Реферат Дозвіллєва діяльність молодших школярів
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи культурно-дозвіллєвої діяльності.. 4
1.1 Дозвілля і культурно-дозвіллєва діяльність як галузь наукового знання. 4
1.2 Соціальна сутність дозвілля. 7
1.3 Функції та види дозвіллєвої діяльності. 9
1.4 Проблематика організації дитячого та підліткового дозвілля сьогодення. 11
Розділ 2. Гра в структурі дозвіллєвої діяльності. 13
2.1 Теорія гри та її пізнавальні й виховні можливості. 13
2.2 Психолого – педагогічна характеристика основних видів ігрової діяльності. 20
Висновки
Література
Додатки
Вступ
Розвиток соціально-педагогічної роботи в Україні за останнє десятиріччя характеризується переосмисленням традиційних підходів до роботи з дітьми, значними змінами та новаціями в цій сфері. Це у свою чергу обумовлює необхідність її теоретико-методичного обґрунтовування, вимагає розробки нових підходів до процесу соціального виховання підростаючих поколінь з урахуванням сучасних тенденцій у практиці соціально-педагогічної роботи.
Вільний час є домінуючим простором, у якому відбувається фізичний та духовний розвиток людини, її соціалізація. До цієї проблеми зверталися представники класичної педагогічної думки: Я.А. Коменський, С.Т. Шацький, К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, пов’язуючи вільний розвиток особистості з правильною організацією її життєдіяльності, ураховуючи фактор вільного часу. Великий інтерес становлять роботи сучасних учених, які зробили значний внесок у розробку проблеми організації вільного часу молоді: І.С. Кон, А.В. Мудрик, Г.О. Євсєєва, Г.В. Бочарова, Д.С. Махов, С.А. Шмаков. У роботах висвітлено проблеми раціонального використання вільного часу учнів, визначено критерії культури вільного часу, розроблено нові сучасні форми й методи в культурно-дозвіллєвій діяльності тощо.
Актуальність теми
. Тема дозвілля, дозвіллєвої діяльності в нашій країні не втрачає своєї актуальності. Навпаки, ця проблема обростає все більшими протиріччями й ускладнюється. Ці протиріччя зумовлені насамперед невідповідністю між сутнісю дозвілля культурно-дозвіллєвої діяльності й існуючими в реальній дійсності формами і методами проведення дозвілля.
В межах культурно-дозвіллєвої сфери інститут дозвілля формувався під впливом об`єктивних змін, зокрема, пов`язаних з індустріалізацією суспільства, коли вільний час стає самодостатньою цінністю і набуває масового поширення. Серед головних інституціональних функцій держави, незалежно від характеру політичної організації та особливостей економічної системи, завжди мала місце культурно-дозвіллєва функція. Вона була спрямована на відтворення основних норм та цінностей, ідеології суспільства і знаходила реалізацію у формі культурної політики держави, метою якої були підтримка та відповідне спрямування культурно-дозвіллєвої діяльності. Дуже важливою є організація саме сімейного дозвілля, адже сім’я, як відомо, є природною основою суспільства. В сім’ї, через сім’ю, в умовах родинного побуту, праці, дозвілля формуються первинні ціннісні орієнтації та соціальні настанови молодого покоління. Але завжди головну увагу приділяли вихованню дитини, її становленню, як особистості, на яке впливало і те, як дитина проводить свій вільний час, своє дозвілля. Актуальним стає також визначення ефективності нових дозвіллєвих технологій, способів організації культурно-дозвіллєвої діяльності населення України.
Об’єкт курсової роботи: культурно-дозвіллєва діяльність молодших школярів.
Предмет: Роль та місце дозвіллєвої діяльності у вихованні молодшого школяра.
Мета: Розкрити значення дозвілля вихованні школяра.
Завдання:
1. Визначити дозвілля і культурно-дозвіллєву діяльність, як галузь наукового знання;
2. Визначити соціальну сутність дозвілля;
3. Дослідити функції та види дозвілля;
4. Систематизувати та описати види ігор у роботі з молодшими школярами.
5. Зробити висновки на основі виконаної роботи.
Розділ 1. Теоретичні основи культурно-дозвіллєвої діяльності
1.1 Дозвілля і культурно-дозвіллєва діяльність як галузь наукового знання
Сучасна соціокультурна ситуація характеризується цілим рядом негативних процесів, які намітилися в сфері духовного життя українського суспільства – втратою духовно-моральних орієнтирів, відчуження від культури і мистецтва дітей, молоді і дорослих, істотним зменшенням фінансової забезпеченості установ культури, у тому числі й діяльність сучасних культурно-дозвіллєвих центрів.
Перехід до ринкової системи відносин спричинює необхідність постійно збагачувати зміст діяльності установ культури, методи її здійснення і шукати нові дозвіллєві технології. Основне їхнє завдання полягає в розвитку соціальної активності і творчого потенціалу особистості, організації різноманітних форм дозвілля і відпочинку, створення умов повної самореалізації особистості в сфері дозвілля. На жаль, через соціально-економічні труднощі суспільства, відсутність незалежної кількості соціально-культурних установ і недостатню увагу до організації дозвілля з боку місцевих органів влади і культурно-дозвіллєвих установ відбувається розвиток різноманітних форм дозвіллєвої діяльності, яка знаходиться за межами соціально-дозвіллєвих інститутів. Вільний час є одним з важливих засобів формування особистості людини. Він безпосередньо впливає і на її виробничо-трудову сферу діяльності, тому що в умовах вільного часу найбільш сприятливо відбуваються рекреаційно-відбудовні процеси, що знімають інтенсивні фізичні та психічні на вантаження. Використання вільного часу є своєрідним індикатором культури, кола духовних потреб та інтересів конкретної особистості або окремої соціальної групи.
Як частина вільного часу дозвілля залучає особистість своєю не регламентованістю і добровільністю вибору його різних форм, демократичністю, емоційною забарвленістю, можливістю поєднати фізичну й інтелектуальну діяльність, творчу і споглядальну, виробничу й ігрову. Для значної частини людей соціальні інститути дозвілля є ведучими сферами соціально-культурної інтеграції й особистісної самореалізації. Однак усі ці переваги діяльності сфери дозвілля поки ще не стали надбанням, звичним атрибутом способу життя українського народу.
Практика дозвілля показує, що найбільш привабливими формами дозвіллєвої діяльності є музика, танці, ігри, шоу, КВК, однак не завжди культурно-дозвіллєві центри планують свою роботу, виходячи з інтересів людей. Треба не тільки знати сьогоднішні культурні запити, передбачати їхні майбутні зміни, а й уміти швидко реагувати на них, вміти запропонувати нові форми і види дозвіллєвих занять. Тому необхідно виробити диференційовані форми організації дозвілля різних груп населення, ця організація повинна містити в собі різні види діяльності у віковому, професійному й соціальному аспектах. Різні категорії людей відрізняються один від одного потребами, рівнем культурної та професійної підготовленості, бюджетами вільного часу і відношенням до нього. Саме це й треба враховувати в роботі сучасних культурно-дозвіллєвих установ, які повинні пропонувати людям найбільш ефективні в кожному конкретному випадку дозвіллєві заняття, волю вибору і можливість зміни різних видів діяльності на науковій основі.
Дозвіллєзнавство – це галузь науки, яка вивчає життєдіяльність, відносини й організацію людей у сфері вільного часу. Вільний час – це не самоціль. Дійсну цінність він набуває лише тоді, коли використовується для всебічного розвитку особистості. Вільний час призначений для того, щоб людина мала можливість розкрити себе, піднятися до вищого рівня прояву своїх здібностей, повніше задовольнити свої постійно зростаючі потреби. По суті це такий же зайнятий час, як і години праці на виробництві або в домашньому господарстві. Тільки ця зайнятість – особливого роду. У вільний час ми вчимося, виховуємо дітей, читаємо книги, дивимося телевізор, ходимо в кіно, театр, на концерти, займаємося самоосвітою, спілкуємося з товаришами і друзями, буваємо на природі і т. д. При розгляді складових вільного часу, на наш погляд, цілком може бути призведене положення про те, що вільний час являє собою, як дозвілля, так і час для більш піднесеної діяльності. Звідси випливає, що не можна ототожнювати поняття «дозвілля» з поняттям «вільний час». Вільний час набуває форми дозвілля, але не зводиться цілком до нього. Для дозвілля насамперед характерні пасивно-видовищні форми проведення вільного часу. У рамках дозвілля в основному здійснюється споживання культури, а не її творення: людина прагне задовольнити свої потреби в насолоді, задоволенні, розвазі. Дозвілля розвиває особистість. Дозвілля – це сукупність занять у вільний час, за допомогою яких задовольняються безпосередні фізичні, психічні і духовні потреби, в основному відновлювального характеру. На відміну від природної основи відновлення сил людини, дозвілля є специфічним, соціальним способом регенерації цих сил.
До дозвілля імовірніше всього можна віднести такі види занять, як читання, перегляд телепередач, відвідування кінотеатрів, театрів, концертів, спілкування з друзями, заняття спортом, розваги, прогулянки, ігри, пасивний відпочинок і т. ін. Для занять у години дозвілля характерна в основному само особистісна спрямованість їхнього змісту.
