивчення контингенту батьків, організації їх педагогічного всеобучу, матеріали з питань сімейного виховання на допомогу батькам, спеціальні стенди, присвячені різним напрямкам сімейного виховання, систематичні педагогічні посилання, переносні папки, альбоми трудової слави батьків, книга пошани сімей, конкретний роздавальний методичний матеріал для батьків (режим дня, харчування школярів різного віку, перелік порад: як організувати робоче місце учня вдома, як допомагати вчитися, як виконувати домашні завдання, організувати вільний час дітей різного віку, рекомендації з питань гігієни, надання першої допомоги, списки рекомендованої літератури для дитячого читання, поради з морального, трудового, фізичного виховання дитини в сім'ї, добір педагогічних ситуацій).
Цікавою формою роботи з пропаганди народної педагогіки можуть стати сімейні вечори "У родинному колі", їх мета — допомогти батькам у формуванні вмінь і навичок сімейних відносин, крім того, це пропаганда кращого досвіду сімейного виховання. Такі вечори можна проводити на базі школи по класах, по паралелях. Обов'язково у підготовці повинні брати участь і діти. Під час такого вечора відбувається відверта розмова про різні аспекти сімейного виховання.
Тут відбувається обмін досвідом сімейного виховання, розглядаються педагогічні ситуації, даються методичні поради. Керувати таким вечором може класний керівник, соціальний педагог, один з батьків. Сімейні вечори — це щира розмова про виховання, приклади позитивного досвіду, шляхи розв'язання складних питань. Тут же можуть виступати соціальні педагоги з кваліфікованими порадами. Мета таких вечорів — зміцнення сім'ї, налагодження тісних контактів сім'ї зі школою, вивчення сім'ї.
Цікавим може бути вечір "Народні традиції виховання в нашій сім'ї". Батьки поділяться досвідом застосування традицій народної педагогіки в сімейному вихованні.
Однією з форм роботи з батьками може бути обмін досвідом сімейного виховання, який краще проводити за визначеною тематикою: "Ми і наші діти", "Наші сімейні захоплення".
Цікавою формою може стати і робота з педагогічними ситуаціями, які також використовують для розв'язання конкретних питань сімейного виховання. Робота з педагогічними ситуаціями дає можливість з'ясувати уявлення батьків про ті чи інші педагогічні проблеми сімейного виховання, а також допомогти здобути певні педагогічні знання. Ця робота зручна тим, що дає можливість розібратися у складних питаннях сімейного виховання опосередковано, на прикладі інших.
Таким чином, зміст роботи соціального педагога з неблагополучними сім'ями полягає в тому, щоб допомогти батькам і дітям знайти порозуміння і шляхи виходу з критичних ситуацій, з непорозумінь тощо.
Розглянемо особливості роботи з неповними сім'ями.
У роботі з неповною сім'єю соціальному працівнику слід усвідомити, що кожна конкретна сім'я в кожному конкретному випадку потребує конкретної допомоги. Соціальна служба має проводити реабілітаційну роботу з матерями і дітьми після розлучення, допомагати розв'язувати життєві та виховні проблеми, урегульовувати питання, що торкаються інтересів дитини. Соціальні працівники мають брати участь у судових засіданнях, де йде мова про розлучення й вирішується доля дитини — з ким її залишити.
Вивчення неповної сім'ї дає соціальному педагогові можливість з'ясувати, які взаємовідносини складаються в ній. Якщо мати значну кількість часу приділяє домашньому господарству, надмірно опікає дитину, намагається задовольнити всі її потреби, щоб вона не відчувала відсутність батька, матеріальних нестатків, і це стає сенсом її життя, — необхідна індивідуальна педагогічна допомога. Соціального досвіду дитина набуває швидше, якщо сім'я розширюватиме коло знайомств, спілкування з друзями. Надмірна орієнтація матері лише на матеріальну забезпеченість сім'ї призведе до того, що дитина буде позбавлена материнської турботи.
Як показують дослідження, спілкування з батьком, який покинув сім'ю, може складатися по-різному. Якщо батько лише сплачує аліменти, тактовно треба привернути його увагу до виховання дитини. Можливо, запросити до школи, соціальної служби, поговорити з ним, роз'яснити, що дитині і молодшого, підліткового віку потрібна не тільки матеріальна допомога, а й дружнє спілкування, розказати, який вплив має батько на формування особистості дитини.
Буває, що мати категорично заперечує, щоб дитина бачилася з батьком, вважаючи, що він негативно впливає на виховання, стан здоров'я, нервову систему дитини. Батька розглядають лише як того, хто матеріально забезпечує дитину. Таких жінок у літературі називають амазонками: у них незалежність переходить у самоціль, а інстинкт материнства — в інстинкт власності.
