Реферат на тему Оцінка природних ресурсів
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-01-09Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Кафедра менеджменту
реферат
з дисципліни “Екологія”
На тему:
2. Джерела та екологічні наслідки забруднення атмосфери
3. Еколого-економічні проблеми використання водних ресурсів
4. Еколого-економічні проблеми використання земельних ресурсів
Список літератури
Однак нині спостерігається тенденція до стирання межі між природними ресурсами і природними умовами. З одного боку, розширюються масштаби використання і диференціюються види різних природних факторів, а тому ті з них, які ще вчора відносилися до природних умов, сьогодні перетворюються на ресурси. З другого боку, поліфункціональність природних благ визначається роллю окремих елементів природи як умов і ресурсів одночасно.
Природні ресурси – це категорія історична. У процесі суспільного розвитку збільшуються масштаби опанування людиною компонентами та силами природи, розширюється сфера застосування, відбувається зміна пріоритетів використання та їх впливу на економіку. Категорія “природні ресурси” вказує на безпосередній зв'язок природи з господарською діяльністю, що нерідко призводить до негативних суспільних явищ, завдає природі великої шкоди. Відтак процес взаємодії людини з довкіллям по суті своїй двоєдиний. З одного боку, це – використання природних ресурсів, а з другого, – вплив на довкілля і необхідність враховувати з природоохоронні процеси.
Різноманітність сфер застосування природних ресурсів ускладнює завдання їх класифікації, тому існує декілька варіантів їх класифікації (табл. 1.).
Таблиця 1. Класифікація природних ресурсів
Інформацію про стан та обсяги природних факторів можна отримати шляхом їх оцінки. Поняття оцінки в економіці пов’язане із філософською категорією “цінність”, що відбиває значення об’єкта, обумовлене людською потребою в ньому та характерними властивостями самого об’єкта. В залежності від виду людських потреб цінність може бути матеріальною, соціально-політичною, естетичною тощо. У зв’язку з цим розрізняють:
§ позаекономічну оцінку – визначення екологічної, соціальної, естетичної, культурної або іншої цінності ресурсу, що зазвичай не виражається економічними показниками (може бути умовно розрахована у грошовому вираженні як сума, яку суспільство готове сплатити за збереження цього виду ресурсів);
§ економічну оцінку – визначення корисності природних ресурсів як внеску у задоволення суспільних потреб через виробництво та споживання, що виражене економічними показниками.
Як елементи виробничої системи природні ресурси повинні оцінюватися за традиційними для економічної системи грошовими показниками. У ринковій системі будь-яка річ може оцінюватися з двох точок зору:
§ виробника, який керується витратами на виробництво певного предмета;
§ споживача, для якого велике значення мають вигоди, що може принести йому предмет, і який вирішує, яку ціну можна заплатити за використання його властивостей.
Економічна оцінка є грошовим еквівалентом господарської цінності природних благ, який визначається за ефективністю їх відтворення (охорони і відтворення екологічних систем, експлуатації і переробки природної речовини). Її використовують у зв’язку з потребою врахувати вплив природного чинника на ефективність виробництва, стимулювання раціонального використання та охорони природних ресурсів.
Питання економічної оцінки природних ресурсів широко розглядається нині економічною наукою. Більшість дослідників вважають, що її показники мають бути порівняльними, тобто давати змогу порівнювати джерела однойменних ресурсів і варіанти їх використання.
О.О. Мінц пропонує враховувати при економічній оцінці природних ресурсів вплив територіальних відмінностей у природних властивостях цих ресурсів та інших джерел на продуктивність суспільної праці, а через нерівномірність їх просторового розподілу враховувати різницю в обсягах ресурсів оцінюваних об’єктів. За критерій оцінки він пропонує брати порівняльну економічну ефективність використання певного джерела ресурсів або їх територіального поєднання. Відмінності в ефективності виражаються диференційованими сумарними затратами праці. З урахуванням цього показниками економічної оцінки повинні бути собівартість, яка характеризує поточні витрати, і питомі капіталовкладення, що відображають величину разових витрат. Залежно від практичних потреб доцільно виробити кілька критеріїв економічної оцінки: поелементна оцінка окремих джерел природних ресурсів, оцінка природних умов життя або виробництва.
С.Г. Струмилін і його послідовники пов’язують економічну оцінку природних ресурсів із витратами на їх освоєння і відтворення. Деякі вчені, зокрема Л.В. Канторович, В.С. Нємчинов, М.П. Федоренко, вважають показниками економічної оцінки природних ресурсів диференційну ренту, диференційний дохід, валову продукцію, тобто ефект від експлуатації ресурсів. На думку М.М. Некрасова, найрезультативнішим для економічної оцінки природних ресурсів, окремих їх видів є метод витрат. Витратами вважають величину граничних витрат, з огляду на господарство, у розрахунку на одиницю приросту продукції в певному районі за певний проміжок часу. Критерієм оцінки кожного виду ресурсу є сукупний ефект від окремого джерела ресурсів, який залежить від різниці між кінцевими і прямими витратами на приріст виробництва продукції у розрахунку на одиницю відповідного природного ресурсу.
Узагальнюючи існуючі підходи, можна зробити висновок, що економічна оцінка природних ресурсів в умовах ринкової економіки може здійснюватися на основі декількох підходів, головними з яких є затратний, результативний, затратно-ресурсний, рентний, відтворюваний.
Для затратного підходу важливі такі характеристики природних ресурсів, як кількість джерел (родовищ) ресурсів, їх запаси, доступність для видобування, якісний стан джерела тощо. Економічні оцінки в цьому випадку мають враховувати такі показники: витрати, необхідні для розвідки корисних копалин; витрати на освоєння родовищ (підготовка родовищ, створення інфраструктури, необхідної для експлуатації); витрати на видобуток природних ресурсів; підготовка ресурсів до використання (збагачення, транспортування); витрати на відтворення відновних природних ресурсів; рекультиваційні витрати.
Різновидом затратного підходу є монопольно-відомчий підхід. Суть його полягає в тому, щоб розмір платежів за використання природних ресурсів відповідав потребам фінансового забезпечення діяльності спеціалізованих державних служб, які в даний час здійснюють монопольне управління природними ресурсами. В Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” цей підхід знайшов відображення в поділі плати за використання природних ресурсів на два види – плата за право використання і плата на відтворення і охорону природних ресурсів. Другий вид являє собою компенсацію затрат спеціальних відомств, які здійснюють відтворення і охорону природних ресурсів.
Результативний підхід. За його допомогою здійснюють економічну оцінку ресурсів, які дають прибуток. Іншими словами, вартість ресурсу визначається грошовим вираженням первинної продукції, яку одержують від експлуатації природного ресурсу, або різниці між одержаним прибутком і поточними витратами. Такий підхід має багато недоліків з точки зору раціонального природокористування, а саме: не для кожного природного ресурсу можна визначити вартість первинної продукції; прибуток від використання деяких ресурсів (рекреаційних) дуже важко оцінити; не враховується фактор часу. Ресурс, що не використовується на даному етапі розвитку продуктивних сил, має нульову вартість, а через зміни технологій в перспективі може стати дефіцитним.
Затратно-ресурсний підхід ґрунтується на поєднанні витрат на освоєння природних ресурсів і доходу від їх використання. Перевага цього підходу в тому, що оцінка природного ресурсу, яка одержана таким способом, буде вищою, ніж у попередніх випадках. А це створює можливість для стимулювання раціонального використання природних ресурсів. Однак він має і недоліки, що властиві попереднім підходам.
З появою екологічної кризи з’явився відтворювальний підхід в економічній оцінці, при якому вартість природного ресурсу визначається як сукупність затрат, необхідних для відтворення ресурсу на певній території. Даний підхід передбачає потенційну дефіцитність природного ресурсу і в багатьох випадках може призвести до завищених оцінок. Однак, враховуючи той факт, що в основних сировинних регіонах резерви екстенсивної експлуатації природних ресурсів вичерпані, а стан навколишнього природного середовища близький до катастрофічного, саме цей підхід може стати найдоцільнішим.
Рентний підхід заснований на використанні ренти при оцінці природних ресурсів і передбачає облік споживчих властивостей природних ресурсів, тобто їх здатності задовольняти певні потреби. Така оцінка природного ресурсу може визначатися двома способами: за величиною ефекту (доходу), одержаного від використання в економіці одиниці даного блага, та за витратами на заміщення даних природних благ за рахунок застосування інших видів капіталу (ресурсів, фінансових коштів, трудових факторів). Рентний підхід до економічної оцінки природних ресурсів має свої переваги, а саме: кращі за якістю природні ресурси отримують вищу ціну; затрати на освоєння ресурсу зорієнтовані на певний середній рівень і відповідно оцінка більш об’єктивніша; враховується фактор обмеженості природного ресурсу.
Рентна концепція економічної оцінки природних факторів базується на розрахунку диференційної ренти. За економіко-математичним методом дослідження, що найбільш поширений, диференційна рента розраховується як різниця між цінністю продукції, яка отримана під час експлуатації природного ресурсу, та нормальним рівнем індивідуальних приведених витрат на її виробництво. Цінність продукції визначається за допомогою спеціально розрахованих, так званих замикаючих витрат, тобто суспільно виправданих меж витрат на приріст виробництва відповідної продукції – граничнодопустимих витрат, які суспільство готове нести заради отримання одиниці певного ресурсу. На практиці фактичні витрати замикаючого ресурсного джерела можуть не відповідати суспільно необхідним, що є суттєвим недоліком рентного підходу.
Економічна оцінка природних ресурсів (R) за рентною концепцією розраховується за формулою:
,
де Z – замикаючі витрати на продукцію, що виробляється шляхом експлуатації природного ресурсу, грн.;
S – індивідуальні витрати на продукцію, яка отримана при експлуатації природного ресурсу, грн.;
q – коефіцієнт продуктивності природного ресурсу (визначається за врожайністю сільськогосподарських культур та розподілом земель між ними, коефіцієнтом утилізації запасів корисних копалин тощо);
a – коефіцієнт, що враховує динаміку в часі показників Z, S, q, а також ефект знецінення майбутніх витрат та результатів (дія фактора часу).