Більш піднесена діяльність – це заняття у вільний час, за допомогою яких людина розвиває і реалізує свій творчий потенціал, бере участь у виробництві матеріальних і духовних цінностей, найбільш ефективно удосконалює себе як особистість.
Слід також зазначити таку закономірність і в сфері дозвілля, і в сфері більш піднесеної діяльності в кожного з нас виявляється основне заняття. Якраз воно і виступає основою всіх інших видів занять і активно впливає як на їхню тривалість, так і на їхню частоту.
Вільний час має дві складові:
ü це час, що використовується на необхідну суспільну, творчу й іншу діяльність;
ü це власне дозвілля.
Вільний час є частиною позаробочого часу в межах доби, тижня, місяця і року. Він становить значну частину соціального часу і тісно пов`язаний в кількісному і змістовному відношенні з робочим часом. Вільний час починається там, де закінчується не тільки робота на виробництві в установі, а й усяка інша турбота про підтримку фізичного буття людини. Тобто під вільним часом розуміють такий час, що не поглинається безпосередньо продуктивною працею, а залишається вільним для задоволень, для дозвілля, для вільної діяльності і розвитку. Вільний час у цьому змісті виступає як простір для людського розвитку.
1. 2 Соціальна сутність дозвілля
Теорія дозвілля на сучасному етапі її розвитку характеризується міждисциплінарністю, спирається на дані багатьох наук: психології, педагогіки, соціології, філософії, географії, економіки. Однак, з другої половини ХХ ст.. дозвілля відокремлюється як самостійна галузь знання, що вивчає значення вільного часу в житті людини, його змістове наповнення, розвиток людини на дозвіллі. В Україні усталеним є поняття «культурно-дозвіллєва сфера», що вказує на використання людиною свого вільного часу для розвитку своїх творчих здібностей, культури, вмінь та навичок. Натомість в зарубіжних країнах «культурно-дозвіллєва сфера» набула інших назв: «індустрія дозвілля», «дозвіллєво-рекреаційна сфера» (США, Великобританія), «сфера вільного часу» (Німеччина), «анімація» (Італія, Туреччина, Франція). Такі назви утвердилися не випадково – вони історично зумовлені і залежать від соціальної, політичної, культурної, економічної політики конкретної країни.
У вітчизняних і зарубіжних енциклопедіях та довідниках дозвілля визначається як «Вільний, незайнятий час, прогулянка, звільненість від справ»; Вільний від роботи час на дозвілля, вільний від справ»; «Частина позаробочого часу, що залишається у людини після виконання необхідних невиробничих обов`язків пересування на роботу і з роботи, сон, прийняття їжі, інших видів побутового самообслуговування». Зарубіжними вченими вважається, що дозвілля, як науковий термін походить від латинського слова «licere», що у перекладі означає «бути задоволеним», французького слова «loisir» – «вільний час» та англійського слова «leisure» – «свобода вибору дій».
Загалом у зарубіжному суспільстві, починаючи з ІІ половини хх століття , сформувалися концепції, що розглядають дозвілля як складову часового простору, як вид людської життєдіяльності, як психологічний стан людини, як ознаку цілісного способу життя.
Дозвілля характеризується специфічним ознаками, пріоритетними серед яких слід назвати: ☻свободу вибору дозвіллєвої діяльності, свободу від обов`язків; ☻добровільну участь в дозвіллєвій діяльності; ☻ бажання отримати радість та задоволення; ☻самодостатність та самоцінність; ☻компенсаційність дозвілля.
Зважаючи на множинність та різноманітність класифікацій дозвілля, загальноприйнятою вважається класифікація дозвілля за такими ознаками: - видом активності (пасивне та активне дозвілля); - періодичністю (щоденне, щотижневе, відпускне, святкове); - тривалістю (короткочасне, довготривале, епізодичне); - напрямами діяльності (творче, рекреаційне, культурне, спортивне, декоративно-прикладне, туристичне).
Дозвілля має свої обсяги та структурне наповнення.
Таким чином, у зарубіжних країнах визнається правомірність та незалежність різноманітних підходів, термінологій, концепцій, оцінок дозвілля як соціокультурного явища. В різних країнах «дозвіллєва сфера» має свої назви: «індустрія дозвілля», «дозвіллєво-рекреаційна сфера». Такі назви історично зумовлені і залежать від соціальної, політичної, культурної, економічної політики конкретної країни.
В контексті загальної характеристики дозвілля класифікується як складова часового простору, що передбачає розподіл часу людини на робочий та неробочий ; як окремий вид діяльності, що передбачає сприйняття дозвілля як діяльності (творчої, конструктивної або ж безцільної та асоціальної); як психологічний стан людини, що розглядається як емоційне сприйняття людиною дозвіллєвих занять, як концепція цілісного способу життя, що полягає у тому, що всі сфери людського життя мають дозвіллєвий потенціал.
Дозвілля характеризується специфічними ознаками, пріоритетними серед яких необхідно назвати такі: свободу вибору дозвіллєвої дільності, свободу від обов`язків; добровільність участі в дозвіллєвій діяльності; бажання отримати радість та задоволення; самодостатність та самоцінність; компенсаційність дозвілля.
1.3 Функції та види дозвіллєвої діяльності
На кожному з етапів історичного розвитку дозвілля виконувало різні функції, відповідаючи соціальному замовленню суспільства, потребам, бажанням та інтересам окремої особистості. В науковій літературі з питань дозвілля, проблема його функцій набула належне філософське, педагогічне, культурологічне розкриття.
При формулюванні функцій дозвілля необхідно враховувати істотні та специфічні риси дозвілля, потреби суспільного розвитку та практико-орієнтований характер дозвілля.
Серед видів і функцій дозвіллєвої діяльності, виділяют такі:
☻фізичну дозвіллєву діяльність, спрямовану на зняття фізичної та розумової напруги, спортивні й рекреаційні заняття;
☻практичну дозвіллєву діяльність, спрямовану на вільний вибір різних видів зайнятості і поширену серед усіх верств населення незалежно від віку та соціальної приналежності;
☻ культурну діяльність, метою якої є інтелектуальний розвиток особистості, залучення людини до естетичних цінностей суспільства (вчений підкреслює, що саме у сфері культурного дозвілля чітко простежуються розбіжності між окремими соціальними групами населення);
☻ соціальну дозвіллєву діяльність, ключовим змістом якої є і міжособистісне спілкування та встановлення психоемоційної рівноваги. Проаналізувавши стан дозвілля можна стверджувати, що головними соціальними функціями дозвілля є рекреаційна, комунікативна, соціальна, творча, ціннісно-орієнтаційна, пізнавальна та виховна. Рекреаційна функція спрямована на зняття виробничої перевтоми, психологічної перенапруги, відтворення фізичних, інтелектуальних, емоційних сил людини, на зміцнення здоров`я шляхом здійснення об`єднанням ігрових, оздоровчих, розважальних, спортивних, туристично-екскурсійних програм та ін. Ця функція є однією з провідних для сучасних дозвіллєвих закладів, її мета – спряти відпочинку, неформальному спілкуванню.
Комунікативна функція дозволяє розширити можливості для спілкування, подолання самотності, знаходження нових друзів. Вона виявляється в таких формах дозвілля, як диспути, дискусії вечори відпочинку, конференції, конкурсні та розважальні програми, просвітницькі акції тощо.
Соціальна функція дозвілля сприяє тому, щоб кожна особистість мала власну гідність, могла знайти зміст свого існування, сприяє інтеграції людини в суспільство. Ця функція набуває особливого значення на сучасному етапі, коли людина соціально розчарована, емоційно загублена, духовно принижена, не вірить у майбутнє, цинічна по відношенню до минулого, втрачає повагу до великих моральних цінностей та норм.
Творча функція спрямована на створення умов для вияву й розвитку творчого потенціалу особистості за межами професійної трудової та сімейно-побутової діяльності шляхом участі особистості у виставках, творчих вечорах, в різноманітних гуртках, хобі-групах, у роботі майстерень, літературних, музичних, народознавчих віталень, художніх салонів. Творча функція дозвілля забезпечує не просто відпочинок та розваги людини, а й самовдосконалення у вільний час.
У своїй пізнавальній функції дозвілля постає складовим компонентом неперервної освіти, підкреслюючи важливість самовдосконалення й самоосвіти, духовного збагачення особистості. Ця функція дозволяє задовольнити потреби в додатковій оінформації, в поширенні та набутті нових знань. Однак процес розвитку особистості буде інтенсивнішим, якщо пізнавальна функція дозвілля поєднуватиметься з ціннісно-орієнтаційною. У цьому випадку сприйняття нових подій, фактів, процесів, органічно пов`язується з оцінкою тієї інформації, яку отримала людина.
Ціннісно-орієнтаційна функція полягає у формуванні системи: ціннісних уявлень та орієнтацій особистості, мотивів, ідеалів, переконань, життєвої позиції і виявляється у ставленні індивіда до навколишнього середовища, до інших людей, до самого себе. Сприймаючи певні події, факти, предмети, наукові концепції, поведінку інших людей, навколишній світ, людина завжди оцінює та формує певне ставлення до них. Оцінювання, сприйняття та розуміння людиною будь-чого відбиває її ставлення до певного явища і впливає на активність особистості. Ціннісно-орієнтаційна функція дозвілля передбачає використання досвіду народного, сімейного, релігійного, шкільного виховання.
