Реферат Документ як основа наукової комунікації
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ
КАФЕДРА ІНФОРМАЦІЙНО-ДОКУМЕНТНИХ СИСТЕМ
Курсова робота
з курсу “Документознавство”
Документ як основа наукової комунікації
студентки 2 курсу 2 групи
заочного відділення
факультету документознавства
та інформаційної діяльності
Білаш Н.О.
Харків, 2008
ПЛАН
Вступ 3
РОЗДІЛ. Еволюція поняття «документ» 6
1.1 Виникнення та розвиток прадокументів 6
1.2 Знання про документ 8
1.3 Концепції документу, як засобу соціальних комунікацій
та джерела інформації 11
1.4 Статус документа як джерела інформації 13
2. РОЗДІЛ. Документ як наукова комунікація 16
2.1 Походження терміна «документ» 16
2.2 Зміст поняття «документ» із позиції наук документно-комунікаційного циклу 17
2.3 Документознавство як інтегральна наукова дисципліна про документ і документально-комунікаційну діяльність 20
2.4 Документована і недокументована комунікація 23
Висновок 27
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність роботи. Курс роботи полягає в тому, щоб розкрити і показати, що багатофункціональність, значимість документа як основи наукової комунікації знань є дуже важливою, вагомою в наш час як для суспільства так і для фахівців різних сфер документно-комунікаційного циклу.
Центральним і фундаментальним в понятійній системі документознавства є поняття “документ”. Це поняття відображає ознаки реально існуючих предметів, які служать об’єктами практичної діяльності по створенню, збиранню, аналітико-синтетичній обробці, зберіганню, пошуку, розповсюдженню і використанню документної інформації в суспільстві.
Поняття “документ” у наш час є найпоширенішим у науках, що вивчають різні способи зберігання та передачі в суспільстві знання (або інформації). Існує безліч визначень документа, які зафіксували певні уявлення про те, що він собою являє.
На думку Н.Н. Кушнаренко, “документ” – це матеріальний об’єкт, який спеціально створюється для збереження і передавання у часі і просторі усвідомленої інформації, створеної людиною для використання у суспільному житті.
Термін “документ” використовується в багатьох галузях знань. І майже в кожній з них є одна чи декілька версій його розуміння у відповідності з специфікою тих об’єктів, котрі вона вивчає і котрим надає статус документа. Вирішення завдання пошуку необхідного смислового значення терміну “документ”, як складової частини дефініції “документальне джерело наукової інформації”, можливо тільки на основі порівняльного аналізу різних підходів до визначення поняття “документ”.
Водночас, вживання поняття “документ” постійно змінюється, розширюється і поглиблюється, охоплюючи всі галузі і напрями науки. Завдяки новим методикам створення та розповсюдження інформації через документ все більш поширеніше і глибше удосконалюється поняття “документ” з погляду наук документних. Починаючи з минулих літ від теорії Поля Отле і до сучасності, поняття “документ” все більш поширюється в науках. Оскільки, головним складником цього поняття є інформація, різноманітні дані, повідомлення, призначені для передачі в процесі комунікації.
Виходячи з викладеного, можна стверджувати, що й на сьогодні дослідження розуміння поняття “документ” в різних науках, етапи його розвитку від минулих літ і до сучасності не втратили актуальності, а й потребують подальшого детального вивчення.
Основною джерельною базою роботи є наукові праці таких науковців як С. Г. Кулешова, Ю. Н. Столярова, Г. М. Швецової-Водки, Р. С. Гіляревського, О. П. Коршунова, А. І. Михайлова, А. В. Соколова, А. І. Чорного, Є. А. Медведєвої, Палєхи Ю. І, Н.Н. Кушнаренко та інших вчених.
Об’єкт курсової роботи – сучасний розвиток поняття “документ” в Україні.
Предмет курсової роботи – документ як наукове поняття.
Мета курсової роботи - узагальнити та систематизувати теоретичні відомості про документ як основу наукової комунікації.
Відповідно до мети, предмета та об’єкта визначено такі завдання:
вивчити історію походження та знання про документ;
розглянути концепції документа як засобу соціальних комунікацій та джерела інформації;
проаналізувати зміст поняття “документ” із позицій наук документно-комунікаційного циклу;
розглянути документовану і недокументовану комунікацію
Розділ 1. Еволюція поняття “документ”
1.1 Виникнення та розвиток прадокументів
Перші документи або як їх називають прадокументи з’являються у IV-III ст. до н.е. в межах Близькосхідної Месопотамської цивілізації. Життя у шумерян як населення найдавнішої держави людства, було надзвичайно задокументованим, вчені це пояснюють складними кліматичними умовами, які вимагали сильної влади, чіткої ієрархії відносин у суспільстві, а отже для їх регламентації необхідних письмових засвідчень, тобто документів.
Матеріальною основою перших документів були природні матеріали від Шумеру до нас дійшло найбільше документів на камені, хоча є й інші: на дереві, камені і т.д.[12, с. 256]
Потрібно відзначити, що формування наукових дисциплін про документ було пов’язано також із розвитком центрів, що зберігали документи. Хоча в середні віки в Європі вже існували королівські і міські бібліотеки і архіви, у переважній більшості вони представляли єдине сховище манускриптів. Їхня диференціація відбувалася тільки за тих умов, коли ставали інтенсивнішими діяльність канцелярій та установ, що створювало прецедент окремого зберігання продукованих ними документів, як це сталося, наприклад при створенні Архіву державних паперів в Англії ( XVII ст.). Але все ж таки вирішальним моментом у спеціалізації бібліотек і архівів був початок книгодрукування. Вже папа Сікст IV (час правління - 1471- 1484 рр.) відокремлює “таємну бібліотеку” від публічних книг, тобто папську реєстратуру від власне зібрання рукописних і друкованих книг[9, c.161].