Батьківські почуття чоловіка ігноруються повністю. У таких умовах доля дитини складна. З її свідомості викорінюється поняття "батько", про нього розповідають тільки погане. Це не може не впливати на психіку дитини, її духовність, розвиток емоційної сфери.
Матері слід роз'яснити, що тільки волею вона не може заборонити батькові бачитися з дитиною. Конвенція про захист прав дитини, Кодекс про шлюб та сім'ю України підтверджують це: дитина не може бути предметом спекуляцій, використовуватися для зведення рахунків між батьками. Затверджуючи рівні права розлучених батьків на виховання дитини, Кодекс ставить обох у рівні права й обов'язки. Отже, суперечливі питання участі розлучених батьків у вихованні дитини допомагають розв'язувати органи опіки та піклування, а також соціальні служби.
У складних, суперечливих випадках соціальний педагог має допомогти і батькові і матері заради дитини знайти спільну мову (Додаток В містить психологічний тест визначення ступеня небезпеки розлучення). Адже дитина може спілкуватися з батьком потай від матері, а це створює труднощі у вихованні, може позначитись на здоров'ї дитини, призвести до нервових захворювань.
Мати може заборонити зустрічатися з батьком, коли такі зустрічі перетворюються на "задобрювання". Адже батько приходить не часто, але з подарунками, тому з ним, звичайно, пов'язуються святкові враження, а з матір'ю — буденні справи, вимогливість, заборони. Слід роз'яснити батькам, що зустрічі з батьком можуть бути регулярними, і, крім подарунків, він має турбуватися про дитину, допомагати в організації її вільного часу, розв'язувати проблеми, що хвилюють дитину, відбуватися не лише у свята, а й у буденній атмосфері (піти з дитиною до лікаря, на заняття гуртка, допомогти приготувати домашні завдання тощо). Це вселятиме в неї впевненості, що батько цікавиться її справами, долею. Однак дуже важливо, щоб спілкування з батьком не вносило розлад у стосунки матері з дитиною.
Кожна мати хоче виростити сина мужнім, сміливим, сильним. Але для цього йому слід створити такі умови, в яких він міг би виявити свою мужність, відчути, що він чоловік — сильний, спритний. Якщо мати покаже, що їй потрібні його допомога, сила, захист, це імпонуватиме хлопцеві будь-якого віку. Він повинен зрозуміти, що в сім'ї він чоловік, від нього багато в чому залежить сімейне благополуччя. Водночас хлопець повинен отримувати достатню кількість материнської ласки. Крім того, слід виховувати у нього здатність до прийняття самостійних рішень. Звичайно, не кожна мати вважатиме таку пораду своєю, адже набагато легше, спокійніше керувати діями сина, контролювати кожний його крок.
Матерям, які повністю керують діями дітей, обмежують їхню самостійність, слід роз'яснити, що діти можуть вирости безініціативними, несамостійними, нездатними розв'язувати життєві проблеми. Материнська гіперопіка може призвести до неврозів у хлопчиків. При цьому мати чекає, що син оцінить її старання, відданість. Щоб закріпити свій вплив на сина, вона може допускатися й такої помилки, як розвінчання образу батька. Слід порадити таким матерям не робити цього, які б негативні якості не були в батька, бо це може призвести до того, що хлопець почне ненавидіти всіх людей, вважати їх підступними, жорстокими, зрадниками, і сам стане агресивним.
У тому випадку, коли вольова мати виховує дівчинку, взаємостосунки менш складні, проте теж можуть бути непорозуміння. З дочкою потрібно встановити демократичні стосунки, відмовитися від прискіпливого контролю, дріб'язкової опіки, виявити більше доброзичливості, довіри. При цьому матерям слід роз'яснити, що донька обов'язково повинна спілкуватися з батьком — це запорука її майбутнього нормального подружнього сімейного життя.
Соціальний працівник, працюючи з неповною сім'єю і регулюючи непорозуміння між батьками, які розлучилися, ставить мету — захист інтересів дитини. Він має бути не пасивним спостерігачем того, що відбувається з дитиною, а активним, терплячим провідником педагогічної доцільності своїх порад і пропозицій.
Певна складність виникає у соціальних служб в роботі з одинокими матерями. Звичайно, таким матерям важко виховувати дитину внаслідок невпорядкованості особистого життя. Вони обмежують свої можливості у задоволенні духовних, культурних і моральних потреб. Діти в таких сім'ях більше страждають від недогляду, відсутності повноцінного спілкування з матір'ю, зовсім не знають батька. Усе це, звичайно, позначається на формуванні їх особистості (діти з таких сімей більш знервовані, закомплексовані). Крім того, виховання дитини в такій сім'ї залежить від культурно-освітнього рівня матері, способу її життя, ставлення до виховання дитини, до свого становища одинокої матері, від її ціннісних орієнтацій. Така жінка може бути постійно у стані хронічного стресу, що негативно позначається на її здоров'ї, самопочутті.
