Реферат на тему:
КОНЦЕПЦІЇ СУЧАСНОГО ПРИРОДОЗНАВСТВА В НАУКАХ ДРЕВНЬОГО ЄГИПТУ

План
  Вступ
1. Огляд концепції природознавства Древнього Єгипту
2. Аналіз основних напрямків в науці Древнього Єгипту
2.1 Писемність
2.2 Математика
2.3 Геометрія
2.4 Астрономія.
2.5 Календарі
2.6 Медицина
2.7 Металургія.
3. Інші галузі наукового знання.
3.1 Іригація
3.2 Фізика
3.3 Географія
Список використаної літератури

Вступ
Давній Єгипет — одна з перших держав в історії людства, що виникло на африканському континенті в долині річки Ніл приблизно на початку IV тисячоліття до н.е. і що проіснувало до 30 р. до н. э., коли увійшло до складу Римської імперії. Відноситься до так званих перших «річкових цивілізацій», які характеризуються сильною деспотичною владою, рабовласницького ладу і довгого періоду існування.
Назва країни - «Єгипет» - походить від назви древньої єгипетської столиці Хикупта (Хет-Ка-птах — «будинок Но Пташка», грецьк. – Мемфіс). Греки, перефразувавши це слово, назвали весь Єгипет словом «Айгюптос». З цього, у свою чергу, термін перекочував в решту всіх європейських мов. Самі єгиптяни називали свою країну Kmt (Кемет) або Та-кемет, що в перекладі на українську означає «чорний» або «чорна земля», а точніше «чорнозем», на честь родючої чорної землі, якою славився Єгипет у всі свої епохи.
Систематичне вивчення Єгипту починається з 19 століття. До цього користувалися короткими біблейськими даними і творами грецьких і латинських авторів. У відомій «Історії» Геродота минуле Єгипту описане достатньо детально, хоча деякі відомості, отримані ним від самих єгиптян, були недостовірні.
У 1822 році Жан-Франсуа Шамполь знайшов ключ до розшифровки єгипетських ієрогліфів. У розпорядженні вчених опинилися написи на стінах пірамід і храмів, папірус.
Все життя в країні ґрунтувалося на вірі та релігії. Панування релігійної ідеології не змогло повністю подавити прагнення людини об'єктивно пізнати природу, що оточувала його. У староєгипетській мові з'являється особлива словосполука що «знає речі» (рех хету) для позначення освіченої, вченої людини, частіше за всього писаря.

