Реферат Визначення чисельності робітників
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Питання № 15 Визначення чисельності робітників
Планування персоналу є складовою загального планування діяльності і розвитку підприємства, спрямованою на забезпечення пропорційного і динамічного розвитку персоналу. Воно передбачає визначення загальної і додаткової потреби в наступному періоді, а також розрахунок його кваліфікаційної структури.
Планування персоналу охоплює:
• прогнозування перспективних потреб підприємства в персоналі (за окремими його категоріями);
• вивчення ринку праці (ринку кваліфікованої робочої сили);
• аналіз стану робочих місць підприємства;
• розроблення програм та заходів щодо розвитку персоналу.
Кадрове планування сприяє підтримуванню конкурентоспроможності підприємства, необхідності його подальшого розвитку й оптимального використання трудових ресурсів.
Практичною основою планування персоналу на підприємстві є плани економічного і соціального розвитку колективів.
Всі працюючі на підприємстві поділяються на такі категорії: робітники, керівники, спеціалісти, службовці, охорона, учні.
Робітники, як вже зазначалося, поділяються на основних, безпосередньо зайнятих виконанням технологічних операцій з виготовлення продукції (наприклад, на машинобудівному підприємстві — ливарники, токарі, фрезувальники, зварники тощо), і допоміжних, які виконують різні допоміжні або підсобні операції з ремонту, транспортування, виготовлення інструменту, обслуговування енергогосподарства тощо. Робітники диференціюються також за професіями і кваліфікацією. Кожна професія поділяється на спеціальності і розряди залежно від рівня кваліфікації.
На промисловому підприємстві робітники, передусім основні, є головним ядром, оскільки від них залежить обсяг, якість продукції, рівень продуктивності праці. Від роботи керівників і спеціалістів, рівня їх кваліфікації, відповідальності, творчості, виконавської і трудової дисципліни, ставлення до своїх обов'язків залежить ефективність діяльності підприємства, рівень технічного прогресу і рівень організації виробництва.
У сучасних умовах важливим є установлення мінімальної чисельності, необхідної для ведення виробництва, поліпшення структури кадрів на кожному підприємстві.
Для визначення потрібної чисельності робітників, їх професійного і кваліфікаційного складу вихідними даними є виробнича програма, норми виробітку і часу, заплановане підвищення продуктивності праці, структура робіт. При укрупнених розрахунках загальна потреба підприємства в кадрах (Ч) визначається відношенням обсягу виробництва (Ов) до запланованого виробітку на одного працюючого (В):
Ч = Ов / В.
Точніші розрахунки чисельності необхідно робити окремо за певними категоріями персоналу робітників-відрядників на основі показників трудомісткості продукції, фонду робочого часу і рівня виконання норм; робітників-почасовиків — з урахуванням закріплених зон і трудомісткості обслуговування, норм чисельності персоналу, трудомісткості, нормованих завдань, фонду робочого часу; учнів — з урахуванням потреби в підготовці нових робітників і планових строків навчання.
Залежно від специфіки виробництва використовують різні методики визначення чисельності основних робітників. Розраховуючи чисельність основних робітників за трудомісткістю робіт, насамперед потрібно визначити кількість робочого часу, необхідного для виконання виробничої програми. Для цього визначають кількість нормо-годин, необхідну на програму, яка дорівнює кількості продукції, помноженої на чинну норму часу на один виріб. Ураховуючи, що установлені норми часу (виробітку), як правило, перевиконуються, необхідно скоригувати потребу в нормо-годинах, розраховану на підставі чинних норм часу, на коефіцієнт перевиконання цих норм.
