Реферат Бюджету району в місті для більш повного їх формування та ефективного виконання
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
ЗМІСТ
ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ 1. МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ, ЇХ РОЛЬ ТА МІСЦЕ В БЮДЖЕТНІЙ СИСТЕМІ 7
1.1. Місцеві бюджети та їх роль в умовах ринкової економіки. 7
1.2. Особливості структури доходів та видатків місцевих бюджетів. 18
1.3. Аналіз зарубіжної практики формування місцевих бюджетів. 30
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТУ РАЙОНУ В МІСТІ (НА ПРИКЛАДІ ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО РАЙОНУ В М.КИЄВІ) 47
2.1. Особливості організації бюджетного процесу на місцевому рівні в Україні 47
2.2. Аналіз структури системи доходів бюджету Шевченківського району м. Києва 58
2.3. Аналіз структури видатків бюджету Шевченківського району м. Києва. 73
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСІВ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОНАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УКРАЇНІ 83
3.1. Проблеми та шляхи оптимізації системи доходів місцевих бюджетів в Україні 83
3.2. Вдосконалення системи видатків місцевих бюджетів в Україні 97
3.3. Шляхи вдосконалення муніципального фінансового контролю.. 101
Висновки.. 109
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 116
ДОДАТКИ.. 121
ВСТУП
Успішне розв’язання проблеми реформування економіки України значною мірою залежить від стійкого фінансового забезпечення. Успіх фінансової стабілізації досягається чітким збалансуванням централізованих ресурсів для зосередження їх на пріоритетних ділянках економічного і соціального розвитку національної економіки та задоволення суспільних потреб населення.
Зміни, що відбуваються сьогодні у вітчизняній економіці, характеризуються демократизацією суспільного життя та необхідністю формування такої концепції державної регіональної фінансової політики, яка б стала чинником виходу країни із фінансової кризи. Це, насамперед, зумовлює перенесення значного обсягу здійснюваних витрат (у першу чергу соціальних) на рівень адміністративно-територіальних одиниць, вирішення яких вимагає наявності стійких доходів місцевих бюджетів.
У сучасних умовах неабиякого значення набуває питання використання місцевих бюджетів як найдійовішого інструменту управління економікою й важливою основою фінансового забезпечення повноважень державних та місцевих органів влади у процесі виконання конституційних зобов'язань. Побудова ефективної моделі розвитку економіки ринкового типу потребує теоретичного переосмислення і практичного дослідження фінансових ресурсів місцевих органів влади, напрямку реструктуризації доходів бюджету й визначення їхньої ролі у збалансованому розвитку зобов’язань та фінансових можливостей держави.
У сучасних умовах проблема формування та виконання місцевих бюджетів винесена на рівень вищих національних державних пріоритетів. Обрана тема дипломної роботи є актуальною як з теоретичних, так і практичних позицій.
Проблеми розробки теоретичних основ формування місцевих бюджетів в умовах трансформації економіки досліджувались у працях вітчизняних вчених: Й.Бескида, М.Білик, С.Буковинського, С.Булгакової, О.Василика, С.Гасанова, А.Даниленка, М.Далішнього, А.Єпіфанова, Т.Єфименко, В.Зайчикової, О.Кириленко, В.Кравченка, І.Лук’яненко, І.Луніної, В.Опаріна, К.Павлюк, Д.Полозенка, Г.П’ятаченка, І.Сала, В.Федосова, І.Чугунова, С.Юрія та інших.
Метою дипломної роботи є наукове обґрунтування теоретичних і практичних засад бюджету району в місті для більш повного їх формування та ефективного виконання.
Відповідно до поставленої мети основними завданнями дослідження є:
- дослідження ролі місцевих бюджетів у фінансовій системі держави;
- висвітлення досвіду формування місцевих бюджетів, набутий іншими економічно розвинутими країнами, які мають схожу з Україною модель місцевого самоврядування;
- характеристика особливостей формування бюджету Шевченківського району в місті Києві;
- аналіз виконання бюджету Шевченківського району в місті Києві за видатками;
- обґрунтування основних напрямів удосконалення системи формування та виконання місцевих бюджетів в Україні.
Об’єктом дослідження є бюджет Шевченківського району в місті Києві, його доходи та видатки.
Предметом дослідження є економічні відносини, пов’язані з формуванням і виконанням районних бюджетів у містах України.
Методи дослідження. Виходячи із специфіки теми дипломної роботи, у роботі використовувалися методи діалектичного і системного підходів, а також концептуальний аналіз і метод порівнянь; статистичний метод дослідження фактів і реальностей існуючої практики функціонування бюджету району міста; нормативно-оцінний метод постановки цілей і рекомендацій щодо їх досягнення.
Інформаційну базу дослідження склали законодавчі акти України, фінансово-економічні бюлетені та поточні звіти Міністерства фінансів України, статистичні дані фінансового управління Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, законодавчі та нормативно-правові акти, що регулюють фінансові механізми формування бюджетних коштів і міжбюджетні відносини в Україні, а також монографічні дослідження і статті вітчизняних авторів.
Структура та обсяг роботи. Відповідно до мети, завдань дослідження визначено структуру роботи, яка складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дипломної роботи становить 120 сторінок комп’ютерного тексту.
РОЗДІЛ 1. МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ, ЇХ РОЛЬ ТА МІСЦЕ В БЮДЖЕТНІЙ СИСТЕМІ1.1. Місцеві бюджети та їх роль в умовах ринкової економіки
Надання населенню суспільних благ стає однією з функцій органів місцевого самоврядування в економіці вільної конкуренції, фінансування яких здійснюється за рахунок місцевих бюджетів. Бюджет посідає провідне місце у фінансовій системі кожної держави незалежно від політичної системи, адміністративного і територіального устрою. На відміну від інших ланок фінансової системи він охоплює все суспільство, усіх юридичних і фізичних осіб. Економічна природа місцевого бюджету якраз і проявляється у тому, що за його допомогою місцеві органи самоврядування намагаються надати суспільству унікальні блага та послуги за принципом територіального поділу, які істотно впливають на рівень добробуту та якість життя. Отже, поняття місцевого бюджету можна сформулювати як фонд фінансових ресурсів, які перебувають у розпорядженні органів виконавчої влади відповідного органу місцевого самоврядування для виконання покладених на нього функцій, передбачених конституцією. За своєю формою місцевий бюджет - це основний фінансовий план органів місцевого самоврядування, за матеріальним змістом - централізований фонд їх фінансових ресурсів.
Відновлення в Україні інституту місцевого самоврядування об'єктивно пов'язано зі зростанням ролі місцевих органів влади, діяльність яких у попередній період була надзвичайно обмеженою. З 1991 р. в Україні виразно проявилася тенденція до розширення завдань та функцій, які покладаються на місцеві органи влади. Разом з цим помітною є й інша тенденція - відставання процесу становлення фінансів місцевих органів влади відповідно до нових завдань місцевої влади. У зв’язку із такими завданнями місцевого бюджету зростає роль доходної бази бюджету органу місцевого самоврядування для їх виконання.
Російський фінансист Л.О. Дробозіна дає таке визначення бюджету органів самоврядування: «Місцевий бюджет являє собою основний фінансовий план громади на поточний рік, що має силу закону. За матеріальним змістом місцевий бюджет – це централізований фонд коштів органів місцевого самоврядування, а за соціально-економічною сутністю – це основне знаряддя перерозподілу національного доходу у межах регіону» [27, с.44]. Група білоруських економістів під керівництвом М.І. Ткачук тлумачить категорію «місцевий бюджет» так: «Місцевий бюджет - це основний фінансовий план органу місцевого самоврядування, що відображає економічні відносини щодо формування, розподілу і використання централізованого фонду коштів» [24, с.8]. Досить точне і містке визначення місцевого бюджету наведено в науково-методичному посібнику «Фінанси», виданому групою економістів Київського Національного економічного університету: «Місцевий бюджет – це розпис грошових доходів і витрат місцевих органів влади, план формування і використання фінансових ресурсів держави та адміністративно-територіальних одиниць, що забезпечує можливість виконання відповідними органами державної влади і місцевого самоврядування покладених на них функцій» [61, с.42]. Ю.В. Пасічник у своїй книзі «Бюджетна система» характеризує місцевий бюджет як «форму існування реальних, об'єктивно зумовлених розподільчих відносин, що виконують специфічне призначення - задоволення потреб у фінансових ресурсах як суспільства в цілому, так і його адміністративно-територіальних одиниць» [52, с.147-148]. В.М. Опарін у підручнику «Фінанси», розглядає місцевий бюджет водночас як економічну категорію, як правову категорію, і категорію за матеріальним змістом [60, с.83]. Такий підхід до визначення терміну «місцевий бюджет» у вітчизняній науковій літературі на сьогодні є найбільш повним.
Українські економісти В.М. Опарін, В.І. Малько, С.Я. Кондратюк, розкриваючи зміст бюджету, основний акцент роблять на його призначенні - фінансовому забезпеченні виконання державою економічної, соціальної, управлінської та оборонної функцій. А як “економічна категорія” бюджет відображає відносини з формування на загальнодержавному і регіональному рівнях централізованих фондів, призначених для реалізації функцій держави" [20, с.10].
Підхід до змісту бюджету як фінансового плану зберігався і на протязі 10 років незалежної України у різних законодавчих актах. Зокрема, у ст. 1 Закону України «Про бюджетну систему України», який діяв на території України до прийняття Бюджетного Кодексу 27 липня 2001 року, було зазначено: «Бюджет – це план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим (АРК) і місцевими Радами народних депутатів» [9, ст. 2].
Згідно прийнятого 27 липня 2001 року Бюджетного Кодексу України та закріплених Конституцією України норм до місцевих бюджетів віднесено [2]:
1. Обласні бюджети, бюджет АРК, бюджети міст Києва та Севастополя (з огляду на особливості їхнього правового та економічного статусу);
2. Районні бюджети;
3. Бюджети територіальних громад (бюджети міст, сільські, селищні та районів у містах). Станом на 1998 р. в Україні було 11949 місцевих бюджетів, у тому числі республіканський бюджет АРК, бюджети міст Києва і Севастополя, 24 обласних, 488 районних бюджетів і 11434 бюджети територіальних громад (165 бюджетів міст обласного підпорядкування, 277 бюджетів міст районного підпорядкування, 104 районних бюджетів у містах, 787 селищних і 10101 сільський бюджет) [33, с.337-338].
Виходячи з проведеного дослідження терміну «місцевий бюджет», можна дійти висновку, що при визначенні цього поняття необхідно передусім відображати найважливіші його сторони: матеріальний зміст, сутність і форму. Слід зазначити, що місцевий бюджет як економічна категорія має певні, властиві лише йому особливості - зосередження частини національного доходу в руках органу місцевого самоврядування та її подальше використання на загальнодержавні потреби та перерозподіл національного доходу між галузями виробництва та адміністративно-територіальними одиницями. Перерозподіл ВВП за допомогою бюджетних відносин охоплює не тільки процес формування фонду фінансових ресурсів у масштабах держави, а й міжтериторіальний перерозподіл фінансових ресурсів, що досягається у першу чергу за рахунок різного рівня централізації територіальних доходів у відповідних бюджетах.
Рівень впливу стану бюджету на суспільство, характер і результати цього впливу залежать від таких основних факторів: ступеня регламентованості бюджетного процесу та бюджетного устрою і побудови бюджетної системи. Слід зауважити, що управління бюджетом може бути ефективним лише тоді, коли бюджетна модель держави відповідатиме конкретним історичним і соціально-економічним умовам, та спиратиметься на організований бюджетний процес. Формування бюджетних відносин на місцевому рівні – найбільш складний етап в організації місцевих бюджетів. Включення у сферу бюджетних відносин органів місцевого самоврядування як суб’єктів державного управління означає наділення їх правом розпоряджатися визначеною долею бюджетного фонду. Таким чином, формування бюджетних відносин з участю органів місцевого самоврядування пропонує розмежування бюджетних потоків між органами місцевого самоврядування та вищестоящими державними структурами.
Ст. 1 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» тлумачить категорію «місцевий бюджет» так: «Бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) являє собою план формування і використання фінансових ресурсів, необхідних для виконання функцій і повноважень місцевого самоврядування» [4, с. 2-4].
Наведені визначення свідчать про виняткову важливість доходної бази місцевих бюджетів та особливу роль, яку вони відіграють у бюджетній системі держави, зокрема:
· Дохідна база місцевих бюджетів є важливим інструментом фінансового регулювання. За її допомогою виконується фіскальна функція бюджету та відбувається перерозподіл частини ВВП України.
· Дохідна база місцевих бюджетів найбільш швидко реагує на зміни, що відбуваються в економічному житті даної території.
· Стабільна дохідна база місцевих бюджетів сприяє пропорційному розвиткові територій. У взаємодії з доходною базою державного бюджету вона є інструментом фінансового вирівнювання, який застосовується за допомогою різних методів бюджетного регулювання.
· З доходної частини місцевих бюджетів фінансується більшість державних витрат, головним чином соціальних. За її допомогою впроваджуються у життя більшість загальнодержавних програм, пов'язаних з розвитком господарської і соціальної інфраструктури регіону. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються різні цільові програми, насамперед соціальні (доплати на житлово-комунальні послуги, допомога ветеранам, багатодітним сім'ям тощо).
· Дохідна база місцевих бюджетів має регулюючі, закріплені і власні доходні джерела її формування. Місцевим органам влади також надано право самостійно визначати напрями використання власних коштів.
· Стан доходної частини місцевих бюджетів повною мірою відображає політику органів місцевого самоврядування і є основним інструментом у її реалізації. Завдяки можливості самостійно визначати напрями використання власних бюджетних коштів місцева влада має можливість визначати пріоритети в розвитку даної територіальної одиниці.
· Місцевий бюджет можна розглядати також як основний фінансовий план розвитку територіальних громад.
Аналізуючи бюджетну політику України за роки незалежності, можна констатувати стабільний напрямок до децентралізації бюджетних коштів та повноважень. Таке положення справ у бюджетній політиці має не тільки Україна. Останнім часом країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою провадять політику бюджетної децентралізації з метою зміни співвідношення ступеня впливу центральних і місцевих органів державної влади на макроекономічну ситуацію. Тривалий час у більшості цих країн фактично існувала монополія центрального уряду на виробництво товарів, робіт та послуг. Порівнюючи рівень фіскальної децентралізації у високорозвинених країнах (серед яких є як унітарні, так і федеративні держави) та в країнах з низьким рівнем розвитку, економісти дійшли висновку, що децентралізація та економічне піднесення є висококорельованими категоріями, причому їхній взаємозв'язок має характеризуватися позитивним коефіцієнтом.
На сьогоднішній день забезпечення місцевих органів влади необхідною кількістю фінансових ресурсів у доходах місцевого бюджету має багато проблем. Так, якщо для покриття видатків у межах власних повноважень у більшості регіонів України відбувається більш-менш стабільно, то щодо покриття доходами у місцевому бюджеті видатків на виконання делегованих державою повноважень, як правило, фінансових ресурсів не вистачає. Таким чином можна констатувати невідповідність програм державного та місцевого регулювання, коли Верховна Рада України, встановлюючи, наприклад, пільги на проїзд пенсіонерам чи обов’язкове безкоштовне харчування у школах, фактично перекладає на місцеві органи влади виконання таких соціальних обіцянок, не надаючи при цьому майже ніяких коштів у доходи бюджету органу місцевого самоврядування. Ефективність та масштаби діяльності місцевих органів в сфері надання суспільних послуг, головним чином, залежать від стану фінансів місцевих органів влади. Діяльність місцевих органів влади в сфері надання суспільних послуг за рахунок саме доходної частини їх бюджетів є однією з форм регулювання економічного і соціального розвитку країни.
Держава має податково регулювати економічні відносини при проведенні політики деволюції, а це потребує гнучкої податкової політики, яка дає змогу оптимально пов’язати інтереси держави з інтересами товаровиробників та громадян платників податків. При цьому податкове законодавство розвинених країн має гнучкий механізм, що чітко реагує на зміни в економіці. У фінансовій системі місцевих органів влади мобілізується частина валового внутрішнього продукту. Через ці системи здійснюється розподіл і перерозподіл цієї частини ВВП. Таким чином, дохідна частина бюджетів місцевих органів влади є інструментом регулювання економічного і соціального розвитку держави. Це означає, що поряд із державним регулюванням економічної і соціальної сфери існує їх муніципальне регулювання. В той же час слід підкреслити, що хоча місцеве регулювання має деяку автономність та самостійність, це ще не означає його повну автономність в державі по відношенню до державної влади.
Місцеві органи влади під час формування дохідної частини своїх бюджетів, подібно до держави, у сфері своєї компетенції здійснюють також і нормативне (правове) регулювання соціально-економічної діяльності. Тобто вони встановлюють певні правила поведінки господарюючих суб'єктів, але лише в межах своєї компетенції.
Перерозподіляючи ВВП, місцеві органи влади втручаються в процес суспільного відтворення. Таким чином, від політики місцевих урядів певною мірою залежить напрямок розвитку економіки і соціальної сфери. Звичайно, у місцевих урядів немає таких важелів регулювання економіки і соціальної сфери, які належать центральній владі. Це стосується в першу чергу монетарної політики, валютного регулювання, контролю за інфляцією, встановлення митних тарифів, експортно-імпортних та інших квот, ведення процентної та курсової політики.
Дохідна частина у фінансах місцевих органів влади є також і фіскальним інструментом. Вона дозволяє забезпечувати ці органи ресурсами для розв'язання завдань, що на них покладаються. Таким чином можна засвідчити що існує як державний тиск так і тиск місцевих органів влади на суб’єкти господарювання та населення певної території, але разом з тиском на них відбувається надання соціальних благ та пільг за рахунок делегування повноважень місцевим органам влади. Різниця між тиском першої і другої форми у тому, що межі фіскальної діяльності місцевих органів регулюються державою, хоча місцеві органи влади формально згідно до Конституції України мають мати певну самостійність.
Важливим інструментом впливу на економіку і соціальну сферу є фіскальна політика місцевих органів влади. Місцеві органи влади мають право в рамках, визначених законодавством, встановлювати місцеві податки і збори. Крім того, вони можуть надавати пільги по сплаті податків, які надходять до місцевих бюджетів. Але надання вичерпних податкових повноважень місцевій владі може призвести до нерівності податкових режимів і, як наслідок, до порушення господарських зв’язків, що склалися, пропорцій у розміщенні господарських об’єктів, різним умовам інвестування, тощо.
Фіскальна політика місцевих органів влади у багатьох країнах є важливим інструментом впливу на розміщення продуктивних сил, розвиток депресивних територій, впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу. Створюючи особливості або пільгові режими оподаткування, місцева влада залучає додаткові інвестиції, сприяє новому будівництву, розвитку зовнішньоекономічних зв`язків, створенню спеціальних економічних зон та зон промислового будівництва. Досвід інших країн свідчить, що чим менше та чи інша територія, тим більші податкові пільги надають її органи влади з метою подолання відставання. Дуже часто у створенні сприятливих фінансових умов розвитку депресійних територій бере участь і держава. Система таких пільг отримала назву преференцій. Формами преференцій є особливі бюджетні режими, податкові канікули, особливі режими валютного регулювання та візові режими.
На жаль, роль і значення фіскальної політики місцевих органів влади для розвитку економіки в Україні поки що залишаються вкрай незначним. На відміну від більшості європейських країн, де місцеві податки і збори є основним доходним джерелом місцевої влади, в Україні вони відіграють незначну роль. У 1996 році за рахунок місцевих податків і зборів сформовано менш ніж 3% доходів місцевих бюджетів, а у 2002 році цей показник хоча і зріс, але становив не більше 10%. Ось чому розвиток фіскальної діяльності місцевих органів влади України є ключовим напрямком посилення їх впливу на стан справ в економіці.
Надзвичайно важливою у ефективному проведенні політики децентралізації є роль грошових ресурсів місцевих органів влади в сфері надання суспільних послуг. Закономірним явищем для більшості європейських країн є такий розподіл функцій між державою і місцевим самоврядуванням у сфері надання суспільних послуг, коли на місцеві органи покладається головна відповідальність за послуги соціального характеру. Центральна ж влада зосереджується на послугах економічного характеру, забезпеченні оборони, безпеки тощо. Ця тенденція найбільш виразно проявилася у повоєнний період. Вже в 70-ті роки 90% усіх державних витрат на освіту і професійну підготовку в США, Канаді, Великобританії та інших країнах здійснювалося за рахунок витрат місцевих органів влади. У цей же період від 70 до 99% витрат на охорону здоров`я забезпечували місцеві органи влади США, ФРН, Канади. Що стосується соціального забезпечення, то тут також значну роль відіграють місцеві органи влади. У вказаний період ФРН частка видатків місцевих органів влади у загальних державних витратах на зазначені цілі склала 65%. [31, с.10]
В Україні вказана тенденція також має місце. Місцеві органи влади фінансують основну частину державних соціальних видатків. У 1999 році за рахунок місцевих бюджетів профінансовано 83,3% усіх видатків зведеного бюджету України на соціальний захист населення і 81,8% - на соціально-культурну сферу. За рахунок місцевих бюджетів фінансувалося 74,8% видатків на освіту, 66,8 - на культуру і засоби масової інформації, 92,1 - на охорону здоров`я, 66,3% - на молодіжні програми, фізичну культуру і спорт [16].
Важливим чинником економічного зростання є діяльність місцевих органів влади на ринку позичкового капіталу. Позички, які розміщуються місцевими органами влади, та банківські кредити, отримані цими владними структурами, використовуються виключно на інвестиційні програми та придбання обладнання. Законодавство розвинутих країн Європи забороняє використання запозичених коштів на поточні потреби. Цим комунальні позики і кредити відрізняються від позик центрального Уряду, де подібних обмежень немає. Таким чином, діяльність місцевих органів на ринку позичкового капіталу спрямована виключно на розширення обсягів та якості послуг, що надаються ними територіальним громадам. Мобілізовані місцевими органами влади кошти йдуть на розвиток цивільних галузей економіки і соціальної сфери.
Значний вплив на економічну ситуацію має діяльність місцевих органів влади на ринку землі і нерухомості. Як великі власники землі і нерухомості місцеві органи влади мають дієві важелі впливу на розвиток підприємства на своїй території. Здійснюючи різноманітні операції із землею та нерухомістю (здача в оренду, відчуження, резервування та інше), місцеві органи влади значно впливають на рівень ділової активності підприємницьких структур, які використовують цю землю і нерухомість.
Однією з важливих передумов побудови демократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування. Фінансовий бік економічної самостійності місцевих органів влади є визначальним. Ступінь фінансової самостійності місцевих органів влади характеризує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян. Держава не може успішно розвиватися і процвітати, не даючи гарантій фінансової незалежності місцевим органам влади.
В сучасних умовах місцеві органи влади повинні забезпечували комплексний розвиток території, пропорційний розвиток виробничої і невиробничої сфери на підвідомчій території. Це викликає подальше розширення і укріплення фінансової бази регіональних органів влади.
Таким чином, з усього викладеного можна зробити такі висновки:
1. Економічні відносини є головною ознакою дохідної бази місцевого бюджету і розкривають її природу та значення у процесах відтворення.
