Вступ

Фінансова діяльність будь-якого підприємства, починаючи від його заснування, формування статутного капіталу, і подальші взаємовідносини з контрагентами, державою, банками, а також всередині підприємства з приводу організації внутрішньогосподарського комерційного розрахунку базуються на формуванні і ефективному використанні  його фінансових ресурсів.

Потенційні можливості економічного розвитку країни також великою мірою залежать від її ресурсного потенціалу – природних багатств, виробничих потужностей, кваліфікованого персоналу тощо. Але найважливішою складовою цього потенціалу є все ж забезпеченість грошовими коштами.

Тому для розв’язання проблеми формування і використання грошових коштів підприємств потрібна виважена, довгострокова стратегія держави щодо розвитку підприємства  та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси суб‘єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв‘язанні основних економічних проблем. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме надходженню коштів до бюджету, збільшенню дохідності підприємств.

Отже, функціонування ринкової економічної системи України можливе за умови зростання ефективності використання фінансових ресурсів. У сучасних умовах фінанси підприємств є складовою фінансової системи держави. Проте  це порівняно самостійна й особлива сфера фінансових відносин, яка має свою специфіку і принципи функціонування.

Використовувані ресурси, формуючи ресурсний потенціал окремого підприємства, є часткою ресурсного потенціалу народного господарства в цілому чи окремих його галузей. А ринкові умови господарювання, запровадження ко­мерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині важливе місце в джерелах формування фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується питома вага прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових ко­штів у формуванні грошових коштів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести повну матеріальну відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності.

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру грошових коштів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціаль­но-економічний розвиток підприємства, адже обсяг фінансових ресурсів тісно пов’язаний з обсягом виробництва, ефективною роботою підприємства. Чим більше обсяг виробництва і вище ефективність роботи підприємства, тим більше обсяг грошових коштів і навпаки.

Предметом дослідження є механізм управління грошовими коштами підприємства.

Об'єктом дослідження є підприємство "КРИВОРIЖХЛIБ".

Метою курсової роботи є дослідження механізму формування грошових коштів підприємства та розробка рекомендацій  по оптимізації їх складу та підвищенні ефективності використання.

Задачами  курсової роботи є:

-                     дослідження  основних  теоретичних аспектів формування грошових коштів;

-                     розгляд  правового забезпечення  управління грошовими коштами підприємства;

-                     пошук резервів збільшення обсягів грошових коштів.

Зміст та основні принципи організації фінансів підприємницьких структур

Фінанси підприємницьких структур – одна з основних підсистем фінансової системи держави. Це відносно самостійна й особлива сфера функціонування фінансів, яка має свою специфіку організації та принципи реалізації притаманних їй функцій. Специфіка фінансів підприємств і організацій полягає в тому, що за їхньою допомогою мобілізуються кошти й створюються фонди фінансових ресурсів не для подальшого перерозподілу, як це має місце в підсистемі державних фінансів, а для обслуговування процесу виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг

Фінанси підприємницьких структур, обслуговуючи процес створення нової вартості, яка знаходить своє відображення у вартості валового внутрішнього продукту, здійснюють первинний його розподіл на фонди нагромадження, споживання, відновлення матеріальних елементів процесу виробництва. При створенні підприємницької структури для організації процесу виробництва, виконання робіт або надання послуг фінанси виступають як самостійний елемент економіки, тобто при цьому створюється фонд фінансових ресурсів у формі статутного. За рахунок цих коштів накопичуються фонди для придбання основних засобів, фонди обігових коштів, оплати праці. Можуть утворюватися також страхові та резервні фонди

З початком виробничого процесу за допомогою фінансів шляхом списання на затрати в грошовій формі вартості використаних основних засобів, обігових коштів у формі вартості сировини, матеріалів, енергії, транспортних витрат, витрат на управління тощо визначається собівартість виробленої продукції, виконаних робіт або наданих послуг. На собівартість відносяться також відрахування до Пенсійного фонду. Фондів зайнятості, соціального страхування, конверсії та деякі платежі до бюджету.

При формуванні собівартості продукції, робіт і послуг рух фінансів проходить самостійно, вони не беруть участі в технологічному процесі виробництва, проте за допомогою фінансів здійснюється вартісна оцінка цього процесу. Так, у цей час формується амортизаційний фонд, фонд оплати праці, оцінюється розмір витрат обігових коштів, відрахувань до централізованих фондів цільового призначення, інші витрати відповідно до чинного законодавства. При визначенні ціни на вироблену продукцію, виконані роботи та надані послуги за допомогою фінансів розраховується розмір чистого доходу в формі прибутку. Це дуже важливий момент у функціонуванні фінансів підприємницьких структур. Розмір накопичень, що закладається в ціну, визначає в ринкових умовах суспільне визначення корисності та необхідності виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг, а також ефективність самого процесу виробництва, можливість його розширення й удосконалення.

Визначення розміру прибутку в ціні товарів, робіт і послуг має важливе значення не лише для самої виробничої структури, а й для держави в цілому, оскільки від розміру прибутку залежить розмір платежів до бюджету, а в кінцевому підсумку – фінансові можливості держави.

Важливим етапом у функціонуванні фінансів підприємницьких структур є формування фондів фінансових ресурсів при розподілі виручки від реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих послуг. Так, на цьому етапі створюється фонд амортизаційних відрахувань, поповнюється фонд обігових коштів, формується остаточна величина фондів споживання та розширення виробництва. Здійснюються відрахування до централізованих фондів цільового призначення (Пенсійного, Фондів соціального страхування, зайнятості, конверсії, інноваційного). Проводяться розрахунки з бюджетом за платежами з прибутку та іншими платежами, розрахунки з фінансово-банківськими установами за одержані кредити й допомогу тощо.

Підприємства та організації, що займаються виробничою діяльністю, можуть мати ресурси у формі пайових внесків членів трудового колективу, такі, що надходять від продажу майна, акцій та інших цінних паперів. Фінансові ресурси можуть надходити також у формі кредитів, страхових відшкодувань за ризиками, що настали, бюджетних субсидій та кредитів. Проте це вже вторинний перерозподіл, що здійснюється за допомогою фінансів.

При функціонуванні фінансів підприємницьких структур встановлюються відповідні економічні відносини та взаємозв'язки при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів як у межах одного підприємства між підприємством і його працівниками при розподілі прибутку, залученні коштів працівників через продаж акцій та інших цінних паперів, так і між окремими підприємствами при наданні комерційних кредитів, організації спільних виробництв, розрахунків за штрафами тощо, а також між підприємствами і банками при одержанні кредитів, розрахунках за користування кредитами. Взаємозв'язки та взаємовідносини виникають між підприємствами і державою при сплаті платежів до бюджету, одержанні фінансування й дотацій із бюджету.

Зазначені відносини і взаємозв'язки визначають сутність і зміст фінансів підприємницьких структур. Вони є основним об'єктом наукового аналізу та подальшого удосконалення фінансового механізму в державі в цілому. Від того, наскільки досконалою є система фінансових відносин у підприємницьких структурах при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, залежатиме фінансове становище держави. Господарська та фінансова незалежність гарантується законодавством України. Господарським кодексом України, Законом України "Про господарські товариства" держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, однакові права і створює однакові можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості; балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів; підтримування належної ліквідності та своєчасності розрахунків.

Головний зміст фінансової діяльності підприємства (організації) полягає в належному забезпеченні фінансування.

Відповідно до джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє й зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу чи здавання в оренду майна. Зовнішнє фінансування використовує кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал (безпосередньо або у формі купівлі акцій), кредит, зобов'язання боржників, державні субсидії тощо.

