ПОНЯТТЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ І ВИДИ

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Види:

1.договірні та позадоговірні.

договірними зобов’язаннями  є зобов’язання, що виникають з відповідного договору. Зміст договірних зобов’язань визначається не тільки законом, а перш за все угодою їх учасників. До позадоговірних зобов’язань відносяться зобов’язання:у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди;у зв’язку з вчиненням дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;в результаті рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи; у зв’язку зі створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатніх правових підстав; по відшкодуванню шкоди. Зміст позадоговірних зобов’язань базується на законі, односторонньому волевиявленні або адміністративному акті.

2.регулятивні та охоронні.

Регулятивні зобов'язання — це правовідносини, шо мають змістом правомірну поведінку учасників. Вони можуть регулювати поведінку учасників договору, а також будь-яку іншу правомірну діяльність у сфері приватноправових відносин. Охоронні зобов'язання виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного збагачення. їхньою метою є захист порушеного інтересу суб'єкта цивільного права. По суті, вони являють собою різновид засобів захисту або цивільно-правової відповідальності.

3. За правовим результатом на досягнення якого спрямовано укладення договору договірні зобов’язання поділяються на:1) зобов’язання щодо передачі майна у власність або інші речові права; 2) зобов’язання щодо передачі майна в тимчасове користування; 3) зобов’язання щодо передачі об’єктів права інтелектуальної власності; 4) зобов’язання щодо виконання робіт; 5) зобов’язання щодо надання послуг; 6) зобов’язання щодо спільної діяльності.

4. однопредметні, альтернативні, факультативні. Однопредметні – предметом є конкретні дії учасників. Альтернативні зобов'язання означають, що боржник має здійснити для кредитора одну з кількох дій, передбачених законом або договором. Право вибору належить боржнику, що виконує зобов'язання, "якщо інше не випливає із закону, договору або суті зобов'язання. Причому здійснення будь-якого з них вважається виконанням зобов'язання. Припускається, що коли вже кредитор погодився на декілька варіантів у момент укладення договору, йому байдуже, який з них обере надалі боржник. Наприклад, договором між художнім колективом і замовником передбачено, що буде здійснений концерт за програмою 1 або 2. При виконанні будь-якої з цих програм зобов'язання буде вважатися виконаним, якщо дотримані інші умови договору (термін, якість, склад учасників).
Наявність у боржника права вибору однієї дії з можливих не означає, що існує декілька зобов'язань.  Альтернативне зобов'язання — єдине правовідношення, зміст якого в цілому визначається в момент виникнення зобов'язання і уточнюється до моменту виконання.
Факультативні зобов'язання мають місце у випадках, коли боржник зобов 'язаний здійснити на користь кредитора конкретну дію, а якщо це неможливо — має право замінити її виконання іншою, дією, що заздалегідь обумовлено. боржник
зобов'язується передати кредитору певну річ, а у разі неможливості — надати іншу річ такого ж призначення (роду). Можливість заміни виконання тут також є правом боржника.
5. головні і додаткові (акцесорні) зобов'язання.
   Додатковим є зобов'язання, мета якого — забезпечити виконання головного зобов'язання. Так, угода про заставу забезпечує виконання основного договору — позики. Додаткові зобов'язання тісно пов'язані з головним, припинення головного зобов'язання відповідно припиняє і додаткове.

6. з позитивним та негативним змістом.

Залежно від того, чи зобов'язаний боржник здійснити певну дію або утриматися від її здійснення, зобов'язання поділяють на зобов'язання з позитивним змістом і зобов'язання з негативним змістом. Слід відзначити, що 

негативне зобов'язання (утримання від дії) завжди супроводжує позитивне зобов'язання — здійснення певних дій. Наприклад, наймодавецк зобов'язаний надати приміщення (позитивна дія) і утримуватися від користування цим приміщенням (негативна дія)'.

7. прості і складні.

8. однооб’єктні, множинність осіб, за участю третіх осіб.

Множинність осіб у зобов'язанні. Сторони у зобов'язанні - кредитор і боржник - можуть бути представлені як однією особою, так і кількома особами (п. 1 ст. 308 ЦК). У тих випадках, коли сторони у зобов'язанні представлені не однією особою, а двома або більше особами, говорять про множинність осіб у зобов'язанні. При цьому множинність осіб може мати місце як на одній стороні, так і на кожній зі сторін зобов'язання. Відповідно до цього прийнято розрізняти активну, пасивну та змішану множинність осіб у зобов'язанні. Активна множинність має місце у випадку, якщо на стороні кредитора бере участь декілька осіб при одному боржника.

