«Адміністративні і економічні реформи Петра I»

Введення
У царювання Петра Першого були проведені реформи у всіх областях державного життя країни. Багато що з цих перетворень йде корінням в XVII століття - соціально-економічні перетворення того часу послужили передумовами реформ Петра, завданням і змістом яких було формування дворянсько-чиновницького апарату абсолютизму.
Класові суперечності, що загострюються, привели до необхідності посилення і зміцнення самодержавного апарату в центрі і на місцях, централізації управління, побудови стрункої і гнучкої системи управлінського апарату, строго контрольованого найвищими органами влади. Необхідне було також створення боєздатної регулярної військової сили для проведення агресивнішої зовнішньої політики і придушення народних рухів, що почастішали. Потрібно було закріпити юридичними актами пануюче положення дворянства і надати йому центральне, керівне місце в державному житті. Все це в сукупності і зумовило проведення реформ в різних сферах діяльності держави. Два з половиною сторіччя історики, філософи і письменники сперечаються про значення Петровських перетворень, але незалежно від точки зору того або іншого дослідника всі сходяться в одному - це був один з найважливіших етапів історії Росії, завдяки якому всієї її можна розділити на допетровську і післепетровську епохи. У російській історії важко знайти діяча, рівного Петру по масштабах інтересів і умінні бачити головне у вирішуваній проблемі. Конкретна ж історична оцінка реформ залежить від того, що вважати для Росії корисним, що - шкідливим, що - головним, а що - другорядним.
Знаменитий історик Сергій Михайлович Солов'їв, який, напевно, найглибше досліджував особу і вчинки Петра Великого, писав: «Відмінність поглядів. походило від величезності справи, здійсненої Петром, тривалості впливу цієї справи; чим значніше яке-небудь явище, тим більше суперечних поглядів і думок породжує воно, і тим довше тлумачать про нього, ніж довше відчувають на собі його вплив».

Як вже було сказано, передумовами петровских реформ з'явилися перетворення кінця XVII століття. У другій половині цього сторіччя змінюється, стаючи більш централізованою, система державного управління. Робилися також спроби чіткіше розмежувати функції і сфери діяльності різних наказів, з'явилися зачатки регулярної армії - полиці іноземного ладу. Відбувалися зміни в культурі: з'явилися театр, перший вищий учбовий заклад.

