Реферат на тему Навчання як головний шлях до освіти
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-01-12Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Міністерство освіти та науки України
Реферат на тему:
Навчання як головний шлях до освіти
Навчання — це діяльність, яка має двосторонній характер: викладання та учіння.
Викладання — цілеспрямований вид діяльності, який здійснюється педагогом, організатором педагогічного процесу; це активний процес, бо в його здійсненні намагаються не лише передати учневі (студентові) певні знання, а й розвинути у нього бажання і вміння набувати нових знань, досвіду.
Учіння — цілеспрямований процес засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду.
У сучасному розумінні для навчання характерні такі ознаки:
1) двосторонній характер;
2) сумісна діяльність вчителів та учнів;
3) управління з боку вчителя.
Таким чином, навчання — цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної та практичної діяльності вчителів і учнів. Навчання має ряд особливостей:
¾ перша особливість — бінарність: викладання (цілі викладання) і учіння (цілі учіння);
¾ друга особливість — розмаїття суб’єктів діяльності з власними потребами, мотивами, установками, ціннісними орієнтаціями; з власними розуміннями «передачі» знань, з власним тлумаченням «засвоєння» знань;
¾ третя особливість — величезне розмаїття сфер, напрямків, предметів людського досвіду, який передається, засвоюється у навчанні; особливості навчальних цілей.
Навчання має забезпечити:
¾ вміння орієнтуватися у певних умовах;
¾ відповідно до цього здатність «будувати» поведінку, адекватну умовам;
¾ результат навчання — здатність пізнавати оточуючий світ, вміння регулювати поведінку.
Таким чином, в результаті навчання повинні статись заплановані зміни у поведінці тих, хто вчиться.
Елементи організації навчання
Щоб здійснити процес навчання, його потрібно організувати.
Організувати навчання — означає створити певну структуру та налагодити, відповідні цілям організації, зв’язки між елементами структури.
Основні елементи організації навчання:
¾ група людей (суб’єкти учіння, суб’єкти викладання);
¾ навчальні цілі (пізнавальні, психомоторні, афективні);
¾ зв’язки між елементами (контроль як зворотний зв’язок).
Організаційні форми навчання — це зовнішні прояви узгодженості діяльності учнів та вчителів, що здійснюються у певному порядку та режимі.
Форми та системи навчання
В культурі людства розвиток форм навчання має свої історичні етапи:
1. Первісна форма навчання — на ранніх стадіях розвитку людства навчання було пов’язане з конкретною поведінкою та діяльністю людини. Діти навчалися, наслідуючи дорослих.
2. Індивідуальне навчання — виникло в Давній Греції; учень виконує індивідуальне завдання, вчитель допомагає. Воно є досить ефективним, тому що дозволяє врахувати особливості розвитку дитини, провадити індивідуальний контроль за процесом засвоєння знань. Однак має ряд недоліків: воно потребує матеріальних затрат, а також позбавляє однолітків спілкування.
3. Індивідуально-групове навчання — набуло широкого розповсюдження в середньовічних школах. Його характерні ознаки: непостійний склад учнів з різним рівнем розвитку, різним рівнем знань, не однорідний за віком. У школах панували репродуктивні методи навчання: механічне заучування, багаторазове повторення і відтворення матеріалу.
4. Класно-урочна форма навчання — заснована Я. А. Коменським, який глибоко обґрунтував її у видатній праці «Велика дидактика» (1632 р.). Він вважав, що в школі навчання учнів повинно провадитись у класах з постійним складом учнів (однорідні за віком, розвитком); формування класів здійснюється на початку навчального року; навчальний рік повинен мати фіксовані початок і кінець, чотири періоди канікул; повинна бути програма навчання, зміст навчання за роками; заняття кожен день, крім неділі; навчання в класах по 40—50 осіб, навіть до 300 (якщо до проведення занять будуть залучені кращі учні). Таким чином, класно-урочна система діє та вдосконалюється аж до нинішніх часів.