Треба також розрізняти фінансування за рахунок власних і залучених коштів. До залучених коштів належать ті, які треба повертати, тобто кредит або інші боргові зобов'язання. Решта коштів виступає як власний капітал. При цьому кожна фірма, що намагається ефективно господарювати, об'єктивно повинна забезпечувати оптимальне (економічно доцільне) співвідношення власного й залученого капіталу.

Важливою формою фінансування є кредит – платне надання грошей або інших цінностей у борг на певний час. Залучення кредитних коштів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно створює ризик, пов'язаний із необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати відсотків за користування позиченими коштами. Відтак нині широко застосовуються кредити в не-грошових формах: товарний кредит, оренда та її різновид – лізинг.

Товарний кредит – це короткостроковий кредит, який одне підприємство надає іншому в товарній формі через відстрочку платежу за поставлену продукцію (кредит постачальника). За товарного кредиту боржник може оформляти своє зобов'язання у вигляді векселя – документа, який дає право його власнику одержати зазначену у векселі суму в установлений термін. Товарний кредит застосовується переважно як засіб розширення сфери ринку та збільшення обсягу продажу продукції.

Спеціальною формою довгострокового кредиту є оренда – договірне строкове платне володіння і користування майном. Орендодавець надає в розпорядження орендаря певне майно на обумовлений термін за прийнятну для обох сторін орендну плату.

Поширеним у світовій практиці різновидом оренди є лізинг, коли орендодавець – лізингова компанія (лізингодавець) купує об'єкти оренди (передусім устаткування) у підприємств-виробників і передає їх у оренду на певних умовах. По закінченні терміну оренди її об'єкти (залежно від умов договору) або повертаються лізингодавцю, або орендуються на новий термін або викупаються орендарем.

Оцінювання фінансового стану підприємства становить інтерес для широкого кола суб'єктів ринку:

–       підприємства, яке хоче знати неупереджену думку про свою
діяльність і розробити заходи щодо її поліпшення;

–       інвесторів, заінтересованих в ефективності та прийнятній ризиковості інвестування своїх коштів;

–       кредиторів і постачальників, які бажають впевнитись у плато
спроможності підприємства;

–       партнерів по бізнесу, які прагнуть встановити з підприємством
стабільні й надійні ділові відносини (постачальники, споживачі,
транспортувальники, страхові компанії та ін.);

–       сторонніх щодо підприємства структур (так, Державна податкова адміністрація бажає впевнитись у спроможності підприємства сплачувати податки, профспілки – у стабільності зайнятості працівників і здатності своєчасно виплачувати заробітну плату, благодійні організації – у потенційній спроможності підприємства допомагати).

Становлення ринкової економіки в Україні, поява фінансових ринків, пріоритет фінансових ресурсів об'єктивно сприяли розвитку такого важливого напрямку аналітичної роботи, як фінансовий аналіз.

Мета фінансового аналізу – інформаційно забезпечувати прийняття рішень, на які істотно впливають фактичні або прогнозні дані про фінансовий стан підприємства. Йдеться про отримання відносно невеликої кількості ключових, найінформативніших параметрів, що об'єктивно, всебічно характеризують фінансовий стан підприємства (платоспроможність, фінансову стійкість, незалежність, рентабельність діяльності, імовірність банкрутства тощо).

Отже, під фінансово-економічним аналізом діяльності підприємств слід розуміти комплексне вивчення їх функціонування з метою об'єктивної оцінки досягнутих фінансових результатів і виявлення шляхів подальшого підвищення прибутковості (рентабельності) при забезпеченні безпечного рівня ліквідності. Таке тлумачення суті фінансово-економічного аналізу визначає предмет і зміст даної економічної дисципліни.

Уся господарська діяльність підприємств поділяється на звичайну діяльність і надзвичайні події. Останні являють собою події або операції, які мають разовий, випадковий характер (наприклад, стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії, непрогнозовані доходи тощо). Фінансовий результат (прибуток, збиток) від таких подій виділяється у фінансовій звітності, що має позитивне значення для формування інформаційної бази аналізу. Звичайна господарська діяльність підприємств включає три складові: операційну діяльність, інвестиційну діяльність, фінансову діяльність.

Операційна діяльність – це основна діяльність суб'єкта підприємництва, у якій реалізуються його статутні завдання; вона включає всі види діяльності, крім тих, які законодавче віднесені до так званих інвестиційної та фінансової діяльності.

Інвестиційна діяльність – придбання або реалізація основних засобів, нематеріальних активів, вкладення капіталу в акції, облігації, їх реалізація, одержання дивідендів, процентів тощо.

Фінансова діяльність – зводиться до сукупності операцій, які приводять до зміни величини або складу власного і позикового капіталу підприємства. Маються на увазі випуск акцій акціонерними товариствами і виплата дивідендів за ними, одержання і погашення позик (банківських та ін.), виплата процентів за ними. Таке звуження поняття "фінансова діяльність підприємства" слід розглядати лише як приклад не зовсім вдалого використання укоріненої термінології в державних нормативних актах; воно залишає за межами фінансової діяльності такі явища, як формування фінансових ресурсів підприємств, одержання і використання прибутку, розміщення капіталу в активи, фінансування капітальних вкладень, амортизаційну і цінову політику, сплату податків і т. ін. Таким чином, використовуючи у вузькому значення слова термін "фінансова діяльність", треба пам'ятати про основне, узвичаєне значення цього словосполучення.

Свій предмет дослідження, який вивчається з певною метою і певними методами, має кожна наукова дисципліна. Фінансово-економічний аналіз вивчає економіку підприємств з метою оцінки результатів їх господарської діяльності і використання фінансових ресурсів, причинно-наслідкові зв'язки, які їх визначають, виявлення резервів і шляхів підвищення ефективності роботи підприємств. Таке вивчення господарської (фінансово-господарської) діяльності притаманне фінансово-економічному аналізу, тобто воно формує предмет цієї наукової дисципліни. Для розкриття предмета фінансово-економічного аналізу і його змісту, визначення завдань, які стоять перед ним в умовах розвитку ринкових засад в економіці, треба правильно розуміти сам термін "фінансово-господарська діяльність". Під фінансово-господарською діяльністю у ринковій економіці розуміють діяльність, спрямовану на раціональне використання наявних власних і залучених фінансових ресурсів з максимальним ефектом (який виражається рівнем прибутковості, рентабельності), на управління всіма господарськими процесами у руслі такого спрямування.

У господарській діяльності підприємства відбувається багато різноякісних процесів суспільного виробництва і відтворення, які переплітаються та взаємно зумовлюють один одного. Це і суто технічні процеси, пов'язані з оснащенням його матеріально-технічної бази, конструкторською і технологічною підготовкою виробництва, використанням матеріальних і трудових ресурсів, збутом продукції тощо; це, звичайно, і економічні процеси, пов'язані з формуванням фінансових ресурсів підприємств, їх розміщенням у активи, розподілом накопичень, забезпеченням платоспроможності підприємства тощо; це, нарешті, соціальні процеси, тобто процеси життєдіяльності трудового колективу (поліпшення умов праці, відпочинку і побуту працівників, створення сприятливого мікроклімату в колективі, інші складові так званого людського фактора).

Отже, господарська діяльність – це досить складний об'єкт управління, який вивчається багатьма науками, у тому числі такими економічними науками, як економіка та організація виробництва (промисловості, сільського господарства, будівництва, торгівлі тощо), фінанси, статистика, бухгалтерський облік та інші. Кожна з них досліджує той чи інший бік господарської діяльності підприємства. Що ж до фінансово-економічного аналізу, то, виходячи з суті поняття про аналіз взагалі і з вищенаведеного визначення його предмета, можна твердити, що об'єктом цієї наукової дисципліни виступає вся господарська діяльність підприємства в комплексі, при цьому аналіз виступає однією з найважливіших управлінських функцій.

