План:
Вступ

1. Грошові номінали античної доби.

2. Основні грошові номінали Київської Русі.

3.Основні грошові номінали України XIII – ХХ століть.

4. Гроші в незалежній Україні.

Висновок

Список використаної літератури
Вступ

Гроші – складна економічна категорія, специфічною особливістю якої є її системний багатофункціональний характер. Зрозуміти складну економічну сутність грошей можна лише на основі всебічного розуміння закономірностей їх виникнення. Діалектика економічного життя і розвиток ринкових відносин невіддільні від об’єктивного процесу саморозвитку грошей і грошових відносин. Національні гроші у наш час є неодмінним атрибутом державності.

Гроші закономірно виникають у процесі генезису сфери товарного обміну. Теоретична ідея про саморозвиток грошей підтверджується й сучасною практикою розвитку конкретно-історичних функціональних грошових форм, насамперед появою так званих електронних грошей. Економічна сутність і закономірності виникнення та розвитку грошей взаємопов’язані і взаємозумовлені.

В економічній науці традиційно виділяються дві основні концепції походження грошей:

• 
  раціоналістична;
  
• 
  еволюційна.
  

Наявність різних точок зору на походження грошей свідчить про складність і навіть таємничість (про що писали багато економістів) цієї економічної категорії.

Раціоналістична концепція виходить з того, що гроші виникли як результат певної раціональної угоди між людьми, через необхідність виділення спеціального інструмента для обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Конкретна грошова форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її впровадження у господарський оборот.

Еволюційна концепція підкреслює об’єктивний характер виникнення грошей. Гроші виділяються із загальної товарної маси, оскільки вони найбільш придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Той чи інший товар стає грішми лише в межах певної особливої суспільної форми товарного виробництва і обігу. Тільки на цій основі гроші стають ефективним інструментом контролю за рухом товарів.

У зв’язку з введенням української національної валюти походження окремих грошових одиниць цікавить не тільки спеціалістів, а й широкі верстви населення.

Якщо назва широко відомої вагової, грошово-вагової та грошово-лічильної одиниці Київської Русі та наступних державних утворень, до складу яких входили українські землі, гривни(гривні), з самого початку вважалася найбільш вдалою для більшого, основного номіналу національної грошової системи, то назви можливих розмінних номіналів викликали дискусії. Адже на певних хронологічних етапах багатовікової історії України в окремих її регіонах вживалися різні гривні: вагові, грошово-вагові і грошово-лічильні та відповідні до них свої розмінні номінали.

Грошові системи Київської Русі, як і інших країн, до складу яких входили українські землі, визначалися загальноєвропейськими процесами, але з урахуванням характерних особливостей та традицій лічби. Грошові системи окремих країн формувалися в генетичній єдності вагових і лічильних одиниць. Вагові-походили від традиційної основної максимальної одиниці, як гривня чи фунт. Лічильні ж, здебільшого, спиралися на конкретні засоби обігу визначеної групи та відтворювали її багатократність. Оскільки основним монетним металом у середньовіччі було срібло, згідно срібної гривні-ваги визначалася і стопа (кількість монет з одиниці металу) монет. Перебіг складних політичних подій, економічні фактори, відсутність власних копалень срібла обумовлювали широке використання іноземних монет та елементів різної грошової лічби в грошовому обігу України.
1. Грошові номінали античної доби.

Першими монетами, з якими ознайомились далекі предки, були грецькі монети, що зустрічаються у скарбах і одиничних знахідках на узбережжі Чорного та Азовського морів. У той час територію України заселяли переважно скіфські племена, а на півдні України на узбережжі заснувалися колонії-поселення.

Античні міста-держави, засновані на території сучасної України, починаючи з VІ – ІV ст. до н. е. першими карбують або відливають разом із грецькими власні гроші.

У пізніші часи скіфські племена асимілюються і витісняються сарматами. Південь України підпадає під вплив римської імперії. Безліч знайдених римських монет датується І – ІІІ ст. до н. е. Срібні денарії домінують над іншими грошовими одиницями. За римського імператора Августа (27 – 14 роки до н. е.) починають карбувати золоті монети – ауреуси. Ауреас важив більше ніж 8 грам і дорівнював 25 денаріям.

