Зміст

Вступ

На сьогоднішній день проблеми використання робочої сили на підприємствах всіх галузей виробництва привертають все більше уваги науковців. Роль людської праці на кожній стадії виробничого процесу полягає в тому, що саме через людину, її здібності (моральні та фізичні) реалізуються абсолютно всі плани щодо подальшого розвитку виробництва та його суспільно-економічної ефективності.

Одним із найважливіших показників, що характеризує участь людської праці у виробничому процесі, а також навантаження, що припадає на кожного робітника під час здійснення своїх обов’язків, являється норма праці.

Нормування праці виступає важливим інструментом впливу на ступінь витрат робочої сили та нервової енергії. Обґрунтоване нормування праці дозволяє створити умови, за яких трудова діяльність людини, являючись найбільш продуктивною, збереже високу працездатність людини на протязі тривалого часу та швидке її відновлення. До того ж, нормування праці дозволяє визначити найбільш ефективну форму організації виробничого процесу, яка забезпечує оптимальне завантаження устаткування та робітника на протязі зміни, витрат часу на виготовлення продукції або виконання операції.

Слід зазначити, що в міру переходу від одиничного до серійного та від серійного до масового виробництва все більше удосконалюється техніка, технологія та організація виробництва; спеціалізуються устаткування, пристрої, робочий інструмент, способи контролю та оснащення робочого місця, удосконалюються організація праці та виробничі навички робітників. Саме через це витрати праці на виконання окремих однакових елементів операції, а також на виконання однакових операцій і виготовлення виробів у цілому та відповідно рівень продуктивності праці в умовах одиничного, серійного та масового виробництв будуть відрізнятися.

При виконанні даної роботи були поставлені мета та задачі.

Метою обов’язкового домашнього завдання є вивчення поняття «нормування праці», визначення його особливостей, а також шляхів вдосконалення в умовах сучасного виробництва.

Завданнями роботи є:

• 
  розкриття сутності поняття «нормування праці»;
  
• 
  визначення його функцій та задач;
  
• 
  огляд основних видів норм праці та їх характеристика;
  
• 
  вивчення методичних основ нормування праці;
  
• 
  характеристика основних шляхів вдосконалення нормування праці.
  

Нормування праці являється важливою складовою як технологічної та організаційної підготовки виробництва, так і оперативного управління ним. Саме через це досить актуальним є наукове вивчення процесу розробки та встановлення норм праці на всіх етапах здійснення виробничого процесу, їх впливу на прийняття управлінських рішень щодо поточного та перспективного розвитку підприємства на всіх рівнях керівних структур.

1 Сутність та задачі основи нормування праці

1.1 Зміст поняття «нормування праці»

Міра праці, як абсолютна кількість сукупного робочого часу, необхідного для виробництва одиниці певного виду продукції або виконання певного виду робіт на конкретному підприємстві, набуває специфічну форму, яка знаходить своє відображення в нормі праці. Остання містить в собі структуру та величину суспільно необхідних витрат робочого часу з урахуванням конкретних умов виробництва на підприємстві, у цеху, на ділянці та робочому місці. Норми правці встановлюються за допомогою методів нормування. Відповідно, нормування праці – це вид діяльності з управління виробництвом, мета якого полягає у визначенні необхідних витрат і результатів праці, а також необхідних співвідношень між чисельністю робітників різних груп і кількістю одиниць устаткування [6, 147].

Норма праці визначає величину та структуру витрат робочого часу, необхідних для виконання конкретного виду роботи, та являється еталоном, з яким порівнюються фактичні витрати часу в цілях встановлення їх раціональності. Виражаючи міру праці на кожному робочому місці, норми праці, з одного боку, являються засобом отримання прибутку, а з іншого боку – мають сприяти вирішенню соціальних задач, забезпечуючи працюючим оптимальну інтенсивність праці та його змістовність.

В сучасних умовах призначення нормування праці – активно впливати на потенційні можливості та результати діяльності підприємств по досягненню двох взаємопов’язаних економічних та соціальних цілей: забезпечення процесу виробництва конкурентоспроможних товарів і послуг та раціональне використання людського ресурсу [12, 130]. В зв’язку з цим підвищуються і вимоги до нормування праці, які можна сформулювати наступним чином:

• 
  максимально більший охват нормуванням праці всіх категорій працюючих, що забезпечить об’єктивне вимірювання та оцінку їх трудових витрат;
  
• 
  високу якість норм, які встановлюються аналітичним методом нормування із застосуванням прогресивних нормативних матеріалів;
  
• 
  комплексний підхід при розрахунку та встановленні норм витрат праці шляхом обліку організаційно-технічних, економічних, психофізіологічних та соціальних факторів;
  
• 
  забезпечення нормальної інтенсивності праці робітників з метою збереження їх тривалої працездатності та здоров’я.
  

У своїй основі процес встановлення норм включає:

• 
  аналіз виробничого процесу, розділення його на частини;
  
• 
  вибір оптимального варіанту технології та організації праці;
  
• 
  проектування раціональних режимів роботи обладнання, прийомів та методів праці, системи обслуговування робочих місць, режимів праці та відпочинку;
  
• 
  розрахунок норм у відповідності до особливостей технологічного та трудового процесів;
  
• 
  запровадження та наступне коректування норм по мірі зміни організаційно-технічних умов виробництва.
  

Саме тому нормування праці являється важливим елементом як технологічної та організаційної підготовки виробництва, так і оперативного управління ним.

