ПЛАН:

  Вступ……………………………………………………………………………1

 І. Грошові кошти та сутність грошових розрахунків…………………...........2

    1.1Організація обліку грошових коштів та операцій з грошовими коштами на підприємстві…………………………………………………………..................3

   1.1.2.. Безготівкові та готівкові розрахунки………………………………....6
   1.1.3. Проведення касових операцій…………………………………………8

   1.1.4. Банківські рахунки та їх відкриття…………………………………...10

ІІ. Аудит  та контроль грошових коштів підприємства……………………...12

     2.1. Завдання аудиту грошових коштів……………………………............12

     2.2. Нормативно – правове регулювання аудиту грошових коштів……..15

     2.3. Оцінка системи внутрішнього контролю і виявлення зон ризику….16

     2.4. Програма аудиту грошових коштів…………………………………...20

     2.5. Методика аудиту грошових коштів в касі…………………………....21

     2.5. Методика аудиту грошових коштів на рахунках в банку…………...29

ІІІ. Збір аудиторських доказів і оформлення робочих документів……........32

ІІІІ. Аудиторські висновки…………………………………………………….35

Заключення……………………………………………………………………..37

Додатки


ВСТУП

   В умовах ринкової економіки підприємства постійно підтримують фінансові взаємовідносини з іншими підприємствами, організаціями та робітниками підприємства і окремими особами. Тобто вони здійснюють як готівкові так і безготівкові розрахунки. Для цього кожне підприємство має касу для розрахунків готівкою і відкриті в установах банків розрахункові рахунки для безготівкового обігу, а також зберігання власних коштів.                                                                           Сучасні умови існування підприємств, а також процеси, що протікають в економіці України ще раз підтверджують важливість і необхідність грошових коштів для здійснення фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва. Водночас тема грошових коштів являється дуже “тендітною” ділянкою при аналізі платоспроможності та подальшого існування кожного суб'єкту господарювання. Тому на кожному підприємстві повинні створюватися всі умови для ретельного контролю за оприбуткуванням, видачею та рухом грошових коштів. Це перш за все стосується внутрішнього і зовнішнього контролю.

Функціонування підприємства – це складний динамічний процес, що є результатом неперервного циклічного руху грошових коштів. Однією із проблем, що виникають перед підприємствами в сучасних умовах, є відновлення і збереження динаміки циклів операційної, інвестиційної і фінансової діяльності, що є запорукою необхідної ліквідної позиції підприємства і реалізації його попиту на кошти. Вирішення цієї проблеми неможливе без глибоких досліджень економічних механізмів, що визначають грошові потоки кожного окремого суб’єкта господарювання. Таким чином, існує нагальна потреба в розробці методики обліку, контролю і аудиту грошових потоків, підвищенні наукової обґрунтованості прийняття фінансових рішень в умовах нестабільності та ризику, розробці системи аналітичних і модельних засобів управління коштами. Необхідність в організації обліку, контролю та економічного аналізу грошових потоків на підприємствах обумовлена існуванням практичних потреб фінансового управління, що стоять на рівні проблеми виживання окремих підприємств, галузей і виходу із кризового стану економічної системи в цілому.

Моя курсова робота більше охоплює аспекти зовнішнього контролю, який проводить незалежна аудиторська фірма (аудитор).

Метою роботи являється ознайомлення з організацією обліку грошових коштів підприємства, з методикою проведення аудиту грошових коштів, здатністю виявляти суттєві зони ризику, а також уміння визначити допущені помилки, зловживання, правопорушення в грошовій сфері і передбачити можливі наслідки цих порушень для підприємств та на допустити їх настання.


І. Грошові кошти та сутність грошових розрахунків.

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного роду зобов'язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Платежі також здійснюються за розподілу й перерозподілу грошових коштів. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.
Грошовий оборот - це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві справляють вплив стадії виробництва та споживання. Тривалий виробничий процес, який потребує збільшення виробничих запасів, призводить до збільшення платежів, пов'язаних з їх придбанням. Зростання трудомісткості продукції збільшує платежі, пов'язані з оплатою праці. Прямі і зворотні зв'язки між виробництвом і споживанням здійснюються через стадії розподілу й обміну за допомогою грошового обороту.
Особливе місце займає грошовий оборот у процесі реалізації продукції. За товарного виробництва продукт окремого виробника, призначений для споживання іншим суб'єктом господарювання, може дійти до споживача і дати право виробнику на отримання іншого продукту тільки після його оплати. Під час реалізації перевіряється відповідність між обсягом і структурою виробництва та суспільною потребою в них.
У соціалістичній економіці рух товарних і грошових потоків у економічній літературі розглядався крізь призму планової організації процесу відтворення і його складових - виробництва, розподілу, споживання.
Ринковим відносинам властивий вільний рух товарів, послуг, капіталу і ресурсів. Саме цей момент треба враховувати, розглядаючи рух товарів і пов'язаний з ним оборот грошей.
Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця. У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні (кошти на рахунках суб'єктів господарювання, громадських організацій, кошти населення, інші фонди накопичення і зберігання), що є лише потенційним платіжним засобом. Отже, маса грошей, яка перебуває в обороті, завжди буде меншою за загальну кількість грошей на суму грошових фондів накопичення і зберігання. Останні постійно залучаються в активний грошовий оборот.
Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: готівкову і безготівкову.
Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівковий стає інструментом регулювання об'єкта грошового обороту - грошової маси.
Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення.
Грошовий оборот на кожному підприємстві пов'язаний з такими напрямками:
- забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);
- реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;
- сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;
- забезпечення спільної діяльності підприємств;
- отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.
Таке групування пов'язане з різною економічною сутністю названих розрахунків, документооборотом, видами й методами фінансового та банківського контролю.
Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється через банківські установи, що в них відкрито рахунки суб'єктів підприємницької діяльності.
Від правильної організації грошових розрахунків у цілому залежить оперативність їх здійснення, а відтак і фінансовий стан суб'єктів господарювання.
Одним із головних факторів нормалізації розрахунків у народному господарстві є запровадження єдиних розрахункових правил, які визначаються відповідними нормативними актами.



1.1.Організація обліку грошових коштів та операцій з грошовими коштами на підприємстві.

Основними завданнями організації обліку грошових коштів є :

1. Правильна організація, своєчасне і законне проведення безготівкових та готівкових розрахункових операцій;

2. Забезпечення збереження грошових коштів і цінних паперів в касі підприємства;

3. Своєчасне і правильне документування операцій з руху грошових коштів та їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку;

4. Здійснення контролю за дотриманням касової дисципліни, в т.ч. за витрачанням отриманих в установах банку грошових коштів відповідно до цільового призначення;

5. Проведення інвентаризації грошових коштів та відображення результатів інвентаризації на рахунках бухгалтерського обліку.

   Первинні документи, що підтверджують рух грошових коштів, повинні бути належним чином упорядковані.  Касові операції оформлюються документами, типові міжвідомчі форми яких затвердженні Міністерством статистики України за згодою з Національним банком України, і які повинні застосовуватись без змін на всіх підприємствах, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форми власності.

   Надходження і видача грошових документів оформлюється прибутковими і видатковими касовими ордерами або накладними, що їх заміняють. У встановлені терміни касир складає і передає до бухгалтерії звіт про рух грошових документів.

   Касир зобов”язаний приділяти особливу увагу належному заповненню касових документів. При цьому забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, збурігання і витрачання коштів, які порушують договірну, фінансову дисципліну, завдають збитку державі,власникам, іншим юридичним та фізичним особам.

   Всі прибуткові та видаткові касові документи повинні бути заповненні відповідальними особами чітко і зрозуміло чорнилами, кульковою ручкою або виписані на машині, Жлдних підчисток, помарок або виправленнь, хоча і оговорених, в цих документах не допускається. При цьому приймання та видача коштів по касових ордерах може проводитись тільки в день їх складання, крім випадків видачі коштів за платіжними дорученнями та розрахунково-платіжними відомостями. Якщо хоча б одна з вимог по заповненню касових документів не виконана, касир зобов”язаний повернути документи до бухгалтерії для належного їх оформлення.

По завершенні операцій касир зобов”язаний підписати усі прибуткові та видаткові касові ордери, а ті документи, які до них додаються,0погасити штпмпом або надписом: на прибуткових документах – “отримано”, а на видаткових - “оплачено”, вказавши дату.

Прибуткові та видаткові касові ордери чи документи, що їх замінюють, до передачі в касу реєструються бухгалтерією в журналі реєстрації прибуткових та видаткових касових документів. Після реєстрації касові ордери передаються бухгалтером в касу підприємства для виконання. Всі факти надходження і вибуття готівки на підприємстві відображаються в касовій книзі, обліковому регістрі, призначеному для обліку касових операцій касиром підприємства. Записи в касовій книзі здійснюються у 2-х примірниках через копіювальний папір кульковою ручкою або чорнилами. Перші примірники аркущів залишаються в касовій книзі, другі примірники повинні бути відривними і є звітами касира.

Звіт касира – це документ, який передається касиром підприємства в бухгалтерію, і представляє собою відривний листок касової книги з додатком прибуткових та видаткових касових документів.

Організація обліку грошових коштів в касі.

Каса підприємства – це приміщення або мічце, призначене для приймання, видачі та зберігання грошових коштів, інших цінностей і касових документів, де, як правило, ведеться касова книга. Відповідальність за обладнання каси та забезпечення в ній ефективного зберігання грошей несе керівник підприємства.

Готівка в касі може зберігатись тільки в межах ліміту залишку готівки – гранічної суми грошових коштів, встановленої установою банку, яка може залишатись в касі підприємства на кінець робочого дня.

Вся готівка понад суми встановлених лімітів підприємства повинна здаватись для зарахування на поточний рахунок у порядку та в строки, встановлені і узгоджені з установою банку, в якому відкритий поточний рахунок. У випадку, якщо підприємству ліміт не встановлений, вся наявна в його касі на кінець дня готівка вважається понадлімітною, і повинна здаватись в банк.

Операції з приймання та видчі готівки здійснює касир – це посадова матеріальновідповідальна особа, яка завідує касою, видачею і прийманням грошей та цінних паперів на підприємстві.

Організація обліку
грошових коштів на рахунках в банку.

