Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Реферат на тему:

«Становлення словацької культури»
Виконала:

студентка 3 курсу 4 групи

історичного факультету

Дорошенко Ліна Василівна
Київ - 2009

Зміст

1 . Вступ

2. Умови розвитку культури словацького населення в XVI-XVII століттях

3. Основні риси словацької культури в XVI – XVII ст.

4. Висновки

5. Список використаної літератури
Вступ

До Х століття угорські племена заволоділи частиною території Придунайської низовини заселеної слов’янами. Введення словацьких земель до складу Угорської держави призвело до того,що слов’янське населення півдня було частково мадяризоване. Впродовж Х – на початку ХІ століття західний та центральні райони території Словаччини неодноразово входили до складу володінь князів Чехії та Польщі. Відповідно це все відбилося на становленні та розвитку культури словацького народу, адже входження словацьких земель до складу ранньофеодального Угорського королівства зумовило панування там мадярської політичної культури і взагалі їх впливів на стан речей в слов’янському суспільстві. Офіційною мовою в Угорському королівстві вважалася латина. Словаки використовували декілька мовних діалектів, відмінності між якими з часом зростали. Проте консолідуючим елементом виступала компактність розселення словаків, які відрізнялися від угорців і німців своєю мовою і культурою.

Мовні або літературні словацькі пам’ятки середньовічної доби історичній науці невідомі. Провідним центром культури була Нітра, де існував шкільний навчальний заклад. Книги видавались лише латиною. Лише послідовники гуситів у релігійних проповідях вживали чеську мову. В цілому події та ідеї революції в Чехії справили значний вплив на розвиток словацької культури й відбилися в піснях та народному епосі. Але оцінюючи розвиток культури на словацьких землях у Х – ХIV ст., слід зазначити, що він відбувався досить повільно. Це зумовлювалося відсутністю у словаків власного політичного центру та їхнім провінційним становищем в Угорському королівстві.

В XIV столітті поступово поширюється освіченість. В усіх регіонах функціонували школи, які закладалися й утримувалися містами або громадами. Вони готували не лише священнослужителів, а й світських освітян. Вищу освіту словаки здобували переважно в університетах Праги, Відня і Кракова. В другій половині XV століття з ініціативи єпископа Я.Вітеза зі Средни виник університет Братиславі – «Академія Істрополітана», проте його діяльність невдовзі припинилася.

Значні здобутки в цей період були досягнуті в галузі архітектури. В ХІ – ХІІ століття були збудовані численні замки, князівські палаци й церкви, переважно в романському стилі. До наших днів збереглися храм Св. Марії поблизу Нітри, замок у Спиші та ін..

В XIV – XV в Угорщині запанував готичний стиль. Для забудови міст здебільшого запрошувалися майстри з-за кордону, хоча працювали й місцеві: Штефан з Кошице, Ян з Пряшева та ін. Відомими пам’ятками готики цього періоду є костели в Банській Штявниці, каплиця Св. Катерини у Братиславі, Спишський, Нітранський, Тречинський замки. У другій половині XV століття в стилі раннього Ренесансу будуються палаци та місьі ратуші в містах Спиш, Нітра, Жиліна тощо.

У XIV столітті розвивався на словацьких землях живопис і скульптура. Справжніми центрами мистецтва стали Спиш, Тренчин, Нітра, Кошице та інші майстри, де працювали маляри, різьбярі по дереву й каменю та скульптури.

Діяльність короля Карла Роберта, який наділяв словацькими землями своїх родичів з Італії, сприяла розвиткові культурних зв’язків Словаччини з іншими країнами. З тих часів зберігся настінний живопис з алегоричними зобажннями оронації Карла в Спишському соборі (1317р).

З кінця XIV століття зріс вплив чеської живописної школи, зразком якої єнастінний живопис у церкві Св. Якуба в Левочі та ілюстрації рукопису священника Михайла з Трнави. З початку XV століття посилюється вплив французької та віденської шкіл живопису.

