Реферат Управління продуктивністю роботи підприємства

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Имя

Выберите тип работы:

Принимаю Политику конфиденциальности

Скидка 25% при заказе до 11.11.2024

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

АВТОМОБІЛЬНО- ДОРОЖНІЙ ІНСТИТУТ

ДОНЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Кафедра: “Менеджмент організацій”

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

на тему:

“Управління продуктивністю роботи підприємства”

з дисципліни

“ОПЕРАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ”

Студентки 4-го курсу Науковий керівник

факультету АД асистент кафедри

гр. МО-00 а “Менеджмент організацій”

Галушка В.В.

Дата здавання_____________________

Допущений до захисту_____________

Дата захисту______________________

Оцінка___________________________

Підпис___________________________

Горлівка 2004

ЛИСТ ЗАВДАННЯ

Кафедра “Менеджмент організацій”

Автомобільно – Дорожній Інститут

Донецького Національного Технічного Університету

ЗАВДАННЯ

до курсового проекту з дисципліни “Операційний менеджмент”

за темою: “Управління продуктивністю роботи підприємства”

1 Система цін на продукцію

2 Ціноутворення на підприємстві

3 Вихідні дані щодо розрахунку багатофакторної моделі вимірювання продуктивності

Елемент	Період 1		Період 2
Елемент	Обсяг, од.	Ціна, грн.	Обсяг, од.	Ціна, грн.
Виріб Х	67	3360	86	3840
Виріб У	29	7680	31	10560
Управлінський персонал	432	29	480	31
Робітники	2496	10	2880	12
Скловолокно	2880	67	3168	91
Деревина	1056	10	768	10
Електрика	11520	0,19	9600	0,10
Газ	1440	5	960	4

Дата видачі завдання____________________________________

Завдання прийняла

студентка групи МО – 00а_________________

Завдання видав

науковий керівник проекту Галушка В.В.____________

РЕФЕРАТ

Курсовий проект: ___стор., ___рис., ___табл., ___дж., ___ аркушів графічної частини.
Предметом дослідження є продуктивність роботи підприємства та виробнича програма промислового підприємства.

Мета курсового проекту – проведення теоретичного дослідження методів розробки виробничої програми на підприємстві та проведення оцінки рівня продуктивності роботи підприємства.
Методи дослідження: факторний, індексний, трендовий, балансовий, порівняльний.

У роботі розглянуті теоретичні аспекти економічної категорії “планування”, цілі і створення плану виробничо – господарської діяльності на підприємстві, наведено методики планування виробничої потужності.

У ході дослідження, за допомогою прикладних програм корпорації Microsoft – MS Word i MS Excel, проведений аналіз рівня продуктивності роботи підприємства по статтях витрат, у результаті якого був встановлений взаємозв’язок величини собівартості з обсягом виробництва і величиною витрат на енергоресурси, оцінений вплив на прибуток змін у прибутковості, продуктивності ат рівні відшкодування витрат.
ПЛАНУВАННЯ, ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА, ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ, ПРОМИСЛОВЕ ПІДПРИЄМСТВО, АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ, ПРИБУТКОВІСТЬ, ВІДШКОДУВАННЯ ВИТРАТ, ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................
1 СИСТЕМА ЦІН НА ПРОДУКЦІЮ..............................................................

1.1 Ціна як економічна категорія.....................................................................

1.2 Функції та види цін в умовах формування ринкової економіки............

1.3 Фактори, що впливають на формування ціни.........................................
2 ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ.................................................

2.1 Цінова політика підприємства...................................................................

2.2 Цінова стратегія підприємства.................................................................
3 РОЗРАХУНОК БАГАТОФАКТОРНОЇ МОДЕЛІ ВИМІРУ ПРОДУКТИВНОСТІ.........................................................................................

3.1 Характеристика сутності “продуктивність”.............................................

3.2 Послідовність розрахунку багатофакторної моделі виміру продуктивності...................................................................................................

3.3 Розрахунок і аналіз багатофакторної моделі виміру продуктивності....
ВИСНОВКИ.......................................................................................................

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ.....................................................................................

ВСТУП
Розвиток економіки на сучасному етапі, неминучість і необхідність перехідного періоду від однієї системи господарювання до іншої, трансформація адміністративної системи і механізмів керування в ринкові, ставлять перед підприємствами проблеми адаптації до нових умов.

Від їхнього рішення залежать виживання підприємств, гнучкість їхнього реагування на зміни зовнішніх причин, на фактори нестабільності і невизначеності, що властиві нинішньому перехідному періодові.

Серед причин, що спонукали підприємство до перебудови структури виробництва і керування, основними вважається зміна попиту на продукцію, що випускається, ріст собівартості продукції в силу впливу інфляції і відсутність або мінімальний рівень матеріально – технічної підтримки обслуговування устаткування, зародження конкурентних відносин. Немаловажну роль грає орієнтація роботи підприємства на маркетинг. У зв'язку з цим фактором довелося переглянути асортимент продукції, що випускається, оскільки «успіх будь-якого підприємства практично цілком залежить від того, виберуть покупці його продукцію або віддадуть перевагу продукції конкурентів», а також змінити підходи до цінової політики.

Сьогодні в Україні завершується формування нового ринку. У споживачів з’являється вибір пропонованих товарів та послуг. Задоволення бажань покупців стає одним з найважливіших факторів успіху в вітчизняній економіці. В умовах ринкової економіки успіх будь-якого підприємства або підприємця багато в чому залежить від того, як правильно вони будуть установлювати ціни на свої товари і послуги. Але це не так те просто зробити, тому що на ціни впливає комплекс політичних, економічних, психологічних і соціальних факторів. Сьогодні ціна може визначатися кількістю витрат на виробництво товару, а завтра її рівень може залежати від психології поводження покупців. Отже, підприємець при встановленні ціни на товар повинний враховувати усі фактори, що впливають на її рівень, і установити ціну таким чином, щоб дістати прибуток. Однак, у даний час значна частина підприємців нашої країни не має необхідних теоретичних і практичних знань складного механізму ціноутворення на товари і послуги. У результаті вони найчастіше допускають серйозні прорахунки при встановленні цін, що веде в ряді випадків до істотних збитків, а іноді і до банкрутства підприємств. Щоб цього не сталося, кожен економіст, кожен підприємець повинний опанувати теорією і практикою ціноутворення.

Ціна в сучасній економіці – це не тільки індикатор співвідношення попиту та пропозиції, на який повинна орієнтуватися підприємство, але насамперед – найважливіший елемент маркетингу підприємства. Але на зміну цінової конкуренції приходить конкуренція якості і додаткових послуг для споживача. Стабільність цін і ринкових умов виявляється для фірми привабливішим, ніж передбачувані вигоди від зміни цін.

Науково-технічні досягнення підсилили тенденцію уваги споживачів до якості продукції. Одночасно підвищилися увага суспільства до екології і загальна культура споживання. У результаті відбулася диференціація попиту, що викликала подальше підвищення вимог до якості й обслуговування споживача. А тому що на українських ринках насиченість ринку нижче, ніж, скажемо в Європі, а також нижче і середній рівень доходів у порівнянні з європейськими, те і набагато вище цінова чутливість споживачів. Таким чином, для нашої країни питання ціноутворення більш ніж актуальний.

Головна задача кожного підприємства — випуск високоякісної продукції, торгівля товарами високої якості з найменшими витратами. Тому основними задачами операційного менеджменту є виявлення обсягу випущеної продукції, придбання товарів, їхньої реалізації, виявлення фактичних витрат по виготовленню або придбаним товарам, аналіз і контроль собівартості зробленої продукції, шляхів її зниження, визначення кінцевих результатів виробництва і реалізації і їхні використання.

1 СИСТЕМА ЦІН НА ПРОДУКЦІЮ

1.1 Ціна як економічна категорія

Ціна – економічне поняття, існування і важливість якого нікому не треба пояснювати і доводити. З дитячих років, як тільки людині приходиться спостерігати або самому брати участь у покупці, він на побутовому рівні сприймає, що таке ціна і яку роль вона грає в його житті і житті інших людей.

Висока ціна означає, що річ дорога і її покупка вимагає великих грошових витрат, низька ціна означає дешевину і менше навантаження на кишеню покупця. Однак ціна, а точніше, ціни, уся їхня сукупність являють собою не тільки індивідуальну, соціальну категорію. Вони регулюють як окремі покупки і продажі товарів споживачам, так і економічні процеси в цілому, включаючи виробництво, розподіл товарів, обмін або споживання благ, надання послуг. Тут вже всі ціни, разом узяті, з урахуванням їх формування і зміни діють як загальний, єдиний, цілісний ціновий механізм.

Це функція цін і їхня взаємодія на економіку в масштабах не тільки особистості і родини, але і підприємства, галузі, території, країни набагато менше відомі обивателеві [1, c.1-7].

Далеко не усі знають, що під єдиним поняттям «ціна» розуміється безліч різновидів цін, включаючи оптові, роздрібні, регульовані, договірні, вільні ринкові, державні, контрактні, прогнозні, проектні, лімітні, світові і ряд інших.

Ціни, безсумнівно, являють собою тонкий, гнучкий інструмент і в той же час досить могутній важіль керування економікою, хоча їхні реальні можливості впливу на економіку взагалі і на рівень життя зокрема набагато менше надій, покладених на ціни, на ціновий механізм людьми. У директивно керованій економіці ціни використовуються як зовнішній регулятор, інструмент впливу з боку уряду, тоді як у ринковій вони утворять частину системи саморегулювання.

У ціновому механізмі варто розрізняти і виділяти дві взаємодіючі частини. Це, з одного боку, самі ціни, їхні види, структура, величина, динаміка зміни і, з іншого боку – ціноутворення як спосіб, правила встановлення, формування нових цін і зміни діючих. Ціноутворення, з яким люди знайомі набагато менше, ніж з цінами, виступає активно, що задає частиною всього цінового механізму. Воно, власне, і визначає величину ціни. Але найчастіше ціноутворення від нас сховано, а ціни ми бачимо наяву. Ціни і ціноутворення складають у своїй єдності ціновий механізм [2, c. 78 - 95].

Під загальною широко розповсюдженою назвою «ціна» розуміється комплекс економічних понять, що входять у єдину синтетичну систему. Реально під одним найменуванням «ціна» існує, як згадувалося вище, безліч її видів, що розрізняються між собою призначенням, областю застосування, способом формування.

Дати загальне, єдине визначення поняття «ціна» настільки ж складно, як знайти загальну дефініцію терміна «гроші». Тим більше, що ці поняття тісно зв'язані між собою і що термін «ціна» походить від слова «гроші». Для споживача, покупця таке твердження може показатися дивним. З позиції покупця, що здобуває товари за визначеними цінами, усі представляється гранично ясним. Для покупця ціна – це кількість грошей, що йому приходиться платити за одиницю товару, за річ, за послугу. Для продавця – це кількість грошових одиниць, яку можна одержати за продавану річ. У принципі, ці природні, емпіричні визначення цілком коректні.

Однак подібні найпростіші визначення не дають ключ до розуміння, якою повинна бути ціна, як вона зароджується, як діє ціновий механізм.

Ціна, як і гроші, є історична категорія, що виникла і сформувалася в процесі зародження і розвитку обміну. Вже в ході найпростішого натурального обміну приходиться по суті використовувати ціни як обмінні пропорції, що забезпечують еквівалентність обміну. Коли древній каменотес обмінював одну кам'яну сокиру на два горщики гончаря, він виходив з того, що ціна горщика дорівнює половині сокири. Це були своєрідні товарні ціни, що виявляються в пропорціях обміну. Така ціна ще не універсальна і виражена для кожної зі сторін, що обмінюються, у різних одиницях [3, c. 56-78].

Поява товарних, а потім металевих і паперових грошей породила можливість виражати ціну в тих самих одиницях товарного еквівалента, використовуваного як засіб платежу. Тепер вже і продавець і покупець бачать у ціні товару кількість грошових одиниць, яку можна одержати або приходиться платити за одиницю товару.

Грошова ціна розставляє, здавалося б, усе по своїх місцях. Але виникає нова, цього разу, вічна проблема: «Скільки ж грошових одиниць того або іншого виду варто платити за одиницю того або іншого товару?» Коротше кажучи, довелося задуматися про спосіб визначення ціни. І саме поняття ціни як пропорції обміну потрапило під сильний вплив методів її встановлення, тобто механізм.

Про ціни стали говорити і писати не стільки з позицій їхньої суті і призначення, скільки з погляду способів їхнього формування, визначення. Сприйняття ціни усе більш асоціювалося з епітетами, що супроводжують це слово: «державна», «ринкова», «тверда», «договірна» і тому подібними. Зміст ціни так чи інакше зв'язується з ціноутворюючими факторами, що впливають на її величину.

Доцільно розділяти два підходи до формування цін: ринковий і виробничий (витратний). При першому підході визначальним фактором ціноутворення є кон'юнктура ринку, попит та пропозиція товару. При другому – в основу встановлення ціни товару кладуться виробничі витрати, насамперед трудові, зв'язані зі створенням, випуском товару [5, c. 110 - 121].

У рамках ринкового підходу прийнятно наступне визначення:

Ціна - це форма вираження цінності благ, що виявляється в процесі їхнього обміну.

У такому формулюванні виділяються два основних акценти. По-перше, підкреслюється безпосередній зв'язок ціни товару з цінністю, корисністю, який він володіє як об'єкт споживання. По-друге, відповідно до такого трактування ціна товару виявляється як економічна сутність тільки в умовах його обміну на гроші або інший товар. Так що поза ринком, без купівлі-продажу про ціну говорити не приходиться, ціну здатний установити тільки ринок.

