МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ УКРАИНЫ

ХАРКОВСКИЙ НАЦИОНАЛЬНИЙ ЭКОНОМИЧЕСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ
Глебова Н. В.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦИЙ

по курсу “УЧЕТ В БАНКАХ”

для студентов заочной формы обучения
Составитель: Н.В. Глебова
Ответственный за выпуск П.С. Тютюнник
Харьков, ХНЭУ, 2007

Введение

В современных условиях универсализации деятельности финансовых учреждений расширение спектра финансовых услуг стало важным условием для стабильного экономического роста в стране. Развитие экономики страны в значительной степени определяется степенью развития банковской системы.

Бухгалтерский учет в банках является информационной системой, которая содержит в себе исчерпывающие финансовые ведомости о банке – субъекте хозяйственной деятельности. Система бухгалтерского учета должна быть актуальной, надежной, эффективной.

Источником информации о деятельности банковского учреждения является его учетная система. В Украине общие принципы построения учетных систем общие для всех субъектов хозяйствования. Их определено Законом Украины «О бухгалтерском учете и финансовой отчетности в Украине» от 16.07.1999 р. № 996-ХIV и Национальными положениями (стандартами) бухгалтерского учета. Но бухгалтерский (финансовый) учет в банках имеет свои особенности, что обусловлено экономическим содержанием объектов учета и характером банковских операций.

Предметом бухгалтерского учета в банках в общем виде выступает совокупность объектов в процессе всего цикла управления деятельностью банка.

К объектам бухгалтерского учета в банках можно отнести: банковские доходы, расходы, прибыль (убыток), активы, обязательства, капитал.

Бухгалтерский учет базируется на определенных правилах определения, регистрации, классификации и интерпретации операций или событий, связанных с деятельностью банка. Все это и составляет метод бухгалтерского учета, который состоит из таких элементов: документация и инвентаризация; оценка и калькуляция; счета и двойная запись; бухгалтерский баланс и отчетность.

Бухгалтерский учет является важным элементом контроля. На управленческие решения существенно влияет бухгалтерская информация о состоянии расчетов, наличных средств, ценных бумаг, которыми владеет банк, депозитных операций, валютных средств, кредитных ресурсов и его кредитного портфеля.

Конспект лекций «Учет в банках» дает возможность познакомиться студентам с отражением в учете базовых операций современного коммерческого банка.

Тема 1. Коммерческие банки как самостоятельные финансово-кредитные учреждения. Основы их деятельности

1. 
   Коммерческие банки в кредитной системе
   

Различают два понятия кредитной системы:

1) функциональная форма (совокупность кредитных отношений, форм и методов кредитования);

2) институциональная форма (совокупность кредитно-финансовых учреждений, аккумулирующих свободные денежные средства и предоставляющих их в ссуду).

В первом аспекте кредитная система представлена банковским, потребительским, коммерческим, международным кредитом. Всем этим видам кредита свойственны специфические формы отношений и методы кредитования, а реализуют и организуют эти отношения специализированные учреждения второй группы. Ведущим звеном институциональной структуры кредитной системы являются банки.

В Положении НБУ "О кредитовании" № 246 от 28.09.1995 года отмечается: "Кредит – это ссудный капитал банка в денежной форме, который передается во временное пользование на условиях возврата, обеспечения, страхования, платности и целевого характера использования".

Кредитная система в странах с рыночной экономикой представлена:

центральными банками страны;

банковским сектором (инвестиционные, ипотечные, сберегательные банки и т.д.);

небанковские финансово-кредитные институты (страховые, финансово- инвестиционные компании, пенсионные фонды, кредитные союзы).

Согласно ст. 2 Закона Украины «О банках и банковской деятельности» от 20.03.91 г. (с изменениями и дополнениями) банки – это учреждения, функцией которых является кредитование субъектов хозяйственной деятельности и граждан за счет привлечения средств предприятий, учреждений, организаций, населения и других кредитных ресурсов, кассовое и расчетное обслуживание народного хозяйства, выполнение валютных и иных банковских

операций, предусмотренных этим законом.

1.2. Банковская система Украины на современном этапе

Основным проводником кредитных отношений выступает банковская система, то есть совокупность банков и банковских учреждений всех видов в стране.

Банковская система – основное звено кредитно-финансовой системы, неотъемная часть структуры рыночной экономики.

Банковские системы разных стран отличаются, но можно выделить два типа их построения: одноуровневую и двухуровневую.

Одноуровневая система предусматривает горизонтальные связи между банками, осуществление унифицированных операций (отношения равноправного партнерства между низовыми звеньями – коммерческими банками разных типов и видов независимо от формы собственности – все банки находятся на одной иерархичной линии, характерно для тоталитарных стран, существовала до 1987 года в бывшем СССР).

Двухуровневая система характерна для стран рыночной экономики, состоит из двух уровней: верхний уровень – центральный банк; нижний уровень – другие банки.

Современная банковская система Украины базируется на двухуровневой системе: на первом уровне – центральный банк (НБУ), на втором – коммерческие банки разных форм собственности, специализации и сферы деятельности.

Законодательное обеспечения функционирования банковской системы Украины было осуществлено с принятием в 1991 г. Закона Украины «О банках и банковской деятельности». Но фактически деятельность коммерческих банковских учреждений на территории Украины началась раньше. Условно можно выделить несколько временных этапов образования и развития национальной банковской системы:

1988-1990гг. – образование прототипа системы украинских коммерческих банков в составе банковской системы СССР;

1991г. – I полугодие 1992г. – перерегистрация украинских коммерческих банков и начало формирования банковской системы Украины как независимого государства;

II полугодие 1992 г. – 1993 г. – развитие банковской системы Украины на этапе становления экономического и политического суверенитета;

1994 – 1996 гг. – развитие банковской системы на первом этапе реализации курса экономических реформ монетарными методами (НБУ установил и ввел в практику единые правила деятельности украинских банков);

1997 – 1998 гг. – развитие банковской системы в условиях углубления финансово-экономического кризиса, постепенного перехода к соединению монетарных методов управления экономикой с применением мер относительно ее структурного реформирования;

1999 г. – до сегодняшнего момента – развитие банковской системы в условиях реструктуризации экономики, укрупнение и консолидация банковского капитала.
1.3. Цели и функции НБУ

Конечная цель центрального банка (НБУ) как органа координирования и регулирования:

обеспечение товарно-денежного сбалансирования в экономике страны;

стимулирование экономического роста;

достижение стабильности национальной валюты;

урегулирование государственного долга.

НБУ имеет также тактические и оперативные задания, они не такие емкие и соответствуют денежно-кредитной политике банка на определенном этапе развития государственной экономики. Он является юридическим лицом, находится в собственности государства и подотчетен парламенту страны.

В соответствии с целями НБУ осуществляет ряд функций (Закон «О НБУ» определяет 19 функций) их основной смысл:

1) совместно с правительством страны разрабатывает и проводит единую государственную денежно-кредитную политику;

2) монопольно осуществляет эмиссию национальной валюты и организует ее обращение;

3) устанавливает правила осуществления расчетов, формы и порядок их проведения;

4) ведет реестр банков и их филиалов, осуществляет лицензирование банковской деятельности и проводимых ими операций;

5) осуществляет накопление и сбережение золотовалютных запасов государства;

6) представляет интересы Украины

1.4. Виды коммерческих банков

В банковской системе Украины функционируют коммерческие банки, разные по форме собственности, организационной форме деятельности, величине капитала, специализации:

1) В зависимости от формы собственности КБ бывают:

государственные;

акционерные;

коллективные;

совместные (иностранный капитал).

2) В зависимости от формы создания и способа формирования уставного капитала: унитарные и коллективные, а именно:

паевые – созданные в виде товариществ с ограниченной ответственностью;

акционерные банки – общества открытого или закрытого типов;

унитарные банки – владельцем которых является государство или частное лицо.

3) В зависимости от величины уставного фонда, а также величины собственного капитала и активов КБ делятся на:

мелкие;

средние;

крупные.

4) По территориальному характеру действия:

региональные;

республиканские;

международные, которые образовываются при участии иностранного капитала и могут иметь свои филиалы за рубежом.

5) По объему и разнообразию операций:

универсальные;

специализированные.

6) В зависимости от наличия филиалов:

безфилиальные;

малофилиальные;

многофилиальные.
1.5. Операции, осуществляемые коммерческими банками

Для обеспечения выполнения своих функций и достижения стратегических и тактических целей КБ осуществляют соответствующие операции, стремясь к постоянному увеличению их количества и качества.

Все банковские операции могут быть объединены по функциональным признакам в соответствующие группы операций, основные из них:

кредитные;

учредительские;

расчетно-кассовые;

инвестиционные;

депозитные;

межбанковские;

эмиссионные (деятельность банка по формированию собственного капитала и недепозитного привлечения финансовых ресурсов, которое осуществляется в виде выпуска банковских акций, облигаций, векселей и других долговых обязательств);

комиссионные;

посреднические.

Все перечисленные операции банки могут проводить как в национальной, так и в иностранной валюте. Законодательно запрещено КБ осуществлять деятельность в сфере материального производства, торговли, страхования (кроме страхования валютных и кредитных рисков).


1.6. Формы организации и структура КБ

Существуют различные формы организации КБ, которые зависят от ряда факторов:

1. 
   Размер и мощность банка.
   
2. 
   Виды операций и их масштабность.
   
3. 
   Форма собственности.
   
4. 
   Деятельность за рубежом.
   

Однако существуют типичные формы организационной структуры КБ, которые могут корректироваться в зависимости от изменения деятельности банка.

1) Пирамидальная структура применяется в банке тогда, когда банк работает на начальном кредитном рынке, где действует ограниченный контингент клиентов, слабо выражена конкуренция, не развита или отсутствует филиальная сеть. Для этой организационной структуры банка характерны вертикальные связи, когда отделы банка непосредственно подчинены высшему руководству (банк имеет 6 – 8 отделов, где сосредоточена вся его деятельность).

2) С усилением специализации, расширением банковских операций, финансового обслуживания клиентов, расширением районов банковской деятельности организационная структура подвергается изменениям. Большая часть полномочий переходит от высшего звена управления к руководителям более низшего звена, в результате чего возникают промежуточные звенья между высшим руководством банка и низовыми структурами. Такое рассредоточение полномочий позволяет создать структуру по географическому признаку.

3) При усложнении и расширении банковских функций может быть т.ж. использована функциональная форма организации, которая основана на конкретном разделении функций аккумуляции денежных ресурсов и способов их использования.

В организационной структуре банка выделяют два основных момента:

1. 
   Структура управления банка
   
2. 
   Структура его функциональных подразделений и служб.
   

1.7. Функции КБ

Основными функциями КБ традиционно считаются:

аккумулирование временно свободных средств, денежных сбережений и накоплений юридических и физических лиц;

обеспечение функционирования расчетно-платежного механизма, осуществление расчетов в народном хозяйстве, организация платежного оборота;

кредитование юридических и физических лиц;

учет векселей и операции с ними;

хранение финансовых и материальных ценностей;

доверительное управление имуществом клиентов;

проведение международных валютных операций;

оказание брокерских услуг;

предоставление деловой информации о клиентах, экспертные консутьтации.

Основная функция банков – посредничество при перераспределении свободных денежных ресурсов, т.е. привлечение средств тех, кто ими временно не пользуется, и передача их тем, кому они необходимы.
Контрольные вопросы к теме 1
1. Роль коммерческих банков в кредитной системе Украины.

2. Тип постоения банковской системы Украины.

3. Разновидности операций осуществляемых коммерческими банками.

4. Структура управления банка и его функциональных подразделений и служб.

5. Тенденции развития современной банковской системы.
Тема 2. Роль учета в системе управления коммерческим банком

и его организации
2.1. Организация учета в коммерческих банках

Банк не может функционировать без системы ежедневного учета операций касаемых изменений в активах, обязательствах и капитале (поскольку только благодаря такому учету руководство банка имеет возможность постоянно следить за его деятельностью).

Бухгалтерский учет должен соответствовать следующим требованиям:

1. Актуальность (все операции совершаемые банком должны ежедневно отображаться в балансе и оборотно-сальдовой ведомости, благодаря чему руководство банка и его клиенты постоянно получают надлежащую информацию).

2. Надежность (ошибочные записи предотвращают автоматический контроль и согласование, благодаря чему сокращаются расходы на исправление ошибок в системе – в системе автоматизации банка, а также не нарушается уверенность клиента в надежности банка).

3. Эффективность (между банковскими операциями, которые приносят доходы, и расходами на их проведение должно сохраняться определенное соотношение, которое будет обеспечивать положительное функционирование банка).

Кроме этих требований система бухгалтерского учета должна удовлетворять требованиям действующего законодательства и нормативным документам НБУ.

Основу учета в банках составляет подсистема синтетического учета, который дает общие представления об осуществлении операций и изменений в балансе банка. Его материалами является ежедневный баланс, сводные оборотно-сальдовые ведомости, кассовые журналы, которые составляются в автоматическом режиме.

Подсистема аналитического учета обеспечивает отражение банковской операции более детализировано: указывается дата проведения операции, вид документа, согласно которому она проведена, номер корреспондирующего счета, сумма, такая же детализация сохраняется и по отношению к лицевым счетам, которые признаются основной формой аналитического учета и ведутся в двух экземплярах. Средствами аналитического учета также являются операционные журналы и картотеки документов. Данные аналитического учета являются основой для проведения экономического анализа (поскольку именно они используются для группировки по балансовым счетам той информации, которая затем отражается в финансовой отчетности).
2.2. Методологические основы бухгалтерского учета в банках

Методологически и организационно бухгалтерский учет разделяется на финансовый и управленческий, т.е. система учета включает две составляющие, которые независимы друг от друга, но взаимосогласованы, имеют свое предназначение и играют свою роль в управлении банком.

Управленческий учет – является процессом определения, оценки, накопления, анализа, подготовки и передачи информации, используемой руководством банка в процессе планирования и контроля деятельности банка, для принятия решений по определению направлений использования

банковских ресурсов.

Финансовый учет – обеспечивает своевременную и значимую информацию о финансовом состоянии банка и результатах его деятельности. Его пользователями является руководство банка, служащие, действующие и потенциальные кредиторы и инвесторы, контролирующие органы и т.д.

Объектами финансового учета, которые отображаются на синтетических и аналитических счетах являются:

1. Активы банка (наличные средства, средства на корсчетах, депозиты и кредиты в др. банках, портфель ЦБ, материальные и нематериальные активы, кредиты и финансовый лизинг, предоставляемые клиентам или банкам прочие активы);

2. Обязательства (средства на корсчетах банков, депозиты и кредиты банков, средства до востребования клиентов, срочные депозиты клиентов, ЦБ собственного долга, кредиты, полученные от международных финансовых организаций, прочие обязательства);

3. Капитал (уставный капитал, нераспределенная прибыль, прочие фонды и общие резервы, результаты текущего года, результаты переоценки основных средств).

Банк может предоставлять клиентам информацию о своей надежности и преимуществах только через опубликованную финансовую отчетность, где отображается вся деятельность банка.

Актуальность, надежность и полнота информации, представленная банком в финансовых отчетах, определяют его репутацию. Финансовые отчеты, подготовленные для заинтересованных лиц, являются конечным пунктом системы учета.

В соответствии с Международными стандартами бухгалтерского учета (МСБУ), к основным финансовым отчетам относят:

отчет о прибылях и убытках (оценивается деятельность банка, включает доходы и расходы, зарегистрированные в течение определенного периода;

балансовый отчет (элементы, которые непосредственно связаны с оценкой финансового состояния в балансовом отчете, определяют: активы, обязательства, капитал);

отчет о движении денежных средств.

2.3. Особенности учета хозяйственных операций

по принципу начисления


Принцип начисления является основополагающим принципом построения международных стандартов бухгалтерского учета и подготовки финансовой отчетности всеми хозяйствующими субъектами. Он базируется на трех общих правилах:

1) доходы признаются в том периоде, когда они заработаны;

2) расходы признаются в том периоде, когда они были понесены;

3) период времени, когда фактически были получены деньги (доход) или уплачены денежные средства (расходы), во внимание не принимается.

Принцип начисления существенно влияет на финансовую отчетность:

операции и события признаются по мере того, как они проводятся или совершаются;

право на получение денежных средств или других финансовых ресурсов признается как актив в балансовом отчете;

обязательства по оплате денежных средств или предоставления услуг признаются как обязательства в балансовом отчете;

доходы и расходы в отчете о финансовых результатах определяются за соответствующий период.

Принцип начисления основывается на двух концепциях:

1. 
   Концепция признания дохода.
   
2. 
   Концепция соответствия.
   

В соответствии с концепцией соответствия определяются расходы, которые следует считать расходами отчетного периода:

денежные средства, уплаченные в течение отчетного периода, являются расходами будущих периодов и учитываются как актив в балансовом отчете;

расходы, которые фактически понесены в текущем периоде, но будут уплачиваться в течение будущих периодов, учитываются в балансовом отчете как обязательства и одновременно признаются в отчете о финансовых результатах.
Контрольные вопросы к теме 2

1. 
   Предмет и метод бухгалтерского учета.
   
2. 
   Разделение бухгалтерского учета на финансовый и управленческий.
   
3. 
   Налоговый учет в системе коммерческих банков.
   
4. 
   Бухгалтерские документы и регистры бухгалтерского учета, их документооборот.
   
5. 
   Функции ответственных исполнителей банка.
   
6. 
   Функциональные обязанности главного бухгалтера банка.
   
7. 
   Концепция признания дохода и концепция соответствия.
   

Тема 3. Характеристика Плана счетов бухгалтерского учета коммерческих банков
3.1. Особенности построения Плана счетов
План счетов КБ – систематизированный перечень счетов, который используется для регистрации операций банка, он служит для отображения бухгалтерской информации и является составной частью национальной системы бухгалтерского учета (введен в действие с 1 января 1998 года).














Рис. 1. Структура плана счетов бухгалтерского учета КБ
Цель и задачи плана счетов: предоставляет возможность осуществить детальный и полный учет всех банковских операций, своевременно предоставить достоверную информацию руководству банка, акционерам, деловым партнерам, налоговым органам.

План счетов (ПС) является мультивалютным и предусматривает наличие управленческого учета. Логически план счетов можно разделить на три части: балансовые счета, счета доходов и расходов, забалансовые счета (рис. 1).

Балансовая часть содержит первые 5 классов ПС. На основании этих классов строится балансовый отчет банка. Часть доходов и расходов объединяет классы доходов и расходов. На их основании составляется отчет о прибылях и убытках. Забалансовая часть включает класс забалансовых счетов. В этом классе ведется учет условных требований и обязательств банка, учет ценностей, документов и приватизационных бумаг.

Счета всех 3 частей предназначены для ведения финансового учета. Восьмой класс предназначен для ведения управленческого учета. Система счетов управленческого учета формируется банком самостоятельно, и используются для определения себистоимости банковских продуктов, также эффективности работы отдельных подразделений, центров ответственности и т.д.

Характерными особенностями Плана счетов являются:

1) Мультивалютность. Операции в иностранной валюте отражаются по тем же счетам, что и операции в гривне. Связь между операциями в иностранной и национальной валютах обеспечивают технические счета:

счет валютных позиций;

счет гривневого эквивалента валютных позиций;

В случае изменения валютного курса активы и обязательства в иностранной валюте переоцениваются.

2) Двойная запись операций на забалансовых счетах.

3) Направленность на управленческий учет.

4) Новые требования к аналитическим счетам.

3.2. Структура классов Плана счетов


Каждый класс счетов подразделяется на следующие группы:

счета первого порядка – однозначные, название которых дублирует название класса;

счета второго порядка, имеющие двухцифровую нумерацию и обозначающие раздел;

счета третьего порядка, имеющие трехцифровую нумерацию и обозначающие группу (детализирует информацию в средине раздела);

счета четвертого порядка, имеющие четырехцифровую нумерацию и обозначающие номер балансового счета (детализирует информацию по конкретным признакам).

Все балансовые счета детализируются по таким признакам:

по видам контрагентов;

по характеру операций;

по степени снижения ликвидности.
Контрольные вопросы к теме 3

1. 
   Особенности построения Плана счетов бухгалтерского учета коммерческих банков Украины.
   
2. 
   Принципы построения Плана счетов.
   
3. 
   Классификация счетов в Плане счетов.
   
4. 
   Ведение синтетического учета по балансовым счетам.
   
5. 
   Отображение результатов операций по остаткам на синтетических балансовых счетах в финансовой отчетности.
   
6. 
   Структура классов Плана счетов: счета II-IV порядка.
   
7. 
   Взаимосвязь между счетами групп отдельных разделов.
   
8. 
   Понятие контрсчетов и их характеристика.
   
9. 
   Характеристика забалансовых счетов класса 9.
   
10. 
    Особенности учета операций по системе двойной записи по счетам класса 9.
    

Тема 4. Организация аналитического учета в коммерческих банках

1. 
   Характеристика параметров аналитического учета
   

Каждый объект аналитического учета, в соответствии с планом счетов, характеризуется набором параметров, необходимых для построения отчетности. Параметры аналитического учета и прочие параметры, которые детализируют информацию об операциях контрагентов (клиентов) банка необходимо знать для того, чтобы аккумулировать базу данных для формирования финансовой и статистической отчётности. В зависимости от сферы применения рассматривают следующие параметры: контрагентов (клиентов); документов; договоров; непосредственно аналитических счетов.







Рис. 2. Классификация параметров аналитического учета

Все номера счетов аналитического учета оформляются по следующей схеме: каждому аналитическому счету присваивается соответствующий номер, который формируется размером от 5 до 14 цифр. Первые 5 жестко регламентированы. Другие (от 0 до 9 цифр) банк формирует самостоятельно в соответствии со своими возможностями, потребностями и определенных параметров аналитического учета.

А К Е

Первые 4 цифры (А) – балансовый счет для ведения синтетического учета;

К – ключевой разряд;

Е – информация об аналитическом учете – код валюты, порядковый номер, код филиала, код клиента, номер соглашения.

2. 
   Параметры контрагентов (клиентов) банка
   

Параметры контрагентов (клиентов) банка – это обязательные параметры, которые детализируют информацию о контрагентах. Они заполняются во время следующих операций:

открытие аналитического счета для учета операций с клиентами;

открытие счёта новому клиенту в данном банке.

Параметры контрагента включают: код контрагента, идентификационный

код, резидентность, код государства, признак инсайдера, институционный сектор экономики, форму собственности, отрасль экономики, вид экономической деятельности.

Приведенные девять обязательных параметров дают основания сформировать аналитическую карточку клиентов.
4.3. Параметры документов

Параметры документов, которые являются стандартизированными реквизитами, коммерческие банки применяют, проводя расчётные или кассовые операции. НБУ установлено 4 параметра документов.

1. Символ кассовых оборотов. Определяет содержание кассовой операции (в отчёте о кассовых оборотах банка определяется 22 символа кассовых операций по доходным статьям и 30 – по статьям расходов).

2. Код контрагента. Соответствует номеру контрагента во внутреннем списке контрагентов (см. первый параметр контрагентов). Заполняется для всех расчётных документов, которые поступают в банк или отсылаются из него с участием счетов:

1200 «Корреспондентский счет в НБУ»;

1207 «Накопительный счет в НБУ»;

1300 «Корреспондентский счет НБУ в коммерческом банке»;

1500 «Корреспондентские счета, открытые в других банках»;

1600 «Корреспондентские счета других банков».

3. Код операции. Параметр, который определяет содержание расчётной операции по стандартной классификации платёжного баланса для банков. Он также заполняется для всех расчётных документов, которые поступают в банк или отсылаются из него с участием счетов №1200, 1207, 1300, 1500, 1600.

4. Код страны плательщика. Приобретает значение, которое описано выше, когда речь шла о параметрах контрагентов. Заполняется для всех расчётных документов, которые поступают в банк или отсылаются из него с участим счетов №1200, 1207, 1300, 1500, 1600, но только при условии, если плательщик или получатель платежа (либо оба) являются нерезидентами в соответствии с действующим законодательством Украины.

Определив параметры контрагентов и открыв по их кодам карточку контрагента, банк начинает открывать непосредственно аналитические счета.

4.4. Параметры договоров и аналитических счетов
Параметры договоров и аналитических счетов детализируют информацию относительно операций, которые совершает банк. В зависимости от организации работы и собственных возможностей банк самостоятельно решает, какие параметры следует относить к параметрам счетов, а какие – к параметрам договоров. Номер состоит из 14 цифр, причём, только первые 5 чётко регламентированы: это номер балансового (забалансового) счёта и ключевой раздел. Другие знаки от 0 до 9 цифр банк формирует самостоятельно исходя из собственных возможностей и потребностей.

Порядок открытия номера аналитического счёта контрагента аналогичен, однако в сегменте, содержащий в себе информацию об аналитическом счёте, кроме номера контрагента во внутреннем списке контрагентов (код контрагента) банки могут включать такие параметры, как резидентность, код МФО банка-контрагента, код вида экономической деятельности или некоторые другие параметры на собственное усмотрение. Автоматический поиск контрагента на основании его аналитического счета и карточки контрагента осуществляется по номеру во внутреннем списке контрагентов.
Контрольные вопросы к теме 4

1. 
   Характеристика аналитического учета как подсистемы бухгалтерского учета.
   
2. 
   Значение параметров аналитического учета для формирования отчетности.
   
3. 
   Обязательные и необязательные параметры.
   
4. 
   Виды параметров аналитического учета в зависимости от сферы применения.
   
5. 
   Разделение обязательных параметров на общие и специальные.
   
6. 
   Формирование номера аналитического счета.
   
7. 
   Нумерация счетов доходов бюджета.
   

Тема 5. Корреспондентские отношения между банковскими учреждениями
5.1 Порядок открытия корреспондентских счетов коммерческими банками в региональных управлениях НБУ
Банк является субъектом хозяйственной деятельности (СХД) и не может функционировать без корреспондентских отношений с РУ НБУ и непосредственно с другими КБ. Коротношения с РУ НБУ устанавливаются на основании заключенного соглашения об открытии корсчета для проведения межбанковских расчетов КБ с другими банками. Для его открытия необходимо подать РУ НБУ следующие документы:

копию банковской лицензии;

заявление на открытие счета;

копию зарегистрированного устава, заверенную регистрирующим органом или нотариально;

карточку с образцами подписей и оттиском печати установленного образца, заверенную нотариально.

В случае открытия корсчета РУ НБУ обязательно в 3-хдневный срок сообщает об этом в налоговую инспекцию, на территории которой расположен КБ.

В процессе закрытия банка открывается счет на имя ликвидационной комиссии. В этом случае в РУ НБУ подается решение о ликвидации комиссии и нотариально заверенная карточка с образцами подписей уполномоченных членов ликвидационной комиссии и оттиском печати банка, который ликвидируется.

Корсчет КБ закрывается по решению следующих инстанций:

НБУ о ликвидации КБ;

арбитражного суда о ликвидации банка или признания его банкротом;

общих сборов акционеров (учредителей) КБ о реорганизации и ликвидации.

Выполненные в течение операционного дня операции по межбанковским расчетам должны быть отображены КБ в тот же самый день

на его корсчете, как в балансе КБ, так и в балансе соответствующего РУ НБУ.

5.2. Организация межбанковских расчетов


НБУ начинает обслуживать корсчет только после подписания специального акта о готовности банка к работе через корсчет. Все межбанковские расчеты осуществляются через систему электронных платежей (СЭП) на основании электронных расчетных документов путем списания и зачисления средств через консолидированный корсчет.

НБУ имеет право:

получать от КБ все отчетность и требовать необходимую информацию от банка в целом и от его отдельных учреждений;

устанавливать регламент обслуживания корсчета;

требовать соответствия технологии обработки платежей в программной системе банка потребностям СЭП;

осуществлять бесспорное списание (взыскание) средств с консолидиро-

ванного корсчета КБ в случаях, предусмотренных действующим законодательством Украины.