1. Огляд концепції природознавства Древнього Єгипту

Розглянемо періодизацію Давнього Єгипту, щоб краще зрозуміти вплив сторонніх чинників на науку.
Раннє царство ( 3120 – 2649 до н. е.). Цей період охоплював час правління перших двох династій. Розвиток іригаційного господарства, вдосконалення кам'яних і мідних знарядь, поява гончарного кола, розширення торгівлі. В цей час формувалися державний апарат і прошарок чиновників-писарів, що обслуговував його: виділилися адміністративні округи – номи на чолі з монархами, систематично робилися грабіжницькі походи.
Древнє царство (2649 – 2150 до н. е.) почалося із панування першого царя III династії Джосері. У цей період продовжували розвиватися сільське господарство, ремесло, торгівля і будівництво. Разом з общинним з'явилося приватне землеволодіння. Зміцнився бюрократичний апарат, очолюваний верховним сановником, – тчати (візирем). Могутність фараона, який був також верховним жерцем і вважався за верховного власника землі і підданих, досягла апогею, древня номова знать стала на місце придворній. З'явилося постійне військо, укомплектоване общинниками і частково іноземцями (жителями Куша). Ідея необмеженої влади фараонів, що обожнюють, втілилася в споруді грандіозних гробниць – пірамід (Джосера, Снофру, Хеопса, Хефрена, Мікеріна). При їх будівництві широко використовувалася праця рабів і селян. До кінця періоду Древнього царства поступово посилилася місцева знать, яка виступила проти тієї, що обтяжувала її центральній владі.
Перший розпад відносять до 2150 – 2050 рр. до н.е. Єгипет розпався на тих, що ворогували між собою і дрібних держав. Занепад іригаційної системи і сільського господарства. Розвиток ремесла і торгівлі обумовлював зростання міст, зацікавлених в єдності країни, що служило передумовою для її нового об'єднання і відновлення іригаційного господарства. При Ментухотепе I країну знов було об'єднано під гегемонією Фів, які стали столицею Єгипту.
Середнє царство (ок. 2050 – 1783 рр. до н. э.) XII династії, при якій проводилися крупні іригаційні роботи у Файюмськом оазисі. З'явилися бронзові вироби. Розширився обмін з Сирією, Критом, на півдні – з Пунтом. При перших фараонах XII династії міжусобні війни ще продовжувалися. Лише при Аменемхете III (2-а пол. 19 ст. до н.е.), що подавив війну, зміцнилася централізована влада (столицею Єгипту став р. Іттауї). Проте посилення майнової нерівності викликало повстання бідноти, яке привело до нового розпаду країни.
Другий розпад Єгипту (1715 - 1554 рр. до н. е.) До Єгипту вторглися з північного сходу племена гиксосів. Яхмос I (Амасис) вигнав гиксосів з Єгипту.
Нове царство (1552 – 1070 рр. до н. е.). Почала широко застосовуватися бронза, з'явилися перші вироби із заліза, удосконалювалися техніка обробки металу, конструкція ткацького верстата і плуга, набули поширення колісні вози, розвивалося склоробне ремесло. З скорених і сусідніх країн як дань і шляхом обміну доставлялася сировина: срібло, свинець, мідь, ліс з Сирії і Палестини, золото, слонова кість з Куша, пахощі, цінні породи дерев з Пунта.
Збереглися вісті про флот, споряджений царицею Хатшепсут в Пунт.
Небувалих розмірів досягло приватне рабовласництво. Апогей могутності Єгипту був досягнутий при Аменхотепе III (в II половинах 15 ст. до н.е.). Посилення храмів, що отримували від фараонів величезні земельні наділи, рабів, золото і т. д., привело до зіткнення жреців з царською владою. Прагнучи ослабити жреців і номову знать, Аменхотеп IV (Ехнатон), спираючись на дрібних і середніх землевласників, провів релігійну реформу, відмінивши культ старих богів, і ввів культ єдиного бога сонця – Атона. Боротьба між фараоном і жрецями ослабила Єгипет, в 1-ій половині 14 ст. він втратив майже всі північні володіння. Після смерті Ехнатона при фараонах Тутанхамоне і Хоремхебе жреці та знать добилися відновлення старої релігії. При Рамзесі XII влада у Фівах фактично перейшла до верховного жерця бога Амона – Херіхору.
Пізній (Лівійсько-сансський і Персидський) період (1070-332 рр. до н. е.) характеризується повсюдним розповсюдженням заліза, широким розвитком грошового звернення і лихварства, розоренням мас трудящих, подальшим розповсюдженням кабального рабства і в той же час спробами заборони поневолення за борги (закони фараона Бокхоріса). Після чергового розпаду Єгипту в 2-ій половині 11 – початку 10 ст. ватажок лівійських військових поселенців Шешонк в середині 10 ст. запанував в Бубастісе і поклав початок XXII династії, фараони якої прагнули об'єднати Єгипет в єдину державу. Зав'язуються тісні торгівельні зв'язки з Грецією та іншими країнами східного Середземномор'я, в Дельті грунтується грецька колонія Навкратіс, проривається канал, що сполучав Ніл з Червоним морем. Проте ослаблений Єгипет не міг відобразити армію персидського царя Камбіса і в 525 до н.е. був покірний і включений в Персидську імперію. Близько 404 р. до н.е. Єгипет тимчасово добився незалежності, але в 341 р. до н.е. був знов покорений персами, а в 332 р. До н.е. завойований Олександром Македонським.
Греко-римский період датований 332 р. до н.е. – 395р. н.е. В Єгипті виникли нові центри ремесла і торгівлі, розширилися торгівельні зв'язки (аж до Аравії і Індії). Важкий податковий гніт і система державних монополій примушували землеробів і ремісників покидати поля і майстерні. Скоротилося виробництво, звузився ринок, настала криза. Завоювання Єгипту римлянами і перетворення його в 30 р. до н.е. в римську провінцію. Після розділення Римської імперії в 395 р. н.е. Єгипет став провінцією Східної Римської імперії (Візантії). У 619 р. персидський цар Хосров II захопив Єгипет. У 639-642 рр. Єгипет був завойований арабами.

