Реферат Аналіз й оптимізація витрат підприємства на виробництво продукції
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОБЛІКУ ТА АНАЛІЗУ ВИТРАТ
1.1
. Сутність і класифікація витрат
Витрати виникають у процесі формування і використання ресурсів для досягнення певної мети. Зазвичай вони є різноспрямованими, поділяються на інвестиційні та поточні (операційні), пов'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції (місії) - виготовленням продукції (наданням послуг) [11, c. 460].
Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними і безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукції (витрати на матеріали, заробітну плату, виробничих працівників, інструменти та ін), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, обладнання, управлінського персоналу тощо).
Витрати виражаються в натуральній і грошовій формах. Планування та облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Однак для оцінки результатів цієї діяльності важливим є грошове вимірювання витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг). Будь-які витрати завжди спрямовані на досягнення певного результату. Тільки це виправдовує їхню доцільність. Стосовно виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності, покладений в основу визначення собівартості продукції, виражається формулою «Витрати - Випуск» (Imput - Output). Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції [33, c. 231].
Собівартість продукції комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а, отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, чим успішніше воно удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, інтенсивніше використовує ресурси, які використовуються, тим нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість продукції є одним з важливих показників ефективності виробництва. Вона дуже тісно пов'язана з ринковою ціною виробів та тарифами на послуги. Це виявляється в тому, що собівартість є базою ціни товару (тарифів на послуги) і одночасно обмеження для виробництва (ніхто не буде випускати продукцію, собівартість якої вище, ніж ринкова ціна).
Важливе значення має склад включення в собівартість витрат, які відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, що включаються у собівартість продукції, є питанням розподілу їх між зазначеними джерелами. Принцип розподілу полягає в тому, що шляхом включення в собівартість відшкодовуються ті витрати, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили та природних ресурсів).
До собівартості продукції включають:
витрати на підготовку і освоєння виробництва;
витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією та організацією виробництва;
витрати на оплату праці;
витрати, зв’язані з використанням природної сировини;
витрати некапитального характеру, пов’язані з вдосконаленням технології організації виробництва, а також з поліпшенням якості продукції;
витрати, зв’язані з винахідництвом, технічним удосконаленням і раціоналізаторськими пропозиціями;
витрати по обслуговуванню виробничого процесу (поточного, середнього і капітального ремонт);
витрати по забезпеченню нормальних умов праці і охорони та техніки безпеки;
витрати, зв’язані з набором робочої сили;
поточні витрати, пов’язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного призначення;
витрати, зв’язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів;
витрати, передбачені законодавством про працю (оплату відпусток, компенсації і т.д.);
відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, до державного фонду зайнятості від витрат на оплату праці працівників;
відрахування по страхуванню майна підприємства;
витрати на оплату відсотків по короткостроковим позикам банків, оплата послуг банків;
витрати по гарантійному обслуговуванню;
витрати, пов’язані із збутом продукції (упаковка, зберігання, транспортування);
витрати на відновлення основних виробничих фондів ( амортизація на повне відновлення);
знос (амортизація) по нематеріальних активах;
витрати від браку;
втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин.
Величина цих витрат залежить від цін на ресурси, необхідних для виробництва товарів, а також від технології їх використання. Ціна, по якій отримуються виробничі ресурси, не залежить від діяльності підприємства. Вона визначається попитом, що складається, і пропозицією на ресурси.
У відповідності з цим в собівартість продукції включають витрати за певними функціональними напрямками діяльності виробничого підприємства (рис.1.1).
За рахунок прибутку відшкодовуються витрати на підготовку і освоєння нової продукції серійного і масового виробництва, а також порушення договорів з іншими підприємствами.
Прийнято розрізняти загальні (сукупні) витрати і витрати на одиницю продукції. Загальні витрати - це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їх сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції розраховуються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В поодиноких виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.
Рис.1.1. Напрямки діяльності підприємства, витрати на здійснення яких включаються в собівартість продукції
Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто:
де Спр - граничні витрати, грн;
ΔС0 - приріст загальних витрат, грн;
ΔN - приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру, т.
Показник граничних витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва.
При плануванні, обліку та аналізі використовується класифікація витрат за певними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності витрат, можливість їх визначення для окремих різновидів продукції.
За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні та комплексні. Елементні витрати є однорідними за складом, мають єдиний економічний зміст і класифікуються як первинні (матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та ін.) [47, c.233].
Комплексні витрати є різноманітними за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх групуються по економічному призначенню при калькулюванню та організації внутрішнього виробничого економічного управління (загальновиробничих, адміністративних витрат, витрат на збут; втрат браку продукції).
Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна величина не залежить від кількості виготовленої продукції. Вона стрибкоподібно змінюється лише при суттєвої зміни виробничої та організаційної структури підприємства. До них відносять витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва та управлінські витрати. Виділяють також умовно-постійні витрати, які де-кілька змінюються внаслідок збільшення або зменшення обсягу виробництва.
Змінні витрати - це витрати, загальна величина яких за певний період залежить від обсягу виробництва продукції. У свою чергу, в їх складі виділяють витрати пропорційні і непропорційний. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва (витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, а також відрядну заробітну плату робітників).
Непропорційні витрати не мають пряму пропорційну залежності від обсягу виробництва. Вони поділяються на прогресуючі і дегрессірующіе.
Прогресуючі витрати зростають в більшій мірі, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли зростання обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції (витрати на відрядної-прогресивну оплату праці, додаткові рекламно-торгові витрати). Зростання дегрессірующіх витрат відстає від збільшення обсягу виробництва. Дегрессірующімі зазвичай є витрати на експлуатацію машин і обладнання, різноманітний інструмент.
