Тема: Міжнародне торгове право

Зміст
  Вступ
1. Поняття, предмет, метод, суб'єкти, джерела та принципи міжнародного торговельного права
2. Міжнародне торговельне право як підгалузь міжнародного економічного права
3. Принципи міжнародної торгівлі
4. Міжнародні торгівельні договори
Висновки
Список використаної літератури

Вступ

Предметом регулювання міжнародного торговельного права є міжнародні торговельні відносини в основному між державами та між окремими митними територіями, що мають зовнішньоекономічну незалежність. Міжнародна торгівля останнім часом стала темою не тільки обговорень провідних науковців та політиків, але й причиною незадоволення і протестів антиглобалістів. Однією з причин цього феномена є те, що торгівля безпосередньо пов'язана з глобалізацією. Міжнародна торгівля також зробила великий крок, розширивши сфери свого впливу не лише на товари, а і на послуги та регулювання багатьох інших галузей, пов'язаних з торгівлею, таких як права інтелектуальної власності та інвестиції. Можливість дешевого транспортування товарів та майже безкоштовного ефективного та швидкого електронного комунікування спричинило неймовірне пожвавлення торговельних потоків. Глобалізація в свою чергу може спричиняти як збагачення, так і збіднення окремих частин суспільства. Одним із найвдаліших виразів про глобалізацію та її ефекти можна вважати вислів Томаса Фрідмана: "Глобалізація дуже подібна на вогонь. Вогонь сам по собі ні добрий, ні поганий. Якщо його застосувати правильно — він може зготувати їжу, простерилізувати інструменти, плавити сталь, зігрівати наші домівки. Якщо ж з ним поводитися неохайно, він може в одну мить знищувати життя, міста, ліси...". Багато провідних спеціалістів погоджуються, що глобалізація присутня як явище, існує як факт, на який неможливо вплинути, незалежно від того, чи знаходить вона підтримку в суспільстві, чи ні. Незважаючи на позиції противників чи прихильників глобалізації, слід зазначити, що завдання міжнародного торговельного права мусить залишатись незмінним: забезпечення безпеки і передбачуваності багатосторонньої торговельної системи шляхом захисту прав та обов'язків її учасників, що випливають з міжнародних договорів та угод, членами яких вони являються. Стабільність, безпека і передбачуваність багатосторонньої торговельної системи полягають у тому, щоб усі її учасники повною мірою дотримувались узятих на себе міжнародних зобов'язань, на які всі вони рівноправно і добровільно погодились, незалежно від того, чи вигідні ці правила, чи ні на конкретний момент. Провідною міжнародною організацією у регулюванні міжнародної торгівлі нині є Світова Організація Торгівлі (СОТ), яка є правонаступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що діяла з 1947 року, розпочала свою діяльність з 1 січня 1995 року і забезпечує інституційну та правову базу новій міжнародній торговельній системі. 148 членів, що охоплюють 97 % світової торгівлі, визнають обов'язковий характер права організації і здійснюють свої зовнішньоекономічні торговельні відносини згідно з правом цієї організації. Таким чином, СОТ є основним формуючим джерелом і автором міжнародного торговельного права.

1. Поняття, предмет, метод, суб'єкти, джерела та принципи міжнародного торговельного права