Інші позиції у відношенні суті ціни властиві виробничому підходові, що спирається на зв'язок цін з факторами – виробництва в цілому і з головним фактором – працею. Для такого підходу типове наступне формулювання:

Ціна є грошове вираження вартості товару.

У такому визначенні центр ваги перенесений на поняття «вартість». Відповідно до трудової теорії вартості, що бере початок у працях А. Сміта і Д. Рікардо і розвинутій потім К. Марксом, вартість визначається витратами праці на виробництво товару, тобто має трудову природу. Щоб обійти численні труднощі кількісного виміру вартості в її трудовому сприйнятті, К. Маркс змушений був використати поняття «абстрактна і конкретна праця», «суспільно необхідні витрати праці», але при цьому вартість продовжувала залишатися теоретичною категорією [6, c. 158 - 165].

Практичний зв'язок між вартістю і ціною була прокладена за допомогою застосування витратного принципу, у рамках якого величина ціни визначається за допомогою зміни сумарних витрат усіх факторів на виробництво одиниці товару в грошовому вираженні, іменованих витратами виробництва, тобто ціна дорівнює середнім витратам. Додаток до витрат визначеної величини прибутку приводить до встановлення шуканої ціни.

Приходиться відзначати, що «вартісний» підхід до ціни в його трудовому трактуванні має природну обмеженість унаслідок застосовності тільки до продуктів праці. На підставі цього підходу не представляється можливим установлювати ціни предметів, речей, що не є результатами людської праці, скажемо, землі, природних багатств. У рамках виробничого підходу вважається, що вони не мають трудову, мінову вартість і, отже, ціни. У цьому відношенні ринковий підхід більш універсальний і конструктивний.

1.2 Функції та види цін в умовах формування ринкової економіки

Ще один спосіб проникнення в суть цін складається у вивченні їхніх функцій, що характеризують роль, що ціни грають в економіці. При цьому треба мати на увазі, що функції цін і способи їхньої реалізації розрізняються в залежності від природи того економічного середовища, у якому діють, використовуються ціни. Насамперед мається на увазі розходження дії цінового механізму в економіці централізовано-державного і ринкового типу.

Розглянемо основні функції цін.

Функція обліку і зміни витрат суспільної праці. Ця функція визначається сутністю ціни як грошового вираження вартості. Ціна виступає тим економічним інструментом, що дозволяє організувати вартісний облік різних господарських процесів, виміру їхніх результатів. Реалізуючи обліково-вимірювальну функцію, ціна дає можливість зіставляти різні споживчі властивості товарів і послуг виходячи з витрат праці. Ціна показує, у що обходиться суспільству забезпечення потреби в конкретній продукції. Вона дає можливість виявити, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів, що комплектуючих виробів на виробництво і реалізацію товару. Ціна визначає як величину витрат виробництва і оберту, так і розмір прибутку [4, c. 65- 80].

В умовах ринку ціна може істотно відхилятися від витрат. Виробник зацікавлений у максимальному прибутку від продажу товару, а покупець – у мінімальній ціні покупки. Щоб протистояти конкурентам, виробник товару повинний постійно контролювати витрати, порівнювати них з витратами конкурентів. Вистояти в конкурентній боротьбі він зможе завдяки зниженню витрат, поліпшенню якості товару. Саме тому обліково-вимірювальна функція ціни винятково важлива для розробки системи маркетингу, формування товарної і цінової політики підприємства.

Функція збалансованості попиту та пропозиції. Саме через ціни здійснюється зв'язок виробництва і споживання, пропозиції та попиту. За ціною можна судити про наявність або відсутність необхідних пропорцій у виробництві і звертанні. З появою диспропорцій у господарстві рівновага може бути досягнута або зміною обсягу виробництва, або зміною ціни, або одночасною зміною того й іншого. Ціна об'єктивно впливає на виробника, змушуючи його підвищувати якість і розширювати асортимент товарів.

Балансуючу функцію того або іншого ступеня виконують усі види ринкових цін. В умовах вільного ринку, природної конкуренції, реалізуючи цю функцію, ціна як би виконує роль стихійного регулятора суспільного виробництва. Як наслідок постійних коливань цін у рамках життєвого циклу товару (упровадження, ріст, зрілість, насичення, спад) відбувається і прилив капіталу з однієї сфери в іншу. Згортається виробництво продукції, що не користується попитом, а ресурси направляються на збільшення виробництва необхідних ринкові товарів або послуг. Використання балансуючої функції ціни реально тільки при введенні в дію всього потенціалу сучасного маркетингу, що включає комплексний аналіз ринку, прогноз ринкової кон'юнктури, формування товарної і цінової політики [4, c. 85- 90].

Попит виражає потреба в товарі з боку сукупного покупця, виходячи з його можливостей. На практиці це виявляється в тім, що встановлюється зворотна залежність між ринковою ціною і кількістю товарів, що купуються. За інших рівних умов кількість товарів, що купуються, або послуг залежить від рівня цін. Чим вище ціна і характерніша тенденція до її росту, тим менше товарів (послуг) буде придбано споживачами. Знижується обсяг продажів товару. При зменшенні ціни усе йде в зворотному напрямку. При дефіциті, коли не вистачає яких-небудь товарів і послуг, ціни на них неминуче ростуть. Коли ж на ринок надходить велика кількість товарів і послуг даного виду, їхня успішна реалізація звичайно можлива лише при зниженні цін.

Характерно і поступове убування попиту в міру насичення споживчого ринку. Зміна попиту на товари завжди викликає адекватну трансформацію ринкової пропозиції цих товарів. Під пропозицією звичайно розуміють уже наявні можливості виробництва, потенціал прискореного нарощування потужностей по випуску товарів, що користуються підвищеним попитом на ринку. Пропозиція характеризується прямою залежністю між ціною і кількістю товарів, вироблених і пропонованих до продажу. З підвищенням цін збільшується обсяг вироблених товарів, і навпаки.

Балансуюча функція ціни виступає основним фактором регулювання пропозиції товарів. По кожному товарі ціна свідчить про необхідність або скорочення його випуску (якщо попит знизився), або збільшення виробництва (якщо попит мається). Рівень цін пропонованих товарів визначає рівень прибутку. Чим вони вище, тим швидше росте на ринку пропозиція товарів. При незадовільних цінах або тенденції до їхнього зниження приходиться переорієнтувати ресурси, змінювати технології, змінювати обсяги випуску і продажів товарів. Природна взаємодія попиту та пропозиції, забезпечення їхньої рівноваги на основі цін реально лише на вільному ринку.

Стимулююча функція ціни характеризується її взаємодією на виробництво і споживання різних товарів. Ціна стимулює виробника через рівень укладеної в ній прибутку. У результаті ціни сприяють або перешкоджають росту випуску і споживання товарів. За допомогою цін можна реально стимулювати науково-технічний прогрес, забезпечувати економію витрат, поліпшувати якість продукції, змінювати структуру виробництва і споживання. Стимулювання забезпечується шляхом варіювання рівнем прибутку в ціні, надбавками, знижками з ціни [4, c. 100 - 105].

Функція розподілу і перерозподілу. Ця функція ціни зв'язана з відхиленням її від вартості в рамках дії ринкових факторів. Ціни виступають інструментом розподілу і перерозподілу національного доходу між регіонами, галузями економіки, її секторами, різними формами власності, фондами нагромадження і споживання, різними соціальними групами населення. Дана функція ціни відбиває через акцизи на конкретні групи товарів, податок на додану вартість і інші форми вилучення податкового характеру, що надходять у бюджет. За допомогою ціни перерозподіляється створювана вартість між виробником і споживачем, між окремими шарами суспільства. Особливо рельєфно ця функція виявляється в цінах, регульованих державою. Застосування цін як засіб перерозподілу національного доходу переважно тоді, коли треба різко змінити пропорції в народному господарстві.

Функція ціни як засіб більш раціонального розміщення виробництва. За допомогою механізму цін відбувається перелив капіталів у ті сектори економіки, у розвиток тих виробництв, де мається висока норма прибутку, що здійснюється під впливом конкуренції і руху попиту. Законодавчо підприємству надане право самостійне визначати, у яку сферу діяльності, у яку галузь або область економіки інвестувати капітал [4, c. 110- 135].

З

вищевикладеного матеріалу можна зробити висновок: ціна як основна категорія ринку повинна розглядати в тісному зв'язку з ринком – його закономірностями, умовами й особливостями.
Рисунок 1.1 – Основні функції цін
Види цін

По ряду ознак ціни підрозділяються на окремі види.

Розглянемо основні, широко розповсюджені види цін.
1). Види цін в залежності від сфер торгівлі

На ціни накладає відбиток вид торгівлі товарами і послугами, за допомогою якого реалізуються товари, масштаби торговельних операцій і характер реалізованого товару. По цих ознаках ціни поділяються на оптові, роздрібні, закупівельні і тарифи.

Оптовими називаються ціни, по яких продукція реалізується великими партіями, в умовах так названої оптової торгівлі. Система оптових цін застосовується в торговельно-збутових операціях між підприємствами, а також при реалізації продукції через спеціалізовані магазини і збутові контори оптової торгівлі, на торговельних біржах і в будь-яких інших торговельних організаціях, що продає товари оптом, у значній кількості.

У сформованій торговельній практиці було прийнято розрізняти ціни стосовно до продукції виробничо-технічного призначення і так названі відпускні ціни стосовно до продукції споживчого призначення [14, c. 344 - 356].

Звичайно за оптовими цінами підприємства-виробники реалізують продукцію або один одному, або торговельним посередникам. Найчастіше необхідність в оптовому продажі виникає, коли виробництво продукції локалізоване в обмеженій кількості пунктів, а сфера споживання має великий радіус.

Роздрібними прийнято називати ціни, по яких товари продаються в так називаній роздрібній торговельній мережі, тобто в умовах їхнього продажу індивідуальним покупцям, при відносно невеликому обсязі кожного продажу. За роздрібними цінами звичайно реалізуються товари народного споживання населенню й у меншій мері – підприємствам, організаціям, підприємцям.

За допомогою торгівлі за роздрібними цінами найчастіше обслуговуються кінцеві споживачі, домашні господарства, громадяни.

Роздрібна ціна звичайно вище оптової на величину торговельної надбавки, за рахунок якої компенсуються витрати звертання в роздрібній торгівлі і створюється прибуток організацій і установ роздрібної торгівлі.

Закупівельні ціни – це ціни державних закупівель продукції в підприємств, організацій, населення. В економічній практиці були і деякою мірою продовжують бути розповсюдженими державні закупівлі сільськогосподарської продукції в її виробників за закупівельними цінами для продовольчого постачання міського населення, віддалених районів, армії і створення державних резервів. Однак у принципі термін «закупівельні ціни» можна трактувати набагато більш широко, стосовно до усіх видів державних закупівель [14, c. 344 - 356].

Визначеною специфікою володіють ціни на послуги, що представляють види діяльності, при яких не створюється продукт у його матеріально-речовинній формі, але змінюється якість наявного продукту. Найчастіше виробництво послуги збігається з початком її споживання. Специфічність послуг як виду діяльності накладає відбиток на формування цін на послуги, іменованих тарифами (розцінками). При встановленні тарифів на послуги враховується не тільки обсяг робіт, але і часовий фактор, істотну роль грає якість. Типовими прикладами тарифів є рівень оплати комунальних і побутових послуг, плата за телефон, за користування радіо і телебаченням.

2). Види цін, що розрізняються ступенем і способами регулювання

По ступені і способові регулювання ціни розділяються на групи:

твердофіксовані (призначувані);
регульовані (змінювані);
договірні (контрактні);
вільні (ринкові).

Твердофіксовані, тверді ціни призначаються органами ціноутворення або інших державних органів, їхній рівень фіксується документально. Ні виробники, ні продавці товару не мають право змінити величину такої ціни в яку-небудь сторону, така зміна переслідується за законом. У централізовано керованій економіці призначувані ціни мають широке поширення, вони відомі за назвою державних. Державні органи ціноутворення мають монопольне право призначати і змінювати державні ціни, підвищувати або знижувати них. Система державного ціноутворення широко використовувалася в Радянському Союзі. Не слід думати, що державні ціни призначалися довільним образом. В основі такого ціноутворення звичайно лежить витратний принцип, тобто ціна розраховується як сума витрат на виробництво і звертання одиниці продукції, до яких додається нормативний прибуток або з яких віднімається державна цінова дотація [14, c. 344 - 356].

Регульовані ціни називаються так тому, що їхня величина регулюється державними органами. При регулюванні вплив з боку держави на ціни носить обмежений, непрямий характер, здійснюється за допомогою впливу на зміну попиту та пропозиції товару. Приміром, при необхідності встановлення більш високої ціни на товар з метою стимулювання розвитку даного виду виробництва держава може зменшити податки, що сплачуються покупцями, споживачами цієї групи товарів, що приведе до розширення попиту на товар і відповідно до підвищення цін на нього. У такий же спосіб можна сприяти зниженню цін. Іноді регулювання зводиться до обмеження величини цін на визначені групи товарів верхньою межею з метою розширення купівельної спроможності споживачів або нижньою межею з метою стимулювання розвитку виробництва.