В практичних розрахунках загальну динаміку змінних витрат спрощують, вважаючи всю їх сукупність пропорційною. Це значно полегшує аналіз і прогнозування витрат.
Важливе практичне значення має поділ витрат на прямі та непрямі по способу їх обчислення на одиницю продукції. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певних видів продукції і можуть бути перелічені прямо на її фізичну одиницю. Якщо на підприємстві або в його структурному підрозділі виготовляються один різновид продукції, то всі витрати є прямими. Непрямі витрати (заробітна плата обслуговуючого управлінського персоналу, утримання та експлуатація засобів праці) не можна безпосередньо визначити для окремих різновидів продукції. Розподіл витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, що застосовуються на підприємстві, методів нормування та обліку. Підвищення частини прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.
1.2
.
Методика
визначення постійних
та змінних витрат
Для ефективного управління процесом формування собівартості продукції дуже важливо правильно визначити суму постійних і змінних витрат. Для цієї мети використовуються різні методи:
мінімаксний (метод вищої та нижчої точок);
графічний;
статистичний, заснований на корреляционно-регресійному аналізі;
селективний, побудований на змістовному аналізі кожної статті та елементів витрат [47, c.235].
Мінімаксний метод можна застосовувати при наявності сезонних коливань обсягів виробництва, а також інформації про мінімальному і максимальному обсязі продукції і відповідних їм витратах. З огляду на те, що коливання обсягів виробництва викликає зміну тільки змінної їх частини, можна визначити змінні витрати на одиницю продукції, розділивши різниця у витратах на різницю в обсягах випуску:
де b – змінні витрати на одиницю продукції;
Z1, Z2 – мінімальні та максимальні витрати, грн;
х1,х2 – мінімальний та максимальний обсяг продукції, грн.
Дізнавшись змінні витрати на одиницю продукції, можна підрахувати суму постійних витрат (а):
а = Z2 - bx2 або а = Z1 - bx1. (1.3)
В умовах многопродуктового виробництва для знаходження суми постійних витрат замість кількості і-го виду продукції треба брати вартість валового випуску, а замість змінних витрат на одиницю продукції - питомі змінні витрати на гривню продукції (УПЗ).
Графічний метод знаходження суми постійних витрат полягає в наступному. На графіку, відкладаються дві точки, що відповідають загальним витратами для максимального і мінімального обсягу виробництва. Потім вони з'єднуються до перетину з оссю ордінат, на якій відкладаються рівні витрат.
Точка, де пряма перетинає ось ордінат, показує величину постійних витрат, яка буде однаковою для максимального і мінімального обсягу виробництва.
Селективний метод дозволяє більш точно визначити суму постійних та змінних витрат, але він більш трудомісткий порівняно з розглянутими вище. Однак в умовах сучасних технологій обробки економічної інформації цей процес спрощується, якщо передбачити поділ витрат на постійні і змінні в комп'ютерних програмах та в первинних документах.
Деякі витрати мають частково змінний або частково постійний характер (витрати на ремонт машин і обладнання, витрати на рекламу). Тому з метою більш точного розділення їх на змінні та постійні необхідно експертним шляхом встановити коефіцієнт залежності певного виду витрат від обсягу виробництва продукції.
Аналіз собівартості продукції звичайно починають з вивчення динаміки загальної суми операційних витрат у цілому і по основним елементам.
Зобщ=∑( Vзаг*Удi* b1)+А, (1.4)
де Ззаг – загальна структура витрат;
Vзаг – обсяг випуску продукції в цілому по підприємству, грн;
Удi – структура обсягу випуску продукції;
b1 – рівень змінних витрат на одиницю продукції,грн;
А – сума постійних витрат на весь випуск продукції (А).
У свою чергу собівартість продукції залежить від рівня ресурсномісткими виробництва (трудомісткості, матеріалоємності, фондоемкості, енергоємності) і зміни цін на що споживаються ресурси [47, c.240].
З метою більш об'єктивної оцінки діяльності підприємств та більш повного виявлення резервів при аналізі собівартості продукції необхідно враховувати вплив зовнішнього інфляційного чинника. Для цього фактичну кількість спожитих ресурсів на виробництво продукції в звітному періоді потрібно помножити на зміну середнього рівня ціни по кожному виду ресурсів та результати скласти:
∆Зц=∑(∆Цi*Рi1), (1.5)
де ∆Зц - вплив зовнішнього інфляційного чинника;
∆Цi - фактична кількість спожитих ресурсів на виробництво продукції;
Рi1 - зміна середнього рівня ціни по кожному виду ресурсів.
Необхідно при цьому врахувати інфляційний приріст амортизації, орендної плати, відсотків за кредит, спожитих послуг і т.д.
Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції - витрати на гривню продукції, який характеризує іздержкоемкість продукції. Він вигідний тим, що по-перше, дуже універсальний: може розраховуватися в будь-якій галузі виробництва, і по-друге, наочно показує прямий зв'язок між собівартістю і прибутком. Обчислюється його величина відношенням загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції до вартості виробленої продукції в діючих цінах:
ІЕ= Ззаг/ВП . (1.6)
де ІЕ - іздержкоемкість продукції;
У процесі аналізу вивчається динаміка, виконання плану й проводяться міжгосподарські порівняння за цим показником.
Наступний етап аналізу - визначення впливу факторів на зміну рівня даного показника.
Іздержкоемкість продукції безпосередньо залежить від зміни загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції та від зміни вартості виробленої продукції.
На загальну суму витрат впливає обсяг виробництва продукції, її структура, зміна рівня питомої змінних та суми постійних витрат, які у свою чергу можуть збільшиться або зменшитися за рахунок рівня ресурсномісткості продукції та цін, по яких споживаються ресурси.
