Реферат Туристсько-екскурсийни ресурси сент-люсии
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ФЕДЕРАЦІЯ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ТУРИЗМУ
Факультет туристичного менеджменту
Кафедра спеціальних туристичних дисциплін
КУРСОВА РОБОТА
на тему: «ТУРИСТСЬКО-ЕКСКУРСІЙНІ РЕСУРСИ СЕНТ-ЛЮСІЇ»
Студент ІІ курсу
Саломатін О.І.
Науковий керівник
ст. викладач
Гринюк О.Ю.
Київ – 2009
| | ВСТУП | 3-4 стр. |
| 1 | ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СЕНТ-ЛЮСІЇ | 5-14 стр. |
| 1.1 | Фізико-географічна характеристика країни | 5-6 стр. |
| 1.2 | Короткий нарис історії Сент-Люсії | 7-9 стр. |
| 1.3 | Державно-адміністративний устрій | 9-11 стр. |
| 1.4 | Соціально-економічний розвиток | 11-14 стр. |
| 2 | ПРИРОДНО-РЕКРЕАЦІЙНІ ТА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ РЕСУРСИ КРАЇНИ | 15-29 стр. |
| 2.1 | Природний потенціал Сент-Люсії | 15-21 стр. |
| 2.2 | Історико-культурні пам’ятки країни | 21-29 стр. |
| 3 | ХАРАКТЕРИСТИКИ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ СЕНТ-ЛЮСІЇ: СУЧАСНИЙ СТАН І ПРЕСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ | 30-36 стр. |
| 3.1 | Основні етапи розвитку туризму в Сент-Люсії | 30-32 стр. |
| 3.2 | Туристичне районування країни | 32-34 стр. |
| 3.3 | Аналіз туристичного ринку Сент-Люсії | 34-36 стр. |
| | ВИСНОВКИ | 37-38 стр. |
| | СПИСОК ВИКОРИТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ | 39-40 стр. |
| | ДОДАТКИ | 41-46 стр. |
ЗМІСТ
ВСТУП
Актуальність теми. На сьогоднішній день туризм посідає чи не найперше місце в світовому суспільстві. Ще з продавніх часів люди тяжіли до подорожей за знаннями, новою культурою, вирішенням суспільних проблем, а в першій половині XIX ст. призвели до виникнення цілої галузі економічної діяльності. Сучасний туризм – це потужна індустрія, яка утримує провідні позиції в сучасному світовому господарстві. За статистикою Всесвітньої Ради Туризму і подорожей, сьогодні кожний десятий робітник у світі – працює в галузі туризму.
На початку XX ст., туризм став повсякденною справою майже для третини населення планети. Більше того, у XXI столітті туризм, випередивши за обсягами доходу нафтову промисловість і автомобілебудування, і зайняв провідне місце серед світових галузей економіки. За даними Всесвітньої Туристичної Організації (ВТО) у 2004 р. загальна кількість туристичних прибуттів склала 763 млн. осіб, а доходи від туризму – 622 млрд. доларів. У 2005 р. продовжилась тенденція до зростання обсягів міжнародного туризму: кількість міжнародних прибуттів зросла на 5,5 % і становила 808 млн. осіб. У 2010 р. прогнозується понад 1 млрд. учасників міжнародних подорожей, а доходи від туризму сягнуть 1550 млрд. доларів. Якщо ж до результатів міжнародного туризму додати ще й обсяги внутрішнього туризму, то показники зростуть щонайменше втричі[7].
Для деяких слаборозвинутих країн туризм є єдиним рушієм економічного зростання. В цих країнах, держава стимулює розвиток туристичної галузі, так як туризм – це єдине джерело надходження капіталу та іноземних інвестицій. До таких країн належать – Домініка, Мартініка, Сент-Вінсент, Гренада, Барбадос, Сент-Люсія. Але більшу увагу з цих країн привертає Сент-Люсія, тому автор і обрав тему своєї курсової роботи «Туристсько-екскурсійні ресурси Сент-Люсії». Тому що ця країна має вагомий потенціал для розвитку туризму.
Об 'єктом дослідження курсової роботи є природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси Сент-Люсії та їх використання в туризмі.
Географічні рамки курсової роботи обмежуються територією держави Сент-Люсія.
Хронологічні рамки курсової роботи охоплюють період від І тис. н.е. до початку ХХІст.
Джерельну базу цього курсового дослідження складають понад 30 джерел, які опрацьовані автором у ході роботи. Насамперед, потрібно назвати праці, що мають повну характеристику досліджуваної країни. Найскладнішим був процес збору матеріалу для характеристик аналізу туристичного ринку Сент-Люсії, оскільки немає жодного спеціального видання, присвяченого цій темі. Тому автору довелося опрацювати значну кількість матеріалів в мережі Інтернет.
Метою курсової роботи є всебічне дослідження туристсько-екскурсійного потенціалу держави Сент-Люсія. Для реалізації зазначеної мети автор ставить перед собою наступні завдання:
- дати загальну характеристику Сент-Люсії;
- дослідити природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси острова з метою їх використання в туристичній діяльності;
- проаналізувати туристичний ринок Сент-Люсії на сучасному етапі.
Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел і додатків.
1.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СЕНТ-ЛЮСІЇ
1.1
Фізико-географічна характеристика країни
Держава Сент-Люсія розташована на однойменному острові у складі архіпелагу Малі Антильські острови. На півночі граничить з островом Мартініка (по протоці Сент-Люсія), на півдні — з островом Сент-Вінсент, що входить до складу держави Сент-Вінсент і Гренадіни (по однойменній протоці). Зі сходу омивається водами Атлантичного океану, із заходу — Карибського моря (загальна протяжність берегової лінії
За особливостями рельєфу острів Сент-Люсія має вулканічне походження, а тому гористіший, ніж більшість інших островів Карибського моря. По суті, він є вершиною древньої вулканічної групи, чиї конуси утворюють основні гірські вершини країни.. По всій довжині острова, з півночі на південь, тягнеться центральний гірський ланцюг Барр-де-Л’Іль-Рідж з висотами від 400 до
Клімат
. Клімат тропічний пасатний; морські вітри пом'якшують жару. Середньомісячні температури 18—26 °С, опадів від 1500 до
Внутрішні води. Річки Сент-Люсії недовгі і порожисті,. В період дощів часті повені. З гір стікають багаточисленні річки та струмки, які в деяких місцях переходять у невеликі водоспади. Вони добре орошають плодорідні землі.
Природа. На острові виростає близько 400 видів рослин, причому в багатьох місцях пальми, всілякі чагарники, орхідеї та інші екзотичні квіткові начеб антуріума, утворюють щільний килим, що покриває схили гір, долини, русла річок і навіть узбіччя доріг. Південні і південно-східні схили гір покриті сухими лісами з переважанням чагарникової субтропічної рослинності. Фауна представлена насамперед птахами і плазунами. Морські води у берегів Сент-Люсії багаті на рибу, ракообразні та молюсків. Серед представників фауни на Сент-Люсії живуть надзвичайно рідкісна у світі змія сентлюсійський рейсер, та найменша змія у світі – вузькорота змія. Також місцева фауна включає ендемічну земляну ящірку, амазонську переливчасту папугу і двох гризунів — агуті і манику, поширених по всьому острову. Узбережні рівнини та міжгірські долини добре зволожені. На території внутрішньої частини острова знаходяться тропічні ліси та джерела мінеральної води.
Отже, зважаючи на чудову фізико-географічну характеристику, можна зробити висновок про великий потенціал розвитку туризму на даній території[8;12;18].
1.2 Короткий нарис історії Сент-Люсії
До європейської колонізації
Перші відомі мешканці Сент-Люсії були араваки, які прибули на острів з Південної Америки приблизно у 200-300 рр. н.е. Багаточисленні археологічні розкопки на острові, представили зразки аравакської кераміки. Є свідчення що перші мешканці, називали острів – Йоуаналао (Iouanalao), що означало – «Земля Ігуан», завдяки великій чисельності ігуан на острові.