Для визначення чисельності основних робітників необхідно також визначити реальний фонд робочого часу. Для цього розробляють баланс робочого часу одного робітника, в якому обчислюють три види робочого часу: календарний — кількість днів протягом планового року; номінальний — календарна кількість днів у плановому році з відрахуванням вихідних і святкових днів; плановий реальний, або ефективний, фонд робочого часу, який одержуємо після відрахування з номінального фонду цілоденних втрат робочого часу, пов'язаних із планованими черговими відпустками, неявками з причини хвороби, відпустками у зв'язку з вагітністю та пологами, виконанням службових і державних обов'язків. Якщо до планового реального фонду часу одного робітника додати фактичну відпустку з дозволу адміністрації, прогули і цілодобові простої, то одержимо звітний баланс робочого часу одного робітника.
Кількість днів чергової відпустки розраховується на основі показників кількості працівників за категоріями і тривалості відпустки окремих груп.
Неявки, пов'язані з виконанням державних і громадських обов'язків, плануються на рівні їх відсотка у загальному номінальному фонді робочого часу у звітному році.
Відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами плануються на основі звітних даних базисного періоду і планової зміни частки жінок у загальній чисельності всього персоналу.
Невиходи через хворобу в плановому балансі визначаються на підставі звітних даних з урахуванням поліпшення санітарно-виробничої гігієни і зниження завдяки цьому хвороб.
Фактична кількість робочих днів у плановому балансі обчислюється шляхом віднімання від номінального робочого часу невиходів, дозволених законом, а саме:
1) чергових і додаткових відпусток;
2) відпусток у зв'язку з вагітністю і пологами;
3) невиходів з причин виконання державних і громадських обов'язків.
У звітному балансі, щоб установити фактичну кількість робочих днів у році до перелічених вирахувань необхідно додати також втрати часу з причини хвороби, з дозволу адміністрації, цілодобові прогули і цілодобові простої.
Після того, як установлено фактичну кількість робочих днів на рік, обчислюється середня номінальна тривалість робочого часу. Основою для її розрахунку є дані про кількість або частку робітників, які мають різну тривалість робочого дня, установлену законом.
Проте ця тривалість не залишається незмінною, оскільки існують ще дозволені законом втрати робочого часу на перерви жінкам, які годують дітей. Розмір цих втрат у плані визначається на основі звітних даних минулого року, скоригованих на коефіцієнт зміни частки жінок у загальній чисельності персоналу.
У звітний баланс включаються втрати через внутрішньозмінні простої, які визначаються за “простійними” листками. Тривалість простоїв у балансі розраховується так: за простійними листками підсумовується кількість годин, одержана сума ділиться на середньооблікову кількість робітників.
Помноживши фактичну тривалість робочого дня за звітом і за планом, одержимо реальний (ефективний) робочий час на одного робітника в годинах.
Для визначення чисельності основних робітників за трудомісткістю розрахунок виконується за формулою:
Чпл = Тнор\Фпл*Квн
де Чпл — планова чисельність основних робітників, осіб;
Тнор — плановий обсяг робіт, нормо-год.;
Квн — плановий відсоток виконання норм часу.
Фпл — реальний фонд робочого часу одного середньооблікового робітника, год.
На деяких дільницях чисельність окремих груп основних робітників, зайнятих на одних і тих самих роботах, можна визначити за нормами виробітку:
Чпл= Р\ Нв*Квн*Фпл
де Р — плановий обсяг робіт у натуральних одиницях виміру;
Нв — планова норма виробітку в тих самих одиницях за 1 годину.
На апаратурних і агрегатних роботах чисельність основних робітників, зайнятих контролем і спостереженням за агрегатами, визначається за нормами обслуговування (в хімічній, нафтопереробній, металургійній промисловості та ін.):
Чпл = М*З/но *Коб
де М — кількість одиниць устаткування;
З — кількість змін;
Коб — коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікової (в перервних
виробництвах визначається відношенням номінального часу до явочного, в
безперервних — відношенням календарного до явочного);
Но — норма обслуговування, тобто кількість одиниць устаткування, яке має
обслуговуватися одним робітником або бригадою робітників.
Но=Ф\Тно
де Ф — фонд робочого часу (за зміну, місяць);
Тно — норма часу обслуговування.