Різниця між замикаючими та індивідуальними фактичними витратами означає розмір доходу суспільства від економії на витратах у розрахунку на одиницю даного виду природного ресурсу.
Не варто плутати економічні оцінки природних ресурсів із платежами за використання природних ресурсів. Вказуючи на різницю в цих поняттях, необхідно пам’ятати про функції відповідних показників. Оцінка – це лише інформаційна база для формування платежів, платежі – це форма еколого-економічних інструментів, яка застосовується для регулювання у сфері природокористування.
Атмосфера забруднюється шляхом привнесення до неї або утворення в ній забруднюючих речовин у концентраціях, що перевищують нормативи якості або рівень природного вмісту. Всі сторонні речовини, які потрапляють до навколишнього середовища внаслідок людської діяльності, за пропозицією Р. Парсона називають антропогенним (від грец. “anthropos” – людина, “genes” – народжений) забрудненням. До нього належать усі види та форми порушення структури та функціонування природних об’єктів, що виникають в результаті діяльності людини.
В наш час забруднення повітряного басейну у більшості розвинених країн є великою соціальною і економічною проблемою. Особливо це стосується великих міст, промислових агломерацій, мегаполісів.
До основних антропогенних джерел забруднення атмосфери відносяться промислові підприємства, комунальне господарство, електроенергетика, транспорт, сільське господарство. У повітря надходять газоподібні речовини, які діють у навколишньому середовищі відповідно до правил загальної екології. Основні серед них такі: правило взаємодії факторів – фактори можуть підсилювати (синергізм) або пом’якшувати (антагонізм) силу дії інших факторів в процесі взаємодії; закон сукупної дії екологічних факторів – в природі екологічні фактори діють комплексно, тому, оцінюючи вплив забруднюючих речовин, необхідно враховувати “сумаційний ефект” (на негативну дію однієї речовини накладається негативна дія інших).реферат
з дисципліни “Екологія”
На тему:
Природні ресурси як основна категорія природокористування
Зміст
1. Природні ресурси як основна категорія природокористування. Значення та види оцінки природних ресурсів
2. Джерела та екологічні наслідки забруднення атмосфери
3. Еколого-економічні проблеми використання водних ресурсів
4. Еколого-економічні проблеми використання земельних ресурсів
Список літератури
1. Природні ресурси як основна категорія природокористування. Значення та види оцінки природних ресурсів
Однією з основних категорій економіки природокористування є природні ресурси. Найчіткіше визначення природних умов і ресурсів дав О.О. Мінц. На його думку, природні умови – це тіла і сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил важливі для життя та діяльності людського суспільства у виробничій і невиробничій сферах. Природні ресурси – це тіла і сили, які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності. Принципова відмінність між природними ресурсами і природними умовами полягає в тому, що перші розглядаються як сукупність властивостей, які полегшують або ускладнюють розвиток виробництва, а другі беруть участь у процесі виробництва і відповідно виступають предметами праці. Так, К.Г. Гофман основним критерієм віднесення природного фактора до природного ресурсу вважав здатність його змінюватися після використання у продуктивній діяльності людини.Однак нині спостерігається тенденція до стирання межі між природними ресурсами і природними умовами. З одного боку, розширюються масштаби використання і диференціюються види різних природних факторів, а тому ті з них, які ще вчора відносилися до природних умов, сьогодні перетворюються на ресурси. З другого боку, поліфункціональність природних благ визначається роллю окремих елементів природи як умов і ресурсів одночасно.
Природні ресурси – це категорія історична. У процесі суспільного розвитку збільшуються масштаби опанування людиною компонентами та силами природи, розширюється сфера застосування, відбувається зміна пріоритетів використання та їх впливу на економіку. Категорія “природні ресурси” вказує на безпосередній зв'язок природи з господарською діяльністю, що нерідко призводить до негативних суспільних явищ, завдає природі великої шкоди. Відтак процес взаємодії людини з довкіллям по суті своїй двоєдиний. З одного боку, це – використання природних ресурсів, а з другого, – вплив на довкілля і необхідність враховувати з природоохоронні процеси.
Різноманітність сфер застосування природних ресурсів ускладнює завдання їх класифікації, тому існує декілька варіантів їх класифікації (табл. 1.).
Таблиця 1. Класифікація природних ресурсів
| Підходи до класифікації | Визначення | |
| За ознаками відновлюваності | Відновні | Ті, що здатні й нездатні до самостійного відновлення через розмноження чи інші природні цикли відновлення за терміни, які можна порівняти з термінами їх споживання (рослинність, вода в річці – відновні ресурси; ґрунт, мінеральні багатства – невідновні) |
| Невідновні | ||
| За ступенем виснаження | Вичерпні | Ті, що виснажуються в ході їх економічного використання (ґрунт, ліс, дикі тварини, кормові угіддя, копалини тощо); ресурси (чи властивості природи), зміна яких прямо не пов’язана з інтенсивністю їх використання (сонячна енергія, атмосфера, енергія припливів і відпливів тощо) |
| Невичерпні | ||
| За ознаками замінності | Замінні | Ті, що можуть бути замінені (метали – пластмасами, паливно-енергетичні ресурси – альтернативними джерелами енергії) і не можуть бути замінені іншими ресурсами (атмосферний кисень для дихання, прісна вода для пиття) |
| Незамінні | ||
| За ознаками відтворювання | Відтворювані | Ті, що принципово можна відтворити (прискорити відтворення) за рахунок використання праці людей і ті, які для такого відтворення непридатні (біологічний вид – невідтворюваний ресурс, екосистема – обмежено відтворюваний ресурс тощо) |
| Невідтворю-вані | ||
| За технічними можливостями експлуатації | Реальні | Ті, що використовуються на даному рівні розвитку продуктивних сил |
| Потенційні | Встановлені на основі теоретичних розрахунків та попередніх робіт (технічно доступні запаси та частина ресурсів, яку в даний час не можна освоїти з технічних можливостей) | |
| За запасами | Балансові | Використання ресурсів економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини й гірничотехнічними умовами експлуатації |
| Позабалансові | За наявного рівня технології експлуатувати ресурси невигідно (ресурси з малою потужністю запасів, низьким вмістом цінного компоненту, складними умовами експлуатації) | |
| За належністю | Національні | Ті, що повністю знаходяться під суверенітетом тієї чи іншої країни |
| Багатонаціональні | Ресурси прикордонних рік, мігруючих тварин та птахів, внутрішніх морів та озер, на берегах яких мешкає населення різних країн | |
| Міжнародні | Ті, що не належать конкретній країні, тобто спільні (ресурси світового океану, що виходять за межі територіальних вод, ресурси атмосферного повітря, Антарктида та космос) | |
§ позаекономічну оцінку – визначення екологічної, соціальної, естетичної, культурної або іншої цінності ресурсу, що зазвичай не виражається економічними показниками (може бути умовно розрахована у грошовому вираженні як сума, яку суспільство готове сплатити за збереження цього виду ресурсів);
§ економічну оцінку – визначення корисності природних ресурсів як внеску у задоволення суспільних потреб через виробництво та споживання, що виражене економічними показниками.
Як елементи виробничої системи природні ресурси повинні оцінюватися за традиційними для економічної системи грошовими показниками. У ринковій системі будь-яка річ може оцінюватися з двох точок зору:
§ виробника, який керується витратами на виробництво певного предмета;
§ споживача, для якого велике значення мають вигоди, що може принести йому предмет, і який вирішує, яку ціну можна заплатити за використання його властивостей.
Економічна оцінка є грошовим еквівалентом господарської цінності природних благ, який визначається за ефективністю їх відтворення (охорони і відтворення екологічних систем, експлуатації і переробки природної речовини). Її використовують у зв’язку з потребою врахувати вплив природного чинника на ефективність виробництва, стимулювання раціонального використання та охорони природних ресурсів.
Питання економічної оцінки природних ресурсів широко розглядається нині економічною наукою. Більшість дослідників вважають, що її показники мають бути порівняльними, тобто давати змогу порівнювати джерела однойменних ресурсів і варіанти їх використання.
О.О. Мінц пропонує враховувати при економічній оцінці природних ресурсів вплив територіальних відмінностей у природних властивостях цих ресурсів та інших джерел на продуктивність суспільної праці, а через нерівномірність їх просторового розподілу враховувати різницю в обсягах ресурсів оцінюваних об’єктів. За критерій оцінки він пропонує брати порівняльну економічну ефективність використання певного джерела ресурсів або їх територіального поєднання. Відмінності в ефективності виражаються диференційованими сумарними затратами праці. З урахуванням цього показниками економічної оцінки повинні бути собівартість, яка характеризує поточні витрати, і питомі капіталовкладення, що відображають величину разових витрат. Залежно від практичних потреб доцільно виробити кілька критеріїв економічної оцінки: поелементна оцінка окремих джерел природних ресурсів, оцінка природних умов життя або виробництва.
С.Г. Струмилін і його послідовники пов’язують економічну оцінку природних ресурсів із витратами на їх освоєння і відтворення. Деякі вчені, зокрема Л.В. Канторович, В.С. Нємчинов, М.П. Федоренко, вважають показниками економічної оцінки природних ресурсів диференційну ренту, диференційний дохід, валову продукцію, тобто ефект від експлуатації ресурсів. На думку М.М. Некрасова, найрезультативнішим для економічної оцінки природних ресурсів, окремих їх видів є метод витрат. Витратами вважають величину граничних витрат, з огляду на господарство, у розрахунку на одиницю приросту продукції в певному районі за певний проміжок часу. Критерієм оцінки кожного виду ресурсу є сукупний ефект від окремого джерела ресурсів, який залежить від різниці між кінцевими і прямими витратами на приріст виробництва продукції у розрахунку на одиницю відповідного природного ресурсу.
