Переклад Біблії на англійську мову.

ПЛАН

 

  Вступ.................................................................................................................... 3
1. Історія перекладу Біблії на англійську мову................................................. 4
2. Проблеми у перекладі Біблії.......................................................................... 9
Висновок............................................................................................................ 12
Список використаної літератури...................................................................... 13

Вступ

Біблійні тексти протягом  усього свого існування привертали пильну увагу. Над ними працювали священики, теологи, філологи, лінгвісти. На сьогоднішній день Біблія становить інтерес не тільки з релігійної, але і з лінгвістичної точки зору. Будучи зборами класичних текстів і будучи невід'ємною частиною світової літературно-художньої спадщини, Біблія являє собою зовсім особливий добуток, вивчення якого може пролити світло не тільки на історико-політичні події, але і на історію розвитку і зміни мов, на які вона неодноразово переводилася.
Мета даної роботи  - простежити історію створення перекладів Біблії на англійську мову  від давньоанглійського періоду до наших днів і виявити зміни, що відбулися в мові Біблії за цей час.

1.    Історія перекладу Біблії на англійську мову

Історія перекладів Біблії на англійську мову розпадається на два періоди: Середні століття і Новий час.
Середні століття.
Давньоанглійський період. Починаючи з 7 ст., коли англосакси були навернені в християнство, і до епохи Реформації єдиною Біблією, що вважалася авторитетною в Британії, була Вульгата.
Самі ранні спроби перекласти Біблію на англосаксонську мову, строго говорячи, не можна назвати перекладами. Це були вільні перекази у віршах добре відомих біблійних оповідань. Один древній рукопис містить поеми, що раніше приписувалися ченцю і поету Кедмону з Уітбі. Інший корпус ритмізованих парафраз приписується Кюневульфу, що жили приблизно в ту ж епоху, що і Кэдмон.
Перші спроби реального перекладу Біблії були зроблені в 8 ст. Єпископом Шерборнським Альдгелем (709) - імовірно, автор перекладу Псалтиря. Король Альфред (849-899) перевів десять заповідей і ряд інших біблійних текстів.
Рукопис, відомий під ім'ям Псалтир Веспасіана, написаний приблизно у 825 р., містить самий ранній приклад визначеного типу перекладу, називаного "глосса". Глосси повинні були служити підмогою для кліриків і вписувалися між рядків латинського тексту. Вони часто наслідували латинському порядку слів, що дуже відрізнявся від порядку слів, прийнятого в англосаксонській мові. Близько 950 одна глосса була вставлена в розкішно ілюмінований рукопис (так зване Ліндисфарнське Євангеліє, Lіndіsfarne Gospels), латинський текст якої був написаний приблизно у 700р.. Незабаром після цього аналогічні глосси стали вписувати й в інші рукописи.
До кінця 10 ст. існувало вже безліч перекладів. Західно-саксонські Євангелія (10 ст.) - повний переклад євангелій, зроблений, можливо, трьома перекладачами. Близько 990 р. знаменитий своєю вченістю Єльфрік перевів кілька книг Старого Завіту, у тому числі всі П’ятикниж’я, книги Ісуса Навіна, Суддів, Царств і кілька книг зі старозавітних апокрифів. Свої переклади, що нерідко збивалися на прозаїчний переказ, він нерідко вставляв у проповіді. Праця Ельфріка, Західно-саксонські Євангелія, і численні переклади Псалтиря - от усе, що було зроблено в давньоанглійський період на шляху до повного перекладу Біблії. Після Ельфріка переклади Біблії вже не робилися: Британія занурилася в "темні століття" нормандських завоювань.
