Реферат Виконавча влада в Україні управлінські функції, організаційна структура та відповідальність
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України
ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ імені В. ГЕТЬМАНА”
Кафедра макроекономіки та державного регулювання
Реферат на тему: “Виконавча влада в Україні:
управлінські функції, організаційна структура
та відповідальність ”
з державного та регіонального
управління
ФЕтаУ, ЕМО 401
Медведєв Андрій
Перевірив:
проф. Малий І. Й.
м. Київ, 2011
План
Вступ
1. Виконавча влада: функції, організаційна структура, відповідальність
2. Проблема подвійного центру виконавчої влади
та принципи її реформування
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Метою написання реферату є визначення основних управлінських функцій, організаційної структури та відповідальності органів виконавчої влади, які мають виконувати закони та гарантувати гідне життя громадян.
Окрім запропонованої теми я вирішив розглянути проблему подвійного центру виконавчої влади, особливості розмежування повноважень між Кабінетом Міністрів України та Президентом України. Адже саме пропорція розподілу цих повноважень сприятиме виконанню поставлених задач.
Також слід виділити місце органів виконавчої влади серед інших органів державної влади, описати сутність однієї з гілок влади, яка реалізує на практиці програму Президента України та забезпечує дотримання законів та інших нормативно-правових актів на всій території України.
Виконавча влада: функції, організаційна
структура, відповідальність
Основою організаційної структури державного управління становить система органів виконавчої влади, яка, реалізуючи певну частину повноважень держави, виконує функції, пов’язані з реалізацією положень Конституції держави, її законів та інших нормативних актів. Органи виконавчої влади мають своєрідну систему, основним призначенням якої є виконання та забезпечення виконання положень Конституції та законів держави.
Про поділ державної влади писали Ш. Монтеск’є, Д. Локк, Ж.-Ж. Руссо. Принципу поділу влади висловлений цими вченими визнаний загальнодемократичним та існує понад 200 років. Уперше він був запроваджений на практиці у 1787 р. в конституції США, що діє і тепер. Юридична форма закріплення принципу поділу влади має вигляд функціонального визначення усіх вищих органів державної влади. В Україні спроба описання цього принципу була зроблена у XVIII ст. у Конституції Пилипа Орлика, але впровадження не відбулося.
Ж.-Ж. Руссо наголошував на тому, що судова, законодавча та виконавча влади є виявленням єдиної влади народу, тому усі органи державної влади мають дотримуватись єдиної політичної лінії. Ш. Монтеск’є, у свою чергу, підкреслював обов’язковість повної рівноваги, незалежності та відокремленості. І саме тому одна влада не має втручатися у сферу повноважень іншої, а захищаючи себе від втручання, має контролювати та стримувати іншу.
Розподіл повноважень між трьома гілками знижує до мінімуму зловживання владою, при цьому кожна гілка не повинна мати переваги над іншою, отже не слід шукати основну гілку влади. За сучасною теорією держави та права, на відміну від законодавчої влади, що має первинний характер, виконавча – вторинний.
Особливістю виконавчої влади полягає в тому, що вона має інший зміст – спирається на людські, матеріальні, фінансові та інші й використовує такі важелі, як службове зростання, систему матеріальних цінностей та заохочень.
Основним призначенням виконавчої влади є виконання законів, розробці та реалізації програм розвитку, організації, здійсненні та управлінні внутрішніми та зовнішніми державними справами, контроль та управління за функціонуванням органів, що забезпечують повсякденну діяльність суспільства[1].
Система органів виконавчої влади включає структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів[2]:
1. Вищий рівень – Кабінет Міністрів України.
2. Центральний рівень – міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади прирівняні до державних комітетів, та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
3. Місцевий, або територіальний рівень, на якому діють:
· органи виконавчої влади загальної компетенції – Рада Міністрів АР Крим, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;
· органи спеціальної – галузевої та функціональної – компетенції, які безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади або перебувають у підпорядкуванні водночас і центральному, і місцевому органу виконавчої влади.
Оскільки органи виконавчої влади здійснюють управлінську за своїм змістом діяльність, іноді використовується визначення системи цих органів як “апарату державного управління”.
Повноваження, права та обов’язки Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України (Розділ VI) та Законом України “Про Кабінет Міністрів України” від 7.10.2010 р.