Узагальнюючи існуючі підходи, можна зробити висновок, що економічна оцінка природних ресурсів в умовах ринкової економіки може здійснюватися на основі декількох підходів, головними з яких є затратний, результативний, затратно-ресурсний, рентний, відтворюваний.
Для затратного підходу важливі такі характеристики природних ресурсів, як кількість джерел (родовищ) ресурсів, їх запаси, доступність для видобування, якісний стан джерела тощо. Економічні оцінки в цьому випадку мають враховувати такі показники: витрати, необхідні для розвідки корисних копалин; витрати на освоєння родовищ (підготовка родовищ, створення інфраструктури, необхідної для експлуатації); витрати на видобуток природних ресурсів; підготовка ресурсів до використання (збагачення, транспортування); витрати на відтворення відновних природних ресурсів; рекультиваційні витрати.
Різновидом затратного підходу є монопольно-відомчий підхід. Суть його полягає в тому, щоб розмір платежів за використання природних ресурсів відповідав потребам фінансового забезпечення діяльності спеціалізованих державних служб, які в даний час здійснюють монопольне управління природними ресурсами. В Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” цей підхід знайшов відображення в поділі плати за використання природних ресурсів на два види – плата за право використання і плата на відтворення і охорону природних ресурсів. Другий вид являє собою компенсацію затрат спеціальних відомств, які здійснюють відтворення і охорону природних ресурсів.
Результативний підхід. За його допомогою здійснюють економічну оцінку ресурсів, які дають прибуток. Іншими словами, вартість ресурсу визначається грошовим вираженням первинної продукції, яку одержують від експлуатації природного ресурсу, або різниці між одержаним прибутком і поточними витратами. Такий підхід має багато недоліків з точки зору раціонального природокористування, а саме: не для кожного природного ресурсу можна визначити вартість первинної продукції; прибуток від використання деяких ресурсів (рекреаційних) дуже важко оцінити; не враховується фактор часу. Ресурс, що не використовується на даному етапі розвитку продуктивних сил, має нульову вартість, а через зміни технологій в перспективі може стати дефіцитним.
Затратно-ресурсний підхід ґрунтується на поєднанні витрат на освоєння природних ресурсів і доходу від їх використання. Перевага цього підходу в тому, що оцінка природного ресурсу, яка одержана таким способом, буде вищою, ніж у попередніх випадках. А це створює можливість для стимулювання раціонального використання природних ресурсів. Однак він має і недоліки, що властиві попереднім підходам.
З появою екологічної кризи з’явився відтворювальний підхід в економічній оцінці, при якому вартість природного ресурсу визначається як сукупність затрат, необхідних для відтворення ресурсу на певній території. Даний підхід передбачає потенційну дефіцитність природного ресурсу і в багатьох випадках може призвести до завищених оцінок. Однак, враховуючи той факт, що в основних сировинних регіонах резерви екстенсивної експлуатації природних ресурсів вичерпані, а стан навколишнього природного середовища близький до катастрофічного, саме цей підхід може стати найдоцільнішим.
Рентний підхід заснований на використанні ренти при оцінці природних ресурсів і передбачає облік споживчих властивостей природних ресурсів, тобто їх здатності задовольняти певні потреби. Така оцінка природного ресурсу може визначатися двома способами: за величиною ефекту (доходу), одержаного від використання в економіці одиниці даного блага, та за витратами на заміщення даних природних благ за рахунок застосування інших видів капіталу (ресурсів, фінансових коштів, трудових факторів). Рентний підхід до економічної оцінки природних ресурсів має свої переваги, а саме: кращі за якістю природні ресурси отримують вищу ціну; затрати на освоєння ресурсу зорієнтовані на певний середній рівень і відповідно оцінка більш об’єктивніша; враховується фактор обмеженості природного ресурсу.
Рентна концепція економічної оцінки природних факторів базується на розрахунку диференційної ренти. За економіко-математичним методом дослідження, що найбільш поширений, диференційна рента розраховується як різниця між цінністю продукції, яка отримана під час експлуатації природного ресурсу, та нормальним рівнем індивідуальних приведених витрат на її виробництво. Цінність продукції визначається за допомогою спеціально розрахованих, так званих замикаючих витрат, тобто суспільно виправданих меж витрат на приріст виробництва відповідної продукції – граничнодопустимих витрат, які суспільство готове нести заради отримання одиниці певного ресурсу. На практиці фактичні витрати замикаючого ресурсного джерела можуть не відповідати суспільно необхідним, що є суттєвим недоліком рентного підходу.
Економічна оцінка природних ресурсів (R) за рентною концепцією розраховується за формулою:
де Z – замикаючі витрати на продукцію, що виробляється шляхом експлуатації природного ресурсу, грн.;
S – індивідуальні витрати на продукцію, яка отримана при експлуатації природного ресурсу, грн.;
q – коефіцієнт продуктивності природного ресурсу (визначається за врожайністю сільськогосподарських культур та розподілом земель між ними, коефіцієнтом утилізації запасів корисних копалин тощо);
a – коефіцієнт, що враховує динаміку в часі показників Z, S, q, а також ефект знецінення майбутніх витрат та результатів (дія фактора часу).
Різниця між замикаючими та індивідуальними фактичними витратами означає розмір доходу суспільства від економії на витратах у розрахунку на одиницю даного виду природного ресурсу.
Не варто плутати економічні оцінки природних ресурсів із платежами за використання природних ресурсів. Вказуючи на різницю в цих поняттях, необхідно пам’ятати про функції відповідних показників. Оцінка – це лише інформаційна база для формування платежів, платежі – це форма еколого-економічних інструментів, яка застосовується для регулювання у сфері природокористування.
2. Джерела та екологічні наслідки забруднення атмосфери
Атмосфера завжди містить певну кількість забруднюючих речовин, які мають природне або антропогенне походження. Рівень забруднення атмосфери природними джерелами є фоновим і з плином часу змінюється несуттєво. Впливати на природні забруднення атмосфери людина не може, але завжди повинна регулювати характер забруднення в процесі господарської діяльності.Атмосфера забруднюється шляхом привнесення до неї або утворення в ній забруднюючих речовин у концентраціях, що перевищують нормативи якості або рівень природного вмісту. Всі сторонні речовини, які потрапляють до навколишнього середовища внаслідок людської діяльності, за пропозицією Р. Парсона називають антропогенним (від грец. “anthropos” – людина, “genes” – народжений) забрудненням. До нього належать усі види та форми порушення структури та функціонування природних об’єктів, що виникають в результаті діяльності людини.
В наш час забруднення повітряного басейну у більшості розвинених країн є великою соціальною і економічною проблемою. Особливо це стосується великих міст, промислових агломерацій, мегаполісів.
Рівень забруднення атмосферного повітря в Україні досить високий. За даними Держкомстату України, в останні роки щорічний середній обсяг викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря становив 6,04 млн. т, причому 4,16 млн. т – від стаціонарних джерел забруднення, 1,88 млн. т – від автотранспорту. Високий рівень забруднення повітря залишається в містах України, які знаходяться переважно в Донецько-Придніпровському промисловому районі – Кривому Розі, Маріуполі, Донецьку, Запоріжжі, Дніпродзержинську, Єнакієвому, Луганську та ін.
Стале зростання обсягів виробництва призводить до збільшення антропогенного навантаження на довкілля. На сьогоднішній день воно досягло такого рівня, що може негативно впливати на здоров’я населення. Основним напрямком діяльності із зменшення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище повинно стати впровадження комплексу організаційно-технічних заходів, які б забезпечували утримання на одному рівні валових викидів від промислових підприємств та автотранспорту при збільшенні обсягів виробництва.
Серед галузей народного господарства, що мають високий рівень впливу на атмосферне повітря, можна виділити паливно-енергетичний комплекс, металургію, хімічну промисловість, промисловість будівельних матеріалів, транспорт, сільське господарство та ін.
У паливно-енергетичному комплексі нафтохімічні та нафтопереробні заводи є головними джерелами забруднення повітря органічними сполуками. Вони викидають в атмосферу вуглеводень, пил сірчаного газу, фенол, аміак, метил-стирол та інші шкідливі речовини. З димових труб ТЕС в атмосферу надходить значна кількість золи, залишків палива, сірчаного ангідриду, азоту, газоподібних продуктів неповного згорання, а при спалюванні мазуту – сполуки ванадію, солі натрію та деякі інші шкідливі речовини. Від станцій, які працюють на вугіллі, в навколишнє середовище потрапляють природні радіонукліди, що містяться у вугіллі.
Суттєвий негативний вплив на атмосферне повітря мають атомні електростанції. На сучасному етапі розвитку ядерної енергетики більшість діючих АЕС з реакторами на теплових нейтронах працюють на збагаченому урані-235. При нормальних умовах експлуатації ядерний реактор у паливному циклі є потужним генератором штучних радіоактивних речовин – понад 500 видів радіоактивних нуклідів. Серед продуктів поділу найбільш радіаційно небезпечними є ізотопи криптону і ксенону, йоду, цезію і стронцію. В умовах подальшого розвитку ядерної енергетики концентрація даних речовин в біосфері зростатиме.
Одним із найбільших забруднювачів є металургійний комплекс, на який припадає 35 % викидів в атмосферне повітря. Технології, що застосовуються на більшості металургійних комбінатів, застаріли і мають низький коефіцієнт корисної дії. Майже 60 % продукції припадає на мартенівські печі, експлуатація яких постійно дорожчає, ефективність скорочується, а викиди забруднюючих речовин збільшуються порівняно з сучасними кисневими конверторами. Процеси виплавки чавуну і переробки його на сталь супроводжуються викидами в атмосферу різних газів. Викиди пилу в розрахунку на 1 т чавуну складають
Більшість сучасних заводів чорної металургії мають цехи коксування вугілля і відділення переробки коксового газу. Коксохімічні виробництва забруднюють атмосферне повітря пилом і сумішшю летких сполук. Підприємства кольорової металургії забруднюють атмосферне повітря сірчистим ангідридом (75 % сумарного викиду в атмосферу), оксидом вуглецю (10,5 %) і пилом (10,4 %).