2. Аналіз основних напрямків в науці Древнього Єгипту
2.1 Писемність
В період Раннього царства єгипетська писемність вже склалася. У останні десятиліття напередодні періоду I династії єгиптяни користувалися всіма основними видами знаків і всіма основними прийомами їх поєднання, якими користувалися згодом. Слово ієрогліф походить від старогрецького Ета - складна система картинної писемності була наочною, але в той же час дуже незручною. У міру того, як мова ускладнювалася і збагачувалася, писар повинен був позначати особливими знаками відвернуті поняття, власні імена і граматичні форми, які було важко, а деколи і неможливо передати картинними знаками. Природно, що в міру ускладнення мови писемність повинна була спрощуватися. Окремі картинні знаки, що позначали цілі слова, почали поступово набувати значення складів. З часом картинні знаки, що позначали цілі слова або двохбуквене коріння, – склади, перетворилися на алфавітні знаки. Таким чином, вже в епоху Древнього Царства утворюється алфавіт, що служив для позначення 24 основних звуків. Проте писарі не могли відмовиться від пережитків картинної писемності і перейти до системи листа, що містить одні лише алфавітні знаки, вони довго ще користувалися одночасно знаками, що позначали склади, окремі слова і навіть цілі груп слів, а також картинними визначниками даної смислової групи. Писали єгиптяни горизонтальними строчками, які часто читалися зверху вниз. Матеріалом для листа служив камінь, дерево, череп'я, шкіра, полотно, папірус, який уживався в Давньому Єгипті найчастіше. Вже в епоху Древнього Царства у зв'язку з необхідністю складання ділових документів з'являється скоропис, який ми услід за греками називаємо староієратичним листом (ієрогліфи переводилися в умовні знаки). Самий вдосконалений скоропис, так звана демотика, що нагадує сучасну стенографію, з'явилася в VIII ст.. До н.е. Окрім писемної існував обгортковий або «купецький» папір. Була і подібність картону, з якого робили футляри для мумій.
Особливих змін в лексиці та граматиці, розмовної і літературної єгипетської мови в період Середнього царства не сталося. Приблизно в 2000 р. До н.е. в дельті Нілу з'являються фінікійці, які після знайомства з писемністю древніх єгиптян створюють перший в світі «алфавітний лист».

