МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Володимира Даля

МАГІСТРАТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Контрольна робота

з навчальної дисципліни

“Соціальна та гуманітарна політика ”

на тему:

«Пріоритетні напрями соціальної політики»
Слухач Група ДС-192з-АМ

Сапрунова О.С.
Викладач Тураєв В.О.
Луганськ 2010
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………3

1. Чинники, що впливають на вибір напрямів соціальної політики………….4

2. Формування пріоритетних напрямів здійснення соціальної політики в Україні…………………………………………………………………………….7

3. Політика у сфері соціального захисту громадян……………………………9

4. Політика у сфері соціальної підтримки непрацездатних та слабозабезпечених верств населення…………………………………………..12

5. Соціальна політика у сфері доходів і підвищення рівня життя всіх верств населення…………………………………………………………………………15

6. Гармонізація відносин між суспільством і природою – важливий напрямок соціоекологічної політики………………………………………………………17

7. Демографічна політика як стабілізатор процесів функціонування й розвитку українського суспільства…………………………………..…………19

8. Політика розвитку соціальної інфраструктури, охорони здоров’я, підтримки сім’ї, материнства та дитинства…………………………………....20

ВИСНОВКИ ..……………………………………………………………………22

Список використаної літератури…………………………………………….….24
ВСТУП

Соціальна політика є однією з найважливіших функцій будь-якої держави. Незаперечним є той факт, що соціальну політику здійснюють як найрозвиненіші країни Заходу, які ще називають державами загального добробуту або соціальними державами, так і країни третього світу.

Cоціальна політика є найбільш значимою сферою інтересів сучасного суспільства та найважливішим чинником діяльності сучасної держави. Вона також тісно пов’язана з типом та рівнем розвитку суспільства, пануючою в ньому системою ціннісних орієнтацій та ментальністю населення, а також з тими цілями й завданнями, які ставить перед собою суспільство щодо свого подальшого соціального розвитку [18].

На сучасному етапі розвитку економіки України стають дуже важливими проблеми рівня життя населення і чинники, що визначають його динаміку. Від їх рішення багато в чому залежить спрямованість і темпи подальших перетворень в країні і кінець кінцем політична, а отже і економічна стабільність в суспільстві. Рішення цих проблем вимагає певної політики, виробленої державою, центральним моментом якої була б людина, її добробут, фізичне і соціальне здоров'я. Саме тому всі перетворення, які так чи інакше можуть спричинити зміну рівня життя, викликають великий інтерес у найрізноманітніших верств населення.

Підвищення рівня життя - соціально-пріоритетна мета розвитку суспільства, найважливіший напрям що проводиться державою політики доходів і заробітної платні. Підвищення рівня життя - це не тільки результат економічного зростання, але і його умова. Сучасному виробництву потрібні як принципово нові техніка і технології, так і висококваліфіковані працівники, власники свого інтелектуального капіталу[23].

Соціальна політика головним чином направлена на вирішення найактуальніших проблем підвищення рівня життя, а саме - забезпечення зайнятості, посилення соціальної захищеності населення, боротьбу з бідністю тощо.

1. 
   Чинники, що впливають на вибір напрямів соціальної політики
   

Сучасна людська цивілізація живе в умовах переходу від індустріального до постіндустріального суспільства, який характеризується не тільки соціальною орієнтацією економіки, укріпленням національної та міжнародної безпеки, але й запровадженням моделі сталого суспільного розвитку й формуванням соціальної держави, яка базується на активній соціальній політиці, що забезпечує рівність інтересів теперішнього й майбутнього поколінь, підвищення суспільного добробуту, а також створення необхідних умов для гідного життя й всебічного розвитку особистості [24].

Усе це передбачає зростання вимог до запровадження активної соціальної політики, яка формується у вигляді плану (проекту чи програми) відповідних заходів на певний проміжок часу із врахуванням конкретно-історичних умов, наявних ресурсних можливостей, традицій, ментальних особливостей і ціннісних орієнтацій переважної більшості населення країни.

Основні параметри здійснення соціальної політики в суспільстві зумовлені багатьма об’єктивними чинниками: рівнем розвитку продуктивних сил, структурою економіки, станом соціального життя, характером політичної влади, духовною та моральною зрілістю населення країни тощо. На характер і основні напрямки соціальної політики активний вплив справляє і зрілість суб’єктивного фактора — спроможність та готовність управлінських структур та інших суб’єктів політики забезпечити соціальну спрямованість економіки, достойні умови праці й побуту громадян; цивілізований характер соціальних відносин.