Є.В.Старостін зауважує, що перші праці зі справочинства та архівознавства були написані у переломний період розвитку архівної справи, коли архіви, що зберігали до цього перш за все правові пам’ятки (грамоти, акти, договори та ін.), стали приймати на зберігання організаційно-розпорядчу, фінансову і судову документацію. У цей час, зазначає він, маючи на увазі XVI ст., суттєво зростає кількість архівних фондів, які завдяки розвиткові книгодрукування остаточно відокремлюються від бібліотек. Серед такого роду праць перш за все слід відзначте дві книги Чкоба фон Раммінгена з Штутгарта “Про реєстратуру, її устрій та управління” та “Коротке повідомлення про вид досконалої і повної реєстратури”, які вийшли друком 1571 р. Дуже важливим для історії документознавства є факт відбиття у другій книзі схеми класифікації документів. У цьому аспекті цікавою є також праця з архівознавства, опублікована у Венеції 1632 р., де також подавалися рекомендації щодо класифікації документів за різними ознаками. В XVII ст. у Німеччині реєстратурознавство розробляється як спеціальна наукова дисципліна (Registraturwissenshaft) [21, с.24-40].
Розвиток книгодрукування призвів до значних зрушень в інформаційно-документальній сфері взагалі, що у подальшому відіграло значну роль у формуванні наукових дисциплін про документ. Започаткування випуску дешевих книг у першій пол. XVI ст. зумовило особливу культурну ситуацію, яку іноді називають проявом так званої “Інформаційної кризи”. Кількість друків була настільки значною, що потребувала вже їхнього аналізу не тільки для обліку, а й для видання відповідних посібників з метою орієнтації у їхньому потоці читачів і рекомендації відповідних джерел. Реакція на таку ситуацію-видова диференціація бібліографічного напряму вивчення книг, а саме-намагання створити універсальні ретроспективні бібліографічні покажчики і підготовка бібліографічних покажчиків за галузями знань. Дуже швидко усвідомлюється нездійсненність планів складання вичерпного списку книг. Натомість ставиться більш реальне завдання-створення ретроспективних національних бібліографічних посібників. Характерно, що перший зразок такого роду вторинних документів-праця англійця Джона Бейла (1548 р.), має ознаки бібліографічного твору. Орієнтацію на широкі верстви населення у відображенні відомостей про масиви національної літератури демонструють видані пізніше національними мовами італійські та французькі покажчики. З іншого боку, своєрідним бібліографічним відгуком на збільшення потоків документів була публікація “Індексу заборонених книг” (Рим, 1559 р.) – переліку творів, засуджених католицькою церквою і повністю заборонених до видання, продажу і читання [22, c.564].
Знання про документ
Становлення документознавства пов'язано з історією накопичення знань про документ. Характеристиці ознак документа відповідають формулювання, викладені у статті В.Д.Банасюкевича та A.M. Сокової:
а) документ як матеріальний об'єкт повинен містити інформацію, зафіксовану будь-яким способом (письмо, графіка, зображення, звукозапис);
б) носій інформації повинен бути спеціально призначеним для фіксації інформації;.
в) зафіксована інформація повинна мати вербальну ідентифікацію (пояснення природною мовою);
г) мета фіксації інформації — її зберігання та передавання.
Виходячи з даних вимог до матеріального об'єкта, який може вважатися документом, поставимо питання:, коли і що зумовило появу таких об'єктів як типових, котрі винятково виконували функції зберігання і передавання інформації у просторі та часі? Слід відзначити, що з приводу причин генезису документа висловлено багато думок фахівцями традиційного документознавства або суміжних з ним наук[5, c. 12] .
Так, К.Г. Мітяєв вважав, що виникнення документа було зумовлено потребами у нових носіях інформації, що компенсували недоліки живого слова як засобу її передачі. Причому поява писемності і документа, на його думку, є синхронними подіями. Майже так само пояснюються причини виникнення документа у першому радянському посібнику з документознавства, однак тут, зауважується, що такі матеріальні предмети, на яких фіксувалася: інформація, виконували у давнину, в основному, функцію свідчення, що у подальшому і дало підстави для назви цих об'єктів латиною "документум" (тобто "доказ", "свідчення"). Один з авторів цього посібника в окремій публікації пов'язує появу систем документації з розвитком держави і апарату управління.
Фахівець з історичного джерелознавства масової документації Б.Г.Литвак висловлює припущення, що документ виник як фіксатор незвичайного у буденному житті. Він ілюструє це прикладом зміни правових норм документальної фіксації, але такий висновок може бути справедливим для будь-яких подій у соціумі.
Відомий дослідник у галузі дипломатики С.М.Каштанов пов'язує появу документів із створенням писемного права у різних його формах в процесі утворення державної влади. Така позиція є цілком зрозумілою, оскільки об'єктом дослідження дипломатики є стародавні акти — юридичні документи переважно періоду феодалізму.
Свого часу ми вже аналізували історичні витоки документальної фіксації інформації. Було зроблено висновок, що з самого початку документальної фіксації інформації вона мала певні жанрові характеристики, а дискретний носій — конкретну орієнтацію на використання його як об'єкта, що призначений тільки для зберігання і передавання цієї інформації [16, с. 25-32].
Документ — це не тільки об'єкт, виріб. Це — явище. Явище оформлення нового способу фіксації інформації, каналу комунікації. І саме головним моментом виникнення документа, формування його як явища є ознака типовості такого роду об'єктів з уніфікованим способом фіксації інформації і зовнішньою формою. Така уніфікованість дозволяла чітко ідентифікувати ці об'єкти як справжні, що підтверджувало, кажучи сучасною мовою, їхню юридичну силу. У цьому плані і значну роль відіграла і печатка власника. Такі зауваги дуже важливі, зважаючи на те, до якої сфери належали перші документи, бо це були не тільки правові відносини [8, c. 32].
Слід також нагадати, що свого часу Д.Ю. Теплов трактував документ як матеріальний носій інформації, що розглядається при цьому у вигляді системи сигналів чи знаків.
З накопиченням юридичних та господарських документів виникла необхідність їхнього спеціального зберігання в державних установах та храмах (котрі також часто виконували функції перших). Зокрема, і в храмовому комплексі Шумеру Джемдет-Наср археологами знайдено близько 500 тисяч документів та їхніх фрагментів, що в основному містять державно-господарські записи, інформацію правового змісту, а також є "зошитами" учнів, які переписували тексти, робили вправи. Шумерська математика подає чудові приклади обслуговування господарських завдань, фіксуючи в табличках, наприклад, різні норми посіву зерна на певній площі, врожайності, постригу овець, людино-днів на побудову стіни з цегли тощо.