2.2 Математика

За часів Раннього і Древнього царств єгиптяни накопичили відому суму знань. Розвитку обчислювальної справи сприяло будівництво (точність будівельних прикладів і досконала розмітка фарбою кутів нахилів, глибини рівнів виступів на пірамідній кладці).
Про математичні знання єгиптян можна судити по математичному папірусу кінця Середнього царства, що зберігся. Система рахунку в Єгипті була десяткова, проте запис чисел проводився більш ускладненим шляхом, тобто у єгиптян не було знаку для нуля. Єгиптяни знали 4 арифметичних дії. Складання і віднімання проводили звичайним способом. Для множення двох чисел одне з них представляли у вигляді суми чисел лави 1,2,4,8,16 і так далі, потім, користуючись таблицями, знаходили твір іншого числа на числа цієї лави і таким чином зводили множення даних двох чисел до складання цих творів. Наприклад, множення на 13 виходить множенням спочатку на 2, потім на 4, потім на 8 і складанням результатів множення на 4 і на 8 з первинним числом: для обчислення 13x11 писали:
*1 11
 2 22
*4 44
*8 88
і складали всі числа, відмічені зірочкою, що дає 143.
При діленні прагнули знайти число, па яке треба помножити, щоб отримати ділення єгиптяни знали арифметичну і геометричну прогресію. Найчудовішою межею єгипетської арифметики є дії з дробами. Всі дроби зводяться до сум так званих основних дробів, тобто дробів, що мають чисельником одиницю. Єдиний виняток становив дріб, для якого існував спеціальний символ. Зведення до сум основних дробів проводилося за допомогою таблиць, які давали розкладання дробів вигляду , - єдине необхідне розкладання, оскільки множення було двійним. Папірус Рінда дає таблицю, в якій приведені розкладання на основні дроби для всіх непарних n від 5 до 331. Розквіт математичних знань можна віднести до періоду Середнього царства, коли Єгипет переживав економічний підйом, що позначилося на зростанні всієї культури. У математичному папірусі видно початок алгебри – вирішення рівнянь з двома невідомими, для позначення невідомого єгиптяни користувалися терміном «хау» або «аха» (буквально “купа”). Тому єгипетську алгебру інколи називають «хау-розрахунком».
В завданні мова йде про кількості хліба і різних сортів пива, про годування тварин і зберігання зерна, і це вказує на практичне походження такої заплутаної арифметики і примітивної алгебри. У деяких завданнях виявляється теоретичний інтерес, наприклад в завданні, в якому потрібно розділити сто хлібів між п'ятьма людьми так, щоб їх долі складали арифметичну прогресію і щоб одна сьома суми трьох великих доль дорівнювала сумі двох менших. Зустрічається і геометрична прогресія в завданні про сім будинків, в кожному з яких є сім кішок, кожна з яких поїдає сім мишей і т. Д., що виявляє знання формули для суми членів геометричної прогресії.
2.3 Геометрія
Найдавніші з доступних нам документів (вавілонські таблички, єгипетський папірус) дозволяють передбачити, що існує безпосередній зв'язок між витоками геометрії і вимогами повсякденного життя: виготовлення і прикраса предметів побуту, будівництво житлових будівель, комор і похоронних пам'ятників, обчислення майданів полів і т. Д. Геродот зводить витоки єгипетської геометрії до необхідності після кожного розливу Нілу по-новому справедливо розподіляти поля між їх власниками, підтверджуючи тим самим матеріальність походження геометрії. Як і вавілонська, єгипетська геометрія була практичною. Єгиптяни правильно обчислювали майдани деяких прямолінійних фігур, таких, як прямокутник, квадрат, трикутник і трапеція. Похоронна камера фараона Рамзеса II (прибл. 1300 р. До н. е.), яка залишилася незакінченою, дає нам уявлення про те, як єгиптяни прикрашали внутрішні стіни, і підтверджує те, що їм були знайомі елементарні властивості подібних фігур і зачатки теорії пропорцій. Крім того, єгипетські писарі уміли розраховувати кількість матеріалів, потрібну для будівництва пам'ятників і пірамід, місткість комор і т. Д.
Єгиптяни Середнього царства вже використовують число «Пі»= 3,16. Разом з тригонометрією об'ємних тіл розробляється система правил золотого перетину.
Золотий перетин – ділення відрізання в крайньому і середньому відношенні, при якому одна частка в стільки ж раз більше іншої, в стільки сама менше цілого. Відрізок AB ділиться в золотому перетині шляхом наступних геометричних побудов:
AF=FB=BD
AB:AC=AC:CB=1,618
На основі вищезазначеного створені пропорції староєгипетського канону – вісім пропорційних величин, отриманих з геометричних побудов після ділення сторін початкового квадрата (М) в золотому перетині. Перетин діагоналей, проведених в точки ділення сторін в золотому перетині, утворює два малі квадрати. Відрізки між вершинами і точками перетину сторін малих квадратів. Відрізки між вершинами і точками перетину сторін малих квадратів і складає шукані вісім пропорційних величин (в порядку зростання – R,J,E,N,O,S,C,A). Для канонічних типів статуй і рельєфів максимальний розмір фігури – рівень носа, рота, шиї, плечей, пояси і так далі, визначається вісьма послідовно зростаючими величинами, що відмірюють від верхньої межі.
Головним результатом знань геометрії є знамениті піраміди Єгипту.