Слід зазначити, що активна соціальна політика аж ніяк не суперечить політиці економічної стабілізації. Навпаки, брак такої політики, надто низький рівень реальних доходів більшості населення обмежують потенціал стабілізації та економічного розвитку. Ясна річ, що ця політика має бути продуманою, відповідальною та ґрунтуватися насамперед на реальних можливостях держави [17].
При цьому, незалежно від типу чи виду соціальної політики, вона обов’язково передбачає реалізацію відповідних напрямів, що відображають її специфічні особливості. Основними напрямами соціальної політики, на думку багатьох дослідників, є такі [12]:
- політика у сфері доходів населення, яка передбачає запровадження децильного коефіцієнта для регуляції доходів, а також установлення певних соціальних стандартів життя; зокрема параметрів життєвого рівня та рівня добробуту, споживчого кошика тощо;
- політика у сфері праці та соціально-трудових відносин, яка передбачає законодавче установлення рівня оплати праці (особливо мінімального погодинного рівня), засобів охорони праці, видів і форм соціального страхування, а також розробку та запровадження програм зайнятості та захисту населення від бідності та безробіття, заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо;
- політика у сфері соціальної підтримки непрацездатних та слабозабезпечених верств населення, яка передбачає визначення та встановлення параметрів пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, соціального обслуговування, а також соціальних пільг і соціальних гарантій для певних верств населення з боку суспільства і держави;
- політика у сфері соціального захисту найбільш уразливих категорій населення, яка передбачає запровадження заходів соціальної підтримки сім’ї, молоді, дітей, людей літнього віку, інвалідів, ветеранів війни та праці тощо;
- політика щодо розвитку галузей соціальної сфери, яка передбачає формування й реалізацію заходів, спрямованих на розвиток охорони здоров’я, освіти, науки, культури, спорту, туризму й інших сфер рекреації, дозвілля та виховання;
- політика щодо розвитку сучасної соціальної інфраструктури, яка передбачає, зокрема, будівництво соціального житла, нових транспортних мереж, засобів зв’язку та комунікацій, торговельного, побутового та сервісного обслуговування тощо;
- соціоекологічна політика, яка передбачає дієві заходи по збереженню навколишнього середовища, а також запровадження соціальних програм забезпечення населення екологічно безпечними умовами життя і діяльності, екологічно чистими продуктами харчування тощо;
- соціоміграційна політика, яка передбачає розробку та запровадження програм щодо запобігання вимушеній міграції населення, а також із захисту прав та інтересів співвітчизників за кордоном, впорядкування зовнішньої трудової міграції тощо.
Як видно з перерахованих напрямів соціальної політики, їх реалізація потребує значних фінансових вкладень. І чим масштабнішою є соціальна політика, а також чим більш значимі цілі вона ставить перед собою, тим більше ресурсів має виділятися з боку суспільства і держави на її реалізацію. Тому інвестиції в соціальну політику, як показує практика, є найбільш продуктивним владанням суспільного багатства.
2. Формування пріоритетних напрямів здійснення соціальної політики в Україні

В Україні серйозний вплив на вибір основних напрямків соціальної політики, на їхній зміст справляють додаткові негативні обставини — жорстока криза, яка охопила всі сфери суспільного життя; дикий, часто стихійний, перехід до ринкової економіки, що супроводжується зубожінням більшості населення, зростанням соціально-економічної нерівності та експлуатації, поширенням групового та територіального егоїзму, дезінтеграцією єдиного економічного, кредитно-фінансового та територіального простору; розгулом злочинності, особливо у сфері економіки, постійними змінами співвідношення сил між прихильниками необмеженої та нерегульованої капіталізації суспільства й тими, хто стоїть за змішану, соціально орієнтовану економіку, рівноправні форми власності на засоби виробництва та регульовані ринкові відносини.

Складний і суперечливий процес соціально-економічного й політичного розвитку України передбачає визначення основних шляхів активної й послідовної соціальної політики на найближчий час і на перспективу, що мають вивести країну із кризового стану та створити передумови для динамізму й сталості процесів соціального буття. Соціальна політика в даний час і на перспективу має сприяти формуванню й утвердженню в українському суспільстві таких базових цінностей, як державність, демократія, свобода, добробут й національна безпека України, що мають бути обов’язковими для всіх громадян, а також не підлягати ревізії та не бути предметом компромісів чи політичних торгів.

Головною метою діяльності суб’єктів соціальної політики, всієї системи державного управління має стати, насамперед, людина, а також створення умов для самореалізації її особистісного потенціалу, свободи вибору нею напрямів та форм самоствердження у сфері суспільного буття. У той же час формування й реалізація виваженої та цілеспрямованої соціальної політики повинна мати за мету, в першу чергу, створення умов для реалізації в Україні кожною людиною своїх соціальних прав і свобод, а саме: права на вільний вибір праці, повну і своєчасну винагороду за неї, на вільний вибір професії та роду занять, на якісну освіту, охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, права на соціальний захист, безпечне життя і здорове довкілля [2].

На сучасному етапі суспільних перетворень, що відбуваються в українському суспільстві, необхідна переорієнтація шляхів реалізації соціальної політики на істотне посилення соціальної спрямованості здійснюваних економічних реформ, а також на розбудову соціально орієнтованої ринкової економіки.

