Мiнiстерство освіти та науки України
Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет
розвитку людини “Україна”
Горлiвський регіональний інститут
Кафедра фізичної реабілітації
РЕФЕРАТ
з дисципліни: Гігієна
На тему:
Гігієнічні вимоги до розміщення і планування населених пунктів та житлових приміщень
студентки 2-го курсу денної форми навчання
напряму підготовки 0102 – фізичне виховання і спорт
спеціальності 6.010200 – фізична реабілітація
Конюх Марини Дмитрівни
Викладач: Ярош А.М.
Горлівка 2009

Дотримання належних гігієнічних вимог під час проектування, будівництва та експлуатації житлових і громадських будівель має особливо велике значення для збереження здоров'я людини. Це зумовлено тим, що саме у приміщеннях людина перебуває більшу частину свого життя. Житло має оберігати її від несприятливих погодних умов у будь-яку пору року, мати оптимальний мікроклімат, створювати відповідні умови для організації праці та відпочинку, виховання дітей, різноманітних побутових процесів тощо. Погані житлові умови негативно впливають на здоров'я, сприяють погіршенню самопочуття та виникненню різних захворювань, підвищують рівень смертності населення.
Створення належних гігієнічних умов у житлі залежить від багатьох чинників. Серед них слід виділити насамперед такі, як місце розташування житла та екологічні умови земельної ділянки, її відстань від джерела фізичного, хімічного або біологічного забруднення, характер будівельних матеріалів та конструкцій, внутрішнє планування, наявність і площа основних приміщень, їх санітарно-технічне обладнання, опалення, освітлення, вентиляція тощо.
Вихідним у забезпеченні оптимальних житлових умов є дотримання відповідних будівельних та гігієнічних вимог під час планування та забудови міських і сільських поселень.
Ці вимоги регламентовані спеціальними загальнодержавними документами, державними будівельними нормами Украся на такі зони: селітебну, виробничу, в тому числі комунально-господарську і зовнішньо транспортну та ландшафтно-рекреаційну.
До селітебної території належать ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у тому числі навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, майдани, парки, сади, сквери, бульвари та інші об'єкти зеленого господарства, а також місця загального користування.
Виробнича територія призначена для розміщення промислових підприємств і пов'язаних із ними виробничих об'єктів, зокрема комплексів наукових установ із дослідними підприємствами, комунальних і складських об'єктів, підприємств із виробництва та переробки сільськогосподарських продуктів, об'єктів спеціального призначення для потреб оборони, споруд зовнішнього транспорту і шляхів позаміського та приміського сполучення, ділянок громадських установ і місць загального користування для населення, яке працює на підприємствах міста.
Промислові підприємства, які не викидають у навколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних, пилоподібних і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищення рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань, не потребують під'їздних залізниць, можна розміщувати у межах селітебних територій або поблизу них із дотриманням санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог.
До ландшафтно-рекреаційної території входять озеленені та водні простори в межах забудови міста і зеленої зони, а також, інші елементи природного ландшафту, зокрема лісопарки, парки, міські ліси, ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів, заміські зони масового короткочасного і тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку, курортні зони в містах і селищах, котрі мають лікувальні ресурси.
Територія сільського населеного пункту за функціональним призначенням має поділятися на селітебну і виробничу зони. До селітебної зони входять житлові території, ділянки установ і підприємств обслуговування, парки, сквери, бульвари, вулиці, проїзди, майданчики для стоянки автомашин, водойми. До виробничої зони відносяться ділянки підприємств із виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, ремонту, технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарських машин і автомашин, дільниці комунально-складських та інших об'єктів, проїзди і майданчики для стоянки автомашин, інші території.
У межах селітебної території формуються такі її основні структурні елементи, як житловий квартал, житловий район та житловий масив.
Житловий квартал, або житловий комплекс, являє собою структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями та проїздами, площею до 50 га з повним комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення або з площею до 20 га з неповним комплексом.
Житловий район — це структурний елемент селітебної території площею 50—400 га, у межах якого формуються житлові квартали, розміщуються установи і підприємства з радіусом обслуговування не більше як 1500 м, а також об'єкти місцевого значення. Межами житлового району є магістральні вулиці й дороги загальноміського значення, інші природні та штучні об'єкти.
