МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра філософських і соціальних наук


КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни Масові комунікації

на тему:

Пропаганда як форма комунікації


Студентка 1 курсу 1 групи

Факультету економіки, менеджменту і права

денна форма навчання

Тоцька Марія Олександрівна

Науковий керівник

Терлецька І.В.


 


Київ 2010

ПЛАН

Вступ……………………………………………..………………………………………3

Розділ 1 Пропаганда як предмет вивчення……………………………………………5 

1.1   Історія пропаганди………………………………………………………………….5

1.2 Пропаганда як предмет вивчення масової культури……………………………..9

Розділ 2 Поняття пропаганди…………………………………………………………16

2.1 Пропаганда як політична комунікація…………………………………………...16

2.2 Структура пропаганди…………………………………………………………….19

Розділ 3 Технології та прийоми пропаганди………………………………………...23

3.1 Маніпулятивні психотехнології у пропаганді…………………………………...23

3.2 Прийоми пропаганди……………………………………………………………...26

Висновки………………………………………………………………………………30

Список використаної літератури……………………………………………………..31

Вступ
Дана робота являє собою дослідження пропаганди як однієї з форм комунікації.

Актуальність визначається значущою роллю пропаганди в суспільстві. Ця комунікація може бути, як негативної, так і позитивною і здатна нести як користь, так і деградацію. В останні роки популярним інструментом стає пропаганда здорового способу життя, гуманного ставлення до тварин та інші. Тому погляди вчених різних дисциплін все частіше досліджують структуру, елементи та закономірності пропаганди.

Об'єктом дослідження виступає масова комунікація як складова частина соціальної реальності.

Предмет дослідження - моделі пропаганди як комунікації.

Мета роботи: з'ясувати специфіку пропаганди як комунікації та засоби комунікації, її особливості та комунікативні моделі.

У ході виконання роботи перед нами стоять наступні завдання:

1. Охарактеризувати поняття політичної комунікації, до розряду якої належить і пропаганда.

2. Описати пропаганду як засіб політичної комунікації, порівняти її з агітацією та паблік рілейшенз.

3. Розглянути маніпулятивні психотехнології та їх значення у пропаганді, досліди методи та прийоми пропагандистських кампаній.

4. З’ясувати важливу роль вивчення пропаганди як масової культури та історію її розвитку.

У роботі використовуються різні вітчизняні та зарубіжні джерела, як у перекладі, так і в оригіналі. Використана література відноситься до наукових видань, що досліджує основи політичної комунікації та практику пропаганди, паблік рілейшенз, політичної і соціальної реклами.

Дослідження пропаганди з точки зору теорії комунікації займалися, починаючи з 20-х років минулого століття, за кордоном - вчені Липпман У., Лассуелл Г.Д., Аронсон Е., у вітчизняній науці - Конецький В.П., Терін В.П ., Назаров М.М., Соловйов А.І., Федотова Л.М., Грушин Б.А., Дрідзе Т.М., Войтасік Л. та багато інших. Їхні роботи, як і роботи інших авторів, наприклад, Почепцова Г.Г., Цуладзе А.М., є теоретичною основою даної творчої роботи. Ступінь наукової розробленості комунікативного акту пропаганди є досить високою.

Перед початком виконання роботи автором формулюється гіпотеза про те, що пропаганда може містити в собі соціальну небезпеку, тому вона повинна бути позитивною, демократичною, спрямованої на розвиток соціуму. Досягнення мети пропаганди можливо при вивченні її комунікативного процесу та дотримання всіх правил комунікації.

Методологія дослідження включає в себе метод зіставного аналізу, синтезу, індукції, аналогії та описовий метод.

Порівняльний аналіз дає можливість розчленувати теоретичні дані, почерпнуті з літературних джерел на окремі елементи з розглядом кожного з них окремо. Потім синтез об'єднує всі дані, отримані в результаті аналізу. Але, синтез в дослідженні літературного твору - не просте підведення підсумків аналізу. Він допомагає логічно зв'язати основні елементи теорії для виведення практичних результатів.

Індуктивний метод, у свою чергу, допомагає досліджувати риси характеру головних героїв від приватного до загального. Можна зробити висновок, встановити взаємозв'язок між окремими рисами героїв і умов, в яких вони перебувають.


Розділ 1 Пропаганда як предмет вивчення

1.1 Історія пропаганди



Використання пропаганди сходить своїми філософськими і теоретичними корінням до античної Греції. Вона широко використовувалася в Римській імперії в епоху раннього християнства. Велику роль зіграла пропаганда у релігійних конфліктах періоду Реформації. У боротьбі проти католицької церкви Мартін Лютер використовував друк, яка стала ідеальним засобом поширення пропагандистських матеріалів. Кожне нове засіб комунікації швидко приймалося на озброєння пропагандистами, особливо в період американської і французької революцій, а пізніше Наполеоном. До кінця XIX ст. вдосконалення засобів масової комунікації (ЗМК) призвело до безпрецедентного підвищення ефективності пропаганди; зростання СМЯ і вдосконалення транспортної системи викликали формування масової аудиторії для пропаганди, розширили її використання і підвищили ефективність. Кожне з ЗМК - друкована продукція, кіно, радіо, а потім і телебачення - внесло свій специфічний внесок у вдосконалення технічних прийомів пропаганди. Радіо створило можливості для безперервної міжнародної пропаганди, в той час як телебачення загострило проблеми «культурного імперіалізму». Це привело до висування багатьма країнами «третього світу» вимоги про встановлення нового міжнародного інформаційного порядку (НМІП).

Кожна велика система масової комунікації, що виникла в XIX-XX ст., Має свої специфічні позитивні і негативні сторони. Але всіх їх об'єднувала здатність встановлювати прямі зв'язки з громадськістю, минаючи традиційні інститути соціалізації, такі, як церква, школа, сім'я і політична система. Саме ця здатність до «прямого зв'язку» була використана тими, хто прагнув нав'язати масової аудиторії свої власні цілі, - будь то рекламний агент, який намагається переконати публіку купити той чи інший товар, чи політик, «продає» свій політичний курс.

У міру збільшення ролі газети в поширенні інформації громадськість виявлялася у все більш зростаючої залежності від повсякденної інформації. Це пояснювалося рядом причин. По-перше, залишалося мало конкуруючих голосів, крім комерційних газет і книг. По-друге, навіть ці конкуруючі джерела новин не могли змагатися в оперативності і послідовності. По-третє, газети з самого початку не приховували, що вони не збираються бути політично нейтральними, і апелювали до упередженням своїх читачів. По-четверте, принципи демократичної політичної Системи вимагали, щоб електорат завжди був у курсі справи щодо функціонування цієї системи, і спочатку тільки газети могли забезпечити це. По-п'яте, пересічний громадянин не мав ні достатньо часу, ні власної організації, щоб встигати за розвитком політичних подій, і в силу цього був змушений покладатися на газетний інформацію. Нарешті, по-шосте, газети пропонували не лише політичну й економічну інформацію. Публікуючи матеріали розважального характеру і місцеві новини, вони привчали пересічних людей розглядати себе як частину більш широкого світу, що реагує на події, що відбуваються.

