Реферат
з митної справи
"Характеристика методів митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності"
2009

Сучасний етап ринкової трансформації економіки України передбачає, насамперед, розбудову таких елементів економічної системи, які, з одного боку, здатні забезпечувати рівні умови для здійснення господарської діяльності для усіх суб'єктів господарювання, а з іншого — слугують інструментами державного впливу на загальну ситуацію в економіці.
Це повною мірою стосується формування митно-тарифної системи регулювання зовнішньоекономічних відносин.
Залежно від критеріїв поділу існують такі методи впливу держави на зовнішньоекономічні зв'язки через систему митно-тарифного регулювання, як адміністративні, економічні та правові.
Під адміністративними методами регулювання митно-тарифних відносин розуміють систему державних правил, нормативів, заборон, за допомогою яких країна здійснює безпосередній вплив на суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, регламентує їхню діяльність в інтересах суспільства. Як правило, дані методи домінують при функціонуванні централізовано-планової моделі господарювання.
Економічні методи регулювання базуються на використанні економічного інструментарію митної політики — митний тариф, податки, митні збори та інші види платежів. Використовуючи даний інструментарій, держава впливає на інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, відповідно і на їхню поведінку, зберігаючи за ними повну оперативну самостійність, яка відповідає природі ринкових відносин.
Тарифні методи є складовою економічного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (крім податків і зборів). Використовуючи митний тариф як інструмент митної політики, країна розв'язує, насамперед, проблеми регулювання зовнішньоторговельного обігу з іноземними державами, захисту національного товаровиробника, поповнення державного бюджету ціною надходжень від зовнішньоекономічних операцій.
Будь-який суб'єкт господарської діяльності функціонує у відповідному правовому середовищі, яке формується на основі законодавчої бази, тобто правила поведінки суб'єктів визначаються законодавством тієї країни, на ринку якої функціонує підприємство.
Економічні можливості підприємства у сфері зовнішньоекономічної діяльності обмежені правилами і обов'язками, які надає їм організаційно-інституціональна підсистема функціонування економічної системи суспільства. Суть даної підсистеми визначається тією роллю, яку відіграє процес організації в забезпеченні і упорядкуванні системи господарювання в цілому. Використання в механізмі зовнішньоекономічного співробітництва організаційно-інституціональних інструментів дає змогу упорядкувати складну систему взаємодії різних форм міжнародної організації виробництва і міжнародного обміну, взаємозв'язків між ними, взаємозалежності внутрішньої й зовнішньої сфери економіки. У процесі взаємодії всіх суб'єктів зовнішньоекономічних відносин відбувається формування міжнародної організаційної структури виробництва, розвиток організаційних форм і принципів його регулювання.
Інституція — така організація суспільних відносин, яка втілює в собі норми економічного, політичного, правового життя суспільства. У даному контексті поняття інституціонального механізму охоплює всі організаційні ланцюги міждержавного і міжнаціонального співробітництва. Водночас, визначаючи структуру міжнародного інституціонального механізму як сукупності організаційних заходів потрібно враховувати його міжнародну специфіку, метод створення правових норм, правового регулювання даного механізму, правового статусу організаційних утворень і суб'єктів правовідносин.
Правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності має відповідати двом критеріям: враховувати специфіку предмета і задовольняти потреби суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому основне завдання — створити сприятливий правовий клімат для реалізації економічних інтересів суб'єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічних відносин.
Слід зауважити, що правові норми, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність, утворюють певний комплекс, який включає як міжнародно-правові, так і національно-правові норми. Цей комплекс характеризується як сукупність пов'язаних ієрархій і взаємопідлеглістю міжнародних і національних правових норм, що взаємодіють між собою і у своїх структурних частинах, які регламентують зовнішньоекономічні зв'язки України.
При цьому митно-тарифні норми відіграють важливу роль у системі правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Це пов'язано з тими функціями, які виконують митно-тарифні регулятори при обслуговуванні міжнародних економічних відносин.