Кариби поступово витіснили араваків, протягом періоду з 800 по 1000 рр. Вони називали острів Іванарау (Hiwanarau), а пізніше Еванора (Hewanorra), доречі це ім’я зараз носить «Міжнародний Аеропорт Еванора», у В’є-Форі. Пізніше вони були залякані європейцями історіями про насильства і канібалізм. Але багато чого з цього було перебільшенням на частині європейців[30].
Європейська колонізація
Європейці вперше висадилися на острів у 1492р., протягом раннього іспанського дослідження Карибського моря. Голландці, Французи та Англійці пробували встановити торгівельні застави на Сент-Люсії в 17 сторіччі, але стикалося з опозицією карибів, чию землю вони займали.
17-е століття
Не дивлячись на те, що французький пірат Франсуа ле Клєр, часто відвідував Сент-Люсію у 1550-х рр., перше поселення було засноване голландцями, близько 1600-ого року, відоме як В’є-Фор. У 1605 р., англійське судно «Оливкова Гілка» збився з курсу на Гвіану, і 67 колоністів започаткували поселення на Сент-Люсії, але за п’ять тижнів, через хвороби і конфлікти з карибами, залишилося лише 19 осіб, через що вони втекли з острова.
Французи офіційно претендували на острів у 1635 р. але англійці їх випередили, і вже у 1639 р. започаткували нове поселення, яке кариби знову знищили. Далі нічого не відбувалось, доки у 1651 р. з Мартініки, не прийшов французький командуючий Рузелан, який тримав острів до смерті у 1654 р.
У 1664р., Томас Ворнер, претендував на місце губернатора Сент-Люсії, і підпорядкування острова Англії. Він привіз з собою 1000 чоловік, щоб захиститися від французів, але через 2 роки, залишилося лише 89 осіб, здебільше завдяки хворобам. Протягом років після цього, острів був уламком, який переходить з рук в руки, по усіляким договорам, та торгівельним згодам.
18-е століття
Англійці з штаб-квартирою на Барбадосі, і французи, які зосередились на Мартініці, дуже зацікавилися Сент-Люсією, після того як, у 1765 р. на острові розвилася цукрова промисловість. Конфлікт з карибами зростав, але це не дало ніяких перепон, для того щоб острів був захвачений.
Ближче до кінця століття, відбулася Французька Революція, і на Сент-Люсію був відправлений революційний трибунал, очолюваний капітаном Ла-Кросом. Принісши ідею революції до Сент-Люсії, він встановив гільйотину, яка була використана, щоб знищити Роялістів. У 1794, французький губернатор острова оголосив, що всі раби вільні, але ненадовго. Дуже скоро на острів знову вторглися англійці, і відновив рабство через роки боротьби. Кастрі був спалений у 1796 р. як частина битви між англійцями, рабами і французами.
19-е століття
У 1814 році, британці святкували перемогу над французами. Через три роки після того як Гаїті стала першою незалежною «чорною» державою в Карибському морі, англійці відмінили рабство на Сент-Люсії. Але навіть після остаточного скасування рабства у 1834 році, всі африканці мали пройти чотирьохрічне навчання, впродовж якого вони повинні були працювати безкоштовно на свого «вчителя», щонайменш три чверті тижня, з конечною «свободою» у 1838 році.
Також у 1838 році, Сент-Люсія увійшла у групу Британських Навітряних Островів з штаб-квартирою на Барбадосі. У 1885 році, центральна адміністрація була перенесена до Гренади.
З 20-ого століття до наших днів
У 1924 р. острів отримав місцеве самоуправління. Також у цьому році була прийнята перша конституція, яка зазначила меншість вибраних членів в заздалегідь висунутий законодавчий орган. Універсальне доросле право голосу було введене у 1951 році. Міністерський уряд був обраний у 1956 році, і в 1958 році, Сент-Люсія приєдналася до Вест-Індійської Федерації, з напів-автономною залежністю Сполученого Королівства. Коли федерація зруйнувалася в 1962 році, була зроблена друга спроба перебудови, але вона також не вдалася. Після другої невдалої спроби, Сполучене королівство, і ще 6 держав з навітряних і підвітряних островів – Гренада, Сент-Вінсент, Домініка, Антигуа, Сент Кітс і Невіс, Сент-Люсія – почали розвивати нову форму управління – Асоційована Державність.
Як асоційована держава Сполученого Королівства, з 1967 до 1979, Сент-Люсія мала повну відповідальність за внутрішнє самоврядування, але залишала його зовнішні обов’зки і захист на Сполучене Королівство. Це тимчасове аранжування закінчилося 22 лютого 1979 року, коли Сент-Люсія досягла повної незалежності.
Отже, Сент-Люсія має дуже багату історичну спадщину, а завдяки вдалому географічному положенню, і в наш час зберігає стійкий туристичний інтерес[28;15;36].
1.3 Державно-адміністративний устрій
Сент-Люсія — член співдружності націй, глава держави — королева Великобританії (зараз -Елізавета II), представлена генерал-губернатором. За конституцією, їм може бути будь-який громадянин Співдружності, що призначається по волі монарха. На практиці, на цей пост призначається зазвичай місцевий уродженець, по рекомендації глави уряду країни. Генерал-губернатор (з 1997 Калліопа Пірлетт Луїси) дає доручення сформувати уряд і затверджує його склад після схвалення парламентом, призначає членів Сенату, по рекомендації прем'єр-міністра розпускає парламент і призначає нові вибори, підписує закони і затверджує призначення вищих державних чиновників. Законодавча влада двопалатного парламенту. Верхня палата — Сенат (11 місць). 6 сенаторів призначаються по рекомендації прем'єр-міністра, 3 — по рекомендації лідера опозиції, 2 — по рекомендації релігійних, економічних і соціальних груп. Нижня — Палата зборів (17 депутатів, що обираються населенням на 5-річний термін). Виконавча влада належить уряду — кабінету міністрів. На чолі нього коштує прем'єр-міністр. На цей пост звичайно призначається після виборів лідер партії або коаліції, що володіє більшістю в Палаті зборів[11].
Державний прапор – прямокутне полотнище темно синього кольору, посередині якого розміщено трикутник, видовженої форми, розділений на три частини, різних кольорів – жовтий, чорний і білий. (Додаток 2)
Адміністративний поділ. У адміністративному відношенні країна підрозділяється на 11 приходів. У кожному з них є органи місцевої самоврядності — міські і сільські ради і управління. (Додаток 3)
Політичні організації.
Основні політичні партії:
Об'єднана партія робітників — Об'єднана робоча партія (ОРП) – утворена в 1964 в результаті злиття Національного лейбористського руху і народно-прогресивної партії. Стоїть на консервативних позиціях. На виборах 2001 отримала 36,6% голосів і 3 місця в Палаті зборів. Лідер партії – Морелла Джозеф (лідер опозиції);
Лейбористська партія Сент-Люсії — Лейбористська партія Сент-Люсії (ЛПСЛ) – утворена в 1950 на базі профспілки кооперативних робітників. Поступово перейшла із спочатку лівих на помірні позиції. Консультативний член Соціалістичного Інтернаціоналу. На парламентських виборах 2001 отримала 54,2% голосів і 14 місць в Палаті зборів. Лідер і прем'єр-міністр – Кенет Енто;
Діють також: Національний альянс (3,5% голосів; лідер Джордж Одлэм); Партія свободи (лідер М. Франсуа); партія «Су Ту Апве Фуете Фіні» та ін.
Судова влада складається з судів нижчої інстанції, що одночасно займаються кримінальними і цивільними питаннями. У Сент-Люсії розташований Верховний східнокарібський суд у складі Вищого і Апеляційного судів.
Сент-Люсія входить до складу Співдружності, очолюваної Великобританією. Вона є членом ООН і її спеціалізованих організацій, Організації американських держав і Організації східнокарібських держав, Карибського співтовариства і Карибського спільного ринку.
Таким чином, державно-адміністративний устрій Сент-Люсії відповідає державному устрою деяких Європейських країн[10;11;24;36].