Одновременно НБУ должен выполнять все условия соглашения, обеспечивая:

своевременное и качественное обслуживание межбанковских расчетов;

кассовое обслуживание по поручению КБ, включая подкрепление операционных касс наличностью;

сохранность доверенных ему денежных средств КБ.)

Функционирование СЭП обеспечивается взаимодействием между участниками межбанковских расчетов, региональными расчетными палатами (РРП) и Центральной расчетной палатой (ЦРП).

После открытия КБ корсчета РУ НБУ отсылает в НБУ полную информацию о КБ, все реквизиты заносятся в базу данных «Справочник КБ Украины».

В начале дня РРП получают от соответствующих РУ НБУ информацию о состоянии корсчетов и предоставляют ее собственникам счетов (КБ). Отправленные и полученные расчетные документы в электронной форме отображаются на технических корсчетах банков в РРП. Информация о состоянии этих счетов предоставляется участникам расчетов в течение дня. В конце дня результаты расчетов за текущий рабочий день отображаются на корсчетах КБ в РУ НБУ. Центральные и региональные РРП функционируют на базе системы бухгалтерского учета и отчетности НБУ.

5.3. Механизм прямых корр. отношений между КБ


Помимо расчетов через корсчет в РУ НБУ КБ могут устанавливать прямые коротношения между собой, целью которых является осуществление платежей и расчетов по поручению одного другому. Прямые коротношения являются договорными и могут быть как односторонними, так и взаимными.

КБ, установившие между собой коротношения, называются банками-корреспондентами. Если КБ открывает счет банку-корреспонденту, то такой счет называют «Лоро». Счет данного КБ в банке-кореспонденте представляет собой счет «Ностро».

Разрешение на установление прямых коротношений во всех случаях предоставляет РУ НБУ.

Для открытия счета банк-корреспондент подает следующие документы:

разрешение РУ НБУ на установление прямых коротношений;

заявление на открытие счета;

нотариально заверенные копии устава и банковской лицензии;

карточку с образцами подписей и оттиском печати.

Для проведения прямых корр. отношений банк-корреспондент открывает у себя КБ счет «Лоро» на балансовом счете 1600 П «Корр. счета других банков (для КБ этот счет явл. ностро. Для отображения операций переданных по счету «Ностро», в балансе КБ открывается балансовый счет 1500 А «Корр. счета, открытые в других банках».

РУ НБУ отзывает разрешение на установление прямых коротношений в случае ухудшения финансового состояния КБ (образование картотеки). В этих условиях, согласно уведомления РУ НБУ об отзыве разрешения, банки-корреспонденты должны закрыть счет 1600 и остаток по нему перечислить (не позднее следующего операционного дня после получения уведомления на отзыв) на корсчет КБ в РУ НБУ.
Контрольные вопросы к теме 5

1. 
   Характеристика межбанковских расчетов в Украине.
   
2. 
   Мультивалютный режим использования системы электронных платежей.
   
3. 
   Порядок открытия корреспондентских счетов коммерческим банкам (филиалам) в региональных управлениях НБУ.
   
4. 
   Документы, подающиеся в РУ НБУ.
   
5. 
   Особенности открытия счетов на имя ликвидационной комиссии.
   
6. 
   Контроль Национального банка Украины за состоянием корреспондентских счетов коммерческих банков и их филиалов.
   
7. 
   Отображение операций, выполненных по корреспондентскому счету в течение операционного дня в балансе коммерческого банка.
   
8. 
   Характеристика системы электронных платежей НБУ.
   
9. 
   Участники системы электронных платежей и порядок их регистрации.
   
10. 
    Программно-технологическая структура системы электронных платежей, ее компоненты.
    
11. 
    Порядок ведения архива электронных банковских документов.
    
12. 
    Открытие и ведение счетов «Лоро» и «Ностро».
    
13. 
    Прямые корреспондентские отношения между КБ.
    
14. 
    Бесспорное списание (взыскание) средств с корреспондентских счетов коммерческих банков.
    

Тема 6. Открытие банками счетов в национальной и иностранной валютах и режим функционирования этих счетов

6.1. Организационная работа банков по открытию счетов субъектам предпринимательской деятельности
Банки открывают счета зарегистрированным в установленном действующем законодательством порядке юридическим лицам и физическим лицам – субъектам предпринимательской деятельности, филиалам, представительствам, отделениям и другим обособленным подразделениям предприятий, в том числе структурным подразделениям, выделенным в процессе приватизации, избирательным фондам, представительствам юридических лиц-нерезидентов, иностранным инвесторам, физическим лицам.

В банках открываются текущие счета, депозитные счета в национальной

и иностранной валюте, а также текущие бюджетные счета в национальной валюте Украины. Только один счет может быть открыт клиенту для формирования уставного фонда хозяйствующего товарищества и один (в иностранной и национальной валюте) по каждому соглашению совместной деятельности без образования юридического лица.

Юридические лица-нерезиденты (кроме нерезидентов-инвесторов) могут открывать текущие счета в национальной и иностранной валюте на территории Украины только своему представительству. При этом текущие счета в национальной валюте представительству юридического лица-нерезидента открываются при наличии индивуидуальной лицезии НБУ.

Открытые счета сопровождается подписанием соглашения между банком и собственником счета. Об открытии, а также закрытии счета или смене номеров открытых счетов банк обязан информировать налоговый орган по месту регистрации собственника счета и НБУ в течение трех рабочих дней. Операции по счетам банк начинает проводить после получения сообщения от налогового органа о принятии этих счетов на учет. В случае открытия двух или более текущих счетов в национальной валюте, в течение трех дней собственник счета обязан известить налоговый орган по месту своей регистрации, какой из счетов является основным. Номер основного счета также сообщается банкам, в которых открыты дополнительные счета в национальной валюте и счета в иностранной валюте.

Для открытия текущего счета в банк подается набор документов, достаточный для введения клиентского счета в автоматизированную базу данных и контроля законности его открытия:

заявление на открытие счета установленного образца, которое подписывается руководителем и главным бухгалтером предприятия;

копия свидетельства о государственной регистрации в органе государственной исполнительной власти, заверенная нотариально;

копия зарегистрированного устава (положения), заверенная нотариально или органом, который регистрирует;

копия документа, которая подтверждает принятие предприятия на налоговый учет, заверенная налоговым органом, нотариально или уполномоченным работником банка;

карточка с образцами подписей лиц, которым учредительными документами предоставлено право распоряжения счетом и подписания

расчетных документов;

справка о регистрации в органах Пенсионного фонда Украины.

Физическим лицам – субъектам предпринимательской деятельности, которые проводят деятельность без образования юридического лица, счета в банке открываются на их имя при условии предоставления паспорта или другого документа, удостоверяющего личность. По поручению предпринимателя, заверенному нотариально, его счетом могут распоряжаться другие лица.
6.2. Открытие текущих счетов физическим лицам
Физическим лицам для сбережения средств и проведения расчетов в национальной валюте с другими физическими и юридическими лицами открываются текущие счета, которые имеют название вклады «до востребования». Их открытие проводится на основании заявления физического лица и документа его удостоверяющего; соглашения на открытие и обслуживание счета между банком и гражданином; карточки с образцом подписи, которая производится в присутствии работника банка, который открывает счет и заверяется этим работником и главным бухгалтером банка.

Запрещается перечисления средств на любой счет физических лиц-нерезидентов.

Кроме текущих счетов «до востребования» физическим лицам-резидентам, а также нерезидентам открываются в национальной валюте вкладные (депозитные) счета согласно договора об его открытии с выдачей вкладчику вкладного документа.

В случае открытия вкладного счета физическими лицами-резидентами в договоре об открытии вкладного счета на основании соответствующего документа налогового органа указывается идентификационный номер физического лица – налогоплательщика.
6.3. Режим функционирования счетов типа «Н» и типа «П»

Кроме текущих счетов и вкладных (депозитных) счетов представительствам и организациям уполномоченные банки могут

открывать счета типа «Н» и типа «П».

На счет типа «Н» для осуществления расчетов, связанных с содержанием официального представительства или представительства юридического лица – нерезидента, а также для выполнения организацией или учреждением уставной деятельности юридического лица – нерезидента, не связанной с предпринимательством в Украине, и для внедрения программ и проектов международной технической помощи.

Имеющиеся средства со счета типа «Н» могут быть использованы официальным представительством, представительством юридического лица – нерезидента, организацией или учреждением согласно смете для:

осуществления в Украине расчетов, связанных с содержанием представительства, организации или учреждения;

страхования в Украине имущества и транспортных средств представительства, а также жизни и здоровья его работников;

перечисления официальным представительствам и представительствам юридического лица – нерезидента благотворительных взносов в пользу юридических лиц- резидентов согласно действующему законодательству Украины;

перечисления денежных средств на цели, предусмотренные уставом международной организации и ее филиалов, которые пользуются иммунитетом и дипломатическими привилегиями, и уставом представительства юридического лица – нерезидента;

внедрения организацией или учреждением программ и проектов международной технической помощи;

выплаты наличных средств физическим лицам – резидентам, которые заключили контракт с юридическим лицом – нерезидентом о трудоустройстве за пределами Украины, для оплаты расходов, связанных с их проездом по территории Украины в случае выезда за ее пределы.

Имеющиеся денежные средства со счета типа «Н» также могут быть использованы официальным представительством и представительством юридического лица – нерезидента для покупки на межбанковском валютном рынке Украины иностранной валюты.

Счет типа «П» открывается уполномоченным банком постоянным представительствам иностранных компаний, фирм, международных организаций, созданным в любой организационной форме без статуса юридического лица, через которое полностью или частично осуществляется предпринимательская деятельность нерезидента на территории Украины.

Счет типа «П» используется в соответствии с правилами, установленными для текущих счетов резидентов Украины, кроме случаев покупки иностранной валюты на МВРУ.

Имеющиеся денежные средства со счета типа «П» могут быть использованы представительством юридического лица – нерезидента для покупки на межбанковском валютном рынке Украины иностранной валюты с целью ее перечисления только на:

счет юридического лица – нерезидента, интересы которого представляет на территории Украины это представительство на сумму денежных средств, полученных вследствие осуществления в Украине операций купли-продажи товаров, начисленных и зачисленных процентов по размещенным депозитам и по остатку денежных средств на этом счете, остатка на счете (после уплаты обязательных налогов и платежей) в случае прекращения деятельности на территории Украины;

собственный счет в иностранной валюте в уполномоченном банке Украины для использования на оплату труда работников – нерезидентов, выплату денежных средств на командировки за рубеж, представительские расходы за рубежом в соответствии с действующим законодательством Украины.
6.4. Особенности открытия счетов воинским частям, учреждениям, предприятиям и организациям

Кроме субъектов хозяйственной деятельности, физических лиц, иностранных представительств юридических лиц – нерезидентов счета в банках могут открывать воинские части, учреждения, предприятия и организации Вооруженных Сил Украины, Службы безопасности Украины, Государственного комитета по делам охраны государственной границы Украины, Министерства внутренних дел Украины и других органов исполнительной власти, имеющих в своем подчинении воинские формирования, которые могут иметь следующие счета:

текущие бюджетные счета для наличных выплат;

текущие счета в случае осуществления воинской частью (учреждением) хозяйственной деятельности.

Открытие текущего бюджетного счета осуществляется банком на основании предоставленного воинской частью (учреждением) разрешения на открытие счета и подтверждения разрешения, полученного банком непосредственно от финансового органа, выделяющего бюджетные средства, а также заявления об открытии счета и карточки с образцами подписей и оттиском печати.

Открытие счетов воинским частям, учреждениям, предприятиям и организациям проводится на основании разрешений, которые выдаются финансовыми органами – распорядителями бюджетных средств. Разрешение на открытие счета действительно до закрытия счета или его переоформления в связи с изменением наименования воинской части, учреждения, предприятия, организации.

Об открытии счета банк немедленно направляет заказным письмом заполненное им уведомление финансовому органу – распорядителю бюджетных средств, выдавшему разрешение на открытие счета.
6.5. Открытие уполномоченными банками Украины счетов в иностранной валюте

Банковские счета в иностранной валюте подразделяются на:

текущие;

депозитные (вкладные).

Текущий счет в иностранной валюте открывается предприятию для проведения расчетов в рамках действующего законодательства Украины в безналичной и наличной иностранной валюте при осуществлении текущих операций, определенных действующим законодательством Украины, и для погашения задолженности по кредитам в иностранной валюте.

Физическим лицам – субъектам предпринимательской деятельности (резидентам), которые осуществляют свою деятельность без создания юридического лица, текущий счет открывается по режиму, определенному для юридических лиц – резидентов.

Обособленным подразделениям предприятий текущие счета в иностранной валюте открываются по согласию головного предприятия, имеющего право использовать иностранную валюту в соответствии с действующим законодательством Украины.

Выручка, полученная за товары в иностранной валюте после зачисления на текущий счет обособленного подразделения в течение пяти рабочих дней перечисляется в полном объеме на текущий счет юридического лица – резидента.

Денежные средства с текущего счета обособленного подразделения могут быть использованы обособленными подразделениями для осуществления следующих операций (согласно утвержденной смете).

Вкладные (депозитные) счета в иностранной валюте открываются уполномоченным банком резидентам и нерезидентам на основании заключенного депозитного договора между владельцем счета и банком на установленный срок под определенный процент в соответствии с

условиями договора.

Для открытия текущего счета в иностранной валюте предприятие – резидент подает уполномоченному банку такие же документы, что и для открытия текущего счета в национальной валюте. Если текущий счет в иностранной валюте открывается в том же банке, где открыт текущий счет в национальной валюте, то подается лишь заявление об открытии счета и карточка с образцами подписей и оттиском печати.

Текущий счет в иностранной валюте физическому лицу – субъекту предпринимательской деятельности открывается на основании договора при условии предъявления паспорта или иного документа, удостоверяющего личность, и предоставления в уполномоченный банк:

заявления по установленной форме;

копии свидетельства о государственной регистрации физического лица как субъекта предпринимательской деятельности, заверенной нотариально или органом, выдавшим свидетельство;

карточки с образцами подписей, которые предоставляются в присутствии работника банка, открывающего счет, и заверяются этим работником или нотариально.

С текущего счета в иностранной валюте по распоряжению физического лица – резидента или по его поручению проводятся следующие

операции:

а) в иностранной валюте;

б) в денежной единице Украины:

С вкладного счета в иностранной валюте по распоряжению физического лица-резидента или по его поручению проводятся операции:

выплата наличными;

выплата платежными документами;

перечисление на собственный текущий или вкладной счет в иностранной валюте в другом уполномоченном банке Украины.

Зачисление средств на текущие счета в иностранной валюте юридических лиц-резидентов проводится через распределительные счета или непосредственно на текущие счета.

Зачисление денежных средств на текущий счёт в иностранной валюте физического лица-резидента, которое занимается предпринимательской деятельностью, и использование денежных средств с этого счёта осуществляется по режиму текущего счёта в иностранной валюте юридических лиц-резидентов.

6.6. Переоформление и закрытие счетов
В случае ликвидации предприятия для проведения ликвидационной процедуры используется один текущий счёт ликвидируемого предприятия, определённый ликвидатором (ликвидационной комиссией). Для этого в банк предоставляется решение о ликвидации предприятия и нотариально заверенная карточка с образцами подписей ликвидатора (уполномоченных членов ликвидационной комиссии) и оттиском печати ликвидируемого предприятия, другие счета, выявленные при проведении ликвидационной процедуры, подлежат закрытию ликвидатором (ликвидационной комиссией).

Текущие счета закрываются в учреждениях банка:

на основании заявления владельца счёта;

на основании решения органа, на который законом возложены функции относительно ликвидации или реорганизации предприятия;

на основании соответствующего решения суда или хозяйственного суда о ликвидации предприятия;

по другим основаниям, предусмотренным действующим законодательством Украины или договором между учреждением банка и владельцем счёта.

Закрытие текущего счёта по желанию владельца осуществляется на основании его заявления.

При наличии денежных средств на счёте банк осуществляет завершающие операции по счёту. При этом датой закрытия счёта считается следующий после проведения последней операции по этому счёту день.

Если на счёте владельца нет остатка денежных средств, а заявление подано в операционное время банка, то датой закрытия счёта является день получения банком этого заявления. В день закрытия счёта банк обязан выдать клиенту справку о закрытии счёта.

Операции на счётах в учреждениях банков могут быть временно прекращены на основании решения государственных налоговых, судебных, правоохранительных и других органов, если это предусмотрено законодательными актами Украины. В случае временного прекращения операций на счетах такие счета не закрываются до получения уведомления соответствующего органа об отмене решений о прекращении операций на счетах.

В случае закрытия текущего или вкладного (депозитного) счёта субъекта предпринимательской деятельности учреждение банка в течение трёх рабочих дней со дня закрытия счёта (включая день закрытия счёта) уведомляет об этом соответствующий орган государственной налоговой службы. Уведомление о закрытии счёта направляется по электронной почте НБУ с использованием средств защиты информации НБУ. Получение органом государственной налоговой службы такого уведомления подтверждается файлом-квитанцией, который направляется этим органом в учреждение банка. Файл-квитанция на бумажном носителе хранится в деле юридического оформления счёта.
Контрольные вопросы к теме 6

1. 
   Характеристика счетов, открывающихся клиентам в КБ.
   
2. 
   Документы, подающиеся в банк для открытия счетов.
   
3. 
   Особенности открытия счетов в национальной валюте физическим лицам.
   
4. 
   Действие временных счетов для зачисления средств, вносящихся учредителями в уставной фонд.
   
5. 
   Режим функционирования счетов типа «Н» и типа «П» .
   
6. 
   Особенности открытия счетов воинским частям.
   
7. 
   Открытие уполномоченными банками Украины счетов в иностранной валюте.
   
8. 
   Текущие счета в иностранной валюте официальных представительств, представительств юридических лиц – нерезидентов.
   

Тема 7. Учет кассовых операций в коммерческих банках
7.1. Организация учёта кассовых операций в коммерческих банках
Постановлением Правления НБУ от 18.01.99 г. №14 предусмотрено, что за кассовое обслуживание коммерческие банки устанавливают клиенту плату в размере, предусмотренном договором на кассовое обслуживание,

но не выше 1,0% выданной суммы наличности.

Предприятия могут иметь в своей кассе наличность в пределах лимитов остатков наличности в кассе, которые устанавливается ежегодно в течение первого квартала, а по необходимости лимиты могут пересматриваться в течение года. Лимит остатка наличности в кассе для каждого контрагента, в частности, устанавливается тем коммерческим банком, в котором открыт текущий счёт.

Для проведения кассовых операций в банке формируется штат работников кассы – кассовый аппарат, структуру которого руководство банка определяет самостоятельно.

Структурное подразделение банков, которые проводит операции по кассовому обслуживанию клиентов называют операционной кассой. Остаток денег в операционной кассе ограничен размером, который определяется по согласованию с соответствующим учреждением НБУ в зависимости от объёма наличного оборота банка и условий его работы. При большом объёме движения наличности и при выполнении инкассаторских услуг операционная касса может включать отдельные виды касс: приходную, расходную, вечернюю, пересчёта денежной выручки.

Ответственными за сбережение ценностей, которые находятся в денежных хранилищах является руководитель коммерческого банка, его главный бухгалтер и заведующий кассой, каждый из которых имеет отдельный ключ от денежного хранилища и личную печать.

Опечатывание денежного хранилища по окончании рабочего дня проводится в присутствии представителя отдела охраны банка, а перед открытием денежных хранилищ ответственные работники в присутствии представителя охраны проверяют нет ли повреждений дверей и замков, после чего расписываются в контрольном журнале для лиц, которые допускаются к открытию, закрытию и опечатыванию денежных хранилищ.

Работники учётно-операционного аппарата осуществляют проверку всех расчётно-денежных документов и обеспечивают отображение операций по счетам бухгалтерского учёта. Этот аппарат возглавляет главный бухгалтер банка, который в своей работе руководствуется Положением об организации бухгалтерского учёта и отчётности в банковских учреждениях Украины, утверждённым постановлением Правления НБУ от 30.12.98 г. №566. Именно на главного бухгалтера, который непосредственно подчиняется руководителю банка, возложен контроль за использованием средств, независимо от источника их формирования.
7.2. Порядок осуществления кассовых операций приходными кассами
Наличные принимают по таким документам: объявление на внесение наличности; извещение; приходный кассовый ордер.

По объявлению на внесение наличности принимаются деньги от субъектов хозяйственной деятельности для зачисления внесенных сумм на их текущий счёт, а также от граждан на вклады. Платежи от населения принимаются по извещению. Все прочие поступления, в том числе и от работников банка, оформляются приходными кассовыми ордерами с выдачей подписанных кассиром копий приходных ордеров с оттиском печати. Наибольшая сумма наличности приходит через кассу банка по объявлению на внесение наличных, которое, по сути, состоит из трех отдельных документов: объявления, квитанции и ордера.

Операционисты проверяют наличие реквизитов, после чего объявление

с квитанцией и ордером передается в кассу. Далее кассир выполняет свои контрольные функции, проверяя наличие и тождественность подписей операционных работников, сверяя их с образцами, которые есть у него. Вызывая лицо, которое вносит деньги, принимает их, пересчитывая каждую купюру.

Кассир обязательно сверяет сумму, указанную в приходном документе с суммой, которая фактически выявлена при пересчете. При совпадении этих сумм кассир подписывает квитанцию, ставит на ней печать и возвращает ее лицу, которое сдавало деньги. Объявление оставляет у себя как документ, который свидетельствует о факте принятия денег. Ордер возвращается операционисту, который ведет кассовый журнал. В течение операционного для суммы принятых денег регистрируются в кассовом журнале.

В течение дня кассиры согласно приходным денежным документам ведут учет принятых и выданных денежных сумм в отдельной Книге учета принятых и выданных ценностей, а в конце операционного дня составляют Справку кассира приходной кассы о сумме принятых денег и количестве приходных документов, которые поступили в кассу, сверяя общую сумму по справке с фактической суммой наличных денег.

Принятые за операционный день деньги кассир формирует в пачки и вместе с приходными документами и справкой кассира приходной кассы сдает под расписку в книге учета принятых и выданных денег (ценностей) заведующему, который сверяет сумму наличных и количество приходных документов с записями по справке кассира, и подписывает справку,

Вся наличность, которая поступила до окончания операционного дня, в этот самый рабочий день оприходывается в операционную кассу и зачисляется на соответствующие текущие счета контрагентов или синтетические балансовые счета по балансу коммерческого банка.
7.3. Учет операций, осуществляемых вечерними кассами и кассами пересчета наличности

Вечерние кассы осуществляют прием денег от предприятий, учреждений, организаций и населения после окончания операционного дня. Никаких расходных операций (кроме операций по вкладам и с ценными бумагами) работники вечерних касс не проводят. Функции операционного работника по приходным операциям вечерней кассы выполняет бухгалтер- контролер, с которым заключается Соглашение о полной индивидуальной материальной ответственности за сохранность денег, которые поступают в вечернюю кассу. Он имеет право контрольной подписи от имени учреждения банка по формам приходных документов, а также по сопроводительным ведомостям к сумкам с денежной выручкой. Функции кассира в вечерней кассе исполняет кассир вечерней кассы.

Лицо, которое сдает наличность, заполняет приходный документ на внесение последней и передает ее бухгалтеру-контролеру, который после соответствующей проверки передает документ кассиру. Приняв наличность, кассир подписывает все три части объявления на внесение наличности (объявление, квитанцию, ордер) и проставляет на них штамп «Вечерняя касса». Квитанция с двумя подписями (бухгалтера- контролера и кассира), скрепленная печатью вечерней кассы, выдается сдатчику наличности.

Приняв деньги, кассир вместе с бухгалтером- контролером сверяют сумму наличных с данными кассового журнала и приходных документов

и подписывают журнал.

По окончании работы вечерней кассы деньги, которые поступили, приходные кассовые документы, кассовый журнал и печать закрываются на два ключа (кассира и бухгалтера- контролера) в сейф, который опечатывается их печатями и сдается под охрану.

В начале следующего рабочего дня работники вечерней кассы принимают сейф от охраны, после чего сдают деньги, приходные документы заведующему кассой под расписку в кассовом журнале вечерней кассы. После проверки соответствия записей в журнале фактической сумме наличных бухгалтер-контролер передает кассовый журнал главному бухгалтеру.

Главный бухгалтер банка получает от заведующего кассой приходные документы вечерней кассы и исчисляет по документам общую сумму поступлений.

Большой объем работы вечерних касс припадает на принятие наличных от инкассаторов. По итогам работы вечерней кассы утром следующего дня кассир и бухгалтер- контролер сдают:

сумки с проинкассированной денежной выручкой, накладные и сопроводительные ведомости, а также пустые сумки – в кассу пересчета;

сумки с наличностью касс банка при предприятиях и накладные к ним под расписку в справке о принятии вечерней кассой сумок с наличностью и пустых сумок – заведующему кассой. Сравнив фактически имеющуюся сумму денег с данными сопроводительной ведомости, заведующий кассой подписывает эту ведомость и накладную к ней. Далее он накладную передает в операционную кассу для проведения операции, связанной с зачислением денег на счет контрагента, а сопроводительную ведомость – для включения в кассовые документы дня. Наличность, принятую вечерней кассой, пересчитывают кассы пересчета.

Недостачи и излишки, зафиксированные во время пересчета, регистрируются в карточках учета просчетов, выявленных кассиром, относительно торговых и других предприятий и организаций, а также каждого кассира, который выявил излишек или недостачу.

Окончательный контроль работы, выполненной вечерней кассой, осуществляет главный бухгалтер, проверяя полноту поступления денег в операционную кассу и подписывает справку о принятии вечерней кассой

сумок с наличностью и пустые сумки.
7.4. Учет операций, осуществляемых расходными кассами
Основным документом для получения наличных является денежный чек установленной формы. По внутрибанковским операциям используется расходный кассовый ордер, который заполняют также индивидуальные заемщики, получающие ссуды в банках, вкладчики и пенсионеры. В оформлении расходных кассовых операций кроме ответственного исполнителя и кассира с целью безопасности и защиты документооборота принимает участие контролер расходных операций.

Для проведения расходных операций заведующий кассой выдает кассирам под отчет наличность, за которую они расписываются в Книге принятых и выданных денег (ценностей), указывая количество проведенных документов и остаток подотчетных сумм.

Получив расходный чек, кассир проверяет тождественность подписей служебных лиц, которые имеют право разрешить выдачу денег, с образцами, которые есть у кассира, и сравнивает сумму, проставленную в документе цифрами и прописью. Далее кассир по номеру чека вызывает получателя и, принимая от него контрольную марку, убеждается в том, что в чек внесены паспортные данные, которые свидетельствуют о личности получателя и есть его расписка о получении денег.

Сверив номер контрольной марки с номером на соответствующем расходном документе, кассир наклеивает марку на чек и выдает указанную сумму.

В конце операционного дня кассир подсчитывает остаток денег в кассе, сравнивая его с расчетным (исходя из суммы принятых денег под отчет и суммы оплаченных расходных документов). Далее он составляет соответствующую справку кассира расходной кассы, подписывает справку, а итоговые кассовые обороты сверяет с записями в кассовых журналах операционных работников. Сверка подтверждается подписями кассира в кассовых журналах и операционных работников – на справке кассира.

Остаток денег и расходные кассовые документы за день вместе со справкой кассира передаются заведующему кассой под расписку в Книге учета принятых и выданных денег (ценностей), который, проверив справку,

подписывает ее и подшивает к документам дня.

В учреждениях банков могут образовываться объединенные кассы – приходно-расходные, деньги в которых и принимают и выдают в порядке, установленном соответственно для приходных и расходных касс.

Закончив операционный день, кассир составляет сводную справку о кассовых оборотах, на обратной стороне которой указывает сумму поступления.