5. Белл-ланкастерська система навчання — (автори Белл і Ланкастер, Англія, кін. XVIII—поч. XIX ст.) — сутність її в тому, що вчитель організував навчання молодших школярів за допомогою старших (давав інструкцію як вчити).
6. Лабораторна система знань за Дальтон-планом — (за назвою м. Дальтон, США, 20-ті роки ХХ ст.), суть системи: виключаються класи, колективна робота вчителя з учнями; використовуються лабораторії, де провадяться заняття; використовуються таблиці, прилади, технічні засоби.
7. Мангеймська система навчання — (автор Зіккінгер (1858—1930), м. Мангейм, Німеччина). Суть її в тому, що навчання провадять в класах, розподілених на підставі результатів психометричних обстежень і характеристик вчителів (4 групи класів: із середніми здібностями, малоздібними, розумово відсталими та обдарованими). Тривалість навчання в кожній групі була різною.
8. План Трампа — (50—60-ті роки ХХ ст.) — це американська система навчання, за якою 40 % часу відводиться на навчання учнів у великих групах (100—150 осіб), 20 % — на навчання у малих групах (10—15 осіб), а 40 % — на самостійну роботу.
9. Метод проектів — (30-ті роки ХХ ст., автор Дьюї, м. Чикаго, США) — сутність; виховання через дію, навчання за проектом (зміст навчання визначає проект).
Процес навчання будується відповідно до законів, закономірностей принципів навчання. Під принципами навчання або принципами дидактики розуміють систему вихідних, дидактичних вимог до навчання, виконання яких забезпечує його ефективність. Усі принципи можна розділити на загальнонаукові (науковість, системність, зв’язок теорії з практикою) та дидактичні (систематичність, міцність засвоєння знань, індивідуальний підхід до учнів, формування позитивної мотивації).
Методи навчання та їх класифікація
Для досягнення свідомо визначеної мети в навчально-пізнавальній діяльності необхідно діяти, тобто змінювати стан предмета (для отримання необхідного результату-продукту).
Методи навчання — це система послідовних дій суб’єктів навчання над свідомо визначеним предметом діяльності із застосуванням відповідних засобів, внаслідок чого отримується очікуваний результат навчання.
У педагогічній науці існує декілька класифікацій методів навчання в залежності від того, які підходи і принципи лягли в основу їх розробки.
1. Класифікація методів навчання за джерелами надбання знань:
1.1. словесні;
1.2. наочні;
1.3. практичні.
2. Класифікація методів навчання за характером навчально-пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню матеріалу:
2.1. пояснювально-ілюстровані;
2.2. репродуктивні;
2.3. проблемні;
2.4. частково-пошукові або евристичні;
2.5. дослідницькі.
3. Класифікація методів навчання за способами організації упорядкованої навчальної діяльності суб’єктів:
3.1. методи засвоєння знань;
3.2. методи викладання;
3.3. методи формування умінь, навичок та застосування їх на практиці;
3.4. методи контролю і оцінки знань, умінь, навичок.
4. Класифікація методів навчання за навчальними цілями (рівень абстракції навчальних цілей визначає рівень абстракції методів навчання) (за В. А. Козаковим):
¾ основні види методів навчання;
¾ типи;
¾ способи-методи;
4.1. інформаційно-презентативні:
¾ усні;
¾ письмові;
¾ наочно-усні;
4.2. алгоритмічно-дійові:
¾ діалогічні;
¾ предметно-групові;
¾ групові;
4.3. самостійно-пошукові:
¾ індивідуальна робота;
¾ самостійна робота.
Усі методи навчання повинні використовуватись в оптимальному співвідношенні, враховуючи характер матеріалу, фактори ефективності їх застосування та особливості освітніх груп навчання.
Форми організації занять
До основних форм організації занять належить урок — це така організаційна форма навчання в школі, за якої вчитель у рамках точно встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за твердим розкладом вирішує певні навчально-виховні завдання. Урок — основний елемент класно-урочної системи. Структуру уроку визначають мета, зміст, дидактичні задачі, вік учнів, методи і засоби навчання.