Саме існування цього загального уявлення про світ зробило можливим функціонування пропаганди, яка може бути ефективною лише у разі її спрямованості на конкретні соціальні групи. Поступове розширення сфери діяльності СМЯ в XIX і XX ст. не тільки призвело до появи класової аудиторії, але й самі засоби масової комунікації стали представляти себе в якості експертів. СМЯ, таким чином, стали одночасно збирачами і розповсюджувачами інформації. Це дозволило їм діяти в якості каналу розповсюдження інформації для спрямованого впливу на громадську думку.

Ще більше значення мало те, що в XIX ст. - Першій половині XX ст. здійснився перехід від традиційного до сучасного суспільства, яке в західній соціології отримало назву «масового суспільства». Широке розповсюдження отримала концепція «соціальної дезорганізації» і «соціальної дезінтеграції», викликаних індустріалізацією та урбанізацією. Прийнято вважати, що засоби масової комунікації сприяли вульгаризації культури, що задовольняє смаки народних мас на найнижчому рівні. Марксистські теоретики розглядали СМЯ як винахід капіталістичної системи, покликане ввести населення в стан політичної летаргії. Панування негативної концепції «масового суспільства» в інтелектуальних колах в першій половині XX ст. стало важливим чинником формування установок і подальших спроб контролювати СМЯ. Саме в такому інтелектуальному контексті і слід аналізувати тенденції розвитку пропаганди.

Хоча в XX ст. читацька аудиторія газет трохи скоротилася, вони все ще продовжують залишатися важливим джерелом інформації. У періоди двох світових воєн головним джерелом інформації для широкої публіки були газети, які активно використовувалися в цілях пропаганди. Незважаючи на поширення радіо і телебачення (ТБ) газети і сьогодні продовжують залишатися джерелом більш докладної і більш глибокої інформації. Це справедливо й щодо журналів, таких, наприклад, як «Тайм», «Ньюсуїк» та інші, в яких форму підбору матеріалів і манеру трактування можна розглядати як пропаганду. Навіть такий нешкідливий, на перший погляд, журнал, як «Рідерс дайджест», є пропагандистським інструментом його видавця.

Не завжди в повній мірі оцінюється значення книг як засоби пропаганди. Хоча книга і має обмежене поширення, вона може впливати на значно ширше коло людей, ніж її безпосередні читачі. Глибина аналізу міститься в книгах інформації робить їх потужним джерелом пропаганди. Протягом всієї історії людства книги відігравали ключову роль у формуванні ідей і установок в широких масштабах. Так, Біблія навіть для тих, хто її не читав, залишається джерелом соціальних і культурних цінностей, які формують значною мірою їхній спосіб життя, а «Походження видів» Ч. Дарвіна і «Хатина дядька Тома» Г. Б. Стоу були джерелами великих конфліктів в американському суспільстві. З цієї точки зору не можна також ігнорувати книги З. Фрейда, що зробили помітний вплив на ідеї про природу людини. Якщо б одна з самих пропагандистських книг XX ст. «Майн кампф» Гітлера, вперше опублікована в 1926 р. в Німеччині, була сприйнята серйозно, ще до її появи в англійському виданні в 1939 р. відношення міжнародної дипломатії до німецьких завоювань в 30-х роках могло бути зовсім іншим.

Що стосується кіно, то, незважаючи на величезні можливості, закладені в ньому, воно не стало потужним пропагандистським зброєю, хоча його критики і висловлювали побоювання на цей рахунок. Причина цього, можливо, полягає в його популярності як одного з видів розваг, а не як інструменту цілеспрямованого розповсюдження інформації. Кіно також не вдалося виконати своє первісне призначення як освітнього інституту і каналу пропаганди. З усіх СМЯ кіно володіє самим потужним потенціалом емоційного впливу на аудиторію, пропонуючи більш глибокий рівень ідентифікації з дійовими особами і тим, що відбувається на екрані, ніж у будь-який інший галузі масової культури. Проте систематичні зусилля урядів або інших організацій використовувати кіно як канал передачі пропагандистських матеріалів у цілому не мали особливого успіху. Разом з тим кіно домоглося величезних успіхів у поширенні свого впливу на аудиторію в таких сферах, як формування норм поведінки і стилів одягу, меблів та архітектурний дизайн, манери і т.д. У цих сферах кіно показало себе активним творцем несвідомих психологічних установок, продемонструвало свою здатність за певних обставин стати серйозним джерелом соціальної та культурної інформації.

Винахід радіо в кінці XIX ст. радикально змінило практику пропаганди, зробивши можливим передавати її через державні кордони і на далекі відстані. У кінцевому підсумку радіо стало головним засобом повномасштабної міжнародній «білої» пропаганди. Незважаючи на прихід ТБ, в даний час немає ознак зменшення використання радіо в пропагандистських цілях. Більш того, витрачаються величезні кошти на поширення пропагандистської інформації по всьому світу прихильниками різних політичних ідеологій. Вперше з метою міжнародного мовлення радіо було використано у 1915 р. німцями. Хоча ці перші передачі здійснювалися за допомогою азбуки Морзе і тому не були доступні широкій публіці, вони тим не менше виконували свої цілі. Драматично використовували радіо Поради в 1917 р., коли 30 жовтня призовних гаслом «Усім ... всім. .. Всім! »Радіо РНК передало історичне послання Леніна, який проголосив початок нової ери в історії людства. «Це був міжнародний заклик як до всіх революційним групам в Європі, так і до таких же групам усередині Росії». Радянське радіо відразу було поставлено під контроль уряду, оскільки було визнано «газетою без паперу і без відстаней», а також «потенційно важливим засобом поширення комуністичних ідей серед робітників і селян як в Росії, так і в решті Європи, а в кінцевому результаті і під усьому світі ».

Безпрецедентні масштаби придбало використання радіо після другої світової війни. Головним об'єктом його впливів стала Європа, але поступово воно у все більш зростаючої ступеня прямувало на арабські країни, Африку, Латинську Америку та Азію. «У міру розкручування динаміки світової політики міжнародні радіопередачі стали потужним зброєю в арсеналі пропаганди». З приходом до влади комуністів в Китаї в 1949 р. на світовій арені з'явилася ще одна велика радіодержава. Одночасно СРСР поступово розширив міжнародну радіопропаганду на постійно зростаючому числі мов. Некомуністичні країни також розширювали власну міжнародне радіомовлення. До кінця 70-х років використання радіо як головного засобу міжнародної пропаганди придбало безпрецедентний розмах.Запропонувати кращий переклад

В даний час існує декілька форм міжнародних радіомовних систем, які можна розглядати як безперечно пропагандистські. Найбільш значущими з них є національні радіомовні організації, які фінансуються державою або підтримуються групами політично або релігійно активних громадян, які прагнуть адресуватися до якої-небудь конкретної аудиторії, як правило, в інших країнах. Нині в подібну діяльність залучено більше 80 країн.
1.2 Пропаганда як предмет вивчення масової культури
Пропаганда, на думку авторів, є предметом вивчення історії, політичної науки, соціології та психології. Історія має справу з практичними справами пропагандиста, узагальнюючими події, а також викликають певні події. Політична наука аналізує ідеологію практиків-пропагандистів і закони формування громадської думки. Соціологія розглядає пропаганду в контексті соціальних рухів, а також контрпропаганду, яка виникає в противагу цим рухам. Останнім часом пропаганда все ширше вивчається як масова культура і як спосіб, за допомогою якого можна вплинути на культуру.