2. Суспільство та урядові структури на Україні, на жаль, не до кінця визначили роль місцевих органів влади України та їх фінансових ресурсів для виконання завдань, покладених на них в сучасних мовах. Таке визначення необхідно для реалізації програми дій щодо розбудови місцевих фінансів влади за рахунок зміцнення доходної бази місцевого бюджету, що стане фактором значного підвищення дієвості цих владних структур та запорукою ефективної політики децентралізації.
3. На формування доходної бази місцевих бюджетів впливають різні фактори: економічні, соціальні та політичні.
4. Формування доходної бази місцевих бюджетів за аспектами децентралізації за певних умов є ефективнішим від централізації бюджетних коштів у державному бюджеті та сприяє економічному зростанню. Місцеві органи влади розташовані безпосередньо біля споживачів суспільних благ і, таким чином, здатні оптимально виробляти та розподіляти ці блага.
5. Держава має створити умови для економічного розвитку регіонів, але і адміністративно-територіальні утворення мають використовувати надані їм права та повноваження для власного розвитку. Крім того, кожний рівень влади повинен мати чіткий перелік своїх повноважень та джерел їх фінансування. Причому для того, щоб адміністративно-територіальні утворення могли розробляти довгострокову стратегію розвитку, ці джерела мають бути реальними та стабільними. Водночас повинні існувати чіткі критерії оцінки діяльності регіональних керівників та міра їхньої відповідальності у разі негативних наслідків такої діяльності.
6. Зміцнення органів місцевого самоврядування шляхом забезпечення формування мінімальної доходної частини місцевого бюджету. Набуття місцевими органами влади такої ж провідної ролі, яку виконують західні муніципалітети. Все це вимагає прискореної розбудови фінансів місцевої влади.
7. Для досягнення позитивного результату при проведенні економічних реформ слід сформувати ефективну законодавчу базу та зменшити вплив таких негативних факторів, як бюрократизм, корумпованість державних чиновників, асиметричність розвитку регіонів.
1.2. Особливості структури доходів та видатків місцевих бюджетів
Доходи місцевих бюджетів формуються з різних джерел, причому порядок їхнього формування в залежності від джерела регулюється різними законодавчими актами, але суть формування цих різних джерел одна - податкові чи неподаткові надходження від підприємств усіх форм власності та від населення, які об’єднуються у фінансові ресурси і зосереджуються у місцевому бюджеті. Основним джерелом формування фінансових ресурсів місцевих бюджетів є податки. Суть податків криється насамперед у примусовому відчужуванні державою частини знову створюваної вартості.
Проблема формування доходної бази місцевих бюджетів в останні роки перебуває в центрі уваги науковців, працівників органів виконавчої влади і місцевого самоврядування та фінансових органів. Але на сьогодні спроби їх реформування в Україні не привели до створення зваженої системи розподілу повноважень між органами державної та місцевої влади. Не було розроблено адекватного механізму формування місцевих бюджетів і вирівнювання їх фінансових можливостей навіть із прийняттям Бюджетного Кодексу України 27 липня 2001 року. На сьогодні в економічній літературі відсутні науково обґрунтовані положення формування доходної бази місцевого бюджету, яка б відповідала фінансовим вимогам покладених на місцеві органи влади повноваженням. Місцевий бюджет повинен бути потужним інструментом пристосування поточного рівня економічного та соціального розвитку країни до пріоритетів розвитку суспільства. В ідеальному випадку, він має бути складений як засіб збереження балансу інтересів між перспективами економічного росту та, з іншого боку, потребами соціального розвитку.
У статті 2.19 Бюджетного Кодексу України [2] визначення доходів місцевого бюджету дано як усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (трансферти, дарунки, гранти), а кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування за статтею 2.23 визначається як податки і збори (обов’язкові платежі), закріплені на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.
Бюджетний Кодекс України робить спробу забезпечити делеговані та власні повноваження так званими “кошиками доходів” [2] місцевого самоврядування. Є два “кошики”. “Кошик ” номер один, тобто загальний фонд місцевого бюджету, наповнення якого спрямовується на фінансування повноважень, делегованих державою місцевим бюджетам “згори”. “Кошик” номер два – це той кошик, який витрачається на виконання власних повноважень. Відповідно до поповнення цих “кошиків” і формується три фонди доходної частини місцевого бюджету (рис. 1.1).
Згідно з Бюджетним Кодексом, за місцевими бюджетами закріплюються точно визначені джерела доходів. Наскільки це важливо? Отримавши запевнення від держави, що ці доходи непорушні на n-кількість років, місцева влада отримує змогу вести стратегічне планування на довгострокову перспективу. Вона, влада, стає безпосередньо зацікавленою в розвитку підприємницької діяльності у межах своєї адміністративно-територіальної одиниці, створенні для неї належних умов, оскільки здобуває реальне поповнення місцевого бюджету.
Рис. 1.1. Склад та структура доходної частини місцевого бюджету за Бюджетним Кодексом України.
Кошик номер два, або спеціальний фонд місцевого бюджету, характерний тим, що саме його існування матеріалізує ще одну вимогу представників органів місцевого самоврядування. Держава повинна визначатися з тим, які доходи вона визнає недоторканими доходами самоврядних бюджетів. тобто держава не повинна брати ці доходи до обрахунку при визначенні обсягу трансфертів місцевим бюджетам, а також відрахувань від загальнодержавних податків.
Згідно статті 9 Бюджетного Кодексу України доходи місцевого бюджету класифікуються за такими розділами:
1) податкові надходження – тобто прибутковий податок з громадян у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу; державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам; плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад; плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад; плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад; надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині , що належить відповідним бюджетам.
2) неподаткові надходження тобто доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій та інші неподаткові надходження.
3) доходи від операцій з капіталом ;
4) трансферти, тобто кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
Причому згідно статті 65 Бюджетного Кодексу України нормативи відрахувань від прибуткового податку з громадян до бюджетів місцевого самоврядування становлять: до доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян що справляється на території цих міст, до доходів бюджетів міст республіканського (Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст, до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ зараховується 25% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території. Таке положення справ може мати наслідком те, що так звані “базові” ланки бюджетної системи, тобто місцеві бюджети міст, сіл, та селищ, які безпосередньо задіяні у формуванні ВВП країни, і які мають у своєму розпорядженні лише 25% від прибуткового податку з громадян, що працюють на території цих адміністративних одиниць, не мають змоги економічно розвиватись і у них не має потреби досить жорстко контролювати місцеві підприємства щодо вчасної виплати заробітної плати та повноти її показу у бухгалтерській документації. Відповідно, це не може негативно не сказатися на поповненні доходної частини цих місцевих бюджетів.
За статтею 66 Бюджетного Кодексу складом доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів є:25% прибуткового податку з громадян, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області; 25% плати за землю, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області; плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями; 50% прибуткового податку з громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення; 15% плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення; плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями; плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями; надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.
Доходи місцевих бюджетів [2], що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів становлять: місцеві податки і збори, 100% плати за землю – лише для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75% плати за землю - для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60% плати за землю для бюджетів сіл, селищ , міст районного значення; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету; надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами; податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; надходження дивідендів, нарахованих на акції (паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету; кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності; фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності; надходження від місцевих грошово - лотерей; плата за гарантії; гранти та дарунки у вартісному обрахунку; власні надходження бюджетних установ; податок на прибуток підприємств комунальної власності; платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення; інші надходження, передбачені законом.
Перелік податків, що закріплюються за бюджетами органів місцевого самоврядування, повинен складатися з тих, об'єми надходжень від яких від результатів діяльності конкретної території, а також тих, які можуть сформувати їх стабільну доходну базу.
Головна задача в цій області - зробити процес міжтериторіального фінансового вирівнювання викритим, який піддається контролю, відмовитись від практики встановлення нормативів відрахувань від регулюючих доходів в нижчестоячі бюджети на основі суб’єктивних домовленостей між зацікавленими сторонами. Отже, можна вже назвати позитивне у проведенні міжбюджетної реформи застосування формулярного підходу при визначенні розміру надання трансфертів бюджетам місцевого самоврядування. Іншими словами, області було усунуто від звичного мануального розподілу бюджетних потоків згідно власних смаків та уподобань. З ухваленням Бюджетного Кодексу становище кардинально змінилося. Власні доходи місцевих бюджетів не беруться до розрахунку трансфертів, а також відрахувань від загальнодержавних податків.
Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов’язані з реалізацією програм.
До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;
2) освіту: дошкільну освіту; загальну середню освіту (школи-дитячі садки);
3) місцеву міліцію.
До видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) державне управління:
а) органи місцевого самоврядування міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення;
б) органи місцевого самоврядування районного значення;
2) освіту:
а) дошкільну освіту (у містах республіканського Автономної Республіки Крим та містах обласного значення);
б) загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі: школи-дитячі садки (для міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи;
в) заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячі будинки (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячих будинків формується на території відповідного міста чи району), дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, допомога на дітей, які перебувають під опікою і піклуванням;
г) інші державні освітні програми;
ґ) вищу освіту (вищі навчальні заклади I-IV рівнів акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, спільній власності територіальних громад, а також вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності) відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів;
3) охорону здоров’я:
а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки, дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти, в тому числі ті, що знаходяться на території сіл, селищ, міст районного значення відповідного району);
б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров’я і заходи по санітарній освіті);
4) соціальний захист та соціальне забезпечення:
а) державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які перебувають в цих закладах, формується на території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;
б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім’ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;
в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;
г) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;
5) культуру і мистецтво:
а) державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей);
б) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки.
6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту:
утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл всіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення;
7) місцеву міліцію.
До видатків, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) державне управління:
а) представницьку і виконавчу владу Автономної Республіки Крим;
б) обласні ради;
2) освіту:
а) загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, санаторні школи-інтернати; загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки;
б) заклади професійно-технічної освіти, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим і виконують державне замовлення;
в) вищу освіту (вищі навчальні заклади I-IV рівнів акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, спільній власності територіальних громад, а також вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності) відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів;
г) післядипломну освіту (інститути післядипломної освіти вчителів та центри і заходи з підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, постійно діючі курси (центри) підвищення кваліфікації працівників соціально-культурної сфери та агропромислового комплексу, що знаходяться у комунальній власності);
ґ) інші державні освітні програми;
3) охорону здоров’я:
а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);
б) спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, центри, диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові);
в) санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);
г) інші державні програми медичної та санітарної допомоги (медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров’я і заходи санітарної освіти, інші програми і заходи);
4) соціальний захист та соціальне забезпечення:
а) державні програми соціального захисту та соціального забезпечення: допомога по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям; виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання та трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для престарілих і інвалідів; будинки-інтернати для дітей-інвалідів; центри по нарахуванню пенсій; притулки для неповнолітніх;
б) республіканські Автономної Республіки Крим і обласні програми і заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;
в) інші державні соціальні програми;
5) культуру і мистецтво:
а) державні культурно-освітні програми (республіканські Автономної Республіки Крим та обласні бібліотеки, музеї та виставки);
б) державні театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, інші заклади та заходи у галузі мистецтва);
в) інші державні культурно-мистецькі програми;
6) фізичну культуру і спорт:
а) державні програми з розвитку фізичної культури і спорту (навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, заходи з фізичної культури і спорту республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);
б) державні програми з інвалідного спорту і реабілітації (республіканський Автономної Республіки Крим та обласні центри з інвалідного спорту і дитячо-юнацькі спортивні школи інвалідів та спеціалізовані спортивні школи паралімпійського резерву; проведення навчально-тренувальних зборів і змагань з інвалідного спорту республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);
7) місцеву міліцію.
До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) місцеву пожежну охорону;
2) позашкільну освіту;
3) соціальний захист та соціальне забезпечення:
а) програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;
б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;
в) програми соціального захисту малозабезпеченої категорії учнів професійно-технічних навчальних закладів;
4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;
5) культурно-мистецькі програми місцевого значення;
6) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;
7) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;
8) типове проектування, реставрацію та охорону пам’яток архітектури місцевого значення;
9) транспорт, дорожнє господарство:
а) регулювання цін на послуги метрополітену за рішеннями органів місцевого самоврядування;
б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (в тому числі роботи, що проводяться спеціалізованими монтажно-експлуатаційними підрозділами);
в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого значення;
10) заходи з організації рятування на водах;
11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;
12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;
13) управління комунальним майном;
14) регулювання земельних відносин;
15) інші програми, затверджені відповідною радою згідно із законом.
До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:
1) погашення основної суми боргу відповідно Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування;
2) капітальні вкладення;
3) внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб’єктів підприємницької діяльності.
1.3. Аналіз зарубіжної практики формування місцевих бюджетів
Прагнення до побудови в Україні ефективної системи взаємовідносин між органами різних рівнів у бюджетній сфері і бажання уникнути економічно необґрунтованих рішень спонукає до вивчення як позитивного, так і негативного світового досвіду в організації міжбюджетних відносин. Будь-яка бюджетна система має бути зорієнтована на розв'язання завдань будівництва системи, котра відповідала б таким основним вимогам, як соціальна справедливість, економічна ефективність, політична стабільність. У різних країнах існують різноманітні умови (адміністративні, соціальні, національні, культурні, історичні тощо), які впливають на побудову взаємовідносин різних рівнів влади у бюджетній сфері. Залежно від цих умов кожна країна по-своєму вирішує питання побудови міжбюджетних відносин.
Подальше входження України в світовий ринок свідчить про необхідність вивчення та використання зарубіжного досвіду самоврядування територій, сучасної практики формування місцевих органів влади. Фінанси місцевих органів врядування є важливою частиною фінансових систем країн з розвинутою ринковою економікою.
Звернувшись до історії формування бюджетів, методам та принципам структур інших держав, можна зрозуміти економічний зміст регулювання бюджетами багатьох напрямів суспільного життя.
Стан місцевих бюджетів, їх характеристики в окремих країнах сильно відрізняються, що обумовлено історичними традиціями, діючим законодавством, яке визначає форми та розміри державного контролю місцевих фінансів і компетенції місцевих органів влади, взаємовідносинами ніж місцевими бюджетами та іншими фінансовими інститутами. Але практично всі самоврядні бюджети економічно розвинених демократичних країн будуються на спільних принципах, які визначені в Світовій Декларації та Європейській Хартії місцевого самоврядування [23].
Основний принцип побудови бюджетної системи економічно-розвинених країн - це наявність у місцевого самоврядування достатніх власних фінансових ресурсів, які, за невеликим виключенням, практично всі акумулюються в бюджетах відповідних територіальних утворень. Частина доходів бюджетів самоврядування формується за рахунок податків і зборів, рівень яких, ставки та базу оподаткування може формувати місцева влада.
Джерела фінансування дохідної частини місцевих бюджетів повинні носити незалежний та постійний характер для забезпечення сталого та гарантованого фінансування видатків. До територій з показниками економічного розвитку нижчими за середній, застосовуються процедури фінансового вирівнювання. Кошти, отримані місцевою владою у вигляді субсидій не повинні бути обмежені цільовим призначенням.
Місцеві бюджети як в Україні так і економічно розвинених країнах мають обмежений вплив на загальноекономічні процеси, зокрема такі показники, як інфляція, зайнятість населення та рівень економічного зростання. В кращому випадку місцеві органи влади можуть використовувати засоби впливу фінансово-бюджетної політики, створювати дефіцит у разі необхідності підвищення сукупного попиту, або надлишок ресурсів для стримування сукупного попиту на підвідомчих територіях.
Характерним для всіх країн, є те, що будь-які макроекономічні результати, які досягнуті певним територіальним утворенням, завжди будуть мати тенденцію до розповсюдження на інші прилеглі території. Тобто знизити рівень безробіття на певній території можна, вживши певних заходів (зниження ставок податків, тощо), але ефект буде обмежений через те, що частина майбутніх робочих місць буде створена для населення сусідніх територіальних громад.
В цілому з точки зору проведення активної економічної та стабілізаційної політики, місцеві органи мають значно менші важелі впливу ніж структури центральної державної влади. Але, не слід і недооцінювати роль місцевих бюджетів у створенні стабільного інвестиційного клімату, сприятливої ділової атмосфери, залученні інвесторів та створенні робочих місць. Виходячи з Європейської орієнтації зовнішньої політики України, сьогодні і в майбутньому, фінансово-бюджетну політику України слід оцінювати виходячи з критеріїв Маастрихтського договору. Згідно з ним усі кандидати на вступ у Економічну співдружність не повинні мати надмірний бюджетний дефіцит. Договір та додані до нього протоколи не дають чітких критеріїв дефіциту, однак в якості довідкових названі два показника: загальний урядовий дефіцит до 3% від валового внутрішнього продукту (ВВП) і загальний державний борг до 60% ВВП. Там, де органи самоврядування мають відносну свободу в проведенні своєї фінансово-бюджетної політики, їх дефіцити створюють більшу частку дефіциту в цілому. Тому виникає необхідність тісної взаємодії та координації дій між органами самоврядування і державної влади.
Закономірністю бюджетного устрою економічно-розвинених країн є відсутність підпорядкованості бюджетів самоврядування загальнодержавному бюджету та бюджетам адміністративних утворень інших рівнів самоврядування. Для зарубіжних країн характерна три або чотирирівнева система незалежних бюджетів. У Франції - це бюджет центрального уряду, бюджети регіонів, бюджети департаментів та бюджети комун; у ФРН - бюджет федерації, бюджет землі, бюджет округу і бюджет общини, у Польщі - бюджет центрального уряду, бюджети воєводств, бюджети повітів та гмін.
Основними джерелами доходів бюджетів місцевих органів влади в економічно-розвинених зарубіжних країнах є місцеві податки і збори, платежі за послуги, фінансові відрахування, позики та інші джерела доходів. До категорії інших входять такі надходження: штрафи та неустойки, спеціальні доходи від муніципальних підприємств, прибуток від реалізації муніципальної власності тощо. Частка місцевих податків у доходних джерелах місцевих бюджетах розвинених Європейських країн знаходиться в межах від 10 до 60%. В середньому даний показник складає від 25 до 35% від суми муніципального фінансування. Збори та платежі становлять як правило не більше 25% доходних джерел місцевих бюджетів [37, с. 173-174].
Основним елементом фінансового забезпечення бюджетів місцевих органів влади в зарубіжних країнах є цільові субсидії, блочні субсидії, дольові податки. У різних країнах частка таких фінансових відрахувань становить від 20 до 90% загальних доходів. В більшості країн такий показник знаходиться в інтервалі від 30 до 60%.
Джерела фінансування доходної частини місцевих бюджетів в провідних країнах Європи подані в табл. 1.1. Частка місцевих податків у доходних джерелах місцевих бюджетах розвинених Європейських країн знаходиться в межах від 10 до 60%. В середньому даний показник складає від 25 до 35% від суми муніципального фінансування. Збори та платежі становлять як правило не більше 25% доходних джерел місцевих бюджетів. Основним елементом фінансового забезпечення бюджетів місцевих органів влади в зарубіжних країнах є цільові субсидії, блочні субсидії, дольові податки. У різних країнах частка таких фінансових відрахувань становить від 20 до 90% загальних доходів. В більшості країн такий показник знаходиться в інтервалі від 30 до 60%.
Таблиця 1.1.
Джерела доходів місцевих бюджетів в країнах Європи, (%) [46, с. 181].
| Країни | Виключно місцеві податки | Збори та платежі | Відрахування | Позики | Інші |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| Австрія | 15 | 19 | 35 | 8 | 23 |
| Бельгія | 32 | 5 | 40 | 13 | 10 |
| Данія | 51 | 22 | 24 | 2 | 1 |
| Франція | 36 | 2 | 26 | 10 | 26 |
| Німеччина | 19 | 16 | 45 | 9 | 11 |
| Італія | 18 | 11 | 38 | 9 | 24 |
| Норвегія | 42 | 16 | 33 | 7 | 2 |
| Польща | 21 | 7 | 60 | - | 12 |
| Швеція | 61 | 8 | 19 | 1 | 11 |
| Швейцарія | 46 | 24 | 18 | 3 | 9 |
| Великобританія | 11 | 6 | 77 | - | 6 |
Нетрадиційним для України і поширеним в зарубіжних країнах інструментом фінансування частини доходів місцевих бюджетів є позики. Вони в середньому складають близько 10% доходів місцевого бюджету і не є основним джерелом надходжень.
Як свідчить світовий досвід доходні джерела не є взаємозамінними. Основні принципи щодо їх використання полягають в наступному:
- надходження від місцевих податків та платежів повинні використовуватись для фінансування поточних витрат по власних повноваженнях місцевого самоврядування;
- надходження фінансових відрахувань в частині оподаткування використовуються для фінансування делегованих повноважень;
- позики використовуються для фінансування видатків розвитку (капітальних витрат) та тільки в окремих випадках для фінансування поточних витрат;
- надані субсидії використовуються тільки на ті цілі на які вони надані.
При аналізі фінансового забезпечення бюджетів органів місцевого самоврядування робимо висновок, що основні причини застосування місцевого оподаткування полягають в наступному:
- за допомогою місцевих податків органи самоврядування можуть регулювати кількість та якість послуг, що надаються в залежності від потреб місцевого населення, що неможливо зробити за рахунок субсидій;
- використання фінансових ресурсів, які отримані із державного або інших бюджетів буде менш ефективним з огляду на перенесення відповідальності за невисоку якість послуг на недостатнє фінансування;
- при здійсненні фінансування місцевих послуг за рахунок субсидій, розпорядник коштів повинен бути здійснювати контроль за витрачанням наданих коштів, що є недоцільним з огляду на зміст і функції самоврядування.
- схема фінансування видатків по власних повноваженнях за рахунок субсидій не сприяє зацікавленості місцевих органів влади у економічному розвитку території.
В деяких країнах місцевим органам влади виділяються значні кошти від оподаткування, але вони позбавлені можливості впливати на рівень ставок оподаткування. Це здійснюється за допомогою системи, яка відома як схема дольових податків. Найбільш показовим прикладом в цьому плані є Німеччина і Австрія, де ця система розповсюджується на центральний уряд, землі, а також на муніципалітети.
Дольовий податок означає надання місцевим органам влади права на певну долю коштів, отриманих в результаті збору деяких загальнонаціональних податків. В окремій країні можуть застосовуватись декілька дольових податків, при цьому в розпорядження місцевих органів влади направляються різні їх долі.
В Німеччині та Австрії існує три основних типи дольових податків, які розподіляються наступним чином (табл.1.2).
Таблиця 1.2
Основні дольові податки Німеччини та Австрії [46, с. 158].
| Вид податку | Державний бюджет, % | Землі, % | Муніципалітети, % | |||
| Нім. | Австр. | Нім. | Австр | Нім. | Австр. | |
| Прибутковий податок з громадян | 42,5 | 60 | 42,5 | 22 | 15 | 18 |
| Податок з корпорацій | 50 | - | 50 | - | - | - |
| ПДВ | 50,5 | 69 | 49,5 | 19 | - | 12 |
| Податок з нафтопродуктів | - | 88,5 | - | 8,5 | - | 3 |
Порядок дії цієї системи в Німеччині та Австрії різний, але саме ці приклади заслуговують окремого розгляду. Слід відзначити, що в Німеччині вказані податки забезпечують біля 75% всіх податкових надходжень. По прибутковому податку з громадян та податку з корпорацій сума надходжень, яка належить земельним і місцевим органам влади, розподіляється між ними пропорційно сумі податків, зібраних кожним з територіальних утворень. Проте доля ПДВ, що виділяється кожному з них, визначається пропорційно кількості населення в кожній територіальній одиниці.