Без сумніву, ці документи були прадавніми прототипами сучасних бібліотечних каталогів та бібліографічних покажчиків, але навряд чи тут. реалізовувався інформаційний пошук за якоюсь пошуковою ознакою, крім фіксації факту наявності таблички з певною назвою. Вони скоріше нагадують інвентарні книги (до скринь чи корзин з табличками) і така їхня роль відповідає загальному намаганню шумерів проводити облік усіх своїх матеріальних ресурсів [12, c. 256].
Таким чином за довгий історичний період значення поняття “документ” постійно зміняється. І до нашого часу приймається визначення, то даючи йому найширшого сенсу, то звужує його поняття до одного якого-небудь виду документа. Користуючись поняттям документ необхідно кожний раз уточняти, яке саме значення в ньому вкладене для рішення теоретичних та практичних задач.
1.3 Концепції документа як засобу соціальних комунікацій та джерела інформації
Документ може розглядатися в різних аспектах, різноманітність яких відзначав вже К.Г.Мітяєв. Зокрема, для управлінського документознавства актуальним є його аналіз як інструмента управління, а також розгляд його характеристик як юридичного акту. Мова йде про юридичну силу документної інформації, яка, між тим, має місце за умови наявності позатекстових інформаційних елементів-бланку, печатки, підпису, революції тощо. Більш масштабною є концепція документа як елемента соціальної пам’яті, як частки ноосфери. Власне і аспекти розгляду функціонування документа як з наукової системи у певному середовищі текстів споріднені з такого роду концепціями в плані соціальних комунікацій, з одного боку, і документальною пам’яттю людства - з другого. Ретроспективна і оперативна частини світового документального поля розглядаються з точки зору їхнього руху, актуалізації, потенційного інформаційного ресурсу суспільства. Цей аспект розкривається в працях Г.В. Боряка, Б.С.Ілізарова, К.Б.Гельман-Виноградова, А.С.Уйбо та інші.
Прояв сутнісних характеристик архівного документа як історичного джерела, пам’ятки історії й культури розглядається в державний, суспільний та науковий статус у публікаціях В.Ю.Афіані.
Все більше привертають увагу представників різних наук комунікаційні характеристики документа. В останні роки вони ставали об’єктом аналізу в спеціальних роботах з археографії (Г.В.Боряка), книгознавства (А.О.Бєловицької, В.Ю.Іваницької, Г.М.Швецової-Водки, К.Т.Ямчука), кодикології (Д.А.Дубровіної), бібліографознавства (В.О.Іль-ганаєвої, В.П. Леонова, М.С.Слободяника, А.В.Соколова, Г.М.Швецової-Водки) та ін.
В цих працях представлено спектр думок щодо властивостей документа як засобу комунікаційного зв’язку, особливостей різних видів документів у цьому аспекті, функцій комунікаційних посередників тощо. Зокрема, аналіз змісту і форми комунікаційних процесів, що відбивають зв’язок “писемне джерело-споживач інформації”, розглядається як засіб вирішення проблем походження і призначення цього джерела та адекватності відображення інформації через його описову статтю-головних у камеральній археографії [22, c. 564]. Подібний підхід демонстратується у випадку розв’язання іншого дослідницького завдання вже у межах бібліотекознавства, коли розкриття сутності соціального призначення наукової бібліотеки вважається за доцільне здійснювати через вивчення складної документальної когнітивно-комунікаційної системи.
Особливої ваги набувають результати комунікаційного підходу під час розгляду методологічних засад загального документознавства, наприклад, при визначенні понять, що виступають тут на категоріальному рівні, таких, як “інформація”, “документ”, “книга”. З іншого боку, така конкретизація, а також висновки щодо особливості комунікаційних характеристик документа дозволяють виокремити різні фази його існування, а звідси і розрізняти дисципліни чи галузі знань, що вивчають документ на певній стадії функціонування [22, с. 564].
Необхідно також відзначити наявність специфіки концептуальних підходів до визначення комунікаційних характеристик так званих “електронних документів”. “Електронні” листи, статті, книги, енцик-лопедії, бібліографічні покажчики, управлінські документи тощо хоча і є аналогами текстової частини документів з паперовою основою, однак їх спосіб існування, у тому числі передавання комунікаційними каналами комп’ютерного зв’язку, значно відрізняється від власне документального. Однак, сучасна технологія, наприклад, видавничої справи вже передбачає спочатку створення макету видання в електронні формі, а потім так званої твердої копії, яка виконує роль друкарської форми. Електронний обіг цінних паперів є особливою комунікаційною сферою із специфічним формами їхнього існування. В комп’ютерному справочинстві існує ряд проблем створення та функціонування електронних організаційно-розпорядчих документів та представників інших типів управлінської документації, що потім позначається на проблематиці архівного зберігання дискет, компакт-дисків, змінних вінчестерів і використання їхньої інформації [15, с.238 ].
Статус документа як джерела інформації
Як розмірковує А.О.Беловицька: “Книга як спосіб соціальної комунікації стає дійсністю в процесах організації твору писемності, писемного документа у твір писемності та друку, рукописне чи друковане видання засобами книжної справи і в процесах подальшого відображення в суспільній свідомості результату цієї організації тими ж засобами”. Створення опублікованого, виданого чи депонованого документа і включення його в систему суспільного користування через книжкову торгівлю і бібліотеки, на думку Г.М.Швецової-Водки, дозволяє вважати такий документ книгою та відрізняти його за цими ознаками від інших документів.
Власне будь-який документ може стати джерелом інформації про минуле, з огляду на невизначеність у розмежуванні часу на “минуле” і “сучасне”. У цьому контексті поняття “ретроспективна документна інформація” є дуже умовним. І все ж для документальних систем є критерій, що дає можливість провести таку межу. Це час, коли документ перестає виконувати ту основну функцію, заради якої він був створений, що дозволяє відокремити “власне документ від архівного документа як потенційного історичного джерела”, а за деякими уявленнями в результаті він вже набуває значення історичного джерела. Ось, що пише з цього поводу Г.В.Боряк: ”історичне джерело як артефакт відрізняється від загального поняття “документ” ціннісний ретроспективний характер, що полягає у відстані його від часу створення, а відповідно - у різному функціональному призначення. Документ у контексті проблеми його походження створюється як інструмент прямого управління або прямого впливу на певні сфери суспільного життя. Його статус і функції змінюються, коли він потрапляє у архів і набуває значення “архівного документа”.