Автори вважають пропаганду комунікацією, а навіювання - підрозділом пропаганди. Хоча ці два поняття мають багато спільного, вони не збігаються. Для їх вивчення пропонується так званий «комунікаційний підхід», що дозволяє виділити «комунікаційні змінні» з метою визначення «зв'язки послання з контекстом, аналізу реакцій і відповідальності аудиторії та простежування розвитку пропагандистської комунікації як процесу». Комунікація являє собою процес зближення, при якому посилає і приймає прагнуть створити інформацію і поділитися нею. Для процесу зближення характерна тенденція як посилаючої, так і приймаючої рухатися до однієї точки або ж з'єднатися в єдиному фокусі. Зближення здійснюють наступні елементи комунікації: комунікатор, послання, канал, аудиторія, зворотній зв'язок і результати послання.

Пропаганда, відзначають автори, в самому нейтральному сенсі слова означає розповсюдження чи «проштовхування» певних ідей. Часто цей термін використовується в негативному сенсі. Визначити послання message як «пропаганду» означає вести мову про щось негативному і нечесному. Часто як синонімів «пропаганди» використовуються слова «брехня», «спотворення», «маніпуляція», «психологічна війна», «промивання мізків». Коли акцент робиться на цілях, пропаганда асоціюється з контролем і розглядається як свідома спроба змінити або зберегти існуючий баланс влади, який вигідний самому пропагандисту. Насправді завдання пропаганди полягає в тому, щоб поширити серед аудиторії певну ідеологію для досягнення заздалегідь сформульованої мети. Будь то урядове агентство, що прагне заохотити масову хвилю патріотизму в періоди війни, військовий керівник, який прагне залякати супротивника шляхом перебільшення своєї сили, або корпорація, що намагається «продати» власний імідж з метою своєї легітимації в очах клієнтів, - у всіх випадках існує ретельно складений план маніпуляції аудиторією за допомогою символів для досягнення певних цілей. Пропаганда являє собою «цілеспрямоване і систематичне прагнення формувати сприйняття, маніпулювати знаннями і направляти поведінку для досягнення реакції., Що сприяє реалізації бажаної пропагандистом мети». Цілі пропаганди встановлюються апріорі. Пропаганда прагне «втиснути» інформацію в певні рамки і відвернути реципієнта від будь-яких питань, що виходять за ці рамки. Однак сучасна технологія здатна вмить передавати інформацію в будь-який район земної кулі, у зв'язку з чим стає все важче зберегти ту чи іншу країну в ізоляції від ідей та інформації, загальних для всього іншого світу. До того ж сама пропаганда як форма комунікації зазнає впливу новітніх досягнень науково-технічного прогресу, які в тій чи іншій мірі виявляються доступні всім країнам.

Хоча пропаганда приймає різні форми, вона майже завжди являє собою в тій чи іншій формі «активізувати ідеологію», іноді пропаганда служить засобом збудження громадської думки на підтримку певних цілей, а часто виконує інтеграційні функції, роблячи публіку пасивної і відволікаючи її від будь-яких форм незгоди з існуючою системою. Пропаганда підрозділяється на «білу», «сіру» і «чорну» залежно від її джерела і достовірності інформації. При «білій» пропаганді її джерела можна встановити з великою точністю, та інформація більш-менш відповідає дійсності. При «сірої» пропаганді джерело в точності визначити не можна, а достовірність інформації знаходиться під питанням. «Чорна» пропаганда використовує помилковий джерело, поширює брехню і сфабриковані повідомлення і тому розглядається як «велика брехня». Для характеристики пропаганди використовується також термін «дезінформація». Це, як правило, «чорна» пропаганда, оскільки вона використовує помилкову інформацію. Таким чином, пропаганда будується на широкій гамі повідомлень - від правди до відвертої брехні. У той же час в її основі лежать певні цінності та ідеологія. Її кошти можуть варіюватися від звичайної тенденційної інформації до відвертої брехні, але цілі завжди заздалегідь визначені на користь пропагандиста.

Ще один аспект пропаганди - «субпропаганда». У цьому випадку завдання пропагандиста полягає в поширенні ще не відомої аудиторії доктрини, при цьому потрібно значний період часу для формування у аудиторії необхідного стану умов, сприятливого для прийняття зазначеної доктрини. Для цього використовуються різні засоби і стимули. Услід за колишнім керівником дослідницького відділу Юсіан Дж. Мартіном автори називають субпропаганду «допоміжної комунікацією», тобто діяльністю, спрямованої на виявлення шляхів дотику з передбачуваної аудиторією. Допоміжна комунікація часто приймає форму радіоповідомлень, прес-релізів, книг, памфлетів, культурних програм, виставок, фільмів, мовних курсів, особистих контактів і т.д. Все це спрямовано на те, щоб створити дружню атмосферу серед тих, у кому в майбутньому може виникнути потреба. Прикладом такої допоміжної комунікації може служити здійснення впливу на журналістів з метою сприятливого освітлення ними тих чи інших аспектів політики США шляхом надання їм різного роду пільг і винагороди. У літературі про пропаганду часто посилаються на «масове навіювання», вважаючи, що пропаганда є навіювання, що йде в напрямку від одного до багатьох. Пропаганда пов'язана з суспільними процесами в цілому, в той час як навіювання розглядається як індивідуальний психологічний процес. Однак можна стверджувати, що пропаганда та навіювання досить часто поки ще змішуються.

Інформація, яка використовується для досягнення певної мети пояснення або інструктування, є інформативною комунікацією. Люди прагнуть отримати інформацію, щоб зрозуміти своє оточення. Отримана інформація зменшує невизначеність, тому що містяться в інформації повідомлення можна аналізувати в залежності від масштабів зменшеної невизначеності. У цілому інформативна комунікація вважається нейтральною, оскільки вона заснована на дуже специфічному і обмеженому використанні мови. Інформативний комунікатор відрізняється від інших типів комунікаторів тим, що він має на меті досягнення взаємного розуміння.

Пропаганда використовує інформативну комунікацію з тією ж метою. Відмінність полягає в тому, що мета тут полягає не в досягненні взаємного розуміння, а в тому, щоб сприяти досягненню цілей самого пропагандиста, причому не обов'язково на користь реципієнта. Однак реципієнт може повірити, що комунікація носить інформативний характер. Часто «біла» пропаганда дуже схожа на інформативну комунікацію, оскільки інформація виходить від джерела, який легко можна встановити, а факти в цілому достовірні. Різниця між «білої» пропагандою та інформативною комунікацією полягає в тому, що перша переслідує партійні інтереси. Технічні прийоми інформативною комунікації використовуються також в «сірій» і «чорної» різновидах пропаганди, де інформація швидше за все недостовірна або навіть вигадана.