Зрештою, житловий масив являє собою структурний елемент селітебної території площею понад 400 га, у межах якого формуються житлові райони. Ця структурна одиниця характерна для великих і велетенських міст та мегаполісів і формується як цілісний структурний організм з розміщенням установ обслуговування районного і міського користування. Житлові масиви, що входять до селітебної зони, мають формуватися у взаємозв'язку з їх плануванням та забудовою.
Під час планування та будівництва житлових будинків для кожного з них слід передбачати земельні ділянки (без розміщення на них дитячих дошкільних установ і підприємств обслуговування, гаражів, що належать окремим громадянам, фізкультурних і спортивних споруд), які відповідають кількості їх населення: 23,3—30,1 м² на одну людину при забудові до трьох поверхів, 17—20,2 м² — до 4—5 поверхів, 13,9—15,3 м² — до 6—8 поверхів, 12,0—12,2 м² — до 9—12 поверхів.
У ході проектування житлової забудови необхідно також передбачити розміщення і окремих майданчиків відносно житлових громадських будинків.
Основним типом житлової забудови у сільських населених пунктах є одно- або двоповерхова з присадибними ділянками і господарськими будівлями для ведення особистого підсобного господарства.
Для підвищення компактності забудови присадибна ділянка може бути розділена на дві частини: приквартирну ділянку, що її виділяють безпосередньо біля будинку, і ділянка для городу, що її виділяють за межами житлової зони.
Споруджувати надвірні господарські будівлі за лінією забудови вулиць і проїздів забороняється. їх треба будувати в глибині садиби з дотриманням санітарних і протипожежних вимог. Дворову вбиральню і компостосховище рекомендується розміщувати безпосередньо біля приміщення для худоби на відстані не менше ніж 15 м від житлових будинків і 20 м від джерел водопостачання, обов'язково враховуючи напрямок ухилу ділянки.
Відповідно до структури житлової забудови під час облаштування різних майданчиків і місць відпочинку для дорослих відстань від вікон житлових і громадських будинків становить не менше ніж 25 м, до господарських майданчиків (для чищення меблів та одягу, сушіння білизни, сміттєзбірників) — не менше ніж 20 м. Господарські майданчики треба розміщувати на відстані не більше як 100 м від найвіддаленішого входу в житловий будинок. До майданчиків для сміттєзбірників слід передбачити окремі під'їзди.
Підсобні приміщення проектуються з такого розрахунку: у разі пічного опалення — не менше ніж 5 м² на кожну квартиру; у разі центрального опалення та наявності газових плит і балонів — 0,8 м² на одну людину, але не менше ніж 4 м² на одну квартиру.
Значно поширеним на сьогодні різновидом житлових приміщень є гуртожитки (студентські, робітничі та ін.). У планувальному, відношенні більшість гуртожитків відрізняються від житлових квартир загальним коридором і наявністю санітарно-технічних та інших блоків загального користування. Кімнати гуртожитку (мінімальна площа на одну людину має становити 4,5 м², для студентів — б м²) не повинні бути прохідними, слід передбачити безпосередній або через шлюз-пердушові, умивальні, кухні, кімнати для занять, відпочинку, прання та залежно від місткості і розташування гуртожитку та контингенту мешканців: буфети, їдальня, приміщення для масових заходів, бібліотеки-читальні, приміщення побутового обслуговування тощо. У гуртожитку, в якому кількість мешканців досягає 200 чоловік, має бути медичний ізолятор (не менше як на 2 ліжка площею 7 м² на кожне) з окремим санітарним вузлом. У гуртожитках на 1000 осіб і більше влаштовуються медичні пункти з ізоляторами на 3 ліжка і більше.
У кімнатах дотримуються таких мінімальних відстаней: від ліжок до зовнішніх стін — 0,5 м, між ліжками — 0,4 м, між узголів'ями — 0,2 м. Стіни спальних кімнат обробляють клейовою фарбою, інших приміщень — олійною на висоту 1,8 м.
Будинки гуртожитків звичайно слід розміщувати таким чином: для учнів середніх спеціальних і професійно-технічних навчальних закладів — на земельних ділянках, призначених для цих навчальних закладів; для колгоспників, робітників і службовців — на окремих ділянках житлової території. Площа земельної ділянки гуртожитку на одного його мешканця має залежати від загальної кількості мешканців. Так, якщо місткість гуртожитку розрахована на 50 осіб, площа ділянки на одного мешканця має бути 45 м², на 1000 осіб — 35 м², на 200 осіб — ЗО м².