При здійсненні безготівкових розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми за розрахунковими чеками, причому клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти і зазначають їх під час укладання договору.

Поточний рахунок – рахунок, який відкривається в уповноважених установах банку підприємствами усіх видів та форм власності, а також їх відокремленими підрозділами для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України як в національній так і в іноземній валюті.

Юридичні і фізичні особи мають право відкривати необмежену кількість поточних рахунків за своїм вибором і згодою банків для зберігання грошових коштів і здійснення усіх видів банківських операцій.

Акредитив – доручення банку покупця банку постачальника провести оплату за відвантажену продукцію, товар, надані послуги на підставах, обумовлених в цьому дорученні.

Одержання готівки в банку здійснюється касиром або іншою уповноваженою особою на підставі грошового чеку.

Надлишок готівки в касі підприємства здається до банку у встановленому порядку одним з наступних способів:

1. До денних та вечірніх кас банківських установ;

2. Інкасатором НБУ або установ комерційних банків для подальшої здачі відповідних банківських установ;

3. Підприємствам поштового зв”язку для переказу на поточні рахунки в установах банків;

4. До об”єднаних кас при підприємствах для подальшої здачі до відповідних банківських установ.

Аналітичний облік наявності та руху грошових коштів на рахунках в банку здійснюється за виписками банку в розрізі кожного відкритого рахунку.
1.1.2.. Безготівкові та готівкові розрахунки

Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової форми. Безготівковим грошовим розрахункам, як правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у них також заінтересована держава - не тільки з погляду економного витрачання коштів, а й з погляду вивчення, регулювання і контролю грошового обороту.
Сферу готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано. Готівкова форма розрахунків застосовується за обслуговування населення - виплата заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги.

Безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.
Між готівковою і безготівковою формами розрахунків існує тісний зв'язок. Так, одержуючи виручку за реалізовану продукцію в безготівковій формі, підприємство повинно отримати в установленому порядку в банківській установі готівку для виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в готівковій формі.
Підприємства торгівлі, сфери обслуговування населення, реалізуючи товари, виконуючи замовлення, надаючи послуги, отримують плату за це, як правило, готівкою. Водночас їхні розрахунки з постачальниками, фінансово-кредитними установами, цільовими фондами в основному здійснюються в безготівковій формі.
Розвиток ринкових відносин призвів до певних змін у колишній системі грошових розрахунків між підприємствами, зокрема розширив можливість застосування готівкової форми. З кінця 1998 р. згідно з постановою НБУ від 11 жовтня 1998 р. № 473 всі готівкові розрахунки між підприємствами можуть здійснюватись як за рахунок коштів, отриманих у касі банку, так і за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) та інших касових надходжень.
Отримана готівка у вигляді виручки від реалізації продукції та інших касових надходжень може бути використана підприємствами не тільки для забезпечення господарських потреб, а й на оплату праці і виплату дивідендів (доходу). Крім того, для виплат, пов'язаних з оплатою праці й виплатою дивідендів, підприємства можуть використовувати й готівку, отриману з кас банків. Водночас підприємства повинні забезпечувати систематичну і повну сплату податків, зборів і обов'язкових платежів у бюджет та державні цільові фонди згідно з чинним законодавством.
Підприємства також можуть проводити розрахунки з бюджетом і державними цільовими фондами готівкою. Але якщо підприємства мають податкову заборгованість, розрахунки між покупцем і постачальником продукції треба здійснювати тільки в безготівковому порядку.
Безготівкові розрахунки слід розглядати як цілісну систему, яка включає:
- класифікацію розрахунків;
- організацію розрахунків;
- форми відповідних документів;
- взаємовідносини платників з банками.
У класифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти:
- розрахунки за товарними операціями;
- розрахунки за нетоварними операціями.
Розрахунки за товарними операціями пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони становлять переважну частину всього грошового обороту в державі й обслуговують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств. Від організації розрахунків за товарними операціями залежать розрахунки за нетоварними операціями.
Розрахунки за нетоварними операціями пов'язані з фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообороту коштів підприємства.
Відповідно до територіального розміщення підприємств (покупців - продавців) і банківських установ, що їх обслуговують, безготівкові розрахунки поділяються на місцеві, міжміські та міжнародні.
Місцеві розрахунки здійснюються між покупцем і постачальником продукції, якщо їх обслуговує одна установа банку або коли банк постачальника і банк покупця розміщені в тому самому населеному пункті.
Міжміські - це розрахунки, які здійснюються між покупцем і постачальником через банки (постачальника і покупця), що знаходяться в різних регіонах.
Міжнародні - це розрахунки, які здійснюються за операціями купівлі-продажу через банк постачальника, яким є зарубіжний банк.
Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом (переказуванням) коштів з рахунка покупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або заліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником продукції.
За економічним змістом організація безготівкових розрахунків виходить за межі суто технічних операцій, пов'язаних зі списанням і зарахуванням коштів на рахунки клієнтів у банківській установі.
Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов'язані з використанням різних видів розрахункових документів.
Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках - банк. Розрахунковий документ - це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів. Використовуються відповідні форми безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документа), а саме:
- платіжними дорученнями;
- платіжними вимогами-дорученнями;
- чеками;
- акредитивами;
- векселями;
- інкасовими дорученнями (розпорядженнями).
Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет з податків, штрафів, які нараховані державними податковими органами.
Правові основи організації безготівкових розрахунків у господарському обороті регламентуються законодавчими, інструктивними документами. Національний банк України виступає як методичний центр з розробки форм і засобів розрахунків у народному господарстві, правил документообороту, організації банківського контролю за проведенням розрахунків.
За часів переходу до ринкових відносин організація безготівкових розрахунків повинна активно сприяти вирішенню таких завдань:
- удосконалення комерційного розрахунку на підприємстві;
- підвищення відповідальності підприємств за своєчасне і в повному обсязі здійснення платежів за всіма зобов'язаннями;
- зміцнення договірної дисципліни;
- прискорення обороту оборотних коштів.



1.1.3. Проведення касових операцій.

 Касові операції підприємства пов'язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв'язку).
Усі підприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов'язані саме там зберігати свої кошти. Отримувати готівку з власного рахунка, як зазначалось, підприємства можуть не тільки на заробітну плату, матеріальне заохочення, на відрядження та загальногосподарські витрати, а й на інші цілі (розрахунки за сировину, матеріали, товари тощо).
Отримання готівки з поточного рахунка здійснюється з використанням грошового чека. Виписуючи грошовий чек, підприємство тим самим дає розпорядження банку видати вповноваженій особі зазначену в чекові суму готівки. При оформленні чека не допускається виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.
Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм власності проводяться з оформленням таких документів: податкових накладних, прибуткових і видаткових касових ордерів, касового або товарного чека, квитанції, договору купівлі-продажу, актів про закупівлю товарів, виконання робіт (надання послуг) або інших документів, що засвідчують факти якоїсь діяльності, що підлягає оплаті.
Форми податкової накладної, ведення книг обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг), порядок їх заповнення, а також систему обліку цих операцій визначає Державна податкова адміністрація.
Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі. Цей ліміт для кожного підприємства визначається комерційними банками за місцем відкриття рахунка з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, відстані його від установи банку, розміру касових оборотів, установлених строків і порядку передавання готівки в банк.
Підприємства мають право тримати в своїх касах готівку в межах лімітів. Ліміти касових залишків за необхідності протягом року можуть бути переглянуті. До встановлення ліміту каси на поточний рік діє ліміт попереднього року.
Нова редакція постанови НБУ від 11 листопада 1998 р. № 473 внесла відповідні зміни і до регулювання ліміту готівки на підприємстві.
Якщо підприємство має податкову заборгованість і одночасно здійснює розрахунки готівкою (крім розрахунків із податків і обов'язкових платежів), сума тих коштів ураховується як фактичні залишки готівки в касі з наступним їх порівнянням зі встановленим лімітом каси.
На порушників цього положення накладається штраф за перевищення ліміту каси.
Колективні сільськогосподарські кооперативи, селянські спілки самостійно визначають обсяг готівки, що може постійно зберігатися в їхніх касах. Про це вони зобов'язані повідомляти в першому кварталі кожного року установи банків, які їх обслуговують. У межах цих коштів вони здійснюють необхідні поточні витрати (крім коштів на виплату заробітної плати та дивідендів). Готівку понад попередньо визначені обсяги вони так само повинні здавати в банки.
Ліміт залишку готівки в касі не встановлюється фермерським господарствам, які займаються виключно виробництвом,, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, а також індивідуальним підприємцям.
Здачу надлишкової готівки підприємства проводять у порядку та у строки, встановлені відповідною установою банку. Ця готівка зараховується на їхні рахунки. Коли ліміту залишку готівки взагалі не встановлено, усю наявну в касі готівку наприкінці дня треба здати в банк.
Приймання готівки касами підприємств проводиться за відповідно оформленими (підписаними головним бухгалтером або особою, ним уповноваженою) прибутковими касовими ордерами. Видача готівки касами підприємств здійснюється за видатковими касовими ордерами або за належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.
Усі надходження й видачі готівки в національній валюті підприємства реєструють у касовій книзі.
Приймання та облік готівки підприємствами сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, тобто здійснення розрахунків з населенням, проводиться із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів або товарно-касових книг. Порядок застосування ЕККА визначається Державною податковою адміністрацією. Кожне підприємство, що має касу, веде тільки одну касову книгу. Якщо підприємства мають підрозділи, які здійснюють касові операції з готівкою, незалежно від того, виділено ці підрозділи на самостійний баланс чи ні, вони повинні також вести касові книги.
Записи до касової книги проводяться касиром після одержання або видачі грошей за кожним прибутковим касовим ордером і видатковим документом. Щоденно, наприкінці робочого дня касир виводить залишок грошей у касі на наступне число і передає до бухгалтерії як звіт. Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства.
На кожному підприємстві у встановлені керівником строки (але не рідше одного разу на квартал) проводиться ревізія каси. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за касовою книгою.
Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби, фінансовими органами та установами банків.
Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств, головних бухгалтерів, керівників фінансових служб і касирів.


1.1.4. Банківські рахунки та їх відкриття.

