Наприклад, одна із специфічних особливостей малого бізнесу полягає в його кадровому забезпеченні. Відповідно до своїх розмірів та цілей функціонування малі підприємства, як правило, не мають можливостей для залучення висококваліфікованих і високооплачуваних найманих менеджерів та бухгалтерів. Водночас, існуюча система обліку та звітності історично орієнтована на великі підприємства, у зв'язку з чим є досить складною і потребує високої кваліфікації виконавців.
Отже, основним напрямом вдосконалення законодавчого забезпечення розвитку малого бізнесу є врахування у нормативних актах загальноекономічного спрямування специфічних особливостей цього сектора економіки. Дії в цьому напрямі забезпечать не лише поліпшення ситуації в малому бізнесі. Вирівнювання умов діяльності в малому бізнесі з умовами діяльності в інших секторах економіки забезпечить гармонізацію загальноекономічної структури з точки зору співвідношення в ній малого, середнього і великого бізнесу.
Формування державної політики розвитку малого бізнесу і створення цілісної системи його державної підтримки в контексті задач загальноекономічного розвитку і оптимізації економічної структури - складний і тривалий процес. Проте, вже сьогодні можливо і необхідно здійснити певні практичні заходи по формуванню економічних та організаційно-правових засад відповідної державної політики та введенню в дію конкретних норм законодавства, які сприятимуть розвитку малого бізнесу і, тим самим, - розвитку економіки в цілому.

МАЛИЙ І СЕРЕДНІЙ БІЗНЕС В УКРАЇНІ: ВІД СТРАТЕГІЇ ЗРОСТАННЯ ДО СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ
Гнатцов Олег Георгійович, Керівник Управління стратегії сталого розвитку Апарату РНБОУ
Процес становлення в Україні малого і середнього бізнесу завершився створенням нормативно-правової бази державної регуляторної політики, яка в цілому відповідає встановленим міжнародним нормам у даній сфері. Не в останню чергу деяке економічне зростання останніх років забезпечено в результаті підвищення активності саме малих і середніх суб'єктів підприємницької діяльності.
Водночас слід зауважити, що ці форми насамперед зайняли ніші, які в командно-адміністративній системі були незаповнені, внаслідок чого спостерігався відчутний дефіцит у задоволенні споживчого попиту. Отже, й сьогодні малий і середній бізнес розвивається екстенсивним шляхом, що, з одного боку, підвищує конкуренцію на споживчому ринку, а, з іншого - створює обмеження для його якісного розвитку.
Є багато чинників, які негативно впливають на підприємницьке середовище, пригнічуючи виробництво та заганяючи діяльність у "тінь". Серед них: надмірний податковий тиск, утиски з боку місцевої влади та контролюючих органів тощо. Є питання, від вирішення яких залежить гармонійний розвиток малого та середнього бізнесу в Україні.
Під таким розвитком слід розуміти перш за все своєчасну з боку держави орієнтацію підприємців на структурні зміни в економіці та економічних відносинах. В даному контексті виникає питання: що має в стратегічному плані стати економічним пріоритетом - зростання чи розвиток?
Відповідь слід шукати в соціально-економічних тенденціях сучасного світу. Визначальною з них є становлення нового постіндустріального, або інформаційного суспільства. Основним фактором економічного зростання в ньому виступають інформаційні ресурси, створення яких неможливе без існування потужного інформаційно-промислового комплексу. Економічне зростання в інформаційному суспільстві докорінним чином відрізняється від зростання в індустріальному суспільстві, орієнтованому на масове споживання. Останньому притаманні великі форми організації серійного виробництва, що сьогодні спостерігається в Україні. Зародження постіндустріального суспільства викликало нові форми організації ведення бізнесу: венчурні фірми, які залучали кошти дрібних інвесторів для розвитку високих технологій; технопарки; аутсорсинг тощо. Розвинені країни приділяють велику увагу розвитку таких форм, забезпечуючи вагому державну підтримку малого та середнього бізнесу за цими напрямами. Адже середні та малі компанії не володіють необхідними ресурсами для перебудови своєї діяльності відповідно до вимог постіндустріальної економіки.
Особливо цікавою для нашої країни є форма аутсорсингу, яка дозволяє залучати економічні суб'єкти до вирішення завдань непрофільного характеру. Вона застосовується у відносинах як між великими та середніми і малими підприємствами, так і між державою та приватними компаніями. Аутсорсинг стає основним принципом корпоративного управління "новою економікою", його поширення та ефективність використання забезпечуються розвитком інформаційних мереж, зокрема "Інтернету". Політика аутсорсингу дозволяє суттєво розширити сферу діяльності малого та середнього бізнесу, створити умови розвитку економічної бази для формування середнього класу.

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
Заїкіна Олена Олександрівна, канд. екон. наук, доцент Київського інституту туризму, економіки і права
Згідно з розробленою Урядом України Програмою довгострокового розвитку держави, яка подається на розгляд новообраній Верховній Раді України, пріоритетами нинішнього етапу економічних реформ визначені: поглиблення ринкових реформ, правовий захист власника та інвестора, боротьба з бідністю, дерегуляція підприємницької діяльності, послідовна інтеграція України в європейські та світові структури. Як зазначено в Програмі, "незалежність держави - це … передусім, рівень конкурентоспроможності економіки та рівень життя людей".
Світовий досвід свідчить, що вирішення нагальних економічних і соціальних проблем неможливе без розвитку підприємницької сфери. Малий і середній бізнес стає головним джерелом інновацій, доходи від підприємництва у розвинених країнах становлять 40-60 % ВВП. За даними експертів ООН, у сфері малого бізнесу зайнято понад 50 % працюючого населення світу.
Соціальний ефект розвитку малого підприємництва полягає, насамперед, в самоорганізації найбільш активної частини населення з метою включення в процес суспільного відтворення, що частково знімає з держави безпосередні зобов'язання щодо працевлаштування, що, в свою чергу, суттєво впливає на зниження бідності та соціальної напруженості в суспільстві. Підприємництво сприяє пробудженню у значного прошарку населення ініціативи до активної трудової діяльності, до керівництва виробництвом, до прояву творчого підходу до конструктивної діяльності з урахуванням інтересів конкретного споживача.
Офіційна статистика стверджує, що сьогодні в Україні на малих підприємствах працює лише 6 % населення працездатного віку. На початок 2000 року кількість працюючих у цій сфері діяльності становила 1677 тис. осіб, в тому числі в торгівлі і громадському харчуванні - 685 тис. осіб, що в 27 разів перевищує рівень 1991 року. За оцінкою фахівців Держпідприємництва, найближчими роками очікується збільшення кількості малих підприємств до 300 тис. з чисельністю зайнятих близько 3,5 млн осіб2. Проте за нинішніх умов втілення в життя цих прогнозних очікувань досить непевне. Кількість малих і середніх підприємств, а також кількість громадян, зайнятих підприємницькою діяльністю, залежить визначальною мірою від соціально-економічного клімату ведення бізнесу, створюваного у суспільстві.
Урядом України постійно проводиться політика щодо підтримки розвитку підприємництва. Серед головних документів цільової спрямованості на створення сприятливого клімату для підприємництва останнього часу можна виділити розпорядження Кабміну України від 26.09.2001 р. № 4634 "Про затвердження національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні на 2002 рік".
Послідовну державну організаційно-правову підтримку малого бізнесу здійснює Держпідприємництво: сприяє прийняттю нормативних актів щодо підприємництва, зокрема, Закону України "Про деякі питання загальнообов'язкового соціального страхування суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів"; розробляє механізм розповсюдження дії спеціальних торгових патентів по всіх регіонах України; здійснює супроводження забезпечення сталості Податкового кодексу України; сприяє започаткуванню механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва за допомогою спеціалізованих установ і кредитних спілок; усуває адміністративні бар'єри, що перешкоджають підприємницькій діяльності, та бере участь у законотворчому процесі шляхом залучення до розробки проектів Законів України "Про засади державної регуляторної політики у сфері підприємництва" та "Про основні засади проведення перевірок суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами" тощо3.
Між тим, недостатня кількість малих підприємств та незначна чисельність зайнятого на них населення свідчать про несприятливі умови господарювання для малого бізнесу, недосконалість та обтяжливість вітчизняної системи оподаткування, неврегульованість питань фінансування і кредитування, зокрема мікрокредитування малого підприємництва, нерозвиненість інфраструктури підтримки підприємництва.
На сьогоднішній день ще не забезпечені (або створені, але не здійснюють вирішального впливу на розвиток підприємства) основні компоненти сприятливого економічного середовища для малого підприємництва: інвестиційні та інноваційні компанії та фонди, регіональні фонди підтримки підприємництва, лізингові компанії, аудиторські фірми і приватні аудитори, страхові організації, бізнес-центри та бізнес-інкубатори.
Практика показує, що започаткування власного бізнесу, окрім складності вибору напряму діяльності, та формулювання цілей фірми (що вже є показником фаховості майбутнього підприємця та його команди) змушують проходити багатоступеневу систему реєстрації та започатковувати самостійну діяльність під наглядом численних контролюючих і фіскальних органів, а часто-густо - і "самодіяльних" угруповань.
На нашу думку, мале підприємництво в Україні недостатньо розвинене у сфері науково-технічних розробок та інновацій. На цей напрям доцільно розповсюдити держзамовлення або пільгові умови господарювання, виходячи із загальнонаціональних потреб. Розвиток підприємництва у науково-технічній сфері міг би частково забезпечити відповідною зайнятістю досвідчених науковців і спеціалістів, які через відсутність попиту на свої знання (і навіть таланти) мігрують за кордон, застосовуючи в інших державах знання, отримані на батьківщині, або ж, змушені боротися за виживання, поповнюють ряди дрібних торговців.
В Україні рівень зареєстрованого безробіття на початок квітня 2002 року становив 3,9 % населення працездатного віку, або 1110,7 тис. осіб. Із Фонду загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття протягом березня 2002 року на допомогу по безробіттю було витрачено 66,8 млн гривень. Зменшення безробіття, на наш погляд, може бути досягнуте за рахунок малого підприємництва і, навпаки, розвиток малого підприємництва слід розглядати як один з важливих соціально-економічних чинників, у т. ч. щодо зниження безробіття.
Творчі, освічені керівники малих підприємств мають сформувати у суспільстві середній клас, який повинен стати головною силою у завершенні економічних реформ в Україні. Проблеми і важливість становлення середнього класу будуть висвітлені в одній з частин щорічного Послання Президента України Верховній Раді України4. Підприємницький клас може скласти значний прошарок населення, на який держава спиратиметься в розбудові вітчизняної економіки. Стабілізація економічного середовища в країні єднає інтереси малого підприємництва з загальнодержавними інтересами.
У серпні 2000 року з метою підтримки організації малого підприємництва соціально незахищеними категоріями населення Кабміном України був встановлений порядок одноразової грошової виплати безробітним та видачі позик для створення малих підприємств. В обласних центрах зайнятості створені відповідальні комісії за участю представників місцевих органів влади з питань підтримки малого підприємництва серед безробітних. Найбільш поширеними видами підприємницької діяльності серед колишніх безробітних стали виробництво товарів широкого вжитку, сільськогосподарської продукції та надання послуг. На початок 2001 року майже 600 безробітним була надана позика на загальну суму 3,6 млн гривень.
Водночас, даний аспект розвитку малого бізнесу в Україні має свої проблеми. Не можна замовчувати проблему порушення умов праці на значній кількості фірм малого бізнесу. Головним недоліком господарського функціонування цих підприємств є застарілі технології та обладнання, недостатність виробничих площ, ненормована тривалість робочого дня.
Значний прошарок населення України, який включає працівників малого бізнесу, не може реалізувати своє, гарантоване Конституцією України, право на захист здоров'я. За очікуваного зростання чисельності працюючих на об'єктах малого підприємництва держава має вжити заходи, які розроблені і розроблюються за участю Держпідприємництва. Ними є: впровадження санітарних норм і правил організації технологічних процесів для конкретних типів малих підприємств; забезпечення охорони здоров'я працюючих на малих підприємствах, зокрема, медичне обстеження при прийомі на роботу та періодичні огляди з метою дослідження стану здоров'я працюючих тощо, що необхідно для нормальної роботи у цивілізованому суспільстві.
Повага до суб'єктвів малого і середнього бізнесу з боку посадових осіб різних рівнів та сприяння їхній діяльності як структур, що створюють додаткові робочі місця і додатковій продукт, напрацьовуючи підприємницький доход, мають стати суспільною нормою сьогодення.

ВИСТУПИ УЧАСНИКІВ
ВЛАСЮК Олександр Степанович Виконуючий обов'язки директора Національного інституту стратегічних досліджень
Малі і середні підприємства мають у ринковому середовищі свої специфічні функції. Перш за все, вони покликані забезпечити гнучкість і адаптацію національної економіки до динаміки кон'юнктури зовнішнього та внутрішнього ринків, зробити рентабельним дрібносерійне виробництво, заповнити ненасичені сегменти внутрішнього і зовнішнього ринків і створити нові робочі місця, зрештою - сформувати середній клас у державі.
