Трагедія гетьмана Орлика

План
Вступ
1 Новий гетьман; прихід до влади; присяга
2 Конституція Пилипа Орлика
3 Реалізація Конституції
4 Державна діяльність П.Орлика в еміграції
Висновки

Вступ
Занепад української автономії після полтавської перемоги Петра І значно прискорився. Вводився контроль за податками, витратами та утримання адміністрації, війська тощо. При гетьманові мав постійно перебувати царський резидент.
Сам цар чи російський уряд призначали старшину не зважаючи на гетьмана. Поширені були випадки, коли командувати козацькими полками призначались російські офіцери. Козаків продовжували активно використовувати в далеких походах і на будівництві різних споруд, яскравим прикладом є будівництво каналу навколо Ладозького озера. Численні обмеження і заборони накладалися на українську торгівлю.
Після смерті гетьмана І. Мазепи перед українською політичною еміграцією постало два важливих питання: хто стане гетьманом і хто успадкує, розумно використавши, значну матеріальну спадщину небіжчика. Ще за життя І. Мазепи були відомі його наміри передати спадщину племінникові ( дітей у нього не було ) Андрієві Войнаровському. Але після смерті гетьмана А. Войнаровський не захотів брати на себе тяжкої ноші, хоча й повів активну боротьбу за Мазепине майно ( включаючи і державне ). Єдиним достойним кандидатом на посаду гетьмана лишився генеральний писар і однодумець Мазепи – Пилип Орлик, який став автором державної Конституції України.

