НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ
ФАКУЛЬТЕТ ЛІНГВІСТИКИ
РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ
«Значення екології для cуспільства»
Підготувала
студентка 1 курсу
групи ФЛ-105
Бєлова Олександра.
КИЇВ – 2006
Зміст
1. Вступ...……………………………………………………....3
2. Наука про довкілля…………………………………………5
3. Участь громадськості в охороні навколишнього середовища …............................................................................8
4. Спільний інтерес…………………………………………..10
5. Висновок…..……………………………………………….11
6. Використана література…………………………………..12

1.Вступ
Глобальна екологічна криза є реалією нашого часу. Але на фоні політичної і економічної ситуації, яка склалася в Україні, проблема стосунків з природним оточенням відкладається в побутовій свідомості на задній план. Найбільшу увагу привертають такі аспекти загострення екологічної ситуації, як погіршення якості життя в результаті забруднення довкілля і наслідки антропогенних катастроф, перш за все – наслідки аварії на ЧАЕС. Від цієї проблеми, певно, ми позбавимось ще нескоро, мине чимало десятиліть, а, можливо, і століття, поки ми будемо згадувати про це як про історичний факт із життя України. Тому для українського суспільства проблема формування екологічної свідомості є нагальною, і у найближчих десятиліттях вона повинна стати найважливішим фактором його розвитку.
Відповідно, в психологічних дослідженнях, які торкаються проблеми «людина-природа», переважає аналіз психологічних аспектів проблем, які виникають у зоні екологічного лиха. Головна увага при цьому приділяється задачам психологічної реабілітації потерпілих. Переважно в такому ж контексті екологічно незадовільних умов життя розробляються проблеми екологічного виховання, навчання і екологічної пропаганди. Визнаючи значення такої роботи, слід підкреслити актуальність вивчення не тільки наслідків, але й психологічних причин виникнення антропогенних екологічних порушень.
Коли у 1960-ті роки людство почало усвідомлювати серйозність посталих перед ними екологічних проблем, виникло питання: скільки часу у нас залишилось? Скільки років мине, перш ніж ми зіткнемося з трагічними наслідками нашого недбайливого ставлення до довкілля? Відповіддю було: 30-35 років. Зараз, коли ми наблизились до кінця зазначеного тридцятирічного терміну, цей прогноз, нажаль, має своє підтвердження і він був недалекий від істини, бо вочевидь потеплення клімату, дірки в захисному озоновому шарові над полюсами, повсякчасна присутність токсичних хімічних речовин у ґрунтових водах багатьох країн світу, голод у Африці, забруднення харчових продуктів залишками пестицидів і вимирання численних видів в міру відступання лісів перед зростаючим народонаселенням планети. У нас просто немає інших тридцяти або хоча б десяти років для вивчення і обговорення екологічних проблем. Необхідно вже зараз вжити рішучих заходів задля спасіння біосфери. Ще через тридцять років ми або створимо стійке суспільство, або станемо свідками згасання цивілізації на Землі.
Те що ми маємо, вочевидь відрізняється від того, чого ми прагнемо. Існує давнє китайське прислів’я, яке несе за своєї простоти глибинний зміст: «якщо не отримуєш бажаного – зміни свої дії». Зміни стосуються самого погляду на проблему і глибину її розуміння, а також змісту, якого ми надаємо різним бокам життя. Наші цінності змінюються в міру розуміння проблем, а роблячи у відповідності з переглянутими цінностями, ми змінюємо ситуацію. Справді, дбайливе ставлення до довкілля веде до добре помітних змін у поглядах, діях, а отже свідомості людей і суспільства у цілому.
Але як показує досвід, не маючи ефективно функціонуючих державних структур в галузі охорони довкілля в Україні, і маючи переважно громадські (а інколи навіть просто аматорські) структури, реалізація зазначеної проблеми не досягає бажаних результатів у вирішенні проблеми, бо тільки держава є гарантом здійснення ефективної екологічної політики, бо держава має для цього всі необхідні засоби: правове, політичне і фінансово-економічне забезпечення, а демократія – інструмент у руках суспільства для створення такої держави, яка б у повній мірі відповідала інтересам суспільства і забезпечувала їх права і свободи.

