МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра фінансів та банківської справи
Інформаційно-аналітична робота
Виконала                                                                                       Печерей А.О.

Перевірила                                                                                   Пахомова І. Г.
Запоріжжя

 2010

ЗМІСТ

               Реферат………………………………………………………………..3

               Вступ…………………………………………………………………..4

1.          Огляд валютної системи

            1.1     Валютна система...................................................................................5

            1.2     Особливості формування валютної системи.....................................11

            1.3     Офіційний курс гривні до долару США за 2001-2010 рр.................17

2.          Фінансові резерви

            2.1     Сутність і види фінансових резервів...................................................29

            2.2     Методу формування резервного фонду...............................................33

            2.3     Призначення фінансових резервів та їх використання......................34

            Висновки...........................................................................................................36

            Список літератури............................................................................................38
РЕФЕРАТ

           К.П.: 38 стор., 1 схему, 1 таблицю, 9 рис.

Об’єкт дослідження – курс гривні до долару США.
Мета роботи – дослідити динаміку курсу гривні до долару США,

вивчення фінансових резервів України
Інформаційно-аналітична робота направлена на закріплення теоретичних знань, що стосується валютної системи України, вказати формування валютної системи, визначити види та методи формування фінансових резервів.
ФІНАНСОВІ РЕЗЕРВИ, ДОЛАР, ГРИВНЯ, ВАЛЮТНА СИТСЕМА, НБУ, РЕВАЛЬВАЦІЯ, НОМІНАЛЬНИЙ ОФІЦІЙНИЙ КУРС, РЕАЛЬНИЙ ОФІЦІЙНИЙ КУРС, ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА, МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ РИНОК.
ВСТУП
        Офіційний обмінний курс гривні до долара США встановлюється як середньозважений курс між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. Крім того, може враховуватися співвідношення попиту та пропозиції на іноземну валюту на валютному ринку України, стан міжнародних ринків іноземних валют та платіжного балансу країни, зміна обсягу валютних резервів Національного банку України та динаміка основних макроекономічних чинників. Офіційні обмінні курси гривні до інших вільно конвертованих іноземних валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, розраховуються на підставі встановленого офіційного курсу гривні до долара США та фіксингу Європейського центрального банку і поточних крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках.
1. ОГЛЯД ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

1.1 Валютна система

 

        Це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову. Збіг меж окремих валютних ринків і валютних систем забезпечує їх внутрішню єдність: ринок створює економічну основу для системи, а система є механізмом забезпечення функціонування і регулювання ринку.

        Національні валютні системи базуються на національних грошах і, по суті, є складовими грошових систем окремих країн. Як і ці останні, вони визначаються загальнодержавним законодавством.

        Міжнародні та світова валютні системи ґрунтуються на багатьох валютах провідних країн світу та міжнародних (колективних) валютах (євро, СДР та ін.) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій.

        Як організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є:

1. Назва, купюрність та характер емісії національної валюти. В Україні національна валюта називається гривнею.

2. Ступінь конвертованості національної валюти. Українська національна валюта гривня є частково вільно конвертованою. Верховна Рада України ратифікувала угоду про приєднання до VIII статті Статуту МВФ, якою передбачено вільну конвертованість національної валюти в іноземну з операцій за поточними платежами.

3. Режим курсу національної валюти. Законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів та НБУ. Режим валютного курсу поступово змінювався від жорсткої фіксації через регульоване плавання (у межах «валютного коридору») до вільного плавання, що було введене в 2000 р.

4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Звичайно цей режим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів. В Україні заборона на використання інвалюти у внутрішніх платежах була введена лише в 1995 р., хоч за деякими платежами дозволено її використання й зараз: надання інвалютних позичок банками, оплата послуг, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю (оплата авіаквитків на міжнародних авіалініях, оплата митних послуг тощо) та в інших, визначених НБУ випадках.

5. Режим формування і використання державних золотовалютних резервів. Він установлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися двояко:

— у формі жорсткої прив’язки національної валюти до певної іноземної (національної чи колективної) з установленням фіксованого курсу її до цієї валюти. За такого режиму іноземна валюта перетворюється в забезпечення національних грошей, тобто державні запаси її повинні на 100% забезпечувати наявну в обороті масу національних грошей. Емісія останніх здійснюється тільки через купівлю цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення з обороту — через її продаж. За такого режиму курс національної валюти «плаває» разом з курсом базової іноземної валюти, а центральний банк країни втрачає окремі свої функції, зокрема функцію кредитора останньої інстанції, певною мірою втрачає свій статус органу монетарної політики. Не випадково грошову систему за такого режиму у світовій практиці називають системою «валютного бюро», а центральний банк стає органом такого бюро;

— у формі використання валютних запасів для підтримання рівноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незалежності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій. Україна ввела якраз цей режим використання золотовалютних резервів.