2.4 Астрономія

Папірус Карлсберг I, в якому зустрічається приведений опис зоряного неба, включав довідник і збірку коментарів до небесних карт, змальованих на стелях храмів. Цей папірус складається з 13 розділів, що містять інформацію про простір, перебіг часу, рух сонця і закономірності Всесвіту. У «Книзі опису руху зірок» мовилося про те, що місце бога Ра на нічному горизонті займає Осиріс-ях. Серед міріад зірок особливе місце належало Сіріусу, що ототожнюється з Богиней Ісидой і Богинею Сехмет. Вважалося, що Богиня Сехмет, що має левову голову, щороку поверталася до Єгипту після довгої подорожі і наповнювала води Нила. Родючі землі (Та Кемет) в подяку за милість богині обдаровували єгипетський народ хорошим урожаєм. На стелях похоронних пірамід, зведених в епоху V – VI династій, бог Осиріс змальовується таким, що пливе в турі. Його лице звернене назад до тури Сиріуса-ісиди і зірки Сепед, що пливе за ним. Зірка Сепед в давньому Єгипті втілювала Хору — Бога з соколиною головою. Єгиптяни вірили в те, що зірки зароджуються в озері і підносяться на небеса.
Вже в епоху Середнього царства єгиптяни описали п'ять планет сонячної системи: Юпітер, Сатурн, Марс, Меркурій і Венеру. Сатурн, званий «Хор — Бик небес», «Східна зірка, що перетинає небо» або Себа Іабті Джа Пет, представлявся єгиптянами, як людина з головою бика. У руці він тримав скіпетр уас, що був символом верховної влади. Марс — що «Пливе спиною вперед», «Страшний Хор», Хор Джесер виглядав, як сокіл з розпростертими крилами. На зміїній шиї Хора Джесета розташовувалися три зміїні голови. Зустрічалися зображення, де голова сокола була увінчана білою короною Верхнього Єгипту. Меркурій, іменований Себег, «Сетх у вечірніх сутінках — Бог в уранішніх сутінках», або Сетос Ем Юшка Нечер Ем Уайт представлявся в образі сокола з шиєю змії і головою Бога Сетха. Венера, яку називали «Перетинаюча зірка», або Себа Джа змальовувалася в образі фенікса, що відроджується з попелу, Бену. Зображення планет зустрічаються на стелях багатьох гробниць і заупокійних храмів. Вельми цікаві планетарні зображення, що супроводжуються ієрогліфічними текстами збереглися в птолемівських храмах Хнума в Есне, Міна в Коптосе і Хатор в Дендере. На особливу увагу заслуговують зодіаки на стелі гробниці Сененмута — єгипетської вельможі. Це похоронна споруда була зведена на території Дайр эль-Бахри в XVI столітті до н.е. (період XVIII династії) архітектором цариці Хатшепсут, дочці Тутмоса I. Тут, так само як і в гробниці фараона Мережі I (XIII століття до н. е.) на зоряній карті показані північна і південна сторони небозводу, зірки, по яких можна визначити нічний час, північні навколополюсні сузір'я, а також нанесена лінія небесного меридіана, що минає на широті Фів.
На карті небосхилу розміщувалися «Зірки Бога Ра», «Божественного лева», крокодила Хетеп Редуї, Бога Себека (владики вод), Сокола, Стовпа. Жодне зображення зоряного неба не обходилося без особливих небесних божеств, що охороняли мир мертвих. Цими духами були сини Хору: Що «бачить отця свого» Мааенітеф, «Створив тіло своє» Іренджетеф, «Сам створив ім'я своє» Ірренефджесев і деякі інші. Хід богів очолювала Ісида, замикав правлячий або недавно померлий цар Давнього Єгипту. У північній частці зоряної карти єгиптяни розташовували 12 кругів. Кожен круг, що представляє певний місяць, був роздільний на 24 частки, відповідної добовому перебігу часу. Передбачається, що використання таких кругів надало велике значення на розвиток астрономії в Давньому Єгипті. При розкопках гробниць фараонів Рамзесів VI, VII і IX, побудованих в період Нового царства, дослідниками були виявлені зображення унікального «зоряного годинника», що складається з півмісячних інтервалів. Вони мали не 12, як раніше, а 24 ділення. Кожне зображення супроводилося текстом, що пояснює, яким чином можна визначати час в темноті ночі. Малюнок був таблицею з дев'яти вертикальних і тринадцяти горизонтальних ліній, які означали нічний годинник. Поряд з таблицею було поміщено зображення сидячого жерця. Слідуючи описаним поясненням, два жерці вночі сідали на вершині храму з півночі на південь лицем один до одного. Один з них дивився на обличчя іншого через отвір в спеціальному пристосуванні і відзначав на карті положення потрібної зірки (біля лівого ока, біля правого ока, напроти серця і т. Д.) Таким чином, за допомогою таблиці і опису жерці досить точно могли визначати нічний час.
В період Нового царства знали вже сузір'я Зодіаку. Для спостережень над зірками користувалися схилом . Був створений водяний годинник клепсидра*. Денний час встановлювався по сонячному годиннику, гномонам, що складалися з двох дерев'яних брусків, сполучених разом. На одному бруску, що розташовувався на плоскості в напрямі зі сходу на захід, були ділення; інший був поставлений своєю широкою стороною перпендикулярно до першого в напрямі з півночі на південь. Тінь, що відкидається другим бруском, потрапляла на ділення першого і таким чином фіксувала денний час. Час цей, як і нічне, був розділений на 12 часток від сходу до заходу сонця.
Також з'явився виклад здогадки про те, що відповідні сузір'я знаходяться на небі і вдень. Вони невидимі вдень, оскільки на небі знаходиться Сонце.
Про староєгипетських астрономів до теперішнього часу дійшли дуже мізерні відомості. Єгиптяни вважали, що календар, орієнтований на зірку Ісиди, був винайдений знаменитим мудрецем і творцем пірамід фараона Джесера Імхотепом.