В Австрії більшість податків відносяться до категорії дольових. Проте правила розрахунку частки центральних та місцевих органів влади дуже складні, тому реальний розподіл податкових надходжень не настільки ясно виражений. Для кожного земельного і місцевого органу влади доля надходжень від прибуткового податку з громадян визначається у відповідності з загальнонаціональними податковими надходженнями і кількістю населення, в той час як доля ПДВ визначається тільки за кількістю населення. При розподілі надходжень від податку з нафтопродуктів беруться до уваги такі фактори як кількість населення, протяжність автошляхів, площа території та рівень надходжень від збору податків з нафтопродуктів.
Система дольового оподаткування найкращим чином підійде країнам, де дотримуються таких же точок зору відносно ролі місцевих органів влади як і в Німеччині, і де є конституційні гарантії відрахування частки податкових коштів.
Позиковий капітал місцевими органами влади зарубіжних країн використовується для фінансування інвестиційних проектів. Інколи позики використовуються для покриття тимчасових касових розривів для фінансування поточних витрат, але така практика не є систематичною.
Бюджети місцевих органів влади зарубіжних країн поділяються на два самостійні за функціональною ознакою бюджети – поточний бюджет та бюджет розвитку або інвестиційний бюджет. З поточного бюджету самоврядування здійснюються видатки на утримання соціальної сфери, закладів культури, житлово-комунального господарства, доріг місцевого значення, на фінансування делегованих повноважень: освіти, охорони здоров’я тощо. Видатки бюджету розвитку спрямовуються на фінансування інвестиційних проектів та розвиток території. В більшості країн інвестиційні видатки місцевих бюджетів складають від 1 до 2% ВВП.
Місцеві органи влади покликані відігравати вирішальну роль у досягненні соціальної злагоди, економічного благополуччя і стабільного розвитку економічно розвинених країн. Їх діяльність є важливим фактором гарантії демократичної стабільності не тільки в середині країни а й в цілому на континенті.
Місце органів місцевого самоврядування, а в більш широкому контексті – в європейському та світовому будівництві, і методи виконання наданих їм функцій неможливо розглядати відокремлено від фінансових ресурсів, що знаходяться в їх розпорядженні. Якщо ствердження демократії означає зміцнення місцевого самоврядування, це в свою чергу означає створення системи фінансування місцевих органів влади, яка одночасно є і ефективною, і справедливою, а також відповідає загальним економічним пріоритетам держави.
Універсальної моделі фінансування місцевих органів місцевого самоврядування не існує: в кожній країні є власні особливості і пріоритети. Але фінансове забезпечення органів місцевого самоврядування в економічно розвинених демократичних країнах будується на деяких загальних принципах.
Проаналізувавши досвід зарубіжних країн виділимо основні принципи організації фінансового забезпечення та бюджетної діяльності місцевого самоврядування, які доцільно було б використати при побудові української моделі бюджетів органів місцевого самоврядування:
По-перше, як окремою державою і на міждержавному рівні визнається право місцевих органів влади утворювати власні відокремлені бюджети і акумулювати в них достатні власні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатись в межах своїх повноважень. Фінансування завдань місцевого самоврядування здійснюється за невеликими виключеннями тільки через бюджет. Наповнення доходної частини місцевих бюджетів в розвинених зарубіжних країнах співвідноситься з обов’язками місцевих органів влади, які покладені на них у відповідності до законодавства і Конституції.
По-друге – одним з основних джерел формування доходної частини бюджетів органів місцевого самоврядування з огляду на світовий досвід є надходження від місцевих податків і платежів. Ставки, базу оподаткування, порядок справляння цих податків визначаються органами самоврядування на місцях самостійно в межах наданих законом повноважень. Джерела доходів повинні мати достатньо диверсифікований і постійний характер.
По-третє, слабкі у фінансовому відношенні регіони потребують застосування процедур фінансового вирівнювання для ліквідації впливу нерівномірного розподілу потенційних джерел фінансування. Але такі заходи щодо вирівнювання доходів бюджетів місцевих органів влади не повинні обмежувати свободу дій органів місцевого самоврядування. Основним елементом фінансового вирівнювання є субсидії. Вони як правило не обмежуються цільовим призначенням для фінансування окремих проектів.
Четверте, місцеві органи влади економічно розвинених зарубіжних країн в своїй діяльності мають доступ до національного ринку капіталу і широко використовують позички для здійснення капіталовкладень.
Серед повноважень місцевих органів влади зарубіжних країн важливою є їх можливість регулювати діяльність і управляти наданням громадських послуг, через управління значною кількістю комунальних структур.
Представляє інтерес для запровадження в Україні принцип включення до бюджетів самоврядування коштів комунальних підприємств, у вигляді так званих “приєднаних бюджетів”. Наявність приєднаних бюджетів дозволяє місцевій владі ефективно управляти наданням комунальних послуг та діяльністю відповідних підприємств та служб на підвідомчій території.
Як правило, більш висока централізація бюджетної системи і більший обсяг бюджетних коштів, що перерозподіляються, характерні для країн з високим ступенем нерівності бюджетного забезпечення. Наприклад, у Німеччині після об'єднання Західної і Східної частин спостерігається нерівність бюджетного забезпечення між землями: близько 73,0% податкових доходів стягуються на рівні федерації, а обсяг переданої фінансової допомоги з федерального бюджету перевищує 20% доходів земель. Разом з тим у Канаді, де з 12 суб'єктів федерації лише два характеризуються істотно меншою бюджетною забезпеченістю, у федеральний бюджет стягується тільки 48,2% податкових доходів, обсяг фінансової допомоги становить близько 15% доходів. При цьому і в Німеччині, і в Канаді досягається основна мета міжбюджетного регулювання - здійснюється бажане вирівнювання бюджетної забезпеченості суб'єктів федерації, тобто кінцеві споживачі мають відносно рівний доступ до бюджетних послуг [46].
В усіх розглянутих країнах, крім Австрії, регулюючу функцію виконують бюджетні трансферти та регулюючі доходи до місцевих бюджетів у вигляді відрахувань частини від загальнодержавних податків, які розподіляються на основі формалізованого механізму (що ґрунтується насамперед на подушовому підході). У той же час податки, що вводяться центром і розподіляються на частковій основі, закріплюються за всіма суб'єктами міжбюджетних відносин за єдиними нормативами.
Огляд міжбюджетних відносин в зарубіжних країнах та формування доходної бази місцевих бюджетів включає в себе короткий огляд податкової системи і насамперед систему взаємодії центральних і місцевих органів влади, порядок надання бюджетних трансфертів місцевим органам влади.
Сполучені Штати Америки, наприклад, являють собою федеративну республіку, що складається з 50 штатів. Конституція США, прийнята в 1789 р., визначає повноваження федерального уряду і повноваження штатів у цілому. Федеральні органи влади не втручаються в питання податкової політики штатів, за незначним винятком, останні мають повну свободу в цій сфері. Відповідно до бюджету на 2001 р. основними доходними джерелами федерального бюджету є податок на доходи фізичних осіб (48,2% усіх доходів федерального бюджету), внески на соціальне страхування та в пенсійні фонди (33,8%), податок на доходи корпорацій (9,6%) і акцизи (3,8%). Ані конституція США, ані будь-який з федеральних законів не встановлюють обмежень на податки, які влади штату в межах своїх повноважень вважають за потрібне вводити на визначені види економічної діяльності, для фірм, приватних осіб. Штати вправі самі вирішувати, які податки їм вводити, яку ставку оподаткування встановлювати і до якої бази її застосовувати. Штати не мають права здійснювати грошову емісію та оподатковувати міжнародну торгівлю (встановлювати імпортні чи експортні мита), але можуть використовувати будь-які інші джерела доходів за умови, що це не суперечить чинному законодавству.
У 1997 р. федеральний уряд встановив мораторій на податки штатів на торгівлю з використанням електронних коштів, але цей випадок є винятком з правила, згідно з яким федеральний уряд не втручається в податкову політику штатів. Часто штати самі приймають рішення, що обмежують їхні можливості для збільшення доходів, і закріплюють ці рішення у своїх конституціях, але такі обмеження встановлюються лише добровільно і ніколи не диктуються федеральним урядом.
Основними джерелами доходів бюджетів штатів у 1994 р. були платежі до фондів соціального страхування і пенсійних фондів (25,4% власних доходів бюджетів штатів у тому ж році), податки з продажу (18,7%), податки на доходи фізичних осіб (17,9%), акцизи (9,0%) і доходи за рахунок використання власності (9,0%). Основними джерелами доходів місцевих бюджетів були податки на майно (37,4% власних доходів місцевих бюджетів у 1996 р.), доходи за рахунок використання власності (21,6%), інші доходи (19,4%) і податки з продажу (5,6%) [26].
Частка фінансової допомоги, наданої нижчим рівням влади у вигляді грошових трансфертів, у витратах федерального бюджету протягом останніх 20 років залишалася досить стабільною і коливалася на рівні 13% загального обсягу витрат федерального бюджету. У 1999 р. ця частка досягла 15,2%, а в бюджеті на 2001 р. вона становить 16,5% ($305,6 млрд. при запланованих витратах федерального бюджету $1 835 млрд.). Частка фінансової допомоги в доходах штатів становить близько 27,9% [26].
У федеральному бюджеті на 2001 р. передбачено виділення цільових трансфертів на суму $305,6 млрд. З них $273,0 млрд. передається у вигляді 160 цільових трансфертів, що розподіляються на підставі формули, а решта $32,6 млрд. передаються у вигляді трансфертів під проекти, що розподіляються на конкурсній основі. Найбільшу частку у трансфертах становлять кошти, які виділяються на охорону здоров'я (43,8% загального обсягу трансфертів), соціальну підтримку (22,5%), освіту, а також фонду зайнятості і на професійну підготовку (14,8%). При цьому 62% трансфертів спрямовуються на виплати фізичним особам, 17% - на фінансування капітальних витрат і 21% - на інші цілі, в основному на освіту, професійну підготовку і надання соціальних послуг. Найбільша сума ($174,4 млрд., або 57% загального обсягу трансфертів) виділяється через Департамент охорони здоров'я - у п'ять разів більше, ніж через будь-який інший департамент.
Підтримка штатів і місцевих органів влади за рахунок федерального бюджету здійснюється також за рахунок податкових витрат, під якими маються на увазі втрати федерального бюджету, що виникають у результаті виключення з оподатковуваної бази по федеральних податках її окремих елементів. До елементів, що виключаються, передусім відносяться суми, що сплачують платники податків до бюджетів штатів і місцевих бюджетів у вигляді прибуткового податку і податку на майно, а також кошти, одержувані ними у виді процентних платежів по облігаціях штатів і місцевих органів влади. Таким чином, коли якийсь із штатів вирішить збільшити ставку прибуткового податку, що надходить до його бюджету, податкова база федерального прибуткового податку зменшиться і федеральний бюджет недоодержить кошти. Подібні втрати федерального бюджету фактично є фінансовою допомогою штатам. Оцінка розмірів фінансової допомоги, яку буде передано по таких каналах з федерального бюджету в 2001 р., становить $98,7 млрд.
Канада, як і США, є федерацією 10 провінцій і двох територій, уряд яких є другим рівнем державної влади, а бюджети - рівноправними з федерацією учасниками міжбюджетних відносин. Це північні території, рівень життя в яких традиційно нижчий, ніж у провінціях.
Податки в Канаді можуть встановлюватися на всіх рівнях бюджетної системи: федеральному, провінційному/територіальному і місцевому. У Канаді немає регулюючих податків. Перелік податків, встановлюваних бюджетами провінцій, територій і місцевих бюджетів, є відкритим.
Основні надходження до консолідованого бюджету Канади забезпечуються за рахунок податків, що вводяться федеральним урядом. До таких податків належать, наприклад, прибутковий податок з фізичних осіб, податок на доходи корпорацій, податок на товари і послуги (аналог ПДВ), акцизи, імпортні мита, відрахування на соціальне страхування. При цьому доходи за даними видам податків зараховуються як у федеральний бюджет, так і в бюджети провінцій/територій (у законодавче встановлених частках). Виняток становлять лише імпортні мита, ряд акцизів і податки на нерезидентів, які стягуються тільки федеральним урядом. По прибутковому податку і податку на доходи корпорацій, що вводяться федеральним урядом, бюджети провінцій/територій можуть встановлювати додаткові податкові ставки і податкові пільги. Крім того, провінції мають право встановлювати власні податки, наприклад на використання природних ресурсів, на ігорний бізнес, алкогольну продукцію, податок з продажу, податки на майно і нерухомість, спеціальні ліцензійні збори.
Основні доходи бюджетів провінцій/територій забезпечуються за рахунок надходжень по прибутковому податку з фізичних осіб (30%), податку з продажів (16%), а також неподаткових доходів, зокрема від інвестицій, використання природних ресурсів, реалізації товарів і послуг (20%). Основні доходи місцевих бюджетів забезпечуються за рахунок податку на нерухомість (близько 70%) [36].
Крім податкових і неподаткових доходів бюджети провінцій/територій одержують трансферти з федерального бюджету. Загальний обсяг доходів і витрат бюджетів визначається з урахуванням переданої фінансової допомоги.
У Канаді існує два види трансфертів: податковий і грошовий. Грошовий трансферт здійснюється у вигляді перерахування коштів з федерального бюджету до бюджетів провінцій/територій. Податковий трансферт виникає у разі, коли федеральний уряд знижує федеральні ставки по податках, одночасно надаючи провінціям/територіям право підвищувати свої ставки по відповідних податках на аналогічну величину.
Німеччина також є федерацією 16 земель, уряди яких становлять другий рівень державної влади. Третій рівень бюджетної системи представлений місцевими органами влади, незалежність яких гарантована Конституцією.
Уряди земель мають законодавчу владу щодо власних податків і акцизів, які зараховуються до місцевих бюджетів (за умови, що ці акцизи не збігаються з федеральними).
Вертикальне вирівнювання в Німеччині здійснюється за допомогою загальних податків, що є регулюючими. Відповідно до Конституції федеральний уряд і землі мають рівні права на прибутковий податок, тому спочатку визначається частка, необхідна місцевим бюджетам, а потім залишається сума, яка розподіляється між рівнями державної влади.
При розподілі податку на прибуток корпорацій і податків з обороту федерація і землі також мають рівні права. При цьому в Конституції встановлено, що в різних землях повинні забезпечуватися рівні умови життя і податковий тягар не може бути надмірним. Частка податків з обороту може змінюватися залежно від зміни співвідношення витрат між федерацією і землями.
З 1998 р. у такій пропорції розподіляється залишок ПДВ, який лишається після закріплення 3,64% зведених зборів за бюджетами земель для відрахувань до пенсійної системи і закріплення 2,20% суми, що залишилася, за місцевими органами влади. Прибутковий податок розподіляється між землями за місцем реєстрації платників податків (резидентів). Податок на прибуток корпорацій розподіляється за формулою. Однак при розподілі ПДВ між землями не можна виходити ані з принципу реєстрації платника, ані з принципу місцезнаходження джерела, тому ПДВ було вирішено розподіляти пропорційно чисельності населення, що має ефект горизонтального вирівнювання.
Починаючи з 1996 р. федерація передає землям 18,2% надходжень від акцизів на нафту для інвестування в розвиток громадського пасажирського транспорту. Горизонтальне вирівнювання через перерозподіл ПДВ. Первісний розподіл доходів, отриманих з регулюючих джерел, потім трансформується за допомогою перерозподілу, заснованого на закріпленому в Конституції праві на однакові умови життя в різних землях. На першій стадії до 25% ПДВ, що підлягає зарахуванню до бюджетів суб'єктів федерації, перерозподіляється на користь земель, в яких після первісного розподілу податкових ресурсів податкові доходи виявилися низькими. У даний час перерозподіл на цьому етапі відбувається в основному на користь східних земель. Горизонтальне вирівнювання за допомогою трансфертів. На другій стадії застосовується схема з негативними трансфертами. Розподіл трансфертів споконвічне ґрунтується на прогнозах оподатковуваної бази, а пізніше, коли стають відомі фактичні значення бази оподаткування, коригується. Додатковий тягар складається зі статей витрат, що мають місце лише у конкретного суб'єкта федерації (наприклад, витрати на зміст порту). Витрати зафіксовано в законі про фінансове вирівнювання.
Таким чином, застосована в Німеччині схема трансфертів є схемою вирівнювання доходів на душу населення. На етапі негативних трансфертів відбувається підтягування душових доходів до 95% "необхідних ресурсів". На наступному етапі вирівнювання душові доходи слабкіших у фінансовому відношенні земель збільшуються до 99,5% "необхідних ресурсів" за рахунок додаткової фінансової допомоги з федерального бюджету.
Крім того, федерація перераховує деяким землям так звані "спеціальні трансферти". Це додаткові відрахування для східних земель (ВМ14 млрд. на рік до 2004 р.), трансферти західним землям, що компенсують втрати від включення східних земель до єдиної трансфертної схеми (виплачуються протягом 10 років), трансферти малим землям, що компенсують більші адміністративні витрати. Федерація також може виплачувати землям тимчасові субсидії для полегшення обслуговування боргу.
Як свідчить порівняння механізмів бюджетного вирівнювання, які застосовуються в різних країнах світу, підходи, що використовуються в Україні, мають з ними багато спільного. Більше того, Україна застосовує ряд елементів, які не тільки дозволяють врахувати особливості міжбюджетних відносин в інших країнах, а й забезпечують вищу порівняно з ними прозорість у розподілі фінансової допомоги.
Головне завдання бюджетного регулювання полягає в тому, щоб у конкретних економічних і політичних умовах обрати найефективнішу модель бюджетних відносин. Для цього насамперед необхідно чітко розподілити видаткові функції між рівнями влади, закріпити відповідні джерела фінансування, сформувати систему надання фінансової допомоги найбіднішим регіонам.
Критерієм ефективності кожної конкретної моделі зрештою можуть виступати тільки якість та обсяг бюджетних послуг, наданих населенню. Різні країни вирішують задачу вибору моделі бюджетних відносин по-різному. Проведений аналіз засвідчив, що ефективність системи міжбюджетних відносин визначається не ступенем централізації/децентралізації бюджетної системи, не наявністю чи відсутністю регулюючих податків, не частками доходів/витрат центрального уряду, не обсягом і способами надання фінансової допомоги, а чітко встановленою і збалансованою системою всіх цих чинників, які точно відповідають особливостям держави.
Ефективність системи міжбюджетних відносин у розглянутих країнах досягається в результаті забезпечення адекватності доходних джерел видатковим потребам усіх рівнів бюджетів. Сума власних доходів бюджету і переданих трансфертів дозволяє повністю виконати встановлені видаткові зобов'язання. Розподіл фінансової допомоги характеризується прозорістю і стабільністю механізму вирівнювання. Процедура розрахунку фінансової допомоги залишається незмінною протягом як мінімум трьох-п'яти років. У результаті кожен суб'єкт має можливість спрогнозувати свої доходи на майбутні періоди. Розмір трансферту залежить тільки від об'єктивних чинників, які впливають на видаткові потреби і доходний потенціал бюджетів, а процедура розрахунку фінансової допомоги не позбавляє одержувачів допомоги зацікавленості у зростанні власних бюджетних доходів.
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТУ РАЙОНУ В МІСТІ (НА ПРИКЛАДІ ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО РАЙОНУ В М.КИЄВІ)
2.1. Особливості організації бюджетного процесу на місцевому рівні в Україні
Місцеві бюджети є фінансовою базою органів місцевого самоврядування та вирішальним фактором регіонального розвитку. Наявність місцевих бюджетів закріплює економічну самостійність місцевих органів самоврядування, що передбачено Конституцією та Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 27.05.97р., активізує господарську діяльність, дозволяє їм розвивати інфраструктуру на підвідомчій території, розширювати економічний потенціал регіону, виявляти і використовувати резерви фінансових ресурсів. В кінцевому підсумку все це розширює можливості місцевих органів влади у більш повному задоволенні потреб населення. [4]
Без налагодженого функціонування системи місцевого самоврядування важко формувати економічні структури, оскільки саме на місцевому рівні складаються значні та стійкі фінансові взаємовідносини. З цієї позиції вагомого значення набуває процес формування бюджетної діяльності органів місцевого самоврядування, тому що без стійкої фінансової бази місцевих органів самоврядування неможливий перехід усієї країни до насправді ринкових відносин.
Значні відмінності в рівні економічного розвитку регіонів і умовах життя в них ведуть до соціальних конфліктів та політичної нестабільності [53]. Тягар проблем, які нагромадилися, негативно позначається на розвитку регіонів.
Децентралізація системи державного управління в Україні є однією з найбільш актуальних та складних задач. Необхідність її вирішення обумовлена недостатнім розвитком органів місцевого самоврядування, а також соціально-економічною нерівністю регіонів – тими проблемами, які дісталися Україні у спадщину від понад-мірно централізованого СРСР.
У розвинених країнах співвідношення між фінансовими можливостями органів місцевого самоврядування та контролем центрального управління розрізняються не тільки від країни до країни, але і в середині окремих країн в різні періоди часу - у відповідності з політичними та економічними пріоритетами влади [44].
Децентралізація компетенцій щодо розв'язання державних завдань у сучасних демократичних суспільствах дозволяє досить гнучко пристосовувати надання суспільних благ і послуг до потреб як окремих громадян. так і жителів різних регіонів. Можливість кращого врахування уподобань та інтересів громадян є основним економічним аргументом на користь фінансової самостійності регіональних та місцевих органів влади. Аргументом “проти” слугує необхідність створити в країні більш-менш однаковий рівень забезпечення населення суспільними благами і послугами. Тому багаторівневі бюджетні системи завжди виступають результатом пошуку компромісу між самостійністю регіонів і необхідністю міжрегіонального вирівнювання умов життя, що дістає відображення в розподілі державних функцій між центральними і місцевими органами влади, компетенцій щодо питань формування податкового законодавства, а також прав в управлінні податками і одержанні конкретних податків до відповідних бюджетів.
Проблема децентралізації є актуальною не тільки для України, але й для решти країн світу, як тих, що розвиваються, так і для тих, які вже мають розвинену ринкову економіку і є фінансовими магнатами у світі. Різні види місцевих національних державних структур існують у більшості країн з перехідною економікою, так як на них ще діє вплив соціалістичного режиму з його гаслом суцільної фіскальної централізації, де в середині держави на місцевому національному рівні велись справи на рівні адміністративної одиниці або підрозділу центру без надання будь-якої незалежності фіскальної або законодавчої відповідальності місцевих органів самоврядування. Такий стан на сьогоднішній день мають майже всі посткомуністичні країни, але разом з тим всі вони знаходяться на різному етапі розвитку власної економіки.
При натиску політичних і економічних занепокоєнь, особливо побоювання розпаду та макроекономічної кризи, постала об’єктивна необхідність у децентралізації державних фінансів.