6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою. Так, в Україні в період загострення економічної і фінансової кризи було введено обмеження на відкриття юридичними особами рахунків в іноземних банках і заборонено переведення на них інвалюти; експортерам заборонялося вільно розпоряджатися своєю валютною виручкою, і вони зобов’язані були повністю чи частково продавати її на валютному ринку тощо. У міру поліпшення економічної ситуації подібні обмеження послаблювалися чи зовсім скасовувалися. Розвинуті країни в останні десятиліття взагалі скасували валютні обмеження.

7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів. Нормативними актами визначається в Україні порядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютного ринку; центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам-резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну. Регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті. До 1998 р. в Україні не дозволялось здійснювати на ринку операції з дорогоцінними металами. У міру оздоровлення економічної ситуації в Україні режим валютного ринку стає все більш ліберальним.

8. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. Нормативними актами України чітко регламентується: порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків і, навпаки, порядок здійснення платежів за окремими видами комерційних операцій та форм розрахунків; порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо.

9. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов’язків у цій сфері. Такими органами в Україні є:

- Кабінет Міністрів України;

- Національний банк України;

- Державна податкова адміністрація;

- Державний митний комітет;

- Міністерство зв’язку України.

        У визначенні цілей та завдань валютної політики на певний період, крім Кабінету Міністрів та НБУ, беруть участь Адміністрація Президента та Верховна Рада України. Валютне регулювання і валютний контроль у країні здійснює НБУ, який має право делегувати частину цих функцій на вибрані комерційні банки, надавши їм ліцензії на здійснення валютних операцій та статус агентів з валютного контролю (уповноважених банків).

        Органи Державної податкової адміністрації здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться на території України резидентами та нерезидентами.

        Органи Державного митного комітету контролюють додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

        Органи Міністерства зв’язку контролюють додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон.

        Зазначені державні органи та комерційні банки створюють інфраструктуру валютної системи, у центрі якої знаходиться НБУ як орган державного валютного регулювання і контролю. Загальна схема елементної структури та призначення національної валютної системи наведена на рис. 6.3.


 Рис. 1.1 Схема елементної структури та призначення національної валютної системи

 

        У міру інтеграції національних економік у міжнародні (регіональні) структури та у світову економіку сформувалися й успішно функціонують міжнародні (регіональні) та світова валютні системи, які взаємодіють між собою та з національними валютними системами країн-учасниць .

        Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

        Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі — зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін. Механізм валютної політики пов’язаний також з проміжними та тактичними цілями монетарної політики, оскільки має можливість впливати своїми інструментами на основні монетарні індикатори — масу грошей в обороті та процентну ставку.

        Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері, і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. Це, зокрема:

- лібералізація валютних відносин у країні;

- забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок;

- забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;

- захист іноземних та національних інвестицій у країні;

- забезпечення стабільності курсу національної валюти.

        Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно між собою пов’язані. При широкому трактуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є, по суті, її складовими. До складу валютної політики входить також міжнародне валютне співробітництво, у тому числі з міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

1.2 Особливості формування валютної системи України.

         Формування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому 1991 р., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті (ст. 50); дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; зобов’язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів (ст. 8). Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи.

        Проте подальший розвиток валютної системи істотно гальмувався і ускладнювався тривалою і глибокою кризою, що охопила всі сфери суспільного життя, масштабним хаосом в управлінні економікою.

        Майже до кінця 1992 р., поки Україна перебувала в рублевій зоні, вона змушена була керуватися переважно валютним законодавством СРСР та традиціями, які перейшли з радянської практики. Зокрема, продовжувалася радянська практика обов’язкового продажу державі 50% валютної виручки експортерів за надто завищеним курсом рубля. Діяли інші досить жорсткі валютні обмеження. Все це не сприяло розвиткові валютних відносин, штовхало підприємства на шлях тінізації своїх валютних операцій, на приховування валютних коштів за кордоном. За експертними оцінками відплив коштів за кордон тільки в 1992 р. становив близько 10—12 млрд дол. США.

        До практичної розбудови власної валютної системи Україна приступила з виходом з рублевої зони, проголошеним Указом Президента України «Про реформу грошової системи України» від 16 листопада 1992 р. Цим указом було визначено статус рубля як іноземної валюти й упорядковано використання іноземної валюти на території України. Єдиним законним платіжним засобом визнавався український карбованець, а російський рубль, що перебував на рахунках в українських банках, підлягав обміну на карбованці за співвідношенням 1 : 1. Як валютні кошти, що могли конвертуватися по-іншому, визнавалися лише рублеві залишки на кореспондентських рахунках українських банків в іноземних банках. Розпочалося офіційне котирування українського карбованця до російського рубля.

        Для підтримання українського карбованця на валютному ринку було вжито цілий ряд обмежувальних та фіскальних заходів:

- введено 100-процентний продаж експортерами валютної виручки державі за офіційним курсом;

- істотно підвищувались акцизні збори з цілого ряду імпортних товарів;

- проведено девальвацію карбованця відносно рубля;

- підвищено до 80% ставку рефінансування комерційних банків, тобто піднято до рівня, який існував у Росії;

- офіційно започатковано створення державного золотовалютного резерву.