Соціальний зміст ринкової економіки полягає в тому, що вона здатна розкривати властиву особистості соціальну ініціативу, творчу активність, здібності людини, а також стимулювати процес реалізації соціального потенціалу індивідів і виступати основою процесів соціальної мобільності, підпорядковуючи свій розвиток насамперед потребам та інтересам людини. Стратегічним приорітетом у формуванні активної соціальної політики є не тільки запровадження механізмів стабілізації й подальшого розвитку економіки, виведення її за межі тіньових відносин, але й становлення середнього класу, всебічне зміцнення його позицій за рахунок набуття населенням власності, тобто формування стійкого прошарку людей, які володіють власністю і мають стабільний доход.

Подолання кризи в економіці України природно ставить у ранг стратегічних завдань соціальної політики питання глибинної модернізації соціальної сфери, що пов’язане з перебудовою політики доходів та реформуванням системи оплати праці, подоланням існуючого нині штучного зниження вартості робочої сили, надмірного майнового розшарування населення, а також з удосконаленням механізмів визначення мінімальної заробітної плати, основу якої повинен складати прожитковий мінімум, зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці й доходи громадян, запровадження стандартів погодинної оплати праці тощо [12].
3. Політика у сфері соціального захисту громадян

Важливим напрямком соціальної політики є створення всеохоплюючої системи соціального захисту громадян [13]. Ця система є науково обґрунтованою низкою заходів з відповідними виконавцями, завдання яких полягає в тому, щоб захищати різні верстви населення, будь-якого громадянина від економічної та соціальної деградації внаслідок утрати або різкого зниження доходу, виробничої травми або професійного захворювання, хвороби, інвалідності, безробіття, утрати годувальника, народження дитини. Система соціального захисту має гарантувати працездатним громадянам рівні умови для підвищення добробуту за рахунок власної праці та ініціативи.

Елементи соціального захисту населення почали виникати в Західній Європі та в США вже в другій половині ХІХ ст. Радикальні зміни в цьому процесі сталися після Другої світової війни під могутнім тиском робітничого й демократичного рухів. Нинішня ситуація характеризується тим, що механізм соціального захисту зараз діє (з різною ефективністю) в усіх розвинутих і в значній частині країн, що розвиваються. Зокрема, у США за рахунок усіх видів фінансування здійснюється 180 соціальних програм, а понад 40% американських сімей у 80-ті роки отримували допомогу за однією або кількома програмами [25].

У недалекому минулому в колишньому СРСР та в ряді інших країн так званого реального соціалізму була впроваджена патерналістська модель соціального захисту, з держбюджетним фінансуванням, бюрократичною системою розподілу фондів соціального забезпечення, невизнанням існування безробіття, що призводило до низької ефективності системи соціального захисту, неможливості її швидкого реформування. Реформування соціальної політики, що почалося у 80-ті роки на території колишнього СРСР та Східної Європи, не привело до радикальних змін у системі соціального захисту. І тільки на початку 90-х років в Україні та інших країнах СНД поступово почала формуватися цілком нова, по суті, система [16]. Її головні засади такі:

1. Працездатний громадянин має стати активним суб’єктом соціального захисту, нести належну відповідальність за свою соціальну захищеність та захищеність своєї сім’ї. З цією метою треба формувати суспільну свідомість людей у напрямку подолання утриманських настроїв, апатії, завищених очікувань соціальної допомоги за рахунок держави. Інакше кажучи, наш власний добробут та добробут нашої сім’ї — це справа кожного з нас. Необхідно пояснити кожному громадянину України, що за нинішніх умов держава має обмежені можливості для його соціального захисту, а тому потрібно не покладатися на милість державних органів, а шукати можливості самостійного виходу з тяжкої економічної ситуації. Новий підхід дає можливість принципово інакше шукати вирішення сьогоднішніх гострих проблем соціального життя: держава бере на себе зобов’язання створити працездатним громадянам сприятливі умови для підвищення добробуту за рахунок власної праці, ініціативи, винахідливості, використання додаткових доходів (дивідендів на акції, відсотків за вкладами, зиску від вдало реалізованих приватизаційних чеків тощо).

2. Важливою умовою соціального захисту населення має стати система загальнообов’язкових видів соціального страхування, зокрема на випадок хвороби, виходу на пенсію, можливої втрати роботи чи здоров’я внаслідок травми на виробництві тощо. Комплекс законопроектів про соціальне страхування сьогодні вже напрацьовано.

Реформа системи соціального страхування має сприяти стабільності та злагоді в суспільстві, продовженню соціально-ринкових реформ в Україні і, безумовно, підвищенню рівня життя її громадян.

Так, Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання» запровадив диференційовані страхові тарифи залежно від стану охорони праці на підприємстві. Це робить економічно невигідним для роботодавців порушення умов охорони праці, а також забезпечує стабільне фінансування витрат, пов’язаних із виплатою компенсацій працівникам у разі втрати працездатності, пенсій у зв’язку з інвалідністю та в разі смерті годувальника[3].