Вартість виробленої продукції залежить від обсягу випуску, його структури та цін на продукцію. Взаємозв'язок перерахованих факторів показана на рис.1.2
Зростання рівня постійних і змінних витрат обумовлено, з одного боку, підвищенням ресурсомісткістю виробництва, а з іншого боку - збільшенням вартості спожитих ресурсів.
Для встановлення впливу досліджуваних факторів на зміну суми прибутку необхідно абсолютні прирости іздержкоемкості продукції за рахунок кожного фактору помножити на виручку за фактичний обсяг реалізації продукції звітного періоду за цінами базового періоду:
∆Пxi=∆ІЕxi*∑(VРПi1*Цi0). (1.7)
де VРПi1 - виручка за фактичний обсяг реалізації продукції звітного періоду.
Рис 1.2. Структурно-логічна модель факторного аналізу іздержкоемкості продукції
Для більш глибокого вивчення причин зміни собівартості аналізуються звітні калькуляції по окремим виробам, порівнюють фактичний рівень витрат на одиницю продукції з плановими і даними минулих періодів, інших підприємств в цілому і за статтями витрат [43, c.235].
Вплив чинників першого порядку на зміну рівня собівартості одиниці продукції вивчають за допомогою факторної моделі:
де Ci - собівартість одиниці продукції I-го виду;
Аi - сума постійних витрат, віднесена на I-й вид продукції;
VBПi - обсяг випуску I-го виду продукції в фізичних одиницях;
BI - сума змінних витрат на одиницю на I-й вид продукції.
Залежність собівартості одиниці продукції від даних факторів показана на рис.1.3
постійні витрати на одиницю продукції
змінні витрати на одиницю продукції
VBП, шт
Рис. 1.3. Залежність собівартості одиниці продукції від обсягу її виробництва
Найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають витрати на сировину та матеріали. Загальна сума витрат по цій статті (рис.1.4) залежить від обсягу виробництва продукції (VПВ), її структури (Удi) і зміни питомих матеріальних витрат на окремі вироби (УМЗi). Останні, в свою чергу, залежать від кількості (маси) витрачених матеріалів на одиницю продукції (УРi) та їх вартості (Цi).
Рис.1.4. Структурно-логічна факторних модель прямих матеріальних витрат
Взаємозв'язок даних факторів із загальною сумою прямих матеріальних витрат можна представити таким чином:
МЗзаг= ∑(VПВзаг *Удi*УРi *Цi) . (1.9)
де VПВзаг - обсяг виробництва продукції;
Удi – структура виробництва продукції;
УРi - кількькість (маса) витрачених матеріалів на одиницю продукції;
Цi – вартість витрачених матеріалів на одиницю продукції.
Сума матеріальних витрат на випуск окремих виробів залежить від тих же факторів, крім структури виробництва продукції:
МЗi= ∑VПВi *УРi *Цi . (1.10)
Якщо аналізується собівартість не всього випуску, а одиниці продукції, то розрахунок впливу факторів на зміну суми матеріальних витрат виробляються по моделі:
УМЗi= ∑УРi *Цi . (1.11)
Витрата сировини і матеріалів на одиницю продукції залежить від їхньої якості, заміни одного матеріалу іншим, зміни рецептури сировини, технології та організації виробництва, кваліфікації працівників, відходів сировини і таке інше. Спочатку потрібно дізнатися зміну питомої витрати матеріалів за рахунок того чи іншого фактора, а потім отриманий результат помножити на ціни базового періоду і фактичний обсяг виробництва і-го виду продукції звітного періоду. В результаті отримаємо приріст суми матеріальних витрат на виробництво цього виду виробу за рахунок відповідного чинника:
∆МЗxi=∆ УРxi *VПВi0 *Цi1 . (1.12)
Рівень середньої ціни матеріалу залежить від ринків сировини, інфляційних факторів, внутрішньої структури матеріальних ресурсів, рівня транспортних і заготівельних витрат, якості сировини, і т.д. Щоб дізнатися, як за рахунок кожного з них змінилася загальна сума матеріальних витрат, необхідна зміна середньої ціни і-го виду чи групи матеріалів за рахунок j-го чинника помножити на фактичну кількість використаних матеріалів відповідного виду в звітному періоді:
∆МЗxi=∆Цi1*УРi1 *VПВi1 . (1.13)
У результаті заміни одного матеріалу іншим змінюється не тільки кількість спожитих ресурсів на одиницю продукції, але і їх вартість. Зміна в зв'язку з цим матеріальних витрат відображена у формулі 1.14.
∆УМЗ= (УР1 -УР0)* Ц0, ∆УМЗ=( Ц1 -Ц0)* УР1. (1.14)
де (УР1 -УР0) різницяміж зміною норми витрати матеріалу;
Ц0 - ціна заміняємого матеріалу;
УР1 - норма витрат заміняємого матеріалу.
Значна питома вага в собівартості продукції займає заробітна плата і надає великий вплив на формування її рівня. Тому аналіз динаміки заробітної плати на гривню виробленої продукції, її частки в собівартості продукції, вивчення факторів, що визначають її величину і пошук резервів економії коштів по даній статті витрат мають велике значення.
Загальна сума зарплати (рис.1.5) залежить від обсягу виробництва продукції, її структури і рівня зарплатомісткості виробів. Остання у свою чергу визначається трудомісткістю та рівнем оплати праці за одну чоловіко-годину.
Трудомісткість продукції та рівень оплати праці залежать від впровадження нової, прогресивної техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, організації праці, кваліфікації працівників та інших інноваційних заходів.