А в наступні століття відбувається остаточне становлення та розвиток словацької культури на чому я і зупинюсь більш детально. Актуальність теми полягає в тому, що поряд з тим, що ми зможемо прослідкувати особливості становлення власне словацької культури – ми зможемо зрозуміти характер політичних відносин в той час, процес взаємовідносин між народами тощо. Том структура моєї роботи має наступний вигляд : зміст, вступ (де я зупинилась на деякій характеристиці розвитку культури протягом Х – XIV ст.) 2 розділи, присвячені розгляду становлення словацької культури (починаючи з XV ст.), загальних висновків та списку використаної літератури.
Умови розвитку культури словацького населення в XVI-XVII століттях

Починаючи з 1529 р. людність південної частини словацьких земель вперше зіткнулася з османським військом. Після падіння в 1543 р. фортеці Естергом (центр угорської римо-католицької церкви) для завойовників був відкритий шлях до словацьких земель. Після захоплення у 1554 р. фортеці Філяківський Град на захоплених словацьких землях було створено чотири санджаки: Естергомський, Новоградський, Сетанський і Філяківський. Місцеве населення, яке опинилося під османською владою, було обкладене подушною податтю. За часів османського панування угорську шляхту було позбавлено всіх земель і майна, десятки тисяч людей у словацьких землях потрапили в рабство. Економіка краю була дезорганізована й майже цілком зруйнована.

Турецька навала спричинила суттєві зміни в етнічному складі населення словацьких земель, що призвело до переміщення міжетнічного мадяро-словацького кордону на північ. Під натиском загарбників багато угорців (представники шляхти, купецтва та інших станів) переселялися до підвладних Габсбургам територій, і насамперед до словацьких міст, — Братислави, Трнави, Кошице тощо. Серед угорців, які знайшли порятунок у словацьких землях, більшість становили селяни. Своєю чергою, словацькі селяни, які традиційно мешкали й вели господарство в долинах річок та низинах, рятуючись від жорстоких завойовників, переселялися до важкодоступних гірських регіонів, де вони корчували ліси, освоювали нові землі й будували поселення.

Рятуючись від свавілля османських властей, до південно-західних регіонів словацьких земель у цей період переселилося декілька тисяч хорватських родин. Хорвати-переселенці, як правило, не змішувалися з місцевою людністю, а оселялися окремо, засновуючи власні поселення.

З центральних регіонів Угорщини на словацькі землі мігрувало багато родин мадярської шляхти, які відразу дістали чимало привілеїв: їх звільняли від податків, надавали право торгувати вином тощо. Збільшення населення краю в цілому сприяло розвиткові міст.

Напруженість у міжетнічних відносинах започаткувала процес самоідентифікації словаків як окремого народу й сприяла пробудженню їхньої національної самосвідомості, що відіграло велику роль в антиосманській боротьбі.

Словацьке населення в другій половині XVI ст. й особливо в XVII ст. несло на собі головний тягар боротьби проти османської експансії. Словацькі землі перетворилися на арену жорстокого воєнного протиборства між Османською Портою і Габсбургами. Вони постійно опинялися в епіцентрі антигабсбурзьких виступів мадярських магнатів і шляхти. Саме на словацьких теренах у 1678 р. мадярські магнати, спираючись на підтримку османів, організували один із найбільших антигабсбурзьких виступів. Однак поразки османської армії під Віднем 1683 р., а потім і на угорських територіях ускладнили становище повсталих і прискорили їх остаточний розгром австрійськими військами. Таким чином, угорська шляхта змушена була поступитися Габсбургам. Державні збори в листопаді 1687 р. визнали право австрійської гілки Габсбургів за чоловічою лінією на успадкування угорської корони. Відтепер Угорське королівство (і відповідно словацькі землі) стало спадковим володінням Габсбургів. Під час австрійсько-османських воєн, що тривали, з перервами, майже ціле XVII ст. частина словацьких територій перебувала під владою Порти, і лише за Карловецьким миром 1699 р. їх знову було повернуто до складу імперії Габсбургів.