Приняв от всех кассиров деньги, заведующий кассой проверяет сводные справки и документы относительно правильности выведенных остатков с учетом своих записей в Книге учета принятых и выданных денег (ценностей).

Закончив проверку, заведующий кассой составляет сводную справку о кассовых оборотах, в которую включаются данные отчетных справок и записей в журналы о денежных суммах, принятых кассой пересчета и вечерней кассой, а также данные согласно документам, деньги по которым выданы или приняты им лично. Сверив соответствие итогов сводной справки с данными бухгалтерского учета, заведующий кассой добавляет эту справку вместе со справками кассиров приходной и расходной касс к кассовым документам дня. Записав в книгу учета наличности операционной кассы общую сумму прихода и расхода наличных, выводит по книге остаток кассы на следующий день.

Кассовые документы за последние 12 месяцев сохраняются под ответственностью заведующего кассой в денежном хранилище или отдельном сейфе, который передается под охрану.
7.5. Учет операций по подкреплению операционных касс коммерческих банков
Операционные кассы учреждений банков подкрепляются из оборотных касс региональных управлений НБУ по денежным чекам с одновременным отображением (списанием, зачислением средств) на корсчетах.

Для подкрепления операционной кассы наличностью учреждение коммерческого банка подает заявление (в зависимости от того, откуда будет приходить подкрепление) или в свой коммерческий банк, или в региональное управление НБУ.

В условиях подкрепления операционной кассы одного КБ из другого

КБ, независимо от его местонахождения в Украине, между ними составляется договор на передачу наличности без согласования с региональным управлением НБУ. Однако уведомление о подкреплении в этот же день высылается в НБУ.

Коммерческий банк документом в электронной форме производит оплату наличных банку-отправителю. Наличность из оборотной кассы операционного управления НБУ или из другого КБ выдается только после поступления предварительной оплаты, по расходному кассовому ордеру и поручению учреждения банку-получателя.

Подкрепление учреждения КБ через инкассаторов НБУ проводится на основании отдельного договора на доставку ценностей.

Рассмотрим возможные варианты операций по подкреплению операционных касс наличными и соответствующие бухгалтерские проводки.

1. 
   В случае подкрепления подведомственных филиалов наличными из операционной кассы коммерческого банка осуществляются такие проводки:
   

а) проведение расчетов за наличность:

в филиале

Д-т 1811

К-т 3901

в коммерческом банке

Д-т 3900

К-т 1911

в филиале

Д-т 1001

К-т 1811

в коммерческом банке

Д-т 1911

К-т 1001

в филиале

—

—

в коммерческом банке

Д-т 1007

К-т 1001

в филиале

Д-т 1001

К-т 1811

в коммерческом банке

Д-т 1911

К-т 1007

в коммерческом банке

Д-т 1811

К-т коррсчет

в региональном управлении НБУ

Д-т корсчет

К-т 4629

в коммерческом банке
Д-т 1001

К-т 1811

в региональном управлении НБУ

Д-т 4629

К-т 1001

в коммерческом банке

—

—

в региональном управлении НБУ

Д-т 1007

К-т 1001

в коммерческом банке

Д-т 1001

К-т 1811

в региональном управлении НБУ

Д-т 4629

К-т 1007

в КБ, покупающем наличность

Д-т 1811

К-т корсчет

в КБ, продающем наличность

Д-т корсчет

К-т 1911

в КБ, покупающем наличность

Д-т 1001

К-т 1811

в КБ, продающем наличность

Д-т 1911

К-т 1001

в коммерческом банке

Д-т 1007

К-т 1001

в региональном управлении НБУ

Д-т 1001

К-т 4629

в коммерческом банке

Д-т корсчет

К-т 1007
в региональном управлении НБУ

Д-т 4629

К-т корсчет

Учреждения НБУ при подкреплении касс коммерческих банков устанавливают плату за кассовое обслуживание в соответствии с тарифами на банковские услуги (утверждены постановлением Правления НБУ от 17.11.97 г. №381).

Учет движения денежной наличности отображается на счете №1001 А «Банкноты и монеты в кассе банка». По дебету этого счета проводятся суммы наличности в национальной и иностранной валюте, которые вносятся в операционную кассу коммерческого банка для зачисления на счета банка и его суммы наличности, полученной от учреждений НБУ и подведомственных учреждений банка; суммы наличности, которая поступает из обменных пунктов; остаток наличности с банкомата.

Соответственно по кредиту счета №1001 проводятся суммы наличности, которая выдается клиентам банка; суммы наличности, которая отсылается в учреждения НБУ и в подведомственные учреждения банка; суммы наличности, которая выдается обменному пункту, в банкомат, подотчет и т.д.
Контрольные вопросы к теме 7

1. 
   Нормативные документы, регламентирующие организацию эмиссионно-кассовой работы в учреждениях банков.
   
2. 
   Осуществление кассовых операций в приходных и расходных кассах.
   
3. 
   Операции, проводящиеся вечерними кассами и кассами пересчета, их учет.
   
4. 
   Обработка, формирование и упаковка денежных знаков, монет и валютных ценностей.
   
5. 
   Подкрепление операционных касс учреждений коммерческого банка во время работы через консолидированный корреспондентский счет, его учет.
   
6. 
   Инкассация денежной выручки инкассаторами банков, ее учет.
   

7. 
   Документооборот во время осуществления кассовых операций учреждениями банков.
   

Тема 8. Учет операций коммерческого банка по безналичным расчетам

8.1. Принципы организации безналичных расчетов и

требования относительно оформления расчетных документов

Независимо от каких-либо организационных форм расчетов безналичные расчеты основываются на следующих принципах:

средства субъектов хозяйственной деятельности подлежат обязательному хранению на текущих счетах в банке;

средства с текущего счета контрагента (клиента) списываются по распоряжению их собственников, кроме случаев, относительно которых действующим законодательством предусмотрено бесспорное списание (взыскание) средств;

расчетные документы принимаются банком к исполнению только в пределах имеющихся средств на текущем счете контрагента;

если на счете клиента недостаточно средств для осуществления расчетов, банк принимает расчетные документы по уплате платежей в бюджет и прочих обязательных платежей и учитывает их на забалансовом счете №9803 «Расчетные документы, не оплаченные в срок из-за отсутствия средств у плательщиков»;

если средств на корреспондентском счете банка недостаточно для исполнения поручений клиента, банк принимает все поданные расчетные документы и учитывает их на забалансовом счете №9804 «Расчетные документы, не оплаченные в срок из-за отсутствия средств в банке»;

платежи одного клиента за счет средств другого не допускаются за исключением случаев уступки требования и перевода долга;

банк на договорной основе осуществляет расчетно-кассовое обслуживание своих клиентов и выполняет их распоряжения относительно перечисления средств со счетов;

предприятия (учреждения, организации) самостоятельно выбирают формы расчетов и определяют их во время заключения договоров между собой.

Согласно Инструкции «О безналичных расчетах в Украине в национальной валюте» расчетные документы, которые подаются клиентами в банк в бумажной форме, должны отвечать требованиям установленных стандартов и в зависимости от их формы содержать следующие реквизиты: название документа; код расчетного документа; номер документа и дата его составления; названия плательщика и получателя средств; названия банков плательщика и получателя, их местонахождения; номера счетов плательщика и получателя в банке; сумма платежа цифрами и прописью; назначение платежа.

В случае если хотя бы один из указанных реквизитов (если они предусмотрены формой документа) не заполнен или заполнен неправильно, банк такой документ к исполнению не принимает. Использование факсимиле вместо настоящей подписи, исправления и подчистки в расчетных документах не допускаются. Банк не имеет права делать исправления на поданных расчетных документах.

Расчетные документы (за исключением расчетного чека) выписываются в количестве экземпляров, необходимых для всех участников безналичных расчетов (однако не менее чем два), с использованием технических средств, за один раз.

Средства списываются со счета плательщика только на основании первого экземпляра расчетного документа, который (независимо от способа его изготовления) должен содержать оттиск печати (если наличие печати предусмотрено) и подписи ответственных лиц. После списания средств первый экземпляр остается на хранении в банке плательщика.

Расчетные документы банки принимают к исполнению без ограничения их максимальной или минимальной суммы. Платежи со счетов клиентов банки исполняют в пределах остатков средств на начало операционного дня. Расчеты по документам, которые поступили в банк плательщика в течение операционного дня, осуществляются банком в этот же день. Расчетные документы, которые поступили после операционного дня, банк исполняет на следующий день.

8.2. Расчеты с применением платежных поручений

Платежное поручение – расчетный документ, который содержит

письменное поручение плательщика обслуживающему его банку о списании со своего счета указанной суммы средств и ее перечислении на счет получателя. Плательщик подает поручение в банк на бланках установленной формы, которые заполняются согласно требованиям к заполнению реквизитов расчетных документов, не менее чем в двух экземплярах. Платежное поручение принимается банком плательщика к исполнению в течение 10 дней со дня его выписки (день оформления платежного поручения не учитывается). Платежные поручения применяются в расчетах по товарным и нетоварным платежам.

Оплата платежного поручения сопровождается списанием средств с текущего счета плательщика. Если получатель средств является клиентом того же банка, что и плательщик, то в учете выполняется такая проводка:

Д-т Счет плательщика.

К-т Счет получателя.

В условиях обслуживания плательщика и получателя разными банками в учете делается запись:

Д-т Счет плательщика.

К-т 1200 «Корреспондентский счет в НБУ».

В любом случае первый экземпляр поручения выполняет функцию мемориального ордера и помещается в документы дня банка плательщика. Второй выдается плательщику с отметками банка о получении этого документа и проведении расчета по нему.

Если физическое лицо не имеет счета в банке, то плательщик может осуществлять расчеты с ним, перечисляя средства платежным поручением на сообщенный этим лицом соответствующий счет в банке, который осуществит выплату этих средств наличными. При этом в реквизите платежного поручения «Предназначение платежа» плательщик обязательно должен указать полностью фамилию, имя, отчество этого физического лица. Если средства, поступившие на соответствующий счет, не получены физическим лицом в течение 30 календарных дней, то банк мемориальным ордером возвращает их плательщику.

8.3. Расчеты с применением платежных требований-поручений

Платежное требование-поручение – расчетный документ, который

состоит из двух частей:

верхней – требования получателя непосредственно к плательщику об уплате определенной суммы средств;

нижней – поручение плательщика обслуживающему банку о списании со своего счета определенной им суммы средств и перечислении ее на счет получателя.

Платежные требования-поручения могут применяться в расчетах всеми участниками безналичных расчетов. Верхняя часть требования-поручения оформляется получателем средств согласно требованиям к заполнению реквизитов расчетных документов и передается непосредственно плательщику не менее чем в двух экземплярах. Доставку требований-поручений плательщику может осуществлять банк получателя через банк плательщика на договорных условиях. В случае согласия оплатить требование-поручение, плательщик заполняет его нижнюю часть и подает в банк, который его обслуживает.

Сумма, которую плательщик согласен оплатить получателю, указанная в нижней части требования-поручения, не может превышать сумму, которую требует к уплате получатель и которая указана в верхней части требования-поручения. Банк плательщика принимает требование-поручение от плательщика в течение 20 календарных дней с даты оформления его получателем. Платежное требование-поручение возвращается без исполнения, если сумма, которая указана плательщиком, превышает сумму, которая имеется на счете плательщика. Причины неоплаты плательщиком требования-поручения выясняются непосредственно между плательщиком и получателем средств.

8.4. Расчеты платежными требованиями в случае осуществления принудительного списания (взыскания) средств

Принудительное списание (взыскание) средств со счетов плательщиков разрешается только в случаях, установленных законами Украины, а именно: на основании исполнительных документов, установленных зако-

нами Украины, решений налоговых органов и признанных претензий.

Распоряжение о принудительном списании (взыскании) средств взыскатель оформляет на бланке платежного требования, которых должно быть не менее 3-х экземпляров. Банки исполняют платежные требования на принудительное списание (взыскание) средств со всех счетов предприятий, а также с вкладных (текущих и депозитных) счетов физических лиц.

Платежное поручение и сопроводительные документы, подаю-щиеся вместе с ним, являются неотъемлемыми частями. Их взыскатель подает в банк, который его обслуживает, вместе с реестром платежных требований не менее чем в двух экземплярах. Банк взыскателя принимает платежные требования в течение 10 календарных дней со дня их составления, а банк плательщика – в течение 30.

Если взыскатель и плательщик обслуживаются в разных банках, то банк взыскателя посылает в банк плательщика не менее двух экземпляров платежного требования на принудительное списание (взыскание) средств (один из которых – первый) и сопроводительные документы. При этом взыскателю возвращается не менее чем один экземпляр платежного требования и реестра платежных требований. Первый экземпляр реестра платежных требований остается в банке взыскателя.

Платежные требования взыскателей принимаются банком к исполнению независимо от наличия достаточного остатка средств на счету плательщика. Эти платежные требования исполняются банком частично в пределах наличного остатка средств плательщика, а в невыполненной сумме возвращаются вместе с сопроводительными документами, которые подавались вместе с ними.

В случае поступления в банк плательщика платежных поручений на принудительное списание (взыскание) средств со счета плательщика, об их поступлении банк уведомляет плательщика не позднее следующего рабочего дня, если это предусмотрено договором о расчетно-кассовом обслуживании плательщика.

Частичную оплату платежного требования банк оформляет мемориальным ордером за подписью ответственного исполнителя, скрепленной оттиском штампа банка.

Принудительное списание (взыскание) средств с корсчетов банков осуществляется с учетом требований Инструкции о межбанковских расчетах в Украине. Платежные требования и сопроводительные документы на принудительное списание (взыскание) средств с корреспондентского счета банка взыскатель подает в банк, который его обслуживает. Банк взыскателя посылает полученные документы в банк, в котором открыт корреспондентский счет банка-плательщика (юридического лица). Если взыскатель является одновременно клиентом банка, с корсчета которого он принудительно списывает (взыскивает) средства, то взыскатель может выслать расчетные и сопроводительные документы непосредственно в банк, в котором открыт корсчет этого банка-плательщика (юридического лица).


8.5. Расчеты с применением расчетных чеков
Расчетный чек – расчетный документ, который содержит письменное поручение собственника счета (чекодателя) банку-эмитенту, в котором открыт его счет, об оплате чекодержателю указанной в чеке суммы средств. Расчетные чеки используются в безналичных расчетах предприятий и физических лиц с целью уменьшения расчетов наличными за полученные товары (выполненные работы и предоставленные услуги).

Для гарантированной оплаты расчетных чеков чекодатель бронирует средства на отдельном аналитическом счете “Расчеты чеками” соответствующих балансовых счетов № 2526, 2550, 2552, 2554, 2602, 2622 в банке-эмитенте. Для этого вместе с заявлением на выдачу чековой книжки чекодатель подает в банк-эмитент платежное поручение для перечисления средств на аналитический счет “Расчеты чеками“.

Чековую книжку на имя чекодателя банк-эмитент выдает на сумму, которая не превышает остаток средств на счете чекодателя. Срок действия чековой книжки – один год, а расчетного чека, который выдается физическому лицу для одноразового расчета, – три месяца с даты их выдачи. Расчетные чеки, выписанные после указанного срока, считаются недействи-тельными и к оплате не принимаются. Срок действия неиспользованной чековой книжки может быть продолжен с согласия банка-эмитента.

Предприятиям не разрешается осуществлять обмен расчетного чека на наличные и получать сдачу с суммы чека наличными. Физлица могут обменивать расчетный чек на наличность или получать сдачу с суммы расчетного чека наличными (не более 20% от суммы этого чека).

После проверки чека на соответствие его установленному образцу, чекодержатель отрывает расчетный чек от корешка, ставит на обороте чека и корешке календарный штемпель и подписывает этот чек, а также делает отметку в ведомости о принятии к оплате расчетных чеков.

Чекодержатель сдает в банк расчетные чеки вместе с тремя экземплярами реестра чеков (если счета чекодателя и чекодержателя открыты в одном банке) и в четырех экземплярах (если счета чекодателя и чекодержателя открыты в разных банках). Реестры чеков составляются в разрезе банков-эмитентов согласно требованиям к заполнению реквизитов.

Принятые на инкассо расчетные чеки учитываются на соответ-ствующем забалансовом счете группы № 983 “Документы и ценности, принятые и отосланные на инкассо”. При этом последний экземпляр реестра чеков возвращается чекодержателю с отметкой об оплате, если клиенты обслуживаются в одном учреждении банка или с отметкой об

инкассировании, если клиенты обслуживаются в разных банках.

Осуществив проверку, банк-эмитент на основе первого экземпляра реестра чеков списывает средства со счета чекодателя и перечисляет их на счет чекодержателя. Оплаченный расчетный чек вместе с экземпляром реестра чеков остается в банке-эмитенте. На расчетном чеке ставится штамп банка “Проведено”. Перечисление средств в банке-эмитенте:

Д-т Аналитический счет ”Расчеты чеками”.

К-т 1200 “Корреспондентский счет в НБУ”.

При зачислении по назначению банком чекодержателя средств, которые поступают по оплаченному чеку, сумма этого чека списывается с соответствующего забалансового счета группы № 983 “Документы и ценности, принятые и отосланные на инкассо”.

Зачисление средств в банке чекодержателя осуществляется проводкой:

Д-т 1200 “Корреспондентский счет в НБУ”.

К-т Счет получателя средств.

Неиспользованные чеки после окончания срока действия чековой книжки или израсходования лимита подлежат возвращению в банк-эмитент, который их погашает. По желанию клиента банк может продлить срок действия чековой книжки, или клиент может пополнить ее лимит в случае его использования. Для пополнения лимита чекодатель подает в банк платежное поручение вместе с соответствующей чековой книжкой. В реквизите платежного поручения «Назначение платежа» делается запись «Пополнение лимита по чековой книжке».

Процесс расчетов с применением расчетных чеков в системе счетов бухгалтерского учета отражается следующим образом.

1. Чекодатель приобрел в своем банке чековую книжку, оплатив услуги по данной операции наличными или при помощи средств текущего счета:

Д-т 1001,2520,2540,2541,2542,2545,2600,2620.

К-т «Прочие комиссионные доходы по операциям с клиентами».

2. Банк депонирует средства с текущего счета на аналитический счет «Расчеты чеками»:

Д-т 2520,2540,2541,2542,2600,2620.

К-т 2526,2550,2552,2554,2602,2622.

3. По мере выдачи бланков чековых книжек отображается содержание операции на забалансовых счетах:

Д-т 9910 «Контрсчета для счетов разделов 96-98».

К-т 9821 «Бланки строгой отчетности».

4. Зачисление суммы, указанной в чеке, в случае его поступления от чекодержателя, при условии, что чекодатель и чекодержатель обслуживаются одним учреждением коммерческого банка:

Д-т Аналитический счет «Расчеты чеками» к соответствующему балансовому счету.

К-т 2600 «Текущие счета субъектов хозяйственной деятельности».

К-т 2620 «Текущие счета физических лиц».

5. Принятие чека на инкассо:

Д-т 9830 «Документы и ценности, принятые на инкассо».

К-т 9910 «Контрсчета для счетов разделов 96-98».

6. Отсылание банком чекодержателя расчетного чека в банк чекодателя на инкассо:

Д-т 9831 «Документы и ценности, отосланные на инкассо».

К-т 9910 «Контрсчета для счетов разделов 96-98».

и Д-т 9910 «Контрсчета для счетов разделов 96-98».

К-т 9830 «Документы и ценности, принятые на инкассо».

7. Банк-эмитент, получив расчетный чек на инкассо, перечисляет деньги банку чекодержателя:

Д-т Аналитический счет «Расчеты чеками».

К-т 1200 «Корреспондентский счет в НБУ».

8. 
   Получение инкассового чека банком чекодержателя:
   

Д-т 9910 «Контрсчета для счетов разделов 96-98».

К-т 9831 «Документы и ценности, отосланные на инкассо»

9. Банк чекодержателя зачисляет сумму, указанную в расчетном чеке, на счет получателя:

Д-т 1200 «Корреспондентский счет в НБУ».

К-т 2520,2540,2541,2542,2600,2620.

8.6. Расчеты по аккредитивам

Аккредитив – договор, который содержит обязательства банка-эмитента, по которым этот банк по поручению клиента (заявителя аккредитива) или от своего имени против документов, которые отвечают условиям аккредитива, обязан выплатить платеж в пользу бенефициара или поручает другому (исполняющему) банку осуществить этот платеж.

Аккредитив по своей сути является договором, который отделен от договора купли-продажи или другого контракта, на котором он может основываться, даже в том случае, если в аккредитиве присутствует ссылка на них.

Банк-эмитент может открывать следующие виды аккредитивов:

покрытый – аккредитив, для осуществления платежей по которому заранее бронируются средства плательщика в полной сумме на отдельном счете в банке-эмитенте или в исполняющем банке. Средства заявителя аккредитива бронируются на аналитическом счете «Расчеты аккредитивами» соответствующих балансовых счетов № 2526, 2550, 2552, 2554, 2602, 2622;

непокрытый – аккредитив, оплата по которому, в случае временного отсутствия средств на счете плательщика, гарантируется банком-эмитентом за счет банковского кредита.

Аккредитив может быть отзывным и безотзывным, о чем делается отметка непосредственно на бланке аккредитива. В случае отсутствия такой отметки, аккредитив считается безотзывным.

Отзывным называют аккредитив, который может быть заменен или аннулирован банком-эмитентом в любое время без предварительного согласования бенефициара (например, в случае нарушения условий, предусмотренных договором, досрочного отказа банка-эмитента от гарантирования платежей по аккредитиву). Все распоряжения о смене условий отзывного аккредитива или его аннулирования заявитель может предоставить бенефициару только через банк-эмитент, который оповещает исполняющий банк, а последний – бенефициара. Исполняющий банк не имеет права принимать распоряжения непосредственно от заявителя аккредитива (за исключением случаев, если банк-эмитент является исполняющим банком).

Безотзывный аккредитив – это аккредитив, который может быть аннулирован, или условия которого могут быть изменены только при согласии на это бенефициара (в его пользу он и был открыт), и банка-эмитента. Безотзывный аккредитив – это твердое обязательство банка-эмитента уплатить средства в порядке и сроки, определенные условиями аккредитива, если документы, которые предусмотрены им, поданы в банк, определенный аккредитивом или в банк-эмитент и соблюдены сроки и условия аккредитива.

Для открытия аккредитива клиент подает в банк-эмитент заявление на аккредитив не менее чем в 3-х экземплярах, заполненное согласно требованиям, а в случае открытия покрытого аккредитива – соответствую-щие платежные поручения. Аккредитив должен содержать только те условия, которые банк может проверить документально.

Банк-эмитент информирует исполняющий (авизующий) банк об открытии аккредитива путем высылания ему электронной почтой или другими средствами связи, которые предусмотрены договорами между банками, заявления или извещения. Высылает их банк-эмитент авизирующему банку не позднее следующего рабочего дня после получения заявления от клиента.

Об открытии и условиях аккредитива исполняющий (авизующий) банк уведомляет бенефициара в течение 10 рабочих дней со дня получения извещения от банка-эмитента (авизирующего банка).

Не принимаются к оплате по аккредитиву документы, которые имеют расхождения с условиями аккредитива, или содержание которых противоречит одно другому.

Выплаты бенефициару по аккредитиву, средства по которому забронированы в исполняющем банке, осуществляются с аналитического счета «Расчеты по аккредитивам». Списание средств с этого счета исполняющий банк осуществляет на основании первого экземпляра реестра документов по аккредитиву, который предоставлен вместе с другими документами, которые отвечают условиям аккредитива.

Первый экземпляр реестра документов по аккредитиву остается в документах дня исполняющего банка, второй (с необходимыми отметками банка о дате поступления и выполнения) выдается бенефи-циару, третий и четвертый экземпляры вместе с документами, предус-мотренными условиями аккредитива, высылаются в банк-эмитент, в котором третий экземпляр используется для списания суммы заявления с соответствующего забалансового счета, который предназначен для учета аккредитивов, а четвертый выдается заявителю аккредитива вместе с другими документами по аккредитиву.

Во всех аккредитивах обязательно должна предусматриваться дата окончания срока и место подачи документов для платежа. Дата, которая обозначена в заявлении, является последним днем для подачи бенефициаром к оплате реестра документов по аккредитиву и документов, предусмотренных условиями аккредитива. В день окончания срока действия аккредитива, средства по которому забронированы в исполняющем банке, последний в конце операционного дня мемориальным ордером списывает средства с аналитического счета «Расчеты по аккредитивам» и перечисляет в банк-эмитент на счет, с которого они поступили. Банк-эмитент зачисляет полученные средства на счет заявителя аккредитива и списывает соответствующую сумму с соответствующего забалансового счета, который предназначен для учета аккредитивов.

Аккредитив, средства по которому забронированы в банке-эмитенте, закрывается им после окончания срока, указанного в аккредитиве, с дополнением нормативного срока прохождения документов спецсвязью от исполняющего банка до банка-эмитента или после получения от исполняющего банка подтверждения о невыполнении аккредитива.

Процесс расчетов по аккредитивам в системе счетов бухгалтерского учета отражается следующим образом.

1. Открытие аккредитива банком-эмитентом:

Д-т Текущий счет заявителя аккредитива.

К-т Аналитический счет «Расчеты аккредитивами».

Д-т 9802 «Аккредитивы к оплате».

К-т 9910 «Контрсчета для счетов разделов 96-98».

2. Дано поручение банком-эмитентом другому банку выполнять аккредитив:

Д-т Текущий счет заявителя аккредитива.

К-т 1200 «Корреспондентский счет в НБУ».

Одновременно на сумму аккредитива:

Д-т 9802 «Аккредитивы к оплате».

К-т 9910 «Контрсчета для счетов разделов 96-98».

3. Зачисление средств бенефициару по аккредитиву, депонированному в банке-эмитенте, который одновременно является исполняющим банком:

Д-т Аналитический счет «Расчеты аккредитивами».

К-т Текущий счет бенефициара.

Или К-т 1200 «Корреспондентский счет в НБУ» - в условиях, если текущий

счет бенефициара открыт в другом банке одновременно на сумму аккредитива:

Д-т 9910 «Контрсчета для счетов разделов 96-98».

К-т 9802 «Аккредитивы к оплате».

4. Получено поручение на сумму аккредитива в исполняющем банке:

Д-т 1200 «Корреспондентский счет в НБУ».

К-т Аналитический счет «Расчеты аккредитивами».

5. При открытии непокрытого аккредитива в банке-эмитенте:

Д-т 9020 «Гарантии, предоставленные клиентам».

К-т 9900 «Контрсчета для счетов разделов 90-95».

6. В исполняющем банке сумма непокрытого аккредитива учитывается на забалансовом счете 9802 «Аккредитивы к оплате»:

Д-т 9802 «Аккредитивы к оплате».

К-т 9900 «Контрсчета для счетов разделов 90-95».

7. Выплата бенефициару по аккредитиву, депонированном в исполняющем банке:

Д-т Аналитический счет «Расчеты аккредитивами».

К-т Текущий счет бенефициара.

8. Одновременно третий экземплряр реестра документов вместе с документами, предусмотренными условиями аккредитива, высылаются в банк-эмитент для списания средств со счета 9802 «Аккредитивы к оплате»:

Д-т 9910 «Контрсчета для счетов разделов 96-98».

К-т 9802 «Аккредитивы к оплате».

9. 
   В банке-эмитенте при невозможности получения средств по
   

непокрытому аккредитиву со счета заявителя:

Д-т 2040 «Краткосрочные кредиты субъектам хозяйственной деятельности по внутренним торговым операциям».

К-т 1200 «Корреспондентский счет в НБУ».

одновременно на сумму выплаченых бенефициару средств:

Д-т 9900 «Контрсчета для счетов разделов 90-95».

К-т 9020 «Гарантии, предоставленные клиентам».

