Реферат Аналіз неплатоспроможності підприємства та рекомендації щодо фінансової санації
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНБАСЬКА ДЕРЖАВНА МАШИНОБУДІВНА АКАДЕМІЯ
Кафедра «Фінанси»
Курсова робота
з дисципліни «Фінансовий аналіз»
за темою «Аналіз неплатоспроможності підприємства та рекомендації щодо фінансової санації»
Виконав ст. гр. Ф 06-1
Гераніна Я.В.
Керівник роботи Гридасов В.М.
Робота захищена 2010 р. з оцінкою_________________
Краматорськ 2010
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНБАСЬКА ДЕРЖАВНА МАШИНОБУДІВНА АКАДЕМІЯ
КАФЕДРА «ФІНАНСИ»
ЗАВДАННЯ НА КУРСОВУ РОБОТУ
студенту ____________________________________групи ___________
Дисципліна __________________________________________________
____________________________________________________________
Тема курсової роботи: _________________________________________
____________________________________________________________
____________________________________________________________
Керівник курсової роботи ______________________________________
Зміст завдання на курсову роботу:
____________________________________________________________
____________________________________________________________
____________________________________________________________
____________________________________________________________
____________________________________________________________
____________________________________________________________
____________________________________________________________
____________________________________________________________
____________________________________________________________
____________________________________________________________
____________________________________________________________
____________________________________________________________
Виконавець ____________________ Керівник _____________________
ЗМІСТ
ВСТУП 4
1 АНАЛІЗ НЕПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 6
1.1 Економічна суть ліквідності і платоспроможності підприємства 6
1.2 Аналіз показників ліквідності та платоспроможності 13
1.3 Аналіз фінансового стану неплатоспроможних підприємств та запобігання їх банкрутству 16
2 АНАЛІЗ НЕПЛАТОСПРОМОЖНІСТІ ПІДПРИЄМСТВА 25
2.1 Аналіз коефіцієнтів ліквідності 25
2.2 Аналіз коефіцієнтів платоспроможності 34
2.3 Аналіз ліквідності балансу 39
3 РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА 46
ВИСНОВКИ 50
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 52
ВСТУП
Актуальність обраної теми випливає з того, що до недавнього часу для більшості суб’єктів господарювання процеси банкрутства та санації були мало відомі. Лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85% господарюючих суб’єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).
На сьогоднішній день для більшості українських підприємств характерним є більш або менш однакове коло проблем:
- зміна економічного середовища, в якому вони існують;
- втрата традиційних ринків збуту власної продукції;
- зміна системи планування і, як результат – порушення ритмічності виробничої діяльності;
- нестабільність правового поля.
Крім того, процес приватизації також призвів до корінної зміни принципів управління підприємством, зачепив основи його існування. В ході приватизації держава втратила роль адміністратора, передав її акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління – правлінню на чолі з головою. Саме ж підприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого – на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукції іноземних виробників. По суті, у багатьох підприємств, в наслідок приватизації, так і не з’явився реальний господар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі. Це далеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства і ліквідації.
Щоб процеси банкрутства господарюючих суб’єктів завдавали найменшої шкоди економіці держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу.
В даній курсовій роботі я ставлю перед собою мету дослідити поняття банкрутства та санації, його підстави та наслідки, проблеми механізму банкрутства та санації, провести аналіз фінансового стану базового підприємства, розробити проект фінансового оздоровлення підприємства.
1 АНАЛІЗ НЕПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Економічна суть ліквідності і платоспроможності підприємства
З позиції фінансової діяльності будь-якому підприємству доводиться вирішувати такі завдання:
- підтримання спроможності своєчасно відповідати за своїми поточними фінансовими зобов’язаннями;
- забезпечення фінансування в необхідних обсягах.
Ці завдання формуються з позиції коротко- та довгострокової перспектив.
Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової перспективи оцінюється показниками ліквідності та платоспроможності, які в загальному виді характеризують його спроможність своєчасно і в повному обсязі здійснювати розрахунки за короткостроковими зобов’язаннями перед контрагентами. Короткострокова заборгованість підприємства, що відокремлена у відповідному розділі пасиву балансу, погашається різними способами, зокрема забезпеченням такої заборгованості можуть виступати будь-які активи підприємства, в тому числі необоротні. Разом з тим очевидно, що ситуація, коли, наприклад, частина основних засобів продається для того, щоб розрахуватися за короткостроковими зобов’язаннями, є небажаною. Саме тому, говорячи про ліквідність та платоспроможність підприємства як характеристиках його поточного фінансового стану і оцінюючи, зокрема, його потенційні можливості розрахуватися із кредиторами за поточними операціями, цілком логічно зіставляти оборотні активи та короткострокові пасиви.
Незважаючи на те, що на практиці поняття ліквідності та платоспроможності тісно взаємозв’язані, вони не є тотожними. Ліквідність у загальному розумінні означає здатність цінностей перетворюватися в грошові кошти. Вона характеризується наявністю в підприємства ліквідних засобів у формі залишку грошей у касі, грошових коштів на рахунках в банку та їх елементів оборотних активів, що легко реалізуються.
Ступінь ліквідності визначається тривалістю часового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротший період, тим вища ліквідність цього виду активів.
Слід зауважити, що в складі поточних активів є такі їх елементи, які можна швидко продати, але із значною знижкою в ціні. До таких елементів відносять виробничі запаси, при реалізації яких підприємство отримує 40 і менше відсотків від їх облікової вартості.
У зв’язку з цим ліквідність необхідно розглядати:
а)як час, необхідний для продажу активів;
б)як суму, одержану від продажу активу.
Платоспроможність підприємства характеризується його можливістю і здатністю своєчасно й повністю виконувати свої фінансові зобов’язання перед внутрішніми та зовнішніми партнерами, а також державою.
Основними ознаками платоспроможності є:
а) наявність у достатньому обсязі коштів на поточному рахунку;
б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості .
Оцінка платоспроможності необхідна не тільки для самої організації з метою аналізу й прогнозування її подальшої фінансової діяльності, а й для її зовнішніх партнерів і потенційних інвесторів. Як правило, досліджують поточну і перспективну платоспроможність.
Поточна платоспроможність характеризує поточний стан розрахунків на підприємстві та аналізується на основі даних про його фінансові потоки: приток грошових коштів має забезпечити покриття поточних зобов’язань господарюючого суб’єкта.
Перспективна платоспроможність визначає можливість підприємства у майбутньому розрахуватися за своїми короткостроковими боргами і досліджується переважно за допомогою показників ліквідності. Саме від рівня ліквідності залежить як перспективна, так і поточна платоспроможність. Отже, ліквідність і платоспроможність не тотожні, хоча й дуже близькі поняття, причому ліквідність є більш місткою категорією, ніж платоспроможність.
Взаємозв’язок між платоспроможністю та ліквідністю підприємства, ліквідністю балансу і ліквідністю активів показано на рисунок 1.1.
Ліквідність балансу виражається в ступені покриття боргових зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошову готівку відповідає строку погашення платіжних зобов’язань. Ліквідність балансу досягається установленням рівності між зобов’язаннями підприємства та його активами.