Навіювання як форму комунікації звичайно характеризують як «комунікаційний процес», мета якого - надати вплив і викликати певну реакцію. Вселяє і об'єкт навіювання пов'язані між собою вербальними або невербальними символами, за допомогою яких вселяє намагається нав'язати певні ідеї або форми поведінки. Люди реагують на зауваження, яке обіцяє їм задоволення тих чи інших потреб та інтересів. Тому що вселяє повинен враховувати як свої потреби, так і потреби об'єкта навіювання. Навіювання являє собою взаємозалежний процес, у якому обидві сторони залежать один від одного. Це ситуація взаємної залежності. Вселяє, що розуміє, що навіювання являє собою угоду, в якій обидві сторони наближаються до послання-події і використовують його для задоволення своїх потреб, ніколи не буде мати пасивної аудиторії. Саме активна аудиторія прагне до того, щоб вселяє задовольнив її потреби, і саме активний вселяє знає, що він повинен апелювати до потреб аудиторії. Політик, який прагне отримати голоси, повинен звернутися до потреб виборців. Виборці, переконані в тому, що політик задовольнить їх потреби, задовольнять його потреби, віддаючи за нього на виборах свої голоси.

 Існують три різні форми реакції аудиторії на навіювання. По-перше, це формування реакції. Дана форма схожа на навчання, де вселяє - вчитель, а об'єкт навіювання - учень. Вселяє може формувати реакцію, навчаючи аудиторію як діяти. Якщо реакція аудиторії посилюється з допомогою обіцянок, стосовно цієї мети у аудиторії затверджуються позитивні установки. По-друге, це посилення існуючих реакцій. Якщо аудиторія вже має позитивні установки щодо обговорюваного питання, що вселяє нагадує про цих установках і намагається ще більш укріпити їх. По-третє, це зміна реакцій. Це найбільш важка форма навіювання, тому що вона передбачає прагнення переконати людей відмовитися від одних установок і прийняти інші, перейти з нейтральною на позитивну позицію, змінити поведінку і т.д. Оскільки люди не люблять змін, що вселяє повинен зв'язати прохання змінити ту чи іншу позицію з чимось іншим, у що аудиторія вже вірить. Таке положення називається «якорем». Воно вже прийнято об'єктом навіювання і використовується для прив'язування до нього нових установок і форм поведінки. Такими «якорями» можуть бути переконання, цінності, установки, групові норми і т.д.

Аудиторія, як правило, не приймає послання пропагандиста або вселяє, якщо вважає, що міститься в ньому думку нав'язується йому ззовні. Реципієнт сприймає «якоря», на яких базується ця думка, як свої власні. В ідеалі пропагандист є до певної міри «альтер его», другим я реципієнта. Іншими словами, пропаганда заперечує дистанцію між джерелом пропаганди і аудиторією. Подібним чином при навіювання необхідна ідентифікація між вселяє і об'єктом навіювання. «Вони поділяють спільні почуття, концепції, іміджі та ідеї, які змушують їх відчувати однаково. Вселяє аналізує аудиторію, щоб бути здатним виразити її потреби, бажання, особисті та громадські переконання, установки і цінності ». Загалом вселяє припускає, що аудиторія має доступ до інформації про інші аспекти суперечливих проблем. Звичайно, у відповідності зі своїми намірами він може ввести аудиторію в оману. Іноді аудиторія усвідомлює це, але вона може погодитися на зміну позицій, вважаючи, що в міркуваннях вселяє міститься прихований сенс. Іноді аудиторія не усвідомлює, що її вводять в оману. Таку ситуацію автори називають пропагандою. Як правило, пропагандист може експлуатувати переконання, цінності та групові норми аудиторії для заохочення її упереджень та інтересів. У такому випадку декларуються потреби аудиторії, а справжні наміри пропагандиста не розкриваються.

Вивчення навіювання в риториці протягом століть підкреслювало відданість істині при розкритті дійсних намірів вселяє і щиру заклопотаність благом аудиторії. Ті країни, в яких встановилися тоталітарні режими, більше не дали світові скільки-небудь значних теорій риторики, у результаті історія риторики чи включає вивчення пропаганди, крім посилань на зловживання риторичними технічними прийомами для досягнення нечесних цілей. Нацисти у Німеччині мали «Майн кампф» Гітлера та щоденники Геббельса в якості керівництва в пропаганді, але вони не є частиною історії риторики, оскільки, як вважають риторики, в риториці необхідна перш за все етика.

Пропаганда може бути інформативною комунікацією тоді, коли пропагандист і аудиторія поділяють певні загальні ідеї і коли щось пояснюється. Інформація, передана пропагандистом, може бути абсолютно безперечною і абсолютно правильною. Однак пропагандист знає, що його завдання полягає не в досягненні взаємного розуміння, а у досягненні власних цілей. Пропагандист буде прагнути контролювати інформацію і направляти громадську думку, формуючи сприйняття за допомогою стратегії інформаційної комунікації.

Подібним чином вселяє розділяє з аудиторією ідеї, пояснює, інструктує з метою досягнення взаємозалежності. Фактично вселяє ефективно використовує дані швидше для навчання потенційної аудиторії, ніж для її переконання. Інформація сама по собі не переконує, а лише забезпечує довіру до нав'язується. Однак навіювання не завжди є інформаційною комунікацією. Воно гранично ясно висловив свою мету, якщо дійсно хоче зміни установок аудиторії. Пропагандист ж переслідує власні інтереси або інтереси своєї організації часто за рахунок тих, на кого спрямована пропаганда. Він прагне контролювати потік інформації для спрямованого впливу на громадську думку і маніпулювання поведінкою людей. Контроль над інформацією приймає форму її приховування, випуску в заздалегідь певний час разом з іншою інформацією, здатною вплинути на сприйняття людей, фабрикації інформації, направлення його на спеціально підібрані групи, спотворення інформації. Автори виділяють два основних способи, за допомогою яких пропагандист прагне контролювати потік інформації: «по-перше, контролюючи засоби масової комунікації як джерело поширення інформації і, по-друге, надаючи спотворену інформацію з джерела, що зовні здається достовірним».

Отже, з Античної Греції і до сьогодні вивчення пропаганди як масової культури є необхідним, цікавим і важливим для розвитку суспільства.
Розділ 2. Поняття пропаганди

2.1 Пропаганда як політична комунікація
Пропаганда належить до сфери політичної комунікації. Політична комунікація – це процес передачі політичної інформації, яка циркулює між частинами політичної системи, між політичною та громадською системами, а також це процес обміну інформацією між політичними структурами, громадськими групами та індивідами. Вперше термін «політична комунікація» був використаний у кінці 40-х років ХХ ст., що стало свідоцтвом росту ролі інформації у суспільно-політичному житті. Саме тоді політична комунікація як науково-прикладна дисципліна відокремилась від соціальних та політичних наук.

Більшість дослідників принципово заперечують абсолютну тотожність політичної комунікації з пропагандою, яка набула однозначно відтінок негативної конотації. Разом з тим безумовний підхід до цієї проблеми свідчить, що як сам процес переконання, який лежить в основі політичної комунікації, так і інструментарій, який для цього застосовують, має чимало спільного з методами пропаганди. На відміну від переконання, пропаганда є одностороннім комунікативним процесом. Принциповою відмінністю політичної комунікації від пропаганди є такі функції, як розповсюдження інформації, забезпечення рівного доступу до інформації, спонукання громадян через інформування до участі у політичній та суспільній діяльності. Основою функціонування політичної комунікації є засоби масової інформації – ЗМІ. [20, c. 132]

Пропаганда (від лат. рropaganda – розповсюдження) – позитивне повідомлення про неконкретний об’єкт для максимально широкої аудиторії.