Чи вдається це зробити в Україні? Мабуть, ні, хоча поступ у цьому напрямі є, і він досить суттєвий. Зокрема, в Україні напрацьована достатньо добротна законодавча база, яка є чи не найкращою серед країн СНД. Цим ми маємо завдячувати насамперед Державному комітетові з питань регуляторної політики і підприємництва. Звичайно, ця база не ідеальна і потребує постійної доробки і вдосконалення. Та добре відомо, що від хорошої законодавчої бази до сприятливого підприємницького клімату - досить довга і непряма дорога.
Проблем розвитку малого і середнього бізнесу в Україні вистачає. Серед них - регуляторні проблеми. Досить сказати, що сьогодні право здійснювати перевірки малих і середніх підприємств мають близько 30 різних органів. Бізнесмени платять близько 40 загальнодержавних і місцевих податків. Непоодинокі випадки, коли місцеві органи влади прагнуть сформувати систему "неформальних відносин" з підприємцями, створюючи для цього адміністративні бар'єри у процесі реєстрації, ліцензування, використовуючи різного роду перевірки тощо. При цьому контролюючі органи не несуть жодної відповідальності за збитки, яких вони завдають підприємствам такими необґрунтованими перевірками.
Ще один головний біль підприємців - дуже складна система звітності, ведення якої вимагає як великих зусиль, так і залучення висококваліфікованих працівників, які досить дорогі. Спрощена ж система звітності не завжди вигідна для підприємців. Про високий рівень оподаткування і складність в отриманні кредитів внаслідок високої реальної кредитної ставки навіть немає сенсу й згадувати - це має бути предметом окремого обговорення.
Сподіваюсь, що в ході дискусії на сьогоднішньому "круглому столі" ми зможемо запропонувати шляхи подолання труднощів, існуючих в цій сфері. Організатори не підтримують точку зору, яка іноді нав'язується іноземними експертами, що саме малий і середній бізнес має визначальне значення для становлення національної економіки, і що саме з його розвитком Україна зможе долучитися до держав з високим рівнем життя населення. Віддаючи данину малим і середнім підприємствам, слід зазначити, що вони функціонують ефективно, коли співпрацюють з великими підприємствами, які здатні профінансувати розробку нових технологій і забезпечити інноваційний розвиток свого сегмента економіки. Порівняння великих підприємств з "океанськими лайнерами", поміж якими існують малі кораблі і кораблики малого і середнього бізнесу, вже дуже тісно увійшло в характеристику розвиненої ринкової економіки. У нас, на жаль, такого не спостерігається, а самостійні малі підприємства не зможуть забезпечити високотехнологічний інноваційний розвиток.
Фонд Конрада Аденауера працює в Україні з 1994 року, і одним із напрямів нашої роботи є підтримка розвитку малого і середнього підприємництва. Ми намагаємося організовувати семінари, "круглі столи" та конференції, сприяти розвитку середнього класу в Україні, сприяти діалогу, який надає імпульс для цього розвитку.
Я хотів би особливо підкреслити важливість теми сьогоднішнього "круглого столу". В суспільстві малі і середні підприємства є опорою середнього класу. Вони відіграють ключову роль у трансформації економіки в напрямі до ринку. Не буде перебільшенням сказати, що малі і середні підприємства є двигуном демократичних реформ. Вони працюють гнучкіше та інноваційніше, ніж великі підприємства. Таким чином, їм легше адаптуватися до змін ринкової кон'юнктури та потреб споживачів.
Малі і середні підприємства відіграють визначальну роль в Німеччині. Вони виробляють понад 50 % ВВП, забезпечують найбільшу частину робочих місць - приблизно 70 % працездатного населення. Кількість малих і середніх підприємств на тисячу чоловік населення в Німеччині сягає 37, а в Європі в цілому - 45. В Україні таких підприємств на тисячу чоловік населення лише 5.
Останнім часом я ознайомився з результатами опитування населення. 59 % опитаних висловилися на користь того, що мале і середнє підприємництво є опорою соціальної та економічної стабільності в Україні.
61 % опитаних вважає, що правові умови є несприятливими для розвитку малого підприємництва в Україні. Все це підштовхує до висновку про те, наскільки важливими є реформи в цій сфері.
Фонд Конрада Аденауера працює в Україні з 1994 року, і одним із напрямів нашої роботи є підтримка розвитку малого і середнього підприємництва. Ми намагаємося організовувати семінари, "круглі столи" та конференції, сприяти розвитку середнього класу в Україні, сприяти діалогу, який надає імпульс для цього розвитку.
Я хотів би особливо підкреслити важливість теми сьогоднішнього "круглого столу". В суспільстві малі і середні підприємства є опорою середнього класу. Вони відіграють ключову роль у трансформації економіки в напрямі до ринку. Не буде перебільшенням сказати, що малі і середні підприємства є двигуном демократичних реформ. Вони працюють гнучкіше та інноваційніше, ніж великі підприємства. Таким чином, їм легше адаптуватися до змін ринкової кон'юнктури та потреб споживачів.
Малі і середні підприємства відіграють визначальну роль в Німеччині. Вони виробляють понад 50 % ВВП, забезпечують найбільшу частину робочих місць - приблизно 70 % працездатного населення. Кількість малих і середніх підприємств на тисячу чоловік населення в Німеччині сягає 37, а в Європі в цілому - 45. В Україні таких підприємств на тисячу чоловік населення лише 5.
Останнім часом я ознайомився з результатами опитування населення. 59 % опитаних висловилися на користь того, що мале і середнє підприємництво є опорою соціальної та економічної стабільності в Україні.
61 % опитаних вважає, що правові умови є несприятливими для розвитку малого підприємництва в Україні. Все це підштовхує до висновку про те, наскільки важливими є реформи в цій сфері.
Питання, яке сьогодні обговорюється, є надзвичайно важливим і болючим. Я зупинюся на проблемі інвестування діяльності підприємств малого і середнього бізнесу.
Перше питання - законодавче врегулювання усіх сфер малого і середнього бізнесу. Вчора відбулося засідання Правління УСПП, де зібралися, в тому числі, й народні депутати, які представляють Союз. Перед ними було поставлено завдання, перш за все, вирішити питання, які мають стимулювати розвиток середнього бізнесу на законодавчому рівні. Це й Податковий кодекс, і врегулювання положень Земельного кодексу, який вже прийнятий, і управління корпоративними правами всіх учасників фондового ринку. Безумовно, сьогодні питання номер один - встановлення "правил гри", без яких не може розвиватися малий і середній бізнес.
Другий пласт - структурний. Малий і середній бізнес починався з торгівлі, сфери побуту, переробки сільськогосподарської продукції. Але якщо ми зараз подивимося на розвинені країни, то побачимо, що малий бізнес є сателітом великих підприємств, виробляючи для них до 70 % комплектуючих. В Україні великі підприємства використовуються лише на 15-20 %, але, на жаль, не всі ці підприємства реструктуризовані для того, щоб створити на базі цехів, підрозділів окремі малі підприємства, які б самостійно виконували роботу з виготовлення комплектуючих для великих підприємств. Це проблема державної промислової політики, без цього неможливий подальший розвиток цього напряму, він може залишатися на рівні торгівлі, тих напрямів, які не забезпечують промисловий розвиток.
Ще одне дуже важливе сьогодні питання - науково-технічний розвиток, питання трансферу технологій. Зовсім нещодавно Президент підписав два закони про створення ще двох технопарків на території міста Києва: на базі НТУУ "КПІ" і на базі Інституту технічної теплофізики, де передбачається поєднання науки і виробництва. Та, коли ми подивимося на цю законодавчу базу, то побачимо, що для того, щоб підприємство могло бути зареєстроване на території технопарків, встановлено бар'єр на рівні приблизно 50 тисяч доларів. Це не стимулює розвиток малого і середнього бізнесу.
Основне питання - доступ до фінансів: проблема обігових коштів, проблема отримання кредитних ресурсів. Проблема залучення хоча б невеликого інвестиційного ресурсу для розвитку малого і середнього бізнесу. В останні 8 місяців, завдяки зростанню промисловості, інших галузей народного господарства, Нацбанк пішов на зниження кредитної ставки. На жаль, комерційні банки не відгукнулися на пропозицію Нацбанку, і кредитна ставка досі є неприйнятною для розвитку промислового підприємництва. Може, сьогодні комерційна структура і могла б собі дозволити взяти на місяць кредит під 30 %, але для того, щоб запустити виробництво, ці відсотки неприйнятні. Вони можуть загубити виробництво.
Два місяці тому Кабінет Міністрів затвердив Програму розвитку інвестиційної діяльності до 2010 року. У квітні на засіданні Кабміну повинні бути прийняті основні заходи щодо реалізації цієї інвестиційної програми, зокрема - розвиток небанківського фінансового сектора, який сьогодні має забезпечувати розвиток малого і середнього бізнесу. Одна кредитна спілка в Сумській області проінвестувала фермерські господарства за рік більш ніж на мільйон гривень. Відділення одного із системних банків, які працюють в цій області, прокредитувало фермерів на значно меншу суму.
Є Указ Президента про створення кредитно-гарантійної установи, згідно з яким вона повинна бути наповнена на 50 мільйонів гривень за рахунок акцій державних підприємств. На жаль, це рішення не виконується. Понад рік ми ведемо переговори з Фондом державного майна, але він віддає зовсім неліквідні пакети акцій, збиткові підприємства, які не можуть бути введеними в якості акціонерів до кредитно-гарантійної установи, і не можуть сформувати статутний фонд для того, щоб можна було кредитувати і стимулювати малий і середній бізнес.
Ще одне питання потребує вирішення і на рівні держави, і зусиллями підприємницьких спілок, зокрема, УСПП. Йдеться про створення венчурних фондів для малого і середнього бізнесу. Особливо це стосується бізнесу, пов'язаного з високими технологіями, де є ідея, є розробка, але абсолютно немає основних фондів, які могли б виступити предметом застави або страхування. Тому створення венчурних фондів на території України є одним з головних напрямів фінансування малого і середнього бізнесу, який співпрацює з наукою. Щоправда, є не зовсім позитивний досвід венчурних закордонних фондів, які зібрали інформацію про наукові розробки, і не профінансувавши жодної програми, перепродали її за кордон.
Приєднуюся до думки Я. А. Жаліла щодо співпраці великих, системних підприємств з малими в сфері виробництва, що дає, перш за все, можливість цим підприємствам більш легально працювати, поповнювати бюджет, мати постійні замовлення на продукцію.
Український союз промисловців і підприємців має декілька галузевих, регіональних програм. Одним із напрямів, який міг би стимулювати розвиток малого і середнього бізнесу, є розробка регіональних, обласних або районних програм інноваційної та інвестиційної діяльності. Ми уклали угоди з декількома областями, Солом'янським районом столиці щодо розробки таких програм. Пройде певний час, відбудеться стабілізація органів державної влади, зміняться голови держадміністрацій, і ці програми почнуть працювати. Перш за все, на користь створення в області критичної маси пропозиції малого і середнього бізнесу і використання можливостей місцевої влади.
Дійсно, у сфері малого бізнесу спостерігається низка позитивних показників. У 2001 році відбулося збільшення кількості суб'єктів малого і середнього бізнесу на 20 %. У 2001 році на розвиток малого підприємництва в Україні було витрачено 708 млн гривень, з обласних бюджетів з цих коштів було використано 3,5 млн гривень, і приблизно 1,5 млн гривень з міських бюджетів міст обласного підпорядкування.
На жаль, ми маємо стійку тенденцію зменшення приросту малих і середніх підприємств в Україні. В 2000 році приріст зменшився на 2 процентних пункти, в 2001 році - майже на 3.
На жаль, починаючи з 2001 року малі підприємства почали ділитися на більш дрібні підприємства. Це, на наш погляд, дуже суттєво, оскільки не забезпечує концентрації капіталу в Україні. Кошти розпорошуються, і ми не можемо здійснювати великі інвестиційні проекти.
Держава дуже багато робить для розвитку малого бізнесу в Україні, ці кроки бувають різними, як позитивними, так і негативними. За 2000 рік Держпідприємництвом було скасовано 30 % регуляторних актів, які стосувалися діяльності малих і середніх підприємств в Україні. В 2001 році ця цифра становить вже 38 %. Це ті регуляторні і законодавчі акти, які різні державні установи намагаються приймати, і які, на нашу думку, не сприятимуть підприємництву в Україні.
Про рівень прямої державної підтримки свідчать такі цифри. Бюджет Фонду зайнятості на 2002 рік становить 1,2 млрд гривень. На розвиток науки Національна академія наук отримала 252 млн гривень. На підтримку малого підприємництва на 2002 рік в державному бюджеті передбачено 2 млн гривень.
У мене була можливість останні два місяці поїздити по Україні і подивитися на стан розвитку малого підприємництва в регіонах. Дуже великою проблемою є те, що люди, які займаються малим підприємництвом, не мають достатнього рівня освіти. Ми пропонуємо запровадити загальноукраїнську національну програму освіти для підприємців. На жаль, ми не маємо в своєму бюджеті коштів, щоб започаткувати цю програму. Але з тих 2 млн гривень, які надані на підтримку підприємництва, ми пропонуємо виділити 1 млн гривень на започаткування програми освіти для підприємців. Просимо відомства, міністерства приєднуватися до нас у цій справі. Наприклад, можна готувати для підприємців щодня невелику 15-хвилинну програму на УТ1, яка надавала б загальні знання, яких вони потребують, щоби підтримувати свій бізнес.
