Реферат на тему Податкова система Франції
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-05-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Економічний факультет
РЕФЕРАТ
на тему:
«Податкова система Франції»
Київ 2008
Зміст
Вступ
1. Становлення національної податкової системи
2. Організація адміністрування податків
3. Податкові доходи центрального бюджету
4. Місцеві податки і збори
5. Боротьба з ухиленням від сплати податків
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Податкова система Франції цікава тим, що саме в цій країні було розроблено i в 1954 р. запроваджено податок на додану вартість. На сьогодні податкова система Франції стабільна у незмінності переліку податків i зборів, правил їх справляння, проте ставки податків щороку переглядаються з урахуванням економічної ситуації та напряму економіко-соціальної політики держави. Характеризуючи податкову систему Франції, варто було б виділити її соціальну спрямованість, перевагу непрямих податків, особливу роль прибуткового податку, врахування територіальних аспектів, гнучкість системи у поєднанні з жорсткістю, широку систему пільг i знижок, відкритість для міжнародних податкових угод. Сучасна Франція (Французька республіка) входить до клубу “Великої вісімки”, належить до групи високорозвинених держав Заходу. Від останніх національна податкова система вирізняється лише деякими, але помітними особливостями. По-перше, для Франції властиві високі соціальні податки – платежі та внески у фонди соціального призначення (більше 40% загальної суми обов’язкових платежів і податків у порівнянні з близько 30% в середньому по країнах Європейського Союзу). По-друге, структура французької податкової системи історично склалася таким чином, що фіскальне значення непрямого оподаткування (податків на споживання) у загальній сумі державних доходів перевищують долю прямих. Не випадково саме Франція – батьківщина податку на додану вартість. По-третє, в основі бюджетного процесу знаходиться принцип пріоритету ресурсів. На відміну від багатьох інших країн, це означає затвердження парламентом спочатку доходної частини бюджету, а потім видаткової. По-четверте, всупереч давній традиції централізованого управління з початку 80-х років уряд проводить політику децентралізації, що полягає в розширенні прав місцевих органів самоврядування і супроводиться відповідним перерозподілом податкових надходжень. По-п’яте, відповідно до вимог уніфікації податкових систем в рамках Європейського Союзу протягом останнього десятиліття спостерігається зниження ставок оподаткування з одночасним розширенням податкової бази за рахунок скасування пільг.
1. Становлення національної податкової системи
Генеральні штати (періодично скликувані станові збори аристократів) вперше декларують правило запровадження податків за законом, а не рішенням короля 1314 р.
Запровадження оподаткування солі (gabelle) в формі соляної регалії (пізніше відкупу), скасоване через 450 років під час Великої Французької революції (1789 р.). 1341 р.
Жанна д’Арк добилася від короля звільнення рідного села Домремі від податків (скасоване через 360 років у 1789 р.) 1429 р.
Введення податку на землі та будівлі (taille reelle) подушного податку (taille personnelle) 1439 р.
Король Франциск I запроваджує продажу державних посад із фіскальною метою 1522 р.
Максима кардинала Ришельє: “Не слід переобтяжувати підданих податками, але не слід і брати з них менше, ніж потрібно для потреб держави” 1640 р.
Введення фіскальної монополії на тютюн 1674 р.
Невдала спроба запровадити “королівську десятину” – 10%-й податок на доходи за проектом С. Вобана 1710 р.
“План оподаткування всіх мешканців Франції”, (включаючи коней, биків, овець), за проектом Рішара де Глан’єра 1774 р.
Скасування солідарної відповідальності (кругової поруки) при справлянні податків 1775 р.
Нереалізована фіскально-політична реформа за проектом А. Тюрго, що передбачала громадянські права лише для власників-платників податків 1776 р.
Виходить у світ робота Жака Неккера “Про управління державними доходами Французького королівства” 1784 р.
Велика Французька революція: скасування податкових імунітетів і церковної десятини; проголошення податків почесним обов’язком; введення податкового цензу громадянських прав; гільйотинування відкупщиків податків 1789–1794 рр.
Запровадження податку на спадщину та дарування 1798 р.
Податковий кадастр земель (закінчений у 1850 р.) 1807 р.
Перший в Європі акциз на буряковий цукор 1837 р.
Ведення фіскальної монополії на сірники 1871 р.
Запровадження податку на цінні папери 1872 р.
Запровадження акцизу на автомобілі 1893 р.
Запровадження прибуткового податку (різні проекти розглядалися з 1907 р.) 1916 р.
Запровадження податку з обороту 1920 р.
Запровадження податку на додану вартість 1954 р.
Реформа податку на додану вартість 1968 р.
Реформа самоуправління та системи місцевих податків 1982 р.
Приведення фіскального законодавства у відповідність із нормами Європейського Союзу 1992 р.[ 1, с 305]
2. Організація адміністрування податків
Податкова служба Франції знаходиться в складі Міністерства економіки, фінансів і бюджету, очолюваного міністром-делегатом із бюджету. Адміністрування податків здійснюють Головне податкове управління та Головне управління мита та інших надходжень. Структурно Головне податкове управляння складається з п’яти відділів:
відділ підготовки законодавства (функції: розробка проектів законів та інших нормативних актів в сфері оподаткування);
відділ загального управління податками (функції: забезпечення акумуляції податкових надходжень у державному бюджеті);
відділ розгляду спорів (функції: розгляд скарг і підготовка матеріалів для кримінального переслідування за податкові правопорушення);
відділ у справах земель і державного майна (функції: кадастрова оцінка земель, управління рухомим і нерухомим державним майном);
відділ кадрів (функції: кадрове забезпечення податкової служби).
Головне управління мита та інших надходжень організує роботу митних пунктів на кордонах Франції та всередині країни. Воно забезпечує нагляд за додержанням державної заборони на продажу зброї, наркотиків і т. ін., а також здійснює санітарний контроль зовнішньої торгівлі.
Головне управління обліку визначає обсяг державних доходів на основі даних про податкові надходження, що надходять від управлінь податків і мита, інших державних відомств.
Чисельність податкової служби складає близько 80 тис. працівників, зайнятих у 830 податкових і 16 інформаційних центрах. Відомо, що персонал податкових органів підбирають шляхом ретельного відсіву. Співробітники податкових центрів розраховують податкову базу по кожному податку, збирають податкові платежі, контролюють правильність сплати податків. Справляння податків регламентується податковим кодексом, який вважають взірцевим для інших країн. Щороку кодекс уточнюють при затвердженні закону про бюджет і видають коментарі до кодексу.
Про податковий контроль у Франції дають уявлення деякі деталі системи покарань і організації податкових перевірок. Так, за несвоєчасне подання декларації податок стягується в повній сумі з одночасним накладанням штрафу в розмірі 0,75% на місяць (9% на рік). Якщо дохід прихований навмисне з метою ухилення, то штраф складає від 40 до 80% від суми нарахованого податку. В разі регулярного применшення доходів податки стягують у безспірному порядку з рахунків платника. При серйозних порушеннях податкового законодавства (фальсифікація документів тощо) передбачається кримінальна відповідальність, аж до тюремного ув’язнення.
Як відмічає один з українських дослідників, у Франції на відміну від України звинувачення в ухиленні від сплати податків юридичної особи пред’являють лише керівникові підприємства, а в разі переплати податків відповідна різниця повертається негайно з відсотками. Списання боргів (податкова амністія) проводиться під час президентських виборів (один раз у п’ять років).
Для Франції властиві загальноприйняті у світовій фіскальній практиці санкції кримінального й адміністративного характеру за податкові правопорушення. Окремої уваги заслуговує оригінальний виправно-виховний захід: суд після розгляду справи про ухилення від сплати податків шляхом обману дає дозвіл на повторювану протягом трьох місяців публікацію вироку в засобах масової інформації, а також повідомляє про винесений вирок по місцю роботи або проживання засудженого.
В процесі збору й обробки податкової інформації інтенсивно застосовуються комп’ютеризовані технології. Податкова служба має спеціальний підрозділ, що займається питаннями спрощення документообігу та автоматизації розрахунків. Декларації обробляються в спеціальних обчислювальних центрах, кожний з яких обслуговує кілька десятків податкових центрів, а також забезпечує обмін податковою інформацією та послугами. Наприклад, у разі потреби певний обчислювальний центр може взяти на себе обробку декларацій іншого центру, перевантаженого роботою в даний час [4, с.167].
Податковий процес здійснюється за єдиною державною системою бухгалтерського обліку, обов’язковою для всіх категорій платників податків. При цьому допускається спрощений бухгалтерський облік для дрібних фірм. На всіх підприємствах, що знаходяться на території Франції, в тому числі іноземних, незалежно від виду їхньої діяльності (промисловість, будівництво, сільське господарство, торгівля тощо) для обліку витрат на виробництво продукції, виконання робіт і послуг, визначення фінансових результатів використовується єдиний план рахунків. Це забезпечує узагальнення фінансових показників по всій країні, що важливо для складання прогнозів розвитку економіки, формування проектів державного бюджету, ведення національної статистики; полегшує проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, а також здійснення податкового контролю; вносить впевненість у дії підприємців; створює умови для належної автоматизованої обробки інформації.
Робота по перегляду та вдосконаленню плану рахунків покладена на національну Раду бухгалтерського обліку – суспільний міжвідомчий орган, до складу якого входять представники приватного бізнесу, державних інститутів, вищих навчальних закладів, професійних спілок. Раду очолює відповідальний працівник Міністерства економіки і фінансів Франції, кому підпорядкований робочий апарат, що складається з висококваліфікованих фахівців в галузі бухгалтерського обліку.