3. Соціальний захист громадян здійснюється через багатоканальну модель фінансування, яка вже тривалий час існує на Заході. Матеріально-фінансовою базою соціального захисту поряд з відрахуваннями з державного бюджету можуть бути й позабюджетні надходження, кошти від приватизації федеральної та муніципальної власності. Передбачено збільшення асигнувань на захист населення з бюджету місцевих органів влади, підприємств, професійних спілок. Значно посилено роль благодійних асоціацій, організацій, різноманітних фондів милосердя, церкви, приватних благодійних внесків як національних, так і іноземних.

4. Переваги в користуванні суспільними фондами споживання мають бути надані насамперед непрацездатним і соціально уразливим групам населення, які потребують прямої матеріальної допомоги. З цією метою створюються спеціальні фонди й державно-суспільні органи для розподілу такої допомоги. Зокрема, в Україні створено державний фонд соціальної підтримки населення, функціонують місцеві фонди соціального захисту. Ті категорії населення, що мають дохід нижчий за прожитковий мінімум, хто не здатний працювати, самотній або хворий, стають об’єктами допомоги соціальних програм. На цю категорію населення поширюються такі пільги, як обслуговування на дому, магазини з більш низькими цінами, безплатні їдальні, допомога з фондів милосердя тощо.

Особливого соціального захисту потребують пенсіонери, інваліди, діти, ті, хто не спроможний власною працею забезпечувати собі необхідні умови життя. Наявний рівень державних соціальних асигнувань, навіть попри всю його обмеженість, є таким, що за умови його раціонального використання можна отримати більш відчутні наслідки соціальної підтримки малозабезпечених громадян, ніж це є зараз.
4. Політика у сфері соціальної підтримки непрацездатних та слабозабезпечених верств населення

Одним з пріоритетних завдань реалізації соціальної політики в Україні на сучасному етапі є адресна підтримка соціально незахищених верств населення, основними складовими якої є забезпечення [9]:

- по-перше, невідкладної реалізації погашення та недопущення в майбутньому заборгованості із заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат;

- по-друге, поглиблення адресності державної соціальної допомоги через упорядкування на законодавчому рівні пільг, що надаються різним категоріям населення, наближення мінімального сукупного доходу до величини прожиткового мінімуму, на основі якого слід реформувати діючу нормативно-правову базу державних соціальних стандартів та соціального захисту населення;

- по-третє, здійснення загальнодержавної та регіональних програм працевлаштування безробітних й зайнятості населення та професійної реабілітації й зайнятості інвалідів з метою залучення їх до активного життя;

- по-четверте, удосконалення й упорядкування механізмів надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг, а також запровадження для окремих категорій громадян залежно від рівня їх доходів, субсидій на соціальні послуги, пов’язані із забезпеченням їхньої життєдіяльності;

- по-п’яте, модернізації системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, створення його сучасної законодавчої бази з метою суттєвого наближення до європейських стандартів;

- по-шосте, удосконалення механізмів соціального захисту ветеранів війни, людей похилого віку, а також тих громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи.

У зв’язку із проведенням лібералізації цін та валютного курсу виконавча влада здійснює комплекс заходів з метою нагромадження необхідних фінансових ресурсів для здійснення відповідної допомоги по безробіттю, для збереження робочих місць у процесі роздержавлення та приватизації, стимулювання розвитку приватних підприємств та індивідуальної трудової діяльності, запровадження системи громадських робіт, фахової перепідготовки осіб, що втратили роботу.

Водночас реалізується спеціальна програма захисту малозабезпечених багатодітних і неповних сімей, непрацюючих пенсіонерів, інвалідів. Запроваджується щомісячна індексація грошових виплат зазначеним категоріям населення відповідно до фактичних темпів інфляції.

Передбачається, що в країні буде здійснено докорінну перебудову житлової політики, перехід до всебічного іпотечного кредитування будівництва та купівлі житла, становлення та розвитку ринку житла, послідовного нарощування житлового будівництва. Соціально незахищені верстви населення збережуть право на безкоштовне отримання житла з державного фонду, обсяги якого будуть розширюватися.

У зв’язку з лібералізацією квартирної плати та комунальних платежів установлено відшкодування витрат на оплату житла з урахуванням матеріального розшарування населення. Рівень дотацій встановлено такий, щоб реальна оплата житла не перевищувала 20 відсотків середньомісячного грошового доходу окремої сім’ї. Зрозуміло, що зі зростанням доходів населення дотації поступово зменшуватимуться.

Увага місцевих органів самоврядування має зосереджуватись на ефективній реалізації принципу адресної соціальної допомоги, що здійснюватиметься на диференційній основі в грошовій та натуральній формах, у вигляді необхідної медичної допомоги, різного роду комунальних та побутових послуг, фінансових пільг. Держава запроваджуватиме моральні та фінансові стимули для утворення та розширення сфери діяльності територіальних фондів соціальної підтримки населення, розвитку благодійних організацій [27].