Середньоанглійський період. У більш спокійному 13 ст. перекладацька діяльність відновилася. Безліч нових перекладань Біблії на англійську мову підпадають під категорію скоріше релігійної літератури, ніж власне перекладу; так, наприклад, Ормулум ченця Орма (1215р.) являє собою ритмізований переклад євангельських уривків, використовуваних у месі в сполученні з проповідями. Близько 1250р. з'явився римований переказ книг Буття і Результату. Три переклади Псалтиря з'явилися у 1350р.: анонімний віршований переклад, переклад Псалтиря, приписуваний Вільямові із Шорхама, і переклад з коментарями пустельника і містика Ричарда Ролла з Гемпола. У 13-14 ст. невідомими авторами були переведені різні частини Нового Завіту.
Протестантські переклади. Протестантські перекладачі часів Реформації відмовилися від Вульгати як первинного джерела. У ході порівняння давньоєврейських і грецьких текстів Біблії з латинським текстом Вульгати виявилися незгідності і неточності. Крім того, перекладачі-реформатори, що порвали з Римсько-католицькою церквою, не бажали спиратися у своїх перекладах на латинську Біблію.
Першим англійським протестантським перекладачем Біблії став Вільям Тиндал (прибл. 1490-1536 рр.). Тиндал вивчив грецьку мову в Оксфорді і Кембриджу, а давньоєврейський, очевидно, у Німеччині. Він спробував надрукувати свій переклад Нового Завіту в Кельні, але церковні влади примусили його переїхати у Вормс, де він і завершив видання. Видання великого формату було опубліковано у Вормсі у 1525р. воно потрапило в Англію в наступному році і було негайно спалене. Незважаючи на церковний проклін, передруки відбувалися один за одним, багато яких попадали в Англію з Нідерландів. Перший том Старого Завіту в перекладі Тиндала вийшов у 1530; Тиндал був арештований, у в'язниці він продовжував роботу над Старим Завітом, але в 1536 як єретик був спалений на багатті у Вілворде біля Брюсселя.
Неприйняття Тиндаловского перекладу було зв'язано головним чином з його сугубо протестантським тоном. Хоча король Генріх VІІІ порвав з Римом на початку 1530-х років, він зовсім не симпатизував поглядам Тиндала. Більш того, бажання перекладача витравити з Біблії всі сліди католицького богослужіння спонукувало його заміняти деякі терміни: "церква" була замінена на "громаду", "священик" - на "старійшину" і т.п. Крім того, зразком для перекладу Тиндала служив Новий Завіт у німецькому перекладі Мартіна Лютера.
Біблія Метью. У 1537р. Генріха VІІІ переконали дати своє найвище схвалення ідеї створення англійської Біблії, так виник "новий переклад". Він вважався перекладом деякого Томаса Метью, хоча реальним видавцем був, очевидно, інший співробітник Тиндала - Джон Роджерс; сам же текст був складений з перекладів Тиндала і Ковердейла з додаванням безлічі віроповчальних приміток. Фіктивний перекладач був потрібний для того, щоб уникнути скандалу в зв'язку з фактичним виданням праці страченого Тиндала.
Велика Біблія. У 1538р. вийшов королівський указ, відповідно до якого кожен прихід зобов'язувався придбати для своєї церкви екземпляр Біблії, причому половину вартості книги повинні були відшкодувати парафіяни. Мова в указі йшла, імовірно, не про Біблію Метью, а про новий переклад. У 1539 новий переклад вийшов у світ, і цей важкий том був названий Великою Біблією. Редактором був Ковердейл, але текст являв собою скоріше переробку Біблії Метью, чим ковердейлівський переклад 1535р.. Друге видання 1540р. іноді називають Кранмеровською Біблією (його випереджає передмова архієпископа Кранмера). Велика Біблія стала офіційним текстом, інші ж переклади були заборонені.
Женевська Біблія. Прихід до влади католички Марії Стюарт, наводив жах на англійських протестантів. Щоб уникнути переслідування, багато хто з них емігрували й оселилися в Женеві, у ті роки центр радикального протестантизму. Під керівництвом шотландського кальвініста Джона Нокса, а можливо, при участі Ковердейла англійська громада в Женеві випустила в 1557 р. Новий Завіт і Псалтир, а в 1560 р. - повне видання Біблії, так звану Женевську Біблію.  Женевський переклад був певною мірою  самим науковим перекладом того часу. За основу був узятий текст Великої Біблії (1550), що потім був значно поліпшений редакторами, що виправили безліч помилок і неточностей.
