Мораль та інші форми суспільного життя
Мораль, як форма культурного буття людини, має соціально-історичний характер. Норми моралі розвиваються та функціонують у загальному процесі становлення суспільної практики, яка обіймає весь спектр соціальних відносин. У просторі суспільної життєдіяльності формуються закономірності економічного, правничого, політичного, духовного життя. Мораль відзначається безпосередньою дотичністю до духовних витоків спілкування, до особливостей душевного світу людськості. Але, з огляду на соціально-історичну природу моралі, її культурні вияви невід'ємно приналежні до цілісного процесу суспільної практики.

Соціальне буття моралі характеризується її проникненням в усі сфери життєдіяльності людей. Моральні цінності постають своєрідним мірилом людських стосунків і вчинків у будь-якій соціально значущій діяльності.

Формування усталених норм та уявлень, збагачення морального досвіду суспільства цілковито пов'язане з реальним, становленням непростих суспільних відносин. З цієї причини вивчення взаємодії моралі з іншими формами суспільного життя є способом осягнути буття моралі.
1. Мораль та економіка

Взаємодія моралі та економіки осмислювалася в історії соціальної думки відповідно до реалій суспільно-економічного життя. Його принципи здебільшого базуються на приватній власності, проблемах виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ, відношеннях підприємництва та найманої праці. Суперечності між власниками і працівниками, питання справедливості у суспільному розподілі продуктів людської праці завжди були гострими й неоднозначними у моральному відношенні. Тому в суспільній думці склалися протилежні позиції. Одна прагнула справедливості для трудящих, друга ідеалізувала капіталістичний лад.

Одне з найсерйозніших досліджень питань взаємовідносин економіки та моралі здійснив видатний німецький соціолог Макс Вебер. У своїй роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» Вебер досліджує історичну логіку зародження капіталізму в країнах Європи. Духові капіталізму й підприємництва деякий час протистояло традиційне мислення, коли комерція виглядала як безчесна гра, до якої ставилися з презирством. Європейська соціальна думка пройшла за певних часів шлях від зневажання бізнесу до його морального виправдання.

В цілому Вебер вважає дух капіталізму глибоко позитивним, тому що він дає змогу людині виявити свої кращі якості та здібності. Особливо яскраво це виявилося у протестантських країнах. Тобто, якщо для католика праця є морально нейтральною, лише способом підтримати фізичні сили, то професійні заняття протестанта оцінюються як служіння Богу.

У російській соціальній філософії дослідження стосовно взаємовідносин православних релігійно-моральних норм і економіки, здійснив С. Булгаков.

С. Булгаков розглядає людину в двох аспектах — як людину духовну (релігійну) і як людину економічну. В людській душі встановлюються зв'язки між релігійно-моральними цінностями та економічною діяльністю. Так виникли три християнські типи економічної людини — католицький, протестантський та православний.

Для православної свідомості праця є формою християнської слухняності заради спасіння душі. Православ'я характерне для східних народів, які протягом багатьох століть існували за умов аграрного господарства зі слабким промисловим та банківським капіталізмом. Сільська праця поставала як справа, схвалювана Богом, а підприємництво — навпаки. Здобування грошей за посередництвом комерції, організація промислового виробництва за капіталістичним типом не сприяли спасінню душі. Звідси поширеність у Росії пожертв на монастирі, собори, до церковної казни від купців і підприємців. Православ'я було суто феодальною духовною формою, якій притаманні певний консерватизм, жорсткість, нестача внутрішнього динамізму.

Православний тип духовності зберігся в СРСР, незважаючи на революційні зміни та атеїстичне виховання, але в перетворених формах служіння комуністичній ідеї. За його логікою, праця, тепер вже згідно з офіційною ідеологією, була почесною, а бізнес — навпаки.