У лісостеповій частині сучасної України знайдено багато римських монет. Основні знахідки їх локалізуються у верхньому Подністров’ї й на Правобережжі середнього Дніпра. Більшість знахідок – доби правління римських імператорів Пія (138 – 161 роки) і Марка Аврелія (161 – 180 роки).

Щодо грошового обміну тих часів, то найкраще простежити це на прикладі найважливішого античного центру Північно-Західного Причорномор’я – Ольвії. Ольвія виникла у першій половині VІ ст. до н. е. на правому березі Бузького лиману. В Ольвії монети почали карбуватись давно на основі дешевого і легко оброблюваного металу – міді. У V – VІ ст. до н. е. ольвіополітами виготовлялись і карбовані срібні монети, але цей метал мав другорядне значення. З V і до останньої третини ІV ст.. до н. е. поліс поступово зростав, розвивалась його економіка.

Про заходи, спрямовані на вдосконалення грошового обігу, свідчать також епіграфічні дані, зокрема декрет середини ІV ст. до н. е., який зобов’язував здійснювати усі торгівельні розрахунки лише ольвійською монетою (ознайомлення чи не з цим ольвійським декретом вплинуло на рішення українського уряду від 1 серпня 1995 р. про заборону використання на території України іноземної валюти як засобу платежу).

В останній чверті ІV ст. до н. е. ольвіополіти здійснили редукцію повноцінної мідної монети і почали карбувати золото, срібло і розмінну мідь. На початку ІІІ ст. до н. е. у зв’язку із загальним погіршенням економічного й політичного стану міста карбування золотої монети припинили, а в часи Проточена з обігу було вилучено срібло і спостерігались всі ознаки грошової кризи.

У І – ІІ ст. н. е. грошовий обіг міста Ольвії ґрунтується на основі римської монетної системи, причому, протягом усього періоду спостерігається подальше знецінювання мідної монети. Поступове, але неухильне скорочення і, нарешті, повне припинення грошового обігу в Ольвії – не випадкові явища. Не лише економічний добробут, а й саме існування міста були тісно пов’язані з долею античного світу, що переживав тоді тяжку кризу.

Наприкінці ІІІ – ІV ст. на території сучасної України, крім монет Римської імперії, були в обігу підробки римських монет: адресів – у золоті й денарів у сріблі, а також мідні сарматські підробки монет Боспорського царства.

2. Основні грошові номінали Київської Русі.

Наступним етапом розвитку українських грошей є доба Київської Русі. Занепад іноземних грошей став причиною виникнення питання карбування власної грошової одиниці. Перші давньоруські монети з’явилися наприкінці Х – на початку XI століть. Зразком слугували візантійські монети – золоті соліди Василя II та Константина VII.

Варто зазначити, що Київська Русь мала досить суттєве значення у налагодженні торговельних зв’язків між Візантією та Західною Європою, виступаючи надійним посередником і водночас учасником ринкових процесів. Торгівля чітко регламентувалася угодами між давньоруськими князями та візантійськими імператорами, мала позитивне сальдо, тому й приносила чималі доходи у князівську скарбницю.

Потреба у власних грошах ставала дедалі очевиднішою. І їх почали карбувати при дворі Володимира Святославовича. Перші грошові знаки нарекли златниками, трохи згодом з’явилися срібляники (кілька типів). На жаль, ні златники, ні срібляники не виправдали покладених на них надій через низьку якість металу, з якого карбували монети, та через недосконалість виробничої бази. До того ж населення, що користувалося при розрахунках дзвінкою монетою, з невідомих причин було не в захваті від неї. Тому златники та срібляники карбували протягом приблизно 25–30 років.

Однак випуск їх був знаменним. Вони символізували суверенність давньоруської держави. Слід віддати належне майстрам-карбувальникам, які оздоблювали монети оригінальними декларативними написами на зразок "Володимир на столі (себто на престолі), а се его серебро (або злато)" – тобто гроші.

Отже, власне монетне господарство Київської Русі, так і не ставши на ноги, почало занепадати. Літописні свідчення донесли до нас назви грошей: куна, ногата, резана, вевериця, – аж поки всі ті назви не акумулювалися в єдиному грошово-розрахунковому понятті – гривня. З кінця ХІ століття вона забезпечується зливками срібла, або так званими монетними гривнями. Гроші були не лише розрахунковою одиницею, а й засобом накопичення.