Основна функція Ради полягає в удосконалюванні бухгалтерського й аналітичного обліку на підприємствах, приведення його у відповідність з вимогами економічного розвитку країни та фіскальними інтересами держави. Важливо, що дискусії по методології обліку можуть вестися до ухвалення рішення, після його прийняття воно стає нормою, обов’язковою для всіх підприємств і комерційних організацій. Робота Ради ведеться на основі короткострокових планів, інформаційною базою для яких служать матеріали парламентських дебатів по проекту бюджету. Поряд з установленням правил обліку витрат і фінансових результатів Рада приділяє велику увагу спрощенню обліку, а також питанням уніфікації оподаткування та обліку відповідно вимогам ЄС. Кінцевим результатом роботи Ради служить періодичний випуск нової редакції плану рахунків.
3. Податкові доходи центрального бюджету
На початок XXI ст. питома вага податків у ВВП Франції дорівнювала 45,8%, що приблизно на 5 процентних пунктів вище від середньої норми оподаткування країнах Європейського Союзу. Дольова частка окремих податків у ВВП складала: прибутковий податок – 8,1%; податок на прибуток підприємств (компаній, корпорацій) – 2,9%; внески на соціальне страхування – 16,6%; податки на споживання (товари і послуги) – 12,3%; інші податки – 5,9%·.
Структуру бюджетних доходів від податкових надходжень, обов’язкових платежів і внесків відображають такі дані (в %%): прибутковий податок – 12,2; податок на прибуток корпорацій – 5,2; внески у фонди соціального призначення – 43,3; податок на заробітну плату – 1,8; податок на майно – 4,8; податки на товари і послуги – 29,4; інші податки – 3,3%.
Найбільш важлива дохідна стаття державного (центрального) бюджету Франції – податок на додану вартість(TVA, taxe sur la valeur ajoutée), запроваджений у 1954 р. на операції виробничого та комерційного характеру. Тридцять років тому в одній із перших публікацій в Україні на тему податку на додану вартість (ПДВ) було відзначено, що цей податок – найновіша, найдосконаліша і, можливо, остаточна форма еволюції універсальних акцизів, за якою майбутнє [3].
Провідною ланкою бюджетної системи Франції є податок на додану вартість, який враховує характер здійснюваної операції i не залежить від фінансового стану платника податків. Об’єктом оподаткування є продажна ціна товару i послуги. Крім роздрібної ціни до об’єкта оподаткування включаються збори i мита без ПДВ. Із загальної суми вираховується розмір податку, сплаченого постачальникам сировини i напівфабрикатів.
Існує чотири види ставок ПДВ: 18,6% — нормальна ставка на всі види товарів i послуг; 33,33% — гранична ставка на предмети розкоші, автомобілі, алкоголь, тютюн; 7% — пільгова ставка на товари культурного повсякденного вжитку (книги); 5,5% — на товари i послуги першої необхідності (продукти харчування, за винятком алкоголю i шоколаду, медикаменти, житло, транспорт). Зараз спостерігається тенденція до зниження ставок i переходу до двох ставок — 18,6% i 5,5%.
Законодавством Франції передбачено звільнення від сплати ПДВ шляхом його відшкодування при експортних операціях i в результаті застосування різних ставок при покупці i продажу. Крім того, від сплати ПДВ звільняються такі види діяльності: медицина i медичне обслуговування; освіта; діяльність суспільного i благодійного характеру; страхування та гральний бізнес.
У Франції існує перелік видів діяльності, що надає право обирати між ПДВ i прибутковим податком, а саме: надання в оренду приміщень для будь-якого виду економічної діяльності; фінанси i банківська справа; літературна, спортивна, артистична діяльність; муніципальне господарство. Пільги мають підприємства, які роблять інвестиції, шляхом вирахування з ПДВ сум, що спрямовуються на інвестиції.
Розрахунок ПДВ здійснюється самими підприємствами, а у разі спрощеного обліку — податковою службою. Малі підприємства (з товарообігом менш як 3 млн. євро i менш як 0,9 млн. євро в сфері послуг) можуть заповнювати декларацію протягом року розрахунково.
ПДВ вноситься до бюджету щомісяця на основі декларацій, які подають підприємства до податкових центрів разом із чеком на сплату податку. Існують квартальні та річні терміни сплати ПДВ залежно від товарообігу. Відшкодування ПДВ при експорті здійснюється щомісяця, для інших видів діяльності — щокварталу. Якщо підприємство має товарообіг менше ніж 300 000 євро, то підприємства сплачують ПДВ у вигляді постійної суми. Якщо сума ПДВ менша ніж 1350 євро, то такі підприємства звільняються від його сплати. Крім того, пільга надається дрібним ремісникам, якщо ПДВ менше ніж 20 000 євро.
Слід зазначити, що у Франції при такій гнучкості ПДВ забезпечує 45% усіх податкових надходжень, а це говорить про його ефективність.
Установлено п’ять видів пільг, які звільняють від сплати ПДВ:
Малі підприємства – у тих випадках, якщо їх оборот за фінансовий рік не перевищує 70 тис. франків (тепер установлена еквівалентна сума в євро).
Всі операції, пов’язані з експортом. Суб’єкти підприємництва, які здійснюють експортні угоди, користуються правом на відшкодування сплаченого ними ПДВ за цінності, куплені у постачальників та використані при виробництві експортної продукції або робіт і послуг.
Банківська і фінансова діяльність.
Послуги приватних лікарів і викладачів.
Сільське господарство і рибальство.
Державні установи, що здійснюють адміністративні, соціальні, культурні і спортивні функції.
ПДВ сплачується один раз у місяць згідно поданої декларації.
Крім податку на додану вартість, оподаткування споживання, зазвичай, здійснюється за допомогою акцизів на нафтопродукти; електроенергію; спиртні напої та пиво; мінеральну воду; тютюнові вироби; цукор і кондитерські вироби; деякі продовольчі товари, вироблені з олійних і зернових культур; сірники; дорогоцінні метали та ювелірні вироби; витвори мистецтва й антикваріат; страхові та біржові операції; гральний бізнес; видовищні заходи; телевізійну рекламу. Економічний факультет
РЕФЕРАТ
на тему:
«Податкова система Франції»
Київ 2008
Зміст
Вступ
1. Становлення національної податкової системи
2. Організація адміністрування податків
3. Податкові доходи центрального бюджету
4. Місцеві податки і збори
5. Боротьба з ухиленням від сплати податків
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Податкова система Франції цікава тим, що саме в цій країні було розроблено i в 1954 р. запроваджено податок на додану вартість. На сьогодні податкова система Франції стабільна у незмінності переліку податків i зборів, правил їх справляння, проте ставки податків щороку переглядаються з урахуванням економічної ситуації та напряму економіко-соціальної політики держави. Характеризуючи податкову систему Франції, варто було б виділити її соціальну спрямованість, перевагу непрямих податків, особливу роль прибуткового податку, врахування територіальних аспектів, гнучкість системи у поєднанні з жорсткістю, широку систему пільг i знижок, відкритість для міжнародних податкових угод. Сучасна Франція (Французька республіка) входить до клубу “Великої вісімки”, належить до групи високорозвинених держав Заходу. Від останніх національна податкова система вирізняється лише деякими, але помітними особливостями. По-перше, для Франції властиві високі соціальні податки – платежі та внески у фонди соціального призначення (більше 40% загальної суми обов’язкових платежів і податків у порівнянні з близько 30% в середньому по країнах Європейського Союзу). По-друге, структура французької податкової системи історично склалася таким чином, що фіскальне значення непрямого оподаткування (податків на споживання) у загальній сумі державних доходів перевищують долю прямих. Не випадково саме Франція – батьківщина податку на додану вартість. По-третє, в основі бюджетного процесу знаходиться принцип пріоритету ресурсів. На відміну від багатьох інших країн, це означає затвердження парламентом спочатку доходної частини бюджету, а потім видаткової. По-четверте, всупереч давній традиції централізованого управління з початку 80-х років уряд проводить політику децентралізації, що полягає в розширенні прав місцевих органів самоврядування і супроводиться відповідним перерозподілом податкових надходжень. По-п’яте, відповідно до вимог уніфікації податкових систем в рамках Європейського Союзу протягом останнього десятиліття спостерігається зниження ставок оподаткування з одночасним розширенням податкової бази за рахунок скасування пільг.
1. Становлення національної податкової системи
Генеральні штати (періодично скликувані станові збори аристократів) вперше декларують правило запровадження податків за законом, а не рішенням короля 1314 р.
Запровадження оподаткування солі (gabelle) в формі соляної регалії (пізніше відкупу), скасоване через 450 років під час Великої Французької революції (1789 р.). 1341 р.
Жанна д’Арк добилася від короля звільнення рідного села Домремі від податків (скасоване через 360 років у 1789 р.) 1429 р.
Введення податку на землі та будівлі (taille reelle) подушного податку (taille personnelle) 1439 р.
Король Франциск I запроваджує продажу державних посад із фіскальною метою 1522 р.
Максима кардинала Ришельє: “Не слід переобтяжувати підданих податками, але не слід і брати з них менше, ніж потрібно для потреб держави” 1640 р.
Введення фіскальної монополії на тютюн 1674 р.
Невдала спроба запровадити “королівську десятину” – 10%-й податок на доходи за проектом С. Вобана 1710 р.
“План оподаткування всіх мешканців Франції”, (включаючи коней, биків, овець), за проектом Рішара де Глан’єра 1774 р.
Скасування солідарної відповідальності (кругової поруки) при справлянні податків 1775 р.
Нереалізована фіскально-політична реформа за проектом А. Тюрго, що передбачала громадянські права лише для власників-платників податків 1776 р.