Робота по нормуванню праці настільки тісно пов’язана з проектуванням технологічного процесу та організацією праці, що в багатьох випадках їх досить важко розмежувати. При цьому кожна зміна в технології та організації виробництва має супроводжуватися переглядом діючих норм та приведенням їх у відповідність до нових організаційно-технічних умов виробництва [4, 186].

Однією з найважливіших особливостей роботи по нормуванню праці являється її багатоаспектний характер, зумовлений об’єктивною необхідністю обліку в нормах комплексу технічних, економічних, психофізіологічних та соціальних факторів. Хоча вирішальна роль належить технічному обґрунтуванню, що пов’язано з важливістю правильного встановлення режимів праці обладнання та визначення тривалості технологічного впливу на предмет праці, цим змістом нормування праці не обмежується [13, 236].

Принципове значення має економічне обґрунтування норм. На основі економічних факторів обирається найбільш ефективна форма організації виробничого процесу, яка забезпечує оптимізацію навантаження обладнання та робітників на протязі зміни, витрат часу на виготовлення продукції або виконання роботи.

З фізіологічної точки зору праця – це функції людського організму, витрати енергії людського мозку, нервів, мускулів, органів відчуття та ін. Це вимагає враховувати при встановленні норм оптимальний рівень витрачання робочої сили та нервової енергії. Облік цих факторів дозволяє створити умови, за яких трудова діяльність, являючись найбільш продуктивною, збереже високу працездатність людини на протязі тривалого періоду часу та швидке її відновлення.

Соціальне обґрунтування норм дозволяє забезпечити високий рівень змістовності праці, зниження її монотонності, розширення можливостей для самостійної творчості в процесі виконання роботи [12, 131-132].

1.2 Функції нормування праці

Являючись елементом ефективної побудови виробничих процесів та управління ними, норми праці виконують низку важливих функцій. Перш за все, нормування, враховуючи необхідні витрати на ту або іншу операцію (роботу) у певних організаційно-технічних умовах, встановлюють міру праці у вигляді норм, які дозволяють визначити ступінь участі кожного робітника в створенні кінцевого продукту. Тим самим норми праці представляють собою конкретну та безпосередню характеристику індивідуальної або колективної продуктивності праці [12, 134].

З переходом до ринкової економіки ця функція виходить за межі державного регулювання та становиться функцією підприємств. Використання прогресивний норм витрат праці кожного з них, незалежно від форм власності, становиться однією з умов економічного благополуччя та забезпечення конкурентоспроможності продукції. Існуючий тісний взаємозв’язок між ефективністю використанням праці та загальними економічними результатами роботи підприємств робить актуальною проблему встановлення норм праці, які відображають необхідні витрати в існуючих умовах. Це дозволяє досягти оптимальних питомих витрат праці на одиницю продукції, що, як показує практика, сприяє відповідному зниженню витрат інших видів виробничих ресурсів.

Найважливішою являється функція нормування як основа внутрішньогосподарського планування. За допомогою норм виконуються розрахунки виробничих програм цехів, ділянок, планових завдань для окремих робочих місць, визначається кількість обладнання та планове використання виробничих потужностей підприємств, цехів, підприємства в цілому. Виходячи з норм, визначається планова трудомісткість виготовлення деталей та виробу в цілому, а на цій основі – необхідна чисельність робітників, вичислюються фонд заробітної плати, собівартість продукції, календарно-планові нормативи (розміри партій, тривалість виробничих циклів, обсяги незавершеного виробництва).

В умовах ринкової економіки в рамках цієї функції вирішуються також і перспективні стратегічні завдання, такі як порівняльна оцінка трудових витрат із витратами конкурентів, виявлення можливостей їх зниження, оцінка економічної ефективності заходів організаційно-технічного характеру. Для реалізації даних напрямків потрібні прогресивні нормативна та інформаційна бази.

Норми праця являються основою раціональної організації праці та виробництва. В процесі розрахунку норм знаходиться оптимальний варіант послідовності виконання операцій (роботи), планування робочого місця, системи його обслуговування. Тим самим оптимізується організація праці. При проектування поточних ліній та ділянок виходячи із витрат часу на виконання окремих операцій розраховується необхідна кількість обладнання, робочих, оптимізується їх навантаження у часі, визначається тривалість виробничого циклу [12, 135-136].

Одним із критеріїв раціональності трудових процесів виступає їх трудомісткість, яку визначають на підставі встановлених норм часу. Виконуючи функцію критерію ефективності трудових процесів, технічно обґрунтовані норми витрат праці являються еталоном, який дозволяє визначити та оцінити кількісно резерви підвищення продуктивності праці на робочих місцях. Запровадження таких норм супроводжується зіставленням фактичних організаційно-технічних умов із передбаченими технічно обґрунтованими нормами, виявленням та усуненням відхилень [3, 180].

Норми праці визначають міру винагородження за працю. При почасовій оплаті праці величина заробітної плати визначається у відповідності до тарифної ставки (окладу) та відпрацьованим часом. Проте обов’язковою умовою раціональної організації такої системи оплата праці являється наявність норм, які визначають необхідний результат праці робітника (колективу), тобто оплачується не час перебування робітника на підприємстві, а виконувана ним робота в необхідній кількості і відповідної якості. Ще більша залежність між нормою праці та заробітком робочого при оплаті праці за виробітком. Розцінка, за якої виконується оплата праці за виконану роботу, визначається множенням тарифної ставки розряду праці на норму часу.

Нові можливості для реалізації цієї функції відкрились з розширенням прав підприємств, які в теперішній час можуть встановлювати тарифні ставки та вирішувати багато питань оплати праці, виходячи за межі централізовано встановлених тарифних ставок, окладів, розмірів преміальних виплат та доплат за несприятливі умови праці. В теперішній час відпала необхідність регулювання заробітної плати шляхом завищення норм праці, що дозволяє запроваджувати технічно обґрунтовані норми, які відображають витрати часу для всіх робітників, встановлювати їх оптимальну чисельність.