Наступний етап аналізу - аналіз непрямих витрат. Непрямі витрати в собівартості продукції представлені наступними комплексними статтями: витрати на утримання і експлуатацію обладнання, загальновиробничих та адміністративні витрати, комерційні витрати.
Рис. 1.5. Структурно-логічна факторних модель зарплати на виробництво продукції
При аналізі цих витрат проводиться порівняння фактичної їх величини на гривню виробленої продукції в динаміці за 5-10 років, а також з плановим рівнем звітного періоду. Таке порівняння показує, як змінилася їхня частка у вартості випущеної продукції в динаміці і в порівнянні з планом і яка спостерігається тенденція - зростання або зниження.
У процесі подальшого аналізу з'ясовують причини, які викликали абсолютну і відносну зміну непрямих витрат. За своїм складом це комплексні статті. Вони складаються, як правило, з кількох елементів витрат.
Витрати по утриманню та експлуатації машин і обладнання включають в себе амортизацію машин і технологічного обладнання, витрати на їх ремонт і експлуатацію, витрати по внутрішньозаводських переміщення вантажів, знос інструментів та інше. Деякі види витрат (наприклад, амортизація) не залежать від обсягу виробництва продукції та є умовно-постійними. Інші повністю або частково залежать від його зміни і є умовно-змінними. Ступінь їх залежності від обсягу виробництва продукції встановлюється за допомогою коефіцієнтів, величина яких визначається або шляхом досвіду, або за допомогою кореляційного аналізу по великій сукупності даних про обсяг випуску продукції і суму цих витрат.
Для перерахунку планових витрат на фактичний випуск продукції можна використовувати наступну формулу:
де ЗСК - витрати, скореговані на зміну випуску продукції;
З0 - базова сума витрат за статтею;
ΔВП% - зміна обсягу випуску товарної продукції,%;
Кз - коефіцієнт залежності витрат від обсягу виробництва продукції.
Далі необхідно з'ясувати причини, відносного перевитрати або економії коштів по кожному виду витрат.
Загальна сума амортизації залежить від кількості машин і обладнання, їх структури, вартості та норм амортизації. Вартість обладнання може змінитися за рахунок придбання більш дорогих машин і їх переоцінки у зв'язку з інфляцією. Норми амортизації залежать від амортизаційної політики підприємства та методу її нарахування. Середня норма амортизації (НА) може змінитися також із-за структурних зрушень у складі фондів:
Питома амортизація на одиницю продукції залежить ще й від обсягу виробництва продукції. Чим більше продукції випущено на наявних виробничих потужностях, тим менше амортизації та інших постійних витрат припадає на одиницю продукції.
На величину експлуатаційних витрат впливають кількість експлуатованих об'єктів, час їх роботи і питомі витрати на одну машино-годину роботи.
Витрати на ремонт можуть змінитися через обсяг ремонтних робіт, їх складность, ступінь зношеності основних фондів, вартість запасних частин і ремонтних матеріалів, економного їх використання.
На суму витрат по внутрішньому переміщенню вантажів впливають вид транспортних засобів, повнота їх використання, ступінь виконання виробничої програми, економне використання коштів на утримання та експлуатацію транспорту.
Сума зносу інвентарю змінюється за рахунок обсягу виробництва продукції і рівня витрат на один виріб, який в свою чергу залежить від того, наскільки раціонально та економно використовуються інструменти, інвентар, як налагоджено дієвий контроль за їх збереженням і справністю.
Аналіз загальновиробничих та адміністративних витрат має велике значення, оскільки вони займають значну питому вагу в собівартості продукції.
Витрати на збут включають в себе витрати з відвантаження продукції покупцям (вантажно-розвантажувальні роботи, доставка), витрати на тару і пакувальні матеріали, рекламу, вивчення ринків збуту і т.д.
Витрати з доставки товарів залежать від відстані перевезення, ваги перевезеного вантажу, транспортних тарифів за перевезення вантажів, виду транспортних засобів.
Витрати по навантаженню і вивантаженню можуть збільшитися або зменшитися у зв'язку зі зміною ваги відвантаженої продукції і розцінок за навантаження і вивантаження однієї тонни продукції.
Витрати на тару і пакувальні матеріали залежать від їх кількості та вартості. Кількість в свою чергу пов'язано з об'ємом відвантаженої продукції та нормою витрати пакувальних матеріалів на одиницю продукції. Економія на пакувальних матеріалах не завжди бажана, так як красива, естетична, приваблива упаковка - один з факторів підвищення попиту на продукцію. Збільшення витрат по цій статті окупується збільшенням обсягу продажів. Те ж можна сказати і про витрати на рекламу, вивчення ринків збуту та інші маркетингові дослідження.
На закінчення аналізу непрямих витрат підраховуються резерви можливого їх скорочення і розробляються конкретні рекомендації щодо їх освоєння.
1.3
.
Маржинальний аналіз в управлінні витратами та собівартістю продукції
Сутність маржинального аналізу полягає в аналізі співвідношення обсягу продажів (випуску продукції), собівартості і прибутку на основі прогнозування рівня цих величин при заданих обмеженнях. У його основі лежить розподіл витрат на змінні та постійні. На практиці набір критеріїв віднесення статті до змінної або постійної частини залежить від специфіки організації, прийнятої облікової політики, цілей аналізу і від професіоналізму відповідного фахівця.
Основною категорією маржинального аналізу є маржинальний прибуток. Маржинальний дохід (прибуток) - це різниця між виручкою від реалізації (без урахування ПДВ і акцизів) і змінними витратами. Іноді маржинальний дохід називають також сумою покриття - це та частина виручки, що залишається на покриття постійних витрат і формування прибутку. Чим вище рівень маржинального доходу, тим швидше відшкодовуються постійні витрати та організація має можливість отримувати прибуток [47, c.242].