Є припущення, що назва "гривня" походить віл прикраси (гривни), яку виготовляли із заліза, бронзи, срібла, рідше із золота і яка мала форму обруча. Зазвичай його носили на шиї (на "загривку"). Гривна вважалася предметом розкоші, і тому дозволити собі її мати могли люди високого достатку, причому обох статей: прикрасу полюбляли як чоловіки, так і жінки. От чому гривна була відмінною ознакою князівської дружини, свідчила про приналежність до вищої знаті.

З плином часу слово "гривня" втратило первинне значення і набуло іншого смислу, що відповідав певній вазі – вмісту цінного металу (срібла). Завдяки цьому вона й отримала назву – вагова. Вагова гривня важила 96 золотників (1 зол. – 4,266 г) і відповідала приблизно 1 фунту. Стандартом для гривні слугувала фіксована вага дирхеми: певна кількість однакових монет важила 49,25 г. Це спричинило появу рахунку монет на штуки (тобто число).

Завважимо, що наші пращури були непоганими математиками і впевнено орієнтувалися у зміні назв і тогочасних валютних курсів. Ось що пише у нумізматичному словнику про гривню його автор-укладач В.В.Зварич: "Гривня, що складалася з певної кількості монет, називалася гривнею кун (грошово-рахункова одиниця). Гривня срібла (вагова) і гривня кун (рахункова) стали на Русі платіжно-грошовими поняттями. Спочатку їхня вага була однаковою. Та згодом, унаслідок нестабільної ваги імпортованих монет, а також еволюції гривні як одиниці ваги, гривня срібла стала дорівнювати декільком гривням кун. У XII столітті гривня срібла (майже 204 г) за цінністю дорівнювала вже чотирьом гривням куп (1 гривня кун – майже 51 г). Гривня кун відповідала певній кількості платіжних одиниць (монет). У XI столітті гривня кун дорівнювала 20 ногатам (грошова одиниця, разом із гривнею та резаною становила кунно-грошову систему Стародавньої Русі, вага її – майже 2,5 г), 25 кунам, 50 резанам (одна з грошових монет Київської Русі). Коли назву "куна" отримав дирхем, що був еквівалентом шкурки куниці, то еквівалент частини (відрізка) гривні кун назвали резаною. Гривня кун протягом століття зменшилася вдвічі".

Мабуть, наші пращури таки були оригіналами, інакше як же пояснити їхнє прагнення надати гривні незвичайної форми, а саме – шестикутної, та ще й вагою майже 140–160 г. Ці гривні, що виготовлялися у Києві з XI до 40-х років XIII століття, були в обігу переважно на південно-західних землях. Учені висловлюють припущення, що, можливо, ці гривні виготовлялися не лише у Києві. Такі собі грошенята відтягали будь-яку кишеню. Та це не турбувало ні продавців, ні покупців, гривню з успіхом використовували не тільки як платіжний засіб, а ще й накопичували про всяк випадок. Можна дійти висновку, що прадавні слов’яни вірили у свою грошову одиницю і довіряли їй. Поряд із київськими гривнями в обігу були новгородські (за місцем їх знаходження) у вигляді срібних брусків (от коли прислужилися срібні арабські дирхеми, що їх завбачно заощаджували). Кожен такий гріш "тягнув" на 200-204 г.

Була ще чернігівська гривня, що пропорціями нагадувала київську, щоправда, була важчою за неї.

Безперечно, що такі зливки-важковики вирізнялися не лише солідною вагою, а й були недоступні для бідних людей через високу цінність. Дозволити собі таку розкіш могли найбагатші люди в державі, у чиїх руках акумулювалися значні цінності. Розраховувалися зливками за дуже дорогі товари.

Те, що могли собі дозволити князь і його оточення, було недоступним для пересічного люду. В торговельних відносинах знову активізувалися товарообмінні операції. Щоб підсилити останні, на ринок було викинуто, говорячи сучасною мовою, товаро-гроші: намистини, шиферні прясла та черепашки-каурі (відомо кілька таких скарбів, що їх закопували на території Київської Русі). Такими замінниками грошей без перешкод розраховувалися під час купівлі-продажу.