10. Возмещение банком-эмитентом расходов, связанных с исполнением аккредитива исполняющему банку:

Д-т 7100 «Комиссионные расходы на расчетно-кассовое обслуживание».

К-т 1200 «Корреспондентский счет в НБУ».

11. В исполняющем банке зачисление средств бенефициару по непокрытому

аккредитиву:

Д-т 1200 «Корреспондентский счет в НБУ».

К-т Счет бенефициара.

Одновременно на сумму аккредитива:

Д-т 9910 «Контрсчета для счетов разделов 96-98».

К-т 9802 «Аккредитивы к оплате».

12. Получена оплата от банка-эмитента за исполнение аккредитива:

Д-т 1200 «Корреспондентский счет в НБУ».

К-т 6110 «Комис. доходы от расчетно-кассового обслуживания клиентов».

8.7. Расчеты во время осуществления зачета взаимной задолженности

К расчетам, которые осуществляются как зачет взаимной задолженности плательщиков, принадлежат расчеты, по которым взаимные обязательства должников и кредиторов погашаются в равнозначных суммах, и только на их разницу осуществляется платеж на общем основании. Эти расчеты могут осуществляться путем зачисления обязательств между двумя плательщиками или группой плательщиков всех форм собственности одной или различных отраслей хозяйства.

Предприятия, которые имеют хозяйственные связи по поставкам товаров, могут осуществлять расчеты периодично по сальдо встречных требований. В договорах между предприятиями предусматривается периодичность сверки взаимной задолженности с составлением соответствующего акта, сроки и платежные инструменты, при помощи которых будут осуществляться расчеты. После составления акта сверки взаимной задолженности в сроки, определенные действующим законодательством, та сторона, в пользу которой образовалось кредитовое сальдо взаимных обязательств, выписывает расчетный документ (платежное поручение, требование-поручение) или оформляет вексель.

8. 
   Особенности расчетов в электронных системах
   

типа «клиент-банк»

Для оперативного ведения клиентом своих счетов в банке и обмена технологической информацией клиенты могут применять программно-технический комплекс «клиент банка – банк» (далее – система «клиент – банк»). Система «клиент – банк» является составной частью программ автоматизации банковской деятельности и источником поступления расчетных документов через системы автоматизации банка (далее – САБ) в системы электронных платежей НБУ или внутренней платежной системы и состоит из клиентской и банковской части.

Клиентская часть системы «клиент-банк» обеспечивает автоматическое ведение текущего состояния счета клиента в банке, учитывая проведение начальных и обратных платежей. Реквизиты расчетного документа в электронном виде, который используется в системе «клиент – банк», определяются договором между банком и клиентом.

Банковская часть системы «клиент-банк» обеспечивает проверку приведенных электронных подписей на каждом расчетном документе в электронном виде клиента и по платежному файлу. Банковская часть системы «клиент-банк» является неотъемлемой составной частью САБ и должна обеспечивать беспрерывную защиту клиентских расчетных документов в электронном виде во время их обработки в САБ.

Если это предусмотрено договором между банком и клиентом, то использование клиентом системы «клиент-банк» не исключает возможной обработки банком документов клиента на бумажных носителях.

Во время осуществления расчетов через систему «клиент-банк» применяются расчетные документы в электронном виде. Плательщик может формировать расчетные документы в электронном виде при помощи клиентской части системы «клиент-банк» на основе должным образом оформленных платежных поручений, платежных требований-поручений, а также с использованием платежных карточек.

В случае отсутствия (недостатка) средств на счете плательщика, банк возвращает расчетный документ в электронном виде без исполнения, если другое не предусмотрено в договоре между банком и клиентом.

Контрольные вопросы к теме 8

1. 
   Формы расчетных документов для проведения безналичных расчетов.
   
2. 
   Проведение расчетов в системе электронных платежей «клиент-банк».
   
3. 
   Учет расчетов с применением платежных поручений.
   
4. 
   Расчеты гарантированными поручениями, их учет.
   
5. 
   Учет расчетов с применением платежных требований-поручений.
   
6. 
   Учет расчетов чеками.
   
7. 
   Учет расчетов аккредитивами.
   
8. 
   Порядок осуществления расчетов векселями.
   
9. 
   Расчеты платежными требованиями без акцепта плательщиков и бесспорное списание (взыскание) средств.
   
10. 
    Особенности учета безналичных расчетов в системе электронных межбанковских расчетов (система электронных платежей).
    

Тема 9. Учет капитала банка
9.1.Бухгалтерская оценка капитала банка

В практике международных стандартов по бухгалтерскому учёту рассматривают две концепции капитала:

физический капитал – это показатель продуктивности деятельности банка;

финансовый капитал – это сумма денежных средств, которую внесли учредители.

Капитал банка – это, по сути, остаточный интерес банка в активах за вычетом обязательств. Капитал является одним из элементов баланса банка.

В условиях текущей деятельности банка нет необходимости размежёвывать активы по их реальным собственникам. Однако в случае ликвидации банка претензии к активам подразделяются на две группы:

фиксированные, т.е. претензии кредиторов, которые удовлетворяются в обязательном порядке;

остаточные, т.е. претензии акционеров.

Это концептуальное положение описывается формулой:

Капитал = Активы – Обязательства.

Таким образом, стоимость капитала прямо зависит от стоимости активов.

Капитал банка учитывается по счетам класса 5 Плана счетов, который включает в себя два раздела:

раздел 50 «Уставной капитал и прочие фонды банка»;

раздел 51 «Результаты переоценки».
9.2. Учет операций по формированию уставного фонда банка
До регистрации коммерческого банка в региональном управлении НБУ по месту регистрации открывается временный счёт. На этот счёт каждый учредитель (основатель) вносит часть уставного фонда, что определено в действующем законодательстве и учредительными документами.

После регистрации банка, аккумулированные средства перечисляются на корреспондентский счёт коммерческого банка в учреждении НБУ. Если в регистрации банку отказано, то средства с временного счёта возвращаются учредителям банка в недельный срок по их заявлению.

Процесс аккумуляции средств для регистрации банка означает распространение акций среди акционеров, причём сумма уставного фонда определяется учредительными документами, а его минимальный объём регламентируется действующим законодательством. Таким образом, уставной фонд – это средства, которые внесены акционерами (учредителями, паевиками) банка путём приобретения акций. Акция свидетельствует о паевом участии в уставном фонде банка.

Банк как эмитент ценных бумаг, выпуская их, обязуется исполнять свои обязательства, которые возникают при условии их выпуска.

По своему типу акции могут быть простыми и привилегированными. Выплата дивидендов по привилегированным акциям проводится в размере, указанном в акции. Простые акции не имеют фиксированной дивидендной ставки и поэтому их рыночная стоимость может повышаться или снижаться.

Простые и привилегированные акции в бухгалтерском учёте отображаются отдельно. Акции оплачиваются в гривнах, а в случаях, предусмотренных уставом банка, также и в иностранной валюте. Однако независимо от формы внесённого вклада стоимость акции по счетам капитала выражается в гривнах. Иностранная валюта пересчитывается в гривны по официальному курсу НБУ на момент внесения в уставный фонд и корректировке в случае изменения валютных курсов не подлежит.

Различают зарегистрированный уставный капитал и неуплаченный

зарегистрированный уставный капитал. Согласно этому ведётся учёт уставного фонда и взносов в уставной фонд. Зарегистрированный уставной капитал учитывается по группе 500 класса 5 Плана счетов в разрезе балансовых синтетических счетов:

5000 П «Уплаченный зарегистрированный уставный капитал»;

5001 КП « Неуплаченный зарегистрированный уставный капитал».

Взносы по незарегистрированному уставному фонду учитываются на счёте №3630 П «Взносы по незарегистрированному уставному фонду» группы 363 «Расчёты с акционерами».

Уплатив за акции, покупатель считается акционером банка, а акция свидетельствует о его участии в уставном фонде. Вследствие того, что акции могут быть простыми и привилегированными, операции по ним учитываются отдельно. Именно поэтому к счёту №5000 открывается два субсчёта:

5000.1 – для учёта стоимости привилегированных акций;

5000.2 – для учёта стоимости простых акций.

После перечисления аккумулированных средств с временного счёта на корреспондентский (на момент регистрации коммерческого банка НБУ) полученные взносы по уставному фонду отражаются:

Д-т Корреспондентский счёт

К-т 3630.

В случае регистрации уставного капитала:

Д-т 3630

К-т 5000.

на сумму неуплаченной части увеличения уставного капитала:

Д-т 5001

К-т 5000.

В случае получения взносов акционеров в уставный капитал после его регистрации:

на сумму взноса:

Д-т Корреспондентский счёт банка (касса и текущий счёт клиента)

К-т 5001.

Коммерческие банки – юридические лица могут предоставлять разрешение филиалам на размещение акций среди своих клиентов. Средства, полученные филиалом банка за реализованные акции по их номинальной стоимости, учитываются на счёте №3641 П «Кредиторская задолженность по расчётам по ценным бумагам для банка» и перечисляются головному банку через счета группы 390 «Расчёты между филиалами и прочими подведомственными учреждениями банка, которые размещены в Украине» для формирования уставного фонда. При этом осуществляется следующие бухгалтерские записи:

Д-т 3900

К-т 3641 – при получении филиалом средств;

Д-т 3641

К-т 3900 – при перечислении средств головному банку для формирования уставного фонда.

Головной банк зачисляет средства за реализованные филиалом акции на основании документов, полученных от филиала на счёта группы 500 «Зарегистрированный уставный капитал банка», операции по которой отображаются только в балансе головного банка – юридического лица.
9.3. Учёт операций по расчётам с акционерами

При разных обстоятельствах может возникнуть необходимость выкупа акций банка, которые находятся в обращении и принадлежат акционерам данного банка. В течение года со дня выкупа акции должны быть перепроданы, распространены среди своих работников или аннулированы. В этот период распределение прибыли, голосование и определение кворума на общих сборах акционеров проводится без учёта выкупленных банком собственных акций.

Учёт собственных акций, выкупленных у акционеров для дальнейшей перепродажи или аннулирования в установленном порядке, осуществляется на балансовом счёте №5002 КП «Собственные акции банка, приобретённые у акционеров» по номинальной стоимости. Разница между номинальной стоимостью и ценой выкупа относится на счёт №5010 П «Эмиссионные разницы» в пределах остатка по этому счёту.

В случае продажи выкупленных собственных акций излишек между номинальной стоимостью и ценой продажи определяется как прибыль или убыток банка и отображается на балансовом счёте №5010 П «Эмиссионные разницы». Банк ведёт внесистемный учёт движения собственных акций.

Дивиденды по акциям определяются в гривнах на акцию или как процент от номинальной стоимости и уплачивается после их объявления Общими сборами акционеров или Советом банка. Начисляются дивиденды на дату объявления, а выплачиваются после этой даты.

Дивиденды начисляются в процессе распределения прибыли. Таким образом, сумма начисления дивидендов уменьшает прибыль прошлого года, которая ожидает утверждения, и отображается по счету №3631 П «Кредиторская задолженность перед акционерами банка по дивидендам».
9.4. Отображение в учете результатов текущего года

Необходимым условием стабильного финансового состояния банка является прибыль, как сумма, которая определяет превышение доходов над расходами. Прибыль как составляющая часть капитала банка означает остаточный результат деятельности банка за прошлые годы. Однако, не исключен вариант и превышения расходов над доходами. В этом случае остаточный (конечный) результат деятельности банка определяется убытком.

С точки зрения принципа начисления, который положен в основу финансового учета, результат текущего года формируется за счет чистой прибыли. Он определяется как разница между счетами классов 6 и 7 действующего Плана счетов, то есть между доходами и расходами, которые признаются по правилам финансового учета.

В финансовом учете доходы и расходы банка отображаются на соответствующих счетах классов 6 и 7 нарастающим итогом с начала года. Именно так они показываются в форме №2 «Отчет о прибылях и убытках коммерческого банка» на каждую отчетную дату.

По кредиту счета проводятся суммы доходов, пересчитанных в последний рабочий день отчетного года или покрытия утвержденного убытка со счета №5030 П «Прибыли прошлых лет».

По дебету проводятся суммы расходов, перечисленных в последний рабочий день отчетного года, суммы распределения утвержденной прибыли, списание эмиссионных разниц в случае недостатка средств на счетах №5010 П «Эмиссионные разницы» и №5031 А «Убытки прошлых лет».

Остаток нераспределенной прибыли учитывается на пасивном счете №5030 П «Прибыли прошлых лет».

По дебету этого счета проводится:

покрытие сумм убытка прошлого года;

отчисления на счет №5020 П «Общие резервы»;

списание эмиссионных разниц в случае недостатка средств на счете №5010 П «Эмиссионные разницы».

По кредиту счета показывают:

суммы подтвержденной прибыли, которая остается в распоряжении банка;

суммы общих резервов, которые учитывались на счете №5020 П «Общие резервы».

В аналитическом учете банк на свое усмотрение может открывать отдельные счета относительно детализации сумм, показанных в балансе банка по счету № 5030 П и 5031 А. Естественно, что подобный учет должен осуществляться по счетам класса 8 Плана счетов «Управленческий учет».


Контрольные вопросы к теме 9

1. 
   Характеристика капитала коммерческого банка.
   
2. 
   Структура балансовых счетов класса 5 Плана счетов.
   
3. 
   Капитал банка.
   
4. 
   Учет операций во время формирования уставного фонда до регистрации коммерческого банка.
   
5. 
   Учет сумм неуплаченного и уплаченного зарегистрированного уставного капитала банка.
   
6. 
   Учет операций по расчетам с акционерами.
   
7. 
   Учет операций по неуплаченному уставному фонду.
   
8. 
   Бухгалтерский учет эмиссионных разниц в процессе первичного размещения акций.
   
9. 
   Учет операций по выкупу банком акций собственной эмиссии и их
   

дальнейшей реализации.

10. 
    Бухгалтерский учет операций, связанных с начислением дивидендов и расчетами с акционерами (учредителями).
    
11. 
    Отображение на счетах бухгалтерского учета финансового результата текущего года и его распределения.
    
12. 
    Учет операций по формированию фондов коммерческого банка за счет нераспределенной прибыли.
    

Тема 10. Учет доходов и расходов коммерческого банка

10.1 Классификация доходов и расходов банка как объектов учета

Состав доходов и расходов банка обусловлен финансовым состоянием (природой) банковской системы, которая и определяет объекты учета.

Доходы – рост экономической выгоды в течение отчетного периода в виде поступления активов или увеличения их полезности или в виде уменьшения обязательств, результатом которого является увеличение собственного капитала (но не за счет взносов учредителей в УФ). Возникновение доходов происходит одновременно с признанием возрастания актива или уменьшения обязательства).

Расходы – уменьшение экономической выгоды в течение отчетного периода в виде выбытия или амортизации активов или в виде возникновения обязательств, которые приводят к уменьшению собственного капитала (причем это уменьшение не должно быть связано с учредителями).

Разница между доходами и расходами банка составляют финансовый результат его деятельности: если доходы превышают расходы – прибыль, если расходы превышают доходы – убыток.

Доходы и расходы, признанные банком, рассматривают как такие, которые получены в результате операционной, инвестиционной и финансовой деятельности.

В результате операционной деятельности банка возникают такие доходы и расходы:

1. Процентные доходы и расходы (соответственно 60 и 70 разделы ПС).

2. Комиссионные доходы и расходы (61 и 71 разделы ПС).

3. Результат от торговых операций (62 раздел ПС).

4. Др. операционные доходы и расходы (63 и 73).

5. Общие административные затраты (74).

6. Отчисления в резервы (77).

7. Возврат списанных активов (67).

8. Непредвиденные доходы и расходы (68 и 78).

9. Налог на прибыль (79).

1) Процентными называют доходы (расходы), которые рассчитываются пропорционально времени и сумме актива или обязательства.

Различают такие виды процентных доходов (расходов):

1. Доходы (расходы) по операциям со средствами, размещенными в других банках (привлеченными от других банков).

2. Доходы (расходы) по кредитам и депозитам, предоставленным (полученным) юридическим и физическим лицам и по другим процентным финансовым инструментам, в том числе по долговым ЦБ.

3. Доходы (расходы) в виде амортизации дисконта (премии) по долговым ЦБ.

2) Комиссионные доходы и расходы – это доходы, которые банк получает, или расходы, которые банк несет по всем предоставленным (полученным) услугам (суммы ден. средств, которые получены или выплачены банками за расчетно-кассовое обслуживание, за услуги кредитного характера, а именно: выдача и получение гарантий, поручительств, открытие кредитных линий, акцептные операции; комиссии, полученные и выплаченные по операциям с конвертации – обслуживание валютных счетов, покупки-продажи инвалюты, выполнение трастовых операций и некоторые др.).

Чистый комиссионный доход определяют вычитанием от комиссионных доходов комиссионных расходов.

3) Прибыль (убыток) от торговых операций – результат (прибыль или убыток) от операций покупки-продажи разных финансовых инструментов (по операциям с ЦБ, с ин. валютой и банковскими металлами).

4) К другим операционным доходам и расходам – относят доходы и расходы от операций, не связанных с инвестиционной и финансовой деятельностью: дивидендный доход, штрафы, пени, полученные (оплаченные) по банковским операциям, доходы (расходы) от предоставленных (полученных) консультационных услуг финансового характера, доходы (расходы) от операционного лизинга и т.д.

5) Общие административные расходы – это расходы, которые связаны с обеспечением деятельности банковского учреждения. К ним относят: расходы на содержание персонала (з/п, премии); начисление налогов, сборов и др. обязательных платежей, кроме налога на прибыль, расходы на содержание ОС и НА; на телекоммуникации; эксплуатационные и хозяйственные расходы; др. административные расходы (командировки, представительские расходы, маркетинг и реклама, спонсорство) и некоторые др.

Сумма прибыли от операций рассчитывается как разница между операционными доходами за вычетом операционных затрат.

6) Расходы на формирование резервов для покрытия убытков от активных операций. К ним относятся резервы под обесценивание ЦБ, на покрытие возможных потерь от кредитных операций, покрытие убытков по сомнительной дебиторской задолженности, а также резервов под задолженность по начисленным доходам. (Особенность данной группы – это неденежные расходы). Суммы сформированных резервов отображают оценку качества активов со стороны руководства банка.

Расчет прибыли до налогообложения проводится с учетом затрат по сомнительным и безнадежным долгам.

7) Непредвиденные доходы и расходы – они имеют случайный, разовый

характер и поэтому оказывают особое влияние на фин. рез-т полученный банком (являются результатом чрезвычайных событий, кот. могут существенно повлиять на доход банка но не касаются его операционной деятельности).

По результатам инвестиционной деятельности банк определяет:

доходы (расходы) по операциям с реализации (приобретения) инвестиционных ЦБ, в т.ч. к погашению;

доходы (расходы) по операциям связанным с увеличением (уменьшением) инвестиций в ассоциированные компании;

доходы (расходы) от реализации (приобретения) ОС и НА.

По результатам операций, связанных с финансовой деятельностью, банк определяет:

доходы (расходы) по операциям с ЦБ собственного долга;

доходы (расходы) по субординированному долгу;

дивиденды, выплаченные в течение отчетного периода;

доходы, которые возникают в результате выпуска инструментов собственного капитала.

Чистая прибыль банка, которая образовывается после выплаты налога на прибыль, распределяется по направлениям, утвержденным собранием акционеров или на капитализацию дивидендов, на формирование общих резервов и резервных фондов. Сумму чистой прибыли, которая остается для развития банковского бизнеса, называют нераспределенной прибылью.
10.2. Правила учета доходов и расходов коммерческого банка

В процессе учета доходов и затрат банка руководствуются такими правилами.

Правило первое. При классификации расходов по элементам и целевому назначению различают капитальные расходы и текущие.

Капитальные расходы возникают в процессе приобретения, усовершенствования и доведения основных средств (необоротных активов) до состояния пригодного к эксплуотации, т.е. они рассчитаны на длительное время.

Текущие расходы списываются сразу или рассматриваются как рас-

ходы будущего времени, если выгода от их осуществления ожидается в следующем отчетном периоде.

Правило второе. В практике предоставление (получение) услуг нередко совпадает во времени с поступлением (выплатой) денежных средств.

Для объективного определения финансового результата возникает необходимость осуществлять учет доходов и текущих расходов банка в соответствии с принципами начисления, соответствия и осмотрительности.

Исходя из этих принципов, можна классифицировать доходы и расходы по таким группам:

1) доходы, полученные и осуществленные одновременно, расходы понесенные и уплаченные одновременно;

2) доходы, полученные наперед, но еще не заработанные (доход будущего периода), расходы, выплаченные наперед но еще не понесенные (расходы будущих периодов);

3) доходы заработанные, но еще не полученные (начисленный доход), расходы понесенные, но еще не выплаченные (начисленный расход).

Задолженность по начисленным доходам признается сомнительной, если есть неуверенность в ее погашении должником. Дальнейший учет такой задолженности ведется на счетах группы 960 А «Невыплаченные в срок доходи» до погашения долга или до окончания срока позывной давности.

Правило третье. Следствия операции могут распространяться на два или более учетных периода.

В соответствии с принципами начисления и соответствия доходы и расхлды должны быть правильно оценены в каждом отчетном периоде. С этой целью в конце каждого учетного периода должны быть составлены бухгалтерские записи по таким операциям, следствие которых распространяются за границы учетного периода, в котором осуществлялась начальная операция. Такие проводки называются регулирующими.

Правило четвертое. Учет доходов и расходов осуществляется наростающим итогом с начала года. Остатки по счетам доходов и расходов закрываются итоговой проводкой в последний день отчетного года.

Синтетические счета для учета доходов сгрупированы в шестом классе Плана счетов, а для учета расходов – в седьмом классе.

10.3. Бухгалтерский учет доходов и расходов банка

Проценты и приравниваемые к ним комиссии должны учитываться регулярно, не реже 1 раза в месяц, независимо от периодичности расчетов, которые определены в соглашении с контрагентом.

В конце каждого месяца (или ежедневно – по решению банка – в зависимости от учетной политики банка) выполняются такие бухгалтерские записи:

1. При начислении доходов:

Д-т «Начисленные доходы» К-т «Доходы»

2. При начислении расходов:

Д-т «Расходы» К-т «Начисленные расходы»

3. При получении банком сумм начисленных доходов (при получении средств):

Д-т «Текущих счет клиента» (или коррсчет банка или касса)

К-т «Начисленные доходы»

4. При выплате банком сумм начисленных расходов:

Д-т «Начисленные расходы»

К-т «Текущих счет клиента» (или коррсчет банка или касса)

5. В случае неполучения платежа в оговоренный договором срок: (в случае непогашения должником задолженности по начисленным доходам в срок, предусмотренный договором, на следующий рабочий день невыплаченная сумма учитывается на соответствующих счетах по учету просроченных начисленных доходов 1-3 классов)

Д-т «Просроченные начисленные доходы»

К-т «Начисленные доходы»

6. В случае признания дебиторской задолженности по начисленным доходам сомнительной: (если банк не имеет уверенности в погашении задолженности по основному долгу и процентам, учитывая финансовое состояние должника – контрагента банка – то такая задолженность должна быть определена в учете как сомнительная относительно получения)

Д-т «Сомнительная задолженность по начисленным доходам» К-т «Просроченные начисленные доходы»

7. При формировании резерва под сомнительную задолженность по начисленным доходам: (в случае наличия просроченной и сомнительной задолженности по начисленным доходам банк формирует специальные резервы в соответствующей валюте за счет расходов)

Д-т «Отчисления в резерв» К-т «Резерв»

8. При списании безнадежной задолженности по начисленным доходам: (если задолженность по начисленным доходам 1-3 класса признана безнадежной, то банк списывает ее за счет сформированных резервов, критерии определения задолженности безнадежной или сомнительной определяются учетной политикой банка)

Д-т «Резерв»

К-т «Сомнительная задолженность по начисленным доходам» и одновременно на забалансовых счетах:

Д-т «Долги, списанные в убыток» К-т «Контрсчет»

9. При получении банком средств авансом:

Д-т «Текущий счет клиента» (или коррсчет банка)

К-т «Доходы будущих периодов»

В конце каждого месяца на суму, относящуюся к отчетному периоду:

Д-т «Доходы будущих периодов»

К-т «Доходы»

10. При выплате банком средств авансом:

Д-т «Расходы будущих периодов»

К-т «Текущий счет клиента» (или коррсчет банка)

В конце каждого месяца на суму, относящуюся к отчетному периоду:

Д-т «Расходы» К-т «Расходы будущих периодов».

Учет дивидендного дохода.

Дивиденды, которые подлежат получению банком по инвестициям, отображаются в банковском учете после их оглашения на общих сборах акционеров:

Д-т «Начисленные дивиденды» К-т «Дивидендный доход по акциям и другим вложениям»

Поступление дивидендов на коррсчет в банке: Д-т «Коррсчет» К-т «Начисленные дивиденды».

Учет доходов на содержание персонала банка:

(в бухгалтерии банка на каждого сотрудника открываются особые счета для ежемесячной регистрации всех видов начислений по оплате труда и

удержаний из нее).

Начисленная заработная плата включается в состав административно-управленческих затрат – Д-т 7400 «Основная и дополнительная з/п» в корреспонденции с кредитом счета 3652 «Начисления работникам банка по з/п».

Все обязательные начисления включаются в состав расходов основной деятельности банка (себестоимость банковских услуг) и учитываются в разрезе группы счетов 740 «Расходы на содержание персонала». При этом составляется следующая бухгалтерская запись:

Д-т 7401 «Взносы на госуд. соц. страхование» или 7402 «Другие обязательные начисления на з/п»

К-т 3622 «Кредиторская задолженность по налогам и обязательным платежам, кроме налога на прибыль».

На все удержания из з/п составляются бухгалтерские проводки:

Д-т 3652 «Начисления служащим банка по з/п»

К-т 3622 или 3653 «Удержания с работников банка в пользу третьих лиц».

Банки могут формировать резервы на оплату отпускных для обеспечения равномерного распределения этих расходов в течении отчетного периода путем ежемесячного проведения начислений по установленным нормативам от расходов на оплату труда – на счете 3658 «Обеспечение оплаты отпускных». Если в банке не создаются подобные резервы – перечисления на отпускные будущих периодов учитываются на отдельных аналитических счетах балансового счета 3500 «Расходы будущих периодов» и амортизируются на расходы банка отчетного периода.

Отображенные в бухгалтерском учете операции по начислению заработной платы, удержаний из нее, отчислений в обязательные государственные фонды оформляются мемориальными ордерами.

Контрольные вопросы к теме 10:
1) Определение расходов и доходов банков, раскройте их классификацию по видам деятельности банка.

2) На каких принципах базируется бухгалтерский учет процентных и

комиссионных доходов и расходов банка?

3) Охарактеризуйте сущность принципов начисления и соответствия доходов и расходов.

4) Раскройте основные правила учета доходов и расходов банка.

5) В чем заключается порядок учета процентных доходов и расходов банка?

6) В чем заключается отличие методики учета процентных и комиссионных доходов и расходов банка? Охарактеризуйте порядок учета комиссий за услуги с обязательным результатом.

7) Как осуществляется учет отчислений в специальные резервы коммерческого банка?

8) Какие статьи доходов и расходов можно отнести к категории непредвиденных?
Тема 11. Бухгалтерский учет кредитных операций в коммерческом банке
11.1. Сущность и принципы отражения кредитных операций в учетной системе банка. Документальное оформление выдачи кредита
Кредитна операція – це активна банківська операція, пов’язана з наданням позики або наданням зобов’язання (гарантії, поручительства,

авалю), яке, в разі його виконання, приведе до фактичного передання коштів

на кредитній основі.