Маржинальний дохід розраховується за формулою:
MД = S – V , (1.17)
де МД – маржинальний дохід;
S - виручка від реалізації;
V - сукупні змінні витрати.
Маржинальний дохід можна розрахувати не тільки на весь обсяг випуску в цілому, але й на одиницю продукції кожного виду (питомий маржинальний дохід). Економічний зміст цього показника - приріст прибутку від випуску кожної додаткової одиниці продукції:
MДпит = (S-V) / Q = P-V, (1.18)
де MДпит – питомий маржинальний дохід;
Q - обсяг реалізації;
р - ціна одиниці продукції;
V - змінні витрати на одиницю продукції.
Знайдені значення питомих маржинальних доходів для кожного конкретного виду продукції важливі для менеджера. Якщо цей показник від’ємний, це свідчить про те, що виручка від реалізації продукту не покриває навіть змінних витрат. Кожна наступна вироблена одиниця даного виду продукції буде збільшувати загальний збиток організації. Якщо можливості значного зниження змінних витрат сильно обмежені, то менеджеру слід розглянути питання про виведення даного товару з асортименту пропонованої організацією продукції.
На практиці виробляють більш глибоку деталізацію змінних витрат на групи змінних виробничих, загальновиробничих, загальногосподарських та інших витрат. Звідси випливає необхідність обчислення кількох показників маржинального доходу, з аналізу яких виноситься рішення про те, вплив на які групи витрат може найбільш помітно відбитися на величині кінцевого фінансового результату.
Розподіл витрат на постійні і змінні, обчислення маржинального доходу дозволяють визначити вплив обсягу виробництва і збуту на величину прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг і той обсяг продажу, починаючи з якого підприємство одержує прибуток. Робиться це на основі аналізу моделі беззбитковості (системи «витрати-обсяг виробництва-прибуток»).
Модель беззбитковості спирається на ряд вихідних припущень:
поведінка витрат і виручки можна описати лінійної функцією однієї змінної - об'єму випуску;
змінні витрати і ціни залишаються незмінними протягом усього планового періоду;
структура продукції не змінюється протягом планованого періоду;
поведінка постійних і змінних витрат може бути точно обмірювана;
на кінець аналізованого періоду у підприємства не залишається запасів готової продукції (або вони несуттєві), тобто обсяг продажів відповідає об'єму виробництва.
Точка беззбитковості - це обсяг випуску, при якому прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто обсяг, при якому виручка дорівнює сумарним витрат. Іноді її називають також критичним об'ємом: нижче цього обсягу виробництво стає нерентабельним.
Алгебраїчним методом точка нульового прибутку розраховується виходячи з наступної залежності:
I = S-V - F = (P * Q) - (V * Q) - F = 0, (1.19)
де I - величина прибутку;
S - виручка;
V - сукупні змінні витрати;
F - сукупні постійні витрати.
Звідси знаходимо критичний обсяг:
Q '= F / (P-V), (1.20)
де Q '- точка беззбитковості (критичний обсяг у натуральному вираженні).
Критичний обсяг виробництва та реалізації продукції можна розрахувати не тільки в натуральному, але й у вартісному вираженні:
S = F * P / (P - V) = Q '* P, (1.21)
де S - критичний обсяг виробництва та реалізації продукції, у вартісному вираженні..
Економічний зміст цього показника - виручка, при якій прибуток дорівнює нулю. Якщо фактична виручка підприємства більше критичного значення, воно одержує прибуток, в іншому випадку - збиток.
Наведені вище формули розрахунку критичного обсягу виробництва та реалізації в натуральному і вартісному вираженні справедливі лише, коли випускається тільки один вид продукції або коли структура випуску фіксована, тобто пропорції між різними видами продукції залишаються незмінними. Якщо випускається декілька видів товару з різними граничними витратами, тоді необхідно враховувати структуру виробництва (продажу) цих товарів, а також частку постійних витрат, що припадають на конкретний вид продукції.
Точка закриття підприємства - це обсяг випуску, при якому воно стає економічно неефективним, тобто при якому виручка дорівнює постійним витратам:
Q "= F / P, (1.22)
де Q "- точка закриття.
Якщо фактичний обсяг виробництва та реалізації продукції менше Q ", не виправдовує підприємство свого існування і його слід закрити. Якщо ж фактичний обсяг виробництва та реалізації продукції більше Q", йому слід продовжувати свою діяльність, навіть якщо воно одержує збиток.
Ще один аналітичний показник, призначений для оцінки ризику, - «межа безпеки», тобто різниця між фактичним і критичним обсягами випуску і реалізації (в натуральному вираженні):
Кб = Оф - Q ' , (1.23)
де Kб - межа безпеки;
Оф - фактичний обсяг випуску і реалізації продукції.
Корисно розрахувати відношення кромки безпеки до фактичного обсягу. Ця величина покаже, на скільки відсотків може знизитися обсяг випуску і реалізації, щоб уникнути збитків.
К% = Кб / Qф * 100% , (1.24)
де К% - відношення крайки безпеки до фактичного обсягу.
Межа безпеки характеризує ризик підприємства: чим вона менша, тим більший ризик того, що фактичний обсяг виробництва та реалізації продукції не досягне критичного рівня Q 'і підприємство опиниться в зоні збитків.
Дані про величину маржинального доходу та інших похідних показників отримали досить широке розповсюдження для прогнозування витрат, ціни реалізації продукції, допустимого подорожчання її собівартості, оцінки ефективності та доцільності збільшення обсягу виробництва, у вирішенні завдань типу «робити самим або купувати» і в інших розрахунках з оптимізації управлінських рішень.
