Торговельно-економічний коледж КНТЕУ
Відділення менеджменту
Контрольна робота №

з дисципліни „ Макроекономіка ”
студентки 2 курсу

групи МОз 21

шифр 09-108

Мельниченко Аліна В`ячеславівна
Домашня адреса

Індекс 08292

область Київська

місто Буча

вулиця Нове - Шосе

буд., кв. 11.7

телефон 0459729215


Завд.

8

Пит.

15; 16

1. 
   Охарактеризуйте модель сукупного попиту (AD), чинники, що його визначають та побудуйте його криву.
   

Сукупний попит — це потреби, представлені на ринку в грошовій формі. Це той обсяг національного виробництва, який споживачі згодні купити при певному рівні цін. Залежність між обсягом виробництва, цінами і попитом називається законом сукупного попиту. Суть його полягає в тому, що за інших рівних умов споживачі захочуть придбати тим більше кінцевих товарів і послуг, чим нижчим буде загальний рівень цін, і навпаки. Це означає, що між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва існує зворотна, або від'ємна залежність.

Закон сукупного попиту можна виразити графічно у вигляді кривої сукупного попиту


Залежність, виражена законом сукупного попиту, виявляється як рух від однієї точки до іншої вздовж нерухомої кривої AD. При цьому до числа інших рівних умов відноситься збереження незмінної грошової маси. Дійсно, якщо зростуть ціни, то для купівлі товарів треба більше грошей, а якщо грошей не стає більше, то купівлі товарів і послуг повинні поменшати.
2. Розкрийте зміст основних заходів антиінфляційного регулювання. У чому полягають особливості інфляційних процесів в Україні?
Антиінфляці́йна полі́тика — комплекс взаємопов'язаних заходів і важелів держави й центрального банку країни з метою запобігання високим темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні.

Негативні соціальні й економічні наслідки інфляції змушують уряди різних країн проводити певну економічну політику. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика нараховує багаті асортименти найрізноманітніших грошово-кредитних, бюджетних мір, податкових заходів, програм стабілізації й дій по регулюванню й розподілу доходів. Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальних підходи. У рамках першого (пропонованого прихильниками сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика — маневрування державними витратами й податками з метою впливу на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати й підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак, одночасно може відбутися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою й навіть до явищ, зворотним до спочатку поставлених цілей, розвитися безробіття. Бюджетна політика проводитися й для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Уважається, що в такий спосіб розширюється попит на споживчі товари й послуги. Однак стимулювання попиту бюджетними засобами, як показавши досвід багатьох країн в 60-70ті роки, може підсилювати інфляцію. До того ж більші бюджетні дефіцити обмежують урядові можливості маневрувати податками й витратами. Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, побічно й гнучко впливає на економічну ситуацію. Цей вид регулювання проводиться непідконтрольним уряду національним банком, що визначає емісію, змінює кількість грошей в обігу й ставки позичкового відсотка. Прихильники цього підходу вважають, що держава повинна проводити дефляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного росту й штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією. Намагаючись приборкати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так називану політику цін і доходів, головне завдання якої власне кажучи зводиться до обмеження заробітної плати — третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.

Одніею з особливостей інфлякційної процесу в Україні є те що форсоване нарощування маси грошей та пов'язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли економічному зростанню, а навпаки, поглиблювали економічний спад та зростання безробіття. Чим далі нові емісійні хвилі відштовхували криву попиту вправо і вверх, тим далі вліво і вверх зміщувалася крива пропозиції і зростав рівень цін. Інша особливість проявилася уже на стадії проведення антиінфляційної політики і полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту державного бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструктуризації виробництва різко погасити інфляцію не вдається. Уже більш як шість років органи державного управління сповідують антиінфляційну політику, а рівень інфляції тільки один раз (у 1997 р.) знизився до 10% за рік, а в інші роки становив 20,0 і більше відсотків. Слід звернути увагу на два аспекти цього явища.
3. Тестове завдання.

У короткостроковому періоді із зростанням доходу:
в) середня схильність до споживання зростає;
4. Задача.

В умовній країні реальний ВВП становить 2400 млрд євро, споживчі витрати — 1420, валові внутрішні інвестиції — 380, податки — 460, бюджетне сальдо дорівнює — 40 млрд євро (1,67 % від ВВП). Визначте, чому дорівнює чистий експорт країни у рівноважній економіці.
GNP = C + Ig + G + NE

де GNP – валовий національний продукт, С – споживчі витрати, Ig - валові приватні інвестиції,G - державні витрати,NE - чистий експорт
Чистий експорт: NE = E – Z

де NE – чистий експорт,E – експорт, Z – імпорт

T = 460

Сальдо = 40

Т – G = 40

G = 420

1420 + 380 + 420 + NE = 2400

NE = 180