Нормування праці виконує функцію раціоналізації виробничих та трудових процесів. Використовувані в нормуванні методи вивчення витрат робочого часу дозволяють виявляти існуючи недоліки в організації виробництва та розробити заходи, які їх позбавляють. Шляхом спостережень за виконанням операції (роботи) на конкретному робочому місці виявляються недоліки застосовуваних методів та прийомів праці, здійснюється їх удосконалення (на підставі проектування раціональної структури операції, послідовності виконання прийомів, дій та рухів), а також запровадження (шляхом навчання робітника їх виконанню та створення відповідних умов на робочому місці).

Технічно обґрунтовані норми праці забезпечують нормальну інтенсивність праці, яка дозволяє тривалий час зберігати високу працездатність робітників, продуктивність та інтенсивність праці на протязі робочої зміни, а також відтворення робочої сили [12, 136-137].

1.3 Види норм праці та їх характеристика

На підприємствах використовується система норм праці, які відображають різноманітні сторони трудової діяльності. Найбільш широке застосування отримали норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання [12, 137].

Норма часу () – це величина витрат робочого часу на виконання одиниці роботи, яка встановлюється робітнику або групі робітників (бригаді) відповідної кваліфікації у визначених організаційно-технічних умовах.

, (1.1)

де - норма виробітку (од.), - підготовчо-завершальний час за зміну (хв.)

Норму часу, яка встановлюється на операцію або одиницю виробу, називають нормою штучного часу, а при врахуванні підготовчо-завершального часу – нормою штучно-калькуляційного часу.

Норма виробітку () – це встановлений обсяг роботи, який робітник або група робітників відповідної кваліфікації мають виконати за одиницю робочого часу у визначених організаційно-технічних умовах.

, (1.2)

де - тривалість робочої зміни (хв.), - норма часу (хв./од.).

Таким чином, норма виробітку являється величиною, обернено пропорційною нормі часу: при зменшенні норми часу на х % норма виробітку збільшується на у %, при підвищенні норми виробітку на у % норма часу зменшується на х %. Величина зміни виробітку та норми часу визначається за формулами [6, 150]:

, (1.3)

, де (1.4)

х – величина зменшення норми часу (%), у – величина підвищення норми виробітку (%).

Норма виробітку встановлюється, як правило, в масовому або крупносерійному виробництві, де на кожному робочому місці виконується одна або декілька операцій.

Норма обслуговування () – це кількість виробничих об’єктів (одиниць обладнання, робочих місць і т.д.), які робітник або група робітників відповідної кваліфікації зобов’язані обслужити на протязі одиниці робочого часу у визначених організаційно-технічних умовах.

, (1.5)

де - тривалість робочої зміни (хв.), - норма часу (хв./од.), n – кількість одиниць роботи, К – коефіцієнт, що враховує виконання додаткових функцій, а також час на відпочинок і особисті потреби.

Такі норми застосовуються для нормування праці основних робочих-багатоверстатників, а також допоміжних робітників.

Норма чисельності () визначає кількість робітників певного професіонально-кваліфікаційного складу, потрібна для виконання конкретних виробничих функцій або обсягу робіт у визначених організаційно-технічних умовах.

, (1.6)

де О – загальна кількість одиниць устаткування (робітників), які підлягають обслуговуванню.

Норма керованості () визначає кількість робітників, яке повинно бути безпосередньо підпорядковано одному керівнику.

За своїм змістом до норми виробітку близька інша форма витрат – нормоване завдання. Під ним розуміють встановлений склад та обсяг робіт, який має бути виконаний одним або групою робітників за певний період часу (зміну, місяць) [7, 21-22].

В залежності від методів обґрунтування та встановлення норм їх прийнято поділяти на дослідно-статистичні та технічно обґрунтовані.

Норми, визначені на підставі дослідження нормувальника або майстра, а також на підставі аналогічних робіт, тобто встановлені на операцію в цілому, без вивчення та аналізу виробничих можливостей, технічних та економічних розрахунків, відносяться до дослідно-статистичних.

Під технічно обґрунтованою нормою розуміється норма, встановлена інженерно-економічним розрахунком, на підставі проектування раціонального технологічного процесу та організації праці та передбачаюча ефективне використання засобів виробництва та самої праці.

Технічно обґрунтована норма праці, яка визначає витрати часу на виконання конкретних видів робіт за оптимальних умов, являється еталоном високоорганізованого виробництва. При технічно обґрунтованих нормах трудовий процес організується та планується у єдності з технікою та технологією. Проте, не дивлячись на свою назву, такі норми обґрунтовуються не тільки з технічної, але й з економічної, психофізіологічної, соціальної сторони.

Слід зазначити, що свою організаційну та мобілізаційну роль норми можуть виконувати лише тоді, коли вони всебічно та комплексно обґрунтовані та враховують дійсні можливості техніки, передовий досвід виробництва, психофізіологічні та соціальні фактори [12, 146].