        Проте всі ці заходи не дали бажаного результату. Скоріше навпаки, відбулося ужорсточення валютного ринку, яке зупинило його розвиток: припинився приплив інвалюти на ринок, посилилися тенденції приховування валюти, тінізації валютних операцій, доларизації грошового обороту тощо. Намітилося прискорене падіння курсу карбованця. Цьому сприяла поява девальваційних очікувань та правова невизначеність і неупорядкованість валютних відносин.

        Щоб зупинити ці тенденції, 19 лютого 1993 р. Кабінет Міністрів прийняв Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким було проголошено курс на лібералізацію валютного ринку, запровадження дійового механізму валютного регулювання і контролю. Зокрема, остаточно визначено статус українського карбованця як єдиного законного платіжного засобу, установлено порядок визначення валютного курсу карбованця за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку, визначені загальні принципи валютного регулювання і контролю та покладено його організацію на НБУ, передбачено відповідальність резидентів за порушення норм валютного законодавства тощо.

        На виконання положень указаного Декрету було вдвічі знижено норму обов’язкового продажу державі валютної виручки експортерами — зі 100% за завищеним офіційним курсом до 50% за більш реальним ринковим курсом. Це сприяло помітній активізації валютного ринку — за кілька місяців пропозиція долара на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) зросла майже в 10 разів. У квітні 1993 р. розпочалися торги з німецької марки та російського рубля.

        Проте ці позитивні процеси у валютній сфері відбувалися на фоні гіпервисокої інфляції і нерідко суперечили завданням стримування інфляції. Складалося враження, що лібералізація валютного ринку, перехід до ринкового курсоутворення є причиною посилення інфляції. Особливо виразно інфляційні наслідки девальвації карбованця проявлялися по товарах так званого критичного імпорту — нафти і нафтопродуктів, газу, медикаментів, мінеральних добрив тощо: ціни на них зростали пропорційно падінню курсу гривні.

        Щоб стримати зростання темпів інфляції та витрат на оплату «критичного імпорту», Кабінет Міністрів України 9 серпня 1993 р. видав розпорядження про директивну фіксацію курсу карбованця до долара США, німецької марки та російського рубля. Одночасно вводилося обмеження ринкового механізму використання іноземної валюти і вводився адміністративний її розподіл через так званий Тендерний комітет, який діяв при Кабінеті Міністрів. За новим порядком експортери зобов’язані були 40% валютної виручки продавати урядові через Тендерний комітет за фіксованим курсом 12 610 крб. за 1 дол. США, який був явно заниженим; 10% — НБУ за курсом, що був майже удвічі вищим від фіксованого; 50% — зберігати в себе чи продавати НБУ за ринковим курсом, який був ще вищим і встановлювався на УМВБ. НБУ посилив обмеження доступу комерційних банків до торгів на УМВБ.

        Результатом посилення адміністративних обмежень стало скорочення надходжень конвертованої іноземної валюти на ринок, посилення її відпливу за кордон, поява множинності валютних курсів і тінізація валютних відносин, прискорення розриву між фіксованим і ринковим валютними курсами, зниження ефективності використання валютних резервів держави. Усе це свідчило про те, що адміністративні обмеження валютного ринку не виправдали себе. Проте замість того, щоб повернутися до його лібералізації і розвитку на засадах конкуренції, уряд ще посилив адміністративне регулювання валютних відносин. Указом Президента України від 2 листопада 1993 р. було призупинено валютні торги на УМВБ та інших біржах, а прийнятим у тому самому місяці законом установлення валютних курсів було покладено на НБУ за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Воно стало здійснюватися переважно вольовими методами.

        Такий, суто адміністративний, порядок валютного регулювання проіснував до жовтня 1994 р. Він був характерний для періоду високої інфляції. Це був перший етап формування валютної системи України. Для нього характерне обвальне падіння курсу української валюти — в 163,3 рази. Це свідчить, що в умовах глибокої економічної і фінансової кризи, макроекономічної розбалансованості, затримки з проведенням економічних реформ не було передумов для нормального розвитку валютного ринку та адекватної йому валютної системи, а виключно адміністративне регулювання валютних відносин не дало бажаних результатів.

        Помітні успіхи в антиінфляційній політиці 1994 р. створили передумови для переходу до другого етапурозбудови валютної системи, що тривав до вересня 1996 р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку потреб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через купівлю-продаж на біржі та на міжбанківському валютному ринку. У травні 1995 р. зменшено до 40% частку валютної виручки експортерів, яка підлягала обов’язковому продажу.    Був також розформований Тендерний комітет. Усе це сприяло консолідації валютного ринку, зростанню пропозиції та попиту на інвалюту, посиленню їх ролі у формуванні єдиного валютного курсу, у підвищенні його реальності. Валютний ринок був помітно децентралізований. Зросла довіра до національних грошей, чому сприяла офіційна заборона в 1995 р. обігу іноземної валюти на внутрішньому ринку України. Переорієнтація валютного регулювання на ринкові засади супроводжувалася істотною стабілізацією національної валюти — курс її до долара США за 1995—1996 рр. знизився приблизно на 5%.
        З вересня 1996 р., після випуску в обіг постійної національної валюти гривні, розпочався третій етапформування валютної системи України, на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були:

- остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, а з 2000 р. — введено вільне плавання;

- введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень;

- певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах;

- подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями;

- приєднання України (у травні 1997 р.) до VIII Статті Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями.