Зміст і завдання економічного аналізу залежать від соціально-економічного устрою, в умовах якого функціонує підприємство. В умовах одержавленої адміністративно-командної економіки, з якої Україна поступово виходить в останнє десятиріччя, головним в економічному аналізі були насамперед оцінка виконання підприємствами централізовано затверджуваних планових завдань (головним чином кількісних показників виробництва і реалізації продукції) і визначення відповідності господарської діяльності підприємств економічній стратегії панівної політичної партії. У ринковій економіці зміст і завдання аналізу докорінно змінюються адекватно змінам, які відбуваються у характері і цілях господарської діяльності підприємств – суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої форми власності і організаційно-правової форми функціонування. У процесі фінансово-економічного аналізу в умовах ринкової економіки вирішуються такі завдання.

По-перше, це об'єктивна і всебічна оцінка досягнутих результатів діяльності підприємства з точки зору їх сумірності з вкладеним капіталом і поточними витратами на ведення господарської діяльності. Оскільки результати фінансово-господарської діяльності будь-якого підприємства в умовах ринкової економіки оцінюються головним чином у термінах прибутковості і рентабельності, в коло аналітичних задач, які розв'язуються в процесі аналізу, включають задачі, пов'язані з оцінкою ефективності використання всіх ресурсів, якими розпоряджається підприємство, а саме: матеріальних (включаючи основні засоби, оборотні засоби), нематеріальних активів, трудових ресурсів, фінансових ресурсів. Оцінка результатів діяльності підприємства має здійснюватися як на рівні господарюючого суб'єкта в цілому, так і на рівні його окремих структурних підрозділів (філія, цех, дільниця тощо).

Виконання сформульованого як перше завдання фінансово-економічного аналізу здійснюється паралельно з визначенням рівня дотримання вимог ліквідності як необхідної умови функціонування підприємств у ринковій економіці, яка через об'єктивність законів свого існування не забезпечує жодному суб'єкту господарювання гарантії від банкрутства. І хоч у практичній діяльності підприємств управлінські рішення, спрямовані на підтримку певного рівня ліквідності розміщення фінансових ресурсів у активи, нерідко вступають у протиріччя з міркуваннями щодо рентабельності роботи, від таких рішень відмовлятися не можна; задача ж аналізу – дати оцінку оптимальності таких рішень і в першу чергу виявити, чи не створюється при цьому зайвий "запас міцності" щодо ліквідності на шкоду рентабельності.

Наступним важливим і найбільш трудомістким завданням фінансово-економічного аналізу є виявлення факторів, які визначили той або інший результат фінансово-господарської діяльності підприємства, їх взаємозв'язків і причинних зв'язків між управлінськими рішеннями, які приймаються у ході виробничого або іншого підприємницького процесу, і досягнутими результатами. Одночасно на цьому етапі аналізу розв'язується безліч задач, пов'язаних з визначенням наявних резервів підвищення ефективності функціонування підприємства, намічаються шляхи і засоби мобілізації цих резервів, зокрема через ліквідацію причин виявлених недоліків у роботі. Фінансовий аналіз – це складова загального, повного, всебічного аналізу господарської діяльності, що охоплює два взаємопов'язаних розділи: аналізи фінансовий та управлінський. Такий розподіл досить умовний і відповідає розподілу бухгалтерського обліку на підприємстві на фінансовий та управлінський, що є об'єктивною потребою під час діяльності підприємства в ринкових умовах .

Основний зміст зовнішнього фінансового аналізу – надання інформації численним користувачам про прибутковість діяльності підприємства, його платоспроможність, фінансову незалежність, ділову активність, ринкову стійкість тощо. Відповідні аналітичні показники розраховують за даними публічної фінансової звітності підприємства) із залученням даних ринку цінних паперів. Стандарти обліку та звітності сприяють розробці регламентованих, типових методик аналізу. Так, Методика інтегральної оцінки привабливості підприємств та організацій та Методика поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій, що розроблені Агентством України з питань запобігання банкрутству, зорієнтовані на показники зовнішнього фінансового аналізу. Тест на ймовірність банкрутства також базується на даних зовнішнього аналізу. Оскільки зовнішній аналіз базується на обмеженій кількості інформації про діяльність підприємства, він не дає змоги розкрити всі причини успіху або невдач підприємства.

Результати внутрішнього фінансового аналізу призначені для керівництва підприємства. Основний зміст цього аналізу – факторний аналіз прибутку (збитку), рентабельності, собівартості виробництва за видами продукції та видами витрат, пошук точки збитковості (критичного обсягу виробництва), фінансовий аналіз інвестиційних проектів. Методичним рекомендаціям з аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій, що розроблені Державною податковою адміністрацією України, властиві ознаки як зовнішнього, так і внутрішньогосподарського фінансового аналізу.

Одним із ефективних засобів управління підприємницькою діяльністю є її планування і оцінка виконання намічених планів (графіків, кошторисів) з кількісних й якісних показників роботи підприємства. У ході фінансово-економічного аналізу вирішуються завдання, пов'язані як з оцінкою рівня виконання намічених планів (бізнес-планів), так і якості самих планів, їх спрямованості на досягнення підприємством найвищих результатів. Хибним є погляд на планування лише як на рудимент неефективної адміністративно-планової економіки: в умовах ринкової економіки роль планування (особливо внутрішньогосподарського) навіть підвищується. Якщо плани складені грамотно і враховують усі резерви, які є в розпорядженні підприємства, якщо на підприємстві діє ефективна система контролю за виконанням планових завдань у всіх ланках підприємницької діяльності, це є запорукою успішного досягнення високих кінцевих результатів. Такі плани, з іншого боку, є базою для виявлення резервів подальшого зростання якості роботи підприємства.

Завдання фінансового аналізу зумовлені завданнями управління підприємством у трьох сферах діяльності – фінансовій, інвестиційній та операційній (виробничій), що поєднані рухом фінансових ресурсів. Такий поділ, що є традиційним для країн з розвиненою економікою, нещодавно набрав чинності і в Україні.

відси завдання фінансового аналізу полягають в інформаційному забезпеченні прийняття обґрунтованих рішень за такими напрямками діяльності підприємства:

1) фінансовою – управління пасивами; забезпечення підприємства фінансовими ресурсами; визначення оптимального розміру, складу і структури джерел фінансування зі свідомим ризиком за очікувані вигоди, що пов'язаний з використанням зовнішніх позик;

2) інвестиційною – управління активами; розподіл фінансових ресурсів, визначення оптимального розміру, складу і структури активів підприємства, вибір і реалізація інвестиційних проектів;

3) операційною – управління фінансовими результатами діяльності; прибуткова поточна діяльність завдяки ефективному використанню наявних ресурсів.

Важливим завданням фінансово-економічного аналізу є визначення ефективності впровадження на підприємстві комерційного розрахунку. Саме цей метод господарювання повною мірою відповідає характеру виробничих відносин ринкової економіки, забезпечує реальне втілення принципу матеріальної зацікавленості підприємств та їх працівників у підвищенні ефективності роботи, поєднує суспільні, колективні та особисті інтереси учасників ринкових відносин.

Сформульовані основні завдання фінансово-економічного аналізу діяльності підприємств не вичерпують його змісту. Паралельно розв'язується низка взаємопов'язаних аналітичних задач, критерієм оцінки якості виконання яких є ступінь впливу на прийняття управлінських рішень і досягнення підприємством реальних позитивних зрушень від втілення у життя результатів аналізу.

Основним принципом вирішення завдань фінансово-економічного аналізу є принцип комплексності, системного підходу.