Децентралізація це спосіб виміру величини переходу національної економіки від адміністративно-командної до ринкової. Подібно широкій економічній перебудові, вона буде вимагати багато складних реформ. Переглянутими мають бути не тільки структура податків і трансфертний механізм а також відповідальність за витрати має бути перегрупована у відповідності з різними рівнями урядових структур, але і самі погляди на те, що уряд може і має робити мають змінитись. Повністю уся діяльність громадського сектору має бути категорично перероблена, але у той самий час новим місцевим урядам мають дозволяти набирати штат та кількість установ таким способом, що зробить їх підзвітними за їх фіскальні рішення.
Такі реформи у місцевих та міжурядових фінансах мають велике значення. Міжурядова реформа та зміцнення місцевих (тобто проміжних серед місцевих) урядів є базою для підтримки залучення громадськості та приватного сектору. Субнаціональні уряди приймають до уваги зростання розподілу діяльності громадського сектору у більшості з перехідних економік попри те, що основна урядова діяльність зменшується, а місцеві уряди приймають на себе відповідальність за ту діяльність, яка колись реалізовувалась лише центральним урядом. Структура міжурядових відносин тісно пов’язана з такими критико-політичними питаннями, як ефективність мобілізації ресурсів, приватизація, соціальна безпека та стабілізація. В середині фіскального розподілу, наприклад, податкова реформа, контроль за дефіцитом, та міжурядові фінанси – всі пов’язані між собою: якщо хоча один з цих елементів недостатньо сплановано, цілісність усієї фіскальної структури може потрапити під сумнів. Аналогічно, якщо засоби заохочення побудовані на міжурядових планах є такими, що не відповідають нормам, служать для збільшення впливу центру або для підриву розвитку приватної ринкової економіки, може настати розчарування у проходженні реформ, загрожуючи як демократії, так і ринковій економіці.
Дохідна база місцевих бюджетів має важливий зв’язок з політикою макроекономічної стабілізації у країнах з перехідною економікою. Згадана фінансова політика (разом із монетарною політикою) є ключем макроекономічної стабілізації. Істотний дефіцит громадського сектору має місце у багатьох країнах з перехідною економікою у вигляді зменшення податкових надходжень у комбінації з спробою продовжити практику великих витрат, таких звичних при старому режимі. Місцеві дохідна та витратна частини бюджету можуть підтверджувати або проводити підривну діяльність, намагаючись контролювати дефіцит незважаючи на обмежені ресурси, що призводить до інфляційних фінансових процесів. До тих пір, звичайно, доки політична реформа у багатьох галузях необхідна для того, щоб відповідати цілям стабілізації, важливим є не ухилятись від виконання міжурядових об’ємів завдань.
В регіонах України використання індивідуальних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків призводить до того, що в кожному з них залишається різна частина зібраних податків, а динаміка доходів у розрахунку на одиницю податкових надходжень як по місцевих бюджетах у цілому, так і по окремих регіонах, є досить суперечливою і важко передбачуваною. Збільшення або зменшення питомої ваги регіону в загальній сумі державних доходів, як правило, не спричиняє відповідного збільшення (або зменшення) доходів його місцевих бюджетів. Відсутність чіткого взаємозв'язку між обсягом податків, які збираються, доходами місцевих бюджетів позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення державних доходів, що, в свою чергу, загострює проблему нестачі коштів не тільки на місцевому, але й на загальнодержавному рівні.
Міжрегіональний перерозподіл державних доходів досі не має ні чітко сформульованого змістовного обґрунтування та чітких правил, а запропонований у Бюджетному Кодексі формулярний підхід не зовсім відповідає реальним потребам органів місцевого самоврядування. Нетранспарентність такого перерозподілу призводить до того, що області, де рівень податкових надходжень у розрахунку на душу населення є вищим, ніж у середньому по Україні, опиняються в гіршому становищі з точки зору доходів місцевих бюджетів порівняно з областями, де він, відповідно, є нижчим.
Процеси міжрегіонального перерозподілу державних доходів не приводять до достатнього вирівнювання як витрат місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення, так і рівня забезпечення жителів різних регіонів країни суспільними благами і послугами. Істотні міжрегіональні відмінності спостерігаються практично по будь-якому з показників, що характеризують умови житла громадян, чи то охорона здоров'я, дошкільне виховання, освіта або розвиток транспортної інфраструктури.
В останні роки мали місце спроби змінити підходи до формування місцевих бюджетів України, але усі вони не торкнулися суті системи бюджетного планування, що склалася в умовах командно-адміністративної економіки. Суть цієї системи полягає в тому, що витрати місцевих бюджетів визначаються, насамперед, наявністю об'єктів місцевого господарства, а також закладів і організацій освіти, культури, охорони здоров'я, соціального забезпечення і соціального захисту, що перебувають у підпорядкуванні місцевих органів влади. Потім доходи місцевих бюджетів приводяться у відповідність з плановим рівнем їх витрат.
Наявність об’єктів і установ, фінансованих з місцевих бюджетів, є наслідком колишнього перерозподілу державних доходів в інтересах розвитку "пріоритетних" галузей. Регіони, де було розміщено підприємства таких галузей, могли розраховувати на одержання додаткових коштів для розвитку соціальної інфраструктури і комунального господарства. Тому формування доходів місцевих бюджетів на основі витрат, що склалися, призводить до перекручення оцінок фінансових потреб регіонів.
Ці витрати, з одного боку, не включають витрат, необхідних для фінансування завдань, які не розв'язуються через відсутність коштів, а з іншого – вони можуть бути залишені через неекономічні або просто марнотратні затрати. Крім того, існують об'єктивні відмінності між регіонами (в розмірах території, географічному положенні, кліматі, структурі економіки), які передбачають різні структуру і обсяг надання їх населенню локальних суспільних благ і послуг.
Такий підхід до формування місцевих бюджетів, який ґрунтується і на фінансуванні діючих об'єктів і установ, а не на функціях, покладених на місцеві органи влади, закріплює існуючу диференціацію регіонів за рівнем витрат місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення і тому є мало придатним для прийняття перспективних рішень. Цей підхід не дозволяє розв'язувати ряд питань, важливих для розвитку регіонів: хто повинен фінансувати будівництво нових об'єктів; і як бути з фінансуванням об'єктів, що повинні створюватися в майбутньому, якщо сфера їх діяльності виходить за межі відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Діюча система формування місцевих бюджетів, у якій відсутні чіткий розподіл відповідальності за витрати, чітке закріплення податків за різними видами бюджетів на досить тривалий час, а також зрозумілі правила й формули міжрегіонального перерозподілу доходів не створює жорстких бюджетних обмежень для місцевих органів влади і не примушує їх "жити по кишені".
Конституція України закріпила право введення податків за Верховною Радою, але в статті 143 Конституції правом встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону наділені територіальні громади села, селища, міста безпосередньо через утворені ними органи місцевого самоврядування. В розвиток конституційних положень у статті 69 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що органи місцевого самоврядування відповідно до закону можуть встановлювати місцеві податки та збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. [4] Таким чином, органи місцевого самоврядування мають право самостійно приймати рішення про введення місцевих податків і зборів, але відповідно до закону.
Розглянемо процес складання, розгляд, затвердження та виконання місцевих бюджетів, який здійснюється в такій послідовності.
Згідно з типовою формою бюджетних запитів, визначеною Міністерством фінансів України, і відповідно до статті 34 Бюджетного Кодексу [2] та з урахуванням особливостей складання проектів місцевих бюджетів місцеві фінансові органи розробляють і доводять до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів.
Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання місцевим фінансовим органам в терміни та порядку, встановлені цими органами. Головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих місцевим фінансовим органам бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту місцевого бюджету, згідно з вимогами місцевих фінансових органів.
Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів проводять аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі подають відповідно районним чи міським фінансовим органам пропозиції щодо показників проектів відповідних.
Після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад розрахунки прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методику їх визначення та інші показники, необхідні для складання проектів місцевих бюджетів, а також пропозиції щодо форми проекту рішення про місцевий бюджет (типова форма рішення).
У тижневий термін після ухвалення закону про Державний бюджет України в другому читанні Кабінет Міністрів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів для відповідних бюджетів і текстові статті, що визначають особливості міжбюджетних відносин на наступний бюджетний період), які були проголосовані Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний бюджет України в другому читанні.
Проект рішення про місцевий бюджет перед його розглядом на сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної ради схвалюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією чи виконавчим органом відповідної ради. Разом з ним необхідно подавати:
1) пояснювальну записку до проекту рішення, яка повинна містити: а) інформацію про соціально-економічний стан відповідної адміністративно-територіальної одиниці і прогноз її розвитку на наступний бюджетний період, які покладено в основу проекту місцевого бюджету; б) оцінку надходжень доходів з урахуванням втрат доходів у результаті наданих відповідною радою податкових пільг; в) пояснення до основних положень проекту рішення про місцевий бюджет, включаючи аналіз пропонованих обсягів видатків щодо функцій та програм. Обґрунтування включають бюджетні показники за попередній, поточний, наступний бюджетні періоди в розрізі класифікації видатків бюджету; г) обґрунтування особливостей міжбюджетних взаємовідносин (для районних, міських з районним поділом, міських, що об'єднують бюджети села, селища, міста районного значення) та надання субвенцій на виконання інвестиційних проектів (для бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва та Севастополя, обласних бюджетів); ґ) інформацію щодо погашення боргу Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, обсягів та умов запозичень;
2) прогноз показників відповідного бюджету за основними видами доходів, видатків та фінансування на наступні три бюджетні періоди;
3) проект показників зведеного бюджету району, міста з районним поділом, міста, що об'єднує бюджети села, селища, міста районного значення;
4) показники видатків, необхідні на наступні бюджетні періоди для завершення проектів, що враховані в бюджеті, за умови, якщо реалізація проекту триває більше одного бюджетного періоду;
5) перелік інвестиційних програм на наступний бюджетний період та на наступні три бюджетні періоди;
6) інформацію про хід виконання відповідного бюджету у поточному бюджетному періоді;
7) пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту відповідного бюджету (подаються до бюджетної комісії відповідної ради);
8) інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація чи виконавчий орган відповідної ради.
Рішенням про місцевий бюджет визначаються: 1) загальна сума доходів і видатків (з розподілом на загальний та спеціальний фонди), а також з розподілом видатків на поточні і капітальні; 2) граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) місцевого бюджету в наступному бюджетному періоді і боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування на кінець наступного бюджетного періоду; повноваження щодо надання гарантій Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, а також розміри цих гарантій з урахуванням положень статті 17 Бюджетного Кодексу; 3) бюджетні призначення головним розпорядникам коштів за бюджетною класифікацією; 4) доходи бюджету за бюджетною класифікацією; 5) бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів; 5) розмір оборотної касової готівки місцевого бюджету; 6) додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.
Відповідно до частин восьмої та дев'ятої статті 75 Бюджетного Кодексу Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради при затвердженні місцевих бюджетів повинні врахувати обсяги міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів, що були затверджені Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні. [2]
Бюджет Автономної Республіки Крим, обласні і районні бюджети, міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) бюджети на наступний бюджетний період затверджуються рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної обласної, районної чи міської ради не пізніше ніж у двотижневий термін після офіційного опублікування закону про Державний бюджет України.
Міські (міст районного значення) бюджети, районні у містах (якщо такі створено), селищні та сільські бюджети на наступний бюджетний період затверджуються відповідно рішеннями міської, районної в місті, селищної або сільської ради не пізніше ніж у двотижневий термін після затвердження районного чи міського (міст Києва і Севастополя, міста республіканського Автономної Республіки Крим чи міста обласного значення) бюджету.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (в разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені) забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів. Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами Державного казначейства України. Державне казначейство України веде облік всіх надходжень, що належать місцевим бюджетам, та за поданням органів стягнення, погодженим з відповідними фінансовими органами, здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.
Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. До затвердження розпису керівником місцевого фінансового органу затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.
Місцевий фінансовий орган у процесі виконання місцевого бюджету за доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів відповідного бюджету.
Органи стягнення забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до місцевих бюджетів податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства.
Якщо до початку нового бюджетного періоду не прийнято відповідне рішення про місцевий бюджет, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад мають право здійснювати витрати з відповідного бюджету лише на цілі, які визначені у рішенні про місцевий бюджет на попередній бюджетний період. При цьому щомісячні видатки не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених рішенням відповідної ради про бюджет на попередній бюджетний період. До прийняття рішення про місцевий бюджет на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється.
Періодичність, структура та терміни подання звітності про виконання місцевих бюджетів визначаються Державним казначейством України відповідно до вимог, встановлених для подання звітності про виконання Державного бюджету України в статтях 58 - 61 Бюджетного Кодексу [2].
2.2. Аналіз структури системи доходів бюджету Шевченківського району м. Києва
Проблема забезпечення доходів на рівні, необхідному для нормального функціонування держави та надання високоякісних державних послуг населенню залишається актуальною як для Державного, так і для місцевих бюджетів. Чи не найголовнішим завданням фінансової політики будь-якої держави є наповнення дохідної частини бюджетів. Від рівня наповнення бюджетів залежать розвиток і стан економіки в цілому, соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних одиниць, добробут населення тощо. Самостійність місцевих бюджетів України поки що багато в чому є лише декларованою в законодавстві. Їхня дохідна частина в основному залежить не від зусиль місцевої влади в розвитку власної бази оподаткування, а від перерозподілу фінансових ресурсів через державний бюджет. За збереження такої ситуації місцеві фінанси, безумовно, залишатимуться слабкими і не зможуть забезпечувати виконання покладених на місцеві органи влади функцій.
Згідно статистичних даних, найбільшу питому вагу в доходах місцевих бюджетів сьогодні мають надходженням від загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів, які практично не пов’язані з власною діяльністю органів місцевого самоврядування і становили в залежності від року 50–70% доходів загального фонду. В той же час, частка надходжень від власних джерел, насамперед від місцевих податків і зборів, за цей час не перевищувала 2–10%. Збереження такої структури і надалі не дасть можливості місцевим органам влади бути дійсно незалежними, як фінансово, так і політично, і, в свою чергу, дозволить їм перекладати відповідальність за власні прорахунки в економічній діяльності на державні органи влади.
Об’єктом дослідження в дипломній роботі є бюджет Шевченківського району м. Києва.
Відповідно до статтей 76, 77 Бюджетного кодексу України, пункту 23 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", враховуючи розпорядження Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 27.12.05 №1399 "Про схвалення проекту рішення Шевченківської районної в м. Києві ради "Про бюджет Шевченківського району м. Києва на 2006 рік", Шевченківська районна в м. Києві затвердила загальний обсяг надходжень бюджету Шевченківського району м. Києва на рік у сумі 207890,9 тис. грн, у тому числі трансфертів на погашення позики Міжнародного банку реконструкції та розвитку 450,5 тис. грн; субвенцій з Державного бюджету України 453,0 тис. грн та інші субвенції в сумі 4568,1 тис. грн, в тому числі:
1. Субвенція з Державного бюджету України на ремонт приміщень управлінь праці та соціального захисту населення Шевченківського району м. Києва для здійснення заходів з виконання спільного з Світовим банком проекту "Вдосконалення системи соціальної допомоги" - 106,7 тис. грн;
2. Субвенція з Державного бюджету на будівництво газопроводів-відводів та газифікацію населених пунктів - 346,3 тис. грн.;
3. На відновлення автошляхів району після зимового періоду - 1689,6 тис.грн.;
4. На ремонт місць загального користування в установах освіти -2571,7 тис. грн;
5. На придбання медичних наборів для дільничних лікарів - 306,8 тис. грн;
Обсяг доходів загального фонду бюджету Шевченківського району м. Києва на 2006 рік затверджено у сумі 181795,6 тис. грн; спеціального фонду 26095,3 тис. грн, із них бюджет розвитку - 17000,0 тис. грн (додаток А).
Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад за бюджетом району у 2006 році закріплені такі джерела доходів:
1. Загальний фонд бюджету:
1) Частина податку з доходів фізичних осіб та плати за землю у розмірах 17,0% та 50% відповідно;
2) Плата за ліцензії та сертифікати, які видані місцевими органами виконавчої влади, в тому числі плату за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами.
3)Плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.
4) Плата за оренду цілісних майнових комплексів комунальної власності територіальної громади району та плату за оренду іншого майна, що є у комунальній власності територіальної громади району, яка залишилася після сплати обов'язкових платежів до бюджету та експлуатаційних витрат.
5) Місцеві податки і збори, крім комунального податку та ринкового збору, які сплачують підприємства, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
6) Плату за спеціальне використання природних ресурсів.
7) Податок на промисел.
8) Державне мито в частині, що належить районному бюджету.
9) Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
10) Надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчим органом районної ради або утвореним ним в установленому порядку адміністративною комісію.
11) Податок на прибуток підприємств, які належать до комунальної власності територіальної громади району.
12) Єдиний податок на підприємницьку діяльність.
13) Частка прибутку підприємств районної комунальної власності, що вилучається до бюджету.
14) Фіксований сільськогосподарський податок.
2. Спеціальний фонд бюджету:
1) Власні надходження бюджетних установ та організацій, що фінансуються з бюджету району.
2) Надходження до цільових фондів, створених районною радою.
3) Надходження коштів від приватизації майна комунальної власності територіальної громади району.
Проаналізуємо структуру доходної частини бюджету Шевченківського району в 2006 році.
Таблиця 2.1
Дохідна частина бюджету Шевченківського району в 2006 році [12]
| Найменування доходів згідно із бюджетною класифікацією | Загальний фонд | Спеціальний фонд | Разом | ||||
| тис.грн. | Структура, % | тис.грн. | Структура, % | тис.грн. | Структура, % | ||
| Податкові надходження | 156 484,00 | 86,08 | 0 | 0 | 156484 | 75,27 | |
| Неподаткові надходження | 11 445,90 | 6,30 | 8642,3 | 33,12 | 20088,2 | 9,66 | |
| Доходи від операцій з капіталом | 0 | 0,00 | 17000 | 65,15 | 17000 | 8,18 | |
| Офіційні трансферти | 13865,7 | 7,63 | 453 | 1,73 | 14318,7 | 6,89 | |
| Разом доходів | 181795,6 | 100 | 26095,3 | 100 | 207890,9 | 100,00 | |
Як видно з таблиці 2.1, загальний фонд бюджету на 86,1% формується за рахунок податкових надходжень. Інші незначні складові - це неподаткові надходження та офіційні трансферти. Їх частка відповідно складає 6,30 та 7,63%%. В доходах загального фонду відсутні доходи від операцій з капіталом.
Спеціальний фонд на 65,15% формується за рахунок доходів від операцій з капіталом, на 33,12% - за рахунок неподаткових надходжень та на 1,73% - за рахунок офіційних трансфертів.
Якщо розглядати доходи бюджету Шевченківського району в 2006 році в цілому, то їх структуру зобразимо на рис. 2.1. Отже, податкові надходження складають 75% всіх доходів бюджету, неподаткові - 10%, доходи від операцій з капіталом – 8 %, офіційні трансферти – 7%.
Рис. 2.1. Структура дохідної частини бюджету Шевченківського району в 2006 році [12]
Розглянемо структуру найбільшої за питомою вагою групи доходів – податкових надходжень.
Таблиця 2.2
Податкові надходження бюджету Шевченківського району в 2006 році [12]
| Найменування доходів згідно із бюджетною класифікацією | тис.грн. | Структура, % | Структура за підгрупами, % | |
| Податкові надходження | 156 484,00 | 100,00 | ||
| Податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості | 80 284,60 | 51,31 | 100,00 | |
| Податок з доходів фізичних осіб | 79 489,60 | 50,80 | 99,01 | |
| Податок на прибуток підприємств і організацій, що належать до комунальної власності | 795 | 0,51 | 0,99 | |
| Збори за спеціальне використання природних ресурсів | 32 129,40 | 20,53 | 100,00 | |
| Платежі за спецвикористання ресурсів місцевого значення | 1 500,00 | 0,96 | 4,67 | |
| Плата за землю | 30 629,40 | 19,57 | 95,33 | |
| Внутрішні податки на товари та послуги | 20 688,50 | 13,22 | 100 | |
| Податок на промисел | 45 | 0,03 | 0,22 |
Продовження табл. 2.2
| Найменування доходів згідно із бюджетною класифікацією | тис.грн. | Структура, % | Структура за підгрупами, % | |
| Плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності | 460 | 0,29 | 2,22 | |
| Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами | 4 000,00 | 2,56 | 19,33 | |
| Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності | 16 183,50 | 10,34 | 78,22 | |
| Інші податки | 23 381,50 | 14,94 | 100,00 | |
| Місцеві податки і збори | 8 600,00 | 5,50 | 36,78 | |
| Фіксований сільськогосподарський податок | 4,4 | 0,00 | 0,02 | |
| Єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва | 14 777,10 | 9,44 | 63,20 |
Серед податкових надходжень найбільшу питому вагу займають податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості – 51,31% від усіх податкових надходжень. До того 99% цієї групи податків становить податок на доходи з фізичних осіб. В цілому податок на доходи з фізичних осіб форму 50,8% всіх податкових надходжень бюджету району.
Збори за спеціальне використання природних ресурсів становлять 20,53 % податкових надходжень. Ця група формується на 95,33% за рахунок плати за землю.
Частка внутрішніх податків на товари та послуги в податкових надходженнях - 13,22%. Ця група податків формується переважно за рахунок плати за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності (78,22%) та плати за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами (19,33). Зовсім незначну питому вагу складають надходження від плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності (2,22%) та податку на промисел (0,22%).
Рис. 2.2. Структура податкових надходжень бюджету Шевченківського району в 2006 році [12]
Остання група податкових надходжень бюджету району - це інші податки, які формують 14,94 % податкових надходжень. Більшу половину даної групи податкових надходжень складає єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва (63,2%). Другою важливою складовою виступають місцеві податки та збори (36,78%).
Таблиця 2.3
Неподаткові надходження загального фонду бюджету Шевченківського району в 2006 році [12]
| Найменування доходів згідно із бюджетною класифікацією | тис.грн. | Структура, % | Структура за підгрупами, % | |
| Доходи від власності та підприємницької діяльності | 108 | 0,94 | 100 | |
| Частина прибутку (доходу) господарських організацій (які належать до комунальної власності, або у статутних фондах яких є частка комунальної власності), що вилучається до бюджету | 108 | 0,94 | 100 | |
| Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу | 5 496,00 | 48,02 | 100,000 | |
| Плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого державного майна | 4 246,00 | 37,10 | 77,256 | |
| Державне мито | 1 250,00 | 10,92 | 22,744 | |
| Надходження від штрафів та фінансових санкцій | 60 | 0,52 | 100 | |
| Адміністративні штрафи та інші санкції | 60 | 0,52 | 100 | |
| Інші неподаткові надходження | 5781,9 | 50,52 | 100 | |
| Інші надходження | 5331,4 | 46,58 | 92,21 | |
| Інші надходження (надходження коштів бюджетних установ, що були задіяні в проекті енергозбереження) | 450,5 | 3,94 | 7,79 | |
| Разом неподаткових надходжень | 11 445,90 | 100,00 | - |
Неподаткові надходження бюджету Шевченківського району формуються переважно за рахунок адміністративних зборів та платежі, доходів від некомерційного та побічного продажу (48,02%) та інших неподаткових надходжень (50,52%). Доходи від власності та підприємницької діяльності та надходження від штрафів та фінансових санкцій займають досить незначну частку у неподаткових надходженнях загального фонду бюджету району.