Митно-тарифні норми, які є складовими формування правового механізму функціонування підприємств у сфері зовнішніх зв'язків, можуть мати як спеціальний, так і загальний характер. Те ж саме стосується нормативних документів, хоча в актах загального характеру трапляються й окремі норми, спеціально розраховані на митно-тарифні відносини. Загалом нормативні акти, які регулюють даний вид взаємовідносин, можна умовно розділити на чотири групи:
1. Першу складають: Декларація про державний суверенітет України, яка започаткувала правову норму про самостійне створення Україною власної митної системи (Розділ VI) та Конституція України, якою регламентуються положення щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17) і встановлюється конституційна норма, згідно з якою засади зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної системи визначаються винятково законами України (стаття 92, п. 9).
2. До другої належать:
• Акти, в яких закріплені основні принципи організації і напрями здійснення митно-тарифної політики України. Насамперед, це Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та Митний кодекс України. Дані нормативні документи визначають основні правові засади функціонування митної системи України, головні напрямки митної політики країни; систему органів державного регулювання митної справи. Так, Митний кодекс регулює діяльність служб митного контролю, їх права та обов'язки, порядок митного контролю, організацію митної служби та інші близькі за характером питання, такі як розподіл функцій законодавчої та виконавчої влади в митній галузі.
• Акти, які складаються із систематизованих норм, зокрема Закон України «Про Єдиний митний тариф», який практично регламентує тарифну політику в Україні. Ним визначається порядок, методологія митного обкладення та пов'язані з цим дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. До даної групи належать також постанови та розпорядження КМУ з питань організації та забезпечення митної справи: здійснення загального керівництва митною справою; встановлення розмірів мита, митних зборів і плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів і відомств України в галузі митної справи.
• Акти щодо поточних операцій. Це найбільш чисельна група нормативних документів, які регламентують широке коло відносин, — постанови, інструктивні листи, накази, які приймаються і видаються, у першу чергу, Державною митною службою України з питань митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також спільні акти ДМСУ та інших центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які видаються на підставі пункту 8 Положення про ДМСУ. Такі нормативно-правові акти (спільні накази, інструкції, положення), як правило, стосуються спільних заходів щодо транспортування й оформлення вантажів, які переміщуються через митний кордон України, функціонування пунктів пропуску, організації боротьби з митними правопорушеннями тощо. Найважливіші спільні акти розглядаються та затверджуються на засіданнях спільних колегій ДМСУ та МВС, Дєржкомкордону, Міністерства фінансів, Державної податкової адміністрації та інших міністерств та відомств.
Запропонована класифікація законодавчих актів дозволяє чітко розмежувати сфери дії даних нормативних документів. Так, Митним кодексом регулюються питання, які пов'язані з процесом формування національної митної системи в цілому, тобто це питання, які не є, як правило, предметом міжнародних переговорів, а сфера їхньої дії — це національні закони держави, хоча не виключається можливість уніфікації національних правил роботи митних служб різних країн та їх базування на багатосторонніх міждержавних та інших угодах, які спрощують митні процедури.
Об'єктом регулятивної дії Закону «Про Єдиний митний тариф» є митний тариф, методи встановлення і стягування мита, надання митних пільг і под. Як правило, саме питання застосування мита, рівня митних ставок, структури мита стають об'єктом міжнародних переговорів, тобто ця сфера регулюється міжнародними угодами. Слід зауважити, що Митний кодекс повинен бути стабільним правовим інструментом з одночасним оперативним реагуванням на зміни у внутрішній і зовнішньоекономічній обстановці, але при їх внесенні має бути певна послідовність.
Нині, особливо у сфері митного оподаткування в Україні, відсутня стабільність національного митного законодавства. За період 1993-1999 pp. до діючого митного тарифу було внесено зміни близько 60 постановами Кабінету Міністрів України і 5 Законами України (які стосуються підакцизної і сільськогосподарської продукції 1-24 груп ТН ЗЕД).