2.5 Календарі

У пізніший період разом з астрономією почала розвиватися астрологія. Староєгипетські астрологи склали календарі сприятливих і несприятливих днів. Ці розрахунки безпосередньо зв'язувалися з життям богів. Так, перший день місяця Мехир вважався за щасливий у зв'язку з тим, що цього дня «Ра своїми руками підняв небесний звід», а третій і тринадцятий день того ж місяця вимагали особливої обережності. У третій день Сетх перешкодив плаванню Шу, а в тринадцятий — очі Сехмет ставали жахливими і насилали на людей хвороби. За найнебезпечніший в році вважався третій з п'яти божественних днів — День народження Сетха. Цього дня заборонялося веселитися, запалювати світло в житлі і вимовляти ім'я Сетха.
Ведучи багатовікові астрономічні спостереження, єгипетські жерці встановили, що три природні явища відбуваються практично одночасно: літнє сонцестояння, початок розливу Нила і перший уранішній схід яскравої зірки Сотіс (греки іменували зірку Сіріус). Приурочивши початок року до сходу зірки Сіріус і літньому сонцестоянню, що збігалося з ним, можна було визначити час розливу Нила, що настає. Це ж дозволило єгипетським жерцям розрахувати довжину астрономічного року, спочатку визначивши в нім 360 днів. В результаті багатолітніх спостережень староєгипетські жерці-астрономи створили сонячний календар: рік складався з 365 діб і ділився на 3 сезони по 4 місяці в кожному (недолік: він коротше тропічного на 0,2422. діб, так що за 1460 років різниця складала 1 рік); кожного місяця складався з трьох 10-денних тижнів, останні 5 днів року оголошувалися святковими. Близько 238 р. До н.е. в календар були внесені що підвищують його точність поправки. Небо було розділене на 23 сузір'я. Створені зоряні таблиці. Для визначення часу використовувався сонячний (в т.ч. переносні) і водяний годинник.
2.6 Медицина
Древні єгиптяни не вважали магію і медицину чимось несумісним, тому заняття медициною входили в перелік обов'язків певної гілки жрецького клану. Всі хвороби вважалися за порушення індивідуальної рівноваги між пацієнтом і космосом, тому лікування проводилося не лише на фізичному рівні, але і на інших. Інколи лікування пацієнта розглядувалося як битва Гора проти Сету (тобто бою Порядку з Хаосом). К. Жак приводить серію приголомшливих свідоцтв про техніку лікування, яку використовували древні єгиптяни. Багато хто з цих прийомів мав явно шаманський характер і були буквально переповнені магічним підтекстом. Одним з найбільш впливових символів, використовуваних древніми єгиптянами в їх мистецтві лікування, магії і захисту, було Око Гора. Його можна було зустріти скрізь: вирізаним на саркофагах, стелах, бортах човнів. Тоді вважалося, що Урей, або змія, що розташовувалася на переносиці пануючи як Око Ра», що «горіло, здатна розсіяти всіх противників. Але при цьому ми знаємо, що на стеле Меттерніха змальовано два ока: «праве божественне Око» і «ліве божественне Око», кожне з яких несло певне значення. Так ліве (місячне) Око, по суті, було Оком Гора, або Оком Зцілення, тоді як праве Око (Урей) було більше пов'язане з магією і захистом.
Головним богом лікування був Той, хоча найголовнішим лікарем єгиптяни вважали Імхотепа (єгиптяни вірили, що він це Нефертум, син Пташка і Сехмет), якого згодом також обожнювали. Єгиптяни вважали, що Гір приносив зцілення фізичному тілу; розумове здоров'я знаходилося у володінні Баст і котячих божеств (хоча К. Жак відзначає, що жерці левоголової богині Сехмет були не лише магами, але також фахівцями в медицині і хірургії). У Фіванський період за божество, що приносить здоров'я, вважався Хонсу.*
Розвитку медичної науки сприяв звичай муміфікації трупів, під час якого жерці і лікарі могли вивчати анатомію людського тіла і його внутрішні органи. За досягнення староєгипетської медицини можна вважати вчення про кровообіг і серце як його головний орган. Єгиптяни встановили зв'язок між пошкодженнями головного мозку і розладом функцій частин тіла, наприклад, нижніх кінцівок. Вже в найдавніший період була розвинена спеціалізація лікарів: так, розрізнялися лікарі “утробні”, очні, зубні. Уживалися такі ліки, як товчене копито осла, або “молоко жінки, що народила хлопчика”. При огляді хворого вважалося обов'язково промацати пульс. Папірус Еберса (виданий в 1875) указує, що лікар повинен знати “хід серця”, від якого йдуть судини до всіх членів, що всякий жрець богині Сохмет, всякий заклинатель, стосуючись голови, потилиці, рук, долоні, ніг – скрізь стосується серця, бо від нього направлені судини до кожного члена. У Єгипті застосовувалася хірургія при пораненнях, а в деяких випадках – масаж. У папірусі є багато рецептів різних ліків, які, як і виготовлення пахощів, фарб і т. П., а також досвід, отриманий при виробленні скла і фаянсу, сприяли розвитку хімії. Так, при шлункових захворюваннях застосовували промивання, вживали блювотне. Єгипетські жерці-лікарки навчалися в спеціальних школах при храмах, які були відомі в Новому царстві. Підбір учнів по соціальному складу в ці школи був предметом особливої турботи касти жерців.
У епоху Середнього царства був створений перший в світі словник (словник), що нагадує сучасну енциклопедію (більше 300 назв птиць, рослин, тварин, позначень часток тіла, найменувань міст і фортець, сортів масла, 20 скорочених позначень порід і видів худоби і так далі). Написаний медичний лікарський порадник жіночих хвороб, а також довідник ветеринара. У новому царстві з'явилися лікарські порадники з описом кровообігу, лікування ран, пролому черепа і пошкодження внутрішніх порожнин носа.