Пропаганда одночасно діяльність, яка направлена на популяризацію та розповсюдження ідей в суспільній свідомості. Пропаганда поширюється усно, через радіо, телебачення, друковані засоби масової інформації  або за допомогою інших засобів, розповсюджується інформація у вигляді ідей, теоретичних знань, переконань, поглядів та ін. Цим обумовлюється її специфіка. Пропаганда одне з головних засобів політичної комунікації.

Пропаганда одночасно і комунікативна технологія, основана на переконанні, і суцільний комунікативний акт.

Переконання – комунікативний метод, що передбачає звернення, перш за все, до свідомості людини з опорою на її почуття та досвід з ціллю формування у нього свідомого відношення до чого-небудь, нових установок. Іншими словами – зміни поглядів, знищення перешкод для надходження нової інформації. В основу переконання покладена логіка переконання, яка пробуджує критичність сприйняття, визначає свідоме розуміння проблемі. Результат переконання – погляди на явища, ідеї, речі або людей, які можна змінити в подальшому, якщо є достатня аргументація.

Ціллю пропаганди є забезпечення загальної орієнтації, позитивного або негативного відношення до певного об’єкта.

Основна ціль пропаганди – довести головні ідеї та теоретичні знання до широких верств населення та перетворити у власні переконання.

Пропаганда – процес закріплення у свідомості певних цінностей.

Агітація – вид пропаганди (від лат.  аgіtatіo – спонукання до дій) – пропагандистський вплив для мобілізації політичної активності населення, як окремих груп, так і широких верств населення.

Агітація – це вплив на свідомість людей шляхом розповсюдження окремих ідей та лозунгів з ціллю мобілізації їх на виконання поставлених задач.

Основні підходи до розуміння агітації:

а) це розповсюдження політичних ідей та лозунгів з ціллю впливу на громадську свідомість та прихильність народних мас, спонукання їх до ціле направленої активності політичних дій;

б) це один з розповсюджених засобів політичної боротьби;

в) це усна, друкована та політична діяльність, за допомогою якої ті, чи інші політичні сили впливають на свідомість та прихильність мас з ціллю спонукати їх до активних дій у певному напрямі.

В політичній боротьбі агітація використовується як у явній, так і в скритій формі.

Задача пропаганди: об’єднання теоретичного та буденного рівнів свідомості. [19, c. 223]

Механізм введення в буденну свідомість об’єктів теоретичної свідомості:

-         надання ідеям образно-емоційних форм;

-         спрощення (примітивізація) ідей;

-         систематичне повторення одних і тих же самих положень;

-         використання перебільшень, брехні;

Фактори пропаганди:

1.                Чим більший розрив між досвідом людей та ідеєю, тим більше викривлень та брехні у пропаганді;

2.        Пропаганда має орієнтуватися на референтні групи («лідерів думок»);

Види пропаганди:

-         «біла» пропаганда (відоме джерело, правдиве повідомлення);

-         «сіра» пропаганда (джерело невідоме, правдивість не встановлена);

-         «чорна» пропаганда (фальсифікація джерела та повідомлення);

Основна відмінність між пропагандою та агітацією полягає в тому, що пропагандист, розкриваючи одне питання повинен висказати безліч ідей, настільки багато, що їх не одразу можуть зрозуміти середні громадяни. Агітатор, розкриваючи те саме питання, візьме тільки одну його змістовну частину, причому найбільш відому усім громадянам, та направить усі свої зусилля на те, щоб, спираючись на цей усім відомий факт (приклад), показати людям направлення дій, які приведуть до покращення спільного стану.

За концепцією соціолога Цуладзе пропаганда поділяється на позитивну (конструктивну) та негативну (деструктивну). [22, c. 154]

В деяких випадках пропаганда використовується не тільки в політиці, але і в соціально-культурній сфері.


2.2 Структура пропаганди

За цільовою направленістю психологічного впливу пропаганди на масову свідомість виділяють наступні форми: пропаганда творення, пропаганда стійкості й героїзму, пропаганда освіти, пропаганда руйнування, пропаганда розділення, пропаганда залякування та пропаганда відчаю. [10]

Пропаганда творення виступає за побудову соціуму нового типу та закликає людей, як громадян, прийняти участь у цій побудові.

Пропаганда стійкості та героїзму оспівує мужність при подібній побудові нового суспільства, пропонує стійко терпіти поразки та тяжкості, наприклад військові, підкреслює героїчні та жертовні дії окремих людей та громадян, ставлячи їх в приклад, як основу для масового героїзму.

 Пропаганда освіти поширює інформацію про діяльність влади, політичних активістів, голів партій, про економіку та воєнну силу країни, рекламує державний устрій та національний спосіб життя, підкреслює цінні орієнтири суспільства, як єдину можливу та правильну систему.

Пропаганда руйнування це контрпропаганда ворожої державної або політичної ідеології. Як правило, вона запевняє людей у вадах опонентів, їх злодіяннях, помилках та злочинності, викриває протилежну систему цінностей, підкреслює негативні риси чужих лідерів.

Пропаганда розділення будується на міжнародних або міжнаціональних протиріччях: релігійних, соціальних, культурних, світоглядних. Цей вид пропаганди активно звертається до незгод між підлеглими та начальством, рядовими та офіцерами, між різними партійними угрупованнями або родами військ недруга.

Пропаганда залякування закликана морально придушити, та налякати вороже населення, армію або табір опонентів, вона робить акцент на достойності сторони, економічному, воєнному потенціалі. Нерідко вона звертається і до фізичного впливу, як наглядного інструментарію.

Пропаганда відчаю підкреслює та посилює забруднення, несприятливу економічну та соціальну ситуацію у ворожій державі та або у своїй же країні, як наслідок помилок політичних опонентів. Ця пропаганда намагається переконати людей у тому, що політикам або керівництву країни немає справи до потреб і лих простого населення, що вони не здатні допомогти їм і що-небудь кардинально змінити. У ситуації війни рядовим і офіцерському складу намагаються вселити відчай, безнадія і безвихідність їх положення з-за браку продуктів, зброї, медикаментів, марність опору .

Пропаганда дуже тісно пов'язана з паблік рілейшенз, проте вона має і низку відмінностей. Паблік рілейшенз (скорочено РR) - спеціалізована діяльність державних і громадських організацій, яка забезпечує взаєморозуміння і доброзичливість у контактах з масами (публікою), соціальними групами. Реалізується шляхом розповсюдження інформації, яка розкриває механізми здійснення влади, контактами, які імітують довіру у взаємовідносинах влади і мас. РR - важлива складова управлінської діяльності, покликана забезпечити взаєморозуміння, довіру між сферою управління і широкими суспільними верствами, соціальним середовищем. [3, c. 110]

Зіставлення пропаганди та паблік рилейшнз свідчить, що вони є мистецтвом переконання людей і впливу на їхню думку. Але пропаганда здійснюється особою, яка прямо не зацікавлена у поліпшенні показників діяльності підприємства, тобто вона не передбачає кризових ситуацій і не запобігає їх, а також не підтримує готовність у потенційного споживача до необхідних змін. У паблік рілейшенз частіше передбачається двостороннє спілкування, тобто діалог. Логіка паблік рілейшенз більшою мірою спрямована на досягнення консенсусу в процесі купівлі-продажу, а не на досягнення конкретного результату, зміни свідомості індивідів і груп.