Відповідно до дидактичних функцій можна визначити такі типи уроків:
¾ уроки, які служать ознайомленню учнів із новим матеріалом;
¾ уроки для повторення засвоєного матеріалу;
¾ уроки для контролю й оцінки результатів навчання;
¾ комбіновані уроки;
¾ нестандартні уроки — це імпровізовані заняття, що мають нетрадиційну форму: урок — «аукціон ідей», урок — прес-конференція, урок — консультація, бінарний урок (2 викладачі), урок — КВК, урок — конкурс тощо.
Існують також допоміжні форми організації занять:
¾ факультативи;
¾ гуртки за інтересами;
¾ екскурсії;
¾ домашня самостійна робота.
Одним із головних елементів у структурі процесу навчання є зміст освіти. Визначень «змісту освіти» існує багато, але вони мають одну суть: це окреслене коло систематизованих знань, умінь, навичок, які є основою для всебічного розвитку учнів, формування у них гуманістичного світогляду і пізнавальних інтересів.
Зміст освіти визначається такими документами:
¾ навчальними планами;
¾ навчальними програмами;
¾ підручниками і навчальними посібниками.
Контроль навчального процесу
Складовою частиною навчального процесу є контроль, який сприяє:
¾ виявленню успішності навчання кожного учня;
¾ розкриттю причин слабкого засвоєння учнями окремих частин матеріалу;
¾ ліквідації недоліків навчального процесу в роботі як учнів, так і вчителів.
Компоненти контролю:
1) перевірка знань, умінь, навичок;
2) оцінка — вимірювання знань, умінь, навичок;
3) облік результатів вимірювання у вигляді оцінок, балів, рейтингу.
Функції контролю:
¾ контролююча;
¾ навчальна;
¾ виховна;
¾ розвиваюча.
Види контролю:
¾ попередній;
¾ поточний;
¾ періодичний;
¾ підсумковий.
До методів контролю можна віднести:
1) спостереження за навчанням учнів;
2) усне опитування;
3) письмовий контроль;
4) комбіноване опитування;
5) письмовий контроль;
6) програмований контроль;
7) самоконтроль;
8) іспити.
Педагогічні вимоги до контролю:
1) об’єктивність перевірки та оцінки;
2) індивідуальний характер контролю;
3) систематичність, регулярність контролю;
4) гласність контролю;
5) всебічність перевірки;
6) диференційованість перевірки;
7) різноманітність форм;
8) етичне ставлення до тих, кого перевіряють.
Управління навчанням
Навчання за своєю сутністю є спільною діяльністю вчителів та учнів, тому необхідне управління навчанням.
Управління навчанням — це координація роботи учасників спільної діяльності, — процес планування, організації, мотивації та контролю, що забезпечує досягнення навчальних цілей.
Процес управління виконує функції: первинні (планування, організація, мотивація та контроль) та зв’язуючі (комунікативні, прийняття рішення, керівництво).
Управління здійснює людина, яка виконує роль керівника. Управління навчанням має дві сторони: управління з боку вчителя і самоуправління самого учня.
Література
1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. — С. 221—226, 235—242.
2. Козаков В. А. Самостоятельная работа студентов и ее информационно-методическое обеспечение: Учеб. пособие. — К.: Высш. шк., 1990. — С. 129—136.
3. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підруч.: У 2 ч. — Ч. 1. Психологія суб’єкта діяльності. — К.: КНЕУ, 1999. — С. 16—18.
4. Лозниця В. С. Педагогіка і психологія: Основні положення Навч. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — К., 2001. — С. 209—234.
5. Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва: Навч. посіб.: — К.: Вища шк., 1993. — С. 179—253.
6. Подласый И. П. Педагогика: Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений. — М.: Просвещение; Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1996. — С. 199—390.
7. Кунисевич Ч. Основы общей дидактики / Пер. с пол. О. В. Долженко. — М.: Высш. шк., 1986. — С. 76—281.
