Реферат на тему Методи психології та педагогіки
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-01-07Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Зв’язок між психологією та педагогікою
2. Методи психолого-педагогічних досліджень
Висновок
Список літератури
ВСТУП
Психологія, як наука вивчає факти, закономірності та механізми психіки.
Психологія* - наука про факти, закономірності і механізми психіки, як створюваного в мозку образу дійсності, на основі та з допомогою якого здійснюється керування поведінкою і діяльністю, які мають у людини особистісний характер.
Психологія** - наука про закономірності виникнення і діяльність психіки у людини і вищих тварин, про психічні процеси, які є складовими діяльності та спілкування людей, поведінки тварин.
Предметом вивчення психології є психіка, як функція мозку.
Категорією психології є відображення.
Вищою, хоча й не єдиною формою відображення у людини є її свідомість.
Педагогіка – це наука, що охоплює питання виховання, освіти і навчання.
До основних завдань відносять:
Ø Визначення змісту навчання і виховання, виходячи із досягнень цивілізації і прийнятих загальнолюдських норм моралі;
Ø Дослідження і розробка теоретичних засад процесу навчання і виховання та їх практична реалізація;
Ø Виділення завдань;
Ø Розробка проблем виховання і підготовки висококваліфікованих фахівців для потреб народного господарства;
Ø Формування демократичного світогляду, почуття державності, виховання патріотизму і поваги до свого народу.
* - загальне визначення;
** - психологічний словник.
1. Зв’язок між психологією та педагогікою
У наш час зв’язок між психологією та педагогікою набуває особливого характеру. Фактично протягом багатьох років ці зв’язки були багато в чому пристосуванням психології до існуючої педагогіки і поверховим урахуванням педагогікою «готових даних» психології. Наприклад, завданням психології нерідко вважалося «психологічне обґрунтування» педагогічних методів і положень, їх удосконалення, а педагогіка часто виходила з деяких догматично витлумачених «психологічних формул» (зокрема, з твердження про те, що мислення студента, начебто, позбавлене абстракції, є тільки конкретним).
Дослідження останнього часу дозволяють по новому оцінити можливості психології та її участь у навчанні та вихованні студентів.
Перше завдання передбачає таку побудову психологічних досліджень, яка не стільки скеровувала б на обґрунтування готового й усталеного, скільки випереджала б існуючу педагогічну практику, торуючи для неї нові шляхи, забезпечуючи широкий пошук нового у справі навчання й виховання.
Друге завдання обумовлене вимогами, що їх пред’являє педагогіці науково-технічний прогрес. Кількість інформації, обов’язкової для засвоєння, зростає з великою швидкістю. Встановлено, що інформація швидко старіє і вимагає оновлення. Звідси випливає, що навчання, зорієнтоване головним чином на запам’ятовування і збереження матеріалу в пам’яті, тільки частково може задовольняти сучасні вимоги.
На перший план виступають проблеми формування якостей мислення, які дозволили б самостійно засвоювати постійно оновлювану інформацію, розвиток таких здібностей, які давали б можливість іти в ногу з науково-технічним прогресом. Ось чому народна освіта ставить перед психологією багато актуальних завдань:
Ø Визначити загальні закономірності розвитку психіки в онтогенезі;
Ø Дати психологічну характеристику діяльності та особистості людини на кожному віковому етапі;
Ø З’ясувати психологічні механізми засвоєння людиною суспільного досвіду, систематизованого в основах науки, у моралі;
Ø Виявити психологічні основи формування особистості в процесі навчання й виховання, розкривши взаємозв’язок виховання і психологічного розвитку людини;
Ø Вивчити співвідношення між віковими та індивідуальними особливостями людей;
Ø Встановити психологічні причини відхилень у психічному розвиткові людей від загального напряму розвитку і розробити методи діагностики цих відхилень.
Науково-технічний процес зумовлює значущість загальної освіченості будь-якої нації, ролі вищої освіти в суспільстві. Все очевиднішим стає той факт, що не лише сукупність професійних знань та вмінь, а й їх синтез із моральними якостями, ціннісними орієнтаціями, загальною культурою особистості є показником різнобічно підготовленого спеціаліста. У Законі України «Про освіту» чітко визначена мета освіти – всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору. Тобто йдеться про те, що освіта має забезпечувати потреби, інтереси як окремих особистостей, так і суспільства. Тільки такі громадяни зможуть успішно розв’язувати найгостріші проблеми, що поставила перед нами сучасна епоха, змінити основну стратегію діяльності людства. Ця мета загальна майже для всіх світових концепцій освіти.
Вивчення психології потрібне фахівцю будь-якої спеціальності для підвищення власної професійної діяльності, налагодження стосунків між членами трудового колективу, використання особистісного потенціалу найповніше.
Вкрай необхідні кожній людині й педагогічні знання, адже кожен з нас є педагогом для власних дітей. Не менш важливу роль відіграє педагогіка і в тому разі, якщо людина стає керівником певного колективу, оскільки вона мусить дбати про професійне зростання, навчання та виховання своїх підлеглих.
Сучасні проблеми соціально-економічного розвитку України потребують оволодіння конструктивними підходами, ефективними моделями, алгоритмами і продуктивними психолого-педагогічними технологіями пізнання, розвитку і вдосконалення творчого потенціалу особистості й соціальної групи в процесі виконання професійних функцій. Багатопланові питання професійної діяльності неможливо ефективно вирішувати без урахування психології колективу, його організаційної культури, індивідуальних особистостей співробітників, реальної системи соціально-психологічних характеристик, знання теоретичних засад організації педагогічного процесу, змісту навчання і виховання, всіх основних сторін професійної діяльності.
Сучасна психологія являє собою досить розгалужену систему наукових дисциплін, які перебувають на різних ступенях формування, пов’язані з різними галузями практики. Це наука про закономірності розвитку і функціонування психіки, як особливої форми життєдіяльності. При цьому педагогічна психологія вивчає психологічні закономірності навчання і виховання людини.
Педагогікою ж є сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.
Отже, з цього виходить, що психологія та педагогіка взаємопов’язані між собою і доповнюють одна одну, що призводить до ефективного розвитку наук.
2. Методи психолого-педагогічних досліджень
Кожна наука є цілісною системою. Вона включає методи дослідження, теорію, систему досліджень, має свій власний предмет дослідження. Розпочинається наука там, де проводять дослідження, не обмежуються авторитетними висновками, перевіряються, а не приймаються на віру висновки, пропозиції, від кого б вони не надходили. Наука передбачає організацію, розробку спеціальних методів, за допомогою яких знаходять відповіді на питання про властивості предметів, явищ, зв’язки і взаємозв’язки між предметами та явищами, умови, за яких ці зв’язки і взаємозв’язки виявляються.
У психолого-педагогічних дослідженнях виокремлюють такі основні етапи, як:
1. Постановка проблеми – дослідник повинен визначити, що конкретно він збирається вивчати.
Ø Проблема – це складне теоретичне чи практичне питання, що потребує спеціального вивчення і позитивного розв’язання, тобто це те, що невідомо в науці, і тому не може бути здобуте шляхом простого перетворення наявної наукової інформації;
Ø Сутність проблеми – суперечності між науковими фактами та їх теоретичним осмисленням, між науковими теоріями, що знаходяться в стані конкуренції. Джерелом проблеми є утруднення, конфлікти, «вузькі місця», що породжуються реальною практикою. Для переходу від практичного завдання до наукової проблеми необхідно: визначити, яких наукових знань не вистачає для вирішення наявного практичного завдання; визначити чи є ці необхідні знання в науці.