Щодо спрощеної системи оподаткування. Вже декілька років працює спрощена система оподаткування. Не важливо, погана вона, чи добра. Проте вона дає свої позитивні результати. Ми тривалий час працюємо з різними депутатськими фракціями і групами, і я можу сказати, що спрощена система оподаткування зараз стоїть перед загрозою знищення, якщо буде прийнятий Податковий кодекс, який був винесений на Верховну Раду третього скликання.
Сьогодні, на жаль, всі суб'єкти підприємницької діяльності, які працюють за спрощеною системою оподаткування, не мають належного рівня соціального захисту. Нас постійно запевняли, що вони не доплачують у різні соціальні фонди. Я, зробивши підрахунки, хочу запевнити всіх, що це не так. Тому одним із напрямів підтримки малого підприємництва ми можемо запропонувати використання досить великих коштів у різних фондах (наприклад, у Фонді зайнятості), які спрямовувалися суб'єктами підприємницької діяльності, що працювали за спрощеною системою оподаткування, як страхові внески. Сьогодні ці кошти не використані майже зовсім. Можна частину цих коштів переспрямовувати на освітні заходи для підприємців.
Якщо ми всі не згуртуємося навколо ідеї підтримки малого підприємства, малому бізнесу буде дуже важко вижити в Україні. Сьогодні в Україні на 10 тисяч населення припадає 44 малих і середніх підприємства. Статистика і розрахунки показують, що ми мали б мати в 2002-2003 роках до 50-60 таких підприємств на 10 тисяч населення. Проте, якщо нинішні тенденції збережуться, ми матимемо наступного року приблизно 33 підприємства на 10 тисяч населення.
Хотелось бы обратить внимание на проблему мониторинга развития малого и среднего бизнеса в Украине. Такой мониторинг очень важен не только для аналитической работы, но и для формирования выводов, которые будут использованы для совершенствования законодательной базы. Сегодня существуют две большие проблемы.
Первая проблема. Как мы оцениваем динамику развития малого и среднего бизнеса в Украине и успешность или неуспешность тех или иных мер по его совершенствованию? Это количество вновь зарегистрированных предприятий и степень их выживаемости (или степень "смертности"). Обратим внимание на то, что в развитых странах малый и средний бизнес являются опорой экономики, создавая более 50 %, а иногда более 60 % всего валового продукта. Существует ли в Украине понятие "средний бизнес"? Не только в законодательной среде, но даже в статистике выделить развитие средних предприятий и, что еще более важно, перерастание малого бизнеса в средний невозможно. В то же время, одним из важных показателей выживаемости малого бизнеса во всем мире является показатель доли малых предприятий, которые покинули сектор малого бизнеса и вошли в сектор среднего бизнеса. Это в значительной степени помогло бы нам оценить по-новому успешность или неуспешность развития малого и среднего бизнеса в Украине. А, кроме того, дало бы возможность корректных международных сравнений.
Второй момент, который представляется очень важным, касается развития регуляторной среды, увеличения или снижения регуляторного, налогового (и коррупционного) давления на малые и средние предприятия. Сегодня наибольшее внимание уделяется абсолютным показателям. Мы отслеживанием динамику количества проверок, среднего значения количества проверок на одном предприятии Украины. Либо оцениваем в среднем величину эффективного и номинального налогового давления на отдельного предпринимателя. Закономерно мы утверждаем, что законодательная среда постепенно улучшается, а регуляторное давление, в части количества проверок, постепенно снижается. Но есть и другая сторона проблемы. Это равномерность распределения регуляторного давления по секторам, внутри секторов, по регионам. Здесь вопросы практически не решены. Такая статистика не ведется. В международной же практике существует очень простой и доступный показатель. При расчете среднего показателя, например, среднего количества проверок на предприятии, учитывается стандартное отклонение от этого среднего значения. Его изменение показывает, насколько равномерно распределяется это регуляторное давление по предприятиям.
Приведу пример из последнего исследования нашего института по проблемам малого и среднего бизнеса. Среднее количество проверок составляло примерно 8,4 по сравнению с 9 в 1999 году. Это, безусловно, шаг вперед. Но стандартное отклонение при этом составляет больше 10. Что на практике означает, что количество проверок колебалось от 1 до 43. То же касается налогового давления и ухода от налогов. Среднее значение ухода от налогов по Украине в малом и среднем бизнесе составляет 41-42 %, но колебание огромно - от 10 % до 90 %, не говоря уж о 100 %. Это серьезная проблема. Условия, когда регуляторное и налоговое давление очень высоки, но равномерны, хоть и неблагоприятны в целом для всего сектора в масштабах страны, но не уничтожают инициативу развития предпринимательства, не сказываются отрицательно на перераспределении ресурсов в пользу самых эффективных предприятий. Неравномерность давления, это доказано многочисленными теоретическими и практическими исследованиями во многих странах, уничтожает инициативу при принятии, например, инвестиционных решений. Это наверняка является одним из важных факторов отмеченного предыдущими выступающими снижения количества зарегистрированных предприятий.
Вот почему для принятия сугубо практических решений нужно поставить вопрос о развитии мониторинговых показателей малого и среднего бизнеса. Для того, чтобы с абсолютных показателей развития перенести внимание на проблемы равномерности распределения налогового, регуляторного и коррупционного давления в секторе малого и среднего бизнеса. Это поможет углубить наше представление о том, что происходит в нашей стране с малым и средним бизнесом, позволит совершенствовать законодательную систему.
Оцінюючи поставлену проблему "Малий і середній бізнес в пошуку місця в стратегії економічного зростання в Україні", зауважу, що теперішнє місце малого і середнього бізнесу в Україні - "на задвірках". Я назвав би малий і середній бізнес "економічним пасинком".
Яке місце знайшов собі малий бізнес? Я накидав основні принципи, якими він керується сьогодні в своєму житті. Основний принцип - чим менше тебе бачать, тим краще. Чим менше розмовляєш, чим менше тебе можуть знайти, тим краще для малого підприємства. Крім цього, є ще деякі принципи, які є основними в життєдіяльності малого і середнього підприємництва.
По-перше, треба знайти "міцного дядька". Представник малого або середнього підприємництва, на жаль, не може існувати самостійно. Цілком відповідально заявляю, що в Україні вже немає жодного малого або середнього підприємства, яке б не мало серйозного "дядька" - покровителя, який його захищає перед державними установами.
Другий принцип життєдіяльності - не платити чиновнику не можна. Я не знаю жодного підприємця в Україні, який би не платив чиновнику в тій чи іншій формі. Якщо не платить прямо, він має його в якості "друга", і кожного тижня заносить йому пляшку чи запрошує в ресторан. Чи в іншій формі, коли своїх представників лобіюють і висувають на якісь державні позиції. В цьому випадку не треба платити чиновнику, тому що "імплантований" чиновник від бізнесу вирішує завдання, коли сидить в державному кріслі.
Наступний принцип - недовіра до офіційних публічних дій, в тому числі недовіра до офіційних публічних структур. За останні два роки кількість підприємців малого і середнього бізнесу - членів в радах і спілках стала меншою саме через недовіру до публічних дій. Представники бізнесу, на жаль, не бачать, що ті чи інші публічні дії через засоби масової інформації можуть приводити до якогось результату. Навпаки, результат може бути гіршим, ніж очікувався напочатку.
А основний принцип життя українського підприємця малого і середнього розміру визначається типовим українським прислів'ям "моя хата з краю - нічого не знаю". Це основна внутрішня установка представника малого і середнього бізнесу.
Резюме. Місце яке знайшов собі малий і середній бізнес - погане, і сам знайти "місце під сонцем" він не зможе. Що робити?
Кажучи образно, "против лома нет приема, окромя другого лома". Коли запитуєш у підприємця: "Хто зробив тобі таке погане життя?", він відповідає: "Держава". Якщо державні установи роблять таке, то саме вони і повинні займатись тим, щоби вивести представника малого та середнього бізнесу на нормальний, серйозний соціальний рівень, вивести його з "тіні". Це повинно бути державним завданням.
Для того, щоб змінити місце малого і середнього бізнесу, треба, щоб це зробили перш за все вищі посадовці нашої країни - Президент, прем'єр-міністр. Тому що наша країна є абсолютно адміністративно керованою. Якщо перші особи нашої країни будуть щодня питати своїх підлеглих: "А що ти зробив, щоби малому і середньому підприємцю було краще? А скільки в твоїй "губернії" з'явилося нових представників малого і середнього бізнесу? А яким чином ти вивів їх з "тіні"?", тоді є, можливо, шанс, що найближчим часом щось може змінитися.
Необхідно приклади того, як вищі посадові особи і державні установи борються за малий та середній бізнес, обов'язково доводити до широкого загалу. Підприємці і громадськість бояться щось казати, тому треба будь-який вислів - чи Президента, чи прем'єр-міністра, обов'язково транслювати через засоби масової інформації, розповсюджувати серед людей, які займаються бізнесом. Вони повинні повірити, що щось відбувається, що хтось зверху бажає, щоб зміни були.
Ще одна норма стосується громадського контролю над використанням будь-яких державних коштів чи державних посад. Вважаю за необхідне саме представникам громадськості, різних громадських об'єднань, не обов'язково підприємницьких, брати участь у громадському контролі над діями виконавчої влади. Всі знають, що гроші збираються, але ніхто не знає, на що вони витрачаються. І потрібно, щоб громадськості було зрозуміло, чому призначається або знімається з посади та чи інша фігура. Потрібно, щоб суспільство втрутилося в механізм життєдіяльності нашої країни.
Можна навести низку негативних прикладів щодо спроб втручання в діяльність державних установ. Наприклад, наша "Нова формація" була ініціатором і засновником Ради підприємців при Кабінеті Міністрів. Крім цього, при Кабінеті Міністрів працює Рада громадських об'єднань. Ці установи зовсім не працюють. Просто не збираються представники, які туди увійшли. Тому що на перших зустрічах вони осмілилися задати деякі питання щодо фінансів, посад тощо.
Ще один показовий приклад - наш негативний досвід співпраці з Київською міською державною адміністрацією. Об'єднання "Нова формація" було одним із ініціаторів створення, відповідно до Указу Президента України, Координаційної ради з питань розвитку підприємництва при міському голові. Після того, як ми створили цю структуру і почали активно висувати меру якісь пропозиції, ми побачили, що нас почали лякатися. Перше, що зробили, - змінили повністю весь склад, вивели громадсько-активних людей, залишили тих, хто, як правило, не розмовляє, в кращому випадку приходить, а то й не приходить взагалі. По-друге, навіть ту решту, яка залишилася, перестали збирати. За останні півроку жодного разу не зібрали, при тому, що мінімум раз на місяць ми надсилаємо листа з такою пропозицією. Бояться, бо розуміють, що після засідання через засоби масової інформації виллється якась інформація. Щоправда, в нас є й позитивний приклад співпраці з Держпідприємництвом. Громадська рада при цій організації і при Ліцензійній Палаті працюють.
У випадку, якщо існуватиме протистояння інтересів державного і громадського секторів, треба щось терміново зробити, щоб, по-перше, пріоритет і у громадської думки, і у законодавчих органів був не на боці державної установи, а на боці людини. Я як громадянин не вважаю, що інтереси держави вищі, ніж інтереси людини, яка живе в цій країні. У випадку, якщо існує конфлікт інтересів, наприклад, представника громадськості і представника державної установи, треба, щоб представник цієї державної установи пішов у відставку, і лише після того доводив, правий він був чи не правий, через суд. Щоб отримати можливе, треба побажати неможливого.
Малый бизнес, прежде всего, это индикатор. По состоянию малого бизнеса можно судить, что никакого роста, и даже оживления, по-настоящему, у нас нет. Потому что импульсы малому бизнесу должны идти от крупных предприятий, последние должны ощущать потребность в разделении труда и кооперации, давать работу. Но они сами едва имеют работу, заполняют пустующие мощности. У них нет избытка спроса, который они должны удовлетворить и искать кооперацию, чтобы увеличить свои возможности. Второй импульс малому бизнесу должно давать население. Но наш потребительский спрос - весьма "убогий". Нет импульса к развертыванию сферы услуг, и даже стихийную торговлю все время разгоняют, ограничивают. Это кстати, мелкий, но симптом. Дайте же людям заработать кусок хлеба! Придет время, и мы наведем порядок, но сегодня для них это - кусок хлеба. Это самое малое и жалкое предпринимательство, но с чего-то же люди должны начинать. Поэтому дела хуже, чем мы все время везде представляем, и об этом говорит малый бизнес как индикатор.