З точки зору аналізу комунікаційного циклу, з врахуванням першої та останньої його ланок, тобто “автор документної інформації споживач документної інформації”, має важливе значення. Зокрема, автор твору, що можливо і не розраховував на таку увагу до нього через багато століть, знову знаходить свого читача. Правда, у цьому разі перехід в “динамічний” стан власне вже не відбиває безпосередній комунікаційний зв’язок, оскільки у закладені в нього творцем, а його зміст не є актуальним у наш час. Ці видання, як зазначалося, перш за все виконують роль історичних джерел і сприймання описання знання споживачем має зовсім інший характер, ніж у комунікаційному акті оперативної дії “автор-читач” [13, с. 460].
Інша ситуація, коли видаються ділова документація чи документи особливого походження. Тут вже немає ніякого акту комунікації у циклі” автор документної інформації – споживач”, оскільки ці документи не призначалися для оприлюднення з такою метою. Взагалі при виданні історичних документів, як нормативних, так і довідкової документації, мова може йти про комунікаційний зв’язок “документ-споживач” або «автори наукового видання-споживач», оскільки обов’язковою складовою такого видання є наявність наукового коментарю до тексту, який часто адаптований для його сприймання сучасним читачем. Таке видання буде виконувати ту функцію, яку заклали під час його створення автори наукового видання. У той же час результати археографічного чи кодикологічного аналізу пам’ятки ми не розглядаємо як науково-інформаційну роботу не тільки термінологічно, а й за суттю. На відміну від бібліографічних, реферативних чи оглядових інформаційних документів, археографічні чи кодикографічні описання документальних пам’яток включають результати науково-дослідної роботи, де формулюються нові наукові факти. Власне такі описання - різновид наукової публікації, а саму археографічну і кодикографічну діяльність не можна розглядати як роботу комунікаційних посередників. оскільки тут дослідники виступають як автори тексту нового наукового документа [21, c. 24-40] .
Розділ 2. Документ як наукова комунікація
2.1 Походження терміна „документ”
Історія виникнення і еволюції терміна „документ” вивчена недостатньо. Слово документ (лат. dokumentum-зразок, доказ, свідоцтво) походить від дієслова “docere”- вчити, навчати.
Корені цього слова уходять в індоєвропейську прамову де воно означало жест витягнутих рук, пов’язаний з передачею, прийомом чи отримуванням чого-небудь. По другій версії корінь “dek” походить від числа “десять” і пов’язане з тим, що на розкритих долонях витягнутих рук десять пальців.
Згодом корінь “dek” був замінений на “dok” у слові “doceo”-вчу, навчаю, від якого були утворені слова “doctor”-учений, “doctrina”-вчення, “documentum” те, що вчить, повчальний приклад. В цьому значенні документ використовувався Цезарем та Цицероном. Пізніше він здобув юридичне звучання і стало означати “письмовий доказ”. В записі письмового свідоцтва слово документ вдавалось від середніх віків до XIX ст. [16, с. 25-32] .
В російській мові слово „документ” виникло у часи Петра І, як взято з німецького і польських мов, в значенні письмового свідоцтва. На початку ХХ ст. воно мало два значення: 1) будь-який папір, зроблений законним порядком і в змозі служити доказом прав на будь що або на виконання яких-небудь обов’язків; 2) Будь-яке письмове свідоцтво.
Ріст числа юридичних документів привів до виникнення у другій половині XVII ст. у Франції особливою наукою під назвою “Дипломатика”. Назва науки пішла від грецького слова „diploma”-лист, документ. Дипломатика почала вивчати усі публічні документи, в залежності від документів особистого походження.
На початку ХХ ст. у терміносистему вводиться більш широке поняття “документ”: його ввів відомий бельгійський вчений, основоположник документації - науки про сукупність документів та області практичної діяльності - Поль Отле.
Поль Отле і його соратник Анри Лафонтен розробляли теорію документації у стінах Міжнародного бібліографічного інституту, створеного в Брюсселі у 1895 р.
2.2 Зміст поняття “документ” із позиції наук документно- комунікаційного циклу.
Теорія документа у спеціального документознавства не може не спиратися на розробки загального документознавства, оскільки фактично всі їхні основні завдання в аспекті теорії документа тотожні і різниця полягає тільки у більш широкому спектрі об’єктів дослідження в загальному документознавстві і більш конкретизованому виборі такого об’єкта у різних напрямах спеціального документознавства, наприклад, управлінські документи, кінофотофонодокументи, науково-технічні документи тощо [17, с. 7-49]. Управлінське документознавство, як найбільш розроблений з таких напрямів, зосереджує увагу на типології та класифікації управлінських документів, вивченні моделей їхніх характеристик змісту та зовнішньої форми, у тому числі при створенні електронних документів чи конвертації документної інформації паперових документів в електронну форму, на функціях управлінських документів у цілому чи номінально - видовому розрізах та окремих характеристиках документної інформації. З іншого боку, теорію управлінського документа, орієнтуючись на сферу практичного застосування своїх результатів, тобто на справочинство, розробляє вимоги до змісту та зовнішньої форми різних видів документів, використовуючи засобу уніфікації і стандартизації. Оптимальне конструювання тексту, застосування мовних кліше в управлінських документах дозволяє досягати високого ефекту у виконанні ними їхньої основної соціальної функції [11, с. 191].
Застосування засобів ділового мовлення не може бути достатнім для виконання такої функції, оскільки тут незаперечною є потреба у вивченні самої схеми управління, змісту управлінських зв’язків, впливу управлінської дії об’єкту, що керує, на керований об’єкт. Тобто, у даному разі можна констатувати зв’язки спеціального документознавства з теорією управління в суспільстві або теорією і практикою менеджменту.