Багато в чому це пояснюється порівняльною простотою, наочність та доступністю розрахунків точки беззбитковості. Разом з тим необхідно мати на увазі, що формули моделі беззбитковості годяться тільки для тих рішень, які приймаються в межах прийнятного діапазону цін, витрат і обсягів виробництва та продажу. Поза цього діапазону ціна реалізації одиниці продукції і змінні витрати на одиницю продукції вже не вважаються постійними, і будь-які результати, отримані без урахування таких обмежень, можуть привести до неправильних висновків. Поряд з безсумнівними перевагами модель беззбитковості володіє певними недоліками, які пов'язані насамперед з допусками, закладеними в її основу.
При розрахунку точки беззбитковості виходять з принципу лінійного нарощування обсягів виробництва і продажів без урахування можливостей стрибка, наприклад, внаслідок сезонності випуску і збуту. При визначенні умов досягнення беззбитковості і побудові відповідних графіків важливо правильно поставити дані про ступінь використання виробничих потужностей.
Аналіз точки беззбитковості є одним з важливих способів вирішення багатьох проблем управління, оскільки при комбінованому застосуванні з іншими методами аналізу його точність цілком достатня для обгрунтування управлінських рішень в реальному житті.
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ НА
ВАТ
«КЦЗ-ПУШКА»
2.1
.
Характеристика підприємства і задачі аналізу
ВАТ «КЦЗ-Пушка» - це підприємство промисловості будівельних матеріалів потужністю 580 тис. тонн цементу в рік. Цементне виробництво відноситься до масового типу, для якого характерні потокові форми організації технологічного процесу і високий рівень спеціалізації. Тут кожне робоче місце і агрегат спеціалізовані на одній або декількох однорідних операціях, робочі місця розташовані по ходу технологічного процесу, що сприяє максимальному скороченню транспортувань при передачі продукції від однієї операції до іншої, при цьому процес виробництва стає стабільним, строго нормованим і повторюваним. Для цементного виробництва характерні наявність спеціалізованого високопродуктивного обладнання, комплексна механізація і автоматизація виробничого процесу, безперервний процес виробництва, коротка тривалість технологічного циклу.
Все це дозволяє забезпечити високопродуктивну і ритмічну роботу підприємства, ефективно використовувати основні виробничі фонди, матеріальні і трудові ресурси, що сприяє досягненню високої продуктивності праці і низької собівартості продукції.
Основними структурними підрозділами підприємства є цехи. У своєму складі цементний завод має комплекс основних і допоміжних цехів. Основні цехи цементного заводу спеціалізуються по технологічній ознаці, тобто виконують окремі частини загального технологічного процесу (видобування, підготовку сировини, випалення, розмол). До них відносяться: сировинне, випалення клінкеру, розмол. Вони зв'язані в єдину потокову систему, розділену на паралельно працюючі технологічні лінії.
Основним переділом виробництва є випалення клінкеру, робота всієї решти переділів направлена до забезпечення високопродуктивної, ритмічної, безперебійної роботи печей, що обертаються.
Допоміжні цехи забезпечують основне виробництво енергетичними ресурсами, здійснюють ремонт всіх видів обладнання і інших основних фондів, транспортні роботи, обслуговування і ремонт контрольно-вимірювальних приладів, апаратів автоматичного регулювання виробничих процесів.
В цілях охорони навколишнього середовища технологічні агрегати підприємства оснащені ефективними пиловловлюючими пристроями (ектрофільтрами).
Сировинні матеріали, необхідні для виробництва цементу (крейда, глина), видобуваються в кар'єрах, що знаходяться поблизу заводу. Вони є крупними високомеханізованими підрозділами, добувними до 850 тис. тонн горної породи в рік. Сировинні матеріали з кар'єру за допомогою трубопровідного транспорту поступають на територію заводу в сировинний цех. З метою забезпечення безперебійної роботи на заводі є об'єднаний склад сировини, гіпсу і добавок. Склади обладнані механізмами для вивантаження прибуваючих вантажів і завантаження їх при передачі у виробництво на переробку.
Виробництво цементу на заводі організоване за мокрим способом, що дозволяє регулювати мінералогічний склад цементу шляхом введення в сировинну суміш коректуючих добавок. Виробництво цементу складається з наступних основних процесів: приготування сировинної суміші, її випалення і розмолу обпаленого продукту (клінкеру) в порошок.
На цементному заводі застосовується попередільний метод калькуляції собівартості цементу. Розрахунок собівартості цементу здійснюється підсумовуванням статей витрат по кожному переділу в наступній послідовності: визначається собівартість видобування сировини, потім продукції окремих переділів, і, нарешті — повна собівартість цементу. Розділивши суму витрат на об'єм випуску, визначають собівартість однієї тонни цементу.
При розрахунку собівартості сировини застосовують простий метод калькуляції, при якому всі витрати гуртуються по окремих статтях, а потім розподілом загальної суми на кількість сировини, що видобувається, визначають собівартість одиниці (т або м3). Процес видобування сировини складається з буропідривних, видобування і транспортних робіт, витрати по яких входять в загальну собівартість сировини. Таким чином виробництво цементу відноситься не тільки до оброблювальної, але і добувної галузі.
У звітному році завод планував виробити 580 000 тонн цементу, проте фактичний випуск склав 545 200 тонн,
Зниження об'єму виробництва на 6% пояснюється падінням останніми роками попиту на цемент з причини різкого скорочення будівельно-монтажних робіт через обмежене бюджетне фінансування, а також різким збільшенням вартості паливно-енергетичних ресурсів.
Собівартість однієї тонни цементу є показником, що характеризує рівень і динаміку витрат на його виробництво і реалізацію. Собівартість однієї тони цементу визначається на основі розробки планових і звітних калькуляцій.