Для досягнення успіху в ринковій конкурентній боротьбі підприємець повинен мати точне уявлення про розвиток безлічі економічних явищ, таких як попит і пропозиція на засоби виробництва, конкретні товари і послуги, що його підприємство пропонує ринкові, на гроші, про шляхи досягнення економи витрат на виробництво, підвищення ефективності використання наявних ресурсів та про інші складові підвищення ефективності своєї діяльності. Всі вони мають бути певним чином описані, в тому числі обов'язково у взаємозв'язку, взаємозалежності й взаємозумовленості. Для того щоб таке описання і аналіз були ефективним інструментом управління підприємством, вони не можуть обмежуватися лише низкою безладних перерахувань і констатацій, локальних висновків. Вони обов'язково мають бути підпорядковані певній системі, і перш за все це стосується, як зазначалося, необхідності додержання діалектичного підходу до цілого та його частин, до аналізу і його протилежності – синтезу. Системний підхід передбачає вивчення й аналіз будь-якого об'єкта (звичайно ж, і господарської діяльності суб'єктів підприємництва) як єдиного цілого, єдиної системи; економічне явище в цілому не можна дослідити, якщо, насамперед, чітко не сформульовані проблема, мета і критерії оцінки її досягнення, якщо не досліджені і не вивчені всі сторони явища у їх зв'язках і взаємозалежностях, не визначені система пріоритетів у дослідженні (ієрархічність) і основна ланка (тобто найсуттєвіший елемент цієї системи).

Системність, комплексність аналізу виявляються також у необхідності дослідження будь-яких економічних процесів як єдності економічного і політичного, економічного і соціального. Зокрема, відрив політичного аспекту проблем господарської діяльності від економічного не може не призводити до прийняття волюнтаристських, економічно недоцільних рішень: найбільшою мірою це виявляється на макрорівні, але у масштабах підприємств (особливо державних) такі факти можуть мати і мають місце. Досить наочно вони виявляються через неадекватну цінову політику, створення штучних пільгових умов партнерства для "необхідних" юридичних і фізичних осіб, кон'юнктурний підхід до участі підприємства на ринку цінних паперів, ринку позикових капіталів тощо. Водночас економічна ефективність роботи підприємства як головного об'єкта фінансово-економічного аналізу не може оцінюватися без урахування і визначення соціальної спрямованості діяльності підприємств та досягнутих результатів. Цей аспект проблеми, однак, не можна сприймати лише у межах розвитку на підприємстві об'єктів соціальної сфери – спрямування того чи іншого обсягу фінансових ресурсів на будівництво житла, утримання закладів охорони здоров'я, освіти, культури тощо. Таке розуміння соціального ефекту діяльності підприємств не є повним і вичерпним. Йдеться про такі соціальні "індикатори", як вплив організації та результатів роботи підприємства на створення в колективах атмосфери творчості, здорового трудового суперництва, стимулювання участі кожного працівника в управлінні, у прийнятті господарських рішень тощо. Якщо при аналізі ці та подібні соціальні явища ігноруються, тобто виносяться за межі фінансово-господарської діяльності, визначення її ефективності набуває однобокого характеру.

Виконання завдань фінансово-економічного аналізу ґрунтується також на дотриманні принципу науковості й принципу оперативності. Перший з них передбачає використання у методології аналізу знань і досягнень економічної теорії, статистики, математики, інших теоретичних і прикладних наук, економіки відповідних галузей сфери підприємництва. Принцип оперативності полягає у тому, що фінансово-економічний аналіз повинен здійснюватися у таких обсягах і тоді, коли виникає потреба виявити причини недоліків у роботі підприємств і розробити шляхи підвищення її ефективності. У такому разі результати аналізу можуть бути оперативно враховані при прийнятті управлінських рішень.

Жодний фінансовий аналіз не вважається повним, якщо не охоплює всіх сфер діяльності підприємства і складається лише з цифр. Якісний аналіз має передувати кількісному, оскільки за його допомогою можна встановити найактуальніші для підприємства проблеми щодо показників його виробничої діяльності. Необхідно враховувати істотний вплив зовнішніх чинників: зміни рівня цін на матеріально-технічні ресурси, зокрема на енергоносії; зміни ставок процентів; зміни в податковому законодавстві тощо. Важливо визначити місце підприємства в галузі, його конкурентоспроможність. У процесі аналізу слід ураховувати специфіку галузі, форму власності, розміри підприємства. За результатами аналізу розроблюють заходи поліпшення фінансового стану підприємства.

Методика фінансового аналізу включає три пов'язаних блоки:

1) аналіз фінансових результатів діяльності підприємства;

2) аналіз фінансового стану підприємства;

3) аналіз ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. Фінансовий аналіз являє собою спосіб накопичення, трансформації і використання інформації фінансового характеру, який має на меті:

–       оцінити поточний і перспективний фінансовий стан підприємства;

–       оцінити можливі і доцільні темпи розвитку підприємства з позиції їх фінансового забезпечення;

–       виявити доступні джерела коштів і оцінити можливість і доцільність їх мобілізації.

–       спрогнозувати становище підприємства на ринку капіталів.

В основі фінансового аналізу, так само як і фінансового менеджменту в цілому, лежить аналіз фінансової звітності. Для України ця частина фінансового аналізу має пріоритетне значення через ряд обставин, зокрема недостатня розвиненість фінансового ринку знижує значимість аналізу ринків.

Категорії фінансового аналізу – це найбільш загальні, ключові поняття даної науки. В їх числі: фактор, модель, ставка, процент, дисконт, опціон, грошовий потік, ризик, ліверидж та ін. Науковий інструментарій (апарат) фінансового аналізу – це сукупність загальнонаукових і конкретно-наукових способів використання показників фінансової діяльності господарюючих суб'єктів. Принципи фінансового аналізу регулюють процедурну сторону його методології і методики. До них належать: системність, комплексність, регулярність, об'єктивність тощо.

Аналіз фінансового стану переслідує кілька цілей:

–       ідентифікацію фінансового стану;

–       виявлення змін у фінансовому стані в просторово-часовому розрізі;

–       виявлення основних факторів, які викликали зміни у фінансовому стані;

–       прогноз основних тенденцій у фінансовому стані.

Фінансовий аналіз проводиться з допомогою різного виду моделей, які дозволяють структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Можна виділити три основні типи моделей: дескриптивні, предикативні і нормативні.

Дескриптивні моделі відомі так само, як моделі описового характеру і є основними для оцінки фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів, представлення фінансової звітності в різних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, система аналітичних коефіцієнтів. аналітичні записки до звітності. Всі ці моделі базуються на використанні інформації бухгалтерської звітності.

В основі вертикального аналізу лежить інше представлення бухгалтерської звітності – у вигляді відносних величин, які характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників Обов'язковим елементом аналізу служать динамічні ряди цих величин. Це дозволяє відслідковувати і прогнозувати структури. Зрушення в складі господарських засобів і джерел їх покриття.Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції зміни окремих статей чи їх груп, які входять у склад бухгалтерської звітності. В основі цього аналізу лежить визначення базисних темпів росту балансових статей чи статей звіту про прибутки і збитки.

Система аналітичних коефіцієнтів – провідний елемент аналізу фінансового стану, який застосовується різними групами користувачів менеджерами, аналітиками, акціонерами, інвесторами, кредиторами та ін. Відомі десятки цих показників, тому для зручності розподіляються на кілька груп. Найчастіше ви­діляють п'ять груп показників за такими напрямами фінансового аналізу:

1. Аналіз ліквідності. Показники цієї групи дозволяють описати і проаналізувати здатність підприємства відповідати за своїми поточними зобов'язаннями. В основу алгоритму розрахунку цих показники закладена ідея співставлення поточних активів (оборотних коштів) з короткостроковою кредиторською заборгованістю. В результаті розрахунку встановлюється, чи достатньою мірою підприємство забезпечене оборотними коштами, необхідними для розрахунків з кредиторами за поточними операціями. Оскільки різні види оборотних коштів мають різний ступінь ліквідності (конвертації в абсолютно ліквідні кошти – грошові кошти), розраховують кілька коефіцієнтів ліквідності.