Особливість зобов'язань за участі третіх осіб полягає в тому, що треті особи не є стороною зобов'язання, а це означає, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи (ст. 511 ЦК). Однак у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та/або кредитора. А це означає, що третю особу, яка не є стороною у зобов'язанні, може бути визнано учасником зобов'язання з певними правами та обов'язками. До такого виду зобов'язань належать:

• зобов'язання, які виконуються на користь третьої особи, тобто коли зобов'язання виконується боржником не перед кредитором, а перед третьою особою, наприклад, позикодавець просить передати належну йому суму грошей іншій особі, щодо якої він сам є боржником. При цьому третя особа не наділяється правом вимоги виконання зобов'язання, однак, виконання цього зобов'язання перед третьою особою призводить до його припинення;

• зобов'язання, які виконуються третьою особою, тобто коли виконання зобов'язання перед кредитором здійснюється третьою особою. Таке виконання можливо у випадках, коли з зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. При цьому кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (ст. 528 ЦК). І з моменту проведення такого виконання перед кредитором зобов'язання вважається припиненим. Наприклад, за договором поставки більшу частину асортименту поставляє боржник, а інше поставляє інша фірма, яка виконує це зобов'язання перед кредитором на прохання боржника. Також потрібно зауважити, що згода боржника на виконання зобов'язання перед кредитором третій особі потрібна не завжди. Наприклад, у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно третя особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника (ч. 3 ст. 528 ЦК).

9. виділяють дві складові фідуціарних зобов’язань — обов’язок виявляти належне піклування (duty of care) та обов’язок бути лояльним (duty of loyalty). ч.3 ст.92 ЦКУ.

Представництво у суді; розпорядник майна.

10. • солідарні зобов'язання, тобто такі, в яких право вимоги чи право виконання неподільні. Також виділяють солідарні активні, пасивні та змішані зобов'язання. У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарна активна множинність) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу в повному обсязі. Виконання боржником свого обов'язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє боржника від виконання решті солідарних кредиторів. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарна пасивна множинність) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них 

окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконано в повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. У разі змішаних солідарних зобов'язань наявні разом активні та пасивні солідарні зобов'язання. І тому застосовують правила, що стосуються кожного з цих видів. Також потрібно зазначити, що солідарне зобов'язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом (ст. 541 ЦК);

• субсидіарні (додаткові) зобов'язання, тобто такі, які характеризуються наявністю основного та субсидіарного (додаткового) боржника. Якщо кредитор звернув свою вимогу до основного боржника, а той відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність (ст. 619 ЦК). Тобто субсидіарні зобов'язання мають місце лише за пасивної чи змішаної множинності. Як і солідарні зобов'язання, субсидіарні можуть виникати лише у випадках, якщо це прямо передбачено договором чи законом.

• дольові зобов'язання, тобто такі, в яких кожен із кредиторів має право вимагати виконання зобов'язання, а кожен із боржників зобов'язаний виконати зобов'язання в рівній частці з іншими особами, якщо інше не встановлено договором чи актами цивільного законодавства (ст. 540 ЦК). Слід зазначити, що дольове виконання зобов'язань із множинністю осіб презюмується;

Зобов’язання виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків такі:

• договори та інші правочини;

• створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

• завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

• інші юридичні факти.

Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, а також можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події (наприклад, у разі настання страхового випадку страховик відшкодовує збитки).

Змiст зобов'язання, що виникло безпосередньо з акту планування народного господарства, визначається цим актом.
Змiст договору, що укладається на пiдставi державного замовлення, повинен вiдповiдати цьому замовленню.



СТОРОНИ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Стаття 510 ЦК України дає визначення сторін у зобов’язанні. Сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор.

Боржником є особа, на яку покладається обов’язок виконати певні дії (борг). Боржником може виступати будь-яка юридична особа, а фізична особа - тільки з відповідним обсягом дієздатності (особа, яка досягла 14 років і не має обмеження своєї дієздатності).

Боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора (ст. 520 ЦК України).

Кредитором є особа, якій належить право вимагати від боржника виконання ним певної дії. Кредитором може бути як фізична, так і юридична особа незалежно від обсягу дієздатності.

Кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

• передання ним своїх прав іншій особі за правочином (выступления права вимоги);

• правонаступництва;

• виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

• виконання обов’язку боржника третьою особою (ст. 512 ЦК України).

Кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом, а також у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

У зобов’язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора (ст. 511 ЦК України).

Якісно відрізняється від участі третіх осіб у зобов'язанні заміна осіб у зобов'язанні. Це ще один випадок, коли зобов'язання не виконуються конкретно визначеній особі на стороні кредитора, або не виконується конкретно визначеною особою на стороні боржника. Однак якщо у разі участі третіх осіб зобов'язання виконується на користь третьої особи (третьою особою), то у разі заміни осіб у зобов'язанні воно виконується на користь сторони (стороною), однак іншої особи (іншою особою). Тобто у цьому разі відбувається заміна особи на стороні кредитора чи боржника, що супроводжується відповідним правонаступництвом. І з огляду на це можна виділити такі можливі основні варіанти: а) відступлення права вимоги (цесія); б) переведення боргу (делегація).

У разі відступлення права вимоги (цесії) відбувається заміна особи на боці кредитора. Первісний кредитор, який передає своє право вимоги — це цедент, а той кредитор, який приймає це зобов'язання — цесіонар. Сама ж цесія здійснюється шляхом правочину, за яким цедент передає за правонаступництвом цесіонару належні йому права вимоги за цивільним зобов'язанням. За загальним правилом, обсяг та зміст зазначених прав, а також умови, на яких вони здійснюються, переходять до цесіонара від цедента на умовах, що існували до моменту укладення правочину.

Згода боржника на проведення цесії не вимагається, оскільки презюмується, що для боржника в зобов'язанні не має значення перед якою особою на стороні кредитора виконувати зобов'язання. Однак якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, наприклад, якщо боржник виконає це зобов'язання перед первісним кредитором, яке в цьому разі вважатимуть таким, що належно виконано (ч. 2 ст. 516 ЦК).



Здійснивши цесію, цесіонар стає повноправним кредитором за зобов'язанням, а це означає, що він наділяється правом вимоги за цим зобов'язанням. Однак, у свою чергу, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. А у разі, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент його виконання (ст. 518 ЦК). І посилання цесіонара на неучасть у попередніх зобов'язаннях до уваги не береться.

Вихід попереднього кредитора (цедента) із зобов'язання означає, що він припиняє бути стороною у зобов'язанні, а значить не відповідає перед цесіонарем за невиконання боржником свого обов'язку, окрім випадку, що він поручився за таке виконання. Окрім цього, цедент залишається відповідальним перед цесіонарем за недійсність переданої йому вимоги.

При переводі боргу (делегації), відбувається заміна особи на боці боржника. Однак слід враховувати, що на відміну від цесії, де кредитору однаково, перед ким виконувати зобов'язання, у разі переводу боргу кредитору зовсім не все однаково, хто виконає перед ним зобов'язання. І тому при переводі боргу наявність згоди кредитора є обов'язковою (ст. 520 ЦК). Заміна боржника також опосередковується певним правочином, форма якого також залежить від форми правочину, яким опосередковується зобов'язання. Як і при цесії, новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що грунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником (ст. 522 ЦК).

ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ.

Зобов'язання з моменту його виникнення висуває перед сторонами основну мету — виконати це зобов'язання, тобто досягти того корисного результату, задля якого сторони вступали у це зобов'язання. Зокрема, у ст. 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а якщо таких умов та вимог немає — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай висувають. Аналіз цієї норми дає підстави дійти висновку, що основоположним при визначенні виконання зобов'язання є принцип належно виконаного зобов'язання. Згадавши оціночну категорію належності щодо визначення виконання зобов'язання слід виділити основні риси, які б відмежовували цей вид виконання зобов'язання від неналежного виконання. На нашу думку, говорячи про принцип належного виконання зобов'язання, слід виходити з таких критеріїв.

Зобов'язання має бути виконано належним суб'єктом, тобто боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Однак не слід відкидати можливості множинності осіб у зобов'язанні, що їх ми вже розглядали, участь третьої сторони у зобов'язанні та заміну осіб у зобов'язанні.