Неподаткові надходження спеціального фонду формуються за рахунок власних надходжень бюджетних установ освіти, охорони здоров’я, культури і мистецтва, соціального захисту, фізичної культури і спорту.
Доходи від операцій з капіталом, які формують 8% доходів бюджету Шевченківського району, формуються за рахунок надходжень від відчуження майна, що знаходиться в комунальній власності.
Збалансування коштів бюджетів одного рівня, яке неможливо провести лише розмежуванням їхніх доходів і видатків, досягається за допомогою:
1) надання коштів із бюджету фінансово незабезпечених територій шляхом перерахування дотацій та субвенцій з вищого бюджету;
2) вилучення коштів до вищого бюджету у фінансово достатніх територій шляхом перерахування коштів з відповідних місцевих бюджетів до Державного бюджету України.
Структуризація місцевих бюджетів засвідчує, що понад 92% усіх бюджетів дотаційні і лише 8%- це бюджети які виступають донорами в умовах чинної системи бюджетного регулювання, або удвічі менше порівняно з 2001 р.
Впродовж 2002-2005 років сформувалася стала тенденція до зростання частки трансфертів з державного бюджету у доходах місцевих бюджетів. За підсумками 2005 року вона становила 43,5 відс. і, порівняно з 2001 роком, збільшилась на 14,5 відс. пункта (рис.2.3).
Рис. 2.3 Структура доходів місцевих бюджетів України у 2001-2005 роках [68]
Так, в бюджеті Шевченківського району в 2006 р. з метою ліквідації (зменшення) фінансового дисбалансу бюджету району передбачені офіційні трансферти в розмірі 7% від запланованих доходів.
Таблиця 2.4
Офіційні трансферти бюджету Шевченківського району в 2006 році [12]
| Найменування доходів згідно із бюджетною класифікацією | тис.грн. | Структура, % | |
| Офіційні трансферти: | 14318,7 | 100 | |
| Дотації | 9297,6 | 64,93 | |
| Субвенції | 5021,1 | 35,07 |
Офіційні трансферти заплановано формувати за рахунок дотацій (65%) та субвенцій (35%).
Для аналізу рівня виконання бюджету Шевченківського району за доходами використаємо дані про виконання бюджету району за 2005 рік.
Так, бюджет Шевченківського району м. Києва на 2005 рік затверджено в сумі 157229,8 тис. грн. Протягом звітного періоду до бюджету району вносились зміни, а саме: збільшено обсяг доходів і видатків загального фонду бюджету за рахунок субвенцій міста на 25545.1 тис. грн.; за рахунок субвенції держави на виконання заходів з упередження аварій та техногенних катастроф в сумі 1730,0 тис. гри. та на підвищення зарплати, реструктуризацію заборгованості виплат, передбачених ст.57 Закону України „Про освіту" в сумі 6403,4 тис. грн.; скорочено обсяг доходів і видатків загального фонду на суму дебіторської заборгованості станом на 01.01.05, за наслідками перевірки кошторисів та інше всього на суму 1627,8 тис. грн.
Внаслідок внесених змін уточнений план загального фонду бюджету склав по доходах 162909,2 тис. грн.
По спеціальному фонду бюджету також: план збільшено на 10541,15 тис. грн., в т.ч. за рахунок субвенції з Державного бюджету на газифікацію та виконання заходів з упередження аварій та техногенних катастроф 3220,0 тис. грн; за рахунок субвенції з Державного бюджету на погашення заборгованості громадян за житлово-комунальні послуги 2954,4 тис. грн.; за рахунок власних надходжень бюджетних установ 3986,1 тис. грн.; надходжень до цільового фонду ради 380,65 тис. грн.
Обсяг доходів загального фонду бюджету Шевченківського району на 2005 рік з урахуванням змін та доповнень складає 162909,2 тис. грн. (з них дотація вирівнювання з міського бюджету 8062,3 тис. грн., додаткова дотація з Державного бюджету для оплати праці на основі Єдиної тарифної сітки - 3860,8 тис. грн., інші субвенції з міського бюджету - 23414,3 тис. грн.), доходів спеціального фонду - 34705,6 тис. грн., із них бюджет розвитку -20220,0 тис. грн.
За 2005 рік до загального фонду районного бюджету надійшло 160921,0 тис. грн. при плані 162909,2 тис. грн., що складає 98,8 відсотка або не довиконано 1988,2 тис. грн. У порівнянні з минулим роком сума фактичних надходжень збільшилась на 49178,7 тис. грн. або на 44,0 відсотка.
Обсяг доходів загального фонду (без урахування обсягів міжбюджетних трансфертів) за 2005 рік складає 133981,9 тис. грн., що на 3673,7 тис. грн. або 2,8 % більше контрольних показників Головного фінансового управління (130308,2 тис. грн., включаючи дотацію вирівнювання).
Протягом 2005 року до кошику загального фонду бюджету району надійшло 83333,6 тис. грн., що на 18889,8 тис. грн. більше, ніж у 2004 році (64443,8 тис. грн.), динаміка надходжень становить 29,3 відсотка. Фактично план 2005 року по надходженнях 1-го кошику виконано на 102,9% (план 81008,8 тис. грн.).
Доходів спеціального фонду (без урахування обсягів міжбюджетних трансфертів) надійшло в сумі 32979,2 тис. грн. при плані 28531,1 тис. грн., перевиконання складає 15,6 % або 4448,1 тис. грн.
Основну суму надходжень до загального фонду бюджету становлять відрахування від податку з доходів фізичних осіб -46999,2 тис. грн. (питома вага яких склала 29,2% до загального обсягу надходжень), при плані 45402,4 тис. грн., перевиконання складає 1596,8 тис. грн. У порівнянні з минулим роком сума надходжень податку збільшилася на 13759,5 тис. грн. (фактично надійшло 33239,7 тис. грн.). Слід зазначити, що в 2004 році норматив відрахування від податку з доходів фізичних осіб до районного бюджету становив 13,7 %, а в 2005 році - 13,6% у січні-квітні, та 14,2% у травні-грудні.
Значну суму надходжень до загального фонду районного бюджету - 17,2 % - складають відрахування від плати за землю. Однак, цей показник районом за 2005 рік не виконано: при плані 28545,2 тис. грн., фактично надійшло 27654,2 тис. грн., недовиконання складає 891,0 тис. грн. Це пояснюється завищенням плану.
У порівнянні з аналогічним періодом минулого року надходження податку збільшились на 6776,4 тис. грн. Але треба зазначити, що норматив відрахування від плати за землю до районного бюджету в 2005 році збільшився на 10 % і складає 50% (в 2004 році-40%).
Також невиконаний план по інших надходженнях на 4761,6 тис. грн. (план - 4825,8 тис. грн., факт - 64,2 тис. грн.) через завищення плану для можливості фінансування видатків у повному обсязі.
По всіх інших джерелах загального фонду бюджету району має місце виконання та значне перевиконання розрахункових показників, затверджених рішенням районної ради (табл. 2.5).
Таблиця 2.5
Рівень виконання планових показників бюджету Шевченківського району м. Києва в 2005 році, тис.грн [13]
| Назва доходів | Факт 2004 року | 2005 рік | Відхилення факту 2005р. від 2004р | ||
| План | Факт | Відхилення (+,-) | |||
| Єдиний податок | 14539,0 | 16949,5 | 17082,4 | 132,9 | 2543,4 |
| Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними та тютюновими виробами | 2152,6 | 3446,0 | 3555,3 | 109,3 | 1402,7 |
| Плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності | 375,3 | 360,0 | 432,4 | 72,4 | 57,1 |
| Плата за користування надрами місцевого значення | 127,5 | 1493,0 | 1497,7 | 4,7 | 1370,2 |
| Місцеві податки та збори | 6740,7 | 7346,0 | 8225,5 | 879,5 | 1484,8 |
| Плата за оренду | 4868,3 | 3700,0 | 4203,3 | 503,3 | -665,0 |
| Податок на прибуток | 510,4 | 515,0 | 731,9 | 216,9 | 221,5 |
| Плата за торговий патент | 11981,9 | 13566,8 | 13648,2 | 81,4 | 1666,3 |
Надходження по платі за користування надрами збільшились в порівнянні з минулим роком на 1370,3 тис. грн. або в 11,7 раза в зв'язку з тим, що в районі крім основного платника ВАТ «Київопорядкомплект» в 2005 році з'явились ще 2 нових платники: ТОВ «Альянс-союз» та ТОВ «Конкорд».
Збільшення надходжень по платі за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними та тютюновими виробами в 1,6 раза в порівнянні з минулим роком пояснюється збільшенням вдвічі ставок згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік».
Дотація вирівнювання з міського бюджету була запланована на 2005 рік в сумі 8062,3 тис. грн. і фактично району перерахована повністю, в тому числі:
за І півріччя було отримано 712,5 тис. грн.;
за II півріччя- 7349,8тис. грн.
Додаткової дотації з Державного бюджету для оплати праці на основі Єдиної тарифної сітки надійшло 3860,8 тис. грн.
За 2005 рік до районного бюджету надійшло субвенцій в сумі 23414,3 тис. грн., в тому числі:
5063,1 тис. грн. - на погашення заборгованості комунальних житлово-експлуатаційних організацій перед акціонерною компанією "Київенерго";
20,0 тис. грн. - на придбання меблів для середньої загальноосвітньої школи №21;
47,6 тис. грн. - для розрахунків за вивіз сміття з ВАТ "Київспецтранс";
177,96 тис. грн. - для Центральної районної дитячої поліклініки на виконання ремонтних робіт в приміщеннях поліклінічного відділення №2;
90,0 тис. грн. - на ремонт приміщення управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації;
15,0 тис. грн. - на придбання меблів, іграшок та спеціального одягу для ДНЗ №157;
126.4 тис. грн. - на заміну асфальтового покриття спортивних майданчиків біля СШ№227 та №260;
400,0 тис. грн. - на ремонт фасадів жилих будинків по вул. Володимирській;
172,9 тис. грн. - на забезпечення санітарної очистки міста;
307,6 тис. грн. - субвенція з міського бюджету на ремонт фасадів по вул. Горького;
253,5 тис. грн. - субвенція по галузі "Фізична культура";
447,7 тис. грн. - субвенція по галузі "Культура і мистецтво ";
1119,4 тис. грн. - на відшкодування різниці між; затвердженим тарифом на послуги централізованого постачання гарячої води і водовідведення та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг;
1528,3 тис. грн. - субвенція по галузі "Освіта"; 2796,3 тис. грн. -субвенція на благоустрій району;
2798,5 тис. грн. - на відшкодування різниці між: затвердженим тарифом на послуги централізованого постачання холодної води і водовідведення та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг;
3394,0 тис. грн. - на відшкодування різниці між: затвердженим тарифом на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг;
390.6 тис. грн. - субвенція на медикаменти;
383,4 тис. грн. - на ремонт фасадів по вул. Володимирській;
2152,0 тис. грн. - субвенція на здійснення виплат, визначених Законом України «Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених ст. 57 Закону України „Про освіту" педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників бюджетних закладів;
1730,0 тис. грн. - на соціально-економічний розвиток регіонів, виконання заходів з упередженнях аварій та запобігання техногенним катастрофам у житлово-комунальному господарстві та на інших аварійних об'єктах комунальної власності та на виконання інвестиційних проектів.
Фактично використано субвенцій в сумі 23078,3 тис. грн.
Доходів спеціального фонду за 2005 рік надійшло в сумі 38386,8 тис. грн., із них:
• надходження коштів від відчуження майна, що знаходиться в комунальній власності - 22867,4 тис. грн.;
• власні надходження бюджетних установ - 8915,7 тис. грн.;
• цільові фонди, утворені органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади -1196,1 тис. грн.;
• субвенція з Державного бюджету на заходи щодо погашення заборгованості громадян за житлово-комунальні послуги та енергоносії в рахунок часткової компенсації втрат від знецінених грошових заощаджень -2954,4 тис. грн.;
• субвенція з Державного бюджету на будівництво газопроводів-відводів та газифікаціїю населених пунктів- 723,4 тис.грн.;
• кошти, одержані із загального фонду до бюджету розвитку (спеціального фонду) - 1729,8 тис. грн.
До бюджету розвитку Шевченківського району у 2005 році фактично надійшло 25320,6 тис. грн, при затвердженому бюджеті розвитку з урахуванням змін та доповнень на 2005 рік - 20220,0 тис. грн., в тому числі у розрізі видів надходжень:
• кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності в сумі 22867,4 тис. грн.;
• кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням Шевченківської ради - 1729,8 тис. грн.;
• субвенція з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів (будівництво газопроводів і відводів) - 723,4 тис. грн.
До цільового фонду Шевченківського району за 2005 рік надійшло 1196,1 тис. грн. Джерелами формування цільового фонду Шевченківської районної ради 2005 року є:
• Внески на соціально-економічний розвиток району в сумі 130,6 тис. грн.;
• інші надходження (інвесторські кошти) -1065,5 тис. грн.
По коду бюджетної класифікації 240603 «Інші надходження» до бюджету району в 2005 році надійшло коштів в сумі 31,354 тис. грн., в тому числі в розрізі окремих надходжень:
• за реєстрацію іноземних інвестицій - 24,480 тис. грн.;
• за реєстрацію валютного контракту - 1,186 тис. грн.;
• повернення фінансування минулих років - 3,315 тис. грн..;
• перерахування до бюджету коштів згідно актів КРУ та рішень суду -1,254 тис. грн..;
• за зіпсоване доручення - 0,044 тис. грн.;
• державне мито за простий перевідний вексель - 0,002 тис. грн..;
• за реєстрацію газети "Сьогодні" - 3,672 тис. грн.;
• за державну реєстрацію змін установчих документів - 0,051 тис. грн.;
• повернення зайво сплачених коштів згідно висновку - 2,650 тис. грн.
За 2005 рік фінансовим управління Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації тричі отримувалась короткотермінова позичка за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку без нарахування відсотків (табл. 2.6).
Таблиця 2.6
Отримані короткострокові позички за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку [13]
| Згідно з договором | Сума позички (тис. грн.) | Термін дії договору | Дата отримання коштів фінуправлінням | Дата повернення коштів | Напрямок використання позички |
| від 14.06.05 №10 | 5000,0 | до 09.09.05 | 15.06.05 | 02.07.05 | На захищені статті видатків бюджету |
| від 12.07.05 №18 | 7000,0 | до 11.09.05 | 13.07.05 | 05.08.05 | |
| від 12.08.05 №23 | 6000,0 | до 13.10.05 | 12.08.05 | 02.09.05 |
За 2005 рік фінансовим управлінням короткотермінові позички погашено своєчасно і заборгованості немає.
2.3. Аналіз структури видатків бюджету Шевченківського району м. Києва
Відповідно до статей 76, 77 Бюджетного кодексу України, пункту 23 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", враховуючи розпорядження Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 27.12.05 №1399 "Про схвалення проекту рішення Шевченківської районної в м. Києві ради "Про бюджет Шевченківського району м. Києва на 2006 рік", Шевченківська районна в м. Києві затвердила загальний обсяг витрат бюджету Шевченківського району м. Києва на 2006 рік у сумі 207890,9 тис. грн з урахуванням субвенцій із Державного бюджету України та інших субвенцій; в тому числі видатки загального фонду бюджету у сумі 181795,6 тис. грн; резервний фонд - 920,8 тис. грн; кошти за функціональною класифікацією (додаток Б).
Фінансування загальнорайонних видатків здійснюється через головних розпорядників бюджетних коштів районного бюджету шляхом передачі їм відповідних бюджетних призначень. Фінансування головних розпорядників бюджетних коштів проводиться відповідно до затверджених у встановленому порядку помісячних розписів доходів і видатків лише по бюджетних зобов'язаннях, зареєстрованих в органах державного казначейства, за умови виконання показників по мережі, штатах і контингентах, дотримання термінів виплати заробітної плати та виконання обсягів робіт, надання послуг та придбання товарів тощо.
Розмір оборотної касової готівки бюджету Шевченківського району м. Києва на 1 січня 2006 року встановлений у сумі 1000,0 тис. грн.
Розглянемо склад видатків бюджету Шевченківського району, які враховані в бюджеті м. Києва при встановленні нормативів відрахувань загальнодержавних податків і зборів до бюджету району:
1) Державне управління:
- функціонування виконавчої влади:
- виконавчий орган Шевченківської районної в м. Києві ради (Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація);
- органи місцевого самоврядування
2) Освіта:
а) дошкільна освіта:
- дошкільні заклади освіти;
б) загальна середня освіта:
в) заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації:
- спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами фізичного чи розумового розвитку;
г) позашкільна освіта:
- позашкільні заклади освіти, заходи із позашкільної роботи з дітьми;
д) інші заклади та заходи в галузі освіти:
- методична робота, інші заходи у сфері народної освіти;
- централізовані бухгалтерії;
- групи по централізованому господарському обслуговуванню;
- інші заклади освіти;
- інші освітні програми.
3) Охорона здоров'я:
а) лікарні широкого профілю;
б) поліклініки і амбулаторії, швидка та невідкладна допомога:
- поліклініки і амбулаторії (крім спеціалізованих та стоматологічних);
4) Соціальний захист та соціальне забезпечення:
а) інші види соціальної допомоги:
- інші видатки;
б) соціальні програми у галузі молодіжні програми:
- утримання центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;
- програми та заходи центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;
- соціальні програми і заходи державних органів у справах молоді;
в) інші заклади та заходи в галузі соціальної політики:
- територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;
- інші установи та заклади
5) Житлово-комунальне господарство:
а) житлове господарство:
- комплексні загальноміські заходи "Твій дім, твоє подвір'я", в тому числі: ремонт житлового фонду, облаштування приміщень чергових, благоустрій прибудинкових територій, заміна і модернізація ліфтів та інше;
- заходи щодо підготовки житлового фонду до роботи в осінньо-зимовий період 2006 - 2007 рр.;
6) комунальне господарство:
- благоустрій;
- утримання бюветів питної води та фонтанів;
- поховання одиноких громадян
б) Культура і мистецтво:
а) культура:
- бібліотеки;
- палаци і будинки культури, клуби та інші заклади клубного типу;
- школи естетичного виховання дітей;
б) інші заходи та заклади в галузі мистецтва і культури:
- культурно-мистецькі заходи;
- інші культурно-освітні заклади та заходи
7) Фізична культура і спорт:
а) здійснення заходів з фізичної культури і спорту:
- утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл;
- проведення масових спортивних заходів;
- фінансова підтримка та утримання спортивних споруд;
- інші видатки
8) Засоби масової інформації:
- підтримка районних засобів масової інформації
9) Видатки, не віднесені до основних груп:
- резервний фонд;
- програма підтримки приватизації;
- програма фінансування соціально-економічних проблем в округах депутатів та виконання наказів виборців;
- програма фінансування головою наказів виборців та вирішення питань життєдіяльності району.
На 2006 рік визначено перелік захищених статей видатків загального фонду бюджету району за економічною структурою видатків:
- оплата праці працівників бюджетних установ (код 1110);
- нарахування на заробітну плату (код 1120);
- придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів (код 1132);
- забезпечення продуктами харчування (код 1133);
- оплата комунальних послуг та енергоносіїв (код 1160);
- виплата процентів за боргом (код 1200);
- трансферти місцевим бюджетам (код 1320);
- трансферти населенню (код 1340).
Використовуючи дані додатку Б складемо агреговану таблицю для аналізу видатків бюджету Шевченківського району м. Києва на 2006 р. за функціональною класифікацією.
Таблиця 2.7
Видатки бюджету Шевченківського району в м. Києві на 2006 рік за функціональною структурою [12]
| Видатки бюджету за функціональною структурою (за шестизначним кодом) | тис. грн. | Структура, % | ||||
| Видатки загального фонду | Видатки спеціального фонду | Разом | видатки загального фонду | видатки спеціального фонду | Разом | |
| Державне управління | 11842,2 | 106,7 | 11948,9 | 6,51 | 0,41 | 5,75 |
| Освіта | 90641,6 | 5831,9 | 96473,5 | 49,86 | 22,35 | 46,41 |
| Охорона здоров'я | 30200 | 2148,8 | 32348,8 | 16,61 | 8,23 | 15,56 |
| Соціальний захист та соціальне забезпечення | 5767,7 | 250 | 6017,7 | 3,17 | 0,96 | 2,89 |
| Житлово-комунальне господарство | 30508,1 | 0 | 30508,1 | 16,78 | 0,00 | 14,68 |
| Культура і мистецтво | 5994 | 350,9 | 6344,9 | 3,30 | 1,34 | 3,05 |
| Засоби масової інформації | 150 | 0 | 150 | 0,08 | 0,00 | 0,07 |
| Фізична культура і спорт | 879,9 | 60,7 | 940,6 | 0,48 | 0,23 | 0,45 |
| Будівництво | 0 | 15746,3 | 15746,3 | 0,00 | 60,34 | 7,57 |
| Інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю | 50 | 1600 | 1650 | 0,03 | 6,13 | 0,79 |
| Резервний фонд | 920,8 | 0 | 920,8 | 0,51 | 0,00 | 0,44 |
| Кошти, що передаються до районних та міських (міст Києва і Севастополя, міст республіканського і обласного значення) бюджетів з міських (міст районного значення), селищних, сільських та районних та районних у містах бюджетів (з районного у м.Києві до міського бюджету на погашення позики Міжнародного банку реконструкції та розвитку) | 450,5 | 0 | 450,5 | 0,25 | 0,00 | 0,22 |
Продовження табл. 2.7
| Видатки бюджету за функціональною структурою (за шестизначним кодом) | тис. грн. | Структура, % | ||||
| Видатки загального фонду | Видатки спеціального фонду | Разом | видатки загального фонду | видатки спеціального фонду | Разом | |
| Субвенція з місцевого бюджету державному бюджету на виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку регіонів | 550 | 0 | 550 | 0,30 | 0,00 | 0,26 |
| Інші видатки | 3840,8 | 0 | 3840,8 | 2,11 | 0,00 | 1,85 |
| Всього видатків | 181795,6 | 26095,3 | 207890,9 | 100,00 | 100,00 | 100,00 |
Як видно з таблиці 2.7, майже половину всіх видатків Шевченківського району складають видатки на освіту (46,41%). Значними за вагою є також видатки на охорону здоров’я (15,56%), житлово-комунальне господарство (14,68%), інші послуги пов’язані з економічною діяльністю (7,57%). На державне управління виділяється 5,75% видатків району.
Рис. 2.4. Структура видатків бюджету Шевченківського району в м. Києві на 2006 рік за функціональною класифікацією [12]
Якщо порівнювати загальний та спеціальний фонди бюджету району, то загальний фонд видатків бюджету має схожу структуру. Спеціальний фонд характеризується значною питомою вагою видатків на (60%) та на освіту (22%).
Для порівняння приведемо дані по видатках місцевих бюджетів по Україні в цілому в 2005 р.