На земельній ділянці гуртожитків слід передбачити майданчики для відпочинку, ігор та занять фізичною культурою.
Відстані між житловими та громадськими будинками мають відповідати висоті будинку, що затіняє, і бути меншими за величини, наведені в табл. 22. Санітарні відстані від шкіл, дитячих і лікувальних установ до житлових і громадських будинків мають бути не менш^ за 2,5 висоти протилежного найвищого будинку.
До виробничої зони функціонально спеціалізованої частини міста входять об'єкти матеріального виробництва, комунального господарства, виробничої інфраструктури, науки і наукового обслуговування, підготовки кадрів, інші об'єкти невиробничої сфери, які обслуговують матеріальне і нематеріальне виробництво.
Розміри санітарно-захисних зон для промислових підприємств або однотипних промислових будівель необхідно визначати залежно від кількості газо- і пилоподібних викидів, речовин із неприємним запахом, рівня шуму та вібрації, інтенсивності впливу електромагнітних випромінювань, ультразвуку, радіонуклідів тощо. У санітарно-захисній зоні допускається розміщувати пожежні станції, бані, пральні і гаражі за умови, що щільність забудови не перевищуватиме 10 %.
Розміщення спортивних споруд, парків, дитячих установ, лікувально-профілактичних і оздоровчих установ, а також садіння плодоягідних дерев і кущів на території санітарно-захисної зони не допускається.
Тваринницькі, птахівницькі, звірівницькі ферми, ветеринарні служби, склади мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин слід розміщувати з підвітряного боку по відношенню до інших сільськогосподарських об'єктів у селітебній зоні. Території виробничих зон не повинні розділятися на окремі ділянки залізничними або автомобільними шляхами загальної мережі.
Розриви між будинками і спорудами сільськогосподарських виробничих об'єктів мають відповідати вимогам чинних нормативних документів.
Обов'язковим елементом планування та благоустрою території населеного пункту, і особливіо її селітебної зони, є озеленення. Гігієнічне значення озеленення багатофункціональне. Зокрема, воно сприяє зменшенню ступеня забруднення повітря пилом і різними хімічними речовинами, поліпшує мікроклімат, збагачує повітря киснем та фітонцидами, створює сприятливі у психогігієнічному відношенні ландшафтні умови довкілля, сприяє відпочинку, заняттям фізичною культурою, спортом тощо.
На добре озеленених ділянках забрудненість атмосферного повітря набагато нижча, ніж на недостатньо озеленених або на таких, які взагалі не мають зелених насаджень. Найефективніше затримують пиловий аерозоль і^акі дерева і кущі, як липа, бузок, в'яз та клен гостролистий, що мають листя з нерівною поверхнею, яка добре затримує пилові частинки. Газостійкими є також канадська тополя, клен, ялина та біла акація.
Певне значення для підвищення ефективності очищення повітря від пилових і газових забруднень має раціональна схема посадки зелених насаджень. Вона не повинна бути дуже щільною, аби запобігати застою повітря. Значно підвищується очисна дія зелених насаджень у період їх вегетації.
Сприятливо впливають зелені насадження на мікроклімат і інші параметри. Це пов'язано з тим, що вони зменшують потік сонячної енергії, знижують радіаційну температуру і температуру повітря.
Залежно від призначення, місця та площі зелених насаджень розрізняють насадження загального користування (лісопарки, парки, сади, бульвари, сквери), обмеженого користування (озеленення ділянок окремих об'єктів) та спеціального призначення (озеленення санітарно-захисних розривів і зон озеленення вздовж транспортних магістралей).
На території міських та сільських поселень необхідно передбачити безперервну систему озеленення, а також озеленення інших відкритих просторів, які в поєднанні із заміськими мають формувати комплексну зелену зону.
Зовнішні межі комплексної зеленої зони не повинні порушувати межі землекористувань, природні рубежі, транспортні магістралі. У малих, середніх і великих містах наявні масиви міських лісів також необхідно перетворювати на міські лісопарки і відносити додатково до озеленених територій загального користування, виходячи з розрахунку не більше за 5 м² на одну людину.