Крім того, дослідник зобов’язаний виявити вихідні положення визначеної наукової проблеми (теоретичні та практичні передумови), довести, що у нього є «поле» самостійного пошуку, що наука накопичила необхідні наукові знання та засоби, щоб цей пошук було здійснено позитивно.
Під час вибору та обґрунтування проблеми дослідження необхідно враховувати:
a) Суперечливість проблеми, оскільки в процесі вивчення будь-якого феномену, завжди є елементи старого й нового, тому потрібно чітко визначити, що саме має цінність для нового, а що підлягає оновленню;
b) Істинність проблеми – чи дійсно питання підлягає вивченню і невідоме для науки;
c) Місце досліджуваної проблеми в науці;
d) Зіставлення і сторичного та логічного – чи дійсно визначена проблема, це результат закономірного розвитку психологічної або педагогічної науки;
e) Виокремлення головного напрямку дослідження, оскільки в будь-якому дослідженні повинна бути провідна ідея.
Під час обґрунтування актуальності проблеми дослідник має право на творчий підхід. Проте в різній послідовності висвітлюються такі аспекти:
a) Соціальна аргументація педагогічної проблеми (які нові соціальні умови та передумови визначають актуальність досліджуваного педагогічного феномену, висвітлення певної проблеми в офіціальних документах: законах держави, національних державних програмах тощо);
b) Загальнонаукова аргументація цієї проблеми (філософські посилання, обґрунтування проблеми з позиції сучасної педагогічної та психологічної думки, інших наук про людину);
c) Історико-аналітичне обґрунтування проблеми з позиції розвитку педагогічної думки в минулому і сучасному;
d) Обґрунтування проблеми з погляду психологічної або педагогічної практики.
Суперечності, що міститься в проблемі, мають прямо або побічно знайти своє відображення у формулюванні теми дослідження.
Тема дослідження, має одноразово фіксувати як певний етап уточнення, так і локалізацію (обмежування рамок) проблеми.
Об’єкт дослідження – це процес або явище психолого-педагогічної дійсності, що протистоїть досліднику як суб’єкту в його пізнавальній діяльності, що породжує проблемну ситуацію та обране для вивчення. Об’єкт дослідження завжди виступає як щось реально існуюче.
Предмет дослідження – це частина об’єкта, тобто те, що безпосередньо та ґрунтовно вивчається з певною метою.
Предмет дослідження міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження співвідносяться між собою, як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Проте на відмінну від об’єкта, предмет дослідження становить те, що відшукується, визначається. Саме на нього спрямована основна увага дослідника, оскільки предмет дослідження визначає тему науково-педагогічної праці, яка зазначається, як назва.
У предмет дослідження слід включати тільки ті елементи, зв’язки, відносини об’єкта, які підлягають вивченню в науковій роботі. Предмет має охоплювати напрямок, найважливіші завдання дослідження, вірогідність їх вирішення за допомогою відповідних пізнавальних засобів та методів.
Мета дослідження – це ідеальне, уявне передбачення кінцевого результату науково-дослідної роботи, тобто те, для чого вивчається предмет дослідження. Вона визначається загальним станом науки, необхідністю розвитку педагогічної теорії.
Як наслідок виокремлюється основна прогалина в теорії питання, дослідження якого і стає метою дослідної роботи.
Завдання дослідження – це те, що потребує виконання за допомогою засобів теоретичного чи емпіричного мислення (порівняння, класифікація, конкретизація). Завдання конкретизують мету з урахуванням предмета, особливостей досліджуваної наукової проблеми. Завдання дослідження випливають не тільки з мети, а й зі специфіки умов дослідної роботи, можливостей дослідника, вимог педагогічної практики. Єдиного стандарту в формулюванні завдань педагогічного дослідження бути не може, але найчастіше виділяють 3-4 завдання:
Перше завдання спрямоване на вияв сутності, природи, структури, закономірностей функціонування та розвитку феномену, що вивчається.
Друге – передбачає розкриття загальних способів перетворення об’єкта, вибудовування його моделей.
Третє – спрямоване на створення, розробку конкретних освітніх технологій чи методик педагогічної дії, практичних рекомендацій.
Четверте – спрямоване на експериментальну перевірку їх ефективності.
2.Формулювання гіпотези стосовно передбачуваних результатів досліджуваного явища – дослідник заздалегідь прогнозує, що може бути виявлено в процесі дослідження.
Наукова гіпотеза – це теоретично обґрунтоване припущення стосовно результату означеної проблеми, націлене на пояснення будь-яких явищ.
Гіпотеза – це своєрідне мисленнєве дослідження, що здійснюється розумом дослідника, проводиться ним перед початком самого дослідження.
Наукова гіпотеза, на відміну від робочої гіпотези як тимчасового передбачення для систематизації наявного фактичного матеріалу, висувається, коли накопичено значний фактичний матеріал і з’являється можливість висвітлити «проект» рішення, сформулювати положення, яке з певними уточненнями може перетворитися в наукову теорію. Наукова гіпотеза має відповідати критеріям: відповідності фактам, можливості перевірити, застосовності до більш широкого кола явищ, можливої простоти. За своїм характером вона може бути висуванням принципового нового положення чи модифікацією відомих законів і закономірностей, на основі припущення про те, що деякі закони діють у галузях, де їх дію ще не визначено. За логічною структурою наукова гіпотеза може мати лінійний характер, коли висувається та перевіряється якесь одне положення, чи розгалужений характер, коли необхідна перевірка декількох припущень.
Якщо гіпотеза дослідження містить припущення про зв’язки між педагогічними впливами, змістом, організаційними формами і результатами навчання чи виховання, але не розкриває при цьому особливостей самих механізмів цих впливів, то така гіпотеза має емпіричний характер. Для того, щоб гіпотеза мала теоретичний характер, вона повинна містити припущення про механізм зв’язків, що досліджуються, а також про їх внутрішні закономірності. Висуванням гіпотези закінчується та частина дослідження, логіка якої визначається загальними вимогами до наукового пошуку.
3.Перевірка гіпотези – дослідник повинен зібрати дані і проаналізувати їх, використовуючи відповідні статистичні критерії. Щоб перевірити істинність гіпотези, вибирають придатні для цього методики, визначають умови проведення перевірки, вимірювальні і інструменти і кількість вимірів, а також намічають ті особливості психологічного/педагогічного процесу, що будуть контролюватися під час дослідження.
4.Формулювання висновків. З огляду на результати попереднього етапу дослідник формулює висновки про наявність чи відсутність причинно-наслідкових зв’язків, що передбачалися у вихідних гіпотезах.
ВСТУП
1. Зв’язок між психологією та педагогікою
2. Методи психолого-педагогічних досліджень
Висновок
Список літератури
ВСТУП
Психологія, як наука вивчає факти, закономірності та механізми психіки.
Психологія* - наука про факти, закономірності і механізми психіки, як створюваного в мозку образу дійсності, на основі та з допомогою якого здійснюється керування поведінкою і діяльністю, які мають у людини особистісний характер.
Психологія** - наука про закономірності виникнення і діяльність психіки у людини і вищих тварин, про психічні процеси, які є складовими діяльності та спілкування людей, поведінки тварин.
Предметом вивчення психології є психіка, як функція мозку.
Категорією психології є відображення.
Вищою, хоча й не єдиною формою відображення у людини є її свідомість.
Педагогіка – це наука, що охоплює питання виховання, освіти і навчання.
До основних завдань відносять:
Ø Визначення змісту навчання і виховання, виходячи із досягнень цивілізації і прийнятих загальнолюдських норм моралі;
Ø Дослідження і розробка теоретичних засад процесу навчання і виховання та їх практична реалізація;
Ø Виділення завдань;
Ø Розробка проблем виховання і підготовки висококваліфікованих фахівців для потреб народного господарства;
Ø Формування демократичного світогляду, почуття державності, виховання патріотизму і поваги до свого народу.