Але в Україні існує проблема. Зараз соціальними субвенціями держави, які реалізуються через численні дотації на житло, комунальні та транспортні послуги, витрати на медичне обслуговування, на освіту, розвиток аграрного комплексу та інше, користується за принципом рівного доступу все населення — як бідне, так і багате. Таке становище потребує радикальних змін [9].

Принципово важливим напрямком соціальної роботи є вдосконалення системи пільг, які надаються окремим категоріям населення, поглиблення адресної соціальної допомоги з метою переходу до системи соціального захисту, зорієнтованої на сім’ю з урахуванням насамперед її матеріального стану. Як засвідчує досвід, обмежені фінансові ресурси мають бути спрямовані адресно — саме тим, хто найбільше потребує державної підтримки. Сьогодні не можна розпорошувати цільові кошти, намагаючись допомогти всім і таким чином реально не захищаючи найнужденніших.

Кроки у цьому напрямку вже робились шляхом запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям. Дальше реформування системи соціальної допомоги передбачає зосередження всіх видів виплат в органах соціального захисту населення, створення єдиного банку даних одержувачів допомоги, запровадження нових механізмів системи контролю за використанням бюджетних коштів.

Такий підхід у здійсненні соціальної політики в Україні, безумовно, дає змогу локалізувати основні джерела соціального напруження в суспільстві і сприяє поліпшенню соціального захисту населення, підвищенню рівня його життя.

Основна увага щодо захисту соціально незахищеного населення зосереджувається на проведенні глибокої пенсійної реформи [19]. Як відомо, пенсійну реформу розпочато відповідно до Указу Президента від 13 квітня 1998 року «Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні». Необхідність її проведення зумовлена низьким рівнем та незначною диференціацією розмірів пенсій; несприятливими демографічними процесами, спричиненими постарінням населення; збільшенням кількості пенсіонерів у зв’язку з достроковим та пільговим виходом на пенсію, що об’єктивно збільшує навантаження на пенсійну систему; високим розміром пенсійних внесків та неадекватним їх впливом на розмір пенсій; значним зростанням несплати зборів до Пенсійного фонду.

Усі ці чинники зумовили необхідність проведення глибокого реформування системи пенсійного забезпечення через впровадження загальнообов’язкового державного та добровільного пенсійного страхування і встановлення розмірів пенсій залежно від особистого трудового внеску [4].

В сучасних умовах реформування пенсійної системи має привести до досягнення більш високих соціальних стандартів пенсійного забезпечення громадян. Головним в пенсійній реформі має стати перехід до змішаної, трирівневої системи пенсійного забезпечення, яка включатиме: істотно модернізовану державну розподільчу систему; обов’язкові заощадження населення в пенсійних фондах; добровільні пенсійні заощадження громадян тощо [10].

5. Соціальна політика у сфері доходів і підвищення рівня життя всіх верств населення

Одним із визначальних напрямків соціальної політики є зростання реальних доходів і підвищення рівня життя всіх верств населення (як працюючих, так і непрацюючих). З цією метою в Україні опрацьовується концепція реформування системи оплати праці та підвищення заробітної плати як основного джерела доходів громадян, що працюють, і засобу посилення мотивації до високопродуктивної, якісної праці. Концепція передбачає докорінну зміну структури витрат виробництва з метою підвищення питомої ваги оплати праці в собівартості продукції. Паралельно з цим має здійснюватися посилений контроль за додержанням законодавства про оплату праці та за своєчасністю її виплати [14].

Програма запобігання бідності в Україні визначає основні напрями діяльності уряду та заходи щодо формування ефективної системи соціальної підтримки населення [11].

Правову основу для врахування прожиткового мінімуму як основного соціального стандарту за реалізації державою конституційних гарантій громадян щодо достатнього життєвого рівня закладено Законом України «Про прожитковий мінімум».

На якісно новий рівень треба піднести практику укладання колективних трудових договорів та угод, процедуру колективних переговорів та консультацій соціальних партнерів. Соціальне партнерство має стати не так формою взаємодії, як еталоном мислення у формуванні нових підходів до взаємовідносин між державою, роботодавцем та найманим працівником.

До найпріоритетніших напрямків соціальної політики належить розв’язання однієї з найгостріших соціально-економічних проблем сучасного суспільства — безробіття і неповної зайнятості населення. Ураховуючи характерні для сучасної кон’юнктури українського ринку праці глибокі диспропорції у співвідношенні попиту та пропозиції робочої сили, важливими в цьому плані є комплексні заходи щодо пом’якшення ситуації, передбачені, зокрема, проектом програми «Україна — 2010». Принципово важливим напрямком є розробка генеральної схеми створення робочих місць.