Так до основних завдань КМУ належать:
1. гарантування державного суверенітету та економічної самостійності України; реалізація внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;
2. вживання заходів щодо забезпечення прав та свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;
3. гарантування проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної політики, а також політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту,охорони здоров’я, освіти, науки та культури, охорони природи, екологічної безпеки;
4. розробка та виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля;
5. забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;
6. забезпечення рівних умов для розвитку усіх форм власності, здійснення управління об’єктами державної власності відповідно до закону;
7. здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
8. організації та забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
9. спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади;
10. виконання інших функцій, визначених Конституцією та законами України, актами Президента України[3].
Щодо відповідальності членів Кабінету Міністрів України, то:
· несуть солідарну відповідальність за результати діяльності Кабінету Міністрів як колегіального органу виконавчої влади;
· особисто несуть відповідальність за стан справ у доручених їм сферах державного управління;
· несуть відповідальність за вчинення правопорушень відповідно до закону;
· за вчинення корупційних діянь та порушення вимог сумлінної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави, можуть бути звільнені Президентом України.
Ефективність функціонування системи органів виконавчої влади великою мірою визначається раціональністю управлінських зв’язків між органами різних організаційно-правових статусів як по вертикалі, так і по горизонталі.
В основу формування вертикальних управлінських зв’язків покладено повноваження КМУ щодо спрямування, координації діяльності інших органів виконавчої влади та здійснення контролю за їх функціонуванням.
Управлінські зв’язки КМУ з іншими органами виконавчої влади формуються за такими напрямами:
· З метою координації роботи центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики в структурі КМУ створюються урядові програмно-цільові комітети.
· Прем’єр-міністр вносить подання Президентові України про призначення на посаду керівника центрального органу виконавчої влади та його заступників, накладає на них дисциплінарні стягнення.
· КМУ затверджує граничну чисельність працівників апарату управління і розмір асигнувань на утримання центральних органів виконавчої влади із Держбюджету в межах виділених на це коштів.
· КМУ в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління, призначати керівників та затверджувати положення про ці органи;
· КМУ підзвітні та підконтрольні державні адміністрації, голови яких при здійсненні своїх повноважень відповідають перед ними;
· КМУ має право зупиняти дію рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать КУ, законам, актам Президента та КМУ;
У рамках вертикальних управлінських зв’язків центральним органам виконавчої влади – міністерствам – підпорядковуються їх територіальні органи, які разом з міністерствами утворюють виконавчу вертикаль.
Вертикальні управлінські зв’язки в системі органів виконавчої влади передбачають підпорядкованість обласним державним адміністраціям районних державних адміністрацій. Обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністраці та здійснюють контроль за ними.
Горизонтальні управлінські зв’язки на центральному рівні передбачають координацію роботи центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики в рамках Урядових програмно-цільових комітетів. На місцевому рівні горизонтальні управлінські зв’язки базуються на взаємовідносинах місцевих державних адміністрацій з територіальними органами центральних органів виконавчої влади[4].
Виконавчу владу на місцях представляють місцеві державні адміністрації. Діяльність їх регулюються Конституцією України та Законом України “Про місцеві державні адміністрації” від 9.04.1999 року.
Основні галузеві повноваження місцевих державних адміністрацій[5]:
1. В галузі соціально-економічного розвитку
· розробляє проекти програм соціально-економічного розвитку і подає їх на затвердження відповідній раді, звітує перед нею про їх виконання;
· забезпечує ефективне використання природних, трудових і фінансових ресурсів;
· розробляє пропозиції щодо фінансово-економічного обґрунтування обсягів продукції, що підлягає продажу для державних потреб за рахунок державного бюджету.
2. Галузь бюджету та фінансів
· складає і подає на затвердження ради проект відповідного бюджету та забезпечує його виконання; звітує перед радою за його виконання;
· подає в установленому порядку до органів виконавчої влади вищого рівня фінансові показники і пропозиції до проекту Державного бюджету України, пропозиції щодо обсягу коштів Державного бюджету України для їх розподілу між територіальними громадами, розмірів дотацій і субсидій;
· здійснює фінансування підприємств, установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, соціального захисту населення.
3. Галузь управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики
· здійснює на відповідній території управління об’єктами, що перебувають у державній власності;
· здійснює управління майном інших суб’єктів права власності в разі передачі його в установленому порядку;
· вносить пропозиції до проектів програм приватизації державного майна, організовує їх виконання
· забезпечує реалізацію державної політики сприяння розвитку малого бізнесу, надає допомого підприємцям.