І гривні-зливки, і грошові сурогати були характерними ознаками "безмо-нетного періоду", що припадає на XII, XIII та частково XIV століття.

3.Основні грошові номінали України XIII – ХХ століть.

Певні зміни у житті гривни виникли у XIII ст., коли для новгородських злитків срібла, поруч із назвою «гривна» почала вживатися назва «рубль». Вже у XV ст. злитки взагалі виходять з обігу, а рубль залишається як грошово-лічильна одиниця. Саме рубль (українська назва — «карбованець») стає символом російської, а потім і радянської монетної системи. Гривна ж продовжувала існувати до XVIII століття лише як вагова монета — «гривенка». Усі монетні гривни, окрім новгородських, проіснували до середини — другої половини ХІІІ ст. Новгородські, найбільш життєздатні, — до кінця XV ст., і поступово були витіснені монетами чужоземних княжих дворів.

Далі історія української гривні тісно пов’язується з утворенням Центральної Ради.

Проголосивши своїм Третім універсалом 18 липня 1917 року утворення Української Народної Республіки, Центральна Рада запровадила в Україні нову національну валюту. Первісно такою валютою було визначено український карбованець, вартість якого дорівнювала 17,424 долі щирого золота (1 доля = 0,044 г золота). Ухвалою Центральної Ради від 19 грудня 1917 року було видруковано перший грошовий знак Української Народної Республіки — купюру вартістю у 100 карбованців. Автором оформлення грошового знака був визначний український художник-графік Георгій Іванович Нарбут.

Георгій Нарбут, проектуючи ескіз купюри у 100 карбованців, звернув увагу на тризуб як знак, характерний для найдавніших національних грошей України — злотників та срібняків князя Володимира, і вмонтував його до композиції ескізу. Оригінальний знак одразу запам'ятався українським патріотам. Після введення купюри в обіг майже одразу ж було зафіксовано випадки її фальшування. З огляду на те, а також на деякі політичні причини (так, УНР, яка за Третім універсалом визначалася як складова частина федеративної Росії, проголошувалася за Четвертим універсалом 22 січня 1918 року «самостійною, ні від кого не залежною державою») Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці — гривні, яка поділялася на 100 шагів і дорівнювала 1/2 карбованця.

Протягом 1918 року в Берліні було видруковано грошові знаки у 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави карбованець, що поділявся на 200 шагів, але після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.

Щодо історії українських грошей у радянські часи, то «Більшовицькі тисячки», запроваджені Раднаркомом на землях Радянської України, мали мізерний курс (1 золотий карбованець = 5457000000 радянських карбованців). Це становище спричинилося до проведення у 1922—1924 роках грошової реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського червінця (1,6767 г золота). 1924 року було встановлено курс нового радянського карбованця, який дорівнював 1/10 червінця. Ця подія стала моментом остаточного утвердження радянської валюти.

4. Гроші в незалежній Україні.

Після проголошення незалежності у серпні 1991 року Україна взяла на себе питання фінансового забезпечення функціонування економіки. На виконання постанови Президії Верховної Ради України «Про введення в обіг на території республіки купонів багаторазового використання» від 9 вересня 1991 року Національний Банк України ввів в обіг купони багаторазового використання з 10 січня 1992 року. З введенням купонів у готівковому обігу в Україні одночасно опинились дві валюти — радянські рублі та українські купонокарбованці. Для розрахунків за продовольчі та промислові товари приймались винятково купонокарбованці; для розрахунків за послуги, та інших видів платежів приймались як рублі так і купонокарбованці за курсом 1 до 1-го. У перші місяці після введення, враховуючи більш ширшу вживаність купонокарбованців, вони цінились трохи більше за радянські рублі. Поступово, у квітні 1992 року, весь готівковий обіг заповнився купонокарбованцями. У листопаді 1992 року рублі були замінені на карбованці і у безготівковому обігу.

Хоча купони багаторазового використання планувалось ввести для використування лише на 4—6 місяців, вони проіснували до 1996 року, взявши на себе весь інфляційний удар.