Однак і той і інший шлях мають ряд істотних недоліків, що і приводить до рідкого використання цього методу. Уся справа в тім, що держава, установлюючи, наприклад, верхня межа ціни, установлює його на більш низькому рівні, чим рівноважний рівень ціни, що приводить до скорочення пропозиції і росту попиту на товар. Підсумком такого встановлення ціни є перевищення попиту над пропозиціями товарів, тобто товарний дефіцит, а отже, природне бажання покупця купити відсутній товар навіть по більш високій ціні, що породжує чорний ринок, на якому ціни будуть вище рівноважних через додаткові витрати продавців, що нелегальним шляхом продають товар (хабара, витрати, зв'язані з придбанням товару). У цьому випадку страждають як покупці, що в умовах нерегульованості цін купували б товар у кінцевому рахунку дешевше, так і сама держава, тому що в умовах створеного дефіциту воно займається розподільними функціями, друкуванням талонів, карток, що приводить до додаткових грошових витрат і соціальних колізій. Визначена втрата наносить і виробникам – за низькими цінами не вигідно продавати свою продукцію, і вони починають скорочувати виробництво. Аналогічно несприятлива картина складається і при встановленні нижньої межі ціни [14, c. 344 -356].

Регулювання цін по величині може також проводитися шляхом твердження державними органами граничного рівня рентабельності (прибутковості). Що більш відповідає тенденціям впливу на ціни в централізованій економіці. Це означає, що відношення прибутку до собівартості (витратам) або до ціни не повинна перевершувати заданого рівня, скажемо, 50%. Тим самим, якщо, приміром, собівартість одиниці товару склала для продавця 1000 грн, він не має права продавати його за ціною вище 1500 грн. Обмеження за рівнем рентабельності звичайно вводяться для підприємств-монополістів. В окремих випадках задається припустимий ступінь відхилення реальної ціни від фіксованої, базисної.

Відзначимо, що твердий вплив державних органів на ціни за допомогою регулювання здійснюється не тільки в централізовано керованої, але й у ринковій економіці. Найчастіше в умовах економіки ринкового типу регулювання поширює сферу своєї дії на товари і послуги, що мають життєво важливе значення для держави і суспільства (земля, стратегічна сировина, паливо, енергія, суспільний транспорт, споживчі товари першої необхідності). На жаль, приходиться спостерігати і регулювання цін з боку мафіозних структур, що підкоряють собі ринок.

Договірні ціни – це ціни, величина яких визначена, що випереджає акт купівлі-продажу, угодою, документально зафіксованим контрактом між продавцями і покупцями. У сучасній практиці ділового співробітництва прийнято виділяти в договорах спеціальний розділ, у якому обмовляється рівень цін. У ряді випадків у договорі фіксується не абсолютна величина цін, а діапазон цін (у межах від і до), верхній або нижній рівень (не вище або не нижче) або зв'язок з державними, ринковими, світовими цінами. Обмовляється також допустимість зміни закріплених контрактом цін унаслідок, скажемо, інфляції, виникнення форс-мажорних обставин, прийняття нових законів [14, c. 344- 356].

Вільні ринкові ціни, як ясно з їхньої назви, звільнені від безпосереднього цінового втручання державних органів, формуються по впливом кон'юнктури ринку, законів попиту та пропозиції і звуться рівноважних цін, тобто таких цін, при яких обсяг попиту дорівнює обсягові пропозиції товарів на ринку. Теоретично, в ідеалі ринкові ціни повинні складатися в процесі вільного торгу між покупцями і продавцями. Однак реально не вдається уникнути впливу на процес установлення ринкових цін ряду факторів не тільки економічної, але і психологічної природи, зв'язаних з поводженням, інтересами покупців і продавців. У цьому смислі коректно визначити вільні ринкові або рівноважні ціни як ціну, рівну з одної сторони, цінності для споживачів додаткової одиниці блага, що здобувається, і, з іншого боку, витратам виробництва і продажу додаткової одиниці даного блага для продавця.

Перехід від фіксованих державних цін до вільних, ринкових цін називають лібералізацією цін.

3). Інші види цін

Поряд з охарактеризованими вище основними видами цін в економічній практиці застосовується ряд інших груп цін, виділюваних по найрізноманітніших ознаках [14, c. 344 - 356].

В економічному аналізі, плануванні і статистиці, а також у дослідницьких цілях, поряд з поточними, діючими, фактично використовуються порівнянні або, як іноді називають, незмінні ціни. Використання таких цін об'єктивно необхідно в зв'язку з природною зміною багатьох цін, процесами інфляції. Приміром, якщо відомо, що родина витрачала на харчування 300 грн., а потім стала витрачати 600 грн., це зовсім не свідчить про те, що члени родини стали їсти вдвічі більше і вдвічі краще. Можливо, уся справа в дворазовому росту цін на продовольство. Щоб врахувати зміну цін, треба установити, скільки грошей ішло б на харчування родини в умовах, якби ціни залишалися незмінними. Звідси і прагнення застосовувати при аналізі порівнянні, незмінні ціни, використовуючи індекс цін, тобто коефіцієнт перерахунку, що відбиває зміна цін. В міру переходу в зону стрибкоподібного, найчастіше некерованого підйому цін замість або на додаток до індексу цін став частіше застосовуватися показник рівня інфляції, що характеризує, на скільки відсотків збільшуються ціни за визначений період. Показник рівня інфляції у відсотках дорівнює процентному індексові росту цін за відповідний період, зменшеному на 100%. Індекс цін є показник росту, а рівень інфляції – приросту цін.

У ці ж цілях іноді застосовуються реальні ціни, що являють собою ціну в грошовому вираженні щодо загального рівня цін. У ході прийняття споживчих рішень покупця цікавлять і відносні (порівнянні) ціни, тобто ціна даного товару в порівнянні з ціною деякого іншого родинного товару або того ж товару в іншому регіоні. З цією метою установлюється відношення цін. Найчастіше визначається відношення цін взаємозамінних товарів, іменованих субститутами.

У процесі проектування нових видів виробів і об'єктів для виробництва знову освоюваної продукції, товарів, послуг, матеріалів, напівфабрикатів, енергії використовуються проектні ціни. З обліком їх наближеного, орієнтованого характеру часто визначається граничний рівень таких нових цін у виді лімітних цін.

Стосовно до об'єктів будівельної індустрії на етапі їхнього проектування визначається ціна будівництва об'єкта, обумовлена з урахуванням усіх видів витрат на створення й оснащення. Таку ціну прийнято називати кошторисною вартістю, тому що вона обчислюється на основі кошторисів, у яких просумовані витрати на створення готового будівельного об'єкта.

У більш широкому плані усі види цін, обумовлені за допомогою розрахунків, називають розрахунковими, а ціни, очікувані в майбутньому, - очікуваними [14, c. 344 -356].

Ряд цін на товари і послуги фіксується в документальній формі у виді прейскурантів, тобто покажчиків цін. Величини цін, представлених у таких документах, називають прейскурантними. В умовах державного ціноутворення прейскурант, цінник був основним, іноді первинним документом. У ринковій економіці прейскурант стає довідковим документом.

У ході здійснення планово-управлінських робіт використовуються прогнозні і планові ціни, зміст і призначення яких ясні з їхньої назви. Цікаво, що відповідно до економічної теорії, що сповідалася в радянський період, вважалося, що при державно-плановій системі господарювання величина державних цін, що складали гнітючу більшість усіх цінових арсеналів, визначається державними планами, тобто в господарстві діють планові ціни. У дійсності ціни не встановлювалися планами, а були об'єктом оперативного керування з боку державних органів ціноутворення. У той же час державні плани економічного і соціального розвитку складалися на визначеній ціновій базі, що була скоріше прогнозно-аналітичної, чим планової. Безсумнівно, що й в економіці ринкового типу широко використовуються прогнозні ціни, на основі яких складаються бізнеси-проекти, бізнес-плани, плани фірм, індикативні державні плани-прогнози.

Досить часто вид ціни визначався видом ринку, на якому вона утвориться. За цією ознакою виділяються біржові, аукціонні, комісійні ціни.

Наявність різних цін на однотипні товари в різних країнах приводить до необхідності використання світових цін, тобто цін світового ринку. Світові ціни являють собою або реально діючі на всесвітньому ринку ціни на товари динячої групи, або ціни, визнані на визначений період з боку організацій, що відають міжнародною торгівлею, або середні значення цін на ті самі товари, що установилися в різних країнах і регіонах. У радянській практиці світові ціни мали вкрай обмежене застосування, тому що на внутрішніх ринках діяли тільки державні ціни на імпортні товари, а ходіння іноземної валюти було заборонено. Світові ціни обчислюються звичайно у вільно конвертованих валютах.

Ну й особливу категорію цін представляють ціни неофіційного, так називаного чорного або тіньового ринку. Найчастіше це ціни на заборонені у відкритому продажі товари або на дефіцитні товари, по різних причинах відсутні в даний момент у вільному продажі [14, c. 344- 356].
1.3 Фактори, що впливають на формування ціни
Ринки - це сцена, на якій розігрується велика частина дії, називаного «взаємозалежними процесами економічного вибору». Ціни відіграють центральну роль у здійсненні ринкового вибору, однак при реалізації сценічної дії мають значення й інші розуміння економічного порядку. Механізмом економічних зв'язків, що з'єднують і координує складові частини внутрішнього ринку, є структура цін на товари, кредити, цінні папери, робочу силу, іноземну валюту, земельні ділянки й іншу нерухомість. Між усіма цими видами цін існує тісний взаємозв'язок.

Отже, на рішення керівництва фірми в області ціноутворення впливають багато зовнішніх і внутрішніх факторів.

До внутрішніх факторів відносяться:

реклама (чим вдаліше, оригінальніше реклама, тим ціна товарів виробника вище);
специфіка виробленої продукції (чим вище ступінь її обробки, чим вища якість, тим ціна вище);
особливості виробничого процесу (продукція дрібносерійного й індивідуального виробництва має більш високу собівартість, товари масового виробництва мають відносно низькі витрати і не настільки високі ціни);
ринкова стратегія і тактика виробника (орієнтація на один або кілька ринкових сегментів);
специфіка життєвого циклу продукції;
мобільність виробничого процесу;
тривалість просування товару по ланцюжку від виробника до споживача;
організація сервісу при продажі й у наступному періоді;
обсяг ринку;
імідж виробника як на зовнішньому так і на внутрішньому ринку.

До зовнішніх факторів відносяться:

політична стабільність країни – виробника і держав, де відбувається збут продукції фірми;
відсутність на вільному ринку яких – те необхідних ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових);
характер регулювання економіки державою;
рівень і динаміка інфляції;
обсяг і відмітні риси існуючого і перспективного купівельного попиту;
наявність і рівень конкуренції між виробниками однорідної продукції.

Очевидно, ціни різних товарів зв'язані один з одним завдяки їхній взаємозамінності і взаємодоповнюваності як ціннісних благ. Ціни зв'язані також по лінії витрат виробництва і звертання - ріст сировинних цін підвищує ціни готової продукції. Ціни у виді курсів акцій залежать від цін у виді ставок позичкового відсотка. Ціни готової продукції зв'язані з цінами елементів витрат виробництва і величиною середньої норми прибутку [12, c. 100 - 114].

Ціна виробництва визначається сумою витрат і середнього прибутку. Самі ціни елементів витрат виробництва утворяться шляхом капіталізації майбутнього виторгу від продажів готової продукції виходячи із середньої норми прибутку. Таким чином, товарні ціни зв'язані з довгостроковим рівнем середньої ставки позичкового відсотка. Ціни (курси) валют залежать від порівняльних товарних цін, ставок відсотка, курсів акцій у різних країнах.

Найважливіший елемент витрат виробництва - ставки заробітної плати - безпосередньо залежить від динаміки продажних цін і тарифів по товарах і послугам, що входять у споживчий кошик як стандарту рівня життя і в остаточному підсумку визначає величину вартості робочої сили у виді заробленої плати.

Система цін є також свого роду механізмом координації різних ринків. Наприклад, розвиток ринків технологій інвестиційних товарів зв'язано з динамікою цін на виробничі ресурси. Якщо ріст заробітної плати випереджає паливні, сировинні ціни, то більш вигідні вкладення в трудосберігаюче устаткування; і навпаки, при тривалому випередженні росту цін сировини, палива в порівнянні з зарплатою, більш динамічним буде ринок енерго - і материалосберігагаючих технологій.

Підприємство в процесі своєї діяльності робить матеріальні і грошові витрати на просте і розширене відтворення основних фондів і оборотних коштів виробництво і реалізацію продукції, соціальний розвиток своїх колективів і інші мети. Витрати в ціноутворенні на підприємстві мають особливе значення. Їхній правильний облік необхідний для визначення ціни пропозиції і, саме головне, для вироблення ефективної стратегії і тактики всієї діяльності підприємства. При сформованій кон'юнктурі ринку забезпечення більш низьких витрат стосовно доходу підприємства - визначальна умова виживаності і благополуччя підприємства. Їхнє правильне визначення і зниження, а іноді і підвищення мають безпосереднє значення для прибуткової роботи підприємства і його благополуччя [12, c. 125 -130].

З погляду практики ціноутворення на підприємстві в умовах ринку необхідно розрізняти економічні і бухгалтерські витрати виробництва і реалізації продукції.

Економічні (підприємницькі) витрати виробництва визначають ціну пропозиції товару. Вони включають наступні витрати, зв'язані з діяльністю підприємства.

Усі витрати, фінансовані за рахунок прибутку, враховуються при визначенні нормального прибутку в розмірі, що склався в галузі, і, отже, і можуть бути обґрунтовані при призначенні ціни. Прибуток і рентабельність враховуються в економічних витратах звичайно в розмірі, прийнятому в даній галузі виробництва. При цьому прибуток може бути визначена з урахуванням специфіки виробництва по різних моделях ціни; пропорційно собівартості продукції, робіт, послуг; пропорційно собівартості обробки або нормативної вартості обробки; пропорційно оплаті праці, включеної в собівартість; пропорційно фондоемкості, капіталоемкості виробів .