2 Методичні основи нормування праці

2.1 Аналітичний підхід нормування праці

Рівень обґрунтованості норм у чималому ступені залежить від методів, які застосовуються для їх розрахунку. Методом, який дозволяє встановлювати технічно обґрунтовані норми, являється аналітичний підхід, заснований на вивченні та критичному аналізі конкретного трудового процесу, розділенні його на елементи, вивченні можливостей обладнання, раціональності організації робочого місця, застосовуваних методів та прийомів праці, психофізіологічних факторів та умов праці [12, 184]. На підставі такого аналізу визначаються найбільш ефективні режими роботи обладнання, послідовність трудових операцій. Усуваються недоліки в організації робочого місця, умов праці. Встановлюються раціональні режими праці та відпочинку, а потім розраховуються необхідні витрати часу на кожен елемент та проектуються норми витрат часу на роботу (операцію) в цілому. Такі норми являються технічно обґрунтованими.

Встановлення норм аналітичним методом здійснюється в наступному порядку:

• 
  нормована операція (робота) розчленовується на складові елементи (переходи, проходи, трудові прийомі);
  
• 
  визначаються фактори, які впливають на час виконання кожного елемента. Такими факторами можуть бути вага деталі, довжина обробки, матеріали, інструмент і т.д.;
  
• 
  аналізуються склад та послідовність виконання операцій за виділеними елементами. При цьому кожен з них оцінюється з точки зору його доцільності та раціональності виконання;
  
• 
  вивчаються виробничі можливості виконання кожного елемента операції з мінімальними витратами при ефективному використанні обладнання, приладів, інструментів, наявності раціональної системи обслуговування;
  
• 
  враховуються психофізіологічні особливості впливу операції на людину та фактори виробничого середовища (наприклад, вага вантажу, темп роботи, санітарно-гігієнічні фактори);
  
• 
  проектуються раціональний склад операції та послідовність виконання її елементів з урахуванням оптимального поєднання факторів, які впливають на їх тривалість;
  
• 
  визначається тривалість виконання кожного запроектованого елемента та операції (роботи) в цілому;
  
• 
  розробляються організаційно-технічні заходи, які дозволяють запровадити запроектований трудовий процес на операції;
  
• 
  запроваджується розрахована норма праці [12, 184-185].
  

В залежності від того, як буде здійснюватись нормування елементів операції (роботи) – за допомогою нормативів або шляхом безпосередніх спостережень із вимірюванням тривалості їх виконання, - аналітичний метод поділяється на аналітично-розрахунковий та аналітично-дослідний.

При аналітично-розрахунковому методі операція (робота) розчленовується на укрупнені елементи, тривалість виконання яких визначається з використанням централізовано розроблених нормативів або за формулами залежності часу від факторів, які впливають на їх тривалість. Таблиці нормативів побудовані таким чином, щоб, користуючись ними, легко встановити часову характеристику того чи іншого елемента з урахуванням конкретних факторів, які впливають на тривалість його виконання.

Найбільш повна система нормативних матеріалів розроблена для галузей машинобудування. Для нормування основного (машинного) часу застосовуються загальномашинобудівні нормативі режимів різання на металорізальних верстатах [8, 143]. Розроблені нормативи на всі елементи допоміжного часу, часу обслуговування робочих місць, підготовчо-заключний час, час на відпочинок та особисті потреби. На їх основі розраховані нормативи на технологічні переходи та обробку поверхонь деталей, окремі операції та в цілому на виготовлення деталей. Використовуючи ці нормативи, можна розрахувати норму часу на потрібну операцію. Розрахунок норми, наприклад, на операцію по механічній обробці деталей проводиться в наступному порядку:

• 
  операцію розділяють на технологічні переходи;
  
• 
  із складу переходів виокремлюють основний (технологічний) та низку допоміжних , пов’язаних з переходом (управління верстатом, зміна режимів різання та ін.) елементів;
  
• 
  аналізуються склад елементів операції, послідовність та ефективність їх використання, здійснюється раціоналізація операції;
  
• 
  для кожного з елементів спроектованої операції встановлюють фактори, від яких залежить тривалість їх виконання;
  
• 
  за допомогою нормативних таблиць для кожного елемента операції знаходять необхідний час їх виконання; для основного час за нормативами обирають режими різання, а потім на їх підставі за нормативами розраховують нормативний час;
  
• 
  сумуванням тривалості виконання кожного елемента операції визначають нормативний час її виконання [9, 158].
  

При використанні аналітично-дослідного методу нормування, аналіз та проектування складу та послідовності виконання елементів оперативної роботи здійснюється в результаті безпосереднього вивчення операції методом хронометражних спостережень, які виконуються в умовах попередньо забезпеченої раціональної організації праці та виробництва на робочому місці. Машинний час розраховується, виходячи з продуктивності обладнання при оптимальних режимах його роботи. Величина підготовчо-заключного часу, часу обслуговування робочого місця встановлюється на основі даних фотографії робочого часу. Час на відпочинок та особисті потреби визначається або розраховується за нормативами у процентах від оперативного часу. Отримані при цьому дані слугують основою для визначення витрат часу на операцію в цілому [12, 186].

2.2 Мікроелементне нормування праці

Мікроелементне нормування праці засновано на визнанні того факту, що вся різноманітність дій робітника при виконанні трудового процесу можна звести до обмеженого кола елементарних, простих трудових рухів пальців, рук, корпусу, ніг робітника, зорових елементів. Ці первинні елементи трудової операції отримали назву мікроелементи [12, 187].

У порівнянні з аналітично-розрахунковим методом перевагою даного методу являється те, що при розрахунку норм часу проектується найбільш ефективна послідовність та склад рухів, трудових прийомів, які виконуються робітником. Це особливо цінно при встановленні норм на знову проектовані технологічні операції, які ще не функціонують. Крім того, норми, розраховані за мікроелементними нормативами, мають велику ступінь достовірності.