        Успіхи в ринковій трансформації валютної системи на третьому етапі її розвитку проявилися в помітній стабілізації національної валюти: протягом 1997 р. курс гривні до долара США залишався майже незмінним. Проте під тиском кризових явищ на світовому фінансовому ринку з другої половини 1998 р. істотно погіршилася ситуація і на валютному ринку України, що спричинило прискорене падіння курсу гривні — приблизило на 45% в цілому за 1998 р. Щоб не допустити обвального падіння гривні, як це сталося з рублем РФ, уряд та НБУ змушені були з вересня 1998 р. посилити обмежувальні заходи на валютному ринку:

- відновлено обов’язковий продаж 50% валютних надходжень резидентів;

- розширено валютний коридор;

- посилено контроль за обґрунтованістю операцій з купівлі валюти на міжбанківському ринку;

- посилені обмеження на операції комерційних банків на валютному ринку тощо.

        Надзвичайні заходи у валютній сфері кінця 1998 р. помітно загальмували подальшу ринкову трансформацію валютної системи України. Разом з тим їх висока ефективність (за 1999 р. гривня девальвувала відносно долара США лише на 35%) підтвердила значні успіхи України у формуванні дійового механізму валютного регулювання, який дав змогу утримати гривню навіть у надзвичайно складних умовах, які склалися на валютному і фондовому ринках України в кінці 1998 р.

1.3 Офіційний курс гривні до долару США за 2001-2010 рр.

        За дев'ять років вартість американського долара в Україні стосовно національної валюти виросла в рази - з 5.28 грн./$ в 2001 році, до теперішньої в 7.94 грн./$ (див. Таблицю 1). Усе це час долар демонстрував упевнений ріст, успадковуючи тенденції світового зміцнення над усіма основними світовими валютами - євро, фунтом стерлінгом, йеной і т.д.

        Однак, були й "добрі часи" для української гривні. Крім того, кілька років підряд - починаючи з 2004 року й по травень поточного року - курс долара залишався непохитний: НБУ розв'язав зміцнити нацвалюту на оцінці 5,05 грн.

        Багато експертів неодноразово висловлювали як своє невдоволення валютною політикою Нацбанку, так і повну її підтримку. У зв'язку із кризовими подіями, що торкнулися Україну, валютний ринок країни дестабілізований значним образом. Курс долара демонстрував значні "стрибки", показуючи рекордний ріст день у день .

     Воістину рекордним з погляду підвищення офіційного курсу став листопад. За період з початку місяця (курс на 3 листопада 2008 р. - 576,04 грн. за 100 доларів) офіційний курс гривни до американського долара знизився на 7,1%, а з початку жовтня (курс на 1 жовтня 2008 р. - 486,13 грн. за 100 доларів) - на 27,0%.

        У підсумку, Національний банк України прийшов до того, що розв'язав прив'язати офіційний курс долара до його вартості на міжбанківському валютному ринку.

Таблиця 1. Офіційні курси гривни до долара США на 28 листопада
(дані за 9 років)

Дата	Количество одиниць, USD	Офіційний  курс НБУ, грн.
28.11.2001	100	527,6
28.11.2002	100	533,04
28.11.2003	100	533,2
28.11.2004	100	530,62
28.11.2005	100	505
28.11.2006	100	505
28.11.2007	100	505
28.11.2008	100	674,18
28.11.2009	100	798.1

28.11.2010

100

793.87

Розглянемо Динаміку офіційного курсу гривні до долару США за кожний рік
2001 р.

            Рис. 1.1 Динаміка офіційного курсу гривні до долару США за 2001 рік
Номінальний офіційний курс гривні щодо долара США за 2001 рік підвищився на 2,5% і на кінець року дорівнював 5.2985 грн. За 1 дол. США. Враховуючи зростання цін споживчого ринку в 2001 році на 6.1% реальне підвищення курсу гривні становило 8.1%, (у попередньому році – 17.2% при рівні інфляції 25.8%). Рівень реального ефективного обмінного курсу, який врахував купівельну спроможність національних валют та зміни внутрішніх цін головних торговельних партнерів України, був стабільним, а його коливання не перевищували + -3.5%. За 2001 рік середньозважений  офіційний обмінний курс гривні щодо долара США підвищився на 1.3% і ставновив 5.37 за 1 дол. США.
2002 р.



Рис. 1.2 Динаміка офіційного курсу гривні до долару США за 2002 рік
        Розвиток валютного ринку в 2002 році відбувався в умовах заочного зростання припливу іноземної валюти за рахунок поліпшення торговельного балансу. Упродовж звітного року спостерігалося стійке підвищення пропозиції іноземної валюти над попитом на неї. У 2002 році дії Національного банку України було спрямовано на недопущення значних коливань обміннного курсу гривні. Офіційний курс гривні щодо до долара США на кінець 2002 року становив 5.3364 грн. За 1 дол. США, або знизився в номінальному вираженні на 0.64%, а в реальному – на 1.25%.