Амортизація відбиває в бухгалтерській звітності відповідно до діючих правил і нормами нарахування амортизаційних відрахувань, вимогами податкового законодавства і податкової інспекції. Тим часом відомо, що фактичний знос основних фондів не завжди збігається з амортизаційними відрахуваннями. Фактичні витрати капітальних вкладень відчисляються від сум амортизації. Особливо великий розрив між цими сумами виникає в умовах інфляції. Тому в розрахунку альтернативних витрат, зв'язаних з відтворенням основних фондів, доцільно враховувати фактичні витрати, а не нормативні.

Бухгалтерські витрати виробництва і реалізації продукції визначаються в строгій відповідності з Положенням про склад витрат на виробництво і реалізацію продукції, що включаються в собівартість продукції (робіт і послуг). Найбільша питома вага у всіх витратах підприємств займають витрати на виробництво продукції. Сукупність виробничих витрат показує, у що обходиться підприємству виготовлення продукції, що випускається, тобто складає виробничу (заводську) собівартість продукції. Підприємства роблять також витрати по реалізації (збутові) продукції, тобто здійснюють позавиробничі, або комерційні витрати на транспортування, упакування, збереження, рекламу й інші [13, c.58 - 67].

Виробнича (заводська) собівартість і комерційні витрати складають повну собівартість продукції. Її реальне визначення на підприємстві вкрай необхідно для цілей ціноутворення, маркетингових досліджень, правильності визначення фінансового результату.

Витрати, що утворять собівартість продукції, групуються відповідно до їхнього економічного змісту по наступних елементах: матеріальні витрати (за винятком поворотних відходів); витрати на оплату праці; відрахування на соціальні нестатки; амортизація основних фондів; інші витрати.

Таким чином, у цьому розділі була розглянута ціна як складна економічна категорія, яка сформувалася в процесі поділу суспільної праці, розвитку товарного виробництва й обміну товарів. Ціна – один з елементів ринку. Усього їх чотири: попит, пропозиція, конкуренція і ціна. Це основний, результативний показник діяльності підприємства. Ціна – це грошове вираження вартості.

Ціна - економічне поняття, існування і важливість якого нікому не треба пояснювати і доводити. З раннього віку, як тільки людині приходиться спостерігати або самому брати участь у покупці, він на побутовому рівні сприймає, що таке ціна і яка роль вона грає в його житті й у житті інших людей. Висока ціна означає, що річ дорога і її покупка вимагає великих грошових витрат, низька ціна означає дешевину і менше навантаження на кишеню покупця. Однак ціна, а точніше, ціни, уся їхня сукупність являє собою не тільки індивідуальну, особисту, але і суспільну, соціальну категорію. Вони регулюють як окремі покупки і продажі товарів споживачам, так і економічні процеси в цілому, включаючи виробництво, розподіл товарів, обмін або споживання благ, надання послуг. Тут уже всі ціни, разом узяті, з урахуванням їх формування і зміни діють як загальний, єдиний, цілісний ціновий механізм.

Ціни, безсумнівно, являють собою тонкий, гнучкий інструмент і в той же час досить могутній важіль керування економікою, хоча їхні реальні можливості впливу на економіку взагалі і на рівень життя зокрема набагато менше надій, покладених на ціни, на ціновий механізм людьми.

Якщо говорити про значення ціни і ціноутворення для підприємства то можна відзначити наступне. Ціна це те, що визначає імідж підприємства, його частку на ринку і, в остаточному підсумку, результати виробничо-господарської діяльності. Ціна виявилася таким параметром, від якого багато в чому стало залежати благополуччя підприємства, розміри його доходів і витрат.

2 ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Цінова політика підприємства
Ціна на продукт є для підприємства не тільки важливим фактором, що визначає його прибуток, але й умовою успішної реалізації товарів. Це й обумовлює вироблення відповідних підходів до встановлення рівня ціни на продукцію, що випускається. Рішення даної задачі справа далека не простої. Воно припускає облік багатьох факторів і обставин, що діють часом суперечливо і неоднозначно. Дійсно, якщо у середині підприємства ціна виробу визначається витратами на його виробництво, величина яких у значній мірі залежить від зусиль самого підприємства, то при виході на ринок її рівень обумовлюється кон'юнктурою ринку, що складається. Ринкова ціна для підприємства є величиною, на яку воно вплинути не може. Тому прагнення одержати як можна великий прибуток об'єктивно викликає проведення на кожнім підприємстві власної цінової політики [17, c. 68 - 76].

Механізм ціноутворення являє собою, з одного боку, зв'язок між ціною і ціноутворюючими факторами і, з іншого боку - спосіб формування ціни, технологію процесу її зародження і функціонування, зміни в часі.

Ф

ормування ціни можна представити як процес, рамками якого служать принципи цінової політики підприємства:
Рисунок 2.1 – Процес формування ціни

Рішення про встановлення ціни, прийняте на підприємстві, - це конкретна (виражена в грошових одиницях) величина, обрана з декількох варіантів у результаті процесу її формування і застосування різних методів ціноутворення. Цінові рішення на підприємстві народжуються як результат застосування на практиці основних напрямків цінової політики з залученням різних методів ціноутворення.

Для успішного визначення цінової політики і прийняття окремих рішень про величину ціни необхідна ефективна організація всього цього процесу і розподіл відповідальності і повноважень між співробітниками підприємства. Уточнення організаційної структури і границь відповідальності важливо тому, що недостатньо злагоджено працююча оргструктура має схильність приймати тверді рутинні рішення, а не рішення, що швидко реагують на зміни реальної обстановки.

Процес ціноутворення повинний виявляти ті напрямки діяльності, де необхідно приймати міри, ту продукцію, на яку варто робити упор, або ту продукцію, що вимагає використання великої кількості ресурсів і дає найбільшу або надає зовсім прибутку.

На малих підприємствах і підприємствах, що роблять і реалізують вузьку номенклатуру продукції, цінову політику визначають власники підприємств або їхнє керівництво.

На великих підприємствах і на підприємствах, що роблять і реалізують широку номенклатуру продукції, організація процесу прийняття рішень в області ціноутворення є дуже складною задачею.

Тут необхідно вирішити, хто буде приймати рішення про ціни, і на якому рівні організаційної структури вони будуть прийматися. Цінову політику недоцільно віддавати на відкуп якій-небудь окремій службі або окремому фахівцеві, у її визначенні повинні брати участь представники виробничого і проекто - конструкторского відділу, фахівці з обліку, фінансам, збутові й інформації.

Після того, як визначена загальна цінова політика, задача формування цін на окремі види продукції може бути передана на більш низькі рівні організаційної структури.

Історичний досвід свідчить, що конкуренція, ринки є найкращим з поки відомих стимулів ефективної організації виробництва і розподіли товарів і послуг.

Конкуренція, як економічне явище, створює стимули, що дають поштовх підприємництву й економічному прогресові, це – «адреналін» фірми». Тому основним інструментом, що визначає успіх фірми в конкурентній боротьбі взагалі, є розумна цінова політика, оскільки саме через цінову конкуренцію продавці впливають на попит.

Що стосується хімічної промисловості менеджери підприємств хімічної галузі, домагаючись конкурентних переваг як на внутрішньому ринку хімічних добрив і фармацевтичної продукції, так і на закордонних ринках, надають величезного значення ціновій політиці [19, c. 174 - 185].

В умовах ринку ціноутворення є досить складним процесом, воно піддано впливові багатьох факторів.

Від цін багато в чому залежать досягнуті комерційні результати, а вірна або помилкова цінова політика робить довгострокове (позитивний або негативне) вплив на всю діяльність фірми.

Суть цілеспрямованої цінової політики підприємств полягає в тім, щоб установлювати на товари фірми такі ціни і так варіювати них у залежності від положення на ринку, щоб опанувати його визначеною часткою, забезпечити намічений обсяг прибутку і вирішувати інші стратегічні й оперативні задачі.

Слід зазначити, що ціновій політиці підприємств властива постійна мінливість. Це обумовлено не тільки об'єктивними особливостями ринкових умов, але і стратегією самого підприємства, основна ідея якої на поточний рік складається в розширенні існуючих ринків збуту і вихід на нові, шляхом розширення номенклатури продукції, що випускається, задоволення бажань споживачів.

Цінова політика більшості підприємств України багато в чому залежить від загальних стратегічних цілей підприємства і визначає способи формування ціни на конкретний продукт.

Найважливішими елементами в реалізації загальної стратегії підприємства через цінову політику є наступні принципи:

Ступінь новизни. Розробляються й освоюються нові групи товарів, нові марки існуючої продукції.
Сегмент ринку – визначення частки ринку, на який орієнтується нова продукція.
Потреби споживачів – виявлення щирих потреб споживачів, що можуть бути задоволені продукцією підприємства й у якому ступені.
Фінансові можливості - інвестиційні можливості підприємства в переорієнтації на новий вид продукту, фінансові можливості споживача, обумовлені бажанням «проголосувати» за продукцію підприємства своїми грішми [14, c. 374- 376].

По способі формування всі ціни на продукцію можна розділити на три види: мінімальні внутрішні, індикативні, продажні. Їх ще можна назвати по - іншому: плановою, регламентованою державою і фактичні.

Перші визначаються відповідно до витратного методу й орієнтуються на беззбитковий рівень продажів, що оцінюється величиною необхідної маржинального прибутку. Основна умова в ціновій політиці підприємств полягає в тім, щоб ціна покривала витрати і давала можливість дістати нормальний прибуток. Однак акцент саме на такий метод формування ціни не дозволяє підприємству відповідати вимогам ринку - в основі лежить сугубо егоїстичний підхід – покриття власних витрат. Він в умовах ринку себе не виправдує, якщо стає основним орієнтиром. Витратний метод може служити тільки відправною крапкою при формуванні остаточної ціни, заснованої на глибоких дослідженнях ринків і кінцевих споживачів.

Тому важливою зміною в ціновій політиці керівників підприємств, що працюють в умовах українського ринку, є посилення орієнтації на ринкові ціни: Ринок диктує ціни Нам, а не Ми – Йому.

Крім того, варто враховувати наявність нецінової конкуренції, як фактора споживчого попиту. Вона мінімізує ціну, виділяючи товари або послуги за допомогою просування, упакування, постачання, сервісу й інших маркетингових факторів. Чим найкраща пропозиція продукції з погляду споживачів, тим більше в брокерів волі у встановленні цін на рівні більш високому, чим на конкуруючі товари.

Цей гнучкий інструмент маркетингу грає не малу роль у процесі формування ціни: ціни можна легко і швидко змінити в межах цін, які диктує ринок, і з огляду на фактори попиту, витрат або конкуренції.

З погляду нецінової конкуренції маркетологи підприємств роблять упор на відмінні риси своєї продукції. Це дозволяє підприємству збільшити збут при даній ціні або продавати первісну кількість по більш високій. Ризик при цьому зв'язаний з тим, що споживачі можуть не розглядати пропозиції нашої фірми як кращі, чим у конкурентів. У цьому випадку вони будуть здобувати більш дешеві товари, що, на їхню думку, аналогічні більш дорогим [16, c. 36].

Проведення маркетингових досліджень службою маркетингу підприємства і співробітництво з ведучими дослідницькими центрами типу Fertecon, використання різних дайджестів оглядів ринків по міжнародній мережі Internet дозволяють вивчати не тільки фактичний стан ринку, але і визначити його перспективи, робити прогнози. Наявність такої інформації додає не тільки ціновій політиці, але і політику підприємства в цілому, характер адаптивності.

Можливість швидко і вчасно переорієнтувати акценти з одного продукту на іншій. Такий підхід дозволяє підприємству не обтяжувати ринок нікому не потрібними товарами і послугами, швидко орієнтуватися на ті ніші ринку, що залишаються незаповненими. Крім того, вибираються такі продукти, що взаємовигідні і взаємо цікаві і підприємству і споживачам його продукції.

Планові ціни також є орієнтиром для брокерів підприємства.

Формування цін на аміак і карбамід у виробників в Україні відбувається відповідно до інших принципів. Оскільки реалізація цих основних видів продукції відбувається переважно за рубіж, ціни повинні орієнтуватися на світовий рівень.
Таблиця 2.1 – Аналіз реалізації аміаку і карбаміду за період 1999-2001р.

Найменування продукції	2000			2001
	Усього:	У т.ч. експорт		Усього:	У т.ч. експорт
	тис. тн.	тис. тн	%	тис. тн	тис. тн	%
Аміак	704	510	0,72	684	683	0,93
Карбамід	663	632	0,95	630	607	0,96
Аміачна селітра	265	79	0,3	333	190	0,57

наліз обсягів реалізації й експортних постачань (Таблиця 2.1) показує, що експорт аміаку в порівнянні з минулим роком зріс на 34%, аміачної селітри – на 140%. [16, c. 36].Структура експорту за останні три роки на продукцію підприємства представлена на малюнках 2.2, 2.3, 2.4.
Рисунок 2.2 – Зміна структури експорту на основні види хімічної продукції в 1999 році

исунок 2.3 – Зміна структури експорту на основні види хімічної продукції в 2000 році
Рисунок 2.4 – Зміна структури експорту на основні види хімічної продукції в 2001 році

З іншого боку, держава регламентує ціни на аміак і карбамід, публікуючи індикативні ціни: на продукцію підприємств, що займають монопольне положення на ринку товарів, що визначають масштаб цін в економіці і соціальній захищеності населення, допускається державне регулювання відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення» [16, c. 36].

Рисунок 2.5 - Порівняльний аналіз індикативних цін і продажних цін «Стиролу» на аміак на умовах FOB Південний, Одеса.

Отже, формування ціни на ці продукти змінює свої підходи: не витрати диктують ціни, як при планових, а навпаки, рівень цін, що склався на ринку, визначає максимальний рівень витрат. Тому контроль за рівнем витрат і пошук шляхів зниження витрат, а також проведення різного роду модернізацій діючого устаткування, спрямованого також на зниження витрат – основна задача кожного працівника підприємства [16, c. 36].