Війни та повстання XVII ст. спустошили словацькі землі, ниви було занедбано, а міста збезлюдніли. Все це не могло не відби­тися й на розвитку культури. Словаки були активними учасниками всіх війн та стано­вих повстань, що їх ініціювали угорці, в цей період відбувалося «ословачення» міст і витіснення з них німецького елементу. У словаків з'являються ознаки етнотериторіального розуміння батьківщини. У 1685 р. вперше зафіксовано назву «Словаччина». Саме за таких несприятливих умов і відбувався процес формування словацької народності. Важливим чинником розвитку культурних процесів у Сло­ваччині стало входження її, як і Чехії, до складу однієї держави — Габсбурзької монархії. Етнічна близькість народів сприяла посиленню впливу чеської культури на формування наці­ональної самосвідомості.
Основні риси словацької культури в XVI – XVII ст.

Війни та повстання XVII ст. спустошили словацькі землі, розчлену­вання Угорського королівства й утвердження османського па­нування над його середньою частиною призвели до переміщення центру політичного життя на північ і північний захід. Приплив біженців на словацькі землі, господарське освоєння цих терито­рій спричинили зміни в етнічному складі місцевої людності. Оскільки словаки були активними учасниками всіх війн та стано­вих повстань, що їх ініціювали угорці, в цей період відбувалося «ословачення» міст і витіснення з них німецького елементу. Саме за таких несприятливих умов і відбувався процес формування сло­вацької народності. Вже в XVI ст. у словаків з'являються ознаки етнотериторіального розуміння батьківщини. У 1685 р. вперше зафіксовано назву «Словаччина». В цей період належність слова­ків до Угорського королівства являла собою основу їхнього на­ціонального світосприйняття, оскільки вони вважали себе скла­довою угорської політичної та історичної спільноти. Терміни «словак» і «татранський слов'янин» були ознаками селянського стану [ Історія західних і південних слов’ян, c. 197].

Поширення в словацьких землях гуманістичних і ренесан­сних ідей, зростання міст, зміцнення бюргерства у соціальній структурі суспільства зумовили появу нових елементів у духо­вному житті словаків. Особливий вплив на розвиток словацької культури справила Реформація. Однак багатства краю зосере­джувалися в руках угорської шляхти та німецького бюргер­ства. Словацькі землі стали центром культурного життя габсбурзьких володінь Угорського королівства.

Важливим чинником розвитку культурних процесів у Сло­ваччині стало входження її, як і Чехії, до складу однієї держави — Габсбурзької монархії. Етнічна близькість народів сприяла посиленню впливу чеської культури на формування наці­ональної самосвідомості. Так, у словацьких землях поширилася так звана «біблійщина» — чеська мова, якою було перекладено Біблію (відома під назвою Краліцької). Поступово «біблійщина» утвердилася як мова писемності певної частини словаків, нею видавалися навіть королівські розпорядження. Проте загаль­ний рівень грамотності населення залишався досить низьким [ Краткая история Чехословакии: с древнейших времен до наших дней, с. 223].

Поширення ідей Реформації сприяло змінам у галузі освіти. Так, навчальні заклади в словацьких землях поступово набу­вали конфесійної забарвленості, й хоча вони були приватни­ми, їхня діяльність регламентувалася органами місцевого са­моврядування. Найбільш відомими були протестантські шко­ли в Бардієві, Глаговце, Біточі, католицькі — у Трнаві. У другій половині XVI ст. на території Словаччини налічувалося по­над 130 шкіл. Але якщо в районі Братислави, в Малих Карпа­тах і на Загір'ї школи функціонували майже в кожному насе­леному пункті, то в інших регіонах їх було значно менше [Історія західних і південних слов’ян, c. 198].

Більшість дітей здобували початкову освіту в церковних школах. Наступним етапом було навчання в «латинській» шко­лі. Лише вихідці із заможних родин могли завершувати свою освіту в гімназіях. У деяких містах були відкриті спеціальні навчальні заклади для дівчат.