Часто процес управління документацією розглядають також в площині інформаційного менеджменту. На нашу думку, інформаційний менеджмент, з одного боку, пов’язано з теорією менеджменту, а з іншого - з інформаційною наукою [23, с. 29-31 ]. У межах цього напряму реалізуються зв’язки документознавства з психічними аспектами сприйняття документної інформації. Майже в усіх працях, де висвітлюється питання зв’язків документознавства з іншими науками, підкреслюється зв’язок з інформатикою. Але, як вже відзначалося, існує багато поглядів на зміст цієї науки. Ми вважаємо, що інформатика є лише дисципліною, яка розглядає інформації в аспекті її автоматизованого оброблення, зберігання та видавання. Однак, існує ряд напрямів, які досліджують інформацію поза процесами автоматизації і вони є прерогативою комплексу наук, які разом з інформатикою входять до складу інформаційної науки. Так, сутність інформації, її види, властивості, загальна характеристика джерел інформації складають розділи інформології як складової інформаційної науки. Документознавство (загальне і спеціальне) безпосередньо пов’язане з таким напрямом при розробленні проблем теорії документа [10].
Інформаційна природа справочинних процесів зумовлює зв’язок управлінського документознавства не тільки з інформаційним менеджментом, а й у цілому з теорією комунікацій, яка також є частиною інформаційної науки. Однак, якщо змісту і характеру інформаційних зв’язків в установі документознавство приділяє досить значну увагу, то характер інформаційних потреб і сама особа споживача інформації в процесах управління документацією поки досліджені значно менше. В комплексі проблем інформаційного забезпечення управління актуальним є також вивчення потоків управлінської інформації, інформаційних ресурсів установ, форм і методів інформаційного забезпечення керівників. Ці аспекти у даному напрямі спеціального документознавства фактично репрезентовані посібниками, де інформаційне забезпечення управління розглядається виключно у контексті документаційного забезпечення управління і фактично не враховують здобутків теорії і практики науково - інформаційної діяльності, що розробляється у межах інформатики. Посилена увага до історії та сучасного стану функціонування автоматизованих систем управління (АСУ) в таких роботах цілком виправдана, але не менш важливим є й аналіз проблем розроблення та впровадження автоматизованих інформаційних систем, орієнтованих на інформаційне забезпечення керівників, зокрема в органах державної влади та місцевого самоврядування, прийняття управлінських рішень в установах різних типів [13, с. 460].
З інформатикою безпосередньо пов’язане вивчення документо-знавством комплексу проблем електронної документації. У 1960-70-х рр. така проблематика була актуалізована впровадженням АСУ, в яких автоматизація процесів обігу управлінської документації розглядалася як одна з ланок системи (тобто виступала як підсистема). У подальшому автоматизація справочинства зосереджується на завданнях створення локальних систем, що об’єднували процеси створення, оброблення, контролю за виконання, пошуку інформації електронних управлінських документів. Зараз впровадження систем комп’ютерного справочинства породжує ряд проблем економічного, юридичного, культурно - соціологічного, технологічного характеру. Все загальнішими для розв’язання у цьому аспекті стають питання визначення історичної цінності електронних документів, організації їхнього архівного зберігання [15, с. 238].
В спеціальних публікаціях 1960-70-х рр. декларується зв’язок документознавства з документалістикою. Вище ми розглядали історію таких напрямків, що вивчають документ, і відзначили, що ця дисципліна зараз фактично не має самостійного статуту, хоча й інколи про неї згадують як про існуючу. Власне, зміст зв’язків з нею документознавства, котрий відзначався в деяких роботах, сьогодні характеризує його зв’язки з інформаційною наукою.
Окремим і досить значним розділом управлінського документо-знавства є напрямок, який досліджує історію управлінських документів, процесів їхнього створення, формування систем документації та їхнє функціонування. Такий напрям отримав назву історичного документо-знавства. У цьому контексті документознавство пов’язане з історією справочинства, яку цілком справедливо В.М.Автократов розглядав як галузь, порубіжну з документознавством, архівознавством та дипло-матикою [19, с. 19-21].
2.3. Документознавство як інтегральна наукова дисципліна про документ і документально-комунікаційну діяльність
Центральним об’єктом документознавства, є документ як основний змістовний елемент документної інфраструктури суспільства. Згідно з таким баченням, документознавство вивчає максимально широке коло документів на різних носіях і потреби суспільства в інформації, що передається за допомогою цих документів у просторі і в часі. Проте на відміну від визначного російського вченого, професора Ю. Столярова, який вводить до наукового обігу поняття “енергетичний документ”, без будь-яких формальних обмежень його наповнення і ознак, що, фактично, ставить знак рівності між інформацією і документом [21, с. 24-40]. На мою думку, соціальна інформація стає документною лише у результаті специфічного виду людської діяльності – документування (фіксації інформації). Особливо принциповий характер це положення має при дослідженні співвідношення понять комп’ютерна (електронна) інформація та електронний документ. Визначальна роль інформаційної складової документа, дає вагомі підстави вважати інформаціологію фундаментальною щодо документознавства наукою.
Запропонована структура документознавства базується на необхідності забезпечення комплексного дослідження документа як системи в єдності трьох обов’язкових і достатніх елементів – матеріального носія, інформаційного наповнення, комунікаційної орієнтованості. При розробці цієї структури потрібно врахувати результати, одержані Г. Швецовою-Водкою, яка переконливо довела, що книга є одним з видів документа. [23, сб. 69]. Це дозволяє, керуючись фундаментальним положенням системного підходу, щодо спільних властивостей системи в цілому та її підсистем і елементів, використовувати для розв’язання документознавчого завдання здобутків у царині визначення структури книгознавства. Відомо, що існує дві концепції щодо структури книгознавства. Відомо, що існує дві концепції щодо структури науки про книгу – книгознавство, як комплексна наука і як комплекс наук. Сутнісною відмінністю цих концепцій є рівень інтегративності наукових дисциплін, що входять до структури книгознавства[22, с. 564].