 2003 р.



Рис. 1.3 Динаміка офіційного курсу гривні до долару США за 2003 рік

        Протягом попереднього року за умов нестабільності на міжнародних фінансових ринках обмінний курс використовувся як ефективний інструмент впливу на економічну ситуацію через утримання майже незмінним номінального обмінного курсу гривні щодо долара США. Ревальвація гривні щодо долара США за 2003 рік становила 0.02%



      *Курс на кінець періоду – грн. за 100 одиниць валюти, номінальні та реальні зміни:  (“-“ девальвація 

       “+”ревальвація)
2004-2005 рр.



Рис. 1.4 Динаміка офіційного курсу гривні до долару США за 2004-2005 рр.
        Протягом року валютно-курсова політика Національного банку України спрямувалася на дотримання стбільності обмінного курсу гривні до курсоутворюючої валюти – долара США – з метою уникнення значних його коливань та підтримання достатнього рівня міжнародних резервів Національного банку України.



         Упродовж 2004 року Національний банк України проводив політику помірної ревальвації, а згодом – девальвації гривні, використовуючи обмінний курс гривні до долара США в якості цінового якоря для економіки та цільового орієнтиру проведення грошово-кредитної політики. За рік номінальний курс гривні до долара США підвищився на 0,49%, до 5.3054 за долар США.

        Починаючи  з квітня 2005 року Національний банк України утримував офіційний курс гривні щодо долара США на рінві 5.05 грн. За 1 дол. США. Протягом 2005 року ревальвація гривні щодо долара США становила 4.8%.

        Непередбачувана динаміка валютних находжень зумовила перегляд прогнозного інтервалу можливих коливань середнього курсу гривні до долара США, який було змінено Радою Національного банку України з 5.27-5.31 до 5.10-5.15 грн. за 1 дол. США.

        Середньорічне значення обмінного курсу щодо долара США становило 5.12 грн. за 1дол. США, що відповідало уточненим курсовим орієнтирам грошово-кредитної політики на 2005 рік.


2006 р.



Рис. 1.5 Динаміка офіційного курсу гривні до долару США за 2006 р.
        У 2006 році офіційний курс гривні до долара США залишався незмінним на рівні 5.05 грн. За 1 долар США при визначеному основними засадами грошово-кредитної політики на 2006 рік середньому значені в межах 5.0-5.2 грн. За 1 до. США.



                                    

2007 р.



Рис. 1.6 Динаміка офіційного курсу гривні до долару США за 2007 р.
        На валютному сегменті грошово-кредитного ринку 2007 р. Національний банк продовжував орієнтуватися на забезпечення передбачуваної динаміки валютного курсу гривні, що сприяло підтриманню стабільності на ринку та запобігало рогортанню негативних очікувань серед широкого кола економічних агентів.

         Утримуючи стабільним офіційний курс гривні до долара США, Національний банк, однак, не застосовув жорсткої фіксації обмінних курсів, які формуються на валютному ринку країни і відображуть коливання валютного попиту та пропозиції. Так з початку 2007 року безготівковий обмінний курс гривні з купівлі клієнтами доларів США змінювався в діапазоні від 5.07 до 5.0 грн./дол. США, готівковий з продажу банками доларів США – від 5.08 до 5.01 грн./дол. США.
2008 р.



Рис. 1.7 Динаміка офіційного курсу гривні до долару США за 2008 р.
      Офіційний курс гривні до долару (за 100 одиниць валюти, номінальні та реальні зміни «-« зниження, «+» зростання.)



        У 2008 році динаміка курсу гривні до іноземних валют характеризувалася більшою гнучкостю.Протягом січня – серпня 2008 року спостерігався сталий ревальваційний тиск на гривню як на міжбанківському, так і на готівковому валютному ринку.

За цей період курс гривні до долара США на валютному ринку зміцнився:

-                          середньозважений за безготівковими операціями від 503.29 до 464.21 грн/100 дол. США

-                          за готівковими опеаціями

-                          з купівлі долара США – від 504.65 до 462.46 грн./100 дол. США

-                          з продажу долара США – від 507.69 до 466.59/100 дол. США
2009 р.

                        

Рис. 1.8 Динаміка офіційного курсу гривні до долару США за 2009 р.
        Упродовж практично всього 2009 року на валютному ринку відчувався дефіцит іноземної валюти,фундаментальним чинником якого було зниження порівняно з 2008 роком валютних находжень як за експортними операціями, так і за зовнішними кредитами та депозитами нерезидентів. Крім того, на ситуацію впливало зменшення валютних находжень на користь резедентів України за одночасного збільшення переказів іноземної валюти нерезидентам за раніше отриманими кредитами.