В результаті проведення грошової реформи вересня 1996 р. в Україні було запроваджено нову українську національну валюту – гривню. В обігу перебувають банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінна монета номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок.

Банкноти гривень усіх номіналів виготовляються на спеціальному білому папері з водяними знаками, розташованими по всій банкноті (тризуб) або в спеціально відведеному місці (портрет). На лицьовому боці банкнот розташовані: портрети видатних діячів історії та літератури України, написи "Україна" або "Україна, Національний банк України", номінал банкноти літерами та цифрами. Дизайн банкнот доповнюють орнаменти, розетки, сітки, виконані багатоколірним друком. На банкнотах номіналом 50 та 100 гривень є нумерація і підпис Голови Правління Національного банку України. Портрети, написи та окремі декоративні елементи баннот номіналом 2, 5, 10, 20, 50 та 100 гривень виконані рельєфним друком.

У центрі зворотного боку банкнот розташовані зображення історико-архітектурних пам'ятників України, зверху над якими зроблено напис "Національний банк України". У нижній частині банкноти літерами та в чотирьох кутах цифрами вказано номінал банкноти. Розмір банкнот номіналом 1, 2, 5, 10 та 20 гривень 135 х 70 мм; розмір банкнот номіналом 50 та 100 гривень 133 х 66 мм.

У банкнотах гривні використовується сім основних захисних елементів:

1. 
   Водяний знак – зображення світлими лініями тризуба, яке повторюється по всій площі банкноти і видиме при розглядувані проти світла (1, 2, 5, 10, 20 гривень); зображення портрета на білому полі, що повторює портрет на лицьовій стороні банкноти і видиме при розгляданні проти світла (50, 100 гривень).
   
2. 
   Захисна нитка – вертикальна темна смужка шириною 0,8 мм в товщі паперу, видима проти світла, що має напис "Україна", який можна прочитати за допомогою збільшувального скла (50, 100 гривень).
   
3. 
   Мікротекст – слова або цифри, що повторюються, які можна прочитати за допомогою збільшувального скла (1, 2, 5, 10, 50, 100 гривень).
   
4. 
   Суміщений малюнок – малюнок, розташований в одному місці на лицьовій і зворотній сторонах банкноти, всі елементи якого збігаються при розгляді проти світла (50, 100 гривень).
   
5. 
   Рельєфні елементи – елементи зображення, які виступають над поверхнею паперу і відчутні на дотик (2, 5, 10, 20, 50, 100 гривень).
   
6. 
   Знак для сліпих – рельєфний елемент, розміщений у лівому нижньому куті банкноти, який відчувається кінчиками пальців і визначає номінал банкноти (50, 100 гривень).
   
7. 
   Кодований малюнок – малюнок, зображення на якому змінюється при розгляді під різними кутами до поверхні банкноти (2, 5,10, 20, 50,100 гривень).
   
8. 
   Ознаки платіжності грошових білетів і монети НБУ. Ознаки і правила визначення платіжності грошових білетів (банкнот) і монет НБУ встановлені додатком №1 до Порядку ведення касових операцій у народному господарстві України. НБУ веде постійну роботу щодо вдосконалення виготовлення та використання грошей в обігу, вилучення зношених паперових грошей для подальшої їх утилізації. Установи Національного банку і комерційних банків повинні стежити за тим, щоб гроші, які перебувають в обігу, були чистими і якісними.
   

Слід підкреслити, що в будь-якому суспільстві завжди гостро стоїть проблема недопущення у грошовий обіг фальшивих банкнот, адже фальшиві гроші підривають стабільність монетарної системи держави.

Платіжними вважаються банкноти НБУ, щодо справжності яких не виникає сумнівів, які зберегли свої геометричні розміри, не мають слідів навмисного псування (наприклад домальовування, додруковування і наклейки, що змінюють вартість банкноти тощо).

Банкноти НБУ, достовірність яких не виникає жодних сумнівів, повинні прийматись без обмежень для оплати та обміну, навіть якщо на них є такі пошкодження: плями у будь-якому місці банкноти, написи, надриви; протерті та природно зношені купюри, від яких залишилося не менше ніж 3/4 їх початкового розміру та на яких видно номінал, літери серії та один номер; порвані, надірвані і склеєні, якщо окремі частини банкноти безперечно належать тій же банкноті і на них збереглися серія та номер. Банкноти з переліченими дефектами вважаються зношеними і повинні вилучатися банками з обігу.