Так, у структурі загального фонду місцевих бюджетів України найбільш значною була питома вага видатків на освіту - 36,2 відс. (15 млрд. 731,6 млн. грн.); охорону здоров'я - 25 відс. (10 млрд. 883,4 млн. грн.); соціальний захист та соціальне забезпечення - 18,3 відс. (7 млрд. 956,6 млн. гривень). Порівняно з 2004 роком видатки на зазначені напрями зросли, відповідно, на 5 млрд. 436,2 млн. грн. (на 52,8 відс.); 3 млрд. 27,5 млн. грн. (на 38,5 відс.); 1 млрд. 202,2 млн. грн. (на 17,8 відсотка). Водночас традиційно незначними залишалися видатки на житлово-комунальне господарство - 5 відс. (2 млрд. 183,3 млн. грн.); економічну діяльність - 1,4 відс. (608 млн. грн.), а на видатки екологічного спрямування протягом року направлено лише 4,1 млн. гривень. [13]
Отже, порівнюючи структуру видаткової частини бюджету Шевченківського району м. Києва та видаткової частини місцевих бюджетів в цілому по Україні, можна зробити висновки про схожість структури в розрізі таких статей як видатки на освіту та на охорону здоров’я.
Для аналізу рівня виконання бюджету Шевченківського району за видатками використаємо дані про виконання бюджету району за 2005 рік.
Видаткова частина загального фонду районного бюджету за 2005 рік виконана на 97,5%, при плані 165493,2 тис. грн. використано коштів з районного бюджету 161357,6 тис. грн. У порівнянні з 2004 роком видатки збільшені на 4523,0 тис. грн.
Протягом 2005 року установи освіти профінансовані на суму 71687,8 тис. грн., що складає 99,2% до річного плану (72237,7 тис. грн.). Недовикористані видатки на суму 549,9 тис. грн., а саме:
- придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг — 110,7 тис. грн.;
- оплата комунальних послуг та енергоносіїв - 335,2 тис. грн. та інші.
В повному обсязі забезпечено фінансування потреби в харчуванні гарячими обідами учнів І-ІV класів, дієтичним харчуванням дітей, які знаходяться на диспансерному обліку, а також: учнів 5-11 класів загальноосвітніх шкіл району, які не належать до вказаних категорій вітамінізованими напоями, стерилізованим молоком, кисломолочними продуктами, соком і хлібобулочними виробами.
За рахунок районного бюджету:
- оздоровлено елітній період 1778 учнів на суму 658,8 тис. грн.;
- надано допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, яким виповнюється 18 років на суму 15,1 тис. грн.;
- профінансовано 1917,1 тис. грн. для підготовки установ та закладів освіти до нового навчального року та до зими;
- придбано на 1127,0 тис. грн. нового учнівського обладнання, меблів для дошкільних навчальних закладів та шкіл-інтернатів, м'якого інвентарю;
- відремонтовано місць загального користування в загальноосвітніх навчальних закладах на суму 2331,7 тис. грн.
У порівнянні з аналогічним періодом 2004 року видатки на утримання установ освіти збільшені на 20872,7 тис. грн. або 39%.
Видатки на утримання установ охорони здоров'я району протягом звітного періоду становлять 22761,7 тис. грн., проти запланованих 23253,7 тис. грн., що складає 97,9% до річного плану.
Повністю профінансовані та використані видатки районної програми "Школяр" в сумі 219,1 тис. грн.
Недовикористані видатки всього на суму 492,0 тис. грн.:
- придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг -157,2 тис. грн.;
- оплата комунальних послуг та енергоносіїв - 330,4 тис. грн. та інші.
За звітний період за рахунок коштів районного бюджету отримано безкоштовне харчування 40 дітей на суму 46,0 тис. грн., безкоштовно протезовано 1611 пільговиків на суму 225,0 тис. грн., отримали безкоштовні медикаменти 46,5 тис. хворих на суму 1955,4 тис. грн.
На утримання установ соціального захисту та районної програми "Турбота" всього використано 5264,3 тис. грн. при запланованих 5583,2 тис. грн., що складає 94,3% до плану звітного періоду. Із загальної суми витрат на виконання районної програми "Турбота" використано 1238,4 тис. грн. при запланованому обсязі 1328,8 тис. грн. Недовикористані видатки на суму 318,9 тис. грн. в т. ч.: ремонт приміщень, оплата транспортних послуг, матеріальну допомогу, заходи, ремонт квартир ветеранам.
Сума касових видатків на утримання установ культури та проведення культурно-мистецьких заходів району складає 5270,2 тис. грн. приплат 2005 року 5436,0 тис. грн. Виконання становить 97,0% до плану звітного періоду. Недовиконання становить 165,8 тис. грн., в т.ч.:
- придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг -26,4 тис. грн.;
- оплата комунальних послуг та енергоносіїв - 73,0 тис. грн. та інші.
На утримання житлового та дорожнього господарства, поточний благоустрій та озеленення за 2005 рік з районного бюджету використано 39103,4 тис. грн. при плані 41004,3 тис. грн., в т.ч.: КП «Буджитло» - 26304,8 тис. грн. при плані 28195,0 тис. грн., КП ШЕУ - 9383,8 тис. грн. при плані 9393,0 тис. грн., КП УЗН - 3414,9 тис. грн. при плані 3416,3 тис. грн. Недовикористані видатки КП «Буджитло» на виконання програми «Мій дім, моє подвір'я" в сумі 1400,7 тис. грн. Недофінансування пояснюється недовиконанням плану надходжень до загального фонду районного бюджету. Крім цього, недовикористані кошти субвенції міста на ремонт фасадів житлових будинків №15, 16, по пр.Костельному- в сумі 307,6 тис. грн., які були отримані 22.11.05.
За рахунок районного бюджету протягом звітного періоду по всіх бюджетних установах району забезпечена своєчасна та в повному обсязі виплата заробітної плати працівникам з урахування її підвищень і нарахувань на неї; проведені розрахунки з постачальниками за спожиті бюджетними установами тепло-енергоносії, воду та газ.
На кінець 2005 р. по загальному фонду бюджету має місце дебіторська заборгованість в сумі 392,8 тис. грн., із загальної суми дебіторська заборгованість по установах освіти - 290,8 тис. грн., по установах охорони здоров'я - 63,0 тис. грн., по установах соцзахисту - 5,2 тис. грн. та інші.
В розрізі кодів економічної класифікації видатків основну суму дебіторської заборгованості складають:
- видатки на оплату за комунальні послуги та енергоносії - 180,0 тис. грн.;
- видатки на нарахування на заробітну плату -112,8 тис. грн.;
- придбання обладнання та інвентарю - 75,8 тис. грн.;
- продукти харчування - 75,8 тис. грн.
Кредиторська заборгованість станом на 01.01.06 по установах, що фінансуються з районного бюджету становить 8064,5 тис. грн. Із загальної суми кредиторської заборгованості - небюджетна заборгованість складає 30,5 тис. грн.
Кредиторська заборгованість в сумі 5861,8 тис. грн. має місце по установах освіти (заборгованість за попередні роки по виплатах згідно з ст.57 Закону України "Про освіту" - 5763,6 тис. грн.; поточний ремонт обладнання та інвентаря - 31,5 тис. грн., оплата комунальних послуг та енергоносіїв - 31,5 тис. грн). Сума небюджетної кредиторської заборгованості по установах освіти складає 30,3 тис. грн.
По установах охорони здоров'я сума кредиторської заборгованості складає 26,8 тис. грн. (в т.ч. небюджетна -0,2 тис. грн.), із загальної суми - 22,3 тис. грн. складає заборгованість за медикаменти.
Кредиторська заборгованість по установах житлово-комунального господарства становить 1409,9 тис. грн., в т.ч. по програмі "Мій дім, моє подвір’я" – 1400,7 тис.грн., по КП ШЕУ – 9,2 тис.грн.
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСІВ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОНАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УКРАЇНІ
3.1. Проблеми та шляхи оптимізації системи доходів місцевих бюджетів в Україні
З прийняттям Бюджетного кодексу Україна наблизилась до того, щоб перегорнути першу сторінку нової глави розвитку своєї бюджетної системи, коли основним стратегічним напрямом проведення бюджетної політики є децентралізація фінансів центральних органів влади. Діюча система, успадкована від планової економіки, - це система непрозорих, довільних та практично неконтрольованих рішень про розподіл бюджетних ресурсів. Ясно, що така система не відповідає стратегічній меті розвитку України як сучасної демократичної держави з розвиненою ринковою економікою, де діють ефективні методи розподілу накопичених у бюджетах усіх рівнів коштів. Як показала наша історія, система фіскальної централізації коштів у державному бюджеті, яку Україна продовжувала в перші роки своєї незалежності не привела до позитивних наслідків як в цілому для підвищення рівня добробуту країни, так і в локальному змісті ефективного використання доходів, що надходили з різних джерел до місцевих бюджетів. Бюджетний кодекс передбачає послідовні, прозорі та однакові для всіх правила, що дозволяють створити ефективнішу бюджетну систему, яка має замінити собою діючу.
Однак не варто сподіватися, що бюджетна реформа, передбачена Бюджетним кодексом, може бути здійснена досить швидко. Можливо, не один рік піде на коригування окремих складових нового бюджетного механізму, перш ніж вся система зможе працювати так безперебійно, як належить. Таким чином, необхідний постійний моніторинг процесу реформи для вчасного визначення проблем та виправлення можливих перебоїв у функціонуванні нової системи.
Міжбюджетна реформа як невід’ємна і важлива складова загальної бюджетної реформи розпочалася 1 січня 2001 р. з введенням у дію Закону України “Про Державний бюджет України на 2001 рік”, тобто ще до ухвалення Бюджетного кодексу.
Стара система міжбюджетних відносин мала цілу низку вад, які фактично унеможливлювали рух України в напрямку бюджетної децентралізації. По-перше, стара система була вкрай нестабільною: доходні та видаткові повноваження місцевих органів влади змінювалися ледь не щороку. По-друге, за браком чітких правил мала місце значна плутанина щодо того, який рівень бюджету має фінансувати ті чи інші суспільні послуги. Це, в свою чергу, негативно позначалося на підзвітності всіх рівнів органів влади. По-третє, численні варіанти поєднання трансфертів і схем розщеплення основних загальнодержавних податків між рівнями бюджету не забезпечували адекватних ресурсів для фінансування важливих соціальних програм тих регіонів, які найбільше потребують цих ресурсів. По-четверте, стара система “бюджетної матрьошки” (бюджети нижнього рівня вкладаються в бюджети вищого рівня) залишала багато місця для політичних торгів з метою вибити якнайбільше фінансування для бюджетів різних рівнів. З іншого боку, така система заохочувала місцеві органи влади до занижування наявних доходних джерел і завищення видаткових потреб з метою одержання як найбільшого обсягу дотацій та трансфертів. Таким чином, ефективне використання бюджетних коштів жодним чином не заохочувалося. Насамкінець, зауважимо, що через нестабільність доходних і видаткових повноважень місцеві органи влади не могли ефективно формувати і виконувати місцеві бюджети.
Міжбюджетна реформа має на меті виправити ці недоліки шляхом запровадження нової системи міжбюджетних відносин, в основі якої лежить чітка оцінка доходних і видаткових повноважень бюджетів різних рівнів, формульна система трансфертів та система цільових дотацій для надання певних видів соціального захисту.
Виходячи із сказаного вище, для оцінки реформи бюджетної системи та міжбюджетних відносин було використано критерії, які випливають із перерахованих вище основних вад діючої в минулому бюджетної системи, а саме:
1. Поліпшення можливостей місцевих органів влади ефективно формувати і виконувати місцеві бюджети відповідно до чітко визначеного і відпрацьованого порядку. Усунення системи “матрьошки”, чітке розмежування як доходних, так і видаткових повноважень і застосування формули для обрахунку трансферів дозволить місцевим органам влади розпочати формування відповідних бюджетів одразу після другого читання закону про бюджет, коли буде затверджено загальну суму міжбюджетних трансфертів. З іншого боку, стабільне надходження трансфертів з держбюджету за умови, що доходи державного бюджету будуть виконані на рівні не менше 100%, є гарантією ефективного виконання місцевих бюджетів.
2. Прозорість бюджетних рішень. Обсяг трансфертів місцевим бюджетам має обраховуватися виключно на основі формули, визначеної Міністерством фінансів України, будь-яке “ручне” регулювання суми трансфертів забороняється. Таким чином, можливості для політичних “торгів” істотно звужуються. Більше того, застосування формули передбачає існування системи орієнтирів для уряду та місцевих органів влади і ті, й другі мають у своєму розпорядженні ті самі цифри, які використовуються в тій самій формулі, що дозволяє звірити суму трансфертів, на яку може претендувати кожен конкретний регіон. Завдяки цьому будь-які помилки можна легко виявити й виправити.
3. Забезпечення справедливої системи місцевих бюджетів. Система розрахованих за формулою трансфертів передбачає рівні можливості фінансування на душу населення з того чи іншого рівня місцевих бюджетів у всіх регіонах, що дозволяє ліквідувати наслідки міжрегіональних дисбалансів у базах оподаткування.
4. Підвищення рівня відповідальності місцевих органів влади. При чіткому розмежуванні видаткової відповідальності та стабільності доходних джерел (власні доходи плюс трансферти, що покривають різницю між відносною податкоспроможністю регіону і видатковими потребами) рівень відповідальності місцевих органів влади за видаткові рішення має зрости. Крім того, при застосуванні формули звужуються можливості збільшувати трансферти шляхом “торгів”, що дозволить встановити жорсткіші бюджетні обмеження місцевих видатків, а це сприятиме підвищенню відповідальності місцевих органів влади.
5. Стимулювання заощадження бюджетних коштів і мобілізації доходів. Оскільки показники відносних видаткових потреб, що застосовуються для обрахунку трансфертів, оцінюються через видаткові нормативи, а не на основі обсягу видатків, що склався в тому чи іншому регіоні, то створюються стимули до пошуків ощадливіших шляхів надання суспільних послуг на місцевому рівні. Одержана економія бюджетних ресурсів не позначається на обсязі трансфертів, що надаватимуться наступного року. Водночас, оскільки індекс відносної податкоспроможності зафіксовано на тривалий період (три роки), будь-яке збільшення доходів того чи іншого регіону не призводитиме до відповідного скорочення призначених йому трансфертів у наступному бюджетному періоді. Можливе скорочення трансфертів залежатиме від того, якою мірою додаткові доходи позначатимуться на обсязі кошика доходів наступного року в розрахунку на душу населення і, звичайно ж, буде меншим за додатково мобілізовану суму доходів.
Мінімум доходної бази та величина місцевих бюджетів повинні формуватися методом, який застосовувався і виправдав себе. Після стабілізації бюджетів областей, міст та районів, визначення їх складових по джерелам доходів рекомендується перехід до довготермінових нормативів формування доходів кожного бюджету. Але нестабільність в економіці не дозволяє з достатньою впевненістю сказати, який період будуть діяти прийняті нормативи. У той же час встановлення таких нормативів на три-п’ять років підвищило б самостійність регіонів, сприяло б незалежності бюджетів та створенню власної доходної бази кожного бюджету укріплення доходної бази кожного бюджету сприяє праву вводити додаткові податки на службові автомобілі підприємств, організацій та об¢єднань, встановлювати підвищенні розміри штрафів за порушення правил дорожнього руху, підвищувати тарифи за перепродаж автомобілів та обчислювальної техніки.
Доходна база місцевого бюджету не вичерпує усіх фінансових коштів розвитку території. Значну роль повинні грати позабюджетні фонди, які формуються, як правило, за рахунок добровільних внесків трудових колективів на нормативній основі і на конкретні заходи. Крім того, підприємства приймають участь у фінансуванні заходів на розвиток соціально-культурної сфери.
Вибір принципів формування доходної частини місцевих бюджетів – найбільш складний аспект організації. В доходах повинна бути врахована специфіка місцевих бюджетів всіх рівнів, пов’язана з особливостями такої форми організації державного ладу, як місцеве самоуправління. Принципи формування грають роль деякого фільтра, що обмежує сферу бюджетних відносин місцевих органів влади, перешкоджаючого стягненню бюджетних відносин “вверх” або “вниз”.
В останні роки ряд авторів неодноразово висловлювали думку про те що надійною основою для формування місцевих бюджетів можуть стати нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості [40]. Ще в 1995 р. передбачалося, що загальнодержавні податки, збори і обов'язкові платежі розподілятимуться виходячи з нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості. Бюджетні резолюції на 1998 р. знову містять положення про необхідність визначити мінімальний рівень соціальних потреб для розрахунку мінімального розміру місцевих бюджетів. Запропонований підхід означає повернення до використання індивідуальних нормативів, оскільки при розрахунку нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості доведеться враховувати: – реальний стан об'єктів соціальної інфраструктури і відмінності в якості послуг, що надаються ними; – потреби у фінансуванні об'єктів, оскільки в різних регіонах однакові об'єкти можуть вимагати різних поточних і капітальних затрат (наприклад, через відмінності в орендній платі, у вартості землі, в оплаті праці та комунальних послуг).
Але, крім добре відомих недоліків, властивих усім індивідуальним нормативам, слід підкреслити основний недолік такого підходу: він не дозволяє узгодити обов'язки держави, зумовлені цими нормативами, з реальними можливостями країни щодо фінансування відповідних витрат.
Виходячи з цих доходів і своїх функцій місцеві органи влади самостійно планують витрати відповідних бюджетів і несуть відповідальність за їх виконання. Постає запитання: що може слугувати виправним пунктом для формування доходів місцевих бюджетів? Досвід останніх років переконливо показав, що відповідь на це запитання не можна знайти, зосередившись суто на розв'язанні проблеми доходів. Розподілити доходи можна тільки в результаті чіткого розподілу компетенцій і відповідальності за виконання конкретних функцій між центральними органами влади і органами регіонального та місцевого самоврядування, а також після розподілу витрат, пов'язаних з вирішенням відповідних завдань.
У країнах з розвиненою ринковою економікою науковою базою для розв’язання таких проблем слугують положення економічної теорії бюджетного федералізму, згідно з якими поділ бюджету країни на бюджети центрального і місцевих рівнів базується на ідеї поділу надаваних державою благ і послуг на ті, що призначені для населення всієї країни, і на ті, що йдуть на користь жителям певної території. Міжрівневий розподіл компетенцій залежить і від тієї ролі, яку відіграють центральні органи влади конкретної країни. Наприклад, у Швейцарській республіці, що слугує типовим прикладом федерації, яка історично склалася, основні функції держави зосереджено, в основному, на рівні кантонів, а федеральні органи влади виконують й класичні функції (такі, як забезпечення обороноздатності, правоохоронна діяльність, організація системи міжрегіонального транспорту і, частково, вищої освіти). В Німеччині функції центральних органів влади є ширшими і включають також соціальне забезпечення, організацію роботи пошти і залізничного транспорту.
Крім завдань, у розв'язанні яких компетенції можуть бути чітко поділені між різними рівнями влади, існують також завдання, що мають вирішуватися ними спільно.
Якщо центральні органи влади гарантують надання адресної допомоги певним групам населення (наприклад, субсидії на житло, стипендії), і ці закони виконуються місцевими органами влади, то необхідні для цього кошти повинні повністю або частково надаватися з державного бюджету. Це стосується і фінансової допомоги для здійснення інвестицій, важливих з точки зору зменшення відмінностей в економічному розвитку регіонів (наприклад, при будівництві метро, соціального житла, очисних споруд). До завдань, розв'язання яких доцільно спільно фінансувати з центрального і місцевих бюджетів, можуть увійти також розширення і будівництво вузів, поліпшення структури економіки регіонів, стимулювання діяльності наукових установ і наукових проектів міжрегіонального значення.
Виходячи із завдань, розв'язання яких покладається на місцеві органи влади, необхідно визначити, як у принципі розподіляти фінансування конкретних видів витрат між державним і місцевими бюджетами (наприклад, 30% витрат на освіту фінансуватимуться з державного, а 70% – з місцевих бюджетів). Потім, за результатами такого розподілу, слід оцінити, яка ї частина державних витрат фінансуватимуться з місцевих бюджетів (наприклад, вона досягне 40 % ).Так, якщо витрати зведеного бюджету не можуть перевищувати 36 % ВВП, то це означає. що доходи місцевих бюджетів України повинні становити 14,4 % ВВП. Наступний крок – визначення видів податків, які надходитимуть до місцевих бюджетів. [40]
Розподіл податків і податкових зборів між бюджетами різних рівнів має встановлюватися на досить тривалий час, оскільки тільки на цій основі стане можливим ефективне бюджетне планування. Екстремальною формою такого розподілу є система при якій центральні та місцеві органи влади самостійно визначають як види податків, так і відповідні податкові ставки (так звана “роздільна система”).
При цьому місцеві органи влади дістають повну незалежність у проведенні податкової політики і можуть досить гнучко пристосовувати податки до витрат. Проте цьому важливому достоїнству протистоять кілька серйозних недоліків: небезпека багаторазового оподаткування одних і тих самих об’єктів; можливість виникнення регіональних відмінностей у рівні податків, отже - небажаних переміщень виробничих факторів і міграції населення; можливість появи великої кількості різних, не узгоджених між собою податків, отже - неможливість формування раціональної податкової системи (за таких умов окремі види доходів можуть оподатковуватися високими податками, тоді як інші - зовсім "випадати з оподаткування); неможливість проведення єдиної економічної та фінансової політики; неможливість створення для населення однакових умов життя по всій країні.
Щоб уникнути багаторазового оподаткування одних і тих самих об'єктів, кожному рівневі влади можна передавати в розпорядження певні види податків або надавати право змінювати в заданих межах податкові ставки. Для вирішення вищевказаних проблем необхідно розглянути напрямки збалансування місцевих бюджетів.
Одна з основних функцій органів місцевого самоврядування – діяльність щодо задоволення суспільних потреб. Насамперед це діяльність, що пов’язана з наданням послуг та забезпечення ефективного функціонування тих господарських одиниць, які надають комунальні, житлові, транспортні та інші послуги.
Реалізація значної частини цих завдань потребує залучення суспільних фондів. Основним джерелом фінансування таких завдань є місцеві бюджети, поряд з якими можуть використовуватись також ресурси фондів цільового призначення. Велику роль у цій сфері відіграє правильна система збалансування місцевих бюджетів, яка забезпечує місцевим радам народних депутатів право вільного використання власних фінансових ресурсів.
Бюджети органів місцевого самоврядування мають базуватися перш за все на власних джерелах доходів. Нинішній рівень забезпечення органів місцевого самоврядування власними доходами не можна вважати задовільним. Збільшення частки власних доходів у місцевих бюджетах може значною мірою спричинити зростання самостійності органів місцевого самоврядування, а також активізації їх діяльності. Базування місцевих бюджетів на власних доходах дає змогу вільніше використовувати їх на фінансування пріоритетних заходів органів місцевого самоврядування і створює передумови для зацікавлення органів місцевого самоврядування максимізацією власних доходів через діяльність із сприяння розвитку прибуткових підприємств.
Це переважно має спричинити господарську активізацію регіону, поліпшення рівня послуг, раціональне використання місцевої сировини, зростання виробництва.
