ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………3

1. ДЖЕРЕЛА ТА СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПРАВА ……………….5

1.1. Фінансове право в системі права України…………………………5

1.2. Джерела фінансового права…………………………………………7

2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСІВ……….13

2.1. Функції фінансів та характеристика фінансових відносин……...13

2.2. Принципи функціонування, призначення та роль фінансів……..17

2.3. Економічна суть, призначення, склад і структура фінансових ресурсів…………………………………………………………………………...20

3. ФАКТОРИ ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСІВ.....23

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...28
ВСТУП
Актуальність теми. Перехід України до ринкових відносин супроводжується фундаментальними зрушеннями в структурі її фінансів. Важливою складовою цього процесу виступає стрімкий розвиток фінансів. Втім, створений вагомий кількісний та якісний потенціал для реформування систем соціального та правового захисту сьогодні характеризується недостатнім рівнем ефективності його формування та розподілу.

Тут нагромадилися серйозні проблеми пов’язані, передусім, з невідпрацьованістю сутності, природи, структурно-функціональної будови понять фінансів. Незавершеність процесу структуризації суспільства, що обумовлює широкі можливості проекції суспільно-політичних проблем на громадську сферу і відповідного розподілу її фінансів, вимагає врахування специфіки функціонування неприбуткового сектора.

Разом з тим, прийняття обґрунтованих фінансових рішень потребує ефективного фінансового управління фінансовими ресурсами. Тому постала потреба в розробці та вирішенні теоретичних і практичних завдань для створення такого механізму функціонування фінансів у взаємодії із відповідними механізмами інших суб’єктів економічного простору забезпеченню суспільних інтересів громадян демократичної держави. Цим обумовлена актуальність обраної теми дослідження.

Мета і завдання роботи. Мета полягає в засвоєнні теоретичних основ та обгрунтуванні практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності функціонування фінансів.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:

- проаналізувати структуру джерел та системи фінансового права;

- обґрунтувати теоретичні засади функціонування фінансів;

- розглянути напрями ефективного функціонування фінансів.

Об’єкт роботи – економічні відносини, обумовлені функціонуванням фінансів в умовах соціально-ринкових перетворень в Україні.

Предмет дослідження – фінансова діяльність як чинник соціально-економічного розвитку України.

Методи дослідження ґрунтуються на загальнонаукових та емпіричних методах пізнання. Методологічною основою дослідження є діалектичний підхід до пізнання економічних явищ і процесів, прийоми аналізу і синтезу теоретичних знань у відповідній сфері. При розробці категоріального апарату був використаний метод наукових абстракцій.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти регулювання фінансової системи України, норми міжнародного права, матеріали Державного казначейства України, огляди та рекомендації міжнародних фінансових організацій з проблем розвитку фінансів, монографічна, довідкова та періодична вітчизняна і зарубіжна література.
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА ТА СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПРАВА
1.1. Фінансове право в системі права України
Специфічною рисою правового регулювання суспільних відносин є те що, як правило, до більшості сфер людської діяльності включається багато різновидів соціальних зв'язків. Тому майже неможливо знайти настільки ізольовану сферу суспільного життя, щоб у ній домінував лише один вид суспільних відносин, що виступав предметом регулювання лише однієї галузі права. Сфера суспільних відносин, яку організовує певна правова галузь, постійно відчуває на собі вплив інших самостійних соціальних утворень. У процесі функціонування вони взаємодіють і неминуче сприяють чи, навпаки, гальмують реалізацію галузевими нормами свого прямого соціального призначення.

Фінансове право - самостійна галузь єдиної правової системи держави. Його самостійність обумовлена предметом правового регулювання, змістом, якісною єдністю суспільних відносин, що регулюються фінансовим правом, превалюванням однотипних фінансово-правових методів. Фінансове право, як публічна галузь права, тісно пов'язане з конституційним та адміністративним правом. Не менш важливим є його зв'язок з цивільним та господарським правом.