Кредит визнається активом від моменту надання зобов’язання з кредитування (укладання кредитної угоди), незалежно від того, чи супроводжується це зобов’язання фактичним рухом коштів. Зобов’язання з кредитування, що не супроводжується відповідними грошовими потоками, обліковується банком як позабалансовий актив. Таке зобов’язання визнається позабалансом від дати укладання угоди (дати операції) до дати фактичного перерахування коштів на користь позичальника (дати розрахунку). Якщо часового розриву між цими датами не існує, то запис за позабалансом не здійснюється і така позика обліковується як балансовий актив.

Основними принципами, на яких базується облік кредитних операцій комерційного банку, є: принцип превалювання сутності над формою, принцип нарахування та відповідності доходів і витрат, принцип обачності.

Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» банком

можуть надаватись такі види кредитів:

1) кредити юридичним та фізичним особам у національній та іноземній валютах;

2) міжбанківські кредити.

Кредити в плані рахунків поділяються на короткострокові із початковим строком погашення менше одного року та довго­строкові – з початковим строком погашення більше одного року.

Кредити позичальникові надаються з позичкового рахунка, як правило, у безготівковому порядку перерахуванням на поточний рахунок позичальника або шляхом прямої оплати розрахунково-грошових документів за товарно-матеріальні цінності, роботи і послуги, придбані (надані) на умовах договорів і контрактів з по­стачальниками.

Позичкові кошти можуть бути перераховані на розрахунковий рахунок позичальника для використання на цілі, передбачені кредитним договором, зі збереженням права контролю банку за цільовим використанням кредиту. У разі потреби за рішенням банку позички для розрахунків з громадянами за укладеними з ними договорами за здану сільськогосподарську продукцію мо­жуть видаватися й готівкою.

Видача кредиту проводиться одноразово, щоденно або в інші строки, визначені в кредитному договорі, виходячи з по­треби в кредиті. Довгострокові кредити можуть надаватися по мірі виконання будівельно-монтажних робіт і здійснення за­трат (поетапно).

Підприємствам із постійним циклом виробництва, а також позичальникам з добрим фінансовим станом, що мають репутацію надійних платників, може бути відкрито «кредитну лінію» – одержання позички в грошовій безготівковій формі в майбутньо­му частинами в межах заздалегідь визначеної суми і встановле­ного ліміту, у рахунок якого приймаються до фінансування група договорів і комерційних контрактів. Розмір кредитної лінії, строки її використання, періодичність погашення і відновлення ви­значаються укладеними договорами, контрактами.

Після рішення Кредитного комітету про надання кредиту, який оформлюється протоколом, фахівець формує основні розді­ли кредитної справи позичальника:

заява на надання кредиту;

засновницькі документи;

фінансово-економічна інформація;

заява на кредит, бізнес-план, контракти;

кредитний договір та додаткова угода до нього;

договору та документи із забезпечення кредиту;

документи з бухгалтерського обліку кредитних операцій (розрахунки нарахованих процентів, розпорядження, виписки з позичкового рахунка і та ін.);

документи, що підтверджують цільове використання кредитних коштів;

копії протоколу Кредитного комітету;

інші документи, які стосуються надання кредиту.

Фахівець разом з працівником юридичного управління готує кредитний договір у двох примірниках.

Момент підписання договору із забезпечення повернення кре­дитних коштів регулюється умовами кредитного договору.

Зміни умов кредитного договору з боку позичальника здійснюються на підставі обґрунтованого листа-клопотання (з додатком розрахунків, документів). Фахівець оцінює обґрунтованість та доцільність внесення змін в умови кредитного договору та надає свої висновки для розгляду в Кредитний комітет. Зміни умов кредитування фахівець оформлює додатковою угодою до кредитного договору.

У розпорядженні, яке економіст кредитного управління готує для бухгалтерії, вказуються такі дані:

балансовий рахунок (перші чотири цифри);

валюта, в якій необхідно відкрити рахунок;

назва позичальника;

реєстраційний номер позичальника за клієнтською базою да­них банку;

код відповідального виконавця;

обов’язкові параметри для рахунка.
11.2. Форми та види банківського кредиту
В економічній літературі розрізняють три основні форми кредиту:

товарний, що виникає між продавцями і покупцями, коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу;

грошовий;

кредит у вигляді гарантій.

Банки у своїй діяльності використовують другу і третю форму, при цьому остання виражається в зобов’язанні банку гарантувати платіж клієнтові, якщо той не зможе оплатити свої рахунки.

Щодо товарної форми кредиту, то банк може обслуговувати або проводити операції за допомогою інструменту комерційного кредиту – векселя, коли він не є прямим учасником кредиту в товарній формі, крім того банк може бути учасником лізингу. Найбільш поширена форма кредиту в Україні –

грошова, при організації міжнародних операцій та розрахунків – гарантії.

Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позикових рахунків:

простий позиковий рахунок – може мати тільки активне (дебетове) сальдо;

спеціальний позиковий рахунок – форма обліку кредитів до запитання (наприклад, при кредитуванні під заставу векселів). Може мати кредитове сальдо, проте воно в той самий день має бути зараховане на поточний рахунок клієнта;

контокорентний рахунок – це активно-пасивний рахунок, на якому

обліковуються всі операції з клієнтом. На ньому відображають: за дебетом – заборгованість банку і всі платежі за дорученням клієнта, за кредитом – надходження коштів у банк від платників у вигляді вкладів, повернення кредитів тощо. Поєднує позичковий рахунок з поточним і може мати дебетове або кредитове сальдо;

поточний рахунок з овердрафтом – це рахунок, за яким на основі угоди між банком і клієнтом допускається перевищення сумою списання з рахунку величини залишку коштів, що означає надання позички.

Облік кредитів з різними термінами ведеться на окремих балансових рахунках. Проте, в усіх випадках за дебетом позикового рахунку відображається сума виданого кредиту, за кредитом – його погашення. Режим рахунку визначається в кредитній угоді.

11.3. Бухгалтерський облік видачі кредиту
Підставою для надання кредиту є кредитний договір між позичальником та установою банку. На підставі розпорядження кредитного відділу здійснюється реєстрація позичкового рахунку в книзі реєстрації відкритих рахунків.

Фінансовий облік видачі та погашення кредиту, нарахування процентів за кредитами, наданими комерційними банками, регламентуються Правилами бухгалтерського обліку, затвердженими постановою Правління НБУ.

Надання кредитів у комерційному банку супроводжується наступними проведеннями:

а) видача кредиту юридичним особам шляхом перерахування коштів на поточний рахунок суб’єкта господарської діяльності (балансовий рахунок 2600) чи в інший банк (балансовий рахунок 1200), чи на відкриття акредитива (балансовий рахунок 2602) здійснюється бухгалтерськими записами:

Д-т 2040 «Короткострокові кредити суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями»;

Д-т 2050 «Короткострокові кредити суб’єктам господарської діяльності за експортно-імпортними операціями»;

Д-т 2062 «Інші короткострокові кредити в поточну діяльність, які надані суб’єктам господарської діяльності»;

Д-т 2070 «Короткострокові кредити на будівництво та освоєн­ня землі, які надані суб'єктам господарської діяльності»;

Д-т 2071 «Короткострокові кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання землі, які надані суб’єктам господарської діяльності».

У кореспонденції з рахунками:

К-т 2600 «Поточні рахунки суб’єктів господарської діяльності»:

К-т 1200 «Кореспондентський рахунок у Національному банку України»;

К-т 2602 «Кошти в розрахунках суб’єктів господарської діяльності»:­

б) видача кредиту фізичним особам–клієнтам банку – на їх поточні рахунки:

Д-т 2202 «Інші короткострокові кредити, які надані фізичним особам на поточні потреби»;

Д-т 2210 «Короткострокові кредити, які надані фізичним осо­бам на будівництво та освоєння землі»;

Д-т 2211 «Короткострокові кредити, які надані фізичним осо­бам на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі»;

К-т 2620 «Поточні рахунки фізичних осіб»;

в) видача короткострокового кредиту іншому банку:

Д-т 1521 «Кредити овернайт, які надані іншим банкам»;

Д-т 1523 «Інші короткострокові кредити, які надані іншим банкам»;

К-т 1200 «Кореспондентський рахунок у Національному банку України».

Одночасно з цими проведеннями робляться такі бухгалтерські проведення на позабалансових рахунках:

Оприбуткування договору поручительства або страхування:

Д-т 9819 «Інші цінності і документи»;

К-т 9910 «Контррахунки для рахунків розділів 96-98».

При оприбуткуванні договору застави можливі два випадки:

1) якщо застава залишається у заставника, тоді банком буде зроблено позабалансовий бухгалтерський запис:

Д-т 9900 «Контррахунки для рахунків розділів 90-95»;

К-т 9500 «Застава, за якої предмет застави залишається у заставника»;

2) у випадку, коли предмет застави передається банку на зберігання, застава оприбутковується на рахунку 9501, і бухгалтер­ський запис має такий вигляд:

Д-т 9900 «Контррахунки для рахунків розділів 90-95»;

К-т 9501 «Застава, за якої предмет застави передається банку».
11.4. Винесення кредиту на прострочену заборгованість та визнання заборгованості за кредитами сумнівною

У разі несплати суб’єктом господарської діяльності у визна­чений в угоді термін суми кредиту, заборгованість виноситься на рахунки простроченої заборгованості за кредитами. При цьому робляться такі бухгалтерські проведення:

а) за кредитом, що наданий іншому комерційному банку:

Д-т 1527 «Прострочена заборгованість за кредитами, які нада­ні іншим банкам»;

К-т 1523 «Інші короткострокові кредити, які надані іншим банкам»;

б) за кредитом, що наданий суб’єктам господарської діяльно­сті за:

- внутрішніми торговельними операціями:

Д-т 2047 «Прострочена заборгованість за кредитами суб’єктом господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями»;

К-т 2040 «Короткострокові кредити суб’єктам господарської діяльності

за внутрішніми торговельними операціями»;

- експортно-імпортними операціями:

Д-т 2057 «Прострочена заборгованість за кредитами суб’єктам господарської

діяльності за експортно-імпортними операціями»;

К-т 2050 «Короткострокові кредити суб'єктам господарської діяльності за експортно-імпортними операціями»;

у поточну діяльність:

Д-т 2067 «Прострочена заборгованість за іншими кредитами в поточну діяльність, які надані суб’єктам господарської діяльності»;

К-т 2062 «Інші короткострокові кредити в поточну діяльність, які надані суб’єктам господарської діяльності»;

- в інвестиційну діяльність:

Д-т 2077 «Прострочена заборгованість за кредитами в інве­стиційну діяльність, які надані суб’єктам господарської діяль­ності»;

К-т 2070 «Короткострокові кредити на будівництво та освоєн­ня землі, які надані суб’єктам господарської діяльності»;

К-т 2071 «Короткострокові кредити на купівлю будівель, спо­руд, обладнання та землі, які надані суб'єктам господарської дія­льності»;

в) за кредитом, що наданий органам загального державного управління:

Д-т 2107 «Прострочена заборгованість за кредитами, які нада­ні центральним органам державного управління»;

К-т 2100 «Короткострокові кредити, які надані центральним органам державного управління»;

г) за кредитом, що наданий місцевим органам державного управління:

Д-т 2117 «Прострочена заборгованість за кредитами, які надані місцевим органам державного управління»;

К-т 2110 «Короткострокові кредити, які надані місцевим орга­нам державного управління»;

д) за кредитом, що наданий фізичним особам:

- на поточні потреби:

Д-т 2207 «Прострочена заборгованість за кредитами, які надані фізичним особам на поточні потреби»;

К-т 2202 «Інші короткострокові кредити, які надані фізичним особам на поточні потреби»;

- в інвестиційну діяльність:

Д-т 2217 «Прострочена заборгованість за кредитами в інвес­тиційну діяльність, які видані фізичним особам»;

К-т 2210 «Короткострокові кредити, які надані фізичним осо­бам на будівництво та освоєння землі»;

К-т 2211 «Короткострокові кредити, які надані фізичним осо­бам на

купівлю будівель, споруд, обладнання та землі».

Віднесення до сумнівної заборгованості кредиту, наданого суб’єктам господарської діяльності, можливе за умови якщо фінан­совий стан клієнта погіршився настільки, що керівництво банку може прийняти рішення відносно визнання його сумнівним дебітором. Таке рішення має бути оформлене протоколом кредитного комітету банку та документами, що підтверджують такий стан. У цьому разі здійснюються такі бухгалтерські записи:

а) за внутрішніми торговельними операціями:

Д-т 2094 «Сумнівна заборгованість за кредитами суб’єктам господарської діяльності за експортно-імпортними операціями»;

К-т 2047 «Прострочена заборгованість за кредитами суб’єктам гос­подарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями»;

б) за експортно-імпортними операціями:

Д-т 2095 «Сумнівна заборгованість за кредитами суб’єктам господарської

діяльності за експортно-імпортними операціями»;

К-т 2057 «Прострочена заборгованість за кредитами суб’єктам господарської діяльності за експортно-імпортними опера­ціями»;

в) у поточну діяльність:

Д-т 2096 «Сумнівна заборгованість за іншими кредитами в поточну діяльність, які надані суб’єктам господарської діяль­ності»;

К-т 2067 «Прострочена заборгованість за іншими кредитами в поточну діяльність, які надані суб’єктам господарської дія­льності»;

г) в інвестиційну діяльність:

Д-т 2097 «Сумнівна заборгованість за кредитами в інвестиційну діяльність, які надані суб’єктам господарської діяльності»;

К-т 2077 «Прострочена заборгованість за кредитами в інвестиційну діяльність, які надані суб’єктам господарської діяльності».
11.5. Облік погашення кредиту та процентів за його користування
Кредит обліковується як балансовий актив від дати перерахування коштів позичальникові до дати закінчення терміну дії кредитного договору. Залежно від дій позичальника на дату погашення кредиту можливими є три варіанти здійснення банківських операцій.

У випадку погашення позичальником заборгованості за кредитом на

підставі його платіжного доручення виконується такий бухгалтерський запис:

Д-т «Поточний рахунок позичальника» (або коррахунок банку);

К-т «Позичковий рахунок».

Погашення заборгованості може здійснюватись як у повній сумі, так і частинами, відповідно до умов кредитного договору.

У разі продовження дії кредитного договору, яке є свідченням продовження відносин із надійним і платоспроможнім позичальником, такий кредит і надалі обліковується за рахунком строкової (короткострокової або довгострокової) заборгованості. Бухгалтерські проведення при цьому не виконуються. Якщо продовження терміну дії договору пов’язане з погіршенням фінансового стану позичальника і банк не має впевненості, що кредит буде погашено в строк, то така заборгованість має обліковуватися за рахунками сумнівної заборгованості. У цьому випадку за датою продовження дії договору виконується бухгалтерське проведення:

Д-т «Сумнівна заборгованість за кредитом»;

К-т «Позичковий рахунок».

Розглянемо більш детальніше погашення наданого кредиту, яке проводиться за такими бухгалтерськими рахунками:

а) іншому комерційному банку;

Д-т 1200 «Кореспондентський рахунок у НБУ»;

К-т 1521 «Кредити овернайт, які надані іншим банкам»;

К-т 1523 «Інші короткострокові кредити, які надані іншим банкам»;

К-т 1527 «Прострочена заборгованість за кредитами, які надані іншим банкам»;

б) суб’єктам господарської діяльності за:

- внутрішніми торговельними операціями:

Д-т 2600 «Поточні рахунки суб’єктів господарської діяльності»;

К-т 2047 «Прострочена заборгованість за кредитами суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговель­ними операціями»;

К-т 2040 «Короткострокові кредити суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями»;

- експортно-імпортними операціями:

Д-т 2600 «Поточні рахунки суб’єктів господарської діяльності»;

К-т 2057 «Прострочена заборгованість за кредитами суб’єктам господарської діяльності за експортно-імпортними операціями»;

К-т 2050 «Короткострокові кредити суб’єктам господарської діяльності за експортно-імпортними операціями»;

- у поточну діяльність:

Д-т 2600 «Поточні рахунки суб’єктів господарської діяльності»;

К-т 2067 «Прострочена заборгованість за іншими кредитами в поточну діяльність, які надані суб’єктам господарської діяль­ності»;

К-т 2061 «Кредити під платіжні картки, які надані суб’єктам господарської діяльності»;

- в інвестиційну діяльність:

Д-т 2600 «Поточні рахунки суб’єктів господарської діяльності»;

К-т 2077 «Прострочена заборгованість за кредитами в інвестиційну діяльність, які надані суб’єктам господарської діяль­ності»;

К-т 2070 «Короткострокові кредити на будівництво та освоєн­ня землі,

які надані суб’єктам господарської діяльності»;

К-т 2071 «Короткострокові кредити на купівлю будівель, спо­руд, обладнання та землі, які надані суб’єктам господарської дія­льності»;

г) фізичним особам:

Д-т 2620 «Поточні рахунки фізичних осіб»;

К-т 2207 «Прострочена заборгованість за кредитами, які нада­ні фізичним особам на поточні потреби»;

К-т 2202 «Інші короткострокові кредити, які надані фізичним особам на поточні потреби»;

К-т 2217 «Прострочена заборгованість за кредитами в інвес­тиційну діяльність, які надані фізичним особам»;

К-т 2210 «Короткострокові кредити, які надані фізичним осо­бам на будівництво та освоєння землі»;

Для банку мета надання кредиту – це перш за все отримання за його користування процентів, тобто доходу. Згідно з Правилами бухгалтерського обліку процентних доходів та витрат під час обліку яких передбачається дотримання двох основних принципів:

принцип нарахування, відповідно до якого статті доходів та витрат враховуються та оцінюються в момент продажу активу або в момент надання

послуг. Усі доходи і витрати установи, що відносяться до звітного періоду, мають відображатися в обліку в цьому самому періоді незалежно від того, коли були отримані чи сплачені кошти;

принцип відповідності, згідно з яким витрати та доходи пов’язані з цими витратами, повинні визнаватися в бухгалтерському обліку в один і той самий період.

Може виникнути така ситуація, коли проценти не були сплачені в установлений строк. У перший же день несплати нарахованих процентів вони відносяться до розряду прострочених і за­раховуються на рахунок прострочених процентів, на якому враховуються 30 днів. Після вказаного терміну сума простроче­них процентів списується і обліковується на позабалансовому ра­хунку до повного погашення.

Для обліку нарахованих процентів використовуються балансові рахунки другого классу.

У разі прострочення оплати нарахованих процентних доходів вони відносяться відповідно на рахунки прострочених доходів (А) 2049, 2059, 2069, 2079, 2109, 2119, 2209, 2219.

Списані з балансу несплачені в строк проценти за кредитами банків та клієнтів обліковуються на позабалансових рахунках відповідно 9600 А «Не сплачені банками доходи», 9601 А «Не сплачені клієнтами доходи».

Нарахування процентів за користування кредитами відбувається наступним чином:

Д-т 2048, 2058, 2068, 2078, 2118, 2208, 2218 (рахунки за нарахованими

доходами за видами кредитів);

К-т 6024, 6025, 6027, 6030, 6031, 6042, 6043 (рахунки за процентними доходами за видами кредитів).

Віднесення нарахованих процентів до розряду прострочених:

Д-т 2049, 2059, 2069, 2079, 2109, 2119, 2209, 2219 (рахунки за простроченими нарахованими відсотками);

К-т 2048, 2058, 2068, 2078, 2108, 2118, 2208, 2218 (рахунки за нарахованими доходами за видами кредитів).

У разі визнання заборгованості за нарахованими відсотками сумнівною (30 днів):

Д-т 6024, 6025, 6027, 6030, 6031, 6042, 6043 (рахунки за процентними доходами за видами кредитів);

К-т 2049, 2059, 2069, 2079, 2109, 2119, 2209, 2219. Одночасно робиться бухгалтерське проведення:

Д-т 9600 (списана за рахунок спеціальних резервів заборгова­ність

за нарахованими доходами, за операціями з банками), 9601 (списана за рахунок спеціальних резервів заборгованість за нарахованими доходами, за операціями з клієнтами);

К-т 9610 (списана у збиток заборгованість за коштами на коррахунках).

Облік номіналу кредиту залежить від методу виплати процентів: за період, на період.

У разі застосування методу «за період», проценти можуть виплачуватися періодично або в кінці терміну, визначеного кредитною угодою, а номінальна сума кредиту і сума, що перераховується на поточний рахунок клієнта (або кореспондентський рахунок банку), збігаються.

При укладанні угоди виконується бухгалтерське проведення за позабалансом на суму, зазначену в кредитній угоді:

Д-т 9129 «Інші зобов’язання з кредитування, які надані клієнтам»;

К-т 9900 «Контррахунок».

При перерахуванні коштів одержувачу кредиту:

Д-т Кредитний рахунок клієнта;

К-т Поточний рахунок клієнта.

і одночасно проводиться зворотний запис за позабалансовим обліком:

Д-т 9900;

К-т 9129.

Обумовлені кредитною угодою комісійні винагороди списуються банком самостійно меморіальним ордером з поточного рахунку позичальника, що відображується проведенням:

Д-т «Поточний рахунок позичальника»;

К-т «Комісійні доходи» (рахунки класу 6).

Питання про утримання банками суми комісійної винагороди відразу із суми кредиту остаточно не вирішено. У бухгалтерському обліку зміст даної операції відображатиметься так:

Д-т «Кредитний рахунок позичальника»;

К-т «Поточний рахунок позичальника»;

К-т «Комісійні доходи».

При застосуванні методу «на період» проценти можуть сплачуватись

повністю або частково в момент видачі кредиту, тобто авансом. Оскільки сума, що перераховується на поточний рахунок позичальника, буде зменшена на суму процентів, сплачених на період, у фінансовому обліку окремо обліковується сума номіналу кредиту та сума процентів, що сплачена авансом. Протягом дії кредитної угоди сума авансових процентів має бути амортизована.
11.6. Облік формування і використання резервів
Банки зобов’язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобов’язані здійснювати щомісяця в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборго­ваності за станом на 1 число місяця, наступного за звітним.

Порядок бухгалтерського обліку формування і використання резервів, списання та повернення раніше списаних безнадійних активів у комерційних банках України регулюється правилами фінансового обліку. Податковий облік регулюється Законом України «Про оподаткування

прибутку підприємств» та змінами до нього.

Списання безнадійних активів у комерційних банках може здійснюватися:

методом створення резервів, який передбачає поступове пе­ренесення на рахунок витрат сумнівних та безнадійних активів;

методом прямого списання, коли актив відноситься на витра­ти у період фактичного виникнення збитків.

Комерційні банки формують резерви на покриття можливих втрат за активами у національній та іноземній валютах, у тому числі розміщені депозити, надані кредити, придбані цінні папери, дебіторську заборгованість та інші активи.

У фінансовому обліку спеціальні резерви створюються за всі­ма видами активів у необхідних сумах.

Кошти спеціального резерву акумулюються на балансовому рахунку 2400 КА «Резерви під нестандартну заборгованість за креди­тами, які надано клієнтам», 2401 КА «Резерви під стандартну забор­гованість за кредитами, які надано клієнтам» та 1590 КА «Резерв під нестандартну заборгованість інших банків», 1591 КА «Резерв під стандартну заборгованість інших банків».

Розраховуючи розмір резерву, до сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та перуками слід відносити заборгованість за балансовими рахунками плану рахунків, на яких обліковуються суми заборгованості за кредитами та відсотками за ними, а також вартість майна, прийнятого в заставу.

Розрахунок резервів за можливими втратами за кредитними операціями комерційних банків здійснюється відповідно до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Заборгованість банків і клієнтів за активними операціями оцінюється за категоріями ризику, визначеними іншими норматив­ними документами. У разі відсутності нормативних документів активи оцінюються за внутрішнім

положенням комерційного банку.

Списання прострочених нарахованих доходів здійснюється відповідно до Правил бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банків.

Формування спеціальних резервів відображається такими записами:

а) відрахування в резерв на покриття можливих втрат:

Д-т 770 «Відрахування в резерви» в кореспонденції з одним із названих рахунків за кредитом;

К-т 149 «Резерви під знецінення боргових цінних паперів, що рефінансуються Національним банком України»;

К-т 159 «Резерв під заборгованість інших банків»;

К-т 189 «Резерв під дебіторську заборгованість за операціями банку»;

К-т 240 «Резерви під заборгованість за кредитами, які надані клієнтам»;

К-т 289 «Резерви під дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами банку»;

К-т 319 «Резерв під знецінення цінних паперів у портфелі бан­ку на продаж»;

К-т 329 «Резерв під знецінення ЦП у портфелі банку на інвестиції»;

К-т 359 «Резерви на можливі втрати за сумнівною дебіторською заборгованістю».

Якщо резерв формується в іноземній валюті, то бухгалтерські проведення здійснюються з урахуванням офіційного курсу на день операції. Комерційний банк формує резерви в іноземній валюті за кожною валютою окремо. Переоцінка резервів в іноземній валюті від зміни курсів відноситься на балансовий рахунок 6204 АП «Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами»;

б) у разі зменшення розрахункового розміру спеціальних резервів порівняно з попередньою звітною датою здійснюються проведення:

Д-т «Відповідний контрактивний рахунок сформованого резерву»;

К-т 770 «Відрахування в резерви»;

в) при списанні безнадійної заборгованості за рахунок резер­вів здійснюються проведення:

Д-т «Відповідний контрактивний рахунок сформованого резерву»;

К-т «Відповідний рахунок сумнівної заборгованості».

Списана безнадійна заборгованість за рахунок спеціальних резервів обліковується за групою позабалансових рахунків 961 А «Списана у збиток заборгованість за активами». При цьому здійснюються проведення:

Д-т 961 «Списана у збиток заборгованість за активами»;

К-т 9910 «Контррахунки для рахунків розділів 96-98»;

г) повернення раніше списаної суми безнадійної заборгованості здійснюється записами:

Д-т коррахунок, рахунок клієнта;

К-т 770 «Відрахування в резерви».

Одночасно здійснюється проведення за кредитом групи позабалансових рахунків 961 «Списана у збиток заборгованість за активами».

Після закінчення строку позовної давності, якщо списаний ак­тив не було повернено, здійснюється аналогічне проведення.

Облік резервів за наданими кредитами має такі особливості:

Формування резерву під нестандартну заборгованість здійснюється проведеннями:

а) за міжбанківськими операціями:

Д-т 7701 «Відрахування в резерв під заборгованість інших банків»;

К-т 1590 «Резерви під нестандартну заборгованість інших банків»;

б) за операціями з клієнтами:

Д-т 7702 «Відрахування в резерв під заборгованість за нада­ними кредитами клієнтам»;

К-т 2400 «Резерви під нестандартну заборгованість за кредитами, які

надані клієнтам».

Формування резерву під кредити, що належать до категорії «стандартні»:

а) за міжбанківськими операціями:

Д-т 7701 «Відрахування в резерви під заборгованість інших банків»;

К-т 1591 «Резерви під стандартну заборгованість інших банків»;

б) за операціями з клієнтами:

Д-т 7702 «Відрахування в резерв під заборгованість за нада­ними кредитами клієнтам»;

К-т 2401 «Резерви під стандартну заборгованість за кредита­ми, які надані клієнтам».

Списання безнадійного кредиту з балансу за рахунок резер­вів здійснюється записами:

а) за міжбанківськими операціями:

Д-т 1590 «Резерви під нестандартну заборгованість інших банків»;

К-т відповідний рахунок сумнівної заборгованості;

б) за операціями з клієнтами:

Д-т 2400 «Резерви під нестандартну заборгованість за креди­тами, які надані клієнтам»;

К-т відповідний рахунок сумнівної заборгованості.

Одночасно здійснюється проведення за дебетом групи позабалансових рахунків 961 «Списана у збиток заборгованість за активами».
11.7. Облік окремих кредитних операцій
Комерційні банки використовують таку форму взаємовідно­син з клієнтом, як відкриття рахунка овердрафт. Цей рахунок допускає тимчасове перевищення суми списання коштів над їх залишком на рахунку, що свідчить про залучення в оборот кре­диту.