Міжнародне торговельне право, за своїм визначенням, регулює правовідносини, що виникають при здійсненні міжнародної торгівлі. Для цілей міжнародного торговельного права під міжнародною торгівлею розуміють не лише правила перетину товаром чи послугою кордону держави імпортера, а і правила, що стосуються продажу, розповсюдження і конкуренції цього товару з аналогічним національним чи іншим товаром після перетину кордону та попадання на ринок. Виходячи з цього, можна виділити дві основні категорії правовідносин, що виникають при здійсненні міжнародної торгівлі, які є предметом регулювання міжнародного права:
—      правовідносини між суб'єктами міжнародної торгівлі, що виникають при перетині товаром чи послугою кордону країни імпортера (часом експортера1);
—      правовідносини між суб'єктами міжнародної торгівлі, що виникають після перетину кордону країни-імпортера товаром, і що стосуються продажу, розповсюдження і конкуренції цього товару на національному ринку. В цьому випадку міжнародне торговельне право становить "рамкове право" і встановлює певні вимоги до національного законодавства.
Однак, при визначенні суб'єктів слід врахувати, що міжнародне торговельне право належить до галузі міжнародного економічного права, яке в свою чергу є підгалуззю та має природу міжнародного публічного права. Враховуючи це, суб’єктами відповідно можуть виступати в основному держави (а також міжнародні організації та окремі митні території). Міжнародне торговельне право безпосередньо не стосується приватних чи юридичних осіб, хоча саме вони є чи не основними учасниками міжнародних торговельних операцій. Міжнародне торговельне право регулює лише поведінку держав щодо цих операторів. До інструментів, що можуть регулювати правовідносини, пов'язані з торгівлею між державами, належать, у першу чергу, багатосторонні та двосторонні міжнародні договори. На внутрішньому рівні до цих інструментів можна віднести і національне законодавство держав, що регулюють міжнародну торгівлю чи трактування іноземних товарів на внутрішньому ринку. У другій половині XX ст. відбувся важливий перехід для міжнародного торговельного права: перехід від регулювання торгівлі двосторонніми договорами до регулювання на багатосторонній договірній основі. Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ) стала власне таким багатостороннім договором, що регулював світові торговельні потоки майже протягом останніх 60 років. Світова Організація Торгівлі, яка стала правонаступницею ГАТТ, на основі цього багатостороннього договору сьогодні регулює близько 97 % торгівлі. За таких умов право СОТ можна вважати центральною ланкою міжнародного торговельного права, на основі норм та принципів якого юридично забезпечується правопорядок у міжнародній торговельній системі. Таким чином, цей навчальний посібник концентрує увагу власне на праві СОТ як основного автора міжнародного торговельного права. При формуванні міжнародного торговельного права та права СОТ зокрема ставилось питання, чи належить воно до підгалузей міжнародного права чи є незалежною галуззю. Існували погляди, що міжнародне торговельне право — це повністю суверенна від міжнародного публічного права, цілком самодостатня галузь. Однак такі погляди виявились помилковими. В одних з перших справ ГАТТ було встановлено, що міжнародне торговельне право походить від міжнародного публічного права. Також слід зауважити, що при інтерпретації текстів угод СОТ повинні застосовуватись правила інтерпретації міжнародних договорів згідно з Віденською конвенцією про міжнародні договори та відповідно до звичаєвого міжнародного права. Це положення Віденської конвенції чітко прив'язує право СОТ до міжнародного публічного права. Терміном "право СОТ" можна трактувати у широкому та вузькому значеннях: як цілий комплекс норм і рішень СОТ і його органів, прийнятих для забезпечення цілей Організації (зокрема, стосуються держав-членів), та юридичних норм, що складаються з норм внутрішніх інституційних регламентів (внутрішнє право СОТ). Одним