Зобов'язання має бути виконано у належному місці, тобто тому місці, що чітко передбачено договором чи законом, у якому повинно бути проведено виконання зобов'язання. За загальним правилом, місце виконання зобов'язання має бути встановлено в договорі. Якщо ж це місце не встановлено у договорі, чи то внаслідок упущення сторін, чи то внаслідок того, що зобов'язання виникли не на підставі договору, то в цьому випадку, відповідно до ст. 532 ЦК України діють такі правила:

• за зобов'язанням про передання нерухомого майна — місце виконання визначається за місцезнаходженням цього майна;

• за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару (майна) перевізникові;



• за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

• за грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Однак якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання;

• за іншим зобов'язанням — місце виконання зобов'язання визначається за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Зобов'язання має бути виконано в належний строк, тобто той строк (відрізок в часі) чи термін (точка в часі), який визначається для виконання цього зобов'язання. При цьому, якщо строк виконання зобов'язання не встановлено або визначено моментом пред'явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК).

Якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, законодавець допускає дострокове виконання зобов'язання. Однак в окремих випадках дострокове виконання є недопустимим, наприклад, у разі укладення договору зберігання чи поставки продовольчої продукції, що має швидкі терміни псування.

Недотримання строків виконання зобов'язання тягне за собою прострочку виконання, а відповідно і правові наслідки. В переважній більшості випадків вина за прострочення виконання зобов'язання покладається на боржника. Однак в окремих випадках прострочка може відбуватись і з вини кредитора, наприклад, у разі,, якщо він відмовився прийняти належне виконання, чи відмовився віддати борговий документ, чи видати розписку про належне виконання зобов'язання.

Зобов'язання має бути виконано в належний спосіб, тобто у відповідному, передбаченому в договорі чи чинному законодавстві порядку. Наприклад, окремі зобов'язання може бути виконано шляхом разового акту, наприклад, зобов'язання за договором купівлі-продажу. Інші ж зобов'язання виконують у ході цілої сукупності взаємопов'язаних дій, наприклад, зобов'язання із внесенню періодичних платежів за користування кредитом. Однак таке виконання зобов'язання частинами можливе лише у випадку, що прямо встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 529 ЦК). В іншому випадку кредитор має право не приймати такого виконання та вимагати одноразового виконання зобов'язання.

Іноді виникають ситуації, які унеможливлюють виконання боржником зобов'язання у належний спосіб. До таких випадків законодавець відносить: відсутність кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутність представника недієздатного кредитора. І тому в зазначених випадках законодавець дозволяє відхилитись від вимоги належності способу і виконати зобов'язання шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса (ст. 537 ЦК). В цьому випадку нотаріус зобов'язаний повідомити кредитора про внесення боргу в депозит.

Певні особливості має також і зустрічне виконання зобов'язань, під яким слід розуміти виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку. До такого виду виконання можна віднести, наприклад, договір купівлі-продажу в роздріб, за яким обов'язок передати річ взаємообумовлений з обов'язком передати гроші. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або 

звичаїв ділового обороту. Причому в разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо ж зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Зобов'язання мас бути виконано щодо належного предмету, тобто щодо певної речі, дії або послуги, які має бути передано, виконано чи надано. Предмет зобов'язання щодо якого здійснюється зобов'язання, має бути чітко визначено в зобов'язанні, чи, принаймні, може бути чітко визначений із зобов'язання. Певними особливостями наділений предмет грошового зобов'язання, а також його виконання:

• грошове зобов'язання має бути визначено та виконано у гривнях. Однак якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом;

• встановлено черговість погашення вимог у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу;

• у разі збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сума, що виплачується за грошовим зобов'язанням фізичній особі (на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, за договором довічного утримання (догляду) та в інших випадках, встановлених договором або законом), пропорційно збільшується (ст. 535 ЦК). Однак якщо внаслідок виплати збільшеної суми сторона, яка зобов'язана провадити ці виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір може бути розірвано за рішенням суду;

• за користування чужими грошовими коштами боржник, як правило, зобов'язаний сплачувати проценти. При цьому розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК).

Окрім принципу належності виконання зобов'язань, важливе значення для виконання зобов'язання має також і принцип незамінності зобов'язання та принцип реального виконання зобов'язання. Під незамінністю зобов'язання слід розуміти передбачену законом заборону односторонньої відмови від зобов'язання чи односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК). Щодо принципу реальності, то цим принципом охоплюється обов'язковість виконання зобов'язання в натурі, тобто здійснення боржником саме тієї дії, яку прямо передбачено в зобов'язанні, без заміни цієї дії грошовим еквівалентом.