При аналізі зв'язку конституційних і фінансових норм слід враховувати їх певну однорідність (у регулюванні однакових відносин), але розуміти, що вони не тотожні. Норми Конституції України посідають найвище становище в ієрархії правових норм. На відміну від фінансово-правових, конституційні норми мають більшу юридичну насиченість, більшу щільність юридичного змісту, що створює підстави для багатьох юридичних інтерпретацій з урахуванням змін життєвих обставин чи суб'єктивного праворозуміння. Отже, галузеві фінансові норми базуються на правових механізмах, закладених у конституційних нормах, що коректуються під час правозастосування. Адміністративне право регулює суспільні відносин управлінського характеру, переважно у сфері державного управління, у процесі здійснення завдань і функцій виконавчої влади, а також внутрішньо-організаційної діяльності інших державних органів та громадських організацій при виконанні ними делегованих повноважень і функцій виконавчої влади. У свою чергу діяльність з формування, розподілу й витрачання коштів за своїм характером є управлінською. Тим більше, що витоки фінансового права містяться саме в адміністративному праві. Хоч уже наприкінці XIX ст. фінансове законодавство виділилося з адміністративного права в самостійну галузь права, яка доповнювала інші галузі публічного права, зокрема конституційне право, звідки вона вилучила частину (бюджетне право), й адміністративне право, з яким також була тісно пов'язана (місцеві фінанси, фінансова юрисдикція, організація управління фінансами). Спираючись на норми та принципи теорії управління, фінансове право регулює ті відносини, що безпосередньо пов'язані з фінансовою діяльністю держави. Здійснюючи регулювання відносин у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фінансових ресурсів, фінансове право закріплює на правовому рівні виконання державою свого призначення[11, с. 79].

Не менш важливим є зв'язок фінансового права з цивільним і господарським. Норми цивільного права регулюють майнові та особисті немайнові відносини. А майнові відносин можуть також виражатися у грошовій формі. Господарське право як галузь права регулює відносини, що існують у сфері організації та здійснення господарської діяльності суб'єктами усіх форм власності, пов'язаної з виробництвом промислової продукції та товарів широкого вжитку, їх реалізацією, виконанням робіт і наданням послуг. Національний банк України, як орган державного управління у сфері грошово-кредитної діяльності, водночас є суб'єктом господарювання. З одного боку, він є органом спеціальної компетенції у сфері фінансового контролю, оскільки уповноважений забезпечувати нагляд за діяльністю банківських установ та виконувати своє завдання, визначене Конституцією України, - забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Разом з тим, центробанк має право укладати цивільно-правові угоди з іншими учасниками банківської системи. Банки в свою чергу надають кредити клієнтам за кредитними угодами, що є предметом регулювання цивільного права, але при цьому підпадають під фінансово-правове регулювання, оскільки умови кредитування у деяких аспектах додатково обмежуються Національним банком (щодо визначення розміру застави, права надання кредитів без застави, їх граничної вартості тощо).

Зрозуміло, що фінансове право тісно пов'язане з іншими галузями права: кримінальним (оскільки кримінальне законодавство встановлює відповідальність за правопорушення у сфері фінансових відносин, наприклад, за порушення бюджетної дисципліни, несплату податків), трудовим (наприклад, нарахування прибуткового податку та обов'язкових платежів на фонд оплати праці пов'язане з оформленими на підприємстві трудовими відносинами), пенсійним, екологічним, земельним, природоохоронним тощо.

Фінансово-економічні відносини виражають економічну нерівність сторін, фінансові правовідносини, які є його опосередкованим правовим виразом, - юридичну нерівність. Звідси випливає, що товарно-грошові відносини виступають предметом регулювання цивільного права, а фінансово-економічні відносини - фінансового права[13, с. 416].
1.2. Джерела фінансового права
Фінансове право можна характеризувати з різних позицій. З одного боку, це самостійна галузь права із визначеним предметом та методами правового регулювання, з іншого - це галузь законодавства, що є сукупністю законів та інших нормативно-правових актів, у яких фінансово-правові норми мають своє зовнішнє вираження і становлять джерело фінансового права.

Від системи фінансового права, як галузі права, слід відрізняти систему фінансового законодавства. Система законодавства складається в результаті видання правових норм, закріплення їх в офіційних актах та систематизації цих актів і має складну структуру. Частіше під системою законодавства мають на увазі сукупність нормативно-правових актів, в яких об'єктивуються внутрішні змістові та структурні характеристики права. Збіг між системою права і системою законодавства в межах від окремої норми до права в цілому не є абсолютним. В цих межах вони існують самостійно, оскільки мають свою специфіку та власні тенденції розвитку.

Залежно від підстав (критеріїв) виділяють кілька видів систем законодавства: горизонтальну, вертикальну, федеративну, комплексну. Горизонтальна (галузева) побудова системи законодавства обумовлена предметом правового регулювання - фактичними суспільними відносинами. На основі цього критерію відокремлюються галузі законодавства, що відповідають галузям системи права (конституційне право - конституційне законодавство, трудове право - трудове законодавство, фінансове право - фінансове законодавство тощо).