Забезпечуючи органи місцевого самоврядування власними доходами, необхідно звертати увагу на вибір таких джерел, на розвиток яких вони могли б активно впливати. Найдинамічніший характер мають доходи, отримані від господарської діяльності. Особливу роль мають відігравати доходи, які надходять від підприємств, що організаційно пов’язані з місцевими радами народних депутатів і їх виконавчими органами. Основним джерелом фінансування новостворюваного підприємства є бюджетний надлишок.
Для фінансування органів місцевого самоврядування можуть також залучатися дотації з державного бюджету та ресурси, які надходять з інших джерел, визначених окремими положеннями. Практичне використання цих джерел дуже обмежене через необхідність фінансування інших важливих місцевих потреб, таких, як капітальні ремонти, невиробничі інвестиції, дотування місцевого господарства тощо. У зв’язку з незначними змінами у цій сфері фінансові ресурси для розвитку господарства необхідно знаходити поза бюджетною системою.
Особливу роль у фінансуванні розвитку місцевого господарства повинен виконувати банківський кредит. Головним об’єктом кредитування мають бути інвестиції місцевих рад народних депутатів у створення і розвиток прибуткових підприємств. Кредит має надходити на рахунок місцевого бюджету, а його сплата здійснюватися у встановлені строки з частини планових доходів і з бюджетних надлишків. Зважаючи на необхідність забезпечення повернення кредиту, доцільним може бути обмеження у виборі кредитора до однієї банківської установи та надання місцевій раді народних депутатів права вибору кредитуючого банку. Доцільно брати кредит на створення і розвиток підприємств, які за своєю природою малоприбуткові.
Одним із можливих шляхів збільшення власних доходів може бути право більшої диференціації розміру місцевих податків. Диференційований підхід до величини податкової ставки при вищих ставках матиме чисто фіскальну мету, а при нижчих буде інструментом , який заохочуватиме до діяльності на даній території, результатом чого будуть вищі доходи в майбутньому.
Органи місцевого самоврядування могли б також використовувати право запровадження необов’язкових платежів із цільовим призначенням на фінансування заходів, на які бракує ресурсів у рамках доходів, що надходять відповідно до обов’язкових норм.
Згадані вище рішення не можна трактувати як засіб радикального поліпшення фінансового стану органів місцевого самоврядування. Однак вони можуть відіграти важливу роль як чинник, що активізує їх діяльність і сприяє зростанню рівня задоволення суспільних потреб.
Не обґрунтовано було б пов’язувати самостійність місцевих рад народних депутатів із самофінансуванням. Повне самофінансування, принаймні в частині регіонів, неможливе, що випливає з різного рівня їх розвитку в масштабі держави. Різноманітність рівнів розвитку, зумовлена природними й історичними передумовами, призводить до необхідності застосування системи збалансування місцевих бюджетів. Ця система має забезпечувати можливість здійснення органами місцевого самоврядування таких видатків, розмір яких дає змогу вирівнювати диспропорції в забезпеченні підприємствами інфраструктури.
Застосування регулюючих доходів не повинно призводити до автоматичного обмеження самостійності органів місцевого самоврядування. Хоча, як випливає з нинішньої практики, така самостійність обмежується. Це – результат методів і порядку призначення регулюючих доходів.
Важливою вадою нинішньої системи збалансування місцевих бюджетів є недостатність об’єктивних критеріїв визначення рівня регулюючих доходів для окремих регіонів [62]. Розмір цих доходів визначається за допомогою критеріїв, які сприяють поглибленню диспропорцій у розвитку регіонів.
Хибою системи збалансування є також незмінність затверджуваних центральними органами влади засад використання фінансових ресурсів [62]. Система обов’язкових нормативів і фінансових показників значно обмежує можливості розширення надання матеріальних послуг у разі надходження порівняно високих доходів. Наслідком цього є те, що на етапі планування застосовується система вирівнювання за допомогою надлишкових бюджетів, яка обмежує доходи цих бюджетів до рівня, котрий дає змогу надавати послуги тільки на стандартному рівні й у визначених розмірах.
Така ситуація обмежує самостійність органів місцевого самоврядування й послаблює зацікавленість у збільшенні власних доходів. З огляду на це система збалансування місцевих бюджетів потребує радикальної перебудови.
Принциповим з точки зору раціональності й ефективності системи збалансування є те, що вона базується на групі об’єктивних нормативів, які визначають рівень забезпечення окремих регіонів закладами суспільної та технічної інфраструктури, що має істотне значення для задоволення потреб населення. Існування показників забезпечення закладами інфраструктури дає змогу визначити розмір потреб у фінансових ресурсах, необхідних для здійснення поточних видатків і видатків розвитку.
Система збалансування має базуватися на одному основному засобі, яким є дотація. Недоцільно надалі використовувати частки в загальних доходах державного бюджету, оскільки вони виконують роль дотації. Існування таких частин ускладнює систему збалансування місцевих бюджетів. Загальний характер дотації сприяє зростанню самостійності органів місцевого самоврядування, дає їм змогу вільно обирати мету призначення фінансових ресурсів. На противагу їм, субвенції обмежують цю свободу, хоч вигідні для фінансування органами влади вищого рівня певних напрямків розвитку. Тому субвенції доцільно використовувати на фінансування конкретних завдань надзвичайного характеру.
Основною проблемою є наявність в окремих органів місцевого самоврядування порівняно високих доходів, які суттєво перевищують видатки в цих регіонах. З огляду на необхідність вирівнювання диспропорцій у розвитку регіонів слід дотримуватися принципу певного обмеження таких високих доходів із призначенням надлишків на додаткове забезпечення менш розвинутих регіонів. Тому можна було б створити фонд вирівнювання. Такий фонд може створюватися з частини запланованих перевищень доходів над видатками. Решта планових перевищень, яка залишається в розпорядженні органів місцевого самоврядування, може використовуватися на додаткові власні потреби, такі, як інвестиції, капітальні вкладення, тощо. Ці ресурси можна використовувати й на зростання стандарту послуг, що надаються.
Збалансування місцевих бюджетів залежить від розвитку місцевих податків та зборів. Відомо, що з точки зору механізму дії місцеві податки можна поділити на ті, що встановлюються на певній території (в тому числі це можуть бути такі, які дублюють відповідні загальнодержавні податки), і ті, які являють собою місцеві надбавки до загальнодержавних податків (в деяких гранично встановлених розмірах або без таких обмежень).
З точки зору податкової ініціативи місцеві податки поділяються на податки, введення яких санкціонується або одобрюється центральною владою, і податки, що встановлюються місцевими органами самостійно.
Для того, щоб змінити ситуацію, що склалася, необхідно вирішити такі питання:
1. Змінити структуру податкової системи з точки зору розмежування податків, зборів та інших обов’язкових платежів на загальнодержавні і місцеві та їх розподілу за рівнями бюджетної системи;
2. Удосконалити процедури міжтериторіального фінансового вирівнювання;
3. Розвинути систему власних доходів органів місцевого самоврядування.
Розробка концепції формування місцевих бюджетів України, спрямованої на зміцнення фінансових основ місцевого самоврядування, повинна включати кілька послідовних кроків.
1. Чіткий розподіл компетенцій щодо розв'язання конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального та місцевого самоврядування.
2. Оцінка тієї частини державних витрат, яка фінансуватимуться з місцевих бюджетів.
3. Визначення податків, які включаються до податкового союзу (тобто загальнодержавних), і податків, до яких буде застосовано “роздільну систему”.
4. Визначення нормативів розподілу загальнодержавних податків між державним і місцевими бюджетами на однаковому для всіх регіонів країни рівні (проблеми економічного розвитку регіонів доцільно розв'язувати не шляхом диференціації цих нормативів, а за допомогою цільових субсидій з державного бюджету).
5. Створення зрозумілого і досить простого механізму міжрегіонального перерозподілу доходів місцевих бюджетів і вирівнювання доходів місцевих бюджетів (це передбачає визначення мінімального рівня. до якого вирівнюються фінансові можливості регіонів, і коефіцієнтів перерозподілу таких доходів: важлива вимога – збереження незмінної послідовності регіонів до і після цього перерозподілу, метою якого є не забезпечення фінансування конкретних об’єктів, а вирівнювання. в певних межах фінансових можливостей місцевих бюджетів).
6. Розв'язання проблеми надання субсидій місцевим бюджетам з державного, законодавче визначення цілей і критеріїв такого надання коштів (розміри дотацій і субсидій місцевим бюджетам значною мірою залежатимуть від тих податків. які буде надано в розпорядження місцевих органів влади, і нормативів відрахувань до місцевих бюджетів від загальнодержавних податків: показники мінімальної забезпеченості доцільно використовувати лише для надання державних гарантій щодо обмеженого кола життєво необхідних суспільних благ, важливих з точки зору справедливого розподілу доходів або створення рівних стартових умов для підростаючого покоління. але не як основу для формування місцевих бюджетів: наприклад. їх можна застосовувати при визначенні витрат на фінансування соціального житла, початкової освіти, певних видів соціальної допомоги, гарантованої державою: фінансування загальнодержавних соціальних програм не повинне залежати від місцевих умов, і тому відповідні витрати слід відшкодовувати з державного бюджету, поклавши на місцеві органи влади розв'язання суто адміністративних питань).
7. При організації формування доходної бази місцевих бюджетів слід враховувати надходженні від нетрадиційних джерел.
При організації формування доходної бази місцевих бюджетів доцільно використовувати досвід економічно розвинених країн світу, а саме реструктуризацію місцевої економіки та структурований підхід у впровадженні місцевої політики щодо формування власної доходної бази.
Залучення досвіду послідовного розвитку галузей виробництва на місцевому рівні дозволив би зміцнити фінансовий стан місцевого платника податків як гаранта стабільності у формуванні доходної частини місцевих бюджетів.
3.2. Вдосконалення системи видатків місцевих бюджетів в Україні
Формування ринкової економіки передбачає її соціалізацію, тобто підпорядкування усіх ланок економічної системи реалізації соціальної функції держави – розвитку людини, її особистості, знань та інтелекту. Тому виробництво соціальних благ – найперше завдання держави, яка будує соціально-орієнтовану економіку. Цьому завданню відповідає і проголошена у Основних напрямках бюджетної політики на 2005 рік мета такої політики – фінансове забезпечення реалізації стратегічних цілей Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Такими цілями є підвищення рівня державних соціальних стандартів надання державних і суспільних послуг та зниження рівня бідності в країні.
Тому у соціальній сфері весь обсяг діяльності державних відомств, міністерств, служб, місцевих державних адміністрацій – це децентралізоване виконання соціальних зобов’язань центру. Основні об'єкти соціальної сфери адміністративно-територіальних утворень є суб'єктами державних інтересів і централізованого управління. Стратегічний напрям державної політики у соціальній сфері – це максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів.
Посилення значимості соціальної складової місцевих бюджетів – вимога часу. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повною мірою відповідальні за виконання державних функцій у соціальній сфері, як і своїх власних.
Зарубіжний досвід засвідчив, що власні кошти місцевих бюджетів мають спрямовуватися на забезпечення суто місцевих потреб. А видатки соціальної сфери мають фінансуватися закріпленими джерелами доходів, тобто загальнодержавними коштами, і також трансфертами.
Фінансувати видатки соціальної сфери за рахунок коштів місцевих бюджетів, як вже зазначалося, не дозволяє надто низька база місцевого оподаткування. Отже, на місцевому рівні виникає проблема нестачі коштів і водночас проблема ефективного розподілу наявних ресурсів. Органи місцевого самоврядування потребують розширення фінансової бази для здійснення покладених на них функцій. А фінансування видатків соціальної сфери за рахунок трансфертів має на меті знаходження такого розміру міжбюджетних трансфертів, який був би прийнятним для забезпечення економічної самостійності регіонів.
Значну частину трансфертів складають субвенції на соціальні потреби. Перше місце серед офіційних трансфертів належить дотаціям вирівнювання – близько половини всіх трансфертів, але вони надходять до бюджетів територіальних одиниць і населених пунктів, які є дотаційними (де вони можуть складати четвертину-третину надходжень). Це не сприяє збільшенню фінансової самостійності місцевих органів влади і самоврядування.
Відсутність чітких перспектив законодавчого оформлення можливостей наповненості місцевих бюджетів породжує пошуки місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування можливостей самостійного наповнення бюджетів у рамках чинного законодавства.
Деякі елементи нинішньої моделі міжбюджетних відносин застаріли і стримують соціально-економічний розвиток на місцях. Змінити ситуацію можливо лише шляхом узгодження реформи міжбюджетних відносин із загальною логікою змін у відносинах “держава-регіон”. Надалі необхідно продовжити вдосконалення міжбюджетних відносин, виходячи з динаміки фінансово-бюджетних та соціально-економічних показників розвитку адміністративно-територіальних одиниць і розробити методику вартісної оцінки мінімальних стандартів основних послуг, надання яких держава делегує органам місцевого самоврядування.
Отже, розбудова самодостатніх адміністративно-територіальних одиниць – нагальна вимога часу. У першу чергу це залежить від наповненості місцевих бюджетів та ефективного витрачання ними коштів, а також значною мірою від чіткого розмежування функцій і повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування.
Визначення видаткових повноважень місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування передбачає:
удосконалення нормативів соціальних видатків, які повинні враховувати регіональну і місцеву специфіку;
надання державних соціальних гарантій, визначених Конституцією та законодавством України, з урахуванням поєднання економічних можливостей держави та місцевого самоврядування, посилення відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за їх дотримання;
запровадження формування місцевих бюджетів у галузях освіти, охорони здоров’я, соціального захисту та культури на основі загальнодержавних соціальних стандартів;
забезпечення належного фінансування органами державної влади виконання органами місцевого самоврядування делегованих повноважень.
Реформа міжбюджетних відносин передбачає:
вироблення чітких критеріїв надання державної підтримки розвитку регіонів;
створення конкурсного характеру процедур фінансування регіональних програм;
поступова заміна дотацій вирівнювання на субвенції на виконання конкретних інвестиційних проектів, на розвиток тих галузей, які б дозволяли виходити регіонам із числа слаборозвинених;
запровадження формульної системи розподілу державних централізованих капітальних вкладень (інвестиційних субвенцій) за визначеними критеріями.
Необхідність здійснення адміністративно-територіальної реформи передбачає:
формування адміністративно-територіальних утворень із достатнім економічним потенціалом;
створення територіальних громад на основі їх економічної самодостатності;
об’єднання фінансових можливостей територіальних громад для вирішення своїх соціально-економічних проблем, що дозволить зменшувати видатки на забезпечення діяльності органів управління (за оцінками експертів, чисельність бюджетів має зменшитися із 12 до 6-7 тисяч).
Упровадження зазначених вище заходів дозволить посилити фінансову самостійність місцевих бюджетів, зміцнити економічне становище регіонів, сприятиме подальшому зростанню регіональних економік, дозволить задовольняти потреби громадян у кожній місцевості на високому рівні у відповідності із загальнодержавними стандартами.
Реалізація запропонованих шляхів подальшого нарощування і підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу місцевих бюджетів України та удосконалення міжбюджетних відносин покликана зміцнити ресурсне забезпечення соціально-економічних перетворень в державі. Все це сприятиме зменшенню соціально-економічних диспропорцій регіонального розвитку, створить передумови для запровадження інноваційної моделі розвитку регіонів та підвищення конкурентоспроможності регіональних економік на внутрішньому і зовнішньому ринках.
3.3. Шляхи вдосконалення муніципального фінансового контролю
Широка сфера застосування фінансового контролю дає змогу істотно впливати на весь економічний процес, стежити за дотриманням фінансової безпеки держави, досягнення фінансової самодостатності регіонів, секторів і галузей економіки, збалансованістю державного і місцевого бюджетів, захищеністю фінансово – економічних інтересів громадян і суспільства. Раціональна організація та ефективне функціонування фінансового контролю сприяє забезпеченню національних економічних інтересів держави, поліпшенню керованості фінансовими ресурсами, розвитку ринкової економіки.
Фінансовий контроль можна класифікувати залежно від суб’єктів, що здійснюють контроль. Деякі науковці в Україні виокремлюють державний, муніципальний, громадський контроль.
В теперішній системі фінансового контролю важливе місце посідає Міністерство фінансів України як центральний спеціалізований орган виконавчої влади з управління фінансами.
Міністерство не лише розробляє фінансову політику держави, а й безпосередньо контролює її здійснення. Контрольна функція Міністерства фінансів щодо бюджетної установи випливає з того, що згідно з положенням 1999 року про Міністерство фінансів України одним з основних завдань Мінфіну визначено забезпечення ефективного використання бюджетних коштів і здійснення у межах своєї компетенції державного фінансового контролю.[56]
Відповідно до поставлених у Бюджетному кодексі України завдань Мінфін:
1) Здійснює у межах своїх повноважень контроль за цільовим використанням коштів державного та місцевих бюджетів, бере участь у здійсненні контролю за дотриманням інтересів держави в управлінні державними корпоративними правами відповідно до законодавства;
2) Проводить у міністерствах, інших центральних і місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, в установах банків та інших фінансово - кредитних установах усіх форм власності перевірки усіх фінансово - бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів та інших документів щодо зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів, а також отримує пояснення, довідки й данні з питань, що виникають під час перевірки;
3) Проводить в установленому порядку перевірку щодо операцій з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням.
До основних суб’єктів державного фінансового контролю у бюджетній установі належить також Державне казначейство України.
Одним із завдань Державного казначейства України визначено здійснення контролю у процесі виконання державного бюджету (а віднедавна і місцевих бюджетів) за надходженням і використанням коштів державних цільових фондів.
Головною інституцією з контролю за збереженням у бюджетній установі матеріальних цінностей і раціональним використанням нею фінансових ресурсів є Державна контрольно - ревізійна служба.
Повноваження органів цієї служби стосовно здійснення фінансового контролю у бюджетній установі випливають зі статті 2 Закону «Про державну контрольно - ревізійну службу в Україні», де визначено, що її головним завданням є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням , станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів; розроблення пропозицій щодо усунення виявлених вад і порушень та запобігання їх у подальшому.
Органи державної податкової служби здійснюють у бюджетній установі контроль за дотриманням законодавства щодо обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів.
Безперечне право здійснювати державний фінансовий контроль у бюджетній установі має і Рахункова палата, яка як конституційний орган парламентського контролю проводить ревізії та перевірки за витрачанням коштів державного бюджету України, органах виконавчої влади, Національного банку України, Фонді державного майна, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форми власності. До її функцій віднесено також здійснення контролю за законністю та своєчасністю руху бюджетних коштів в уповноважених банках і кредитних установах України.
Основним завданням Державного департаменту фінансового моніторингу, який здійснює обов’язків фінансовий контроль за всіма фінансовими операціями, визначеними законом як чималі або сумнівні, встановлено збір, опрацювання та аналіз про такі операції. Для цього його наділено правом отримувати від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань.
Функціями державного фінансового контролю наділено також Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України.
Так, згідно із Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», цей орган має повноваження на розроблення і затвердження нормативно - правових активів, обов’язкових до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринків фінансових послуг , їхнім об’єднанням, та контроль за їх виконанням, а також контроль за достовірністю інформації, яку надають учасникам ринку фінансових послу, і проведення моніторингу руху капіталу в Україні та за її межі через ринки фінансових послуг.
Наявність муніципального контролю в системі державного фінансово-економічного контролю в Україні одними з перших виокремлювали такі дослідники, як М.Т.Білуха, В.О.Шевчук. Ними було передбачено появу в Україні принципово нових контролюючих суб'єктів, якими нині стають органи місцевого самоврядування, і те, що в найближчій перспективі вони відіграватимуть дедалі важливішу роль у здійсненні контрольних функцій. Справді, на сьогодні суспільне значення муніципального контролю починає зростати через низку факторів. По-перше, муніципальні органи контролю є засобом суспільного самоконтролю, який слід вважати важливим напрямом за умов демократизації контролю. По-друге, органи місцевого самоврядування слід розцінювати і як засіб забезпечення противаги органам державної влади (насамперед на регіональному рівні, де вони мають взаємодіяти на паритетних засадах). По-третє, вони є суб'єктами контролю за використанням майна, яке належить до комунальної власності й перейшло в розпорядження рад народних депутатів. [28]
Фінансовий контроль треба розглядати як багатогранну систему аналізу та перевірки законності, раціональності, доцільності процесів формування й використання фінансових ресурсів на усіх рівнях управління, оцінки ефективності прийнятих управлінських рішень і на цій підставі досягнення економічного зростання.
Державний фінансовий контроль здійснюється від імені держави з використанням державних повноважень, суб’єктами якого є органи державної влади. Принципово новим видом фінансового контролю стає муніципальний фінансовий контроль, що здійснюється в межах окремої адміністративно - територіальної одиниці органами місцевого самоврядування та їхніми представницькими органами. Розвиток громадського контролю зумовлений становленням в Україні громадянського суспільства. Такий контроль здійснюється незалежними від органів державної влади та місцевого самоврядування громадянами та утворюваними ними громадськими організаціями. Системи спеціального державного контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування в Україні поки що немає. Є загальний контроль за використанням бюджетних коштів і обов’язків аудит підприємств та організацій , включаючи й комунальний сектор.[28]
Показники останніх років, які характеризують фінансово - бюджетну дисципліну як у цілому в державі, так і в більшості регіонів, свідчать про погіршення стану у цій сфері та неспроможність теперішньої системи фінансового контролю ефективно здійснювати державні функції з контролю на регіональному рівні. Звіти про результати контрольно – ревізійної діяльності органів Державної контрольно – ревізійної служби є також елементом контрольних дій та складаються за старою системою показників, які не відповідають положенням Бюджетного кодексу України, що істотно впливає на об’єктивність та достовірність даних про стан фінансово – бюджетної дисципліни. Місцеві органи влади взагалі не уповноважені складати такі звіти і системно не відстежують ситуацію з дотримання бюджетного та фінансового законодавства.
Серед порушень, що призвели до втрат бюджетних ресурсів, найбільші за обсягами незаконні й нецільові витрати бюджетних коштів. У 2004 році обсяг виявлених у бюджетних установах незаконних і нецільових витрат бюджетних коштів становив 234,9 млн. грн., або 66,3% у загальному обсязі фінансових порушень, що призвели до збитків. Зауважимо, що збільшення нецільових та незаконних витрат бюджетних коштів переважно відбулося за рахунок порушень саме у частині місцевих бюджетів. Зокрема збільшення обсягу виявленого нецільового використання коштів місцевих бюджетів у 2004 році, порівняно з 2003 роком, сягнуло 94,5% або 14 млн. грн. Відповідні показники виявлених незаконних витрат коштів місцевих бюджетів збільшились на 34,8% , або 19,6 млн.грн. [68]
Порівняльний аналіз у розрізі регіонів за період 2000-2004 років засвідчив, що при фактичному зменшенні у 24 областях, АР Крим, містах Києві та Севастополі зросла частка підприємств, у яких виявлено незаконне та нецільове використання коштів. У 24 регіонах України зростання кількості підприємств, установ та організацій, у яких виявлені незаконні, нецільові витрати ресурсів, випереджає динаміку кількості перевірених підприємств, установ та організацій, що свідчить про погіршення у них стану фінансово - бюджетної дисципліни.
Лише у Чернівецькій, Івано - Франківській та Чернігівській областях простежується тенденція до зниження таких порушень фінансової дисципліни, як незаконне та нецільове використання ресурсів.