Якщо у клієнта не вистачає коштів на поточному рахунку для проведення платежів за розрахунковими документами, нестача покривається за рахунок овердрафту цього клієнта.

За наявності залишку заборгованості за овердрафтом ця заборгованість щодня обліковується за дебетом поточного рахунка. У разі прострочення сплати процентів за овердрафтом відпо­відна сума нарахованих процентів переноситься на рахунок про­строчених нарахованих доходів (для банків – на рахунок 1529 А, для суб’єктів господарської діяльності – на рахунок 2069 А):

Д-т прострочені нараховані доходи;

К-т 1528 «Нараховані доходи за кредитами, які надані іншим банкам», 2008 «Нараховані доходи за овердрафтом» – на суму нарахованих доходів, сплата яких затримана.

Якщо прострочено погашення основної суми боргу за овердрафтом, залишок за рахунком овердрафту переноситься на рахунок простроченої

заборгованості за наданими кредитами.

У разі визнання заборгованості за овердрафтом сумнівною, залишок за рахунком овердрафту переноситься на рахунок сум­нівної заборгованості за наданими кредитами.

В умовах ринкової економіки більшість підприємств володі­ють значною кількістю цінних паперів, які можуть бути викорис­тані для забезпечення банківських кредитів.

Операція зворотного РЕПО обліковується відповідно до опе­рації надання кредиту під заставу цінних паперів на балансовому рахунку 2010 А «Кошти, які надані суб'єктам господарської діяль­ності за операціями РЕПО».

Цінні папери, що придбані за операцією зворотного РЕПО, не визнаються на балансі, а обліковуються як отримана застава за позабалансовими рахунками.

У день отримання цінних паперів вони визнаються на позабалансі як отримана застава за їх ринковою вартістю:

Д-т «Контррахунок позабалансу»;

К-т 9500 П «Застава, за якої предмет застави залишається у заставника»;

на суму ринкової вартості придбаних цінних паперів за операцією зворотного РЕПО.

Кошти за цінні папери у разі перерахування обліковуються як наданий кредит:

Д-т 1522 «Кошти, які надані іншим банкам за операціями РЕПО», 2010 «Кошти, які надані суб’єктам господарської діяльності за операціями РЕПО»;

К-т коррахунок, поточний рахунок клієнта – на суму перерахованих коштів.

У день зворотного продажу цінних паперів їх вартість списується з позабалансу:

Д-т 9500 «Застава, за якої предмет застави залишається у заставника»;

К-т «Контррахунок позабалансу» – на суму вартості цінних паперів, за якою вони обліковувались.

Факторингові операції.

Факторинг – кредитна операція, за якої банк купує у клієнта право на стягнення його дебіторської заборгованості.

Після укладення угоди про факторинг банк визнає за позабалансом загальну суму платіжних документів, що будуть пред’явлені за цією угодою,

тобто суму, яку банк зобов’язаний сплатити своєму клієнтові:

Д-т «Зобов’язання з кредитування, надані»;

К-т «Контррахунок позабалансу» – на загальну суму факторингової угоди.

Якщо загальна сума заздалегідь невідома, за позабалансом визнається

ліміт, до якого банк оплачуватиме платіжні документи клієнта.

Після отримання платіжних документів клієнта банк обліковує їх на позабалансі на рахунку 9800 А «Розрахункові документи за факторинговими операціями» за сумами, вказаними на платіжних документах клієнта:

Д-т 9800 «Розрахункові документи за факторинговими операціями»;

К-т «Контррахунок позабалансу» – за номінальною вартістю платіжних документів.

Купуючи у клієнта права на стягнення його дебіторської заборгованості, банк здійснює проведення:

Д-т 2030 «Рахунки суб’єктів господарської діяльності за факторинговими операціями»;

К-т «Поточний рахунок клієнта» або «Кореспондентський раху­нок банку» – на суму, обумовлену в угоді про факторинг.

Одночасно сплачена клієнту сума відображається відповідним записом за позабалансом як зменшення зобов’язань банку перед клієнтом:

Д-т «Контррахунок позабалансу»;

К-т «Зобов’язання з кредитування, надані на суму, що сплаче­на клієнту».

Як правило, спочатку клієнту виплачується неповна сума його дебіторської заборгованості (аванс), що становить певний відсо­ток від суми, вказаної на платіжних документах. Величина цього відсотка залежить від імовірності погашення боргу, надійності дебітора, права регресу банку до клієнта та інших факторів.

У випадку конвенційного факторингу залишок дебіторської заборгованості

після вирахування свого доходу банк повертає клієнту після отримання суми боргу від дебітора клієнта.

При отриманні боргу від платника за документами при конвенційному факторингу банк здійснює проведення:

Д-т «Кореспондентський рахунок банку, поточний рахунок боржника» – на суму, оплачену боржником;

К-т 2030 «Рахунки суб’єктів господарської діяльності за факторинговими

операціями» – на суму, авансовану клієнту за відповідним платіжним документом;

К-т «Поточний рахунок клієнта, кореспондентський рахунок банку» – на суму залишку дебіторської заборгованості банку за відповідним прийнятим платіжним документом за вирахуванням доходів банку;

К-т 2038 «Нараховані доходи за факторинговими операціями із суб’єктами господарської діяльності» – на суму раніше нарахованих доходів за цією операцією;

К-т – доходи (рахунки 6023, 6110, 6111) – на суму доходів за цією операцією, що не були нараховані.

Одночасно банк здійснює часткове або повне списання з поза-балансу документів за факторинговими операціями, що були оплачені боржником:

Д-т «Контррахунок позабалансу»;

К-т 9800 «Розрахункові документи за факторинговими опера­ціями» – за вартістю платіжних документів, що були погашені боржником.

У разі часткового списання на платіжних документах робиться відповідний запис.

Якщо за угодою дебітор виплачує борг безпосередньо клієн­тові (конфіденційний факторинг), тоді клієнт після отримання платежу здійснює розрахунок з банком:

Д-т поточний рахунок клієнта;

К-т 2030, 2038, 6023, 6110, 6111 – на суму заборгованості клієнта за цією операцією та доходами банку.

Оскільки особливістю факторингової операції є те, що кредит надається одній особі, а фактичним платником за нею є інша осо­ба, слід передбачити відповідний контроль за якістю такого кредиту. Тобто необхідно враховувати фінансовий стан платника, що може не бути клієнтом банку, особливо за відсутності права регресу.

У разі прострочення оплати боргу за факторинговою опера­цією або визнання заборгованості сумнівною її облік, а також облік резервів під неї здійснюється аналогічно до обліку інших кре­дитів.

Якщо угодою про факторинг передбачено право регресу банку до клієнта за непогашеною заборгованістю, після пред’явлення регресних вимог банк здійснює облік відповідної заборгованості за кредитними рахунками або рахунком 2093 А «Сумнівна заборгованість за рахунками суб'єктів господарської діяльності за факторинговими операціями» залежно від фінансового стану одного з боржників: свого клієнта або його дебітора. Якщо із пред’явленням регресних вимог банк втрачає право вимоги до первинного платника за операцією, то облік заборгованості ведеться лише стосовно клієнта, з яким була укладена угода про факторинг. При цьому банк повертає клієнтові непогашені платіжні документи за цією операцією:

Д-т «Контррахунок позабалансу»;

К-т 9800 «Розрахункові документи за факторинговими операціями» – на номінальну суму платіжних документів, за якими пред’явлені регресні вимоги.

Процентні доходи та комісійні доходи, прирівняні до процентних, відображаються за рахунком 6023 П «Процентні доходи за рахунками суб’єктів господарської діяльності за факторинговими операціями». Комісійні доходи від факторингових операцій банк розподіляє між рахунками 6110 П «Комісійні доходи від розрахунково-касового обслуговування клієнтів» та 6111 П «Комісійні до­ходи від кредитного обслуговування клієнтів» відповідно до суті отриманих доходів.

Форфетингові операції обліковуються аналогічно до обліку конвенційного факторингу без права регресу.

Наданий фінансовий лізинг обліковується як наданий довгостроковий кредит. У разі передання основних засобів лізингоодержувачу, їх вартість, яка вказана в угоді лізингу, обліковується на рахунках наданого фінансового лізингу:

Д-т «Наданий фінансовий лізинг»;

К-т «Основні засоби та нематеріальні активи» (якщо об’єкт лізингу обліковується на балансі банку) або «Кореспондентський рахунок», «Поточний рахунок постачальника» (якщо об’єкт лізингу відразу передасться лізингоодер-жувачу без оприбуткування на балансі банку) – на суму вартості об’єкта

лізингу, що вказана в угоді.

Якщо вартість об’єкта лізингу, що вказана у лізинговій угоді, є:

а) більшою за балансову (залишкову) вартість основних засобів, наданих у фінансовий лізинг, то різниця відображається за кредитом рахунка 3600 «Доходи майбутніх періодів»:

Д-т «Наданий фінансовий лізинг» – на суму вартості об’єкта лізингу, що вказана в угоді;

К-т «Основні засоби та нематеріальні активи» (якщо об’єкт лізингу обліковується на балансі банку) – на суму вартості основ­них засобів чи матеріальних активів;

К-т 3600 «Доходи майбутніх періодів» – на суму перевищення вартості об’єкта лізингу в угоді над його балансовою вартістю;

б) меншою за балансову (залишкову) вартість основних засобів, наданих у фінансовий лізинг, то різниця відображається за дебетом рахунка 3500 «Витрати майбутніх періодів»:

Д-т «Наданий фінансовий лізинг» – на суму вартості об’єкта лізингу, що вказана в угоді;

Д-т 3500 «Витрати майбутніх періодів» – на суму перевищення балансової вартості об’єкта лізингу над його вартістю в угоді;

К-т «Основні засоби та нематеріальні активи» – на суму вартості основних засобів чи матеріальних активів.

Надалі ця різниця повинна повністю амортизуватись на збільшення або зменшення доходу протягом строку договору лізингу.
Контрольні запитання за темою 11:
1) Які форми кредиту ви знаєте?

2) Назвіть види кредиту.

3) Назвіть і охарактеризуйте принципи, на яких базується облік кредитних операцій комерційних банків?

4) Які функції виконує кредит?

5) За яких умов позика обліковується як балансовий актив?

6) Поясніть структуру відображення кредитів у Плані рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків.

7) За яких умов здійснюються записи за позабалансовими рахунками

в разі надання кредиту? Наведіть приклад.

8) В якому випадку заборгованість за кредитом обліковується за рахунком простроченої заборгованості? Які бухгалтерські записи при цьому виконуються?

9) В яких випадках заборгованість за нарахованими доходами визнається сумнівною? Як ведеться облік сумнівної заборгованості за нарахованими доходами?

10) В чому полягає особливість процентних доходів за кредитами сплачених авансом?

11) Яким чином обліковується безнадійна заборгованість за нарахованими процентними доходами після списання її з балансу?

12) Поясніть суть фіксованих і плаваючих процентних ставок.
Тема 12. Бухгалтерський облік депозитних операцій установ комерційних банків
12.1. Сутність депозитних операцій комерційних банків,

їх класифікація та загальна характеристика
Депозит (вклад – від латинського depositum – переданий на збереження) – кошти, внесені в комерційний банк клієнтами – фізичними та юридичними особами, які зберігаються на їх рахунках і використовуються

відповідно до режиму рахунку і банківського законодавства.

В Україні порядок залучення комерційними банками коштів юридичних і фізичних осіб на депозитні рахунки регламентується «Правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів», затвердженими Постановою правління НБУ від 30.06.98. № 250.

Згідно з цими правилами депозитна операція – це операція із залучення коштів на вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів.

Суб’єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, а також кредитори – власники коштів.

Об’єктом депозитних операцій є кошти, передані комерційному банку на умовах, визначених довгосторонньою угодою (з виплатою процентів

або на безпроцентній основі).

Депозити за своїм економічним значенням можуть бути як пасивними, так і активними.

Активні депозити – розміщення банківських коштів на вклади в інші банки. Депозитні операції можуть бути активними лише на міжбанківському кредитному ринку.

Пасивні депозити – це кошти, залучені банком.

Класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є:

вид і статус вкладника;

термін вкладу.

За першою ознакою розрізняються вклади юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів.

За строками використання коштів депозити поділяються на:

депозити до запитання;

депозити на визначений строк (строкові);

ощадні вклади.

Депозити до запитання – це кошти на поточних, бюджетних рахунках, кошти підприємств і організацій у розрахунках; кошти на кореспондентських рахунках за розрахунками з іншими банками, кредитні залишки на рахунках іноземних банків – кореспондентів і які використовуються їх власниками для здійснення розрахунків, платежів та на інші потреби. Залишки на цих рахунках постійно змінюються, мають короткостроковий характер. Умови сплати процентів за залишками коштів на цих рахунках визначаються у двосторонніх угодах щодо їх відкриття.

У більшості банків вклади до запитання становлять найбільшу частку в структурі залучених коштів. Це найбільш дешеве джерело банківських ресурсів. Власник рахунку може в будь-який момент вилучити кошти, тому банк повинен мати завжди високоліквідні активи за рахунок зменшення частки менш ліквідних, але таких, що дають високі доходи. Тому на залишок коштів на рахунках до запитання виплачуються низькі відсотки. Для комерційного банку вклади до запитання є трудомісткими і дохід від комісійних зборів за обслуговування рахунків не завжди покриває ці витрати.

Найбільш стабільними під кутом зору прогнозування рівня залишків і визначення термінів повернення коштів є строкові вклади (депозити).

Строкові вклади (депозити) – це гроші, які розміщуються їх власниками у банку для зберігання та зараховуються на відповідні депозитні рахунки на визначений термін із виплатою обумовлених процентів. Комерційний банк зацікавлений у залученні вкладів на визначений термін, тому що вони є стабільні й дають змогу банку використовувати кошти вкладників протягом тривалого часу.

За терміном строкові депозити класифікують:

депозити терміном до 1 місяця;

депозити терміном від 1 до 3 місяців;

депозити терміном від 3 до 6 місяців;

депозити терміном від 6 до 12 місяців;

депозити терміном більше 1 року;

депозитні сертифікати.

Якщо вкладник продовжує зберігати гроші на депозитному рахунку після обумовленого терміну, він може розпоряджатися ним як поточним рахунком.

Вклади коштів юридичних і фізичних осіб на депозитний рахунок банком оформлюються шляхом:

відкриття строкового депозитного рахунку з укладанням договору

банківського вкладу (видачею ощадної книжки);

видачі ощадного (депозитного) сертифікату.

Строкові кошти суб’єктів господарської діяльності обліковуються за рахунками 2-го класу розділу 26 «Кошти клієнтів банку» Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Рахунки цього розділу групуються за двома основними ознаками:

за характером клієнтів банку (суб’єкти господарської діяльності чи фізичні особи);

за терміном депозитів (кошти до запитання і строкові кошти).

Згідно з названими ознаками розділ 26 містить 6 груп рахунків.

260 «Кошти до запитання суб’єктів господарської діяльності»;

261 «Строкові кошти суб’єктів господарської діяльності»;

262 «»Кошти до запитання фізичних осіб»;

263 «Строкові кошти фізичних осіб»;

264 «Кошти виборчих фондів»;

265 «Кошти небанківських фінансових установ».

В аналітичному обліку банки можуть вести окремі особові рахунки за видами вкладів, а також у розрізі вкладників.

Ощадні вклади населення слугують власникам для накопичення грошових заощаджень.
12.2. Правила бухгалтерського обліку депозитних операцій
Бухгалтерський облік депозитних операцій ґрунтується на загальноприйнятих у міжнародній практиці принципах:

безперервності діяльності;

обережності;

поділу звітних періодів;

дати операції;

окремого відображення активів і пасивів;

переваги змісту над формою;

оцінювання активів і пасивів.

Бухгалтерський облік депозитних операцій здійснюється за правилами, викладеними в «Інструкції з бухгалтерського обліку депозитних операцій установ комерційних банків України», що затверджена постановою Правління НБУ від 20.08.99 р. № 418 (зі змінами та доповненнями).

Облік номіналу депозиту.

Депозит враховується на всю суму його номіналу на депозитному рахунку до моменту погашення. Залежно від методу виплати процентів за депозитами – за період або на період (авансом) – змінюється сума, що надходить від депонента.

У будь-якому разі номінальна сума депозиту і сума, що враховується на депозитному рахунку, збігається.

За умовами виплати процентів за період проценти сплачуються періодично або в кінці терміну, визначеного депозитним договором. Згідно з умовами договору при сплаті процентів за період на дату залучення коштів здійснюється така проводка:

Д-т «Поточний рахунок», «Кореспондентський рахунок», «Каса», «Депозитний рахунок».

К-т «Депозити».

Проценти авансом сплачуються одночасно із внесенням коштів на

депозит. Таким чином, номінал депозиту буде більшим, ніж сума, отримана від депонента, на суму сплачених авансом процентів. У разі сплати процентів авансом на дату залучення депозиту здійснюється така проводка:

Д-т «Поточний рахунок», «Кореспондентський рахунок», «Каса», «Депозитний рахунок» – за вирахуванням сплачених авансом процентів;

К-т «Витрати майбутніх періодів» – на суму сплачених авансом процентів;

К-т «Депозити» – на суму номіналу.

Процентні витрати.

Залучення коштів на депозит здійснюється за процентною ставкою, що визначається депозитним договором.

Для розрахунку нарахованих процентів комерційні банки можуть використовувати номінальну або фактичну процентну ставку.

При використання номінальної процентної ставки сума процентів за депозитом розраховується шляхом множення номіналу депозиту на процентну ставку, що вказана в депозитному договорі.

За допомогою фактичної процентної ставки сума процентів визначається за певний період з урахуванням раніше сплачених процентів шляхом застосування номінальної процентної ставки до номіналу депозиту, збільшеного на суму раніше сплачених процентів.

Незалежно від методу накопичення процентів загальна сума нарахованих процентів на дату закінчення терміну дії депозитного договору не змінюється.

Банк може залучати депозити за фіксованою або плаваючою процентною ставкою. У разі залучення депозитів за плаваючою процентною ставкою банк (згідно з умовами договору) може застосовувати середньозважену або процентну ставку, що діяла на дату нарахування. Нарахування процентів за середньозваженою процентною ставкою здійснюється з урахуванням процентних ставок, що діяли протягом терміну

депозитного договору.

Облік процентів за депозитами здійснюється за принципами нарахування і відповідності. Для обліку нарахованих процентів використовуються відповідні рахунки «Нарахованих витрат», на яких накопичуються нараховані проценти до настання строку їх сплати.

Нарахування процентів за депозитами відображається проводкою:

Д-т «Процентні витрати»;

К-т «Нараховані витрати».

Якщо дати нарахування і сплати процентів збігаються, то банк, згідно з умовами договору та з урахуванням внутрішньої облікової політики може безпосередньо відносити відповідну суму процентів на рахунки витрат у кореспонденції з поточним рахунком вкладника. При цьому здійснюється така бухгалтерська проводка:

Д-т «Процентні витрати»;

К-т «Поточний рахунок клієнта».

Сплачені авансом проценти не рідше одного разу на місяць протягом терміну депозиту амортизуються з віднесенням відповідної суми на процентні витрати. При цьому здійснюється така бухгалтерська проводка:

Д-т «Процентні витрати»;

К-т «Витрати майбутніх періодів».

Якщо після закінчення дії депозитного договору депонент не отримує проценти, то згідно з умовами договору несплачені нараховані проценти приєднуються до депозиту або враховуються за рахунками нарахованих витрат.

Проценти за депозитом можуть сплачуватися:

в момент погашення депозиту;

періодично;

авансом.

Якщо проценти сплачуються на дату погашення депозиту, то банк здійснює такі проводки:

Д-т «Нараховані витрати» – на суму процентів;

Д-т «Депозит» – на суму номіналу депозиту;

К-т «Поточний рахунок», «Кореспондентський рахунок», «Каса», «Депозитний рахунок».

У разі сплати процентів періодично після дати нарахування, банк здійснює таку проводку:

Д-т «Нараховані витрати»;

К-т «Поточний рахунок», «Кореспондентський рахунок», «Каса», «Депозитний рахунок» – на суму процентів.

Якщо банк при внесенні коштів на депозит сплачує проценти авансом, то сума раніше сплачених процентів амортизується щомісячно. У разі капіталізації процентів сума нарахованих процентів періодично приєднується до депозиту і відображається такою проводкою:

Д-т «Нараховані витрати»;

К-т «Депозити».

Погашення депозиту.

При погашенні депозиту у визначений договором строк здійснюється така бухгалтерська проводка:

Д-т «Депозити» – на суму номіналу й у разі капіталізації з урахуванням суми процентів;

К-т «Поточний рахунок», «Кореспондентський рахунок», «Каса», «Депозитний рахунок».

На дату погашення депозиту необхідно здійснити нарахування процентів за період з останньої дати нарахування до дати погашення. У строковому депозитному договорі рекомендується передбачити порядок суми перерахування депозиту та процентів за ним після закінчення встановленого терміну депозиту. Для юридичної особи вказується номер поточного рахунку; для фізичної – номер рахунку вкладу, який, у разі його відсутності, відкривається за згодою клієнта відповідно до умов депозитного договору.

Якщо умовами договору не передбачено порядку перерахування суми

депозиту після закінчення встановленого терміну, то не отримана своєчасно депонентом сума депозиту, обліковується за тим самим рахунком, що й раніше.

За вимог депонента банк повертає депозит до закінчення дії депозитного договору. У такому разі банк може застосовувати знижену процентну ставку, якщо це передбачено умовою депозитного договору. При поверненні депоненту суми депозиту банк здійснює перерахування процентів за період із дати залучення до дати довгострокового повернення депозиту і сплачує депоненту проценти за зниженою ставкою.

Різницю між нарахованими раніше процентами та процентами, що підлягають сплаті за зниженою ставкою, банк відносить на зменшення своїх процентних витрат.

При цьому, якщо протягом дії депозитного договору проценти депоненту не сплачувалися, виконуються такі бухгалтерські проводки:

Д-т «Нараховані витрати» – на суму нарахованих процентів за депозитом;

К-т «Поточний рахунок», «Кореспондентський рахунок», «Каса», «Депозитний рахунок» – на суму процентів за депозитом за зниженою ставкою;

К-т «Процентні витрати» – на різницю між нарахованими та сплаченими процентами за зниженою ставкою.

Якщо проценти сплачуються депоненту періодично протягом дії депозитного договору, то різниця між раніше сплаченими та перерахованими за зниженою ставкою процентами повертається банку відповідно до умов договору, тобто сплачується депонентом або утримується банком із суми депозиту.
12.3. Облік строкових коштів суб’єктів господарської діяльності
Строкові кошти суб’єктів господарської діяльності обліковуються за рахунками 261-ї групи. Ця група містить такі балансові рахунки, що слугують для обліку номіналу депозиту.

2610 «Короткострокові депозити суб’єктів господарської діяльності»

2611 «Кошти, отримані від суб’єктів господарської діяльності за операціями репо»

2615 «Довгострокові депозити суб’єктів господарської діяльності»

За характером усі рахунки 261-ї групи є пасивними.

Установи банків відкривають вкладні (депозитні) рахунки підприємствам та їхнім відокремленим підрозділам відповідно до вимог Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. за № 492.

Працівник депозитного відділу комерційного банку заводить депозитну справу для кожного клієнта банку, якому відкрито депозитний рахунок. Маючи намір розмістити тимчасово вільні кошти на строкові депозити, керівник підприємства подає до депозитного відділу лист-клопотання на ім’я голови правління банку з проханням прийняти на депозитний рахунок гроші на певний термін.

Якщо досягнуто згоди щодо термінів та відсотків на вкладені кошти, укладається депозитний договір у двох примірниках. Депозитний договір засвідчує право банку управляти залученими від юридичних і фізичних осіб коштами і право отримати у чітко визначений строк суму депозитного вкладу та процентів за користування ним.

Основними реквізитами та умовами депозитного договору є:

назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад);

назва та адреса власника коштів;

дата внесення депозиту;

величина депозиту;

дата вимоги вкладником своїх коштів;

процентна ставка за користування депозитом;

сума процентів, яку належить виплатити;

форма зарахування коштів на депозитний рахунок;

форма повернення депозиту (вкладу) і процентів (для юридичної особи – номер поточного рахунку);

зобов’язання банку повернути суму, внесену на депозит;

підписи голови та головного бухгалтера банку, вкладників.

Якщо підприємство не має в банку поточного рахунка, то банк відкриває депозитний рахунок такому клієнтові на підставі депозитного договору за умови подання ним таких документів:

копії свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади, іншому органі уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідченої нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

копії належним чином зареєстрованого статуту, засвідченої нотаріально чи органом, який здійснив реєстрацію;

копії документа, що підтверджує взяття підприємства або його відокремленого підрозділу на облік відповідним органом державної податкової служби, засвідченої тим органом, який видав документ, нотаріально або уповноваженим працівником банку;

копії документа про повідомлення органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань щодо намірів платника страхових внесків відкрити відповідні рахунки (подається якщо підприємство або його відокремлений підрозділ використовують найману працю);

копії довідки про внесення підприємства або його відокремленого підрозділу до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідченої нотаріально, органом, який видав довідку, або уповноваженим працівником банку;

картку зі зразками підписів і відбитком печатки, засвідченої нотаріально або вищою організацією (вимагається, якщо в депозитному договорі передбачено перерахування коштів після закінчення строку їх зберігання з використанням платіжного доручення).

Документи на відкриття депозитних рахунків підприємств особисто

подають до банку особи, які мають право першого та другого підписів. Ці особи мають пред’явити уповноваженому працівнику банку:

паспорт або документ, що його замінює;

документ, виданий органом державної податкової служби, що свідчить про присвоєння фізичній особі ідентифікаційного номера платника податків;

документи, що підтверджують їхні повноваження.

Уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію осіб, які відкривають поточний рахунок, і робить у присутності цих осіб копії сторінок паспорта або документа, що його замінює, які містять прізвище, дату народження, серію та номер паспорта, або документа, що його замінює, дату видання та найменування органу, що видав документ, інформацію про місце проживання або тимчасового перебування фізичної особи, а також копію документа, виданого органом державної податкової служби, що свідчить про присвоєння фізичній особі ідентифікаційного номера платника податків. Ці копії засвідчуються підписами уповноваженого працівника банку, який здійснює ідентифікацію клієнта, та особи, що відкриває рахунок, як такі, що відповідають оригіналові, та зберігаються у справі з юридичного оформлення рахунка.

Якщо депозитний рахунок відкривається підприємству або відокремленому підрозділові, який уже має в цьому банку поточний рахунок (тобто коли банком уже здійснено ідентифікацію клієнта і сформовано справу з юридичного оформлення рахунка), то весь названий вище перелік документів не вимагається. У такому разі депозитний рахунок відкривається на підставі депозитного договору за умови надання підприємством або відокремленим підрозділом, який використовує найману працю, копії документа про повідомлення органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України щодо намірів підприємства або відокремленого підрозділу – платника страхових внесків відкрити рахунок.

Кошти на вкладні (депозитні) рахунки підприємств та їх відокремлених

підрозділів перераховуються платіжними дорученнями з поточного рахунку і після закінчення терміну їх зберігання повертаються на поточний рахунок.

При відкритті депозитного рахунка виконується така бухгалтерська проводка:

Д-т «Поточний рахунок» або «Кореспондентський рахунок»;

К-т «Депозитний рахунок».

Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з вкладного (депозитного) рахунка підприємства забороняється. Нарахування процентів починається з дня надходження суми депозиту на депозитний рахунок. Облік нарахованих процентів за коштами суб’єктів господарської діяльності здійснюється на рахунку 2618 П «Нараховані витрати за строковими коштами суб’єктів господарської діяльності».