4. В галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту та зв’язку
· організовує розробку та проведення експертизи містобудівної документації відповідно до норм та стандартів;
· забезпечує організацію обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства та зв’язку;
· організовує роботу з атестації об’єктів, сертифікації продукції, робіт і послуг підприємств та організацій;
· розробляє та затверджує схеми санітарного очищення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці
5. Галузь соціального забезпечення
· реалізує державну політику в галузі соціального забезпечення та соціального захисту соціально незахищених громадян ;
· створює мережу, забезпечує зміцнення і розвиток матеріально-технічної бази закладів соціального захисту населення, підвищення рівня і якості обслуговування в них;
· забезпечує в установленому порядку надання населенню субсидій на житлово-комунальні послуги.
6. Галузь зайнятості населення, праці та заробітної плати
· забезпечує реалізацію державних гарантій у сфері праці, в тому числі і на право своєчасного одержання винагороди за працю;
· розробляє та організовує виконання перспективних та поточних територіальних програм зайнятості та заходи щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття;
· забезпечує проведення згідно з законом оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні;
· забезпечує соціальний захист працюючих, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності, якісне проведення атестації робочих місць.
Проблема подвійного центру виконавчої влади
та принципи її реформування
У процесі реалізації цієї гілки влади відбувається втілення у життя законів та інших нормативно-правових актів держави, використання важелів державного регулювання та управління процесами суспільного розвитку.
Так як вже було сказано розподіл між гілками влади визначаються Конституцією України. Вона наголошує, що Кабінет Міністрів є вищим рівнем органів виконавчої влади, а також вона враховує наявність “дуалізму” виконавчої влади, тобто розподіл повноважень цієї гілки між Кабінетом Міністрів та Президентом. Ця властивість саме притаманна республіканській формі правління змішаного типу. Отже, внаслідок дуалізму виникає роздвоєність центру виконавчої влади. Але частка повноважень цих інституцій зовсім різна. Якщо уряд є вищою структурною ланкою органів виконавчої влади, то Президент має тільки компетенційне відношення, через обсяг наданих йому повноважень[6].
Невеликий досвід взаємовідносин цих інституцій свідчить про необхідність кращого балансу розподілу повноважень у виконавчій сфері між ними. Тобто виникає потреба у вдосконалення Конституції, що сприятиме вдосконаленню системи органів державної влади, а отже, й існує можливість посилення повноважень одного із вищезгаданих суб’єктів, що дасть змогу консолідувати зусилля інших органів виконавчої влади. Але тоді виникає загроза в монопольному становищі одного з інститутів у виконавчій сфері. Тому слід все ж таки збалансовувати систему. Це в юридичному плані складніше, але унеможливлює виникнення авторитаризму. Також до процесу змін слід залучити Конституційний Суд, який має чітко витлумачити ці зміни, задля недопущення маніпуляцій Основним Законом.
Слід розглянути ті функції, у яких відбувається перетин повноважень Президента та Кабінету Міністрів. По-перше, це відбувається у сфері здійснення зовнішньої та внутрішньої політики. Підставою до поділу цих повноважень є Конституція, за якою Президент здійснює керівництво у зовнішньополітичній діяльності, національної безпеки та оборони. Саме у цих сферах преференції надаються саме Президенту. До речі, усунення суперечностей відбулося завдяки прийнятому Закону України “Про Кабінет Міністрів України”, за яким уряд має будувати свою програму на основі передвиборчої програми Президента України. Але щодо недоліків, то у Законі не вказано, що робити Президенту, якщо Верховна Рада не затверджує кандидатуру на посаду Прем’єр-міністра.
По-друге, суперечності можуть виникати через те, що деякі органи виконавчої влади перебувають під організуючим впливом Президента.
Суттєвою рисою стосунків Президента та уряду є те, що останній є відповідальним перед Главою Держави. Це можна довести тим, що Президент має право зупиняти дію актів Кабінету Міністрів України, а також оголювання Президентом Ради національної безпеки та оборони України, яка наділена повноваженнями щодо координації та здійсненням контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки та оборони.
У нормативно-правових актах, що визначають стосунки між урядом та Президентом, слід конкретно визначити, у яких випадках він не може давати вказівки на повноваження, спосіб діяльності та спосіб організації Кабінету Міністрів, оскільки це є предметом тільки законодавчих актів.
Також не має чіткого розмежування між поняттями “керуватись у своїй діяльності” та “забезпечувати виконання”, що також може стати приводом не тільки до правових колізій, але й конфлікту інтересів.