Виховна функція дозвілля має специфічні особливості, які полягають у добровільному включенні людини в дозвіллєву діяльність і виявляється в цілеспрямованому розвитку особистісни потенціалів (пізнавального, ціннісно-орієнтаційного, творчого, комунікативного). Дозвіллєвий заклад часто постає в ролі додаткової школи як паралельне з навчальною установою джерело знань, набуття певних навичок і розширення культурно-дозвіллєвих інтересів.
Визначення основних функцій дозвілля дозволяє правильно окреслити головні напрями дозвіллєвої діяльності, конкретизувати його завдання, піднести його соціальну значимість. Сукупність функцій відбиває основний зміст дозвілля, сутність видів дозвіллєвої діяльності.
1.4 Проблематика організації дитячого та підліткового дозвілля сьогодення.
Серед окремих категорій з якими ведеться дозвіллєва робота можна виділити такі категорії населення: підлітки та молодь, дорослі люди похилого віку, інваліди та сім`ї.
Робота з підлітками й молоддю становить чітку систему взаємодії дитячих, підліткових і молодіжних організацій, громадських центрів, бізнесових кіл, культурно-мистецьких і релігійних інституцій.
Соціопедагогічним пріоритетом у роботі з підлітками та молоддю має бути індивідуальний підхід, адресна спрямованість дозвіллєвих заходів, орієнтація та акцентуацію внутрішнього світу особистості. Такий підхід забезпечується створенням необхідного простору для неформального спілкування, взаємодії представників різновікових груп, підготовки культурно-дозвіллєвих програм, що не лише відповідають новітнім технологіям, а й відрізняються творчою конструктивністю, належним естетичним рівнем та емоційним забарвленням, позитивно впливають на духовний світ особистості.
В умовах дозвіллєвої діяльності використовуються різні форми виховання підлітків та молоді. Вони визначаються постійністю та систематичністю у вихованні; диференційованим підходом до різних соціально-демографічних угрупувань та осіб, залученням підлітків та молоді до активної суспільно корисної та особистісно-значущої діяльності; стимулюванням та регулюванням самовиховання і саморозвитку молоді, вирішенням її соціально-культурних проблем, реалізацією соціальних та економічних ініціатив, розкриттям творчого потенціалу особистості; оптимальним поєднанням отриманих теоретичних знань з практичною діяльністю.
Дозвіллєві заклади оптимально поєднують різні напрями роботи з підлітками та молоддю: культурно-дозвіллєвій, рекреаційний, соціально-профілактичний, профорієнтаційний, спортивно-оздоровчий.
Пріоритет у дозвіллєвій роботі з підлітками та молоддю надається програмам, спрямованим на: організацію змістовного дозвілля підлітків та молоді, розвиток творчого та духовного потенціалу молоді в інтересах її становлення та самореалізації, профілактику та попередження правопорушень, і негативних явищ у підлітковому та молодіжному середовищі, популяризацію здорового способу життя, підтримку талановитої молоді, сприяння професійній орієнтації та працевлаштуванню.
Особливу турботу сьогодні викликає стан і зміст дитячої та підліткової дозвіллєвої діяльності за межами сім'ї. Організованими формами дозвілля у закладах культури і спорту (гуртки, студії та секції) охоплена незначна частина цієї вікової категорії. Пов'язаний з економічною скрутою недостатній розвиток соціально-культурної сфери, її матеріально-технічна база і, головне, відсутність як штатів, так і спеціально підготовлених спеціалістів дошкільного виховання створюють чимало проблем у сфері духовного і фізичного виховання підростаючого покоління. Певну занепокоєність викликають і деякі моральні сторони дитячого дозвілля.
Широкого розповсюдження набули ігрові автомати та комп'ютерні ігри. Комп'ютерна, "кнопочна" гімнастика не формує потреби фізичного та морального розвитку дитини. Викликає сумнів і зміст комп'ютерних програм. Як правило, програми імітують політ бойового літака, пересування корабля або танка, пуск ракет та скидання бомб. Такий підхід формує у граючого ставлення до війни, як до розваги, а до життя людей, як до несуттєвого фактора. Мабуть, до розробки гуманітарної сторони ігрових програм слід залучати соціологів, психологів, педагогів, культурологів. Гра, як провідний вид діяльності у дитячому віці, повинна давати духовну поживу не тільки розуму, а й серцю.
На жаль, сьогодні стан дитячої, підліткової дозвіллєвої діяльності такий, що практично випадає дуже важливий, з позиції сенситивних періодів у розвитку людини, щабель - засвоєння культурної спадщини. Це робить проблематичним змістовний духовний розвиток у наступних вікових періодах. Молоді люди виходять на наступний рівень засвоєння культури з недостатньо розвиненим естетичним смаком, абсолютно "неозброєними" необхідними навичками культури спілкування та поведінки. Отже порушується спадкоємність у створенні та засвоєнні культурних цінностей. Тому більшість проблем у культурі молоді дуже часто приходять з більш ранніх періодів соціалізації.
Сьогодні, поза всяким сумнівом, основні зусилля культурно-дозвіллєвої сфери мають бути спрямовані на створення умов змістовного дитячого дозвілля. З урахуванням об'єктивної послідовності соціально-культурного розвитку, організацію дозвіллєвої діяльності, її структуру, зміст необхідно здійснювати за віковими періодами: 7-12; 12-14; 14-17; 17-25; 25 років і далі.
Розділ 2. Гра в структурі дозвіллєвої діяльності
2.1 Теорія гри та її пізнавальні й виховні можливості.
Феномен гри протягом усієї історії людства притягував до себе увагу видатних мислителів, філософів, соціологів, психологів, педагогів. Кожному етапу історії життя людства притаманне своє бачення своєрідного впливу ігрової діяльності та становлення й формування людини як особистості. Теорія гри має свою давню історію.
Зарубіжні філософи, психологи, педагоги надавали грі та ігровій діяльності великого значення. Учені підкреслювальне розвивальне та виховне значення гри, відмічали її можливості в пізнанні людини самої себе, показували вплив на розвиток творчої особистості в процесі ігрової взаємодії, акцентували увагу на значенні гри в процесі пізнання людиною своїх здібностей.
Гра – серцевина дозвілля. Гра як величезний пласт культури різноманітить і збагачує дозвілля людей, відтворюючи цілісність буття людини.
Згідно з Платоном почуття гармонії й ритму дані людині богами для отримання задоволення. Тому людина знаходить задоволення в ігровій діяльності й завдяки їй пізнає властивості своєї природи.
Те, що процес пізнання нерозривно пов’язаний з практичною діяльністю, розкривав у своїх педагогічних трактатах і Дж. Локк, який також підкреслював значення гри в житті людини: „Для дітей ігри та розваги так само необхідні, як праця та їжа”.
Видатні педагоги минулого, як і філософи свого часу, надавали особливого значення грі як діяльності приємній, яка без примусу навчає й формує особистість. Так, великий чеський педагог Я.А. Коменський вимагав від вихователів уникати догматизму у вихованні, розвивати в учнів потребу в самопізнанні та самовихованні, рекомендував у цьому процесі всі види людської діяльності, у тому числі й гру.
Німецький педагог Ф. Фребель одним з перших класифікував гру як педагогічне явище: ігри окремих дітей і ігри для гурту; ігри корисні й витончені, наповнені внутрішнім смислом. Гра є природною діяльністю дитини, і дорослі повинні докласти максимум зусиль для її правильної організації.
Із зарубіжних учених одним з перших, хто приступив до створення теорії гри, був К. Грос. Згідно з його теорією гра слугує школою підготовки організму до життєвих іспитів. Свою теорію гри як катарсис (душевне очищення) Грос доповнив під впливом ідей З. Фрейда. Приводом до гри, яка очищає душу, є внутрішнє пробудження організму за рахунок внутрішніх сил та внутрішньої енергії дитини.
М. Монтессорі завдання виховання бачила у створенні таких умов, які відповідають потребам дитини, допомагають виявити її запити та сприяють її самовихованню й самоосвіті. Для дітей найбільш значущою діяльністю, яка допомагає розкриттю особистості, є гра. Монтессорі дає науково розроблену систему матеріалу для дитячих занять, запропонувала систему ігрових вправ.
Виходячи з вищевикладеного, ігрову діяльність можна назвати діяльністю синтетичною, тому що вона охоплює й царину розуму, і сферу почуттів дитини. Гра є потребою зростаючого організму дитини, її особистих, інтелектуальних зусиль. Гра для дітей – життя, у якому процес самовиховання активний та результативний.
У грі вільно та природно проявляється головна, тобто ігрова діяльність дитини, через яку вона усвідомлює та вивчає навколишній світ. У грі вона отримує широкі можливості для виявлення особистісної творчості, особистої активності, демонстрації своїх потенційних можливостей. Тільки гра надає дитині свободу дій та вибору, у ній вона не зазнає психічного закріпачення. Гра надає дитині можливість ненасильного та повного розвитку її природних сил та готує її до життя.
Вітчизняні психологи й педагоги приділяли велику увагу грі й підкреслювали значну її роль у процесі виховання дитини як особистості. У своїх працях К.Д. Ушинський звертає увагу на значення гри в розвитку морально-вольових сторін особистості, визначає діагностичний і прогностичний характер ігор, піднімає питання про озброєння педагогічних кадрів теорією і практикою ігрової діяльності. „У грі дитина живе, і сліди цього життя глибоко залишаються в неї, ніж сліди дійсного життя, у яке вона не може поки що ввійти через складнощі її явищ та інтересів”, „... у грі дитина випробовує свої сили й самостійно розпоряджається своїми створеннями”.