Метою планування чисельності допоміжних робітників є установлення найраціональніших співвідношень між основними і допоміжними робітниками, розроблення заходів щодо зниження чисельності допоміжних робітників.
Своєрідність трудової діяльності допоміжних робітників обумовлює специфіку в методах розрахунку їх чисельності. На роботах, які піддаються нормуванню, а також на роботах, обсяг яких можна установити залежно від кількості обслуговуючих машин, механізмів і агрегатів чисельність допоміжних робітників розраховується тими самими методами, що й чисельність основних робітників за трудомісткістю робіт, нормами виробітку, нормами обслуговування.
У тих випадках, коли виробничий об'єкт або устаткування обслуговується групою робітників і розміщення їх всередині об'єкта не визначається, розрахунок чисельності здійснюється за нормативами.
Нормативи чисельності визначаються через норми обслуговування або норми часу обслуговування.
Нч= Р\Но Коб або Нч = Р*Тно\Ф
де Р — обсяг робіт;
Но — норма обслуговування, виражена в таких самих одиницях, що й обсяг роботи;
Ф — фонд робочого часу (за зміну, місяць);
Тно — норма часу обслуговування для відповідного періоду.
Чисельність допоміжних робітників, для яких не можна установити обсяг робіт, норму обслуговування, розраховується за робочими місцями. Сюди можна віднести: кранівників, комірників, комплектувальників та ін.
Розрахунок можна зробити за формулою:
Чпл= О*З*Коб
де О — кількість робочих місць;
З — число змін;
Коб — коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікової.
Подальше удосконалення нормування має сприяти ширшому впровадженню методів планування чисельності допоміжних робітників за трудомісткістю виконуваних робіт і нормативами обслуговування.
Для розрахунку чисельності спеціалістів найчастіше використовують нормативний метод, який грунтується на застосуванні нормативів навантаження, обслуговування, керованості і чисельності спеціалістів.
Нормативи навантаження й обслуговування можуть застосовуватися в галузях невиробничої сфери (наприклад, в охороні здоров'я, освіті, побутовому обслуговуванні та ін.). Нормативи чисельності спеціалістів доцільно застосовувати на підприємствах галузей матеріального виробництва. Вони передбачають установлення залежності між кількісними і якісними показниками діяльності кадрів спеціалістів і основними техніко-економічними показниками діяльності підприємства, такими як номенклатура або асортимент продукції, продуктивність праці, вартість основних виробничих фондів та ін.
Нч - Чс*І
де Нч—норматив чисельності спеціалістів з вищою або середньою спеціальною освітою;
Чс — чисельність спеціалістів;
І — значення вибраного техніко-економічного показника діяльності підприємства.
На підприємствах дедалі більшого поширення набуває використання штатно-номенклатурного методу, який грунтується на планових показниках розвитку виробництва, типових структурах і штатах, а також номенклатурах посад, що підлягають заміщенню спеціалістами з вищою і середньою спеціальною освітою. За допомогою цього методу можна визначити як кількісну потребу в спеціалістах на основі штатних розкладів, так і якісну — на основі типової номенклатури посад, що визначає рівень класифікації і профіль підготовки спеціалістів.
Типова номенклатура посад розробляється на всіх рівнях управління — від підприємства до міністерства і є вихідною базою нормативів насиченості спеціалістами і потреби в них у розрізі спеціальностей.
Нормативний коефіцієнт насиченості в кожному плановому періоді розраховується відношенням нормативної чисельності спеціалістів до середньооблікової чисельності працівників. Загальна потреба визначається множенням нормативного коефіцієнта насиченості спеціалістами (Кн) на планову чисельність працівників у даному році (Чпп):
Чс = Кн*Чпп.
На підприємствах аналізується виконання плану з чисельності і складу працівників. Метою цього аналізу є:
• визначення відповідності між фактичною і плановою чисельністю працівників загалом і за окремими категоріями;
• розподіл працівників за характером виробництва (основне й допоміжне);
• визначення складу працівників за статтю, стажем, віком і освітою;
• з'ясування причин відхилення фактичної чисельності від планової;
• установлення якісних змін у складі працівників;
• виявлення розмірів і причин плинності.