У пропаганді розрізняють суб'єкт і об'єкт впливу. Суб'єкт впливу може змінюватися з часом. Суб'єкт, зацікавлений у формуванні певного громадської думки, трансформується з правлячих верхівок держав - еліти, так званої «демократії», основою якої є провідні міжнародні організації, провідні фінансово-промислові блоки країн і світу.

Об'єкт впливу - свідомість людини, її дух, ідеологічні і соціальні установки.

Для пропаганди необхідна наявність ідеї, цільової аудиторії і засобів, щоб донести ідею до цільової аудиторії.

Ефективність пропаганди визначається співвідношенням фактичної кількості залучених прихильників до планованої кількості.

Можна виділити три основних критерії змісту ефективної пропаганди:

1. Наявність центрального тези;

2. Легкість для розуміння цільовою аудиторією;

3. Складність для критики (обґрунтованість тез, їх несуперечливість один одному і т. п.; або хоча б видимість цього).

Таким чином, буде просуватися деяка ідея (1), легко доступна розумінню аудиторією (2) і стійка до критики з боку (3). Причому має бути дотриманий баланс між (2) та (3). Якщо баланс не дотримано, то які ідеї будуть просто незрозумілі значній частині цільової аудиторії, або занадто вразливі для контрпропаганди.

Налічуються десятки різних методів пропаганди. Дуже широко застосовується військова пропаганда, у тоталітарних державах, якими, наприклад, були фашистська Німеччина і Радянський Союз, пропаганда служить одним з головних ідеологічних інструментів. Їй приділяється велика увага, вони вивчається і вдосконалюється. [1, c. 254]

Серед основних методів пропаганди можна назвати: анонімний авторитет, «буденний розповідь», «забовтування», емоційний резонанс, ефект бумеранга, ефект ореола, ефект первинності та інші. Структура пропаганди включає адресанта, інформацію, адресата та його дії, угодні адресант і викликані впливом отриманої інформації. [13, c. 24]

Як правило, джерелами інформації є ЗМІ, адресатом - держава, інститути влади, політичні партії і їхні лідери, в ролі адресата виступає масову свідомість громадян або певної групи населення

Але іноді джерело інформації та адресант можуть мінятися місцями, тобто адресантом стає засіб масової інформації.

Масова свідомість, як адресат має тенденції до спрощення і конкретизації на основі чого формуються стереотипи як кінчений мета її впливу. [2, c. 49]

У свідомості людей відбуваються емоційні та логічні зміни, які ведуть до формування соціальних установок, що впливають на соціальну поведінку людей. При цьому порушується вся емоційна вольова сфера особистості. Пропаганда найчастіше застосовується в політичній комунікації, але також пропаганда може використовуватися іншими соціальними інститутами або комерційними організаціями, наприклад, пропаганда здорового способу життя органами охорони здоров'я країни.


Розділ 3 Технології та прийоми пропаганди
3.1 Маніпулятивні психотехнології у пропаганді

Істотне скорочення «інформаційних відстаней» та часу доступу до інформації пов’язане з появою нових можливостей для отримання освіти, формування особистості та реалізації її потенціалу. Проте інформаційна інфраструктура безпосередньо впливає й на психічну діяльність та формування соціальної поведінки людей. Небезпечним джерелом загроз інтересам як особистості, так і суспільства є істотне розширення можливостей маніпулювання свідомістю людини за рахунок формування довкола неї індивідуального «віртуального інформаційного простору», а також уможливлення використання технологій впливу на її психічну діяльність. Одним із основних засобів впливу маніпулятивних психотехнологій залишаються засоби масової інформації та комунікації, сфера діяльності яких постійно розширюється.

Історія використання маніпулятивних прийомів починається ще в 500-х роках до н.е. Представник Східної школи Сунь-Дзи у «Трактаті про тридцять шість стратегій» пише про перемогу над противником без застосування фізичної сили та наводить 36 стратегій ефективного здійснення маніпулятивного впливу.

На сьогодні більшість джерел не містить чітко виведеного поняття «маніпулювання». Окремі автори ототожнюють маніпулювання з пропагандою та стверджують, що пропаганда включає маніпулювання.

Англійський соціолог Л. Фразер зазначає: «Пропаганда – мистецтво примусити людей робити те, чого б вони не робили, якби мали у своєму розпорядженні всі дані, що стосуються ситуації». [1]

Відомий український соціолог В. Полторак вважає за можливе маніпулювання свідомістю в процесі пропаганди, «під якою розуміє дії комунікатора, спрямовані на зміну психологічних настанов, ціннісних орієнтацій, поведінки індивіда чи аудиторії незалежно від їхніх бажань». [2]

Існує думка, згідно з якою маніпулювання – це «сіра» або «чорна» пропаганда. Поняття «сіра» й «чорна» пов’язані з використанням протиправних чи «неетичних» технологій (здебільшого це політичні технології). В. Полторак пише, що «процес організації пропаганди за різних умов (залежно від етичних принципів відповідного органу управління, комунікатора) може здійснюватися у формі співробітництва («білої пропаганди»); коли індивіди під впливом пропагандистських повідомлень добровільно обирають лінію поведінки. Або у формі маніпулятивного пропагандистського впливу («чорної пропаганди»), що відрізняється від попереднього тим, що маніпулятор, впливаючи на свідомість індивіда, не залишає останньому вибору у визначенні лінії поведінки. Тут йдеться про пропаганду як об’єктивне явище».

Суб’єктами та об’єктами маніпулювання можуть виступати не тільки окремі особистості, а й суб’єкти різного рівня складності, від малих соціальних груп громадських організацій до вищого політичного керівництва держав, населення однієї або кількох країн. [3]

Характерною особливістю маніпулювання є ставлення до партнера як до специфічного засобу досягнення мети маніпулятора без врахування інтересів партнера, його волі та бажань. Філософ Єрмаков, який досліджував проблему маніпулювання особистістю, стверджує: «Коли ми говоримо про маніпулювання живою людською особистістю, то мимоволі асоціюємо цю особистість із предметом, що є чимось завершеним, закінченим. Інакше кажучи, цей вираз, хоч і не явно, але заперечує особистісний потенціал людини». [4]

Останнім часом розробляється та використовується величезна кількість маніпулятивних прийомів та технологій, зокрема під час ведення інформаційних війн. У цьому контексті основними об’єктами впливу стають символи, бренди, особистий імідж, імідж організацій, політичних партій, держав. Однією з найголовніших ознак маніпулятивних технологій та стратегій є невловимий, прихований, непомітний вплив.