В чем дело? Прежде всего, частные ошибки вытекают из общих. Дело в том, что и Президент, и вся череда премьеров находятся во власти догматических установок. Сейчас у нас монетизация ВВП уже больше 19 %. И ничего, живем, инфляции нет, и это дало какой-то толчок к улучшению, способствует среднему предпринимальству. Но налоговая система нерациональна. Она мешает и упрощенной системе, она не позволила до конца провести Черновицкий эксперимент. Нерациональность - в НДС, который платят, а дальше он начинает идти по всем участникам, а в бюджет попадает лишь 20 % уплаченного. Как только ввели упрощенную систему, оказалось, что недоплачивается НДС. Возникает противоречие с фундаментальными положениями нашей экономики. Поэтому мелкий и средний бизнес в этом положении не может найти себе место. Его действительно вытесняют. НДС, государственные интересы, борьба с инфляцией - красивые слова, но они подавляют экономику, и прежде всего - более нежный, более беззащитный мелкий и средний бизнес.
Коротко попытаюсь структурировать проблемы, которые надо решать. Прежде всего, надо облегчать вхождение в бизнес. Надо требовать минимум документов. Вхождение в бизнес надо сделать максимально простым и бесплатным, стоимость всех услуг по вхождению в бизнес отнеся на кредит. Пусть государство на год выдает вексель, и через год предприниматель расплачивается. К тому же, на первое время нужны налоговые каникулы. Человек должен начать с нуля. А сегодня он сначала должен платить. У него этих денег нет. Надо сделать "пусковой механизм" для мелкого и среднего бизнеса, защитить от коррупции. Спросите любого предпринимателя: он платит больше взяток, чем налогов! Кстати говоря, не обязательно проверяющим, он платит чиновникам, всему аппарату.
Вторая проблема. Бесспорно, надо бороться за упрощение налогов. Правительство попросту уничтожает упрощенную систему, а, если ее вообще не будет, незачем будет вообще говорить о малом и среднем бизнесе.
Третья проблема - облегчение кредитования. Денег стало больше, но кредитной политики у нас по-прежнему нет. Деньги крутятся у крупных спекулянтов, крупных корпораций. А до мелкого бизнеса они не доходят. Нужны системы, кредитные товарищества, союзы, нужно применить к мелкому и среднему бизнесу систему субсидированных кредитов, которые мы начали применять в сельском хозяйстве.
Необходимо законодательно гарантировать облегчение условий аренды, противодействовать повышению арендной платы.
Еще один стратегический вопрос. Настоящий средний бизнес развивается на инновациях. Тот, который приносит дополнительный ВВП, у нас совершенно не защищен. Я знаю людей, которые имеют изобретения и "ноу-хау" мирового уровня, но они боятся их пристроить, потому что они моментально будут украдены. Каков порядок патентования в Украине? Я должен запатентовать в Украине, и только через год имею право патентовать на международном уровне. Да оно будет утащено на второй день после сдачи документов! Это стратегический вопрос. Многие предприниматели не могут начать дело, потому что боятся этого грабежа.
Уверена, что все сидящие в зале прекрасно знают пути решения проблем, которые нужно решить, чтобы положение дел в малом бизнесе улучшилось.
Несколько недель назад, когда Президент России уехал в Иркутск на недельный отдых, он собрал для беседы о малом бизнесе не предпринимателей Зауралья, не тех, кто мог бы рассказать о проблемах малого бизнеса, а крупных ученых, которые говорили о том, что нужно для того, чтобы развивалась наука, шел научный прогресс. Он лишь мимоходом говорил о торговле, об услугах. Он больше говорил о необходимости развития инновационной сферы. Мы, к сожалению, к этим вопросам по-настоящему не подходим. Мы больше говорим о создании условий для малого и среднего бизнеса. Мне кажется, что на этой проблеме должен акцентировать внимание, прежде всего, руководитель страны. Когда В. Путин сказал, что вносит указ в парламент, он акцентировал внимание правительства на том, что нужно действовать. Все могут рассказывать, что надо делать, как решать стоящие задачи. Но до тех пор, пока лидеры государства не будут воспринимать эту задачу как одну из главных, развития в малом бизнесе не будет.
Хочу висловити точку зору і пропозиції науковця, який займається проблемами малого бізнесу. Пропоную звернути увагу на роль і значення малого бізнесу не взагалі для економіки, а саме для економіки України. Питань нема - малий та середній бізнес має неперевершене економічне, соціальне і політичне значення. Україна - це країна з перехідною економікою. Відбуваються трансформаційні процеси, і саме малий та середній бізнес є ринкоутворюючим чинником. Багато вчених говорять про те, що дрібнотоварне виробництво як таке вже не існує. Ні, воно існує, лише модифікується. Сьогодні мова йде не про дрібне виробництво як таке, а про високі технології малого та середнього бізнесу, розвиток інновацій, венчурного капіталу. В цьому плані роль малого та середнього бізнесу неперевершена. Разом з тим, хочу застерегти, що абсолютизація ролі малого бізнесу така ж небезпечна, як і його недооцінка. Йдеться про те, що малий та середній бізнес має зайняти свою нішу, про взаємодію малих, середніх і великих підприємств. Повністю погоджуюся з професором В. С. Найдьоновим щодо коопераційних зв'язків малого, середнього і великого бізнесу.
Така кооперація має велике значення для самого великого бізнесу, тому що без існування тисяч, мільйонів суб'єктів малого бізнесу не можуть існувати великий бізнес, великі технології. Так само, як і, навпаки, малий бізнес не може існувати без розвитку середнього і великого бізнесу.
На жаль, сьогодні в Україні створені умови, за яких малий і середній бізнес не виконує свою функціональну роль. Тому що його підтримку ми розуміємо як фінансову допомогу. Підтримка в широкому розумінні, це, в першу чергу, нормативно-правове забезпечення. Чи воно сьогодні достатнє і досконале? Ні. Зрозуміло, що починали "з нуля", а сьогодні вже є певні наробки указів, законів, інших правових актів, але вони недосконалі й суперечливі. Про коопераційні зв'язки, франчайзинг, про венчур сьогодні немає закону. Дуже важливо, що наприкінці 2001 року, нарешті, був прийнятий закон про кредитні спілки. Хоча б таким чином ми будемо вирішувати кредитну проблему. Разом з тим, треба обов'язково внести зміни в Закон про підприємства в Україні, або зробити доповнення щодо узаконення поняття "середнє підприємство". Ми говоримо про малий і середній бізнес і некоректно порівнюємо його питому вагу в Україні та у світовій економіці. Це непорівнянні дані, тому що ми беремо лише суб'єкти малого бізнесу, малі підприємства, фізичних осіб-підприємців, в кращому випадку додаємо незначну кількість фермерських господарств.
Ще одна причина гальмування розвитку малого й середнього бізнесу - відсутність дієвого механізму реалізації державної політики його розвитку. Сказати, що немає нормативних актів, не можна. Вони є, але вони не діють. Вони натикаються на такі проблеми, як фінансова дисципліна, виконавська дисципліна, правовий нігілізм, якщо не пряме, то опосередковане ігнорування тощо. Є безліч проблем формування правової та економічної культури. Одна з них - підготовка кадрів. Вже 11 років існує незалежна Україна, але й досі в середній школі, як базова дисципліна, не запроваджене вивчення основ економіки. У 1998 році на замовлення Міністерства освіти ми підготували разом з доцентом В. Сизоненком підручник для 9-10 класів "Основи підприємницької діяльності". Проте він і досі лежить, оскільки не має грифу Міносвіти, немає коштів, і немає годин на викладання. Не можуть знайти одну годину на тиждень. Я вже не кажу про проблеми більш високого порядку щодо вдосконалення програмних дисциплін, які викладаються у вищій школі.
Велика проблема пов'язана з "тінізацією" і "детінізацією". Коли існує податковий тиск, адміністративний тиск, стає дуже "спекотно", а коли "спекотно", хочеться в "тінь". Тому малий і середній бізнес там. Але, крім цього, є й інші чинники, які спонукають збочити в "тінь". Це ті великі пільги, які існують для великих підприємств. За розрахунками, 40-45 % коштів не доходять до бюджету через існуючі пільги, хоч я й не думаю, що це відповідає дійсності. Нерівномірним є навантаження як податкового, так і регуляторного тиску.
Що робити? По-перше, слід створити рівні умови для конкуренції. Конкуренція має бути не лише принципом, але й нормою для всіх суб'єктів форм власності.
По-друге, потрібний правовий захист приватної власності.
По-третє, необхідні дебюрократизація економіки та дерегулювання підприємницької діяльності. Це комплексна проблема, і її треба вирішувати комплексно.
Майже рік тому в пресі було опубліковано мою статтю "Причини та проблеми що заважають розвитку підприємництва в Україні". Там я визначив два розряди проблем: об'єктивні і суб'єктивні. Об'єктивні - ті, що не залежать від підприємців, а зумовлені зовнішнім середовищем, тобто встановленою нормативно-правовою базою. Суб'єктивні причини - ті, які виникають внаслідок відсутності компетенції у самих підприємців, які здійснюють цю діяльність.
Сьогодні обговорювалися проблеми відсутності збільшення кількості малих і середніх підприємств, кількості зайнятих на них, місця малих і середніх підприємств в економічному зростанні України. Але як можна розраховувати на збільшення малих і середніх підприємств, коли умови для їхньої діяльності взагалі відсутні? Не треба здійснювати політику підтримки малого і середнього підприємництва. Треба, перш за все, не заважати його розвиткові - і це буде найвагоміша підтримка.
Тут торкались питання інноваційного розвитку. Але за наявної податкової системи це неможливо. Наприклад, пункт 5.3.2 Закону про оподаткування підприємств виглядає таким чином: не вважаються витратами витрати на придбання та обслуговування основних фондів, тобто саме інвестування. Саморозвиток унеможливлений такою нормою в законі про оподаткування підприємств. Для малих і середніх підприємств існує спрощена система оподаткування. Вона потрібна, тому що загальна система дуже ускладнена. Але це, знову ж, не та система, яка забезпечує розвиток.
Згадаймо ще про таке. Після розвалу Радянського Союзу, в спадщину Україні дісталась зовсім викривлена структура промисловості. У нас 80 % промисловості - це група "А", і тільки 20 % промисловості - група "Б", яка працює безпосередньо на споживчий ринок. Саме малий і середній бізнес находиться найближче до населення, і саме він спрямований на забезпечення потреб населення. За рахунок одного лише оборонно-промислового комплексу підняти економічну могутність держави неможливо. Економічна могутність держави визначається життєвим рівнем її населення.
Виникає питання: а що, власне, робити? По-перше, треба посилити тиск суспільства на прийняття необхідної об'єктивної нормативно-законодавчої бази, перш за все, податкового спрямування. Ми розробили варіант законопроекту про єдину методику перевірок суб'єктів підприємницької діяльності, де передбачили повну відповідальність контролюючих органів за неправомірно завдані суб'єктам підприємницької діяльності збитки. Цей законопроект натрапив на дуже активний спротив, що зрозуміло. Але, все ж, сьогодні це чи не єдиний з шансів змусити перевіряючі органи об'єктивно ставитись до суб'єктів підприємницької діяльності, що дасть можливість розвитку підприємницької діяльності.
По-друге, необхідне підвищення рівня фахової кваліфікації активних підприємців, або тих, хто бажає ними стати, передусім, за допомогою громадських організацій.
Таке зібрання, як сьогодні, дає можливість дуже зважено подивитися на проблеми, які стоять перед малим бізнесом. Якщо ми говоримо безпосередньо з представниками малого бізнесу, це все одно, що на рану сипати сіль. За емоціями дуже важко виробити якісь стратегічні думки. Саме науковий підхід і наукові дослідження дали нам можливість ще 12 років тому вперше в Україні приступити до осмислення місця і ролі малого бізнесу. А вже потім зробити практичні кроки щодо його розвитку. Дуже шкода, що сьогодні, маючи вже друге десятиліття розвитку малого бізнесу, ми все ще говоримо про те, потрібен він чи ні.
На мій погляд, сьогодні держава вже вичерпала свої авторитарні можливості розвитку малого бізнесу. Держава заявила про те, що малий бізнес існує, означила межі розвитку малого бізнесу, визначила навіть понятійний апарат. Якщо десь 7 років тому ми повинні були переконувати Президента в тому, що треба говорити про малий бізнес в офіційних виступах перед Верховною Радою, то сьогодні вже існує відповідний розділ. Вважаю, що держава вже виконала на цьому етапі свою роль і вичерпала свої можливості. Ми ще не маємо достатньо демократичної держави, тому і у держави більше немає кроків для розвитку малого бізнесу.
Інша сторона - малий бізнес, підприємництво. Якщо десь 5-7 років тому я могла говорити про малий бізнес, як про екзотику для України, то сьогодні можу сказати, що малий бізнес - це кустарно-мануфактурна система, яка абсолютно не виконує свого соціального призначення. Малий бізнес сьогодні має заявити про себе не як ніша в економіці, а як соціальна сила, спроможна спиратись на власні об'єктивні закони розвитку. Малий бізнес - це не лише можливість щось створити, дати робочі місця. Це шлях до демократизації державного управління й суспільного життя. Ми маємо величезну кількість об'єднань підприємців, які діють все ще під гаслом захисту й підтримки малого бізнесу. А сьогодні соціальне значення малого бізнесу, і особливо об'єднань підприємців малого і середнього бізнесу повинне бути спрямоване на те, яким чином вплинути на суспільство, яким чином демократизувати його, щоб суспільство усвідомило, що без малого бізнесу як об'єктивної реалії розвиток України вже став неможливим.