Для визначення відповідності між фактичною чисельністю працівників за кожною категорією і плановою необхідно визначити абсолютні й відносні надлишки або недостачу працівників. Абсолютні величини надлишку або недостачі дорівнюють різниці між фактичною і плановою чисельністю. Відносний надлишок або відносна недостача визначаються з урахуванням виконання плану випуску продукції.
Питання № 25 Виробнича потужність підприємства
Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництва.
Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимірники за видами продукції (послуг).
Для багатономенклатурних виробництв потужність може визначатися також вартісним показником усього обсягу продукції (послуг). У паспорті такого підприємства потужність позначають двома вимірниками: у чисельнику — натуральні показники за видами продукції; у знаменнику — загальний вартісний (грошовий) показник.
На підприємствах окремих галузей (наприклад цукрової та молочної промисловості) виробнича потужність характеризується 240 кількістю сировини, що переробляється за добу. Наука та практика господарювання виокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння. Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства. Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості — для покриття так званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт; харчовій індустрії — для переробки істотно збільшеного обсягу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у високоврожайні роки; на транспорті — для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях — для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів тощо.
Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:
• номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;
• кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;
• прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, ; нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються).
ї Виробничі потужності підприємств обчислюють-і ся за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливості конкретних галузей. Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств.
'} Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик цього представника за допомогою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.
Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва.
За розрахунків потужності багатономенклатурних виробництв у грошовому виразі обов'язково додається виробнича програма підприємства, стосовно якої визначено потужність.
Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого кооперування.
До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії провідними виробництвами заведено вважати доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування та металообробки — механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресові цехи; цементної промисловості — печі з виробництва клінкеру; текстильної індустрії — прядильне і ткацьке виробництво.
За наявності кількох провідних підрозділів підприємства виробнича його потужність обчислюється за тими з них, які виконують найбільш трудомісткий обсяг робіт.
: "2 І У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:
а) усе чинне і нечинне внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів;
б) устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;
в) понаднормативне резервне устаткування;
г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.
Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними (не завищеними) нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. За браком таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості (20 — 25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.
Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах з безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.
Для підприємств з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів і встановленої тривалості змін у годинах з відрахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості діб роботи окремих технологічних цехів (ліній).
У найзагальнішому вигляді виробничу потужність провідного цеху (дільниці) з виготовлення однорідної продукції (переробки сировини, виконання інших виробничих операцій) можна визначити за однією з таких формул
Ni
=
aiTpm
Ni
=
Tpm
/
ti
де Ni— потужність /-го виробничого підрозділу підприємства;
ai— продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру /-ої продукції за годину;
Tp— річний фонд часу роботи устаткування;
m середньорічна кількість фізичних одиниць устаткування;
ti— трудомісткість виготовлення одиниці продукції (переробки сировини, час надання послуги в годинах).
Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд з провідними цехами чи дільницями).
Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції (надання послуг) окремих виробничих підрозділів і забезпечення узгодженої технологічної пропорційності між взаємозв'язаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають через розрахунок і порівняння коефіцієнтів суміжності, що характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок.
Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни її величини протягом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність (Nвих). Для цього використовується формула
N
вих
=
N
вх
+
N
отз
+
N
р
±
N
на
-
N
в
Nвх— вхідна потужність підприємства;
Nотз— збільшення потужності протягом розрахункового періоду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;
Nр — нарощування виробничої потужності завдяки реконструкції або розширенню підприємства;
Nна— збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності, спричинене змінами в номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється;
Nв— зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття,
тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого .устаткування.