Таким чином, прийнятий у 1993 р. Митний тариф практично змінений на 95%, тобто фактично з 1998 р. діє новий Митний тариф. Така нестабільність митного законодавства не дає змоги суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності ефективно спланувати реалізацію економічних інтересів у сфері світо господарських зв'язків.
У 1998 р. з 9 494 товарних під позицій актами законодавства змінені ставки ввізного мита на 2 714 товарних під позицій (28,6% від загальної кількості), з них 1 478 товарних під позицій змінено постановою Кабінету Міністрів України від 9.12.98 № 1935 «Про внесення змін до ставок ввізного мита на окремі види товарів і до деяких постанов Кабінету Міністрів України».
Вищенаведені нормативні документи регламентують конкретну реалізацію на практиці основних правових норм у сфері митно-тарифних відносин, які задекларовані національним законодавством. Водночас правовий режим митно-тарифних відносин має лише для нього характерні особливості. Насамперед тому, що у даній сфері питома вага міжнародних договорів України як джерела правових норм значно вища, ніж в інших галузях економіки, а отже, національне право не є абсолютно домінуючим. Навпаки, коли існує суперечність між правовою нормою, внутрішньою і міжнародною нормою законодавства, то застосовується остання.
При цьому міжнародне право визначають як сукупність правових норм і принципів, які регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного спілкування в процесі їх співробітництва. Під предметом регулювання міжнародного права розуміються всі сфери міжнародних відносин між усіма суб'єктами даної системи права.
Під впливом загальних процесів розвитку світового господарства у системі міжнародного права виникають нові галузі правового регулювання міжнародних правових відносин (комплексна галузь права): космічне право, валютне право, атомне право, транспортне право, природоохоронне право, банківське право і под. Однією із галузей міжнародного публічного права є міжнародне митне право, яке регулює міждержавні зв'язки тільки у сфері митних відносин, які виникають у процесі переміщення через митний кордон товарів, фізичних осіб, предметів, послуг і капіталів. Основними завданнями митного права є:
• забезпечення міжнародної економічної безпеки і беззастережного виконання невід'ємного суверенного права держави вибору власної митної системи;
• свобода міждержавного спілкування від свавілля і незаконних ембарго, бойкотів, торгових, митних, кредитних та технологічних блокад;
• забезпечення використання міжнародних відносин з метою уникнення експлуатації менш розвинутих в економічному відношенні країн більш розвинутими в промисловому відношенні державами; не допуск політичного тиску; усунення неправомірних економічних відносин;
• сприяння розбудові міжнародних економічних відносин на принципах поваги до державного й економічного суверенітету, рівноправності і взаємовигоди, створення сприятливих умов для розвитку співробітництва між державами у сфері митних зв'язків і взаємодопомоги.
Митне право, яке є складовою міжнародного права, діє як на підставі міжнародного публічного права загальноприйнятих принципів (повага національної незалежності і суверенітету; невтручання у внутрішні справи; незастосування сили або погрози сили; повна рівноправність; повага до національних інтересів і права кожного народу розпоряджатися своєю часткою; взаємовигоди, недискримінація), так і специфічних принципів міжнародного митного права. При цьому, враховуючи особливості предмета правого регулювання даної сфери діяльності, галузеві принципи розвивають, доповнюють і конкретизують основні принципи сучасного міжнародного публічного права. До специфічних галузевих принципів міжнародного митного права належать:
• принцип сприяння становленню нового економічного порядку, який ґрунтується на справедливості, сукупній рівності національних економік, взаємозалежності, спільності інтересів, взаємовигоді в митному співробітництві між усіма державами незалежно від їх економічних і соціальних систем;
• принцип заборони прямих або непрямих дій, які мають на меті перешкоджати здійсненню економічної суверенності держави;
• принцип забезпечення постійного розширення і лібералізації світової торгівлі, який ґрунтується на універсальному використанні режиму найбільшого сприяння нації;
• принцип рівноправного використання державами переваг міжнародного поділу праці, сприяння розвитку широкому різнобічному торговельному обміну товарними масами з дотриманням рівноправності усіх форм власності на підставі використання переваг інтернаціоналізації господарського життя;
• принцип сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються;
• принцип вдосконалення організаційного механізму міжнародного митного співробітництва в рамках організацій, конференцій універсального, континентального, функціонального і субрегіонального масштабу.