2. Аналіз поточної діяльності. З позиції кругообігу коштів діяльність будь-якого підприємства являє собою процес безперервної трансформації одних видів активів в інші [11, 264]:

… → ГК → СС → НВ → ГП → КР → ГК → …,

де      ГК – грошові кошти;

СС – сировина на складі;

НВ – незавершене виробництво;

ГП – готова продукція;

КР – кошти в розрахунках.

Ефективність поточної фінансово-господарської діяльності може бути оцінена тривалістю операційного циклу, яка залежить від оборотності коштів у різних видах активів. При інших рівних умовах прискорення оборотності свідчить про підвищення ефективності. Тому основними показниками цієї групи є показники ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів: фондовіддача, коефіцієнти оборотності коштів у запасах і розрахунках.

3. Аналіз фінансової стійкості. За допомогою цих показників оцінюються склад джерел фінансування і динаміка співвідношення між ними. Аналіз базується на тому, що джерела коштів відрізняються рівнем собівартості, ступенем доступності, рівнем надійності, степенем ризику тощо.

4. Аналіз рентабельності. Показники цієї групи служать для оцінки загальної ефективності вкладення коштів у дане підприємство. На відміну від показників другої групи, тут абстрагуються від конкретних видів активів, і аналізують рентабельність авансованого капіталу і рентабельність власного капіталу.

5. Аналіз становища і діяльності на ринку капіталів. У межах цього аналізу виконуються просторово-часові співставлення показників, які характеризують становище підприємства на ринку цінних паперів: дивідендний вихід, дохід на акцію, цінність акції тощо. Цей момент аналізу виконується, головним чином, в компаніях, зареєстрованих на біржах цінних паперів, де вони тримають свої акції. Будь-яке підприємство, яке мас тимчасово вільні грошові кошти і яке бажає вкласти їх у цінні папери, також орієнтується на показники даної групи.

Предикативні моделі – це моделі прогнозуючого характеру. Вони використовуються для передбачення доходів підприємства і його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширеними з них є: розрахунок точки критичного обсягу продаж, побудова передбачуваних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні моделі і регресивні моделі), моделі ситуаційного аналізу.

Нормативні моделі дозволяють порівняти фактичні результати діяльності підприємств з очікуваними, розрахованими за бюджетом. Ці моделі використовуються в основному у внутрішньому фінансовому аналізі. Їхня суть зводиться до встановлення нормативів з кожної статті витрат за технологічними процесами, видами виробів, центрами відповідальності тощо і до аналізу відхилень фактичних даних від цих нормативів. Аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Інформаційною базою фінансового аналізу є бухгалтерська звітність.

Бухгалтерська звітність являє собою систему показників, що відбивають майновий та фінансовий стан організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.

Склад, зміст, вимоги та інші методичні основи бухгалтерської звітності на підприємствах України регламентовані Положенням "Про бухгалтерську звітність підприємств", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 11 лютого 1999 р №40. Згідно з цим положенням бухгалтерська звітність складається з утворюючих єдине ціле взаємозалежних показників бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати і пояснень до них. Головними вимогами до бухгалтерської звітності є достовірність, повнота та відкритість для ознайомлення користувачів.

         Інформація, подана в бухгалтерській формі № 2, що має назву "Звіт про фінансові результати", є більш аналітичною, деталізованою і конкретною, порівняно з загальним бухгалтерським балансом (форма № 1). Для інвесторів і аналітиків ця форма є в багатьох відношеннях важливіша ніж сам баланс, тому що в ній міститься не застигла одномоментна, а динамічна інформація про те, яких успіхів досягло підприємство протягом року та за рахунок яких факторів.

За даними форми № 2 проводять аналіз фінансових результатів діяльності організації як по загальному обсягу в динаміці, так і за структурою, а також факторний аналіз прибутку та рентабельності.

Пояснення до бухгалтерського балансу і звіт про фінансові результати повинні розкривати суть поданої звітної інформації, облікову політику організації і забезпечувати користувачів бухгалтерської звітності додатковими даними, які недоцільно включати в бухгалтерський баланс і звіт про фінансові результати, але котрі є необхідними користувачам бухгалтерської звітності для реальної оцінки майнового, фінансового стану організації і фінансових результатів її діяльності.

Пояснення до балансу і звіту про фінансові результати повинні містити розшифрування окремих показників форм № 1 і 2, що характеризують структуру майна, джерела його утворення, склад і розміри фондів організації, окремих видів дебіторської і кредиторської заборгованостей, основних засобів і нематеріальних активів, фінансових вкладень і зобов'язань. Пояснювальна записка, що складається до річної звітності, повинна містити стислу характеристику діяльності організації:

По-перше, види виробничої, комерційної й інвестиційної діяльності організації і її географічні ринки збуту;

По-друге, основні показники діяльності і чинники, що вплинули в звітному періоді на фінансові результати, такі як: а) частка активної частини основних засобів; б) коефіцієнти зносу, відновлення і вибуття основних засобів; в) коефіцієнт поточної ліквідності на початок і кінець звітного періоду; г) коефіцієнт забезпеченості власними засобами й інші показники, необхідні для повного й об'єктивного уявлення фінансового стану організації.

Бухгалтерський баланс є найбільш інформативною формою для аналізу й оцінки фінансового стану підприємства.

Уміння читати баланс базується на знанні змісту кожної його статті, способу її оцінки, ролі в діяльності підприємства, зв'язку з іншими статтями, характеристики цих змін для економіки підприємства.

Дослідження бухгалтерського балансу дає можливість: одержати значний обсяг інформації про підприємство; визначити ступінь забезпеченості підприємства власними оборотними коштами; встановити, за рахунок яких статей змінився розмір оборотних коштів; оцінити загальний фінансовий стан підприємства навіть без розрахунків аналітичних показників.

Бухгалтерський баланс є реальним засобом комунікації, адже завдяки йому керівники отримують уявлення про місце свого підприємства в системі аналогічних підприємств, правильності обраного стратегічного курсу, порівняльних характеристик ефективності використання ресурсів і прийнятті рішень найрізноманітніших питань по управлінню підприємством. Аудитори отримують підказку для вибору правильного рішення в процесі планування своєї перевірки, виявлення слабких місць у системі обліку, а також можливих навмисних і ненавмисних помилок у зовнішній звітності клієнта [25, 28].

 На основі бухгалтерського балансу фінансові аналітики визначають напрямки аналізу підприємства. Значення бухгалтерського балансу є настільки важливим, що аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу. Основними напрямками аналізу для реальної оцінки фінансового стану є наступні:

1. Аналіз фінансового стану на короткострокову перспективу, який полягає в розрахунку показників оцінки задовільності структури балансу (коефіцієнт ліквідності, забезпеченості власними засобами і можливості відновлення (втрати) платоспроможності.

При характеристиці платоспроможності увагу в основному звертають на такі показники, як наявність коштів на розрахункових рахунках у банках, у касі організації, збитки, прострочена дебіторська і кредиторська заборгованість, не погашені в термін кредити і позики, на оцінку положення організації на бланку цінних паперів.

2. Аналіз фінансового стану на довгострокову перспективу досліджує структуру джерел надходження коштів, ступінь залежності організації від зовнішніх інвесторів і кредиторів.