Становлення словацької культури відбувалося в надзви­чайно складних умовах. Угорська правляча еліта всіляко га­льмувала цей процес, проводила політику мадяризації слова­цької шляхти та інших верств населення. Всі ці негативні яви­ща посилювалися діяльністю єзуїтів, які в 1561 р. з'явилися в словацьких землях. Очоливши контрреформаційний наступ єзуїти підпорядкували собі всю систему освіти. В наступний період у краї були відкриті єзуїтські школи, гімназії та універ­ситети. Так, у 1635 р. був заснований Трнавський універси­тет, який мав теологічний, філософський та юридичний фа­культети, у 1657 р. — Кошицький університет [Теорія та історія світової та вітчизняної культури, c. 208].

Ідейне протистояння доби Контрреформації специфічно проявилося у сфері освіти, зокрема, у вигляді вистав дитячих театрів, які діяли як у католицьких, так і в протестантських школах. В них ставилися п'єси таких відомих літераторів-єзуїтів, як Я. Ліпаї, Д. Мітіс та ін.

Швидко розвивалася у словацьких містах видавнича справа. Так, уже в 70-х роках XVI ст. у Братиславі, Бардієві, Кошице, Трнаві, Банській Бистриці були відкриті друкарні. Тільки в друкарні Левочі до кінця століття вийшло друком близько 900 видань, у Трнавському університеті — понад 600. Після поразки чеського повстання 1620 р. у словацьких містах Сеніц, Тренчин, Жиліна розмістилися друкарні чеських видавництв.

У XVI ст. в Словаччині розвивалася світська й духовна пое­зія. Так, відомими латиномовними поетами того часу були В. Мадер, Я. Бокатіус, П. Рубігалус, В. Балаша. В історичних піснях та любовній ліриці лунала тема боротьби проти османів. Надзвичайно популярними були «Пісня про Сегетський замок» та «Пісня про блакитний камінь». У цей період з'яв­ляються також поетичні твори, написані так званою змішаною «че­сько-словацькою» мовою [Краткая история Чехословакии: с древнейших времен до наших дней,

c. 220].

У творчості словацьких поетів XVII ст. домінував так званий «маньєризм». Яскравими представниками цього стилю були П.Беніцький, Я.Філіцький, Я.Ланіго. Їхні вірші написані зде­більшого мадярською й змішаною «чесько-словацькою» мо­вами. У стилі «бароко» написана духовна лірика таких відо­мих поетів того часу, як Д.Матешицький, Є.Млинарових, Я.Глоссіус. Цей стиль характерний також для деяких історичних пісень (наприклад «Пісня про Новий Замок»), в яких розповідалося про османську навалу, народні рухи та повс­тання в словацьких землях [Словацкая литература от истоков до конца XIX века, c. 244].

Наприкінці XVII ст. у Словаччині поширюються й прозові твори на релігійно-побутові теми, мемуари та розповіді про подорожі. Так, в автобіографічній книзі «Доля Піларика Сте­пана, вірного слуги Господа Бога» 1666 р. розповідається про поневіряння автора в османській неволі. Бурхливі події пері­оду Контрреформації описані у творах Т. Машніка, Я. Сімонідеса,

Д. Крмана.

Вагомий внесок у скарбницю словацької культури зробив Д. Горчичка. За його активної підтримки було видано чимало праць чеських і словацьких діячів культури. Так, ви­йшли друком відома праця Я. Коменського «Видимий світ у малюнках» (1685 р.), збірка пісень Трановського (1684 р.) та ін. З ім'ям Д. Горчички пов'язані перші дослідження словацького фольклору та публікація «Нового латинсько-словацького ба­зару», де були вміщені словацькі прислів'я .