        За таких умов, з метою мінімізації девальваційного тиску на гривню та стабілізації ринкових очікувань Національний банк України у 2009 році активно проводив валютні інтервенції на міжбанківскькому ринку та целеспрямовано підтримував платежі за зовнішними борговими забов'язанями. До того ж з лютого 2009 року Національний банк України ініціював проведення цільових аукціонів з продажу іноземній валюті, на яких протягом року було продано 1.4 млрд.дол. США ( в еквіваленті). Загалом у 2009 році відємне сальдо інтервенцій Національного банку України збільшилось до 10.4 млрд. Дол. США порівняно з 3.9 млрд.дол. у 2008 році.

         Активні діїї Національного банку України, що були спрямовані на стабілізацію економічної ситуації, сприяли зниженню спекулятивного попиту в країні на іноземну валюту стабілізації обмінного курсу гривні. Як результат, протягом 2009 року офіційний курс гривні знизився щодо долара США всього на 3.7% ( у 2008- на 5.2%).

        Утім, динаміка курсу гривні до долара США протягом 2009 року була нерівномірною. Так, на почтаку року спостерігалися різкі девальваційні сплески як на міжбанківському, так і на готівковому сегментах валютного ринку. Натомість прогтягом березня-квітня коливання риноквого курсу гривні були незначними, а в травні навіть спостерігалося його укріплення на обох сегментах валютного ринку. Однак з кінця червня поступово відновилася тенденція щодо знецінення гривні відносно долара США, яку вдалося зупинити тільки наприкінці  року.

         Національним банком України з квітня 2009 року було започатковано встановлення офіційного курсу гривні до долара США на рівні середньозваженого курсу продавців і покупців міжбанківському валютному ринку України за попередній робочий день з можливим відхіленням +-2%.

        Проведення Національним банком України інтервенцій із продажу іноземної валюти привело до скорочення в 2009 році міжнародних резервів на 5038 млн.дол. США ( в еквіваленті), або на 16% - до 26504,9 млн. Дол. США.
2010 р.

           

Рис. 1.9 Динаміка офіційного курсу гривні до долару США за 2010 р.
        Превалювання валютної пропозиції сприяло поступовому укріпленню ринкових котирувань гривні відносно долара США: у березні – червні середньозважений курс гривні до долара США на міжбанківському валютному ринку ревальвував на 0,92 відсотка (за I півріччя – на
1,1 відсотка) до 7,9053 грн./дол. США на кінець червня (протягом березня – червня курс коливався в межах від 7,9053 грн./дол. США до 7,9828 грн./дол.  США).

        Офіційний курс гривні до долара США у березні – червні зміцнився на 1,04 відсотка (за I півріччя – на 0,98 відсотка) до 7,907 грн./дол. США на кінець червня.
                                                       
ФІНАНСОВІ РЕЗЕРВИ
2.1 Сутність і види фінансових резервів

Фінансові резерви — одна з важливих умов безперервного й ефективного функціонування економіки, розв'язання соціальних проблем. Резерви потрібні завжди, незалежно від моделі економічного розвитку, форми власності, рівня розвитку продуктивних сил. Вони об'єктивно зумовлені безпосередньо характером процесу виробництва як явищем, де імовірні випадкові фактори й непередбачувані обставини. У високотехнологічному виробництві за умов конкуренції необхідність у фінансових резервах зумовлена також змінами технології виробництва, зовнішньоекономічними зв'язками, кон'юнктурою ринку.
За економічною суттю фінансові резерви — це способи й форми створення та використання фондів фінансових ресурсів для фінансування заходів із локалізації впливу непередбачуваних обставин і підтримки високого рівня виробництва та суспільного добробуту громадян. У загальноекономічному плані джерелом фінансових резервів є валовий внутрішній продукт, що створюється економікою держави. Фінансові резерви в межах держави повинні мати свою оптимальну величину, оскільки надмірне відволікання коштів у резерви може спричинити фінансове напруження і негативно вплинути на відтворювальний процес.
Фінансові резерви покликані забезпечити стійкість усієї фінансової системи, надійність фінансового забезпечення економічного розвитку у разі впливу непередбачуваних обставин. Проте фінансові резерви визначають розмір матеріальних і трудових резервів. Так, для створення матеріальних запасів потрібні кошти. Без фінансових ресурсів неможливо створити або удосконалити виробничі потужності. Аналогічна ситуація складається і при формуванні трудових ресурсів. Підготовка кваліфікованих робітників, перепідготовка й перекваліфікація робочої сили, а також надання допомоги тимчасово непрацюючим потребують затрат фінансових ресурсів.
До фінансових резервів належать також валютні резерви, запаси золота та інших дорогоцінних металів національних і центральних банків держав. Специфіка цих резервів проявляється в тому, що вони покликані забезпечити стабільність національної грошової одиниці. Врешті-решт це також впливає на стабільність фінансової ситуації в державі і дає змогу локалізувати вплив кризових явищ у світовій економіці.