Нараховані проценти за депозитами суб’єктів господарської діяльності відповідно до умов депозитного договору можуть перераховуватися на поточний рахунок даної юридичної особи або зараховуватися на поповнення депозиту. Термін дії депозитного договору може бути пролонгований без укладання нового договору, а для додаткового внеску на діючий депозитний рахунок використовується додаток до договору. Дохід за депозитним вкладом виплачується вкладникові за рахунок витрат банку і відноситься на балансовий рахунок 7021 (А) «Процентні витрати за строковими коштами, які отримані від суб’єктів господарської діяльності».

Відсотки нараховуються за календарне число днів або за методом «30/360», за допомогою номінальної процентної ставки (метод рівних частин) чи фактичної процентної ставки (актуарний метод), що дає змогу розподілити витрати, виходячи з поточної вартості депозиту в окремі періоди.

У разі використання номінальної ставки витрати банку на погашення процентів за депозитним вкладом визначатимуться за формулою:

.

Нарахування процентів відображається в балансі комерційного банку в тому періоді, за який вони нараховані. Нараховані проценти перераховують на поточний рахунок клієнта на підставі меморіального ордера.

На отриманий дохід у вигляді процентів за депозит нараховується податок на прибуток – 25%.

Щомісячно в депозитну справу кожного клієнта додається виписка із депозитного рахунку. Термін дії депозитного рахунку може бути пролонгований без укладання нового договору.

Для цього необхідно подати:

лист-клопотання про продовження договору;

додаткову угоду до депозитного договору.
12.4. Облік строкових вкладів фізичних осіб до КБ
Для зберігання та обліку коштів, внесених на визначений у договорі строк, фізичній особі відкриваються вкладні (депозитні) рахунки.

Вкладні рахунки відкриваються на підставі договору про відкриття вкладного депозитного рахунку з видачею вкладнику вкладного документа. Таким документом може бути ощадна книжка (іменна чи на пред’явника), договір або ощадний сертифікат (залежно від вкладу).

В депозитному договорі зазначається: назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад), власник коштів, дата внесення депозиту, величина депозиту, термін зберігання та порядок повернення коштів після закінчення терміну (виплата готівкою, перерахування на поточний рахунок вкладника та ін.), процентна ставка, умови перегляду її величини, відповідальність сторін, зобов’язання банку повернути суму, внесену на депозит, інші умови за погодженням сторін, підписи сторін.

Кошти на вкладні рахунки фізичних осіб можуть бути внесені готівкою, перераховані з власного вкладного рахунку в інші банки чи з поточного рахунку

в національній та іноземній валюті.

Оформлення депозитних операцій фізичних осіб у комерційному банку здійснюється в такому порядку:

1. Між банком та клієнтом укладається договір про розміщення тимчасово вільних коштів громадян на депозити. Депозитний договір оформлюється у двох примірниках. Співробітник банку реєструє договір у книзі реєстрації, фіксує дату, номер договору і номер депозитного рахунку. Договір підписується обома сторонами і скріплюється печаткою.

2. Вкладник вносить гроші на депозит на підставі прибуткового ордера або об’яви на внесення готівки.

3. Відповідальний працівник заповнює вкладну книжку, особовий рахунок, до оформлює «Прибутковий ордер» (об’яву на внесення готівки), записує операцію в Касовий журнал за прибутком.

4. Вкладник отримує один примірник договору, вкладну (ощадну) книжку.

Додаткові внески можуть здійснюватися будь-якою особою як з пред’явленням вкладної книжки, так і без неї на підставі прибуткового ордера.

Видача вкладу здійснюється на підставі вкладної книжки та видаткового касового ордера.

Величину депозитного процента встановлює комерційний банк самостійно, керуючись: величиною облікової ставки НБУ, станом грошового ринку, власною депозитною політикою, обсягом вкладу та терміном, на який вносяться грошові кошти.

Нарахування процентів за договором здійснюється щомісячно, незалежно від періодичності розрахунків, передбачених у договорі з клієнтом. При цьому банки використовують схеми нарахування простих і складних процентів.

Найбільш поширеним і традиційним є нарахування простих процентів. Базою нарахування відповідної процентної ставки за кожний встановлений період буде одна і та сама основна сума строкового вкладу. Тобто нарахування простих процентів здійснюється на сальдо за рахунком за фактичний термін

зберігання коштів з урахуванням змін процентної ставки згідно з договором.

Нарахування складних процентів («процентів на проценти») здійснюється на сальдо за рахунком і нараховані раніше проценти.

Використання складних процентів є більш вигідним для вкладників банку (за умови, що термін вкладу перевищує один рік), оскільки забезпечує їм більший дохід.

Періодичність виплати процентів за вкладами залежить від умов конкретного договору. При виплаті процентів працівник банку повинен роздрукувати необхідні видаткові ордери (меморіальний ордер) на суму процентів, які необхідно виплатити.
Контрольні запитання за темою 12:
1) Розкрийте сутність поняття «депозит».

2) Дайте визначення депозитних операцій комерційного банку.

3) Охарактеризуйте принципи організації депозитних операцій.

4) Чим відрізняється депозит до запитання від строкового депозиту?

5) Як класифікуються депозити залежно від виду і статуту вкладника? Як класифікуються депозити залежно від терміну вкладу?

6) Опишіть механізм нарахування відсотків за депозитами.

7) Розкрийте методику нарахування відсотків за користування депозитними коштами та обліку процентних витрат за депозитними операціями.

8) Назвіть документи, що їх подають юридичні особи для відкриття депозитного рахунку.

9) Як здійснюється облік погашення депозиту?

10) Розкрийте сутність поняття «вклади населення». Наведіть їх класифікацію.

11) Чи можуть проводитися за депозитним рахунком юридичної особи розрахункові операції та видання коштів населенню?

12) Охарактеризуйте вклад «до запитання» в комерційному банку для фізичних осіб та порядок його відкриття.
Тема 13. Облік операцій банку в іноземній валюті
13.1. Сутність і класифікація валютних операцій

комерційних банків
Валютними операціями є господарські операції, вартість яких визначається в іноземній валюті, або ті, що потребують розрахунків в іноземній валюті.

Для правильного відображення у бухгалтерському обліку операцій з іноземною валютою слід усвідомити такі терміни та поняття:

валютні цінності – валюта України, іноземна валюта, платіжні документи, що виражені в іноземній валюті;

валюта України (гривня) – грошові знаки у формі банкнот, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які пе­ребувають в обігу;

іноземна валюта – іноземні грошові знаки у формі банкнот, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу;

платіжні документи, що виражені в іноземній валюті, – іменні чеки, виражені в іноземній валюті (далі – іменні чеки), до­рожні чеки, виражені в іноземній валюті (далі – дорожні чеки).

Розпочати діяльність на валютному ринку банк має право за наявності ліцензій або письмового дозволу, що надається Націо­нальним банком України. Будь-який банк, котрий офіційно зареєстрований на території України, має банківську ліцензію й отримав письмовий дозвіл НБУ на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів, називається уповноваженим банком.

Найпоширенішими валютними операціями, що виконуються банками, є:

1. Неторговельні операції:

з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти фізичними особами;

купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти фізичними особами;

приймання готівки на інкасо;

видача дозволу на вивіз валюти;

конвертація валюти за дорученням клієнта;

операції з чеками та платіжними картками;

операції за переказами в іноземній валюті.

2. Операції з торгівлі іноземною валютою на Міжбанківському валютному ринку України (МВРУ):

укладання угод з метою хеджування ризиків;

укладання угод з метою отримання спекулятивного при­бутку;

укладання угод з метою виконання доручень клієнтів;

укладання угод для виконання власних зобов’язань банку;

укладання угод купівлі однієї іноземної валюти за іншу.

3. Операції в іноземній валюті, що виконуються за доручен­ням клієнтів банку:

відкриття та обслуговування поточних і вкладних (депозитних) рахунків суб’єктів підприємницької діяльності в іноземній валюті;

відкриття та обслуговування поточних і вкладних (депозитних) рахунків фізичних осіб в іноземній валюті;

надання кредитів в іноземній валюті.

В Україні проведення валютних операцій регулю­ється Декретом Кабінету Міністрів «Про валютне регулювання і валютний контроль». У ньому визначено принципи здійснення юридичними і фізичними особами валютних операцій.

Учасники (суб’єкти) валютних операцій за цим Декретом розподіляються на дві категорії – резидентів і нерезидентів.

Об’єктами валютних операцій є валютні цінності, до яких відносять:

іноземну валюту, цінні папери в іноземній валюті (чеки, векселі, облігації);

інші боргові зобов’язання, виражені в іноземній валюті;

дорогоцінні метали – золото, срібло, платина, природні дорогоцінні каміння.

Операції з валютними цінностями поділяються на два види:

1) поточні валютні операції;

2. 
   операції, пов’язані з рухом капіталу.
   

До поточних валютних операцій відносяться:

розрахунки за товари, роботи і послуги;

за експорт та імпорт;

перекази;

погашення (сплата) короткострокових кредитів тощо.

До капітальних валютних операцій відносяться:

прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємств;

портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;

довгострокове кредитування тощо.

Операції в іноземній валюті, розрахунки за якими проводяться в короткий термін, що не перевищує двох робочих днів, називають операціями спот.

Операції в іноземній валюті, розрахунки за якими здійснюються після двох робочих днів від дати укладання відповідного контракту до дати, зазначеної в контракті, називають форвардними операціями.
13.2. Загальні вимоги до обліку операцій в

іноземній валюті
У міжнародній практиці досі не існує єдиної універсальної схеми обліку валютних операцій і зарубіжні країни у своїх національних системах бухгалтерського обліку використовують різні методи відображення у фінансовій звітності операцій з іноземною валютою.

Найпоширеніші з них такі:

метод обліку за курсом на дату закриття (closing rate method), відповідно до якого всі операції з іноземною валютою відобра­жаються в обліку за курсом на дату балансу;

метод оборотно-необоротної оцінки (Current/Non-current method), відповідно до якого поточні активи та пасиви переоцінюються за курсом на дату балансу, а довгострокові – відображаються за іс­торичною вартістю;

монетарно-немонетарний метод (Monetarn/Non-monetary method) –

розподіл статей балансу на монетарні та немонетарні за гро­шовою ознакою;

темпоральний метод (Temporal method) полягає в оцінці активів та пасивів за поточними (або майбутніми) цінами за курсом на дату звітності, а статті, що виражені за історичною вартістю, – відповідно за курсом на дату відображення в обліку.

В Україні діє Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», який визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в грошовій одиниці України. Норми Положення (стандарту) 21 за­стосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридич­ними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ). Положення (стандарт) 21 не поширюється на:

операції хеджування статей з іноземної валюти;

відображення (перерахунок) показників статей фінансової звітності, наведених у валюті звітності, в іноземній валюті.

В основу бухгалтерського обліку валютних операцій в Україні покладено монетарно-немонетарний метод.

Передусім це стосується застосування принципу мультивалютності, який полягає у відображенні операцій в іноземній валюті за тими самими рахунками, що й операції у гривні. Цей принцип реалізується за допомогою додаткової бази валютних параметрів, які на рівні синтетичних рахунків забезпечують інформацією у розрізі видів банківської діяльності (операцій). На рівні аналітичних рахунків формується деталізована інформація, яка є предметом статистичної звітності.

Балансова вартість іноземної валюти визначається як вартість іноземної валюти в грошовій одиниці України, за якою вона відображена в балансі (гривневий еквівалент за офіційним валютним курсом).

Усі статті балансу, за якими відображаються операції в іноземній валюті та валютні цінності, поділяються на монетарні та немонетарні.

Монетарні статті – статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов’язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

Немонетарні статті – статті інші, ніж монетарні статті балансу.

Операції з іноземною валютою за балансовими рахунками відображаються за такими курсами:

а) за офіційним валютним курсом на дату валютування відображається

іноземна валюта в подвійній оцінці – за номіналом та в гривневому еквіваленті (доходи та витрати, що нараховані, отримані або сплачені в іноземній валют; усі зарахування та списання з кореспондентського рахунка, у тому числі внесок в іноземній валюті до статутного капіталу, куплена-продана іноземна валюта тощо);

б) за ринковим курсом гривні в разі купівлі-продажу іноземної валюти за гривні;

в) за офіційним валютним курсом гривні на дату нарахування, отримання і сплати доходів та витрат в іноземній валюті. У разі здійснення виправних проведень за рахунками доходів і витрат сума в гривнях за проведенням «сторно» має дорівнювати сумі в гривнях за помилковим проведенням;

г) за офіційним валютним курсом на дату укладення установ­чого договору в разі внеску в іноземній валюті до статутного ка­піталу гривні відображаються за рахунком 3630 П «Внески за незареєстрованим статутним капіталом».

Різниця, що виникає при оцінці внеску за офіційним валютним курсом на дату внесення коштів в іноземній валюті та оцінці внеску за офіційним валютним курсом на дату укладення установ­чого договору у процесі формування статутного капіталу з участю іноземних інвесторів (а в разі збільшення статутного капіталу банку – на дату прийняття рішення про збільшення статутного капіталу), відображається за рахунком 6204 АП «Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами».

ґ) за офіційним валютним курсом на дату сплати авансу (попередньої

оплати) гривні відображаються в разі придбання за іноземну валюту немонетарних активів (запасів, основних засобів, нематеріальних активів тощо) та отримання робіт і послуг.

Дебіторська заборгованість з придбання основних засобів є монетарною статтею і відображається за офіційним валютним курсом на дату сплати авансу. Оприбуткування основних засобів здійснюється за курсом на день здійснення розрахунків.

Головною особливістю сучасного обліку валютних операцій банків, як уже згадувалося вище, є принцип мультивалютності. Зв’язок між операціями в іноземній валюті та національній забез­печується використанням технічних рахунків:

3800 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів»;

3801 «Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів».

Технічний рахунок – рахунок, який не несе економічного навантаження і використовується для технічного здійснення операції. Формування фінансової звітності здійснюється без урахування залишків за технічними

рахунками 3800 АП та 3801 АП.

У кореспонденції з технічними рахунками відображаються операції банку, що впливають на розмір валютної позиції банку.

Рахунок 3801 АП «Еквівалент позиції банку щодо іноземної валю­ти та банківських металів» є контррахунком рахунка 3800 АП «По­зиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів» для обліку гривневого еквівалента позиції щодо іноземної валюти та банківських металів.

Наприкінці кожного операційного дня суми в гривневому еквіваленті на технічних рахунках 3800 та 3801 мають бути однаковими.

Різниця між сумами залишків у відповідній іноземній валюті за аналітичними рахунками 3800 (за офіційним курсом) та 3801 (за курсами договорів) того самого коду іноземної валюти відображається за балансовим рахунком 6204 АП «Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами». Курсова різниця від переоцінки грошових коштів та інших монетарних статей в іноземній валюті теж зараховується на цій рахунок (перерахунок гривневого еквівалента залишків іноземної валюти усіх монетарних статей в іноземній валюті здійснюється під час кожної зміни офіційного валютного курсу).

Серед валютних операцій, безумовно, є ті, які відображаються на позабалансових рахунках.

До них належать:

вимоги та зобов’язання банку, які можуть виникнути в май­бутні періоди та за якими банк зазнає ризику;

документи й цінності.

Усі угоди, за якими в банку виникають вимоги або зобов'язання, відображаються у балансі за датою операції. Залежно від потреб банку в аналітичній інформації, можливостей програмного забезпечення банк самостійно визначає порядок ведення аналітичного обліку за технічними рахунками та технічні аспекти переоцінка рахунків в іноземній валюті.

У фінансовій звітності немонетарні статті, зарахування яких до балансу

пов’язане з операціями в іноземній валюті, відображаються в гривнях за валютним курсом на дату здійснення операції.

Дебіторська заборгованість за авансами з придбання основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей тощо та кредиторська заборгованість з продажу основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей тощо відображаються у фінансовій звітності за офіційним валютним курсом на дату розрахунку.

Кредиторська заборгованість з придбання за іноземну валюту основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей і дебіторська заборгованість з продажу за іноземну ва­люту основних засобів, нематеріальних активів, товарно-мате­ріальних цінностей є монетарними (грошовими) статтями балансу, тобто підлягають сплаті та одержанню у визначеній в іноземній валюті сумі і тому переоцінюються під час кожної зміни офіційного валютного курсу.

Довгострокові вкладення в іноземній валюті в асоційовані та дочірні

іноземні підприємства, які обліковуються за вартістю їх придбання (історичною вартістю) на рахунках груп 410 «Вкладення в асоційовані компанії» та 420 «Вкладення в дочірні ком­панії», відображаються за офіційним валютним курсом на дату здійснення операції так само, як і інші немонетарні статті, що ві­дображаються за їх історичною вартістю.

Довгострокові інвестиції в іноземні підприємства, у яких банк не бере істотної участі, що обліковуються на рахунках групи 320 «Акції та інші вкладення з нефіксованим прибутком у портфелі банку на інвестиції», відображаються за офіційним валютним ку­рсом на дату визначення їх справедливої (ринкової) вартості.

Цінні папери в іноземній валюті, що придбані з метою прода­жу, обліковуються в тій, валюті, у якій виражено їх вартість, на рахунках групи 310 «Акції та інші вкладення з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж» та переоцінюються в порядку, визначеному для монетарних статей в іноземній валюті.
13.3. Облік обмінних операцій з іноземною валютою
До обмінних операцій з іноземною валютою належать операції, коли одна валюта обмінюється на іншу. До таких операцій належать купівля-продаж іноземної валюти та конвертація, які можуть здійснюватись як у готівковій, так і безготівковій формі.

Для операцій купівлі-продажу іноземної валюти слід брати до уваги:

1) дату валютування:

за операціями купівлі-продажу іноземної валюти (банківських металів) – це обумовлена договором дата, згідно з якою банк отримує право власності на куплену іноземну валюту (банківські метали) і виконує своє зобов’язання щодо передавання контрагенту проданої валюти (банківських металів);

за операціями купівлі-продажу основних засобів, нематеріальних активів тощо – це дата здійснення оплати куплених активів і одержання плати за продані активи;

2) дату операції – дата укладення договору про обмінну операцію, згідно з якою банк бере на себе такі зобов’язання:

купити актив; і на цю дату в нього виникає право отримати від контрагента куплений актив і зобов’язання його оплатити;

продати актив; і на цю дату в нього виникає зобов’язання передати контрагенту проданий актив і право одержати передбачену договором оплату. Операції за цією датою відображаються у бухгалтерському обліку за позабалансовими рахунками;

3) дата розрахунку – це дата фактичного проведення розрахунку, у результаті якого банк одержує або сплачує кошти.

Проведення за балансовими рахунками здійснюються на дату валютування; дата розрахунку та дата валютування можуть збігатися. Різниця між датою розрахунку та датою валютування виникає під час передоплати або відстрочення платежу. Якщо дата розрахунку та да­та валютування не збігаються, то використовуються такі рахунки:

2800 А «Дебіторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів для клієнтів»;

2900 П «Кредиторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів для клієнтів»;

3540 А «Дебіторська заборгованість з придбання та продажу іноземної валюти та банківських металів за рахунок банку»;

3640 П «Кредиторська заборгованість з придбання іноземної валюти та банківських металів за рахунок банку».

Нереалізований результат від операцій з іноземною валютою – це:

позитивний (від’ємний) результат переоцінки активів і зобов’язань банку в іноземній валюті та банківських металах у зв'язку зі зміною офіційного валютного курсу, унаслідок якого змінюється вартість цих активів і зобов'язань у національній валюті, а їх вартість в іноземній валюті (банківських металах) за­лишається без змін, тобто не відбувається руху коштів в іноземній валюті (банківських металах);

позитивна (від’ємна) різниця між балансовою вартістю придбаної (проданої) іноземної валюти (банківських металів) та вартістю придбання

(продажу), якщо курс купівлі (продажу) не збігається з поточним офіційним

валютним курсом.

Обмінні операції – операції, які передбачають обмін однієї валюти на іншу.

Операції купівлі-продажу валюти на умовах спот – це операції з купівлі-продажу однієї валюти за іншу за обумовленим курсом. Поставка валюти за спотовим договором відбувається на другий робочий день з дня укладення договору.

Реалізований результат від операції з іноземною валютою – це фактично одержані доходи або понесені витрати за операціями купівлі-продажу іноземної валюти (банківських металів).

Оскільки метою здійснення операцій торгівлі іноземною ва­лютою (крім тих фінансових інструментів, що використовуються з метою хеджування) є отримання прибутку як різниці між варті­стю придбання іноземної валюти й вартістю її продажу. Такий прибуток становить реалізований фінансовий результат та розра­ховується за одним із методів:

а) перший прийшов, перший пішов (FIFO), Для визначення доходів банку від купівлі-продажу іноземної валюти сума реалізованої іноземної валюти множиться на різницю між курсом продажу та курсами, за якими були придбані перші суми іноземних валют;

б) метод середньозваженої. Для визначення доходів банку від купівлі-продажу іноземної валюти сума реалізованої валюти множиться на різницю між курсом продажу та середньозваженим курсом, за яким вона була придбана;

Вибір методу розрахунку реалізованого фінансового результату доцільно обирати залежно від обсягів операцій банку, тенденцій на валютному ринку, попиту на іноземну валюту у певний період, та найголовніше – залежно від коливань курсу іноземної валюти. Так, ураховуючи повільне зростання курсу іноземної ва­люти або у періоди його стабільності у банківській практиці найбільшого поширення набув метод середньозваженої.
13.4. Особливості роботи з готівковою іноземною валютою та платіжними документами в іноземній валюті
Згідно з чинним вітчизняним законодавством, національна валюта є єдиним засобом платежу на території України.

Разом з тим нерезидентам і резидентам України дозволено проводити деякі розрахунки в іноземній валюті без одержання індивідуальних ліцензій від Національ­ного банку України, а саме:

купівлю паливно-мастильних матеріалів, продуктів харчування, надання послуг на території міжнародних портів, аеропортів, вокзалів України з обслуговування іноземних транспортних засобів (розрахунки здійснюються згідно з контрактом, укладеним із відповідними юридичними особами);

оплату страхових платежів, готельних послуг;

купівлю на території міжнародних портів і вокзалів квитків та путівок на міжнародні пасажир­ські та туристичні рейси;

оплату дорожніх зборів;

оплату послуг туристичних і страхових орга­нізацій за договорами, дія яких поширюється на іноземну територію, відповідно до посередницьких угод із зарубіжними партнерами та нерезидентами-посередниками.

У зв’язку з тим, що в Україні ще діють валютні обме­ження на ввезення і вивезення іноземної валюти, уста­новлено порядок переміщення національної та іноземної валют через митний кордон громадянами – резидентами і нерезидентами. Переміщення валюти регламентується нормативним документом – «Порядок переміщення іноземної валюти через митний кордон України».

Однак більшу частину витрат і готівкових платежів фізичні та юридичні особи здійснюють у національній валюті, і якщо вони отримують від своїх партнерів платежі в іноземній валюті, то в них виникає потреба обмінювати її на національну, тобто валютний ринок тут виконує функцію роздрібної торгівлі іноземною валютою. Операції з обміну валюти фізичні особи – резиденти і нерезиденти здійснюють в Україні через валютні каси уповноважених банків, обмінні пункти уповноважених банків та обмінні пункти, відкриті юридичними особами-резидентами, що уклали з уповноваженими банками агентські угоди.

Пункт обміну іноземних валют уповноваженого банку є структурним підрозділом його касового відділу. Уповноважені банки реєструють у територіальних управліннях Національного банку України власні пункти обміну іноземних валют, подавши при цьому необхідні до­кументи і за умови їх забезпеченості засобами для визна­чення справжності валют, відповідності технічним вимогам, наявності сертифікованої комп'ютерної системи для автоматизації технологічних процесів валютно-обмінних операцій або сертифікованого електронного контрольно-касового апарата (ЕККА).

Агенти уповноваженого банку, що уклали агентську угоду на відкриття пункту обміну іноземних валют, також реєструють їх у територіальному управлінні НБУ на підставі пакета документів, але обов’язково мають бути: копія агентської угоди, копія свідоцтва про реєстрацію установи, нотаріально завірена копія статуту.

Пункти обміну іноземних валют уповноважених банків, що розташовані поза їх операційними залами, і пункти обміну на агентських умовах підлягають патен­туванню згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Офіційне розпорядження про встановлені курси, офіційний курс НБУ, тарифи комісійних винагород отримують пункти від уповноваженого банку.

Касир пункту обміну валют повинен мати при собі документ, що посвідчує його особу, особистий штамп із прізвищем та ініціалами, штамп із такими реквізитами: назва уповноваженого банку чи агента, номер обмінного

пункту, його місцезнаходження.

Уповноважені банки через власні пункти обміну мають право:

продавати і купувати готівкову іноземну валюту фізичним особам – резидентам і нерезидентам;

обмінювати купюри інвалют, перевіряти інвалюту щодо дефекту;

надавати дозвіл на вивезення валюти за кордон, здійснювати конверсійні операції;

продавати й оплачувати дорожні чеки на суму, встановлену НБУ;

продавати й оплачувати платіжні картки міжнародних платіжних систем на суму, встановлену Національним банком України;

приймати на інкасо готівкову іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті.

Пункти обміну, відкриті на агентських умовах, не мають права здійснювати конверсійні операції й обмінювати купюри іноземних валют, операції з дорожніми чеками та картками, інкасові операції, а лише здійснюють продаж-купівлю іноземної валюти.

Контроль за роботою обмінних пунктів здійснюють уповноважені банки та територіальні управління Націо­нального банку України.

Підчас здійснення валютно-обмінних операцій каси­ром обмінного пункту оформляються бланки суворої звітності – довідка-сертифікат за формою № 377 і квитанція ф. № 377-А – у двох примірниках. Перший примірник надається на підтвердження факту здійснення операції (резидентові – ф. № 377-А, нерезидентові – ф. № 377), другий – залишається в документах дня.

За умови використання при обмінних операціях сертифікованих комп'ютерних систем та сертифікованих ЕККА фізичним особам видаються такі ж документи, але роздруковані на комп'ютерах або ЕККА.

Купівля-продаж іноземної валюти фізичною особою-нерезидентом здійснюється після пред’явлення касирові обмінного пункту документа, що посвідчує особу-нерезидента. Однак фізична особа-нерезидент має право в разі невикористання чи неповного використання гривень, які були одержані ним при обміні іноземної валюти, здійснити зворотний обмін при наданні першого примірника сертифіката ф. № 377 у будь-якому пункті України, але за курсом, встановленим уповноваженим банком (строк дії сертифіката ф. № 377– б місяців).

При продажу банком іноземної валюти клієнтам з останніх стягується збір до Пенсійного фонду України, що становить один відсоток від суми гривневого еквівалента проданої іноземної валюти, при купівлі банком в клієнтів іноземної валюти збір у Пенсійний фонд перераховує уповноважений банк. Наприкінці дня в пунктах обміну валют оформляють реєстри: окремо для купленої і проданої іноземної валюти за кожним її видом, Книгу реєстрів стягнення зборів до Пенсійного фонду.

Облік операцій з купівлі-продажу іноземної валюти в обмінному пункті

здійснюється на активному балансовому рахунку № 1003. А Банкноти і монети в обмінних пунктах. За дебетом рахунку проводяться суми готівки, які надходять до обмінного пункту. За кредитом рахунку проводяться суми готівки, які видаються з обмінного пункту або повертаються до операційної каси банку.

Для забезпечення безперебійної роботи обмінних пунктів до уповноваженого банку подаються авансові заявки на видачу валютних та інших цінностей касовим працівникам. Авансові заявки передаються обліково-операційним працівникам для складання видаткових ордерів або супровідних відомостей на одержання цінностей обмінними пунктами. Підготовлені видаткові ордери передаються завідувачеві каси, а супровідні відомості в трьох примірниках – касовим працівникам, відповідальним за формування авансів.