Ліквідність підприємства характеризує наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов’язань навіть з порушенням строків погашення, які передбачені контрактом. Зміст визначення полягає в тому, що якщо процес виробництва і реалізації продукції відбуваються в нормальному режимі, то грошових коштів, які надходять від покупців продукції, буде достатньою для погашення короткострокових зобов’язань навіть з порушенням термінів погашення, які передбачені контрагентом. Зміст визначення полягає в тому, що якщо процеси виробництва і реалізації продукції відбуваються в нормальному режимі, то грошових коштів, які надходять від покупців продукції, буде достатньо для розрахунків з кредиторами, тобто, розрахунків за поточними зобов’язаннями. Застереження про порушення строків погашення означає, що в принципі не є винятком збої в надходженні грошових коштів від дебіторів, однак в будь-якому разі ці кошти надійдуть і їх буде достатньо для розрахунків з кредиторами.
Слід зазначити, що наведене визначення категорії «ліквідність підприємства» не єдине і в економічній літературі спостерігається багатоваріантність тлумачень цього терміну.
З метою уточнення його суті вважаємо за доцільне розглянути походження слова «ліквідність». В перекладі з грецької мови «liquidus» означає «рідкий, плинний». Якщо пригадати властивості будь-якої рідини, то однією з них є здатність останньої приймати форму того посуду, який вона наповнює, і миттєво змінювати цю форму при її переміщенні з одного посуду в інший.
У зв’язку з цим вважаємо, що найбільш точним є визначення, коли під ліквідністю розуміють мобільність активів, їх спроможність (в разі потреби і за короткий проміжок часу) перетворюватися з натурально-речовинної форми в грошову.
Для розкриття поняття «ліквідність підприємства» необхідно врахувати ще одну характеристику рідини — її плинність. Остання забезпечується тепловим рухом молекул, яке являє собою коливання біля положення рівноваги.
Виходячи з викладеного можна дати таке визначення: «ліквідність підприємства» — це мобільність підприємства, його спроможність (при виникненні будь-яких обставин) за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел оперативно вишукувати резерви платіжних коштів, необхідних для погашення боргів, і постійно, на будь-який момент часу, підтримувати рівновагу між обсягами і строками перетворення активів в грошові кошти та обсягами і строками погашення зобов’язань.
Рисунок 1.1 - Взаємозв’язок між показниками ліквідності та платоспроможності
Зазначені блоки схеми рівнозначні між собою, але разом з тим дослідження завдання другого блоку не можливе без реалізації завдань першого блоку, а третього — без наявності першого і другого, четвертого — без наявності першого і другого. Отже, ліквідність активів є основою платоспроможності підприємства. Іншими словами, ліквідність — це засіб підтримання платоспроможності.
Основною ознакою ліквідності є формальне перевищення (у вартісній оцінці) оборотних активів над короткостроковими пасивами. Чим більше це перевищення, тим сприятливіший фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності. Якщо величина оборотних активів недостатньо велика порівняно з короткостроковими пасивами, поточне положення є нестійким; і може виникнути ситуація, коли воно не матиме достатньо грошових коштів для розрахунків за своїми зобов’язаннями і змушене буде або порушити технологічний процес (наприклад, терміново продати частину запасів чи обтяжувати себе новими боргами), або розпродати частину довгострокових активів.
При визначенні рівня ліквідності недостатнім є лише порівняння величини поточних активів з величиною поточних пасивів. На практиці іноді виникає ситуація, коли поточні активи перевищують за величиною короткострокові пасиви, показники ліквідності характеризують фінансовий стан як задовільний, проте така оцінка вважається помилковою, оскільки в оборотних активах значну частку займають неліквіди та прострочена дебіторська заборгованість.
До неліквідів, як правило, відносять залежані виробничі запаси, споживчі властивості яких роблять неможливим їх використання в технологічному процесі, готову продукцію, що не користується попитом, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.
Неліквіди, тобто активи, які не можуть бути використані в технологічному процесі чи реалізовані (як товар) на ринку, а іноді й невиправдана дебіторська заборгованість, не відображуються в балансі. Це означає, що активи, фактична цінність яких сумнівна, входять до їх загальної величини і використовуються при розрахунках показників ліквідності, рівень якої не відповідає реально існуючому. Хоча при складанні балансу активи, що потенційно не обіцяють доходу, мають бути списані на збитки, на практиці це здійснюється не завжди. Крім того, заздалегідь передбачити частку сумнівної дебіторської заборгованості дуже складно.
Разом з тим слід зазначити, що така ситуація має місце не завжди. Невиправдане збільшення поточних активів на величину неліквідів відбувається лише в процесі здійснення зовнішнього фінансового аналізу, оскільки інформація про якісний склад оборотних засобів є недоступною.
Можливість отримання більш точної оцінки ліквідності виникає в процесі здійснення внутрішнього аналізу, який ґрунтується на нових даних бухгалтерського обліку. Однак наявність неліквідів у структурі поточних активів не тільки робить результати зовнішнього аналізу ліквідності дуже умовними, а й значно погіршує якісний склад оборотних активів та негативно впливає на рівень ліквідності.
У свою чергу, наслідками низького рівня ліквідності є неспроможність підприємства швидко розраховуватися за допомогою наявного на балансі майна за своїми зобов’язаннями, що призводить до зниження дохідності, неплатежів і банкрутства.
Крім того, наслідки низької ліквідності відчувають не тільки самі підприємства, а й їх кредитори, постачальники, оскільки відбувається затримка сплати відсотків і суми боргу, в крайньому разі — часткова або повна втрата неповернутого боргу, а також невиконання умов контракту тощо.
Отже, можна зробити висновок, що від структури оборотних активів за ступенем ліквідності залежить платоспроможність підприємства.
Досліджуючи взаємозалежність ліквідності та платоспроможності, слід зазначити, що перша ліквідність є менш динамічною категорією, ніж платоспроможність. Справа в тім, що в міру стабілізації виробничої діяльності підприємства в нього поступово складається певна структура активів і джерел коштів, різкі зміни якої порівняно рідкі. Тому показники ліквідності звичайно варіюють у певних цілком передбачуваних межах, що й дає підстави аналітичним агентствам розраховувати та публікувати середньогалузеві і середньогрупові значення цих показників для використання у міжгосподарських порівняннях і як орієнтири при відкритті нових напрямів виробничої діяльності.
Навпаки, фінансовий стан з погляду платоспроможності може бути досить змінним: незважаючи на те, що підприємство на конкретну дату характеризується як платоспроможне, вже наступного дня ця ситуація може кардинально змінитися внаслідок настання строків розрахунку, з одного боку, і відсутності коштів, наприклад, в результаті їх надходження за відвантажену раніше продукцію — з другого.
Таким чином, підприємство через фінансову недисциплінованість своїх дебіторів саме стає неплатоспроможним. Якщо затримка з надходженням платежу має короткостроковий або випадковий характер, то ситуація з погляду платоспроможності може найближчим часом змінитися на краще, однак, не виключені також інші менш сприятливі варіанти. Такі критичні ситуації особливо часто мають місце в комерційних організаціях, які через певні причини не підтримують в достатньому обсязі страховий запас грошових коштів на поточному рахунку.
Неплатоспроможність може бути випадковою, тимчасовою, хронічною або тривалою. Тому, аналізуючи стан платоспроможності підприємства, необхідно розглянути причини фінансової скрути, частоту її виникнення та тривалість прострочених боргів.