Досить потужним джерелом забруднення атмосфери є підприєм-
ства хімічної промисловості. Значної шкоди навколишньому середовищу завдають відходи виробництва фосфорних добрив. При виробництві азотних добрив головною причиною забруднення атмосферного повітря є синтез азотної кислоти. Технологія виробництва суперфосфату пов’язана з викидами в повітря пилу і сполук фтору. При виробництві сірчаної кислоти у газових викидах містяться сірчаний ангідрид, оксиди азоту, токсичний пил, літій і залишки миш’яку. В інших галузях хімічної промисловості в атмосферу викидають такі шкідливі речовини: при виробництві азотної кислоти – оксиди азоту, аміак, оксиди вуглецю; при виробництві хлору – хлор і соляну кислоту; при виробництві штучних волокон – сірковуглець, сірководень; при виробництві ацетилену, карбіду кальцію і феросплавів – вапняний пил, пил кремнієвої кислоти, що містять деякі метали і мають неприємний запах тощо.
Істотний негативний вплив на атмосферне повітря має промисловість будівельних матеріалів. Порівняно з підприємствами інших галузей у промисловості будівельних матеріалів рівень уловлювання і знешкодження шкідливих речовин досить високий. Однак рівень забруднення навколишнього середовища газоподібними і рідкими речовинами залишається значним. Підприємства даного комплексу викидають в повітря завислі речовини (57,1 % від сумарного викиду), оксиди вуглецю (21,4 %), сірчистий ангідрид (10,8 %), оксиди азоту (9 %). Крім того, у викидах присутні сірководень (0,03 %), формальдегід (0,02 %), толуол (0,02 %), бензол (0,01 %), ванадій (0,01 %), ксилол (0,01 %). Навколо заводів, що виробляють цемент, азбест та інші будівельні матеріали, утворилися зони з підвищеною концентрацією в повітрі бензопірену, цементного пилу та інших шкідливих речовин. Основні показники, що характеризують процеси атмосферного забруднення в Україні, наведені в табл. 2.
Таблиця 2. Атмосферні викиди від стаціонарних джерел за основними видами економічної діяльності, тис. т за рік (станом на 01.01.2004 р.)
| Сектор національної економіки | Інгредієнти | Усього викидів | Частка, % | ||||
| пил | SO2 | NOх | CHх | CO2 | |||
| Усі сектори національної економіки | 880 | 1024 | 317 | 365 | 1257 | 4057 | 100 |
| Сільське і лісове господарство | 4 | 2 | 1 | <1 | 4 | 12 | <1 |
| Добувна промисловість | 152 | 46 | 13 | 259 | 351 | 954 | 25 |
| Переробна промисловість | 342 | 193 | 117 | 58 | 790 | 1502 | 36 |
| Паливно-енергетичний комплекс | 341 | 748 | 159 | 6 | 56 | 1315 | 33 |
| Будівництво | 5 | 4 | 2 | 9 | 7 | 29 | 1 |
| Інші види економічної діяльності | 36 | 31 | 25 | 32 | 50 | 170 | >4 |
§ розробка та впровадження пристроїв для зменшення викидів в атмосферу;
§ забезпечення пріоритетності розвитку пасажирського електро-транспорту;
§ будівництво об’їзних доріг для транзитного автотранспорту;
§ поліпшення стану автомобільних доріг в населених пунктах;
§ переведення автотранспорту на газове пальне;
§ впровадження нових державних стандартів;
§ посилення контролю за якістю пального.
Забруднення атмосферного повітря загрожує здоров’ю людини, завдає великих економічних збитків, а також негативно впливає на рослинний і тваринний світ. Забруднення атмосфери призводить до появи таких негативних планетарних явищ, як глобальне потепління клімату, руйнування озонового екрану, випадання кислотних опадів, фотохімічний туман тощо.
Глобальне потепління клімату, яке почалося в другій половині ХХ ст., є достовірним фактом. Серед основних причин глобального потепління можна виділити такі: викиди парникових газів, які спричиняють парниковий ефект; забруднення атмосфери хімічними речовинами; вирубування лісів; інтенсифікація сільського господарства; спалювання сміття. Крім вуглекислого газу, парниковий ефект спричиняють метан, оксиди азоту, фреону, вміст яких внаслідок антропогенного впливу швидко зростає. Міжнародна спільнота визнала небезпеку, пов’язану з викидами парникових газів. У 1998 р. Генеральною Асамблеєю ООН була створена Міжурядова група експертів для вивчення причин зміни клімату. В 1992 р. в Ріо-де-Жанейро підписано Рамкову Конвенцію ООН з глобального потепління. В 1997 р. був прийнятий Кіотський протокол, згідно з яким для кожної країни встановлюються квоти на викиди парникових газів.
Не менш складна в науковому відношенні екологічна проблема, пов’язана з руйнуванням озонового екрану, який захищає живі організми нашої планети від негативного впливу ультрафіолетового випромінювання Сонця. Товщина озонового екрану за останні роки зменшилася в середньому на 2,5 %. Встановлено, що руйнування озонового шару спричиняють фреони, антропогенний хлор, оксиди азоту. В 1985 р. у Відні більшість країн підписали Конвенцію, а в Монреалі – Протокол про охорону атмосферного озону, відповідно до якого відмовилися від використання фреону. ЮНЕСКО створила глобальну систему стеження (близько 140 станцій) за вмістом фреонів в атмосфері Землі. В Україні спостереження за станом озонового екрану проводяться на озоно-метричних станціях у Києві, Борисполі, Одесі, Львові та АР Крим.
Одним із негативних наслідків забруднення атмосфери є поява смогів. Дослідження вчених засвідчують, що смог виникає внаслідок складних фотохімічних реакцій у повітрі. Фотохімічний туман являє собою багатокомпонентну суміш газів й аерозольних часток первинного і вторинного походження. До складу основних компонентів смогу входять озон, оксиди азоту й сірки, фотооксиданти. Фотохімічний туман (смог) виникає в результаті фотохімічних реакцій при наявності в атмосфері забруднюючих речовин високої концентрації, інтенсивної сонячної радіації, підвищеній інверсії повітря. Смоги вкрай небезпечні для організму людини і часто стають причиною передчасної смерті.
Забруднення атмосфери оксидами сірки й азоту призводить до появи кислотних опадів. Такі опади завдають великої шкоди навколишньому середовищу, а саме: знижується врожайність сільськогосподарських культур через ушкодження листя кислотами; знищуються лісові масиви; підвищується кислотність ґрунтів, яка призводить до зменшення врожайності; відбувається окислення природних вод; підвищується рівень захворюваності у людей; підсилюється корозія металевих конструкцій тощо.
3. Еколого-економічні проблеми використання водних ресурсів
Наше майбутнє, майбутнє наших дітей і онуків залежатиме від того, в якому навколишньому природному середовищі ми житимемо. Особливе місце серед природних ресурсів належить воді – ресурсу, який нічим неможливо замінити. Вода є основою життя на Землі.
Згідно з даними ЮНЕСКО на сьогодні у світі понад 1,5 млрд. людей не мають доступу до якісної питної води, а за прогнозами Всесвітньої метеорологічної організації до 2020 р. нестачу питної води може відчути все населення планети Земля. У зв’язку з цим постала проблема вивчення поверхневого стоку річкових потоків, якості поверхневих вод та їх витратної частини. Аналіз вітчизняного і зарубіжного досвіду показав, що екологічних норм, які б регламентували антропогенне навантаження на екосистеми річкових басейнів, не існує.
В результаті господарської діяльності людей гідросфера Землі змінюється. Серед цих змін розрізняють кількісні (зміна кількості води для використання) і якісні (забруднення води внаслідок антропогенного впливу). У господарській діяльності вода використовується як сировина, реагент та розчинник у різних технологічних процесах, для очищення сировини тощо.
Основними джерелами забруднення і засмічення водойм є:
§ стічні води промислових та комунальних підприємств;
§ відходи від розробок рудних і нерудних копалин;
§ води рудників, шахт, нафтопромислів;
§ відходи деревини при заготівлі, обробці, сплаві лісових матеріалів;
§ викиди водного, залізничного та автомобільного транспорту;
§ первинна переробка льону, коноплі та інших технічних культур.
Найінтенсивнішими забруднювачами поверхневих вод є великі целюлозно-паперові, хімічні, нафтопереробні комбінати, а також сільськогосподарське виробництво. Наслідком використання міндобрив, пестицидів та інших хімікатів є забруднення вод цими токсичними речовинами шляхом їх змивання в природні води. Тваринництво є постачальником значної кількості мертвої органіки (гною, підстилки тощо).
Велику кількість органічних сполук, які не властиві природі, містять стоки хімічних підприємств органічного синтезу, виробництва пластмас і миючих засобів. Багато з цих речовин дуже стійкі, біологічно активні і важко видаляються зі стоків. Промисловими джерелами біологічного забруднення є підприємства з обробки шкіри, м’ясокомбі-нати й цукрові заводи.
Особливо небезпечне забруднення природних вод побутовими стоками. Така вода зовсім непридатна для постачання населенню, оскільки містить збудників різноманітних інфекційних захворювань. Наслідком інтенсивного забруднення вод є їх евтрофікація – накопичення у водоймах органічних речовин під впливом антропогенних факторів або природних причин. У водоймах починають переважати анаеробні процеси, зменшується кількість розчиненого кисню, вода стає непридатною для життя. Евтрофікація – процес зворотний. Ефективним засобом боротьби з ним є припинення надходження біогенних елементів у водойми, очищення стічних вод, збагачення води киснем тощо.
Дуже небезпечними є синтетичні миючі засоби, які потрапляють у водоймища. Вони навіть у незначній кількості викликають неприємний смак і запах, спричиняють утворення піни та плівки на поверхні води, що ускладнює доступ кисню та призводить до загибелі водних організмів.