К.Д. Ушинський стверджував, що в грі діти шукають не тільки насолодження, але й прагнуть до самоствердження через цікаве й важливе для них заняття. У грі дитина прагне жити, відчувати та діяти. Гра – вид діяльності, який надає дитині ключі до розуміння свого „Я”, а також є першим етапом до здійснення індивідуального підходу до виховання дитини.
Видатний педагог А.С. Макаренко надає великого значення виховним функціям гри, яка є школою підготовки до життя, роботи. Гра надає дитині можливість нестандартно поводити себе в умовно-реальній ситуації. У грі дитина активно виявляє особистісне ставлення до того, що відбувається, навчається вільно відстоювати свою точку зору. Ціннісний початок гри заключається не тільки в тому, що в ній дитина виступає в ролі творця й найбільш повно розкриває свої потенціальні здібності, але й ігрова діяльність сприяє збереженню фізичного й психічного здоров’я гравців. Найбільшого ефекту у вихованні особистості можна досягти під час ігрової взаємодії. Елементи рольової гри були присутні в усіх справах колонії ім. М. Горького, комуни ім. Ф. Дзержинського: ребусники, ігри-імпровізації, ігри-атракціони тощо.
Високу оцінку системі роботи А.С. Макаренка, де ігри складають один з головних елементів, дав В. Терський: «У захопленні іграми в нас виникла велика спільна робота наукового характеру, дуже глибока й дуже широка. Це стало ґрунтовною роботою з плануванням, проектами, точним записом результатів використовування кожної гри і з постійною творчістю».
В.О. Сухомлинський, ставлячи великі вимоги до педагога, одним з основних його умінь вважав уміння проникнути в духовний світ дитини: «Десь у найпотаємнішому куточку серця в кожної дитини своя струна, вона звучить на свій лад, і щоб серце озвалося на моє слово, потрібно самому настроїтися на тон цієї струни». Допомогти зробити це без вольової дії на особистість дитини можна тільки завдяки грі. Гра – «це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається цілющий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що запалює вогник допитливості».
Відомі чотири рівні розвитку дитячих ігор, які визначив Д.Б. Ельконін.
Перший рівень – це ігрові дії дитини, які відтворюють поведінку дорослих і спрямовані на іншу людину, тобто ігри, які передбачають найбільш просту форму людського спілкування.
Другий рівень – ігрові дії, які послідовно відновлюють систему діяльності дорослих з початку й до кінця.
Третій рівень пов’язаний з виділенням у грі певної ролі дорослого та її виконанням.
Четвертий рівень передбачає здібність гнучко змінювати тактику поведінки й переходити від однієї ролі до іншої в межах розвитку сюжету однієї й тієї ж гри, контролюючи не тільки свою, але й чужу рольову поведінку, розігруючи в грі цілісну сюжетно-рольову виставу.
Д.Б. Ельконін прийшов до висновку, що в дітей на першому етапі в іграх прослідковується лише вивчення предметної їх діяльності, другий етап відображає систему взаємин між людьми, третій етап – передбачає підпорядкування гравця правилам суспільної поведінки та суспільних взаємин між людьми.
Учений для визначення змісту поняття про рольові ігри використовує не уявлення про ролі, а уявлення про соціальні відносини, так що в результаті рольова гра визначається не шляхом вказівки ролей, а шляхом вказівки соціальних відносин, у які вступають гравці, приймаючи на себе виконання тих або інших ролей.
Існують різні види класифікацій дитячої гри. Зокрема, з погляду соціальної педагогіки виділяють три сторони гри: суверенність, характерна для раннього дитинства й молодшого шкільного віку; експериментальність як простір перевірки накопичуваного соціального досвіду, властива дітям 9–12 років; і перший ступінь пізнання, що відбувається в підлітковому віці.
Таким чином, у теоретичних роботах вітчизняних і зарубіжних психологів і педагогів, присвячених питанням походження й психології гри, ігрова діяльність розглядається як необхідний етап у розвитку кожного індивіда на всіх етапах становлення його як особистості.
Гра – породження діяльності, за допомогою якої людина перетворить дійсність, змінює світ. У грі вперше формується й виявляється потреба дитини впливати на світ, стати суб'єктом, «господарем» своєї діяльності.
Сутність гри полягає в тому, що в ній важливий не стільки результат, скільки сам процес, процес переживань, пов'язаних з ігровими діями. Хоча ситуації, що програються дитиною, уявлені, але відчуття, що переживаються нею, реальні.
Ця специфічна особливість гри несе в собі великі виховні можливості, оскільки, управляючи змістом гри, включаючи в сюжет гри певні ролі, педагог може тим самим програмувати певні позитивні відчуття дітей, які граються. По-перше, важливий сам досвід переживання позитивних відчуттів для людини; по-друге, через переживання тільки й можна виховати позитивне ставлення до діяльності. Гра має велику нагоду сформувати позитивне ставлення й до неігрової діяльності.
Педагогічний потенціал гри полягає в тому, що вона створює умови для творчого самовираження дитини, а творчість є щонайпотужнішим засобом її розвитку.
Грі властиві такі соціально-психологічні й педагогічні функції:
− орієнтаційна – створення уявної ситуації, яка б орієнтувала дитину на певні норми поведінки в житті суспільства, на придбання якихось навичок і вмінь, а так само духовних цінностей;
− коректуюча – функція, яка вносить зміни у свідомість дитини щодо її поведінки, де дитина в грі намагається зробити стрибок над рівнем своєї звичайної поведінки;
− заміщаюча – коли властивості речі зберігаються, але значення їх перекидається, тобто центральним моментом стає думка; у грі дитина оперує значеннями слів, що заміщають річ;
− розвивальна – коли в грі у дітей ефективно розвиваються всі психічні процеси (пам'ять, сприйняття, мислення, увага, сенсорні якості – орієнтування в просторі та часі у властивостях предметів, розвиток мовлення);
− терапевтична – що застосовується для корекції різних відхилень у поведінці дітей (непристосованості, агресивності, замкнутості).
Соціально-психологічні й педагогічні функції гри є провідною ланкою в процесі формування особистості.
Ігри мають свої особливості:
− колективний характер діяльності (безпосередні виконавці, глядачі);
− актуальність змісту, яка дозволяє додати грі гострий, наступальний характер;
− педагогічний підхід до розподілу ролей (доручення ролей і лідерам, і учням, які потребують корекції своїх недоліків);
− гра – одноразова за природою, залежить від творчості й імпровізації учасників).
Гра – одна з провідних форм соціалізації, засвоєння правил спілкування.
Види ігор можна визначити на основі різнопланової діяльності: ігри дозвілля, тобто такі, у які діти грають за власним бажанням; ігри педагогічні – ті, які застосовуються педагогом з метою розв’язання конкретних навчально-виховних завдань.
Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними й творчими чи чітко регламентованими є рольові дії, правила й зміст, колективні розважальні ігри можна поділити на дві групи:
☻Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, гра-жарт, гра-розіграш.
☻Ігри за встановленими правилами: рухові, хороводні, спортивно-загальні, настільні.
У кожній грі є виховуючий і розвивальний потенціал.
Педагогічні ігри диференціюються згідно з педагогічною спрямованістю: дидактичні (ці ігри організовуються в процесі навчання), творчі педагогічні ігри (ігрова модель розроблена самим педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань). Ці ігри, які не регламентовано чіткими умовами й правилами, містять великі можливості для творчого самовираження школяра через роль. Роль є тим кермом, яке „запускає весь механізм педагогічних ігор творчого змісту”.
Педагогічні творчі ігри можна поділити на окремі види:
☻Тривала гра – на тривалий час зберігається уявна ситуація, сюжет і ролі.
☻Елементи гри. Мають на увазі ситуації, коли в організацію колективної діяльності дітей вводиться один з компонентів гри, щоб надати ігрового забарвлення цій діяльності й активізувати її (роль або уявна ситуація).
☻Гра-творчість. У процесі моделювання таких ігор організаційна роль педагога мінімальна: він може тільки подати ідею, підвести дітей до думки або просто прочитати готовий зразок гри.
2.2
Психолого-педагогічна характеристика основних видів ігрової діяльності
.
Дитяче життя може бути цікавим і змістовним, якщо діти матимуть нагоду грати в різні ігри, постійно поповнювати свій ігровий багаж. Щоб ігри стали справжнім організатором життя людей, їх активної діяльності, їх інтересів і потреб, необхідно, щоб у практиці виховання було багатство й різноманітність ігор. Розумна різноманітність ігор цінна ще й тому, що в цих умовах стає можливим вирішення великих виховних завдань – ставлення дітей один до одного, засвоєння норм життя в дитячому віці, формування характеру.
Кожний окремий вид гри має численні варіанти. Діти дуже винахідливі. Вони ускладнюють і спрощують відомі ігри, придумують нові правила й деталі. Ігри передаються від покоління до покоління. Окремі види ігор не міняються, інші змінюються сильно. З одного боку, вони можуть забуватися через різні соціальні причини, з іншого – кількість ігор росте в міру цивілізації дозвілля, створення індустрії розваг.