1.4 Соціально-економічний розвиток
Населення. Чисельність населення — 172,9 тис. (оцінка на липень 2008). Населення Сент-Люсії є здебільшого «африканським десантом», тобто чорношкірим (82,5% населення). Є також істотна змішана меншість, що представляє 11, 9% індо-карибського населення, і 2,4% індійська група. Також є невелика група евпропеоїдної раси – нащадки французів, англійців і голландських колоністів. Також 3,1% населення належать до так званих, «невизначених» етнічних приналежностей. Є мінімальне число ліванців, сірійців і китайців.
Міське населення — 48 %, сільське — 52 %. Кількість чоловіків на 1000 жінок — 968, коефіцієнт фертильності 2,3. У 2003 році на 1000 жителів припали ті, що 20,93 народилися, 5,24 померлих, таких, що 3,15 емігрували. Річний приріст населення склав 1,25 %. Дитяча смертність складала 14,37 на 1000 новонароджених.
Релігія. Релігії: католики 67,5 %, адвентисти 8,5 %, п'ятидесятники 5,7 %, англікане 2 %, євангелісти 2 %, інші християни 5,1 %, растафаріане 2,1 %, інші 2,6 %, атеїсти 4,5 %[16;20;27].
Офіційною мовою країни вважається англійський, хоча розмовним в значної частини населення є "патуа" - місцевий діалект французької мови. Причому "патуа" не є універсальною мовою - використовуваний на багатьох островах регіону, він в кожному конкретному місці насичений своїми словоформами і ідіомами, що робить його в цілому зрозумілим для будь-якого жителя регіону, але часто жителі одного острова погано розуміють сусідів, якщо розмова виходить за межі загальновживаних виразів. У результаті на Сент-Люсії сформувався свій діалект - "квейол" ("креольський"), на якому вільно спілкуються всі шари місцевого суспільства. Санталюсійці вважають "квейол" самостійною мовою зі своїми власними правилами граматики і синтаксису. На нім же оформляється частина ділової і публічної кореспонденції, а також ведуться телепередачі і радіопередачі. Місцевий варіант англійського також далекий від канонічного і, хоча викладається в більшості учбових закладів острова, несе в собі множинні запозичення з іспанського, французького і мов африканських народів[9].
Освіта. Обов'язкова і безкоштовна освіта для дітей у віці від 5 до 15 років. Діють 66 початкових і 18 середніх державних шкіл і відповідно 7 і 2 приватних. Число учнів в державних школах складало 39,9 тис. чіл., у приватних — 1,1 тис. (2002/03). Середнє спеціальне утворення представляється в коледжі ім. А. Люіса, створеному в 1985 (2,2 тис. студентів).
Економіка. ВВП в поточних цінах в 2006 рік - 660 млн. $, на душу населення — 4,2 тис. $. Річний приріст ВВП в 1990-е рр. 3,1%, з 2000 спостерігається спад проїзводства. Річні темпи інфляції в 1990 — 2000 — 2,9%, у 2001 — 1,9%, у 2002 — дефляція 0,2%. Безробіття 18,9% (2001). Доля сільського господарства і рибальства у ВВП 5,9%, промисловості і енергетики — 11,8%, строїтельства — 10,9%, послуг — 71,4% (2002). Співвідношення між названими галузями по зайнятості — відповідно 19,5; 11,1; 10 і 69,4% економічно активного населення.
Сільське господарство. З 1930-х рр. Сент-Люсія спеціалізувалася на вирощувані бананів, що забезпечували до 60% експортних прибутків. Із-за зростання конкуренції на ринках ЄС, поступові відміни режиму преференційного доступу на них і неблагопріятних природних умов річний обсяг виробництва скоротився з рекордного рівня в 135,4 тис. т. в 1990 до 48,2 тис. т. в 2002. За той же період в 6 разів знизився збір другої за значенням експортної культури — какао. Експортне значення мають плоди хлібного дерева, перець, манго, смоківниця, авокадо, кокоси, грейпфрути. Переважно для внутрішнього користування вирощуються коренеплоди, овочі, апельсини, ананаси, дині. Тваринництво розвинене слабо. Улов риби збільшився за 1987 — 2002 з 0,3 до 1,6 тис. т. Побудований комплекс по переробці риби у Вье-Фор.
До традиційних галузей промисловості відносяться - виробництво рому, безалкогольних напоїв і переробка кокосових горіхів. Для розвитку нових виробництв створені 2 вільних зони і 6 промислових парків, компанії, що діють в них, звільняються від сплати мит на імпорт устаткування, сировини і комплектуючих і мають податкові пільги строком до 15 років. На кін. 2002 у зонах і промислових парках діяло 27 компаній (14 національних), забеспечуючих зайнятість 4,6 тис. осіб. і що виробляли електронні компоненти, вироби з картону, одяг і меблі.
Зовнішня торгівля.
Окрім бананів в невеликому об'ємі експортуються какао-боби, кокосові горіхи, копра, кокосове масло і всілякі тропічні фрукти, а також одяг і іграшки. Об'єм експорту в 2000 склав 68,3 млн. дол. США; основні партнери по експорту – Великобританія, США, країни Карибського співтовариства.
Імпортуються (319,4 млн. дол. США в 2000) продовольство, промислові товари, машини і устаткування, паливо в основному з Бразилії, США, Великобританії, країн Карибського співтовариства, Японії і Канади.
Енергетика. Здійснюється проект по використанню геотермальної енергії вулканів. Взагалі весь острів обслуговує дві ГЕС, і декілька невеличких ТЕЦ і ТЕС.
Транспорт. Загальна протяжність автомобільних доріг складає 1,2 тис. км., лише
Отже, Сент-Люсія є|з'являється| молодою країною, що розвивається, має перспективи розвитку в сільському господарстві, промисловості, а особливо в області туризму і морських транспортних перевезень[5;8;12;14].
2. ПРИРОДНО-РЕКРЕАЦІЙНІ ТА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ РЕСУРСИ КРАЇНИ
2.1. Природний потенціал Сент-Люсії
Так як країна розташовано біля тропіку, це пояснює тропічний характер її природи. Завдяки маленькій території острова різноманіття в розподілі тепла і вологи майже не помітні, ландшафти Сент-Люсії дуже специфічні і доволі такі різноманітні.
Північне узбережжя.
Північний край Сент-Люсії охоплює так звану "Золоту Милю", що практично цілком складається з низки прибережних курортних городків між Пуант-дю-Кап, Пуант-Арді і тихим містечком Кас-ен-Бас на північно-східному побережжі. На північно-західному березі черга курортних районів триває до двохмильної підкови затоки Родні-бей, довкола якої зосереджена більшість фешенебельних курортів побережжя. Названий на честь британського командувача XVIII століття Джорджа Брайджеса Родні заливши і найбільший курортний район буквально оточені різними туристичними об'єктами. Велика і добре захищена затока охоплює курортну область пляжу Редьют-Біч і маленьке містечко Грос-Айлет. Штучний канал проходить між цими двома областями, відкриваючись у велику живописну лагуну, яка сама є ділянкою курортної Родні-Бей-Маріна - найбільшого яхтового порту на острові і одного з кращих в регіоні. Сам Грос-айлет складається з безлічі простих дерев'яних будівель з олов'яними дахами, великої кількості "ромових" магазинів і берега, заповненого красивими дерев'яними човнами рибаків.
Біля берегів острова виступають з води рожеві коралові рифи - прекрасне місце для занять дайвінгом. Пляж Редьют-біч загальною протяжністю близько 1 кілометра вважається одним з найкрасивіших - з його широкої смуги прекрасного білого піску відкривається прекрасна панорама острова Піджен на півночі і зелених прибережних горбів на півдні. На Піджен-Айленді створений Національний Історичний Парк, сполучений з самим островом довгим мостом, а сам острів, ґрунтовно укріплений британцями в XVIII столітті, перетворений в обширний парк відпочинку. А декілька східніше починаються ізольовані береги Кас-ен-Бас з їх прекрасними рифами. Кращими берегами тут вважаються Сікрет-Біч на самому кінці прибережної дороги (дістатися до нього дійсно непросто) і Анс-лавуа з його "черепаховим пляжем"[9].