2.7 Металургія
Під час Раннього царства у великій кількості проводився посуд з глини з подальшим випаленням. У ходу був також посуд з особливого складу – так званого єгипетського фаянсу. Уживався і мідний посуд, а також був поширений посуд з каменя, особливо з м'якшого (алебастру), такого, що легко піддається обробці знаряддями з міді. Вже в ті часи уміли виготовляти писемний матеріал - папірус. Досконалості досягло будівництво з цеглини-сирцю, цегельний звід єгиптяни уміли виводити вже при I династії. Разом з цеглиною широко користувалися деревом.
У Єгипті при розкопках знайдено немало кременевих ножів, скребків, свердел, кременевих лез, кам'яних свердел. Мідь і золото кували каменем, затиснутим прямо в руці. Каменями оббивали твердий камінь, що не піддавався обробці за допомогою міді. Кам'яними були також лощила. Проте мідні знаряддя також знайдені в значній кількості (різні ножі, різці, тесла, сокири, пили, зображення на стінах гробниць мідних знарядь у дії в руках майстрів). Мідь зазвичай кували. Торжество знарядь з міді і їх широке застосування виражалося в небаченому розмаху будівництва з м'якого каменя (вапняку). Мідь в Древньому царстві уживалася в природному її вигляді, без штучного сплаву олова. Знаряддя з міді були м'якими. Залізо вважалося за дорогоцінний метал і вироби з нього мали золоту оправу. Поки залізо не мало широкого застосування.
При Аменемхете I почали з'являтися вироби, де сплав міді з оловом дуже близький в процентному відношенні до бронзи. Мідь міцніша, твердіша, зносостійка. З нового сплаву виконані деякі знаряддя виробництва: шкрябання, свердла, різці, статуетки; ускладнився пристрій металевих інструментів (знімно-накладні приставки до виробу для свердління, зачистки. Комплектність використання однієї і тієї ж основи для проведення різних робіт в побуті і на виробництві: скребти, свердлити, зачищати). Сокира, за рахунок появи особливої шпильки на підставі металевої частки, що дозволила щільніше захопити топорище, стала надійнішою.
В період Середнього царства в долині Нила було освоєно склороблення (як наслідок – поява нових ювелірних прикрас, посуди, розвинулося лікування).
Удосконалювалася деревообробка (вироби з лівійського кедра і киликійської сосни). Для обробки дерева застосовувалися сокири, пили, тесла, різці, свердла, калатала.
Великих успіхів досягли єгиптяни в обробці золота і срібло, з якого вони виготовляли справжні шедеври мистецтва.
За допомогою окислу заліза готувалося золото з ясно-яскраво-червоною поверхнею і так далі Невеликі судини витягувалися інколи з гірського кришталю. Відкривалися склоробні майстерні. Виготовлення скла в Новому царстві розвинулося у велику ремісничу промисловість.
Мистецтво муміфікації досягло розквіту. З міді відлилися порожнисті зображення (маска Тутанхамона).