Вертикальна (ієрархічна) побудова відображає ієрархію органів державної влади та нормативно-правових актів за їх юридичною силою. Серед сучасних тенденцій розвитку системи права можна назвати процес поступового нагромадження нормативного матеріалу та розподіл його за структурними блоками (інститутами, галузями). Наявна тенденція до уніфікації зазначених блоків дає підстави для підвищення ефективності правового регулювання. При цьому зазначений процес тягне за собою утворення нових інститутів (банківське, податкове право). У свою чергу тенденції вдосконалення законодавства пов'язують зі створенням нових комплексних галузей законодавства (зокрема, банківського законодавства, приватизаційного, податкового тощо), що є значним чинником впливу на реальне розв'язання економічних та соціальних питань. У зв'язку з удосконаленням законодавства, яке тягне за собою зменшення розриву між чинним правом та зміненими суспільними відносинами, система законодавства наближається до власного ідеалу - системи права, від чого все чіткішою стає відповідність останньої системи системі суспільних відносин.

Якщо система права - це внутрішня форма права, його будова за галузями та інститутами, то система законодавства його зовнішня форма; це система нормативно-правових актів, у яких галузі та інститути права знайшли свій вираз. Внутрішня та зовнішня форми права нерозривно пов'язані і не можуть існувати одна без одної. Система права і система законодавства діалектичне пов'язані, їх не можна ні протиставляти, ні ототожнювати.

Для системи права первинним елементом є правова норма, структуру якої створюють гіпотеза, диспозиція та санкція. Для системи законодавства первинним елементом є стаття нормативно-правового акта, яка не обов'язково має містити всі три структурні елементи правової норми. Характерною рисою нормативно-правових актів є і те, що в них, як правило, є норми різних галузей права і тому вони регулюють різні за змістом види суспільних відносин. Отже, можна стверджувати, що даний нормативно-правовий акт не може мати єдиного предмета та методу правового регулювання. Доцільно, підтримати професора Романенко, який вважає, що предметний підхід і структурний аналіз змісту права та законодавства є головним для пізнання об'єктивної структури права, створення на основі цього її ідеального образу (побудови структури права) та вираження її у законодавстві[16, с. 387].

До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України[1]; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства.

Фінансове законодавство характеризується системністю, яку, поряд із іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться у правових актах. Використання цих правил дає можливість у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим. Різні правила ієрархії нормативних правових актів зводяться до правил вертикальної та горизонтальної ієрархії.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними. Конституція - акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, інші суб'єкти несуть юридичну відповідальність. Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99, 100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов'язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства. Зрозуміло, що конституційні норми-принципи визначають у відповідних галузях права чіткішу деталізацію положень, в яких існує інтерес держави[1].

Важливе місце серед джерел банківського права посідають закони, що мають загальне значення для здійснення господарської діяльності, встановлення загальних засад права власності, визначення правових підстав та порядку здійснення цивільно-правових угод тощо. До загальних можна віднести закони України "Про господарські товариства", "Про підприємництво", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про власність" тощо.

Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи. У 2001 р. в Україні був прийнятий Бюджетний кодекс України - перше кодифіковане джерело підгалузі фінансового права. Уведений в дію Податковий кодекс України.

Низка спеціальних законів у сфері бюджетних, податкових, грошово-кредитних відносин закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності. Це, в першу чергу, стосується законів України "Про Державний бюджет України", "Про систему оподаткування", "Про банки і банківську Діяльність". У сфері фінансів прийнято ряд статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі закони України "Про Рахункову палату України", "Про Державну податкову службу України", "Про Національний банк України" тощо[1-10].

Норми фінансового права містяться і в указах Президента України, в актах органів виконавчої влади - постановах та декретах Кабінету Міністрів України (останні видавалися протягом 1992-1993 років). Окреме місце належить актам органів місцевого самоврядування та місцевої влади, що стосуються сфери фінансової діяльності.

Велику групу джерел фінансового права становлять акти фінансово-кредитних установ - Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної податкової служби, Національного банку України (накази, інструкції та ін.). Деякі нормативно-правові акти видаються такими органами спільно з іншими державними або економічними органами (наприклад, спільні постанови КМУ і НБУ) залежно від змісту відносин, що регулюються.

Фінансово-правові норми містяться і в актах органів державної виконавчої влади - міністерств, відомств тощо, які регулюють питання фінансів у межах відповідної галузі або сфери управління, а також у локальних актах, що приймаються адміністрацією підприємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку, про створення резервного фонду).