Західне узбережжя.
Західне побережжя Сент-Люсії неймовірно красиво і широко відомо своїми розкішними берегами, здебільше абсолютно дикими, хоча тут вистачає і першокласних курортних комплексів. Тут можна знайти багаточисельні водопади, хащі тропічного лісу і багаточисельні ізольовані затоки, захищені з моря кораловими рифами.
На південь від Кастрі дорога Ла-Ток пробігає по південній стороні гавані, мимо Вікторія-Хоспітал, і виходить до батареї Ла-Ток - одному з кращих зразків британської фортифікаційної архітектури на острові. Ще південніше, за затокою Гран-Кюль-де-Сак, дорога виходить на побережжі прекрасної затоки Маріго-Харбор, оточеної зеленими схилами гір. Між затоками Маріго і Гран-Кюль-де-Сак тягнеться гігантська бананова плантація, твірна справжнього лісу.
Пляжі затоки просторі, але компактні, із спокійною водою і хорошими умовами для сноркелінга в його південній частині. На південь від Маріго-Бей шосе перевалює через круті прибережні горби і спускається в долину Розо, що славиться своїми банановими плантаціями, крихітними селищами.
Суфрієр
Заснований в 1746 році, Суфрієр - найстаріше місто на острові і його столиця в період правління французів. Лежачий в красивій глибоководній затоці у відрогів вимерлого вулкана Пті-Пітон (
Головні пам'ятки Суфрієра лежать в його околицях. На північ від міста розкинувся довгий пляж Анс-Шастане і однойменний курортний район. Завдяки близькості коралового рифа до побережжя, тут сформована хороша інфраструктура для занурень під воду, а сам пляж служить популярним місцем пляжного відпочинку, проте дорога сюди знаходиться не в кращому стані.
Дорога Суфрієр - Фонд-Сент-Жак біжить в східному напрямі через буйний тропічний ліс і всього в
На південний схід від міста, в трикутнику вулканів Пті-Пітон, Грос-Пітон і Морн-Бонін, розташовано жерло древнього вулкана, що досягав колись
Величні списи сплячих вулканів Пті-Пітон і Грос-Пітон домінують над всім південно-західним побережжям, видимі в ясний день навіть із столиці. Це популярна зона для піших екскурсій і досить нескладних сходжень, а також одна з найживописніших областей країни. Проте відвідини туристами деяких районів довкола Пті-Пітон, зважаючи на раниму місцевої екосистеми, заборонене, областей, що проте залишилися відкритими, довкола Грос-Пітон і Морн-Бонін сповна хватає для всіх видів активного відпочинку. Також привабливе для туристів малодоступне за місцевими поняттями містечко Мілет, розташоване в самому центрі острова, північно-східніше Суфрієра, серед зелених горбів піднесеності Морн-Гимі. А південно-західне побережжя має безліч потаєних бухт і заток, багато хто з яких доступний лише морем.
Уздовж західного побережжя, між Вье-Фор і Грос-Айлет, тягнеться черга курортів, що більш нагадують середземноморську Рив’єру, з безліччю готелів, ресторанів і добре обладнаних пляжів в обрамленні вічно квітучої тропічної рослинності. Проте в черзі фешенебельних курортів можна виявити немало тихих бухт, де в буденні дні не зустрінеш жодну людину, а море прозоре і спокійно[1;12;17].
Східне узбережжя.
Води Атлантики, що підганяються пасатами, вирізували в і без того порізаному гірськими схилами східному березі острова безліч бухт і заток. Ці береги практично не відвідуються туристами, але саме тут можна побачити острів таким, яким він був до приходу людини - вічно шумлячий прибій, що розбивається об скелясті береги і кручі, зелену ковдру лісів і синє піднебіння у вишині - все це різко контрастує з пасторальними північними і західними районами Сент-Люсії.
Містечко Деннері, лежаче в самому центрі східного побережжя острова, дереться по схилах горбів, що оточують глибоку і захищену затоку з незалюдненим однойменним островом в його північній частині. Біля Деннері регулярно організовується популярний тур по старих плантаціях регіону - Еррард-Плантейшн, що знайомить туристів з місцевими способами вирощування і обробки какао, фруктів і інших плодових культур. А біля Анс-ла-Рей великою популярністю користується історичний цукровий завод і плантація Ла-Сикве - 400-акровоє володіння, розташоване в красивому ботанічному саду. Тут є невеликий Історичний музей і Культурний театр з дванадцятиметровим водним колесом.
Містечко Мікуд назване на честь французького губернатора Де Мікуда, що управляв Сент-Люсією з 1768 до 1771 рр. Як і багато інших міст побережжя, він лежить у вершині захищеної затоки Мікуд-Бей, а річка Трумассе, що впадає в море поблизу, забезпечує його прісною водою.
Курорти східного побережжя - це черги невеликих готелів, бунгало і пансіонів, що протягнулися між Мікудом і Анс-Нуар. Пляжі в основному піщані і досить відокремлені. У
Між Мікудом і Деннері, в
Південне узбережжя.
Південне побережжя - довга смуга переміжних між собою піщаних і скелястих пляжів, що підпираються з півночі схилами вулканічних масивів. Особливу красу місцевим ландшафтам додають крупні масиви лісу, що майже цілком входять до складу заповідних зон. Південно-західна частина побережжя колись була останньою цитаделлю індіанських народів, відступаючих під тиском європейців, тому тут нерідкі археологічні знахідки і петрогліфи різних епох. Спадщиною пізніших часів є обширні плантації бананів, кокосових пальм, какао і цукрового очерету, переміжні тихими фермами і рибальськими селами, що є візитною карткою побережжя.
Шуазель
На південь від Суфрієра прибережне шосе біжить через горбистий ландшафт, різко спускаючись до побережжя в містечко Шуазель. Це тихе містечко на півдорозі між Суфрієром і Вье-Фор, самою природою пристосоване для спокійного відпочинку біля моря. Ледве південніше за містечком розташовано передмістя Ла-Фарг з Центром розвитку мистецтва і ремесел - кращим місцем на південному побережжі для придбання предметів місцевих декоративно-прикладних промислів.
В’є-Фор
Найпівденніше місто Сент-Люсії, другий за величиною порт і один з найбільших комерційних центрів острова, Вье-фор розташований в живописній однойменній бухті, лежачій в підставі далеко видатного на південь півострова Кап-Муле.
Саме місто є живописним скупченням старих дерев'яних будівель і новіших споруд, лежачих на плоскій прибережній рівнині, що підпирається з півночі гірськими схилами. Головні його пам'ятки: крихітний острівець Марія-Айленд (житло рідких рептилій планети - змії "куве" і ящірки "зандолі-те"), Дослідницький центр Марія-Айленд з невеликим Природним музеєм (розташований на березі, в
Отже, зважаючи на потужний природний потенціал, можна сказати про розвиток всіх видів рекреації. Бальнеологічні центри, рекреація на узбережжі, природа, тваринний світ та повітря Сент-Люсії, кожного року притягуються сюди все більше і більше туристів. Для туристів ці місця – джерело найекзотичніших вражень[5;12;34].
2.2. Історико-культурні пам
’
ятки країни
На сході країни на увагу заслуговує містечко Деннері, лежаче в самому центрі східного побережжя острова, дереться по схилах горбів, що оточують глибоку і захищену затоку з незаселеним однойменним островом в його північній частині. Головний експортний центр сільськогосподарської продукції в XIX столітті, в наші дні Деннері є крупним аграрним центром країни і одним з найактивніших рибальських центрів острова. Самим містом є досить хаотичне переплетення вузьких вулиць, що пропахнули запахом морить і риби, і на перший погляд не вдає із себе нічого цікавого. Проте як відправна крапка для відвідин живописних місць східного побережжя він личить як не можна краще, а місцеві рибаки добре відомі як майстри своєї справи, тому з точки зору екологічного туризму і морської рибалки це одне з кращих місць на острові. З точки зору рибалки заслуговують на увагу і рибальські городки Анс-ла-рей і Канаріс, де можна познайомитися з однією з найстаріших традицій країни - рибалці в каное з цілісного ствола дерева. Біля Деннері регулярно організовується популярний тур по старих плантаціях регіону - Еррард-Плантейшн, що знайомить туристів з місцевими способами вирощування і обробки какао, фруктів і інших плодових культур. А біля Анс-ла-рей великою популярністю користується історичний цукровий завод і плантація Ла-Сикве - 400-акровоє володіння, розташоване в красивому ботанічному саду. Тут є невеликий Історичний музей і Культурний театр з дванадцятиметровим водним колесом.