з основних завдань і об'єктів права СОТ надалі залишається забезпечення уніфікації внутрішніх правових режимів держав-членів, що стосуються торгівлі. Таким чином частина внутрішньодержавної компетенції переходить через систему права СОТ до питань міжнародно-правового регулювання в рамках міжнародної торгової системи. З вищесказаного можна зробити висновок про міжнародно-договірну основу СОТ. Відповідно до джерел міжнародного торгового права і права СОТ слід віднести міжнародні торговельні договори. Багато принципів міжнародного торговельного права отримали своє першопочаткове застосування у двосторонніх договорах про торгівлю, співпрацю тощо. Часто власне ці двосторонні торговельні договори та звичаї регулювали різні питання здійснення торгівлі, саме вони створювали правову базу для переходу на багатостороннє комплексне регулювання торгово-економічних зв'язків. Зараз основним джерелом права СОТ є система багатосторонніх договорів ГАТТ та інші угоди, підписані в результаті Уругвайського раунду. До важливих джерел права СОТ можна віднести, інтерпретуючи ці угоди, звіти групи експертів та апеляційного органу квазісуду СОТ — Органу Розв'язання Спорів. Хоча СОТ ніколи не визнала повної прецедентної сили цих звітів, однак існує сильна презумпція, що схожі спори будуть розв'язанні у подібний спосіб. До принципів міжнародного торговельного права і права СОТ можна віднести принципи, що виникають з цілей діяльності СОТ. Зокрема до них можуть належати:
1.      Принцип лібералізації в міжнародній торгівлі. Відповідно до угод СОТ, держави-члени беруть на себе зобов'язання усувати бар'єри в торгівлі і забезпечити поступове зниження тарифів, що застосовуються.
2.      Принцип винятково тарифного захисту та принцип заборони нетарифних бар'єрів. Згідно з ГАТТ, держави-члени СОТ можуть обмежувати доступ на національний ринок тільки за допомогою митних тарифів, тому що від них найменше шкоди для міжнародної торгівлі. Принцип заборони на нетарифні бар'єри в торгівлі також закріплений у ГАТТ і забороняє всі нетарифні бар'єри, зокрема кількісні обмеження (квоти) як такі, що є дуже шкідливими для міжнародної торгівлі, являють собою перешкоди, що неможливо легально перебороти. Тарифи, стосовно яких були проведені тарифні переговори, включаються в списки поступок і вважаються жорстко зв’язаними. Будь-яке подальше несанкціоноване підвищення ставки тарифу вище цього рівня саме по собі є несумісним із зобов’язаннями країни і є порушенням права СОТ.
3.      Принцип недискримінації. Цей принцип є основним, оскільки служить досягненню основної мети міжнародної торгівлі — ефективного розміщення ресурсів. Для досягнення цього потрібно забезпечити можливість усім подібним товарам конкурувати при виборі покупця, так щоб той товар, в якому найефективніше використані ресурси, який відповідно є найдешевшим, переміг. Для цього треба, щоб товари на однакових умовах попадали через кордон у країну-імпортер і далі вільно конкурували на її внутрішньому ринку. Цей принцип означає, що держави-імпортери не повинні дискримінувати різні держави, що експортують до них аналогічний чи подібний товар, і відповідно надавати їм такі самі умови (принцип найбільшого сприяння). Після попадання на внутрішній ринок держав імпортер мусить продовжувати не дискримінувати імпортний товар відносно аналогічного чи подібного національного товару (принцип надання національного режиму).
4.      Принцип взаємності. Принцип "ефективної взаємності". При приєднанні до ГАТТ держава отримує право користуватись усіма тарифними поступками, але також повинна запропонувати й іншим державам зниження ставок власного тарифу.
5.      Принцип легітимного захисту національних ринків. Відповідно до угод СОТ держави-члени мають право на захист своєї економіки у виняткових випадках і лише за певних умов від шкоди, що може бути нанесена надмірним обсягом легітимного імпорту, а також існує право держав на застосування антидемпінгових і компенсаційних мір як захисту від нелегітимного імпорту.