3. Аналіз ділової активності організації, критеріями якої є:

–       широта ринків збуту продукції;

–       репутація організації;

–       ступінь виконання виробничого плану;

–       рівень ефективності використання ресурсів організації.

Для оцінки реальних аналітичних можливостей необхідно знати обмеження інформації, поданої в балансі:

Баланс – це добірка моментних даних на початок і кінець звітного періоду, тобто в ньому фіксуються сформовані до моменту його упорядкування результати господарських операцій. Він відповідає на запитання: "Що являє собою підприємство на даний момент? ", але не відповідає на запитання: "В наслідок чого склалося таке положення?" Закладений у ньому принцип використання історичних цін придбання оборотних активів суттєво спотворює реальну оцінку майна в цілому.

Бухгалтерський баланс служить індикатором для оцінки фінансового стану підприємства. Підсумок балансу дає орієнтовну суму коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства.

Для загальної оцінки фінансового стану підприємства складають ущільнений баланс, у якому об'єднують у групи однорідні статті. При цьому скорочується число статей балансу, що підвищує його наочність і дозволяє порівнювати з балансами інших підприємств.

Для одержання загальної оцінки динаміки фінансового стану можна зіставити зміни результату балансу зі змінами фінансових результатів господарської діяльності (виторгом від реалізації продукції, прибутком від реалізації, прибутком від фінансово-господарської діяльності), використовуючи форму № 2 "Звіт про фінансові результати".

Окрім вивчення змін суми балансу на вітчизняних підприємствах часто також здійснюють аналіз характеру змін окремих його статей. Такий аналіз проводиться за допомогою горизонтального (часового) та вертикального (структурного) аналізу.

Горизонтальний аналіз полягає в побудові однієї або декількох аналітичних таблиць, у яких абсолютні балансові показники доповнюються відносними темпами зростання (спаду). Мета горизонтального аналізу полягає в тому, щоб виявити абсолютні і відносні зміни розмірів різноманітних статей балансу за визначений період, дати оцінку цим змінам. Для аналізу беруть базисні темпи росту за декілька періодів. Найчастіше розбивка на періоди відбувається поквартально.

Цінність результатів горизонтального аналізу суттєво знижується в умовах інфляції, коливань цін на ресурси та частих нововведень у податковому законодавстві, які впливають на розподіл доходу. В цій ситуації на деяких підприємствах з високими темпами обіговості коштів (задіяних переважно у секторі роздрібної торгівлі та надання послуг) доцільним було б здійснення горизонтального аналізу з врахуванням не щоквартальних, а щомісячних змін показників у статтях бухгалтерського балансу.

Варіантом горизонтального аналізу є аналіз тенденцій розвитку (трендовий аналіз), при якому кожна позиція звітності порівнюється з рядом попередніх періодів, і визначається тренд, тобто основна тенденція динаміки показника, очищена від випадкових впливів і індивідуальних особливостей періодів. Цей аналіз носить перспективний прогнозний характер.

         Велике значення для оцінки фінансового стану має також вертикальний (структурний) аналіз активу і пасиву балансу, що дає представлення фінансового звіту у вигляді відносних показників. Мета вертикального аналізу полягає в розрахунку питомої ваги окремих статей у підсумку балансу й оцінці його змін. За допомогою вертикального аналізу можна проводити міжгосподарські порівняння підприємств, а відносні показники згладжують негативний вплив інфляційних процесів.

Горизонтальний і вертикальний аналіз взаємодоповнюють один одного, на їхній основі будується порівняльний аналітичний баланс. У порівняльному балансі відображаються лише основні розділи активу і пасиву балансу. Він характеризує як структуру звітної бухгалтерської форми, так і динаміку окремих її показників.

Інструкцією „Про відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах” від 12.11.2003 р. №492 зі змінами та доповненнями регулюються правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій. Суб'єкти господарювання, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва і фізичні особи мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб у будь-яких банках України відповідно до власного вибору, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом. Операції за рахунками здійснюються за допомогою платіжних інструментів за формами, установленими банківськими правилами (нормативно-правовими актами Національного банку, внутрішніми положеннями банку тощо).

Постановою НБУ „Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку” від 9.02.2005 р. №32 регламентується гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами відповідно до пункту 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. №637 у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.

Указом Президента України від 11.05.99 р. №491/99 зі змінами та доповненнями „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” зі змінами та доповненнями регламентується застосування фінансових санкції у вигляді штрафу у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України.

Таким чином, дотримання відповідних нормативно-законодавчих актів щодо організації грошових розрахунків підприємства, забезпечить ефективне управління грошовими потоками та дотримання розрахунково-платіжної дисципліни з метою прискорення кругообороту коштів і зміцненню фінансового стану підприємства.

Аналіз руху грошових коштів підприємства ВАТ “Криворiжхлiб”

Повна назва пiдприємства: Вiдкрите акцiонерне товариство "Криворiжхлiб". Скорочено ВАТ "Криворiжхлiб". Юридична адреса згiдно установчих докуметiв: 50085, м. Кривий Рiг, вул. Георга Отса, буд. 6, що вiдповiдає фактичному мiсцезнаходженню. Має код ЄДРПОУ 00381522, форма власностi колективна. Вiдкрите акцiонерне товаритсво "Криворiжхлiб" є юридичною особою, має самостiйний баланс, печатку зi своєю назвою, штамп та фiрмовi бланки. ВАТ "Криворiжхлiб" засноване рiшенням регiонального вiддiлу фодну Державного майна України по Днiпропеторвськiй областi вiд 1 липня 1996 року, шляхом перетворенння державного пiдприємства Криворiзького хлiбокомбiнату № 2 в вiдкрите акцiонерне товариство. Нова редакцiя Статуту ВАТ "Криворiжхлiб", зареєстрована Виконавчим комiтетом Криворiзької мiської ради Днiпропетровської областi за № 1 227 120 0000 000349 вiд 09.12.2004 р.

В стуктуру Вiдкритого акцiонерного товаритсва "Криворiжхлiб" входять: 1. Хлiбзавод № 3; 2. Хлiбзавод № 4; 3. 13 фiрмових магазинiв.

Затверджений порядок ведення бухгалтерського облiку окремих господарських операцiй нарахувань зносу малоцiнних i швидкозношувальних предметiв (МШП) здiйснюється в розмiрi 100%. Облiк МШП ведеться окремо на складi i в експлуатацiї по пiдроздiлам i матерiально-вiдповiдальним особам. В мiсцях експлуатацiї предметiв МПШ опративний облiк ведеться в карточцi облiку спецодягу. Iнструментiв та iнвентарю. Нарахування зносу тимчасовиз споруд здiйснюється щомiсячно, виходячi iз первiсної вартостi i строку служби. Затвердженi норми амортизацiї (зносу) нематерiальних активiв вiд залишкової вартостi. Затверджена система працi: по штатному розкладу для IТР та службовцiв, по годинно-тарифним ставкам для допомiжних робiтникiв, для робiтникiв основного виробництва. Органiзацiю податкового облiку здiйснюють згiдно з Законом України "Про оподаткуваня прибутку пiдприємства" в редакцiї вiд 22.05.1997 р. iз змiнами та доповненнями.

На думку аудиторiв Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю Аудиторської фiрми "Компанiя "ТЕТРА-АУДИТ", фiнансовi звiти, пiдготовленi на концептуальнiй основi МСБО (МСФЗ чи П(С)БО), справедливо та достовiрно вiдображають iнформацiю згiдно з визначеою концептуальнгою основою фiнансової звiтномстi i вимогам законодавства та нормативних актiв України. Таким чином, аудитори пiдтверджують баланс ВАТ "Криворiжхлiб" станом на 31.12.2005 р. в сумi 19325,2 тис. грн.