Містечко Мікуд назване на честь французького губернатора Де Мікуда, що управляв Cент-Люсією з 1768 до 1771 рр. Люди селилися на цих землях з незапам'ятних часів - при будівництві порту і міських кварталів археологами виявлено дев'ять поселень індіанського періоду. Як і багато інших міст побережжя, він лежить у вершині захищеної затоки Мікуд-Бей, а що впадає в морі поблизу річка Трумассе забезпечує його прісною водою. Окрім симпатичної затоки, обширного рибальського флоту і декількох колоритних церков, Мікуд відомий як місце народження першого прем'єр-міністра острова, Джона Комптон. Також широку популярність здобули два місцеві релігійні карнавали: Ла-Розі в серпні і Ла-Маргеріт в жовтні[8;6].
Північна частина країни включає в себе столицю держави – м. Кастрі. Кастрі був заснований на початку XIX ст. англійцями. З 1814 р. місто знаходилося в межах колоніальних володінь Великобританії (в цей час острів Сент-Люсія був офіційно оголошений британською колонією). Основну частину населення крихітного містечка складали африканці — чорношкірі невільники, завезені сюди для роботи на плантаціях цукрового очерету. У 1834 р. рабство на території острова було скасоване, але Кастрі продовжував залишатися у складі англійської колонії, якій як і раніше була Сент-Люсія. До 1979 р., протягом всього періоду британського панування на острові, місто мало лише формальне адміністративне значення. У 1979 р., після проголошення незалежності Сент-Люсії, Кастрі був оголошений столицею держави. У останні десятиліття в столиці були побудовані ряд невеликих підприємств, які повністю забезпечують зайнятість місцевих жителів.
Історичних пам'яток в Кастрі дуже мало. Певний інтерес представляють лише міська площа імені Дерека Валкотта названої на честь найвідомішого поета країни і лауреата Нобелівської премії. Мирна в наші дні площа має дуже бурхливу історію - в кінці XVIII століття вона носила ім'я Пляс-д"Армс і була місцем публічних екзекуцій, в 1892 році вона перейменовується в площу Колумба, а своє сучасне ім'я отримує в 1993 р. На східній стороні площі підноситься одна з головних місцевих пам'яток - величезне дерево "саман", чий вік оцінюється в більш ніж 400 років, а відразу за ним розташований головний собор острова - католицький Іммакьюлейт-Консепсьон (Непорочного зачаття), побудований в 1894-1931 рр.. Якщо немає служби, то можна пройти всередину собору і помилуватися його "повітряним" інтер'єром з багаточисельними різьбленими панелями і яскравими фресками роботи Дунстана Сент-Омера, що є і автором державного прапора. Інші сторони площі утворені дерев'яними, здебільше, будівлями споруди XIX століття з характерними "джінджербред" ("пряникові") - акуратними балконами у вікторіанському стилі.
Ледве північніше за собор розкинувся барвистий і галасливий Центральний ринок Кастрі, що є обширною і сучасною спорудою, що включає цілий торгівельний комплекс з безлічі лотків, що продають овочі, фрукти, промислові товари зі всього світла, вироби кустарних промислів і самі майстерні.
На північний схід від центру розкинувся парк Кинг-Джордж V, на північний захід від якого, на прибережному Джо Комптон Хайвей, височіє білий двоповерховий комплекс Урядових будівель у вікторіанському стилі (1895 г). Тут, окрім різних державних офісів, розміщений невеликий Королівський музей Ла-павільйон, в якому зібрана колекція предметів декоративно-прикладного мистецтва і історична колекція. На північ від Міжнародного аеропорту підноситься маяк Віги, довкола якого інтенсивно відновлюються старі квартали, що входили колись в систему оборонних зміцнень столиці (зараз тут Історичний парк). На західному краю півострова розташований Національний архів Сент-Люсії в будівлі старої казарми (1890 г). У архіві працює постійна виставка старих фотографій, літографій, листівок і карт, які забезпечують хороше уявлення про історію острова.
У місті розташована філія Вест-Індського університету. Сюди, як правило, поступають випускники місцевих професійних коледжів: управлінського, медичного, технічного, сільськогосподарського, педагогічного, художнього[6;17].
Захід країни має місце для м. Суфрієр. Заснований в 1746 році, Суфрієр - найстаріше місто на острові і його столиця в період правління французів. Лежачий в красивій глибоководній затоці у відрогів вимерлого вулкана Пті-пітон (750 м-кодів), містечко настільки красиве, що постійно служить місцем проведення кінозйомок самої різної спрямованості (тут знімалися "Супермен II", "Вода" і "Білий Крик"), а його яскравовикрашені будівлі дуже живописно контрастують з навколишніми зеленими схилами древніх вулканів і горбів. Центром міста є мирна і тіниста площа між вулицями Бридж і Черч. Оточена будинками, побудованими в класичному французькому колоніальному стилі, з балконами і заплутаним декоративним різьбленням, вона служить як би рамкою для церкви Леді-оф-Асумпсьон, побудованої в 1953 році на місці старіших церков, зруйнованих землетрусами і пожежею (місто майже повністю руйнувалося ураганами 1780, 1817, 1831, 1898 і 1980 років, а також землетрусом в 1839 році, а в 1955 р. майже половина його споруд була знищена величезною пожежею). На північ від доків розкинувся міський ринок, де можна придбати плетені корзини, солом'яні капелюхи і спеції, а позаду ресторану Олд-Кортхаус шумить маленький рибальський базар, де можна купити найсвіжіші морепродукти. Красивий променад обрамувало північне побережжя затоки і служить улюбленим місцем для вечірніх прогулянок місцевих жителів. У його південній частині знаходиться маленький Центр ремесел, де місцеві майстри продають свої вироби за сповна розумними цінами[9].
Південна частина побережжя колись була останньою цитаделлю індіанських народів, відступаючих під тиском європейців, тому тут нерідкі археологічні знахідки і петрогліфи різних епох.
До південної частини країни входить місто В’є-Фор. Найпівденніше місто Сент-Люсії, другий за величиною порт і один з найбільших комерційних центрів острова, Вье-фор розташований в живописній однойменній бухті, лежачій в підставі півострова Кап-мулові. Тут розташований другий міжнародний аеропорт країни - Еванора - і базується найбільша рибальська флотилія Сент-Люсії. Самим містом є живописне скупчення старих дерев'яних будівель і новіших споруд, лежачих на плоскій прибережній рівнині, що підпирається з півночі гірськими схилами. Головні його пам'ятки: колоритні в'юнкі вулички старих кварталів, галасливий порт і що обрамувало його приморське шосе, суспіль забудоване ресторанчиками, магазинами і барами, крихітний острівець Марія-Айленд (житло рідких рептилій планети - змії "куве" і ящірки "зандолі-те"), Дослідницький центр Марія-Айленд з невеликим Природним музеєм (розташований на березі, в 500 метрах від берегової межі - на самому острові йому б просто не знайшлося місця), пляжі Коконат-бій і Сейблз-Біч на Сейблз-Пойнт (по іншу сторону півострова Кап-мулові - єдине місце поблизу міста, де можна знайти прийнятні умови для морського відпочинку) і клубі Містраль - краще місце на острові для занять віндсерфінгом. Також поряд з містом розташований маяк Кап-мулові-а-шик на вершині 250-метрового горба, що вінчає найпівденнішу точку острова, з якою відкриваються дивовижні панорами на Марія-Айленд, внутрішні гірські райони Сент-Люсії, а якщо повезе з ясною погодою, на острів Сент-Вінсент на півдні. А в 2 км. північніше Сейблз-Пойнт протягнулася смуга мангрового лісу Манкоте, що охоронявся[8].