Основними джерелами фізичного забруднення води, що супроводжується зменшенням прозорості води, пригніченням фотосинтезу водних рослин, є:
§ змивання нерозчинних речовин (піску, намулу, глинистих часток тощо) з поверхні внаслідок розорювання водозахисних смуг уздовж річок і наближення орних ділянок до води;
§ стічні води гірничорудної промисловості;
§ сильний вітер, що зносить пил з поверхні ґрунту в суху погоду;
§ викиди АЕС та попіл ТЕС, що містить радіоактивні домішки.
Особливим видом забруднення гідросфери є теплове забруднення, спричинене скиданням у водойми теплих вод від енергетичних установок. Серед теплових забруднювачів гідросфери перше місце посідають АЕС та ТЕС. Величезна кількість тепла, що надходить з нагрітими водами, істотно змінює термічний і біологічний режими водних екосистем, що призводить до порушення умов нересту риби, загибелі зоопланктону, ураження риб хворобами та паразитами.
До негативних наслідків призводить забруднення вод важкими металами, які мають властивість потрапляти в організм в процесі харчування і накопичуватися в ньому, поступово отруюючи його. Великої шкоди завдають природним водам кислотні дощі. Чим частіше випадають кислотні опади, чим більша концентрація кислоти в них, тим швидше змінюється видовий склад живих організмів у водоймах і зменшується їх кількість.
На сьогодні однією з найактуальніших проблем є забруднення Світового океану. Воно пов’язане з надходженням до акваторії значної кількості антропогенних речовин (нафтові, біогенні речовини, пестициди, важкі метали, радіонукліди та ін.). Глобального поширення набули нові хлорорганічні сполуки (токсафени, пестициди), які мають високу біоакумулятивну здатність і великий токсичний ефект. Основним джерелом надходження різних отруйних речовин в океан є атмосфера, звідки потрапляють біогенні сполуки (фтор, азот), синтетичні органічні компоненти (вуглеводи, ДДТ та ін.). Поява значної кількості органіки призводить до “цвітіння” води і виникнення “червоних проток” у різних районах океану. Особливу небезпеку викликає нафтове забруднення вод. Найбільш високим рівнем забруднення нафтою характеризуються окремі райони Індійського океану. Великою небезпекою є забруднення Світового океану радіоактивними речовинами внаслідок випробування термоядерної зброї, захоронення радіоактивних відходів, роботи ядерних реакторів. Забруднюючі речовини, які потрапили в океан, мають здатність мігрувати і збільшувати свою концентрацію. Все це зумовлює появу різних захворювань живих організмів та поступову деградацію морських біоценозів.
Вагомою складовою екологічних проблем гідросфери є загроза виникнення дефіциту прісної води, ресурси якої становлять лише 2,5 % від загального обсягу гідросфери. Проблема головним чином полягає в тому, що основним джерелом прісної води були і залишаються річкові води, обсяг яких обмежений. Невпинне зростання водоспоживання при незмінних ресурсах річкового стоку створює реальну загрозу нестачі прісної води.
Забруднення води – це одна із основних екологічних проблем України. Водні об’єкти України забруднені переважно фенолами, нафтопродуктами, органічними речовинами, сполуками азоту та важкими металами. Найбільше забруднення води в Україні спостерігається у басейні Дніпра, а також на півдні та в Криму, де переважну частину питної води отримують із зовнішніх джерел. Більшість приток Дніпра забруднені переважно амонійним та нітритним азотом, нафтопродуктами, фенолами, сполуками важких металів. Серед найбільш забруднених річок – Горинь, Десна, Сула, Тетерів, Ворскла, Удай, Самара, Інгулець.
Випадки високого рівня забруднення спостерігалися на річках Сіверського Дінця (Сіверський Донець, Удай, Казенний Торець, Бахмут, Лугань, Біленька), Дністра (Дністер, Тисмениця, Опір, Стрий), Приазов’я (Кальміус, Кальчик, Булавин, Молочна), басейнів Західного Бугу (Західний Буг, Полтва, Луга), Дунаю (Дунай, Латориця, Віча), на Південному Бузі, у Київському та Канівському водосховищах. У річки потрапили десятки тонн натрію, магнію, кальцію, міді, карбаміду, фтору, марганцю, хрому, алюмінію, метанолу, свинцю тощо. Динаміка скидання забруднюючих речовин основними підприємствами національної економіки України наведена в табл.3.
Таблиця 3. Динаміка скидання забруднюючих речовин, тис. т
Значного техногенного впливу зазнають підземні води. У долинах Сіверського Дінця, річок Західного Донбасу, Кривбасу, Криму, Прикарпаття зафіксовано понад двісті осередків стійкого забруднення водних горизонтів, що призвело до забруднення 6 % розвіданих запасів підземних вод, а близько 24 % опинилися під загрозою якісного виснаження.
Порушення норм якості води досягло рівнів, які призводять до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров’ю нації. Тому довготерміновими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів та екосистем є: зменшення антропогенного навантаження на водні об’єкти; досягнення екологічно безпечного використання водних об’єктів і водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства; забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об’єкта як елемента природного середовища із збереженням властивості водних екосистем відновлювати якість води; створення ефективної структури управління і механізмів економічного регулювання охорони та відтворення водних ресурсів.
Якість земель визначається сукупністю таких чинників: рівнем родючості ґрунтів; розташуванням земельних ділянок; впливом особливостей ґрунтів на питомий опір під час виконання сільськогосподарських робіт; розміром та конфігурацією земельних ділянок тощо.
Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь,
лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Надмірна розораність території та величезний вплив діяльності людини призвели до порушення природного процесу ґрунтоутворення, а також до ерозійних процесів. Розорані землі в Україні становлять 57 % всієї території.
Екологічна обґрунтованість землекористування повинна бути зумовлена взаємодією таких чинників: абіотичного (форми рельєфу, кліматичні показники та ін.); біотичного (межі біологічної стійкості і біопродуктивності складових земельних ресурсів) та антропогенного (структура угідь, рівень застосування агротехніки, управління і контроль стану земельних ресурсів та ін.).
Забруднення літосфери відбувається як природним шляхом, так і в результаті антропогенної діяльності. З розвитком науки та техніки невпинно зростає антропологічний вплив на геологічне середовище. Найбільш негативно впливають на геологічне середовище гірничодобувна та будівельна галузі промисловості. Значними забруднювачами ґрунтів є чорна металургія, металообробна, лісова та деревообробна промисловості, енергетичний комплекс, харчова та хімічна промисловості, агропромисловий комплекс, житлово-комунальне господарство та військово-промисловий комплекс. Інтенсифікація землеробства, збільшення техногенного навантаження на земельні ресурси, безконтрольне застосування засобів хімізації в умовах низької технологічної культури – все це призводить до погіршення якості ґрунтів, зниження їх родючості.
Характерною особливістю літосфери є те, що забруднення переміщуються в ній природним шляхом значно повільніше, ніж у гідросфері й атмосфері. Тому відбувається концентрування токсичних речовин і подальша міграція їх у різні середовища в процесі біологічного та геохімічного кругообігу речовин. У результаті хімічної взаємодії забруднюючих речовин відбувається їх трансформація з утворенням нових хімічних сполук – ксенобіотиків, які ще більш токсичні, ніж
первинні забруднюючі речовини.
Глобальною проблемою є постійне зменшення вмісту гумусу, який відіграє основну роль у формуванні ґрунту, його цінних агрохімічних властивостей, забезпеченні рослин поживними речовинами. Гумус витрачається не тільки на мінералізацію з вивільненням доступних для рослин поживних речовин, а й виноситься в процесі ерозії, з коренеплодами, транспортними засобами, руйнується під впливом різноманітних хімічних речовин.
Сьогодні дедалі більш відчутними стають негативні наслідки хімізації сільського господарства, зокрема погіршуються властивості ґрунту через нагромадження великої кількості шкідливих хімічних речовин, що вносилися без належних розрахунків і врахування екологічних законів. До таких хімічних речовин в першу чергу відносяться мінеральні добрива та пестициди.
Порушення (руйнування) ґрунтів являє собою складний комплекс антропогенних та природних процесів, які призводять до зміни фізико-хімічних і механічних характеристик ґрунту. Як правило, їх першопричиною є процеси, що ініціюються діяльністю людини, наслідки яких можуть бути посилені впливом природних факторів (вітру, дощу тощо). Можна виділити цілу низку процесів негативного антропогенного впливу на ґрунти:
1. Ерозія ґрунтів (лат. “еrosio” – роз’їдання) – процес руйнування верхніх, найбільш родючих шарів ґрунту і порід, що його підстилають.
Внаслідок ерозії в ґрунтах зменшується вміст фосфору, азоту, калію та інших мікроелементів. Ерозія і засолення призводять до посухи та спустелення земель. Усе це зумовлює зменшення врожайності та втрату родючих ґрунтів. В залежності від факторів, що впливають на хід ерозійних процесів, розглядають такі форми цього виду руйнування ґрунтів:
§ механічна (агротехнічна) ерозія відбувається в результаті механічної обробки ґрунтів сільськогосподарськими машинами;
§ будівельна ерозія спричиняється порушенням трав’яного покриву внаслідок проведення будівельних робіт;
§ транспортна ерозія відбувається через порушення рослинності транспортними засобами;
§ водна ерозія зумовлена зрушенням ґрунтових часток під дією водних потоків, що призводить до утворення ярів;
§ вітрова ерозія (дефляція, видування) відбувається в результаті зрушення ґрунтових часток повітряними потоками. При сильній дефляції виникають пилові бурі;
§ пасовищна ерозія відбувається через ослаблення трав’яного покриву під впливом витоптування чи з’їдання тваринами;
§ хімічна ерозія – результат нагромадження в ґрунті окремих хімічних компонентів (мінеральних добрив, ядохімікатів тощо), що руйнують структуру ґрунту.