Я розглядаю малий бізнес як крок демократизації суспільства, а не виживання людей, які займабться малим бізнесом, щоб забезпечити себе і своє життя. Якщо ми вирішимо сьогодні питання саморозвитку малого бізнесу, то в кроках сталого розвитку України на майбутнє ми будемо закладати вже не підтримку малого бізнесу, а його роль в демократизації суспільного життя, в трансформації власності, в трансформації агропромислового комплексу, тобто визначимо місце малого бізнесу як соціальної сили і сили демократизації суспільства.
Досвід ринкової трансформації в Україні, як і в інших пострадянських країнах, доводиться здобувати самотужки. В основному, на власних помилках. Країни Балтії стоять дещо осторонь, і в них ці проблеми вирішуються легше. Мені 4 роки довелося працювати радником посольства України в Латвії, і тому я хочу зупинитися на досвіді цієї країни у вирішенні проблем малого і середнього бізнесу. Пан Бонет називав цифру, що у Німеччині на частку малого і середнього бізнесу припадає 50 % ВВП. У Латвії - 60 %. Але це не можна вважати заслугою тільки підприємницького середовища. Адже зруйновано більшу частину великих промислових підприємств, які існували в Латвії, зруйновані підприємства, які були в радянському військово-промисловому комплексі, і це було зроблено дуже швидко. Зруйновані машинобудівні підприємства, знамениті ВЕФ, РАФ, Ризький вагонобудівний завод не працюють. Не працює низка великих підприємств хімічної, целюлозно-паперової промисловості, які випускали досить конкурентоспроможну продукцію.
Безперечно, підприємницькі структури відіграли досить велику роль в тому, щоб налагодити роботу малих і середніх підприємств.
В. Кредісов зазначив, що треба звертатися по допомогу до держави,
Л. І. Воротіна вже заперечила, констатувавши, що держава вичерпала свій потенціал. Мені здається, що істина посередині. Латвійські підприємці сформували досить активне підприємницьке середовище саме всупереч державі. У цій маленькій країні, де 2,5 млн населення, а ВВП становить порядку 6 млрд доларів, діє близько 150 галузевих об'єднань підприємців. Практично більша половина членів цих об'єднань підпадає під критерій малого чи середнього бізнесу (в Латвії диференційовано визначені критерії для середнього і для малого підприємництва). Окрім цієї загальної маси підприємницьких об'єднань є спеціальне об'єднання організацій малих і середніх підприємств. Воно створене у 1996 році як координуюча організація спілок малого і середнього підприємництва. У 2000 році до нього входили 15 об'єднань торговців, бізнес-консультантів, готельного бізнесу, переробників м'яса тощо. В свою чергу, об'єднання торговців включало в себе ще 10 асоціацій підприємців по підгалузях торгівлі. Тобто, утворилась цілісна щільна мережа об'єднань, яка й формує цілісне підприємницьке середовище. Тут називали багато проблем, які треба вирішувати, проте їх для кожної галузі слід вирішувати індивідуально, і саме така мережа галузевих об'єднань і дозволяє вирішувати ці проблеми.
Закон про організації роботодавців та їхні об'єднання був прийнятий досить пізно, у 1999 році. Коли функції роботодавців вже практично визначилися. До речі, щоб зареєструвати об'єднання підприємців, потрібна досить невелика сума - еквівалент приблизно 250 гривням. Згідно з законом про об'єднання роботодавців, вони виконують такі функції: формують політику організації роботодавців, представляють інтереси організації роботодавців у відносинах з профспілками та структурами держави, інформують своїх членів про нормативні акти в економічній і соціальній сферах, організують навчання роботодавців, надають консультації з питань трудових відносин, беруть участь у розгляді трудових суперечок, узагальнюють і аналізують інформацію про організацію роботодавців і їхніх об'єднань, інформують про актуальні для роботодавців питання.
Фактично цей перелік значно ширший. Ці організації формують спільну інфраструктуру, ведуть пошук торговельних партнерів, виконують маркетингові дослідження, ведуть спільну рекламну політику. Головне, що вони домовляються між собою про рівень цін і тарифів. Звичайно, в останні роки, після того, як було прийнято антимонопольне законодавство, вони намагаються не входити з ним у конфлікт. Але вони знайшли прийнятні форми для вирішення цієї проблеми.
Мені здається, що саме відсутність такої практики галузевих об'єднань і стала причиною "інфантильного" стану нашого малого бізнесу. Він одержав поштовх у 90-х роках - і застиг на тому самому рівні. Йому не вдалося вийти на контакти з великими європейськими організаціями. На жаль, відсутність контактів з європейським підприємницьким середовищем, однобока орієнтація на очікування підтримки від держави і стримують розвиток нашого малого бізнесу.
Дозвольте поділитися двома тезами. Перша стосується ролі місцевої влади і того, як виконуються делеговані владою функції на місцях. Друга - можливостей місцевого малого бізнесу впливати на нормативні акти і захищати свої інтереси.
Щодо першої тези. Ми готуємо новий звіт про стан бізнесу в Україні - такий звіт складається щороку Міжнародною фінансовою корпорацією - і при підготовці зіткнулися з питанням, яку ж роль виконує в Україні держава, делегуючи свої функції на місця? Чи в змозі держава діяти як дбайливий господар, сприяючи зростанню підприємств, захищаючи від ринкових катаклізмів, від раптових змін в кон'юнктурі товарів, тобто діяти як "рука, яка допомагає"? З нашої точки зору, відповідь - негативна.
Можливо, державні органи на місцях вже зайняли більш нейтральну позицію, відмовилися від м'яких бюджетних обмежень, субсидій, списання заборгованостей, взаємозаліків, податкових і інших пільг і запровадили систему так званого "турнікету": як в метро заходимо, даємо жетон і їдемо куди хочемо? І тут наша відповідь - скоріше "ні", ніж "так".
Основний аспект діяльності державних органів на місцях зосереджено на тому, щоб виконувати фіскальну функцію, наповнювати доходну частину бюджету, як місцевого, так і державного, вишукувати будь-якими можливими шляхами кошти підприємств, запроваджувати репресивну систему санкцій, штрафів. З нашої точки зору, в Україні держава - це "рука, яка відбирає".
Друга теза. Чи мають підприємства на місцях можливість і сили захищати свої інтереси? За результатами наших досліджень, ті, хто зараховані до малого бізнесу, відповіли, що не належать до бізнес-асоціацій, які б захищали їхні інтереси, тому, що не бачать сенсу брати участь в їхній роботі, оскільки не існує адекватної асоціації, або тому, що не знають про її існування. Тут - величезне поле для роботи національних бізнес-організацій і місцевих бізнес-асоціацій, які повинні захищати інтереси підприємств на місцях.
І останнє. Які способи впливу на зміст законодавчих і нормативних актів бачать підприємці? За результатами наших досліджень у минулому році 60 % тих підприємств, чисельність зайнятих на яких не перевищує 50 осіб, відповіли, що вони зовсім не мають впливу. Якщо розмір підприємств збільшується, наприклад, від 51 до 250 працюючих, то лише половина з них відповіли, що вони зовсім не мають впливу, а серед великих підприємств так вважають лише 38 %. Таким чином, виходить, що у нашій ситуації саме малий бізнес є малозахищеним. Як би ми не казали, що держава вичерпала свої ресурси, думаю, що вона повинна відігравати не роль "руки, яка відбирає", а "руки, яка, принаймні, не заважає", встановлюючи звичайні, прозорі "правила гри".
Гипертрофированная индустриализация в Украине изначально предопределила ограниченные возможности ведения малого и среднего бизнеса, так как приоритетной целью такой индустриализации было повышение военного потенциала страны вплоть до лишения целых хозяйственных и жизнеспособных секторов экономики средств для накопления, которые могли бы стать стартовым капиталом в развитии малого и среднего бизнеса. Задачи милитаризации экономики диктовали жесткую централизацию, подчинение интересов участников индустриализации государственным задачам и использование разнообразных мер принуждения, в том числе принуждения не заниматься мелким и средним бизнесом. Гипертрофированная индустриализация, ориентированная на внутреннее потребление, способствовала подавлению внутреннего потребительского рынка, сводившегося фактически к удовлетворению узких бытовых потребностей. Базой для осуществления гипертрофированной индустриализации были сельское хозяйство, сырьевые ресурсы и жесткая система перераспределения средств с применением жестких административных методов со значительными социальными потерями.
В связи с этим ныне в Украине актуальны следующие вопросы:
1. Что определяет предмет деятельности малого и среднего бизнеса, помимо решения узких бытовых проблем населения?
2. За счёт каких средств некриминального происхождения создается начальный (стартовый) капитал для малого и среднего бизнеса?
3. Какова ёмкость рынка продукции и услуг малого и среднего бизнеса в Украине, если 70 % легально работающих граждан Украины получают заработную плату ниже прожиточного минимума?
В Украине экономическое равновесие между производителями и потребителями продукции и услуг малого и среднего бизнеса не состоялось. Ограниченность спроса на продукцию и услуги малого и среднего бизнеса в Украине ограничивает как формы, так и объём предложения, что, в свою очередь, подавляет создание новых рабочих мест. В Украине малый и средний бизнес развивается не как сателит крупного бизнеса, что характерно для развитых стран, а как антипод крупных промышленных образований, разрушающихся под напором ускоренной либерализации экономики.
Преимущество развитых стран, закрепляемое процессами глобализации, состоит в том, что высокий процент ВВП, обеспечиваемый продукцией малого и среднего бизнеса, экономически уравновешивается покупательной способностью потребителей, являющихся наемными работниками в крупном бизнесе. В Украине, вытесненные со своих рабочих мест, многие наёмные работники промышленного, научного, образовательного и других комплексов решают проблему своего существования, эмигрируя за рубеж. Общеизвестно, что ныне более 150 тысяч украинских граждан трудятся в Италии, свыше 100 тысяч - в Чехии и Словакии, 25 тысяч - в Португалии. Особую тревогу вызывают 600 тысяч женщин и девушек, выехавших за рубеж (традиционный мелкий и средний бизнес в значительной мере использует женский труд).
Сегодня все большее число специалистов приходят к мнению, что скорость деиндустриализации страны (или скорость распада неконкурентоспособных производств) слишком значительно превышает скорость нарождения производств в сфере малого и среднего бизнеса, что может привести к росту социальной напряженности в обществе и потере целых сегментов украинской промышленности.
В связи с этим, развитие малого и среднего бизнеса необходимо рассматривать в контексте общего развития промышленной политики в Украине. Иными словами, необходимо уравнять скорости ликвидации последствий гипертрофированной индустриализации и появления новых рабочих мест в сфере малого и среднего бизнеса. Эта проблема требует определенного государственного регулирования. Важно подчеркнуть, что отрицание роли отечественной промышленности в развитии малого и среднего бизнеса в Украине - это удар по национальным интересам не меньшей силы, чем отрицание предпринимательства вообще.
Стоимость рабочей силы в Украине меньше, чем в странах Европы, США, Японии, Казахстана, России, Беларуси. Известно, например, что почасовая оплата рабочих в промышленности США выше, чем в России, в 15 раз, уровень занятости рабочего населения в малом и среднем бизнесе в США составляет 54 %, а в России - 17 %. Сопоставление этих цифр с аналогичными украинскими показателями свидетельствует об ограниченной емкости украинского рынка потребления продукции и услуг малого и среднего бизнеса.
·                     залучення до підприємницької діяльності жінок, молоді, пенсіонерів та інших верств населення;
·                     активізація фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, пошук нових форм фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва;
·                     формування регіональної інфраструктури розвитку та підтримки малого підприємництва;
·                     створення умов для розвитку малого підприємництва у виробничій сфері, в тому числі на базі реструктуризованих підприємств.
Очікуваними результатами реалізації Програми є прискорення розвитку малого підприємництва, використання його потенційних можливостей, перетворення його на дієвий механізм розв’язання економічних і соціальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка тенденція збільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня “тіньового” обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внеску малого підприємництва в економіку України, зміцнення економічної бази регіонів, позитивний вплив на вирішення проблем безробіття, насичення вітчизняного ринку товарами та послугами.
Найвпливовішим засобом державної підтримки МП в Україні сьогодні є, безперечно, надання їм пільг у сфері оподаткування. Левова частка нормативних актів, що були прийняті останнім часом, присвячена саме цій сфері державного регулювання. З 1 січня 1999 року Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” для суб’єктів малого підприємництва було запроваджено сплату єдиного податку. Зазначеним Указом єдиний податок запроваджувався замість 16 видів податків і зборів, визначених податковою системою України. Передбачалося також спрощення бухгалтерського, податкового обліку та звітності. На сьогодні існують чотири режими спрощеного оподаткування: єдиний податок (6 % виручки, якщо платник єдиного податку є платником ПДВ, якщо ні - 10 %), спеціальний торговий патент (застосовується лише у деяких регіонах України), фіксований податок (для фізичних осіб-підприємців від 20 до 200 грн. на місяць), фіксований сільськогосподарський податок (0,1-0,5 %).