Певною гарантією виконання зобов'язання є також і видані кредитором документи про виконання зобов'язань. Наприклад, відповідно до ст. 545 ЦК, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Однак боржник на знак підтвердження свого зобов'язання міг видати кредитору борговий документ. Тому кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові, а якщо це неможливо через різноманітні обставини, то кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Виконання кожного зобов'язання значною мірою залежить від волі боржника щодо вчинення певних дій, які становлять предмет виконання зобов'язання, або утримання від таких дій. Отже кредитор у зобов'язанні заінтересований у певних правових механізмах, основною функцією яких була б 

максимальна гарантованість виконання такого зобов'язання з боку боржника. Вказану функцію в сучасному цивільному обороті виконують способи забезпечення виконання зобов 'язань.

ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ.

Стаття 598 ЦК України підставою припинення зобов’язання називає виконання, проведене належним чином.

Крім цього, Цивільний кодекс України визначає такі підстави припинення зобов’язання:

• за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 ЦК України);

• зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги (ст. 601 ЦК України);

• за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК України);

• внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов’язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 605 ЦК України);

• у разі поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України);

• у зв’язку з неможливістю його виконання, пов’язане з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст. 607 ЦК України);

• у разі смерті боржника, якщо воно нерозривно пов’язане з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою (ст. 608 ЦК України);

• у разі смерті кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язане з особою кредитора (ст. 608 ЦК України);

• внаслідок ліквідації юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної осо-би покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю (ст. 609 ЦК України).

Види припинення зобов’язань.
1) Припинення зобов'язання виконанням. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Найважливішим і найбільш поширеним способом припинення зобов'язань є припинення їх належним виконанням. Належним слід визнати виконання, що прийняте кредитором. Тому виконання зобов'язання частково припиняє зобов'язання у відповідній частині, якщо виконання прийняте кредитором. Це стосується і випадків, коли боржник виконав зобов'язання в частині всупереч закону або договору (ст. 529 ЦК), але кредитор таке виконання прийняв. Неналежне виконання зобов'язання не припиняє. Якщо кредитор неналежне виконання прийняв як належне, дії боржника на виконання зобов'язання слід оцінити в такий спосіб: факт виконання зобов'язання мав місце, але зобов'язання (повністю або у частині) не припинено, оскільки цей факт (дія на виконання договору) не відповідає вимогам до факту (дії), який міг би припинити зобов'язання. Разом з тим законодавство не лише обмежує строки пред'явлення вимог з приводу неналежного виконання зобов'язань, встановлюючи в низці випадків спеціальні (скорочені) строки позовної давності, але й передбачає інколи численні вимоги до порядку фіксування неналежного виконання, а також обмежує строки такого фіксування (див. про це коментар до ст. 545 ЦК). При пропуску строків позовної давності, при порушенні кредитором строків або встановленого порядку фіксування факту неналежного виконання зобов'язання кредитор позбавляється можливості реалізувати права, які випливають з факту неналежного виконання, а боржник вважається таким, що належне виконав зобов'язання (оскільки кредитор не довів у встановленому порядку інше).
2) Припинення зобов'язання переданням відступного. Зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.