Розглянемо далі запропоновану нами структуру документознавства. При її розроці автор виходив з того, що наявність у провідних учених принципово різних точок зору щодо такої стрижневої проблеми як структура цієї науки, відображає її сучасний стан і переконливо підтверджує невисокий рівень інтегративності її складових. Це дозволяє висловити думку, що сучасне документознавство доцільно розглядати як комплекс наукових дисциплін орієнтованих на всебічне вивчення документа в широкому контексті; а також різноманітних утворень документів, що формують документну інфраструктуру суспільства. Важливою ознакою, за якою може формуватись самостійна документознавча наукова дисципліна є функціональна орієнтація на задоволення специфічних потреб суспільства і особистості у відокремлених групах документів, що потребують індивідуалізованого дослідження. Слід враховувати, що об’єднання окремих дисциплін у комплекс передбачає високий рівень їхньої автономності, можливість виходу з колмплексу і включення до іншої системи наук. Кожна з цих наукових дисциплін може формувати власний предмет і встановлювати зв’язки з науками, що не входять до структури документознавства[22, с. 564].
Найбільш несподіваним результатом обговорень стали публікації вчених Н.М. Кушнаренко та Ю.М. Столярова, у яких зроблена спроба обґрунтування паралельного існування і успішного розвитку двох наук з однаковою назвою – документиознавство. На думку авторів, ці науки відрізняються широким і вузьким розумінням базового поняття “документ”. На цій підставі Ю.М. Столяров ще у 1999 році запропонував перейменувати науку про документ у широкому контексті на документологію, а згодом і реалізував цю пропозицію у навчальному процесі. Про намір аналогічного перейменування свого відомого підручника повідомила і Н.М. Кушнаренко. Вона аргументує це рішення появою нового теоретичного знання про документ і документні утворення [22, с: 35-36].
На мою думку, прийняття пропозиції Ю.М. Столярова і Н.М. Кушнаренко може суттєво ускладнити перехід документознавства, від комплексу наукових дисциплін до єдиної інтегрованої науки про документ.
Центральним об’єктом документознавства, є документ як основний змістовний елемент документної інфраструктури суспільства. Згідно з таким баченням, документознавство вивчає максимально широке коло документів на різних носіях і потреби суспільства в інформації, що передається за допомогою цих документів у просторі і в часі. Структура документознавства базується на необхідності забезпечення комплексного дослідження документа як системи в єдності трьох обов’язкових і достатніх елементів – матеріального носія, інформаційного наповнення, комунікаційної орієнтованості [24, с. 29-31].
2.4 Документована і недокументована наукова комунікація
У розвитку сучасного суспільства важливу роль відіграє наукова інформація, отримана в результаті наукового пізнання, її отримання, поширення та використання мають суттєве значення для розвитку науки.
Наукова інформація поширюється в часі та просторі певними каналами, засобами, методами. Особливе місце в цій системі належить науковій комунікації. Наукова комунікація (НК) — обмін науковою інформацією (ідеями, знаннями, повідомленнями) між ученими і спеціалістами. Сучасні автори теорії комунікації К. Шеннон та У. Вівер дають таке визначення комунікації: "Це всі дії, коли один розум впливає на інший" [18, с. 206].
Документована і (або) недокументована наукова інформація — це те, що передається, тобто комунікант. Наукові повідомлення найчастіше передаються за допомогою мови, зображень, дії. Зображення використовують як доповнення до мовних комунікацій (графіки, плакати). Дії підтверджують словесні висновки науковця.
Найчастіше інформація передається за допомогою мови — природної (мова людського спілкування) чи штучної (мова машинного програмування). Комунікант кодує інформацію за допомогою знаків, символів кодів, а реципієнт декодує (розшифровує, перекладає) інформацію. Наукова комунікація відбувається лише за умови, що мова наукового повідомлення зрозуміла реципієнту. Часто дослідники не можуть використати іншомовну публікацію, не володіючи відповідною мовою. Читацька аудиторія буває досить обмеженою, якщо праці видаються недостатньо поширеною мовою. У цьому випадку допомагають переклади.
Між комунікантом та реципієнтом встановлюється канал комунікації, без якого неможливий зв'язок (спосіб обміну, передачі інформації). Це — зустрічі, конференції, радіо, телебачення, видавництво, редакція журналу, бібліотека та інші канали, що забезпечують можливість безпосередньої чи опосередкованої наукової комунікації [15, с. 238].
Наукова комунікація функціонує ефективно за умови існування зворотного зв'язку — реакції реципієнта на отримане повідомлення. Інтерес до повідомлення залежить від багатьох чинників: мають значення зміст проблеми, наукової ідеї, доступність інформації, місце, час видання, тираж журналу (монографії), мова, рівень і стиль публікації. Проявами зворотного зв'язку реципієнта можуть бути цитування, посилання, відгук, рецензія, написання огляду, реферату, статті, включення ідей автора у відповідну дисципліну як базове знання та ін. [11, c. 191].
Є багато підходів до класифікації наукової комунікації. її поділяють на:
пряму (безпосереднє спілкування фахівців, зайнятих у науково-дослідницькому процесі);
опосередковану (комунікація між ученими через їхні наукові публікації);
вертикальну (між науковим керівником і дисертантом);
горизонтальну (пов'язує здобувача з представниками наукової школи) та ін.
Однак найпоширенішим є поділ наукових комунікацій на:
формальні;
неформальні;
документні;
недокументні, між якими встановлено тісний взаємозв'язок.
Формальна НК — обмін науковою інформацією через спеціально створені структури для генерації, оброблення і поширення наукового знання. Це — видавництва, редакції газет і журналів, науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, радіо, телебачення, бібліотеки, інформаційні центри, музеї, архіви тощо. В наукознавстві формальну комунікацію часто розглядають як опублікування статті в журналі або наукової монографії і посилання. Пряме цитування одного автора іншим свідчить про створення формального каналу комунікації між ними — від цитованого автора до того, хто цитує. Якщо два дослідники цитують третього, то створюється формальна комунікація між першим і третім автором шляхом цитування. Ефективність формальної НК визначається кількістю та якістю опублікованих наукових результатів [10].
Неформальна НК — це комунікація, що встановлюється між комунікантом (відправником) і реципієнтом (отримувачем) шляхом особистих контактів, зустрічей, бесід, телефонних розмов, листування тощо. Позитивним аспектом такої комунікації є економія часу, забезпечення глибшого взаєморозуміння. Ефективність неформальних НК визначається через самозвіти, опитування, спостереження. Окремі неформальні обміни науковою інформацією стають очевидними, коли науковці у співавторстві публікують результати свого дослідження [10].