2. Міжнародне торговельне право як підгалузь міжнародного економічного права

Міжнародне торговельне право є системою принципів і норм, що регулюють відносини у сфері міжнародної торгівлі. Міжнародне торговельне право є підгалуззю міжнародного економічного права. У деяких підручниках з міжнародного торговельного права це поняття вживається в набагато ширшому значенні, принципи і норми міжнародного публічного права злиті з принципами і нормами міжнародного приватного права. Інакше кажучи, міжнародне торговельне право розглядається або як дисципліна, що створена двома зазначеними гілками права, або як така, що стоїть на межі між ними. У пропонованому курсі лекцій поняття "міжнародне торговельне право" розумітимемо класично, тобто без урахування сфери міжнародного приватного права.
Джерела міжнародного торговельного права:
•        міжнародні договори (зокрема, торговельні);
•        міжнародні правові акти міжнародних організацій;
•        міжнародні торговельні звичаї;
•        міжнародні прецеденти міжнародних арбітражів і судів;
•        національне законодавство, якщо воно за згодою відповідних держав застосовується до регулювання міжнародних торговельних відносин.
Міжнародна торгівля здійснюється у рамках правопорядку, що складається з принципів і норм, зафіксованих у системі двосторонніх і багатосторонніх договорів, а також у міжнародно-правових звичаях. Синонімом поняттю правопорядок вважається режим (наприклад, національний режим, режим найбільшого сприяння тощо).
У сфері міжнародної торгівлі держави застосовують такі основні методи міжнародно-правового регулювання:
—      метод двостороннього регулювання;
—      метод багатостороннього регулювання.
Прикладом багатостороннього регулювання можуть бути міжнародні товарні угоди, предметом яких є цукор, олово, каучук, бавовник тощо.
Значний вклад у правовий режим міжнародної торгівлі здійснює Конференція ООН з торгівлі і розвитку.
При розгляді системи міжнародного економічного права зверталася увага на те, що його Особлива частина об’єднує систему правових норм і принципів, які регулюють міжнародну торгівлю, міжнародні валютні відносини, міжнародні перевезення та інші важливі напрями міжнародного економічного співробітництва. Отже, міжнародне торговельне право — це система норм і принципів, яка регулює відносини, що виникають у галузі міжнародної торгівлі, і є складовою міжнародного економічного права. Якщо міжнародне економічне право — галузь міжнародного права, то міжнародне торговельне право — його підгалузь.
Як і будь-яке право, міжнародне торговельне право має свої джерела. До них належать:
·                   міжнародні договори і, зокрема, міжнародні торговельні договори; міжнародні торговельні звичаї, в яких відтворена практика міжнародних торговельних відносин;
·                   судові прецеденти міжнародних арбітражів і судів;
·                   національне законодавство країни, якщо воно за згодою держав використовується для регулювання міжнародних торговельних відносин;
·                   міжнародно-правові акти міжнародних організацій.
Найпоширенішим і основним джерелом права в цій галузі правового регулювання є міжнародний торговельний договір.
Система міжнародного торговельного права складається з окремих інститутів. У них визначені поняття і система міжнародного торговельного права; правові принципи здійснення міжнародної торгівлі; система органів, які виконують функції управління міжнародною торгівлею; міжнародні організації у галузі міжнародної торгівлі, міжнародні торговельні договори та угоди; міжнародно-правове регулювання угод у галузі зовнішньої торгівлі; міжнародно-правовий режим торговельних портів; міжнародно-правовий режим морських, залізничних, річкових і повітряних торговельних шляхів; міжнародно-правові засоби розгляду торговельних спорів.

3. Принципи міжнародної торгівлі

Принципи міжнародної торгівлі сформульовані в багатьох міжнародно-правових актах. Зокрема, у заключному акті Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) від 15.06.64 міститься досить довгий їх перелік. Наведемо деякі з них.
1.      Торгові відносини базуються на основі поваги до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав.
2.      Недопущення дискримінації, що може відбуватись через те, що держави належать до різних соціально-економічних систем.
3.      Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами.
4.      Економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною справою міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами.
5.      Національна і міжнародна економічна політика повинна спрямовуватись на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому.

6.      Міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу.
7.      Розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежать від можливості доступу на ринки й вигідності цін на сировинні товари, що експортуються.
8.      Міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і здійснюватись у режимі найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які шкодять торговельним інтересам інших країн.
9.      Розвинені країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити все, що від них залежить для того, щоб не завдавати шкоди і не впливати негативно на поширення їх імпорту з третіх країн, особливо з тих, що розвиваються.
10.    Міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються.
11.    Міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної й економічної допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення економічного розвитку.
12.    Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються.
13.    Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їх торгівлю.
14.    Повна деколонізація відповідно до Декларації ООН про надання
незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