Взаємовідносини суб'єктів підприємницької діяльності з банками щодо відкриття рахунків регулюються Законом України "Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків" та Інструкцією №3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті".
Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.
Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.
Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка та Національний банк протягом трьох робочих днів із дня відкриття рахунка. Форма і зміст такого повідомлення встановлюються центральним податковим органом України. Операції за рахунками здійснюються тільки після отримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.
За наявності двох поточних рахунків у національній валюті власник рахунків протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття кожного наступного рахунка визначає один із них як основний (для обліку заборгованості, яка стягується в безспірному порядку) і повідомляє його номер податковому органу за місцем реєстрації та банкам, в яких відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземних валютах. У свою чергу, банки, що в них відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземних валютах, також протягом трьох робочих днів повідомляють про це банк, в якому відкрито основний рахунок.
Усі суб'єкти підприємницької діяльності та установи банків зобов'язані дотримуватись вимог чинного законодавства щодо відкриття рахунків. За порушення належних вимог суб'єкти підприємницької діяльності та комерційні банки несуть відповідальність.
Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті:
- поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;
- бюджетні, що відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання;
- кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, котра має право видавати кредити (ці рахунки призначено для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди);
- депозитні, що відкриваються між власником рахунка та установою банку на визначений строк. Кошти на депозитні рахунки переказуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на нього ж. Відсотки на депозитні вклади перераховуються на поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється.
Для відкриття поточних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:
- заяву на відкриття рахунка, підписану керівником та головним бухгалтером;
- копію свідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію;
- копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом реєстрації. Установа банку, яка відкриває поточний рахунок, робить позначку про відкриття рахунка на тому примірнику статуту (положення), де стоїть позначка про взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертається власнику рахунка;
- копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;
- картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів зі зразком відбитка печатки підприємства;
- копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ.
Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:
- поточні;
- розподільчі;
- кредитні;
- депозитні (вкладні).
Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій іноземній валюті у разі здійснення поточних операцій.
Розподільчий рахунок призначений для попереднього зарахування коштів у іноземній валюті. Кошти, які були зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку України, розподіляються за призначенням. Гривне-вий еквівалент коштів в іноземній валюті, які були зараховані на розподільчий рахунок і згідно з чинним законодавством України підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку, у встановленому порядку зараховується на поточний рахунок.
Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті підприємство подає в банк ті самі документи, що і для відкриття поточного рахунка в національній валюті. Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому самому банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, підприємство подає тільки заяву про відкриття рахунка та картки зі зразками підписів і відбитком печатки.
За реорганізації підприємства (злиття, перетворення, відокремлення) необхідно переоформити рахунок. Для цього підприємство подає в установу банку такі самі документи, що і в разі створення підприємства. Якщо змінено назву підприємства, в установу банку подається заява власника рахунка, нова копія свідоцтва про державну реєстрацію та зміни до установчих документів. У разі зміни характеру діяльності власника рахунка в банк подається новий статут (положення).
Коли підприємство ліквідується, його основний рахунок переоформлюється на ім'я ліквідаційної комісії, для чого подається рішення про ліквідацію підприємства і нотаріально засвідчена картка зі зразками підписів уповнойажених членів ліквідаційної комісії та відбитком печатки підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія вживає заходів для закриття додаткових рахунків.
Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються вповноваженим банком у порядку, встановленому на договірній основі, юридичним особам - резидентам та нерезидентам - банківським установам. Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи способом переказу кредитних коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.
ІІ. Аудит  та контроль грошових коштів підприємства.

   2.1. Завдання аудиту грошових коштів.

Більшість операцій, що здійснюються на підприємстві, пов'язані з рухом грошових коштів, зокрема, проведенням розрахунків між підприємствами. Тому аудит операцій з коштами, іншими активами та аудит стану розрахунків е дуже важливими.

Метою аудиту операцій з коштами, іншими активами та стану розрахунків є встановлення достовірності даних щодо наявності та руху грошових кошгів, повноти і своєчасності відображення інформації в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку грошових коштів і розрахунків відповідно до прийнятої облікової політики, достовірності відображення залишків у звітності господарюючого суб'єкта.

Основними завданнями аудиту операцій з коштами, стану розрахунків та інших активів є:

v     перевірка стану збереження готівки в касі;

v      вивчення законності і доцільності проведення операцій з грошовими коштами  та  грошовими  документами,   своєчасності   і  повноти оприбуткування та витрачання грошових коштів;

v     перевірка законності відкриття підприємством рахунків у банку, своєчасності одержання і обробки виписок банку по всіх відкритих рахунках;

v     стану грошових коштів на рахунках на день проведення аудиту за даними виписок банку і за балансом підприємства;

v     виявлення напрямів використання коштів, що зберігаються на банківських рахунках, оцінка правильності проведення взаємозаліків з кредитною установою;

v     перевірка наявності договорів та їх реєстрації у відповідних журналах;

v     перевірка правильності документального оформлення операцій з коштами, та іншими активами і відображення цих операцій в обліку і звітності;

v     перевірка дотримання підприємством податкового законодавства по операціях, пов'язаних із рухом грошових коштів;

v     оцінка стану внутрішнього контролю за рухом і збереженням грошових коштів та інших цінностей  в касі;

v     встановлення методу організації аудиту;

v     забезпечення порядку збереження чекових книжок, контроль за випискою чеків та отримання за ними грошей.

Джерелами інформації для аудиту грошових коштів є:     

1)      Первинні документи з обліку грошових коштів.

2)      Облікові регістри, що використовуються для відображення господарських операцій з обліку коштів, розрахунків та інших активів

3)      Акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки та інша документація, що узагальнює результати контролю.

4)      Головна книга.

5)      Звітність

Таблиця 1.  Документування операцій з грошовими коштами

№ п/п	Форма документу	Первинні документи	Призначення документу
1	КО-1	Прибутковий касовий ордер (ПКО)	Надходження готівки в касу
2	КО-2	Видатковий касовий ордер (ВКО)	Видача готівки з каси
3	КО-3	Журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових документів	Для реєстрації в бухгалтерії ПКО, ВКО, чи документів, що їх замінюють
4	КО-4	Касова книга	Для обліку касиром операцій з готівкою
5	КО-5	Книга обліку прийнятих і виданих касиром грошей	Для обліку руху коштів в касі
6		Грошовий чек	Для одержання готівки з рахунку в банку
7		Об'ява на внесок готівки	Для внесення готівки на рахунок в банку
8		Супровідна відомість до сумки з грошовою виручкою	Застосовується при здачі готівки інкасатору
9	ФКЧ-1	Фіскальний касовий чек на товари (послуги)	Розрахунковий документ, надрукований реєстратором розрахункових операцій (РРО) при проведенні розрахунків за продані товари(надані послуги)
10	ФКЧ-2	Фіскальний касовий чек видачі коштів	Розрахунковий документ, надрукований РРО при проведенні розрахунків у разі видачі коштів покупцеві при поверненні товару, компенсації послуг, прийнятті цінностей під заставу, виплаті виграшів у державній лотереї та в інших випадках
11	РК-1	Розрахункова квитанція	Використовується при реєстрації розрахунків за продані товари (надані послуги) або при видачі коштів покупцеві у разі повернення товару, компенсації послуги, прийнятті цінностей під заставу та в інших випадках
12	П-53	Платіжна відомість	Виплата грошових коштів з каси декільком особам
13	П-49	Розрахунково-платіжна відомість	Розрахунок виплат по заробітній платі та її виплата з каси
14		Платіжне доручення	Письмове доручення банку, який обслуговує підприємство, на перераху­вання певної суми коштів з поточного рахунку в банку на рахунок постачальника

Для досягнення поставленої мети та реалізації завдань аудитор повинен володіти  нормативно-правовою базою, що стосується саме цієї ділянки  перевірки.

2.2. Нормативно – правове регулювання аудиту грошових коштів.


Аудитор у своїй роботі постійно працює з різними нормативно-правовими документами. Сукупність нормативних актів складає нормативну базу аудитора. Вона поділяється на зовнішню і внутрішню.

            Зовнішня нормативна база представлена у вигляді відповідних законів, постанов, наказів, інструкцій, положень, методичних матеріалів з обліку і звітності, матеріалів з оподаткування, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку та національних нормативів аудиту. Вони потрібні аудитору, щоб виявити законність та достовірне відображення господарських операцій, відповідність ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, проведення аналізу та складання висновку.

            Внутрішня нормативна база – облікова політика суб'єкта, різні методичні, інструкційні, розпорядчі документи з організації фінансово-господарської діяльності на конкретному підприємстві (накази, розпорядження, посадові інструкціі тощо). Вони підлягають аналізу та зіставленню з чинною методологією.

            З метою правильного використання нормативно-правових актів при проведені аудиту аудитори повинні чітко розуміти компетенцію та положення органу, який видав відповідний нормативно-правовий документ, що стосується операцій з грошовими коштами, то основним нормативним документом, що регулює касові операції є Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затверджений Постановою  Правління Національного Банку України від 19.02.2001 року № 72. Вимоги цього Положення поширюються на юридичних осіб (крім установи банку і підприємства поштового зв'язку) незалежно від їх організаційно-правової форми  і форм власності, їх відокремлені підрозділи, представництва іноземних організацій і фірм, які здійснюють підприємницьку діяльність, а також на зареєстрованих в установленому порядку фізичних осіб, які є суб'єктами підприємницької діяльності без створення юридичної особи, які здійснюють операції з готівкою в національній валюті та є обов'язковими для виконання з ними.

            Крім цього Положення існують ще декілька документів, які регулюють операції з грошовими коштами в касі підприємства та на поточному рахунку, відкритому підприємством в установі банку. До них належать:

1.      Інструкція про організацію роботи по готівковому обігу установами банків України, затверджена постановою Правління Національного Банку України від 19.02.01року № 69;

2.      Наказ Міністерства статистики України “Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій” від 15.02.96р. № 51;

3.      Наказ Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки” від 12.06.95р. №436/95 із змінами і доповненнями;

4.      Закон України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг” від06.07.95 р. №265/95-ВР із змінами і доповненнями;

5.      Наказ ДПАУ “Про затвердження нормативно-правових актів” від 01.12.00 р. № 614;



2.3. Оцінка системи внутрішнього контролю і виявлення зон ризику.
Будь-який економічний суб'єкт має свою цільову функцію, яка реалізується і досягається за допомогою ефективно діючого управління. Однією з функцій управління окремим суб'єктом є внутрішній контроль.