Основнi види продукцiї, товарiв, що виробляє Вiдкрите акцiонерне товаритсво "Криворiжхлiб": 1. Хлiбобулочнi вироби, 2. Макароннi вироби, 3. Кондитерськи вироби. Основний вид послуг товаритсва - торгiвельна дiяльнiсть, надання торанспортних послуг по перевезенню хлiбобулочних виробiв торгiвельним органiзацiям. Реалiзацiя одержаної продукцiї в результатi виробничої дiяльностi реалiзується через часну торгiвельну мережу, чрез систему фiрмової торгiвлi.

Iстотi проблеми, що впливають на дiяльнiсть Вiдкритого акцiонерного товаритсва "Криворiжхлiб" - iнфляцiя, пiдвищення цiн на сировину, зменшення замовлень покупцiв, невiдповiдної якостi сировина, спад виробництва iз-за зниження рiвня покупцiв.

За звiтний перiод факти виплати штрафiв i компенсацiй за порушення чиного законадавства не траплялося.

Фiнансове положення пiдприємства задовiльне. В 2005 р. здiйсненi заходи, щодо провадження нової технiки та прогресивної технологiї, направленi на механiзацiю виробничих процесiв, полiпшення якостi продукцi. Фiнансування вiдкритого акцiонерного товаривства "Криворiжхлiб" здiйснюється за рахунок власних коштiв.

Укладенi договори на постачання сировини та продукції. Перспективи виробничо-господарського розвитку є придбання i встановлення маслобойнi, подальший розвиток власної торгiвельної мережi, створення пiдприємств по виробництву та переробцi сiльгосппродукцiї, заготовка та переробка зерна. Задачi товариства: 1. Пiдвищення якостi, 2. Зниження собiвартостi, 3. Пiдвищення технологiчної дисцiплини, загального порядку, 4. Органiзацiя нормального збуту, 5. Забеспечення стабiльного виробництва.

Розглянемо техніко-економічні показники розвитку. на основі фінансової звітності (Додатки).

Для оцінки фінансового стану скористаємося прикладною програмою «Аналіз фінансового стану». Ця програма дає змогу перетворити звітний бухгалтерський баланс в аналітичний, розрахувати показники аналізу фінансового стану: прибутковість, фінансову стійкість довгострокової перспективи, фінансову стійкість короткострокової перспективи(поточну), ліквідність та показники обіговості засобів, спрогнозувати ймовірність банкрутства. Всі розрахунки робляться автоматично на основі даних Балансу за 2008 та 2009 роки та даних звіту про фінансові результати за 2009 рік.

Аналіз динаміки складу та структури джерел власних та залучених коштів відображається за даними форми №1 "Баланс".(Додаток 1) та аналітичний баланс (продовж дод Б)

З таблиці бачимо, що зростання джерел формування майна підприємства за 2009 рік на 16210 тис. грн. або на 183,985% обумовлено зростанням суми залучених коштів на 9422 тис. грн. (11,52%). Разом с цим власний капітал збільшився на 2067  тис. грн. або на 32,27%. А також впливало на поточний баланс зі збільшенням поточна заборгованість на 18930 тис. грн. (333,44%),  збільшенням на 4721тис.грн (172,08%) кредиторської заборгованності за товари та послуги та збільшенням заборгованості за розрахунки на 9422 (248,47%). В структурі власних коштів найбільшу питому вагу мають додатковий капітал та цільове фінансування. Розмір статутного фонду не змінився і становив 3000 тис. грн. Короткострокові кредити підприємство збільшило 119 тис. грн. Розглянувши динаміку фінансово-економічних показників діяльності ВАТ "Криворiжхлiб" можна зробити такі висновки: обсяг основних засобів у 2009 році збільшився у порівнянні з 2008 роком на 232 тис. грн., що є позитивним результатом в діяльності підприємства.

Виробничі запаси зменшились на 782 тис. грн,але ще маэться у кылькосты 2697 тис. грн.,  що говорить про постійну інфляцію та збільшення цін на продукцію.

Довгострокових кредитів підприємство не залучало. Це пояснюється досить високою обліковою ставкою НБУ та жорсткими умовами кредитування. Зменшення  заборгованості робітникам по оплаті праці на 70 тис. грн. (12%). За рік збільшилась заборгованість по розрахунках з бюджетом на 83 тис. грн. (41%), по страхуванню – на 136 тис. грн. (33,7%), інша забов’язанність – на 8405 тис. грн. (3208%). Аналіз активів підприємства дозволяє надати загальну оцінку зміні всього його майна. Оцінка сукупних активів, в свою чергу, дозволяє зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок зменшення фінансових ресурсів, чи навпаки.

Аналітичний розрахунок, що відображає динаміку та структуру активу балансу, приведений в таблиці.

З таблиці бачимо, що загальна вартість майна підприємства збільшилась на 16210 тис. грн. або на 183,99%. В складі майна частка необоротних активів збільшилась на 401 тис. грн. (7,65%). Це спричинено збільшенням долі основних засобів – на 232 тис. грн. Розмір незавершеного будівництва в звітному році збільшився на 515 тис. грн. Оборотні ж активи за звітний період збільшились на 16151 тис. грн. (217,78%), що відбулось головним чином за рахунок значного збільшення дебіторської заборгованості за розрахунки (на 16886 тис. грн.). Висока собівартість продукції. Тому слід переглянути цінову політику підприємства та доцільність надання знижок для негайної оплати. Варто подумати про продаж частини виробничих запасів задля збільшення грошових коштів. Дані                  

зміни свідчать про погіршення розрахункової дисципліни в бік зниження платоспроможності. Підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунки дебіторів зменшаться. Наявність заборгованості дебіторів спричиняє фінансові труднощі, оскільки підприємство відчуває недолік фінансових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності, виплати заробітної плати та ін.

       Дані показують, що основний і обліговий капітал були сформовані як 40,72:59,25 на початок 2008 р., а на кінець 2009 р. співвідношення змінилося небагато 15,89:84,10. Це свідчить про залежність підприємства від залучених коштів. Отже, беручи до уваги проведений аналіз можна стверджувати, що структура фінансових ресурсів підприємства за звітний рік була задовільною, незважаючи на наявність значної дебіторської заборгованості, яка пов'язана з традиційними труднощами збуту продукції в нашій економіці.

Аналіз фінансового стану підприємства слід розпочати з аналізу платоспроможності і ліквідності підприємства.

У таблиці 5 розглядаються показники ліквідності за звітний період.

Загальний коефіцієнт покриття підприємства на протязі всього періоду, що аналізується, залишався досить високим і відповідав нормативному значенню (навіть трохи перевищував його). Тобто на початок звітного періоду на кожну гривню короткострокових зобов'язань припадало 1,09 гривні поточних активів; на кінець періоду – 1,1 гривні. Це свідчить про можливість підприємства погасити поточні зобов’язання. На відміну від попереднього коефіцієнт швидкої ліквідності враховує якість оборотних активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси не враховуються).  На початку року цей коефіцієнт був нижчий за нормативний, але до кінця року він досяг норми, що вказує на зменшення дебіторської заборгованості. А оскільки даний коефіцієнт має вирішальне значення для банків, так як характеризує ступінь надійності підприємства при поверненні кредитів, тенденція до збільшення свідчить на користь підприємству. За коефіцієнтом абсолютної ліквідності ми можемо перевірити, яка частина поточних (короткострокових) зобов’язань може бути погашена негайно. З урахуванням того, що на кінець року коефіцієнт абсолютної ліквідності майже втричі понизився,  підприємство не в змозі погосити поточні забов’язання негайно. Це свідчить про хитке фінансове положення підприємства.  На жаль, високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у підприємства понаднормативних виробничих запасів, що не є позитивною рисою при аналізі фінансового стану підприємства.