4. Міжнародні торгівельні договори

Міжнародні торговельні договори — це угоди між двома чи більшою кількістю держав, які встановлюють їх взаємні права та обов'язки. Торговельні договори можуть укладатись як на дво-, так і на багатосторонній основі. Прикладами багатостороннього економічного договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі, Генеральна угода з торгівлі послугами, Угода про регулювання взаємовідносин країн СНД у сфері торговельно-економічного співробітництва (1992 p.). Ідею створення конвенцій про уніфікацію права міжнародної купівлі-продажу товарів висунув голландський юрист Е. Рабле. Робота розпочалася 1926 р. З 1928 р. її виконувала Конференція з міжнародного приватного права під контролем голландського уряду. У 1930 р. цю тему почав розвивати Міжнародний Інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА, фр. — UNIDROIT) у Римі, що діяв під егідою Ліги Націй. Проект конвенції був поданий до Ради Ліги Націй у 1935 p., а потім переданий на розгляд державам-членам Ліги. 24 уряди надіслали свої зауваження. Рада директорів УНІДРУА у травні 1941 р. схвалила доопрацьований проект. Подальшу роботу зупинила війна. У 1951 р. уряд Голландії скликав у Гаазі Дипломатичну конференцію за участю 25 держав, представників Європейської економічної комісії, УНІДРУА, Міжнародної торговельної палати. Конференція схвалила основні положення проекту конвенції та створила робочу комісію для його доопрацювання. Новий проект у 1955 р. був переданий урядом Голландії заінтересованим країнам. У 1963 р. Європейська економічна комісія завершила роботу над остаточним проектом. 2—25 квітня 1964 р. відбулася Дипломатична конференція за участю 28 держав. Результатом її роботи стали дві конвенції. Одна з них стосувалася уніфікованого права з міжнародної купівлі-продажу матеріального рухомого майна, інша — уніфікованого права про укладення договорів з міжнародної купівлі-продажу матеріального рухомого майна.
Конвенції мали складну внутрішню структуру, громіздку і малокорисну систему критеріїв суб'єкта та об'єкта. Стало зрозумілим, що конвенції не дістануть широкого міжнародного схвалення. Постала потреба створити кращий і водночас простіший міжнародно-правовий акт. Резолюція XXI сесії Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1966 р. зафіксувала, що відмінності в законах різних країн з питань торгівлі є однією з перепон на шляху її розвитку. Того ж року Генеральна Асамблея ООН створила Комісію з права міжнародної торгівлі ООН (ЮНСІТРАЛ). Унаслідок її діяльності в 1980 р. у Відні на дипломатичній конференції було прийнято Конвенцію ООН про договори міжнародного продажу товарів (United Nations Convention on Contracts for the International Sale of Goods) (Документ A/CONF, 97/18). Конвенція була спрямована на подолання суперечностей між національними системами регулювання договору купівлі-продажу та міжнародним характером нинішнього торговельного обміну. Конвенція є компромісом між різними правовими та соціально-економічними системами. Вона застосовується під час укладення договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, якщо їх торговельна діяльність здійснюється в різних державах і якщо обидві держави є учасницями Віденської конвенції або ж норми приватного міжнародного права вказують на право Договірної держави.
Конвенція не застосовується до продажу товарів:
•        що купуються для особистого, сімейного або домашнього вжитку;
•        з аукціону;
•        у порядку виконавчого провадження іншим способом згідно із законом;
•        цінних паперів і грошей;
•        суден водного та повітряного транспорту, а також суден на повітряній подушці;
•        електроенергії.
Положення Віденської конвенції не застосовуються також до договорів:
•        на постачання товарів, які підлягають виготовленню, якщо сторона-замовник зобов'язується поставити значну частину матеріалів, необхідних для їх виготовлення;
•        у яких обов'язки сторони, що поставляє товари, переважно полягають у виконанні роботи та наданні інших послуг.
Віденська конвенція диспозитивна. Вона надає сторонам широку автономію. Сфера її застосування може бути обмежена використанням державою-учасницею заяв і застережень, чим і скористались у процесі її ратифікації окремі країни.