Найбільше поширення мікроелементне нормування праці отримало в США, Німеччині, Франції, Японії, Польщі та багатьох інших країнах. До того ж на практиці застосовуються різноманітні системи, основною з яких являється система МТМ (Methods – Time Mausarument, “система вимірювання робочого часу із визначенням методів її виконання»).

В цій системі трудові рухи розділені на 19 мікроелементів: 8 варіантів рухів руками, 9 варіантів рухів тулубу та ніг та 2 варіанти рухів очей. Для кожного мікроелементу розроблені нормативи його тривалості, які враховують довжину переміщення при виконанні рухів, масу деталі, точність та ін.

Також широко застосовується система Work Factor («система, що враховує фактори складності роботи»). Вона відрізняється тим, що тут нормативи на мікроелементи встановлені окремо на основні та допоміжні рухи в залежності від кількості факторів складності, що враховуються. До основних рухів відносяться ті, які потребують мінімальних зусиль або точності. Решта рухів відносяться до допоміжних. Величина надбавки для додаткових рухів залежить від відстані переміщення, ступеня точності та опору руху.

Застосовуються також система МТА (Motion – Time Analisys, “аналіз часу та рухів»), система МОДАПТС (Modular Arrangement of Predeterminent Time Standarts, “Модульна система мікроелементних нормативів”). Особливістю останньої являється використання укрупнених мікроелементів – модулів, що дозволяє значно спростити використання системи [12, 188-189].

Усі перераховані системи нормування знайшли широке застосування при проектуванні трудових процесів, аналізі тат раціоналізації існуючих методів та прийомів праці, розробленні нормативів допоміжного часу, установленні норм праці, навчанні робітників правильним методам виконання роботи.

У нашій країні ці системи застосовуються рідко через низку недоліків, які полягають в наступному:

• 
  відсутні психофізіологічне обґрунтування нормативних значень часу. Жодна з систем не враховує такий фактор як втомлюваність. Суттєво відрізняється й рівень інтенсивності праці, закладений у різноманітних системах. Наприклад, швидкість ходи в НТМ дорівнює 5,3 км/год., а в Work Factor – 6,4 км/год.;
  
• 
  при розробленні таблиць не враховуються окремі фактори, вплив яких на час виконання мікроелементів має місце в реальних виробничих умовах.
  

Вітчизняними вченими розроблена «Базова система мікроелементних нормативів часу» (БСМ), а потім її удосконалений варіант БСМ-1. Остання за ступенем опису трудових елементів являється системою першого рівня. Вона реалізується за мінімально укрупненим мікроелементному рівні трудового процесу та включає тільки єдині у змістовному плані для всіх галузей промисловості мікроелементи. Основою для її розробки послугували досліди, проведені на 23 підприємствах різних галузей промисловості. Використовувались методи кінозйомки та хронометражу. Поряд з цим проводились психофізіологічні дослідження, в ході яких вивчались втомлюваність праці та темп роботи.

В результаті створена система, яка складається з 41 елементу, об’єднаних у 20 груп, в тому числі 10 мікроелементів, які виконуються руками, 5 мікроелементів – рухів тулубу, 3 мікроелементи – рухів ніг та 2 мікроелементи – рухів очей. В основу системи покладений нормальний темп роботи, адекватний швидкості виконання базового мікроелемента «Протягнути руку з малим ступенем контролю на відстань 40 см», яка дорівнює 93 см/с. Цей темп забезпечує високу продуктивність та не призводить до пере втомлюваності [12, 191].

У базовій системі мікроелементних нормативів часу з урахуванням видів розрізняють 41 мікроелемент, кожен з яких характеризується достатньо однозначно визначеною спрямованістю та внутрішнім змістом, що дозволяє віднести ті чи інші види трудових рухів до певного мікроелемента. З іншого боку, кожному мікроелементу відповідає часова характеристика, яка відображає залежність тривалості його виконання від набору визначальних факторів. Значення факторів розраховані таким чином, щоб значення часу, які відповідають суміжним значенням факторів, відрізнялись на 10 %. Для кожного інтервалу значень факторів розраховане середнє значення часу. Таким чином, помилка оцифрування таблиць не перевищує 5 %.

БСМ розроблена в 2-х варіантах:

• 
  у вигляді нормативних карт, побудованих у формі компактних однострокових індексних таблиць, призначених для мікро елементного аналізу та нормування трудових процесів, які виконуються вручну;
  
• 
  у комп’ютерному варіанті у вигляді кількісних моделей, призначених для нормативного забезпечення систем автоматизованого проектування раціональних трудових процесів та їх нормування, а також міжгалузевих та галузевих нормативів часу різного ступеня укрупнення.
  

Поряд з кількісними на час виконання низки елементів впливають і якісні фактори, до яких відноситься:

• 
  обережність;
  
• 
  ступінь контролю;
  
• 
  обмеженість;
  
• 
  зручність роботи;
  
• 
  щільність з’єднання [10, 163].
  

У системі нормативів прийняті дві характеристики якісного фактора «наявність обережності»:

• 
  без обережності (робота з твердими та м’якими легко захоплюваними предметами);
  
• 
  з обережністю (виконання роботи над гарячими, крихкими, гострими, слизькими предметами).
  

Фактор «ступінь контролю» впливає на час виконання мікроелементів «Встановити на площину» та «Встановити на вал або в отвір». Для характеристики контролю передбачені 3 ступені:

• 
  малий (наприклад, покласти деталь на стіл, покласти інструмент на станіну верстата тощо);
  
• 
  середній (передбачає здійснення дрібних переміщувальних рухів по орієнтуванню, наприклад, встановити опору на раму);
  
• 
  значний (здійснення значної кількості переміщувальних рухів по орієнтуванню предметів, наприклад, встановити заготівку на шаблон за кресленням).
  