* - загальне визначення;
** - психологічний словник.
1. Зв’язок між психологією та педагогікою
У наш час зв’язок між психологією та педагогікою набуває особливого характеру. Фактично протягом багатьох років ці зв’язки були багато в чому пристосуванням психології до існуючої педагогіки і поверховим урахуванням педагогікою «готових даних» психології. Наприклад, завданням психології нерідко вважалося «психологічне обґрунтування» педагогічних методів і положень, їх удосконалення, а педагогіка часто виходила з деяких догматично витлумачених «психологічних формул» (зокрема, з твердження про те, що мислення студента, начебто, позбавлене абстракції, є тільки конкретним).
Дослідження останнього часу дозволяють по новому оцінити можливості психології та її участь у навчанні та вихованні студентів.
Перше завдання передбачає таку побудову психологічних досліджень, яка не стільки скеровувала б на обґрунтування готового й усталеного, скільки випереджала б існуючу педагогічну практику, торуючи для неї нові шляхи, забезпечуючи широкий пошук нового у справі навчання й виховання.
Друге завдання обумовлене вимогами, що їх пред’являє педагогіці науково-технічний прогрес. Кількість інформації, обов’язкової для засвоєння, зростає з великою швидкістю. Встановлено, що інформація швидко старіє і вимагає оновлення. Звідси випливає, що навчання, зорієнтоване головним чином на запам’ятовування і збереження матеріалу в пам’яті, тільки частково може задовольняти сучасні вимоги.
На перший план виступають проблеми формування якостей мислення, які дозволили б самостійно засвоювати постійно оновлювану інформацію, розвиток таких здібностей, які давали б можливість іти в ногу з науково-технічним прогресом. Ось чому народна освіта ставить перед психологією багато актуальних завдань:
Ø Визначити загальні закономірності розвитку психіки в онтогенезі;
Ø Дати психологічну характеристику діяльності та особистості людини на кожному віковому етапі;
Ø З’ясувати психологічні механізми засвоєння людиною суспільного досвіду, систематизованого в основах науки, у моралі;
Ø Виявити психологічні основи формування особистості в процесі навчання й виховання, розкривши взаємозв’язок виховання і психологічного розвитку людини;
Ø Вивчити співвідношення між віковими та індивідуальними особливостями людей;
Ø Встановити психологічні причини відхилень у психічному розвиткові людей від загального напряму розвитку і розробити методи діагностики цих відхилень.
Науково-технічний процес зумовлює значущість загальної освіченості будь-якої нації, ролі вищої освіти в суспільстві. Все очевиднішим стає той факт, що не лише сукупність професійних знань та вмінь, а й їх синтез із моральними якостями, ціннісними орієнтаціями, загальною культурою особистості є показником різнобічно підготовленого спеціаліста. У Законі України «Про освіту» чітко визначена мета освіти – всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору. Тобто йдеться про те, що освіта має забезпечувати потреби, інтереси як окремих особистостей, так і суспільства. Тільки такі громадяни зможуть успішно розв’язувати найгостріші проблеми, що поставила перед нами сучасна епоха, змінити основну стратегію діяльності людства. Ця мета загальна майже для всіх світових концепцій освіти.
Вивчення психології потрібне фахівцю будь-якої спеціальності для підвищення власної професійної діяльності, налагодження стосунків між членами трудового колективу, використання особистісного потенціалу найповніше.
Вкрай необхідні кожній людині й педагогічні знання, адже кожен з нас є педагогом для власних дітей. Не менш важливу роль відіграє педагогіка і в тому разі, якщо людина стає керівником певного колективу, оскільки вона мусить дбати про професійне зростання, навчання та виховання своїх підлеглих.
Сучасні проблеми соціально-економічного розвитку України потребують оволодіння конструктивними підходами, ефективними моделями, алгоритмами і продуктивними психолого-педагогічними технологіями пізнання, розвитку і вдосконалення творчого потенціалу особистості й соціальної групи в процесі виконання професійних функцій. Багатопланові питання професійної діяльності неможливо ефективно вирішувати без урахування психології колективу, його організаційної культури, індивідуальних особистостей співробітників, реальної системи соціально-психологічних характеристик, знання теоретичних засад організації педагогічного процесу, змісту навчання і виховання, всіх основних сторін професійної діяльності.
Сучасна психологія являє собою досить розгалужену систему наукових дисциплін, які перебувають на різних ступенях формування, пов’язані з різними галузями практики. Це наука про закономірності розвитку і функціонування психіки, як особливої форми життєдіяльності. При цьому педагогічна психологія вивчає психологічні закономірності навчання і виховання людини.
Педагогікою ж є сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.
Отже, з цього виходить, що психологія та педагогіка взаємопов’язані між собою і доповнюють одна одну, що призводить до ефективного розвитку наук.
2. Методи психолого-педагогічних досліджень
Кожна наука є цілісною системою. Вона включає методи дослідження, теорію, систему досліджень, має свій власний предмет дослідження. Розпочинається наука там, де проводять дослідження, не обмежуються авторитетними висновками, перевіряються, а не приймаються на віру висновки, пропозиції, від кого б вони не надходили. Наука передбачає організацію, розробку спеціальних методів, за допомогою яких знаходять відповіді на питання про властивості предметів, явищ, зв’язки і взаємозв’язки між предметами та явищами, умови, за яких ці зв’язки і взаємозв’язки виявляються.
У психолого-педагогічних дослідженнях виокремлюють такі основні етапи, як:
1. Постановка проблеми – дослідник повинен визначити, що конкретно він збирається вивчати.
Ø Проблема – це складне теоретичне чи практичне питання, що потребує спеціального вивчення і позитивного розв’язання, тобто це те, що невідомо в науці, і тому не може бути здобуте шляхом простого перетворення наявної наукової інформації;
Ø Сутність проблеми – суперечності між науковими фактами та їх теоретичним осмисленням, між науковими теоріями, що знаходяться в стані конкуренції. Джерелом проблеми є утруднення, конфлікти, «вузькі місця», що породжуються реальною практикою. Для переходу від практичного завдання до наукової проблеми необхідно: визначити, яких наукових знань не вистачає для вирішення наявного практичного завдання; визначити чи є ці необхідні знання в науці.
Крім того, дослідник зобов’язаний виявити вихідні положення визначеної наукової проблеми (теоретичні та практичні передумови), довести, що у нього є «поле» самостійного пошуку, що наука накопичила необхідні наукові знання та засоби, щоб цей пошук було здійснено позитивно.
Під час вибору та обґрунтування проблеми дослідження необхідно враховувати:
a) Суперечливість проблеми, оскільки в процесі вивчення будь-якого феномену, завжди є елементи старого й нового, тому потрібно чітко визначити, що саме має цінність для нового, а що підлягає оновленню;
b) Істинність проблеми – чи дійсно питання підлягає вивченню і невідоме для науки;
c) Місце досліджуваної проблеми в науці;
d) Зіставлення і сторичного та логічного – чи дійсно визначена проблема, це результат закономірного розвитку психологічної або педагогічної науки;
e) Виокремлення головного напрямку дослідження, оскільки в будь-якому дослідженні повинна бути провідна ідея.