            Внутрішній контроль будучи функцією управління виступає засобом двостороннього зв'язку між об'єктами управління і органом управління, інформуючи про дійсний стан об'єкта і фактичне виконання управлінських рішень. Основною його метою є об'єктивне вивчення фактичного стану справ у суб'єкта господарювання, виявлення та попередження тих факторів і умов, які негативно впливають на виконання прийнятих рішень і досягнення поставленої мети.

            Так як внутрішній контроль являється невід'ємною частиною загальної системи управління, то в ході аудиторської перевірки аудитор зобов'язаний в першу чергу вивчити систему внутрішнього контролю клієнта, оскільки характер і якість комплексної аудиторської перевірки багато в чому залежить від того, настільки грамотно і достовірно аудитор дасть оцінку функціонування і ефективності системи внутрішнього контролю суб'єкта господарювання. Щоб повніше визначити характер, обсяг і зміст аудиторських процедур аудитор повинен дати оцінку системі внутрішнього контролю у клієнта. Основна мета вивчення та  оцінки системи внутрішнього контролю клієнта – підготувати основу для планування аудиту, встановлення виду, термінів проведення і обсягу аудиторських процедур. В процесі такої оцінки встановлюється ймовірність наявності помилок в бухгалтерському обліку, які впливають на достовірність фінансової інформації. При цьому слід мати на увазі, що система внутрішнього контролю не може дати абсолютних гарантій щодо його ефективності, оскільки:

ü      ніхто не може гарантувати відсутність корисливих мотивів у працівника, наділеного владою;

ü      керівництво часто ігнорує контроль, який воно саме встановило;

ü      можливі помилки, неточності в записах, підрахунках в результаті нерозуміння завдання, неохайності;

ü      незважаючи на відбір кваліфікованих кадрів, які заслужили довіру, можливий вплив на них як всередині, так і за межами підприємства.

            При перевірці операцій пов'язаних з рухом грошових коштів в касі і на поточному рахунку аудитор вивчає наступні питання:

1.      наявність на підприємстві налагодженої системи проведення раптових перевірок каси з повним перерахуванням грошової готівки і перевіркою інших цінностей, які знаходяться в касі;

2.      наявність на підприємстві наказу керівника, який встановлює періодичність перевірок;

3.      наявність ознак формального проведення перевірок каси, призначення в комісію по проведенню перевірок постійно одних і тих же осіб, відсутність робочих записів ревізійної комісії, що додаються до акту та свідчать про перерахування банкнот, проведення перевірок каси на звітні дати, коли касир знає про них і заздалегідь готується;

4.      надання права підпису прибуткових і видаткових ордерів іншим особам, крім головного бухгалтера і керівника підприємства, не відображене в розпорядженнях керівника підприємства;

5.      формальне проведення перевірок каси при зміні (звільнені) касирі;

6.      відсутність в штаті касира, коли ці функції покладені на облікового робітника без письмового розпорядження керівника підприємства;

7.      наявність договорів про повну матеріальну відповідальність з касиром;

8.      застосування на підприємстві РРО та внутрішній контроль за їх використанням.

Відповідальність за дотриманням порядку ведення касових операцій покладається на керівника підприємства, головного бухгалтера і касира.

При проведені перевірки стану внутрішнього контролю аудитор маючи у своєму розпорядженні матеріали дослідження, виконаного перед укладанням договору, звіт попереднього аудиту, аудитор проводить вивчення системи внутрішнього контролю шляхом опитування персоналу замовника, проведення власного спостереження, спілкування з попереднім аудитором, вивчення організаційно-розпорядчої і облікової документації на місці, вивчення результатів ревізій і перевірок всіх перевіряючи органів, тощо.  (див. мал.1)

            Результати опитування вивчення системи внутрішнього контролю можуть бути оформлені в виді анкети (додаток 1). Відповіді можуть бути різноманітними і касир може не знати чи є на підприємстві наказ про проведення раптових ревізій каси, керівник підприємства – про необхідність укладання договору про повну матеріальну відповідальність з касиром. Не співпадання у відповідях на поставлені аудитором запитання можуть свідчити про слабкі сторони внутрішнього контролю.

            З виявлення слабких сторін в питаннях дотримання нормативних документів по готівковому обігу аудитору необхідно детально вивчити акти перевірки дотримання порядку ведення операцій з готівкою контролюючими органами (додаток 2)

            Взагалі оцінювання аудитором системи внутрішнього контролю проходить три етапи:

Оцінка системи внутрішнього контролю


                            Оцінка системи внутрішнього контролю

1)      загальне ознайомлення з СВК;

2)      первинна оцінка надійності СВК;

3)      підтвердження достовірності оцінки СВК.

На першій стадії аудитору слід отримати загальне уявлення про специфіку і масштаб діяльності клієнта, систему його бухгалтерського обліку. За підсумками первинного ознайомлення аудитор повинен прийняти рішення про те чи доцільно йому в своїй роботі спиратись на систему внутрішнього контролю.

         У випадку, якщо аудитор приймає рішення про те що він не може покладатись на систему внутрішнього контролю, він повинен планувати аудит таким чином, щоб аудиторські думка не ґрунтувалась на довірі до цієї системи. Це необхідно у тих випадках, коли надійність СВК оцінюється  як “низька”  або коли аудитору найбільш зручно чи економічно виправдано не спиратись на цю систему.

В тому випадку, якщо за підсумками загального ознайомлення з  системою внутрішнього контролю економічного суб'єкта аудитор приймає рішення про те, що він може покладатися у своїй роботі на систему внутрішнього контролю, йому слід провести первинну оцінку надійності СВК. Вона здійснюється на основі методів і прийомів, які аудитори розробляють самостійно.

 У процесі первинної оцінки надійності системи внутрішнього контролю аудитор зобов'язаний брати до уваги те, що:

Ø       перевіряють бухгалтерську і господарську документацію клієнта всього звітного періоду, а не тільки окремих періодів часу;

Ø       при перевірці необхідно приділити більше уваги тим періодам діяльності, в яких мала особливості чи відмінності порівняно з діяльністю типовою для всього періоду вцілому;

Оцінка окремих засобів контролю як “низькою” не виключає можливості оцінки надійності інших окремих засобів контролю як “середньої” чи “високої”.

Аудитор, який прийняв за підсумками процедури первинної оцінки рішення про довіру СВК зобов'язаний в ході аудиторської перевірки здійснювати процедури підтвердження достовірності цієї оцінки. Ці процедури здійснюються в період перевірки на основі методики і прийомів, які розробляються аудитором самостійно.

В тому випадку, якщо аудитор в ході процедури підтвердження надійності прийде до висновку про те, що оцінка надійності СВК в цілому виявиться нижчою від тієї, що була отримана в ході первинної оцінки, він  зобов'язаний належним чином скоригувати порядок здійснення інших аудиторських процедур, щоб підвищити достовірність своїх висновків за результатами проведення аудиту.

Всі етапи оцінки СВК повинні належним чином документуватися із зазначенням документів, якими керувався аудитор, даючи відповідну оцінку надійності всієї СВК.

Показники того, що аудитор отримав необхідне знання системи бухгалтерського обліку  і відповідності внутрішнього контролю, може бути те, що він знає про недоліки в цих системах, а отже може визначити певні зони ризику при ведені операцій з готівкою, а саме:

1.      аудитор зобов’язаний повідомити клієнта про можливі порушення і допомогти їх усунути.
2.      оцінивши систему внутрішнього контролю аудитор на основі отриманої інформації планує і складає програму аудиторської перевірки руху грошових коштів в касі підприємства та поточному рахунку в банку.

2.4. Програма аудиту грошових коштів.

Для виконання плану аудитор повинен підготувати в письмовій формі програму аудиторської перевірки з визначенням в ній конкретних завдань і  процедур для кожного об'єкту аудиту.

            Програма аудиту – це детальний перелік змісту аудиторських процедур. Цей перелік є детальною інструкцією для асистентів аудитора та рядових учасників перевірки, який також є засобом контролю за якістю їх роботи. Програма повинна бути настільки деталізованою, щоб можна було використовувати її як інструкцію для виконавців аудиту, які беруть участь у перевірці. У програмі аудиту види, зміст та час проведення процедур повинні співпадати з прийнятими до роботи показниками загального плану аудиту. Вона містить перелік об'єктів аудиту по його напрямкам, а також час, який необхідно витратити на кожен напрямок аудиту або аудиторських процедур.

            Аудитор затверджує програму, визначаючи суттєвість по процедурах аудиту, об'єкт аудиту з кожного питання окремо та масштаб перевірки.

            Найчастіше для зручності програма оформлюється у вигляді таблиці. На початку програми як правило вказується:

¨      назва підприємства;

¨      період перевірки;

¨      дата перевірки;

¨      об'єкт перевірки.

У програмі крім прізвища також вказують ініціали аудитора, який робив перевірку конкретного об'єкта аудиту, час, який необхідно витратити на перевірку конкретного об'єкта перевірки, та передбачають місце для поміток про фактичне виконання плану аудиту з кожного питання.

            Програма по кожному об'єкту аудиту підписується керівником групи аудиторів або керівником аудиторської фірми.

            Існує два типи підготовки програми: максимально жорсткий і максимально гнучкий. Найбільш вдалою являється змішана форма програми, коли аудитор, маючи основну програму, складає свою з урахуванням специфічних властивостей. Наприклад, основна програма може включати наступні об'єкти аудиту:

1. Основні відомості про підприємство
2. Правові основи діяльності підприємства:

  Ø правовий аналіз установчих документів;

  Ø наявність державних дозволів на проведення окремих видів діяльності;

3. Оцінка діючої системи обліку та внутрішнього контролю:

  Ø форма рахівництва, рівень автоматизації бухгалтерського обліку;

  Ø перевірка бухгалтерської комп'ютерної програми на предмет ймовірності допущення нею помилок в обліку;

  Ø організація бухгалтерського обліку у відповідності з діючими вимогами;

  Ø дотримання прийнятої методології відображення окремих господарських операцій;

  Ø оцінка діючої системи внутрішнього контролю;

  Ø правильність виведення результатів проведених інвентаризацій.