Загальна кількість суб’єктів малого підприємництва, що перейшли на сплату єдиного податку вже у 1999 році, склала 94,7 тис., або 14,5 % від загальної кількості зареєстрованих МП; станом на 1 липня 2004 року за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності працювали 180,9 тис. суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб – 55,5 тис., фізичних осіб – 125,4 тис.), на середину 2005 року було зареєстровано вже 297,6 тис. платників єдиного податку (юридичних осіб - 77,6 тис., фізичних осіб – 225,8 тис.).
Спрощена система оподаткування зарекомендувала свою ефективність не лише як інструмент стимулювання малого підприємництва, а й як фіскальний інструмент. За деякими підрахунками, місцеві бюджети областей отримали від застосування спеціального торгового патенту практично подвійне збільшення надходжень.
Прибічники даної системи звертають увагу на те, що з часу запровадження спрощених методів як доходи підприємців – суб’єктів такого оподаткування, так і доходи держбюджету помітно зросли. Противники також досить резонно звертають увагу на колосальні обсяги коштів, які легально виходять з-під оподаткування та набувають готівкової форми через діяльність платників фіксованого податку.
Фахівці відзначають, що існуюча спрощена система оподаткування не враховує, наприклад, того, що, якщо об’єктом оподаткування є виручка від реалізації, то збільшення витрат виробництва, які включаються до ціни продукції, при збереженні обсягу реалізації збільшує виручку, а відповідно, збільшує й суму нарахованого податку. Отже, прибуток підприємства зменшується. Спрощений порядок оподаткування у його теперішньому вигляді сприяє розвиткові підприємств сфери послуг, громадського харчування та торгівлі. Водночас від недосконалості механізму нарахування єдиного податку потерпають малі промислові підприємства. До того ж, їхня ліквідність є значно нижчою, а, за визнанням фахівців, саме дефіцит ліквідних ресурсів значною мірою визначає вагу податкового тиску в Україні. Отже, де-факто, система спрощеного оподаткування насправді надає пріоритет розвитку дрібних торговельних підприємств.
Очевидним є те, що за час дії спрощеної системи в Україні спостерігається зниження темпів зростання кількості МП. Натомість відбувається випереджаюче зростання кількості підприємців-фізичних осіб, рівень оподаткування яких є скоріше символічним (див. табл. 1 на с. 23). За підрахунками експертів, найбільший ефект введення спрощеної системи оподаткування дало у перший рік її впровадження. Надалі спостерігається тенденція до зниження віддачі від даного заходу. Адже зростання податкових надходжень було обумовлене виходом “з тіні” певної кількості підприємців, які вважали за краще сплатити часто вельми символічний порівняно з їхніми реальними доходами податок як плату за власний спокій. Це – безумовно великий позитивний ефект, проте йдеться все ж не про збільшення чисельності та оборотів підприємств, а про “висвітлення” раніше “тіньової” діяльності. Відповідно, в подальшому зростання показників надходжень від фіксованого податку має бути значно скромнішим.
Ще одним недоліком спрощеної системи оподаткування є недоотримання надходжень державним бюджетом та позабюджетними цільовими фондами фінансування. Адже, згідно з Указом, більша частина надходжень від єдиного податку спрямовується до місцевих бюджетів. Це й обумовило пропозицію ДПА вилучити зі складу єдиного податку ПДВ та збори до державних цільових фондів, яка знайшла відображення у проекті Податкового кодексу. Зрозуміло, що така пропозиція зустріла різко негативну реакцію суб’єктів підприємництва.
Поряд із пільговою податковою політикою, важливе значення для фінансового оздоровлення та розширення діяльності МСБ має фінансово-кредитна підтримка цього сектора економіки. За 1998-2000 рр. Українським фондом підтримки підприємництва було надано фінансову допомогу МП на 44,5 млн гривень та профінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн гривень. Згідно з Розпорядженням Кабінету міністрів України від 26.10.2001 р., у 2002 році на фінансування заходів з підтримки МП передбачається виділити 25 млн гривень. Зауважимо, що фінансова підтримка МП є для держави безпосередньо збитковою. Так, за 1998-2000 рр. Українським фондом підтримки підприємництва було надано фінансову допомогу МП на 44,5 млн гривень та профінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн гривень. За цей самий період МП перерахували до державного бюджету і державних фондів лише 24,1 млн гривень.
Незважаючи на постійно декларований пріоритет здійснення заходів фінансово-кредитної та інвестиційної політики МП, їхня потреба у дешевих кредитних ресурсах досі залишається незадоволеною. За роки провадження державної політики підтримки малого та середнього бізнесу було відкрито декілька ліній мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва, національних або спільно з іноземними партнерами, у тому числі з Європейським банком реконструкції та розвитку. Проте отримання кредитів по цих лініях часто перетворювалося для суб’єктів малого підприємництва у важку та тривалу процедуру, стикалося із бюрократичними перепонами при отриманні кредитів, у зв’язку з відсутністю надійної кредитної історії та матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих коштів, невмінням малих підприємців розробити необхідну документацію, у тому числі техніко-економічне обґрунтування проекту, бізнес-плану тощо. Практично не вдалося налагодити роботу кредитно-гарантійної установи, створеної Указом Президента України від 20 вересня 1999 року. Хоча фінансування заходів підтримки малого підприємництва і має здійснюватися за рахунок бюджетних коштів, воно часто затримується або просто не виконується з огляду на проблеми наповнення бюджету.
Важливим інструментом державної політики підтримки малого підприємництва на місцевому рівні є відповідні регіональні програми, які передбачають вирішення ключових завдань в сфері державної підтримки малого бізнесу в регіонах, зокрема - заходи щодо законодавчого забезпечення, фінансової підтримки, створення інфраструктури, кадрового та ресурсного забезпечення на місцях. Програми розглядаються та затверджуються на сесіях відповідних Рад органами місцевого самоврядування. Фінансове забезпечення регіональних програм здійснюється за рахунок регіональних та місцевих бюджетів, коштів всеукраїнського і регіональних фондів підтримки підприємництва, інших фондів, коштів регіональних центрів зайнятості, кредитів банків, коштів, отриманих від приватизації державного майна, іноземних інвестицій, міжнародних фондів, коштів регіональних громадських об’єднань підприємців а також за власні кошти виконавців окремих проектів і підпрограм.
За інформацією Держпідприємництва, у 2001 році фінансово-кредитна підтримка надавалась суб’єктам малого підприємництва в 9 регіонах України (Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Полтавська, Тернопільська, Черкаська області), крім того ще 6 регіонів повідомили про кредитування суб’єктів підприємництва взагалі. Найбільші суми кредитів було надано суб’єктам малого бізнесу Криму, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та Тернопільської областей. 10 регіонів повідомили про надання фінансово-кредитної підтримки фермерським господарствам.
Підтримка розвитку малого бізнесу в регіонах здійснюється також в рамках кредитування по лінії міжнародних фінансових організацій: Німецько-Українського фонду, ЄБРР, проекту BIZPRO, Програми ООН “Підтримка малого та середнього підприємництва в Україні”, проекту TACIS, Проекту Міністерства міжнародного розвитку Уряду Великобританії та Польсько-Американсько-Української ініціативи про співробітництво. Між тим, на думку аналітиків Держпідприємництва, органи місцевої влади та самоврядування ще недостатньо докладають зусиль для залучення інвестиційних коштів до реалізації бізнес-планів, інноваційних проектів, використовуючи при цьому регіональні програми як інструмент.
В рамках виконання заходів регіональних програм продовжується робота по формуванню та удосконаленню інфраструктури підтримки малого підприємництва. За перше півріччя 2001 року на 10 одиниць збільшилась кількість бізнес-центрів (на сьогодні їх налічується 134). Кількість бізнес-інкубаторів за півроку зросла на 3 і становила 49. Між тим, жодного бізнес-інкубатора на цей час не функціонує в Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Миколаївській, Чернівецькій областях. Кількість технопарків в регіонах України протягом півріччя не змінилась і становила 6 одиниць. Кількість лізингових центрів зросла на 8. Найбільша кількість лізингових центрів зосереджена в місті Києві (22) та в Запорізькій області (13). Жодного лізингового центру не існує Житомирській, Луганській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях та місті Севастополі. Значно зросла й кількість фондів підтримки підприємництва. На середину 2001 року їх налічувалося 80. На середину минулого року в Україні також налічувалося 342 інвестиційних та 34 інноваційних фондів і компаній, що надають підтримку суб’єктам малого бізнесу.
Таким чином, хід та наслідки політики підтримки розвитку МСБ в Україні видаються дещо суперечливими. Реальна дієвість та послідовність заходів, що вживаються, відверто не відповідають офіційно декларованій важливості даної проблеми. Це, у свою чергу, веде до уповільнення темпів зростання, утворення малоефективної та диспропорційної структури малого бізнесу.
Становлення та розвиток МП в Україні
У період 1991-1996 рр. МСБ в Україні під впливом різних процесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього ринку, тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Так, чисельність зайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 1996 році була меншою, ніж у 1991 році, хоча чисельність МП за цей час подвоїлася.
Зростання чисельності працюючих на МП почалося в Україні з 1997 року. Проте його темпи істотно відстають від темпів зростання кількості самих малих підприємств, що є виявом процесів, пов’язаних із “мікронізацією” малих підприємств, і може водночас бути свідченням зменшення ролі МСБ як фактора зайнятості та соціального захисту населення. Між тим, за цей час спостерігається й невпинне уповільнення темпів зростання чисельності МП (табл. 1). З огляду на те, що кількість МП на душу населення в Україні принаймні утричі відстає від показників країн Центральної і Східної Європи і удесятеро – розвинених країн світу, таке уповільнення навряд чи можна розглядати як свідчення насичення відповідних ринкових ніш. Скоріше, це є тривожною ознакою відсутності належного поширення ефекту від економічного пожвавлення на усі верстви національної економіки. Між тим, як вже відзначалося вище, на цьому тлі в останні роки спостерігається різке підвищення темпів зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці, зокрема, відзначають тенденцію перереєстрації МП у форму приватного підприємництва з правом найму робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можна розглядати як форму розвитку повноцінних МП, які здатні належним чином виконувати викладені вище соціально-економічні функції.
Таблиця 1
Основні показники розвитку малих підприємств в Україні
За 2001 рік малими підприємствами вироблено продукції та надано послуг (за даними Держпідприємництва) на суму 22064,4 млн гривень, що становило більш ніж 7 % від загальнодержавного обсягу виробництва продукції.
Таблиця 2
Структура кількості малих підприємств України за формами власності, %
Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період з 1992 року по 2000 рік частка малих підприємств з державною формою власності скоротилася з 14 до 1,5 %. У структурі недержавної форми власності частка колективної зросла з 50 до 62,8 %, а приватної – залишилася на рівні 32 %.
Проте, як видно з таблиці 2, структура малого підприємництва за формами власності після 1996 року практично законсервувалася. Мають місце лише незначні її коливання. Звертає на себе увагу досить повільне зростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в цій сфері вона є найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини МП. Серед малих промислових підприємств частка приватної форми власності є ще меншою, ніж в цілому по МП і становила у 2000 році 20 %. За юридичною формою малі промислові підприємства колективної власності у 2000 році поділялися на: кооперативи - 2,3 %, акціонерні товариства - 8,6 %, колективні підприємства - 11,3 %, товариства з обмеженою відповідальністю – 65,0 %.
Таблиця 3
Регіональна структура МП в Україні у 2000 році за кількістю підприємств, середньосписковою чисельністю зайнятих та обсягами виробленої продукції
Закон України “Про підприємства в Україні”, прийнятий у 1991 році, визначав критерієм віднесення підприємства до категорії малих чисельність працюючих, причому – диференційовано залежно від галузі, у якій функціонувало дане підприємство. Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва”, який набрав чинності з 1 січня 1999 року, критерії було змінено. До суб’єктів малого підприємництва відносилися юридичні особи, чисельність найманих працівників на яких не перевищувала 50 осіб, також було обмежено річний оборот коштів. Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва”, прийнятий у 2001 році, визнає суб’єктами малого підприємництва фізичних осіб-підприємців, річний оборот яких не перевищує 500 тисяч гривень на рік, та юридичних осіб, на яких працює не більше 50 осіб та обсяг річного валового доходу яких не перевищує 500000 євро.
Як видно з зазначеного, поняття середнього бізнесу в Україні досі не врегульовано. Це робить невигідним розширення успішних МП, які в цьому разі ризикують випасти з пільгової категорії. Досить показовим в контексті усвідомлення особливостей розвитку МП в Україні є, на нашу думу, аналіз їхньої регіональної та галузевої структури та розподілу за кількістю зайнятих.
Аналіз даних про розвиток та розподіл МП по регіонах України засвідчує, що, незважаючи на зростання їхньої чисельності, диспропорції, які існували у територіальному розподілі МП, зберігаються (табл. 3).
Показники територіального розподілу МП передусім засвідчують залежність їхньої кількості від економічного потенціалу регіону. Проте, якщо у період адміністративно-командної економіки його головним критерієм була, насамперед, величина промислового потенціалу, в останні роки – на перше місце вийшли величина та концентрація банківського та фінансового капіталів. Саме така зміна чинників стала, на наш погляд, головною причиною виходу Києва на перше місце в Україні за розвитком малого бізнесу, що відбувся в 1997 році. До цього за загальною кількістю МСП в Україні лідирувала Донецька область.