У 2000 році витрати на 1 грн. товарної продукції знижені на 8,47 коп., або на 10,38%. Унаслідок проведеної на підприємстві роботи зі зниження витрат на виробництво в порівнянні з 1999 роком зріс рівень рентабельності. Аналіз рентабельності деяких видів продукції приведений у таблиці 2.2. зниження рентабельності карбаміду відбулося через падіння світового рівня цін [16, c. 36].
Таблиця 2.2 – Аналіз рентабельності деяких видів продукції ВАТ «Концерн «Стирол»

Найменування	1999 рік	2000 рік
Аміак	9,03%	20,35%
Гранульована аміачна селітра	8,46%	16,50%
Водостійка аміачна селітра	18,30%	27,63%
Медичний закис азоту	0,13%	11,42%
Карбамід	21,11%	17,20%

Оскільки хімічна промисловість відноситься до розряду енергоємних виробництв, зниження витрат за рахунок економії енергетичних ресурсів здобуває особливу значимість. Зниження умовне – постійних витрат є другим найбільш важливим напрямком зниження витрат. В обсязі товарної продукції вони займають на 4,1% менше, ніж торік, а в собівартості товарної продукції їхня величина змінилася з 24,36% до 21,83%. Робота в цьому напрямку ведеться постійно, що дозволило «Стиролові» завоювати 2% ринку мінеральних добрив, незважаючи на те, що технологія виробництва і потужності на інших аналогічних підприємствах світу сучасніше і вище.

Перейшовши на ринкові форми господарювання, підприємство самостійне робить матеріально – технічне забезпечення власного виробництва і пошук покупців. Це здійснюється через систему прямих угод або через товарні біржі й інші посередницькі організації України. «Стирол» реалізує свою продукцію за цінами, що встановлюються самостійно або на договірній основі. Рівень договірної ціни (малюнок 2.5), як правило, визначається обсягом закупівлі й умовами постачань і, безумовно, рівнем і тенденціями зміни світового рівня цін [16, c. 36].

У розрахунках із закордонними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цінам світового ринку (табл. 2.3).
Таблиця 2.3 – Динаміка цін на світовому ринку

ЦІНИ НА СВІТОВОМУ РИНКУ US$/т спот насипом
	Квітень	Березень
Карбамід
fob Чорне море / Балтика	60-64	65-67
fob Західна Європа	*	*
Нітрат амонію
fob Східна Європа в мішках	52-93	52-93
Аміак
fob Південний	92-100	97-100
cfr Північно – західна Європа мито оплачене / вільно від мита	138-142	135-142

На внутрішньому ринку рівень цін визначає ціна українського ринку, що знаходиться в прямої залежності від світової. Про це свідчать позитивні коефіцієнти детермінації, отримані в результаті аналізу залежностей цін на деякі види продукції концерну і середнім рівнем відповідних цін світового ринку. Тому коливання цін внутрішнього ринку відбувається з такою же інтенсивністю й у такому ж напрямку, як і на зовнішньому.

Таким чином, незалежно від того, хто покупець продукції підприємства – закордонний партнер або український підприємець, цінова політика в їхньому відношенні буде ідентичною.

У відношенні умов постачань питання полягає в наступному: хто («Стирол» або покупець) бере на себе видатки, зв'язані з транспортуванням, страхуванням і митним оформленням вантажів. Від цього залежить ціна, позначена в контракті. «Стирол», уже не перший рік працюючи з закордонними партнерами, застосовує умови Incoterms, що систематизують правила міжнародної торгівлі. Найбільше часто застосовувані на ВАТ «Концерн «Стирол» - FOB, CIF, EXW, CPT.

Крім вищевикладених підходів до ціноутворення, у ВАТ «Концерн «Стирол» застосовується система знижок. В основному це стосується продукції компанії «Стиролфарм», що робить лікарські преператы. Концерн надає знижки до 15%, по 1% за кожні додаткові 3000 упакувань препарату. Для дисциплінованих в оплаті і постійних оптових покупцях – особливі договірні пільгові умови.

Оскільки це досить молодий завод, стратегію його розвитку можна описати коротко: стратегія завоювання ринку. Розширюючи номенклатуру препаратів, що випускаються, поряд з таким вагомим аргументом, як висока якість, що відповідає світовим стандартам GMP, підприємству необхідно завоювати свого покупця, не тільки спираючи на маркетингові інструменти, але і за допомогою розумної цінової політики. Саме на це спрямовано в концерні «Стирол» система знижок [16, c. 36].

Таким чином можна сформувати визначальні характерні риси цінової політики, що проводиться на підприємстві:

Цінова політика підприємства ориєнтована на кінцевого споживача. Основною її вимогою є «задовольнити бажання краще, ніж конкуренти»;
Цінова політика підлегла стратегічної мети розвитку підприємства, орієнтованої на тривалу перспективу;
Наявність конкуренції на зовнішньому ринку визначає цінову політику підприємства;
Характерною і відмітною рисою цінової політики підприємства є її адаптивність до умов зовнішнього і внутрішнього ринків;
Рівень цін на деякі види продукції регламентується державою;
Проведення ряду заходів щодо зниження собівартості продукції, що випускається, проведених на підприємстві, викликано об'єктивними особливостями ринкових умов господарювання, що вимагають підтримки визначеного рівня ціни;
Цінова політика у відношенні нових видів продукції підприємства будується на основі маркетингових досліджень ринків;
Планові ціни будуються по витратному методі й орієнтовані на необхідний маржинальний доход;
Контрактні ціни формуються з урахуванням умов постачань на основі загальноприйнятих світових стандартів, визначених Incoterms;
Використовується гнучка система знижок;
Співробітництво з ведучими закордонними експертами по вивченню ринків мінеральних добрив дозволяє керівництву постійно «тримати руку на пульсі» [16, c. 36].

2.2 Цінова стратегія підприємства
Розробка самостійної цінової стратегії – постійно відтворений процес. Не можна створити таку стратегію один раз і потім користуватися нею без усяких коректувань багато років. Стратегія ціноутворення повинна постійно перевірятися на основі фактично досягнутих результатів і при необхідності коректуватися. А головне – вона повинна відповідати саме тієї загальної маркетингової стратегії, який у цей момент дотримує фірма.

При постановці задачі з ціноутворення варто виходити з положення про те, яку роль підприємство відводить ціні у своїй комерційній роботі. На практиці існує ціла серія цінових стратегій [5, c. 195 - 215].

Стратегія високих цін (зняття вершків) передбачає первісний продаж за ціною, що значно вище витрат виробництва, а потім випливає зниження цін. Це відноситься до товарів-новинок, захищеними патентами. Подібна стратегія можлива в умовах високого рівня поточного попиту, коли ціна сприймається як свідчення відмінної якості товару.
Стратеги низьких цін, або стратегія «проникнення» на ринок. Це робиться з метою стимулювання попиту, що ефективно на ринках з великим обсягом виробництва і високої еластичності попиту. Підприємство за рахунок масового виробництва витримує низькі ціни.
Стратеги диференційованих цін виявляється у встановленні цін у сполученні з усілякими знижками і надбавками до середнього рівня цін для різних ринків, їхніх сегментів і покупців.
Стратегія пільгових цін спрямована на роботу з покупцями, у яких зацікавлена фірма, що пропонує їм товар за пільговою ціною.
Стратегія гнучких, еластичних цін, коли ціни встановлюються в залежності від можливостей покупців.
Стратегія стабільних, незмінних цін.
Стратегія цін масових закупівель.

Крім того, існують також сховані, конфіденційні знижки, які не підлягають фіксуванню в контрактах, а реалізовані на основі усної домовленості.

Усе це розширює спектр застосування різних тактик установлення цін. У підсумку рівень установлюваної ціни повинний знаходитися в проміжку між низькою ціною (витрати виробництва), що не приносить прибутку, і теоретично високою ціною, обумовленої попитом (ринкова ціна), без обліку задач підприємства [5, c. 195 - 215].

Основними типами маркетингових стратегій є:

проникнення на ринок;
розвиток ринку;
сегментація ринку;
розробка нового продукту або модифікація вже існуючого для завоювання нових ринків (наприклад, для задоволення особливих запитів покупців в інших країнах).

Процес розробки цінової стратегії складається з трьох етапів: збору інформації, стратегічного аналізу, формування стратегії. Схематично процес розробки цінової стратегії наведений у графічній частині.

Збір вихідної інформації

Неуважність до того або іншого типу даних звичайно породжує помилки в розробці цінової стратегії і веде в підсумку до прямих утрат прибутку або її одержанню в менших обсягах у порівнянні з можливим рівнем.

1. Оцінка витрат. Основна увага приділена пошукові відповіді на питання про те, які види витрат є стосовно розглянутого цінового рішення збільшеними і які можна запобігти. Більш конкретно ми повинні з'ясувати наступне:

Які з витрат (включаючи стадії виробництва, обслуговування покупців і технічного сервісу) при зміні обсягів продажів реально будуть збільшеними (а не середніми)?

При якій зміні обсягів виробництва можуть змінитися також умовно-постійні витрати і як істотним може бути така зміна?

Які з постійних витрат стосовно розглянутого цінового рішення можна запобігти (тобто ще не перетворилися в безповоротні)?

2. Уточнення фінансових цілей. У ході цієї роботи необхідно одержати відповіді на наступні питання:

Який мінімальний рівень прибутковості необхідно забезпечити фірмі від продажів даного типу товарів?

Чи орієнтована зараз фірма на одержання найвищого рівня прибутковості, на максимізацію загального обсягу прибутку або на одержання прибула якомога швидше для погашення заборгованостей по раніше притягнутих позикових засобах? [5, c. 195 - 215].

3. Визначення потенційних покупців. Необхідно усвідомити, які категорії покупців можна зацікавити товаром фірми, і зрозуміти, чому він буде їм цікавий. Це означає необхідність знайти відповіді на наступні питання:

Яка економічна цінність даного товару або послуги для покупців?

Які фактори, крім економічної цінності товару, можуть уплинути на чутливість покупців до рівня ціни:

труднощі зіставлення з аналогами;
престижність володіння даним товаром;
бюджетні обмеження;
можливість поділу витрат на закупівлю?

Яким чином сприймаючи ціннісні і не ціннісні фактори формування ціни розділять загальну масу покупців на різні сегменти?

Чи можна методами маркетингу і позиціонування товару вплинути на готовність покупців платити за товар предпочитает фірмою ціну і який образ це можна зробити найбільше ефективно?

4. Уточнення маркетингової стратегії фірми. Розробка цінової стратегії повинна бути орієнтована на рішення задач маркетингу в цілому.

Чи належні ціни вирішувати задачу забезпечення проникнення на новий для фірми ринок?

Чи належні ціни сприяти розвиткові ринку шляхом залучення до покупки товару нових категорій клієнтів? [5, c. 195 - 215].

Чи належні ціни орієнтуватися на велику сегментацію ринку і забезпечення більш повного задоволення запитів покупців у визначених сегментах?

Чи належні ціни сприяти просуванню на ринок нового продукту або них варто вписати в ціновий ряд, що склався на новому для фірми ринку, де вона планує просування нової модифікації вже раніше освоєного товару?

5. Визначення потенційних конкурентів.

Які фірми є основними конкурентами на даному ринку сьогодні або можуть ними стати завтра?

Які довідкові (прейскурантні) ціни існуючих конкурентів і наскільки вони відрізняються від цін реальних угод?

Чи можна на основі наявної інформації про фірми-конкурентів (дії в минулому, персональні особливості менеджерів, організаційна структура, опубліковані плани розвитку і т.д.) визначити, яка їхня власна основна мета в сфері ціноутворення: максимізація прибутку або обсягів продажів?

У чому складаються переваги і слабості конкурентів у порівнянні з нашою фірмою:

вони мають велику (меншу) величину питомого виграшу в ціні;
вони мають кращу (гіршу) репутацію в покупців;
вони мають більш (менш) зроблені товари;
вони мають більший (менший) асортимент? [5, c. 195 - 215].

Стратегічний аналіз

На етапі стратегічного аналізу вся раніше зібрана інформація піддається формалізованим процедурам узагальнення й оцінки з метою одержання відправних посилок для створення остаточного варіанта цінової стратегії.

6. Фінансовий аналіз. Проведення фінансового аналізу визначається:

інформацією про можливі варіанти ціни;
інформацією про продукт і витрати на його виробництво;
інформацією про можливий вибір того сегмента ринку, у якому фірма може завоювати покупців кращим задоволенням їхніх запитів або в якому в неї з інших причин кращі шанси на створення собі стійких конкурентних переваг.

При цьому фінансовий аналіз, що спирається на витрати, що збільшуються, повинний допомогти визначити, який сектор ринку фірмі кращий і що для неї вигідніше:

піти на додаткові витрати для обслуговування клієнтів на більш високому рівні, чим конкуренти, або
піти на удосконалювання своєї діяльності, щоб обслуговувати клієнтів на тім же рівні, що і конкуренти, але з меншими витратами?

Висновок з цього приводу фахівець з ціноутворення повинний формувати, спираючи на відповіді на наступні питання.

Який питомий і загальний виграш фірми від виробництва (продажів) даного продукту при існуючій (відправний) ціні?

Наскільки повинний зрости обсяг продажів у випадку зниження ціни, щоб загальна величина виграшу фірми збільшилася?

Яке скорочення продажів припустимо у випадку підвищення ціни, перш ніж загальний виграш фірми упаде до існуючого рівня?

Який приріст обсягу продажів необхідний, щоб компенсувати умовно-постійні витрати, породжені реалізацією аналізованого цінового рішення?