Україна є учасницею Віденської конвенції з 1 лютого 1991 р. Одне із застережень України визначає, що суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають в Україні, повинні обов'язково укладати зовнішньоторговельні угоди в письмовій формі незалежно від місця їх укладення.
До міжнародного договору купівлі-продажу товарів, на який поширюється і Віденська конвенція 1980 p., національне законодавство може застосовуватись тоді, коли сторони договору відмовилися від застосування Конвенції повністю чи частково або коли постають питання, не врегульовані Конвенцією. Розвиток двосторонніх міжнародних договорів у практиці міжнародних економічних відносин має солідну історію, що сприяє їхньому аналізу, узагальненню і виявленню найбільш загальних і життєздатних тенденцій. Зокрема виявлялося, що найбільш уживаними були (і є) такі торговельні договори, як договір про торгівлю та мореплавання, договір про торгівлю та навігацію, договір про торгівлю й економічне співробітництво, договір про дружбу і розширення торговельних зв'язків та ін. Основним змістом таких договорів, крім визначення їхніх сторін (суб'єктів) і умов вступу договору в силу, є:
- надання на взаємній основі пільгового правового митного режиму;
- встановлення пільг у сфері оподаткування ввезених товарів, порядок їхнього ввозу і вивозу;
- визначення порядку транспортування товарів по території учасників договору;
- положення про транзит товарів через територію сторін договору;
- положення щодо правового режиму торговельного мореплавання;
- положення, що визначають правове становище юридичних і фізичних осіб одного учасника договору на території іншого;
- положення, що визначають загальний порядок розрахунків за товар, що поставляється, послуги та ін.
Звичайно після укладання подібних договорів, що носять порівняно загальний характер, укладаються угоди, що конкретизують зміст загального торговельного договору. До таких угод відносяться угоди про товарообіг, клірингові угоди, кредитні угоди, платіжні угоди, угоди про міжнародні розрахунки та ін. З огляду на те, що стисла характеристика цих та інших подібних угод уже давалась, обмежимося тільки їх перерахуванням. На основі вивчення практики укладання двосторонніх міжнародних договорів і з огляду на вимоги міжнародної торгівлі, що постійно розвивається, формувались і багатосторонні міжнародні торговельні договори. Як приклад такого договору, насамперед, варто назвати вже раніше згадувану Генеральну угоду з тарифів і торгівлі 1947 р. (ГАТТ). Цей багатосторонній міжнародно-правовий акт, що неодноразово доповнювався і вдосконалювався, почав розглядатися як основа багатостороннього регулювання міжнародної торгівлі, що, в остаточному підсумку, створило умови виділення міжнародного торговельного права в самостійну галузь сучасного міжнародного права. Проте, незважаючи на численні обновляння ГАТТ, із часом його положення перестали відповідати сучасним вимогам, і ГАТТ, що набула з часом рис міжнародної торговельної організації, після тривалих дискусій у період семирічної роботи Уругвайського раунду ГАТТ, було перетворено в нову міжнародну торговельну організацію - Світову організацію торгівлі (СОТ). Юридичною основою цієї нової організації стали документи, що регламентують положення про митні тарифи, торгівлю товарами, торгівлю послугами, а також положення, що стоять на варті інтелектуальної власності, і положення про процедури врегулювання торговельних спорів, контролю за торговельною політикою та ін. Усі ці документи являють собою значний комплекс, об'єднаний у єдиний об'ємний документ, який можна іменувати як "Кодекс міжнародної торгівлі".
Конвенція ООН регулює договори купівлі-продажу, укладені шляхом обміну офертою та акцентом. Оферта — це пропозиція щодо укладення договору, адресована одній чи кільком особам. Акцентом вважається заява чи інша поведінка адресата оферти, що виражає згоду з офертою. Країни-учасниці Гаазьких конвенцій 1964 р. повинні денонсувати їх для того, щоб стати учасниками Віденської конвенції 1980 р. Конвенція ООН 1980 p. містить лише матеріально-правові норми, тому існувала потреба у прийнятті міжнародно-правового акта, що стосувався б уніфікації колізійних правил.