2. Наука про довкілля
Історично так склалося, що наслідуючи визначені цілі типу видобування руди, виготовлення продуктів або прокладки доріг, люди ставили на чолі кута тільки цю конкретну мету. Ми просто не думали про екологічні наслідки, про побічні дії на довкілля. Такий підхід за своєю суттю не такий поганий, він притаманний для виробництва всіх створюваних людиною матеріальних благ, якими ми користуємося. Та доки населення і масштаби виробництва були малі порівняно з розмірами Землі, екологічні наслідки сприймалися як прийнятний компроміс. Іншими словами, природні простори були досить великі, що для досягнення поставлених цілей і отримання прибутку (тобто більші цінності замість менших відданих) можливо було пожертвувати частиною недоторканої землі, так як і деякою мірою чистоти повітря і води.
Але, вочевидь, цей процес у нашому небезкрайньому світі не може продовжуватися вічно. У міру зростання кількості народонаселення і масштабів виробництва екологічні наслідки ставали все більш серйозними і поширеними, а природні простори безперервно скорочувались. У 60-х роках суспільство почало відчувати загрозу глобального забруднення довкілля. Ми зрозуміли, що зниження її якості вже неможна вважати прийнятним компромісом. Вийшла переоцінка цінностей, і були вжиті перші заходи.
З’явилося багато законів, спрямованих на обмеження забруднення повітря і води, пом’якшення інших наслідків нашого впливу на довкілля.
У 1972 році в США було створено федеральна Аґенція охорони довкілля (ЕРА) для захисту національних земель, повітря і водних систем; паралельні аґенції виникали на рівні штатів, округів, населених пунктів. Громадянами створювались сотні організацій щодо охорони довкілля. Багато вчених звернулося до вивчення пов’язаних з ним проблем. Приватні підприємці створили нові виробництва і розробили нові продукти, які служать для боротьби із забрудненням, розміщення відходів і под. Завдяки такому значному підвищенню громадської свідомості і активності в 1960-1970-ті роки цей період посів гідне місце в історії, як ера природоохоронного руху.
Помітний прогрес 1960-1970-х років вочевидь не призвів до рішення всіх проблем. Суспільство, у всякому випадку тимчасово, вичерпало свою здатність приділяти головну увагу охороні довкілля. Початок і середину 1980-х років можна вважати періодом зниження громадського інтересу до цих питань. Але наукові дослідження, створення нових технологій і розвиток природоохоронної служби продовжувались. Зараз ми вже досить гарно розуміємо увесь комплекс проблем, дії і технології, необхідні для їх вирішення. Існує ціла низка законів, контрольних аґенцій і громадських організацій, якими управляють тисячі компетентних, відданих справі професіоналів. Укладаються підручники та читаються різноманітні курси. Таким чином, 1980-і роки можна вважати періодом консолідації сил і росту професіоналізму.
Зараз виникли нові проблеми. Чисельність населення Землі порівняно з 1965 роком майже подвоїлась. Якщо у 1960-тих та 1970-тих роках з’явилося тільки лише нечіткі прогнози відносно кислотних дощів, руйнування озонового екрану і потеплення клімату, пов’язаного з викидом в атмосферу вуглекислого газу при горінні, то зараз для всіх очевидно: ґрунт, вода і багато інших життєво необхідних нам ресурсів наблизились до межі їх можливого використання. У той же час природоохоронний рух 1990-х років може призвести до швидких і глибоких змін, так як підготовча робота вже зроблена. Через 30-50 років (час нашого життя) воно здатне зробити нестійкий зараз розвиток цивілізації стійким.
У більшості випадків розвиток людського суспільства протікає при повному незнанні або навіть запереченні принципів, які керують самовідтворенням живих систем. Ми маємо багато екологічних проблем але ж не слід відказуватися від розвитку людського суспільства і повертатися до первісного життя. Слід лише зрозуміти екологічні принципи і прямувати до гармонічного розвитку відповідно до них. Це дуже просто: концепція стійкого розвитку полягає в задоволенні потреб і прагнення сьогодення без вступу в конфлікт із майбутнім.
Ми маємо необхідну інформацію. У середині XІX століття вчені почали вивчати і відкривати принципи взаємовідносин рослин і тварин між собою і з довкіллям. Цю область біології назвали екологією. У 1960-ті роки стало загальнопризнаним, що екологічні принципи і теорії відносяться не тільки до диких рослин і тварин в звичайних умовам існування. Вони застосовуються і до людини, причому в глобальних масштабах. Цю галузь екології, тобто вивчення екологічних принципів застосуємо до людського суспільства, необхідну для його стійкого розвитку, зараз часто називають наукою про довкілля.
«Не недостача екологічної інформації призводить до негативного впливу на довкілля, а неправильне застосування цієї інформації». Словом кажучи, у нас є необхідні знання, які дозволяють зробити розвиток людського суспільства стійким.
Якщо знань досить, чому ж досі не розпочато необхідних змін? По-перше, знання і розуміння придбані відносно нещодавно. Завжди проходить час між отриманням інформації та проведенням політики, на ній основаній. По-друге, вже є значний прогрес, і зміни стають більш помітними. Але в решті решт наукове розуміння це одне, а рішення, що і коли робити, – зовсім інше. Очевидно, ми всі прагнемо стійкості довкілля. Але у людей багато й інших інтересів, пов’язаних, наприклад, з використанням матеріалів і енергії, відчуженням відходів. Багато з їх цінностей вступають ще не в повній мірі нами свідомо заперечене з прагненням до охорони довкілля, а це перешкоджає прогресу.