Причинами неплатоспроможності можуть бути невиконання плану по виробництву і реалізації продукції, підвищення її собівартості, невиконання плану по прибутку і, як результат, нестача власних джерел самофінансування. Однією з причин погіршення платоспроможності може бути неправильне використання оборотного капіталу: відволікання коштів в дебіторську заборгованість, а також вкладення в понадпланові запаси та на інші цілі, які тимчасово не мають джерел фінансування. Іноді причиною неплатоспроможності є не безгосподарність підприємства, а незаможність його клієнтів. Високий рівень оподаткування, штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податків також може стати однією з причин неплатоспроможності суб’єкта господарювання.
1.2 Аналіз показників ліквідності та платоспроможності
Як вже зазначалося, підприємство може бути в більшому або меншому ступені, оскільки до складу активів входять різнорідні їх елементи, серед яких є як ті, що легко реалізуються, так і ті, що важко реалізуються для погашення зовнішньої заборгованості
За ступенем ліквідності статті активів умовно можна розподілити на чотири групи:
Перша група (А1) — це абсолютно ліквідні активи, такі як грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення.
Друга група (А2) — активи, що швидко реалізуються. Це готова продукція, відвантажені товари і дебіторська заборгованість. Ліквідність таких активів різна і залежить від низки чинників: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банках, попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, місцезнаходження контрагентів та їх платоспроможності, умов надання комерційних кредитів покупцям, форм розрахунків тощо.
Слід зауважити, що основним компонентом цієї групи є дебіторська заборгованість. З метою підвищення ліквідності підприємство деякою мірою може управляти активами другої групи, зокрема змінюючи строки кредитування покупців.
Третя група (А3) — це активи, що повільно реалізуються. До них належать виробничі запаси та незавершене виробництво.
Оборотні активи взаємопов’язані в межах кругообороту коштів (рис. 1.2). Зв’язки, показані на рис. 1.2, відображують послідовну трансформацію коштів з одної групи активів в іншу:
- зв’язок 1 — технологічний процес виробництва продукції з відповідної сировини, матеріалу (перетворення напівфабрикатів у готову продукцію).
Рисунок 1.2 - Трансформація оборотних активів
- зв’язок 2 — надходження на поточний рахунок платежів за продукцію, боргів від дебіторів;
-зв’язок 3 — реалізація сировини, матеріалів, напівфабрикатів стороннім організаціям.
Говорячи про меншу ліквідність запасів порівняно з іншими видами оборотних активів, ми виходимо саме із сутності кругообороту грошових коштів на підприємстві. Безумовно, якщо запаси сировини, матеріалів, розглядати як товар, їх ліквідність може бути надто високою. Однак в даному випадку запаси розглядаються як проміжний елемент технологічного процесу.
Четверта група (А4) — це активи, що важко реалізуються. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові вкладення, незавершене будівництво.
Пропорція, в якій ці групи мають перебувати, визначається:
- характером і сферою діяльності підприємства;
- швидкістю обороту коштів підприємства;
- співвідношенням оборотних і необоротних активів;
- «якістю» — ступенем ліквідності поточних активів;
- сумою та строковістю зобов’язань, на покриття яких призначені статті активів.
Оскільки в складі короткострокових пасивів можна одним із способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є зіставлення певних елементів активу з елементами пасиву.
У зв’язку з цим усі зобов’язання підприємства залежно від терміновості їх погашення поділяють на чотири групи:
Перша група (П1) — найбільш термінові зобов’язання (кредиторська заборгованість та кредити банку, строк повернення яких настав).
Друга група (П2) — середньострокові зобов’язання (короткострокові кредити банку).
Третя група (П3) — довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити банку і позики).
Четверта група (П4) — власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні підприємства.
Баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо: А1 ≥ П1; А2 ≥ П2; А3 ≥ П3; А4 ≤ П4.
При цьому, якщо виконуються перші три обов’язкові умови ліквідності А1 ≥ П1; А2 ≥ П2; А3 ≥ П3, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то виконується і остання нерівність А4 ≤ П4, яка має балансуючий характер та підтверджує наявність у суб’єкта господарювання власних оборотних коштів і означає дотримання мінімальної умови фінансової стійкості.
Невиконання однієї з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі лише теоретично, оскільки при цьому має місце компенсація по вартісній величині. Однак, в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.
Тому якщо будь-яка з нерівностей має знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу в більшій або меншій мірі відрізняється від абсолютної.
Зіставлення найбільш ліквідних активів і тих їх елементів, що швидко реалізуються з найбільш строковими зобов’язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє оцінити поточну ліквідність. Порівняння ж активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими зобов’язаннями відображає перспективну ліквідність. Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність підприємства в найближчий до моменту проведення аналізу час. Перспективна ліквідність являє собою прогноз платоспроможності на основі порівняння майбутніх надходжень і платежів.
Вивчення співвідношень, зазначених вище груп активів і пасивів за декілька періодів, дозволяє встановити тенденції в структурі балансу та його ліквідності.
1.3 Аналіз фінансового стану неплатоспроможних підприємств та запобігання їх банкрутству.
Банкрутство підприємств, що є категорією ринкового господарювання, — для української економіки явище нове. У 1992 р. було прийнято Закон України «Про банкрутство», який регламентував питання щодо цього. З часом до Закону вносилися зміни (див., зокрема, Закон України від 30 червня 1999 р. «Про внесення змін до Закону України «Про банкрутство»). Нині діє Закон України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яким встановлюються умови та порядок поновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури.
Необхідність прийняття Закону в новій редакції була зумовлена недосконалістю багатьох положень старого Закону (1992 р.) та ускладненнями щодо його практичного застосування.
А практика показує, що в умовах нестабільності економіки, грошового дефіциту, стрибків цінової політики, часто змінюваного законодавства багато підприємств стають неплатоспроможними, що кінець кінцем може призвести до їх банкрутства. І якщо Закон від 1992 р. був орієнтований в основному на ліквідацію підприємства-банкрута, то новим законам передбачаються методи та умови відновлення платоспроможності підприємства-боржника шляхом реорганізації, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів.
У новій редакції Закону дається визначення понять «неплатоспроможність» суб’єкта підприємницької діяльності та «боржник».
Під неплатоспроможністю розуміється неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов’язання перед кредиторами після настання встановленого терміну їх сплати, у тому числі щодо заробітної плати, а також виконувати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через поновлення платоспроможності.
Боржник — це суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого терміну сплати.
Грошове зобов’язання — це зобов’язання боржника сплатити кредиторові певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору і з інших підстав, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов’язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до арбітражного суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.
При цьому до складу грошових зобов’язань боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф), визначена на день подання заяви до арбітражного суду, а також зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, зобов’язання щодо виплати авторської винагороди, зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника — юридичної особи, що виникають з такої участі.
Слід сказати й про те, що у новій редакції Закону дається правильніше визначення банкрутства. Якщо у Законі 1992 р. це поняття пов’язане лише з нестачею активів у ліквідній формі і неспроможністю юридичної особи задовольнити у встановлений термін як вимоги кредиторів, так і зобов’язання перед бюджетом, то тепер чітко визначено, що банкрутством є визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Нормами Закону від 30 червня 1999 р. встановлено заходи щодо запобігання банкрутству боржника (фінансова допомога боржникові та досудова санація) та позасудові процедури.
Судові процедури, застосовувані відносно боржника, передбачені ст. 4 Закону. Це розпорядження майном боржника, мирова угода, санація (відновлення платоспроможності боржника), ліквідація банкрута.
Розділ II Закону регламентує провадження у справах про банкрутство.