Територію санітарно-захисних зон промислових підприємств не слід розглядати як резерв розширення території підприємства. У цій зоні не допускається розміщувати житлові будинки, дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи, установи охорони здоров'я та відпочинку, спортивні споруди, сади, парки, садівничі товариства й городи.
У разі розташування селітебної і виробничої зон у сільському населеному пункті поряд необхідно створювати між ними відповідні санітарно-захисні і зооветеринарні розриви, розміри яких встановлюються згідно з нормативними значеннями.
Слід зазначити, що шириною санітарно-захисної зони вважається відстань між місцями виділення в атмосферу або ґрунт виробничих шкідливостей і житловою забудовою населеного пункту.
Малі тваринницькі ферми (фермерські господарства) у селищах міського типу, селах з утриманням великої рогатої худоби або свиней від 10 до 250 голів, птиці — до 1000 голів необхідно розміщувати на окремих ділянках із дотриманням розмірів санітарно-захисних зон.
Таблиця 1. Необхідна ширина санітарно-захисних зон сільськогосподарських підприємств

Господарсько-питне водоспоживання населення має залежати від інженерного обладнання забудови, природно-кліматичних умов і величини міст за нормативними положеннями.
Для вибору оптимальних варіантів взаємного розміщення селітебних територій і промислових об'єктів необхідно враховувати рівень фонового забруднення та потенціал самоочищення природного середовища на конкретних територіях.
Залежно від метеорологічних умов, які сприяють концентрації шкідливих домішок у навколоземному шарі атмосфери, територія України поділяється на 4 зони.
Перша зона — зона низького потенціалу забруднення. Характеризується приземними інверсіями до 35 %, швидкі-п'ю вітру 0—1 м/с, рідкими туманами (менше за 10 %);

Друга зона — зона помірного потенціалу забруднення. Повторюваність приземних інверсій до 40 %, швидкість вітру 10—20 м/с, туман до 10 % або до 20 % при швидкості вітру до 10 м/с;
Третя зона — зона підвищеного потенціалу забруднення. Характеризується повторюваністю слабких вітрів і туманів до 10—20 %, приземних інверсій до 40 %;
Четверта зона — зона високого потенціалу забруднення. Повторюваність лабких вітрів і туманів понад 20 %, приземних інверсій до 60 % на рік.
Важливе значення для вивчення особливостей загальної циркуляції повітряних мас має оцінка повторюваності вітрів. Для цього використовують так звану розу вітрів.
Роза вітрів являє собою дані про повторюваність вітрів у конкретній місцевості за певний час, що зображені графічно. Слід лише зазначити, що у разі її застосування напрям вітру, який панує або впливає на конкретний об'єкт, слід визначати тим румбом горизонту, звідки дме вітер.
Промислові та сільськогосподарські об'єкти, які є джерелами забруднення атмосферного повітря, необхідно розміщувати з підвітряного боку по відношенню до селітебних територій. У районах із вираженим вітровим режимом слід враховувати і повторюваність, і швидкість вітрів.
Підприємства з джерелами забруднення повітря шкідливими речовинами, що мають розмір санітарного розриву понад 500 м, не треба розміщувати в районах, де переважають вітри зі швидкістю до 1 м/с, мають місце тривалі або такі, що часто повторюються, штилі та тумани (за рік понад ЗО—40 %, протягом зими — 50—60 днів).
Тваринницькі, птахівницькі, звірівницькі ферми, ветеринарні служби, склади по зберіганню пестицидів, біопрепаратів, мінеральних добрив, пожежонебезпечні склади і виробництва, об'єкти і підприємства з утилізації відходів, котельні, очисні споруди, гноєсховища відкритого типу необхідно розміщувати з підвітряного боку по відношенню до селітебної території та інших підприємств і об'єктів виробничої зони згідно з чинними нормативними документами.
Допустимі рівні шуму для житлових і громадських будівель та прилеглих до них територій, шумові характеристики основних джерел зовнішнього шуму, порядок визначення очікуваних рівнів шуму і потрібного їх зниження в розрахунковихточках, методики розрахунку акустичної ефективності архітектурно-планувальних і будівельно-акустичних засобів зниження шуму та основні вимоги щодо їх проектування необхідно розраховувати відповідно до чинних нормативів. Так, допустимі рівні шуму на територіях різного господарського призначення не повинні перевищувати показників санітарних норм, значення яких наведено в табл. 2.