Виходить у світ робота Жака Неккера “Про управління державними доходами Французького королівства” 1784 р.
Велика Французька революція: скасування податкових імунітетів і церковної десятини; проголошення податків почесним обов’язком; введення податкового цензу громадянських прав; гільйотинування відкупщиків податків 1789–1794 рр.
Запровадження податку на спадщину та дарування 1798 р.
Податковий кадастр земель (закінчений у 1850 р.) 1807 р.
Перший в Європі акциз на буряковий цукор 1837 р.
Ведення фіскальної монополії на сірники 1871 р.
Запровадження податку на цінні папери 1872 р.
Запровадження акцизу на автомобілі 1893 р.
Запровадження прибуткового податку (різні проекти розглядалися з 1907 р.) 1916 р.
Запровадження податку з обороту 1920 р.
Запровадження податку на додану вартість 1954 р.
Реформа податку на додану вартість 1968 р.
Реформа самоуправління та системи місцевих податків 1982 р.
Приведення фіскального законодавства у відповідність із нормами Європейського Союзу 1992 р.[ 1, с 305]
2. Організація адміністрування податків
Податкова служба Франції знаходиться в складі Міністерства економіки, фінансів і бюджету, очолюваного міністром-делегатом із бюджету. Адміністрування податків здійснюють Головне податкове управління та Головне управління мита та інших надходжень. Структурно Головне податкове управляння складається з п’яти відділів:
відділ підготовки законодавства (функції: розробка проектів законів та інших нормативних актів в сфері оподаткування);
відділ загального управління податками (функції: забезпечення акумуляції податкових надходжень у державному бюджеті);
відділ розгляду спорів (функції: розгляд скарг і підготовка матеріалів для кримінального переслідування за податкові правопорушення);
відділ у справах земель і державного майна (функції: кадастрова оцінка земель, управління рухомим і нерухомим державним майном);
відділ кадрів (функції: кадрове забезпечення податкової служби).
Головне управління мита та інших надходжень організує роботу митних пунктів на кордонах Франції та всередині країни. Воно забезпечує нагляд за додержанням державної заборони на продажу зброї, наркотиків і т. ін., а також здійснює санітарний контроль зовнішньої торгівлі.
Головне управління обліку визначає обсяг державних доходів на основі даних про податкові надходження, що надходять від управлінь податків і мита, інших державних відомств.
Чисельність податкової служби складає близько 80 тис. працівників, зайнятих у 830 податкових і 16 інформаційних центрах. Відомо, що персонал податкових органів підбирають шляхом ретельного відсіву. Співробітники податкових центрів розраховують податкову базу по кожному податку, збирають податкові платежі, контролюють правильність сплати податків. Справляння податків регламентується податковим кодексом, який вважають взірцевим для інших країн. Щороку кодекс уточнюють при затвердженні закону про бюджет і видають коментарі до кодексу.
Про податковий контроль у Франції дають уявлення деякі деталі системи покарань і організації податкових перевірок. Так, за несвоєчасне подання декларації податок стягується в повній сумі з одночасним накладанням штрафу в розмірі 0,75% на місяць (9% на рік). Якщо дохід прихований навмисне з метою ухилення, то штраф складає від 40 до 80% від суми нарахованого податку. В разі регулярного применшення доходів податки стягують у безспірному порядку з рахунків платника. При серйозних порушеннях податкового законодавства (фальсифікація документів тощо) передбачається кримінальна відповідальність, аж до тюремного ув’язнення.
Як відмічає один з українських дослідників, у Франції на відміну від України звинувачення в ухиленні від сплати податків юридичної особи пред’являють лише керівникові підприємства, а в разі переплати податків відповідна різниця повертається негайно з відсотками. Списання боргів (податкова амністія) проводиться під час президентських виборів (один раз у п’ять років).
Для Франції властиві загальноприйняті у світовій фіскальній практиці санкції кримінального й адміністративного характеру за податкові правопорушення. Окремої уваги заслуговує оригінальний виправно-виховний захід: суд після розгляду справи про ухилення від сплати податків шляхом обману дає дозвіл на повторювану протягом трьох місяців публікацію вироку в засобах масової інформації, а також повідомляє про винесений вирок по місцю роботи або проживання засудженого.
В процесі збору й обробки податкової інформації інтенсивно застосовуються комп’ютеризовані технології. Податкова служба має спеціальний підрозділ, що займається питаннями спрощення документообігу та автоматизації розрахунків. Декларації обробляються в спеціальних обчислювальних центрах, кожний з яких обслуговує кілька десятків податкових центрів, а також забезпечує обмін податковою інформацією та послугами. Наприклад, у разі потреби певний обчислювальний центр може взяти на себе обробку декларацій іншого центру, перевантаженого роботою в даний час [4, с.167].
Податковий процес здійснюється за єдиною державною системою бухгалтерського обліку, обов’язковою для всіх категорій платників податків. При цьому допускається спрощений бухгалтерський облік для дрібних фірм. На всіх підприємствах, що знаходяться на території Франції, в тому числі іноземних, незалежно від виду їхньої діяльності (промисловість, будівництво, сільське господарство, торгівля тощо) для обліку витрат на виробництво продукції, виконання робіт і послуг, визначення фінансових результатів використовується єдиний план рахунків. Це забезпечує узагальнення фінансових показників по всій країні, що важливо для складання прогнозів розвитку економіки, формування проектів державного бюджету, ведення національної статистики; полегшує проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, а також здійснення податкового контролю; вносить впевненість у дії підприємців; створює умови для належної автоматизованої обробки інформації.
Робота по перегляду та вдосконаленню плану рахунків покладена на національну Раду бухгалтерського обліку – суспільний міжвідомчий орган, до складу якого входять представники приватного бізнесу, державних інститутів, вищих навчальних закладів, професійних спілок. Раду очолює відповідальний працівник Міністерства економіки і фінансів Франції, кому підпорядкований робочий апарат, що складається з висококваліфікованих фахівців в галузі бухгалтерського обліку.
Основна функція Ради полягає в удосконалюванні бухгалтерського й аналітичного обліку на підприємствах, приведення його у відповідність з вимогами економічного розвитку країни та фіскальними інтересами держави. Важливо, що дискусії по методології обліку можуть вестися до ухвалення рішення, після його прийняття воно стає нормою, обов’язковою для всіх підприємств і комерційних організацій. Робота Ради ведеться на основі короткострокових планів, інформаційною базою для яких служать матеріали парламентських дебатів по проекту бюджету. Поряд з установленням правил обліку витрат і фінансових результатів Рада приділяє велику увагу спрощенню обліку, а також питанням уніфікації оподаткування та обліку відповідно вимогам ЄС. Кінцевим результатом роботи Ради служить періодичний випуск нової редакції плану рахунків.
3. Податкові доходи центрального бюджету
На початок XXI ст. питома вага податків у ВВП Франції дорівнювала 45,8%, що приблизно на 5 процентних пунктів вище від середньої норми оподаткування країнах Європейського Союзу. Дольова частка окремих податків у ВВП складала: прибутковий податок – 8,1%; податок на прибуток підприємств (компаній, корпорацій) – 2,9%; внески на соціальне страхування – 16,6%; податки на споживання (товари і послуги) – 12,3%; інші податки – 5,9%·.
Структуру бюджетних доходів від податкових надходжень, обов’язкових платежів і внесків відображають такі дані (в %%): прибутковий податок – 12,2; податок на прибуток корпорацій – 5,2; внески у фонди соціального призначення – 43,3; податок на заробітну плату – 1,8; податок на майно – 4,8; податки на товари і послуги – 29,4; інші податки – 3,3%.
Найбільш важлива дохідна стаття державного (центрального) бюджету Франції – податок на додану вартість(TVA, taxe sur la valeur ajoutée), запроваджений у 1954 р. на операції виробничого та комерційного характеру. Тридцять років тому в одній із перших публікацій в Україні на тему податку на додану вартість (ПДВ) було відзначено, що цей податок – найновіша, найдосконаліша і, можливо, остаточна форма еволюції універсальних акцизів, за якою майбутнє [3].
Провідною ланкою бюджетної системи Франції є податок на додану вартість, який враховує характер здійснюваної операції i не залежить від фінансового стану платника податків. Об’єктом оподаткування є продажна ціна товару i послуги. Крім роздрібної ціни до об’єкта оподаткування включаються збори i мита без ПДВ. Із загальної суми вираховується розмір податку, сплаченого постачальникам сировини i напівфабрикатів.
Існує чотири види ставок ПДВ: 18,6% — нормальна ставка на всі види товарів i послуг; 33,33% — гранична ставка на предмети розкоші, автомобілі, алкоголь, тютюн; 7% — пільгова ставка на товари культурного повсякденного вжитку (книги); 5,5% — на товари i послуги першої необхідності (продукти харчування, за винятком алкоголю i шоколаду, медикаменти, житло, транспорт). Зараз спостерігається тенденція до зниження ставок i переходу до двох ставок — 18,6% i 5,5%.
Законодавством Франції передбачено звільнення від сплати ПДВ шляхом його відшкодування при експортних операціях i в результаті застосування різних ставок при покупці i продажу. Крім того, від сплати ПДВ звільняються такі види діяльності: медицина i медичне обслуговування; освіта; діяльність суспільного i благодійного характеру; страхування та гральний бізнес.
У Франції існує перелік видів діяльності, що надає право обирати між ПДВ i прибутковим податком, а саме: надання в оренду приміщень для будь-якого виду економічної діяльності; фінанси i банківська справа; літературна, спортивна, артистична діяльність; муніципальне господарство. Пільги мають підприємства, які роблять інвестиції, шляхом вирахування з ПДВ сум, що спрямовуються на інвестиції.