Якого обсягу продажів варто домогтися, щоб виправдати прирості умовно-постійні витрати, необхідні для впровадження на ринок нового товару або товару, що уже випускається - на новий ринок? [5, c. 195 - 215].

7. Сегментний аналіз ринку. Метою цього аналізу є уточнення оцінки ринкових умов діяльності фірми на основі переходу від розгляду ринку в цілому до дослідження конкретних його сегментів. При цьому в центрі уваги виявляються проблеми розумної цінової дискримінації. Конкретно це означає, що фахівець з ціноутворення разом з маркетологами повинний визначити, як найбільше розумно диференціювати ціни на товари фірми, щоб максимально врахувати розходження між сегментами:

по чутливості покупців до рівня ціни;
по витратах фірми для найбільш адекватного задоволення запитів покупців з різних сегментів.

Відповідно це вимагає відповіді на наступні питання.

Як можна завчасно визначити склад покупців у різних сегментах ринку?

Як можна звести границі між окремими сегментами, щоб установлення знижених цін в одному з них не заважало встановленню більш високих цін в інших сегментах?

Як можна при проведенні цінової дискримінації уникнути обвинувачень у порушенні діючого законодавства (про захист покупців, про запобігання монополістичної практики т.п.)?

8. Аналіз конкуренції. Метою такого аналізу є оцінка (прогнозування) можливого відношення конкурентів до намічуваних фірмою змінам цін і тих конкретних кроків, що вони можуть почати у відповідь. На цій основі необхідно спробувати визначити, як відповідні кроки конкурентів можуть уплинути на рівень прибутковості фірми і взагалі на вигідність тієї стратегії, що вона збирається проводити на ринку. Для цього треба спробувати сформулювати відповіді на наступні питання.

Яких рівнів продажів і прибутковості фірми реально може досягти з урахуванням можливої реакції конкурентів?

Чи може фірма і який саме образ зробити інформаційний вплив на конкурентів, щоб зробити досягнення цілей своєї стратегії більш реальними, а утрати від конкурентної боротьби – мінімальними? [5, c. 195 - 215].

Чи може фірма підвищити гарантованість досягнення цілей по обсягах і прибутковості продажів за рахунок зосередження зусиль на тих цільових сегментах ринку, де їй легше домогтися стійкої конкурентної переваги?

Чи маються сегменти ринку, у яких стратегічно раціонально припинити витрачати ресурси фірми, тому що в цих сегментах результат конкурентної боротьби найменш визначений, щоб потім перекинути ці ресурси для розвитку настання в тих сегментах ринку, де завоювання переваги більш ймовірно?

9. Оцінка впливу державного регулювання. Метою цього різновиду стратегічного аналізу є визначення тих можливих кроків органів державного керування економікою, що можуть безпосередньо позначитися на ході реалізації досліджуваного цінового рішення або всієї цінової стратегії фірми.

Відповідно це вимагає пошуку відповіді на наступні питання.

Чи може цінове регулювання з боку державних органів утруднити проведення наміченого фірмою зміни ціни?

Чи може проведена державою економічна політика істотно позначитися на положенні покупців у цільових для фірми сегментах ринку і якщо так, те яким образом?

Чи може державне регулювання природних монополій істотно позначитися на рівні витрат фірми і якщо так, те яким образом?

Чи можуть відбутися зміни в державному регулюванні зовнішньої торгівлі і якщо так, те як вони позначаться на обсягах надходження на ринок товарів закордонних конкурентів і цінах цих товарів?

Формування стратегії

Одержавши відповіді на усі вищезгадані питання, фахівець з ціноутворення може переходити до підготовки для керівництва фірми проекту документа, що описує кращу цінову стратегію. При цьому, звичайно, варто використовувати досвід реалізації таких стратегій, наявний в інших фірм і описаний у літературі або який спостерігається у власній практиці. Але копіювати навіть найкращий такий досвід не коштує: кожна комбінація «товар – фірма – конкуренти – покупці – держава» настільки унікальна, що стратегію для своєї фірми треба розробляти самостійно, з урахуванням всіх особливостей цієї комбінації. Тільки тоді конкретна ціна, що вінчає піраміду цінової стратегії фірми, засяє яскравим блиском і забезпечить фірмі реальне підвищення прибутковості операцій [5, c. 195 - 215].

Таким чином, в даному розділі було визначено як цінова політика та цінова стратегія впливають на результати роботи підприємства. Було розглянуто сновні методи ціноутворення, які застосовуються на ВАТ “Концерн “Стирол”. Отже, підприємство повинно детально розглядати методи ціноутворення для того щоб досягнути найкращих результатів роботи.

Таким чином, цінова політика фірми полягає в тім, щоб установлювати на товари такі ціни, так варіювати ними, у залежності від ситуації на ринку, щоб опанувати його максимально можливою часткою, домогтися запланованого обсягу прибутку, тобто успішно вирішувати всі стратегічні задачі. У нашій країні в області цінової політики ще не вистачає необхідного досвіду і знань. Звідси значення вивчення різних підходів у ціновій політиці фірми, особливостей, умов і переваг їхнього практичного застосування.

3 ПРОДУКТИВНІСТЬ ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОСТІ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Характеристика сутності „продуктивність”

П
родуктивність – співвідношення між продукцією, яка вироблена системою, і витратами на виробництво цієї продукції. В систему входять витрати у формі праці (людські ресурси), капіталу (фізичні і фінансові активи), енергія, матеріали та інформація. Продуктивність – відношення кількості продукції, виробляємої даною системою за певний період часу, до кількості ресурсів, спожитих в процесі виробництва цієї продукції за той же період. Це співвідношення схематично зображено на рисунку 3.1.
Рисунок 3.1 – Загальне поняття продуктивності

Незалежно від точки зору (політичної, економічної, психологічної, управлінської і т.д.) основне визначення продуктивності залишається незмінним. Задача вимірювання продуктивності також, власне кажучи, незмінна, незалежно від досліджуваної системи (індивід, робітнича група, відділ, підприємство, галузь чи то народне господарство взагалі). Зрозуміло, джерела вихідних даних, методи їх збору і аналізу різні, відповідно особливостям конкретної системи, однак основне співвідношення зберігається.

Управління продуктивністю вимагає реалістичного, ефективного планування і включає такі елементи :

1. Забезпечення основи для управління, тобто концентрація уваги на результативності й продуктивності та вироблення спільного розуміння цих проблем.

2. Розробка стратегічних планів обґрунтування програм продуктивності.

3. Розробка ефективних підходів до стратегій і методів вимірювання й оцінки продуктивності.

4. Розробка ефективних підходів до стратегій і методів контролю й підвищення продуктивності.

5. Забезпечення організації планування і ефективного упровадження усіх елементів.

Таким чином, щоб управління результативністю мало успіх, необхідно виконувати усі роботи приблизно до зазначеної послідовності. Фактично продуктивність – це один із семи критеріїв результативності (дієвість, економічність, якість продукції, якість трудового життя, упровадження нововведень, прибутковість). У зв'язку з цим для забезпечення успіху у довгостроковій перспективі менеджер зобов'язаний планувати, вимірювати, оцінювати, контролювати і поліпшувати кожний із критеріїв. Отже, відповідно до теми курсового проекту, розглянемо більш докладніше основні питання продуктивності.

Терміном «продуктивність» надзвичайно зловживають. Даний факт можна пояснити тим, що дотепер не було зроблено теоретично обґрунтованої спроби створити міцний концептуальний фундамент щодо дослідження продуктивності. Крім того, щодо з'ясування змісту термінів та взаємозв'язку поміж ними нам наведено модель, яку було розроблено американськими вченими й практиками із проблем управління (див. рисунок 3.2).
Дана модель, на наш погляд, створює основу для подальшого викладення матеріалу і призначена допомогти кращому розумінню продуктивності.

Так, на рисунку представлена модель "типового процесу управління продуктивністю". Даний процес включає:

1) вимірювання і оцінку продуктивності;

2) планування контролю і підвищення продуктивності на основі інформації, яку одержано в процесі вимірювання й оцінки;

3) здійснення заходів щодо контролю і підвищення продуктивності;

4) вимірювання і оцінку впливу цих заходів.

Перш за все, визначимо сутність й зміст термінів, що використовуються в моделі:

Перемінна витрат – будь-який контрольований фактор або вид ресурсів, які можна придбати (різної кількості і різної якості), наприклад, енергія, праця, матеріали, інформація.

Процес або перетворення – зміна форми, зовнішнього виду, кондиції, природи, функції, властивості, характеру перемінної витрат. Наприклад, оброблення, навчання, перероблення.

Перемінна продукції - будь-який контрольований фактор або ресурс, який являє собою результат перетворення перемінної витрат, наприклад, енергія, праця, послуги, інформація.

Перемінна результату - результат(и) продажу або постачання продукції особам (організаціям), які оточують організацію, що аналізується.

Ознака - одиниця вимірювання або розрізняльна властивість перемінної (наприклад, розмір, колір, вік, характер, якість, кількість, вага, кіловати). Дану перемінну можна описати і визначити за допомогою однієї або декількох ознак.

Вимірювач - розробка (вибір) шкали, за допомогою якої на основі певних "правил" ознакам надають певні "знаки" (цифри, букви, символи). Під правилами ми розуміємо будь-який послідовний та логічно обґрунтований процес порівняння ознаки і певної шкали.

Вимірювання продуктивності - відбір фізичних, часових або перцепційних вимірювачів перемінних витрат (продукції) та конструювання відношення вимірювача (вимірювачів) продукції до вимірювача (вимірювачів) витрат.

Власне кажучи, елементи витрат, види перетворень і робіт (продукції) повинні мати чітко визначені та здатні до вимірювання ознаки кількості, якості, своєчасності, ціни і т.д. Взагалі існує дві основні групи вимірювачів продуктивності: коефіцієнти продуктивності і індекси продуктивності. Перша група являє собою певний набір статичних показників, друга - динамічних. Так,

Коефіцієнт продуктивності = ; (3.1)
Індекс продуктивності = ; (3.2)
Усередині кожної групи існує три типа вимірювачів продуктивності: частковий факторний, багатофакторний і сукупний факторний. Кожний з вимірювачів характеризує відношення продукції до витрат, або вони відрізняються кількістю елементів витрат. Якщо мова йде про один елемент (праця, капітал, енергія, інформація, матеріали), такий вимірювач має назву частковий факторний. Якщо знаменник містить декілька елементів витрат, вимірювач має назву багатофакторний. І нарешті, якщо витрати включають усі елементи, вимірювач називають сукупним факторним.

В моделі використовуються ще два терміни, а саме:

Управління продуктивністю – процес, який передбачає стратегічне й оперативне планування і постійний контроль за ефективністю упровадження. На рисунку 3.2 зображено загальну схему процесу управління продуктивністю.

Підвищення продуктивності - результат управління і утручання в процеси перетворення (праці). Підвищення продуктивності можливе при дотримуванні будь-якої із нижченаведених умов :

1. Продукція зростає, витрати зменшуються.

2. Продукція зростає, витрати залишаються незмінними.

3. Продукція зростає, витрати зростають, але нижчими темпами.

4. Продукція залишається незмінною, витрати зменшуються.

5. Продукція зменшується, витрати зменшуються, але вищими темпами.

На наш погляд, сутність процесу управління продуктивністю в аспекті розглядуваної проблеми полягає в тім, щоб спонукати менеджерів до планування продуктивності та здійснення заходів за допомогою системи вимірювання продуктивності. Процес управління продуктивністю звичайно включає вимірювання і підвищення продуктивності.

Вимірювання – природна складова процесу аналізу, контролю, оцінки та управління взагалі. Можна стверджувати, що відповідна постановка вимірювання забезпечує прийняття послідовних рішень, які дозволяють у довгостроковій перспективі одержати кращі результати. Вимірювання має передумовою отримання даних. Власне кажучи, існує три основних способи одержання даних про певне явище або організаційну систему :

- по-перше, обстеження;

- по-друге, спостереження;

- по-третє, систематичний збір інформації або документації.

Процедура встановлення набору правил відома як визначення масштабу (шкали). Інакше кажучи, вимірювання припускає вживання існуючої шкали або створення нової. Так, існує чотири типа шкал: номінальна, порядкова, інтервальна і відносна. Як буде визначено нижче, у БФМВП використовуються відносні шкали.

Взагалі якість вимірювання (вимірювальної системи) можна оцінити за допомогою таких критеріїв:

1. Придатність.

2. Правильність і точність.

3. Повнота або вичерпний характер.

4. Унікальність або винятковий характер.

5. Надійність.

6. Зрозумілість.

7. Контрольованість.

8. Економічна ефективність.

Для оцінки вірогідності й надійності існують спеціальні статистичні методи. Слід додати, що БФМВП включає переважно відношення вимірювачів продукції і вимірювачів витрат, тобто відношення коефіцієнтів продуктивності. В свою чергу вимірювачі продукції та витрат являють собою конкретні показники кількості будь-якого спожитого ресурсу та будь-якого виробленого товару (послуги).

Таким чином, можна визначити основи вимірювання продуктивності, а саме:

1. Визначення вимірювачів, які включаються до системи.

2. Їх перевірка відповідно вищенаведеним критеріям.

3. Створення умов для практичного використання конкретних показників продукції та витрат (наприклад, вибір шкали, визначення джерела, а також методу одержання вихідних даних).

4. Оцінка одержаних коефіцієнтів та індексів відповідно критеріям системи вимірювання.