Складність класифікації ігор полягає в тому, що вони, як і будь-яке явище культури, випробовують серйозний вплив динаміки історичного процесу будь-якої нової формації, ідеології різних соціальних груп.
Збагачення культури дозвілля завжди служить передумовою розвитку суспільства. Ігровий елемент присутній буквально у всіх видах діяльності людини. Але акцентовані ігри присутні переважно в дозвіллі. Вони відображають загальнолюдські, національні етнографічні, географічні, історичні й місцево-територіальні прикмети. Складність класифікації ігор також у тому, що вони відрізняються одна від одної не тільки формальною моделлю, набором правил, кількісних показників, але, перш за все, цілями. Ігри з однаковими правилами, інформаційною базою можуть бути вельми різними, оскільки використовуються з різною метою.
Більшості ігор властиві чотири головні риси:
− вільна розвивальна діяльність;
− творчий, значно імпровізаційний характер діяльності;
− емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція;
−наявність прямих і непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну й тимчасову послідовність її розвитку.
Спроб класифікації ігор чимало. Найкращий системний підхід до класифікації ігор зроблений Е.І. Добринською і Е.В. Соколовим, які класифікують ігри «за змістовною ознакою» (військові, спортивні, художні, економічні, політичні); «за складом і кількістю учасників» (дитячі, дорослі, одиночні, парні, групові); «за тим, які здібності вони знаходять і тренують» (фізичні, інтелектуальні, змагальні, творчі тощо.
Серед різноманіття ігор, які використовуються в роботі з дітьми, розрізняють такі їх види:
☻Творчі: сюжетно-рольові, ігри-драматизації, гра-праця, ігри-імпровізації, ігри-марення, ділові ігри.
☻Ігри з правилами: жваві, спортивні, ігри на місцевості, настільні; інтелектуальні (дидактичні, пізнавальні, електронні).
☻Розважальні: ігри-жарти, ігри-спілкування, танцювальні ігри.
☻Комп'ютерні ігри.
☻Народні ігри.
☻Азартні ігри.
Кожний вид гри слід розрізняти за такими принциповими зовнішніми й внутрішніми ознаками (показниками, прикметами, знаками, визнанням). До зовнішніх ознак ми відносимо її зміст, форму місце проведення, склад і кількість учасників, ступінь регулювання й управління, наявність аксесуарів.
Зміст – визначальний бік гри як такий, він становить єдність усіх складових елементів; її властивостей, внутрішніх процесів, основної ідеї гри, її значення як соціального явища. Зміст – це те, що містить у собі гра. За змістом ігри з готовими правилами розрізняють таким чином: спортивні, жваві, інтелектуальні, будівельні й технічні, коректувальні, жартівливі (забави, розваги) і т.ін.
За змістом вільні ігри розрізняються за тією сферою життя, яке вони відображають: військові, весільні, театральні, художні; є позитивні соціально-етичні ігри й асоціальні. Зміст дає підставу підрозділяти ігри на самобутні й комплексні, що об'єднують у собі органічно ігри різного виду.
Форма гри. Як відомо, форма у філософському трактуванні є спосіб існування й вираз змісту. Вона означає внутрішню організацію змісту й пов'язана з поняттям «структура».
Ігри розрізняють:
за часом проведення. Такі ігри називають сезонними або природними (зимові, весняні і т.п.) і розрізняють за обсягом часу (тривалі, тимчасові, коротко-тимчасові, ігри-хвилинки);
за місцем проведення – настільні, кімнатні, вуличні, дворові ігри. Ігри на повітрі, ігри на місцевості (у лісі, у полі, на воді), ігри на святі;
за складом і кількістю учасників. Розрізняються ігри за віком, статтю, складом, кількістю учасників. За кількістю учасників розрізняються одиночні, індивідуальні, парні, групові, командні, масові ігри;
за ступенем регулювання, управління існують ігри запропоновані, організовані дорослими, витівником, ігровиком, стихійні, імпровізовані, експромтні;
за наявністю або відсутністю необхідних для гри аксесуарів (інвентаря, предметів, іграшок, костюмів). Розрізняються ігри без предметів і з предметами, комп'ютерні ігри, ігри-автомати, ігри-атракціони.
Різноманіття видів, типів, форм ігор неминуче, як неминуче різноманіття життя, яке вони відображають, не дивлячись на зовнішню схожість, ігор одного типу, моделі.
Ігри, у яких на основі життєвих або художніх вражень, самостійно або за допомогою дорослих творчо відтворюються дітьми соціальні відносини або матеріальні об'єкти, називаються сюжетно-рольовими.
У рольовій грі діти відображають оточуюче їх різноманіття дійсності. Граюча дитина приймає на себе ту або іншу соціальну функцію, яку вона здійснює у своїх діях. Рольова гра вважається вищою формою розвитку дитячої гри.
Дійсність, що відображається в дитячих іграх, стає сюжетом рольової гри. Чим ширше сфера дійсності, з якою стикаються діти, тим ширше й різноманітніше сюжети ігор. Рольові ігри дітей молодшого шкільного віку набагато відрізняються від ігор дітей середнього і старшого віку. Таким чином, діти грають у схожі ігри в будь-якому віці, але вони грають у них по-різному. Разом з сюжетом, треба розрізняти зміст рольової гри. Змістом гри є те, що дитина виділяє як основний момент діяльності дорослих. Діти різних вікових груп грають при грі з одним і тим же сюжетом, вносять у цю гру різний зміст.
Для молодших школярів основним змістом гри стає відтворення реальних дій дорослих людей з предметами. Граючи в обід, наприклад, діти ріжуть хліб, варять кашу, миють посуд, при цьому відтворюючи одні й ті ж дії.
Усі рольові ігри, так чи інакше, вирішують своїм впливом на учасників три основні завдання: виховні, освітні, розважальні. Між рольовими іграми неможливо провести чітку межу. І кожна рольова гра є способом проведення дозвілля, тобто є розважальною.
Для успішного проведення рольової гри соціальному педагогу необхідно визначити її конкретні класифікаційні ознаки:
За територіальною ознакою – це настільні рольові ігри. Це найпростіші до технічних вимог ігри. Гравцю необхідний папір і ручка, а також розроблена система правил і інформаційних карток. Більшість ігор передбачає наявність підготовленого ведучого, але й існують ігри, у яких можна грати без нього. Попередня підготовка гравців не обов'язкова.
Павільйонні рольові ігри. Це ігри, які проводяться в приміщенні і в яких можливе моделювання значних за протяжністю територій і процесів. Бажана наявність антуражу й відповідного спорядження. Для цих ігор необхідна присутність ведучих, які регулюють хід гри. Підготовка учасників залежить від рівня складності цієї гри. Можливе включення елементів настільних ігор.
Рольові ігри на місцевості. Для проведення рольової гри на місцевості необхідні елементи антуражу, костюми для учасників, ігрове й туристичне спорядження. Для проведення масштабних рольових ігор необхідна присутність підготовлених фахівців у галузі проведення ігор, які наперед готують гру й займаються підготовкою учасників.
Рольові ігри можна розділити за рівнями складності, які часто збігаються з тематичним розподілом ігор:
Казкові ігри. Це ігри, у яких присутні казкові персонажі. При підготовці необхідне підвищення рівня гравців і відповідальності організаторів.
Історико-етнографічні ігри. Можуть проводитися за мотивами як історичних подій, так і літературних творів, або за власними розробками організаторів. Проведення історичних і, особливо, історико-етнографічних ігор вимагає детальної розробки легенд, моделювання духовної сфери, елементів матеріальної культури вибраного для гри періоду. Це сприяє детальному знайомству учасників з умовами життя модельованого періоду.
Інформаційні ігри. Це найспокійніший клас ігор, тому що їх учасники вельми обмежені у виборі активних ігрових дій. Дії в таких іграх зведені до мінімуму, елементи інформаційної гри можуть бути присутні в іграх будь-якого класу, але для певного кола гравців інтелектуальна гра становить великий інтерес і в чистому вигляді.
Необхідно відзначити, що рольова гра служить важливим джерелом формування соціальної свідомості дитини. Рольові ігри дітей усіх віків не просто копіюють навколишнє життя, вони є виявом вільної діяльності дітей, у якій, фантазуючи й наслідуючи, вони розкривають свій характер, своє розуміння життя. Рольова гра сильна тим, що є заснованою на трудовому зусиллі, русі, інтелектуальній напрузі.
Режисерські ігри – це ігри, у яких діти не приміряють на себе ролі, а оперують з предметами й іграшками, додаючи їм вигадане значення за сюжетом гри. Це – різновид рольової гри. Учасники наділяють ролями предмети, іграшки, розвиваючи сюжет одночасно з ролями інших. Таким чином, у режисерській грі діти не приймають на себе конкретні ролі, а діють за багатьох персонажів ігрового сюжету. Режисерські ігри можуть бути груповими. Лідери таких ігор по суті справи виступають як режисери, визначаючи точність виконання ролей товаришами, управляючи взаємодією. У таких іграх особливо інтенсивно нагромаджується досвід узгодження задумів і спільних дій.
До класу рольових ігор належать ігри-марення, ігри «про себе», ігри, побудовані на уяві. Ігри-марення можуть бути реалізовані в малюнку. Діти «малюють» війну, навколишній світ, придумуючи ролі зображеним героям, одушевляючи малюнок внутрішніми монологами, діалогами. Існують ігри-марення, дії яких протікають в уяві, а сюжет навіяний або життєвими, або запозиченими літературними ситуаціями.