Принципи міжнародного митного права як найбільш важливі і найбільш загальні правила поведінки учасників міжнародного спілкування здійснюють певний вплив на розробку міжнародних митних норм, які фіксуються конкретними правилами поведінки держав у сфері міжнародних митних відносин. Кожний конкретний принцип сприяє становленню правил поведінки. Ці загальні і конкретизовані специфічні правила, які розвивають і деталізують принципи міжнародних митних відносин держав, і є системою норм міжнародного митного права.
Джерелами міжнародного митного права є:
• міжнародний договір як загальний, так і зі спеціальних питань міжнародних митних відносин;
• міжнародний звичай, який визначений державами як правова норма;
• внутрішнє законодавство у галузі митної справи;
• прецеденти міжнародних відносин;
• практика у сфері міжнародних митних відносин;
• рішення міжнародних організацій з питань міжнародного митного співробітництва і взаємодопомоги держав.

Як додаткові джерела можуть використовуватись рішення міжнародних судів і арбітражу, а також офіційні доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права.
Міжнародний договір — це угода між державами, що зазначається, як правило, у письмовій формі з різних питань їхніх взаємовідносин у політичній, економічній, митній та інших сферах співробітництва, на ґрунті добровільності і сукупної рівності. Оскільки, міжнародний договір, на відміну від міжнародного звичаю, — зрозуміліша форма угод, яка меншою мірою піддається довільному тлумаченню, то більшість норм міжнародного митного права — це норми, сформульовані й узгоджені між державою у міжнародних договорах.
Міжнародні договори України у сфері зовнішньоекономічної діяльності створюють цілу правову систему, в якій можна виділити багатосторонні і двосторонні угоди, договори, які містять у собі загальні норми про зовнішньоекономічну діяльність, а також основні положення її питань.
Поділ міжнародних угод на двосторонні і багатосторонні залежить від їх змісту і від кількості учасників. Серед багатосторонніх угод виділяються своєю значущістю і відповідно кількістю учасників універсальні угоди, які відображають інтереси всіх держав та суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Прикладом багатостороннього договору є Конвенція 00Н про міжнародні договори купівлі-продажу товарів на наднаціональному рівні (доповнення), яка розроблена Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (УНСІТРАЛ) і прийнята у 1980 р. Застосовується вона до угод купівлі-продажу товарів між сторонами, які представлені суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності різних держав, які є учасниками конвенції. Конвенція надає право сторонам встановлювати інші правила. У Конвенції чітко регламентуються права та обов'язки продавців і покупців при здійсненні угод з купівлі та продажу товарів.

Прикладом багатосторонніх угод на регіональному рівні можуть бути документи, підписані Україною з країнами СНД.
Варто зауважити, що багатосторонні угоди визначають напрями руху міжнародного інтегрування між країнами, двосторонні договори розв'язують конкретні економічні проблеми у сфері зовнішньоекономічних зв'язків.