Економіка й мораль не повинні залишатися далекими одна від одної. Нині для того, щоб капіталістичне підприємство було морально схвалене суспільною свідомістю, має відбутися дещо подібне до подій початку століття. Отже, потрібний такий варіант економічної стратегії, коли процес формування ринково-капіталістичних відносин поєднується зі зберіганням культурних і моральних цінностей, із задоволенням вимог моралі й культури. Релігійні, філософські, етичні пошуки і політико-економічне зрушення повинні гармонізувати відношення економіки та моралі, їх узгодження є умовою життєздатності суспільства.
2. Мораль і політика

Проблема співвідношення політики і моралі є однією з найскладніших в історії суспільно-політичної думки. Сенс полягає у визначенні сумісності цих форм соціальної практики. Мораль і політика є формами суспільного життя, сама природа яких не завжди передбачає їх збіг. Якщо мораль орієнтована на гармонізацію суспільних інтересів, то політика скерована на підпорядкування однієї волі іншій із застосуванням насильства. Отже, співдружність інтересів влади і суспільної більшості спричиняє узгодженість політики й моралі, і навпаки.

Типовим виразом позиції несумісності політики й моралі є крилатий вислів: «мета виправдовує засоби». Виражений цими словами принцип, можна співвіднести з багатьма сучасними подіями суспільно-політичного життя.

Разом із цим, існують підстави для пошуку спільних засад соціального буття, з точки зору яких мораль і політика передбачають одна одну в єдиному процесі співіснування людей. Свого часу Аристотель, назвавши людину «політичною істотою», мав на увазі неодмінність політики для самої людської природи, — як сфери соціального буття, що організовує суспільну життєдіяльність і належить до неї так само, як і мораль.

За умов сучасної цивілізації політична поведінка повинна орієнтуватись на моральні норми. Протистояння держав може створити небезпеку для народів на світовому рівні. Суспільства здебільшого прагнуть будувати цивілізовані стосунки на засадах спільних інтересів, вести пошуки спільної мови у різних сферах життя. Задля прогресу розробляються сумісні програми економічної, науково-технічної діяльності, культурної співпраці. Функціонують міжнародні суспільно-політичні організації, діяльність яких пов'язана з миротворчими цілями та врегулюванням політичних конфліктів, або зі спробами вплинути на політико-економічні стратегії держав з боку екологічного підходу до проблем світової співдружності. Соціально-політична думка шукає шляхи до узгодження політичних і моральних форм соціального життя.
3. Мораль і релігія

Релігія та мораль — це дуже давні й надзвичайно усталені форми людської духовності. Вони існують протягом усієї історії світової цивілізації.

Від стародавніх міфів веде своє існування традиція, що доводить космічне походження людини, цивілізації, культури, моралі. За посередництвом релігійної свідомості людині відкривається можливість відчувати космічні витоки її земного буття.

Центральною персоною в таких світових релігіях, як християнство, іудаїзм, іслам, є Бог — всесильний і благий володар. Він є творцем природного світу та протиставляє хаосу, руйнуванню, деградації стан рівноваги. Бог, визнається фундаментальним першопринципом порядку, що поєднує рівні космічного, соціального й духовно-морального буття.

Стосовно соціального порядку, Бог постає як законодавче начало, від якого походять всі інші принципи та норми людського буття. Як верховний регулюючий принцип він надає моральним вимогам характеру безперечної необхідності, абсолютних істин. Заперечуючи свавілля, Він не дозволяє соціальному життю втратити гармонічні форми. Таким чином Він відіграє роль вихователя й учителя людського роду.

Встановлюючи, духовно-моральний порядок, Бог являє собою вишу, абсолютну досконалість, втілення того морального ідеалу, до якого має прагнути людина. Він уособлює все найсвітліше, найдобріше й розумне, надихає буття людей, утверджує в них прагнення дотримуватися вищих моральних заповітів.