Гра-праця. У кожній грі є перш за все робоче зусилля й зусилля думки. Гра-праця – це робота, супроводжувана грою уяви, виконувана із задоволенням. Різновидом гри-праці є будівельні сюжетні ігри, у яких закріплюються знання про навколишній світ, освоюються загальні дії й процеси праці. Наприклад, робота на «фабриці іграшок», виготовлення костюмів, будівництво «гаража», «міста», збірка предметів з конструктора.
Ігри-театралізування розігруються в класичній театральній формі (сцена, завіса, декорації, костюми, грим) або у формі масового сюжетного видовища. Театралізованні ігри на відміну від сюжетно-рольових припускають наявність глядачів (однолітки, друзі, батьки).
У їх процесі в дітей формується вміння за допомогою образотворчих засобів (інтонації, міміки, жесту) точно відтворювати ідею художнього твору й авторський текст.
Щоб театралізовані ігри стали по-справжньому видовищними, соціальний педагог повинен навчати хлопців не тільки способів виразного виконання, але й сформувати в них уміння готувати місце для уявлення.
Ігри-драматизації є виконанням дітьми якого-небудь сюжету. Сценарій служить лише для імпровізації. Ігри-драматизації можуть виконуватися без глядачів (усі учасники), а можуть носити характер концертного виконання.
Драматичний конфлікт, становлення характерів, гострота ситуацій, емоційна насиченість, властиві казкам, короткі, виразні діалоги, простота й образність мови – усе це створює сприятливі умови для проведення ігор-драматизацій.
Ділові (імітаційні) ігри – це ігрова імітаційна модель, яка відтворює умови, зміст, стосунки, динаміку тієї або іншої діяльності.
У системі ділових ігор розрізняються:
− організаційно-діяльнісні ігри;
− організаційно-комунікативні ігри;
− організаційно-розумові ігри;
− імітаційні.
Отже, ділова гра застосовується як засіб імітації ухвалених рішень, проведення в штучно організованих ситуаціях різного плану. Імітація (від лат. Imitatio) – наслідування кому-небудь, чому-небудь, відтворення чого-небудь, повторення, відтворювання. У ділових іграх імітація сприяє наближенню до реальної практики, діяльності з метою навчання чого-небудь. Вони відрізняються від інших методів навчання, по-перше, імітацією діяльності реальних соціально-економічних систем; по-друге, учасники гри виступають у тих або інших ролях лише для придбання досвіду подолання конфліктів і ухвалення ділових рішень; по-третє, ділова гра – завжди метод колективного навчання; по-четверте, у ділових іграх спеціальними засобами створюється емоційний настрій для активізації інтенсифікації процесу навчання.
Переважно пізнавальне навантаження, функцію інтелектуального розвитку беруть на себе дидактичні ігри.
Дидактичні ігри – різновид ігор з правилами, спеціально створювані педагогікою (у тому числі й народній) з метою навчання й виховання дітей. У грі дитина з великим інтересом і бажанням виконує те, що зовні їй здається дуже важким і нецікавим. Одним з перших сказав це В.О. Сухомлинський: «Дитина за своєю природою – допитливий дослідник, відкривач світу. Так хай перед нею відкривається чудовий світ у живих фарбах, яскравих і трепетних звуках, у казці й грі, власній творчості. Через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість – правильна дорога до серця дитини».
Необхідно відзначити, що навчання й дозвілля – явища для дитини взаємозв'язані.
Гра як дидактичний засіб, як «шлях дітей до пізнання світу, у якому вони живуть і який покликані змінювати», використовується в школі, особливо в підлітковому віці в мізерних дозах. Залежно від того, наскільки є вивченими закономірності ігрової діяльності, вдається більшою або меншою мірою використовувати її для педагогічних цілей. Перед сучасною школою стоїть конкретне завдання – навчитися педагогічно управляти дитячою грою, ураховуючи її виховні потенціали й психологічні особливості розвитку дитини в грі.
Виховно-освітній зміст дидактичних ігор формується у вигляді задачі, проте для дітей ця задача не виступає відкрито, а реалізується непрямим чином, через задачу ігрову, ігрові дії й правила. Захоплення грою мобілізує інтелектуальні сили дитини, а наявність цікавості, жарту, гумору полегшує виконання задачі. Найважливішим секретом гри є те, що вона побудована на інтересі й добровільності. Примусити грати не можна, захопити грою можна. Цей вид ігор є не що інше, як ігрове навчання.
Дидактичні ігри засновані на змаганні в знаннях. Виграє той, хто володіє найбільшою інформацією. За допомогою дидактичних ігор діти вчаться порівнювати й групувати предмети як за зовнішніми ознаками, так і за їх призначенням, вирішувати завдання, у них виховується зосередженість, увага, наполегливість, розвиваються пізнавальні здібності.
За характером матеріалу, що використовується, дидактичні ігри підрозділяють на три групи:
☻ Наочні (дидактичні іграшки й матеріали).
☻ Настільно-друкарські: ігри, засновані на підборі картинок за принципом схожості (лото, доміно), або складання з частин цілого (пазли, кубики з картинками), а також ігри типу «Важка подорож», «Лабіринт». Розвиваючи логічне мислення, настільно-друкарські ігри несуть важливе пізнавальне навантаження, а саме знайомлять дітей з представниками тваринного і рослинного світу, з призначенням предметів побуту, з технікою, соціальними явищами природи і т.п.
Словесні ігри включають більшість ігор-загадок, ігор-подорожей.
Результативність дидактичних ігор залежить, по-перше, від систематичного їх використовування, по-друге, від цілеспрямованості програми ігор у поєднанні із звичайними дидактичними вправами.
Складність словесних ігор у тому, що вони частіше за все не є пов'язаними з безпосереднім сприйняттям предметів, явищ, а вимагають певного абстрагування: у них діти оперують уявленнями, самостійно роблять висновки, помічають логічні помилки, проявляють уважність, швидкість реакції.
Іноді дидактичні ігри розглядаються дуже вузько – лише як засіб інтелектуального розвитку дитини.
За допомогою дидактичних ігор діти вчаться порівнювати й групувати предмети як за зовнішніми ознаками, так і за їх призначенням, вирішувати завдання; у них виховується зосередженість, увага, наполегливість, розвиваються пізнавальні здібності.
У міру того, як функція навчання ставала приналежністю школи, відбувалася диференціація дидактичної гри.
Вона розділилася на ігри, що використовуються з метою навчання (власне дидактична гра й ігрові прийоми на уроках), і ігри, що забезпечують позакласну виховну роботу й дозвілля школярів: тут зустрічаються всі види ігор, що розвивають дітей морально, інтелектуально, фізично, естетично.
У дітей молодшого віку (6–8 років) – ігри-заняття, ігри-вправи. До них відносяться мозаїки, розрізні картинки, різні лото, ігри на узагальнення й виділення істотної ознаки цілої низки предметів гри на спостережливість («Що змінилося?», «Чого тут не вистачає?», «Що зайве?»). Сюди входить цілий ряд словесних ігор, завдання яких практично ті ж («Навпаки», «Що це?», «Фанти»).
Пізнавальні ігри містять у собі величезні можливості для розширення обсягу інформації, що отримується дітьми в ході навчання, стимулюють перехід від цікавості до допитливості, є прекрасним засобом розвитку інтелектуальних творчих здібностей, знижують психічні й фізичні навантаження.
Широке розповсюдження отримали пізнавальні ігри, у яких основний момент – змагання (частіше всього – командне). Ці ігри формують потребу в розширенні кругозору, розвивають творче мислення.
До них відносяться майже всі пізнавальні ігри-конкурси, що проводяться в процесі позакласної роботи (Турнір ерудитів, Слід мрійників, «Що? Де? Коли?, КВК, вікторини, конкурси знавців-казкарів, кіносценаристів, акторів, фантастичних проектів). Ці ігри емоційні, колективні за своєю суттю, учать слухати інших, уміння коректно висловлювати свої думки, переживати за інших членів команди.
Вони вимагають попередньої підготовки як дорослих, так і дітей, які спочатку з потреби, а потім і із власної волі звертаються до популярної літератури. При проведенні їх необхідно строго враховувати обсяг знань, що є, а також вік дітей.
Для молодших дітей ігри повинні носити більш емоційний характер і по можливості містити елементи жвавих ігор, щоб діти не сиділи. Можна провести конкурси вигадників казок. Казка може бути на певну задану тему, вільна, її можна інсценувати.
Гра-подорож дає багатющі можливості для фантазування, розвитку уяви. Подорожувати можна по різних країнах, інших планетах, книгах. У подорож можна відправитися одному, удвох, групою або великим колективом.
Широко поширені ігри-подорожі по певних країнах. Змістом такої гри може бути будь-який розділ знань: біологія, медицина, історія, географія.
Іноді ігри-подорожі проводять заочно (по листах). Проте, це набагато менш ефективний спосіб виховної дії, ніж колективна розгорнена гра «Подорож по рідному краю», «Подорож у майбутнє» і т.п.
У цілому пізнавальні ігри відрізняються тим, що значно рідше носять стихійний, самостійний характер. Пізнавальні ігри – сприятлива сфера співпраці дорослих і дітей, яка сприяє створенню атмосфери змагання, взаємодопомоги.