У процесі маніпулятивного впливу психіка індивіда входить у деякі гіпнотичні або напівгіпнотичні стани, внаслідок чого помітно слабшає критичність в оцінці інформації, яка надходить у свідомість, а отже стає можливим проведення над подібним індивідом маніпулятивного впливу. Варто зазначити, що будь-які форми впливу (втручання в психіку) не зовсім благотворно позначаються на самому реципієнті. Після певного психологічного  впливу в психіці індивіда помітно знижується бар’єр критичності психіки (свідомості) до будь-якої інформації із зовнішнього впливу. Якщо упродовж певного часу подібний захист ламати, психіка вже не стане в майбутньому адекватно реагувати на інформацію.

Життя будь-якої людини багатогранне завдяки життєвому досвіду, який є у цієї людини, рівню освіти, рівню виховання, генетичній складовій та іншим чинникам, які обов’язково необхідно враховувати при здійсненні психологічного впливу на людину. Фахівці з маніпулювання психікою використовують різні технології, що дають змогу їм управляти людьми. Знати такі методи необхідно в тому числі й із метою протидії подібним маніпулюванням. Саме знання про механізми маніпулювання психікою людини допомагає протистояти незаконним вторгненням у психіку (у підсвідомість людини), а отже і захистити себе таким чином. [5]

У працях із загальної психології відокремлюють головний механізм взаємовпливу – імітацію як найпростішу форму відображення людиною поведінки інших. На її основі формуються такі важелі впливу, як навіювання, конформність та переконання. Результатом навіювання є неусвідомлене наслідування зразків поведінки іншого, конформність – це процес свідомої переорієнтації та зміни оцінок, переконання полягає у зверненні до раціональних сторін психіки, знань, логічного мислення людини. [6]

Відомо, що представники однієї культури мають загальноприйняту поведінку, ставлення до дійсності, до життя загалом, що називається менталітетом. Здійснюються маніпулювання, в рамках яких розрізняють міфологічне маніпулювання, маніпулятивні психотехнології, маніпулювання засобами управління інформаційними потоками, а також ціннісно-емоційне маніпулювання. Можна стверджувати, що йдеться про вплив на психічний стан людини, яка є представником певного народу, культури, носієм менталітету.

3.2 Прийоми пропаганди
«А зараз - рекламна пауза!». Ця фраза всім нам добре відома. Ведучі розважальних шоу звичайно випереджають нею черговий рекламний блок, що перериває телепрограму. Можливо, ви звернули увагу, що проголошення вищезгаданого заклинання незмінно супроводжується «реакцією залу»: тривалими оплесками й схвальними вигуками сидячої в студії публіки. Навіщо це робиться? Просто телевізійним босам добре відомі результати соціально-психологічних досліджень. Оглушливі оплески й привітальні вигуки слугують як соціальне схвалення. Це сигнал, що говорить нам: «Усі погоджуються із цим повідомленням, і тобі варто зробити так само!». Це один із способів «відключення» психологічного захисту в людини, що сприймає рекламне повідомлення. Так із самого початку реклама використовує методи та прийоми, що впливають на людину та змінює її свідомість. Такі методи та прийоми є пропагандистськими.

Пропаганда може бути використана, аби переконувати людей і, в залежності від того, як вона використовується, її результат може бути або корисним , або шкідливим для людей, які її сприймають. Наприклад, пропаганда може бути використана, щоб переконати людей використовувати зубну пасту. З іншого боку пропаганда може зловживати показом такого «чудового» продукту, як гамбургер з ресторану швидкого харчування.[29, c. 112]

Пропаганда може бути як позитивним, так і негативним явищем.

Знання основних методів пропаганди допоможе аналізувати рекламу та критично її оцінювати.

Найчастіше в рекламі використовується не одна, а декілька технік. Та найчастіше можна виділити одну, основну, провідну.

Серед загальновідомих прийомів пропаганди такі:

1.                             «Роби, як усі!»: Всі це роблять, значить, і ти маєш робити також! Соціальне схвалення – один із психологічних автопілотів, якими нас у надлишку забезпечила матінка-природа. Відповідно до цього принципу ми визначаємо, що є гарним і правильним інші люди. Дії тих, хто нас оточує, багато в чому визначають нашу думку й поведінку. Коли велика кількість людей робить те саме, ми готові допустити, що, можливо, вони знають щось таке, чого не знаємо ми. А виходить, варто швидше приєднатися до більшості, щоб не залишитись в дурнях. Головну роль у нашому мисленні починає відігравати менталітет.

2.                             Напівправда: Давайте рекламувати ті факти, які роблять наші ідеї чи вироби привабливими! Але не будемо говорити про негативні аспекти наших виробів чи ідей. Маркіз Астольфа де Костина у історичних писаннях демонстрував, що стрижнем пропагандистської війни є неправда. Так, описуючи погані санітарні умови життя в Росії й дикі вдачі місцевого населення, він зовсім «забув», що в цей же час у кожному шановному французькому домі, у тому числі й королівському, під час гри в карти на стіл ставилася спеціальна тарілочка для роздавлювання вший, що періодично вибігали з розкішних одягів дам і кавалерів.

3.                             Авторитетна думка: Одним з найефективніших метолів впливу є звертання до авторитету. Авторитет, до якого звертаються, може бути релігійним, це може бути вагома політична фігура, діяч науки або іншої професії. Ім’я авторитету не повідомляється. При цьому може здійснюватися цитування документів, оцінок експертів, і інших матеріалів, які необхідні для більшої переконливості. Приклади: «Учені на підставі багаторічних досліджень установили…», «Лікарі рекомендують…», «Джерело з найближчого президентського оточення, що побажав залишитися невідомим, повідомляє…». Які вчені? Які доктори? Яке джерело? Повідомлювана в такий спосіб інформація в більшості випадків є неправдою. Посилання на неіснуючий авторитет надають їй солідності в очах обивателів.

4.                             Гра на емоціях: Якщо ви у захваті від чогось, сумні чи щасливі, то це і є той самий виріб чи ідея, які вам потрібні!

5.                             Повторення: «Маси називають істинною інформацією, що найбільш знайома, –  писав Йозеф Геббельс. – Звичайні люди звичайно набагато примітивні, ніж ми уявляємо. Тому пропаганда, по суті, завжди повинна бути простою і без кінця повторюваною. В остаточному підсумку, найвидатніших результатів у впливі над громадською думкою досягне той, хто здатний звести проблеми до найпростіших слів і виразів і в кого вистачить мужності постійно повторювати їх у цій спрощеній формі, незважаючи на заперечення високочолих інтелектуалів». Один із найефективніших способів пропаганди – безустанне повторення тих самих тверджень, щоб до них звикли й стали приймати не розумом, а на віру. Людині завжди здається переконливим те, що він запам’ятав, навіть якщо запам’ятовування відбулося в ході чисто механічного повторення рекламного ролика або настирливої пісеньки. При цьому треба впливати не на ідеї й теорії супротивника, а на повсякденну свідомість, повсякденні «маленькі» думки, бажання й вчинки середньої людини. Психологами проведена величезна кількість досліджень з метою з’ясувати характеристики повторюваних повідомлень, що забезпечують запам’ятовування. Виявлено наявність критичної тимчасової величини: цілісне повідомлення повинне укладатися в проміжок від 4 до 10 секунд, а окремі частки повідомлення – у проміжки від 0,2 до 0,5 секунд. Щоб сприйняти повідомлення, що не вміщується в 8-10 секунд, людина вже повинна зробити зусилля, і мало хто його хоче робити. Таке повідомлення просто відкидається пам’яттю. Тому кваліфіковані редактори телепередач доводять текст до примітива, часто викидаючи з нього логіку й зв’язний зміст, заміняючи їх асоціаціями та грою слів.