Єпископська Біблія. Перешкоджав поширенню Женевської Біблії консервативно налаштований спадкоємець Кранмера на кафедрі архієпископа Кентерберійського - Метью Паркер. У 1568р. він випустив у світ своє власне видання - Єпископську Біблію. Назва говорить про те, що це була колективна праця англіканських єпископів, що справилися з задачею усього за два роки; вони використовували як основу  Велику Біблію, відхиляючись від її тільки в тих випадках, де вона вступала в протиріччя з давньоєврейським чи грецьким текстами. У Єпископській Біблії часто запозичаються ті місця з Женевської Біблії, де її переваги в області точності перекладу не викликають сумнівів. Після завершення роботи Єпископська Біблія замінила Велику Біблію як  офіційну Біблію Англіканської церкви.
Біблія короля Якова. З пропозицією про необхідність нового авторитетного перекладу виступив пуританин Джон Рейнолдс, звернувшись з ним до короля Якова у 1604. Яків схвалив ідею і призначив перекладачів - "чоловіків учених, числом п'ятдесят чотири". Перекладачі були розбиті на чотири групи, що збиралися у Вестмінстирі, Кембриджу й Оксфорді; кожна група взяла собі частину Біблії, первісний, чорновий переклад якої повинний був схвалюватися всіма членами "компанії". Комітет, що складався з 12 контрольних редакторів, проводив звірення перших варіантів перекладу. Як  основний текст була обрана Єпископська Біблія, але до роботи залучалися також переклади Тиндала, Ковердейла, Біблія Метью, Велика Біблія, Женевська Біблія і навіть католицький переклад Нового Завіту (опублікований у 1582р.).
Біблія короля Якова вийшла у 1611р. два роки і дев'ять місяців пішло на переклад, ще дев'ять місяців - на підготовку рукопису до друку. Протягом  майже 400 років Біблія короля Якова мала статус офіційного перекладу. В Англії її називають Офіційно схваленим перекладом (Authorіzed Versіon), хоча ні королівський будинок, ні парламент не видавали ніяких офіційних актів з цього приводу. Більш того, не викликає сумніву, що Авторизований переклад став Біблією Англіканської церкви.
Виправлений переклад (The Revіsed Versіon). Рух убік  модернізації мови старого перекладу досяг апогею в 1870р., коли з ініціативи собору духівництва Кентерберійської та Йоркської єпархій був призначений комітет для перегляду тексту Біблії короля Якова. Виправлений переклад (Новий Завіт, 1881р.; Старий Завіт, 1885р.; Апокрифи, 1895р.) усе ще являє цінність для дослідників завдяки свій стислості і близькості до оригінальних біблійних текстів на давньоєврейській і грецькій мовах, але не зміг замінити Біблію короля Якова.
Виправлений стандартний переклад (The Revіsed Standard Versіon). До першого видання Виправленого перекладу в США минулому прикладені читання американських фахівців, що працювали разом з англійськими редакторами. У 1901р. ці читання були включені в текст видання, що одержало назву Американського стандартного перекладу (The Amerіcan Standard Versіon). Воно послужило основою для Виправленого стандартного перекладу, підготовленого за підтримкою Міжнародної ради по релігійному навчанню (1937). Декан Л.Е.Уейгл із Єльського університету здійснив загальну редакцію цього перекладу (Новий Завіт вийшов у 1946, Старий Завіт - у 1952).
Нова Англійська Біблія. У різкому контрасті з різними виправленнями перекладів стоїть почата в Англії спроба створити авторитетний текст англійської Біблії для 20 ст. Нова Англійська Біблія (Новий Завіт, 1961р.; Новий Завіт, Старий Завіт і Апокрифи, 1969р.) - це абсолютно новий, свіжий переклад оригінальних текстів на природну, розмовну англійську мову 20 ст., у якому не використовуються як архаїчні конструкції 17 ст., так і буквалістське копіювання грецьких оборотів. Таким чином, цей переклад розстається з традицією, що йде до Тиндалу. Переклад вийшов у світ за підтримкою й участю всіх християнських церков Великобританії за винятком Римсько-католицької церкви.