Як правило, предметом двосторонніх договорів є:
• торговельно-економічне співробітництво;
• заохочення та взаємний захист інвестицій;
• сприяння капіталовкладенням в економіку країн;
• промислове і науково-технічне співробітництво;
• торговельні угоди;
• проблеми кредитування взаємовідносин;
• питання, що стосуються подвійного оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Приймаючи національні законодавчі акти у сфері зовнішньоекономічної діяльності, укладаючи двосторонні та багатосторонні угоди, країна створює відповідне правове середовище, в якому взаємодіють суб'єкти господарської діяльності. Залежно від рівня включення економіки країни до світового господарства і ролі його в стимулюванні розвитку внутрішньої системи виділяють такі правові режими у сфері зовнішньоекономічної діяльності:
1) справедливий або недискримінаційний;
2) режими найбільшого сприяння;
3) національний режим;
4) спеціальний правовий режим.
Справедливий або недискримінаційний режим було вперше використано як норму міжнародного права в Гаванській хартії 1948 р. Надалі дана норма вдосконалювалася в проекті конвенції про охорону іноземної власності, запропонованій ОЕСР у 1967 p., у третій Ломейській конвенції; у конвенції про застосування багатостороннього інвестиційного агентства, проекті ООН кодексу поведінки ТНК. Посилання на справедливий, недискримінаційний режим отримало широке застосування в останні роки завдяки двостороннім угодам про заохочення і захист інвестицій. Суть даної норми в тому, що вона не відсилає до діючого зводу законодавчих актів і не передбачає конкретних норм, яких потрібно дотримуватись приймаючій державі. Посилання на цей стандарт означає лише можливість виникнення в конкретній ситуації несправедливості. В оперативному плані дана норма створює законний, попередньо узгоджений зв'язок між зацікавленими країнами: механізм розгляду конкретних питань. Як захід для встановлення переговорного процесу і його ефективного використання даний стандарт стосовно ринку дуже зручний.
Режим найбільшого сприяння — це норма недискримінації, своєрідна норма прикордонного режиму, яка однаково важлива як для торгівлі, так і для інвестицій при допуску товарів чи інвестицій у країну. Режим, що надається третій державі, автоматично поширюється і на державу, якій спочатку було надано режим найбільшого сприяння.
За суттю, норма найбільшого сприяння стала способом поширення недискримінаційного режиму на загальній підставі тільки на ті держави, які виявили готовність нести певні обов'язки, можуть отримувати право на відповідний режим з боку інших держав. Однією із таких умов є вимога прийняття національного режиму.
У сучасній міжнародній торговельній практиці трапляються поєднання обох норм — режиму найбільшого сприяння і національного режиму, тобто країна використовує як національний режим, так і більш сприятливий. Якщо відповідно до угоди між державами передбачено тільки режим найбільшого сприяння і у разі коли одна із цих країн надає національний режим у даній сфері третій країні, то друга держава із двох перших має право на надання відносно себе національного режиму.

Національний режим передбачає, що при розгляді конкретних питань іноземним суб'єктам господарської діяльності має надаватися режим не менш сприятливий, ніж суб'єктам господарювання даної держави.
Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування», прийнятого 19 березня 1996 p., для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Тобто іноземним суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності надаються такі самі права й обов'язки, що й національним. Але для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Так, відповідно до Закону України «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні», значні пільги отримало українсько-корейське спільне підприємство, засноване АвтоЗАЗом та корпорацією Daewoo з виробництва автомобілів середнього класу. Тимчасово 1 січня 1998 р. даному підприємству було надано такі пільги:
• не сплачується ввізне мито на товари, що використовуються у будівництві і виробництві автомобілів на даному підприємстві;
• звільняється від податку на землю загальна площа, що підпорядкована підприємству;
• підприємство оподатковується податками на додану вартість за пільговими ставками щодо операцій продажу автомобілів власного виробництва;
• податок на прибуток має такі особливості: податковим періодом вважається звітний податковий рік; валові доходи індексуються відповідно до офіційного індексу інфляції; не оподатковуються дивіденди, якщо вони реінвестуються;
• підприємство звільнене від зборів у Державний інноваційний фонд України.