3. Участь громадськості в охороні навколишнього середовища
Спочатку права людини, а потім і навколишнє середовище були всесвітньо визнані як фундаментальні суспільні цінності. І в обох випадках існуючі інститути держави і права мусили змінитись, щоб їх гарантувати.
Цілком зрозуміло, існує певне перетинання понять «права людини» і «охорона довкілля». Людська істота не може бути відокремлена від середовища, в якому існує і погіршення стану якого обов’язково впливає на неї і її права. Тому не дивно, що в 1972 році на Стокгольмській конференції права людини і охорона довкілля були об’єднані в перший принцип Декларації. Тоді вперше було сформульовано «право на безпечне навколишнє довкілля».
З цього часу нове право було закріплене в національних конституціях і законах, а також в міжнародних деклараціях і угодах. Проте, юридична природа цього права стала предметом суперечок через складність у визначенні його предмету. Сьогодні науковці все більше доходять згоди щодо його процедурного характеру. Це право стосується не взагалі якогось абстрактного середовища, а є правом кожної окремої людини на охорону власне її оточення. Це включає також право всіх індивідів бути проінформованими щодо планів і проектів, які можуть зашкодити довкіллю, брати участь у процедурах прийняття рішень і, коли необхідно, застосовувати відповідні засоби для відшкодування заподіяного лиха чи відновлення порушених гарантій.
Основою цієї системи є участь громадськості в охороні навколишнього середовища, яка обов’язково включає, перш за все, доступ до інформації. Власне, тому останні досягнення міжнародного права підкреслюють важливість цього інституту. Принцип участі громадськості закріплено не лише в Декларації Ріо-де-Жанейро 1992 року і Порядку Денному на XXІ століття, прийнятому на тій же Конференції, а й в усіх укладених за останній час міжнародних угодах, що стосуються захисту морів і річок, транскордонних забруднень.
Однак, участь громадськості все ще потребує юридичного закріплення в Україні.

4. Спільний інтерес
Проблема чистого і здорового навколишнього середовища стосується кожного. Рибалка зацікавлений і в чистій воді, і в незабруднених морях і океані; фермер – у неотруєній землі, споживач – у якісних продуктах, що не зашкодять його чи її здоров’ю; промисловці – в продовженні процесу виробництва. Коротше кажучи, чисті повітря, вода, земля і відповідне використання природних ресурсів стосується всіх і всюди у світі.
Загальновідомо, що діяльність людини впливає на природу, яка, безумовно, має величезні регенеруючі можливості, але і вони вичерпуються. У багатьох випадках межі цих ресурсів було порушено або, принаймні, досягнуто критичної риски. Цілком очевидно, що природа, флора і фауна в Європі з кожним днем зубожіє все швидше. Дуже багато вже загинуло і зникло назавжди. Крім того, зростає кількість місць, де умови вже стали майже непридатними для проживання. Концентруються забруднення і накопичуються відходи.

5. Висновки
Погіршення стану довкілля, у свою чергу, впливає на діяльність людей і, особливо, на їх здоров’я. Інакше кажучи, існує тісний зв’язок між людиною та її оточенням. Зараз чимало сигналів, які вказують на серйозне порушення балансу між ними. Це шкодить не тільки навколишньому середовищу, але і соціальному та економічному розвитку.
Отже, потрібно відновити необхідний контроль за дотриманням цього балансу. Багато країн визнали це основою їх загальної політики. Європейський Союз визначив екологічні проблеми пріоритетним питанням своєї політики на наступні п’ять років. Донедавна екологічна управління розглядалось завданням суто урядовим, яке стосувалось прийняття законів і контролю за їх виконанням. У найкращому випадку до цього залучались всі галузі промисловості. Однак, поступово зростало усвідомлення того, що влада, промисловість і населення спільно відповідають за належний стан довкілля. Вивчаючи взаємовідношення рослин і тварин в природних умовах, вчені відкрили основні екологічні принципи і закони, які визначають стійке існування життя на Землі. Повинно бути зрозуміло, що, якщо людська цивілізація, включаючи сільське господарство, промисловість і подібне, потребує стійкості, вона повинна відповідати цим законам і принципам. Але досі ми розвивали її, в головним чином керуючись уявленнями і бажаннями, які слабо відносяться до природних екологічних законів. Цей процес нагадує будівництво хмарочосу без урахування будівельних норм. Дійсно, нарощування числа проблем, пов’язаних зі станом довкілля та виснаженням ресурсів, кризи, з якими ми зіштовхнулися, – є наслідком і свідоцтвом хибного шляху розвитку. Не виключено, що ми вже стоїмо на краю прірви. Але можна відмовитися від падіння і піти шляхом стійкого розвитку, усвідомивши основні екологічні принципи і пристосувавши до них людську цивілізацію. У решті решт від нас самих залежить, чи вважати стійкий розвиток метою, гідною зусиль і жертв, необхідних для її досягнення.
6. Використана література:
1.     Основи законодавства України "Про охорону здоров’я" //Відомості Верховної Ради України.-1993.-№4.-Ст.19.
2.     Агацци Э. Человек как предмет философии //Вопросы философии. 1989, №2.-С.24-34.
3.     Мамедов Н.М. Ценностные установки и техническое освоение природы //Ценностные аспекты науки и проблемы экологии.-М.,1981.-С. 170-182.
4.     Небел Б. Наука об окружающей среде. Как устроен мир. В 2 т. Т.1.-М.: Мир,1993.-419с.
5.     Эренфелд Д. Природа и люди.- М.: Мир,1973.-253с.