4. Грошові кошти

  Ø дотримання діючих норм ведення готівкових операцій;

  Ø наявність банківських рахунків;

  Ø склад інших грошових коштів;

  Ø отримання письмових тверджень від банку про залишки на рахунках заданих підприємству, та співвідношення цієї інформації з обліком;

  Ø внутрішній контроль за проведенням грошових операцій.


2.5. Методика аудиту грошових коштів в касі.


На  підготовчому  етапі  аудиту  касових  операцій  аудитор   повинен

розглянути загальні питання організації роботи каси на підприємстві:

 > інтенсивність касових операцій;

 > основні напрямки касових надходжень і видатків;

 > кваліфікація і практичний досвід  працівників,  які  забезпечують  роботу

   каси на підприємстві;

 > наявність договорів з касирами про  повну  матеріальну  відповідальність.

   Касир  несе  повну  матеріальну  відповідальність  за   збереження   всіх

   прийнятих ним цінностей та за всяку втрату, яка причинена підприємстві як

   в  результаті  навмисних  дій,  так  і  в  результаті   недбайливого   чи

   недобросовісного відношення до  своїх  зобов'язань.  Тому  після  видання

   приказу  розпорядження  про  назначення  касира,  керівник   підприємства

   зобов'язаний ознайомити касира з Положенням про ведення касових  операцій

   та  заключити  договір   про   його   повну   індивідуальну   матеріальну

   відповідальність.

 >  забезпеченість   обліку   касових   операцій   електронно-обчислювальною

   технікою;

 > обладнання приміщення каси на підприємстві. Для забезпечення надійності і

   збереження готівки, у відповідності  з  Положенням  про  ведення  касових

   операцій в національній валюті в Україні,  каса повинна  бути  ізольована

   від  інших  приміщень,  обладнана  спеціальним  віконцем  для  проведення

   операцій з клієнтами і співробітниками, мати  сейф  чи  металічний  шафа,

   охоронно-пожежну сигналізацію, яка відповідає вимогам діючого стандарту.

      Ретельне вивчення  зазначених  питань  дасть  змогу  аудитору  скласти

думку про стан касових операцій на підприємстві, визначити  вузькі  місця  в

організації їх обліку і можливі напрямки порушень і помилок, а саме:

         

Перший  етап  аудиту   перевірки  касових  операцій  передбачає   проведення

раптової ревізії каси з повним поаркушним перерахунком усіх грошей та  інших

цінностей, що знаходяться у касі підприємства  (векселів,  зобов'язань).  Це

перешкоджає можливості скрити недостачу, надлишок чи  інші  зловживання.  До

початку перевірки наявність грошових коштів і інших цінностей касир  повинен

скласти касовий звіт. В нього включаються всі прибуткові і видаткові  касові

документи,  які  знаходяться  в  касі.  Касиру  також   пропонують  написати

розписку про те, що до початку інвентаризації  всі  прибуткові  і  видаткові

касові документи на грошові кошти включені в звіт  і  передані  бухгалтерії,

всі грошові кошти, які надійшли в касу оприбутковані, а витрачені  –  видані

та списані в затрати.  Це  необхідно  для  попередження  заяв  касира  після

перевірки каси про наявність у нього документів, які не включені в  останній

касовий звіт. Після перевірки грошей та інших цінностей в касі,  складається

відомість  інвентаризації  каси  та  обов'язково  результати  фіксуються   в

робочих документах аудитора.

      Деякі  аудитори  при  аудиторській   перевірці   каси   не   проводять

інвентаризацію касової готівки та інших цінностей, які знаходяться  в  касі,

вважаючи  цю  процедуру  не  обов'язковою.  В  даному   випадку   він   може

користуватися результатами внутрішнього контролю, якщо перевірені  ним  акти

інвентаризації наявності грошових  коштів  не  викликають  недовіри  та  він

приймає рішення про доцільність проведення  інвентаризації.

       Далі  аудитор  повинен  вивчити   питання   своєчасності   проведення

інвентаризації  каси,  наявності  випадків   раптових   інвентаризацій   кас

керівництвом підприємства. Згідно Положення про ведення касових  операцій  в

національній  валюті   в   Україні,   в   строки,   установлені   керівником

підприємства, але не рідше одного разу в квартал,  на  кожному  підприємстві

повинна  проводитись  раптова  інвентаризація  (ревізія)   каси   поаркушним

перерахунком  всіх  грошей.  Вони  є   необхідним   і   важливим   елементом

внутрішньогосподарського контролю дотримання касової дисципліни.

      Другим етапом є перевірка правильності заповнення  касових  документів

та  організації  порядку  ведення  касових  операцій.   Під  час   перевірок

з'ясовується наявність у підприємства касової книги, а  також  відповідність

її оформлення вимогам наказу Мінстату. Перевіряючи порядок  ведення  касової

книги, необхідно впевнитися, що підприємство має тільки одну  касову  книгу,

яка  має  бути  пронумерована,  прошнурована  і  опечатана   сургучною   або

мастиковою  печаткою.  Кількість  аркушів  у  касовій  книзі  повинно   бути

засвідчено  підписами  керівника  і  головного  бухгалтера.   Підчистки   та

невмотивовані  виправлення  в  касовій  книзі  забороняються.   Крім   того,

перевіряється правильність ведення касової книги, оформлення в  ній  касових

операцій  із  приймання  і  видачі  готівкових  коштів  (у  тому  числі   за

строками), відповідність зазначених у ній  сум  про  прийняту  до  каси  або

видану з  каси  готівку  даним  прибуткових  і  видаткових  касових  ордерів

(типові форми відповідно КО-1 і КО-2), якість і своєчасність записів  касира

згідно із  зазначеними  в  касовій  книзі  касовими  документами,  наявність

підпису бухгалтера, який перевірив  записи  в  касовій  книзі  за  кількістю

отриманих ним касових  ордерів,  правильність  підрахунку  в  касовій  книзі

фактичних залишків готівки  в касі на кінець дня тощо.  Перевіряється  також

правильність заповнення всіх реквізитів  прибуткових  і  видаткових  касових

ордерів та платіжних (розрахунково  -  платіжних)  відомостей.  Неприпустимі

будь-які  виправлення,  закреслювання   і   т.   ін,   також   перевіряється

проставлення потрібних дат, номерів сум, підстав для їх  виписки,  наявність

підписів службових осіб і одержувачів  коштів,  печаток,  штампів,  підписів

про отримання готівки, правильність  оформлення  депонованих  сум  тощо.  За

окремими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями  можуть  вибірково

перераховуватися  суми  виплаченої  готівки.   Прибуткові  касові  ордери  і

квитанції до них, а також  видаткові  касові  ордери  мають  бути  заповнені

таким чином, щоб забезпечувалося збереження  цих  записів  протягом  терміну

зберігання  документів.  Слід   уважно   перевірити   використання   бланків

прибуткових  касових  ордерів,   їх   облік   та   зберігання.   Обов'язково

установлюється наявність у підприємства журналу реєстрації    прибуткових  і

видаткових касових ордерів та книги  обліку  прийнятих  та  виданих  касиром

грошей      (типові форми відповідно КО-3 і КО-5)        і  правильність  їх

ведення, а також правильність  відображення  в  касових  документах  номерів

кореспондуючих  рахунків,  відповідність   між   кореспонденцією   рахунків,

внесених до касової книги  та  проставлених  у  касових  ордерах,  наявність

потрібних  виправдувальних  документів,  що  додаються  до  касових  ордерів

(заяви, накладні, рахунки, довідки, тощо), і відміток про  їх  погашення.  У

касових  документах,   які   викликають   сумніви   щодо   їх   справжності,

перевіряється достовірність підписів одержувачів коштів  і  службових  осіб,

які  дають  пояснення  щодо  цього.  При  виявленні  неправильно  оформлених

документів аудитор складає відомість виявлення аудитором неправильно оформлених касових документів

      Перевіряючи  касові  операції,  необхідно  встановити  їх  законність,

достовірність  і  господарську   цілеспрямованість.   При   цьому   старанно

аналізуються   повнота  та  своєчасність  оприбуткування  грошей   в   касу.

Методику проведення перевірки правильності оприбуткування грошових коштів  в

касу передбачає четвертий етап.

      Грошові кошти поступають в касу підприємства:

            -  з розрахункового рахунку, який відкритий в установі банків;

             -за реалізовану продукцію (роботи, послуги);

             -невикористані підзвітні суми;

            - депоновану заробітну плату.

    Повноту та  своєчасність  оприбуткування  грошей  в  касу,  отриманих  з

рахунків підприємства в банку, встановлюється шляхом зустрічної та  взаємної

перевірки  даних  виписок  банка  з  розрахункових  рахунків   підприємства,

корінці чекових книжок, прибуткових касових ордерів  та  записів  в  касовій

книзі.  При  вивчені  грошових  операцій  аудитору  необхідно  запросити  із

відповідного відділення банку справку  про  видані  чекові  книжки  за  весь

вивчає мий період. Для того щоб не було ніяких   сумнівів,  що  отримані  із

банківських  рахунків  грошові  кошти  оприходувані  своєчасно  і  повністю,

необхідно перевірити записи в журналі-ордері №1 і касовій книзі з сумами  на

корінцях чекових книжок і в виписках банків. Необхідно  мати  на  увазі,  що

чекові книжки, корінці  використаних  чеків,  а  також  невикористанні  чеки

повинні зберігатися у головного бухгалтера в умовах,  виключаючи  можливість

їх  втрати.  Зіпсовані  чеки  з  надписом  ”Анульовані”   слідує   зберігати

підклеєними до корінців чеків.  Забороняється  довіряти  зберігання  чекових

книжок іншій особі, зокрема касиру, який отримує по чекам готівку  з  банку,

а також підписувати незаповнені чеки.