Спеціальний правовий режим може запроваджуватися в спеціальних економічних зонах різного типу, тобто лише на даній території можуть застосовуватися окремі правові норми. Це, як правило, пільгові режими щодо окремих економічних ситуацій. В Україні провадиться експеримент в зоні «Сиваш», де діють відносно суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності цілий ряд пільг, у тому числі й пільги при митному оподаткуванні.
Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що використання всіх діючих правових режимів на різних етапах формування ринкової економічної системи в країні сприяє створенню не тільки конкурентоспроможної національної економіки, але й зміцненню країни на світовому ринку.
Міжнародний звичай — це давня форма формування норм міжнародного митного права, правило поведінки держави, яке використовується і призначається країною як обов'язкова норма.
Традиційні норми міжнародного митного права формуються у практиці міжнародних відносин внаслідок часто повторюваних дій держав, які стають правилом. Нормою вона стає лише, коли визнається усіма або більшістю країн як обов'язкове правило, що відображає загальну практику держав.
Звичай як джерело міжнародного митного права може мати як універсальний характер — з огляду на загальність визначення, так і регіональний — шляхом визнання обмежених економічних відносин у тих чи інших сферах співробітництва; наприклад, звичаї торгових портів, національні звичаї і традиції народів. Існують, наприклад, збірники «Звичаї портів», які видаються адміністраціями міжнародних торговельних портів або торговельними портами окремих держав.
У певних випадках джерелом міжнародного митного права можуть бути зв'язки (торговельного і митного характеру) і національні традиції, що мають міжнародний характер.
Ці звичаї знайшли своє відбиття в ряді документів міжнародної організації, а також у збірнику «Інкотермс» 1953, 1980, 1990 pp., Одноманітних правилах для документальних акредитивів 1974 p., розроблених Міжнародною торговельною палатою, і Загальних умов торгівлі, розроблених Європейською економічною комісією ООН та ін.
Постійний вплив практики держав на формування норм міжнародного права і міжнародного права на практику міжнародних відносин створює реальні умови, в яких вирішуються різні питання міжнародних зв'язків держав. За сучасних умов посилюється тенденція до вирішення суперечливих питань у сфері зовнішньоекономічних зв'язків шляхом переговорів і укладення міжнародних угод. Договірна практика може слугувати прецедентом, і тому має важливе значення для розвитку сучасного міжнародного митного права.
Отже, прецеденти міжнародних відносин є джерелом регулювання в даній сфері співробітництва держав.
Одним із додаткових джерел міжнародного митного права є діюча практика у сфері міжнародних митних відносин, а саме: практика митного контролю держав з реалізації норм і правил національного законодавства і норм міжнародних угод. Прикладом може слугувати система прикордонного контролю за валютою і валютними цінностями в Україні, система митного контролю за вивозом культурних та історичних цінностей Східної Німеччини, практика здійснення співробітництва митних органів на кордонах; методика визначення митної вартості; правила застосування мита і митної ставки; митне оформлення операцій з давальницькою сировиною. Головним завданням митних органів є виконання функцій захисту митної території та прискорення руху через кордон.
Світова практика розв'язання міжнародних проблем як в економічній, так і в політичній сфері засвідчила необхідність створення міжнародних організацій. Акти, що приймаються в рамках міжнародних організацій, розв'язують проблему координації діяльності держав-учасниць з імплементації юридично затверджених в їх статутах цілей міжнародного співробітництва, у відповідних сферах суспільного життя в певній сфері взаємовідносин. Такі організації створені і в системі митного регулювання світової торгівлі (Рада митного співробітництва).
Водночас, необхідно зауважити, що їх рішення мають для суб'єктів міжнародного митного права рекомендаційний характер. Обов'язкової юридичної чинності вони набувають тільки за бажанням самих держав, що підтверджується актом ратифікації. Договірна практика міжнародних організацій виходить із узагальнення міжнародно-правових норм і принципів, що регулюють їхню діяльність.