Наступним видом гри є жваві ігри – найважливіший засіб фізичного виховання. Вони завжди вимагають від гравців рухових дій, направлених на досягнення умовної мети. У цих іграх дитина показує межі своїх фізичних можливостей, що вона набагато рідше проявляє в навчальній і трудовій діяльності. Особливість жвавих ігор – характер змагання, творчого, колективного. Головна ознака – наявність активних дій: біг, стрибки, лазіння по канату, гра в м'яч і т.п. Виховне значення жвавих ігор не зводиться до розвитку тільки таких цінних фізичних якостей, як швидкість, спритність, сила, витривалість, гнучкість, а й розвиваються й інтелектуальні якості: спостережливість, пам'ять, логічне мислення, кмітливість.
Серед жвавих ігор є такі, які спеціально направлені на виховання окремих сторін особистості гравців, наприклад, витримки й самовладання, взаємовиручки й товариства.
Жваві ігри бувають літні й зимові.
Улітку. Добре вписуються жваві ігри в тривалу прогулянку, турпохід, турзліт. Для організації уваги добре підходять атракціони або веселі поєдинки, ігри на свіжому повітрі. Тут необхідно враховувати погоду, місце, оскільки місце для жвавих ігор повинне бути рівним і просторим.
Узимку. Широкі можливості розкриваються для колективних поїздок на каток, за місто на лижах. Цікавий досвід об'єднання зимових ігор і забав у цілісний ігровий комплекс – свято зимових ігор, яке включає такі ігри, як «Безстрашні мисливці» – битва з чудовиськом, якого повинні закинути сніжками; «Поєдинок вершників» – стягнути супротивника з «коня», а також найпринаднішою грою на зимових ігрищах – зміст і штурм фортеці.
Там, де жваві ігри, там немає місця нудьзі. Кожна гра має своє ігрове завдання: «наздожени», «піймай», «знайди».
Жваві ігри можуть бути малої, середньої, великої й максимальної рухливості. Жваві ігри бувають командними, груповими, парними, одиночними.
Комп'ютерні ігри. Цей вид ігор існує об'єктивно, він завойовує дозвіллєвий простір дітей, входить у побут школи, літніх оздоровчих таборів, клубів, вимагає тверезої експертної оцінки фахівців, здатних створити перспективні ігрові програми. Комерціалізовані комп'ютерні ігри поступово починають змагатися з телебаченням за обсягом витраченого на них вільного часу учнів. Електронно-ігрова «наркоманія» формує, викликає, на думку медиків, нервово-психологічне виснаження. Уже сьогодні серед населення ці ігри викликають протест. Електронні ігри практично не педагогізовані, їх програми й сюжети нав'язані людьми бізнесу. Комп’ютеризація сфери освіти і сфери дитячого дозвілля йде за рубежем величезними темпами. Ігрова комп’юторика – новий шар ігрової культури сучасних дітей. І з ним необхідно вважатися. Перспектива розвитку цілеспрямованого дозвілля дітей, учнів і молоді.
Народні ігри
Народні ігри мають багатовікову історію, вони передавалися з покоління в покоління, вбираючи в себе кращі національні традицій. Збиралися хлопчики й дівчатка ввечері на сільській вулиці або за околицею, водили хороводи, співали пісні, без утоми бігали, граючи в пальники, салочки, змагалися в спритності, граючи в гилку. Зимою розваги носили інший характер: влаштовувалися катання з гopи, ігри в сніжки, на конях, каталися по селах з піснями і танцями. Для всіх народних ігор характерна любов людини до веселощів, молодецтва.
Ігри – найважливіші чинники культурного життя людини з найбільш різних шарів її первинної діяльності. Негра і гра з'єдналися в сплавлення багатообразних форм соціальної структури буття, його традицій, звичаїв, обрядів, допомагаючи дитині пристосовуватися в житті, пізніше відобразити його й перетворити. Саме явище образності – уже гра сил духу. Мова, пісня, танець, ритуал, обряд, міф, культ несуть печатку гри-дозвілля, відображають хід винахідливості думки, дії, їх творчих початків. Колективна праця людей підтримувалася ігровим зачином, трудовими піснями, хороводами. Полювання й рибний лов обставлялися ігровими драматизаціями. Військові битви насичувалися різноманітними атрибутами ігор-образів: татуюванням, прикрасами військових костюмів і зброї, страхітливими амулетами, барабанним боєм. Весільні обряди обростали ігровою драматургією. Народні ігри присутні у святах як їх складова частина.
Особливо популярними й улюбленими були такі ігри, як пальники, російська гилка, піжмурки, городки, ігри з м'ячем.
Народні ігри для дітей цінні в педагогічному плані. Вони роблять великий вплив на виховання розуму, характеру, волі, фізично укріплюють дитину, створюють певний духовний настрій, інтерес до народної творчості.
Вражаюча живучість звичаїв, обрядів – у їх органічності, природності, у розкритті глибинних сторін буття дітей, потрібності людям і обов'язковості в прикрасі життя людини. Звичаї, обряди, традиції в певному значенні регламентують життя дітей, додають йому як би ґрунтовність, стабільність, але й обов'язково підводять його над буденністю. Типових «показових» звичаїв, обрядів, духовних традицій, офіційно прийнятих, не так уже багато. Утішає, що є достатньо поширені, особливо в провінції, свої локальні, місцеві звичаї й обряди, пов'язані з національними, регіональними, природними особливостями територій, культурою народної освіти, що збереглася, досвідом попередніх поколінь. У кожному ритуалі як елементу обрядових дій, як форми символічної поведінки, як вираження культурних відносин і навіть як методу виховання присутні ігрові компоненти. Головне значення ритуалу – віддзеркалення форм символічної поведінки, що історично склалися, віддзеркалення соціальних і культурних цінностей.
Українські народні звичаї включають низку багатообразних, цікавих ігор, які передавалися з покоління в покоління.
З усієї різноманітності ігрового фольклору можна класифікувати народні ігри на чотири групи:
1. «Ігри-пастки» – характеризуються тим, що той, хто водить, повинен переловити всіх гравців один або за допомогою спійманих у ході гри. Усі ці ігри починаються з лічилки, що супроводжуються діалогами, піснями. Наприклад, такі ігри, як «У ведмедя в бору», «Дідусь-ріжок», «Горщики», «Шуліка».
2. «Ігри драматизовані» – у них розігрується яка-небудь дія, також супроводжувана діалогом, піснею. Це такі ігри, як «Фарби», «У працівники», «Пека», «Гуси-лебеді» і ін.
3. «Ігри хороводні» – змістом їх є рух по колу зі співом і танцювальними рухами: «Коровай», «Яблунька», «Зайченя», «Просо», «Мак».
4. «Словесні ігри-фанти» – для них характерний напружений діалог, іноді з віршованим зачином. Це «Чорного з білим не носити», «Як тебе звуть?», «Садівник», «Козубенька», «Тільки на цю букву».
Усе це – наша дохристиянська культура, наша найдавніша традиція. І завдання сучасної молоді полягає в тому, щоб зберегти всі звичаї, традиції, народні ігри свого народу, які сформувалися протягом сторіч, і передати їх нащадкам.
Необхідно також відзначити і групу ігор, найбільш «живучу» в практиці дітей і дорослих. Їх називають азартними, корисливими, негативними. За змістом це можуть бути ігри будь-якого вигляду й типу, але в них корисливий підхід для гравця важливіше задоволення від процесу гри. Азарт властивий усім іграм, але азарт негативних ігор – це випадок, випадковий виграш часто корисливого характеру, що розпалює хворі пристрасті, бажання перемогти за будь-яку ціну.
Ігри з негативним культурним потенціалом стирають межі розумного, реальних цінностей, деформують, перекручують сам принцип ігрової діяльності, завдають збитку естетичному початку гри, її вільній (безкорисливій) дії. Користь може бути різною: нажива, сенсація, підкорення або залежність інших гравців і т.п.
Існують відомі азартні ігри – карти, лото, кістки, доміно. Влада жорстокого азарту таких ігор робить жорстокою підлітків, спонукає до помсти, до грубості й навіть до злочинів. Негативний результат приносять порожні, що не дають нічого розуму й серцю дитини, «з'їдають» її вільний час, привчають до бездумності.
Останнім часом сплеск ігрової активності, частково у сфері інтелектуальних ігор, – найсильніший лотерейний, комп'ютерний бум, який захопив учнів, негативно впливає на їх вибір, у які ігри грати, чим займатися у вільний час.
Таким чином, різноманіття видів ігор вищеназваних неминуче, як неминуче різноманіття життя, яке вони відображають.
Разом з тим важливо пам'ятати, що справа не у виді гри або в її ігровому результаті, а в тому, у які взаємини і з ким вступає у ній дитина, які якості набуває, чого вчиться, що пізнає, що відкриває в собі, як реабілітується, самовиражається, впливає на навколишній світ.
Висновки
Дозвіллєзнавство – це галузь науки, яка вивчає життєдіяльність, відносини й організацію людей у сфері вільного часу.
Вільний час є частиною позаробочого часу в межах доби, тижня, місяця і року. Він становить значну частину соціального часу і тісно пов`язаний в кількісному і змістовному відношенні з робочим часом. Вільний час починається там, де закінчується не тільки робота на виробництві і в установі , а й усяка інша турбота про підтримку фізичного буття людини.