Згідно зі ст. 6 цього розділу справи про банкрутство вирішуються арбітражним судом тільки за місцем знаходження боржника. Право на звертання до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство має як кредитор, так і боржник. Справа про банкрутство порушується арбітражним судом у тому разі, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого терміну.
Новим у Законі є і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Мораторій поширюється на зобов’язання, термін виконання яких настав до подання заяви про порушення справи про банкрутство. Під час мораторію припиняється виконання судових рішень та інших виконавчих документів щодо стягнення з боржника заборгованості, у цей період не нараховуються фінансові санкції та неустойки. Мораторій не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування збитку, заподіяного здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, які виникли у зв’язку із зобов’язаннями боржника у процедурах розпорядження майном боржника і санації.
Відповідно до ст. 13 Закону з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів арбітражним судом призначається розпорядник майна. На відміну від Закону від 14 травня 1992 р., розпорядник майна призначається із числа осіб, зареєстрованих держав ним органом з питань банкрутства в якості арбітражного керівника. Арбітражний керівник здійснює свої повноваження на підставі ліцензії арбітражного суду, виданої у встановленому законодавством порядку. Розпорядник майна призначається на термін, не більший шести місяців. Цей термін може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів або самого розпорядника майна.
Повністю новими у Законі є положення, що стосуються санації.
Згідно зі ст. 17 арбітражний суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести постанову про проведення санації боржника і призначення керуючого санацією. Санація вводиться на термін не більше 12 місяців, але при цьому можлива пролонгація ще на півроку за рішенням зборів кредиторів.
Кандидатури керуючого санацією та інвестора можуть бути запропоновані комітету кредиторів будь-яким з кредиторів, представником, уповноваженим управляти майном боржника. На здійснення своїх повноважень керуючий санацією повинен мати ліцензію, видану у встановленому законодавством порядку.
Керуючий санацією має право самостійно розпоряджатися майном боржника, укладати від його імені різні угоди, проводити інвентаризацію майна тощо.
Протягом трьох місяців від дня винесення постанови про санацію боржника керуючий санацією зобов’язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника.
Арбітражний суд затверджує план санації боржника, про що виносить постанову.
Керуючий санацією щокварталу звітує перед комітетом кредиторів.
З метою відновлення платоспроможності, задоволення вимоги кредиторів боржника план санації може передбачати продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу, що здійснюється відповідно до вимог, викладених у ст. 19 Закону.
Ліквідаційну процедуру у новому Законі розписано детальніше, ніж у попередньому. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора. Ліквідатор здійснює свої повноваження на підставі ліцензії.
Згідно зі ст. 22 термін ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців, але арбітражний суд може продовжити цей термін ще на півроку.
Ліквідатор може розпоряджатися майном боржника, аналізувати фінансовий стан банкрута, здійснювати інвентаризацію та оцінку майна банкрута. Він же очолює ліквідаційну комісію, до якої входять представники кредиторів, фінансових органів та Антимонопольного комітету.
Статтею 27 Закону вирішене питання про оплату праці, відшкодування витрат арбітражних керівників (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідацією). Законом також передбачено страхування життя і здоров’я арбітражного керівника.
Новим у Законі є введення процедури мирової угоди. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Під мировою угодою розуміється домовленість між боржником і кредитором відносно відстрочення і (або) розстрочення, а також прощення (списання) кредиторами боргів з боржника, які оформляються угодою у письмовій формі.
Мирова угода набуває чинності від дня її затвердження арбітражним судом. Укладатися вона може щодо всіх вимог, крім вимоги виплати вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі, витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді і роботою ліквідаційної комісії.
Розділ VI Закону регулює особливості банкрутства окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності. До таких належать містоутворювальні підприємства, особливо небезпечні підприємства, підприємства сільськогосподарські, страхувальники, професійні учасники ринку цінних паперів, громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності.
Положення Закону щодо ліцензування арбітражних керівників введені в дію з 1 жовтня 1999 р.
У цілому нова редакція Закону відповідає законодавчій практиці розвинених країн, де процедура банкрутства спрямована не на ліквідацію боржника, а на його фінансове оздоровлення з метою задоволення претензій кредиторів. Тому за нинішньої економічної ситуації в Україні цей Закон є дуже актуальним.
В Україні з метою забезпечення однозначності підходів під час оцінювання фінансово-господарського стану підприємств, виявлення ознак поточної, критичної або надкритичної їхньої неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 156-2—156-4 Кримінального кодексу України (2002 р.), — приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств наказом Міністерства економіки України від 17 січня 2001 р. № 10 затверджено Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.
Методичні рекомендації розроблено з метою забезпечення однозначності підходів під час оцінювання фінансово-господарського стану підприємств, виявлення ознак поточної, критичної чи надкритичної їхньої неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 156-2—156-4 Кримінального кодексу України.
Відповідність розрахованих згідно з Методичними рекомендаціями економічних показників фінансового стану підприємств із різним рівнем неплатоспроможності визначається державним органом з питань банкрутства, арбітражним керуючим, підприємством, власником майна підприємства (органом, уповноваженим управляти майном підприємства), інвестором, кредитором за власною ініціативою, а також у визначених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон) випадках, при проведенні експертизи фінансового становища підприємства.
Джерелами інформації для проведення розрахунків економічних показників і виявлення ознак неплатоспроможності чи банкрутства є вибіркові показники з документів фінансової звітності підприємства, які подаються у табличній формі, наведеній у додатку до Методичних вказівок.
Поточною неплатоспроможністю може характеризуватися фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідно до законодавчого визначення розглядається як неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов’язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.
На майбутні фінансові труднощі підприємства та ймовірність його банкрутства, за дослідженнями Комітету з узагальнення практики аудирування (Великобританія), можуть вказувати негативні результати, аналіз у динаміки зазначених нижче явищ:
― суттєві втрати в основній виробничій діяльності, що постійно повторюються;
― перевищення деякого критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості;
― надмірне використання короткострокових позикових коштів як джерела фінансування довгострокових вкладень;
― стійке низьке значення коефіцієнтів ліквідності;
― хронічна нестача оборотних коштів;
― стійке зростання до небезпечних меж частки позикових коштів у загальній сумі джерел засобів;
― неправильна реінвестиційна політика;
― перевищення розміру позикових коштів над встановленими лімітами;
― хронічне невиконання зобов’язань перед інвесторами, кредиторами та акціонерами (щодо своєчасності повернення позик, виплати процентів і дивідендів);
― висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості;
― наявність наднормативних залежалих товарів і виробничих запасів;
― погіршання відносин з установами банківської системи;
― вимушене використання нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;
― використання у виробничому процесі устаткування з термінами експлуатації, що минули;
― потенційні втрати довготермінових контрактів;
― негативні зміни в портфелі замовлень.
До показників і критеріїв, несприятливі значення яких не дають підстав розглядати поточний фінансовий стан як критичний, але водночас вказують на те, що за певних умов ситуація може різко погіршитися, належать:
― втрата професійних співробітників апарату управління;
― вимушені зупинки, а також порушення ритмічності виробничого процесу;
― недостатня диверсифікація діяльності підприємства, тобто надмірна залежність фінансових результатів діяльності підприємства від якогось одного конкретного проекту, типу устаткування, типу активів і т. ін.;
― надмірна ставка на можливу і прогнозовану успішність і прибутковість нового проекту;
― участь підприємства в судових процесах з непередбаченим кінцевим результатом;
― втрата ключових контрактів;
― недооцінка необхідності постійного технічного і технологічного оновлення підприємства;
― неефективні довгострокові погоджування;
― політичний ризик, пов’язаний з підприємством в цілому або з його ключовими підрозділами.