У 1986 р. було прийнято Конвенцію про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. Цю Конвенцію розробила надзвичайна сесія Гаазької конвенції міжнародного приватного права, що відбулась у 1985 р. У практиці діяльності РЕВ купівля-продаж товарів між підприємствами різних держав-членів РЕВ здійснювалася відповідно до Загальних умов поставок РЕВ. Уперше такий акт було застосовано в 1958 р. У подальшому він неодноразово доповнювався (останнього разу — у 1988 p.). Загальні умови поставок РЕВ охоплюють широке коло питань (укладення, зміна та припинення контракту, базис поставки, терміни поставки, якість товару, гарантії якості, кількість товару, упаковка та маркування, технічна документація, перевірка якості товару, права та обов'язки сторін щодо поставки товару з недоліками, його кількості та якості, порядок платежів, загальні положення щодо відповідальності, санкцій, арбітражу тощо). Унаслідок ліквідації РЕВ Загальні умови поставок РЕВ втратили практичне значення. Проте й нині вони вважаються значним здобутком юридичної науки. Загальні умови поставок було високо оцінено розробниками Конвенції ООН про договори міжнародного продажу товарів.
Європейська економічна комісія ООН розробила Загальні умови поставок обладнання, машин, пиломатеріалів, хвойних порід тощо. Цей акт застосовується лише за наявності посилання на нього в конкретних договорах. У межах ЄЕС було розроблено керівництва щодо міжнародних договорів зустрічної торгівлі, міжнародних компенсаційних договорів та правових засад зустрічної торгівлі. Формулювання, що зустрічається у міжнародних договорах, про надання режиму найбільшого сприяння (MFN — most — favoured nation) має назву, — клаузула про націю найбільшого сприяння. Тобто, дана клаузула — це форма договірної конкретизації принципу. Клаузул може бути багато, але принцип — лише один. Нагадаємо читачеві, що в англійській мові формулювання позначається словом "wording" ("word" + "ing"). На думку автора, найкращим перекладом цього слова було б "словування". Односторонні клаузули про режим найбільшого сприяння зустрічаються порівняно рідко. Більш поширеними є двосторонні клаузули (вони вписуються у формулу: "Ти — мені, я — тобі."). Права та обов'язки, що випливають з клаузули про націю найбільшого сприяння залишаються такими, що не діють доти, поки не виникнуть відповідні правовідносини з третьою державою чи державами. "Все пізнається у порівнянні", — казали ще стародавні греки. Режим нації найбільшого сприяння можна зрозуміти лише на фоні тієї країни, якій він не наданий. Зумовленою клаузулою про націю найбільшого сприяння є таке формулювання, яке фіксує надання режиму найбільшого сприяння з "умовою про віддачу", наприклад, надання зазначеного режиму у відповідь.
Виділяють такі види мита:
—      імпортне;
—      експортне;
—      транзитне.
Залежно від визначення рівня мито буває:
—      специфічним;
—      адвалорним;
—      комбінованим (альтернативним). Митні тарифи мають такі ставки:
—      загальні (інакше кажучи, — максимальні, генеральні, автономні);
—      мінімальні (найбільш сприятливі); -*   преференційні.
Антидемпінгове мито — це додаткове мито, що стягується з товарів, які надійшли для реалізації на зарубіжному ринку за ціною, що є нижчою, ніж їх ціна на національному.
Компенсаційне мито — це додаткове мито, яке стягується з метою нейтралізації дії субсидії чи іншої пільги щодо імпортованого товару.
Регулювання міжнародної торгівлі відбувається також за допомогою нетарифних обмежень (ліцензій, квот, заборон, добровільних обмежень експорту, податків, технічних бар'єрів).
У широкомасштабному процесі правової регламентації міжнародної торгівлі беруть активну участь й інші міжнародні економічні організації (ОПЕК, МВФ, МБРР та ін.). Проте юридична активність СОТ і ЮНКТАД настільки різноманітна й ефективна, що створювані ними комплекси правових норм нерідко характеризуються як "право СОТ", "право ЮНКТАД". Разом з тим варто зауважити, що найбільший ефект у правовій регламентації міжнародної торгівлі досягається тоді, коли зазначені комплекси правових норм активно взаємодіють з положеннями неюридичного характеру (політичними, економічними та ін.), а також із нормами національних правових систем. Такого роду взаємодія, характерна для сучасного етапу розвитку міжнародного життя, є характерною рисою міжнародного торговельного права.

