1. МЕТОДОЛОГІЯ  СОЦІАЛЬНОЇ  ПСИХОЛОГІЇ.

           

·        Характеристика поняття «методологія» у соціальній психології.

·        Характеристика методів соціальної психології.

·        Поняття вибірка і її репрезентативність.

 

Поняття «методологія» визначається як система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також як теорія про цю систему.

Більшість вітчизняних науковців відмічають, що в сучасному науковому знанні терміном «методологія» визначаються три різних рівні наукового підходу.

1. Загальна методологія – це певний загальний філософський підхід,      загальний спосіб пізнання, який приймається дослідником. Загальна методологія формулює деякі найбільш загальні принципи, які свідомо застосовуються у дослідженнях.

2. Спеціальна методологія – сукупність методологічних принципів, які приймаються в даній галузі знання. Спеціальна методологія є реалізацією філософських принципів стосовно специфічного об’єкта дослідження. Цей спосіб пізнання є адаптованим для більш вузької сфери знання.

3. Методологія – як сукупність конкретних методичних засобів дослідження, що здебільш позначається терміном «методика». Конкретні методичні засоби порівняно з загальною та спеціальною методологією є більш автономними і можуть застосовуватись в однаковій формі в рамках різних методологічних орієнтацій. Конкретні методики, які застосовуються в теорії соціалізації, не є абсолютно незалежними від більш загальних методологій.

Значення теорії соціалізації полягає в тім, щоб не допустити зведення всіх методологічних проблем тільки до третього значення цього поняття. Тобто, які б емпіричні або експериментальні методики не застосовувалися, вони не можуть розглядатись ізольовано від загальної і соціальної методології. Будь-який методологічний засіб: анкета, тест, соціометрія і т. ін. завжди застосовуються в певному методологічному «ключі», за умов вирішення низки більш загальних питань дослідження.

В зарубіжній соціальній психології розрізняють методи в широкому розумінні – це сукупність систематичних і логіко-послідовних методів пошуку знання; та у вузькому значені – як способи отримання фактів. В широкому розумінні поняття «методологія» використовується як еквівалент поняття «науковий міст», розуміючи, що однією єдиною методологією може бути методологія наукова.

Науковий метод дослідження вимагає дотримання прийнятих канонів дослідження. Виокремимо декілька моментів, які характеризують науковий підхід до будь-якої проблеми. По-перше, проблема повинна бути визначеною. Визначити проблему означає охарактеризувати її таким чином, щоб вона стала доступною для ретельного дослідження. По-друге, проблема повинна бути сформульованою таким чином, щоб її можна було пов’язати з існуючою теорією і відомими емпіричними фактами. Наука складається з фактів, які повинні бути об’єднані і інтерпретовані у світлі теорії і накопичених знань. По-третє, повинна бути сформульованою гіпотеза, яку потрібно перевірити. Гіпотеза повинна бути вираженою так, щоб вона пов’язувалась з основами прийнятих принципів. По-четверте, потрібно визначити процедури дослідження. По-п’яте, збираються і аналізуються факти, і згідно результатам аналізу підтверджуються або відкидаються гіпотези. По-шосте, у відповідності з новими результатами змінюються основи існуючого наукового знання.

Метод у вузькому розумінні – це спосіб отримання фактів. Роль фактів у науці визначається тим, що в результаті їх систематизації вчені можуть сформулювати теорії, визначити закономірності і закони, за допомогою яких можуть пояснюватись певні явища. Задача дослідника – знайти для вирішення конкретних задач такий метод, завдяки якому можна було б систематизувати факти адекватної реальності.

Поняття метода як способу означає те, що створюється певний набір операцій, завдяки яким можна отримати не всякі, а наукові факти. Метод включає ряд процедур, що дозволяють повторити дослідження. Науковий факт має ціну лише тоді, коли його можна отримати багатократно, коли він має всезагальний вияв.

Методи удосконалюються або повністю змінюються з часом. Пов’язано це з розвитком суспільства і науки, боротьбою і співдружністю теорій, зміною парадигми. Багатоманітність методів отримання знань дає можливість отримати велику кількість матеріалу. Цей матеріал у систематизованій, узагальненій формі, представлений у вигляді законів, теорій, конструкцій складає фундаментальні знання, на яких основана наука.

Методи соціальної психології можна розглядати з точки зору виділення груп: методи емпіричного дослідження і спеціалізовані соціально-психологічні методи.

                 Методи  емпіричного  дослідження

До методів емпіричного дослідження належать спостереження, опитування (інтерв’ю, анкетування), бесіда, невербальна комунікація.