Визначення й регулювання резервної виробничої потужності підприємства здійснюється з допомогою розрахунків необхідної кількості резервних агрегатів (груп устаткування) та обгрунтування розмірів експериментально-дослідних виробництв. Зазвичай величина резервних потужностей для покриття пікових навантажень не перевищує 10 — 15%, а для підготовки та освоєння виробництва нових виробів — 3 — 5% загальної потужності. При цьому треба враховувати, що резерв виробничої потужності передбачається, головне, для підприємств, що вже досягли рівня використання поточної потужності не нижче за 95% і випускають понад 25% нової продукції.
Використання виробничої потужності
І У практиці господарювання рівень використання | виробничої потужності діючого підприємства визначається двома показниками:
1) коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношення величин поточної і проектної потужності);
2) коефіцієнтом використання поточної потужності (співвідношенням річного випуску продукції та середньорічної її величини).
Нині в Україні рівень використання виробничих потужностей підприємств у більшості галузей економіки, і передовсім у промисловості, становить менше за 50%, а проектні потужності, як правило своєчасно (у нормативні строки) не освоюються.
Способи ефективнішого використання виробничих потужностей такі самі, як і використання основних фондів підприємства. Варто лише наголосити, що для докорінного поліпшення рівня використання наявних потужностей для переважної більшості підприємств потрібно якомога швидше подолати спад виробництва, стабілізувати й поступово нарощувати обсяги виробництва конкурентоспроможної продукції, яка користується попитом на вітчизняному та світовому ринках.
Питання № 70 Класіфікація потокових ліній
1) За ступенем спеціалізації:
а) однопредметна – потокова лінія на якій обробляються або збираються предмети одного типу протягом тривалого часу. Для переходу на виготовлення предмета іншого типу потрібна перебудова лінії. Однопредметні потокові лінії застосовуються в разі стислого випуску виробів у великих кількостях;
б) багатопредметною називається потокова лінія, за якою закріплене виготовлення кількох типів предметів, подібних за конструкцією і технологією обробки або складання без переналагодження обладнання.
2) За методом обробки та чергування виробів багатопредметні лінії підрозділяються на:
а) змінно-потокова лінія орієнтована на обробку декількох однотипних виробів різного найменування з подібним технологічним маршрутом, де обробка ведеться через певні інтервали часу з переналагодженням обладнання або без нього;
б) групова лінія спрямована на обробку різних виробів декількох найменувань без переналагодження обладнання.
3) За ступенем безперервності технологічного процесу:
а) безперервні потокові лінії – предмети праці з однієї операції на іншу просуваються відповідно до ритму потоку поштучно або транспортними партіями за допомогою конвеєрів;
б) прямоточні лінії – застосовуються коли відсутня синхронізація тривалості всіх операцій і повна безперервність виробничого процесу не досягається.
4) За способом підтримки ритму:
а) лінії з регламентованим ритмом – вироби передаються з однієї операції на наступну через точно фіксований час за допомогою конвеєрів або спеціальних транспортних засобів;
б) лінії з вільним ритмом – не мають технічних засобів, які суворо регламентують ритм роботи. Підтримання ритму здійснюється безпосередньо робітниками, які передають деталі на наступну операцію в міру готовності.
5) За способом транспортування предметів:
а) конвеєрні поточні лінії – засновані на застосуванні транспортних засобів безперервної дії з механічним приводом – конвеєрів;
б) не конвеєрні лінії (з транспортними засобами дискретної дії) на яких застосовуються два типи транспортних засобів: без приводні – схили, жолоба і т.д.; підйомно-транспортні засоби циклічної дії – мостові крани, електрокари, автонавантажувачі і т.д.;
в) лінії без транспортних засобів – це стаціонарна потокова лінія, яку доцільно організувати для складання великих важких машин на стенді, а переміщуються спеціалізовані бригади робітників, за якими закріплені окремі операції.
6) Залежно від функцій, що виконуються транспортними засобами безперервної дії:
а) транспортні конвеєри – призначені для транспортування предметів праці і підтримки заданого ритму роботи;
б) робочі конвеєри потокових ліній виконують не лише функції транспортування, але і являють систему робочих місць, на яких здійснюються технологічні операції;
в) розподільні конвеєри застосовуються на потокових лініях з виконанням операцій на стаціонарних робочих місцях (верстатах).