Реферат на тему:
Навчання як головний шлях до освіти
Основні положення
В цій темі ми розглядаємо навчання як один із основних видів діяльності людини — головною метою якої є засвоєння знань, навичок і вмінь, підготовка до трудової діяльності.Навчання — це діяльність, яка має двосторонній характер: викладання та учіння.
Викладання — цілеспрямований вид діяльності, який здійснюється педагогом, організатором педагогічного процесу; це активний процес, бо в його здійсненні намагаються не лише передати учневі (студентові) певні знання, а й розвинути у нього бажання і вміння набувати нових знань, досвіду.
Учіння — цілеспрямований процес засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду.
У сучасному розумінні для навчання характерні такі ознаки:
1) двосторонній характер;
2) сумісна діяльність вчителів та учнів;
3) управління з боку вчителя.
Таким чином, навчання — цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної та практичної діяльності вчителів і учнів. Навчання має ряд особливостей:
¾ перша особливість — бінарність: викладання (цілі викладання) і учіння (цілі учіння);
¾ друга особливість — розмаїття суб’єктів діяльності з власними потребами, мотивами, установками, ціннісними орієнтаціями; з власними розуміннями «передачі» знань, з власним тлумаченням «засвоєння» знань;
¾ третя особливість — величезне розмаїття сфер, напрямків, предметів людського досвіду, який передається, засвоюється у навчанні; особливості навчальних цілей.
Навчання має забезпечити:
¾ вміння орієнтуватися у певних умовах;
¾ відповідно до цього здатність «будувати» поведінку, адекватну умовам;
¾ результат навчання — здатність пізнавати оточуючий світ, вміння регулювати поведінку.
Таким чином, в результаті навчання повинні статись заплановані зміни у поведінці тих, хто вчиться.
Елементи організації навчання
Щоб здійснити процес навчання, його потрібно організувати.
Організувати навчання — означає створити певну структуру та налагодити, відповідні цілям організації, зв’язки між елементами структури.
Основні елементи організації навчання:
¾ група людей (суб’єкти учіння, суб’єкти викладання);
¾ навчальні цілі (пізнавальні, психомоторні, афективні);
¾ зв’язки між елементами (контроль як зворотний зв’язок).
Організаційні форми навчання — це зовнішні прояви узгодженості діяльності учнів та вчителів, що здійснюються у певному порядку та режимі.
Форми та системи навчання
В культурі людства розвиток форм навчання має свої історичні етапи:
1. Первісна форма навчання — на ранніх стадіях розвитку людства навчання було пов’язане з конкретною поведінкою та діяльністю людини. Діти навчалися, наслідуючи дорослих.
2. Індивідуальне навчання — виникло в Давній Греції; учень виконує індивідуальне завдання, вчитель допомагає. Воно є досить ефективним, тому що дозволяє врахувати особливості розвитку дитини, провадити індивідуальний контроль за процесом засвоєння знань. Однак має ряд недоліків: воно потребує матеріальних затрат, а також позбавляє однолітків спілкування.
3. Індивідуально-групове навчання — набуло широкого розповсюдження в середньовічних школах. Його характерні ознаки: непостійний склад учнів з різним рівнем розвитку, різним рівнем знань, не однорідний за віком. У школах панували репродуктивні методи навчання: механічне заучування, багаторазове повторення і відтворення матеріалу.
4. Класно-урочна форма навчання — заснована Я. А. Коменським, який глибоко обґрунтував її у видатній праці «Велика дидактика» (1632 р.). Він вважав, що в школі навчання учнів повинно провадитись у класах з постійним складом учнів (однорідні за віком, розвитком); формування класів здійснюється на початку навчального року; навчальний рік повинен мати фіксовані початок і кінець, чотири періоди канікул; повинна бути програма навчання, зміст навчання за роками; заняття кожен день, крім неділі; навчання в класах по 40—50 осіб, навіть до 300 (якщо до проведення занять будуть залучені кращі учні). Таким чином, класно-урочна система діє та вдосконалюється аж до нинішніх часів.
