ГАРМОНІЯ СУСПІЛЬСТВА І ПРИРОДИ

Трішина Г.Г., студентка 4 курсу

спеціальність «Екологія та охорона навколишнього середовища»

Панова С.М., доцент, к.тех.н.

Криворізький технічний університет, м. Кривий Ріг

Різке збільшення масштабів людської природоперетворюючої діяльності призводить до погіршення стану навколишнього природного середовища й екологічної кризи, що супроводжується значними структурними змінами у біосфері. Потреба виходу з кризового екологічного стану вимагає становлення особливої ​​форми єдності людини і природи - гармонії. [1]

З
Рис. 1 Зображення складу екосистеми як органічного об’єднання її структурних компонентів
а Великим тлумачним словником, слово гармонія (грец. harmonia, - зв'язок, порядок; лад, лад, від harmoso приводити в порядок) - це домірність частин, злиття різних компонентів об'єкта в єдине органічне ціле.[3] Дане тлумачення цього слова говорить про необхідність злиття, єднання деяких компонентів в одне ціле, і внаслідок цього буде відчуватися гармонія у взаємовідносинах між ними. Екосистема планети – це просторова система, що охоплює комплекс живих істот, пов’язаних між собою та неживих компонентів середовища їх існування.[2] Тобто екосистема виступає, як сукупність різних за природою і властивостями компонентів, які зв’язані між собою і створюють одне ціле (що зображено на рис. 1 [2]). Отже, людина, як компонент живої природи є не від’ємною частиною екосистеми і впливає на подальший її розвиток. Таким чином, щоб забезпечити повноцінний екологічний підйом потрібно поєднатися з природою у сфері «духовних понять», цілях та пріоритетах. Перший пріоритет, на мою думку, - це співрозуміюча і співчутлива взаємність, коли ми аналізуємо свої наміри, та заплановані дії, з точки зору рівня негативного впливу на середовище існування. Далі, треба звертати більше уваги на процеси, що відбуваються на території вже порушеної частини земної поверхні спостерігати за елементами, які здатні до самовідновлення, щоб вивчити їх специфіку й застосовувати у подальшій практиці. Інші елементи, які втратили свій потенціал, треба відновлювати штучним втручанням, але перед цим визначити закономірності функціонування первинної системи, що була до її деградації, врахувати зв’язки між її структурними елементами, дізнатися про головний ланцюг притоку речовини та енергії в систему та їх вивід. Лише тоді намагатися відтворити шедевр природи.

Гармонізація взаємовідносин людини і природи не може йти ні за рахунок людини, ні за рахунок природи і не ціною відмови від своїх цілей і цінностей, а внаслідок поєднання вимог кожного, де окремі частини зберігають свою специфіку, автономність і разом входять в єдине ціле. Тому, вивчаючи самостійні, індивідуальні характеристики всіх елементів системи, для того, щоб глибше проникнути у механізм їхніх взаємозв’язків, необхідно дізнатися, як впливають на систему певні фактори, до яких призводять змін, корті з них є лімітуючими, як відповідає на їх вплив жива природа.

Одна з важливих закономірностей взаємодії суспільства і природи — це обмеженість самовідновлення природи, саморегулювання її змін під впливом суспільства. Вплив суспільства на природу до певних меж не створює загрози її руйнування, порушення умов життя людей, бо природа сама підновлює внутрішню рівновагу, розвиваючись за своїми законами.

Необхідність гармонізації взаємовідносин людини і природи часом заперечується, виходячи з уявлення про гармонію, як про щось нерухоме, безжиттєве й те, що лишає потенціалу розвитку. Навіть є думки, що суспільство, досягнувши гармонії з природою, перестане вдосконалюватися. Але пошук гармонічного поєднання приходить не легко – це постійний процес, внаслідок кропіткого зусилля. Гармонія – це не даність і щось легко досяжне, а ідеал, до якого можна, як до горизонту, нескінченно наближатися.

Таким чином, ми маємо «володінні» цілісну структурну систему - біосферу, де всі і взаємозв’язки між елементами на різних рівнях і процеси перетворення речовини та енергії, заклала сама Природа, тому для досягнення гармонізації суспільства і природи необхідно глибше вивчати, досліджувати процеси саморегулювання, відновлення екосистем та її компонентів, щоб для суспільства було можливим поєднавшись з природою забезпечити подальший екологічний розвиток.

Література:

1. 
   Горелов А.А. Экология: Конспект лекций. - М.: Юрайт, 2009.- 191с.
   
2. 
   Білявський Г.О., Бутченко Л.І. Основи екології: теорія та практикум. Навч. посіб. - К.: Лібра, 2006. - 368 с.
   
3. 
   Великий тлумачний словник української мови / [Укл. В. Т. Бусел] – К.; Ірпінь: Перун, 2003. – 925 с.