Висновки

Прогресуюча інтенсифікація розширення і поглиблення різноманітних економічних відносин між народами, державами і континентами обумовила появу і стрімке формування порівняно нової галузі сучасного міжнародного права - міжнародного торгівельного права. Як поняття, воно являє собою сукупність принципів і норм, які регулюють різноманітні економічні відносини, що носять міжнародний характер. Цей об'єкт дуже складний за структурою тому, що він охоплює торговельні, транспортні, виробничі, валютні, кредитні, науково-технічні та інші господарські відносини. До складу суб'єктів міжнародного торгівельного права входять як держави, так і різноманітні юридичні та фізичні особи. Найбільш важливими є міждержавні економічні відносини, хоча останнім часом усе більше і більше розширюються економічні відносини за участю приватних юридичних і фізичних осіб. Правовою основою становлення і подальшого розвитку міжнародного торгівельного права є положення ст. 1 Статуту ООН, що формулюють як одну з основних цілей ООН здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного характеру. З огляду на глобальне значення такого завдання, питаннями розвитку міжнародного економічного співробітництва в ООН займається безпосередньо Генеральна Асамблея і спеціально створена для цього і працююча під її керівництвом Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР). Ця Рада координує діяльність усіх органів ООН, що займаються питаннями розвитку міжнародного економічного співробітництва, а також займається підготовкою проектів міжнародно-правових актів у цій сфері. Нині зовнішньоекономічна політика нашої держави повинна бути спрямована на формування нового торговельного режиму з подальшою інтеграцією України до світового економічного простору через поступове та зважене збільшення рівня відкритості національної економіки. Важливу роль в організації міжнародної торгівлі відіграє Міжнародний торговельний центр, створений у 1964 р. ще за умов функціонування ГАТТ. З 1968 р. він здійснює свою діяльність як спільний орган ГАТТ і ООН, яка в даному випадку діє через свою структуру — Конференцію ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД). На Міжнародний торговельний центр покладені функції щодо розвитку системи заохочення торгівлі і стимулювання експорту в державному і приватному секторах, забезпечення інформації про ринкові можливості для експортних товарів, удосконалення імпортних операцій з метою оптимального використання дефіцитних ресурсів іноземної валюти, а також навчання державних службовців, представників ділових кіл і викладачів технології експортно-імпортних операцій.

Список використаної літератури

1.                Дахно І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій / Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП). — К. : МАУП, 2000. — 160с.
2.                Довідник чинних міжнародних договорів України у сфері охорони довкілля. - Львів: Б. в., 2009. - 203 с.
3.                Зеркалов Д. Международное торговое право: Справочник/ Дмитро Зеркалов,. - К.: Дакор: КНТ, 2006. – 627 с.
4.                Мальський О. Міжнародне торговельне право: Навчальний посібник/ Олег Мальський, Антонина Ягольник,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. - К.: Знання , 2005. - 595 с.
5.                Опришко В. Міжнародне економічне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2005. — 148с.
6.                Осика С. Світова організація торгівлі: підручник для студентів вищих навчальних закладів, за спец.: "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності", "Менеджмент організації", "Економіка підприємства"/ Сергій Осика, Валерій Пятницький. - К.: К.І.С., 2001. - 488 с.
7.                Понікаров В. Міжнародне економічне право: Конспект лекцій / Харківський держ. економічний ун-т. — Х. : ХДЕУ, 2003. — 132с.