Фактор «обмеженість» суттєво впливає на час виконання мікроелементу «Обертати». Чим більше обмеженість, тим гірше обертання навколо вісі, наживляння або навертання гайки (болта) та, відповідно, більший час виконання мікроелемента. Характеристиками цього фактора являються:

• 
  вільно, коли немає перешкод;
  
• 
  обмежено, перешкоди на відстані 15 мм з одного боку;
  
• 
  дуже обмежено, перешкоди на відстані не менше 15 мм з двох або трьох боків.
  

На мікроелемент «Ходити» введені 2 характеристики фактора «обмеженість»:

• 
  вільно – при ходьбі по сухій рівній підлозі, без перешкод;
  
• 
  обмежено – при ходьбі по замасленій, липкій підлозі або підлозі із розташованими на шляху пересування різноманітними предметами (перешкодами).
  

Фактор «зручність роботи» має суттєвий вплив на час виконання таких мікроелементів як «Встановити», «Роз’єднати», «Взяти». Він відображає незручність поводження з маленькими, важко захоплюваними предметами, що призводить до збільшення часу встановлення, роз’єднання або взяття деталі.

Фактор «щільність з’єднання» враховується при виконанні мікроелементів «Встановити» та «Роз’єднати». Віна має 3 характеристики:

• 
  вільне з’єднання (не потребує значних зусиль);
  
• 
  щільне з’єднання (потребує прикладення зусилля до 1 кг);
  
• 
  туге з’єднання (передбачає застосування зусиль понад 1 кг) [10, 164-166].
  

Слід зазначити, що застосування мікроелементних нормативів часу найбільш доцільно в наступних сферах:

• 
  мікроелементний аналіз та проектування раціональних трудових процесів;
  
• 
  нормування ручних та машинно-ручних трудових процесів;
  
• 
  розроблення нормативів часу різного ступеня укрупнення [12, 196].
  

3 Основні шляхи вдосконалення нормування праці

Для вдосконалення нормування праці потрібно здійснити комплекс заходів, охоплюючи поряд з власне нормуванням також і питання планування виробництва та праці, її оплати.

Розроблення планів на підставі нормативів трудомісткості, які базуються на єдиній нормативній основі з нормативами, призначеними для нормування праці, зроблять обов’язковим застосування відповідних їм прогресивних норм.

Одночасно з цим визнано необхідним посилити матеріальну зацікавленість працюючих в роботі за прогресивними нормами (розширити сферу застосування підвищених розцінок при роботі за нормами, розрахованими на основі міжгалузевих та галузевих нормативів, більш широко і в більших розмірах преміювати за освоєння прогресивних, технічно обґрунтованих норм та ін.).

Поряд з цим вдосконалення нормування праці об’єктивно потребує подальшого підвищення якості обґрунтування норм праці, встановлення їх на рівні необхідних витрат часу, забезпечення постійної прогресивності норм на основі їх планомірної заміни та перегляду, розширення сфери нормування праці за рахунок більш повного охоплення нормуванням праці робітників, які оплачуються погодинно [10, 183-184].

В цілях підвищення якості діючих норм потрібно вдосконалювати методи встановлення норм та організацію роботи по встановленню норм та нормативів, запровадженню їх у виробництво [2, 218].

Вдосконалення методів встановлення норм забезпечується всебічним їх обґрунтуванням з урахуванням технічних, організаційних, економічних, психофізіологічних та соціальних факторів. Якщо методи технічного обґрунтування норм є майже досконалими (наприклад, облік режимів роботи обладнання), то методи обліку інших факторів не настільки досконалі. Так, у зв’язку з широким розповсюдженням бригадної організації праці при встановленні норм виникла необхідність уточнення та подальшого розвитку методів обліку змін в організації праці, що відбуваються при цьому, у відношенні людей до праці, взаємовідносин в колективі в процесі трудової діяльності, з тим, щоб норми повніше враховували можливості, які створюються при переході від однієї форми колективної праці до іншої.

Якість розроблення норм знаходиться у тісному взаємозв’язку із застосовуваними при цьому технічними засобами. Так, машина може значно ефективніше виконати одноманітну роботи, не знижуючи при цьому працездатності. Це відповідним чином впливає на нормування праці, знижуючи його та роблячи більш точним.

В теперішній час, коли при розробці норм майже завжди використовуються комп’ютери та інші технічні засоби (кінозйомка, відеозапис трудових процесів), доцільним є використання більш досконалих методів нормування праці, так як автоматизований розрахунок норм, підвищуючи якість норм, не призводить до суттєвого збільшення трудомісткості їх розробки. Підвищення якості розробки норм потребує поліпшення організації роботи по встановленню норм та нормативів. Необхідно, щоб одночасно із створенням нової техніки та технології конструкторські, проектні та проектно-конструкторські організації розробляли проектну трудомісткість нових деталей. Проектна норма повинна запроваджуватись із початку запуску виробів у виробництво, її освоєння необхідно забезпечувати у відповідності із графіком, затвердженим при розробці цієї норми.

В цілях забезпечення прогресивного рівня діючих норм на підприємстві вони повинні встановлюватися в основному за єдиними та типовими нормами або за міжгалузевими та галузевими нормативами.

Менш напружені норми можуть встановлюватися підприємством лише зі згоди вищестоящої організації [10, 187].

Одночасно із затвердженням нормативів повинен визначатися термін їх дії. При його визначенні варто враховувати характер та вид виконуваних робіт, проте у всіх випадках він не повинен перевищувати 5 років [14, 173].

