Оценка «отлично»
Препадователь Урбанович Ж.Я.
          
Реферат
                                   НА ТЕМУ:
Шевченко-художник

                                                                           Кандибка Кристина

                                                                           учениця 8-Г класу

                                                                           середної школи № 31
                        Дніпропетровськ 2001р.
     Серед плеяди діячів української культури Тарасові Григоровичу Шевченку (1814-1861) належить особливе місце. Шевченко був наділений багатьма рисами вдачі: палким вільнолюбством, великою працелюбністю, жадобою вчитися, широким діапазоном зацікавлень, тонким знанням людської психології. Якщо помножити це багатство вдачі на талант в поетичному слові і в образотворчому мистецтві, то стане зрозумілою феноменальна природа його як людини і митця.
                При знайомстві з подіями Шевченкового життя може скластися враження, що вони - наче ланцюг випадковостей, який міг обірватися в будь-якому місці. Справді, і примха поміщика Енгельгардта взяти собі за «козачка» в подорож до Вільна й Петербурга рано осиротілого Тараса, і зустріч у Літньому саду з Іваном Сошенком, і праця у Василя Ширяєва по розмальовуванню інтер'єрів петербурзьких театрів, і драматичні обставини викупу з кріпацтва, нарешті, вступ до Академії мистецтв у клас Карла Брюллова, - ці «сходинки» Шевченкового зростання оперті начебто на нетвердий грунт збігу обставин.
                Юний Шевченко прийшов 1831 року до Петербурга пішки, подолавши разов з іншими кріпаками Енгельгардта сотні вест глибокими снігами Прибалтики й російської Півночі. Від сурової зими 1831 року почалося його тривале столичне життя, сповнене боротьби за існування, незгасного бажання стати вільним, вивчитися на професійного художника.
                 Підстав для відчаю на той час у Тараса було досить, але він не піддавався йому. Своїми здібностями в поезії та малюванні, працелюбністю і доброю, жвавою вдачею  український кріпак викликав у передових російських діячів культури не лише цікавість, а й бажання практично домогти йому.
                 Подиву гідна драматична епопея викупу Шевченка з кріпацтва, в якій гостро зіткнулися полярні сили тодішньої Росії: нахабний торговець душами Енгельгардт, який уособлював кріпосницьку систему, і демократично настроєні митці В.Жуковський, О.Венеціанов, К.Брюллов, І.Сошенко, В.Григорович та інші, ті котрі хотіли щоб юнак здобув освіту та волю.
             
                 Ставши вільним, Шевченко не гаяв жодного дня. Поезія, малюнок, живопис цілком заполонили його. Він буквально упивався творчістю. Шевченко  був прийнятий в Товариство заохочування художників (1835) та в Академію мистецтв (1838).
                  Упродовж семи років навчання з-під його пензля, олівця, граверського штихеля та офортної голки вийшли не лише учнівські, а й викінчені, зрілі твори. Під час навчання Тарас Григорович був тричі нагороджений срібними медалями. Задовго до надання у березні 1845 року офіційного звання вільного (некласного) художника Шевченко уже працював на рівні професійного майстра.
                   Не по роках громадянська й художня зрілість помітна і в його літературній творчості. Саме в період академічних студій ним написані такі шедеври, як поеми «Гайдамаки», «Сон», «Сова», видано в 1840 році першу збірку поезій «Кобзар».
                   Весь поетичний і частина художнього доробку петербурзького періоду тематично пов'язані з Україною, хоча між 1830-1843 роками йому жодного разу не вдалося побувати в рідному краї.
                    Відвідання України 1843 року мало вирішальне значення у виборі Шевченком подальшого життєвого шляху – словом і пензлем працювати для свого народу. Закінчивши у березні 1845 року Петербурзьку Академію мистецтв, він одразу ж перебирається на Україну, оселяється в Києві і приймає пропозицію бути художником Археографічної комісії при університеті.
                    Творчі й життєві плани Шевченка були раптово  обірвані. За доносом провокатора 5 квітня 1847 року він був заарештований як член таємної політичної протикріпацької організації – Кирило-Мефодіївського товариства. У нього були конфісковані зошити з «крамольними» поезіями, альбом з київськими етюдами, який потрапив до рук київського губернатора і зник безслідно. Ці папери стали звинувачувальними документами проти Шевченка. Про них було донесено самому цареві. Присуд був суворий: заслання рядовим солдатом в Оренбурзький окремий корпус. Там  Шевченка тримали  під найсуворішим наглядом і забороняли писати та малювати.
                   Жорстокий удар долі вразливий поет і митець сприйняв болісно. Слідство, допити, пов’язані з ними переживання позначилися і на стані здоров’я, і на зовнішньому вигляді. Печаль тривоги і страждання відбилася на автопортретах, які Шевченко створив на засланні. Проте і в Оренбурзі продовжувалася його поетична й мистецька творчість – підпільна, але повноцінна, художнього досконала. Не втративши попередньої романтичної забарвленості, вона стала водночас проникливішою, змістовно місткішою, а в ряді малюнків – сповнена критичного пафосу.
                    Пам’ятали про його долю і на Україні, і в Петербурзі. Після смерті царя Миколи I, на прохання віце-президента Академії мистецтв Шевченко був визволений. З підірваним здоров’ям, але не зламаний духовно у 1857 році він прибув до Петербурга. Він зовсім не щадив свого підірваного здоров’я працюючи  з дивовижною цілеспрямованістю й наполегливістю. Готував нове видання «Кобзаря», укладав «Буквар» та підручники з історії й арифметики для українських шкіл, писав нові поеми й вірші, малював портрети.
                     Взимку 1860-1861 років стан здоров’я Тараса Григоровича різко погіршився. 10 березня (26 лютого за старим стилем) 1861 року він помер. Похований був спочатку на Смоленському цвинтарі в Петербурзі. За його заповітом, прах весною того ж року перевезений на Україну і похований в Каневі на високому березі Дніпра, неподалік від тих місць, де він народився і виріс.   
 