На мою думку, за існуючої Конституції було б доцільно прибрати інститут чи Президента, чи Прем’єр-міністра, адже все одно уряд у свої діяльності та написанні програм має спиратись на програму Президента, то логіка політичного курсу є однією. Це дасть змогу зменшити витрати держбюджету та змінить тенденцію до частих змін урядів у нашій державі, а це допоможе в стабільності й дотриманні одного курсу протягом певного часу в усіх сферах суспільного життя.
Реформування органів виконавчої влади має відповідати усій концепцій перетворень, які відбуваються в суспільстві. Ці зміни мають спиратись на такі принципи[7]:
· направленість на об’єднання суспільства, визначення основних стратегічних цілей та залучення до виконання їх якомога більшої частини населення;
· перетворення повинні мати поступовий характер зі збереженням досягнень вже проведених реформ;
· реформаційні заходи повинні бути законодавчо та судово врегульованими;
· політика має бути національно орієнтованою;
· залучення до реформ місцевих органів виконавчої влади та співпраця з інститутами громадянського суспільства;
· сприяння проведенню базових інновацій, які дадуть змогу розвиватися технології та виробництву.
Для того щоб реформування мало результат має підвищитися громадський контроль та посилення відповідальності за свої дії органів виконавчої влади, а також закріплення основних стратегічних цілей дасть змогу встановити курс усім органам виконавчої влади незалежно від політичного спрямування. Тільки якщо всі ці умови будуть дотримані спостерігатиметься ефективна діяльність суспільства в усіх його сферах.
Висновки
Виконавча влада в Україні є однією з гілок державної влади. Органи виконавчої влади мають три рівні: вищий – Кабінет Міністрів України, центральний – міністерства, державні комітети та місцевий – місцеві державні адміністрації. Всі ці органи у своїй сукупності зорієнтовані на виконання законодавства, забезпечення соціального, економічного розвитку України, розробляє та забезпечує виконання фінансової, цінової, інвестиційної, податкової політик, розробляє та виконує програми, що стосуються різних сфер життєдіяльності суспільства.
Можна зробити висновок, що органи виконавчої влади втілюють в життя закони, програми, політики, які допомагають розвиватись державі та стабільно функціонувати.
До основної проблеми виконавчої влади можна віднести наділення деякими виконавчими повноваженнями Президента України. Це може викликати певні протиріччя між Кабінетом Міністрів України та Главою Держави. Для усунення неточностей та ефекту дисфункції слід більш ретельно прописати схему взаємодії між цими інститутами державної влади.
Список використаних джерел
1. Конституція України
2. Закон України “Про Кабінет Міністрів України” від 7.10.2010 р
3. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9.04.1999 р.
4. Державне управління: навч. посібн. / Ред. А. Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 343 с.
5. Конституційне право України: навч. посіб. / В. Ф. Погорій; Міністерство освіти і науки України, Ін-т держави і права ім.. В. М. Корецького НАН України, Київський інститут права. – К.: Наукова думка:Президент, 2006. – 344 с.
6. Конституційне право України: навч. посіб. / О. В. Совгиря; Міністерство освіти і науки України. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 632 с.
7. Органи виконавчої влади в системі поділу державної влади / Т. Друцул // Підприємництво, господарство і право. – 2010. - №7. – С. 10-13
8. “Подвійний” центр виконавчої влади: особливості взаємовідносин глави держави та уряду України / В. Б. Авер’янов // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2010. - № 4-5. – С. 21-32
9. Принципи реформування системи органів виконавчої влади в Україні / І. Кульчій // Вісник державної служби України. – 2009. - № 3. – С. 16-20
10. Сучасні проблеми конституційно-правової організації виконавчої влади / А. А. Єзеров // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2010. - № 2. – С. 51-59
[1] Органи виконавчої влади в системі поділу державної влади / Т. Друцул // Підприємництво, господарство і право. – 2010. - №7. – С. 10-13
[2] Державне управління: навч. посібн. / Ред. А. Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 343 с.
[3] Закон України “Про Кабінет Міністрів України” від 7.10.2010 р.
[4] Державне управління: навч. посібн. / Ред. А. Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 343 с.
[5] Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9.04.1999 р.
[6] “Подвійний” центр виконавчої влади: особливості взаємовідносин глави держави та уряду України / В. Б. Авер’янов // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2010. - № 4-5. – С. 21-32
[7] Принципи реформування системи органів виконавчої влади в Україні / І. Кульчій // Вісник державної служби України. – 2009. - № 3. – С. 16-20