Крім того, розроблена державна програма на виконання затверджених указом Президента України «Основних напрямків розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року» [6]. Створення умов для продуктивної праці, у тому числі через підтримку самозайнятості, розвиток малого і середнього бізнесу, сьогодні має бути в центрі уваги всіх державних органів управління, бо саме зайнятість є могутньою підоймою для подолання бідності, зростання добробуту населення України.
6. Гармонізація відносин між суспільством і природою – важливий напрямок соціоекологічної політики
Відносини між суспільством і природою останнім часом набрали драматичного характеру [13]. Десь із 70-х років спочатку науковці, а потім широка громадськість світу заговорили про небезпеку глобальної екологічної кризи, яка стала загрожувати людству. Негативні наслідки виробничої діяльності людей у глобальному масштабі настільки великі, що вони призводять до виникнення глобальної екологічної кризи. Історичний досвід свідчить, що найбільш негативно впливає на природу та господарська діяльність, рушійною силою якої є корисливі інтереси. Проте суспільство здатне обмежити негативний вплив приватних інтересів та знайти способи регулювання відносин виробництва і природи.

Екологічна загроза породила настрої песимізму, невіри в можливості запобігти руйнуванню навколишнього середовища. Звідси й нездійсненні вимоги загальмувати зростання виробництва, повернутись до «природного» способу життя. Настрої ці виливаються в масові акції з вимогами закрити деякі підприємства, що випускають дуже важливу продукцію (наприклад ліки), ліквідувати атомні електростанції і т. п. Ясна річ, що розв’язання проблем у такий спосіб може лише породити нові проблеми.

Справжня перспектива виходу з екологічної кризи — у зміні характеру виробничої діяльності, зміні свідомості людини. Науково-технічний прогрес — це не тільки тиск на природу. Найбільш прогресивні технології створюють можливості для екологічно чистого виробництва, запобігаючи негативному впливу на довкілля. Настав час змінити суть технологічної цивілізації та надати їй природоохоронного характеру.

Забезпечення екологічної безпеки як регіональної, так і міжнародної, стало важливою складовою світової політики. Розробка погодженої міжнародної політики в галузі екології — це веління часу, що відповідає взаємозв’язку і взаємозалежності сучасного світу. Тільки спільне здійснення всесвітньої екологічної політики може забезпечити екологічну безпеку, виживання та процвітання людства. Тісне міжнародне співробітництво необхідне для вирішення таких глобальних екологічних проблем, як кліматичні зміни планетарного характеру, розробка озонобезпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, безвідходних виробництв, раціоналізації землекористування і т. п.

Сьогодні право на здорове навколишнє середовище — одне з нових прав людини, основа екологічної етики і культури. Неконтрольований розвиток продуктивних сил може призвести суспільство до такої межі, коли, за виразом К. Маркса, цивілізація, яка стихійно розвивається, може «залишити після себе пустелю» [25].

Щоб цього не сталося, необхідна екологізація освіти й виховання, формування екологічного мислення та грамотності, професіональної екологічної підготовки в усіх сферах діяльності, у сім’ї, школі, вузі. Уся система суспільних ідеалів і цінностей має брати участь у формуванні екологічної моралі.

В Україні відносини між суспільством та природою продовжують загострюватися. У багатьох містах і регіонах забруднення повітря в кілька разів перевищує максимально допустимі норми. Багато регіонів України є зонами екологічного лиха. Це передовсім Донбас, Криворіжжя і, безумовно, Чорнобильська зона [9].

Мабуть, нинішня екологічна криза є однією з головних причин того, що Україна разом з іншими країнами СНД займає 50-е місце у світі за середньою тривалістю життя (з тих 52 країн, які ці дані повідомляють ООН). Ось чому поліпшення екологічної ситуації нині стало однією з найгостріших проблем соціальної політики в Україні. Розв’язання цієї проблеми дуже ускладнюється загальною кризою, яка охопила всі сфери суспільного життя.
7. Демографічна політика як стабілізатор процесів функціонування й розвитку українського суспільства

Серед напрямів реалізації соціальної політики, які спрямовані на стабілізацію процесів функціонування й розвитку українського суспільства важливе місце належить демографічній політиці, пріоритетним завданням якої є :

-зниження смертності серед усіх вікових груп населення, особливо осіб працездатного віку,

- збільшення тривалості життя;

- суттєве підвищення якості освіти й виховання підростаючого покоління на загальнолюдських цінностях, а також формування в населення дбайливого ставлення до свого здоров’я та здоров’я оточуючих;

- соціальний захист, матеріальне й моральне заохочення материнства;

-профілактика й лікування таких суспільно небезпечних хвороб, як пияцтво, куріння й наркоманія;

- адресна підтримка малозабезпечених сімей з дітьми, поліпшення становища дітей, молоді, жінок тощо;

- розвиток фізичної культури та спорту, а також рекреаційної й туристичної галузей;

- збереження екології навколишнього середовища тощо.

Стан демографічної ситуації та розвитку трудоресурсного потенціалу в Україні є критичним та загрожує національній безпеці держави [15].