Задачі
Для даної задачі мій варіант №33
Розрахувати аналітичним і графічним методами технологічний та виробничий цикл обробки партії з n виробів при послідовному, паралельно-послідовному та паралельному способі поєднання операцій.
Технологічний процес складається з п'яти операцій, норми часу яких становлять t1, t2, t3, t4, t5. Кількість робочих місць по операціях становить С1, С2, С3, С4, С5. Передатна партія складається з р виробів. Вихідні дані по варіантах представлені у таблиці 3. Міжопераційні перерви — 2хв., тривалість природних процесів - 10 хв.
Вхідні дані до задачі:
n=1
6
, p=
4,
m
=5
t1/C1=2/1, t2/C2=3/1, t
3
/C
3
=6/2, t4/C4=1/1, t5/C5=2/1
Визначимо час виробничого циклу при використанні послідовного способу.
При такому способі виробничий цикл характеризується тим, що кожна наступна операція починається тільки після повного закінчення попередньої. У цьому способі відсутні внутрішньопераційні перерви.
Розрахуємо час і-го операційного циклу за формулою
оп2
=
t
оп3
=
48
хв,
t
оп4
=
16
хв,
t
оп5
=
32
хв,
Будуємо графік
Тривалість технологічного циклу визначається як сума, операційних циклів
Для розрахунку виробничого процесу потрібно врахувати між операційні перерви та тривалість природних процесів
t
в.ц.
=
t
посл
+
mt
м.о
. +
t
п.п.
t
в.ц.
=176+10+10=196 хв.
Паралельно-послідовний спосіб
При використанні такого способу, наступна операція починає виконуватись раніше ніж закінчується попередня, а вироби передаються передаточними партіями. У цьому способі відсутні внутрішньопераційні перерви.
Розрахуємо час виготовлення і-ої передатної партії за формулою
тр2
=12 хв,
t
тр3
=12 хв,
t
тр4
=4 хв,
t
тр5
=8 хв,
Побудуємо графік
Визначимо час технічного і виробничого циклів
в.ц.
=
t
посл-парал
+
mt
м.о
.+
t
п.п.
t
в.ц.
=
68+10+10=88 хв.
Паралельний спосіб
При використанні такого способу, наступна операція починає виконуватись тоді, коли для неї готова передаточна кількість деталей. У цьому способі присутні внутрішньопераційні перерви у всіх операціях крім головної (найдовшої)
Всі необхідні параметри нам вже відомі з розрахунків попередніх способів, отож одразу будуємо графік
Визначимо час за формулою
t
в.ц.
=
t
парал
+
mt
м.о
.+
t
п.п.
t
в.ц.
=182+10+10=202 хв.
Задача №2.
«Калькуляція собівартості одиниці виробу».
Завдання:
Скласти калькуляцію собівартості деталі. Визначити виробничу собівартість деталі до і після впровадження технічного заходу, спрямованого на зниження маси та трудомісткості виготовлення. Визначити структуру собівартості та відсоток зниження виробничої собівартості.