По мірі удосконалення техніки, технології, організації виробництва та праці в нормативи вносяться відповідні зміни, а після закінчення строку їх дії підлягають обов’язковій перевірці, а при необхідності - заміні новими [10, 189].

Для того, щоб норми праці, що вводяться у виробництво, принесли відповідний ефект, необхідно завчасно сповістити про це робітників, яких це безпосередньо стосується, не пізніше, ніж за місяць. Цьому має передувати приведення організаційно-технічних умов виробництва у відповідність до запроектованих норм. При запуску у виробництво нової продукції розробляють графік досягнення її проектної трудомісткості з урахуванням освоєння проектних потужностей та інших техніко-економічних показників. В цей період до технічно обґрунтованих норм встановлюється додатковий нормований час. По мірі освоєння виробництва або приведення організаційно-технічних умов у відповідність до запроектованих, додатковий нормований час зменшується та в кінцевому підсумку відміняється [1, 159].

Слід зазначити, що діючі норми праці підлягають обов’язковій заміні новими в наступних випадках:

1. 
   по мірі запровадження у виробництво організаційно-технічних заходів, забезпечуючи зростання продуктивності праці. До таких заходів відносяться:
   

• 
  введення нового та модернізація діючого устаткування;
  
• 
  запровадження більш прогресивної технології, удосконалення технологічного та організаційного оснащення, інструментів;
  
• 
  покращення конструкції виробів;
  
• 
  механізація та автоматизація виробничих процесів;
  
• 
  раціоналізація робочих місць;
  
• 
  використання нових видів матеріалів, сировини, палива і т.д.;
  

2. 
   при збільшенні або зменшенні партії виготовлюваних деталей або такту потоку;
   
3. 
   при визнанні діючих норм застарілими. Застарілими вважаються норми, встановлені на роботи, трудомісткість яких знизилась в результаті вдосконалення організації виробництва та праці, збільшення обсягів виробництва, покращення обслуговування робочих місць, забезпечення ритмічності, запровадження більш раціональних режимів праці та відпочинку та ін..;
   
4. 
   при виявленні помилково встановлених норм. До помилково встановленим нормам відносяться норми часу, при розрахунку яких неправильно враховані організаційно-технічні умови, або допущені помилки у застосуванні нормативних матеріалів або при виконанні розрахунків. Такі норми підлягають перегляду по мірі їх виявлення;
   
5. 
   за ініціативою працюючих. Така ініціатива можлива, якщо на підприємстві діє система матеріального стимулювання робітників, або колективів робітників, які застосували кращі, у порівнянні з існуючими, прийоми та методи виконання робіт, які поступили із пропозицією про перегляд діючих норм;
   
6. 
   в цілях підтримання прогресивного рівня діючих норм вони підлягають обов’язковій перевірці при проведенні атестації робочих місць. Якщо буде визнано, що норма застаріла або не атестована, вона підлягає перегляду та заміні [12, 300-301].
   

Проводячи роботу по вдосконаленню нормування праці, слід виходити з того, що розширення нормування не являється головним завданням. Воно буде давати ефект лише тоді, коли на знову охоплювані нормуванням роботи будуть встановлюватися прогресивні норми, розраховані за міжгалузевими та галузевими нормативами, коли буде регулярно проводитись їхнє оновлення (заміна та перегляд норм).

Висновки

Виконавши дану роботи, що стосується питання нормування праці та його вдосконалення, можна зробити певні висновки.

Нормування праці – це вид діяльності з управління виробництвом, мета якого полягає у визначенні необхідних витрат і результатів праці, а також необхідних співвідношень між чисельністю робітників різних груп і кількістю одиниць устаткування.

Основна задача нормування праці – активно впливати на потенційні можливості та результати діяльності підприємств по досягненню двох взаємопов’язаних економічних та соціальних цілей: забезпечення процесу виробництва конкурентоспроможних товарів і послуг та раціональне використання людського ресурсу.

Принципове значення має обґрунтування норм з економічної точки зору (обирається найбільш ефективна форма організації виробничого процесу, яка забезпечує найбільший рівень прибутковості), психофізіологічної (праця – це функції людського організму, витрати енергії людського мозку, нервів, мускулів, органів відчуття та ін.), а також із соціальної (норми мають забезпечити високий рівень змістовності праці, зниження її монотонності тощо).

Найважливішою являється функція нормування як основа внутрішньогосподарського планування; норми праці являються основою раціональної організації праці та виробництва, визначають міру винагородження за працю. Крім того, нормування праці виконує функцію раціоналізації виробничих та трудових процесів.

На підприємствах використовується система норм праці, які відображають різноманітні сторони трудової діяльності, проте найбільш широке застосування отримали норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.

В залежності від методів обґрунтування та встановлення норм їх прийнято поділяти на дослідно-статистичні (визначені на підставі дослідження нормувальника або майстра, а також на підставі аналогічних робіт) та технічно обґрунтовані (норми, встановлені інженерно-економічним розрахунком, на підставі проектування раціонального технологічного процесу та організації праці).

Методи, які дозволяють встановити обґрунтовані норми праці, поділяються на аналітичні та мікроелементні. Аналітичний підхід заснований на вивченні та критичному аналізі конкретного трудового процесу, розділенні його на елементи, вивченні можливостей обладнання, раціональності організації робочого місця (поділяється на аналітично-розрахунковий та аналітично-дослідний), а мікроелементне нормування праці засновано на визнанні того факту, що вся різноманітність дій робітника при виконанні трудового процесу можна звести до обмеженого кола елементарних, простих трудових рухів пальців, рук, корпусу, ніг робітника, зорових елементів (створена «Базова система мікроелементних нормативів», яка складається з 41 елементу, об’єднаних у 20 груп, в тому числі 10 мікроелементів, які виконуються руками, 5 мікроелементів – рухів тулубу, 3 мікроелементи – рухів ніг та 2 мікроелементи – рухів очей).