Під час обґрунтування актуальності проблеми дослідник має право на творчий підхід. Проте в різній послідовності висвітлюються такі аспекти:
a) Соціальна аргументація педагогічної проблеми (які нові соціальні умови та передумови визначають актуальність досліджуваного педагогічного феномену, висвітлення певної проблеми в офіціальних документах: законах держави, національних державних програмах тощо);
b) Загальнонаукова аргументація цієї проблеми (філософські посилання, обґрунтування проблеми з позиції сучасної педагогічної та психологічної думки, інших наук про людину);
c) Історико-аналітичне обґрунтування проблеми з позиції розвитку педагогічної думки в минулому і сучасному;
d) Обґрунтування проблеми з погляду психологічної або педагогічної практики.
Суперечності, що міститься в проблемі, мають прямо або побічно знайти своє відображення у формулюванні теми дослідження.
Тема дослідження, має одноразово фіксувати як певний етап уточнення, так і локалізацію (обмежування рамок) проблеми.
Об’єкт дослідження – це процес або явище психолого-педагогічної дійсності, що протистоїть досліднику як суб’єкту в його пізнавальній діяльності, що породжує проблемну ситуацію та обране для вивчення. Об’єкт дослідження завжди виступає як щось реально існуюче.
Предмет дослідження – це частина об’єкта, тобто те, що безпосередньо та ґрунтовно вивчається з певною метою.
Предмет дослідження міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження співвідносяться між собою, як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Проте на відмінну від об’єкта, предмет дослідження становить те, що відшукується, визначається. Саме на нього спрямована основна увага дослідника, оскільки предмет дослідження визначає тему науково-педагогічної праці, яка зазначається, як назва.
У предмет дослідження слід включати тільки ті елементи, зв’язки, відносини об’єкта, які підлягають вивченню в науковій роботі. Предмет має охоплювати напрямок, найважливіші завдання дослідження, вірогідність їх вирішення за допомогою відповідних пізнавальних засобів та методів.
Мета дослідження – це ідеальне, уявне передбачення кінцевого результату науково-дослідної роботи, тобто те, для чого вивчається предмет дослідження. Вона визначається загальним станом науки, необхідністю розвитку педагогічної теорії.
Як наслідок виокремлюється основна прогалина в теорії питання, дослідження якого і стає метою дослідної роботи.
Завдання дослідження – це те, що потребує виконання за допомогою засобів теоретичного чи емпіричного мислення (порівняння, класифікація, конкретизація). Завдання конкретизують мету з урахуванням предмета, особливостей досліджуваної наукової проблеми. Завдання дослідження випливають не тільки з мети, а й зі специфіки умов дослідної роботи, можливостей дослідника, вимог педагогічної практики. Єдиного стандарту в формулюванні завдань педагогічного дослідження бути не може, але найчастіше виділяють 3-4 завдання:
Перше завдання спрямоване на вияв сутності, природи, структури, закономірностей функціонування та розвитку феномену, що вивчається.
Друге – передбачає розкриття загальних способів перетворення об’єкта, вибудовування його моделей.
Третє – спрямоване на створення, розробку конкретних освітніх технологій чи методик педагогічної дії, практичних рекомендацій.
Четверте – спрямоване на експериментальну перевірку їх ефективності.
2.Формулювання гіпотези стосовно передбачуваних результатів досліджуваного явища – дослідник заздалегідь прогнозує, що може бути виявлено в процесі дослідження.
Наукова гіпотеза – це теоретично обґрунтоване припущення стосовно результату означеної проблеми, націлене на пояснення будь-яких явищ.
Гіпотеза – це своєрідне мисленнєве дослідження, що здійснюється розумом дослідника, проводиться ним перед початком самого дослідження.
Наукова гіпотеза, на відміну від робочої гіпотези як тимчасового передбачення для систематизації наявного фактичного матеріалу, висувається, коли накопичено значний фактичний матеріал і з’являється можливість висвітлити «проект» рішення, сформулювати положення, яке з певними уточненнями може перетворитися в наукову теорію. Наукова гіпотеза має відповідати критеріям: відповідності фактам, можливості перевірити, застосовності до більш широкого кола явищ, можливої простоти. За своїм характером вона може бути висуванням принципового нового положення чи модифікацією відомих законів і закономірностей, на основі припущення про те, що деякі закони діють у галузях, де їх дію ще не визначено. За логічною структурою наукова гіпотеза може мати лінійний характер, коли висувається та перевіряється якесь одне положення, чи розгалужений характер, коли необхідна перевірка декількох припущень.
Якщо гіпотеза дослідження містить припущення про зв’язки між педагогічними впливами, змістом, організаційними формами і результатами навчання чи виховання, але не розкриває при цьому особливостей самих механізмів цих впливів, то така гіпотеза має емпіричний характер. Для того, щоб гіпотеза мала теоретичний характер, вона повинна містити припущення про механізм зв’язків, що досліджуються, а також про їх внутрішні закономірності. Висуванням гіпотези закінчується та частина дослідження, логіка якої визначається загальними вимогами до наукового пошуку.
3.Перевірка гіпотези – дослідник повинен зібрати дані і проаналізувати їх, використовуючи відповідні статистичні критерії. Щоб перевірити істинність гіпотези, вибирають придатні для цього методики, визначають умови проведення перевірки, вимірювальні і інструменти і кількість вимірів, а також намічають ті особливості психологічного/педагогічного процесу, що будуть контролюватися під час дослідження.
4.Формулювання висновків. З огляду на результати попереднього етапу дослідник формулює висновки про наявність чи відсутність причинно-наслідкових зв’язків, що передбачалися у вихідних гіпотезах.
Після розробки програми експериментально-дослідної роботи окреслюються адекватні до завдань кожного дослідницького кроку методи та процедури, що становлять специфічні інструменти здобуття істини.
Під методами розуміють шляхи досягнення мети чи способи розв’язання завдань наукового дослідження.
Методика дослідження – сукупність методів, прийомів і способів, за допомогою яких будуть вирішені завдання дослідження, перевірено наукову гіпотезу, одержані достовірні наукові факти. Методика дослідження становить певну частину дослідної системи, що дає змогу здійснити дослідницьку діяльність.
Усі методи як психології, так і педагогіки можна розподілити на дві групи: загальнонаукові та конкретні методи психологічних і педагогічних досліджень.
Загальнонаукові методи застосовуються майже у всіх науках. До них належать такі: аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання, системний метод тощо.
Конкретні наукові методи – це методи, що є специфічними для певної науки. До конкретних наукових методів психології і педагогіки належать: спостереження, опитування, тести, експеримент, моделювання тощо.
Спостереження – цілеспрямоване сприйняття будь-якого педагогічного явища, у процесі якого дослідник одержує конкретний фактичний матеріал. Ведуться записи (протоколи) спостережень, проводиться за заздалегідь наміченим планом з виділенням конкретних об’єктів спостереження.
Можна виділити такі етапи:
Ø Визначення завдань і мети (для чого, з якою метою ведеться спостереження);
Ø Вибір об’єкта, предмета і педагогічної ситуації (що спостерігали);
Ø Вибір способу спостереження, що найменш впливає на досліджуваний об’єкт і найбільш забезпечує збір необхідної інформації (як спостерігати);
Ø Вибір способів реєстрації того, що спостерігається (як вести записи);
Ø Обробка і інтерпретація отриманої інформації (який результат).
По-перше, спостереження може бути зовнішнім (тобто спосіб збору даних про людину шляхом прямого спостереження за нею) та внутрішнім або самоспостереженням (використовується у випадках, коли поставлене завдання дослідити певне явище в тому вигляді, в якому воно безпосередньо представлене в людській свідомості).