Ще в 20-х роках XVI ст. ідеї Реформаці через Чехію та Моравію поширювалися у словацьких землях (у Бардієві 1518 р. чеською мовою вийшов друком «Катехізис Мартіна Лютера»), а в середині сто­ліття дістали офіційне визнання в «гірських містах» Словаччи­ни. Оскільки у складі місцевого населення досить численною і впливовою була німецька діаспора, вчення Лютера тут швидко набуло популярності. З поширенням Реформації пов'язані й виступи соціальних низів. Здобули масову підтримку рух ана­баптистів, виступи гірників на словацьких рудниках у 1525— 1526 рр. За цих умов з ініціативи дрібного й середнього дво­рянства, наляканого швидким зростанням німецького впли­ву на першому етапі поширення реформаційних ідей, Державні збори в 1525 р. прийняли закон про знищення або вигнання з території Угорського королівства всіх прихильників люте­ранства. Однак здійсненню цього рішення завадило османсь­ке вторгнення та поразка мадяр у битві під Мохачем. Після цих подій більша частина королівства перетворилася на театр тривалого воєнного протистояння [История Чехословакии, c. 356].

У словацьких землях, як і в інших частинах Угорського коро­лівства, позиції прихильників учення Лютера були досить міц­ними. Незначний вплив на місцеве населення мали баптис­ти, «Чеські брати» та кальвіністи, які поширювали свою ідео­логію у Південній та Східній Словаччині. Водночас поширення лютеранства створювало певні труднощі для пропаганди ідей Реформації в словацьких землях, оскільки місцеве населення ставилося до нової конфесії як до «німецької віри». За цих умов переважна більшість соціальних низів і надалі дотриму­валася католицької віри. Так, серед селян протестантські вчен­ня здебільшого не знаходили прихильників, а їхній перехід до іншої конфесії був здебільшого пов'язаний зі зміною віри їхніх панів. Загалом боротьба за станові привілеї та свободу віро­сповідання створювала на словацьких теренах сприятливе під­ґрунтя для поширення реформаторських ідей.

Важливу роль у поширенні Реформації відіграв перехід до протестантизму угорського дворянства, симпатії якого до но­вого вчення були викликані не стільки прагненням оновити католицьку церкву, скільки наміром створити сприятливі умо­ви для проведення реформ, спрямованих на посилення пози­цій світських феодалів й обмеження королівської влади. Ці реформи передбачали також скасування церковної десятини та інших поборів і податкових пільг церкви, конфіскацію частини церковних земель на користь держави; ліквідацію монополії ду­ховенства на освіту тощо.

З поширенням Реформації мадярське дворянство спряму­вало свої зусилля на створення такої церковної організації, яка перебувала б під контролем державної влади і відповідала їхнім інтересам. Саме тому частина представників панівного класу в Угорському королівстві змінила віросповідання. Вар­то зауважити також, що така радикальна переорієнтація від­бувалася в контексті конфлікту, що розгортався між мадярською верхівкою і Габсбургами, які й у період Реформації відстоювали позиції Римської курії [Історія західних і південних слов’ян, c. 193].

Водночас Угорське королівство стало однією з перших кра­їн Центральної Європи, де задовго до засудження протестан­тизму на Тридентському соборі (1645—1663 рр.) розгорнулася католицька Контрреформація. Так, під тиском Габсбурзької влади Державні збори у 1548 р. ухвалили закон, згідно з яким населення королівства мало повернутися в лоно римо-католицької церкви. Діяльність баптистських общин забороняла­ся. Наступ Контрреформації очолив архієпископ М.Олаг. Голов­ним знаряддям Контрреформації став орден єзуїтів, який облаштувався у словацьких землях в середині 80-х років XVI ст. Саме у володіннях австрійських Габсбургів єзуїти могли розраховувати на всебічну підтримку влади у справі реставрації католицизму. Як і в інших регіонах Європи єзуїти вели тут активну полеміку зі своїми ідеологічними противниками. Особливу увагу вони приділяли підготовці духовенства, а також створенню навчаль­них закладів, у яких вихідці із заможних родин, передусім міс­цевої владної верхівки, виховувалися б у католицькому дусі.