Кухня Сент-Люсії. Кулінарна традиція Сент-Люсії є комбінацією креольських, французьких, африканських і індіанських рецептур. Характерною межею є велика кількість всіляких дарів моря, рису, смажених бананів і різних екзотичних плодів і фруктів. У більшості населених пунктів країни можна виявити ресторани практично всіх світових кулінарних шкіл, починаючи з американських фаст-фудів і закінчуючи вишуканою європейською або східною кухнею. До кулінарних пам'яток острова відносяться морські блюда, такі як фарширований краб, тушковані на вугіллі молюски "ламбі", смажена риба у всіляких комбінаціях з травами і соусами (санталюсійці віддають перевагу заздалегідь засоленій рибі), рибні котлети "аква", креветки "гамбас", різні блюда з лангустів і інших морських мешканців. Родючий вулканічний ґрунт острова дозволяє вирощувати тут безліч видів плодових культур і фруктів. Острів є одним з провідних експортерів бананів в карибському регіоні (тут вирощують 6 видів цієї рослини), а також манго, папайя, ананаси, анона, маракуйі, гуави і кокосових горіхів. Місцеві кухарі об'єднують фрукти з дарами моря, створюючи дуже оригінальні блюда з карі, традиційними "тостонес" (смажені банани), рибними асорті або традиційним супом "калалу" з шпинату і овочів. М'ясні блюда досить традиційні для країн регіону: всілякі стейки і біфштекси з яловичини, козлятина і ягнятини, тушковане з овочами м'ясо кролика, гостра кров'яна ковбаса "будін", всі мислимі види смаженого м'яса птиці із зеленим рисом і овочами, смажене на вугіллі м'ясо всіх видів і десятки видів шинки і ковбас. До столу завжди подаються місцеві фруктові напої, заслуговуючі особливої уваги. Самі остров'яни віддають перевагу сподіваюся і різним трав'яним відварам типа "маті", які споживаються в неймовірних кількостях. Також дуже популярно кава. До традиційних міцних напоїв відносяться ром, якого варять досить небагато, тому повсюдно можна побачити імпортовані з інших островів регіону його сорту. Також дуже популярне місцеве пиво, кращими сортами якого вважаються "Хейнекен" і "Пітон"[2;15].
Свята. На території країни проводиться величезна кількість всіляких святкових заходів і торжеств, присвячених як історичним датам, так і різним релігійним подіям. У січні проводяться традиційні креольські фестивалі Асу-Ськве (гігантський новорічний ярмарок на острові Піджен-Айленд) і маскарад Папа-Джаб, Музичний фестиваль Каліпсо і Національний фестиваль кулінарного мистецтва. У лютому організовується ціла черга святкових заходів довкола Дня незалежності, а також традиційний Карнавал (лютий-березень) і Фестиваль паперових зміїв. У березні проходять різні заходи, пов'язані з Великим постом і перед пасхальним тижнем. У квітні шумно відзначають День дурнів (1 квітня), пасхальні свята і величезну кількість церемоній, присвячених закінченню Великого поста, свято Дня землі з його ритуалами, присвяченими матері-землі, а також Фестиваль комедії, на який збираються майстри жанру зі всього Карибського моря. У травні єдиною чергою йдуть День праці, День матері і День звільнення Африки, а за ними - уїкенд Уайтсантайд (у ці дні традиційно проводяться багаточисельні пікніки і спортивні змагання на відкритому повітрі) і найбільша музична подія року - чотириденний Джазовий фестиваль Сент-Люсії (середина травня). У червні цікаві традиційний День батька, Фестиваль рибака з його барвистими парадами човнів і різними змаганнями, що збирають кращих гравців планети, Відкритий чемпіонат Сент-Люсії по сквошу і багаточисельні фестивалі Каліпсо, передуючі липневому Великому карнавалу. Також в липні заслуговують на увагу багаточисельні заходи в рамках Дитячого літнього сафарі (цілий комплекс заходів і свят, що проводяться в дні шкільних канікул), ще один рибальський турнір і конкурс, Міс SLHTA (SLHTA - Асоціація готелів і туризму Сент-Люсії). У серпні заслуговують на увагу барвисті свята Дня звільнення рабів з явною етичною спрямованістю, фестиваль продавців "Вівандез" з супроводжуючим його кулінарною виставою і виборами "королеви ринку", барвистий Фестиваль кольорів і історичний фестиваль "Ла-віз" з різними виставами, що театралізуються. Практично весь вересень присвячений різним заходам, пов'язаним з відкриттям футбольного сезону. Жовтень починається з тихих, але дуже красивих церемоній, Дня дяки, за ними відкривається святкування Міжнародного креольського дня Жунен-Квейол-Ентенасьональ з багаточисельними музичними і кулінарними заходами. У листопаді цікаві свята: День Всіх Святих (Фет-ле-Мо), День пам'яті(цього дня остров'яни відвідують могили покійних і шанують пам'ять загиблих на фронтах багаточисельних воїн XX століття), День Святої Сесілії, головна яхтова регата сезону - ARC ("Атлантичне Крейсерське Ралі", траса гонки проходить від Гран-Канарія на Канарських островах до Родні-бей-Марина на Сент-Люсії) і Міжнародний ярмарок продовольства. Грудень в Сент-Люсії - щонайдовший святковий марафон в році. Більшість заходів цього періоду "обертаються" довкола Національного дня і різдвяного сезону. Державне свято, як інколи називають Національний день, супроводиться величезною кількістю подій, в першу чергу спортивними, культурними, релігійними, соціальними і комерційними виставами, на зразок Фестивалю вогнів, Національного фестивалю хорів, Фестивалю оркестрів і галасливого Ринкового фестивалю. Також цікаві традиційний Маскарад і відкритий турнір по тенісу Легенд-Тенніс-Торнамент. Останнім часом все великої популярності набувають національні фольклорні фестивалі[36].
Музичний інструмент Steel pan - в перекладі з англійського, до немов — сталева каструля. На всіх Антильських островах за декілька десятків років скупчилася безліч 200-літрових залізних бочок з-під американського машинного масла або нафти. Саме з них і роблять національний карибський музичний інструмент, причому, краще всього звучать бочки з-під «Kastrol» і «BP». Бочку розрізають навпіл, потім нагрівають на вогні, що б дно стала м'якою і пластичною. Після цього дну надають увігнуту форму, і лише тоді пружними гумовими молоточками вибивають плоскі сегменти різного розміру. Кожен сегмент налаштовують на певну ноту. На одному панові може бути вибите декілька десятків нот, а може — всього шість. Все залежить від призначення інструменту — соло, акомпанемент або бас. Ціна одного такого налагодженого і відполірованого до блиску барабана доходить до 400$. Чудові звуки, лягли в основу стилю Каліпсо, широко поширеного на Карибах. Усесвітню популярність диву-барабану приніс Жан-Мішель Жар, який використовував його під час відкритого шоу в Парижі[13].
Отже, Сент-Люсія – це справжня скарбниця археологічних, історичних та культурних пам’яток. Центром туристичних потоків вважається м. Кастрі та його околиці. Його культурна спадщина привертає увагу багатьох відвідувачів.
ХАРАКТЕРИСТИКА ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ СЕНТ-ЛЮСІЇ: СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
3.1. Основні етапи розвитку сентлюсійського туризму
Поняття «туризм» сформувалось порівняно недавно, проте всі давні подорожі, античні переселення народів та процеси колонізації земель можна розуміти як перші початки туризму.
У кожній історичній епосі є такі елементи діяльності людей, які так чи інакше потрапляють під категорію туризму. Він відіграв велику роль у становленні та розвитку багатьох цивілізацій стародавності, а також і світової цивілізації в цілому. Крім цього він зіграв гуманістичну роль у розвитку відносин між країнами.
В розвитку туризму на території Сент-Люсії можна виділити три головні етапи, кожен з яких по своєму цікавий і має вагоме історичне підґрунтя.