3.2 Послідовність розрахунку багатофакторної моделі виміру продуктивності

Основи БФМП. Як було визначено вище, продуктивність – це співвідношення між кількістю продукції, яка вироблена організаційною системою (товари, послуги, звіти, випускники вузів тощо), і кількістю витрат, які використано в тій же організаційній системі для випуску цієї продукції (енергія - газ, електрика тощо; праця - прямі і посередні витрати, управлінські працівники тощо; матеріали - сталь, папір, деревина тощо; капітал - земля, устаткування, будівлі, споруди, готівка, інвестиції тощо).

У зв'язку з цим для вимірювання необхідна інформація – дані про продукцію та виграти. Крім того, дані про витрати повинні відображати усі ресурси, які використано для виробництва цієї продукції. Періодом аналізу може бути рік, квартал, місяць тощо. За причинами, які наведено нижче, також потрібні дані про ціни для кожного виду продукції (ресурсу). Якщо відсутні ціни і питомі витрати, тоді необхідні сумарні доходи і сумарні витрати. Таким чином, для реалізації моделі необхідні такі дані:

• обсяг і ціна кожного виду продукції;

• обсяг і ціна кожного елементу витрат.

Використання БФМВП дозволяє менеджерам: 1) одержати загальний, інтегрований вимірювач продуктивності для підприємства; 2) забезпечити аналітичну ревізію динаміки показників продуктивності; 3) забезпечити фінансовий контроль за поточними показниками; 4) підготувати фінансові звіти; 5) оцінити та виміряти вплив змін в продуктивності на прибутковість підприємства; 6) оцінити ефективність будь-яких заходів щодо підвищення ефективності виробництва та управління; 7) виявити основні стратегічні, оперативні цілі (задачі) підприємства взагалі, окремих його підрозділів зокрема. Використання БФМВП дозволяє також виявити, чи збільшилися витрати матеріалів, наприклад, в результаті браку, в залежності від якості виробу, реальної зміни обсягу продукції, конструкції виробу тощо. Це, безумовно, дуже цінна інформація в фінансово-економічному аналізі підприємства. БФМВП можна використовувати для вимірювання змін продуктивності праці, матеріалів, енергії та навіть капіталу. Вона дозволяє в явній формі виміряти і оцінити (в грошових одиницях) вплив контрольованих та неконтрольованих факторів на прибуток, а також проаналізувати, яким чином, за допомогою яких стратегій менеджменту можна управляти прибутковістю підприємства. Одночасно завдяки БФМВП можна, на основі тієї ж інформації, яку використовують для розрахунку доходів (витрат), повніше і глибше вникнути в процес формування прибутку.

Методичний опис БФМВП. На таблиці, яка приведена у графічній частині курсового проекту та у додатку А представлено типову форму БФМВП. Так, перші шість граф таблиці містять вихідні дані, які потрібні для розрахунку моделі. В графу 1 уводять кількість продукції, яку вироблено або продано організаційною системою, та кількість ресурсів, які спожито в процесі виробництва цієї продукції в періоді 1. Період 1 в моделі називають базисним періодом. При виборі базисного періоду переважно намагаються визначити репрезентативний період, з яким доцільно порівнювати показники результативності поточного звітного періоду. Базу можуть також визначати "нормативи" або просто попередній щодо поточного (звітного) період.

Зазначимо також, що межі організаційної системи (одиниці аналізу) в даній моделі твердо не встановлено. Крім того, моделювання процесу продуктивності має здійснюватись в першу чергу, і тільки потім можливе проведення розробок щодо застосування БФМВП. Вона, перш за все, дозволяє досить чітко визначити одиницю аналізу, витрати, види продукції та результати. Необхідно також завчасно визначити тривалість аналізованого періоду. В залежності від потреб користувача, наявності даних, виробничого циклу тощо період може бути будь-яким (тиждень, місяць, квартал, півріччя, рік).При визначенні тривалості періоду необхідно ураховувати умови одержання та порівняння даних, оскільки основна мета полягає саме у порівнянні продукції, яку вироблено в даному періоді, з ресурсами, які спожито за той же період часу. Отже, графа 1 характеризує випуск продукції та ресурси, які спожито для її виробництва в базисному періоді.

В графу 2 уводять ціни одиниці продукції і ресурсу в (базисному) періоді 1. Зазначимо, що користувач може визначити не тільки одиниці виміру для кожного виду продукції (ресурсу), ціна одиниці також піддається його контролю. Наприклад, витрати на робочу силу можуть включати основну ставку, а також премії і доплати. Тут лише одна тільки вимога - ціна одиниці повинна відповідати одиниці обсягу.

Графа 3 відображає вартість (обсяг · ціна) кожного елементу продукції або витрат. Тому вона показує доходи від продажу продукції і витрати на придбання відповідних ресурсів. Ця графа розраховується автоматично за заданою програмою.

В графи 4-6 уводять ті ж дані, але для періоду 2, або поточного (звітного) періоду. Графа 6 заповнюється шляхом помноження даних графи 4 і графи 5.

Таким чином, у графах 1-6 представлено дані, які необхідні для "запуску" моделі. Як бачимо, потреба в інформації є, очевидно, основною перешкодою на шляху успішного упровадження моделі. Тепер можна більш докладніше з'ясувати основні можливості, які характерні для цієї моделі.

Графи 7-9 "Зважені коефіцієнти змін". Головне призначення граф і формул полягає в тім, щоб виявити:

графа 7 - зважені за цінами та перераховані у цінах базисного періоду зміни обсягів. Власне кажучи, в графі 7 виключено вплив цінових змін та виявлено, зважені за цінами, зміни обсягів продукції і витрачаємих ресурсів (див. формулу 3.3);

графа 8 - зважені за обсягами та перераховані за обсягами поточного (звітного) періоду зміни цін продукції і ресурсів. Іншою мовою, в графі 8 виключено вплив зміни обсягів продукції і ресурсів, або просто виявлено зміни цін продукції і ресурсів між періодом 1 та періодом 2 (див. формулу 3.4);

графа 9 - одночасний вплив змін цін та обсягів між періодами 1 і 2 за кожним рядком моделі (див. формулу 3.5).Показники цієї графи можна також розрахувати через помноження показників графи 7 і графи 8.

Графи 10-11 "Коефіцієнти витрати / доходи". Вони показують співвідношення елементів рядків в графах 3 і 6. Графа 10 містить коефіцієнти для періоду 1 (див. формулу 3.6), графа 11 - для періоду 2 (див. формулу 3.7). Зверніть увагу на те, що інформація із цих двох граф, цілком імовірно, вже доступна та знайома більшості менеджерів досліджуваного підприємства. Вони здатні визначити частку, яку складають окремі елементи витрат в загальних витратах, загальній виручці або іншій агрегованій статті бюджету. Мета розрахунку цих коефіцієнтів - допомогти Вам виявити на підприємстві можливі резерви та прийняти важливе рішення щодо підвищення його продуктивності через зменшення витрат за «пріоритетними видами».

Графи 12-13 "Коефіцієнти продуктивності". Графа 12 характеризує співвідношення продукції та витрат в періоді 1 (див. формулу 4.6), а графа 13 – в періоді 2 (див. формулу 3.9).

Графи 14-16 "Зважені індекси результативності". В графі 14 показані індекси продуктивності, які зважені за цінами (див. формулу 3.10). В графі 15 – індекси відшкодування витрат, які зважені за обсягом (див. формулу 3.11). Показники графи 15 можна також розраховувати як співвідношення показників графи 14 і графи 12. В графі 16 - індекси прибутковості. Зверніть увагу на те, що усі рядки, які містять дані по продукції, не заповнюються. Це зумовлено тим, що в графах 14-16 тепер показано співвідношення продукції та витрат, або зміни коефіцієнтів результативності між періодами 1 і 2 (див. формулу 4.10). Взагалі сутність БФМВП полягає в розрахунку показників граф 12-19.

Графи 17-19 містять грошові еквіваленти відповідних кліток граф 14-16. Іншою мовою, ці графи показують, як впливає на прибуток збільшення продуктивності (графа 17 - див. формулу 3.13) або зміна індексу відшкодування витрат (графа 18 - див. формулу 3.14). Сукупній вплив зазначених факторів на прибуток характеризує графа 19 (див. формулу 3.15). Так, графа 17 відображає приріст (збільшення або зменшення) прибутку через зміну (зростання або зниження) продуктивності певного елементу витрат. Графа 18 показує, як відшкодування витрат через ціни продукції впливає на прибуток. Графа 19 характеризує загальну зміну прибутку між двома періодами через зміну і продуктивності, і відшкодування витрат.

Алгоритм розрахунку БФМВП:
Графа 7:
(3.3)
де Q_i1 , Q_i2 – обсяг виробленої (реалізованої) продукції і-того виду в базисному і поточному (звітному) періодах відповідно, в натуральних одиницях;

р_і1 , р_і2 – ціна одиниці виробленої (реалізованої) продукції і-того виду в базисному і поточному (звітному) періодах відповідно, в грошових одиницях;

і – вид продукції;

n – число видів продукції.
Графа 8:
(3.4)
Графа 9:
(3.5)
Графа 10:
= (3.6)
де І_ij1 – обсяг j-того виду ресурсу на виробництво і-того виду продукції в базисному періоді (елемент витрат), в грошових одиницях;

j – вид ресурсу.
Графа 11:
= (3.7)
де І_ij2 – обсяг j-того виду ресурсу на виробництво і-того виду продукції в поточному (звітному) періоді (елемент витрат), в грошових одиницях.
Графа 12:
= (3.8)
де р_ij1 – ціна одиниці j-того виду ресурсу для виробництва і-того виду продукції в базисному періоді, в грошових одиницях.
Графа 13:
= (3.9)
де р_ij2 – ціна одиниці j-того виду ресурсу для виробництва і-того виду продукції в поточному (звітному) періоді, в грошових одиницях.
Графа 14:
= (3.10)
Графа 15:
= (3.11)

Графа 16:
= (3.12)
Графа 17:
x (3.13)
Графа 18 = Графа 19 – Графа 17 (3.14)
Графа 19:
x (3.15)
Таким чином, опис методичних основ розрахунку БФМВП закінчено. Незважаючи на громіздкість деяких формул, дана модель відносно проста. Проте, вона має великі можливості з точки зору забезпечення процесу прийняття ефективних управлінських рішень.

3.3 Розрахунок і аналіз багатофакторної моделі виміру продуктивності

Розрахунок рівня продуктивності аналізованого підприємства за багатофакторною моделлю вимірювання продуктивності дав такі результати:

1) рівень зважених коефіцієнтів змін обсягів показує, що за період 2 обсяги виробу Х більше на 28,36% ніж за період 1

; обсяги виробу Y на 6,90% більше ніж за період 1

. Сукупна зміна у 2 періоді обсягів виробів Х та Y складає на 17,68% більше ніж у 1 періоді

. Сукупна зміна обсягів витраченої робочої сили у 2 періоді складає на 13,96% більше ніж в періоді 1

, за рахунок збільшення кількості управлінського персоналу на 11,11% і робітників на 15,38%. Сукупна зміна обсягів витрачених матеріалів складає на 8,07% більше ніж в періоді 1

, за рахунок збільшення кількості скловолокна на 10% і зниження кількості деревини на 27,27%. Сукупна зміна обсягів витраченої енергії складає на 29,45 % менше ніж в періоді 1

, за рахунок зменшення кількості електрики на 16,67% і зниження обсягів газу на 33,33%. Сукупні витрати, зважені за цінами періоду 1 за період 2 збільшилися на 7,54%

.

2) результати розрахунку зважених коефіцієнтів зміни ціни показують, що ціна на виріб Х та виріб Y збільшилася відповідно на 14,29%

та 37,50%

. Сукупна зміна ціни виробів Х та Y складає у періоді 2 на 24,77% більше ніж в періоді 1

. За період 2 ціни на управлінський персонал збільшилися на 6,90%

, на робітників збільшилися на 2%

. Середня ціна на робочу силу збільшилася на 15,73%

. Середня ціна на матеріали збільшилася на 34,57%

, за рахунок збільшення ціни на скловолокно на 35,82%. Середня ціна на енергію зменшилась на 27,53 %

, за рахунок зменшення ціни на електрику на 50,63% та на газ на 20%. Середня зміна цін на всі види витрат, зважена за обсягом наданих послуг у періоду 2 складає на 30,05% більше ніж за період 1

.

3) результати розрахунку зважених коефіцієнтів змін вартості показує, що у 2 періоді вартість виробу Х збільшилася на 46,70%

, а вартість виробу Y збільшилася на 46,98%

. Загальна зміна вартості за виробами Х та Y складає на 46,84% більше ніж у періоді 1

. Загальна зміна вартості робочої сили складає на 31,88% більше ніж у періоді 1

, за рахунок збільшення вартості управлінського персоналу на 18,77% та робітників на 38,46%. Загальна зміна вартості матеріалів складає на 45,42% більше ніж у періоді 1

, за рахунок збільшення вартості скловолокна на 49,40% та зменшення вартості деревини на 27,27%. Загальна зміна вартості енергії складає на 48,88% менше ніж у періоді 1

,за рахунок зменшення вартості електрики на 56,14% та зменшення вартості газу на 46,67%. Сукупна зміна вартості всіх елементів витрат за період 2 складає на 39,86% більш ніж у періоді 1

.

4) результати розрахунку коефіцієнтів “витрати / доходи” показують, що:

- загальні витрати на робочу силу складають 8,37% загальної виручки у періоді 1

та 7,52% загальної виручки у періоді 2

;

- загальні витрати на матеріали складають 45,44% загальної виручки у періоді 1

, та 45,01% загальної виручки у періоді 2

;

- загальні витрати на енергію складають 2,10% загальної виручки у періоді 1

, та 0,73% загальної виручки у періоді 2

.