Причини виникнення банкрутства підприємства можна поділити на дві групи:
а)ті, які не залежать від підприємства;
б)ті, які залежать від підприємства.
До перших можна віднести:
― недосконалість фінансової, грошової, кредитної політики держави;
― недосконалість податкової системи;
― недосконалість нормативної і законодавчої бази реформування економіки країни;
― досить високий рівень інфляції;
до других:
― зниження обсягів продажу за умов недосконалого вивчення попиту, відсутності каналів збуту, реклами;
― зниження обсягів виробництва;
― зниження якості та ціни продукції;
― невиправдано високі витрати;
― низька рентабельність продукції;
― високі борги;
― неспроможність керівництва працювати та обирати ефективну фінансову, цінову, інвестиційну політику в умовах ринку та конкуренції.
2 АНАЛІЗ НЕПЛАТОСПРОМОЖНІСТІ ПІДПРИЄМСТВА
2.1 Аналіз коефіцієнтів ліквідності
Ліквідність суб’єкта господарювання показує його можливість погашати свою заборгованість. Коефіцієнти ліквідності визначаються відношенням величини ліквідного майна, тобто засобів, які можуть бути використані для оплати боргів до поточних зобов’язань. В залежності від того, якими платіжними засобами (активами) підприємство має можливість здійснювати оплату своїх зобов’язань, розраховують:
- загальний коефiцiєнт покриття(платоспроможностi)
- коефiцiєнт швидкої лiквiдностi
- коефiцiєнт абсолютної лiквiдностi
-частка оборотних активiв в загальнiй сумi активiв
-частка виробничих запасiв в оборотних активах
Загальний коефiцiєнт покриття(платоспроможностi) показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань.
Кп = Ф.1(сума ряд.260-270): (ряд.620) (2.1)
Кп 2006=(20810+143):51736=0,405
Кп 2007=(19739+87):59537=0,333
Кп 2008=(10903+139):74937=0,147
Критичне значення коефіцієнта покриття = 1. При коефіцієнті покриття <1 підприємство має неліквідний баланс. Значення коефіцієнта покриття у межах 1-1,5 свідчить про те, що підприємство може своєчасно ліквідувати борги.
Таким чином, виходячи з розрахунків за формулою 2.1, можна зробити висновок, що підприємство не має змоги вчасно сплатити за своїми зобов’язаннями, оскільки розраховані коефіцієнти не відповідають поставленим нормативам.
Рисунок 2.1 – Коефіцієнти покриття за 2006-2008 роки
Виходячи з рисунку 2.1 ми спостерігаємо зміну динаміки коефіцієнту покриття, який у 2006 році складав 0,405 і зменшився у 2007 році до 0,333 .Зміни відбулися за рахунок зменшення суми оборотних активів ,більш швидкими темпами, ніж суми поточних зобов’язань. А також зменшився і у 2008 році до 0,147. Значення показника нижче за нормативне і мається тенденція на його погіршення, тобто на зменшення платоспроможності підприємства.
Коефiцiєнт швидкої лiквiдностi можна одержати, якщо на покриття зобов’язань підприємство передбачає мобілізувати оборотні активи в частині грошових коштів і коштів в розрахунках. Він дорівнює частці від ділення цієї частини оборотних активів на суму поточних зобов’язань підприємства.
Кшв = Ф.1(сума ряд.150-250): (ряд.620) (2.2)
Кшв2006=(4957+4957+8792+3850):51736=0,44
Кшв2007=(4561+4686+125+8792+2853):59537=0,35
Кшв2008=(2487+2487+441+2852):74937=0,11
Теоретично виправдана оцінка цього коефіцієнта знаходиться в межах 0,5-1,0.
Таким чином, виходячи з розрахунків за формулою 2.2, можна зробити висновок, що підприємство не має змоги сплатити за своїми зобов’язаннями, оскільки наведені коефіцієнти не відповідають нормативним значенням.
Рисунок 2.2 – Коефіцієнти швидкої лiквiдностi за 2006-2008 роки
Виходячи з рисунку 2.2 ми спостерігаємо зміну динаміки коефіцієнту швидкої ліквідності, який у 2006 році складав 0,44, зменшився у 2007 році до 0,35, а у 2008 до 0,11 .Зміни відбулися за рахунок зменшення суми частини оборотних активів ,більш швидкими темпами, ніж суми поточних зобов’язань підприємства. Ця динаміка вважається негативною, оскільки направлена на зменшення.
Наймобільнішою частиною оборотних активів є гроші. Оборотні активи в грошах готові до платежу й розрахунків негайно, тому відношення їх до поточних зобов'язань підприємства називають коефіцієнтом абсолютної ліквідності.
Кал= Ф.1(сума ряд.220-240): (ряд.620) (2.3)
Кал 2006=0
Кал 2007=0
Кал 2008=0
Теоретично достатнє значення коефіцієнту абсолютної ліквідності згідно з визначеними нормативами – понад 0,2.
Таким чином, виходячи з розрахунків за формулою 2.3, можна зробити висновок, що підприємство не має достатньої кількості оборотних активів в грошах, готових до платежу й розрахунків негайно.
Оцінка надійності визначених коефіцієнтів ліквідності здійснюється в процесі вивчення питомої ваги оборотних активів та їх окремих видів в складі майна підприємства. Оборотні активи в господарській діяльності використовують тільки в певному поєднанні з основними засобами. Від оптимального співвідношення майна оборотного і постійного капіталу значною мірою залежить ефективність роботи суб’єкта господарювання.
Частка оборотних активів в активах визначається шляхом ділення оборотних активів на валюту балансу і показує іх питому вагу в майні підприємства.
Чоа= Ф.1(ряд.260): (ряд.280) (2.4)
Ч0а 2006=20810:66151=0,32
Ч0а 2007=19739:65443=0,3
Ч0а 2008=10903:55744=0,2
Таким чином виходячи з розрахунків за формулою 2.4, можна зробити висновок, що у 2006 році питома вага оборотних активів в майні підприємства складає 0,32, у 2007 – 0,3,а у 2008 році - 0,2,що свідчить про зниження надійності визначених коефіцієнтів ліквідності по роках.
Рисунок 2.3 – Частка оборотних активів в активах за 2006-2008 роки
Виходячи з рисунку 2.3 ми спостерігаємо зміну динаміки частки оборотних активів в загальній сумі активів, яка у 2006 році складала 0,32, у 2007 – 0,3 і зменшилася у 2008 році до 0,2 .Зміни відбулися за рахунок збільшення суми валюти балансу ,більш швидкими темпами, ніж суми оборотних активів підприємства. Ця динаміка вважається негативною, оскільки спостерігається зменшення показника.
Наявність виробничих запасів у підприємства характеризує його можливість продовжувати господарську діяльність.
Частка виробничих запасів в поточних активах визначається як відношення виробничих запасів до оборотних активів і показує їх питому вагу в майні оборотного капіталу.