Перший етап
Перші відомі мешканці Сент-Люсії були араваки, які прибули на острів з Південної Америки у І ст. н.е. Кариби поступово витіснили араваків, протягом періоду з 800 по 1000 рр. Можливо, до X ст. його відвідали і індіанці. Є свідчення що перші мешканці, називали острів – Йоуаналао (Iouanalao), що означало – «Земля Ігуан», завдяки великій чисельності ігуан на острові. Це наклало відбиток на формування культури, історії, архітектури країни[30].
Другий етап
Європейці вперше висадилися на острів у 1492р., протягом раннього іспанського дослідження Карибського моря. Голландці, Французи та Англійці пробували встановити торгівельні застави на Сент-Люсії в 17 сторіччі, але стикалося з опозицією карибів, чию землю вони займали. перше поселення було засноване голландцями, близько 1600-ого року, відоме як В’є-Фор. У 1605 р., англійське судно «Оливкова Гілка» збився з курсу на Гвіану, і 67 колоністів започаткували поселення на Сент-Люсії[28].
Третій етап
У 1924 р. острів отримав місцеве самоуправління. Також у цьому році була прийнята перша конституція. Як асоційована держава Сполученого Королівства, з 1967 до 1979, Сент-Люсія мала повну відповідальність за внутрішнє самоврядування, але залишала його зовнішні обов’зки і захист на Сполучене Королівство. Це тимчасове аранжування закінчилося 22 лютого 1979 року, коли Сент-Люсія досягла повної незалежності
У 1989 р. було відкрито і запущено 214 розкішних курортів.
1992 р. Ален Частанет служив Міністром з Туризму для Сент-Люсії, де він був кредитований з введення острівця в передову лінію промисловості туризму Карибського басейну. Він розвивав і управляв всіма маркетинговими і комерційними стратегіями, щоб просувати країну – як провідне туристичне місце, і започаткував, знаменитий зараз на весь світ, Фестиваль Джазу Сент-Люсії.
Кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст. є інтенсивним періодом розвитку туризму. Зараз уряд вкладає кошти в відкриття, представлення туристської продукції та значення до відвідування Сент-Люсії. Проводиться інтенсивна робота представлення туристичного продукту Сент-Люсії на світовому туристичному ринку. Країна активно приймає участь у світових туристичних ярмарках і виставках. Міністерство культури і туризму проводить роботу з залучення світових інвесторів, які можуть надати певну допомогу для подальшого більш інтенсивного розвитку туризму в країні.
Отже, для Сент-Люсії виділяють три основні етапи розвитку туризму, в продовж яких він ріс як важливий центр рекреаційного та культурного туризму, який заслуговує на увагу з боку світових інвесторів[36].
3.2.
Туристичне районування країни.
На Сент-Люсії виділяють три основних туристичних райони: північно-західний, південний і східний райони.(Додаток 4)
Туристичний північно-західний р
-
н являє собою північно-західну частину острова. Область омивається водами Карибського моря і Атлантичного океану. До нього входять такі визначні місця культурного спадку як: область пляжу Редьют-біч, містечко Грос-Айлет, рожеві коралові рифи, Національний історичний парк на острові Піджен-Айленд, затока Гран-Кюль-де-сак, затока Маріго-Харбор, трикутник вулканів Пті-пітон, Грос-пітон і Морн-Бонін.
Це район для рекреації на узбережжі, дайвінгу, невеликих сходжень на вулкани, та бальнеологічних процедур. Також в районі багато невеликих ботанічних садів і плантацій, з різноманітними видами флори і фауни.
На склонах та у підніжжя вулканів, утворилися багато численні викиди мінералізованих вод, в яких можна приймати чудотворні ванни. Уздовж західного побережжя, між Вье-форі і Грос-Айлет, тягнеться черга курортів, що більш нагадують середземноморську Рив’єру, з безліччю готелів, ресторанів і добре обладнаних пляжів в обрамленні вічно квітучої тропічної рослинності.
Південний район омивається водами Атлантичного океану і Карибського моря. має багато дивовижних місць, які сприяють як пляжному відпочинку, так і активному туризму.
Найвизначніші місця – Суфрієр – саме старе місто на острові, і його столиця за часів правління французів. Відоме своєю архітектурою, церквою Леді-оф-Асумпсьон. Місто розташоване біля сплячого вулкану Пті-Пітон. На північ від містечка простягнувся пляж Анс-Шастане і однойменний курортний район.
Також в районі можна знайти водоспад Даймонд-Фалс, ботанічний сад Даймонд-Ботанікал-Гарденз, і сірчано-мінеральні джерела Мінерал-Бетс.
Шуазель – це місце самою природою створене для відпочинку на березі моря.
В’є-Фор – саме південне місто острова. Другий за величиною порт, один з найбільших комерційних центрів острова. Тут знаходиться другий міжнародний аеропорт – Еванора і базується сама велика рибацька флотилія Сент-Люсії. Славиться своїм пляжами і музеями. А також клубом Містраль – краще місце на острові для віндсерфінгу.
Цей район придатний майже для всіх видів рекреації: пляжний, дайвінг, віндсерфінг, дайвінг, шопінг та ін.
Східний район – східне узбережжя острова. В цьому районі можна відмітити такі місця як м. Деннері – що є головним експортним центром країни, аграрним центром, та одним з найактивніших риболовецьких центрів. Тут ви можете зайнятися рибалкою, або відвідати екскурсії по плантаціях, де вас ознайомлять з місцевими способами вирощування та обробки какао, фруктів та інших плодових культур.
Містечко Мікуд - при будівництві порту і міських кварталів археологами виявлено дев'ять поселень індіанського періоду. Мікуд відомий як місце народження першого прем'єр-міністра острова, Джона Комптон. Також широку популярність здобули два місцеві релігійні карнавали: Ла-Розі в серпні і Ла-Маргеріт в жовтні.
Все східне узбережжя це черга невеличких готелів та бунгало. Пляжі піщані. Також ви зможете знайти в цьому районі: сади Маміку, пляж Гранд-Анс, затоки Пралін-Бей та Фрігет-Айленд.
Цей район практично не відвідується туристами, тому саме тут можна побачити першозданну природу острова.
3.3. Аналіз туристичного ринку Сент-Люсії
Сент-Люсія займає 3 місце серед туристичних напрямів навітряних островів карибського басейну після Барбадосу і Домініки. Сприятливі фізико-географічні умови і історична спадщина, зробили Сент-Люсію однією з найпривабливіших країн Малих Антильських Островів.
Основними туристськими ресурсами острова є – рекреація на узбережжі, бальнеологія, природні парки і заповідники, культурні цінності.
Іноземний туризм зосереджений майже на всій береговій лінії країни. Основні постачальники туристів – США, країни Центральної і Південної Америки.
Основні туристські навантаження припадають на час проведення Атлантичної Регати, Фестивалю Джазу, Чемпіонатів з тенісу та крикету. Взагалі туристські потоки йдуть до країни круглий рік.
Велику роль у розвитку міжнародного туризму в Сент-Люсії відіграє Міністерство Туризму і Гражданської Авіації. Завданням Міністерства є дослідження кон’юнктури міжнародного туристського ринку, проведення рекламних заходів і збільшення потоку туристів[27].
Згідно статистичних даних у 1990 р. острів відвідало 8 тис. туристів, 1995 р. – 15,6 тис. туристів, 1996 р. – 16,2 тис. туристів, 1998 р. – 17 тис. туристів, у 2000 р. – 19,3 тис. чол., у 2001 р. – 12 тис. туристів, у 2002 р. – 12,4 тис. туристів, у 2003 – 13,1 тис. туристів, у 2004 – 17,5 тис. туристів, у 2005 р. - 19,6 тис. туристів, у 2006 р. – 22,8 тис. туристів, у 2007 р. – 24,2 тис. туристів, у 2008 – 25,1 тис. туристів відвідало Сент-Люсію.