Варто пам’ятати, що нормування праці являється потужним важелем підвищення ефективності виробництва, а відтак, потребує постійної уваги та вдосконалення, що має виражатися через підвищення якості обґрунтування норм праці, встановлення їх на рівні необхідних витрат часу, забезпечення постійної прогресивності норм на основі їх планомірної заміни та перегляду. Крім того, вдосконалення нормування праці має обов’язково охоплювати поряд з власне нормуванням також і питання планування виробництва та праці, її оплати.

Безперечним фактом є те, що технічна озброєність підприємства та нормування праці мають обов’язково відповідати науково-технічному прогресу, в розрізі якого і повинно здійснюватись їх вдосконалення.

Список використаної літератури

1. 
   Генкин Б.М. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА, 1999. – 384 с.
   
2. 
   Горелов И.А. Экономика трудовых ресурсов. – М.: Высшая школа, 1980. – 191 с.
   
3. 
   Жуков В.И., Петреченко П.Ф., Булгаков М.И. и др. Нормирование труда: Учебник для студентов вузов / Под ред. В.И.Жукова. – М.: Экономика, 1985. – 352 с.
   
4. 
   Зубкова А.Ф., Слезингер Г.Э. Организация нормирования труда на предприятиях: Учебн. пособие. – М.: Экономика, 1995. – 325 с.
   
5. 
   Зудина Л.Н. Организация управленческого труда: Учебное пособие для вузов / Под. ред. Л.Н.Зудиной. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.:Экономика, 1990. – 243 с.
   
6. 
   Карпіщенко О.І. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навч. посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 264 с.
   
7. 
   Методичні вказівки для виконання практичних занять та самостійної роботи з дисципліни «Економіка праці» для студентів факультету економіки та менеджменту денної та заочної форм навчання/ Укладачі: О.І. Карпіщенко, І.М. Сотник. – Суми: Вид-во СумДУ, 2002. – 42 с.
   
8. 
   Научная организация и нормирование труда в машиностроении: Учебник для студентов машиностроительных специальностей вузов / С.М.Семенов, Н.А.Сероштан, А.А.Афанасьев и др.; Под общ. ред. С.М.Семенова. – М.: Машиностроение, 1991. – 240 с.
   
9. 
   Научная организация труда в машиностроении: Учебн. пособие / И.М. Разумов, С.В. Смирнов, Л.А. Глаголева; Под ред. И.М.Разумова и С.В.Смирнова. – М.: Высшая школа, 1998. – 272 с.
   
10. 
    Научная организация труда в промышленности: Учеб.-метод. пособие для системы повышения квалификации руководящих работников и специалистов промышленности / С.С. Новожилов, Л.А.Костин, Е.Л.Смирнов и др.; редкол.: С.С. Новожилов (гл. ред) и др. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Экономика, 1986. – 416 с. (НИИ труда и ВНМ Центр Госкомтруда СССР).
    
11. 
    Павленко А.П., Суэтина Л.М. Экономика трудових ресурсов: Учебное пособие. – М.: Высшая школа,1999. - 286 с.
    
12. 
    Пашуто В.П. Организация и нормирование труда на предприятии: Учебн. пособие / В.П. Пашуто. – 2-е изд., испр. и доп. – Мн.: Новое знание, 2002. – 319 с. - (Экономическое образование).
    
13. 
    Управление трудовими ресурсами: Справочное пособие / О.П.Апостолов, Л.С.Блехман, Г.Х.Гендлер и др.; Под общ. ред. В.П.Косинко. – М.: Экономика, 1987. – 343 с.
    
14. 
    Экономика труда: Учебник для вузов / В.И. Жуков, Г.Р. Погосян, В.И.Сивцов и др.; Под общ. ред. Г.Р. Погосяна, В.И.Жукова. – М.:Экономика, 1991. – 304 с.
    

Додаток А

Таблиця 1 - Класифікатор мікроелементів та факторів, які впливають на тривалість їх виконання [12, 192-193].

№ з/п

Найменування мікроелементів

Кодове позначення груп мікроелементів

Найменування кількісних факторів

Найменування якісних факторів

Відстань переміщення, переходу

Маса предмету

Кут повороту

Діаметр різьблення, маховика, штурвалу, довжина рукоятки

Прикладене зусилля

Розмір найбільшої сторони предмету

Довжина просування

Розмір на місці захвату

Ступінь обережності

Ступінь контролю

Ступінь орієнтування

Щільність з’єднання

Зручність роботи

Обмеженість

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

1

Простягнути руку

ПР

+

+

+

2

Перемістити

П

+

+

+

+

+

+

3

Повернути

ПО

+

+

+

+

+

+

+

4

Обертати

О

+

+

+

+

+

+

5

Установити

У

+

+

+

+

+

+

+

6

Роз’єднати

Р

+

+

+

+

+

+

7

Взяти

В

+

+

+

+

+

+

8

Ходити

Х

+

+

9

Повернути тулуб

ПТ

+

+

+

10

Відпустити

ВТ

11

Натиснути рукою

НР

12

Натиснути ногою

НГ

13

Сісти

С

14

Встати

ВС

15

Нагнутися

Н

16

Випрямитися

ВН

17

Перемістити ногу

ПН

18

Установити на розмір

УР

19

Перевести погляд

ПП

+

20

Вдивитися

ФВ