Розрахунок ПДВ здійснюється самими підприємствами, а у разі спрощеного обліку — податковою службою. Малі підприємства (з товарообігом менш як 3 млн. євро i менш як 0,9 млн. євро в сфері послуг) можуть заповнювати декларацію протягом року розрахунково.
ПДВ вноситься до бюджету щомісяця на основі декларацій, які подають підприємства до податкових центрів разом із чеком на сплату податку. Існують квартальні та річні терміни сплати ПДВ залежно від товарообігу. Відшкодування ПДВ при експорті здійснюється щомісяця, для інших видів діяльності — щокварталу. Якщо підприємство має товарообіг менше ніж 300 000 євро, то підприємства сплачують ПДВ у вигляді постійної суми. Якщо сума ПДВ менша ніж 1350 євро, то такі підприємства звільняються від його сплати. Крім того, пільга надається дрібним ремісникам, якщо ПДВ менше ніж 20 000 євро.
Слід зазначити, що у Франції при такій гнучкості ПДВ забезпечує 45% усіх податкових надходжень, а це говорить про його ефективність.
Установлено п’ять видів пільг, які звільняють від сплати ПДВ:
Малі підприємства – у тих випадках, якщо їх оборот за фінансовий рік не перевищує 70 тис. франків (тепер установлена еквівалентна сума в євро).
Всі операції, пов’язані з експортом. Суб’єкти підприємництва, які здійснюють експортні угоди, користуються правом на відшкодування сплаченого ними ПДВ за цінності, куплені у постачальників та використані при виробництві експортної продукції або робіт і послуг.
Банківська і фінансова діяльність.
Послуги приватних лікарів і викладачів.
Сільське господарство і рибальство.
Державні установи, що здійснюють адміністративні, соціальні, культурні і спортивні функції.
ПДВ сплачується один раз у місяць згідно поданої декларації.
Про висоту акцизів дають уявлення ставки на деякі товари. Франція належить до найкрупніших у світі виробників вина, виноробство – одна з провідних галузей національної економіки. Акциз на вино знаходиться в межах від 350 до 9060 франків у залежності від ґатунку в перерахунку на галон чистого спирту, тобто кращі за якістю вина оподатковуються в десятки разів вищими ставками від ординарних вин. Ставка акцизу на бензин установлена на рівні 347,42 франків на галон (4,5 л); на цигарки до 2003 р. ставка акцизу складала 58% від ринкової вартості, а в жовтні 2003 р. була підвищена ще на 30%; на олію – 22,5 франків на тонну.
Серед прямих податків у французькій податковій системі домінує прибуткове оподаткування фізичних і юридичних осіб (корпорацій).
Прибутковий податок із фізичних осіб забезпечує близько 1/5 доходів державного бюджету. Податок поширюється на сукупність доходів, одержану фізичною особою протягом року з джерел як у самій Франції, так і за кордоном, а саме: заробітну плату, пенсію, ренту, доходи від усіх видів комерційної й некомерційної діяльності, винагороди. Платником даного податку вважають так звану фіскальну одиницю – сім’ю в складі подружжя та осіб, які знаходяться на утриманні. Для самітних фіскальною одиницею є відповідно сама людина.
Даний податок становить 20% податкових доходів бюджету, це пов’язано з історичними особливостями i з тим, що уряд використовує прибутковий податок для здійснення своєї соціальної політики: в умовах нерозвинутості суспільних фондів споживання прибутковий податок є інструментом стимулювання сім’ї, надання допомоги малозабезпеченим. На прибутковий податок покладено функції стимулювання вкладів населення у заощадження, нерухомість, придбання акцій. Усе це створює складну систему розрахування податку i застосування численних пільг i вирахувань. Так, з 25 млн. платників фактично сплачують податок лише 15 млн., або 52%. Потенційні платники — усі фізичні особи, а також підприємства i кооперативи, що не є акціонерними товариствами. Податок обчислюється за єдиною прогресивною шкалою з огляду на економічні, соціальні умови, сімейне становище i вік кожного платника. Ставки прогресії — від 0 до 56,8% залежно від доходів. Щороку шкала уточнюється, що дає змогу враховувати інфляційні процеси.
Прибутковий податок повинні сплачувати всі мешканці Франції з доходів, отриманих у країні та за кордоном з урахуванням угод. Принципова особливість — оподаткуванню підлягає дохід не фізичної особи, а сім’ї. Якщо платник неодружений, для оподаткування — це сім’я з однієї особи. Податок сплачується особами починаючи з 18-річного віку. Оподаткування здійснюється за сукупним доходом, заявленим у декларації, що складається самим платником раз на рік щодо доходів за попередній рік. Це ускладнює контроль за повнотою справляння, сповільнює оборот надходження податку до бюджету. Крім того, якщо протягом року доходи зменшилися, можуть виникнути проблеми зі сплатою. Доходи платника податків поділяються на сім категорій: плата за роботу за наймом; земельні доходи (від надання в оренду землі та будівель); доходи від оборотного капіталу (дивіденди i відсотки); доходи від перепродажу будинків; цінних паперів; доходи від промислової i торговельної діяльності підприємств, що не є акціонерними товариствами; некомерційні доходи (доходи осіб вільних професій); сільськогосподарські доходи.
Для кожної із семи категорій своя методика розрахунку. Загальним правилом обчислення для визначення чистого доходу є те, що утримуються всі виробничі витрати, які забезпечували доходи. Вираховуються витрати на утримання престарілих батьків i на добродійність. Для розрахунку податку чистий дохід сім’ї розподіляється на частини, потім визначається сума податку за відповідними ставками на кожну частину. Загальний розмір податку визначається додаванням сум податку за кожною частиною. Така схема дозволяє зменшити податковий тягар i створити пільги багатодітним сім’ям. Після розрахунку величини податок може бути скорочений на 25% суми витрат, пов’язаних з утриманням дітей у дошкільних закладах, наданням допомоги престарілим, сплатою відсотків за кредитом, страхуванням життя, придбанням акцій.
Для Франції властиві особливі правила оподаткування доходів, одержаних від операцій із нерухомістю, цінними паперами та іншим рухомим майном.
Так, дохід, одержаний у результаті продажі нерухомого майна, вважається оподатковуваним доходом у рік продажі. При цьому нульова ставка діє по відношенню до продажі будинку або квартири фактичного проживання, від першої продажі, а також від продажі нерухомості, що знаходилася у власності не менше 32 років. Диференціація ставок залежить від терміну знаходження будівель у власності продавця. За максимальною ставкою оподатковуються доходи від реалізації нерухомості, проданої в перші 2 роки після її придбання. Вочевидь, що подібний порядок запроваджений із метою перешкоджання спекулятивним операціям із нерухомим майном.
Прибуток одержаний від операцій із цінними паперами, оподатковуються за ставкою 16% у випадку, якщо величина прибутку перевищує 307600 франків (цей показник був установлений ще в 90-ті роки і цілком можливо вже переглянутий).
Прибуток, одержаний від операцій з іншим рухомим майном, (крім цінних паперів), оподатковується у випадку, коли сума угоди перевищує 20000 франків. Для витворів мистецтва встановлені дві ставки: 4,5% і 7% – для предметів мистецтва, для виробів із дорогоцінних металів – 7,5%.
По суті характер прибуткового оподаткування мають фіскальні збори, об’єктом яких служить фонд оплати праці (ФОП). До них відносяться цільові податки соціального характеру: податок на заробітну плату, податок на розвиток професійної освіти (учнівство), цільовий збір на професійну підготовку, збір на будівництво житла.
Податок на заробітну плату стягується на основі річного ФОП певного працівника в грошовій і натуральній формах. Установлена прогресивна шкала оподаткування: при річному обсязі ФОП до 35,9 тис. франків – 4,5%; від 35901 до 71700 фр. – 8,5%; при перевищенні 71,7 тис. – 13,5%.
Податок на розвиток професійної освіти (учнівство) справляється на базі річного ФОП за ставкою 0,5% і надбавкою 0,1%.
Цільовий збір на професійну підготовку в розмірі 1,2% річного ФОП кожного працівника встановлений із метою фінансування професійної (пере)підготовки на всіх приватних підприємствах, де кількість працюючих перевищує 10 осіб. При використанні тимчасової робочої сили ставка збільшується до 2% ФОП. Крім того, справляється додатковий збір (0,3% річного ФОП), який призначений для професійної підготовки молоді.
Об’єктом оподаткування збором на будівництво житла є той же річний обсяг ФОП, ставка збору – 0,65% ФОП кожного працюючого. Якщо працівників більше 10, роботодавець зобов’язаний приймати участь у фінансуванні житлового будівництва в формі позик або прямих інвестицій.
Згадані цільові збори соціального спрямування не можна розцінити інакше, як ознаку соціального характеру французької держави.
Податок на спадщину і дарування запроваджений у 1798 р. як частина соціальних буржуазно-демократичних перетворень у часи Великої французької революції. Суб’єкти податку: резиденти (спадкоємці та реципієнти) в усіх випадках переходу права власності, а також нерезиденти при переході права власності на майно, що знаходиться на території Франції. Ставки для майна, що переходить у власність як у порядку спадщини, так і дарування, єдині. Майно оцінюється за ринковою вартістю.