Норми підзаконних нормативно-правових актів конкретизують зміст більш загальних фінансового-правових норм, що містяться у законах. Специфічною рисою фінансового законодавства є його постійний динамічний розвиток, який дає змогу державі своєчасно реагувати на швидкі економічні зміни.
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСІВ
2.1. Функції фінансів та характеристика фінансових відносин
Предметом фінансової науки є сукупність фінансових відносин, що виникають на різних рівнях економічної системи між державою, суб’єктами господарювання та домогосподарствами. Фінанси забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві ВВП (або НБ) і забезпечують функціонування держави, юридичних та фізичних осіб достатніми фінансовими ресурсами.

Термін «фінанси» означає обов’язкову сплату грошей (настання терміну сплати) на користь суб’єктів публічного права[13, с. 416].

Виникнення фінансів пов’язане з розвитком товарно-грошових відносин, з посиленням ролі держави, розширенням її функцій, а причина їх появи - необхідність задоволення потреби держави і суб’єктів господарювання у фінансових ресурсах для здійснення належної діяльності.

Суть фінансів проявляється в русі грошових потоків між суб’єктами фінансових відносин, який відображає рух вартості створеного у суспільстві ВВП. Тобто матеріальну основу функціонування фінансів складає обіг грошей – економічний процес, що супроводжує рух вартості за допомогою платежів і розрахунків. Головним призначенням фінансів є забезпечення суб’єктів фінансових відносин належними для функціонування коштами.

Фінанси - це не просто гроші (фінансові ресурси), доходи та видатки, суспільне чи персоніфіковане багатство, а сукупність відносин розподільного характеру, які опосередковують процеси формування доходів та здійснення видатків суб’єктів господарської діяльності, держави, фінансових інституцій та міжнародних організацій.

Фінансові відносини відображають рух вартості від одного їх суб’єкта до іншого; характеризують обмінні, розподільчі і перерозподільчі процеси, що проявляються у грошових потоках. За своєю суттю фінанси являють собою сукупність економічних відносин між державою, суб’єктами господарювання та громадянами, що виникають при розподілі і перерозподілі ВВП, пов’язаних з утворенням і використанням фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб розширеного відтворення виробництва та соціальної політики.

Відповідно, фінанси - сукупність відносин розподільчого характеру, які проявляються через здійснення доходів і видатків суб’єктів (тобто проявляються у грошових потоках). Ключовими категоріями фінансів є: доходи, видатки, заощадження, інвестиції, фінансові ресурси та фінансові результати.

Фінансова діяльність будь-якого суб’єкта проявляється у формуванні доходів і здійснення витрат, здійсненні процесу формування і використання фондів грошових коштів (доходи у фінансах розглядаються у широкому та вузькому розуміннях - як вся виручка, та як її частина, що відноситься до доданої вартості).

Фінанси відображають рух вартості створеного продукту і являють собою сукупність відносин, що виникають при формуванні, розподілі і використанні фондів фінансових ресурсів.

Фінанси виражають економічні відносини, що пов'язані з забезпеченням джерелами фінансування державного, муніципального і приватного сектору економіки та домогосподарств. Таким чином, функціонування фінансів пов’язано з об’єктивною необхідністю розподілу, перерозподілу вартості створеного ВВП, в процесі чого формуються і використовуються грошові фонди, призначені для задоволення суспільства та приватних інтересів і потреб.

Фінанси - специфічна форма економічних відносин, пов’язана з процесом розподілу, перерозподілу частини вартості ВВП (в окремих випадках НБ), з метою формування і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів у суб’єктів господарювання і держави; використання їх на розширене відтворення та задоволення інших суспільних потреб.

Суб’єктами фінансових відносин виступають:

1) Держава у якості керуючої структури суспільства;

2) Суб’єкти господарювання як виробники ВВП;

3) Фізичні особи - наймані працівники;

4) Фінансові інституції, які забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів (виступають своєрідними фінансовими фільтрами);

5) Міжнародні фінансові установи та організації.

Об’єктом фінансових відносин є фінансові ресурси, а саме вартість ВВП і НБ (вартість нагромаджених матеріальних цінностей та природних ресурсів) [15, с. 611].

Характерними ознаками фінансів є:

- Фінансові відносини виступають формою економічного базису, мають обмінно-розподільчий, тобто похідний характер по відношенню до ВВП;

- Грошова форма відносин - функціонування фінансів визначається рухом грошових потоків, внаслідок чого у суб’єктів виникають вхідні і вихідні потоки, що опосередковують рух вартості від одного суб’єкта до іншого;

- Формування централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, отримання доходів і здійснення видатків. У широкому сенсі під доходами розуміють всі надходження, що забезпечують зростання економічних вигод суб’єктів, фінансування їх видатків. У вузькому – лише та частина надходжень, що відображає приріст вартості.