Спостереження – це науково цілеспрямоване, організоване і певним чином фіксоване сприйняття досліджуваного об’єкта. Метод спостереження було застосовано вперше в дитячій психології.

Тривале систематичне спостереження за однією і тією самою дитиною, щоденна регістрація поведінки, доскональне знання всієї історії розвитку дитини, близькість до дитини, хороший емоційний контакт з нею – все це позитивні моменти спостереження.

У 1925 році в Ленінграді під керівництвом Н.М. Щелованова була створена клініка нормального розвитку дитини, де спостерігали за дитиною 24 години на добу, саме там були відкриті всі основні факти, які характеризують перший рік життя дитини.

Предметом соціально-психологічного спостереження є вербальні і невербальні акти поведінки окремої людини, групи або декількох груп в певному соціальному середовищі і ситуації.

Спостерігаються:

- мовні акти, їх зміст, послідовність, спрямованість, частота, трива-лість, інтенсивність, експресивність, особливості лексики, граматики, фонетики, синхронізація;

- виразні рухи, експресія обличчя, очей, тіла, звуків;

- рух, пересування і нерухомі стани людей, дистанції між ними, шви-дкість і спрямованість руху, дотики;

- фізичний вплив: дотики, штовхани, удари, підтримка, сумісні зусил-ля, передача, відняття, затримка;

- сполучення перерахованих ознак.

За методом спостереження можна виявити лише «явища», зовнішні ознаки предмета дослідження, тому в соціально-психологічних дослідженнях використовується комплекс методів.

Бесіда, інтерв’ю – це допоміжні методи розмови з індивідом, які застосовуються в особливих умовах. За їх допомоги визначають гостроту тих або інших соціальних проблем, соціальних ситуацій. В інтерв’ю є можливість прослідкувати за реакціями, ставленням до тих чи інших подій в умовах особливої довіри, які не можуть бути відображені, наприклад у тестування.

Тестування – це операція, за допомогою якої можна виявити індивідуальні відмінності для визначення сфер, де людина може себе реалізувати. Тестування проводиться за допомогою тестів – завдань стандартної форми, за якими йдуть іспити. Існують складні методики їх складання, перевірки на валидність і надійність, достовірність і багато іншого.

При всьому бажанні виміряти те, що дане людині природою (генотип), навряд чи можливо. Людська натура занадто багата. Дослідник в більшій мірі вимірює те, що зумовлено середовищем (фенотип), а також основні психологічні характеристики. Тому тести вимірюють ступінь адаптивності.

      Спеціалізовані  соціально-психологічні  методи.

До цих методів належить – експеримент. Він відрізняється від спостереження активним втручанням в ситуацію з боку спостерігача. Експериментальні методи різноманітні за організацією їх проведення.

Лабораторний експеримент. За допомогою цього методу в спеціально обладнаних лабораторіях досліджуються пам'ять, сприйняття, увага, термін протікання психічних процесів, швидкість реакції і б. ін. за допомогою спеціальних приладів. Суть метода полягає у порівнянні результатів суб’єктивних, існуючих у свідомості людини еталонами, з об’єктивними, що знаходяться поза свідомістю людини.

Д. Майерс дає таке визначення експериментальному дослідженню: це є дослідження, в якому виявляється інформація про причинно-наслідкові зв’язки через маніпуляцію одним або  декількома факторами (незалежни-ми змінними) і контроль інших. Основними факторами, які застосовуються в лабораторному експерименті, є незалежна змінна і залежна змінна.

Незалежна змінна – це експериментальний фактор, яким маніпулює дослідник, виясняючи, як зміни цього фактору впливають на нас. Залежна змінна – це вимірювана зміна, яка отримала свою назву від того, що вона може залежати від маніпуляцій незалежної змінної.

Природний експеримент – проводиться в природних умовах. Дослід-жувані не підозрюють, що над ними відбувається експеримент, і поводять-ся звичайно. Його можна застосовувати для вивчення поведінки школярів, для індивідуального спостереження, для вивчення можливостей колективу.

 Метод соціометричних вимірювань. Поняття «соціометрія» означає вимірювання міжособистісних взаємостосунків в групі. Запропоновані Морено соціометричні методи застосовуються для діагностики міжособис-тісних і між групових стосунків з метою їх зміни, поліпшення та удоскона-лення.Процедурою для встановлення системи групових зв’язків є соціоме-тричний тест. Соціометричний тест – це тест соціального рейтингу, в яко-му кожного члена групи просять вибрати, хто з інших членів групи йому подобається або не подобається, з ким би він хотів або не хотів працювати, проводити час і т. ін. Часто застосовується для вибору комітету, робочих груп, громадських організацій і т. ін. На основі результатів соціометрично-го тесту створюється схематична діаграма – соціограма. Соціограма зобра-жує взаємостосунки індивідів в групі стрілками, які з’єднують індивідів (привабливість або антагонізм).