Але не дивлячись на те, що майже всім реформам Петра Великого передували ті або інші державні почини XVII в., вони мали безумовно революційний характер. Після смерті імператора в 1725 р. Росія була на шляху перетворення зовсім в іншу країну: з Московської держави, чиї контакти з Європою були досить-таки обмеженими, вона перетворилася на Російську імперію - одну з найбільших держав світу. Петро перетворив Росію на достовірно європейську країну (в усякому разі, як він це розумів) - недаремно вираз «прорубав вікно до Європи» стало таким, що настільки часто вживається. Віхами на цьому шляху стали завоювання виходу до Балтіке, будівництво нової столиці - Санкт-Петербурга, активне втручання в європейську політику.
Діяльність Петра створила всі умови для ширшого знайомства Росії з культурою, способом життя, технологіями європейської цивілізації, що і послужило початком досить хворобливого процесу ломки норм і представлень Московської Русі.
Ще однією важливою особливістю петровских реформ було те, що вони торкнулися всіх шарів суспільства, на відміну від попередніх спроб російських правителів. Будівництво флоту, Північна війна, створення нової столиці - все це ставало справою всієї країни.
В даний час Росія, як і два століття назад, знаходиться у стадії реформ, тому аналіз петровских перетворень зараз особливо необхідний.
Адміністративні перетворення
З 1708 р. Петро почав перебудовувати старі органи влади і управління і замінювати їх новим. В результаті до кінця першої чверті XVIII в. склалася наступна система органів влади і управління.
Вся повнота законодавчою, старанною, і судовій владі зосередилася в руках Петра, який після завершення Північної війни отримав титул імператора. У 1711 р. був створений новий найвищий орган виконавчої і судової влади - Сенат, що володів і значними законодавчими функціями. Він принципово відрізнявся від свого попередника - Боярської думи.
Члени ради призначалися імператором. В порядку здійснення виконавчої влади Сенат видавав укази, що мали силу закону. У 1722 р. на чолі Сенату був поставлений генерал-прокурор, на якого покладався контроль за діяльністю всіх урядових установ. Генерал-прокурор повинен був виконувати функції "ока держави". Цей контроль він здійснював через прокурорів, що призначаються до всіх урядових установ. У першій чверті XVIII в. до системи прокурорів додалася система фіскалів, очолювана оберфискалом. У обов'язки фіскалів входило донесення про всі зловживання установ і посадових осіб, що порушували "казенний інтерес".
Ніяк не відповідали новим умовам і завданням наказова система, що склалася при Боярській думі. Виниклі в різний час накази (Посольський, Стрілецький, Помісний, Сибірський, Казанський, Малоруський і ін.) сильно розрізнялися по своєму характеру і функціям. Розпорядження і укази наказів часто суперечили один одному, створюючи неймовірну плутанину і надовго затримуючи вирішення невідкладних питань.
Замість застарілої системи наказів в 1717-1718 рр. було створено 12 колегій, кожна з яких відала певною галуззю або сферою управління і підкорялася Сенату. Головними вважалися три колегії: Іноземна, Військова і Адміралтейство. У компетенцію Комерц-, Мануфактур- і Берг - колегії входили питання торгівлі і промисловості. Три колегії відали фінансами: Камер-коллегия - доходами, Штатс - колегія - витратами, а Ревізіон - колегія контролювала надходження доходів, збір податей, податків, мит, правильність витрачання установами відпущених ним сум. Юстиц-коллегия відала цивільним судочинством, а Вотчинна, установлена декілька пізніше, - дворянським землеволодінням. Був створений ще Головний магістрат, що відав всім населенням посадника; йому підкорялися магістрати і ратуші всіх міст. Колегії отримали право видавати укази по тих питаннях, які входили в їх ведення.
Окрім колегій було створено декілька контор, канцелярій, департаментів, наказів, функції яких були також чітко розмежовані. Одні з них, наприклад Герольдмейстерськая контора, що відала службою і наданням чинів дворян; Преображенський наказ і Таємна канцелярія, що відали справами про державні злочини, підкорялися Сенату, інші - Монетний департамент, Соляна контора, Межова канцелярія і ін. - підкорялися одній з колегій.
У 1708 - 1709 рр. була почата перебудова органів влади і управління на місцях. Країна була розділена на 8 губерній, що розрізнялися по території і кількості населення. Так, Смоленська і Архангелогородська губернії своїм розміром мало відрізнялися від сучасних областей, а Московська губернія охоплювала весь густонаселений центр, територію сучасних Володимирської, Івановської, Калузької, Тверської, Костромської, Московської, Рязанської, Тульської і Ярославської областей, на якій жила майже половина всього населення країни. До числа губерній увійшли Петербурзька, Київська, Казанська, Азовська і Сибірська.
На чолі губернії стояв губернатор, що призначався царем, зосереджував в своїх руках виконавчу і судову владу. При губернаторові існувала губернська канцелярія. Але положення ускладнювалося тим, що губернатор підкорявся не тільки імператорові і Сенату, але і всім колегіям, розпорядження і укази яких часто суперечили один одному.
Губернії в 1719 р. були розділені на провінції, число яких дорівнювало 50. На чолі провінції стояв воєвода з канцелярією при нім. Провінції, у свою чергу, ділилися на повіти з воєводою і канцелярією повіту. Якийсь час в царювання Петра адміністрація повіту була замінена виборним земським комісаром з місцевих дворян або відставних офіцерів. Його функції обмежувалися збором подушної податі, спостереженням за виконанням казенних повинностей, затриманням збіглих селян. Підкорявся земський комісар провінційної канцелярії. У 1713 р. місцевому дворянству було надано вибирати по 8-12 ландратів (радників від дворян повіту) в допомогу губернаторові, а після введення подушної податі були створені полкові дистрикти. Військові частини, що мешкали в них, спостерігали за збором податей і присікали прояви незадоволеності і антифеодальні виступи. Розпис чинів 24 січня 1722 р., табель, про ранги вводив нову класифікацію люду, що служить. Все нові установлені посади - все з іноземними назвами, латинськими і німецькими, окрім вельми небагато, - збудовані по табелі в три паралельні ряди: військовий, статський і придворний, з розділенням кожного на 14 рангів, або класів. Аналогічні сходи з 14 ступенями чинів вводилися у флоті і придворній службі. Цей засновницький акт реформованого російського чиновництва, ставив бюрократичну ієрархію, заслуги і вислуги, на місце аристократичної ієрархії породи, родовідної книги. У одній із статей, приєднаних до табелі, з наголосом пояснено, що знатність роду сама по собі, без служби, нічого не означає, не створює людині ніякого положення, людям знатної породи ніякого положення не дається, поки вони государеві і вітчизні заслуг не покажуть.