Чвз= Ф.1(сума ряд.100-120): (ряд.260) (2.5)
Чвз2006=(216+588):20810=0,04
Чвз2007=(143+2126):19739=0,12
Чвз2008=(14+3129):10903=0,29
Таким чином, виходячи з розрахунків за формулою 2.5, можна зробити висновок, що у 2006 році питома вага виробничих запасів в майні підприємства складає 0,04,у 2007 році - 0,12,а у 2008 – 0,29. Спостерігається тенденція росту показника, що є позитивною динамікою. Але це все ще свідчить про низьку можливість підприємства продовжувати господарську діяльність, оскільки частка виробничих запасів за нормативним значенням має становити >0,5 .
Рисунок 2.4 – Частка виробничих запасів в поточних активах
за 2006-2008 роки
Виходячи з рисунку 2.4 ми спостерігаємо зміну динаміки частки виробничих запасів в поточних активах, яка у 2006 році склав 0,04 , збільшилася до 2007 року на 0,08 пункти і складав 0,12, а у 2008 році досягла 0,29. Така динаміка вважається позитивною. Але показник не досяг очікуваного нормативу, і все ще є < 0,5.
Узагальнимо визначені коефіцієнти за даними фінансової звітності підприємства в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1 - Показники ліквідності підприємства
| Показник | 2006 | 2007 | 2008 | Відхилення (+,-) | |
| 2006-2007р. | 2007-2008р. | ||||
| 1.Загальний коефiцiент покриття(платоспроможностi) | 0,4 | 0,333 | 0,147 | -0,067 | -0,186 |
| 2.Коефiцiент швидкоi лiквiдностi | 0,44 | 0,35 | 0,11 | -0,09 | -0,24 |
| 3. Коефiцiент абсолютноi лiквiдностi | - | - | - | - | - |
| 4.Частка оборотних активiв в звгальнiй суммi активiв | 0,32 | 0,3 | 0,2 | -0,02 | -0,1 |
| 5.Частка виробничих запасiв в оборотних активах | 0,04 | 0,12 | 0,29 | 0,08 | 0,17 |
По суті коефіцієнти ліквідності визначають рівень платоспроможності підприємства.
Негативним слід вважати стан даного підприємства, тому що коефіцієнт абсолютної ліквідності менше 0,2, та коефіцієнт швидкої ліквідності менше 0,5. Тобто підприємство вважається банкрутом і може бути ліквідоване, а його майно продане. В нашому ж випадку жоден з коефіцієнтів ліквідності не відповідає нормативам і тому підприємство безнадійне.
Сутність ліквідності і платоспроможності визначає не тільки взаємовідносини підприємства з партнерами, суб’єктами фінансового ринку, державою, а й його успішне функціонування чи банкрутство.
З метою визначення стану підприємства розрахуємо коефіцієнт критичної ліквідності:
Ккл=
Ккл2006=20810-(216+588+2404)/51736=0,34
Ккл2007=19739-(143+2126+1264)/59537=0,27
Ккл2006=10903-(14+3129+2006)/74937=0,077
Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно також провести аналіз ліквідності балансу шляхом групування активів і пасивів за їх ліквідністю.
Рисунок 2.5 – Коефіцієнт критичної ліквідності за 2006-2008 роки
Виходячи з Рисунка 2.5 можна сказати що показник критичної ліквідності не перевищує норматив. Його зміна повинна знаходитися у межах 0,7-0,8.
2.2 Аналіз коефіцієнтів платоспроможності
Згідно розрахованим коефіцієнтам ліквідність знаходяться нижче потрібного рівня, у зв’язку з цим необхідно визначити ступінь неплатоспроможності підприємства.
Поточна неплатоспроможність – це фінансовий стан підприємства, коли на певний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу.
Показник поточної неплатоспроможності підприємства визначається за формулою:
ПП = ДФІ + ПФІ + ГКЕ – ПЗ (2.7)
де ДФІ – довгострокові фінансові інвестиції;
ПФІ – поточні фінансові інвестиції;
ГКЕ – грошові кошти та їх еквіваленти;
ПЗ – поточні зобов’язання.
Показник поточної неплатоспроможності підприємства:
Пп2006=0+0+0-51736=-51736
Пп2007=0+0+0-59537=-59537
Пп2008=0+0+0-74937=-74937
Від'ємний результат свідчить про поточну неплатоспроможність підприємства. І з роками вона має тенденцію до зросту. Це можно побачити на Рисунок 2.6.
Рисунок 2.6 – Показник поточної неплатоспроможності підприємства за 2006-2008 роки.
З рисунку 2.6 ми бачимо прогресуючу неплатоспроможність, що є негативною динамікою для підприємства.
Критична неплатоспроможність – це фінансовий стан підприємства, що відповідає потенційному банкрутству, коли на початок і кінець звітного періоду мають місце поточна неплатоспроможність, а коефіцієнт покриття і коефіцієнт забезпечення власними коштами наприкінці звітного періоду менші від їх нормативних значень 1,5 і 0,1.
Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів і визначається:
КП = ОА : ПЗ (2.8)
де ОА – загальна сума оборотних активів;
ПЗ – загальна сума поточних зобов’язань.
Коефіцієнт покриття дорівнює:
Кп2006=20810/51736=0,4
Кп2007=19739/59537=0,33
Кп2008=10903/74937=0,15
Коефіцієнт покриття менше нормативного значення надкритичної неплатоспроможності 1,5, та має характер зменшення. Це є негативною тенденцією для підприємства. Це можна побачити на Рисунку 2.7.
Рисунок 2.7 – Коефіцієнт покриття за 2006-2008 роки.
Коефіцієнт забезпечення власними коштами характеризує наявність оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стійкості, і визначається за формулою:
КЗ = (ВК – НОА) : ОА (2.9)
де ВК – джерела власних та прирівняних до них коштів (власний капітал);
НОА – необоротні активи.
Кз2006=11764-45198/20810= -1,61
Кз2007=3621-45617/19739= -2,13
Кз2008=-21173-44675/10903= -6,04
Коефіцієнт забезпечення власними коштами у 2006 році складав -1,61, після чого у 2007 знизився до -2,13, і досяг рівня -6,04 у 2008 році. Показник не відповідає нормативу, який дорівнює 0,1. Це вказує на дуже нестабільне становище підприємства в зв’язку з нестабільним забезпеченням власними коштами.
Рисунок 2.8 – Коефіцієнт забезпечення власними коштами у 2006-2008 роках.
На Рисунку 2.8 ми бачимо негативну динаміку зменшення коефіцієнту забезпечення власними коштами. Найбільше зниження коефіцієнта було у 2008 році, у порівнянні з 2007 роком, коли він складав -1,61 він знизився на 3,91, тобто складав -6,04.
Залежно від значення розрахованих показників визначають ступень неплатоспроможності підприємства (таблиця 2.2).
Таблиця 2.2 – Ступінь неплатоспроможності підприємства
| Показник | Норма-тивне значення | Ступінь неплатоспроможності | Рік | ||||
| Назва | | поточна | критична | надкри тична | 2006 | 2007 | 2008 |
| Показник по-точної не плато-спроможності | > 0 | < 0 | < 0 | < 0 | -51736 | -59537 | -74937 |
| Коефіцієнт покриття | 1,5 | 1,5 | < 1,5 | < 1 | 0,4 | 0,33 | 0,15 |
| Коефіцієнт забезпечен-ня власними коштами | 0,1 | 0,1 | < 0,1 | < 0,1 | -1,61 | -2,13 | -6,04 |
Отже підприємство характеризується надкритичною неплатоспроможністю.