Не оподатковується майно, що за заповітом переходить на користь держави, органів місцевого самоврядування, добродійних організацій у самій Франції або в інших країнах, де діє система оподаткування спадщини і дарувань, аналогічна французькій. Крім того, з вартості спадщини і дарування підлягають вирахуванню прийняті у Франції та в інших західних країнах так звані довічні сімейні ануїтети за принципом дожиття. Тобто, всю суму виплат одержує той (та) з подружжя, хто переживе другого. Нагадаємо, що ануїтет – різновид довічної державної позики, згідно умов якої кредитори держави (в даному випадку сімейна пара) одержують ренту до смерті останнього з них. При цьому виплати одному з подружжя починаються лише після смерті другого і продовжуються до його кончини, іншими словами, – переходять йому (їй) у неоподатковувану спадщину.
Аналогічним чином переходять у спадщину чоловікові (жінці) або родичу по прямій лінії виплати по страхуванню життя.
Неоподатковуваний мінімум для подружжя, нащадків по прямій лінії та батьків складає 275 тис. франків (для непрацездатних – 300 тис.), для братів і сестер – 100 тис. Для решти категорій спадкоємців оподатковується спадщина, вартістю вище 10 тис. франків. Ставки податку в діапазоні від 5 до 60% диференційовані за двома ознаками: в залежності від вартості майна та за трьома степенями споріднення спадкоємців.
Оригінальною рисою оподаткування спадщини у Франції є несподівана для даного виду податку екологічна, природоохоронна спрямованість. Так, на 75% знижується рівень оподаткування, якщо у спадщину переходять ліси, лісопосадки, а також земельна власність, передана у довгострокову оренду.
Податок на акціонерні товариства
Частка податку на прибуток акціонерних товариств у загальній сумі податкових надходжень становить 10% i має тенденцію до зниження, що пов’язано з постійним зменшенням розміру ставки. Цей податок справляється лише з акціонерних товариств. Дохід юридичних осіб, що не є акціонерними товариствами, оподатковується за правилами оподаткування фізичних осіб.
Акціонерні товариства оподатковуються незалежно від виду власності. Об’єктом оподаткування є чистий дохід з усіх видів діяльності. Ставка становить 39% суми оподатковуваного доходу i 42%, якщо цей дохід спрямовано на виплату дивідендів, а не на розвиток.
Сплата здійснюється п’ять разів на рік: чотири рази — авансовими платежами за спеціальною формою, виходячи з даних минулого року, п’ятий — за фактичними результатами за рік на основі декларації.
Крім того, у Франції існує податок на акціонерні товариства, що мають самостійні філії. Він обумовлений правилом повної відповідальності філії фірми за кінцевий результат. Відповідно до цього правила дохід кожної філії фірми оподатковується окремо незалежно від результатів у цілому по фірмі.
Для новостворених акціонерних товариств існують визначені пільги протягом п’яти років. Залежно від часу існування підприємства пільги застосовуються: для акціонерних товариств, що працюють до двох років, у розмірі 100%, 3 роки — 75%, 4 — 50%, 5 — 25%, 6 років i більше — 0%. Збиткові підприємства сплачують податок, виходячи з обсягу товарообігу: податок у розмірі 4000 євро при обороті менше ніж 1 млн. євро, 6000 євро при обороті від 1 до 2 млн. євро, 8500 євро при обороті від 2 до 5 млн. євро, 11 500 євро при обороті 5 — 10 млн. євро, 17 000 євро при обороті понад 10 млн. євро.
Суму прибутку вираховують як різницю між валовим доходом (виручкою) і затратами, понесеними у зв’язку з одержанням прибутку (заробітна плата, найом і утримання виробничих приміщень, придбання сировини та матеріалів, оплата процентів за кредити та ін.). Небезінтересно зауважити, що у Франції до затрат, на суму яких скорочуються видатки, не відносяться так звані представницькі видатки, а також штрафи на керівників підприємства.
Амортизаційні відрахування нараховують у Франції як прямолінійним, так і прискореним методом і, звісно, списуються на затрати підприємства. Прискорена амортизація поширюється, зокрема, на комп’ютерне програмне забезпечення (списується 100% протягом року), а також на обладнання, призначене для поліпшування навколишнього середовища та економії енергії.
Не оподатковується прибуток, направлений у резервні фонди для покриття виробничих витрат або можливих збитків у майбутньому, пов’язаними з зарубіжними інвестиціями, змінами кон’юнктури ринку, кредитними ризиками, списанням безнадійних боргів. Виручка від продажі активів оподатковується як звичайний дохід. Але, направлена в резервний фонд виручка від продажі активів, якими користувалися більше двох років, оподатковується за пониженою ставкою 19%. Зрозуміло, такий порядок стимулює позбавлення від старого обладнання.
Сплата податку на прибуток здійснюється в чотири терміни: до 20 числа лютого, травня, серпня, листопада.
В силу інтенсивних зовнішньоекономічних зв’язків, особливо в межах Європейського Союзу, ретельно регламентовано оподаткування французьких компаній за кордоном й іноземних корпорацій – у Франції. З метою недопущення подвійного оподаткування з іншими країнами укладені податкові конвенції, котрі передбачають право виняткового оподаткування в одній із країн за принципом: або за місцем походження доходу, або за місцезнаходженням одержувача (власника) доходу. Так, прибутки промислового і торгового походження, а також доходи від нерухомості, оподатковуються в тій країні, де на постійній основі розташовані суб’єкти оподаткування або знаходиться їхнє майно.
Поширені у Франції податки на власність і майно в деяких джерелах фігурують під іншими назвами: податок на доходи від грошових капіталів, податок на приріст капіталу, податок на доходи від нерухомості, податок на спекулятивні надприбутки при будівництві та продажі нерухомості.
Оподаткуванню підлягають: нерухоме майно (будівлі та споруди, обладнання промислових і сільськогосподарських підприємств), рухоме майно (акції та облігації, кошти на поточних рахунках), права власності. Деякі види майна повністю або частково звільнені від податку (майно, використовуване з метою професійної діяльності, предмети старовини та ін.). Згідно установленого обмеження, загальна сума податку на власність і прибуткового податку не повинна перевищувати 85% доходу платника. Прогресивну шкалу ставок демонструє табл. 3.1.
Податком на будівлі, що належать іноземним компаніям, за ставкою 3% оподатковується нерухома власність діючих у Франції компаній, але головний офіс яких знаходиться за межами Франції.
Таблиця 3.1
Оподаткування власності у Франції
| Вартість майна, тис. франків | Ставка податку, % |
| До 4260 | 0 |
| від 4260 до 6920 | 0,5 |
| від 6920 до 13740 | 0,7 |
| від 13740 до 21320 | 0,9 |
| від 21320 до 41280 | 1,2 |
| понад 41280 | 1,5 |
Податок на оренду за ставкою 2,5% справляється з орендодавця при здачі в оренду нерухомого майна, якщо річна орендна плата перевищує 12 тис. франків.
Податок на автотранспортні засоби, що знаходяться у власності юридичних осіб (за винятком автомобілів, які використовуються з виробничими цілями або старші 10 років). Рівень ставок залежить від потужності двигуна.
Податок на автотранспортні засоби, вага яких перевищує 16 т, справляється за шкалою фіксованих ставок у межах від 50 до 3600 франків. Має альтернативний режим сплати: щоквартально, щоденно в розмірі 1/25 щоквартальної ставки, в момент перетину митного кордону (для автомобілів, зареєстрованих за кордоном).
Реєстраційні податки і гербові збори збирають при оформленні прав власності в момент переходу власності від одної особи до іншої. Податок (збір) справляється при добровільній або по суду продажі, перепродажі, переуступці майна. Ставки диференційовані в залежності від характеру і вартості угоди: при передачі прав власності на майно – від 13,4 до 15,4%; при передачі долі участі – 1–4,8%; при реєстрації створеної компанії – 1%. В деяких випадках реєстраційний податок справляється за фіксованою ставкою в євро.
Навіть такі скромні платежі як реєстраційний податок чи гербовий збір мають не тільки фіскальне значення, але й можуть бути пристосованими для виконання регулюючої соціально-економічної ролі. Так, у Франції явно заохочувальний характер має зменшення ставки реєстраційного збору при продажі житлового будинку при умові, що він не буде перепроданий протягом трьох місяців. Понижені ставки поширюються також на угоди по купівлі лісних насаджень і власності, призначеної для сільськогосподарського виробництва; на нерухомість, продану суспільним і релігійним організаціям та деякі інші. Повністю звільнені від сплати реєстраційного збору придбання, зроблені центральними і місцевими органами державної влади, науковими установами та освітніми закладами, благодійними організаціями.
4. Місцеві податки і збори
Поряд із загальнодержавними податками існує багато місцевих, які встановлюють місцеві органи самоврядування, вони ж визначають їх ставки та порядок сплати.
Земельний податок. Якщо ділянка землі забудована, податок стягується з усієї площі й стосується усієї нерухомості, яка є: споруди, будинки, сільськогосподарські та інші будови, пристрої промислового або комерційного використання. Частка, яка оподатковується, дорівнює 1/2 кадастрової орендної вартості ділянки.
Щодо цього податку встановлюються пільги, а з деякої власності він узагалі не стягується, наприклад, з державної власності, що знаходиться за межами міст і призначена для сільськогосподарського використання, з фізичних осіб, старших 75 років, та ін.
2. Податок на незабудовані ділянки стосується площі під забудову.
Базою оподаткування є кадастровий дохід. Він становить близько 80 % кадастрової орендної вартості ділянки. Від сплати податку тимчасово можуть звільнятися ділянки, які знаходяться у державній власності.
3. Податок на житло сплачують як власники житла, так й ті, хто його орендує. У деяких випадках малозабезпечені можуть звільнятися від його сплати.