- Еквівалентність відносин обміну та розподілу та нееквівалентність відносин перерозподілу.

Фінанси як економічна категорія мають взаємозв'язок з іншими економічними категоріями:

- Ціною – держава за допомогою дотацій та доплат впливає на рівень цін, а також через податки, змінюючи в такий спосіб пропорції суспільного розподілу (при цьому фінанси мають більш широкий діапазон розподілу, ніж ціна - держава, використовуючи фінансові важелі, може впливати на рівень цін (зокрема, через податки, норми амортизаційних відрахувань держава впливає на структуру ціни та рівень доходів суб’єктів фінансових відносин);

- Зарплатою - через податки регулюється рівень доходів населення, рівень зарплати бюджетників визначає її рівень в підприємницькій сфері.

- Кредитом - при нестачі власних фінансових ресурсів суб’єкти залучають кредитні ресурси, а при надлишку фінансових ресурсів їх частина перетворюється в кредитні ресурси, вони забезпечують кругообіг коштів і сприяють підвищенню ефективності виробництва (відмінність між фінансами і кредитом полягає в тому, що при фінансуванні рух коштів є одностороннім, а кредитні відносини характеризуються двостороннім рухом вартості).

Фінанси виконують такі функції:

- Розподільчу, суть якої полягає в тому, що фінанси є основним інструментом розподілу і перерозподілу ВВП (поряд з ціною).

Результатом розподільчих процесів є те, що частина перерозподілених ресурсів через механізм бюджетного фінансування повертається у сферу матеріального виробництва (з врахуванням державних пріоритетів) для забезпечення нового виробничого циклу, тоді як інша частина надходить у сферу споживання (здійснюється трансформація пропорцій розподілу ВВП).

На рівні суб’єктів господарювання суть розподільчої функції проявляється в тому, що за рахунок грошових надходжень забезпечується виконання грошових зобов’язань перед контрагентами, державою, банками. В результаті процесу розподілу грошові кошти направляються по цільовому призначенню на покриття витрат та формування накопичень, результатом чого є формування фондів ГК.

- Контрольну, завдяки якій суспільство контролює повноту та своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних груп суб’єктів фінансових відносин, їх цільове та ефективне використання. За результатами контролю вносяться корективи у фінансові процеси, здійснюється вдосконалення фінансового прогнозування та планування. Фінансовий контроль може бути державним, відомчим, внутрішньогосподарським та незалежним (аудит).

- Регулюючу, суть якої полягає в тому, що держава за допомогою системи фінансових важелів та інструментів здійснює вплив на розвиток суб’єктів господарювання, галузей, регіонів в потрібному їй напрямку;

- Забезпечуючи, завдяки якій задовольняються потреби суб’єктів фінансових відносин у фінансових ресурсах для здійснення належної діяльності.
2.2. Принципи функціонування, призначення та роль фінансів
Призначенням фінансів є забезпечення діяльності суб’єктів фінансових відносин необхідними обсягами фінансових ресурсів та перерозподілу створеного в суспільстві ВВП чи накопиченого НБ.

Фінанси обслуговують кругообіг виробничих фондів і охоплюють широкий спектр обов’язкових платежів юридичних та фізичних осіб, державний кредит.

Фінанси сприяють забезпеченню збалансованості економіки держави на основі досягнення відповідності між матеріальними і грошовими ресурсами і дають змогу сформувати грошові фонди, необхідні для виконання її функцій. За допомогою фінансів досягається збалансованість різних видів ресурсів.

Фінанси забезпечують ефективне формування і використання фондів фінансових ресурсів на макро- та мікрорівнях для здійснення господарської діяльності, виконання державою належних функцій та задоволення потреб громадян. Саме фінанси дають змогу пристосувати виробництво до потреб споживання.

Держава використовує фінанси як інструмент управління економікою –фінанси кількісно і якісно впливають на суспільне виробництво. Кількісний вплив характеризується обсягом мобілізованих, розподілених та використаних фінансових ресурсів. Якісний вплив виявляється у формах організації фінансових відносин (способах формування фінресурсів, формах їх розподілу тощо).