По-друге, виділяють вільне спостереження (не має заздалегідь встановлених меж, програми, процедури його проведення; можливі зміни предмета чи об’єкта спостереження, його характеру залежно від тих інших чинників) та стандартизоване спостереження (проводиться за певною, заздалегідь складеною програмою і суворо дотримується її, незалежно від того, що відбувається у процесі спостереження).
По-третє, спостереження може бути включене (коли дослідник виступає як безпосередній учасник того процесу, за протіканням якого введеться спостереження; найчастіше використовується в загальній, віковій, педагогічній та соціальній психології) та стороннє (не передбачає особистої участі спостерігача в тому процесі, який він вивчає).
Важливим способом дослідницької роботи є соціологічні методи – опитування.
Методи опитування – це бесіда, інтерв’ю анкетування.
Бесіда – самостійний чи додатковий метод дослідження, який застосовується з метою одержання необхідної інформації для роз’яснення того, що не було досить зрозумілим при спостереженні. Вона проводиться у вільній формі без запису відповідей співрозмовника.
Інтерв’ювання, запозичене у психологію і педагогіку із соціології. Дослідник дотримується заздалегідь окреслених питань, що ставляться у визначеній послідовності.
Анкетування – вид опитування, але не усного, а письмового. Це метод масового збору матеріалу за допомогою анкети. Бесіду та інтерв`ю називають опитуванням “віч-на-віч”, анкетування – заочним опитуванням. Анкетування на відміну від бесіди пропонує більш тверду логічну конструкцію, що залишається незмінною протягом усього опитування. У цього методу багато незаперечних переваг: він дає змогу за порівняно короткий термін зібрати інформацію від великої групи людей.
Анкета – вони поділяються на відкриті (коли не обмежуються варіанти відповідей на запитання) і закриті (коли можливий вибір відповідей обмежується заздалегідь підготовленими варіантами). Для одержання більш точних даних користуються анкетами закритого типу. Особливість їх у тому, що відповіді в цьому випадку легше зіставляються і статистично обробляються.
Суттєво, що результативність бесіди, інтерв`ювання та анкетування багато в чому залежить від змісту і структури запитань, що пропонуються для відповідей. План бесіди, інтерв`ю і анкети – це перелік питань.
Його розробка передбачає:
Ø Визначення характеру інформації, яку необхідно одержати;
Ø Формулювання пропонованих запитань;
Ø Складання першого плану питань і його попередня перевірка шляхом пробного дослідження;
Ø Виправлення питань і остаточне їх редагування.
У сфері дослідження явищ психолого-педагогічної дійсності важливим є застосування методу тестування.
Тестування – метод виявлення певних якостей особистості й інтенсивності їхньої виразності за допомогою серії іспитів, тобто це спосіб психологічної діагностики, що використовує стандартизовані запитання і завдання ( тести), які мають визначену шкалу значень.
Тест – це стандартизований, обмежений за часом іспит. Він дає змогу з заздалегідь установленим ступенем імовірності визначити актуальний, наявний у людини на цей момент рівень знань, відносно стійкі особистісні властивості і зразки, стійкі риси поведінки. Тести дають можливість одержати якісні й кількісні оцінки вимірюваних характеристик.
Тестування допомагає досліднику вчасно виявляти особливості певних психолого-педагогічних ситуацій, ставити правильний діагноз під час їх виникнення і знаходити шляхи їхнього ефективного вирішення.
Тестування – невід`ємний фактор особистісного менеджменту, що припускає систематичне самопізнання і самооцінку дослідником своєї індивідуальної роботи з вироблення чи розвитку якостей, необхідних для науково-дослідної діяльності. Використання тестів допомагає досліднику:
Ø Об`єктивно оцінювати свої особистісні і ділові якості, стосунки з колегами, іншими людьми;
Ø Переборювати помилкові стереотипи сприйняття самого себе й інших людей;
Ø Коректувати поведінку в напрямку успішної реалізації цілей;
Ø Обгунтовано робити професійний вибір і реально визначати можливості свого професійного зростання.
Рейтинг – оцінка психолого-педагогічного явища, якогось елемента навчально-виховного процесу, людини тощо за допомогою компетентних суддів (експертів). Його іноді називають методом експертної оцінки.
Експеримент – науково-обгрунтований досвід; перевірка гіпотези; відтворення розробленої методики в нових умовах; метод пізнання, за допомогою якого в природних чи спеціально створених контрольованих і керованих умовах досліджується психолого-педагогічне явище, відшукується новий спосіб розв`язання педагогічного завдання, проблеми; метод дослідження, який припускає виділення істотних факторів, що впливають на результати педагогічної діяльності і що дає змогу їх варіювати з метою досягнення оптимальних результатів.
Експеримент – спеціально організована перевірка того чи іншого методу, прийому роботи для виявлення його психолого-педагогічної ефективності.
Педагогічний експеримент – дослідна діяльність з метою вивчення причинно-наслідкових зв’язків у педагогічних явищах, що припускає дослідне моделювання педагогічного явища й умов його перебігу; визначення результатів педагогічного впливу і цієї взаємодії.
Розрізняють експеримент природний (в умовах звичайного освітнього процесу) і лабораторний – створення спеціальних умов для перевірки. Найчастіше використовують природний експеримент. Він може бути тривалим чи короткочасним.
Теоретичні методи необхідні для визначення проблеми наукового психолого-педагогічного дослідження, формулювання гіпотез і оцінки зібраних фактів. Цей метод насамперед пов’язаний з вивченням наукової літератури.
З метою накопичення наукових фактів доцільно використовувати метод вивчення нормативних та інструктивно-методичних документів з досліджуваної проблеми, що озброює дослідника певними об’єктивними даними.
Робота з літературою припускає використання таких методів, як складання бібліографії – переліку джерел, відібраних для роботи з досліджуваної проблеми; реферування – стислий виклад основного змісту однієї чи декількох праць із загальної тематики; конспектування – ведення більш детальних записів, основу яких становить виділення головних ідей і положень публікації; анотування – короткий запис загального змісту книги чи статті; цитування – дослівний запис виражень, фактичних чи цифрових даних, що містяться в літературному джерелі.
До теоретичних методів дослідження належать історико-генетичний метод, метод моделювання, а також різні розумові процедури логічного мислення (аналіз, синтез, класифікація, типологізація, абстрагування, порівняння, узагальнення та ін.
Порівняння – зіставлення того, що вийшло, з цілями, що намічалися. Будь-яка оцінка є порівняння з ідеальним чи оптимальним. Але важливо зіставляти не тільки з тим, як має бути, а і з тим, як було раніше, що дає змогу побачити позитивні і негативні зрушення, тобто динаміку процесу. Порівняння як розумова процедура дуже продуктивна під час аналізу інформації про будь-яку людину, включеної в педагогічний процес: що кажуть про неї різні люди.
Класифікація – полягає в логічному розподілі фактів, даних, явищ тощо під час аналізу за якоюсь однією ознакою, притаманною для цієї групи.
Аналізуючи заходи, зібрані факти, роботу в цілому, дослідник використовує і узагальнення. Цей метод припускає логічний перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального, судження, знання, оцінки. Узагальнене судження, будучи більш глибоким відображенням дійсності, дає змогу проникнути в сутність заходів, явищ і, в такий спосіб, оцінити діяльність педагогів із принципових позицій. Проте узагальнення – це не підсумовування. Найчастіше узагальнення інформації під час аналізу доцільно сполучати з виділенням головного, істотного.
Абстрагування – процес мисленнєвого відволікання дослідника від будь-яких ознак чи якостей предмета, від самого предмета, щоб глибше вивчити його, ізолювати від інших предметів, ознак. Граничним випадком абстрагування є Ідеалізація, внаслідок якої створюється поняття про ідеалізований об’єкт.