Ідея Бога як вищого морального законодавця несе в собі важливий соціокультурний сенс: закони моральності виступають як об'єктивні форми соціальної гармонії. Люди не мають права змінювати їх, припасовувати до своїх інтересів. В історії суспільної думки неодноразово виникали ідеї, що втрата релігійних абсолютів спричинює моральний занепад мас.

Моральні закони проникають у людську душу і набувають вигляду механізмів моральної саморегуляції, за їх участі, людина пристосовує своє існування до високих етичних вимог, які йдуть від Бога. На ранніх етапах історичного розвитку світової цивілізації релігійні норми мали велике значення для духовного, морального розвитку людського роду. І досі їх роль у цьому процесі є дуже значною.
4. Мораль і мистецтво

Мистецтво завжди було важливим засобом духовно-практичного освоєння світу. Протягом усієї історії культури воно відображало складні й суперечливі проблеми морального життя суспільства та особистості. Зацікавлення мистецтва мораллю пояснювалося тим, що воно прагнуло до перетворення дійсності не лише «за законами краси», а й за законами добра, людяності та справедливості.

Своєрідність мистецтва полягає в тому, що воно має здатність відчувати істинний моральний сенс важливих соціальних проблем і суперечностей раніше, ніж їх уловлюють інші форми громадської свідомості. За допомогою художньо-образних засобів воно фіксує ці проблеми і виносить їх на авансцену духовного життя суспільства. Художники, письменники, поети, драматурги ведуть розмову про те, що найбільшою мірою хвилює їх. При цьому вони дають простір своїм почуттям і творчій фантазії.

Моральні проблеми, які хвилюють митців, — нескінченно різноманітні за характером і змістом. Деякі з них чітко локалізовані в соціально-історичному часі й просторі. Інші називаються «вічними», бо вони здатні відроджуватись із кожним новим поколінням. Найчастіше це питання, пов'язані з пошуками сенсу буття, індивідуального щастя та загального блага, з сутністю добра й зла, правди та справедливості.

Мистецтво в його ставленні до моралі має властивість концентрувати в своїх творах етичну інформацію, надавати їй вигляд особливої цінності, збагаченої глибиною почуттів і переживань.

У мистецтві періодично відроджується суперечність між необхідністю художньо-естетичного освоєння нових соціоморальних реалій та нестачею відповідних творчих засобів. Ця суперечність завжди була внутрішнім джерелом становлення нових художніх стилів незалежно від їх особливостей. Кожен з цих стилів — бароко, сентименталізм, романтизм або модернізм — поставав як новий метод художньо-естетичного освоєння нових соціоморальних колізій і проблем. Вся історія мистецтва — це динаміка поступового наближення естетичної свідомості до пізнання буття людей.

На відміну від мистецтва, мораль прагне до об'єктивації та узагальнень, викладає загальні вимоги до громадської поведінки. Етика конструює смислові структури, які прагнуть до універсальності. Якщо мораль користується раціонально-нормативною мовою, то мова мистецтва має образну природу. Мистецтво потребує фантазії, образного мислення в процесі сприймання художніх творів. Норми ж і цінності моралі доступні для розуміння кожної людини. Отже, сприймаючий мистецтво слухач, глядач або читач здійснює певну художньо-творчу діяльність. Розуміння ж моралі передбачає суто моральну діяльність.

Різниця у психологічних особливостях та характерах, рівнях вихованості та освіченості індивідів у суспільстві не перешкоджає розумінню моральних норм громадською свідомістю. А мистецтво, навпаки, вимагає певного рівня естетичної культури для сприймання творів.