5. Белл-ланкастерська система навчання — (автори Белл і Ланкастер, Англія, кін. XVIII—поч. XIX ст.) — сутність її в тому, що вчитель організував навчання молодших школярів за допомогою старших (давав інструкцію як вчити).
6. Лабораторна система знань за Дальтон-планом — (за назвою м. Дальтон, США, 20-ті роки ХХ ст.), суть системи: виключаються класи, колективна робота вчителя з учнями; використовуються лабораторії, де провадяться заняття; використовуються таблиці, прилади, технічні засоби.
7. Мангеймська система навчання — (автор Зіккінгер (1858—1930), м. Мангейм, Німеччина). Суть її в тому, що навчання провадять в класах, розподілених на підставі результатів психометричних обстежень і характеристик вчителів (4 групи класів: із середніми здібностями, малоздібними, розумово відсталими та обдарованими). Тривалість навчання в кожній групі була різною.
8. План Трампа — (50—60-ті роки ХХ ст.) — це американська система навчання, за якою 40 % часу відводиться на навчання учнів у великих групах (100—150 осіб), 20 % — на навчання у малих групах (10—15 осіб), а 40 % — на самостійну роботу.
9. Метод проектів — (30-ті роки ХХ ст., автор Дьюї, м. Чикаго, США) — сутність; виховання через дію, навчання за проектом (зміст навчання визначає проект).
Процес навчання будується відповідно до законів, закономірностей принципів навчання. Під принципами навчання або принципами дидактики розуміють систему вихідних, дидактичних вимог до навчання, виконання яких забезпечує його ефективність. Усі принципи можна розділити на загальнонаукові (науковість, системність, зв’язок теорії з практикою) та дидактичні (систематичність, міцність засвоєння знань, індивідуальний підхід до учнів, формування позитивної мотивації).
Методи навчання та їх класифікація
Для досягнення свідомо визначеної мети в навчально-пізнавальній діяльності необхідно діяти, тобто змінювати стан предмета (для отримання необхідного результату-продукту).
Методи навчання — це система послідовних дій суб’єктів навчання над свідомо визначеним предметом діяльності із застосуванням відповідних засобів, внаслідок чого отримується очікуваний результат навчання.
У педагогічній науці існує декілька класифікацій методів навчання в залежності від того, які підходи і принципи лягли в основу їх розробки.
1. Класифікація методів навчання за джерелами надбання знань:
1.1. словесні;
1.2. наочні;
1.3. практичні.
2. Класифікація методів навчання за характером навчально-пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню матеріалу:
2.1. пояснювально-ілюстровані;
2.2. репродуктивні;
2.3. проблемні;
2.4. частково-пошукові або евристичні;
2.5. дослідницькі.
3. Класифікація методів навчання за способами організації упорядкованої навчальної діяльності суб’єктів:
3.1. методи засвоєння знань;
3.2. методи викладання;
3.3. методи формування умінь, навичок та застосування їх на практиці;
3.4. методи контролю і оцінки знань, умінь, навичок.
4. Класифікація методів навчання за навчальними цілями (рівень абстракції навчальних цілей визначає рівень абстракції методів навчання) (за В. А. Козаковим):
¾ основні види методів навчання;
¾ типи;
¾ способи-методи;
4.1. інформаційно-презентативні:
¾ усні;
¾ письмові;
¾ наочно-усні;
4.2. алгоритмічно-дійові:
¾ діалогічні;
¾ предметно-групові;
¾ групові;
4.3. самостійно-пошукові:
¾ індивідуальна робота;
¾ самостійна робота.
Усі методи навчання повинні використовуватись в оптимальному співвідношенні, враховуючи характер матеріалу, фактори ефективності їх застосування та особливості освітніх груп навчання.
Форми організації занять
До основних форм організації занять належить урок — це така організаційна форма навчання в школі, за якої вчитель у рамках точно встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за твердим розкладом вирішує певні навчально-виховні завдання. Урок — основний елемент класно-урочної системи. Структуру уроку визначають мета, зміст, дидактичні задачі, вік учнів, методи і засоби навчання.