З другої половини 90-х рр. спостерігається тенденція до поступового вирівнювання розвитку МП в регіонах України. Зокрема, з 1995 по 2000 рр. частка п’яти областей, які займали в Україні перші місця за кількістю МП (Донецька область, м. Київ, Харківська область, Львівська область, Кримська АР), зменшилася з 45 до 42 %, в той час як питома вага 5 областей, що мали найменшу абсолютну кількість МП, зросла з 5,9 до 6,9 %. Проте розрив між регіонами-лідерами та регіонами-аутсайдерами в розподілі МП залишається досить глибоким. У Донецькій, Львівській, Миколаївській, Херсонській областях та містах Києві і Севастополі кількість підприємств в розрахунку на 10 тис. чоловік населення перевищує загальнодержавний показник і становить 50-116 підприємств (проти середнього по Україні – 44 підприємств), в той час як у Чернігівській та Вінницькій областях вона ледь не вдвічі менше за середню (27 і 29 відповідно).
Співставлення регіональних показників дозволяє зробити висновок про переважаюче функціональне призначення МП в окремих регіонах. Так, переважно соціальний ефект (забезпечення зайнятості) МП відіграють в Київській, Львівській, Полтавській, Чернігівській, Рівненській та Тернопільській областях. Інституційний ефект (який виявляється завдяки створенню порівняно більшої кількості МП) спостерігається в АР Крим, Донецькій, Миколаївській, Херсонській областях. Нарешті, за економічним ефектом МП немає рівних місту Києву, де вироблено 23,6 % всього продукту МП України, при тому, що на них зайнято 11,9 % усіх зайнятих на МП.
На думку експертів, регіональні диспропорції розвитку МП пояснюються: економічним потенціалом регіону; наявністю ресурсів; господарською структурою регіону; рівнем кадрового забезпечення; ставленням органів влади та населення до малого бізнесу; наявністю ринкової інфраструктури; інформаційним забезпеченням; традиціями та місцевою психологією.
У галузевій структурі малого бізнесу за кількістю підприємств та обсягами випуску продукції провідні місця посідають торгівля і промислове виробництво (табл. 4). Принципово інша картина спостерігається в розподілі прибутку, який, як відомо, є основним джерелом розвитку підприємств. Так, МП, які здійснюють операції з нерухомістю, складаючи лише 12,1 % їхньої чисельності в Україні, створюють 13,1 % продукції та 22,1 % загального прибутку. Навпаки, малі промислові підприємства, на яких зайнята понад п’ята частина працівників малого бізнесу, є в цілому збитковими. Таким чином, порівняння показників прибутковості та розвитку виробництва в малому підприємництві виявляє суперечливу ситуацію, що свідчить про тенденцію до послаблення його зв’язків з загальним станом народного господарства. Таке становище, на наш погляд, лише почасти зумовлене галузевою специфікою. Більшою мірою воно викликане недосконалістю чи відсутністю галузевої інфраструктури, а також відсутністю галузевої координації малого підприємництва, яку в країнах Європи беруть на себе об’єднання підприємців.
За підсумками 2001 року частка МП, зайнятих у сфері оптової та роздрібної торгівлі, зросла до 48,1 % від загальної кількості МП, операціями з нерухомістю – до 12,7 %. Позитивним виявилося збільшення частки підприємств в промисловості до 16,5 % та в будівництві – до 8,8 %.
Таблиця 4
Галузева структура малих підприємств України у 2000 році, %
Таблиця 5
Частка продукції малих підприємств у промисловому виробництві за галузями, %
У 1998-2000 рр. спостерігалася загрозлива тенденція до зниження частки МП у промисловому виробництві за видами економічної діяльності. Так, дані таблиці 5 свідчать, що у 2000 році не було практично жодної галузі промислового виробництва, де частка МП не зменшилася б порівняно з попереднім періодом.
Відчутно зменшилася частка МП у таких економічно та соціально важливих галузях, як харчова та переробка сільгосппродуктів, легка, виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова, видавнича справа, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, електричного та електронного устаткування. Частка в підгалузі виробництва шкіри та шкіряного взуття зменшилася в кілька разів. Те, що вказані процеси відбуваються саме у початковий період відновлення економічного зростання, свідчить, що між великим та малим бізнесом в Україні не вдалося налагодити належного зв’язку, що може стати перепоною для подальшого зростання виробництва.

Таблиця 6
Динаміка зайнятих на МП в Україні у 1991-2001 рр.
За підсумками 9 місяців 2001 року із загальної кількості працюючих на МП близько 36,6 % було зайнято в оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, наданні послуг з ремонту, що може бути пояснено динамічністю розвитку сфери послуг та торгівлі. Питома вага зайнятих у сфері здійснення операцій з нерухомістю, здавання в найм, надання послуг юридичним особам також досить висока та складає близько 11,2 % від загальної чисельності працівників, зайнятих на МП.
Таблиця 7
Зайнятість на українських МП за основними видами економічної діяльності за 9 місяців 2001 року
В структурі зайнятих питома вага працюючих на МП, створених в промисловості, складає 22,4 %. Значною залишається частка зайнятих на підприємствах, орієнтованих на надання послуг в будівництві (12,2 %). Причому збільшення чисельності зайнятих цим видом економічної діяльності призводить до посилення конкуренції між працівниками, зайнятими в цій сфері.
Таблиця 8
Чисельність працівників малих промислових підприємств за галузями в 2000 році
Співставлення темпів зростання кількості МП та чисельності зайнятих на них в галузевому і регіональному розрізах виявляє збереження тенденції до зменшення середньої кількості працюючих на одному підприємстві. Так, за 9 місяців 2001 року кількість МП зросла на 10 тис., а кількість зайнятих на них – зменшилася на 26 тис. осіб. Одна з імовірних причин такої ситуації, на думку експертів – вже відзначений вище масовий перехід МП в режим підприємців-фізичних осіб. Окрім того, темпи приросту кількості малих підприємств та чисельності працюючих на них значно розрізняються по регіонах, що віддзеркалює регіональні особливості процесів створення малих підприємств.
За даними статистичної звітності, у 2000 році в середньому по Україні середньомісячна заробітна плата одного працівника МП складала 154,84 грн. проти 130,16 грн. у 1999 році. Найвищий рівень середньомісячної заробітної плати в 2000 році був зафіксований серед працівників водного транспорту (392,31 грн.), в сфері громадської діяльності (379,77 грн.) та в державному управлінні (267,12 грн.). Найнижчий же рівень заробітної плати був у працівників МП, які надають готельні та ресторанні послуги (102,73 грн.), та надають індивідуальні послуги (107,63 грн.), тобто в тих сферах діяльності, які відзначаються низькою рентабельністю. В регіональному розрізі найбільш сприятливими в аспекті матеріального стимулювання працівників малих підприємств вважаються м. Київ (231,13 грн.), Запорізька (176,6 грн.) і Харківська (168,13 грн.) області, та м. Севастополь (173,3 грн.). Для цих регіонів характерним є більш високий (у порівнянні з середнім по країні) рівень середньомісячної заробітної плати. Найгірша ситуація складається в Тернопільській (107,91 грн.), Івано-Франківській (115,63 грн.) та Хмельницькій (117,0 грн.) областях.
Водночас, слід усвідомлювати, що наведені показники мають порівняно невисокий рівень вірогідності з огляду на значний рівень “тінізації” діяльності МП, зокрема існування так званої “подвійної бухгалтерії”, яка дозволяє приховувати значні обсяги доходів працівників малих підприємств від оподаткування. Зазначимо, що на державних, комунальних підприємствах і підприємствах з власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, де можливості “тіньових” операцій значно більш обмежені, відзначається вищий рівень середньомісячної заробітної плати, ніж на колективних та приватних підприємствах. Так, середньомісячна заробітна плата працівників малих підприємств, які перебувають у власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, складала у 2000 році 378,31 гривень і була майже в 2,5 раза вища за рівень середньомісячної заробітної плати, яку отримували працівники малих підприємств, які перебували в приватній власності.
Макроекономічні результати розвитку МСБ в Україні
Отже, загалом з 1991 по 2001 рр. кількість діючих малих підприємств збільшилась майже в 5 разів. Проте за кількістю малих підприємств у розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від колишніх країн “соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2001 року складав 47,6 МП в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що, звичайно, недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих підприємств. За оцінками фахівців, для створення реального конкурентного середовища в Україні та покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі трансформації перехідної економіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150 одиниць МП на 10 тис. осіб, а деякі експерти навіть називають цифру 3 млн МП, або понад 600 на 10 тис. населення.
На жаль, доводиться визнати, що МП в Україні не виконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями лише 1,72 млн осіб, що складає близько 15 % від загальної чисельності усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікою аналогічний показник перевищує 50 %. До того ж, не можна забувати, що досить часто МП є другим місцем роботи людини. Тому механічно пов’язувати кількість зайнятих на МП з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття, некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності МП виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення України. За такої ситуації МП, навпаки, створюють умови для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення. Практичне призупинення зростання зайнятих на МП у 2001 році дає підстави стверджувати, що МП як організаційна форма в нинішньому економіко-правовому середовищі не в змозі більше виконувати належних їм соціальних функцій.
Досить тривожним показником є також уповільнення темпів зростання кількості МП в Україні. Це свідчить про втрату ними украй важливої інституційної ролі - формування конкурентного середовища, яке складається із стійких, кваліфікованих та підприємливих економічних суб’єктів, формування потужного прошарку підприємців, спроможних повноцінно працювати в економіко-правових умовах розвинених ринкових відносин. Навряд чи є сенс доводити, що підприємці-фізичні особи практично не в змозі виконувати зазначені функції. Фактично зміщення політики підтримки МСБ до надання спеціальних умов для підприємців-фізичних осіб означає, що малий бізнес “кинуто” на реалізацію соціальних функцій, які не в змозі виконувати держава через бюджетні обмеження. Одночасно це є фактичною відмовою від використання МСБ як важеля структурного регулювання та модернізації економіки.
Аналізуючи динаміку рентабельності МП, слід відзначити її традиційно низький в цілому рівень. Офіційні показники 1995 та 1996 рр., з урахуванням рівня інфляції, взагалі можна вважати недостатніми для забезпечення розширеного відтворення. Щодо 1998-2000 років, то показники свідчать про деяке поліпшення рівня прибутковості малих підприємств. Згідно з результатами опитування, яке проводилось в Україні Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), в 1999 році у порівнянні з 1998 роком удвічі більше підприємців оцінили стан справ на своєму підприємстві як “задовільний”. Кількість підприємців, що скаржились на дію негативних факторів, зменшилась.
У 2000 році частка МП у загальній сумі прибутку народного господарства помітно зросла (табл. 9). З нашої точки зору, головними причинами цього були вимушена “детінізація” доходів МП у світлі підвищення фіскального контролю та форсованого переходу до грошових розрахунків та “висвітлення” прибутків внаслідок переходу частини МП на спрощену систему оподаткування, яка не загрожувала вилученням цього прибутку у вигляді податку. На підтвердження такої думки нагадаємо, що, незважаючи на різке зростання рівня рентабельності МП, їхня чисельність та кількість зайнятих на них (а значить – обсяги виробництва) у наступному році майже не зросли. Матеріали статистичних обстежень свідчать також, що діяльність більш ніж третини МП є збитковою. Особливо високою збитковість є у сферах транспорту, промисловості, сільського господарства. Водночас 75 % прибутку, одержаного у 2000 році, припадає на МП торгівлі.

Таблиця 9
Частка прибутку малих підприємств у загальному обсязі прибутку по народному господарству України

Показник	1997	1998	1999	2000
Прибуток по народному господарству, млн гривень	13868,0	3419,0	7427,0	13933
Балансовий прибуток МП, млн гривень	1659,0	143,5	131,2	1037,2
Питома вага МП в прибутку по народному господарству, %	12,0	4,2	1,8	7,4
Питома вага МП до зайнятих, %	7,0	8,0	8,9	9,5

Утім, розрахунок реальної рентабельності МП завжди був утруднений значним рівнем “тінізації” діяльності МСБ в Україні. “Тіньова” діяльність, на жаль, є деструктивною родовою ознакою малого бізнесу на всьому пострадянському просторі. Відсутність дієвого внутрішнього контролю (а точніше – спрощеність узгоджених дій) разом з недостатнім контролем за дотриманням вимог законодавства з боку держави утворили сприятливі умови для приховування частини доходів МП.
Вже створення МП припускало можливість використання їх як ланки механізму перекачування коштів державних виробничих підприємств з метою нагромадження капіталу, прискорення формування приватних структур. Це дозволило багатьом МП з перших кроків свого існування включитися в схеми тіньового бізнесу, які передбачають існування фіктивних підприємств. Фіктивний характер значної частки МП - явище загальне для всіх трансформаційних економік. Кожне четверте МП в Україні, за визнанням Голови Держпідприємництва О. Кужель, фактично працює лише “на папері”.