٭ ^٭ ٭ ^٭ ٭
                       Творча спадщина Шевченка – нова і яскрава сторінка в історії української художньої культури. Тонке чуття сучасної йому дійсності поєднувалося із знанням історії – світової і вітчизняної. Розвинена інтуїція щодо зв’язку колишніх часів і сучасної дійсності давала йому можливість наповнити новим змістом зображення давнини.            
                      З архівних документів і з особистих свідчень Шевченка відомо, як старанно він вчився. У становленні професійної майстерності Шевченка провідну роль відіграв видатний російський живописець Карл Брюллов (1799-1852), який був не лише вчителем Шевченка, а і його старшим другом, у1839 році Тарас Григорович деякий час жив у Брюллова.
                      Вагомими були досягнення Шевченка в галузі малярського і графічного портрета. Він виконав близько 150 творів цього жанру, половина яких створена ще до заслання. У них відчувається романтична концепція людини, яка наприкінці XVIIIст. і в першій половині XIXст. Переважала у творчості багатьох європейських художників.
                       Шевченко уподобав акварельний малюнок ще в доакадемічний період свого життя, маючи в ньому певні навички, а можливо, і перші здобутки. Цього досяг він численними вправами й копіюванням, уриваючи вільний час від «казачкування» в Енгельгардта й учнівства в малярні у Ширяєва.
                       У ряді портретів простежується прагнення Шевченка підкреслити гармонійну сутність людини, вияскривити її моральну, інтелектуальну й фізичну досконалість. Для нього людина – міра всіх речей: митець бачить в ній лише прекрасне і високе. І водночас перед глядачем не - безтурботні особи, а цілеспрямовані характери, вольові натури. Темперамент і умиротворення, порив і доброзичливість – на цих психологічних регістрах будуються оповиті романтичним серпанком образи.
                        Вирази облич на портретах 30-40 років відзначає деяка загадковість, втілена насамперед у проникливих запитальних поглядах. Концепція людини ґрунтується в нього на суспільно-етичних передумовах: громадянській чесності, відданості героя демократичним ідеалам, моральній чистоті, тобто на засадах поширеного тоді прогресивного романтизму.
                        Шевченко взяв для себе чимало корисного від російської портретної школи. Є в його творах і риси, дотичні до західноєвропейського класицистичного портрета. Виходячи із видатних здобутків і стилістичної визначеності   мистецтва своєї доби, він виробив свій власний погляд на людину. Його моделі – це, як правило друзі, знайомі. Особиста нота в його творах дуже сильна. Вона виражається в ретельному «вимальовуванні» вдачі й настрою; вона підтверджується і засобами виразності – шовковистими розмивами акварелі, ніжними напливами олійних фарб. Шукаючи відповідних відтінків і переходів тонів для передачі свіжості молодих облич (Маєвська, Закревська, Кейкуатова, Горленко), гострих, раптових або ж елегійних поглядів (олійний автопортрет, Лизогуб, Рудзинський, Лукомський, Куліш), він прагне сплавити романтичну зовнішність своїх героїв х їх внутрішньою змістовністю. Миттєві почуття, які фіксуються поворотом голови, поглядом, - не випадкові імпульси, а виразники характерів.
                     Одним з вершин його пошуків є серпія «Казашка Катя» (1856-1857), в якій дано типовий образ дівчини в момент прозріння, усвідомлення себе як представниці свого народу. Водночас у цій юнці, яка, затуляючи рукою мерехтливе світло каганця, вглядається в химерні загадкові орнаменти надгробків своїх предків, вбачається відгомін поширено в першій половині XIX ст. «цвинтарного романтизму» з його утаємниченими провидами, «страшними» сюжетами. Шевченко зумів надати сцені глибокого гуманістичного періоду.
                      Особливе місце в портретній творчості Шевченка посідають автопортрети, в яких він відобразив себе у різні пори життя,  в    різних  настроях  і   переживаннях,    але     неодмінно
  із глибоким щирим самоаналізом, із психологічною наснаженістю. В автопортретах митця усіх періодів творчості - від юнака байронівського настрою і зовнішності, до вистражданого, але незламного чоловіка серед літ - криється велика сила типізацій.  
                       Іншими жанрами образотворчого мистецтва, в яких доробок Шевченка був досить ваговим, є історична композиція та ілюстрація до творів вітчизняної світової класики.
                       Впадає в око досить самостійне образотворче прочитання літературних сюжетів.
                       Акварель «Циганка-ворожка» (1841) можна віднести до одного з програмних творів Шевченка-побутописця. Це бувальщина про те, як молода дівчина вирішила вдатися до гадання циганки щодо своєї майбутньої долі. Митець дає досить виразну характеристику персонажам, ретельно вимальовував риси їх вдачі – довірливої простодушної дівчини та балакучої ворожки. З подвійним почуттям остраху і надії, навіть побоюючись глянути на свою «пророчицю», чекає чорнява красуня на її «вирок». Всю цю розповідну, сповнену побутових деталей ситуацію Шевченко виразив у типовій сцені з народного життя.
                     Доробок Шевченка – величезне досягнення всієї української художньої культури. Шевченко визначив напрями розвитку літератури й образотворчого мистецтва України на шляхах гуманізму, народності, боротьби за кращу долю людей.
                    Слава Шевченка пережила добу, в яку він жив. Його безсмертні твори і сьогодні високо цінує прогресивне людство, його