2. Переущільнення ґрунтів – процес руйнування структури ґрунтів під впливом надмірного техногенного тиску на поверхню ґрунту.
3. Висушування земель – процес появи в літологічному профілі повітряно-сухих ґрунтів і зниження природної вологості до показника менше 60 % від повної вологоємності, що супроводжується зниженням родючості ґрунтів.
4. Підтоплення земель – процес підвищення природної вологості ґрунтів понад 80 % від їх повної вологоємності, що відбувається під впливом примусового підйому рівня ґрунтових вод у зону аерації.
5. Забруднення ґрунтів – привнесення і виникнення в ґрунті нових, нехарактерних для нього фізичних, хімічних чи біологічних агентів, або перевищення за певний час середнього багаторічного природного рівня (у межах найбільших коливань) концентрації названих агентів.
6. Засолення ґрунтів – одна із форм забруднення ґрунтів. Визначається як підвищення вмісту в ґрунті легкорозчинних солей (карбонату натрію, хлоридів і сульфатів). Засолення обумовлене природним надходженням солей із ґрунтових чи поверхневих вод, але найчастіше – нераціональним зрошенням. Ґрунти вважаються засоленими при вмісті більше 0,1 % ваги токсичних для рослин солей або 0,25 % солей у щільному залишку для безгіпсових ґрунтів.
Загалом по Україні втрати ґрунту від ерозії протягом одного року перевищують 600 млн. т, у тому числі гумусу за різними оцінками – від 20 до 30 млн. т, що еквівалентно 320-330 млн. т органічних добрив. Важливу роль у боротьбі з ерозією ґрунтів відіграють грунтово-захисні сівозміни, агротехнічні та лісомеліоративні заходи, у тому числі консервація деградованих орних земель, будівництво гідротехнічних споруд. Виведення деградованих і малопродуктивних земель зі складу орних з наступним їх залученням позитивно впливає на екологічний стан ґрунтів і довкілля в цілому. Динаміка основних показників екодеструктивного впливу на ґрунти наведена в табл. 4.
Таблиця 4. Показники екологічної деструкції ґрунтів в Україні
Ґрунтові ресурси не безмежні, тому потребують дбайливого ставлення при їх використанні. Основне завдання аграрного сектору – підвищення родючості ґрунтів. Розрізняють такі види родючості ґрунтів:
1) природна родючість – результат багаторічного еволюційного ґрунтоутворення. Відмінності в природній родючості обумовлені різним хімічним складом верхнього шару ґрунту, тобто різним вмістом необхідних для рослин поживних речовин, а також кліматичними особливостями;
2) штучна родючість – підвищення родючості земель, обумовлене антропогенним впливом на них шляхом інтенсифікації землеробства, зокрема механізації, хімізації тощо;
3) економічна родючість – інтегрована сукупність природної та штучної родючості.
Існують такі типи відтворення природної родючості:
1) неповне відтворення, в результаті якого відбувається процес зменшення родючості земель;
2) просте відтворення, або природоохоронний тип, характеризується припиненням зменшення родючості без поліпшення її якості;
3) розширене відтворення супроводжується підвищенням родючості.
Для запобігання ерозії ґрунтів здійснюють меліоративні заходи, які дозволяють припинити або зменшити порушення ґрунтів до рівня, при якому можливе їх природне відтворення. Всі протиерозійні заходи можна поділити на такі групи:
1. Організаційно-господарські заходи – раціональний розподіл земель за угіддями, запровадження правильної структури посівних площ, диференційоване розміщення полів, сівозмін і захисних лісових насаджень, склад і чергування сільськогосподарських культур, раціональне використання систем обробітку ґрунту та удобрення, що забезпечували б надійний захист ґрунтів від ерозії.
2. Агротехнічні заходи – сівба впоперек схилів, терасування схилів у гірських районах, оптимальні терміни й способи сівби, вапнування кислих і гіпсування засолених ґрунтів, мінімізація механічного ущільнення ґрунтів, ґрунтозахисні сівозміни та регулювання сніготанення.
3. Лісомеліоративні ґрунтозаходи спрямовані на створення полезахисних, водорегулюючих, прияружних і прибалкових лісових смуг та масивів.
4. Рекультивація – система заходів з відновлення порушених під час гірничовидобувних робіт ландшафтів з метою відновлення родючості ґрунту. Вона включає в себе три етапи робіт:
§ підготовчий – обстеження порушених територій, розробка технічно-економічного обґрунтування та проектів рекультивації;
§ гірничотехнічний передбачає вирівнювання насипів з покриттям порід ґрунтом, який знімали під час геологорозвідувальних робіт;
§ біологічний етап здійснюється з метою відновлення родючості рекультивованих земель і перетворення їх на лісові або сільськогосподарські угіддя та рекреаційні зони;
§ гідротехнічні заходи спрямовані на зменшення спустелення земель (зрошення, осушення, обводнення).
До цього часу оптимізація землекористування вирішувалася переважно без врахування екологічних проблем. Натомість обиралися малозатратні та рентабельні варіанти використання земель. І тільки в екологічно небезпечних районах нещодавно почали оцінювати екологічну ефективність запропонованих проектів. В результаті в Донецькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Херсонській областях понад 80 % сільськогосподарських угідь виявились дефляційно небезпечними, в Луганській, Кіровоградській, Одеській та Чернігівській областях більше 40 % – змитими, а у Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Тернопільській та Чернівецькій понад 50 % – кислими. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії ґрунтів досягають 9,1 млрд. грн.
Катастрофічне забруднення земель радіоактивними викидами, що сталися в результаті аварії на ЧАЕС, не має аналогів в світі ні за масштабами, ні за глибиною економічних, соціальних і екологічних наслідків. Радіонуклідами забруднено понад 8,4 млн. га сільськогосподарських угідь. Найбільша кількість радіоактивно забруднених ґрунтів знаходиться в Житомирській області (70 %) та північних районах Київської (15 %). Решта ґрунтів у вигляді радіоактивних плям різної активності, конфігурації і розміру розподілилися по території Черкаської і Тернопільської областей.
Зниження родючості сільськогосподарських земель, посилення на них ерозійних процесів великою мірою зумовлене тим, що за останні 10 років в Україні різко скоротилися асигнування на охорону і покращення земельних ресурсів, а сільськогосподарські підприємства через складний фінансовий стан неспроможні здійснювати інвестування землеоохоронних та протиерозійних заходів за рахунок власних коштів. У зв’язку із зменшенням фінансування з державного бюджету зменшуються обсяги будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд, менше створюється полезахисних смуг і стокорегулюючих лісових смуг, захисних насаджень тощо.
Для покращення землекористування за підтримки і контролю з боку держави необхідно розробити заходи щодо захисту земельних ресурсів від ерозії і забруднення (промислового та побутового), запроваджувати рекультивацію земель, покращувати організаційно-технічні процеси вирощування (виробництва) сільськогосподарської продукції. Для здійснення екологічно врівноваженого землекористування необхідно встановити оптимальні норми розораності і розміри природно-заповідних резервацій у загальній площі території, а при складних формах рельєфу – оптимальне співвідношення між залісненістю та залуженням. При цьому основним критерієм оптимальності землекористування повинен бути рівень продуктивності земель на одиницю росту.
Список літератури
1. Білявський, Г.О. Основи екології: теорія та практикум [Текст] : навчальний посібник / Г.О. Білявський, Л.І. Бутченко. - 2-е вид., перероб. та доп. - К. : Лібра, 2004. - 368 с.
2. Джигирей, В.С. Основи екології та охорони навколишнього природного середовища. Екологія та охорона природи [Текст] : навчальний посібник
3. . Джигирей, В.М. Сторожук, Р.А. Яцюк ; Мін-во освіти і науки України. - 2-е вид., доп. - Львiв : Афiша, 2004. - 272 с.
4. Царенко, О.М. Основи екології та економіка природокористування [Текст] : навчальний посібник / О.М. Царенко, О.О. Нєсвєтов,
5. М.О. Гадацький. - 2-е вид., стереот. - Суми : Університетська книга, 2004. - 400 с.
6. Екологія [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. - К. : КНЕУ, 2005. - 371 с.
7. Колотило, Д.М. Екологія і економіка [Текст] : навчальний посібник / Д.
8. . Колотило ; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. - 2-е вид. доп. і перероб. - К. : КНЕУ, 2005. - 576 с.Українська екологічна енциклопедія [Текст] / Міжнародна економічна фундація, Ін-т українознавства мін-ва освіти і науки України ; ред. Р.С. Дяків. - Вид. 2-ге. - К. : МЕФ, 2006. - 808 с.
9. Основи екології [Текст] : навчально-методичний посібник / ; сост.: Б. О. Дадашев, В.П. Гордієнко ; УАБС НБУ. - Суми : УАБС НБУ, 2006. - 122 с.
10. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористування [Текст] : підручник / Л.Г. Мельник. - Суми : Університетська книга, 2006. - 759 с.
11. Екологічні основи природокористування [Текст] : навчальний посібник / Т.А. Сафранов. - 3-е вид., стереот. - Львів : Новий Світ-2000, 2006. - 248 с.
12. Запольський, А.К. Основи екології [Текст] : підручник / А.К. Запольський, А.І. Салюк ; ред. К.М. Ситник. - 3-е вид., стереот. - К. : Вища школа, 2005. - 382 с.
13. Глушкова, В.Г. Экономика природопользования [Текст] : учебное пособие / В.Г. Глушкова, С. В. Макар. - М. : Гардарика, 2007. - 448 с.