1. Новий гетьман; прихід до влади; присяга
Пилип Орлик ( 11.10.1673 – 1742 ?) походив із значної фамілії, яка виемігрувала по Білогорській битві до Польщі. Він народився в місті Ошмяні недалеко від Вільне, але в молодих літах вибрався на Україну й навіки зв’язав свою долю з долею своєї нової батьківщини. Він закінчив київську Академію і вступив на службу до канцелярії київського митрополита. Звідси він перейшов до гетьманської канцелярії й, як людина дуже здібна й освічена, скоро зробив видатну кар’єру. Вже на початку 1700-х років Орлик став генеральним писарем. Він визначався літературним хистом, видав кілька панегіриків у честь гетьмана Мазепи латинською і польською мовами й залишив після себе широкий щоденник, який провадив протягом двадцяти років на еміграції.
5–го травня 1710 року козацька рада в Бендерах вибрала Пилипа Орлика гетьманом. Він був визнаний зараз же шведським королем і турецьким султаном. На цій раді новий гетьман склав присягу: „ Я, Пилип Орлик, новообраний Запорозького війська гетьман, присягаю Господові Богу, славленому в святій Тройці, на тому, що, будучи обраний, оголошений і виведений на знаменитий уряд гетьманський вільними голосами, за давніми правами та звичаями військовими, за зволенням найяснішої королівської величності шведської, протектора нашого, від генеральної старшини і всього Запорозького війська тут, при боці його королівської величності, і яке біля Дніпра на Низу залишається, через посланих осіб, що ці договори й постанови, тут описані і межи мною і тим-таки Запорозьким військом узаконені й утверджені з повною порадою на акті теперішньої елекції, по всії пунктах, комматах та періодах незамінно виконувати; милість, вірність і старатливе дбання до малоросійської вітчизни, матері нашої, про добро її посполитим, про публічну цілість, про розширення прав та вольностей військових, скільки сили, розуму та способів стане, мати; жодних факцій зруйнування і хоч яке пошкодження; оголошувати усякі підступи Вітчизні, правам та вольностям військовим, шкідливі генеральній старшені, полковникам і кому належить. Обіцяю і повинність беру зберігати до вищих і заслужених у Запорозькому війську осіб пошанування й любов до всього старшого і меншого товариства, а до переступників, згідно з артикулами правними, справедливість. У цьому мені, Боже, допоможи, непорочне се Євангеліє та невинна страсть Христова. А те все підписом руки моєї власної і печаткою військовою стверджую. Діялось у Бендері, року 1710, квітня 5-го дня. Пилип Орлик, гетьман Запорозького війська рукою власною.” [1]
2. Конституція Пилипа Орлика
Після вибору гетьманом Пилипа Орлика 5-го ж квітня 1710 року була виголошена та прийнята Конституція, яку склали, сам гетьман та А. Войнарський: „Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького”, складена як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ України). Дана Конституція складалася з преамбули та 16 статей.
Зміст цього акту був такий:
1) Затверджуються права православної церкви під зверхністю царгородського патріарха: „ Оскільки між трьома богословськими добро- дійностями перша є віра, тож у першому сьомому пункті належить почати діло про святу православну віру східного сповідання, якою раз звитяжний козацький народ був просвічений у столиці апостольській константинопольській ще за володіння козарських каганів, так і тепер триваючи в ній, не хитався ніколи жодним іншовір’ям.І не таємниця се, що славної пам’яті гетьман Богдан Хмельницький із Запорозьким військом ні за що інше, а тільки за військові права й вольності піднявся й підняв праведну війну супроти Річі Посполитої польської, а в першу чергу за святу православну віру, яка всілякими утяженнями була присилувана від польської влади до унії з римським костелом, і ні задля чого іншого добровільно піддався із тим Запорозьким військом та народом малоросійським у протекцію Московської держави, а тільки задля православної одно вірності.Ч ерез се теперішній і новообраний гетьман, коли Господь Бог, кріпкий та сильний у бранях, пособить щасливою зброєю найяснішому королеві, його милості, шведському визволити Вітчизну нашу Малу Росію від невільничого московського ярма, має й повинен бути у першу чергу дбати та міцно поставати, аби жодне іншовір’я до Малої Росії, Вітчизни нашої, не було запроваджено, а коли десь чи таємно, а чи явно могло виявитися, тоді владою своєю має його викорінювати, не допускатиме проповідуватися і розширюватися йому, іновірцям співжиття на Україні, а найбільше лихо вірності жидівській, не давати дозволу і на те класти все дбання, щоб була вічно єдина віра православна східного сповідання під послушенством святійшого апостольського трону константинопольського з примноженням хвали Божої, святих церков, а із навчанням у вільних науках малоросійських синів розширялася і, наче крин у терні, процвітала поміж навколишніх іновірних держав. А для більшої поваги першоначального в Малій Росії митрополичого престолу київського і для кращого управління духовних справ має той таки ясновельможний гетьман після визволення ним Вітчизни від московського іга справити в апостольській константинопольській столиці первісну екзаршу владу, щоб через те поновилися подання і синівське послушенство згаданому апостольському константинопольському трону, від якого євангельською проповіддю має бути просвічена і зміцнена у святій католицькій вірі ”[2]
2) Має бути ревіндикований * давній кордон козацької держави на ріці Случі.
3) Запорізькому Низовому Війську повертаються давні оселі – Терехтемирів ( Трахтемирів ), Кодак, Келеберда, Перевалочна і землі над Ворсклою; форти, побудовані Москвою, будуть знесені.
4) Всі поточні державні справи гетьман вирішує спільно з радою генеральної старшини; тричі на рік ( на Різдво, на Великдень і Покрову ) відбувається генеральна рада, до якої належить генеральна старшина, городові полковники та по одному козакові з кожного полку; і старшина, і рада мають право виступити проти гетьмана, якщо він не шанує прав.
5) Справи про кривду гетьманові та провини старшини судить не гетьман, генеральний суд.
6) Державний скарб відділяється від гетьманського і передається в орудування генерального підскарбія; на утримання гетьмана призначаються окремі землі.
7) Полковники вибираються вільними голосами, і гетьман їх затверджує; так само проводять вибір сотників та ін.
8)Гетьман має пильнувати, щоб на козаків і посполитих людей не накладали надзвичайних данин і робіт, має забезпечити козацьких удів і сиріт.
9) Окрема комісія має провести ревізію державних земель, якими користується старшина, а також повинностей підданих; має перевірити справу підсусідків і також купців, які дістали звільнення від публічних тягарів; має врегулювати тягловий обов’язок, деякі ярмаркові оплати тощо.
10) Касуються оренди і станції для компанійців та сердюків; генеральна рада має знайти інші доходи на утримання війська.
11) має бути поширено освіту по-між вільними синами України.
3. Реалізація Конституції
Але далеко тяжче, ніж скласти, було провести цю конституцію в життя. Конституція 1710 року не ввійшла в життя, але все-таки має важливе значення, як показник того, в якому напрямі мали йти державні реформи. На перше місце висувалася справа взаємин між гетьманом і народом. Гетьманська влада мала бути обмежена і постійною участю в управлінні генеральної старшини, і генеральною радою; обмеження стосувались адміністрації, суду, виборів старшин, фінансів. Ті тенденції, що їх проявляла старшина супроти гетьмана від часів Многогрішного і Самойловича, знову вийшли наверх. Авторитет гетьманської влади, створений важкими зусиллями гетьманів, знову знизився. Велику увагу звернено на соціальні низи – козаків і посполитих, щоб забезпечити їх від визиску та гніту; гетьман мав узяти їх під свою опіку. Забезпечено також права Запоріжжя. Всі ці постанови мали егоїстично класовий чи груповий характер: ішлося про охорону і збільшення соціальних і політичних „вольностей” окремих груп, а не про зріст і забезпечення держави. З питань загального значення порушено тільки одне – закріплення західного кордону, і то на Случі. Творці конституції – старшина і запорожці – не виявили широкого політичного світогляду.
Орлик уклав союз взаємної допомоги з Карлом 12 і ввійшов у приязні зв’язки з Кримом; великим успіхом шведської коаліції було те, що Туреччина оголосила війну Московщині. Укладено широкий план походу для визволення України. Орлик з допоміжним татарським і польським військом рушив на Правобережжя. Але Петро з великою силою перейшов Дніпро, і Орликові полки мусили відступати. Вирішальний бій відбувся над Прутом: турки оточили Петра, так що він тільки переговорами видобувся з критичного становища. він мусив зректися впливів на Правобережжя і Чорне море. Проте гетьман мав надто слабкі сили, щоб використати цю ситуацію: Правобережжя перейшло до рук поляків.