Однак у другій половині XVI — на початку XVII ст. цент­ральна влада в Угорському королівстві мала досить обмежені можливості для здійснення контрреформації. Тому вона на­магалася заручитися підтримкою місцевого дворянства, жи­телів міст та їхніх станових організацій. В Угорському королівстві в цей період протестантизм був віросповіданням більшості населення. Насадження католицизму розглядалося владною верхівкою як один із найважливіших засобів для встановлен­ня тут абсолютної монархії під егідою Габсбургів. За цих умов боротьба за свободу віросповідання перетворилася на боротьбу за збереження містами та шляхтою своїх станових привілеїв. Незважаючи на самовіддану діяльність єзуїтів та інших прихильників Контрреформації, яка проводилася з небаче­ним розмахом, результати її в загальнодержавному масштабі залишалися досить обмеженими. До 20-х рр. XVII ст. против­никам Реформації не вдалося залучити на свій бік дворян і міщан Угорського королівства. Слабкість позицій Римської курії стала особливо очевидною, коли після невдалих спроб відновити вплив католицизму Габсбурги та єпископат коро­лівства вирішили перейти до силових методів. Наслідком цієї політики було об'єднання різних угруповань протестантської шляхти, її зближення з містами .

Внутрішньополітична криза в Угорському королівстві 1606 – 1608 р. засвідчила слабкість позицій прихильників Контрреформації і змусила їх піти на певні поступки. Так, право протестантів усіх станів вільно сповідувати свою віру було закріплено у Віденському мирі 1606 р., у земських законах, затверджених віденським сеймом 1608 р. тощо. Про певний рівень впливу протестантизму в межах габсбурзьких володінь королівства свідчить призначення на посаду мадярського палатина (верховний представник станів) євангеліста Ю. Турзо. Завдяки його зусиллям на зборах делегатів протестантських общин Центральної та Західної Словаччини у 1610 р. було створе­но синод і призначено суперінтендантів, які очолили територі­альні осередки нової конфесії. На засіданні синоду в Спішському Попраді в 1614 р. було ухвалено рішення про створення про­тестантських общин у східних районах словацьких земель, де словаки становили більшість населення.

Тиск Контрреформації знову посилився в 1616 р., коли архієпископом Естерегомським став П. Пазмань. Того ж року помер палатин Ю. Турзо, а на цю посаду знову був призначе­ний католик. Спираючись на єзуїтів, П. Пазмань розбудував систему навчання і виховання священиків, у 1635 р. заклав у Трнаві університет. До єзуїтських закладів освіти приймали дітей заможних шляхтичів. Завдяки цьому до лона католиць­кої церкви було повернуто багато шляхетських родів.

У цілому в Угорщині становище протестантів було значно кращим, аніж на інших землях, де правили Габсбурги. Це пояснювалося кількома причинами. Одна з них — намагання Габсбургів, за умов експансії Османської імперії і внутріш­ньої нестабільності, утримати свої позиції ціною поступок у релігійному питанні. Внаслідок цього з Центральної Європи до словацьких земель мігрувало чимало протестантів, які шукали тут порятунку від утисків. Після поразки в битві поблизу Білої Гори значна кількість чехів різних станів оселилася в Словаччи­ні .

Таким чином, війни та повстання XVII ст. спустошили словацькі землі, ниви було занедбано, а міста збезлюдніли. Все це не могло не відби­тися й на розвитку культури. Словаки були активними учасниками всіх війн та стано­вих повстань, що їх ініціювали угорці, в цей період відбувалося «ословачення» міст і витіснення з них німецького елементу. Саме за таких несприятливих умов і відбувався процес формування словацької народності. Важливим чинником розвитку культурних процесів у Сло­ваччині стало входження її, як і Чехії, до складу однієї держави — Габсбурзької монархії. Етнічна близькість народів сприяла посиленню впливу чеської культури на формування наці­ональної самосвідомості.