6.                             Негативні вислови про суперників: «Вони брешуть і намагаються переконати вас, що їх хліб свіжий, проте наш – найсвіжіший в усьому світі!». 

Отже, засоби масової інформації й комунікації мають у своєму арсеналі та використовують різні способи й технології впливу на громадськість із метою зміни їх думки на таку, яка потрібна маніпулятору. Маніпулювання вважається найбільш ефективним, якщо суб’єкт впливу не помічає, що ним маніпулюють і поступово змінює свої ідеї та переконання.


Висновки
Після виконання даної роботи були виконані всі поставлені завдання:

1. Охарактеризовано політична комунікація як процес передачі політичної інформації в політичній системі та її основні засоби: переконання в ході пропаганди.

2. Описано пропаганду як комунікацію, її структура і специфіку. Структура її складається з адресанта. Інформації, джерела інформації та адресатів. При всій своїй схожості вона відрізняється і від агітації, і від паблік рілейшенз, метою яких є лише реклама певних ідей. Людей або товарів. Пропаганда ж є одночасно і комунікаційним процесом і засобом комунікації, і покликана впливати на соціальну поведінку людей.

3. Розглянуто історію використання маніпулятивних психотехнології у пропаганді, їх роль у пропагандистських кампаніях та засоби захисту від їх впливу. Досліджено технології та методи пропаганди, які можуть бути використані для переконання людей, впливу на їх свідомість. Наведено загальновідомі технології пропаганди, які на сьогодні використовуються в українських ЗМІ.

4. З’ясовано важливу роль пропаганди як форми масової культури та комунікації, її історію та методи застосування у різний період життя суспільства, різновиди засобів впливу на громадськість.

Таким чином, мету виконання даної роботи можна вважати досягнутою.


Список використаної літератури
1.                 Аронсон Э., Пратканис Э. Эпоха пропаганды: Механизмы убеждения. – СПБ.: Прайм-еврознак, 2001. – 384 с.

2.                 Березин В.М. Массовая коммуникация: сущность, каналы, действия. – М.: Рип-Холдинг, 2003. – 174 с.

3.                 Викентьев И. Л. Приемы рекламы и PR / И. Л. Викентьев. – СПб., 1995. – 380 с.

4.                 Войтасик Л. Психология политической пропаганды. – М.: Прогресс, 1981.

5.                 Гринберг Т.Э. Политические технологии: ПР и реклама. – М.: Аспект-Пресс, 2006. – 317 с.

6.                 Гуревич П. С. Буржуазная пропаганда в поисках теоретического обоснования. — М., 1978

7.                 Гуревич П. С. Пропаганда в идеологической борьбе.— М., 1987.

8.                 Дейан А. Реклама: Пер. с фр. / Под ред. В. С. Загашвили. - М.: Прогресс, 1993.

9.                 Дихтль Е., Хермген X. Практический маркетинг: Учеб. пособие / Пер. с нем. А. М. Макарова; Под ред. И. С. Минко. - М.: Высш. шк., 1995.

10.             Долішній М., Вачевський М., Скотний В. Маркетинг для менеджера. - Стрий: Просвіта, 1993.

11.             Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита/ Е. Л. Доценко. – М., 1996. – 344 с.

12.             Дридзе Т. М. Текстовая деятельность в структуре массовой коммуникации. – М., 1982.

13.             Зимбардо Ф. Социальное влияние/ Ф. Зимбардо, М. Ляйппе. – СПб., 2000. – 448 с.

14.             Каптерев С.Е. Политическая коммуникация: основы управления избирательным процессом. – Новгород.: ННГУ, 2003. – 342 с.

15.              Кардаш В. Я. Товарна інноваційна політика: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1999.

16.             Карлоф Б. Деловая стратегия: концепция, содержание, символы / Пер. с англ. - М.: Экономика, 1992.

17.             Киселев М.В. Психология пропаганды// psyfactor.org/ Сайт литературы по психологии.

18.             Котлер Ф. Маркетинг, менеджмент. Анализ, планирование, внедрение и контроль. - СПб.: Питер, 1998.

19.             Ламбен Ж. Ж. Стратегический маркетинг. Европейская перспектива / Пер. с фр. - СПб.: Наука, 1996.

20.             Лебедев-Любимов А.Н. Психология рекламы. – СПб.: Питер, 2003. – 368 с.

21.             Лиходій В. Г. Маркетинг: Навч.-практ. посіб. - К.: Вид-во НАУ, 1998.

22.             Маркетинг: принципи і функції: Навч. посіб. для вищих навчальних закладів. - 3-є вид., перероб. і доп. / За ред. О. М. Аза-рян. - Харків: Студцентр, 2002.

23.             Полуэктов В. В. Полевые и манипулятивные технологии / В. В Полуэктов. – М., 2003. – 464 с.

24.             Портер М. Стратегія конкуренції: Методика аналізу галузей і діяльності конкурентів / Пер. з англ. А. Олійника, Р. Скільсько-го. - К.: Основи, 1998.

25.             Почепцов Г.Г. Информационные войны. – М.: Рефл-Бук, 200. – 576 с.

26.             Почепцов Г.Г. Пропаганда и контрпропаганда. – М.: Центр, 2004. – 452 с.

27.             Свириденко С. С. Современные информационные технологии.- М.: Радио и связь, 1989.- 300 с.

28.             Сидоренко Е. В. Тренинг влияния и противостояниия влиянию / Е. В. Сидоренко. – СПб., 2001. – 256 с.

29.             Скуленко М. І. Журналістика та пропаганда. – Київ, 1987

30.             Скуленко М. І. Історія політичної пропаганди. – Київ, 1988

31.             Федотова Л.Н. Паблик-рилейшенз и общественное мнение. – СПб.: Питер, 2003. – 352 с.

32.             Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. – СПб., 2000.

33.             Цуладзе А.М. Большая манипулятивная игра. - М.: Алгоритм, 2000. — 336 с.

34.             Шейнов В. П. Искусство убеждать / В. П. Шейнов. – М., 2004. – 304 с.

35.             Шейнов В.П. Психология влияния. – М.: Харвест, 2007. – 448 с.

36.             Яковлев И. П. Ключи к общению. Основы теории коммуникации. – СПб.: Авалон. Азбука-классика, 2006.

37.             Braddock R. An Extension of the «Lasswell Formula». Journal of Communication, 8, 1958, pp.93.

38.             Fishbein M., Ajzen I. Belief, Attitude, Intention, Behavior: An Introduction to Theory and Research, Reading, 1975. – 358 рр.

39.             Walinska de Hackbeil H. Pojecie «komunikacja» w amerykanskiej teorii komunikacji spolecznej: Докт. дис….- Uniwersytet Wroclawski, 1975. – 150 рр.