Важливу роль в усвідомленні соціальної сутності дозвілля відіграє визначення функцій дозвіллєвої сфери. Функції дозвілля відтворюють потреби суспільства, закономірності суспільного розвитку, природу дозвілля, мають на меті максимально залучити особистість до дозвіллєвої сфери, сприяти розвитку її самостійності, ініціативи та активності.
В зарубіжних країнах спостерігається тенденція до зближення культурної, соціальної, освітньої сфер суспільного життя, що відповідно позначається на дозвіллєвій сфері. Хоча рекреаційна функція лишається провідною, дозвіллєві заклади не обмежуються у своїй роботі організацією відпочинку та розваг.
Головними соціальними функціями дозвілля є комунікативна, рекреаційна, творча, соціальна, ціннісно-орієнтаційна, пізнавальна та виховна. Функції дозвілля визначають його рівні: пасивне, розважальне, пізнавальне, творче дозвілля.
Визначення основних дозвіллєвих функцій дозволяє правильно окреслити головні напрями дозвіллєвої діяльності, конкретизувати її завдання, тим самим посилюючи її соціальну значимість. Принципи та функції дозвілля не є стабільними, вони змінюються відповідно до культурно-історичних умов, залежать від соціальних, ідеологічних, політичних та економічних чинників конкретної держави.
Таким чином, проаналізувавши розвиток дозвілля можна зробити такі висновки:
– форми та методи дозвілля застосовуються за певними етапами відповідно до віку індивіда: немовля, дитинство, юність, повноліття, середній вік, зрілий вік;
– середовище дозвілля: рідний дім як мікросередовище, вулиця, заклади дозвілля як макросередовище;
– аспекти впливу дозвілля на індивіда: психологічний розвиток, екологічне, трудове, моральне, патріотичне, культурно-дозвіллєве та комунікативне виховання.
Список використаних джерел
1. Савенков, А.И. Маленький исследователь: коллективное творчество младших школьников: учеб. пособ./ А.И. Савенков. – Ярославль: Академия развития, 2004. – 128с.
2. Бочелюк, В.Й. Дозвіллєзнавство. навч. посіб. / В.Й. Бочелюк, В.В.Бочелюк - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 208 с.
3. Збірник сценаріїв масових заходів: Вид. для організації дозвілля. — Д. : ТОВ "ЕНЕМ", 2006. – 175 с.
4. Постовий, В.Г.Духовність: потреби й інтереси дітей, батьків, сім'ї / В. Г. Постовий // Шкільна бібліотека. - К. : Київська правда, 2007. – 270с.
5. Яременко, Н.В. Дозвіллєзнавство: навч. посіб. / Н.В. Яременко — Фастів : Поліфаст, 2007. — 460 с.
6. Петрова, І.В. Дозвілля в зарубіжних країнах: Підручник./
І.В. Петрова.
– К.: Кондор, 2005. – 408с.
7. Аксютин Н.Ф. Культурно-досуговая деятельность. – Казань, 1995.
8. Аникеева Н.П. Воспитание игрой: Кн. для учителя. – М., 1987.
9. Болгаріна B.C. та ін. Педагогічна соціологія: Навч. посібник. – Тернопіль, 1988.
10. Бушканец М.Г. Педагогическая сущность современного времени школьников // Нач. шк. – 1988. – № 6.
11. Бушканец М.Г. Педагогические аспекты научной организации свободного времени школьников. – М., 1987.
12. Вербицький В. Актуальні аспекти проблеми практичного розуму педагога-позашкільника // Рід. шк. – 2000. – №6.
13. Воловик А.Ф., Воловик В.А. Педагогика досуга: Учебник. – М., 1998.
14. Волощук О. Педагогічні засади організації комп'ютерного дозвілля молоді у контексті сучасних проблем педагогіки дозвілля // Рід. шк. – 2003. – № 12.
15. Воропай О. Звичаї нашого народу. – К., 1993.
16. Выготский Л.С. Игра и ее роль в психическом развитии ребенка // Вопросы психологии. – 1966. – № 6.
17. Выготский Л.С. Психология искусства. – М., 1968
18. Газман О.С., Харитонова Н.Е. В школу – с игрой. – М., 1991.
19. Гармаш I.I. У годину дозвілля. – К., 1992.
20. Гонтаровська Н. Інтеграція системи позаурочної діяльності в освітнє середовище // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2003. – №1.
21. Горбачева Л. Словарь современных форм воспитательной работы // Воспитание школьников. – 2001. – №8.
22. Деккер Г. Отмечая все скучное, неинтересное // Нар. образование. – 1995. – № 6.
23. Добринская Е.И., Соколов Э.В. Свободное время и развитие личности. – М., 1983.
24. Довнич Б. Гуцульські кахлі, топірці // Освіта. – 1997. – № 12.
25. Евтеева Г.А. Психолого-педагогические основы использования свободного времени. – Л.,1979.
26. Еколина Е. Четырнадцать нестандартных моделей детского досуга. –Волгоград, 2002.
27. Ермоченкова С, Лакомова Н. Уроки окончены. Что же дальше? // Нар. образование. – 1989. – №2.
28. Жарков А.Д., Чижиков E.M. Культурно-досуговая деятельность: Учебник. – М., 1998.
29. Жебровский Б.М. Свободное время: мы и дети. – К., 1989.
30. Жуковская Р.И. Игры как средство воспитания детей // Сов. педагогика. – 1956. – № 5.
31. Загадарчук Г. Соціально-педагогічні проблеми удосконалення культурно-дозвіллєвої діяльності в закладах культури України // Укр. культура. – 1998. – № 6.
32. Зотова О. Організаційно-педагогічні форми та методи позаурочної роботи // Рід. шк. – 2001. – № 6.
33. Игра в учебно-воспитательном процессе общеобразовательной школы / Сост. Ю.С.Самойленко. – М., 1992.
34. Коваль М.В. Рациональнее использовать досуг учащихся // Сов. педагогика. – 1986. – №5.
35. Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения. В 2-х т. / Под ред. Пискунова А.И. – Т.2. – М., 1982.
36. Кондратьева О. Игротека // Учительская газета. – 1996. – 2 июня.
37. Корда Г.С. У мікрорайоні школи. – К., 1989.
38. Корчак Я. Воспитание личности: Кн. для учителя / Сост В.Ф. Кочнов. – М., 1982.
39. Кузьмина Н.В. Методы системного педагогического исследования. – Л., 1987.
40. Кумалагова С.А. Внеклассная воспитательная работа с учащимися (содержание и методика). – М., 1991.
41. Левина Л.А. Свободное время как фактор формирования развития личности: Автореф. дис. канд. филос. наук. – М., 1984.
42. Макаренко А.С. Лекции о воспитании детей. – Соч. в 7 тт. – Т. 4. – М., 1968.
43. Макаренко А.С. Сочинения. В 10-ти тт. – М., 1978.
44. Минский Е.М. От игры к знаниям: Пособие для учителя. – М., 1987.
45. Орел Л. Українські народні ігри // Почат. шк. – 1989. – № 10.
45. Паак О. Формування творчої особистості учнів у процесі групової роботи // Рід. шк. – 2000. – №6.
46. Педагогика и психология игры: Межвузовский сб. науч. тр. –Новосибирск, 1980.
47. Усова А.П. Роль игры в воспитании детей. – М., 1976.
47. Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения. В 2-х тт. – Т.1. – М., 1974.
48. Ушинський К.Д. Педагогические сочинения. В 6 т. / Сост. С.Ф. Егоров. – Т.4. – М., 1990.
49. Шацкий С.Т. Избранные педагогические сочинения: В 2 т. – М., 1980.
50. Шацкий С.Т. Педагогические сочинения. – Т.2. – М., 1964.
Додатки
Педагог повинен виконати професійні операції з реалізації функцій роботи з дітьми:
| Функція 1 | Функція 2 | Функція 3 |
| визначити мету розподілити ролі дати інструкцію обмежити час і обсяг гри елементи романтики, змагальності | виявити мотив указати на соціальне значення окреслити якість покласти відповідальність за ділянку гри орієнтувати на красу виконання | розкрити особливе значення проекціювати вплив на майбутнє життя запропонувати вільний вибір підкреслити значення кожного в загальній грі провести рефлексію дякувати кожному |
Таблиця може надати значну допомогу початковому педагогу при роботі з дітьми. Вона описує технологічні умови організації групової ігрової діяльності. І тому може бути використана як засіб для професійного навчання групової роботи і як критерій оцінки професійної роботи педагога з дітьми.
Ураховуючи специфіку роботи в дитячих організаціях, можна виділити три основні критерії ефективності соціалізації дитини:
| Інтеріоризація соціального досвіду (когнітивний) | наявність знань про різні типи соціальних відносин; усвідомлення залежності свого успіху від розвитку суспільних відносин; знання особливостей соціального спілкування. |
| Прагнення до участі в соціальних відносинах (мотиваційний) | потреба до соціального спілкування в різних групах дітей і дорослих; спрямованість на досягнення результатів у соціальній діяльності; адекватна оцінка своєї участі в діяльності. |
| Участь у пошуку шляхів реалізації своїх можливостей (діяльнісний) | участь у соціально значущій діяльності; вияв ініціативи й активності в діяльності; творчий підхід до діяльності . |