Висновки

Війни та повстання XVII століття спустошили словацькі землі. Розчленування Угорського королівства й утвердження османського панування над його середньою частиною призвели до переміщення центру політичного життя на північ і північний-захід. Оскільки словаки були активними учасниками війн та станових повстань, що їх ініціювали угорці, в цей час відбувалося «ословачення» міст і витіснення з них німецького елементу. В цей час з’являються ознаки етнотериторіального розуміння батьківщини словаків, на словацьких землях поширюються гуманістичні та ренесансні ідеї, зростають міста, вплив на розвиток культури справила Реформація. Словацькі землі стали центром культурного життя габсбурзьких володінь Угорського королівства (входження Словаччини до складу Габсбурзької монархії сприяло посиленню впливу чеської культури на формування національної самосвідомості в умовах етнічної близькості народів) – поширювалась чеська мова, якою було перекладено Біблію навчальні заклади поступово набували конфесійної забарвленості, поширеними були церковні школи для дітей. У містах розвивалася видавнича справа, розвивалася світська й духовна поезія (В. Мадер, Я Бокатіус, П.Ругібалус, В Балаша), у фольклорі лунала тема боротьби з османами. Поширення набувають змішана «чесько-словацька мова», «маньєризм» (П. Беніцький, Я Філіцький та ін.), «бароко» (в цьому стилі написана духовна лірика Д. Матешицького, Є. Млинарових, Я. Глоссіуса та деякі історичні пісні). Наприкінці XVII століття поширюються прозові твори на релігійно-побутові теми, мемуари та розповіді про подорожі, будуються храми, ратуші, фортифікаційні споруди переважно в стилі пізньої готики, характерними є ренесансні будівлі, в яких верхня частина стін прикрашалася багатофігурними композиціями. Словацькі замки того часу вирізнялися міцними наріжними вежами внутрішніми аркадними двориками. Поступово готичний стиль поступається місцем Ренесансу., ід впливом якого впорядковувались майдани, вулиці, окремі будинки багатьох міст. Було розширено арки в будинках Левочі, Старої Любавни. До Словаччини (Братислава, Трнава) барокова архітектура прийшла з Відня і переважно це були італійські архітектори, їх запрошували лідер Контрреформації в Угорщині кардинал Пазмані та єзуїти. Аристократія наслідувала цей приклад, запрошуючи іноземних митців для відбудови та оздоблення своїх палаців і замків. У Словаччині не знайшлося жодного творчого генія. Барокове мистецтво Східної Словаччини в багатьох аспектах відрізняється від її західної частини, зокрема, поєднанням ренесансних рис з бароковими зразками. Польські впливи сприяли створенню цікавих концепцій у будівництві дерев'яних церков для греко-католицького русинського населення у Північній Угорщині, відомій як Прикарпатська [Дворнік, 2001, с.406] Русь. Там було лише декілька скульпторів та малярів, здебільшого італійців та австрійців, і готичні та ренесансні риси оздоблення церков збереглися в Східній Словаччині аж до кінця XVII ст. Щодо пластичного оздоблення, то тут заслуговує на згадку Я. Р. Доннер, який працював також і в Братиславі. Важливим центром ювелірного ремесла в другій половині XVII ст. стало Кошице.

Але загалом становлення словацької культури відбувалося в складних умовах:

угорська правляча еліта всіляко гальмувала процес розвитку словацької культури;

проводилася мадяризація словацької шляхти та інших верств населення;

посилювалася діяльність єзуїтів, які в 1561 році з’явилися на словацьких землях.
Список використаної літератури

1.Дворнік Ф. Слов’яни в європейській історії та цивілізації – 2005.

2.Історія південних і західних слов’ян. – К.,1959.

3.Історія західних і південних слов’ян. – К., 2001.

4.История южных и западных славян: В 2 т. – М., 1998. Т. 1.

5.История Чехословакии: В 3 т. – М., 1956. Т. 1.

6.Краткая история Чехословакии: с древнейших времен до наших дней. – М., 1988.

7.Краткая история Венгрии: с древнейших времен до наших дней. – М, 1991.

8.Словацкая литература от истоков до конца XIX века: В 2-х ч. – Ч.1. – М., 1997.

9.Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. - К., 1992.