Економічні реформи

У Петровську епоху російська економіка, і перш за все промисловість зробила гігантський стрибок. В той же час розвиток господарства в першій чверті XVIII в. йшло шляхами, наміченими попереднім періодом. У Московській державі XVI-XVII в. існували крупні промислові підприємства - Гарматний двір, Друкарський двір, збройові заводи в Тулі, верф в Дедінове і ін. Політика Петра відносно економічного життя характеризувалася високим ступенем застосування командних і протекціоністських методів.
У сільському господарстві можливості вдосконалення черпалися з подальшого освоєння родючих земель, обробітку технічних культур, що давали сировину для промисловості, розвитку тваринництва, просування землеробства на схід і південь, а також інтенсивнішій експлуатації селян. Збільшені потреби держави в сировині для російської промисловості привели до широкого розповсюдження таких культур, як льон і коноплі. Указ 1715 р. заохочував вирощування льону і конопель, а також тютюну, тутових дерев для шовкопрядів. Указ 1712 р. наказував створювати конярські господарства в Казанській, Азовській і Київській губерніях, заохочувалося також вівчарство.
У Петровську епоху відбувається різке розмежування країни на дві зони ведення феодального господарства - неврожайна Північ, де феодали переводили своїх селян на грошовий оброк, часто відпускаючи їх в місто і інші сільськогосподарські місцевості на заробітки, і родючий Південь, де дворяни-землевласники прагнули до розширення панщини.
Також посилювалися державні повинності селян. Їх силами будувалися міста (на будівництві Петербургу працювали 40 тис. селян), мануфактура, мости, дорогі; проводилися щорічні рекрутські набори, підвищувалися старі грошові збори і вводилися нові. Головною метою політики Петра весь час було отримання як можна великих грошових і людських ресурсів для державних потреб.
Були проведені два переписи - в 1710 і 1718 рр. По перепису 1718 р. одиницею обкладення ставала "душа" чоловічої статі, незалежно від віку, з якою стягувалася подушна подати у розмірі 70 копійок в рік (з державних селян - 1 крб. 10 коп. в рік).
Це упорядкувало податную політику і різко підняло доходи держави (приблизно у 4 рази; до кінця правління Петра вони складали до 12 млн. крб. в рік).
У промисловості відбулася різка переорієнтація з дрібних селянських і ремісничих господарств на мануфактуру. При Петрові було засновано не менше 200 нової мануфактури, він всіляко заохочував їх створення. Політика держави була також направлена на огорожу молодої російської промисловості від конкуренції з боку західноєвропейської шляхом введення дуже високих митних зборів (Митний статут 1724 р.)
Російська мануфактура, хоча і мала капіталістичні риси, але використання на ній переважно праці селян - посесійних, приписних, оброчних і ін. - робило її крепостническим підприємством. Залежно від того, чиєю власністю вони були, мануфактура ділилася на казенну, купецьку і поміщицьку. У 1721 р. промисловцям було надано право купувати селян для закріплення їх за підприємством (посесійні селяни).
Державні казенні заводи використовували працю державних селян, приписних селян, рекрутів і вільних найманих майстрів. Вони в основному обслуговували важку промисловість - металургію, судноверфі, копальні. На купецькій мануфактурі, що випускала переважно товари широкого споживання, працювали і посесійні, і оброчні селяни, а також вільнонаймана робоча сила. Поміщицькі підприємства повністю забезпечувалися силами кріпосних поміщика-власника.
Протекціоністська політика Петра вела до появи мануфактури в самих різних галузях промисловості, що часто з'являлися в Росії вперше. Основними були ті, які працювали на армію і флот: металургійні, збройні, суднобудівельні, суконні, полотняні, шкіряні і тому подібне Заохочувалася підприємницька діяльність, створювалися пільгові умови для людей, які створювали нову мануфактуру або брали в оренду державні.
Виникає мануфактура в багатьох галузях - скляною, пороховою
папероробною, парусиновою, полотняною, шовкоткацькою, суконною, шкіряною, канатною, капелюшною, барвистою, лісопилкою і багато інших. Виникнення ливарної промисловості в Карелії на базі уральських руд, будівництво Вишневолоцкого каналу, сприяли розвитку металургії в нових районах і вивели Росію на одне з перших місць в світі в цій галузі.
До кінця царювання Петра в Росії існувала розвинена багатогалузева промисловість з центрами в Петербурзі, Москві, на Уралі. Найбільшими підприємствами були Адміралтейська верф, Арсенал, петербурзькі порохові заводи, металургійні заводи Уралу, Хамовний двір в Москві. Йшло зміцнення всеросійського ринку, накопичення капіталу завдяки меркантилістській політиці держави. Росія поставляла на світові ринки конкурентоздатні товари: залізо, полотна, юхту, поташ, хутровину, ікру.
Тисячі росіян проходили в Європі навчання різним спеціальностям, і у свою чергу іноземці - інженери-зброярі, металурги, майстри шлюзної справи наймалися на російську службу. Завдяки цьому Росія збагачувалася самими передовими технологіями Європи.
В результаті Петровської політики в економічній області за надкороткий термін була створена могутня промисловість, здатна повністю забезпечити військові і державні потреби і ні в чому не залежна від імпорту.

Висновок
Головним підсумком всієї сукупності Петровських реформ стало встановлення в Росії режиму абсолютизму, вінцем якого стала зміна в 1721 р. титулу російського монарха - Петро оголосив себе імператором, а країна почала називатися Російською Імперією. Таким чином, було оформлено те, до чого йшов Петро всі роки свого царювання - створення держави із стрункою системою управління, сильною армією і флотом, могутньою економікою, що робить вплив на міжнародну політику. В результаті Петровських реформ держава не була зв'язана нічим і могло користуватися будь-якими засобами для досягнення своїх цілей. У результаті Петро прийшов до свого ідеалу державного пристрою - військового корабля, де все і вся підпорядковано волі однієї людини - капітана, і встиг вивести цей корабель з болота в бурхливі води океану, обходячи всі рифи і мілини.
Росія стала самодержавною, військово-бюрократичною державою, центральна роль в якому належала дворянському стану. Разом з тим відсталість Росії не була повністю подолана, а реформи здійснювалися в основному за рахунок жорстокої експлуатації і примушення.