Конкретизація – це логічна форма, протилежна до абстракції. Розумовий процес перетворення предмета з виокремлених раніше абстракцій. Під час конкретизації здійснюється збагачення понять новими ознаками, тому що вона спрямована на висвітлення розвитку предмета як цілісної системи. Конкретним тут називають єдність різноманітного, сполучення багатьох ознак, якостей предмета. Абстрактним, навпаки, називають однобічну, ізольовану від інших моментів ознаку предмета.
Теоретичний аналіз – це виділення і розгляд окремих сторін, ознак, особливостей, властивостей педагогічних явищ. Виявляємо в них загальне і особливе, встановлюємо загальний принцип чи правило. Аналіз супроводжується синтез, він допомагає проникнути в сутність досліджуваних психолого-педагогічних явищ.
Індуктивні і дедуктивні методи – це логічні методи узагальнення одержаних емпіричним шляхом даних. Індуктивний метод припускає рух думки дослідника від окремих суджень до загального висновку, дедуктивний – від загального судження до окремого висновку.
У пошуку оптимального рішення в експериментальній роботі корисні й такі процедури, як аналогія, інтегрування, систематизація та ін. Причому під час аналізу інформації жодна з названих аналітичних процедур не здійснюється в чистому вигляді, усі вони взаємопов’язані, взаємодіють одна з одною і виділенні нами за домінантною ознакою.
Моделювання. Широко застосовуваним у теоретичних дослідженнях є прийом порівняння та, особливо аналогія – специфічний вид порівняння, що дає змогу встановлювати подібність явищ. Аналогія дає підставу для висновків про еквівалентність у визначених відносинах одного об’єкта стосовно іншого. Тоді більш простий за структурою і доступний вивченню об’єкт стає моделлю більш складного об’єкта, іменованого прототипом (оригіналом). Відкривається можливість перенесення інформації з аналогії від моделі до прототипу. У цьому сутність одного зі специфічних методів теоретичного рівня – методу моделювання.
Ізоморфізм – відношення між об’єктами, що мають різний склад, але тотожну чи подібну структуру, коли кожному елементу одного об’єкта відповідає один елемент іншого.
Гомоморфізм – структурна подібність двох об’єктів, коли кожному елементу одного може відповідати група елементів іншого.
Ізофункціоналізм – подібність функцій чи дій об’єкту.
Модель - допоміжний об’єкт, обраний чи перетворений людиною в пізнавальних цілях, що дає нову інформацію про новий об’єкт. Моделювання в теоретичному дослідженні слугує також завданню конструювання нового, чого не має ще в практиці. Для цього створюються моделі-гіпотези, що розкривають механізми зв’язку між компонентами навчання, на підставі яких будуються рекомендації і висновки, що перевіряються емпірично. Перевірені моделі-гіпотези перетворюються в наукові теорії, багато в чому зберігаючи свій модельний характер.
Особливим видом моделювання, заснованого на ідеалізації, можна вважати уявний експеримент. На підставі теоретичних знань про об’єктивний світ і емпіричні дані створює ідеальні об’єкти, співвідносить їх у визначеній динамічній моделі, імітуючи думкою той рух і ті ситуації, що могли б мати місце в реальному експериментуванні. При цьому ідеальні об’єкти і моделі виявляють у «чистому» вигляді найбільш важливі для дослідника істотні зв’язки і відносини.
Математичні і статистичні методи – застосовуються для обробки одержаних даних методами опитування й експерименту, а також для встановлення кількісних залежностей між досліджуваними явищами. Вони допомагають оцінити результати експерименту, підвищують надійність висновків, дають підстави для теоретичних узагальнень. Найбільш розповсюдженими з математичних методів є: реєстрація, ранжирування, шкалування. За допомогою статистичних методів визнаються середні величини одержаних показників: середнє арифметичне, медіана – показник середини ряду, дисперсія – ступінь розсіювання.
Усе частіше у психолого-педагогічних дослідженнях використовуються різні форми математичного аналізу. Для проведення цих підрахунків використовують відповідні математичні формули, застосовуються довідкові таблиці. Результати, оброблені за допомогою методів математичної статистики, дають змогу встановити кількісну залежність у вигляді графіків, діаграм, таблиць.
ВИСНОВОК
Отже, ми можемо сказати, що психологія вивчає факти, закономірності, а педагогіка – виховання, освіту і навчання. Завдяки цьому поєднуються ці дві науки, вони взаємопов’язані між собою, і доповнюють одна одну.
Кожна наука є цілісною системою і розпочинається вона там, де проводять дослідження (зокрема такі науки, як педагогіка і психологія).
Психолого-педагогічні дослідження мають декілька етапів:
1. Постановка проблеми – з чого почати?;
2. Формулювання гіпотези стосовно результатів дослідження – прогнозування дослідження;
3. Перевірка;
4. Висновки.
Методи тісно пов’язані з завданням, тому що під методами розуміють шляхи та способи розв’язання завдань.
Завданням аналізу є потреба виконання, за допомогою теоретичного чи емпіричного мислення.
Перше завдання – виявлення цілі об’єкту дослідження, що вивчається;
Друге – розкриває об’єкт, а також його моделі;
Третє – створює розробку технологій педагогічної дії (об’єктів);
Четверте – перевірка об’єкту.
Існують два види методів:
Ø Загальнонаукові – застосовуються у всіх науках;
Ø Конкретні наукові – специфічні лише для певної науки;
До загальнонаукових належать:
a) Індуктивні методи – від окремого до загального;
b) Дедуктивні методи – від загального до окремого;
c) Моделювання. Сутність цього методу полягає в аналогії.
Аналогія – порівняння, що встановлює подібність явищ, тобто відносини одного об’єкта стосовно іншого. Відкривається можливість перенесення інформації з аналогії до прототипу (оригінал). Від доступного об’єкта до складного.
До конкретних наук належать:
a) Спостереження – сприйняття явища, в процесі якого отримуємо конкретний, фактичний матеріал;
b) Експеримент – перевірка будь-якого методу і досягнення оптимальних результатів.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. А.В.Семенова, Р.С.Гурін, Т.Ю.Осипова “Основи психології і педагогіки” , К.: Знання, 2006р.;
2. В.С.Лозниця “Основи психології та педагогіки” К.: КНЕУ, 2001р.;
3. НМЦ Куспис О.І. “Основи психології і педагогіки” К.: Міністерство аграрної політики України, 2002р.;
4. Гоноболін Ф.П. «Психологія» К.: Вища школа, 1975.
5. Основи психології /За загальними рекомендаціями О.В.Киричука, В.А.Роменця К.: Либідь, 1997.
Під методами розуміють шляхи досягнення мети чи способи розв’язання завдань наукового дослідження.
Методика дослідження – сукупність методів, прийомів і способів, за допомогою яких будуть вирішені завдання дослідження, перевірено наукову гіпотезу, одержані достовірні наукові факти. Методика дослідження становить певну частину дослідної системи, що дає змогу здійснити дослідницьку діяльність.
Усі методи як психології, так і педагогіки можна розподілити на дві групи: загальнонаукові та конкретні методи психологічних і педагогічних досліджень.
Загальнонаукові методи застосовуються майже у всіх науках. До них належать такі: аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання, системний метод тощо.
Конкретні наукові методи – це методи, що є специфічними для певної науки. До конкретних наукових методів психології і педагогіки належать: спостереження, опитування, тести, експеримент, моделювання тощо.
Спостереження – цілеспрямоване сприйняття будь-якого педагогічного явища, у процесі якого дослідник одержує конкретний фактичний матеріал. Ведуться записи (протоколи) спостережень, проводиться за заздалегідь наміченим планом з виділенням конкретних об’єктів спостереження.