4. Професійний податок. Ним оподатковуються юридичні та фізичні особи, які займаються професійною діяльністю і не одержують при цьому заробітної плати. База для оподаткування розраховується як сума орендної вартості нерухомості, якою володіє платник і використовує для своєї професійної діяльності, або як відсоток від заробітної плати, яка виплачується співробітникам, а також відсоток від одержаного доходу.
Податок на прибирання територій.
Мито на утримання сільськогосподарської палати.
Мито на утримання торгово-промислової палати.
Мито на утримання палати ремесел.
Місцеві збори за освоєння родовищ.
Збори на установку електроосвітлення.
Мито за використання устаткування.
Мито з автотранспортних засобів.
Туристський збір.
Податок за перевищення допустимого ліміту щільності забудови.
Податок за перевищення межі питомої зайнятості площі.
Податок на озеленення та ін.. [6, с. 105 ].
У 80-х роках ХХ ст. у Франції була проведена реформа місцевого самоуправління. Законом “Про права і свободи комун, департаментів, регіонів” від 2 березня 1982 р. було врегулювано розмежування повноважень, розподіл фінансових ресурсів між органами державної та місцевої влади, адміністративну організацію регіонів, форми співробітництва між різними територіальними структурами. У результаті деякої децентралізації управління питома вага місцевих бюджетів досягла 60% загального обсягу бюджетних коштів держави. При формуванні місцевих бюджетів відповідні органи влади самостійно визначають ставки податків, на які поширені їхня компетенція, але в межах установленого актом Національних зборів (парламентом Франції) максимального рівня.
На початок XXI ст. склалася система з 16 місцевих податків і зборів, а саме: земельний податок на забудовані ділянки; земельний податок на незабудовані ділянки; податок (збір) на прибирання територій; податок на житло; професійний податок; збір на утримання сільськогосподарської палати; збір на утримання торгово-промислової палати; збір на утримання палати ремесел; місцевий збір на освоєння рудників; збір на установку електроосвітлення; збір за використовуване обладнання; податок на продаж будівель; збір з автотранспортних засобів; податок на перевищення допустимого ліміту щільності забудови; податок на перевищення ліміту зайнятості території; збір на озеленення.
Не всі з названих податків і зборів звичні для українського читача. Утім, не всі з них мають істотне фіскальне значення, назви деяких із них говорять самі за себе. Тому більш докладного розгляду заслуговують лише окремі податки, до яких можна віднести земельний податок, податок на житло, професійний податок.
Земельним податком на забудовані ділянки оподатковується 50% кадастрової або орендної вартості нерухомості та земельних ділянок, призначених для промислового і комерційного використання. Звільнені від податку: державна власність; будівлі сільськогосподарського призначення; житлові будинки і квартири, що належать фізичним особам, старшим 75 років, а також особам, які одержують допомоги з соціальних фондів або виплати по інвалідності.
Земельний податок на незабудовані ділянки справляється на основі 80% кадастрової або орендної вартості ділянки під забудову, а також полів, лісів і боліт, які знаходяться в приватній власності. Від даного податку повністю звільнені державні землі, тимчасово – площі з штучними лісонасадженнями (вірогідно до моменту комерційної експлуатації лісу) та деякі інші.
Податок на житло сплачують власники і/або орендарі житлових приміщень (будинків і квартир). Малозабезпечені повністю або частково звільняються від даного податку.
Ставки земельного податку і податку на житло визначаються кожним органом місцевого самоуправління зокрема, але не можуть перевищувати більше ніж у 2,5 рази середню ставку попереднього року на регіональному або загальнонаціональному рівні.
Професійний податок (taxe professionnelle, що у деяких джерелах перекладають як промисловий податок) накладається на осіб, за роботу яких заробітна плата безпосередньо не виплачується. Найбільш численна категорія платників даного податку – так звані особи вільних професій (письменники, журналісти, художники, артисти та ін., крім медичних сестер і доглядальниць, а також власників автомобілів, зайнятих візникуванням). Ставка податку визначається кожною адміністративно-територіальною одиницею окремо в залежності від двох критеріїв: від оціночної вартості приміщення, котре платник використовує для своєї діяльності, та величини доходу платника. Ставка професійного податку не може перевищувати 3,5% суми доданої вартості, створеної платником протягом року. Додана вартість визначається як різниця між сумою одержаного доходу і затратами в поточних цінах, пов’язаними з професійною діяльністю. Можливі різні скидки в залежності від стану використовуваних приміщень, степені амортизації обладнання, динаміки цін.
Платник податку подає декларацію з відповідною інформацією.
5. Боротьба з ухиленням від сплати податків
У Франції при боротьбі з ухиленнями від сплати податків податкові центри володіють інформацією з банківських баз даних: до них надходить інформація про кожен відкритий рахунок, великий переказ грошей, який формально може стати приводом для детальнішої перевірки декларації, заповненої самим платником податків.
Крім того, податкові центри користуються окремими базами даних щодо земельного оподаткування, щодо податків на житло, а також базами даних щодо наявності скакових коней, яхт, літаків. Податкові центри володіють також інформацією про покупки автомобіля, нерухомості i навіть про декларації, що заповнює платник податків при прийомі на роботу.
Податкові органи активно співпрацюють i обмінюються інформацією з митницею, поліцією i такими компаніями, як «Франс-Телеком», «Електрисіте де Франс» та «Газ де Франс».
Такий обсяг інформації дає змогу в будь-який момент, не встаючи з робочого місця, перевірити правдивість декларації про доходи, поданої платником податків, який відтепер не може таємно від податкового відомства відкрити банківські рахунки, наприклад, у Парижі, Ліллі та Марселі.
Первинна обробка інформації комп’ютеризована: кожна декларація ретельно перевіряється на комп’ютері. Привернути підвищену увагу інспектора може будь-що: навіть незрозуміле підвищення витрат на догляд за дітьми. Підозріле досьє знову «заганяється» до комп’ютера, що перевіряє його за спеціальною програмою. I на екрані з’являються всі дані, які стосуються фінансового стану платника податків, включаючи поточні доходи, адресу його наймача, сімейне становище за останніх три роки. Якщо цього недостатньо, включається ще одна програма, яка перевіряє останні адреси платника податків. Третя програма повідомляє про його нерухомість, про акти на купівлю-продаж, дарчі тощо, щоб оцінити, наскільки достовірна ціна операції, яку здійснено. Якщо ціна не збігається із заявленими доходами — бути предметному розгляду.
Проте самої інформатики недостатньо. Спеціальний відділ Національної дирекції податкових розслідувань, штаб-квартира якої знаходиться в паризькому передмісті Пантене, щодня опрацьовує пресу: особливою увагою користуються рубрики оголошень про купівлю-продаж, наймання, а також світська хроніка.
Інші відділи — загальною чисельністю до 1300 осіб — займаються збиранням інформації безпосередньо на місцях, використовуючи контакти в поліції, меріях, банках, ресторанах i навіть серед торговців автомобілями. Саме цим відділам вдається іноді вийти на слід, «залишений» тіньовою економікою.
Податкові інспектори охоче користуються i неформальними джерелами інформації, зокрема анонімними листами, показаннями сусідів, інформаторів. Податкова адміністрація офіційно преміює інформаторів, але лише після того, як стягне з неплатника суму, яку він заборгував, разом зі штрафами. А от інспектори працюють лише за зарплату — вони не одержують премії, пропорційної коштам, що заощадили державній скарбниці.
Нововведенням останніх років став не просто обмін інформацією між податковим відомством i поліцією, а й спільні операції. Майже п’ятдесят податкових інспекторів, які мають одночасно посвідчення співробітника поліції i працівника податкових органів, зайняли кабінети у відділеннях кримінальної поліції.
Крім того, податкові інспектори відповідно до законодавства мають право на ознайомлення зі справою, що розглядається у суді. Особливо їх цікавлять досьє, що стосуються фінансових махінацій i зловживань, таємного фінансування політичних партій i функціонування так званих чорних кас. Зрештою, податкове відомство користується послугами приватних детективів, хоча офіційно i заперечує цю практику.
Найчастіше до «контрольних тенет», розставлених податковими інспекторами, потрапляють пересічні платники податків. Досьє звичайного службовця перевіряється приблизно раз на 8 років, нотаріуса — на 28 років, перукаря — на 40 років, лікаря — на 50 років, а селянина — на 134 роки.
Привілейованими особами займається особлива служба — Національна дирекція перевірки податкової ситуації. У її віданні, зокрема, перебувають великі політичні діячі. Своя градація й у підприємств — кожному, як кажуть, свій контролер. Малі фірми (до 5 млн. євро обороту) перевіряються відносно швидко — досить i трьох місяців. Великими багатонаціональними компаніями займається Дирекція національної міжнародної перевірки, де працюють близько 250 осіб. Такі підприємства перевіряються грунтовно раз на 6 — 7 років. Причому тривалість перевірки може сягати одного року.
Відповідальність за несплату податків
Податкові органи не розцінюють як злочин порушення, що не перевищують 5% прибуткового податку. I все-таки заборгованість потрібно сплатити з відсотками — 0,75% на місяць.
Щодо ухилення від сплати податків, то воно досить жорстко карається згідно із законодавством Франції. За несвоєчасне подання декларації до податкового відомства накладається штраф у розмірі 10% податкової суми. У разі якщо термін несвоєчасного подання перевищує місяць, штраф становитиме 40%, якщо ж декларацію не подано i після повторного нагадування, сума штрафу збільшиться ще вдвічі. Теоретично може загрожувати навіть таке покарання, як позбавлення прав водія терміном до 3 років.
Злісне ухилення від сплати податків тягне за собою тюремне ув’язнення строком від одного до п’яти років i накладення штрафу від 5 до 250 тисяч євро, не враховуючи повернення всієї суми i відсотків за прострочений період[ 3].