      Під час перевірки повного  і  своєчасного  оприбуткування  коштів,  що

надійшли до  каси  підприємства  від  здійснення  господарської  діяльності,

записи  в  касовій  книзі  звіряються  за  сумами  та  строками   з   даними

відповідних прибуткових касових ордерів (із залученням у разі потреби  таких

виправдувальних документів,  як  товарних  і  касових  чеків,  розрахункових

квитанцій,  квитанцій  до  прибуткових  касових  ордерів,   рахунків-фактур,

товарно-транспортних і податкових накладних тощо).  За  потреби  поглибленої

перевірки повного оприбуткування  в  касі  готівкових  коштів,  одержаних  з

різних джерел, можуть аналізуватися  також  обороти  за  відомістю  журналу-

ордера №1 за дебетом рахунку 301 “Каса” порівняно з  оборотами  за  кредитом

кожного кореспондуючого рахунку з подальшим порівнянням їх  із  відповідними

записами в касовій книзі та даними документів,  які  підтверджують  фактичне

одержання підприємством певних сум готівки у  відповідні  строки.  Старанній

перевірці підлягають  операції  по  оприбуткуванню  виручки  від  реалізації

продукції і надані послуги робітникам підприємства за  готівку,  так  як  по

даним  операціям  частіше  всього  зустрічаються  зловживання,  пов'язані  з

повним чи частковим не оприбуткуванням поступивши в касу грошей.  В  випадку

розходжень слід провести перевірку указаних операцій по  суті  і  встановити

причини відхилень. При наявності заборгованості  робітників  чи  інших  осіб

за, наприклад, куплені  товарно-матеріальні  цінності  необхідно  перевірити

реальність виникнення такої заборгованості.

      Крім  вищеназваних  методів  перевірки,  для  контролю  за  повним   і

своєчасним оприбуткуванням готівки конкретним  підприємством,  аудитор  може

застосовувати відповідні зустрічні перевірки, що здійснюються  безпосередньо

на  підприємствах-покупцях  (замовниках),  які  сплатили  готівкові   кошти,

шляхом залучення відповідних  первинних  документів  та  взаємного  звіряння

касових документів отримувачів готівки з даними покупців. Під час  перевірок

аудитор має брати до уваги, що за наявності  в  касі  підприємства  готівки.

Яка не підтверджена  прибутковими  касовими  ордерами,  вона  вважається  не

оприбуткованою в касі та зараховується в дохід підприємства.

      При  встановлені  випадків  не  оприбуткування   грошей,   виправлень,

підчисток, розходжень в номерах  чеків   чи  розриву  між  датами  отримання

грошей по виписці банків та оприбуткування їх в касі слід вияснити  причини.

З цією метою беруться письмові пояснення з касира  та  головного  бухгалтера

підприємства.

      На  п'ятому   етапі   аудитор   перевіряє   додержання   підприємством

встановленого ліміту  залишку готівки  в  касі.  Ліміт  каси  встановлюється

підприємствам, які мають поточні рахунки в  установах  банків  і  здійснюють

операції з  готівкою.  Такі  підприємства  можуть  зберігати  у  своїй  касі

готівку  на  кінець  дня  в  межах  затвердженого   ліміту   каси.   Порядок

установлення  підприємствам  ліміту  каси,  порядку   і   строків   здавання

готівкової  виручки  регулюється  Інструкцією  про  організацію   роботи   з

готівкового  обігу  установами   банків   України   (далі   -   Інструкція).

Відповідальність за  неподання  заявок-розрахунків  у  визначені  строки  та

несвоєчасне одержання встановленого ліміту каси згідно  з  умовами  договору

на розрахунково-касове обслуговування покладена на підприємства.

       Підприємства зобов'язані здавати готівкову виручку понад установлений

ліміт каси в порядку і строки, визначені  установою  банку  для  зарахування

на їх поточні рахунки. Якщо ліміт каси підприємству взагалі не  встановлено,

то вся наявна  готівка  (крім  розміру  одного  неоподатковуваного  мінімуму

доходів громадян)  в  його  касі  на  кінець  дня  має  здаватися  до  банку

(незалежно від причин, внаслідок яких ліміт каси не встановлено).

      Під час перевірки дотримання підприємствами ліміту  каси  визначається

встановлений установою банку  або  самостійно  визначений  підприємством  (у

випадках передбачених  Інструкцією)  ліміт  каси,  уточнюються  за  наявними

копіями  заявок-розрахунків  та  наказами  (розпорядженням)суми   самостійно

доведеного підприємством ліміту каси своїм  відокремленим  підрозділам.  Під

час перевірок з'ясовують  те,  як  підприємство  дотримується  встановленого

установою банку ліміту каси, строків і порядку здавання готівкової  виручки,

а також своєчасність повернення в банк  не  витрачених  у  визначений  строк

коштів,  виданих  на  оплату  праці  та  інші   виплати.   При   цьому   має

враховуватися те, що кошти. Одержані з каси банку або направлені  з  виручки

на  виплати,  пов'язані  з  оплатою  праці,  пенсій,  стипендій,  дивідендів

(доходу), можуть відповідно до пункту  2.14  цього  Положення  протягом  3-5

днів можуть зберігатися в касі підприємства понад установлений ліміт каси.

      Для визначення понадлімітних  залишків  готівки  в  касі  порівнюються

записи про фактичні її залишки в  касу  за  касовою  книгою  з  установленим

підприємству лімітом каси за кожний день незалежно від  того,  здійснювалися

в цей день касові обороти (надходження і витрати  готівки)  чи  ні.  Якщо  в

період,   що   перевіряється,   виявлено   перевищення   ліміту   каси,   то

визначається, протягом якого часу  (у  днях)  і  які  понадлімітні  суми  не

здавалися в установлені строки до банку і з якої причини, а  також  загальна

суми  понадлімітних  залишків 

Під  час  перевірок  мають  також   враховуватися   особливості   визначення

понадлімітних залишків і  порядку  здавання  до  кас  банків  підприємствами

торгівлі,  громадського  харчування  та  послуг  згідно   з   пунктом   4.16

Інструкції. При здійснені  цих  перевірок  у  сфері  торгівлі,  громадського

харчування та послуг також звертається увага  на  необхідність  забезпечення

постійної  наявності  в  касах  підприємства,  що  перевіряється,  розмінної

монети для  видачі  здачі.  Виявлені  порушення  встановленого  ліміту  каси

відображається в акті перевірки (зазначаються дані про  діючий  ліміт  каси,

фактичні залишки готівки каси в ті дні, коли було  перевищено  її  ліміт,  а

також розрахунок загальної суми перевищення встановлених лімітів  за  кожний

день).

      Останнім  сьомим  етапом  перевірки  є  зіставлення  даних  первинних,

аналітичних і синтетичних облікових документів  з  даними,  відображеними  у

звітності підприємства,  з  метою  встановлення  їх  відповідності.  В  разі

виявлення   аудитором   порушень   законодавства   і    інших    документів,

регламентуючим  господарсько-фінансову  діяльність  і  стан  бухгалтерського

обліку аудитор складає відомість.

        

   
2.5. Методика аудиту грошових коштів на рахунках в банку


Вивчення банківських операцій  розпочинається  із  з'ясування  аудитором

питання,  які  рахунки  відкриті  підприємством  в  обслуговуючих  установах

банку. Кожному  підприємству  для  зберігання  коштів  відкривають  поточний

рахунок, на який надходить виручка від продажу продукції,  товарів,  ведення

робіт і надання послуг, проводяться розрахунки за  виконані  роботи,  оплата

товарно-матеріальних цінностей, робіт  і  послуг.  Крім  поточного  рахунку,

підприємства можуть мати й інші рахунки в банках.

   Незалежно від того, якими рахунками в банку користується підприємство,

аудит, проведений на основі виписок банку  та  доданих  до  них  документів,

доцільно здійснювати в такій послідовності.

      Перевірка наявності виписок з кожного банківського рахунку і  ланцюжка

перехідних залишків у них. Аудитори повинні впевнитись, що в  бухгалтерії  є

в наявності всі виписки банку і за всіма рахунками.  Разом  з  цим  потрібно

перевірити їх вірогідність.

      Щоб впевнитись в наявності всіх виписок, необхідно звернути  увагу  не

тільки на нумерацію сторінок,  але  й  на  дати.  Виписки  банку  за  кожним

рахунком слід  окремо  підібрати  за  всі  робочі  дні,  в  які  проводилися

операції. Неробочі дні можна визначити за календарем, а дні, в які  операції

не проводились, - за послідовністю залишку.

      Вхідні й вихідні залишки слід звіряти не лише за виписками, але  й  за

датами  здійснення  попередніх  операцій.  Це  дає  змогу  виявити   знищені

банківські  виписки  за  конкретний  день.  По  кожній  сумі,  зазначеній  в

банківській виписці, повинні бути додані відповідні документи.

      Перевірка якості і достовірності  виписок  банку,  а  також  наявність

додатків до них.  Виписка  банку  повинна  бути  без  помарок,  підчисток  і

необгрунтованих виправлень.

      При вивченні операцій за  рахунками  в  установі  банку  перевіряється

наявність та достовірність  виписок  банку  за  кожним  рахунком,  наявність

штампів і підписів працівників установ банків,  відповідність  зазначених  у

них даних даним бухгалтерського обліку - Головної книги. При  цьому  виписки

добираються за хронологічною послідовністю для  того,   щоб  перевірити,  чи

правильно перенесені залишки з попередньої до наступної.

      Аудитор перевіряє  також  наявність  усіх  додатків  та  виписок,  що

засвідчують  здійснення  тієї  чи  іншої   операції,   платіжних   доручень,

платіжних вимог, заяв на акредитив. Якщо не вистачає  додатків  або  якщо  у

виписках є помарки та виправлення, аудитор за погодженням з клієнтом бере  в

банку копії таких документів.

   Трапляються випадки, коли службові особи,  одержуючи  готівку  з  банку,

повністю або частково не здають її до  каси  підприємства.  Це  приховується

різними  шляхами:  в  одних  випадках  не  заповнюються  корінці  чеків,   а

банківські виписки знищуються; в інших - на корінцях чеків зазначають  меншу

суму, ніж одержано насправді, а у виписках банку роблять  відповідні  зміни.

Викрити такі невідповідності можна, одержавши в  банку  справжню  виписку  і

порівнявши її дані  з  сумами,  оприбуткованими  в  касовій  книзі  і  звіті

касира. Особливу увагу слід звернути на  заповнення  реквізитів  документів.

Аудитор повинен також звірити номери корінців грошових чеків з  банківськими

виписками, і звірити одержання і повноту оприбуткування  коштів  за  касовою

книгою. Якщо у банківській виписці відсутній номер корінця чека, а  сам  чек

знаходиться у чековій книзі, бо нібито зіпсований  (що,  ймовірно,  свідчить

про знищення банківської виписки, а  отже  -  про  можливі  відхилення),  то

необхідно провести зустрічну перевірку цього чека в установі банку.