Соціометричні прийоми використовуються в ряді спеціальних галузей психології: психології спорту, педагогічній психології, військовій, патоп-сихології і олігофренопедагогіці, психіатрії і психотерапії.

Контент-аналіз. Метод якісно-кількісного аналізу змісту документів (офіційні і особистісні документи, матеріали масової комунікації, літера-тури, мистецтва та ін.).

Сутність цього методу полягає у фіксації певних одиниць змісту, який вивчається, а також у квантифікації отриманих даних.

 В першу чергу контент-аналіз застосовується для вивчення людського спілкування, комунікацій і Ії суб’єктів як представників мікро- і макро груп. Безпосереднім матеріалом дослідження є документи, які розглядаю-ться як «повідомлення» (динамічний характер об’єкта, його включеність в комунікаційну систему).

Можна виділити такі основні галузі застосування контент-аналізу в соціально-психологічних дослідженнях:

- вивчення через зміст повідомлень соціально-психологічних особли-востей їх утворювачів (комунікаторів, авторів);

- вивчення реальних соціально-психологічних явищ (об’єкта, субстан-ції повідомлень), які відображені у змісті повідомлень, в тому числі явищ, які мали місце в минулому і недоступні для дослідження іншими метода-ми;

- вивчення через зміст повідомлень соціально-психологічної специфі-ки різних засобів комунікацій, а також особливостей форм і прийомів ор-ганізацій змісту, зокрема пропагандистського;

- вивчення через зміст повідомлень соціально-психологічних особли-востей їх реципієнтів;

- вивчення через зміст повідомлень соціально-психологічних аспектів впливу комунікацій на реципієнтів як представників різних мікро- і макро груп, а також вивчення успішності спілкування.

Можна виділити види застосування контент-аналізу у допоміжних ці-лях:

- для обробки і уточнення даних, отриманих іншими методами в соці-ально-психологічних дослідженнях;  

- спеціальне – наукознавче – застосування для вивчення наукової літе-ратури з соціальної психології.

Отже, в соціальній психології контент-аналіз може застосовуватись, по-перше, як самостійний метод дослідження змісту повідомлення; по-друге, в комплексі з іншими методами; по-третє, як допоміжний метод обробки масиву даних, отриманих іншими методами.

                            Етапи вибіркового дослідження.

Завдання будь-якого соціологічного дослідження виявити причинно слідчий зв'язок між якимись фактами.

1. Для цього висувається гіпотеза, тобто припущення, що одна група фактів знаходиться в причинній залежності від іншої групи фактів.

2. Будь-яке дослідження має під собою теоретичну методологічну ба-зу, тобто якісь доведені наукові положення.

3. Розрізняють 2 види змінних в дослідженнях:

- незалежну, тобто ту яке є причиною якого-небудь  факту;

- залежна, яке залежить від попередньої;

4. Для вирішення виділяється група респондентів, але спочатку визна-чається генеральна сукупність, тобто соціальна група або спільність, яка досліджуватиметься. З цієї групи виділяються респонденти, група яких має бути репрезентативна генеральній сукупності. Вимога репрезентативної вибірки означає, що по вибраних критеріях або підставах група має бути пропорційна відповідним параметрам генеральної сукупності. Строго реп-резентативну вибірку забезпечити не можливо.

Вибірковий метод - метод здобуття інформації, заснований на вивчен-ні невеликої частини потенційної сукупності об'єктів (генеральній сукуп-ності), виводи якого потім поширюються на всю сукупність об'єктів.

Проектування вибірки включає:

l     Визначення кордонів і складу генеральної сукупності (суцільне або вибіркове дослідження).

l     Визначення типа вибірки (випадкова, квотна, гніздова, проста або многоcступенчатая).

l     Визначення об'єму вибірки.

l     Розрахунок граничної помилки вибірки (репрезентативності).

l     Визначення технології відбору об'єктів.
 

  
4.
ВЕРБАЛЬНА  ТА  НЕВЕРБАЛЬНА  КОМУНІКАЦІЯ.
Передача будь-якої інформації можлива лише через знакові системи. Існує декілька знакових систем, які використовуються в комунікативному процесі. Можна виділити вербальну  комунікацію (знаковою системою є мова) і невербальну комунікацію (використовуються різні немовні знакові системи).