Проаналізувавши, грошові надходження з туризму в економіку острова, слід відмітити збільшення грошових потоків. У 2005 р. країна отримала від туризму 48 млн. дол., у 2006 р. – 67 млн. дол., 2007 р. – 81 млн. дол. і вже в 2008 р., грошові надходження склали 86 млн. дол. За 10 років прибуток від туризму майже в 3 рази збільшився[22].
Багато туристичних фірм|фірма-виготовлювачі| пропонують як звичайні|звичні|, так і «гарячі» тури|тур-агенти| до Сент-Люсії. Звичайні|звичні| тури|тур-агенти| дозволяють спланувати відпочинок на Сент-Люсії заздалегідь|наперед|, вибрати готель і місто, те, що цікавить. «Гарячі» тури|тур-аген – це|прийняття| рішення про поїздку за декілька тижнів до вильоту, невеликий вибір готелів, але|та| економія в ціні[35].
Вибір готелів на Сент-Люсії доволі таки багатий. Рейтинг кращих готелів країни:
• The Inn On The Bay(Мерігот Бей);
• Villa Beach Cottages(Кастрі);
• Ti Kaye Village Resort (Кастрі);
• East Winds Inn (Грос Айлет);
• Fond Doux Holiday Plantation (Суфріер);
• Oasis Marigot (Мерігот Бей);
• Cap Maison (Грос Айлет);
• Windjammer Landing Villa Beach Resort (В’є-Фор);
• Jalouie Hilton Resort and Spa (Суфріер);
• Ladera Resort (Мікуд);
• Le Sport (Денері);
• Anse Chastanet Resort (Суфріер);
• Wyndham Morgan Bay Resort(Мерігот Бей);
• Sandals Regency St. Lucia Golf Resort and Spa(В’є-Фор);
• Sandals Halcyon Beach St. Lucia(Денері);[31]
На туристичному ринку Сент-Люсії крім екскурсійно-пізнавальних турів пропонується активний відпочинок. Водний туризм – дайвінг і плавання з|із| маскою, серфінг, купання в морі чи океані, купання в джерелах, крім цього пропонується пішохідний туризм. Також є можливість займатися яхтингом, риболовством та шопінгом.
На українському туристичному ринку Сент-Люсія пропонується такими туристичними фірмами як: Єліс, «Карибський Клуб», Україна, GTO Travel, Sorang, Sweet Travel, Аккорд-тур[33;34].
Таким чином, можна зробити висновок про те що туристичний ринок Сент-Люсії починає інтенсивно розвиватися. Крім екскурсійно-пізнавальних турів пропонуються тури з активних видів туризму. В країні розвивається екотуризм. Історико-культурні і природно-рекреаційні пам’ятки острова привертають увагу іноземних гостей, і тому особливо актуальними є збереження і керування туристськими потоками в туристичні центри Сент-Люсії
ВИСНОВКИ
У результаті опрацювання значної кількості джерел та літератури, автор курсової роботи дійшов наступних висновків.
Країна Сент-Люсія має вигідне географічне розташування, унікальні природо-кліматичні особливості, багату історію і сучасний економічний та рекреаційний потенціал.
Туристів манять сюди мальовничі краєвиди, ендемічна флора та фауна, цікаві історичні пам’ятки та знахідки, дивовижні пляжі.
Туризм розвивається на Сент-Люсії досить швидко. Перш за все цьому сприяє наявність великої ресурсної бази, залучення світових інвесторів, стабільна політична ситуація в країні.
Головне місце у туризмі в країні займає рекреація і бальнеологія.велика кількість пляжів - Редьют-біч, Кас-ен-Бас, Сікрет-Біч, Анс-лавуа, Анс-Шастане, Гранд-Анс.
Важливими для туризму на Сент-Люсії є історико – культурні пам’ятки. По всьому острову можна знайти різноманітні архітектурні пам’ятки часів франко-англійської війни. А в музеях, можна побачити експонати більш давніх цивілізацій, які перебували на цьому острові, що були добуті в багато численних археологічних розкопках.
Флора і фауна острова хоч і не дуже значна, але доволі таки вишукана. тут живуть рідкісні види тропічних тварин, і ростуть ексклюзивні експонати тропічних рослин. Росте більше 25 видів бананів. Водиться самам маленька змія у світі та тільки тут ви зможете побачити унікальну змію – сентлюсійського рейсера.
Крім екскурсійно-пізнавальних турів на Сент-Люсії пропонуються тури з активного туризму: водного, пішохідного. В країні набуває розвитку екотуризм.
Увагу автора привертає розвиток туризму в країні і у зв’язку з цим він повністю аналізує туристичний ринок Сент-Люсії. Крім того доповнює свій аналіз статистичними даними про відвідування туристами країни. Найбільше іноземних туристів прибуває з регіону Північна Америка, лідером є США. Щодо грошових надходжень з туризму, то в країні спостерігається зростання прибутків від міжнародного туризму.
Отже, Сент-Люсія – острівна країна, яка має вагомий потенціал для розвитку туризму. Країна проводить активну політику щодо розитку туристичної діяльності і завоювання лідерства у туристичній галузі.
Практичне значення курсової роботи полягає у можливості застосування цих матеріалів в туристичній діяльності автора – майбутнього менеджера з туристичної діяльності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
2. Дахно І. Країни світу. – К.: МАПА, 2004. – 599с.
4. Максаковский В. П. Географическая карта мира: В 2 кн., Кн. II: Региональная характеристика мира. – М.: Дрофа, 2004. – 480 с
5. Родин И. О., Пименова Т. М. Все страны мира. – М.: Вече, 2003. – 558 с.
6. Романцева С.А Страны мира. – Харьков.: Книжный клуб семейного досуга, 2005. – 380 с.
7. Сокол Т. Г. Основи туризмознавства: Навч. посібник. – К.: Типографія ФПУ, 2006. – 76 с.
8. http://vokrugsveta.ru
9. http://archive.travel.ru
10. http://en.wikipedia.org
11. http://stlucia.gov.lc
12. http://krugosvet.ru
13. http://carib.ru
14. http://country.alltravels.com.ua
15. http://expedia.com
16. http://ayda.ru
17. http://ru-world.net
18. http://strany.clow.ru
19. http://stlucia.org
20. http://geographia.com
21. http://tripadvisor.com
22. http://unwto.org
23. http://dic.academic.ru
24. http://cia.gov
25. http://stats.gov.lc
26. http://nationmaster.com
27. http://internetworldstats.com
28. http://infoplease.com
29. http://caribbeantravel.ru
30. http://posly.ru/
31. http://tophotels.ru/
32. http://ellis.com.ua
33. http://turizm.ru/
34. http://prata.ru/
35. http://saintlucia.worlds.ru
36. http://ru.wikipedia.org
Додаток 1
Розташування Сент-Люсії
Додаток
2
Державний прапор Сент-Люсії
Державний герб Сент-Люсії
Додаток 3
Адміністративний поділ Сент-Люсії
1. Анс-Лавуа (Anse-la-Raye); 2. Кастрі (Castries); 3. Шуазель (Choiseul); 4. Дофін (Dauphin); 5. Денері (Dennery); 6. Грос-Айлет (Gros Islet); 7. Лаборі (Laborie); 8. Мікуд (Micoud); 9. Преслін (Praslin); 10. Суфріер (Soufrière); 11. В’є-Фор (Vieux Fort);
Додаток 4
Туристичне районування Сент-Люсії
1. Північно-західний район
2. Південний район
3. Східний район
Додаток 5
(ч.1)
Кількість відвідувань країни
| Рік | К-сть туристів(тис.осіб) |
| 1990 | 8 |
| 1995 | 15,6 |
| 1996 | 16,2 |
| 1998 | 17 |
| 2000 | 19,3 |
| 2001 | 12 |
| 2002 | 12,4 |
| 2003 | 13,1 |
| 2004 | 17,5 |
| 2005 | 19,6 |
| 2006 | 22,8 |
| 2007 | 24,2 |
| 2008 | 25,1 |
Додаток 5 (ч.2)
Кількість грошових надходжень від туризму
| Рік | Загальна сума надходжень (млн. дол. США) |
| 2005 | 48 |
| 2006 | 67 |
| 2007 | 81 |
| 2008 | 86 |