Відповідно до дидактичних функцій можна визначити такі типи уроків:
¾ уроки, які служать ознайомленню учнів із новим матеріалом;
¾ уроки для повторення засвоєного матеріалу;
¾ уроки для контролю й оцінки результатів навчання;
¾ комбіновані уроки;
¾ нестандартні уроки — це імпровізовані заняття, що мають нетрадиційну форму: урок — «аукціон ідей», урок — прес-конференція, урок — консультація, бінарний урок (2 викладачі), урок — КВК, урок — конкурс тощо.
Існують також допоміжні форми організації занять:
¾ факультативи;
¾ гуртки за інтересами;
¾ екскурсії;
¾ домашня самостійна робота.
Одним із головних елементів у структурі процесу навчання є зміст освіти. Визначень «змісту освіти» існує багато, але вони мають одну суть: це окреслене коло систематизованих знань, умінь, навичок, які є основою для всебічного розвитку учнів, формування у них гуманістичного світогляду і пізнавальних інтересів.
Зміст освіти визначається такими документами:
¾ навчальними планами;
¾ навчальними програмами;
¾ підручниками і навчальними посібниками.
Контроль навчального процесу
Складовою частиною навчального процесу є контроль, який сприяє:
¾ виявленню успішності навчання кожного учня;
¾ розкриттю причин слабкого засвоєння учнями окремих частин матеріалу;
¾ ліквідації недоліків навчального процесу в роботі як учнів, так і вчителів.
Компоненти контролю:
1) перевірка знань, умінь, навичок;
2) оцінка — вимірювання знань, умінь, навичок;
3) облік результатів вимірювання у вигляді оцінок, балів, рейтингу.
Функції контролю:
¾ контролююча;
¾ навчальна;
¾ виховна;
¾ розвиваюча.
Види контролю:
¾ попередній;
¾ поточний;
¾ періодичний;
¾ підсумковий.
До методів контролю можна віднести:
1) спостереження за навчанням учнів;
2) усне опитування;
3) письмовий контроль;
4) комбіноване опитування;
5) письмовий контроль;
6) програмований контроль;
7) самоконтроль;
8) іспити.
Педагогічні вимоги до контролю:
1) об’єктивність перевірки та оцінки;
2) індивідуальний характер контролю;
3) систематичність, регулярність контролю;
4) гласність контролю;
5) всебічність перевірки;
6) диференційованість перевірки;
7) різноманітність форм;
8) етичне ставлення до тих, кого перевіряють.
Управління навчанням
Навчання за своєю сутністю є спільною діяльністю вчителів та учнів, тому необхідне управління навчанням.
Управління навчанням — це координація роботи учасників спільної діяльності, — процес планування, організації, мотивації та контролю, що забезпечує досягнення навчальних цілей.
Процес управління виконує функції: первинні (планування, організація, мотивація та контроль) та зв’язуючі (комунікативні, прийняття рішення, керівництво).
Управління здійснює людина, яка виконує роль керівника. Управління навчанням має дві сторони: управління з боку вчителя і самоуправління самого учня.
Література
1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. — С. 221—226, 235—242.
2. Козаков В. А. Самостоятельная работа студентов и ее информационно-методическое обеспечение: Учеб. пособие. — К.: Высш. шк., 1990. — С. 129—136.
3. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підруч.: У 2 ч. — Ч. 1. Психологія суб’єкта діяльності. — К.: КНЕУ, 1999. — С. 16—18.
4. Лозниця В. С. Педагогіка і психологія: Основні положення Навч. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — К., 2001. — С. 209—234.
5. Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва: Навч. посіб.: — К.: Вища шк., 1993. — С. 179—253.
6. Подласый И. П. Педагогика: Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений. — М.: Просвещение; Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1996. — С. 199—390.
7. Кунисевич Ч. Основы общей дидактики / Пер. с пол. О. В. Долженко. — М.: Высш. шк., 1986. — С. 76—281.