Усе це свідчить про низьку дієвість контролю за дотриманням бюджетного та фінансового законодавства на місцевому рівні. Збільшення кількості перевірок органами контролю не призведуть до істотного поліпшення фінансово - бюджетної дисципліни. Необхідно взагалі змінити підходи до поняття «контроль».
На сьогодні бюджетно-фінансовий контроль у муніципальних утвореннях знаходиться у процесі становлення, адже суб'єкти зовнішнього муніципального контролю, їх права та обов'язки чітко не визначені сучасним законодавством. А діяльність суб'єктів внутрішнього муніципального контролю, хоча й визначена Законом України «Про місцеве самоврядування», але на практиці не реалізована в повному обсязі.
Систему фінансового контролю в Україні треба переорієнтувати на пріоритетність виправлення порушень та створення умов їх недопущення. Гучні виявлення та фіксування порушень бюджетного законодавства й покарання винних у сучасних умовах розвитку демократичного суспільства має політичне забарвлення і не сприяє розвитку дійової системи фінансового контролю та управління.
Фінансовий контроль на місцевому рівні повинен мати безперервний характер і не залежати від факту перевірки працівниками контрольних органів.
Побудувати в Україні ефективну систему, яка б забезпечувала б стабільний стан фінансово - бюджетної дисципліни в регіонах, можна лише за наявності ефективної системи внутрішнього фінансового контролю в органах місцевої влади на всіх рівнях (області, міста, села тощо). Без кардинальних змін у політиці держави щодо організації системи фінансового контролю в Україні неможливо досягти рівня фінансово - бюджетної дисципліни розвинених європейських країн. Вагомим підґрунтям у проведенні адміністративно - територіальної реформи має стати стабілізація бюджетної сфери в регіонах, що можна забезпечити за функціонування основної системи фінансового контролю.
Треба виважено та обґрунтовано відпрацьовувати систему муніципального фінансового контролю. Розширення фінансової автономії органів місцевого самоврядування України потребує запровадження спеціальних процедур фінансового контролю й аудиту їхніх рахунків та фінансових операцій. З цією метою доцільно прийняти закон про фінансовий контроль в Україні.
На нашу думку, як один із перших кроків, треба розширити повноваження місцевих органів влади у частині створення ними структурних підрозділів, які б забезпечували б на належному рівні внутрішній контроль за оцінкою обґрунтованості та законності показників проектів відповідних бюджетів та їх виконанням; формування та використання фінансових ресурсів відповідної території; виконанням місцевих програм економічного й соціального розвитку. Зазначені підрозділи забезпечували б організацію й проведення поточного контролю за належним виконанням відповідних бюджетів, проведення тематичних перевірок і обстежень за окремими статтями бюджету, перевірки підприємств, що отримували кошти місцевих бюджетів. Також доцільно уповноважити служби внутрішнього контролю та аудиту на проведення аналізу порушень і відхилень від затверджених показників при виконанні бюджету, причини таких порушень та підготовку пропозицій щодо їх усунення й недопущення в подальшому.
Отже, в умовах сучасного бюджетного процесу створення муніципального фінансового контролю необхідне і обґрунтоване з фінансової точки зору забезпечення фінансово - бюджетної дисципліни на належному рівні, насамперед у регіонах. Реформа фінансового контролю в Україні у частині децентралізації функцій і повноважень з контролю між центральним і місцевими органами влади, як елементу фінансового управління, має здійснюватися синхронізовано з адміністративно - територіальною та бюджетними реформами.
Висновки
В результаті проведеного дослідження виявлено, що місцеві бюджети – це не просто балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території, а й важлива фінансова категорія, основу якої становить система фінансових відносин, що складається між місцевими та державним бюджетами, а також усередині сукупності місцевих бюджетів. Місцеві бюджети є головним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, спрямованих на суспільне споживання. Саме через них суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному розрізах, тобто між окремими адміністративно-територіальними одиницями і соціальними групами населення. Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального господарства.
Водночас, саме в цій, найчисельнішій ланці бюджетної системи, існує чи не найбільше проблем, пов’язаних із їх формуванням та виконанням, що потребують свого негайного вирішення.
На сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це обумовлено цілою низкою обставин: високими рівнем концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення; домінуючою роллю регулюючих доходів у структурі надходжень коштів до місцевого бюджету і низькою часткою закріплених за територіями податкових платежів; нині діючою практикою формування місцевих бюджетів, при якій збережений поки що в своїй основі механізм централізованого встановлення нормативів відрахувань від регулюючих доходів, хоча вони й знаходяться у протиріччі з принципами бюджетної децентралізації; тенденцією встановлення видатків униз по бюджетній системі без відповідного підкріплення дохідними джерелами, що призводить до дотаційності багатьох, раніше збалансованих місцевих бюджетів.
Використання в регіонах України індивідуальних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків призводить до того, що в кожному з них залишається різна частина зібраних податків, а динаміка доходів у розрахунку на одиницю податкових надходжень по місцевих бюджетах у цілому є досить суперечливою і важко передбачуваною. Так, зокрема досліджено, що збільшення (або зменшення) питомої ваги доходів відповідних сільських Рад у загальній сумі доходів району не спричиняє відповідного збільшення (або зменшення) доходів їх місцевих бюджетів. Відсутність чіткого взаємозв’язку між обсягами податків, які збираються, і доходами місцевих бюджетів позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення державних доходів, що, в свою чергу загострює проблему нестачі коштів не тільки на місцевому, але й на загальнодержавному рівні.
Провівши аналіз дохідної та видаткової частини бюджету Шевченківського району в м. Києві можна зробити наступні висновки.
Встановлено, що загальний фонд бюджету Шевченківського району м. Києва на 86,1% формується за рахунок податкових надходжень. Інші незначні складові - це неподаткові надходження та офіційні трансферти. Їх частка відповідно складає 6,30 та 7,63%%. В доходах загального фонду відсутні доходи від операцій з капіталом. Спеціальний фонд на 65,15% формується за рахунок доходів від операцій з капіталом, на 33,12% - за рахунок неподаткових надходжень та на 1,73% - за рахунок офіційних трансфертів.
Серед податкових надходжень найбільшу питому вагу займають податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості – 51,31% від усіх податкових надходжень. До того 99% цієї групи податків становить податок на доходи з фізичних осіб. В цілому податок на доходи з фізичних осіб форму 50,8% всіх податкових надходжень бюджету району.
Неподаткові надходження бюджету Шевченківського району формуються переважно за рахунок адміністративних зборів та платежі, доходів від некомерційного та побічного продажу (48,02%) та інших неподаткових надходжень (50,52%).
Доходи від операцій з капіталом, які формують 8% доходів бюджету Шевченківського району, формуються за рахунок надходжень від відчуження майна, що знаходиться в комунальній власності.
В бюджеті Шевченківського району в 2006 р. з метою ліквідації (зменшення) фінансового дисбалансу бюджету району передбачені офіційні трансферти в розмірі 7% від запланованих доходів. Офіційні трансферти заплановано формувати за рахунок дотацій (65%) та субвенцій (35%).
Проаналізувавши рівень виконання бюджету району за 2005 рік встановлено, що до загального фонду районного бюджету надійшло 160921,0 тис. грн. при плані 162909,2 тис. грн., що складає 98,8 відсотка або не довиконано 1988,2 тис. грн. У порівнянні з минулим роком сума фактичних надходжень збільшилась на 49178,7 тис. грн. або на 44,0 відсотка.
За 2005 рік фінансовим управління Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації тричі отримувалась короткотермінова позичка за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку без нарахування відсотків. За 2005 рік фінансовим управлінням короткотермінові позички погашено своєчасно і заборгованості немає.
Аналізуючи видатки бюджету Шевченківського району м.Києва встановлено, що майже половину всіх видатків становлять видатки на освіту (46,41%). Значними за вагою є також видатки на охорону здоров’я (15,56%), житлово-комунальне господарство (14,68%), інші послуги пов’язані з економічною діяльністю (7,57%). На державне управління виділяється 5,75% видатків району.
Видаткова частина загального фонду районного бюджету за 2005 рік виконана на 97,5%, при плані 165493,2 тис. грн. використано коштів з районного бюджету 161357,6 тис. грн. У порівнянні з 2004 роком видатки збільшені на 4523,0 тис. грн.
Таким чином, аналіз проблем функціонування місцевих бюджетів базового рівня бюджетної системи, а також теорії дає змогу зробити висновки щодо здійснення заходів, спрямованих на покращання умов формування місцевих бюджетів.
По-перше, необхідно чітко розподілити компетенції щодо розв’язання конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального та місцевого самоврядування, і поступово здійснювати перехід до децентралізації державних фінансів. Так, на державному рівні (за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватися лише ті видатки, котрі пов’язані з забезпеченням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, структурна перебудова економіки. Фінансові ж проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок коштів відповідних бюджетів.
По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вирівнювання. Практика показала, що такий метод регулювання місцевих бюджетів як вилучення надлишків бюджетних коштів до бюджету вищого рівня та застосування індивідуальних підходів до встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів має багато недоліків: він не тільки негативно виливає на дохідну базу місцевих бюджетів, а й позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення своїх доходів. Спираючись на зарубіжний досвід, необхідно створити спеціальні бюджетні фонди фінансового вирівнювання територій.
Таким чином, вирішення цих та інших проблем стосовно формування і використання місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності органів місцевого самоврядування. Адже те, наскільки вони політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх реформ.
Місцева влада часто постає перед необхідністю робити непростий вибір місцевих податків, цілей, на які будуть спрямовані її видатки, та методів управління і стимулювання процесів економічного розвитку. З цієї причини фінансування і формування бюджету місцевої влади є однією з найважливіших сфер державних фінансів, і тому потребує свого подальшого дослідження та пошуку нових підходів до реформування.
Заходи, що здійснюються місцевими органами влади щодо виконання дохідної частини місцевих бюджетів, явно недостатні через низький рівень виконавчої дисципліни, а також через істотні недоліки в бюджетному процесі. Потрібна розробка і здійснення додаткових заходів по істотному реформуванню бюджетного процесу.
Нестабільність фінансової бази місцевого самоврядування призводить до проблеми бюджетного вирівнювання, яка за таких умов продовжує загострюватись. При збільшенні диспропорцій у територіальному розміщенні податкової бази центральній владі все важче здійснювати бюджетне вирівнювання для забезпечення єдиного стандарту послуг, які надаються за рахунок бюджету на всій території України. Щоб місцеве самоврядування в Україні не виявилося тільки задекларованим необхідно здійснити рішучі практичні кроки на шляхи реформування фінансового забезпечення цього інституту влади. В першу чергу варто зосередити увагу на ефективному перерозподілі бюджетних функцій між державою і місцевим самоврядуванням на користь останнього через розширення фінансової компетенції місцевого самоврядування.
Одним з методів регулювання міжбюджетних відносин є міжбюджетні трансферти. Вони передбачають безоплатну і безповоротну передачу фінансових ресурсів з одного бюджету до іншого. Система бюджетних трансфертів повинна враховувати відмінності у фінансових потребах територій, створювати стимули для підвищення ступеня використання місцевими органами власного дохідного потенціалу, також вона має бути стабільною, передбаченою, відповідати динаміці потреб регіонів.
В Україні реформа фінансового контролю як елементу фінансового управління відстає від реформи міжбюджетних відносин. Сучасна система міжбюджетних відносин в Україні потребує розроблення чітких критеріїв оцінки виконання функцій із здійснення контролю за цільовим й ефективним використанням бюджетних коштів як державного, так і місцевих бюджетів. Зволікання у цьому процесі може призвести до погіршення стану фінансово - бюджетної дисципліни у державі та загострення ситуації з невідповідністю системи управління місцевими бюджетами та міжбюджетних відносин системі внутрішнього фінансового контролю. Реалізація положень Закону України «Про місцеве самоврядування» зумовлює появу в Україні принципово нових суб’єктів фінансового контролю, якими стають органи місцевого самоврядування. Вони мають відігравати дедалі важливу роль у здійсненні внутрішнього фінансового контролю за таких обставин.
Насамперед вони є дійовим засобом суспільного самоконтролю. У цьому полягає нереалізований потенціал регіонів, який треба обов’язково розвивати. Крім того, вони є суб’єктами управління фінансовими ресурсами та майном відповідних адміністративно - територіальних одиниць. Відповідно до зазначеного закону органи місцевого самоврядування уповноважені здійснювати фінансовий контроль, зокрема щодо бюджету- , фінансів, цін, права власності, соціально - економічного розвитку, планування та обліку, відносин з підприємствами, установами й організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад тощо.
Однією з проблем створення та розвитку муніципального та фінансового контролю в Україні є не сформованість інституцій, які б забезпечили ефективний і дійовий фінансовий контроль у кожному окремому регіоні. На сьогодні у структурі органів місцевого самоврядування та апараті місцевих державних адміністрацій не передбачено окремого підрозділу, на який би покладалися функції проведення внутрішнього фінансового контролю. Фактично ж ситуація щодо організації внутрішнього фінансового контролю в регіонах різна: здебільшого в обласних державних адміністраціях при їхніх структурних підрозділах діють контрольно-ревізійні відділи; в окремих обладміністраціях функції внутрішнього фінансового контролю здійснюють підрозділи, що діють у складі галузевих управлінь; у деяких з них відповідних підрозділів взагалі не створено. Усе це призводить до існування малоефективного внутрішнього фінансового контролю за витрачанням коштів місцевих бюджетів і трансфертів. Суб’єктами фінансового контролю щодо коштів місцевих бюджетів повинні стати органи місцевого самоврядування та місцеві адміністрації. Об’єктами муніципального фінансового контролю мають стати кошти відповідних місцевих бюджетів і трансферти, фінансові відносини між різними рівнями місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання, їхні відносини зі сферами державної влади й суспільства стосовно формування та використання фінансових ресурсів для задоволення соціально - економічних потреб територіальних громад і окремих територій.
Для посилення результативності державного фінансово-економічного контролю слід вдосконалити систему муніципального контролю, що, в свою чергу, призведе до ефективного здійснення регулюючої функції держави в економічному середовищі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України.-К: Вікар, 1996.-64 с
2. Бюджетний кодекс України: Закон України від 21 червня 2001 р. № 2542 – ІІІ// Голос України. – 2001. - 24 липня.
3. Європейська Хартія місцевого самоврядування // Віче. 1993. №6.
4. Закон України „Про місцеве самоврядування в України” від 21.05.97 р.
5. Закон України „Про столицю України - місто-герой Київ” від 15.01.1999р. №401 -XIV.
6. Закон України „Про плату за землю” вiд 03.07.1992 р. № 2535-XII. - http://zakon.rada.gov.ua.
7. Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 37, ст.308.
8. Закон України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 р. http://www.sta.gov.ua
9. Закон України "Про бюджетну систему України" від 29 червня 1995 р. // Голос України. — 1995. — 18 липня.
10. Програма соціально-економічного розвитку м. Києва до 2015 року. http://kmv.gov.ua/
11. Про бюджет Шевченківського району м. Києва на 2005 рік. Затверджено рішенням Шевченківської районної в м.Києві Ради від 28.12.2004 р. № 31/02
12. Про бюджет Шевченківського району м. Києва на 2006 рік. Затверджено рішенням Шевченківської районної в м.Києві Ради від 29.12.2005 р. № 42/02
13. Про затвердження звіту про викання бюджету Шевченківського району м. Києва на 2005 рік. Затверджено рішенням Шевченківської районної в м.Києві Ради від 02.03.2006 р. № 44/03
14. Базилевич В.Д. Державні фінанси. - К.: Атіка, 2002. - 368 с.
15. Богачев Сергей. Налоговые поступления в местные бюджеты: опыт и проблемы // Економіст .- 2005.-№6.- с.- 70-72.
16. Буковинський С.А. Бюджет в економіці держави // Фінанси України. - 1995. -№1. - С. 3-10
17. Буряк Л.Ю. Міжбюджетні відносини та перспективи формування місцевих бюджетів // Фінанси України.- 2001.- № 6. - с. 21 - 23.
18. Буряченко А. Є., Гапонюк М.А. Місцеві фінанси. - К.: КНЕУ. - 2002.-15с.
19. Буряченко А. Є., Палій М.П. Удосконалення фінансового механізму місцевих бюджетів // Фінанси України. - 2003. - №8. - с. 13-18.
20. Бюджетна система: Навчально-методичний посібник для самост. вивч. дисп. / В.М. Опарін, B.I. Малько, С.Я. Кондратюк - К.: КНЭУ, 2000. - 206 с.
21. Василик О.Д. Державні фінанси України. - К.: Вища школа. - 2003.-398с.
22. Василик О.Д. Теорія фінансів. - К.: НІОС. - 2001. - 416с.
23. Всесвітня декларація Micцевого самоврядування // Micцеве та регіональне самоврядування України. — К.: 1994. — Вип. 1—2 (6-7). - С. 65—69.
24. Государственный бюджет: Учебное пособие для студентов экон. спец вузов / М.И. Ткачук, Н.Е. Заяц, Л.А. Ханкевич и др. - Минск: Відшэйшая школа. 1995. -240с.
25. Гушта О.В. Шляхи зміцнення бюджетів органів місцевого самоврядування // Фінанси України. - 2000. - № 2. - с. 69-73.
26. Демюв О. Місцеві бюджети США // Економіка України. - 1995. - № 6. - С. 81-84
27. Дороздіна Л.А. Общая теория финансов: учебник. -М.: ЮНИТИ, 1995. -256с.
28. Дрозд Ірина. Шляхи удосконалення муніципального фінансового контролю // Економіст.- 2005.- №10.- с. 42-47.
29. Жибер Т.В. Бюджетна політика України // Фінанси України. - 2005. - № 8. - с.7-11.
30. Журавський В.С., Серьогін В.О, Ярмиш О.Н. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 672 с.
31. Зайчикова В.В. Відносини держави і місцевого самоврядування у зарубіжних країнах // Наукові праці НДФІ. - 2000. - Вип. с. 10-11.
32. Кириленко О. П. Міжбюджетні відносини: стан і проблеми удосконалення // Фінанси України. - 2000. - № 6. - с. 64-69.
33. Кириленко О. П. Місцеві бюджети України ( історія, теорія, практика). - К.: НІОС, 2000. - 384с.
34. Кириленко О. П. Фінанси. - Тернопіль: "Економісна думка,"1999.- 163 с
35. Корчинський В. Є. Реалізація принципів вирівнювання та економічної ефективності при організації міжбюджетних відносин // Фінанси України. - 2004. - № 2. - с. 92-93.
36. Кравченко B.I. Місцеві фінанси України.: Навчальний посібник - К.:Т-во Знания, 1999. - 487с
37. Кравченко В. I. Фінанси місцевого самоврядування України: проблеми становлення (1989-2001). – К.: Видавничий дім “KM Academia”, 2001. –460 с.
38. Кравченко В. І. Місцеві фінанси. - К, 2000. - 247 с.
39. Кравченко В. І. Фінанси місцевих органів влади України: Основи теорії та практики. - К.: НДФІ, 1997. -191с.
40. Криниця С.О. Зміцнення фінансової бази місцевого і регіонального самоврядування. // Фінанси України. -1998. - №2 – С. 38-47.
41. Крисоватий А.І., Мельник В.І. Місцеві податки у США та особливості їх справлення //Фінанси України.-1999.- № 1.- с.100.
42. Кульчицький М. І. Місцеві бюджети і механізми їх формування //Фінанси України. - 2001. - № 9. - с. 98-104.
43. Луніна Інна, Вахненко Тетяна Підвищення ефективності місцевих запозичень в Україні // Економіст .-2005 .-№10 .- с.38-41.
44. Матук Ж. Финансовые системы Франции и других стран. В 2-х т., П р. с фр. Т.1.- М.: АО .-1994.- 326 с
45. Мельник П. В. Проблеми формування місцевих бюджетів: податкова політика держави // Фінанси України. - 1998. - № 6. - с. 101-103.
46. Мещерякова О. Налоговые системы развитых стран мира: Справ.- М.: Правовая культура, 1995.- 240 с.
47. Новикова М.М.Удосконалення взаємодії бюджетів різних рівнів// Фінанси України. - 2002. - № 10. - с. 87-88.
48. Огонь Ц.Г. Доходи місцевих бюджетів та напрямки їх реструктуризації // Фінанси України. - 2006. - № 1. - с. 312.
49. Опарін В. М. Бюджетна система. - К.: КНЕУ, 2002. - 336 с.
50. Павлюк К.В. Формування доходів місцевих бюджетів // Фінанси України .- 2006.-№4.-с. 24-37
51. Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн. - К.: Знання - Прес, 2002. - 495 с.
52. Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вузів. – Черкаси: Відлуння, 1999. – 375 с.
53. Сидорова Н.В. Проблемні питання формування місцевих бюджетів в умовах ринкових відносин // Моніторинг інвестиційної діяльності в Україні, 1998, №1. - С. 57-59
54. Старостенко Н.В.Методологія формування міжбюджетних трансфертів // Фінанси України. - 2005. - № 7. - с. 36-43.
55. Стукало Н.В. Деякі аспекти формування фінансової політики в умовах глобалізації // Фінанси України. - 2006.-№ 1.-с. 24-30.
56. Сунцова О.О. Місцеві фінанси.- К.: Центр навчальної літератури, 2005.-560с.
57. Суховірська О.Б. Фінансові ресурси місцевих органів влади // Фінанси України. - 2002. - № 11. - с. 61 - 67.
58. Толубяк В. С. Удосконалення формування доходів місцевих бюджетів // Фінанси України. - 2002. - № 11. - с. 68-71.
59. Трач Ю. Ю. Підвищення ефективності формування доходів місцевих бюджетів // Фінанси України. - 2002. - № 5. - с.83-84.
60. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник / В.М. Опарін. – К.: КНЕУ, 1999. – 164 с.
61. Фінанси: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисциплвни / О.Р. Романенко, С.Я. Огородник, М.Я. Зязюн. – К.: КНЕУ, 1999. – 107 с.
62. Чирка Д.М. Напрямки збалансування місцевих бюджетів // Фінанси України. – 1998. - №1. – С. 22-25.
63. Чугунов І.Я. Бюджетний механізм регулювання економічного зростання.- К.: НІОС, 2003. -485с
64. Чумаченко М.Г.Формування місцевих бюджетів та реформування міжбюджетних відносин: Монографія. - К.: ПОЛІС, 2001. - 96 с.
65. Швець В. Про принципи удосконалення системи міжбюджетних відносин в Україні // Економіка України . – 2005. – № 3. – С. 32-35.
66. Щербина І. Ф. Складання, розгляд та затвердження місцевих бюджетів на основі положень Бюджетного кодексу України. - К.: Міленіум, 2002. -276с
67. Януль І.Є. Бюджетний процес в Україні та напрями його вдосконалення // України. - 2005. - № 9. - с. 25-29.
68. Офіційний сайт Рахункової палати України: www.ac-rada.gov.ua
69. Офіційний сайт Державного казначейства України: www.treasury.gov.ua
70. Офіційний сайт Міністерства фінансів України: www.minfin.gov.ua
71. Офіційний сайт Державного комітету статистики України: www.ukrstat.gov.ua