Документна НК — комунікація, опосередкована науковим документом, побудована на обміні документованою інформацією (ідеями, повідомленнями, знаннями). Науковий документ — це публікація результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовка науковцями до публікації пам'яток культури, історичних документів та літературних текстів. Він містить зафіксовану на матеріальному носієві наукову інформацію для передачі її в просторі і часі [6].
У системі НК науковий документ набуває статусу комуніката. Він може бути у вигляді опублікованих тез, тексту наукової доповіді, статті, опису винаходу, монографії, звіту про НДР, дисертації, автореферату дисертації, аналітичного огляду, реферату тощо. Наукова інформація може передаватися у формі книги, брошури, журналу, дискети та ін. Переваги таких комунікацій:
добре збереження наукової інформації;
можливість вивчення, багаторазового перечитування інформації;
ґрунтовність підготовки;
можливість доведення до багатьох реципієнтів;
можливість встановлення права інтелектуальної власності.
Недоліки документних НК: складність поновлення, об'ємність інформації.
Недокументна (усна) НК — передача наукової інформації в незакріпленій на матеріальному носієві формі. Це — телефонні розмови, публічні виступи, наради, конференції, симпозіуми, безпосереднє спілкування, бесіди тощо. Позитивним аспектом усних комунікацій є економія часу, можливість більшого порозуміння між науковцями.
Документна комунікація існує паралельно з недокументною соціальною комунікацією. У недокументній комунікації інформація (повідомлення) передається в не закріпленій на речовинному носії формі — в усному мовленні, радіо- або телевізійній передачі і т.п. [6].
Те саме повідомлення може бути передано різними каналами — телебачення, радіо, особиста зустріч, публічний виступ, вуличний щит, газета, журнал і т.п. Звідси та сама інформація (повідомлення) може бути представлена як у документній, так і недокументній формі.
Для глядача, що спостерігає пряму трансляцію з місця події, телебачення здатне створити «ефект присутності» більше, ніж радіо або книга.
Однак недокументні комунікації мають істотний недолік — інформація не може зберігатися і використовуватися в незмінному виді в майбутньому. Цей недолік практично відсутній у виниших пізніше документних комунікаціях, що зберігають і передають у просторі і в часі документну (фіксовану) інформацію.
Недоліки нефіксованого способу передачі інформації, складність, а то і неможливість збереження і передачі її в просторі і часі поставили людство перед необхідністю документування, тобто фіксування інформації на матеріальних носіях, що мають іншу природу і здатних зберігати інформацію більш довгий час [15, с. 238].
Просторовий бар’єр. Діапазон пересування недокументованої інформації в просторі обмежений. Наприклад, звукові хвилі усного мовлення поширюються в дуже обмеженому просторі біля джерела їхнього виникнення — людини, що говорить. Просторовий бар'єр починається там, де вухо співрозмовника вже не в змозі уловити мова що говорить. Але якщо той хто говорить візьме рупор або мікрофон, він значно зменшить просторовий бар'єр, що ще більш скоротиться при наявності засобів зв'язку, радіо, телефону, телевізора. Однак така інформація може розглядатися як умовно документна, оскільки існує можливість її відтворення.
Різні технічні засоби фіксування і відтворення, тиражування документів дозволяють перебороти просторовий бар'єр. Наявність спеціального носія дозволяє переміщати документну інформацію в просторі відповідно до потреб суспільства.
Часовий бар'єр. Матеріальний носій із закодованою інформацією поширюється не тільки в просторі, але і в часі. Передавальну інформацію документ і сприймаючий суб'єкт повинні зістиковуватися в часі. Але в реальному світі об'єкти розділені простором.
Подальше удосконалювання знакової системи, методів і способів фіксування інформації (механічний, магнітний, фотографічний, оптичний, електронний), а також матеріальної основи і форми носія (картковий, стрічковий, дискової) привело до того, що документ став одним з основних засобів передачі інформації, каналом комунікації між відправником інформації (автором) і споживачем (читачем, слухачем, глядачем) [11, с. 191].
Таким чином, документна комунікація є однією з ведучих підсистем соціальної, що найбільше повно передає інформацію, зафіксовану в документах. Один раз виникнувши, документні комунікаційні канали постійно модернізуються (збагачуються новими технічними засобами, матеріальними носіями, знаковими системами, новими способами запису і відтворення інформації). Розвиток електронної комунікації веде до модернізації документної, їх взаємозалежному існуванню і розвиткові в майбутньому як головних підсистем соціальної комунікації.
Висновок
Розглянувши тему «Документ як основа наукової комунікації», ми приходимо до висновку, що ця тема дійсно є одна з найголовніших у вивченні курсу “Документознавства” і не тільки документознавства, а й багатьох інших наук, які тісно пов’язані з вивченням документа. У цій роботі ми почали з того, що дізнались де і коли виникає перший документ. Дізнались також, що було матеріальною основою документів. Як вони складались і чому виникли. І таким чином дізнались, що за довгий історичний період розвитку значення поняття „документ” постійно змінюється. І до нашого часу приймається визначення, то даючи йому найширшого сенсу, звужує його поняття до одного якого-небудь виду документа. Тому користуючись поняттям документ, необхідно кожний раз уточняти, яке саме значення в нього вкладене, для рішення теоретичних та практичних задач.
Уявлення про місце документа в комунікаційній системі залежить від багатьох факторів. З погляду абстрактної схеми комунікації він - канал, але одночасно може сприйматися як повідомлення, тому що в документі інформація невіддільна від свого матеріального носія; документ вважається як засіб підтвердження фактів, повідомлень для споживача інформації, він може виступати як комунікант або джерело інформації, або її передавач.
Розглянувши зміст поняття “документ” у документознавстві як мета науці зроблено висновок, що центральним об’єктом документознавства, є документ як основний змістовний елемент документної інфраструктури суспільства. Згідно з таким баченням, документознавство вивчає максимально широке коло документів на різних носіях і потреби суспільства в інформації, що передається за допомогою цих документів у просторі і в часі. Структура документознавства базується на необхідності забезпечення комплексного дослідження документа як системи в єдності трьох обов’язкових і достатніх елементів – матеріального носія, інформаційного наповнення, комунікаційної орієнтованості.