Кризові процеси в економіці протягом 90-х років, істотне скорочення валового внутрішнього продукту, зниження інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного потенціалу, ослаблення державного регулювання і контролю у сфері економіки, нестабільність правових механізмів, ускладнення соціального забезпечення та соціального захисту громадян спричинили в Україні процеси депопуляції, негативно вплинули на стан здоров'я людей, кількісні та якісні демографічні показники, створивши передумови для демографічної кризи [21].

В Україні відбувається старіння робочої сили. Не забезпечено раціональної структури зайнятості та відповідності ринку освітніх послуг потребам економіки. Міграційні процеси стають усе більше неконтрольованими. Нестабільно функціонує система життєзабезпечення населення. Низька ціна робочої сили обмежує можливості відтворення та продуктивного розвитку трудових ресурсів.

Виходячи з нагальної потреби поліпшення демографічної ситуації, з метою збереження та зміцнення демографічного і трудоресурсного потенціалу держави, подолання кризових демографічних явищ Указом Президента україни від 19 вересня 2007 року № 895/2007 затверджено Заходи щодо подолання демографічної кризи та розвитку трудоресурсного потенціалу України [8].

8. Політика розвитку соціальної інфраструктури, охорони здоров’я, підтримки сім’ї, материнства та дитинства

Важливим напрямом реалізації соціальної політики на сучасному етапі має стати прискорений розвиток житлового будівництва, особливо соціального житла та його доступності для різних верств населення. Вирішення цього складного завдання можливе лише шляхом стимулювання будівельної галузі на основі пільгового оподаткування й довгострокового державного кредитування, а також широкого залучення заощаджень населення; збереження системи забезпечення соціальним житлом найбільш соціально незахищених верств населення за рахунок фінансування з державного та місцевих бюджетів, створення умов для розвитку й розширення діючих програм «Власний дім» для сільських забудовників, суттєвої державної підтримки молодіжного будівництва, забезпечення житлом військовослужбовців тощо [27].

Активно сприятиме соціальному розвитку українського суспільства реформування системи охорони здоров’я, яке передбачає: постійне збільшення державних асигнувань у цю сферу; радикальне підвищення якості медичних послуг; переорієнтація охорони здоров’я на соціальний моніторинг, що допоможе попереджувати захворюваність населення; розвиток медико-санітарної допомоги, особливо в сільській місцевості та створення єдиного простору медичних послуг; забезпечення доступності профілактичного й медичного обслуговування для соціально незахищених верств населення тощо.

Предметом особливої уваги владних структур в Україні є сприяння всебічному державному захисту високого інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню, неухильному зростанню ролі та престижу інженерно-технічних кадрів, менеджерів, наукової та творчої інтелігенції (учених, діячів літератури та мистецтва, медиків, учителів, працівників закладів культури), еквівалентній оцінці та оплаті їхньої праці.

Владні структури України здійснюють необхідні кроки для запобігання комерціалізації і забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки та культури. Водночас стимулюватиметься розвиток недержавних закладів науки, культури, освіти, становлення страхової медицини, здійснення партнерства держави з приватними інституціями у вирішенні багатоаспектних питань соціальної політики.

Важливою складовою соціальної політики є молодіжна політика, політика підтримки сім’ї, материнства та дитинства [9]. Уже відбувається активна підготовка проектів постанов та законів, що регулюють цю сферу. Здійснюються заходи з соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки, надання юнакам та дівчатам гарантованих можливостей для отримання освіти, професійної підготовки та працевлаштування. Потребує запровадження система довгострокового кредитування підготовки кадрів, розвитку студентства та молодіжного підприємництва.
ВИСНОВКИ
Колись ми станемо європейцями – але ми прийдемо в Європу не лише через підписання міждержавних угод і далеко не через парламентські баталії чи перестановки в уряді. Ми прийдемо в Європу через запровадження в Україні високих соціальних стандартів, європейських стандартів якості життя.

Не настільки важливими є показники в економічній сфері та високий рівень ВВП, скільки те, наскільки ефективно трансформуються економічні досягнення в показники соціальні. Народ оцінює уряди не за звітами, програмами, обіцянками, не за кількістю енергетичних угод чи зростанням індексу Доу-Джонса, а за відчуттям стабільності, захищеності, комфорту. Всі ці моменти лежать насамперед у соціальній сфері, яка не може звужуватися лише до питання виплати чи невиплати заробітної плати чи пенсії.

А державі є над чим задуматися. По-перше, це питання зростання тарифів на комунальні послуги. По-друге, має бути вдосконалена система державного субсидування. Субсидії на оплату комунальних послуг на сьогодні отримують близько 460 тисяч сімей. Виходячи з песимістичного варіанту, зростання чисельності сімей, що мають підстави для отримання субсидій, збільшиться до 1 мільйона 600 тисяч. По-третє, маємо проблему у тому, що в нашій країні є ще 8,6 мільйона осіб, які отримують пільги не тільки з оплати житлово-комунальних послуг. Це – інваліди, ветерани війни, чорнобильці та інші категорії населення. Часто отримувачами пільг є люди, яким ці самі пільги просто не потрібні. В Україні з її 46 мільйонами населення – 3,5 мільйона ветеранів війни та осіб, прирівняних до них. В Росії з 120 мільйонів населення – 1,5 мільйони ветеранів. Необхідно навести елементарний лад у даній сфері і виправити ситуацію, адже для отримання пільг необхідно мати реальні підстави, а не "блат" у відповідній організації. По-четверте, хоча Україна і прийняла програму боротьби з бідністю, однак проблема залишається. Як відомо, найбільше бідних серед пенсіонерів. Але особливо тривожить ситуація, коли людина працює, але все одно має надзвичайно низький дохід [26].