14. Синяєва, Л.В. Екологічні проблеми України та шляхи їх вирішення [Текст] / Л. В. Синяєва, Р. І. Олексенко, І. М. Плаксіна // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2007. - N 4. - C.12-15
15. Правдюк, Н.Л. Екологічний аудит як інструмент управління природокористуванням [Текст] / Н.Л. Правдюк // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2007. - N 4. - C.299-304
16. Богачов, В. Необхідність підвищення екологічної безпеки в Україні [Текст] / В. Богачов // Економіст. - 2008. - N 9. - С. 12-14
17. Гурська, Г.А. Поняття екологічного аудиту та його співвідношення із суміжними поняттями [Текст] / Г.А. Гурська // Держава і право. - 2008. - N 3. - С. 469-473
18. Регіональна економіка [Text] : курс лекцій. Модуль 2. Екологія / ДВНЗ "УАБС НБУ" ; уклад.: Б.А. Дадашев, В.В. Обливанцов, В.П. Гордієнко. - Суми : ДВНЗ "УАБС НБУ", 2008. - 123 с.
Вагомою складовою екологічних проблем гідросфери є загроза виникнення дефіциту прісної води, ресурси якої становлять лише 2,5 % від загального обсягу гідросфери. Проблема головним чином полягає в тому, що основним джерелом прісної води були і залишаються річкові води, обсяг яких обмежений. Невпинне зростання водоспоживання при незмінних ресурсах річкового стоку створює реальну загрозу нестачі прісної води.
Забруднення води – це одна із основних екологічних проблем України. Водні об’єкти України забруднені переважно фенолами, нафтопродуктами, органічними речовинами, сполуками азоту та важкими металами. Найбільше забруднення води в Україні спостерігається у басейні Дніпра, а також на півдні та в Криму, де переважну частину питної води отримують із зовнішніх джерел. Більшість приток Дніпра забруднені переважно амонійним та нітритним азотом, нафтопродуктами, фенолами, сполуками важких металів. Серед найбільш забруднених річок – Горинь, Десна, Сула, Тетерів, Ворскла, Удай, Самара, Інгулець.
Випадки високого рівня забруднення спостерігалися на річках Сіверського Дінця (Сіверський Донець, Удай, Казенний Торець, Бахмут, Лугань, Біленька), Дністра (Дністер, Тисмениця, Опір, Стрий), Приазов’я (Кальміус, Кальчик, Булавин, Молочна), басейнів Західного Бугу (Західний Буг, Полтва, Луга), Дунаю (Дунай, Латориця, Віча), на Південному Бузі, у Київському та Канівському водосховищах. У річки потрапили десятки тонн натрію, магнію, кальцію, міді, карбаміду, фтору, марганцю, хрому, алюмінію, метанолу, свинцю тощо. Динаміка скидання забруднюючих речовин основними підприємствами національної економіки України наведена в табл.3.
Таблиця 3. Динаміка скидання забруднюючих речовин, тис. т
| Басейн річки, галузь | 1990 р. | 1995 р. | 2000 р. | 2000 р. до 1990 р., % |
| Всього в Україні | 18250 | 12281 | 8246 | 45 |
| У тому числі: - Дністер - Південний Буг - Дніпро - Сіверський Донець | 295 190 3066 2799 | 220 171 3220 2201 | 189 139 2089 1395 | 64 73 68 45 |
| Промисловість | 13753 | 7776 | 5177 | 38 |
| Сільське господарство | 289 | 639 | 138 | 49 |
| Комунальне господарство | 4198 | 3825 | 2931 | 70 |
Порушення норм якості води досягло рівнів, які призводять до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров’ю нації. Тому довготерміновими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів та екосистем є: зменшення антропогенного навантаження на водні об’єкти; досягнення екологічно безпечного використання водних об’єктів і водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства; забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об’єкта як елемента природного середовища із збереженням властивості водних екосистем відновлювати якість води; створення ефективної структури управління і механізмів економічного регулювання охорони та відтворення водних ресурсів.
4. Еколого-економічні проблеми використання земельних ресурсів
Охорона і раціональне використання земель – головне соціально-економічне та екологічне завдання суспільства, найважливіша передумова національної безпеки держави. Особливо актуальна ця проблема для України, оскільки її земельні ресурси зазнають надзвичайно великих антропогенних навантажень і деградація відбувається досить високими темпами. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га. Він складається переважно з чорноземів, які займають 57 % всіх сільськогосподарських угідь і становлять 68 % орних земель. Чорноземи – найбільше природне багатство України. Вони складають майже 50 % світового запасу цих ґрунтів. Розміщення та структура сільськогосподарських угідь на території України зумовлені природно-кліматичними та екологічними умовами виробництва.Якість земель визначається сукупністю таких чинників: рівнем родючості ґрунтів; розташуванням земельних ділянок; впливом особливостей ґрунтів на питомий опір під час виконання сільськогосподарських робіт; розміром та конфігурацією земельних ділянок тощо.
Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь,
лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Надмірна розораність території та величезний вплив діяльності людини призвели до порушення природного процесу ґрунтоутворення, а також до ерозійних процесів. Розорані землі в Україні становлять 57 % всієї території.
Екологічна обґрунтованість землекористування повинна бути зумовлена взаємодією таких чинників: абіотичного (форми рельєфу, кліматичні показники та ін.); біотичного (межі біологічної стійкості і біопродуктивності складових земельних ресурсів) та антропогенного (структура угідь, рівень застосування агротехніки, управління і контроль стану земельних ресурсів та ін.).
Забруднення літосфери відбувається як природним шляхом, так і в результаті антропогенної діяльності. З розвитком науки та техніки невпинно зростає антропологічний вплив на геологічне середовище. Найбільш негативно впливають на геологічне середовище гірничодобувна та будівельна галузі промисловості. Значними забруднювачами ґрунтів є чорна металургія, металообробна, лісова та деревообробна промисловості, енергетичний комплекс, харчова та хімічна промисловості, агропромисловий комплекс, житлово-комунальне господарство та військово-промисловий комплекс. Інтенсифікація землеробства, збільшення техногенного навантаження на земельні ресурси, безконтрольне застосування засобів хімізації в умовах низької технологічної культури – все це призводить до погіршення якості ґрунтів, зниження їх родючості.
Характерною особливістю літосфери є те, що забруднення переміщуються в ній природним шляхом значно повільніше, ніж у гідросфері й атмосфері. Тому відбувається концентрування токсичних речовин і подальша міграція їх у різні середовища в процесі біологічного та геохімічного кругообігу речовин. У результаті хімічної взаємодії забруднюючих речовин відбувається їх трансформація з утворенням нових хімічних сполук – ксенобіотиків, які ще більш токсичні, ніж
первинні забруднюючі речовини.
Глобальною проблемою є постійне зменшення вмісту гумусу, який відіграє основну роль у формуванні ґрунту, його цінних агрохімічних властивостей, забезпеченні рослин поживними речовинами. Гумус витрачається не тільки на мінералізацію з вивільненням доступних для рослин поживних речовин, а й виноситься в процесі ерозії, з коренеплодами, транспортними засобами, руйнується під впливом різноманітних хімічних речовин.
Сьогодні дедалі більш відчутними стають негативні наслідки хімізації сільського господарства, зокрема погіршуються властивості ґрунту через нагромадження великої кількості шкідливих хімічних речовин, що вносилися без належних розрахунків і врахування екологічних законів. До таких хімічних речовин в першу чергу відносяться мінеральні добрива та пестициди.
Порушення (руйнування) ґрунтів являє собою складний комплекс антропогенних та природних процесів, які призводять до зміни фізико-хімічних і механічних характеристик ґрунту. Як правило, їх першопричиною є процеси, що ініціюються діяльністю людини, наслідки яких можуть бути посилені впливом природних факторів (вітру, дощу тощо). Можна виділити цілу низку процесів негативного антропогенного впливу на ґрунти:
1. Ерозія ґрунтів (лат. “еrosio” – роз’їдання) – процес руйнування верхніх, найбільш родючих шарів ґрунту і порід, що його підстилають.
Внаслідок ерозії в ґрунтах зменшується вміст фосфору, азоту, калію та інших мікроелементів. Ерозія і засолення призводять до посухи та спустелення земель. Усе це зумовлює зменшення врожайності та втрату родючих ґрунтів. В залежності від факторів, що впливають на хід ерозійних процесів, розглядають такі форми цього виду руйнування ґрунтів:
§ механічна (агротехнічна) ерозія відбувається в результаті механічної обробки ґрунтів сільськогосподарськими машинами;
§ будівельна ерозія спричиняється порушенням трав’яного покриву внаслідок проведення будівельних робіт;
§ транспортна ерозія відбувається через порушення рослинності транспортними засобами;
§ водна ерозія зумовлена зрушенням ґрунтових часток під дією водних потоків, що призводить до утворення ярів;
§ вітрова ерозія (дефляція, видування) відбувається в результаті зрушення ґрунтових часток повітряними потоками. При сильній дефляції виникають пилові бурі;
§ пасовищна ерозія відбувається через ослаблення трав’яного покриву під впливом витоптування чи з’їдання тваринами;
§ хімічна ерозія – результат нагромадження в ґрунті окремих хімічних компонентів (мінеральних добрив, ядохімікатів тощо), що руйнують структуру ґрунту.
2. Переущільнення ґрунтів – процес руйнування структури ґрунтів під впливом надмірного техногенного тиску на поверхню ґрунту.
3. Висушування земель – процес появи в літологічному профілі повітряно-сухих ґрунтів і зниження природної вологості до показника менше 60 % від повної вологоємності, що супроводжується зниженням родючості ґрунтів.
4. Підтоплення земель – процес підвищення природної вологості ґрунтів понад 80 % від їх повної вологоємності, що відбувається під впливом примусового підйому рівня ґрунтових вод у зону аерації.
5. Забруднення ґрунтів – привнесення і виникнення в ґрунті нових, нехарактерних для нього фізичних, хімічних чи біологічних агентів, або перевищення за певний час середнього багаторічного природного рівня (у межах найбільших коливань) концентрації названих агентів.
6. Засолення ґрунтів – одна із форм забруднення ґрунтів. Визначається як підвищення вмісту в ґрунті легкорозчинних солей (карбонату натрію, хлоридів і сульфатів). Засолення обумовлене природним надходженням солей із ґрунтових чи поверхневих вод, але найчастіше – нераціональним зрошенням. Ґрунти вважаються засоленими при вмісті більше 0,1 % ваги токсичних для рослин солей або 0,25 % солей у щільному залишку для безгіпсових ґрунтів.