Спільним та особливим, в механізмах виховних впливів моралі та мистецтва на особистість, є необхідність розвивати в людині здатність відчувати і співчувати, аналізувати життєві явища та естетичні об'єкти, знати засади духовно-практичного освоєння дійсності та керуватися у повсякденному житті цими принципами. Отже, мораль та мистецтво доповнюють одне одного як сфери духовного впливу на духовний світ особистості.
5. Співвідношення права й моралі

Мораль та право є найважливішими різновидами соціальної регуляції. І мораль, і право, як форми суспільного життя, необхідні для ціннісної орієнтації людини в світі міжлюдських стосунків, допомагають індивіду усвідомити своє місце в них, стати вольовою та відповідальною особистістю. І мораль, і право є продуктом цивілізації та культури, які створюються в результаті свідомої діяльності людей, їх спільнот та соціальних інституцій. Так, правові норми приймаються спеціально уповноваженими державними органами — парламентом та іншими правотворчими суб'єктами. Моральні та правові норми відображають досягнутий рівень соціального та духовного розвитку суспільства і людини.

Мораль і право виступають як загальні правила поведінки людей, тобто формулюються у вигляді зразків, масштабів, відповідно до яких потрібно себе поводити тим, кого ці правила стосуються. Нормативність моралі та права означає, що їх норми застосовуються не одноразово, а кожного разу при виконанні відповідної ситуації.

І право, і мораль орієнтовані на свободу волі людини і її відповідальність. Норми моралі відображають уявлення людей і суспільства про добро і зло, честь і гідність та інші моральні цінності. А норми права відображають узгоджену суспільством і підтриману державою міру соціальної рівності й свободи у стосунках між учасниками суспільних відносин й заснований на цій мірі формально визначений і забезпечений державою порядок. Тому, якщо право виступає як соціальний інститут, як форма, практичного освоєння соціального буття, то мораль тісно пов'язана з духовністю, з світоглядом людини, з ставленням до світу та до самої себе.

Норми моралі базуються на фундаменті віковічних традицій та звичок, що передаються людьми з покоління в покоління і тому мають з ними тісний зв'язок. Що стосується норм права, то їх формулювання належить до компетенції спеціально уповноважених державних органів. Але законодавець не є винахідником правової норми, його роль виявляється в тому, що він аналізує, зважує кілька варіантів поведінки, правових вимог і обирає той, який вважає найкращим за конкретних історичних обставин і надає йому формальної визначеності та загальнообов'язкового характеру. Якщо норми моралі існують тільки у свідомості людей та реалізуються в їх поведінці, то норми права завжди мають документальне, формально визначене відображення в законах, указах, постановах тощо. Це надає праву значної соціальної динаміки — правові норми відносно легко можуть встановлюватись, змінюватись правотворчими суб'єктами, тоді, як мораль є більш стійкою і навіть може бути консервативною.

Мораль регулює поведінку людей у вигляді загальних принципів та імперативів. Норми права формулюються у вигляді точних, однозначно визначених (наскільки це можливо) приписів, що конкретно вказують, яким чином дозволяється себе поводити, яка конкретна поведінка в даній ситуації вважається обов'язковою, або є забороненою.

Норми права окреслюють свободу зовнішньої поведінки людей, залишаючись у більшості випадків формально нейтральними до її внутрішніх мотивів. Мораль не тільки визначає межі зовнішньої свободи людини, а й вимагає внутрішнього самовизначення свободи. Взаємозв'язок і взаємодія моралі та права є узгодженням двох найвагоміших різновидів соціальних регуляторів.

Право, що нехтує моральними засадами міжлюдських стосунків, є аморальним, морально невиправданим, і не має достатніх шансів на вкорінення у свідомість і поведінку людей. У праві відображаються моральні погляди людей і суспільства:

Право і мораль активно взаємодіють між собою та впливають одне на одного, а тому в реальних соціальних відносинах досить непросто провести між ними чітку межу. Тенденцією взаємодії правової та моральної систем є гармонізація між цими двома найбільш вагомими соціальними регуляторами. З позиції правового прогресу моральна оцінка права, незалежно від відмінностей її критеріїв у часи різних історичних епох, завжди виступала головним імпульсом його розвитку, найважливішим чинником гуманізації та удосконалення правових систем.