Можна виділити такі етапи:
Ø Визначення завдань і мети (для чого, з якою метою ведеться спостереження);
Ø Вибір об’єкта, предмета і педагогічної ситуації (що спостерігали);
Ø Вибір способу спостереження, що найменш впливає на досліджуваний об’єкт і найбільш забезпечує збір необхідної інформації (як спостерігати);
Ø Вибір способів реєстрації того, що спостерігається (як вести записи);
Ø Обробка і інтерпретація отриманої інформації (який результат).
По-перше, спостереження може бути зовнішнім (тобто спосіб збору даних про людину шляхом прямого спостереження за нею) та внутрішнім або самоспостереженням (використовується у випадках, коли поставлене завдання дослідити певне явище в тому вигляді, в якому воно безпосередньо представлене в людській свідомості).
По-друге, виділяють вільне спостереження (не має заздалегідь встановлених меж, програми, процедури його проведення; можливі зміни предмета чи об’єкта спостереження, його характеру залежно від тих інших чинників) та стандартизоване спостереження (проводиться за певною, заздалегідь складеною програмою і суворо дотримується її, незалежно від того, що відбувається у процесі спостереження).
По-третє, спостереження може бути включене (коли дослідник виступає як безпосередній учасник того процесу, за протіканням якого введеться спостереження; найчастіше використовується в загальній, віковій, педагогічній та соціальній психології) та стороннє (не передбачає особистої участі спостерігача в тому процесі, який він вивчає).
Важливим способом дослідницької роботи є соціологічні методи – опитування.
Методи опитування – це бесіда, інтерв’ю анкетування.
Бесіда – самостійний чи додатковий метод дослідження, який застосовується з метою одержання необхідної інформації для роз’яснення того, що не було досить зрозумілим при спостереженні. Вона проводиться у вільній формі без запису відповідей співрозмовника.
Інтерв’ювання, запозичене у психологію і педагогіку із соціології. Дослідник дотримується заздалегідь окреслених питань, що ставляться у визначеній послідовності.
Анкетування – вид опитування, але не усного, а письмового. Це метод масового збору матеріалу за допомогою анкети. Бесіду та інтерв`ю називають опитуванням “віч-на-віч”, анкетування – заочним опитуванням. Анкетування на відміну від бесіди пропонує більш тверду логічну конструкцію, що залишається незмінною протягом усього опитування. У цього методу багато незаперечних переваг: він дає змогу за порівняно короткий термін зібрати інформацію від великої групи людей.
Анкета – вони поділяються на відкриті (коли не обмежуються варіанти відповідей на запитання) і закриті (коли можливий вибір відповідей обмежується заздалегідь підготовленими варіантами). Для одержання більш точних даних користуються анкетами закритого типу. Особливість їх у тому, що відповіді в цьому випадку легше зіставляються і статистично обробляються.
Суттєво, що результативність бесіди, інтерв`ювання та анкетування багато в чому залежить від змісту і структури запитань, що пропонуються для відповідей. План бесіди, інтерв`ю і анкети – це перелік питань.
Його розробка передбачає:
Ø Визначення характеру інформації, яку необхідно одержати;
Ø Формулювання пропонованих запитань;
Ø Складання першого плану питань і його попередня перевірка шляхом пробного дослідження;
Ø Виправлення питань і остаточне їх редагування.
У сфері дослідження явищ психолого-педагогічної дійсності важливим є застосування методу тестування.
Тестування – метод виявлення певних якостей особистості й інтенсивності їхньої виразності за допомогою серії іспитів, тобто це спосіб психологічної діагностики, що використовує стандартизовані запитання і завдання ( тести), які мають визначену шкалу значень.
Тест – це стандартизований, обмежений за часом іспит. Він дає змогу з заздалегідь установленим ступенем імовірності визначити актуальний, наявний у людини на цей момент рівень знань, відносно стійкі особистісні властивості і зразки, стійкі риси поведінки. Тести дають можливість одержати якісні й кількісні оцінки вимірюваних характеристик.
Тестування допомагає досліднику вчасно виявляти особливості певних психолого-педагогічних ситуацій, ставити правильний діагноз під час їх виникнення і знаходити шляхи їхнього ефективного вирішення.
Тестування – невід`ємний фактор особистісного менеджменту, що припускає систематичне самопізнання і самооцінку дослідником своєї індивідуальної роботи з вироблення чи розвитку якостей, необхідних для науково-дослідної діяльності. Використання тестів допомагає досліднику:
Ø Об`єктивно оцінювати свої особистісні і ділові якості, стосунки з колегами, іншими людьми;
Ø Переборювати помилкові стереотипи сприйняття самого себе й інших людей;
Ø Коректувати поведінку в напрямку успішної реалізації цілей;
Ø Обгунтовано робити професійний вибір і реально визначати можливості свого професійного зростання.
Рейтинг – оцінка психолого-педагогічного явища, якогось елемента навчально-виховного процесу, людини тощо за допомогою компетентних суддів (експертів). Його іноді називають методом експертної оцінки.
Експеримент – науково-обгрунтований досвід; перевірка гіпотези; відтворення розробленої методики в нових умовах; метод пізнання, за допомогою якого в природних чи спеціально створених контрольованих і керованих умовах досліджується психолого-педагогічне явище, відшукується новий спосіб розв`язання педагогічного завдання, проблеми; метод дослідження, який припускає виділення істотних факторів, що впливають на результати педагогічної діяльності і що дає змогу їх варіювати з метою досягнення оптимальних результатів.
Експеримент – спеціально організована перевірка того чи іншого методу, прийому роботи для виявлення його психолого-педагогічної ефективності.
Педагогічний експеримент – дослідна діяльність з метою вивчення причинно-наслідкових зв’язків у педагогічних явищах, що припускає дослідне моделювання педагогічного явища й умов його перебігу; визначення результатів педагогічного впливу і цієї взаємодії.
Розрізняють експеримент природний (в умовах звичайного освітнього процесу) і лабораторний – створення спеціальних умов для перевірки. Найчастіше використовують природний експеримент. Він може бути тривалим чи короткочасним.
Теоретичні методи необхідні для визначення проблеми наукового психолого-педагогічного дослідження, формулювання гіпотез і оцінки зібраних фактів. Цей метод насамперед пов’язаний з вивченням наукової літератури.
З метою накопичення наукових фактів доцільно використовувати метод вивчення нормативних та інструктивно-методичних документів з досліджуваної проблеми, що озброює дослідника певними об’єктивними даними.
Робота з літературою припускає використання таких методів, як складання бібліографії – переліку джерел, відібраних для роботи з досліджуваної проблеми; реферування – стислий виклад основного змісту однієї чи декількох праць із загальної тематики; конспектування – ведення більш детальних записів, основу яких становить виділення головних ідей і положень публікації; анотування – короткий запис загального змісту книги чи статті; цитування – дослівний запис виражень, фактичних чи цифрових даних, що містяться в літературному джерелі.
До теоретичних методів дослідження належать історико-генетичний метод, метод моделювання, а також різні розумові процедури логічного мислення (аналіз, синтез, класифікація, типологізація, абстрагування, порівняння, узагальнення та ін.
Порівняння – зіставлення того, що вийшло, з цілями, що намічалися. Будь-яка оцінка є порівняння з ідеальним чи оптимальним. Але важливо зіставляти не тільки з тим, як має бути, а і з тим, як було раніше, що дає змогу побачити позитивні і негативні зрушення, тобто динаміку процесу. Порівняння як розумова процедура дуже продуктивна під час аналізу інформації про будь-яку людину, включеної в педагогічний процес: що кажуть про неї різні люди.