Загалом по Україні втрати ґрунту від ерозії протягом одного року перевищують 600 млн. т, у тому числі гумусу за різними оцінками – від 20 до 30 млн. т, що еквівалентно 320-330 млн. т органічних добрив. Важливу роль у боротьбі з ерозією ґрунтів відіграють грунтово-захисні сівозміни, агротехнічні та лісомеліоративні заходи, у тому числі консервація деградованих орних земель, будівництво гідротехнічних споруд. Виведення деградованих і малопродуктивних земель зі складу орних з наступним їх залученням позитивно впливає на екологічний стан ґрунтів і довкілля в цілому. Динаміка основних показників екодеструктивного впливу на ґрунти наведена в табл. 4.
Таблиця 4. Показники екологічної деструкції ґрунтів в Україні
| Показник | Значення | |
| млн. га | % | |
| Значення вмісту гумусу (за останні 35-40 років) | - | з 3,5 до 3,1 |
| Збільшення площ кислих ґрунтів (за останні 25 років) | на 1,8 | 25,0 |
| Збільшення площ засолених ґрунтів (за останні 25 років) | на 0,6 | 24,0 |
| Щорічне збільшення площ еродованої ріллі | 0,060-0,080 | 0,1-0,2 |
| Частка сільськогосподарських угідь, уражених водною ерозією | 13,4 | 32,0 |
| Частка сільськогосподарських угідь, що зазнають вітрової ерозії | 6,0 | 14,4 |
| Частка засолених і солонцюватих ґрунтів | 4,3 | 12,5 |
1) природна родючість – результат багаторічного еволюційного ґрунтоутворення. Відмінності в природній родючості обумовлені різним хімічним складом верхнього шару ґрунту, тобто різним вмістом необхідних для рослин поживних речовин, а також кліматичними особливостями;
2) штучна родючість – підвищення родючості земель, обумовлене антропогенним впливом на них шляхом інтенсифікації землеробства, зокрема механізації, хімізації тощо;
3) економічна родючість – інтегрована сукупність природної та штучної родючості.
Існують такі типи відтворення природної родючості:
1) неповне відтворення, в результаті якого відбувається процес зменшення родючості земель;
2) просте відтворення, або природоохоронний тип, характеризується припиненням зменшення родючості без поліпшення її якості;
3) розширене відтворення супроводжується підвищенням родючості.
Для запобігання ерозії ґрунтів здійснюють меліоративні заходи, які дозволяють припинити або зменшити порушення ґрунтів до рівня, при якому можливе їх природне відтворення. Всі протиерозійні заходи можна поділити на такі групи:
1. Організаційно-господарські заходи – раціональний розподіл земель за угіддями, запровадження правильної структури посівних площ, диференційоване розміщення полів, сівозмін і захисних лісових насаджень, склад і чергування сільськогосподарських культур, раціональне використання систем обробітку ґрунту та удобрення, що забезпечували б надійний захист ґрунтів від ерозії.
2. Агротехнічні заходи – сівба впоперек схилів, терасування схилів у гірських районах, оптимальні терміни й способи сівби, вапнування кислих і гіпсування засолених ґрунтів, мінімізація механічного ущільнення ґрунтів, ґрунтозахисні сівозміни та регулювання сніготанення.
3. Лісомеліоративні ґрунтозаходи спрямовані на створення полезахисних, водорегулюючих, прияружних і прибалкових лісових смуг та масивів.
4. Рекультивація – система заходів з відновлення порушених під час гірничовидобувних робіт ландшафтів з метою відновлення родючості ґрунту. Вона включає в себе три етапи робіт:
§ підготовчий – обстеження порушених територій, розробка технічно-економічного обґрунтування та проектів рекультивації;
§ гірничотехнічний передбачає вирівнювання насипів з покриттям порід ґрунтом, який знімали під час геологорозвідувальних робіт;
§ біологічний етап здійснюється з метою відновлення родючості рекультивованих земель і перетворення їх на лісові або сільськогосподарські угіддя та рекреаційні зони;
§ гідротехнічні заходи спрямовані на зменшення спустелення земель (зрошення, осушення, обводнення).
До цього часу оптимізація землекористування вирішувалася переважно без врахування екологічних проблем. Натомість обиралися малозатратні та рентабельні варіанти використання земель. І тільки в екологічно небезпечних районах нещодавно почали оцінювати екологічну ефективність запропонованих проектів. В результаті в Донецькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Херсонській областях понад 80 % сільськогосподарських угідь виявились дефляційно небезпечними, в Луганській, Кіровоградській, Одеській та Чернігівській областях більше 40 % – змитими, а у Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Тернопільській та Чернівецькій понад 50 % – кислими. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії ґрунтів досягають 9,1 млрд. грн.
Катастрофічне забруднення земель радіоактивними викидами, що сталися в результаті аварії на ЧАЕС, не має аналогів в світі ні за масштабами, ні за глибиною економічних, соціальних і екологічних наслідків. Радіонуклідами забруднено понад 8,4 млн. га сільськогосподарських угідь. Найбільша кількість радіоактивно забруднених ґрунтів знаходиться в Житомирській області (70 %) та північних районах Київської (15 %). Решта ґрунтів у вигляді радіоактивних плям різної активності, конфігурації і розміру розподілилися по території Черкаської і Тернопільської областей.
Зниження родючості сільськогосподарських земель, посилення на них ерозійних процесів великою мірою зумовлене тим, що за останні 10 років в Україні різко скоротилися асигнування на охорону і покращення земельних ресурсів, а сільськогосподарські підприємства через складний фінансовий стан неспроможні здійснювати інвестування землеоохоронних та протиерозійних заходів за рахунок власних коштів. У зв’язку із зменшенням фінансування з державного бюджету зменшуються обсяги будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд, менше створюється полезахисних смуг і стокорегулюючих лісових смуг, захисних насаджень тощо.
Для покращення землекористування за підтримки і контролю з боку держави необхідно розробити заходи щодо захисту земельних ресурсів від ерозії і забруднення (промислового та побутового), запроваджувати рекультивацію земель, покращувати організаційно-технічні процеси вирощування (виробництва) сільськогосподарської продукції. Для здійснення екологічно врівноваженого землекористування необхідно встановити оптимальні норми розораності і розміри природно-заповідних резервацій у загальній площі території, а при складних формах рельєфу – оптимальне співвідношення між залісненістю та залуженням. При цьому основним критерієм оптимальності землекористування повинен бути рівень продуктивності земель на одиницю росту.
Список літератури
1. Білявський, Г.О. Основи екології: теорія та практикум [Текст] : навчальний посібник / Г.О. Білявський, Л.І. Бутченко. - 2-е вид., перероб. та доп. - К. : Лібра, 2004. - 368 с.
2. Джигирей, В.С. Основи екології та охорони навколишнього природного середовища. Екологія та охорона природи [Текст] : навчальний посібник
3. . Джигирей, В.М. Сторожук, Р.А. Яцюк ; Мін-во освіти і науки України. - 2-е вид., доп. - Львiв : Афiша, 2004. - 272 с.
4. Царенко, О.М. Основи екології та економіка природокористування [Текст] : навчальний посібник / О.М. Царенко, О.О. Нєсвєтов,
5. М.О. Гадацький. - 2-е вид., стереот. - Суми : Університетська книга, 2004. - 400 с.
6. Екологія [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. - К. : КНЕУ, 2005. - 371 с.
7. Колотило, Д.М. Екологія і економіка [Текст] : навчальний посібник / Д.
8. . Колотило ; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. - 2-е вид. доп. і перероб. - К. : КНЕУ, 2005. - 576 с.Українська екологічна енциклопедія [Текст] / Міжнародна економічна фундація, Ін-т українознавства мін-ва освіти і науки України ; ред. Р.С. Дяків. - Вид. 2-ге. - К. : МЕФ, 2006. - 808 с.
9. Основи екології [Текст] : навчально-методичний посібник / ; сост.: Б. О. Дадашев, В.П. Гордієнко ; УАБС НБУ. - Суми : УАБС НБУ, 2006. - 122 с.
10. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористування [Текст] : підручник / Л.Г. Мельник. - Суми : Університетська книга, 2006. - 759 с.
11. Екологічні основи природокористування [Текст] : навчальний посібник / Т.А. Сафранов. - 3-е вид., стереот. - Львів : Новий Світ-2000, 2006. - 248 с.
12. Запольський, А.К. Основи екології [Текст] : підручник / А.К. Запольський, А.І. Салюк ; ред. К.М. Ситник. - 3-е вид., стереот. - К. : Вища школа, 2005. - 382 с.
13. Глушкова, В.Г. Экономика природопользования [Текст] : учебное пособие / В.Г. Глушкова, С. В. Макар. - М. : Гардарика, 2007. - 448 с.
14. Синяєва, Л.В. Екологічні проблеми України та шляхи їх вирішення [Текст] / Л. В. Синяєва, Р. І. Олексенко, І. М. Плаксіна // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2007. - N 4. - C.12-15
15. Правдюк, Н.Л. Екологічний аудит як інструмент управління природокористуванням [Текст] / Н.Л. Правдюк // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2007. - N 4. - C.299-304
16. Богачов, В. Необхідність підвищення екологічної безпеки в Україні [Текст] / В. Богачов // Економіст. - 2008. - N 9. - С. 12-14
17. Гурська, Г.А. Поняття екологічного аудиту та його співвідношення із суміжними поняттями [Текст] / Г.А. Гурська // Держава і право. - 2008. - N 3. - С. 469-473
18. Регіональна економіка [Text] : курс лекцій. Модуль 2. Екологія / ДВНЗ "УАБС НБУ" ; уклад.: Б.А. Дадашев, В.В. Обливанцов, В.П. Гордієнко. - Суми : ДВНЗ "УАБС НБУ", 2008. - 123 с.