За статистикою кількість таких сімей збільшується, їхній появі сприяють соціально-демографічні фактори: зростання промислових міст, економічна незалежність жінки, послаблення контролю безпосереднього соціального оточення, міграція, а також зміна моральних норм у взаєминах чоловіка і жінки, втрата сім'єю виробничих функцій, пияцтво, аморальний спосіб життя, завищена вимогливість до чоловіків.
Звичайно, можуть бути різні причини того, що жінка вирішила ростити дитину без батька, проте не можна говорити, що мати і дитина у такій сім'ї повністю щаслива. Такі матері дуже хворобливо ставляться до того, коли цікавляться їхнім сімейним життям, хоч і потребують педагогічних порад і допомоги. Тому потрібний особливий педагогічний такт, чуйність, доброзичливість, довіра до матері і дитини. Важливо допомогти таким матерям знайти роботу з більш високою оплатою у режимі неповної зайнятості, розв'язати юридичні проблеми, залучити дітей до занять в гуртках, секціях безплатно.
Майже не вивчене таке явище, коли сам батько виховує дитину. Створено асоціацію чоловіків, які самі виховують дітей, наприклад у Києві, Слов'янську (Донецька область). Дослідження свідчать, що чоловіки зовсім непогано справляються з батьківськими обов'язками. Кількість таких сімей зростає у США, Німеччині, Італії. У нашій країні за традицією дитина, як правило, залишається з матір'ю. Звичайно, батькові одному складно виховувати дитину, але досліджено, що в багатьох таких сім'ях панує дружба, взаємодопомога і взаєморозуміння. Якщо сім'я складається з батька і сина і причиною сімейного неблагополуччя є розлучення, то дуже важливо, щоб батько і син не стали жінконенависниками. У сім'ях, де це має місце, обстановка може бути напруженою і найчастіше спостерігається у тих сім'ях, де мати кидає сім'ю заради іншого чоловіка, веде аморальний спосіб життя, зловживає спиртними напоями, не цікавиться дитиною. Іноді у сина може з'явитися ненависть до матері, а через неї — до всіх жінок.
Отже, неповні сім'ї мають багато різних проблем, складностей і тому потребують допомоги соціальних педагогів.
2.2. Напрямки та зміст соціально-педагогічної роботи з проблемними сім'ями
Розуміння сутності поняття "сім'я", її типологічний аналіз дозволяє визначити основні особливості соціальної роботи з сучасною сім'єю. Насамперед, соціальна робота з сім'єю є одним із двох провідних напрямів, що сприяють стабілізації сімейного способу життя.
Соціальна робота з сім'єю — це система взаємодії соціальних органів держави і суспільства та сім'ї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов життєдіяльності сім'ї, розширення її можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого процесу.
В результаті цього, визначається мета соціальної роботи з сім'єю — це
соціальна профілактика, соціальна допомога, соціальний патронаж, соціальна
реабілітація, надання їй соціально-психологічної, психолого-педагогічної,
соціально-медичної, юридичної, інформативно-консультативної, психотерапевтичної допомоги та підтримки з метою вдосконалення її життєдіяльності.
Завдання соціальних служб для молоді у роботі з сім'єю — надання конкретної індивідуальної допомоги сім'ї й молоді, яка збирається укласти шлюб, з метою раціональної організації внутрішньо- та позасімейного спілкування, планування сім'ї, життєдіяльності та відпочинку, спілкування сім'ї з оточуючим середовищем, навчання раціонального розв'язання та подолання складних сімейних колізій, виховання дітей, а також профілактична робота з запобігання розлучень та інше.
Одним з важливих принципів роботи з сім'єю є принцип самозабезпечення сім'ї, тобто надання їй соціальної допомоги з метою пошуку і стимуляції її внутрішніх резервів, які допоможуть сім'ї вирішити власні проблеми. Соціальна робота з сім'єю спрямовується на всю сім'ю в цілому, а також на окремих її членів (дітей, батьків, подружню пару, інших членів родини). У процесі такої роботи вирішується питання раціональної організації внутрішньо сімейного спілкування, нормалізації життєдіяльності і відпочинку сім'ї та окремих її членів, спілкування з оточуючим середовищем, допомога надається у раціональному розв'язанні складних сімейних колізій, конфліктів, знімаються стреси.
Соціальна профілактична робота з сім'єю полягає у реалізації системи соціально-психологічних, медико-соціальних і правових заходів, спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також системи заходів з профілактики сімейного неблагополуччя, конфліктів, розлучень, стресових станів; формування відповідального батьківства, збереження репродуктивного здоров'я молоді; організація роботи щодо запобігання помилок, розрахунків у системі сімейного виховання .