Сучасне документознавство доцільно розглядати як комплекс наукових дисциплін орієнтованих на всебічне вивчення документа в широкому контексті; а також різноманітних утворень документів, що формують документну інфраструктуру суспільства.
Підсумовуючи викладене, зазначимо, що управлінське документознавство ж науковою дисципліною, що однаково належить до різних циклів наук. Перш за все воно є складовою наук документально-комунікаційного циклу. Ще у сер.1970-х рр. висловлювалася думка про його входження до комплексу наук про інформацію і документи [17, ст.57-68]. За радянською „Номенклатурою спеціальностей наукових співробітників ” 1980-х рр. документознавство віднесено до наук про інформацію та інформаційні системи. Взагалі ж приналежність документознавства до спеціальних історичних дисциплін вже відзначається в роботах 1970-х рр. У ці ж часи також формується думка про те, що ця наукова дисципліна є прикладною, яка входить до циклу наук про управління суспільними процесами [7,ст.35]. Пізніше А.М.Сокова констатує приналежність документознавства до циклу наук про суспільство, оскільки документ є одним із засобів, за допомогою якого суспільство функціонує, управляється і залишає інформацію про себе. В іншій роботі вона зазначає, що документознавство є науковою дисципліною, яка відноситься до класу історичних наук. Така ж думка висловлюється й іншими вченими.
Список використаних джерел
ДСТУ 2395-94. Інформація та документація. Обстеження документа, встановлення його предмета та відбір термінів для індексування. Основні вимоги. – Чинний від 1995-01-01. – К.: Держстандарт України, 1994.- 10 с.
ДСТУ 2394-94. Інформація та документація. Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення. – К.: Держстандарт України, 1994.- 89 с.
ДСТУ 51 141—98. Делопроизводство и архивное дело. Термины и определения - М., 1998.
Делопроизводство и архивное дело. Термины и опредиления: ГОСТ 16487-83: Изд.офиц./ Госстандарт СССР. - М., 1984. - 12с.
Документоведение: Программа для студентов по специализации «Информатизация документно-коммуникационних систем»/МГТУ им. Н.Э.Баумана.- М., 1992.-ст.7
Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 25-26 травня 2004 р. / М. С. Слободяник;
Делопроизводство и архивное дело. Термины и определения: ГОСТ 1648-83./ Госстандарт СССР.-М.,1983- ст.10.
Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. – К.: ДАКККІМ, 2004.- 212 с. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення: ДСТУ 2732-94: Вид. офіц./ Держстандарт України.-К., 1994.-32с.
Кулешов С.Г. Документознавство: Історія. Теоретичні основи/ УДНДІАСД, ДАКККІМ.- К.,2000.- ст.161.
Кулешов С. Г. Развитие документальних источников научной информации. – К. 1990.
Кулешов С. Г. Документальні джерела наукової iнформацiї: поняття, типологiя, iсторiя типологiчної схеми / Укр. акад. iнформатики. — К.: УкрІНТЕІ 1995.— 191 с.
Крамер С.Н. История начинается в Шумере. - М.: Наука,1965.- ст.256.
Кушнаренко Н. Н. Документоведение: Учебник. – 3-е изд. Стер. – К.: О-во «Знання», КОО, 2001. – 460 с.
Лихачев М.Г.Документоведение в системе других наук и областей знаний // Теоретические проблемы документоведения: Тез. докл. и сообщ. к теорет.семинару / ВНИИДАД.- М., 1975.-Ст.57-68.
Михайлов А. И. и др. Научные коммуникации и информатика. А. И. Михайлов, А. И. Черный, Р .С. Гиляревский; ВИНИТИ. — М., 1976. — с. 45—238.
Плешкевич Е. А. Знание о документе: к истории вопроса // Отечеств. архивы. – 2003. - № 4. – С. 25 – 32.
Плешкевич Е. А. О понятии “документ” в документоведении и других науках / НТИ. Сер.1.—2004.— С. 10—15, науч. и техн. б-ки, 2005, 7 – 49.
Рудельсон К. И. Современные документные классификации.- М.: Наука, 1973.- ст.206.
Слободяник М. Н. Структура сучасного документознавства / Вісник Книжк. палати №4. – 2003 р. 19 – 21 с.
Сорока Ю. Документознавство та його роль і місце в системі історичної науки // Спеціальні галузі історичної науки: Зб.на пошану Марка Якимовича Варшавчика / Редкол.: Я.С.Калакура (гол.ряд.) та ін.- К., 1999._ ст.91-94.
Столяров Ю. Н. Классификация документа: решения и проблемы // Книга: Исслед. и материалы. – М., 1995. – Сб. 70. - С. 24 – 40
Швецова-Водка Г.М.Книга і документ в системі соціальних комунікацій.- К., 2001.-ст.564.
Швецова-Водка Г. Н. Функции и свойства документа в системе социальных коммуникаций //Книга: Исслед. материалы. – 1994. – Сб. 69.
Шейко В. М., Н. М. Кушнаренко. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. - 4-те вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2004. - 307 с.
Швецова-Водка Г.М Типологія документа: Навч. посіб. для студ. Ін-тів культури / Рівн. держ.ін-т культури. – К.: Кн. палата України, 1998. – 80 с.
Філіпова Л. М. Перспективна спеціальність у підготовці фахівців інформаційно-документальної сфери України / Вісник Книжк. палати №10. – 2003 р. 29 – 31 с.
Хан-Пира Э. И. Архивоведческое терминоведение: Учеб.пособие. - М.: МГИАИ, 1990. - С. 87 - 91.
Хан-Пира Э. И. Архивоведческое терминоведение: Учеб.пособие. - М.: МГИАИ, 1990. – 136 с. – С. 103.
Янковая В.Ф. Русское делопроизводство в сборниках образцов документов конца 18 – начала 20 в. // Советские архивы. 1989. № 4. С.23-31.
http://disser.com.ua/contents/42977.html