Щоб змусити неплатника повністю розрахуватися з державою, існують i такі способи, як накладення арешту на банківські рахунки, зарплату i навіть опис майна.
Водночас законодавство передбачає для платника податків можливості щодо оспорювання рішення податкових органів, включаючи звернення до судових інстанцій.
Висновки
Особливості оподаткування у Франції пов’язані з історичним розвитком політичної системи й економіки країни. Податкова система відрізняє, насамперед, системність на широкій законодавчій основі, яка базується на положенні про те, що всі заходи щодо оподаткування перебувають у компетенції парламенту.
Податки у Франції становлять близько 90% дохідної бази централізованого бюджету. Переважаючим податком за сумою надходжень є непрямі, і у першу чергу – ПДВ.
З 1982 року у Франції активно проводиться політика децентралізації, що полягає в розширенні прав місцевих органів місцевого самоврядування і в галузі благоустрою, професійної підготовки кадрів, екології тощо.
ПДВ є провідною ланкою бюджетної системи Франції, яка, як відомо, стала в 1954 році батьківщиною ПДВ.
Сплата податку залежить від характеру угоди. Ставка ПДВ не пов’язана з ціною товару. Об’єктом оподаткування є продажні ціна товару або послуги.
Операції, пов’язані з зовнішнім ринком, від ПДВ звільнено.
Основна ставка податку – 18,6%. Підвищена ставка (22%) застосовується до деяких видів товарів. (автомобілі, алкоголь, парфумерія, тощо).
Від сплати податку звільняються:
- державні установи, діяльність яких пов’язана з виконанням адміністративних, соціальних, виховних, спортивних функцій;
- сільськогосподарське виробництво;
- деякі вільні професії: приватна викладацька діяльність, приватні лікарі.
Одним із податків на споживання є акцизи, деякі з яких стягуються на користь державі, інші перераховуються до бюджетів місцевих органів управління.
До підакцизних товарів відносять алкогольні напої, тютюнові вироби, сірники, запальнички, дорогоцінні метали, цукор і кондитерські вироби, пиво тощо.
Поряд і з ПДВ податок на компанії відносяться до податків, що дають найбільше надходжень до державного бюджету. Об’єктом оподаткування є чистий прибуток. Цей податок сплачується п’ять разів на рік.
До податків на споживання слід віднести і мита. Основне завдання мита – охорона внутрішнього ринку.
Найважливіше місце в групі прибуткових податків Франції займає прибутковий податок з фізичних осіб, що стягується що року з доходу. Цей податок має прогресивний характер і ставку від 0% до 56,8%.
Великі доходи приносять бюджету Франції податки на власність.
Отже, коротко розглянувши основні податки Франції, можна відмітити особливості та недоліки.
Особливість полягає в тому, що на відміну від інших країн, у Франції існує суворий поділ податків, що надходять до бюджетів.
Також перевагою є те, що основна ставка ПДВ 18,6%. Це порівняно мала ставка проти інших країн і, все одно, бюджет має найбільші надходження від цього виду податків.
Ще однією перевагою є те, що у Франції не оподатковуються доходи, що не перевищують 18140 франків.
Основні недоліки податкової системи:
- наявність численних перехідних видів податків;
- нераціональна структура.
Список використаних джерел
1. Андрущенко В.Л., Данілов О.Д. Податкові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Комп’ютер прес, 2004. – 300 с. - http://www.vuzlib.net/taz_zk/_index.htm
2. Данілов О.Д., Фліссак Н.П. Податкова система та шляхи її реформування: Навч. Посібник. – К.: 2001. – 216 с.
3. КИРІЄНКО Н. Податкова система Франції //Вісник податкової служби України -№24.2007р
4. Литвиненко Я. В., Якушик І. Д. Податкові системи зарубіжних країн: Навч. посіб. — К.:МАУП, 2004. — 208 с. — Бібліогр.: с. 203.
5. Миргородська Л.О. фінансова система зарубіжних країн: Навчальний посібник. – Київ: Ценр навчальної літератури, 2003. – 240с
6. Налоги и налогообложение / Под ред. М.В. Романовского, О.В. Врублевской. – СПб.: Питер, 2001. – 544 с.
Поряд із загальнодержавними податками існує багато місцевих, які встановлюють місцеві органи самоврядування, вони ж визначають їх ставки та порядок сплати.
Земельний податок. Якщо ділянка землі забудована, податок стягується з усієї площі й стосується усієї нерухомості, яка є: споруди, будинки, сільськогосподарські та інші будови, пристрої промислового або комерційного використання. Частка, яка оподатковується, дорівнює 1/2 кадастрової орендної вартості ділянки.
Щодо цього податку встановлюються пільги, а з деякої власності він узагалі не стягується, наприклад, з державної власності, що знаходиться за межами міст і призначена для сільськогосподарського використання, з фізичних осіб, старших 75 років, та ін.
2. Податок на незабудовані ділянки стосується площі під забудову.
Базою оподаткування є кадастровий дохід. Він становить близько 80 % кадастрової орендної вартості ділянки. Від сплати податку тимчасово можуть звільнятися ділянки, які знаходяться у державній власності.
3. Податок на житло сплачують як власники житла, так й ті, хто його орендує. У деяких випадках малозабезпечені можуть звільнятися від його сплати.
4. Професійний податок. Ним оподатковуються юридичні та фізичні особи, які займаються професійною діяльністю і не одержують при цьому заробітної плати. База для оподаткування розраховується як сума орендної вартості нерухомості, якою володіє платник і використовує для своєї професійної діяльності, або як відсоток від заробітної плати, яка виплачується співробітникам, а також відсоток від одержаного доходу.
Податок на прибирання територій.
Мито на утримання сільськогосподарської палати.
Мито на утримання торгово-промислової палати.
Мито на утримання палати ремесел.
Місцеві збори за освоєння родовищ.
Збори на установку електроосвітлення.
Мито за використання устаткування.
Мито з автотранспортних засобів.
Туристський збір.
Податок за перевищення допустимого ліміту щільності забудови.
Податок за перевищення межі питомої зайнятості площі.
Податок на озеленення та ін.. [6, с. 105 ].
У 80-х роках ХХ ст. у Франції була проведена реформа місцевого самоуправління. Законом “Про права і свободи комун, департаментів, регіонів” від 2 березня 1982 р. було врегулювано розмежування повноважень, розподіл фінансових ресурсів між органами державної та місцевої влади, адміністративну організацію регіонів, форми співробітництва між різними територіальними структурами. У результаті деякої децентралізації управління питома вага місцевих бюджетів досягла 60% загального обсягу бюджетних коштів держави. При формуванні місцевих бюджетів відповідні органи влади самостійно визначають ставки податків, на які поширені їхня компетенція, але в межах установленого актом Національних зборів (парламентом Франції) максимального рівня.
На початок XXI ст. склалася система з 16 місцевих податків і зборів, а саме: земельний податок на забудовані ділянки; земельний податок на незабудовані ділянки; податок (збір) на прибирання територій; податок на житло; професійний податок; збір на утримання сільськогосподарської палати; збір на утримання торгово-промислової палати; збір на утримання палати ремесел; місцевий збір на освоєння рудників; збір на установку електроосвітлення; збір за використовуване обладнання; податок на продаж будівель; збір з автотранспортних засобів; податок на перевищення допустимого ліміту щільності забудови; податок на перевищення ліміту зайнятості території; збір на озеленення.
Не всі з названих податків і зборів звичні для українського читача. Утім, не всі з них мають істотне фіскальне значення, назви деяких із них говорять самі за себе. Тому більш докладного розгляду заслуговують лише окремі податки, до яких можна віднести земельний податок, податок на житло, професійний податок.
Земельним податком на забудовані ділянки оподатковується 50% кадастрової або орендної вартості нерухомості та земельних ділянок, призначених для промислового і комерційного використання. Звільнені від податку: державна власність; будівлі сільськогосподарського призначення; житлові будинки і квартири, що належать фізичним особам, старшим 75 років, а також особам, які одержують допомоги з соціальних фондів або виплати по інвалідності.
Земельний податок на незабудовані ділянки справляється на основі 80% кадастрової або орендної вартості ділянки під забудову, а також полів, лісів і боліт, які знаходяться в приватній власності. Від даного податку повністю звільнені державні землі, тимчасово – площі з штучними лісонасадженнями (вірогідно до моменту комерційної експлуатації лісу) та деякі інші.
Податок на житло сплачують власники і/або орендарі житлових приміщень (будинків і квартир). Малозабезпечені повністю або частково звільняються від даного податку.
Ставки земельного податку і податку на житло визначаються кожним органом місцевого самоуправління зокрема, але не можуть перевищувати більше ніж у 2,5 рази середню ставку попереднього року на регіональному або загальнонаціональному рівні.
Професійний податок (taxe professionnelle, що у деяких джерелах перекладають як промисловий податок) накладається на осіб, за роботу яких заробітна плата безпосередньо не виплачується. Найбільш численна категорія платників даного податку – так звані особи вільних професій (письменники, журналісти, художники, артисти та ін., крім медичних сестер і доглядальниць, а також власників автомобілів, зайнятих візникуванням). Ставка податку визначається кожною адміністративно-територіальною одиницею окремо в залежності від двох критеріїв: від оціночної вартості приміщення, котре платник використовує для своєї діяльності, та величини доходу платника. Ставка професійного податку не може перевищувати 3,5% суми доданої вартості, створеної платником протягом року. Додана вартість визначається як різниця між сумою одержаного доходу і затратами в поточних цінах, пов’язаними з професійною діяльністю. Можливі різні скидки в залежності від стану використовуваних приміщень, степені амортизації обладнання, динаміки цін.