4. Державна діяльність П.Орлика в еміграції
Орлик не зміг уже повернутися в Україну – мусив залишитись на еміграції. Довгий час проживав він у Швеції, дещо в Німеччині, пізніше переїхав до Туреччини і прожив там двадцять останніх років свого життя, головно в Салоніках. Протягом усієї цієї мандрівки він безнастанно займався політичною акцією, нав’язав зв’язки з різними дипломатами, до різних урядів висилав меморіали, не минав ніякої нагоди, щоб порушувати українську справу наново. На еміграції він складає Маніфест Пилипа Орлика (4 квітня 1712 р.) – результат роздумів і пошуків славного сина українського народу; звернення за допомогою до інших держав. Маніфест розповідає про трагічну долю України; про те, як було обдурено український народ московським урядом. Пилип Орлик попереджував, що козаки ніколи не відмовляться від свободи і від своєї Батьківщини. „Маніфест” Пилипа Орлика – це заповіт нашого великого предка – бути мужніми, бути наполегливими, бути вільними ! Маніфест починався словами: „Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа....”, що свідчило про боговірування гетьмана і на чужих землях. „... Всім відомо, що Петро, цар Московський, прагнув перетворити вільних козаків на регулярну армію, і порушити наші закони і вольності, і навіть вигубити назавжди Військо Запорозьке. Тоді блаженної пам’яті найясніший гетьман Іван Мазепа, з наміром оборонити прав своєї Вітчизни та зберегти Військо Запорозьке, увійшов під протекцію найяснішого короля шведського. Він у цьому наслідував приклад свого попередника, блаженної пам’яті гетьмана Богдана Хмельницького, який уклав із найяснішим королем Шведським Карлом угоду та військовий союз заради визволення Вітчизни від польського ярма, що від нього терпів тоді народ руський.
Козацька нація від фатальної Полтавської битви стогне під тиранічним ярмом Москви і жадає одного – повернути собі волю.
Після смерті в Бендерах блаженної пам’яті гетьмана Івана Мазепи козацьке військо милістю Божою та під опікою найяснішого короля шведського стародавнім звичаєм обрало мене новим гетьманом. У цю загрозливу мить, попри найтяжчі обставини, я дав згоду взяти на себе цю величезну справу – з поміччю Божою володарити задля громадських інтересів нашої коханої Вітчизни Війська Запорозького та всієї України. Разом з ним я прийняв це звання лише за тієї умови, що найясніший король шведський дає запевнення козацькій нації обстоювати її права перед московітами; і заради цієї мети найясніший король шведський підтвердив урочистим дипломом, що він не складе зброю і почне жодних переговорів із Московією, не включивши до них інтересів козацької нації....”[3]

Висновки
Пилип Орлик був перший українець-емігрант, який дбав про те, щоб Європу інформувати про Україну. У своїх виступах він залишився вірним самостійницькій програмі і завсіди вороже ставився до Москви. Намагався також утримувати зв’язок з Україною, особливо з Січчю, що заснувалася на татарській території, в Олешках. За деякими відомостями, його вбили у Туреччині 1728 року, за іншими – дожив до 1742 року і помер в Яссах.
Конституцією Орлика були вироблені навіть ще незнані в Європі демократичні засади суспільного життя. Лише за таких умов, вважав гетьман, можливий національно-культурний зліт народу. І не його вина, що Конституція лишилася нереалізованою. Бо то була трагедія не лише Орлика, а й усього українського народу.

Список використаної літератури
1.           Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Львів, 1991.
2.           Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1992.
3.           Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. – К., 1996.
4.           Мазепа. Збірник. – К., 1993.
5.           Сніцаревич В. Історія України в документах. – Рівне. – 1996.
6.           Аркас М.М. Історія України-Русі. – К., 1993.
7.           Грушевський М. Історія України. – К., 1992.

---