Всі соціальні проблеми, які накопичилися в Україні, можна вирішити, застосовуючи два принципи: принцип широкого залучення громадських структур – насамперед, за посередництвом засобів масової інформації, та принцип соціальної відповідальності бізнесу.

Час, коли тільки держава мала дбати про своїх громадян, минув. Ми не живемо в суспільстві, де є суверен і піддані. Ми живемо в державі, яка прагне стати громадянською і соціальною. Будь-який бізнесмен, збагатившись, має допомогти своїм співгромадянам. Це стосується і відкриття нових робочих місць, і наповнення фондів, і сплати податків, а особливо – підвищення заробітної плати для найманих робітників, виведення реальної зарплатні з тіні.

Аналіз проблем соціальної політики в Україні, як і в інших країнах СНД, показує, що здійснені соціальні заходи були вкрай недостатніми для поліпшення життя більшості населення. Триває поглиблення кризи в усіх сферах життя суспільства, небезпечне загострення соціально-політичного напруження. Ось чому головним напрямком оздоровлення соціального життя та підвищення ефективності соціальної політики в суспільстві може бути тільки відновлення повномасштабного виробництва та стабільний і ефективний розвиток економіки держави.

Ефективність здійснення першочергових заходів соціальної політики в Україні на сучасному етапі є запорукою динамічного суспільного розвитку, збагачення соціального потенціалу й підвищення добробуту людей, а також вирішальною передумовою підвищення загального рівня соціального прогресу на шляху інтеграції України у європейське та світове співтовариство
Список використаної літератури

1. 
   Конституція України.
   
2. 
   Загальна декларація прав людини.
   
3. 
   Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання»
   
4. 
   Закон України «Про пенсійне забезпечення».
   
5. 
   Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»
   
6. 
   Указ Президента України «Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року».
   
7. 
   Указ Президента України «Про стратегію подолання бідності».
   
8. 
   Указ Президента України від 19 вересня 2007 року № 895/2007 «Про заходи щодо подолання демографічної кризи та розвитку трудоресурсного потенціалу України».
   
9. 
   Послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2000-2011 роки».
   
10. 
    Послання Президента України «Про основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України».
    
11. 
    Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.07.08 № 936-р «Про затвердження Плану заходів щодо реалізації в 2008 році Стратегії подолання бідності».
    
12. 
    Брегеда А. Ю. Пріоритетні напрямки здійснення соціальної політики в Україні.
    
13. 
    Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц.. Соціальний захист населення України: Стат. збірник /Державний комітет статистики України. К. – 2007.
    
14. 
    Политика доходов и качество жизни населения/Под ред. Н.А.Горелова. – СПб.; Питер, 2003. – 653 с.
    
15. 
    Демографічна криза в Україні: Проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії / За ред. В. Стешенко. – к., 2001.
    
16. 
    Мандибура В.О. Рівень життя населення України та проблеми реформування механізмів його регулювання.
    
17. 
    Скуратівський В.А., Палій О.М. Соціальна політика: Навч. посібник.
    
18. 
    Холостова Е.М. Социальная политика: Учеб.пособие.
    
19. 
    Івашкевич В. Пенсійна реформа в Україні // Україна: Аспекти праці.
    
20. 
    Мандибура В. Соціальна політика держави та її структурні складові // Україна: Аспекти праці.
    
21. 
    Шевчук П. Демографічне районування України як необхідна складова регіонального демографічного прогнозу // Україна: Аспекти праці.
    
22. 
    Новіков В. Подолання бідності – нагальна проблема соціальної політики // Україна: Аспекти праці.
    
23. 
    Шевчук П.І. Соціальна політика.  Львів: Світ, 2003.
    
24. 
    Сіленко А. Соціальна політика та її пріоритети у перехідному суспільстві // Людина і політика..
    
25. 
    Социальная политика: Учебник / Под общ. ред. Н. А. Волгіна. – М.: "Экзамен", 2003. – С. 27.
    
26. 
    Яка соціальна політика потрібна Україні? Соціал-демократична! Михайло Папієв, 15.12.06 http://www.pravda.com.ua.
    
27. 
    СОЦІАЛЬНІ СТАНДАРТИ ТА ГАРАНТІЇ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ Баранова Н.П., Новікова Т.В. 03.02.09 http://www.cpsr.org.ua.