Об'єкти, що є джерелами шуму для селітебної території, зон масового відпочинку населення, а також курортних зон, слід розміщувати за умов проведення санітарно-захисних заходів, які забезпечують відсутність перевищення допустимих рівнів шуму на території житлової забудови, в житлових і громадських будинках. Достатність ужитих заходів має бути підтверджена акустичним розрахунком.
Для зниження шкідливого впливу автотранспорту на екологічний стан у містах на магістралях регульованого руху необхідно передбачати будівництво автоматизованих систем керування дорожнім рухом.
Таблиця 2. Санітарні норми шуму на територіях різного господарського призначення
Допустимі рівні вібрації в житлових будинках мають відповідати показникам, установленим санітарними нормами. Для виконання цих вимог слід передбачати дотримання відповідних відстаней, які визначаються шляхом розрахунку, між житловими будинками і джерелами вібрації, а також застосування на цих джерелах ефективних віброгасильних матеріалів і конструкцій.
Під час розміщення радіотехнічних об'єктів (радіостанції, радіотелевізійні передавальні і радіолокаційні станції), промислових генераторів, повітряних ліній електропередачі високої напруги та інших об'єктів, що випромінюють електромагнітну енергію, необхідно керуватися санітарними нормами і правилами захисту населення від впливу електромагнітних полів, які створюються радіотехнічними об'єктами.
При розміщенні всіх видів будівництва з урахуванням вимог радіаційної безпеки залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунту, величини перевищення природного до-аварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних із ними рівнів можливого несприятливого впливу на здоров'я населення і вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, на території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, слід враховувати такі зони.
Зона відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення з щільністю забруднення ґрунту радіонуклідами цезію від 15 Кі/км² і вище, або стронцію від 3 Кі/км² і вище, або плутонію від 0,1 Кі/км² і вище, а також території з ґрунтами, які сприяють високій міграції радіонуклідів у рослини, з щільністю забруднення радіонуклідами цезію від 5 до 15 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км².
У цій зоні забороняються всі види господарської діяльності, постійне проживання населення, будівництво без спеціального дозволу, забезпечується суворий природоохоронний режим.
Зона гарантованого добровільного відселення зі щільністю забруднення ґрунту радіонуклідами цезію від 5 до 15 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², а також території з ґрунтами, які сприяють міграції радіонуклідів у рослини з щільністю забруднення радіонуклідами цезію від 0,1 до 5 Кі/км², або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км², або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км².
На території зони забороняється будівництво нових і розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов'язаних із забезпеченням радіоекологічного та соціального захисту населення та його життєдіяльності, курортно-рекреаційних установ, обмежується сільськогосподарське виробництво, суворо обмежується нове житлове будівництво.
Зона посиленого радіоекологічного контролю з щільністю забруднення ґрунту радіонуклідами цезію від 1 до 5 Кі/км², або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км², або плутонію від 0,005 до),0І Кі/км², а також територія з ґрунтами, які сприяють ви-(пнііі міграції радіонуклідів у рослини, з щільністю забруд-іичшя ізотопами цезію від 0,02 до 0,1 Кі/м².
Для міст, кількість населення в яких складає понад 250 тис. ін 10, і курортів державного значення необхідно передбачити (мі іміщоішя підприємств промислової переробки побутових Підходін — сміттєпереробні підприємства. Норми накопиченні! побутових відходів мають бути визначені, виходячи із розрахунку в середньому 280—300 кг на одну людину по місту.
Забудова кварталів житлових районів може здійснюватися за різними системами планування: периметральною, рядковою або груповою. З гігієнічної точки зору, суттєву перевагу над іншими має рядкова система, яка дозволяє забезпечити добру аерацію ділянки, доцільну орієнтацію вікон та зменшення рівня шуму.
Однак більш привабливими в архітектурно-планувальному підношенні є периметральна та групова системи, які і є нині найбільш поширеними.
Важливою гігієнічною характеристикою житлової забудови є щільність житлового фонду, тобто площа житла (в м²), яка припадає на території мікрорайонів. У кліматичних умовах України, залежно від поверховості, щільність житлового фонду може коливатися від 2500—3000 до 6000—10 000 м²/га.
Щільність забудови (вона теж залежить від поверховості будинків) не повинна перевищувати 26 % для 2—9-поверхової забудови і 12—17 % для 9—16-поверхової. Щільність населення у великих містах не повинна перевищувати 900—1000 осіб на 1 га, у малих — 60—80 осіб на 1 га.