Відбувається також значне перевищення обсягу кредиторської заборгованості над    обсягом дебіторської.(табл.6) Але слід відмітити тенденцію цього показника до зниження. Так, на кінець періоду він зменшився на 5,339. Високе перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською свідчить про проблеми при реалізації продукції і розрахунках з постачальниками. Таким чином, не можна стверджувати про ліквідність і платоспроможність підприємства.  Через брак ліквідних коштів підприємство не здатне покрити короткострокових зобов'язань. Більшість коштів підприємства мобілізовані в виробничі запаси і затрати, які є важкореалізованими активами і не можуть забезпечити високу платоспроможність підприємства. Причинами нестачі ліквідних оборотних засобів є збитковість діяльності підприємства, що веде до нестачі власних джерел для самофінансування, а також відволікання коштів у дебіторську заборгованість.

За таблицею 2 чистий прибуток виріс на 2067 тис. грн, що позитивно характеризує прибутковість підприємства.

Показник прибутковості власного капіталу у звітному періоді порівняно з минулим періодом збільшився з 0,199 до 0,227, то є тенденцією позитивною.

Показник звичайної діяльності збыльшився у порівняні з минулим роком, що показує що підприємство з 1 грн звичайних витрат отримало прибуток у 27,8 коп. Зменшення коефіцієнту оборотності негативно вплинуло на рівень прибутковості капіталу. Резервом для підвищення рівня прибутковості капіталу є прискорення його оборотності і підвищення прибутковості реалізації. Рівень прибутковості власного капіталу можна підвищити шляхом залучення в оборот позикового капіталу, процентна ставка за який буде меншою, ніж прибутковість підприємства. Коефіцієнт концентрації власного капіталу (фінансової незалежності) показує можливість підприємства виконати зовнішні забов’язання за рахунок власних активів, його незалежність від позичкових джерел. Теоретичне значення повинно бути більше ніж 0,5, що не спостерігається на даному підприємстві 0,332 і 0,239 відповідно у 2008 та 2009 роках. Ці показники значно нищі теоретичного значення і спостерігається зменшення коефіцієнту, що не є необхідною умовою фінансової стійкості довгострокової перспективи. Коефіцієнт  концентрації  позикового  капіталу  є  доповненням  до попереднього коефіцієнта  -  їх  сума  дорівнює  1  (або  100%). Коефіцієнт характеризує частку позикових коштів у загальній сумі  коштів,  вкладених  у майно підприємства. Зменшення цього коефіцієнта є позитивним значенням для підприємства.

Коефіцієнт власного капіталу перевищує значення коефіцієнту позикового капіталу, що говорить про більш стійке фінансове положення даного підприємства.

Валовий прибуток підприємства збільшився на 2536 тис. грн., що є позитивним. Сумарний прибуток підприємства 2067 тис.грн.

Результатом за методикою Спрінгейту ймовірність банкрутства низька, коефіцієнт збільшився на кінець звітного періоду. Така сама ситуація спостерігається і при прогнозуванні банкрутства по Таффлеру, хоча тут результат зменшився. Оборотність активів у таблиці 7 Х1 збільшилась з 0,71 до 0,841 об./днів, економічна рентабельність Х2 збільшилась з -0,075 до 0,063.

Ефективність управління фінансовими ресурсами потребує науково обґрунтованої системи реструктуризації методів і способів їх формування, розподілу та використання, що зумовлює на сучасному етапі об’єктивні необхідність визначення мети та результатів руху фінансових ресурсів, факторів, інструментів, що впливають на динаміку їх кругообігу.

Саме такий підхід дозволить сформувати загальну політику підприємства, забезпечити фінансову їх стабілізацію на початковому етапі переходу до ринку. Це забезпечить розвиток таких складових відтворювального процесу, як грошово-фінансова та матеріально-речова. Їх поєднання дозволить творити умови для розвитку промислового підприємства, забезпечити його пропорційність.

В основі системи управління фінансовими ресурсами повинні бути:  постійний моніторинг фінансових потоків, оцінка і розроблення заходів, спрямованих на прискорення, управління чи скорочення руху наявних ресурсів. У цьому зв’язку можна виділити такі найбільш важливі аспекти, удосконалення яких буде першим кроком на шляху поліпшення  показників фінансової діяльності підприємства, її оздоровлення в цілому: розроблення системи фінансового прогнозування з метою оптимізації грошових потоків підприємства; упорядкування проектів фінансового бюджету з метою рішення питань реалізації плану

Синхронізація грошових потоків заснована на коваріації позитивного і негативного їх видів. В процесі синхронізації повинно бути забезпечене підвищення рівня кореляції між цими двома видами грошових потоків. Результати цього методу оптимізації грошових потоків в часі оцінюються за допомогою коефіцієнта кореляції який в процесі оптимізації повинен наближатися до значення “+1”.

Заключним етапом оптимізації є забезпечення умов  оптимізації чистого грошового потоку підприємства. Зростання чистого грошового потоку забезпечує підвищення темпів економічного розвитку підприємства на принципах самофінансування, знижує залежність цього розвитку від зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів, забезпечує приріст ринкової вартості підприємства.

Висновки

Фінанси - це кровоносна система економічного базису, яка забезпечує життєдіяльність підприємництва. Рух коштів, його швидкість та масштаби визначають працездатність фінансової системи. З руху коштів розпочинається і ним же завершується кругооборот засобів підприємства, оборот усього капіталу. Саме тому рух коштів, грошовий оборот на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу.

Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються в процесі утворення статутного фонду. У подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва. Саме так підприємства дістають можливість виробляти та збувати продукцію, одержувати доходи. Кошти підприємств зберігаються в касах, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від придбаних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма грошовими коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції на підприємство надходять суми акцизного збору, податок на додану вартість, котрі підлягають внесенню в бюджет. Реальним платником цих податків є споживач, а перераховує їх у бюджет підприємство, яке реалізує продукцію. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань у бюджет акцизного збору, податку на додану вартість, спрямовується на заміщення коштів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами господарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилась, формує валовий та чистий дохід, прибуток.

Грошові фонди - це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), резервний фонд та інші.

Список використаних джерел

1.           Алтухов В. Фінансовий стан підприємства та його оцінка// Актуальні проблеим економіки. – 2005. - № 7. – с. 43-47

2.           Бандурко О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підручник. -К.: - Либідь. -  2006 - 384 с.

3.           Воробйов Ю.М. Теоретичні основи фінансового капіталу підприємств// Фінанси України. – 2005. - №7. - с. 62-68

4.           Зятковський І.В. Теоретичні засади фінансів підприємства// Фінанси України. – 2001. – 4. – с. 25

5.           Економічний аналіз: Навч. посіб./ За ред. Чумаченка. – К.: КНЕУ. - 2005.- 540 с.

6.           Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: Управління капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз звітності. М.: Фінанси і статистика. -  2001 – 432 с.

7.           Козакова В. Концептуальні основи управління фінансовими ресурсами підприємства// Економіка АПК. – 2007. - №1. – с. 109-114

8.           Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навчальний посібник. – К.: Знання. –  2006. – 294 с.

9.           Крейніна М.Н. Фінансовий менеджмент/ Навчальний посібник. - М.: Видавництво "Дело и Сервис". -  2006. – 304 с.

10.       Опарін В.М. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення // Вісник НБУ. – 2001. - № 5. -  с. 10-11

11.       Примак Т.О. Економіка підприємства: Навчальний посібник. - К: Віхор. -  2005. - 250 с.