Доставка інкасаторських сумок з цінностями в обмін­ні пункти здійснюється

інкасаторами. Після передання сумок із цінностями працівникам обмінних пунктів інкаса­тори повертають у банк другі примірники супровідної відомості касовим працівникам для перевірки.

Після закінчення операційного дня працівники обмінного пункту підраховують цінності, звіряють їх відповідність з даними звітних документів і складають супровідні відомості до кожної інкасаторської сумки з цінностями. Видача сумок з цінностями інкасаторам здійснюється під розписку на третьому примірнику супровідної відомості, що завіряється відбитком печатки інкасаторської служби. Якщо касири обмінних пунктів одержують грошові аванси безпосередньо в установі банку, касир підписується на видаткових валютних ордерах.

Курси купівлі та продажу іноземних валют за гривні установлюються банком щоденно згідно з наказом по банку за підписом його керівника або уповноваженої ним особи. Наказ (розпоря­дження) про встановлення курсів купівлі та продажу іноземних валют за гривні має бути скріплений печаткою банку (фінансової установи). У цьому наказі (розпорядженні) в касі банку або у пунктах обміну валюти мають зазначатися: дата, час, з якого діють установлені курси, значення курсів купівлі та продажу іноземних валют за гривні, місцезнаходження і реєстраційний номер пункту обміну валюти у відповідному територіальному управлінні.

Протягом робочого дня пункти обміну валюти здійснюють операції за рахунок коштів отриманого від банку авансу в іноземній валюті та в гривнях, а також за рахунок купленої іноземної валюти та отриманих гривень.

Пункти обміну валюти мають право тримати у своїй касі розмінні купюри в обсязі до 200 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за крос-курсом, визначеним згідно з офіційним курсом гривні до долара США та цієї іноземної валюти, установленим НБУ.

Під час здійснення валютно-обмінних операцій використовуються бланки довідок та квитанцій, які є бланками суворого обліку.

До валютообмінних операцій належать також операції конвер­тації, які проводяться лише з тими валютами, що належать до І групи Класифікатора іноземних валют. За операціями конвертації готівкової іноземної валюти використовується крос-курс, який розраховується як співвідношення офіційних курсів гривні до відповідних іноземних валют, що встановлений Національним банком України на день проведення операції.

Операції з конверсії однієї готівкової іноземної валюти в іншу готівкову іноземну валюту здійснюються:

для фізичних осіб – резидентів і нерезидентів – у касі бан­ку з оформленням прибуткового та видаткового касових ордерів;

для фізичних осіб-резидентів – у пункті обміну валюти банку з видачею квитанції за формою № 377-А про конвертацію валют.

Здійснені операції відображаються касою банку та пунктом обміну валюти в реєстрі конверсії іноземної валюти. Комісійна винагорода за здійснення операцій з конвертації за бажанням клієнта може сплачуватись як у гривнях, так і в іноземній валюті.

У кінці дня всі залишки грошової готівки як у національній, так і в іноземній валютах обмінний пункт має передати в касу уповноваженого банку. На підставі реєстрів проданої і купленої валюти ведеться облік обмінних операцій.

Для визначення результату від торговельних опера­цій з іноземною валютою на кінець операційного дня всі залишки на рахунках мають оцінюватися за офіційним курсом НБУ з обов’язковою умовою, що гривневі еквіва­ленти залишків за кодами валют за рахунками № 3800 АП мають дорівнювати залишкам за відповідними аналітич­ними рахунками за рахунком № 3801 АП. Якщо ці залишки не збігаються, рахунок № 3801 коригується. Це може бути у двох випадках:

у разі підрахунку результатів від торговельних операцій, проведених упродовж дня, визнача­ється реалізований результат, отримані доходи або

сплачені витрати;

у разі зміни офіційних курсів валют визначається нереалізований результат, який може змінитися при наступній зміні курсу.

Результати за проведеними операціями в іноземній валюті наростаючим підсумком з початку року обліко­вуються за рахунком № 6204 АП «Результат від торгівлі іноземною валютою і банківськими металами». В аналітичному обліку за рахунком можуть відкриватися окремі особові рахунки:

для визначення реалізованого фінансового результату при торговельних операціях з інвалютою;

для визначення нереалізованого фінансового результату, пов’язаного з переоцінкою відкритої валютної позиції;

для реєстрації результатів переоцінки валютних статей балансу.

Конверсійні операції з готівковою іноземною валютою – це операції щодо обміну готівкової валюти однієї іноземної держави на готівкову валюту іншої. Ці операції здійснюють лише операційні каси та обмінні пункти уповноважених банків і тільки з вільно конвертованою валютою із застосуванням крос-курсу.

Крос-курс у цьому разі визначається через розрахунковий офіційний курс гривні до відповідних валют на день проведення операцій.

Комісійну винагороду (сума комісійних не повинна перевищувати двох відсотків від суми іноземної валюти, що подається до конверсії) за конверсійні операції з готівковою інвалютою уповноважені банки можуть одержувати як у національній, так і в іноземній валютах. Сума комісійних в іноземній валюті, що подавалась до конверсії, зазначається у квитанції окремо.

Для фізичних осіб-резидентів уповноважені банки можуть обмінювати одні купюри іноземної валюти на інші купюри, але тієї ж іноземної валюти.

На підтвердження факту обміну купюр іноземної валюти на інші купюри тієї ж країни видають квитанцію ф. № 377-А та заповнюють реєстр обміну іноземної валюти.

Видача іноземної валюти готівкою з поточного рахунку в разі відрядження за кордон, на представницькі, експлуатаційні витрати здійснюється за заявою юридичної особи-резидента або постійного представництва юридичної особи-нерезидента й дорученням, виписаним на фізичну особу на отримання коштів у касі уповноваженого банку.

Працівник операційного відділу, отримавши доку­менти від клієнта, оформляє видатковий валютний ордер (або приходний валютний ордер, якщо клієнт вносить готівку до каси), підписує його в осіб, що мають право контрольного підпису.

Касир валютної каси перевіряє наявність підписів посадових осіб уповноваженого банку, відповідність їх зразкам, підписує валютні ордери, приймає чи видає готівку в іноземній валюті за такими ж правилами, що й у національній валюті.

Оформлення валютно-обмінних операцій з фізичними особами – резидентами і нерезидентами через валютні каси уповноважених банків здійснюється пра­цівником операційного відділу і касиром даної каси, на відміну від обмінного пункту, де ці операції виконує один працівник.

Працівник операційного відділу оформляє при купівлі банком іноземної валюти: приходний валютний ордер, видатковий касовий ордер на національну валюту.

При продажу банком іноземної валюти оформляє: видатковий валютний ордер, приходний касовий ордер на національну валюту, приходний касовий ордер на суму збору до Пенсійного фонду України – у двох примірниках.

Касир приходно-видаткової валютної каси:

роздруковує квитанцію на сплату збору до Пенсійного фонду України;

записує суму збору за всіма операціями купівлі фізичними особами іноземної валюти в Книгу реєстрів стягнення зборів до Пенсійного фонду;

підписує всі валютні касові документи;

отримує чи виплачує іноземну валюту;

видає клієнтові другий примірник приходного валютного ордера при купівлі валюти або другий примірник приходного касового ордера на національну валюту при продажу іноземної валюти.

Перекази в іноземній валюті за межі України та їх виплати в Україні здійснюються лише через кореспондентські рахунки уповноважених банків.

Переказні операції в іноземній валюті здійснюють на підставі таких же документів, що й в національній валюті: заява про переказ, платіжне доручення.

Приймання готівки іноземної валюти від клієнтів здійснюється за такими прибутковими касовими документами:

за заявою на переказ готівки – від:

1) юридичних осіб-резидентів та представництв-нерезидентів для зарахування на власні поточні рахунки;

2) від уповноваженого представника нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності для зарахування на розподільчий рахунок в іноземній валюті, відкритий цим банком резиденту – суб’єкту підприємницької діяльності;

3) від фізичних осіб – на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та для переказу без відкриття рахунка;

за прибутковим касовим ордером – від працівників упов­новаженого банку за внутрішньобанківськими операціями;

за документами, установленими відповідною платіжною системою (Western Union, Money Gram) – від фізичних осіб на відправлення переказу, який приймається в готівковій формі.

Після завершення приймання готівки клієнту надається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами:

за заявою на видачу готівки – юридичним особам з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунка, а також за операці­ями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо;

за видатковим касовим ордером – працівникам банку за внутрішньобанківськими операціями;

за документами на отримання переказу в готівковій формі, установленими відповідною платіжною системою, – фізичним особам.

Залишок іноземної валюти, менший ніж номінальна вартість мінімальної купюри, що перебуває в обігу, купується у фізичної особи за гривні за курсом, установленим на час здійснення операції в касі банку.
13.5. Бухгалтерській облік валютних операцій банку

з використанням платіжних карток
Банківські платіжні картки бувають різних видів і розподілити їх можна за різними ознаками.

Нині у світі найвідомішими міжнародними платіжними системами є VISA, MASTER CARD, DINERS CLUB, JCB, AMERICAN EXPRESS. Тому картки відрізняються насамперед платіжною системою, учасники якої її емітують.

Відповідно до чинного законодавства, міжнародна платіжна система – це платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує переказування грошей з однієї країни в іншу.

Порядок діяльності платіжної системи визначається відповідними правилами, які встановлюють її організаційну структуру, умови членства, порядок вступу та виходу із системи, принципи розрахунків та порядок документообігу, порядок вирішення спорів, управління ризиками в системі, систему страхування, систе­му захисту інформації, процедури реконсиляції (контролю) тощо.

Платіжна схема може бути дебетовою або кредитною, відповідно до чого картки поділяються на дебетові та кредитні. Так, наприклад, картки внутрішньодержавної платіжної системи частіше випускають тільки дебетові картки. Такі лідери карткового бізнесу, як VISA International та Europay International, підтримують одночасно як кредитні, так і дебетові продукти.

Відмінність кредитних карток від дебетових полягає і в техно­логії здійснення операцій. Дебетові картки при розрахунках завжди використовують процедури авторизації, а кредитні картки в окремих випадках їх не виконують.

Авторизація – процедура отримання дозволу на проведення операції із застосуванням платіжної картки. Під час цієї процедури здійснюється зв'язок з процесинговим центром, де утримується інформація про стан карткового рахунка.

Дебетна платіжна картка використовується для розрахунків за товари та послуги в межах власних коштів на картковому рахунку клієнта. Однак якщо умовами договору з банком передбачено овердрафт, то розрахунки клієнта можуть вийти за межі залишку на його рахунку. Овердрафт – це короткостроковий кредит, що надається банком у разі перевищення суми операції за платіжною карткою встановленого ліміту витрат. Сума такого ліміту визначається та установлюється банком виходячи з середньомісячного обороту коштів на рахунку клієнта, «кредитної історії» останнього та інших показників довіри до клієнта. Плата за овердрафт значно вища від плати за звичайний кредит.

Кредитна платіжна картка дає можливість її власникові здійснювати розрахунки за рахунок наданого банком кредиту. Проце­дура установлення ліміту кредиту банком за картковим рахунком аналогічна процедурі надання кредиту, тобто необхідно мати відповідне забезпечення кредитного ризику. На практиці для та­кого забезпечення використовують форми гарантійного депозиту, поруки, застави. З одного боку, такий підхід цілком виправданий, оскільки кредитні карткові продукти мають значно вищий ризик несанкціонованих операцій. З іншого боку, це істотно відрізняє вітчизняну кредитну картку від її традиційної зарубіжної моделі.

Банківські операції з платіжними картками можна розподіли­ти на операції емісії та еквайрингу.

Емісія – проведення операцій з відкриття картрахунків і випуску платіжних карток. Для отримання платіжної картки клієнти банку відкривають карткові рахунки:

картковий рахунок для юридичних та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності – на балансовому рахунку 2605 АП «Кошти суб’єктів господарської діяльності для розрахунків платіжними картками»; картковий рахунок для фізичних осіб – на балансовому рахунку 2625 АП.

До операцій емісії належать: вкладення, перерахування або поповнення

коштів на картрахунки шляхом вкладення готівкових коштів через банкомат, касу банку-емітента, банку, що працює за агентською угодою, іншого банку шляхом переказування коштів із своїх поточних або депозитних рахунків, а також з рахунків інших осіб за їх дорученням.

У бухгалтерському обліку такі операції відображаються у такий спосіб:

1. Поповнення коштів на картковий рахунок фіз. особи у банку-емітенті:

у разі внесення готівкових коштів через касу:

Д-т 1001 «Банкноти та монети в касі банку»;

К-т 2625 «Кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками»;

у разі переказування з поточних та інших рахунків:

Д-т 2620 «Поточні рахунки фізичних осіб»;

Д-т 2630 «Короткострокові депозити фізичних осіб», інші рахунки;

К-т 2625 «Кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками».

2. Поповнення коштів на картрахунки може здійснюватися безготівковим шляхом через інший банк як у національній, так і в іноземній валюті:

Д-т коррахунка;

К-т 2924 «Транзитний рахунок за операціями з платіжними картками»;

Д-т 2924 «Транзитний рахунок за операціями з платіжними картками»;

К-т 2625 «Кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками».

Одночасно платіжні картки можуть бути індивідуальними (приватними) та корпоративними. Індивідуальні (приватні) карт­ки надаються фізичним особам, які здійснюють розрахунки в межах власних коштів на картковому рахунку або наданого банком кредиту. При цьому на одну й ту саму особу може бути відкрито необмежену кількість карткових рахунків. Рахунки можуть бути як у національній, так і в іноземній валюті.

Корпоративні картки надаються підприємствам, організаціям та фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності.

Довірені особи клієнтів – юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців можуть здійснювати операції з безготівкової оплати товарів (послуг) та одержувати готівку із застосуванням корпора­тивних платіжних карток у таких випадках:

одержання готівки у валюті України для здійснення розрахунків, пов’язаних із господарськими потребами, у тому числі для оплати витрат на

відрядження в межах України;

здійснення розрахунків у безготівковій формі у валюті України, пов’язаних зі статутною та господарською діяльністю, витратами представницького характеру, а також витратами на відрядження в межах України;

одержання готівки в іноземній валюті за межами України для оплати витрат на відрядження;

здійснення розрахунків у безготівковій формі в іноземній валюті за межами України, пов'язаних з витратами на відрядження та витратами представницького характеру.

Розрахунки з використанням корпоративних карток відображаються у бухгалтерському обліку у такий спосіб:

1. Під час оформлення звіту працівником банку до от банком платіжного

повідомлення (клірингової інформації такі проведення:

на загальну суму використаних працівником коштів установленого ліміту:

Д-т рахунка витрат;

К-т 2924 «Транзитний рахунок за операціями з платіжними картками»;

на суму повернення коштів, використаних на власні потреби:

Д-т 1001 «Банкноти та монети в касі банку»;

К-т 2924 «Транзитний рахунок за операціями з платіжними картками»;

у разі надходження платіжного повідомлення з npoцесингового центру (розрахункового банку):

Д-т 2924 «Транзитний рахунок за операціями з платіжними картками»;

К-т коррахунка.

2. Під час оформлення звіту працівником банку після отримання платіжного повідомлення з процесингового центру (розрахункового банку) здійснюються такі проведення:

на суму списаних коштів з коррахунка в розрахунковому банку:

Д-т 2924 «Транзитний рахунок за операціями з платіжними картками»;

К-т коррахунка;

одночасно:

Д-т 3550 «Аванси працівникам банку на витрати з відрядження»;

Д-т 3551 «Аванси працівникам банку на господарські витрати»;

К-т 2924 «Транзитний рахунок за операціями з платіжними картками» на суму оформленого працівником банку авансового звіту;

Д-т рахунка витрат;

К-т 3550 «Аванси працівникам банку на витрати з відрядження»;

К-т 3551 «Аванси працівникам банку на господарські витрати».

Для забезпечення розрахунків з використанням банківських платіжних карток банки впроваджують широку мережу обладнання – банкомати, постермінали та імпринтери, що забезпечує їм можливість здійснювати другу функцію – еквайринг – це виконання розрахунків за операціями з використанням платіжних карток.

Банк-еквайр – банк, що здійснює технологічну обробку та забезпечує надання необхідної інформації щодо обслуговування торговців, розрахунків за операції, які здійснені із застосуванням платіжних карток, розрахунків у мережі банкоматів та іншого обладнання.

Банк-емітент – це банк, що є членом платіжної системи та здійснює емісію платіжних карток.

У бухгалтерському обліку видача готівки через банкомат відображається так:

1. Видача готівки через банкомат держателю платіжної карт­ки на суму заявленої готівки за вирахуванням комісійної вина­городи:

Д-т 2920 «Транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат»;

К-т 1004 «Банкноти та монети в банкоматах».

2. Якщо клієнт отримав готівку в банкомат, що належить банку, у якому він відкрив картковий рахунок (тобто операція проведена у банку, котрий одночасно є банком-емітентом та еквайром):

Д-т 2605 «Кошти суб'єктів господарської діяльності для роз­рахунків платіжними картками»,

Д-т 2625 «Кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками»;

К-т 2920 «Транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат».

3. Якщо операція отримання готівки проведена у банкомат іншого банку (під час переказування з карткових рахунків держа­телів платіжних карток, відкритих в інших банках):

у банку-емітенті:

Д-т 2605 «Кошти суб'єктів господарської діяльності для роз­рахунків платіжними картками»;

Д-т 2625 «Кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками»;

К-т коррахунка;

у банку-еквайрі:

Д-т коррахунка;

К-т 2920 «Транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат».

4. Якщо картковий рахунок відкрито в іноземній валюті, а ви­дача

готівкових коштів – у національній валюті через банкомат, у банку-еквайрі здійснюються такі проведення:

у разі видачі коштів у національній валюті:

Д-т 2920 «Транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат»;

К-т 1004 «Банкноти та монети в банкоматах»;

у разі надходження відшкодування з карткових рахунків в іно­земній валюті:

Д-т 2605 «Кошти суб’єктів господарської діяльності для роз­рахунків платіжними картками»;

Д-т 2625 «Кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками»;

К-т 3800 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківсь­ких металів»;

на суму гривневого еквівалента іноземної валюти:

Д-т 3801 «Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів»;

К-т 2920 «Транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат».

Курсові різниці, що виникають під час здійснення зазначених операцій, обліковуються за рахунком 6204 «Результат від торгі­влі іноземною валютою та банківськими металами»:

у банку-емітенті, іншому банку на суму одержаних коштів:

Д-т коррахунка;

К-т 2620 «Поточні рахунки фізичних осіб», або

2625 «Кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними карт­ками».

Видачі готівки через касу банку:

1. Видача готівкових коштів у національній та іноземній ва­люті з картрахунків клієнтів з використанням платіжних кар­ток через каси банку, пункти обміну валюти на суму заявленої готівки відображається у бухгалтерському обліку у такий спосіб:

Д-т 2924 «Транзитний рахунок за операціями з платіжними картками»;

К-т 1001 «Банкноти та монети в касі банку».

2. Під час списання сум коштів, які отримані держателями платіжних карток через каси банку, з карткових рахунків, відкри­тих у банку-емітенті, що є одночасно банком-еквайром, здійсню­ється таке проведення:

Д-т 2605 «Кошти суб'єктів господарської діяльності для роз­рахунків

платіжними картками»;

Д-т 2625 «Кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками»;

К-т 2924 «Транзитний рахунок за операціями з платіжними картками».

3. Видача готівки через каси банку держателям платіжних ка­рток, емітованих іншими банками, здійснюється такими прове­деннями:

на суму заявленої готівки:

Д-т 2924 «Транзитний рахунок за операціями з платіжними картками»;

К-т 1001«Банкноти та монети в касі банку»;

на суму одержаних коштів від інших банків-емітентів.

Д-т коррахунка;

К-т 2924 «Транзитний рахунок за операціями з платіжними картками».

Для банків робота з кредитними картками є досить прибутко­вим напрямом діяльності.

За користування кредитом держатель платіжної картки спла­чує банку проценти. У бухгалтерському обліку здійснюються та­кі проведення:

1) на суму нарахованих процентів у національній валюті:

Д-т 2068 «Нараховані доходи за іншими кредитами в поточну діяльність, які надані суб’єктам господарської діяльності»;

Д-т 2208 «Нараховані доходи за кредитами, які надані фізич­ним особам на поточні потреби»;

К-т 6026 «Процентні доходи за іншими кредитами суб'єктам господарської діяльності в поточну діяльність»;

К-т 6041 «Процентні доходи за кредитами під платіжні картки фізичним особам»;

2) на суму нарахованих процентів в іноземній валюті:

Д-т 2068 «Нараховані доходи за іншими кредитами в по­точну діяльність, які надані суб'єктам господарської діяль­ності»;

Д-т 2208 «Нараховані доходи за кредитами, які надані фізич­ним особам на поточні потреби»;

К-т 3800 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківсь­ких металів»;

на суму гривневого еквівалента нарахованих доходів:

Д-т 3801 «Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів»;

К-т 6026 «Процентні доходи за іншими кредитами суб'єктам господарської діяльності в поточну діяльність»;

К-т 6041 «Процентні доходи за кредитами під платіжні картки фізичним особам»;

3) на суму сплачених процентів фізичними особами:

Д-т 1001 «Банкноти та монети в касі банку»;

Д-т 2620 «Поточні рахунки фізичних осіб»;

Д-т 2625 «Кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками»;

К-т 2208 «Нараховані доходи за кредитами, які надані фізич­ним особам на поточні потреби»;

4) на суму сплачених процентів юридичними особами:

Д-т коррахунка;

Д-т 2600 «Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності»;

Д-т 2605 «Кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками»;

К-т 2068 «Нараховані доходи за іншими кредитами в поточну діяльність, які надані суб'єктам господарської діяльності».

Якщо клієнт своєчасно не розрахувався за нарахованими процентами за користування кредитом, банк визнає їх простроченими або сумнівними.

Незалежно від платіжної схеми, типу (виду) платіжних карток, які використовуються під час здійснення операцій, на картрахунку може виникати дебетове сальдо, що не було обумовлене договором емітента з клієнтом та є непрогнозованим у розмірі та за часом виникнення.

Дебетове сальдо на картрахунку, що не обумовлене договором, може виникати у результаті: надходження платіжної вимоги за операцією, за якою попередньо не надсилалось платіжне повідомлення, якщо платіжна вимога на списання коштів з рахунка надійшла без попереднього блокування коштів, зміни курсів валют і надходження в клірингу операції в іноземній валюті на суму більшу, ніж та, яку еквайр попередньо надсилав емітентові в платіжному повідомленні і яку було заблоковано на картрахунку клієн­та для забезпечення його зобов’язань за здійсненими опера­ціями. А також примусового списання коштів з картрахунку та накладання арешту на кошти, що обліковуються на ньому, у ви­падках, передбачених законодавством, нарахування процентів (комісій та інших платежів за обслуговування клієнта), технічних помилок у роботі обладнання емітента, еквайра або процесингового центру.

Операції, у результаті яких виникає дебетове сальдо за карт­ковим рахунком, відображаються у бухгалтерському обліку за дебетом рахунків 2605 АП та 2625 АП.

У разі непогашення боргу за умови виникнення дебетового сальдо за картрахунком, яке не було обумовлене договором, установа банку застосовує штрафні санкції у розмірах, передба­чених тарифами банку та договором.

У разі виконання банком – основним членом платіжної системи функцій банку – агента з розрахунків за операціями з пла­тіжними картками між банками – членами платіжної системи, а також між банками, що не є членами платіжної системи, але бе­руть участь у розповсюдженні платіжних карток за агентськими угодами, банк – агент з розрахунків за результатами проведеного розрахунковим банком переказування та на підставі платіжних повідомлень платіжної системи виконує розрахунки.

Відповідно до правил платіжної системи розрахунковий банк може здійснювати облік та контроль за формуванням основними членами платіжної системи страхового фонду, призначеного для погашення платіжною організацією або розрахунковим банком заборгованості члена платіжної системи в разі його неплатоспро­можності.

Зазначені в бухгалтерському обліку операції відображаються відповідно до порядку формування та використання страхового фонду, визначеного правилами відповідної платіжної системи.
Контрольні запитання за темою 13:
1) Яку класифікацію валютних операцій банку можна взяти за основу для визначення методики їх обліку?

2) Охарактеризуйте поняття мультивалютності. Які класи Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків не є мультивалютними? Чому?

3) Розкрийте поняття «валюта», «валютний ринок», та «валютні цінності».

4) Охарактеризуйте різновиди валютних операцій комерційного банку.

5) На яких рахунках бухгалтерського обліку відображаються операції за рахунками клієнтів в іноземній валюті?

6) Які чинники та умови впливають на ефективність міжнародних

розрахунків?

7) Який порядок здійснення та обліку операцій з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти в обмінних пунктах?

8) Дайте характеристику операціям уповноважених банків щодо обслуговування фізичних осіб пластиковими картками, поясніть порядок обліку цих операцій.
Рекомендована література
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. № 2121 - III // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу “Вісник Національного банку України” – 2001. – № 1. – С. 3 – 46.

План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України, затверджений постановою Правління НБУ від 21.11.97 за № 388 (в редакції Постанови Правління НБУ від 17.06.2004 р. за № 280) // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 2004. – Вип. 9.

Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 р. № 637 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 2005 р. – № 4. – С. 108-132.

Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах (в редакції постанови Правління НБУ від 12.11.2003 р.) // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 2004 р. – № 2. – С4.

Інструкція “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.04 р. за № 22

// Законодавчі і нормативні акти з банк. діяльності. – 2004. – Вип.5. – С.47.

Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності.

Інструкція про порядок організації та здійснення валютнообмінних операцій на території України (в редакції постанови Правління НБУ від 12.12.2004 р. № 502) // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 2003 р. – № 1.

Інструкція про касові операції в банках України (в редакції постанови

Правління НБУ від 14.08.2003 р. № 337) // Законодавчі і нормативні акти з

банківської діяльності. – 2003 р. – № 11.

Інструкція „Про міжбанківські розрахунки в Україні”, затверджена постановою Правління НБУ від 27.12.99 за № 621 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 2000 р. – № 3. – С. 3–87.

Правила торгівлі іноземною валютою, затверджені постановою Правління НБУ від 10 серпня 2005 р. № 281 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 2005 р. – № 9. - С. 40–58.

Правила ведення аналітичного обліку в банках України, затверджені постановою правління НБУ від 16 червня 2005 р. № 221 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 2005 р. - № 8. – С. 24–32.

Правила здійснення фізичними особами переказів іноземної валюти в межах території України (в редакції постанови Правління НБУ від 12.03.2003 р. № 103) // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 2003 р. – № 6.

Правила бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України (в редакції постанови Правління НБУ від 18.06.2003 р. № 255) // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 2003 р. – № 10.

Банківська справа. / Тиркало Р.І., Гуцал І.С. – Тернопіль: Карт-бланк, 2001. – 314 с.

Банківські операції. / Савлук М.І., Мороз А.М. – Київ: КНЕУ, 2000. – 384 с.

Васюренко О.В. Банківські операції. – К.: Знання, 2004. – 324 с.

Кіндрацька Л.М. Бухгалтерський облік у банках України. – К.: КНЕУ, 2004. – 636 с.

Кузьмінська О.В. Організація обліку в банках. – Київ: КНЕУ, 2002. – 282 с.

Мороз А.М. Банківські операції. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.

Облік доходів і витрат у комерційних банках. / Кириленко В.Б., Демкович М.С. – К.: Вісник фондового ринку, 2001. – 192 с.

Облік та аудит у комерційних банках. / Герасимович А.М., Кіндрацька Л.М., Кривов'яз Т.В. – К.: КНЕУ, 2004. – 536 с.

Операції комерційних банків. / Коцовська Р.Р., Ричаківська В.І. – Л.: ЛБІ НБУ, 2003. – 500 с.