Для будівництва житлових приміщень використовують різноманітні будівельні матеріали. Найважливішими гігієнічними показниками їх якості є: теплопровідність, теплоємність, повітропроникність, водопоглинання, гігроскопічність, звукопроникність.
За походженням використовують природні та штучні будівельні матеріали. До природних матеріалів належать саман, деревина, глина, природна цегла. Штучні будівельні матеріали можуть бути виготовлені як з використанням природної сировини (силікатна цегла, бетон), так і шляхом хімічного синтезу (полімерні матеріали). Останні вимагають певної обережності, оскільки можуть виділяти у повітря приміщень різні токсичні хімічні речовини, накопичувати на своїй поверхні заряди статичної електрики. Крім того, вони значно поступаються природним матеріалам за теплозахисними властивостями, є пожежонебезпечними і внаслідок займання виділяють велику кількість токсичних речовин.
Будівля (житловий будинок) складається з будівельних конструкцій: фундаменту, зовнішніх і поверхових перекрить, дверей, вікон і даху. Габарити й матеріали, з яких виготовляються ці та інші (балкони, сходинки) конструкції, а також їх оздоблення мають відповідати спеціальним будівельним та гігієнічним нормативам.
За кількістю поверхів житлові будинки бувають одно-, мало-(2—3) і багатоповерховими. Розрізняють поверхи цокольні (підлога розміщена нижче від площини тротуару, землі або відмостки, але не більш як на половину висоти приміщення), надземні (підлога вище від рівня землі) та мансардні (на горищі) . У деяких будинках є також підвальні поверхи (якщо підлога нижче від рівня землі більш як на половину висоти приміщення). Підвальні та цокольні поверхи не повинні використовуватися для житлових приміщень.
Нормативне значення мінімального розміру житлової площі на одну людину в Україні становить 13,65 м², мінімальної висоти стелі — 2,7 м. Житлова квартира складається з житлових кімнат (спальні, кімнати загального користування — вітальні, робочого кабінету), кухні, ванної-душової, вбиральні, комори та інших підсобних приміщень, передпокою та коридору. Кількість і площа приміщень, їх взаєморозташування визначаються складом сім'ї, а також деякими іншими обставинами. Оптимальна кількість основних кімнат у квартирі масового будівництва має бути більшою за кількість мешканців у ній і може бути визначена за достатньо простою формулою:
V = п+1,
де V — кількість житлових кімнат, п — кількість дорослих членів сім'ї, дівчата віком понад 12 років та юнаки віком понад 14 років повинні мати окремі кімнати. Мінімальна площа спальні 9—10 м², спальні на двох осіб — 12—15 м². За кількістю приміщень, а також їх внутрішнім плануванням можливі різні варіанти одно-, дво-, три- (і більше) кімнатних квартир.
Незалежно від кількості кімнат у квартирі в ній слід виділяти три функціональні зони: спальну, робочу та загальну.
Основними вимогами до підтримання санітарно-гігієнічного режиму в квартирі слід вважати щоденне поточне вологе прибирання, запобігання забрудненню, підтримання чистоти й порядку, обов'язкове провітрювання (бажано наскрізне), забезпечення належної освітленості, оптимального мікроклімату, витяжної вентиляції кухні, ванної-душової та вбиральні.
Двері з кухні повинні щільно зачинятися, в житлових приміщеннях не слід палити. Синтетичні мийні засоби та інші препарати побутової хімії потрібно зберігати у відведеному для них місці, в закритій упаковці.
Отже, проблеми гігієнічної регламентації розміщення, планування та будівництва сучасних населених пунктів в умовах забруднення повітряного середовища, води та ґрунту, порушення адекватних зв'язків людини з навколишнім середовищем повинні займати одне з пріоритетних місць у профілактичній діяльності медичного працівника.

Список літератури
1. Воронин Н.М. Основы медицинской и биолгической климатологии. М.: Медицина, 1981. 352 с.
2. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. - К.: Вища школа, 1983. - 320с.
3. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. - М.: Медицина, 1989. - 320с.
4. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. І.І. Даценко. - Львів: Світ, 2001. - 471 с.
5. Румянцев Г.И. , Воронцов М.П. Общая гигиена, М., 1990.