Надкритична неплатоспроможність – це фінансовий стан підприємства, коли за підсумками року коефіцієнт покриття менше одиниці й підприємство не отримало прибутку; в цьому випадку повинна застосовуватись ліквідаційна процедура.
2.3 Аналіз ліквідності балансу
Спочатку розрахуємо ліквідність активів балансу підприємства:
- Перша група (А1) — це абсолютно ліквідні активи, такі як грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення.
А1 = Ф1 стр.220+230+240 (2.10)
А1(2006)=0
А1(2007)=0
А1(2008)=0
- Друга група (А2) — активи, що швидко реалізуються. Це готова продукція, відвантажені товари і дебіторська заборгованість. Ліквідність таких активів різна і залежить від низки чинників: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банках, попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, місцезнаходження контрагентів та їх платоспроможності, умов надання комерційних кредитів покупцям, форм розрахунків тощо.
А2 = Ф1 стр.130+…+210 (2.10)
А2(2006)=2404+4957+4957+8792=21110
А2(2007)=1264+4561+4686+125+8792=19428
А2(2008)=2006+2487+2487+441=7421
Рисунок 2.9 – Кількість активів, що швидко реалізуються за 2006-2008 роки.
- Третя група (А3) — це активи, що повільно реалізуються. До них належать виробничі запаси та незавершене виробництво.
А3 = Ф1 стр.100+…+140+250+270 (2.11)
А3(2006)=216+588+2404+3850+143=7201
А3(2007)=143+2126+1264+2853+87=6473
А3(2008)=14+3129+2006+2852+139=8140
Рисунок 2.10 – Кількість активів, що повільно реалізуються за 2006-2008 роки
- Четверта група (А4) — це активи, що важко реалізуються. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові вкладення, незавершене будівництво.
А4 = Ф1 стр.080 (2.12)
А4(2006)=45198
А4(2007)=45617
А4(2008)=44675
Рисунок 2.10 – Кількість активів, що важко реалізуються за 2006-2008 роки.
Ліквідність пасивів балансу:
- Перша група (П1) — найбільш термінові зобов’язання (кредиторська заборгованість та кредити банку, строк повернення яких настав).
П1 = Ф1 стр.530 (2.13)
П1(2006)=19823
П1(2007)=15334
П1(2008)=10004
Рисунок 2.11 – Кількість найбільш термінових зобов’язань за 2006-2008 роки.
- Друга група (П2) — середньострокові зобов’язання (короткострокові кредити банку).
П2 = Ф1 стр.640-380-480-530 (2.14)
П2(2006)=66151-11764-19823=34564
П2(2007)=65443-3621-15334=46488
П2(2008)=55744+21173-10004=66913
Рисунок 2.12 – Кількість середньострокових зобов’язань за 2006-2008 роки.
- Третя група (П3) — довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити банку і позики).
П3 = Ф1 стр.480+430+630 (2.15)
П3(2006)=2651
П3(2007)=113+2172=2285
П3(2008)=288+1692=1980
Рисунок 2.13 – Кількість довгострокових зобов’язань за 2006-2008 роки.
- Четверта група (П4) — власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні підприємства.
П4 = Ф1 стр.380 (2.16)
П4(2006)=11764
П4(2007)=3621
П4(2008)=-21173
Рисунок 2.14 – Кількість власного капіталу за 2006-2008 роки.
Баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо:
А1 ≥ П1;
А2 ≥ П2;
А3 ≥ П3;
А4 ≤ П4.
Співвіднесемо ці дані по роках:
- Співвідношення даних за 2006 рік:
0< 19823
21110 < 34564
7201 > 2651
45198 > 11764
- Співвідношення даних за 2007 рік:
0 < 15334
19428 < 46488
6473 > 2285
45617 > 3621
- Співвідношення даних за 2008 рік:
0 < 10004
7421 < 24567
8140 > 1980
44675 > 21173
Згідно отриманим результатам, ми маємо порушення умов системи співвідношень по кожному року (вони збігаються тільки в 3 рівнянні). Тобто наш баланс не є абсолютно ліквідним, і при цьому нехватка коштів за однією групою активів не компенсується їх надлишком в іншій.
3 РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА
В стратегічному плануванні виділяються три основні напрямки дальшого розвитку підприємства :
- розроблення (створення) нових видів продукції, тобто розробка, виробництво і продаж нових товарів на вже існуючих для підприємства ринках;
- розширення ринків збуту, тобто продаж виготовлених товарів на нових ринках;
- диверсифікація виробничо-збутової діяльності, тобто розробка і виробництво нових товарів з послідуючим продажем їх на нових ринках тенденцій
Завдання дальшого розвитку підприємства може бути також вирішене шляхом розроблення (створення) нових видів продукції, що потребує витрат на технологічні дослідження, або розширення ринків збуту, що потребує витрат на маркетинг цих ринків. Якщо оточення даного підприємства представлено порівняно невеликими фірмами, які відрізняються за своїм орієнтуванням на ринок і технологічними можливостями, то можна вибрати стратегію диверсифікації, намагаючись придбати або контролювати інші фірми.
Треба також мати на увазі ще такі особливості поведінки підприємств. Щоб вижити, вони застосовують різні варіанти стратегії, які передбачають:
- розпорошення ризику, тобто здійснення своїх операцій не на одному, а на кількох ринках, а також виробництво цілого ряду товарів широкого асортименту;
- адаптацію до умов, що змінюються, тобто інвестування в маркетинг, пошук можливостей випуску нових товарів для того, щоб оперативно реагувати на зміну зовнішнього середовища;
- пасивний маркетинг, тобто відмова від наступу на позиції конкурента, а звідси - відсутність ризику зустрічного удару;
- цільові відрахування з прибутку, тобто створення відповідних резервів в результаті успішної комерційної діяльності на "чорний день".
Після того, як стратегія подальшого розвитку підприємства остаточно вибрана, вона мас бути перетворена в конкретний оперативний план по маркетингу, виробництву, інвестиціям, прибутку.
Фінансово-господарський стан нашого підприємства визнано поганим, тому треба розробити пропозиції стосовно його санації.
Санація підприємства може здійснюватись шляхом:
- погашення боргів підприємства;
- злиття збиткового підприємства з фінансове міцним підприємством;
- переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові;
- випуску і розміщення цінних паперів для мобілізації фінансових ресурсів;
- продажу майна підприємства-боржника іншому підприємству. При цьому враховуються соціальні наслідки можливого припинення діяльності підприємства або його окремого виробництва;
- інші.
За формальними ознаками розрізняють два види санації:
а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство
б) санація із залученням нового фінансового капіталу.
В першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:
- зменшення номінального капіталу підприємства;
- конверсія власності в борг;
- конверсія боргу у власність;
- пролонгація строків сплати заборгованості;
- добровільне зменшення заборгованості;
- самофінансування.
Санація із залученням нового фінансового капіталу може приймати такі форми:
- альтернативна санація;
- зменшення номінального капіталу з послідуючим його збільшенням (двоступінчата санація);
- безповоротна фінансова допомога власників;
- безповоротна фінансова допомога персоналу;
- емісія облігацій конверсійного займу;
- залучення додаткових позик.
Заходи щодо поліпшення фінансового стану нашого підприємства.