Платник податку подає декларацію з відповідною інформацією.
5. Боротьба з ухиленням від сплати податків
У Франції при боротьбі з ухиленнями від сплати податків податкові центри володіють інформацією з банківських баз даних: до них надходить інформація про кожен відкритий рахунок, великий переказ грошей, який формально може стати приводом для детальнішої перевірки декларації, заповненої самим платником податків.
Крім того, податкові центри користуються окремими базами даних щодо земельного оподаткування, щодо податків на житло, а також базами даних щодо наявності скакових коней, яхт, літаків. Податкові центри володіють також інформацією про покупки автомобіля, нерухомості i навіть про декларації, що заповнює платник податків при прийомі на роботу.
Податкові органи активно співпрацюють i обмінюються інформацією з митницею, поліцією i такими компаніями, як «Франс-Телеком», «Електрисіте де Франс» та «Газ де Франс».
Такий обсяг інформації дає змогу в будь-який момент, не встаючи з робочого місця, перевірити правдивість декларації про доходи, поданої платником податків, який відтепер не може таємно від податкового відомства відкрити банківські рахунки, наприклад, у Парижі, Ліллі та Марселі.
Первинна обробка інформації комп’ютеризована: кожна декларація ретельно перевіряється на комп’ютері. Привернути підвищену увагу інспектора може будь-що: навіть незрозуміле підвищення витрат на догляд за дітьми. Підозріле досьє знову «заганяється» до комп’ютера, що перевіряє його за спеціальною програмою. I на екрані з’являються всі дані, які стосуються фінансового стану платника податків, включаючи поточні доходи, адресу його наймача, сімейне становище за останніх три роки. Якщо цього недостатньо, включається ще одна програма, яка перевіряє останні адреси платника податків. Третя програма повідомляє про його нерухомість, про акти на купівлю-продаж, дарчі тощо, щоб оцінити, наскільки достовірна ціна операції, яку здійснено. Якщо ціна не збігається із заявленими доходами — бути предметному розгляду.
Проте самої інформатики недостатньо. Спеціальний відділ Національної дирекції податкових розслідувань, штаб-квартира якої знаходиться в паризькому передмісті Пантене, щодня опрацьовує пресу: особливою увагою користуються рубрики оголошень про купівлю-продаж, наймання, а також світська хроніка.
Інші відділи — загальною чисельністю до 1300 осіб — займаються збиранням інформації безпосередньо на місцях, використовуючи контакти в поліції, меріях, банках, ресторанах i навіть серед торговців автомобілями. Саме цим відділам вдається іноді вийти на слід, «залишений» тіньовою економікою.
Податкові інспектори охоче користуються i неформальними джерелами інформації, зокрема анонімними листами, показаннями сусідів, інформаторів. Податкова адміністрація офіційно преміює інформаторів, але лише після того, як стягне з неплатника суму, яку він заборгував, разом зі штрафами. А от інспектори працюють лише за зарплату — вони не одержують премії, пропорційної коштам, що заощадили державній скарбниці.
Нововведенням останніх років став не просто обмін інформацією між податковим відомством i поліцією, а й спільні операції. Майже п’ятдесят податкових інспекторів, які мають одночасно посвідчення співробітника поліції i працівника податкових органів, зайняли кабінети у відділеннях кримінальної поліції.
Крім того, податкові інспектори відповідно до законодавства мають право на ознайомлення зі справою, що розглядається у суді. Особливо їх цікавлять досьє, що стосуються фінансових махінацій i зловживань, таємного фінансування політичних партій i функціонування так званих чорних кас. Зрештою, податкове відомство користується послугами приватних детективів, хоча офіційно i заперечує цю практику.
Найчастіше до «контрольних тенет», розставлених податковими інспекторами, потрапляють пересічні платники податків. Досьє звичайного службовця перевіряється приблизно раз на 8 років, нотаріуса — на 28 років, перукаря — на 40 років, лікаря — на 50 років, а селянина — на 134 роки.
Привілейованими особами займається особлива служба — Національна дирекція перевірки податкової ситуації. У її віданні, зокрема, перебувають великі політичні діячі. Своя градація й у підприємств — кожному, як кажуть, свій контролер. Малі фірми (до 5 млн. євро обороту) перевіряються відносно швидко — досить i трьох місяців. Великими багатонаціональними компаніями займається Дирекція національної міжнародної перевірки, де працюють близько 250 осіб. Такі підприємства перевіряються грунтовно раз на 6 — 7 років. Причому тривалість перевірки може сягати одного року.
Відповідальність за несплату податків
Податкові органи не розцінюють як злочин порушення, що не перевищують 5% прибуткового податку. I все-таки заборгованість потрібно сплатити з відсотками — 0,75% на місяць.
Щодо ухилення від сплати податків, то воно досить жорстко карається згідно із законодавством Франції. За несвоєчасне подання декларації до податкового відомства накладається штраф у розмірі 10% податкової суми. У разі якщо термін несвоєчасного подання перевищує місяць, штраф становитиме 40%, якщо ж декларацію не подано i після повторного нагадування, сума штрафу збільшиться ще вдвічі. Теоретично може загрожувати навіть таке покарання, як позбавлення прав водія терміном до 3 років.
Злісне ухилення від сплати податків тягне за собою тюремне ув’язнення строком від одного до п’яти років i накладення штрафу від 5 до 250 тисяч євро, не враховуючи повернення всієї суми i відсотків за прострочений період[ 3].
Щоб змусити неплатника повністю розрахуватися з державою, існують i такі способи, як накладення арешту на банківські рахунки, зарплату i навіть опис майна.
Водночас законодавство передбачає для платника податків можливості щодо оспорювання рішення податкових органів, включаючи звернення до судових інстанцій.
Висновки
Особливості оподаткування у Франції пов’язані з історичним розвитком політичної системи й економіки країни. Податкова система відрізняє, насамперед, системність на широкій законодавчій основі, яка базується на положенні про те, що всі заходи щодо оподаткування перебувають у компетенції парламенту.
Податки у Франції становлять близько 90% дохідної бази централізованого бюджету. Переважаючим податком за сумою надходжень є непрямі, і у першу чергу – ПДВ.
З 1982 року у Франції активно проводиться політика децентралізації, що полягає в розширенні прав місцевих органів місцевого самоврядування і в галузі благоустрою, професійної підготовки кадрів, екології тощо.
ПДВ є провідною ланкою бюджетної системи Франції, яка, як відомо, стала в 1954 році батьківщиною ПДВ.
Сплата податку залежить від характеру угоди. Ставка ПДВ не пов’язана з ціною товару. Об’єктом оподаткування є продажні ціна товару або послуги.
Операції, пов’язані з зовнішнім ринком, від ПДВ звільнено.
Основна ставка податку – 18,6%. Підвищена ставка (22%) застосовується до деяких видів товарів. (автомобілі, алкоголь, парфумерія, тощо).
Від сплати податку звільняються:
- державні установи, діяльність яких пов’язана з виконанням адміністративних, соціальних, виховних, спортивних функцій;
- сільськогосподарське виробництво;
- деякі вільні професії: приватна викладацька діяльність, приватні лікарі.
Одним із податків на споживання є акцизи, деякі з яких стягуються на користь державі, інші перераховуються до бюджетів місцевих органів управління.
До підакцизних товарів відносять алкогольні напої, тютюнові вироби, сірники, запальнички, дорогоцінні метали, цукор і кондитерські вироби, пиво тощо.
Поряд і з ПДВ податок на компанії відносяться до податків, що дають найбільше надходжень до державного бюджету. Об’єктом оподаткування є чистий прибуток. Цей податок сплачується п’ять разів на рік.
До податків на споживання слід віднести і мита. Основне завдання мита – охорона внутрішнього ринку.
Найважливіше місце в групі прибуткових податків Франції займає прибутковий податок з фізичних осіб, що стягується що року з доходу. Цей податок має прогресивний характер і ставку від 0% до 56,8%.
Великі доходи приносять бюджету Франції податки на власність.
Отже, коротко розглянувши основні податки Франції, можна відмітити особливості та недоліки.
Особливість полягає в тому, що на відміну від інших країн, у Франції існує суворий поділ податків, що надходять до бюджетів.
Також перевагою є те, що основна ставка ПДВ 18,6%. Це порівняно мала ставка проти інших країн і, все одно, бюджет має найбільші надходження від цього виду податків.
Ще однією перевагою є те, що у Франції не оподатковуються доходи, що не перевищують 18140 франків.
Основні недоліки податкової системи:
- наявність численних перехідних видів податків;
- нераціональна структура.
Список використаних джерел
1. Андрущенко В.Л., Данілов О.Д. Податкові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Комп’ютер прес, 2004. – 300 с. - http://www.vuzlib.net/taz_zk/_index.htm
2. Данілов О.Д., Фліссак Н.П. Податкова система та шляхи її реформування: Навч. Посібник. – К.: 2001. – 216 с.
3. КИРІЄНКО Н. Податкова система Франції //Вісник податкової служби України -№24.2007р
4. Литвиненко Я. В., Якушик І. Д. Податкові системи зарубіжних країн: Навч. посіб. — К.:МАУП, 2004. — 208 с. — Бібліогр.: с. 203.
5. Миргородська Л.О. фінансова система зарубіжних країн: Навчальний посібник. – Київ: Ценр навчальної літератури, 2003. – 240с
6. Налоги и налогообложение / Под ред. М.В. Романовского, О.В. Врублевской. – СПб.: Питер, 2001. – 544 с.