Фінансовими резервами є резервні фонди комерційних банків, страхових компаній та інших фінансових структур, їхнє призначення — забезпечення повернення залучених коштів юридичних й фізичних осіб і здійснення своєчасних розрахунків за своїми зобов'язаннями.
Створення фінансових резервів у державі потребує законодавчого забезпечення. У більшості країн світу створення й використання резервів регулюється спеціальними законами. В Україні створення фінансових резервів на загальнодержавному рівні обумовлено Законом України "Про бюджетну систему України". У статті 19 зазначено, що у державному бюджеті України передбачається створення резервного фонду Кабінету Міністрів України у розмірі до двох відсотків від обсягу видатків державного бюджету України для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету України.
Цим же законом передбачено створення резервів на рівнях місцевого самоврядування. Так, у республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди уряду Автономної Республіки Крим, виконавчих органів обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування), районних рад народних депутатів у розмірі до одного відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів, які не мали бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.
Фінансові резерви, що створюються в складі ланок фінансової системи, посідають провідне місце в системі фінансових резервів держави. Це зумовлено тим, що бюджетна система теж посідає центральне місце в фінансовій системі держави. Бюджет є основним джерелом фінансового забезпечення розвитку економіки. Відомо, що бюджетні резерви покликані забезпечувати міжгалузеві пропорції в економіці, сприяти розв'язанню найзначніших економічних завдань, здійсненню прогресивних структурних змін у народному господарстві, реалізації нових науково-технічних досягнень.
Створення фінансових резервів на рівні підприємницьких структур також має законодавче врегулювання у багатьох європейських країнах. В Україні відповідно до чинного законодавства дозволяється відраховувати до резервних фондів підприємств до двадцяти п'яти відсотків прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати податків. На сьогодні фінансові резерви всіх рівнів управління перевищують чотири мільярди гривень, що становить понад три відсотки валового внутрішнього продукту.
Досягнення оптимальності щодо загального обсягу фінансових резервів у державі потребує комплексного підходу до питань їхнього формування, розподілу й використання. Важливо не лише сформувати ефективну систему фінансових резервів, а й зацікавити всіх суб'єктів господарювання в створенні найсприятливіших умов для її функціонування.
        Види фінансових резервів

        Фінансові резерви поділяються на: бюджетні, страхові, золотовалютні, резервні фонди господарюючих суб'єктів, спеціальні резервні фонди деяких міністерств і відомств. Ця класифікація фінансових резервів обумовлюється угрупованням фінансових відносин, їх місцем і роллю в процесі відтворення. Відповідно до неї бюджетні резерви сприяють ліквідації диспропорцій і тимчасових порушень перебігу соціально-економічних процесів; страхові резерви та резервні фонди господарюючих суб'єктів забезпечують у потрібних масштабах і пропорціях безперервність процесу відтворення на мікро- та макрорівні навіть при виникненні несподіваних обставин і різного роду випадковостей; золотовалютні резерви гарантують стійкість національної валюти; спеціальні резервні фонди міністерств і відомств та бюджетні резерви дозволяють фінансувати нові виникають протягом фінансового року потреби, зумовлені науково-технічними досягненнями і відкриттями; завдяки спеціальним фондам міністерств створюються можливості для резервування частини фінансових ресурсів у рамках окремих міністерств.
У залежності від функціонального призначення виділяють фінансові резерви для:
1) здійснення непередбачених витрат, потреба в яких виникає в ході виконання виробничо-фінансових планів - частково використовуються бюджетні резерви (резервні фонди Президента України, Верховної Ради України, фонди непередбачених витрат тощо) і резервні фонди господарюючих суб'єктів, а також спеціальні резервні фонди міністерств;
2) забезпечення стабільного виконання бюджетів усіх рівнів - використовуються всі види бюджетних резервів, а в разі потреби і золотовалютні резерви країни;

3) забезпечення галузевих витрат (пов'язаних з новими науково-технічними досягненнями і відкриттями, наданням фінансової допомоги підприємствам і т.п.) - використовуються галузеві фонди міністерств і відомств, що формуються на державному і регіональному рівнях;
4) покриття збитків, викликаних стихійними лихами, несприятливими погодними умовами, нещасними випадками та іншими обставинами - використовуються різноманітні страхові фонди, страхові резерви, резервні (страхові) фонди господарюючих суб'єктів і (частково) бюджетні резерви.
Фінансові резерви поділяють також на:

·                   стратегічні, пов'язані з освоєнням нових родовищ корисних копалин, зміцненням кордонів держави тощо (використовуються кошти Резервного фонду Президента України і резервних фондів органів виконавчої влади);

·                   оперативні, призначені для ліквідації збоїв у відтворювальному процесі у господарюючих суб'єктів (за рахунок страхових фондів) або внутрішньорічних касових розривів у бюджетах органів влади різних рівнів (за рахунок оборотної касової готівки).

Угруповання фінансових резервів може здійснюватися і в залежності від рівня їх формування (централізовані і децентралізовані), методів освіти (бюджетний, страховий, самострахування) і ін.
2.2   Методи формування резервного фонду
Формування фінансових резервів забезпечується такими методами:

1.Бюджетний. Метод передбачає створення резервного фонду в складі кожного бюджету, тобто у Державному бюджеті України і місцевих бюджетах.