3. Інші галузі наукового знання

3. Іригація
Землеробство в Єгипті можливо лише при штучному зрошуванні, то ще в до династичну епоху починають споруджуватися канали і греблі. Для поливання полів застосовували журавель (шадуф, якнайдавніші зображення його датовано 14 ст. до н. е.) і пізніше - водопідіймальне колесо (саккие). В результаті об'єднання країни після першого розпаду Єгипту з'явилася можливість відновити осушно-зрошувальну мережу. Створення водосховища, сполученого каналом з Нилом і розгалуженій мережі зрошувальної системи у фаюмському оазисі. Починається освоєння нових територій. Вісті про голод перестають зустрічатися в древніх рукописах. Проте технологія землекористування знаходилося у стадії формування. За часів Середнього царства в районі Мерідова озера були вироблені масштабні осушні і іригаційні роботи (на майданах, що звільнилися, вирощували злаки, згадуються новий сорт зернових – полба – «нижньоєгипетський» ячмінь).
3.2 Фізика
Винахід водяного годинника – клепсидр (кишенькові, нашийні єгипетські годиннички), сонячного годинника. Грандіозне відкриття древніх єгиптян – для зменшення сили тертя раби лили масло під полози візків (при будівництві пірамід). З'являється вчення про воду – основу всіх речей.
3.3 Географія
Розвиток і накопичення географічних знань пов'язаний з далекими морськими плаваннями і експедиціями вгору за течією Нілу в глибину Африки. Ще в період Древнього царства єгиптяни плавали уздовж східного, азіатського берега Середземного моря, вивозили з Лівану кедрові стовбури, плавали уздовж берегів Червоного моря на південь в країну Пунт. На початку третього тисячоліття до нашої ери одну з таких експедицій очолив єгиптянин Ханну. У завдання експедиції входили пошуки слонової кісті, коштовних каменів, благовонних смол і рослин. Близько 2000 до н.е. єгиптянин Синухет зробив велику подорож в країну Кедем, тобто на схід. За 1500 років до н.е. по розпорядженню правительки Єгипту Хатшепсут була організована експедиція на побережжі Червоного моря. До нас дійшли шматки докладних креслень карт гірських промислів пустелі.

Список використаної літератури

 

1.                Авдиев В.И. История Древнего Востока – М: Государственное издательство политической литературы, 1953.
2.                Бонгард-Левина Г.М. Древние цивилизации – М : Мысль, 1989.
3.                Вейс Г. История культуры народов мира. Древний Египет. Зарождение мировой цивилизации - М, 2005.
4.                Всемирная история под ред. Поляка, Маркова – М: ЮНИТИ, 1997
5.                Древний мир http://ancient.gerodot.ru/topics/data/egypt/index.htm
6.                Египетское письмо http://ru.wikipedia.org/wiki/Египетское_письмо
7.                Египетская система счисления
http://ru.wikipedia.org/wiki/Египетская_система_счисления
8.                Наука Древнего Египта
 http://egypt-info.ru/about/sience/ancient_sience/mathematics.html
9.                Петровский, Матвеев Египет-сын тысячелетий - Ленинград: Гос. Изд. Детск. Литературы, 1959.
10.           Техника и наука Древнего Египта http://www.proegypt.info/2-2.html
11.            Энциклопедия «Кругосвет» http://www.krugosvet.ru/

---