Розрізняють 2 основні напрямки впливу фінансів на процеси суспільного розвитку [17, с. 256]:

- Фінансове забезпечення, що передбачає покриття витрат за рахунок власних чи залучених фінансових ресурсів, і може здійснюватись в таких формах як бюджетне фінансування, кредитування, самофінансування, лізинг, акціонування, інвестування;

- Фінансове регулювання – яке передбачає перерозподіл частини доходів суб’єктів фінансових відносин у централізовані фонди для забезпечення фінансування суспільних потреб, формами здійснення якого є фінансові важелі, такі як податки і збори, норми амортизаційних відрахувань, позичковий відсоток, а також бюджетні стимули (дотації, субсидії, субвенції), фінансові пільги та санкції

Принципи функціонування фінансів [18, с. 432]:

-  Принцип єдності базується на єдності законодавчої та нормативно-правової бази, грошової, кредитної та податкової систем, форм фінансової документації та звітності, порядку відображення фінансових операцій в бухгалтерському обліку, організації розрахунків та платежів, фінансових санкцій тощо.

- Принцип збалансованості означає, що вартісна оцінка майна господарюючих суб’єктів має конкретні джерела формування за рахунок надходжень та доходів, в тому числі і залучених ресурсів. Фінансові відносини передбачають забезпечення збалансованості між витратами та доходами кожного їх суб’єкта. Це стосується і держави – збалансованість бюджету передбачає, що обсяги видатків повинні відповідати обсягам планованих доходів з податкових та неподаткових джерел, а також залучених коштів (в межах доходних можливостей бюджету). Збалансованість фінансів означає повне і своєчасне виконання грошових зобов’язань і погашення заборгованості.

- Принцип цільової направленості визначає економічну поведінку суб’єктів фінансових відносин – для суб’єктів господарювання це отримання прибутку, підвищення рентабельності, забезпечення стійкого стану на ринку, достатності ресурсів для розвитку; – для держави це залучення доходів у вигляді податків, перерозподіл ресурсів у відповідності із затвердженими параметрами та напрямками розвитку соціальної сфери, інвестиційними програмами та виконанням внутрішніх і зовнішніх зобов’язань по запозиченнях.

- Принцип диверсифікації джерел фінансування та вкладення фінансових ресурсів передбачає залучення фінансових ресурсів з різних джерел та їх інвестування в різні об’єкти, а також створення багатопрофільних підприємств. Диверсифікація дозволяє знизити ризик банкрутства та підвищує конкурентоспроможність, проте потребує високої маневреності фінансових ресурсів;

- Принцип організації в часі (узгодження грошових потоків в часі, врахування вартості грошей, орієнтація на довгота середньострокові перспективи).

Роль фінансів в суспільному житті полягає в наступному:

- Забезпеченні розподілу ВВП та фінансових потреб суб’єктів фінансових відносин;

- Забезпеченні кругообігу фінансових ресурсів та безперервності відтворення виробництва;

- Здійсненні перерозподілу первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами;

- Впливі на економічну поведінку суб’єктів фінансових відносин і регулюванні напрямів соціально-економічного розвитку держави;

- Формуванні системи фінансових показників-індикаторів;

- Забезпеченні комплексного контролю за суб’єктами фінансових відносин при розподілі та використанні фінансових ресурсів.

Завдяки фінансам досягається:

- Економічна стабілізація – шляхом моніторингу та управління макроекономічними показниками: темпами росту ВВП та інфляції, валютного курсу, стану платіжного балансу, відсоткової ставки по кредитах та депозитах, співвідношення доходів окремих категорій населення;

- трансформація економічних відносин – в напрямку забезпечення достатніх джерел фінансування, розвитку фінансового ринку, інтеграції в світову фінансову систему;

- стимулювання інвестиційної активності – шляхом створення сприятливих умов для функціонування ринку капіталів;

- вирішення соціальних завдань – шляхом забезпечення збалансованості між економічною ефективністю та соціальною справедливістю (забезпечення соціальних гарантій, підвищення рівня зайнятості, росту доходів).
2.3. Економічна суть, призначення, склад і структура фінансових ресурсів
Матеріальним змістом фінансів, їх матеріальними носіями є фінансові ресурси. Фонди фінансових ресурсів є необхідною умовою розширеного відтворення на всіх його стадіях. Фінанси знаходять своє відображення в фінансових ресурсах, формою руху яких є фонди.

Фінансові ресурси – це грошові накопичення і доходи, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП і зосереджуються у відповідних фондах для фінансового забезпечення потреб розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб.

Фінансові ресурси перебувають:

- у розпорядженні держави - у формі ресурсів бюджетної системи, різних видів централізованих фондів, державних фінансових інститутів;

- у розпорядженні суб’єктів господарювання - у формі коштів, спрямованих в основних та оборотний капітал;

- у домогосподарств - у формі вкладів та заощаджень.

Основним джерелом фінансових ресурсів в державі є ВВП (варто розрізняти такі показники як ССП, ВНП, ВВП, НД).