2.Госпрозрахунковий. За цим методом формування фінансових резервів здійснюється суб'єктами господарювання. Держава законодавчо встановлює обов'язковий порядок формування резервного фонду для акціонерних товариств у розмірі 25% від статутного капіталу.
3.Страховий. За цим методом фінансові резерви у формі страхового фонду створюють страхові організації. Такі страхові фонди формуються за рахунок внесків учасників страхування, і лише ці учасники можуть претендувати на виплату коштів із страхових фондів.
2.3    Призначення фінансових резервів та їх використання
Функціональним призначенням фінансових резервів є дотримання стабільності в економічній, соціальній і екологічній сферах та подолання негативних природних явищ при виникненні непередбачуваних обставин, що потребують негайного вирішення. Фінансові резерви покликані забезпечити стабільність економічного і соціального розвитку суспільства. З цією метою в Україні вони створюються за рівнями управління: загальнодержавні фінансові резерви, фінансові резерви суб'єктів господарювання і фінансові резерви органів місцевого самоврядування.
Одним із найважливіших фінансових резервів, що створюється бюджетним методом, є резервний фонд Державного бюджету України. Його обсяг становить 1% видаткової частини загального фонду Державного бюджету і входить до складу його видаткової чистини. Формування резервного фонду Державного бюджету є обов'язковим. Він використовується для фінансування витрат, які не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету та його затвердженні на наступний рік.
Порядок використання коштів з резервного фонду Державного бюджету України визначається Кабінетом Міністрів України. Головними напрямами витрачання коштів з резервного фонду є:

1)                фінансування робіт, пов'язаних з попередженням надзвичайних ситуацій.

2)                фінансування заходів з ліквідації наслідків катастрофічних природних явищ і процесів.

3)                фінансування витрат, пов'язаних із введенням нових законів.

4)                інші заходи, що не могли бути передбачені в процесі затвердження Державного бюджету.
Кошти резервного фонду Державного бюджету України протягом року не можуть використовуватися на погашення боргу уряду та інші заходи із збільшення статей видатків, непередбачених Державним бюджетом. Кабінет Міністрів має щомісячно звітувати перед Верховною Радою України про використання резервного фонду Державного бюджету.
ВИСНОВКИ:
        Офіційні обмінні курси гривні до вільно конвертованих валют, які обмежено використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют встановлюються через крос-курси, розраховані на підставі офіційного курсу гривні до долара США та курсів національних валют до долара США, встановлених центральними (національними) банками держав СНД та Балтії, а також поточних крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, які публікує газета "Financial Times".

        Офіційні обмінні курси гривні до інших іноземних валют Національний банк України встановлює в передостанній робочий день місяця із строком дії цих курсів з першого числа наступного календарного місяця і до його кінця без зобов'язань здійснювати операції купівлі та продажу цих іноземних валют за зазначеними курсами.

        Розрахунок офіційних обмінних курсів гривні до іноземних валют, здійснюється Департаментом валютного регулювання та встановлюється за розпорядженням і затверджується керівництвом Національного банку України. Офіційні обмінні курси вступають у дію наступного календарного дня після затвердження.

        Повідомлення про офіційні обмінні курси гривні до іноземних валют Національний банк України надсилає провідним засобам масової інформації та обласним управлінням НБУ з подальшим доведенням їх останніми до відома комерційних банків. За встановленими таким чином офіційними курсами на звітні дати оцінюються та обліковуються всі валютні рахунки.

        При розгляненній динаміки ми бачимо, що весь цей час долар демонстрував упевнений ріст, успадковуючи тенденції світового зміцнення над усіма основними світовими валютами

        Фінансові резерви — це способи й форми створення та використання фондів фінансових ресурсів для фінансування заходів із локалізації впливу непередбачуваних обставин і підтримки високого рівня виробництва та суспільного добробуту громадян. Важливою умовою безпосереднього і ефективного фінансування економіки, розв'язання різноманітних соціальних, виробничих та екологічних проблем, подолання катастрофічних природних явищ і процесів є створення і використання фінансових резервів. Джерелом формування фінансових резервів є валовий внутрішній продукт, який створюється у суспільстві. Обсяг фінансових резервів не може бути надмірним. Великі фінансові резерви відволікають фінансові ресурси, що може негативно позначитися на розвитку економіки. Фінансові резерви визначають обсяг матеріальних, трудових і валютних резервів.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1.                 Башнянин Г.І. Фінансові системи в економіці держави. // Фінанси України. К.: Фінанси – 1999, №10 – с.51-55.

2.                 Бондаковский Л. //Фінанси України. К.: Фінанси – 2005, №1 – с.106.

3.                 Буряк П.Ю. Мобілізація фінансових резерівів для активізації малого та середнього підприємництва. // Фінанси України. К.: Фінанси – 2007, №12 – с.33-38

4.                 Бутко М.П., Білокур К.О. Фінансові ресурси регіону в умовах ринкової трансформації. // Фінанси України. К.: Фінанси – 2008, №10 – с.23-32.

5.                 http://www.bank.gov.ua/Publication/an_rep.htm

6.                 http://biz.liga.net/news/E0816280.html

7.                 http://www.iqdiplom.com/lib/index.php?productID=181