Вербальна комунікація. Використовує усну і письмову мову, слухан-ня. Якщо уявити, скільки книг, газет і журналів виходить щодня, скільки листів, телеграм, рекламних листівок знаходять люди в своїх поштових скриньках, скільки книжок ми читаємо протягом свого життя – і стає зро-зумілою важливість письмової комунікації.

В епоху, коли на зміну телефонним переговорам приходить електрон-на пошта, навички письмової мови стають дуже важливими (при відборі на роботу).

Усна мова ще й досі залишається найбільш розповсюдженим спосо-бом комунікації.

Щоб бути зрозумілим, мало мати хорошу дикцію. Потрібно не тільки усвідомити те, що необхідно повідомити, але й вибрати такі слова, щоб во-ни були зрозумілими слухачам.

       Слова здійснюють суттєвий вплив на ефективність комунікації. В зв’язку з цим в психології аналізується мова з погляду на спілкування. Удосконалення навичок вербального спілкування можливо за рахунок зба-гачення словарного складу мови. Використовуючи слова, потрібно зверну-ти увагу на денотати і конотації. Денотат – це словникове визначення слова, а конотація – це почуття, емоції і асоціації, які зумовлені тим або іншим словом.

        У визначенні денотативного і конотативного значення слова можуть виникнути проблеми, пов’язані з багатозначністю слова. Значення виявля-ється в контексті. Роботодавцям добре відома відмінність між денотатив-ним і конотативним значенням слів. Так просто змінивши назву тієї чи ін-шої робітничої посади, можна зробити її більш привабливою.

Ефективність вербальної комунікації залежить і від уміння слухати, яке є необхідною умовою правильного розуміння співрозмовника.

Слухання – психологічний компонент вербальної комунікації, метод декодування і сприймання інформації.

У процесі слухання реципієнт декодує (розкриває смисл) інформацію, отриману від комунікатора. При цьому яскраво виявляється значення ситу-ації спільної діяльності, усвідомлення якої включене у процес декодуван-ня. Без цієї ситуації неможливе розкриття смислу повідомлення.

Слухання як особистісна якість притаманне не всім людям. Не слуха-ють співрозмовника з різних причин: через брак часу, контраст емоційного стану реципієнта зі змістом слів комунікатора тощо. Психологічні проце-си, позначені поняттям «слухати» і «чути», суттєво різняться. Слухати оз-начає напружувати орган слуху, а чути – напружувати мозок, концентрую-чи увагу на словах партнера. Ефективне слухання передбачає правильне розуміння слів і почуттів мовця.

Слухання співрозмовника є активною діяльністю, до якої задіяні і ба-жання почути, й інтерес до мовця, а також вербальні та невербальні аспек-ти комунікації. Зважаючи на поведінку учасників комунікативного проце-су, розрізняють не рефлексивне, рефлексивне, критичне та емпатійне слу-хання.

Не рефлексивне слухання полягає у мінімальному втручанні в мову співрозмовника (пасивне слухання). Таке слухання ефективне, коли спів-розмовнику важко викласти свої проблеми, необхідно тримати під контро-лем емоції у спілкуванні з особою, яка обіймає високу посаду. Недоцільне воно в ситуаціях, коли співрозмовник не зацікавлений у розмові або коли його намагання слухати і зрозуміти сприймається як згода, співучасть.

Рефлексивне слухання  передбачає регулярне використання зворот-ного зв’язку для досягнення більшої точності в розумінні партнера.

Критичне слухання  вимагає від учасника спілкування спочатку ана-лізу повідомлення, потім його розуміння. Таке слухання прийнятне під час ділової наради, конференції, дискусії та ін.

Емпатійне слухання  передбачає, що учасник спілкування приділяє більше уваги «зчитуванню» почуттів, а не слів. Буває ефективним, якщо комунікатор викликає у співрозмовника позитивні емоції, та неефектив-ним, якщо провокує негативні емоції.

Словесне узгодження дій комунікатора і реципієнта передбачає пере-мінне прийняття ними комунікативних ролей іншого.

       Невербальна комунікація – це комунікація, яка здійснюється без слів. Наприклад, комунікації, що здійснюються різними художніми фор-мами. Все більш стають поширеним прості зорові символи.

На сьогодні описано і досліджено чисельні форми невербальних зна-кових систем. Головні з них: кінесика, паралінгвістика, проксеміка, візу-альне спілкування. Оптико-кінетична система знаків включає жести, міміку, пантоміміку, вона є більш-менш чітко сприйнятою властивістю загальної моторики різних частин тіла (рук, обличчя, пози). Психологи ви-явили, що повідомлення через мову тіла впливає на співрозмовника силь-ніше, ніж вербальне. Цю систему знаків в комунікації досліджується – кі-несикою.