Підприємства, установи, організації, товариства не повинні приймати, але банки повинні обмінювати банкноти, від яких залишилося не менше ніж 3/4 їх початкового розміру, але більше половини; пошкоджені вогнем або водою, у яких немає захисної стрічки, але на яких видно номінал, серію, номер; на яких залишився фіксований водяний знак. Банкноти, які викликають сумнів у їх справжності, приймаються на експертизу.

Монети приймаються до платежу та обміну, якщо не виникає сумнівів з приводу їх платіжності і якщо на них збереглися зображення малого герба України – тризуба та цифри, що засвідчують вартість монети. Платіжні, але не придатні для обміну монети – деформовані, такі, що були під дією різних реагентів, вогню тощо, здаються до кас установ банків і вилучаються з обігу. Монети, на яких зображення малого герба України і цифра, що засвідчує вартість монети, не збереглися, є неплатіжними і не приймаються для оплати та обміну.

Банки, підприємства, господарські організації, суб'єкти підприємницької діяльності повинні суворо виконувати вимоги Національного банку щодо визначення платіжності і можливості приймняття зношеної готівки. їхні керівники несуть персональну відповідальність за порушення цих вимог.

Висновок:

Гроші – це все те, що може бути використане як засіб платежу, оплата боргу, що не втрачає своєї цінності при поділі і може накопичуватись. Інакше кажучи, гроші – це загальна одиниця вартості товарів чи послуг. Гроші можуть класифікуватись за грошовими системами (метало-грошового обігу і паперово-кредитного грошового обігу), за концепціями (раціоналістична, еволюційна, функціональна), за способами розрахунку (готівкові, безготівкові), тощо. Гроші не є товаром, а є кінцевою продукцією, що постійно виробляється як результат витрат суспільного часу.

Основними функціями грошей (за Марксом) є міра вартості, засіб обігу,, засіб утворення скарбів, засіб платежу, світові гроші. Кожна з цих функцій може бути розкрита через дрібніші функції (під функції) та інтегрована в загальніші. У процесі ж товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, що реалізують якусь конкретну функцію або їх комбінації.

Слабкість і сила національних валют виражаються в тому, як вони виконують свої функції. Нестабільність гривні як національної валюти України заважає їй бути повноцінною мірою вартості.

Саме тому у нашій державі для визначення вартості того чи іншого товару або послуги використовують долар США (у НБУ розрахунки ведуться в ЕКЮ). Я вважаю, що це – не нормальне явище, хоча усвідомлюю те, що поки інакше чинити неможливо через високу ступінь залежності України від наданих кредитів та нестабільність курсу національної грошової одиниці.

На сьогодні, на мою думку, найнадійнішим виразником багатства залишається золото. Це відбувається тому, що ціна золота в основних валютах на всіх фондових біржах світу, практично однакова.
Список використаної літератури:

1. 
   Гриценко А. Гроші: виникнення, сутність, функції та агрегати /
   

А. Гриценко. Економіка України – К : - 1999. - №2.

2. 
   Швець В. Є. Грошова система України періоду Центральної Ради / В. Є. Швець. Фінанси України – К : - 2004. - №4.
   
3. 
   Комаринська З. М. Історія грошей / З. М. Комаринська. – Львів : Львівський банківський коледж, 1998;
   
4. 
   Скоморович І. Г. Історія грошей і банківництва : підруч. / І. Г. Скоморович, С. К. Реверчук. – Київ : Атіка, 2004.
   
5. 
   Черноіваненко В. Історія паперових грошей України 1917-1920 років / В. Черноіваненко. Дзеркало Тижня – К : - 22 — 28 вересня 2001. - № 37.
   
6. 
   http//bonist
   .
   ukrcol
   .
   com
   /
   forum
   /
   viewtopic.
   
7. 
   Мочерний С. В. Економічна теорія: посібник [для студентів ВУЗів] / С. В. Мочерний. - Київ : Академія, 1999.