ВВП включає вартість вироблених кінцевих продуктів і не включає проміжного споживання (вартості проміжних продуктів - сировини, матеріалів, енергоносіїв, транспортних послуг). В той же час ВВП, як і інші валові показники, включає вартість споживання основних засобів.

Методи визначення ВВП:

- виробничий:

 ВВП = Випуск – Проміжне споживання + Акцизи + Податки на імпорт = Випуск – Проміжне споживання + Чисті податки на продукцію та імпорт

- розподільчий (використовується лише для аналізу):

ВВП = Оплата праці + Чисті податки на продукцію та імпорт + Вал.Прибуток +  Змішані доходи

- кінцевого використання:

ВВП = Кінц. споживання + Вал накопичення + (Експорт – Імпорт)

Основна частина фінансових ресурсів є грошовим вираженням новоствореної вартості, зокрема прибуток, зарплата, відрахування у соціальні фонди, непрямі податки, позичковий відсоток.

За своєю природою фінансові ресурси поділяються на:

- накопичення (прибуток, зарплата, відрахування на соціальне страхування, амортизаційні відрахування);

- ресурси розподілу новоствореної вартості (податки, доходи від ЗЕД, приріст вкладів домогосподарств).

Рисунок 2.1.
Склад фінансових ресурсів
Напрямками використання фінансових ресурсів є:

- поповнення фонду відшкодування (ремонт, дотації);

- формування фонду споживання (соціальні гарантії);

- формування фонду нагромадження (інвестиції, страхові резерви).

Важливим державним документом є баланс фінансових ресурсів і витрат в державі, який являє собою документ-прогноз, якому відображається обсяг створюваних фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки. Він є складовою прогнозу економічного і соціального розвитку держави і здійснюється Міністерством економіки та розкриває можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки у прогнозованому періоду та порцій розподілу ВВП.
РОЗДІЛ 3. ФАКТОРИ ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСІВ
Ефективність функціонування фінансів залежить від двох факторів:

- налагодженості фінансових відносин у суспільстві (вибору основної фінансової моделі, досконалості фінансового законодавства);

- від організації управління.

Система управління фінансами – це комплекс заходів, інструментів та інститутів, які забезпечують стабільне та ефективне функціонування фінансової системи в цілому та окремих її ланок, що сприяє розвитку соціально економічних процесів в суспільстві.

Метою управління фінансовою системою є [15, с. 611] збалансованість бюджету, оптимізація державного боргу, стійкість національної валюти, гармонізація інтересів держави і суб’єктів господарювання.

Організаційна структура фінансової системи – це сукупність фінансових органів та інституцій, які забезпечують управління фінансовими відносинами в державі.

Управління фінансовою системою держави покладено на фінансовий апарат.

За організаційною структурою до складу фінансової системи України входять наступні групи фінансових органів та інституцій:

1 група – фіноргани, що контролюють виконання бюджету держави (Мінфін, ДПАУ, Держказначейство, Контрольно-ревізійне управління, Рахункова палата);

2 група – фіноргани, які виконують контрольно-регулюючі функції в окремих сферах фінансів (ДКЦПФР, Аудиторська палата, НБУ, Антимонопольний комітет, Комітет з фінансового моніторингу та фінансової розвідки, Фонд держмайна);

3 група – інституції, що функціонують на фінансовому ринку (комерційні банки, фінансово-кредитні установи, Міжбанківська валютна біржа, фондові біржі, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні трасти, інші інститути);

4 група – органи управління цільовими фондами (соціальне страхування, УДІК, Укрлізинг тощо).

Завдання загальним управлінням фінансовою системою держави покладено на Мінфін.

Регіональні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування. Вертикально вони підпорядковані відповідному фіноргану вищого рівня (наприклад, райфінвідділи – облфінуправлінню). Горизонтально фіноргани підпорядковані місцевим органам держуправління і входять до складу відповідних держадміністрацій.

Основні функції Міністерства фінансів:

- розробка напрямів фінполітики держави та заходів щодо їх реалізації:

- організація бюджетного процесу, складання проекту бюджету та його виконання;

- організаційне регулювання фінансової діяльності суб’єктів господарювання через установлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів. порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

- організація функціонування ринку цінних паперів;

- мобілізація коштів через систему держкредиту та управління державним боргом;

- забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інституціями;

- організація і здійснення фінансового контролю в країні.