2. Проблеми у перекладі Біблії

Перекладачі на сучасні мови таких древніх текстів як, наприклад, Біблія,  рано чи пізно зіштовхуються з проблемою перекладу слів, що мають у своєму значенні особливий культурний компонент, представлений у світі Біблії, але відсутній або такий, що має інший зміст, у мові і культурі тих читачів, для яких призначається переклад. Розглянемо проблеми, з якими стикалися перекладачі Біблії на англійську мову.
Так, складний випадок представляють дієслова (мова йде про дієслова anakeіmaі і anaklіnomaі), що у тексті Євангелій використовуються для вказівки на наступне дію: опускатися і приймати горизонтальне положення поруч з низько розташованим столом (напівлежати за низьким столом), особливо якщо обід відбувається в офіційній обстановці. Для греко-римського світу такий спосіб прийому їжі був звичайною справою і тому перші читачі Євангелій прекрасно розуміли про що мова йде. Але для представника сучасного західного суспільства, де люди приймають їжу сидячи за високим столом, даний фрагмент тексту уже викликає утруднення. Тому в залежності як від контексту, так і виходячи з розумінь адресата, перекладачі повинні вирішити, який саме семантичний компонент вони відбивають при перекладі: (а) прийняття їжі, (б) просторове положення людини (в) ступінь офіційності заходу.
Більш складну проблему представляють слова і вираження, що поєднуються в групи, які виражають фундаментальні для даного суспільства поняття, а не просто частки компоненти семантичного змісту. Особливі труднощі виникають у тому випадку, якщо такі базові поняття або (а) мають, на перший погляд, тотожне, а в дійсності відмінне від сучасної мови значення і функціонування, або (б) включають глибинні і найчастіше важко усвідомлювані пресуппозиції, що стосуються суспільства в цілому.
Приклад типу (а) неодноразово обговорювався в літературі. Так, у роботі Р.Л. Омансон "Translatіng the antі-Jewіsh bіas of the New Testament" використовується переклад антиіудейського тону в Новому Завіті - це поняття "іудеї", hoі Іoudaіoі, що є присутнім у Новому Завіті, головним чином у Євангелії від Іоанна. Цілком зрозуміле побоювання з приводу можливих обвинувачень в антисемітизмі, що виявляється як серед сучасних християн, так і в тексті Нового Завіту, з'явилося причиною свого роду культурної модернізації деяких перекладів, що ґрунтується на тім положенні, що автори Нового Завіту писали не взагалі про іудеїв, а про їхніх правителів. Такий підхід, звичайно, дозволяє уникнути можливих обвинувачень в антисемітизмі, однак такий результат досягається ціною того, що затушовується реальна історична картина, а саме: відчуження церкви і синагоги і поляризація християн і іудеїв за принципом "ми і вони". У той же час коли мова йде про історичний факт, що не має нічого загального з проблемами сучасності, ніхто не вносить ніяких змін у текст: Ананію, наприклад, не називають "колишній первосвященик", хоча уточнення "колишній" з історичної точки зору тут необхідно.
На сьогодні завершено роботу над новим перекладом Біблії на англійську мову. Перекладачі - 15 американських і британських лінгвістів. У традиційний переклад внесено близько 45 тисяч виправлень - 7 відсотків тексту.
Перекладачі прагнули замінити всі слова, що отримали в молодіжному жаргоні нові значення: наприклад, слово stoned зараз сприймається як "обкурений" замість первісного - "забитий каменями".
Академіки вирішили, що слово "прибульці" - alіens ("мандрівники ми перед Тобою і прибульці") у молоді буде викликати асоціацію зі словом "інопланетяни", тому в новій редакції Біблії слово "прибульці" замінене на foreіgners - "іноземці".
"Святих" - saіnts узагалі замінили на God's chosen people - "Богом обрані люди". Діва Марія названа не "та, що отримала благодать у Бога", а divgnant - "вагітної".
Щоб виключити "дискримінацію жінок", у рядку "Бог створив людину, по подобі своєму" раніше уживане слово man -"людина", "чоловік", замінено на словосполучення human beіngs - "люди". (Замість: When God created Man, he made hіm іn the lіkeness of God буде When God created human beіngs, he made them іn the lіkeness of God).

Висновок

Узагальнивши наведений в роботі матеріал ми можемо зробити висновок, що прагнення створити єдино правильний переклад приводило до зміни первісного біблійного тексту, розвиток мови пред'являв перекладачам визначені вимоги викладу тексту, розвиток теології і численні тлумачення біблійних текстів приводили до того, що тексти перекладів Біблії істотно відрізняються один від одного.

Список використаної літератури

1.     Эллингворт П. Трудности перевода Библии // Христианский вестник, №5, 2005г.
2.     История перевода Библии на английский язык // Энциклопедия "Кругосвет", www.krugosvet.ru
3.     Новыков Д. Підходи до релігійних перекладів // Релігія і світ, № 2, 2003р.