Аналіз собівартості цементу здійснюється з метою дослідження резервів зниження витрат на його виробництво і реалізацію.
2.2. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції та собівартості по калькуляційних статтях
При аналізі собівартості в першу чергу вивчається правильність її формування. На аналізованому підприємстві собівартість цементу формується відповідно до Положення про склад витрат, а також змінами і доповненнями до нього.
Після перевірки правильності формування собівартісті продукції розглядається динаміка загальної суми витрат як в цілому, так і в розрізі елементів і статей витрат, що дозволяє прослідити за зміною рівня окремих витрат, що відбулися в результаті зміни в технікі, технології і організації виробництва.
Для оцінки виконання плану по собівартості продукції розглянемо таблицю, складену на базі цементного заводу (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Витрати на виробництво цементу
| Елементи витрат | Сума, тис. грн. | Структура витрат, % ! | |||||
| План | Факт ' І | +/- | План І | Факт І | +/- | ||
| Матеріальні витрати | 29324 | 28987 | -337 | 74,8 | 75,5 | +0,7 | |
| Заробітна плата | 1019 | 943 | -76 | 2,6 | 2,5 | -0,1 | |
| Відрахування на соціальне страхування | 393 | 363 | -30 | 1,0 | 0,9 | -0,1 | |
| Амортизація основних засобів | 5920 | 5913 | -7 | 15,1 | 15,4 | +0,3 | |
| Інші витрати | 2547 | 2187 | -360 | 6,5 | 5,7 | -0,8 | |
| Повна собівартість | 39203 | 38393 | -810 | 100 | 100 | -2 | |
| Зокрема: - змінні витрати - постійні витрати | 32146 7057 | 30720 7673 | -1426 +616 | 82,0 18,0 | 80,0 20,0 | -2,0 +2,0 | |
Дані табл. 2.1 покатують, що в цілому фактичні витрати підприємства на виробництво продукції склали 38393 тис. грн. Це нижче за суму повної собівартості, передбаченої планом на 810 тис. гри. або на 2,1% (810/38393*100).
Зниження відбулося по всіх видах і особливо по матеріальних витратах і інших витратах. Змінилася декілька і структура витрат: збільшилася частка матеріальних витрат і амортизації основних засобів, а частка зарплати та інших витрат зменшилася (рис. 2.1).
Приведена фактична структура витрат дозволяє зробити висновок, що дане виробництво є матеріаломістким. Отже, важливим напрямом зниження витрат на виробництво є пошук резервів по скороченню матеріальних витрат.
Рис. 2.1. Структура витрат на виробництво цементу за 2008 рік
Загальна сума витрат може змінитися через обсяг випуску продукції в цілому по підприємству (VBПобщ), її структури (Удi), рівня змінних витрат на одиницю продукції (b1) і суми постійних витрат на весь випуск продукції (А) та розраховується відповідно до формули (1.4).
Початкові дані для розрахунку впливу цих чинників наведені в табл. 2.2.
З табл. 2.2 видно, що у зв'язку зі зменшенням випуску продукції в умовно-натуральному вираженні на 6% (IВП = 0,94) сума витрат зменшилася на 1929тис.грн. (37 274-39 203).
Структура продукції залишилась незмінною.
Через підвищення рівня питомих змінних витрат загальна сума витрат збільшилася на 502тис. грн. (37 776-37 274).
Постійні витрати підвищились на 616 тис.грн. (38 392-37 776).
Таким чином, загальна сума витрат на виробництво продукції зменшилася за отчетгий період на 810тис.грн. (39203-38393).
Таблиця 2.2
Початкові дані для аналізу чинника загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції
| Показник | Сума, тис, грн, | Чинники зміни витрат | |||
| Об’єм випуску продукції | Структура продукції | Змінні витрати | Постійні витрати | ||
| Планова собівартість: | 39203 | t0 | t0 | t0 | t0 |
| За планом, перерахованому або фактичний об'єм виробництва продукції звітнього періоду при зберіганні її базової структури: | 37274 | t1 | t0 | t0 | t0 |
| За базовим рівнем на фактичний випуск продукції при фактичній її структурі в звітному періоді: | 37274 | t1 | t1 | t0 | t0 |
| Звітного періоду при базовому рівні постійних витрат: | 37776 | t1 | t1 | t1 | t0 |
| Фактична собівартість: | 38393 | t1 | t1 | t1 | t1 |
Таким чином, загальна сума витрат на виробництво продукції зменьшилася за звітний період порівняно з планом на 810 тис. грн. (39203-38393), або на –2,1 %, зокрема у зв'язку з невиконанням плану по випуску товарної продукції в умовно-натуральному виразі на 6% (IВП =0,94) сума витрат знизилася на 1929 тис. грн. або на 4,92% (1929/39203 * 100), а за рахунок підвищення рівня питомих змінних витрат допущена перевитрата витрат на виробництво продукції на суму 502тис. грн. або 1,28% (502/39203*100), а також підвищення постійних втрат в порівнянні з планом на суму 617 тис. грн. або на 1,57% (617/39203 * 100). Таким чином через підвищення собівартості продукції загальна сума витрат знизилася тільки на 2% (4,92-1,28-1,57).
Для глибшого вивчення причин відхилення фактичної собівартості від планової розглянемо постатейний аналіз витрат виробництва.
Ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів з найбільшою повнотою розкривається при вивченні собівартості продукції по статтях витрат. Постатейна форма віддзеркалення витрат при калькулюванні собівартості підвищує аналітичні можливості цього показника і робить сам аналіз дієвим і цілеспрямованим, а також дозволяє аналізувати витрати не тільки по напрямах витрат, але і по місцях їх виникнення. Виділення місця винекнення витрат в аналізі дає можливість судити не тільки про економію або перевитрату при виробництві продукції, але і якості керівництва і організації оботи окремих ділянок.