Класифікація – полягає в логічному розподілі фактів, даних, явищ тощо під час аналізу за якоюсь однією ознакою, притаманною для цієї групи.
Аналізуючи заходи, зібрані факти, роботу в цілому, дослідник використовує і узагальнення. Цей метод припускає логічний перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального, судження, знання, оцінки. Узагальнене судження, будучи більш глибоким відображенням дійсності, дає змогу проникнути в сутність заходів, явищ і, в такий спосіб, оцінити діяльність педагогів із принципових позицій. Проте узагальнення – це не підсумовування. Найчастіше узагальнення інформації під час аналізу доцільно сполучати з виділенням головного, істотного.
Абстрагування – процес мисленнєвого відволікання дослідника від будь-яких ознак чи якостей предмета, від самого предмета, щоб глибше вивчити його, ізолювати від інших предметів, ознак. Граничним випадком абстрагування є Ідеалізація, внаслідок якої створюється поняття про ідеалізований об’єкт.
Конкретизація – це логічна форма, протилежна до абстракції. Розумовий процес перетворення предмета з виокремлених раніше абстракцій. Під час конкретизації здійснюється збагачення понять новими ознаками, тому що вона спрямована на висвітлення розвитку предмета як цілісної системи. Конкретним тут називають єдність різноманітного, сполучення багатьох ознак, якостей предмета. Абстрактним, навпаки, називають однобічну, ізольовану від інших моментів ознаку предмета.
Теоретичний аналіз – це виділення і розгляд окремих сторін, ознак, особливостей, властивостей педагогічних явищ. Виявляємо в них загальне і особливе, встановлюємо загальний принцип чи правило. Аналіз супроводжується синтез, він допомагає проникнути в сутність досліджуваних психолого-педагогічних явищ.
Індуктивні і дедуктивні методи – це логічні методи узагальнення одержаних емпіричним шляхом даних. Індуктивний метод припускає рух думки дослідника від окремих суджень до загального висновку, дедуктивний – від загального судження до окремого висновку.
У пошуку оптимального рішення в експериментальній роботі корисні й такі процедури, як аналогія, інтегрування, систематизація та ін. Причому під час аналізу інформації жодна з названих аналітичних процедур не здійснюється в чистому вигляді, усі вони взаємопов’язані, взаємодіють одна з одною і виділенні нами за домінантною ознакою.
Моделювання. Широко застосовуваним у теоретичних дослідженнях є прийом порівняння та, особливо аналогія – специфічний вид порівняння, що дає змогу встановлювати подібність явищ. Аналогія дає підставу для висновків про еквівалентність у визначених відносинах одного об’єкта стосовно іншого. Тоді більш простий за структурою і доступний вивченню об’єкт стає моделлю більш складного об’єкта, іменованого прототипом (оригіналом). Відкривається можливість перенесення інформації з аналогії від моделі до прототипу. У цьому сутність одного зі специфічних методів теоретичного рівня – методу моделювання.
Ізоморфізм – відношення між об’єктами, що мають різний склад, але тотожну чи подібну структуру, коли кожному елементу одного об’єкта відповідає один елемент іншого.
Гомоморфізм – структурна подібність двох об’єктів, коли кожному елементу одного може відповідати група елементів іншого.
Ізофункціоналізм – подібність функцій чи дій об’єкту.
Модель - допоміжний об’єкт, обраний чи перетворений людиною в пізнавальних цілях, що дає нову інформацію про новий об’єкт. Моделювання в теоретичному дослідженні слугує також завданню конструювання нового, чого не має ще в практиці. Для цього створюються моделі-гіпотези, що розкривають механізми зв’язку між компонентами навчання, на підставі яких будуються рекомендації і висновки, що перевіряються емпірично. Перевірені моделі-гіпотези перетворюються в наукові теорії, багато в чому зберігаючи свій модельний характер.
Особливим видом моделювання, заснованого на ідеалізації, можна вважати уявний експеримент. На підставі теоретичних знань про об’єктивний світ і емпіричні дані створює ідеальні об’єкти, співвідносить їх у визначеній динамічній моделі, імітуючи думкою той рух і ті ситуації, що могли б мати місце в реальному експериментуванні. При цьому ідеальні об’єкти і моделі виявляють у «чистому» вигляді найбільш важливі для дослідника істотні зв’язки і відносини.
Математичні і статистичні методи – застосовуються для обробки одержаних даних методами опитування й експерименту, а також для встановлення кількісних залежностей між досліджуваними явищами. Вони допомагають оцінити результати експерименту, підвищують надійність висновків, дають підстави для теоретичних узагальнень. Найбільш розповсюдженими з математичних методів є: реєстрація, ранжирування, шкалування. За допомогою статистичних методів визнаються середні величини одержаних показників: середнє арифметичне, медіана – показник середини ряду, дисперсія – ступінь розсіювання.
Усе частіше у психолого-педагогічних дослідженнях використовуються різні форми математичного аналізу. Для проведення цих підрахунків використовують відповідні математичні формули, застосовуються довідкові таблиці. Результати, оброблені за допомогою методів математичної статистики, дають змогу встановити кількісну залежність у вигляді графіків, діаграм, таблиць.
ВИСНОВОК
Отже, ми можемо сказати, що психологія вивчає факти, закономірності, а педагогіка – виховання, освіту і навчання. Завдяки цьому поєднуються ці дві науки, вони взаємопов’язані між собою, і доповнюють одна одну.
Кожна наука є цілісною системою і розпочинається вона там, де проводять дослідження (зокрема такі науки, як педагогіка і психологія).
Психолого-педагогічні дослідження мають декілька етапів:
1. Постановка проблеми – з чого почати?;
2. Формулювання гіпотези стосовно результатів дослідження – прогнозування дослідження;
3. Перевірка;
4. Висновки.
Методи тісно пов’язані з завданням, тому що під методами розуміють шляхи та способи розв’язання завдань.
Завданням аналізу є потреба виконання, за допомогою теоретичного чи емпіричного мислення.
Перше завдання – виявлення цілі об’єкту дослідження, що вивчається;
Друге – розкриває об’єкт, а також його моделі;
Третє – створює розробку технологій педагогічної дії (об’єктів);
Четверте – перевірка об’єкту.
Існують два види методів:
Ø Загальнонаукові – застосовуються у всіх науках;
Ø Конкретні наукові – специфічні лише для певної науки;
До загальнонаукових належать:
a) Індуктивні методи – від окремого до загального;
b) Дедуктивні методи – від загального до окремого;
c) Моделювання. Сутність цього методу полягає в аналогії.
Аналогія – порівняння, що встановлює подібність явищ, тобто відносини одного об’єкта стосовно іншого. Відкривається можливість перенесення інформації з аналогії до прототипу (оригінал). Від доступного об’єкта до складного.
До конкретних наук належать:
a) Спостереження – сприйняття явища, в процесі якого отримуємо конкретний, фактичний матеріал;
b) Експеримент – перевірка будь-якого методу і досягнення оптимальних результатів.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. А.В.Семенова, Р.С.Гурін, Т.Ю.Осипова “Основи психології і педагогіки” , К.: Знання, 2006р.;
2. В.С.Лозниця “Основи психології та педагогіки” К.: КНЕУ, 2001р.;
3. НМЦ Куспис О.І. “Основи психології і педагогіки” К.: Міністерство аграрної політики України, 2002р.;
4. Гоноболін Ф.П. «Психологія» К.: Вища школа, 1975.
5. Основи психології /За загальними рекомендаціями О.В.Киричука, В.А.Роменця К.: Либідь, 1997.