      Виписка банку по дебету і кредиту може бути виправлена  в  бухгалтерії

або фіктивна. Операції, які викликають сумнів,  за  погодженням  з  клієнтом

вивчають за допомогою зустрічної перевірки з банківською установою, якщо  на

такі дії є дозвіл клієнта.

      У виписці банку є лише  цифрові  дані,  тому  аудитору  важливо  знати

побудову та  код  умовних  цифрових  позначень  змісту  операцій.  Необхідно

пам'ятати, що на особових рахунках, відкритих  у  банку,  записи  по  дебету

означають  зменшення  (витрачання)  коштів,  а  по  кредиту   -   збільшення

(надходження) коштів.

   Також аудитору слід перевірити:

   1. відповідність дат платіжних доручень датам у банківських виписках;

   2. правильність заповнення платіжних доручень;

   3. таксування оборотів у виписка банку.

   Документальна перевірка записів за рахунками в банку  слід  проводити  в

трьох напрямах:

   а) перевірити, чи повністю виправдані ці операції документами,  доданими

до виписок банку;

   б) перевірити, чи правильно складені за ними бухгалтерські проводки. Для

цього  необхідно  провести  суцільну  перевірку  банківських  документів  за

період, що вивчається,  переглядаючи  їх  в  порядку  записів  у  журнал  та

відомість з  одночасною  відміткою  записів  на  виписках  банку.  Необхідно

переконатися у правильності оформлення документів  і  відповідності  доданих

до них підстав, у наявності  на  копіях  платіжних  доручень  штампів  банку

тощо;

   в)  провести  систематизовану  перевірку  документів,   згрупованих   за

однорідністю операцій.

      Документи, які викликають сумнів, уважно перевіряються як  за  формою,

так і за змістом. При  цьому,  як  правило,  необхідно  провести  за  згодою

замовника зустрічну перевірку і взаємний контроль операцій.

      Після  порівняння  виписок  банку  з  доданими   до   них   первинними

документами,   встановлення   правильності   підрахунків    сум    оборотів,

початкового і кінцевого сальдо,  особливо  ретельно  перевіряється  сутність

господарських операцій,  а  саме:  чи  на  законних  підставах  надійшла  на

відповідний рахунок або була списана та  чи  інша  сума  коштів.  Для  цього

необхідно  порівнювати  дані  бухгалтерського  обліку,   товарно-транспортні

документи, журнал реєстрації дорожніх листів тощо.

      Крім взаємної звірки та порівняння  сум,  що  записані  у  відповідних

документах, треба також пересвідчитись у реальності тієї чи іншої операції.

      Інколи підприємства перераховують кошти іншим підприємствам начебто за

придбані товари, які насправді не надійшли на склад  або  надійшли,  але  не

того асортименту,  який  зазначено  у  документах,  або  ж  перераховані  за

придбання матеріальних цінностей  кошти  були  віднесені  по  бухгалтерських

контировках у дебет  рахунків  обліку  витрат  на  виробництво,  а  фактично

одержані  цінності  оприбутковані  контировкою  в  дебет   рахунків   обліку

матеріальних цінностей і в кредит  рахунку  372  "Розрахунки  з  підзвітними

особами".  Створена   таким   чином   нереальна   заборгованість   незаконно

виплачується з каси.
ІІІ. Збір аудиторських доказів і оформлення робочих документів

            Основною найбільш важливою, відповідальною і трудомісткою частиною роботи аудитора являється збір аудиторських доказів по всім об’єктам контролю. На основі аналізу і узагальнення даних аудиторських доказів аудитор робить висновок щодо правильності ведення бухгалтерського обліку на аудируємому підприємстві.

              Висновки світового досвіду підготовки аудиторських доказів відображені в розробленому Комітетом міжнародної аудиторської практики  міжнародному нормативі аудиту “Аудиторські докази”. В відповідності з цим нормативом під аудиторськими доказами слід розуміти інформацію, яка підтверджує правильність відображення в обліку даних, чи даних, отриманих під час фактичної перевірки  стану контролює мого об’єкту, яку відбирає аудитор в процесі контрольних дій для видачі  замовнику висновок про достовірність і правильність відображення в бухгалтерському обліку операцій, пов’язаних зі зміною фінансово-господарського стану.

            Аудиторські докази, як правило відображають зміст частини інформації, яка є на підприємстві. Так як інформація являється основою для складання аудиторського висновку, то аудиторські докази повинні відповідати наступним вимогам:

     Ø необхідність;

     Ø обґрунтування;

     Ø повнота;

    Ø правильність.

Для того, щоб отримати аудиторські докази в залежності від змісту об'єкта аудиту та умов їх дослідження використовують прийоми фактичного, документального контролю та підтвердження третьої сторони (як правило банків). Для отримання аудиторських  доказів, які підтверджують правильність та достовірність даних бухгалтерського обліку використовується прийом фактичного контролю – інвентаризація. Зіставленням фактичних даних з відповідними даними бухгалтерського обліку встановлюється стан перевіряє мого об'єкта. Таким чином аудитор отримує докази щодо реальності перевіряємих активів, зокрема грошових коштів. Інвентаризація готівки в касі, коштів на рахунках в банку дає можливість виявити недостачі або лишки грошових коштів.

Об'єктами інвентаризації є:

  · готівка (національна та іноземна валюта);

 · цінні папери (акції, облігації, депозитні сертифікати);

   · грошові документи (векселі, лімітовані чекові книжки, акредитиви, талони на паливно-мастильні матеріали тощо);

   · бланки суворого обліку (акції та облігації власної емісії, санаторно-курортні путівки, незаповнені бланки векселів);

        ·  залишки по рахунках в банку (по виписках банку).

Інвентаризація касової готівки проводиться комісією в складі аудитора, головного бухгалтера і касира. Під час інвентаризації встановлюється фактична наявність грошових коштів, поштових марок, розрахункових чекових книжок та інших грошових документів, цінних паперів.

Перш, ніж почати вивчати касові операції, аудитор має уважно вивчити нормативні документи, що регламентують порядок ведення касових операцій, збереження готівки в касі, та ознайомитися зі списком осіб, що несуть відповідальність за недотримання цього порядку.

До початку вивчення касових документів слід визначити, чи укладений договір про матеріальну відповідальність керівника підприємства з працівниками, які відповідають за ведення касових операцій.

Потім касир зобов'язаний скласти звіт касира, який передається аудитору разом з письмовою розпискою про відсутність у касі грошей і грошових документів, які належать особисто касиру або стороннім організаціям.

Якщо касир заявить, що у касі зберігається готівка або інші цінності, які належать стороннім підприємствам, то аудитори повинні негайно одержати від останніх довідку про суму грошей, що їм належить.

Зберігати в касі готівку, яка не належить даному підприємству, заборонено.

Перевірка наявності грошових коштів та інших грошових активів в касі проводиться шляхом їх перерахунку касиром в присутності аудитора і головного бухгалтера або іншого члена комісії. Результати підрахунку перевіряє аудитор. Готівка в опечатаних банком пачках розпечатується і також перераховується. За наявності великої кількості купюр складається опис, в якому зазначається номінал купюр, їх кількість і сума. Опис підписується всіма членами інвентаризаційної комісії.

Під час перевірки фактичної наявності грошових документів встановлюється сума, автентичність кожного документу і правильність його оформлення. Перевірка здійснюється за окремими видами документів із зазначенням в інвентаризаційному описі назви, номера, серії купюри і загальної суми.

Залишок пред'явленої готівки та цінних паперів комісія порівнює із залишками по касовій книзі на момент інвентаризації. Результати заносяться

до інвентаризаційного опису.

Перевіряючи касову книгу, аудитори з'ясовують, чи своєчасно касир проводить в ній записи за операціями, що мали місце на момент проведення аудиту або, чи пронумерована та прошнурована касова книга, чи скріплена вона печаткою з підписом керівника і головного бухгалтера.

Запізнення з записами в касову книгу не можуть бути підставою для припинення інвентаризації готівки в касі. У такому разі касир зобов'язаний зробити всі записи в присутності членів інвентаризаційної комісії.

За наявності на підприємстві кількох структурних підрозділів (крамниці, кафе, їдальні, пункту надання послуг тощо) на замовлення клієнта інвентаризація готівки проводиться в кожній касі або у кожної підзвітної особи, яка займається збором виручки або виплатою заробітної плати.

Якщо на момент перевірки гроші знаходяться не лише в касі, а й у касирів-інкасаторів, то в цьому разі проводиться одночасна інвентаризація готівки у цих осіб. За відсутності такої можливості всі місця зберігання готівки опечатуються, а перевірка проводиться послідовно.

В період інвентаризації в касі можуть перебувати частково оплачені (не закриті) платіжні відомості на виплату заробітної плати, пенсій, допомог, а також різного роду розписки на видачу грошей у тимчасове користування. Частково виплачені за такими платіжними відомостями суми, дозволено заносити до акту інвентаризації з певним застереженням. Розписки, неправильно оформлені довіреності, документи на видачу коштів з каси, на яких немає розписки отримувача, до заліку не приймаються, а видані за ними

суми вважаються недостачею.

Виявлена в касі готівка, не виправдана прибутковими документами, вважається лишком каси і зараховується в доход підприємства.  Якщо цінні папери зберігаються в депозитарії, то їх наявність підтверджується випискою депозитарія, і на її підставі вони заносяться до акту. Дані про іноземну валюту вносяться до документів за курсом НБУ, який діє на день інвентаризації.

За фактом проведення інвентаризації аудитор складає висновок, дані проведеної інвентаризації звіряються з даними поточного обліку і робляться висновки про результати інвентаризації. За наявності розходжень з касира в обов'язковому порядку береться письмове пояснення їх причини.

За результатами інвентаризації касової готівки аудитору слід з'ясувати, чи проводяться підприємством розрахунки з населенням за відпущені їм товари (надані послуги), оскільки підприємство зобов'язане вести вказані розрахунки із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій.

Інвентаризація грошових коштів на рахунках в банку здійснюється методом звірки залишків, які обліковуються на рахунках в бухгалтерії, із залишками в банківських виписках.