5) результати розрахунку коефіцієнтів продуктивності показують, що:

- продуктивність праці управлінського персоналу становила у 1 періоді 35,75 грн., а у другому – 37,86 грн.; продуктивність праці робітників становила у 1 періоді 17,94 грн., а у другому – 18,30 грн. На 1 грн. витрат на робочу силу приходиться 11,95грн. продукції у періоді 1

та 12,34 грн. у періоді 2

;

- продуктивність використання скловолокна становила у 1 періоді 2,32 грн., а у другому – 2,48 грн.; продуктивність використання деревини становила у 1 періоді 42,41 грн., а у другому – 68,63 грн. На 1 грн. витрат на матеріали приходиться 2,20 грн. продукції у періоді 1

, та 2,40 грн. у періоді 2

;

- продуктивність використання електрики становила у 1 періоді 204,61 грн., а у другому – 288,95 грн.; продуктивність використання газу становила у 1 періоді 62,20 грн., а у другому – 109,80 грн. На 1 грн. витрат на енергію приходиться 47,70 грн. продукції у періоді 1

, та 79,57 грн. у періоді 2

;

- сукупні загальні витрати складають 1,79 грн. у першому періоді

, та 1,96 грн. – у другому

.

6) результати розрахунку індексів продуктивності, що зважені за цінами показують, що у періоді 2 при збільшенні обсягу виробництва на 17,68% та збільшенні обсягу робочої сили на 13,96%, її продуктивність збільшилася на 3,30% у порівнянні з періодом 1

. При збільшенні обсягу виробництва на 17,68% та збільшенні обсягу матеріалів на 8,07%, її продуктивність збільшилася на 8,90% у порівнянні з періодом 1

. При збільшенні обсягу виробництва на 17,68% та зменшенні обсягу енергії на 29,45%, її продуктивність збільшилася на 66,80% у порівнянні з періодом 1

. При збільшенні обсягу виробництва на 17,68% та збільшенні сукупних витрат на 7,54%, їхня продуктивність збільшилася на 9,40% у порівнянні з періодом 1

.

7) результати розрахунку коефіцієнтів прибутковості, що зважені як за обсягом так і за вартістю, у періоді 2 при збільшенні вартості продукції на 46,84% та при збільшенні вартості робочої сили на 31,88% прибутковість робочої сили збільшилася на 11,30% у порівнянні з періодом 1

. При збільшенні вартості продукції на 46,84% та при збільшенні вартості матеріалів на 45,42% прибутковість матеріалів збільшилася на 1,00% у порівнянні з періодом 1

. При збільшенні вартості продукції на 46,84% та при зменшенні вартості газу на 46,67% прибутковість енергії збільшилася на 189,50% у порівнянні з періодом 1

. При збільшенні вартості продукції на 46,84% та при збільшенні сукупних витрат на 39,86% прибутковість їхня збільшилася на 5,00% у порівнянні з періодом 1

.

8) результати розрахунку впливу на прибуток змін у продуктивності показують, що в періоді 2:

а) через зростання обсягів робочої сили на 13,96 % прибуток збільшився на 1397,71 грн. (37488 * (1,1768 – 1,1396))

б) через зростання обсягів матеріалів на 8,07% прибуток збільшився на 19576,28 грн.(203520 *(1,1768 – 1,0807))

в) через зменшення обсягів енергії на 29,45 % прибуток збільшився на 4425,20 грн. (9389 * (1,1768 – 0,7055))

Таким чином, виходячи із розрахунку можна сказати, що у періоді 2 прибуток збільшився на 25399,19 грн. через зростання обсягів всіх елементів витрат на 7,54 %. (250397 *(1,1768 – 1,0754))

9) результати розрахунку впливу на прибуток змін у відшкодуванні витрат показують, що у періоді 2:

- прибуток збільшився на 4208,98 грн. через збільшення відшкодування витрат на робочу силу на 7,80% (5606,69 – 1397,71);

- прибуток зменшився на 16699,27 грн. через зменшення відшкодування витрат на матеріали на 7,30% (2877,02 – 19576,28);

- прибуток збільшився на 4561,14 грн. через збільшення відшкодування витрат на енергію на 73,60% (8986,34 – 4425,20).

Отже у періоді 2 прибуток зменшився на 7929,15 грн. через зменшення відшкодованих витрат на всі елементи витрат на 4,10% (17470,05 – 25399,19).

10) результати розрахунку впливу на прибуток змін у прибутковості показують, що у періоді 2 прибуток збільшується на 5606,69 грн. через зростання прибутковості робочої сили на 11,03% (37488 *(1,4684 – 1,3188)). У періоді 2 прибуток збільшився на 2877,02 грн. через зростання прибутковості матеріалів на 1,00% (203520 *(1,4684 – 1,4542 )). У періоді 2 прибуток збільшився на 8986,34 грн. через зростання прибутковості енергії на 189,50% (9389 *(1,4684 – 0,5112)). Таким чином, виходячи із розрахунку можна сказати, що у періоді 2 прибуток збільшився на 17470,05 грн. через зростання прибутковості всіх елементів витрат на 5,00% (250397 *(1,4684 – 1,3988)).

Можна зробити висновок, що при допомозі БФМВП ми маємо можливість побачити вплив кожного елемента на прибуток окремо, або вплив усіх елементів разом. Тому ця модель може бути рекомендована для використання на підприємстві, що дасть змогу підвищити ефективність його виробничої діяльності.

ВИСНОВКИ
В умовах ринку ціноутворення є складним процесом, підданим впливові багатьох факторів. Вибір загальної орієнтації в ціноутворенні, підходів до визначення цін на нові і вироби, що уже випускаються, що робляться послуги з метою збільшення обсягів реалізації, товарообігу, підвищення рівня виробництва, максимізації прибутку і зміцнення ринкових позицій фірми здійснюється в рамках маркетингу.

Установлення ціни – один з важливих елементів маркетингу, що прямо впливає на збутову діяльність, оскільки рівень і співвідношення цін на окремі види продукції, особливо на конкуруючі вироби, впливають на обсяги чинених клієнтами закупівель. Ціни знаходяться в тісній залежності з усіма складового маркетингу і діяльності фірми в цілому. Від цін багато в чому залежать реальні комерційні результати, а вірна або помилкова цінова політика впливає на положення фірми на ринку.

Таким чином, ціна на продукт є для підприємства не тільки важливим фактором, що визначає його прибуток, але й умовою успішної реалізації товарів. Це й обумовлює вироблення відповідних підходів до встановлення рівня ціни на продукцію, що випускається. Рішення даної задачі справа далека не простої. Воно припускає облік багатьох факторів і обставин, що діють часом суперечливо і неоднозначно. Дійсно, якщо у середині підприємства ціна виробу визначається витратами на його виробництво, величина яких у значній мірі залежить від зусиль самого підприємства, то при виході на ринок її рівень обумовлюється кон'юнктурою ринку, що складається. Ринкова ціна для підприємства є величиною, на яку воно вплинути не може. Тому прагнення одержати як можна великий прибуток об'єктивно викликає проведення на кожнім підприємстві власної цінової політики.
Розрахунок рівня продуктивності аналізованого підприємства за багатофакторною моделлю вимірювання продуктивності дав такі результати:

1) Сукупна зміна обсягів виробів Х та Y складає на 17,68% більше ніж в періоді 1. Сукупна зміна обсягів витраченої робочої сили складає на 13,96% більше ніж в періоді 1. Сукупна зміна обсягів витрачених матеріалів складає на 8,07% більше ніж в періоді 1. Сукупна зміна обсягів витраченої енергії складає на 29,45% менше ніж в періоді 1. Сукупні витрати, зважені за цінами періоду 1 за період 2 збільшилися на 7,54%.

2) Сукупна зміна ціни виробів Х та Y складає на 24,77% більше ніж в періоді 1. Середня ціна на робочу силу збільшилася на 15,73 %. Середня ціна на матеріали збільшилася на 34,57. Середня ціна на енергію зменшилась на 27,54%. Середня зміна цін на всі види витрат, зважена за обсягом наданих послуг періоду 2 складає на 30,05% більше ніж за період 1.

3) Загальна зміна вартості за виробами Х та Y складає на 46,84% більше ніж у періоді 1. Загальна зміна вартості робочої сили складає на 31,88% більше ніж у періоді 1. Загальна зміна вартості матеріалів складає на 45,42% більше ніж у періоді 1. Загальна зміна вартості енергії складає на 48,88% менше ніж у періоді 1. Сукупна зміна вартості всіх елементів витрат за період 2 складає на 39,86% більш ніж у періоді 1.

4) Результати розрахунку коефіцієнтів “витрати / доходи” показує, що

- загальні витрати на робочу силу складають 8,37% загальної виручки у періоді 1 та 7,52% загальної виручки у періоді 2;

- загальні витрати на матеріали складають 45,44% загальної виручки у періоді 1, та 45,01% загальної виручки у періоді 2;

- загальні витрати на енергію складають 2,10 % загальної виручки у періоді 1, та 0,73 % загальної виручки у періоді 2.

5) результати розрахунку коефіцієнтів продуктивності показують, що:

- на 1 грн. витрат на робочу силу приходиться 11,95 грн. продукції у періоді 1 та 12,34 грн. у періоді 2;

- на 1 грн. витрат на матеріали приходиться 2,20 грн. продукції у періоді 1, та 2,40 грн. у періоді 2;

- на 1 грн. витрат на енергію приходиться 47,70грн. продукції у періоді 1, та 79,57 грн. у періоді 2;

- сукупні загальні витрати складають 1,79 грн. у першому періоді, та 1,96 грн. – у другому.

6) результати розрахунку зважених індексів продуктивності, що зважені за цінами показує, що у періоді 2 при збільшенні обсягу виробництва на 17,68% та збільшенні сукупних витрат на 7,54%, їхня продуктивність збільшилася на 9,40% у порівнянні з періодом 1.

7) результати розрахунку зважених коефіцієнтів прибутковості, що зважені як за обсягом так і за вартістю, що у періоді 2 при збільшенні вартості продукції на 46,84% та при збільшенні сукупних витрат на 39,86% прибутковість їхня збільшилася на 5% у порівнянні з періодом 1.

8) результати розрахунку впливу на прибуток змін у продуктивності показують, що в періоді 2 прибуток збільшився на 25399,19 грн. через зростання обсягів всіх елементів витрат на 7,54 %.

9) результати розрахунку впливу на прибуток змін у відшкодуванні витрат показують, що у періоді 2 прибуток зменшився на 7929,15 грн. через зменшення відшкодованих витрат на всі елементи витрат на 4,10%.

10) результати розрахунку впливу на прибуток змін у прибутковості показують, що у періоді 2 прибуток збільшився на 17470,05 грн. через зростання прибутковості всіх елементів витрат на 5% .

Можна зробити висновок, що при допомозі БФМВП ми маємо можливість побачити вплив кожного елемента на прибуток окремо, або вплив усіх елементів разом. Тому ця модель може бути рекомендована для використання на підприємстві, що дасть змогу підвищити ефективність його виробничої діяльності.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

Афонин А. С. Ценообразование в бизнесе: практ. руководство.- К.: МАУП, 1994. – 32 с.
Дерябин А.А. Цена – инструмент управления экономикой. – М.: Знание, 1985, 160 с.
Ерухимович И. Л. Ценообразование: Науч. метод. пособие.- К.: МАУП, 1998. – 104 с.
Кононенко В. И. Функции цен в условиях формирования рыночной экономики. – К.: Наукова думка, 1994. – 154 с.
Уткин Э. А. Цены. Ценообразование. Ценовая политика. – М.: ЭКМОС, 1998. – 224 с.
Тарасов В. И. Система цен и эффективность хозяйствования. – Мн.: Навука і техніка, 1991. – 248 с.

7. Методичні вказівки до курсу “Операційний менеджмент” для студентів спеціальності 8.050201 “Менеджмент організацій”. Укл. Деречинський Ю.Н., Губанова М. Г., Галушка В. В.– Горлівка: АДІ ДонНТУ, 2004 – 54с.

8. Методичні вказівки для виконання курсового проекту “Управління продуктивністю підприємства” з дисципліни “Операційний менеджмент” для студентів спеціальності 8.050201 “Менеджмент організацій”. Укл. Деречинський Ю.Н., Губанова М. Г., Капильцова В. В., Муромець Н. Є.– Горлівка: АДІ ДонНТУ, 2002 – 36 с.

9. Янковский Н. А. Модель внешнеэкономической деятельности предприятий химической промышленности.– Донецк: Донбасс, 1997.–168с.

10. Бондаренко А. Д., Кучеба П. К., Гохберг Ю. А. Современная технология производства. Серия «Химическая промышленность». Учебное пособие. – Донецк: ДонГАУ, 1999. – 143 с.

11. Янковский Н. А. Стирол» в 21 веке: проблемы становления и взгляд в будущее. – Менеджер 1999 №2 с. 5.

Шуляк П.Н. Ценообразование: Уч. практ. пос.- М.: Информационно – внедренческий центр «Маркетинг», 1998. – 218 с.
Палий В.Ф. Основы калькулирования. – М.: Финансы и статистика, 1998.- 288 с.
Селезнев В.В. Основы рыночной экономики Украины.- К.: «А.С.К», 2000.- 544 с.
Сахарова Т.В. Застосування методів пов’язанного ціноутворення при управлінні товарною номенклатурою. Актуальні проблеми економіки 2003 №2 – с.112.
Заиченко И.А. Принципы ценовой политики ОАО «Концерн «Стирол». Менеджер 1999 №2 - с.36.
Моляков Д.С. Финансы предприятий отраслей народного хозяйства: Учеб. пособие. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 176с.
Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. – М.: Центр экономики и маркетинга, 2000. – 208с.
Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С., Негашев Е.В. – Методика финансового анализа. – М.: ИНФРА – М., 2000. – 208с.

Bukvasha