В літературі визначено більш як 20000 описувань виразу обличчя. Щоб якось їх класифікувати була запропонована дослідником П. Екманом методика, яка отримала назву FAST
. Принцип той самий: обличчя ділить-ся на три зони горизонтальними лініями (очі і лоб, ніс і область носа, рот і підборіддя). Далі виділяються шість основних емоцій: радість, гнів, здивування, огида, страх, сум. Фіксація емоції відповідно «зони» дозволяє визначити більш-менш правильно мімічні рухи.

Специфічною знаковою системою, що використовується в комуніка-тивному процесі, є «контакт очей», який має місце у візуальному спілку-ванні. Дослідження в цій галузі пов’язані з загально-психологічними дос-лідженнями в галузі зорового сприйняття – руху очей. В соціально-психо-логічних дослідженнях вивчається частота обміну поглядами, «тривалість» їх, зміна статики і динаміки погляду, уникання його і т. ін. Контакт очима не обмежується інтимним спілкуванням – знаки, що подаються рухами очей, включаються в більш широкий діапазон ситуацій спілкування. Кон-такт очима доповнює вербальну комунікацію, тобто повідомляє про готов-ність підтримати комунікацію або перервати її.

Паралінгвістична і екстралінгвістична система знаків – є «добав-ками» до вербальної комунікації. Паралінгвістична система – це система вокалізації (якість голосу), його діапазон, тональність. Екстралінгвістична система – це включення в мову пауз, інших вкраплень (покашлювань, пла-чу, сміху, темп мови). Всі ці доповнення виконують функцію фасцинації – збільшують семантично значиму інформацію за допомогою «навколомов-ними» прийомами.       

Простір і час організації комунікативного процесу виступають зна-ковою системою, несуть смислове навантаження.

Цікавими є спостереження психологів про особливості поведінки уча-сників спілкування, розміщених за прямокутним столом. Відомо, що квад-ратний стіл створює відносини суперництва рівних за статусом людей. Ві-дносини співпраці найлегше встановити з особою, яка сидить за столом поруч. Той, хто праворуч, розуміє співрозмовника краще, ніж той, що си-дить ліворуч. Найбільший опір чинить той, хто сидить навпроти. Атмосфе-ру неофіційності й невимушеності створює неофіційний (круглий) стіл.

У різних культурах розроблені свої нормативи часових характеристик спілкування, які є доповненням до семантично значущої інформації. Своє-часний прихід до початку переговорів символізує ввічливість до партнера, запізнення – вияв неповаги. Існує окрема галузь – проксеміка, яка вивчає норми просторової і часової організації спілкування («просторова психоло-гія»). Засновником є американський дослідник Е. Холл. Він виділив чоти-ри зони міжособистісного спілкування:

·        зона інтимного спілкування (від півметра до безпосереднього ті-лесного контакту). На такій відстані спілкуються закохані, батьки з дітьми, дуже близькі люди. Допускаються в цю зону – лікарі, медсестри, перукарі та ін.;

·        зона особистого спілкування (від 0,5 до 1,5 м). Межі цієї зони рі-зні для різних культур. Як правило, на такій дистанції спілкують-ся добре знайомі один одному люди. Ця відстань дозволяє їм тор-катись один одного, потиснути руку, похлопати плече. Люди вва-жають цю зону своїм особистим простором і не схильні впускати в нього сторонніх людей;

·        зона формального спілкування (від 1,5 до 3 м). На такій дистанції ведуть ділові, а також випадкові і малозначимі розмови. Існує ви-слів «витримувати дистанцію», за допомогою якого описують ві-дносини начальника і підлеглого;

·        зона публічного спілкування (більш як 3 м). Простір, що відділяє людину від оратора в залі, є зоною публічного спілкування.

Описані зони міжособистісного спілкування мають культурні відмін-ності. Незнання норм чужої культури може зашкодити діловому спілкува-нню. Дослідження в галузі просторової психології пов`язані з вивченням специфічних наборів, просторових та часових констант, комунікативної ситуації. Останні називаються хронотопами. Суть полягає в тому, що спе-цифічна ситуація спілкування створює несподівані ефекти впливу.

Система невербальної комунікації є важливим чинником формування спільного інформаційного поля та спільного смислу в процесі спілкування. Вони можуть як полегшувати, так і послаблювати вербальну комунікацію.