Так само, як аналіз фінансової підсистеми підприємства припускає комплексну оцінку діяльності всіх аспектів його діяльності, заходи щодо поліпшення фінансового стану припускають вироблення рекомендацій, що стосуються всіх сторін производственно - господарської діяльності підприємства, включаючи виробничу, маркетингову, і власне фінансову підсистему.
Реорганізація всіх сторін діяльності припускає :
Серйозну постановку маркетингової діяльності підприємства по глибокому і всебічному дослідженню ринків збуту по видах тканин, готового одягу й ін., просування зазначених товарів на ринку.
а) Постановку фінансової функції як в операційної, інвестиційної, так і власне фінансової діяльності з використання сучасних методик керування фінансами
б) Ліквідації всіх технологічних недоліків. ( придбання оптимальної кількості необхідного устаткування),..
в) Упровадження максимально гнучкої системи ціноутворення на підприємстві пристосованої до потреб ринків.
Керування оборотними активами і поточними зобов'язаннями підприємства.
З проведеного в роботі аналізу можна зробити висновок про те, що однієї із самих гострих проблем підприємства є стан поточних активів і пасивів - дефіцит власних оборотних коштів, надзвичайно низькі показники ліквідності й оборотності, високий розмір дебіторської і кредиторської заборгованості, що погіршується ситуація в сфері взаємних розрахунків фірми й ін.
Це свідчить як про несприятливість умов зовнішнього економічного, правового фінансового середовища (дефіцит оборотних коштів у покупців і постачальників, дорожнеча і важкоприступність довгострокових кредитів для інвестування виробничої діяльності підприємства, модернізації його технологій і відновлення застарілих основних фондів і ін.). Однак крім об'єктивних проблем функціонування виробничо-господарської діяльності підприємства, очевидні недоліки і прорахунки в керуванні оборотними активами і поточними зобов'язаннями, що, у сполученні з несприятливістю зовнішнього середовища, привели підприємство до досить хитливого фінансового стану.
Виходячи з вищевикладеного, одним з основних заходів щодо поліпшення фінансового положення підприємства є оптимізація керування його оборотними активами.
При оптимальному керуванні поточні активи і поточні пасиви можуть змінюватися щодня і вимагають ретельного моніторингу. При дефіциті засобів керування поточними активами погіршується і їхнє використання в іншім місці може виявитися найбільш ефективним (наприклад, зменшення витрат на обслуговування кредитів, проведення довгострокових перспективних фінансових вкладень і ін.).
В даний час компанія користається кредитами на поповнення оборотних коштів в основному з місцевих джерел. Цьому сприяє наявність на складі величезних запасів готової продукції і товарів, що не призначені під конкретні замовлення.
ВИСНОВКИ
Благополучний фінансовий стан підприємства - це важлива умова його безперервного й ефективного функціонування і уникнути такого негативного фактора як банкрутство. Для його досягнення необхідно забезпечити постійну платоспроможність суб'єкта, високу ліквідність його балансу, фінансову незалежність і високу результативність господарювання.
Для цього ми вивчали численні показники, які характеризують всі сторони діяльності підприємства (виробництво, його потенціал, організацію, реалізацію, фінансові операції, рух грошових потоків) для виявлення глибинних причин зміни фінансового становища. Застосувався комплексний аналіз фінансового стану підприємства, створювалися реальні передумови для керування окремими показниками, і відповідно і для посилення їхнього впливу на поліпшення фінансового клімату.
Фінансовий стан підприємства аналізувався з позиції і короткострокової, і довгострокової перспективи, тому що критерії його оцінки були різні. Стан фінансів підприємства характеризувався розміщенням його засобів і джерел їхнього формування, аналіз фінансового стану проводився з метою установити, наскільки ефективно використовуються фінансові ресурси, що знаходяться в розпорядженні підприємства. Фінансову ефективність роботи підприємства відбивали: забезпеченість власними оборотними коштами і їхня схоронність, стан нормованих запасів товарно-матеріальних цінностей, стан і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості, оборотність оборотних коштів, матеріальне забезпечення банківських кредитів, платоспроможність.
Стійке фінансове становище підприємства залежить насамперед від поліпшення таких якісних показників, як продуктивність праці, рентабельність виробництва, фондовіддача. Раціональному розміщенню засобів підприємства сприяє гарна організація матеріально-технічного забезпечення виробництва, оперативна діяльність по прискоренню грошового обігу. У той же час фінансові утруднення підприємства, відсутність засобів для своєчасних розрахунків уплинули на стабільність постачань, порушили ритм матеріально-технічного постачання.
Керівництво підприємства здійснює вибір оптимальної ціни реалізації, приймає рішення в галузі кредитної політики і намагається щоб уся діяльність підприємства була рентабельна. Приймає рішення у кадровій політиці, визначенні асортименту продукції. А кредитори уважно стежать за цими показниками, щоб бути впевненими, що підприємство може оплатити свої короткострокові боргові зобов’язання і покрити зафіксовані платежі доходами.
Провівши аналіз фінансового стану підприємства можна зробити наступні висновки:
- підприємство знаходиться ще не в фінансовій кризі;
- темп росту основних фінансових показників незначні.
Без вагомих змін у процесі роботи підприємства і застосування реформаторських мір підприємство може досягти межі банкрутства. Підприємство може розраховувати на допомогу з боку кредиторів, тому що вони заінтересовані в його беззбитковій діяльності.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1 Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ. - М. «ДИС», 2001.
2 Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа , М., «Финансы и статистика», 2000.
3 Глазунов В.Н. Анализ финансового состояния предприятия. // Финансы. – 1999. – №2.
4 Ефимова.О.В. Финансовый анализ. - М., «Бухгалтерский учет», 2001.
5 Ковалев В.В. Финансовый анализ. - М., «Финансы и статистика», 1999.
6 Курс экономического анализа. / Под ред. Баканова Н.И., Шеремета А.Д. – М.: Финансы, 1998.
7 ЛуневВ.П. Тактика и стратегия управления фирмой. Учебное пособие. - М., «ДИС», 2001.
8 Любушин Н.П. и др. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия.: Уч.пособие для вузов / М.:ЮНИТИ-ДАНА, 2002.
9 Меджибовська Н. Визначення кредитного ризику на основі експертних оцінок // Банківська справа. - 1998. - №1. - С.24.
10 Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оцінку діяльності в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-ІІІ
11 Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993 р. № 3125-XII
12 Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05. 1992 р.№2343-ХІІ
13 Закон України “Про підприємства в Україні” // Голос України. — 1991. — 27.03.91 р.
14 Закон України “Про страхування” від 7.03.1996 №85/96-ВР.
15 Закон України “Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992р.
16 Постанова кабінету Міністрів України «Про типове положення про планування обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) від 26.04.96 р. № 473
17 Постанова кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств” від 17.03.2000р.№515
18 Наказ Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій „Про затвердження методики проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій” від 27 червня 1997 р. № 81.
19 Наказ Міністерства економіки України „Про затвердження Методичних рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства” від 17.01. 2001 р. № 10.
20 Наказ Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України „Про затвердження Положень про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації” від 26.01.2001 №49/121.
21 Положення Міністерства фінансів України. Фонд держмайна України. „Про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації”. - № 49/121 від 26.01.2001.
22 Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента; Уч, пособие. — М.: Финансы и статистика,2001.
23 Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – К.:Ника-центр, -2002.
24 Булеев И.П., Брюховецкая Н.Е. Антикризисное управление предприятием. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2000. – 179 с.