В процесі аналізу слід перш за все вивчити динаміку собівартості однієї тонни цементу шляхом порівняння питомої ваги витрат в динаміці витрат за попередні роки. Таке зіставлення показує, як змінилася структура витрат і яка спостерігається тенденція - зростання або зниження питомої ваги витрат по окремих статтях витрат.
Приведені дані табл. 2.3 свідчать, що з року в рік структура витрат на виробництво цементу змінюється: підвищується питома вага витрат на паливо і енергію на технологічні потреби, а по решті статей собівартості питомі витрати знижуються.
Наступний етап аналізу - вивчення виконання плану і визначення впливу чинників на зміну собівартості однієї тони цементу.
Собівартість однієї тони цементу безпосередньо залежить від впливу наступних чинників першого порядку:
зміни об'сму випуску продукції;
зміни суми постійних витрат;
зміни рівня питомих змінних витрат. [47, с. 247]
Таблиця 2.3
Динаміка структури витрат на виробництво однієї тони цементу
| Статті витрат | 2006 р.% | 2007 р.% | 2008 р.% |
| Сировина і матеріали | 25,9 | 24,8 | 22,8 |
| Паливо на технологічні цілі | 33,1 | 35,2 | 37,9 |
| Енергія на технологічні цілі 1 | 8,4 | 10,5 | 12,8 |
| Зарплата з відрахуваннями на соціальні потреби | 1,8 | 1,6 | 1,5 |
| Витрати на утримання і експлуатацію обладнання | 18,2 | 16,4 | 13,7 |
| Загальновиробничі витрати | 2,8 | 2,6 | 2,5 |
| Адміністративні витрати | 6,2 | 5,4 | 5Л |
| Витрати на збут | 3,6 | 3,5 ! | 3,6 |
| Повна собівартість | 100 | 100 і __ .... _ . ; | 100 |
Вплив чинників першого порядку на зміну рівня собівартості одиниці продукції вивчають за допомогою моделі чинника (1.8).
Залежність собівартості одиниці продукції від даних факторів показана на рис.1.3
Використовуючи цю модель та дані табл. 2.4, зробимо розрахунок впливучинників на зміну собівартості методом ланцюгової підстановки.
Початкові дані для аналізу чинника собівартості однієї тони цементу приведені в табл. 2.4.
Таблиця 2.4
Початкові дані для аналізу чинника собівартості цементу
| Показник | За планом | Фактично | Відхилення від плану |
| Об'єм виробництва, тис. т | 580 | 545,2 | -34,8 |
| Сума постійних витрат, тис. гра | 7057 | 7673 | +616 |
| Сума змінних витрат на 1 т продукції, грн. | 55,42 | 56,35 | +0,93 |
Розрахунок впливу чинників першого порядку на одну тону цементу методом ланцюгової підстановки приведений в табл. 2.5
З табл. 2.5 видно, що фактична собівартість однієї тони цементу нижча за планову на 2,83 грн. або на 4,2% (2,83/67,59*100%), зокрема за рахунок невиконання плану по випуску товарної продукції на 0,77 грн. або 1,1% (0,77/67,59 * 100), що є причиною зростання постійних витрат на одну тонну цементу на 0,29 грн. або на 0,42% (0,29/67,59 * 100), а також зростання змінних витрат на 0,96 грн. або на 1,4% (0,96/67,59 * 100).
Для глибшого вивчення причин зміни собівартості необхідно виробити аналіз звітної калькуляції однієї тони цементу. Аналіз калькуляційних статей, заснований на зіставленні планових і фактичних витрат і подальшому вивченні відхилень і причин в першу чергу по тих статтях, які займають найвищу питому вагу в структурі собівартості. Групування витрат на одну тону цементу в калькуляційному розрізі представлене в табл. 2.6.
Таблиця 2.5
Розрахунок впливу чинників першого порядку на одну тону цементу
| Чинник | Алгоритм розрахунку | Розрахунок | Розмір впливу, грн |
| Обєм випуску продукції | С1 – Спл | 68,36-67,59 | +0,77 |
| Постійні витрати | С2 – С1 | 68,65-68,36 | +0,29 |
| Змінні витрати | Сф – С2 | 70,42-68,65 | +1,77 |
| Разом: | Сф – Спл | 70,42-67,59 | +2,83 |
Як показують дані табл. 2.6 підприємство допустило перевищення фактичної собівартості над плановою на 2,83 грн. або на 4,2%. Причому перевитрата відбулася по матеріальних витратах на 3,2 грн., які вплинули на збільшення собівартості на 4,73% (3,2/67,59*100), зокрема по сировині і матеріалам на 0,48 грн. або на 0,71% (0,48/67,59*100%), паливу на технологічні цілі – на 2,42 грн. або на 3,58% (2,42/67,59*100%), енергії на технологічні цілі – на 0,3 грн. або на 0,44% (0,3/67,59*100%). Значна перевитрата допущена по статті паливо на технологічні цілі.
Загальна економія собівартості однієї тони цементу по окреміх статтях склала 0,61 грн. або 0,9% (0,61/67,59*100%), зокрема за рахунок економії витрат по основній заробітній платні виробничих робітників на 0,18грн. або на 0,27% (0,18/67,59*100%), додатковій заробітній платні виробничих робітників на 0,04 грн. або 0,06% (0,04/67,59*100%), відрахуванням на соціальні потреби на 0,06 грн. або на 0,09% (0,06/67,59*100%), витратам на зміст і експлуатацію обладнання на 0,31грн. або на 0,46% (0,31/67,59*100%), комерційним витратам на 0,02 грн. або 0,02% (0,02/67,59*100%).