Передання відступного — це нова для вітчизняного цивільного законодавства правова конструкція. Вона запозичена із Цивільного кодексу Російської Федерації 1994 р. Ця підстава припинення зобов'язання схожа з новацією (ст. 604 ЦК) в такій мірі, що інколи відрізнити їх можна тільки за формальними ознаками — в залежності від того, яку назву договору дадуть сторони та яку термінологію будуть вживати. Разом з тим є дві ознаки правової конструкції припинення зобов'язання шляхом передання відступного, що відрізняють її від правової конструкції припинення зобов'язання шляхом заміни одного зобов'язання іншим. Це — характер відступного і момент припинення зобов'язання.
Зобов'язання припиняється не укладенням договору про передання відступного, а переданням останнього. До передання відступного зобов'язання між сторонами, про припинення якого шляхом передання відступного домовились сторони, існує з усіма наслідками, що звідси випливають (відповідальність боржника, обов'язок боржника сплатити неустойку тощо), якщо інше не встановлено домовленістю сторін. За відсутності іншої домовленості такі ж наслідки наступають за порушення боржником зобов'язання, що ґрунтується на домовленості про припинення зобов'язання шляхом передання відступного.
Зазвичай передання відступного не впливає на розвиток зустрічного зобов'язання, що ґрунтується на тому ж договорі, що і зобов'язання, яке припиняється шляхом передання відступного. 
3) Припинення зобов'язання зарахуванням. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Зарахування — це односторонній правочин. Він вчиняється шляхом заяви однієї сторони зобов'язання. Це не виключає укладення сторонами договору про зарахування зустрічних вимог, але укладення такого договору грунтується на ст. 604 ЦК, а не на ст. 601-603 ЦК. Стаття 601 ЦК не визначає, кому повинна бути зроблена така заява. Але, виходячи з приватного характеру цивільних правовідносин, було б неправильним вважати, що заява повинна чи може бути зроблена публічно. Заява повинна бути зроблена іншій стороні зобов'язання. Це — цілком необхідно, оскільки зарахуванням (одностороннім правочином) припиняються два зобов'язання між двома їх сторонами: 1) припиняється зобов'язання боржника — суб'єкта, що зробив заяву про зарахування; 2) припиняється зобов'язання боржника — суб'єкта, на адресу якого зроблена заява про зарахування.
Закон не пред'являє будь-яких спеціальних вимог до форми заяви про зарахування. Оскільки такий право чин повинен кваліфікуватися як такий, що виконується при самому його вчиненні, закон не перешкоджає вчиненню його в усній формі (ч. 1 ст. 206 ЦК). Однак заява про зарахування для осіб, зобов'язаних вести бухгалтерський, та податковий облік, є документом первинного бухгалтерського обліку, тому (за встановленими виключеннями) юридичні особи не можуть використовувати усну форму заяви про зарахування, оскільки така форма не відповідає вимогам до документів первинного бухгалтерського обліку (ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). У крайньому разі, слід враховувати, що для цілей первинного бухгалтерського обліку може бути складений спеціальний акт. Таким чином, цивільне законодавство допускає здійснення заяви про зарахування в будь-якій формі: усній, письмовій і нотаріальній (публічній),але юридичні особи, а у відповідних випадках і фізичні особи-підприємці, зобов'язані дотримуватись встановлених публічно-правових вимог, що поширюються на порядок оформлення документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують припинення зобов'язань зарахуванням. Крім того, слід враховувати, що вчинення заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог в усній формі може утруднити надання доказів у випадках розгляду відповідного спору у суді.
4) Припинення зобов'язання прощенням боргу
Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Прощення боргу — це односторонній правочин, який вчиняє кредитор. Не буде суперечити актам цивільного законодавства укладення договору про прощення боргу. Прощення боргу є правочином, що не потребує дій на його виконання. Тому він може здійснюватись в усній формі, що не звільняє кредитора-юридичну особу, що вчинила такий правочин, від обов'язку оформити документ первинного бухгалтерського обліку, в якому відображено зміст зобов'язання, що припиняється прощенням боргу, а будь-якого кредитора — від обов'язку доказувати в суді відповідні обставини.
Правочин, що спрямований на припинення зобов'язання прощенням боргу, слід вважати вчиненим в момент отримання боржником письмової заяви кредитора про прощення боргу, в момент усної заяви кредитора боржникові про прощення боргу або в момент підписання договору про прощення боргу.
Прощення боргу кваліфікується як правочин, що може бути визнаний судом недійсним, якщо він порушує 