Розбіжності, виявлені інвентаризацією, оформлюються актом. За необхідності достовірність виписок встановлюють зустрічною перевіркою з банківськими установами.

При інвентаризації не повинні залишатися поза увагою банківські операції, не підтверджені відповідними документами. За погодженням з. клієнтом необхідно з'ясувати причину відсутності документів і у випадку необхідності звернутись до банку за роз'ясненнями по даній операції.

Інвентаризація грошових коштів в дорозі здійснюється шляхом порівняння сум на відповідних субрахунках з даними квитанцій банківських установ, поштових відділень, копій супровідних відомостей на здачу виручки інкасаторам банку тощо.

Після перевірки фактичної наявності коштів аудитор розпочинає документальну перевірку.

Одним з найбільш доказовим джерелом інформації є первинний документ, в якому фіксується кожна господарська операція. Перевірка реквізитів і записів та достовірності документів здійснюється з метою виявлення фальшивих документів,  тобто таких, в яких є підчистки, підроблені записи і резолюції, заміна текстів та цифр. Такі документи використовуються для того, щоб приховати обман та інші порушення правил ведення касових операцій і розрахунків готівкою. Особлива увага повинна приділятися відбиткам штампів і печаток. Їх незвична форма, різний розмір тих самих знаків, неправильний текст та інші ознаки можуть вказувати на підробку документів. Мають також значення зовнішній вигляд документа, папір, на якому він виконаний, форма бланка, фарба, якою зроблені записи (чорнила, олівець, паста), колір фарби і т. д. Особлива увага приділяється підписам посадових та матеріально відповідальних осіб, які приймали і відпускали грошові кошти.

Огляд документів з метою виявлення підробок повинен поєднуватися з перевіркою правил їх оформлення. Якщо в документах є виправлення, а в касових та банківських документах вони не допускаються , то це є свідченням  “криміналу”. Необхідно також перевірити настільки відповідають відображені в документах господарсько-фінансові операції встановленим правилам і положенням, що дозволяють встановити факти їх навмисного порушення. Наприклад, перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі.

В процесі аудиту аудитор може отримати докази також від банків, обслуговуючих клієнта. Для цього у всі відомі банки перевіряю чого підприємства з його дозволу надсилаються стандартні листи-заявки на банківський звіт для цілей аудиту. Незалежні банківські звіти дозволяють аудитору отримати дані, які відображають наявність та розмір зобов'язань і активів, встановити правильність поводження з ними, а також використання інших даних, які мають відношення пряме до аулиту.

Виявлені за допомогою фактичного та документального контролю докази аудитор систематизує отриману інформацію в робочих документах, які в майбутньому використовує при складані аудиторського висновку по результатам аудиторської перевірки.

Робочі документи – це записи аудитора, за допомогою яких аудитор фіксує проведені процедури перевірки, тести, отриману інформацію. У Законі “Пор аудиторську діяльність” навіть не згадується про порядок складання робочих документів аудитора і ведення аудиторського досьє. Цю прогалину заповнив національний норматив аудиту № 6 “Документальне оформлення аудиторської перевірки”. Згідно з ННА № 6 робочі документи – це записи аудитора, здійснені ним під час планування, підготовки та проведення перевірок, узагальнення їх даних, а також документально зафіксована інформація, отримана у процесі аудиту від підприємства-клієнта, третіх осіб або усних повідомлень. Вони може бути оформлені у вигляді стандартних форм, таблиць на папері, зафіксовані на електронних носіях. Визначаючи зміст робочих документів,  аудитору доцільно взяти за орієнтир ту обставину, що робочими документами користуватиметься, наприклад, інший аудитор із незначним досвідом аудиторської діяльності.          

Документальне оформлення аудиторської перевірки складається з двох видів документації – робочої та підсумкової. У вищезгаданому нормативі № 6 дається приблизний зміст та порядок оформлення і зберігання робочих документів. Всі робочі документи виконують такі функції:

-                    обґрунтовують твердження аудиторському висновку та свідчать про відповідність зроблених процедур аудиту затвердженим нормативам

-                    полегшують процес управління та контролю за якістю проведення аудиту

-                    сприяють виробленню методологічного підходу до процесу аудиторської перевірки

-                    допомагають у роботі аудитора.

Вони покликані відображати інформацію з питань, що підлягають перевірці:

1.      методики проведеного аудиту;

2.      проведених під час перевірки тестів;

3.      зроблених аудитором висновків та прийнятих рішень та рекомендацій.

Після  закінчення аудиту робочі документи залишаються в аудитора. Його право власності на ці документи обмежується етичними нормами та зобов'язанням  конфіденційності перед клієнтом.  Їх не можна вилучати  або вимагати в аудитора, за винятком випадку, коли органами міліції на аудиторську фірму заведено кримінальну справу.

Аудитор повинен організувати надійне зберігання робочих документів, щоб забезпечити конфіденційність. Термін зберігання визначається як практикою аудиторської діяльності, так і строком позовної давності у разі, якщо клієнт порушить справу проти аудитора.


ІІІІ. Аудиторський висновок

   Підсумкова документація складається з аудиторського висновку та документації, яка  передається замовникові перевірки, тобто її можна назвати додатковою. Додаткова підсумкова документація не є обов'язковою і видається замовникові тільки в тому випадку, коли аудитор вважає це необхідним, або у випадку, коли це обумовлено в договорі чи додатковій угоді між аудитором та клієнтом. Вона оформляється як додаток до аудиторського висновку або як самостійний документ.

            Аудитор може не посилатися у висновку на додаткову документацію у тому разі, якщо викладене в ній    не є настільки істотним, щоб вплинути на зміст аудиторського висновку. Зміст та форми додаткової документації аудиту визначає сам аудитор. Приклад аудиторського звіту наведено в додатку

Обов'язковим компонентом підсумкової документації являється аудиторський висновок. За своїм правовим статусом висновок прирівнюється до висновку експертизи, що призначається у відповідності до процесуального законодавства України. Аудиторський висновок складається  у довільній формі, але обов'язково повинен містити такі елементи:

1.      заголовок;

2.      замовник;

3.      вступ;

4.      масштаб перевірки;

5.      висновок про перевірену фінансову звітність;

6.      дата аудиторського висновку;

7.      підпис;

8.      адреса аудиторської фірми.

Заголовок містить запис про те, що аудиторську перевірку проведено аудитором (прізвище, ім'я, або назва аудиторської фірми). Це є свідченням того, що під час аудиту не було жодних обставин, які змогли привести до порушення принципу незалежності перевірки.

Датою аудиторського висновку є день завершення аудиторської перевірки. В цей день аудитор повинен доповісти про результати перевірки керівництву підприємства, що перевіряється. Завершується складання аудиторського висновку підписом аудитора або ім′ям аудиторської фірми, оскільки вона несе юридичну відповідальність за якість проведення аудиту.

Висновок аудитора за результатами аудиту буває різних видів. Класифікація висновків наведена на малюнку.


Аудиторський висновок

Позитивний висновок надається в тому випадку коли підприємство отримало достатньо інформації  ведення касових операцій цілком відповідає вимогам Положення про ведення касових операцій в національній валюті.

Умовно-позитивний висновок надається тоді коли виникає будь-яка  фундаментальна невпевненість або незгода, яка є підставою для відмови від позитивного висновку. Незгода виникає у випадках неприйнятності звітної політики, при розходженні в думці відносно фактів чи сум в фінансовій звітності. Також наявність фундаментальної незгоди може призвести до представлення клієнту негативного висновку. У всіх випадках, коли аудитор складає висновок, який  відрізняється від позитивного, він повинен дати опис усіх суттєвих причин його невпевненості і незгоди.

Відмова від висновку виникає у випадку невпевненості чи обмеження масштабу перевірки, які настільки фундаментальні, що аудитор не може прийти до висновку стосовно фінансових документів в цілому. Аудитор обов′язково вказує з яких причин висновок не може бути складений. Якщо аудитор дає відмову від надання аудиторського висновку він говорить про неможливість на підставі наведених аргументів сформулювати висновок про фінансову звітність підприємства.

Заключення

            Аудит – особлива самостійна форма контролю. На сьогоднішній день цей вид послуг являється найбільш правдивою і достовірною перевіркою фінансово-господарської діяльності суб′єктів господарювання. Думки і висновки аудиторів своєчасно здатні попередити підприємства про неправильність ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, а отже і застерегти від небажаних наслідків, штрафних санкцій та витрачання грошових коштів, які завжди конче потрібні і яких ніколи не вистачає. Тому велику увагу слід приділяти саме збереженню цих високоліквідних активів.

            Як показала дана робота аудит операцій з грошовими коштами досить трудомістка процедура, яка потребує від аудиторів значної уваги, знання нормативно-правової бази, яка регулює здійснення грошових операцій, а також впевненості в мінімізації ризику як зі сторони клієнта так і зі сторони аудитора. Взагалі методика проведення аудиту каси і коштів на поточному рахунку мало в чому відрізняється від аудиту інших ділянок діяльності підприємства. Тобто перш завсе визначається мета і завдання перевірки, вивчається нормативно-правова база, яка стосується регулювання фінансових взаємовідносин. Велика увага приділяється вивченню і оцінці системи внутрішнього контролю так як від неї багато в чому залежить довіра аудитора до перевіряємого підприємства і можливість покладатися на свідчення персоналу. Отримавши інформацію аудитор виконує основну частину перевірки: планує подальшу роботу і складає програму аудиторської перевірки.

 Основні положення програми являються переліком процедур в ході яких аудитор перевіряє правильність, повноту відображення руху грошових коштів в касі і на поточному рахунку. Одержані дані аудитор фіксує в робочих документах , а свої думки викладає на завершальному етапі в аудиторському висновку. Цей висновок являється доказом того відповідає чи ні відображення руху грошових коштів чинному Положенню про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, обліковій політиці підприємства, іншим нормативно-правовим актам.   

Таким чином з’ясовується різного роду порушення, крадіжки, навмисні зловживання, які в кінцевому привели б до відтоку грошових коштів, а в крайньому випадку – банкротству підприємства. Це ще раз підтверджує необхідність та важливість зовнішнього контролю – аудиту для забезпечення успішної фінансово-господарської діяльності.