Вихідні дані:
| Маса деталі до впровадження заходу, кг | 30 |
| Маса деталі після впровадження заходу, кг | 28,4 |
| Зворотні відходи до впровадження заходу, кг/дет | 1,7 |
| Зворотні відходи після впровадження заходу, кг/дет | 1,1 |
| Ціна матеріалу, грн./кг | 1,4 |
| Ціна зворотних відходів, грн./кг | 0,4 |
| Норма штучного часу до впровадження заходу, год/дет | 3,0 |
| Норма штучного часу після впровадження заходу, год/дет | 2,4 |
| Середній розряд | ІV |
| Тарифна годинна ставка, грн./год | 4,6 |
| Додаткова з/п, % | 15 |
| Відрахування на соц. заходи, % | 39,35 |
| Затрати, які витрачаються на 1 год роботи обладнання при виготовленні деталі, грн./год | 4,5 |
| Загальновиробничі витрати, % | 180 |
| Загальногосподарські витрати, % | 100 |
Розв’язання:
| Статті витрат | Сума, грн. | Структура, % | Примітки | ||
| До впровадження | Після впровадження | До впровадження | Після впровадження | ||
| Сировина і матеріали | 43,7 | 40,86 | 37,93073518 | 40,755665 | Cмат = (Мд + Мвід) * Цм – – Мвід * Цвід |
| Основна заробітна плата | 13,8 | 11,04 | 11,9781269 | 11,01181 | Cосн зп = Т * S |
| Додаткова заробітна плата | 2,07 | 1,656 | 1,796719035 | 1,6517715 | Cдод зп = Cосн зп * 15% |
| Відрахування на соціальні заходи | 6,24 | 4,99 | 5,416196511 | 4,9772582 | Cсоц зах = (Cосн зп + Cдод зп ) * 39,35% |
| Витрати на утримання та експлуатацію устаткування | 13,5 | 10,8 | 11,71773284 | 10,772423 | Cуст = Т * З |
| Загальновиробничі витрати | 23,54 | 19,87 | 20,43225414 | 19,819263 | Cвир = Cосн зп * 180% |
| Загальногосподарські витрати | 13,8 | 11,04 | 11,9781269 | 11,01181 | Cгос = Cосн зп * 100% |
| Виробнича собівартість | 115,21 | 100,256 | 100 | 100 | ВС = Cмат + Cосн зп + Cдод зп + Cсоц зах + Cуст + Cвир + Cгос |
Cмат – витрати на сировину та матеріали
Мд – маса деталі
Мвід – маса відходів
Цм – ціна матеріалу
Цвід – ціна відходів
Cмат = (30 + 1,7) * 1,4 – 1,7 * 0,4 = 43,7 грн.
Cмат = (28,4 + 1,1) * 1,4 – 1,1 * 0,4 = 40,86 грн.
Cосн зп – витрати на основну заробітну плату
Т – норма штучного часу
S – тарифна годинна ставка
Cосн зп = 3,0 * 4,6 = 13,8 грн.
Cосн зп = 2,4 * 4,6 = 11,04 грн.
Cдод зп – витрати на додаткову заробітну плату
Cдод зп = 13,8 * 0,15 = 2,07 грн.
Cдод зп = 11,04 * 0,15 = 1,656 грн.
Cсоц зах – відрахування на соціальні заходи
Cсоц зах = (13,8 + 2,07) * 0,3935 = 6,24 грн.
Cсоц зах = (11,04 + 1,656) * 0,3935 = 4,99 грн.
Cуст – витрати на утримання та експлуатацію устаткування
З – затрати, які витрачаються на 1 год роботи обладнання при виготовленні деталі
Cуст = 3,0 * 4,5 = 13,5 грн.
Cуст = 2,4 * 4,5 = 10,8 грн.
Cвир – загальновиробничі витрати
Cвир = 13,08 * 1,8 = 23,54 грн.
Cвир = 11,04 * 1,8 = 19,87 грн.
Cгос – загальногосподарські витрати
Cгос = 13,08 * 1 = 13,08 грн.
Cгос = 11,04 * 1 = 11,04 грн.
ВС – виробнича собівартість
ВС = Cмат + Cосн зп + Cдод зп + Cсоц зах + Cуст + Cвир + Cгос
ВС = 43,7 + 13,08 + 2,07 + 6,24 + 13,5 + 23,54 + 13,08 = 115,21 грн.
ВС = 40,86 + 11,04 + 1,656 + 4,99 + 10,8 + 19,87 + 11,04 = 100,256 грн.
Висновок: завдяки впровадженню технічного заходу, спрямованого на зниження маси та трудомісткості виготовлення продукції виробнича собівартість знизиться на 13 %.