права третіх осіб щодо майна кредитора. Так, не може бути вчинено правочин з метою припинення зобов'язання прощенням боргу, якщо відповідне право кредитора є предметом застави. Слід очікувати, що судова практика буде йти шляхом застосування до правочинів, спрямованих на припинення зобов'язань прощенням боргу ч. 1 ст. 17 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", хоч буквально тут йдеться про двосторонні правочини боржника, в результаті яких його кредиторам завдані або можуть бути завдані збитки.
Припинення зобов'язання прощенням боргу не впливає на розвиток зустрічного зобов'язання, що ґрунтується на тому ж договорі, на підставі якого виникло зобов'язання, яке припинене прощенням боргу.
5) Припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Збіг боржника і кредитора в одній особі відбувається у випадках реорганізації юридичних осіб шляхом приєднання однієї юридичної особи до іншої чи злиття юридичних осіб. Збіг може настати також у результаті укладення цивільно-правового договору. Так, наявність між сторонами зобов'язання найму не перешкоджає укладенню тими ж сторонами договору купівлі-продажу об'єкта майнового найму, за яким наймач придбаває у власність цей об'єкт. При переході права власності на здане в найм майно від наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового власника(ст. 770 ЦК). У прикладі, що розглядається, наймач став власником об'єкта найму, до нього перейшли обов'язки наймодавця. В одній особі збіглися наймодавець і наймач. Зобов'язання найму припиняється.
6) Припинення зобов'язання неможливістю його виконання 
Ст. 607 ЦК застосовується тільки в випадках, коли відповідно до чинного цивільного законодавства за неможливість виконання, що настала, не відповідає жодна із сторін. Неможливість виконання може бути викликана загибеллю майна, що є предметом зобов'язання внаслідок дії непереборної сили (зокрема, загибеллю нерухомого майна, урожаю сільськогосподарських культур тощо), перешкодами для виконання зобов'язання, що виникли в результаті дії непереборної сили, і іншими обставинами, за яких при виявленні належної дбайливості боржник не в змозі виконати зобов'язання (в зв'язку з дією непереборної сили, простого випадку або діями чи бездіяльністю іншої сторони зобов'язальних правовідносин). Як раз така неможливість виконання мається на увазі в тих положеннях Цивільного кодексу, де використовується поняття неможливості виконання.
Інколи спеціальними правилами передбачається припинення зобов'язань унаслідок неможливості виконання незалежно від вини однієї із сторін в настанні обставин, що обумовили неможливість виконання. Так, п. 1 і 6 ч. 1 ст.1044 ЦК передбачають припинення зобов'язання (буквально тут йдеться про припинення договору, але в контексті це означає припинення зобов'язань обох сторін) в зв'язку з загибеллю майна, переданого в управління, неможливості управителя здійснювати управління майном незалежно від
7) Припинення зобов'язання смертю фізичної особи
Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.
Смерть фізичної особи-боржника припиняє зобов'язання лише тоді, коли воно нерозривно пов'язане з особою боржника, а тому іншою особою не може бути виконане (з урахуванням умов, встановлених договором). Коло зобов'язань, які припиняються у зв'язку із смертю кредитора, є більш обмеженим, ніж коло зобов'язань, в яких не допускається покладення виконання на іншу особу (ч. 1 ст. 528 ЦК). Зважаючи на це, законодавець встановив спеціальні правила, відповідно до яких смертю боржника припиняються окремі види зобов'язань.
8) Припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК учасники юридичної особи або орган юридичної особи, уповноважений на це установчими документами, не обмежені законом в прийнятті рішення про ліквідацію юридичної особи. Рішення про ліквідацію юридичної особи може прийняти також суд відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК. Наявність зобов'язань у юридичної особи не є перешкодою для прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи. Ліквідація юридичної особи припиняє всі зобов'язання з участю цієї особи: як ті, де вона є кредитором/так і ті, де вона є боржником. Іноді в актах законодавства спеціально зазначається на те, що зобов'язання відповідного виду припиняються у разі ліквідації юридичної особи. Стосовно, наприклад, договору найму необхідність в формулюванні такого спеціального правила (ч. 2 ст. 781 ЦК) виникла у зв'язку з тим, що в цьому правовому 

інституті встановлено правонаступництво при зміні власника речі, переданої в найм (ст. 770 ЦК).
Інші підстави припинення зобов'язань
9. При укладенні іпотечного договору може передбачатись випуск заставної, яка визначається як борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням (за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі), а в разі невиконання основного зобов'язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша ст. 20 Закону "Про іпотеку" ). Видача заставної припиняє грошові зобов'язання боржника, забезпечені іпотекою, і одночасно породжує зобов'язання платежу за заставною. Аналогічним чином видача (передача) векселя відповідно до договору припиняє грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором, оскільки при цьому виникає зобов'язання платежу за векселем (частина третя ст. 4 Закону "Про обіг векселів в Україні" ).
10. Розірвання договору тягне за собою припинення зобов'язання відповідно до ст. 653 ЦК.
Якщо правочин вчинено під скасувальною обставиною, зобов'язання, що виникло на його підставі, припиняється, якщо така обставина настала.