До складу Мінфіну входять два відособлені підрозділи:

- ДКРУ, яке спеціалізується на здійсненні фінконтролю по питаннях складання і виконання бюджету, ефективного і цільового використання бюджетних асигнувань у розпорядників бюджетних коштів, ревізій та перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій держсектора, стану збереження коштів та ТМЦ;

- Держказначейство – створене з метою ефективного управління бюджетними коштами, підвищення оперативності фінансування видатків. Основними завданнями казначейства є ефективне і оперативне управління коштами Держбюджету:

- організація виконання бюджету і здійснення контролю за ним;

- управління наявними коштами бюджету у межах встановлених видатків;

- ведення обліку касового виконання бюджету, складання звітності;

- управління держборгом відповідно до чинного законодавства;

- розподіл між Держбюджетом та місцевими бюджетами відрахувань від загальнодержавних податків за нормативами, затвердженими Верховною Радою;

- здійснення контролю за використанням коштів позабюджетних фондів.

ДПАУ – організовує справляння і здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства і виконує такі функції:

- розроблення проектів податкового законодавства;

- контроль за правильністю обчислення податків і своєчасністю їх сплати;

- облік платників податків та надходжень платежів до бюджету;

- накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень;

- проведення масово-роз’яснювальної роботи серед платників податків.

Рахункова Палата України – основним завданням якої є здійснення контролю за виконанням дохідної і видаткової частин Держбюджету, використання бюджетних коштів, у сфері державного кредиту. Основними її завданнями є:

- організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної та видаткової частини Державного бюджету України;

- витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів державних цільових фондів за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;

- контроль за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргів;

- визначення ефективності та доцільності використання державних коштів.

Рахункова палата виступає в ролі експертного органу Верховної Ради, даючи відповідні заключення і рекомендації з питань фіндіяльності органів управління.
ВИСНОВКИ
Отже, фінанси слід розглядати як економічну категорію, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій. У кінцевому підсумку метою функціонування фінансів є досягнення високого рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина.

У практичному плані фінанси - це складова економічної системи будь-якої держави, використання якої дає змогу успішно реалізовувати кінцеву мету економічного та соціального розвитку. Історичний досвід переконує, що фінанси успішно можна використовувати як у тоталітарних системах для задоволення вузькокласових, партійних чи особистих інтересів, так і в демократичних системах для досягнення соціальної злагоди, забезпечення високоефективного виробництва і підвищення життєвого рівня громадян.

Свого найвищого розвитку й досконалості фінанси досягають в умовах ринкової економіки, фундаментальною основою якої є різні форми власності. При їх обмеженості фінанси не можуть виявити всіх своїх потенційних можливостей, оскільки їхнє функціонування жорстко обмежується відповідними державними законодавчими та нормативними актами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України: (ВВР), 1996, N 30;

2. Про господарські товариства: (ВВР), 1991, N 49;

3. Про підприємництво: (ВВР), 1991, N 14;

4. Про цінні папери і фондову біржу: (ВВР), 1991, N 38;

5. Про власність: (ВВР), 1991, N 20;

6. Про Державний бюджет України: (ВВР), 2007, N 7-8;

7. Про банки і банківську діяльність: (ВВР), 2001, N 5-6;

8. Про Рахункову палату України: (ВВР), 1996, N 43;

9. Про Національний банк України: (ВВР), 1999, N 29;

10. Податковий кодекс України: N 2856-VI ( 2856-17 ) від 23.12.2010;

11. О.П.Кириленко. Фінанси (Теорія та вітчизняна практика): Навч. посібник. - Тернопіль: Економічна думка, 2000.- 48 - 451с.

12. Федосов В.М. Теорія фінансів. Підручник, 2010.- 12 - 257с.

13. Василик О.Д.Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС. - 2000. - 416 с.

14. Худолій Л. М. Теорія фінансів: Навчально-методичний посібник. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. - 167 с.

15. Фінанси: підручник. / [С. І. Юрій, В. М. Федосов, Л. М. Алексеєнко та ін. ]; за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова. - К.: Знання, 2008. - 611 с.

16. Романенко О.Р., Огородник С.Я., Зязюн М.С., Славкова А.А. Фінанси. Навчально-методичний посібник. К.: КНЕУ, 2003. - 387 с.

17. Общая теория финансов: Учебник/Л.А. Дробозина, Ю.Н. Кон­стантинова, Л.П. Окунева и др.; Под ред. Л.А. Дробозиной. - М.: Банки и биржи. ЮНИТИ, 2005. - 256 с.

18. Финансы/ В.М. Родионова, Ю.Я. Вавилов, Л.И. Гончаренко и др.; Под ред. В.М. Родионовой. - М.: Финансы и статистика, 2005.-432 с.

19. Глущенко В.В., Глущенко И.И. Факторы развития современных финансов. М.: Рук. деп. в ВИНИТИ № 3067-В97 от 15.10.2007 г.