“Тінізація” малого бізнесу набула різних форм. Найбільш поширеними є приховування обороту, приховування доходів, заниження розмірів заробітної плати, ухилення від оподаткування. Так, за даними опитування, проведеного МФК у червні 2000 року серед керівників 900 МП у 12 містах України, 85 % підприємств приховували свої доходи, причому половина з них – від 20 до 50 %. Цікаво, що цей показник має значні регіональні варіації. Зокрема, 43 % опитаних підприємств у Керчі приховували більш як 50 % свого виторгу від реалізації, а 87 % респондентів у Козятині приховували до 60 % виторгу.
Згідно з експертними оцінками, за непрямими ознаками, у 2001 році в Україні спостерігалося підвищення рівня “тінізації” економіки порівняно з попереднім роком.
Утім, не можна забувати, що, як буде показано нижче, “тінізація” МСБ в Україні викликана, насамперед, надто високим рівнем податкового тиску на підприємства і населення та збереженням загальних несприятливих умов для ведення бізнесу. Відтак “детінізація” цієї сфери в Україні нерозривно пов’язана із загальною стратегією підтримки розвитку МСБ.
Підсумовуючи, зауважимо, що вказані диспропорції у розвитку МСБ в Україні у 2000-2001 рр. дають підстави твердити про фрагментарність та нестійкість тенденцій економічного зростання, які мали місце у ці роки.
Проблеми розвитку МСБ в Україні
Уповільненість та диспропорційність розвитку МСБ в Україні визначається наявністю суттєвих проблем і перешкод. Згідно з Національною програмою сприяння розвитку МП в Україні, основними чинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є:
·                     відсутність чітко сформульованої в системі правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;
·                     збільшення адміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);
·                     відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;
·                     надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;
·                     невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;
·                     надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб’єктів господарювання.
Наведені чинники фактично відображають результати опитувань представників малого бізнесу, хоча ієрархія проблем в останніх дещо інша. Зокрема, за результатами опитування, проведеного у 1999 році фахівцями Міжнародної фінансової корпорації, основними перешкодами в діяльності МП були:
·                     високі ставки податку – на думку 83 % опитаних;
·                     велика кількість податків – 68 %;
·                     низький попит на продукцію – 46 %.
·                     часті зміни у формах звітності – 39 %;
·                     велика кількість ліцензованих видів діяльності – 38 %;
·                     перевірки державними органами – 38 %;
·                     складність отримання кредиту – 36 %.
Серед решти вказаних опитуваними причин фігурували: тиск з боку кримінальних елементів (25 %), недостатність ділової інформації (12 %), недостатність управлінських знань (8 %).
Слід особливо зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні лежать не лише суто у сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями є також:
·                     невпорядкованість відносин власності;
·                     вузькість ринків збуту;
·                     нерозвиненість ринкової інфраструктури та збутової інфраструктури підприємств;
·                     нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;
·                     платіжна криза;
·                     нестача власних обігових коштів та низька доступність кредитних ресурсів;
·                     дефіцит інвестиційних ресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційної діяльності;
·                     недостатність професійної кваліфікації керівництва підприємств, фахівців з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту;
·                     відсутність економічного механізму сполучення інтересів держави і підприємців, слабка взаємодія державних і підприємницьких структур;
·                     дефіцит вірогідної ділової інформації тощо.
Вищевказані обмеження утруднюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у “тіньовій” сфері. Попри деякі позитивні зрушення, які відбулися в останні роки, більшість перешкод на шляху розвитку МСБ в Україні залишаються вельми потужними.
Регуляторні бар’єри
За підрахунками Спілки кооператорів та підприємців України, право перевіряти підприємців на сьогодні мають 31 орган, 18 з них можуть безпосередньо накладати стягнення. Підприємства сплачують 25 загальнодержавних та 15 місцевих податків. Це обумовлює досить значний регуляторний тиск на МП та адміністративні перешкоди у сфері підприємництва, а саме потребу в отриманні великої кількості дозволів та погоджень, велику кількість та тривалість перевірок, велику середню тривалість перевірки, недосконалість процедур сертифікації та реєстрації тощо.
Незважаючи не те, що кількість нормативних актів, які тією чи іншою мірою регулюють діяльність малого та середнього бізнесу, останніми роками різко збільшилася, їхня узгодженість, повнота охоплення всіх неврегульованих питань залишають багато сумнівів. Досить часто окремі норми сформульовані нечітко, що викликає можливість їхнього різного прочитання, а відповідно, потребує прийняття відповідних підзаконних актів та роз’яснень. Законодавство України з питань підприємництва багатьма оцінюється як складний і заплутаний лабіринт з нестабільними “правилами гри”. В результаті, за матеріалами опитування МФК, 48 % респондентів вважають доцільним забезпечити стабільність законодавства, причому ця цифра навіть більша від числа респондентів, які пропонують вдосконалити законодавчу базу підприємництва (37 %).
Загалом система адміністрування та регулювання діяльності МСБ в Україні відтворює систему неформальних відносин у сфері взаємодії влади та підприємницьких структур. За визнанням багатьох підприємців, через складність та суперечливість цієї системи створюються бар’єри входу на ринок, що носять адміністративний характер. Фактично, підприємцю, який бажає заснувати власну справу, але не має певних зв’язків в місцевих органах влади, чинитимуться бюрократичні перепони, встановлюватимуться адміністративні бар’єри доти, доки він не встановить таких зв’язків, використовуючи будь-які засоби, або не втратить бажання до підприємницької діяльності.
Процеси реєстрації, ліцензування та перевірок є відчутними факторами адміністративного втручання в підприємницьку діяльність. На погляд західних дослідників, час, затрачений на спілкування підприємців з держслужбовцями, в Україні є найвищим серед країн СНД.
Серед основних регуляторних перешкод для функціонування МП фахівці виділяють:
·                     значну кількість та тривалість перевірок малих підприємств. При цьому слід зазначити, що значних збитків суб’єктам господарювання завдає корумпованість перевіряючих органів. В останні роки вдалося дещо зменшити регуляторний тиск на підприємства. Зокрема, у першій половині 2001 року середня кількість перевірок суб’єктів господарювання зменшилася до 2 (проти 12,7 у 1999 році), а їхня середня тривалість - до 2,8 дня (проти 5-6 у 1999-2000 рр.). Проте зберігаються випадки, коли деякі з підприємств перевірялися по декілька разів на тиждень;
·                     непрозорість регуляторної політики та відсутність законодавчо встановленої відповідальності контролюючих органів у разі здійснення ними правопорушень та завдання збитків чи недоотримання внаслідок цих дій доходів малими підприємствами;
·                     значні перешкоди при реєстрації, процедура здійснення якої є невиправдано ускладненою, необхідність отримання значної кількості дозволів, погоджень, ліцензій при започаткуванні та здійсненні господарської діяльності суб’єктами малого підприємництва. Затрати часу та коштів є значними для підприємців. Навіть в регіонах, де, за даними опитувань, ці питання вирішуються більш швидко, на думку дослідників МФК, є вагомі підстави вважати, що працює неофіційна система “доплати за швидкість”;
·                     складність та об’ємність державної статистичної, бухгалтерської та податкової звітності. Малі підприємства часто не мають достатніх фінансових ресурсів, щоб наймати висококваліфікованого спеціаліста, аби уникати помилок за умов частої зміни законодавства та вимог до обліку та звітності. Наслідком цього стає значна кількість порушень ними нормативно встановленого порядку обліку та складання звітності, що спричиняє накладання стягнень та понесення ними додаткових витрат. Дещо поліпшило ситуацію введення у дію спрощеної системи обліку та звітності, проте не для всіх малих підприємств перехід на спрощену систему виявився вигідним. Наприклад, якщо мале підприємство має комерційні зв’язки з підприємствами-платниками ПДВ, які потребують надання продавцем податкової накладної по ПДВ, воно не може переходити на спрощену систему. Таким чином, неузгодженість законодавства у сфері спрощеного оподаткування штучно посилює розрив між малим та великим бізнесом;
·                     значні розбіжності в рівні сприятливості регуляторного середовища по регіонах, що свідчить як про недостатність контролю за діяльністю державних органів на місцях, так і про низьку ділову етику місцевого бізнесу. Фактично, в останній рік йдеться про зміщення фіскального тиску на підприємства на місця, причому, за визнанням представників Держпідприємництва, Комітет у цьому разі практично не в змозі вплинути на рішення місцевої влади.
Зважаючи на великі повноваження місцевих органів влади та державних органів влади, які втручаються в діяльність підприємницьких структур, рівень корупції та пошук власної вигоди в лавах держслужбовців оцінюється як досить значний. Виступаючи на розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України 14 грудня 1999 року, Президент України Л. Кучма зазначив, що “в Україні “криміналізовані” і “тінізовані” буквально всі сфери... Збереглася стійка тенденція поширення корупції практично в усіх структурних підрозділах органів влади та на всіх рівнях управління”.
За оцінками спеціалістів, у певних корумпованих взаємостосунках перебувають майже 90,0 % підприємницьких структур. Як свідчить аналіз, серед хабарників, щодо яких порушено кримінальні справи, значною є частина державних службовців окремих міністерств і відомств, місцевих органів влади та управління. Протягом 2001 року підрозділами МВС України складено 3869 адміністративних протоколів (за аналогічний період 2000 року – 2717) відносно суб’єктів Закону України “Про боротьбу з корупцією”, у тому числі: на держслужбовців – 2779, на депутатів різних рівнів – 162, голів місцевих рад – 484, інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави – 441. Із загальної кількості направлених до суду адмінматеріалів 783 складено за відмову у надані фізичним чи юридичним особам інформації або надання недостовірної інформації; 613 – за сприяння посадовими особами у здійсненні підприємницької діяльності; за незаконне одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг – 585; надання незаконних переваг фізичним чи юридичним особам під час прийняття і підготовки нормативно-правових актів чи рішень – 524. Особливістю корупції є її тісний зв’язок з організованою злочинністю. Із загальної кількості викритих у 2001 році організованих злочинних груп 28 мали корупційні зв’язки в державних органах влади і управління. Ними скоєно 47 злочинів у кредитно-фінансовій системі, з них 31 – у банківській сфері, 11 – в органах виконавчої влади й управління, 3 злочини у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
На думку представників неоінституціональної економічної школи, корупція – це угода між організаціями і (або) фізичними особами, яка зменшує трансакційні витрати клієнта (порівняно зі звичайними за даних інституційних рамок) і, порушуючи формальні й (або) неформальні обмеження, збагачує агента, але не має надійних інституціональних механізмів забезпечення. Інституційна незабезпеченість означає, що корупційні угоди не мають ефективних механізмів забезпечення свого дотримання, чітко визначеної ціни (яка встановлюється конкретним чиновником, хоча й, зрозуміло, не може перевищувати економії трансакційних витрат). Внаслідок цього корупційна угода може в дійсності як зменшувати, так і збільшувати трансакційні витрати.
Корупційна угода виникає, якщо:
·                     нормативно-правове поле здійснення економічної діяльності не залишає суб`єктам економічних відносин можливостей отримувати достатній для розширеного відтворення прибуток та спонукає до його порушення;
·                     “вкладення” певних коштів в особу, яка має повноваження, що дозволяють підвищити рентабельність проекту за рахунок заощадження коштів чи отримання певних привілеїв;
·                     посадовою особою навмисне завищуються вимоги, внаслідок чого вимагається плата за послуги, які повинні надаватися безкоштовно.
Отже, чинниками, які сприяють поширенню корупції в Україні, є:
·                     згода значної частини населення входити у корупційні стосунки в якості хабародавців;
·                     утрудненість законного здійснення економічної діяльності на прибутковій основі в легальній системі (обтяжлива фіскальна система, низький рівень оплати праці, надмірна зарегульованість дозвільно-ліцензійної системи тощо);
·                     поширення “тіньової” економіки, відтворення якої неможливе без порушення діючих нормативних актів у сфері економіки;
·                     суперечливість законодавчих актів, наявність значної кількості підзаконних актів, які припускають довільне трактування закону;
·                     низький рівень оплати праці державних службовців, слабкий контроль за їхньою діяльністю, особливо на місцевому рівні, неефективність або й відсутність механізмів покарання за перевищення службових повноважень;
·                     незнання громадянами власних прав на отримання державних послуг та обов’язків чиновників щодо їхнього надання;
·                     нерозвиненість складових громадянського суспільства.
Слід усвідомити, що без суттєвого зниження рівня корупції неможливі суттєвий прогрес в економічному та політичному розвитку держави, реалізація принципу верховенства права, забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина, масове залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій для здійснення необхідних структурних перетворень. Світовий досвід показує, що корупція є широко розповсюдженим у світі явищем, яке остаточно викоріненим бути не може. Кожна з країн має власний “прийнятний” рівень корупції, за якого остання відіграє своєрідну регуляторну роль, компенсуючи недоліки офіційної регуляторної системи, знаходячись під постійним пресингом відповідних контролюючих органів. На нашу думку, неприпустимий рівень корупції починається, коли суб’єкт змушений вступати у корупційні стосунки не для того, щоб здійснити порушення закону, а для того, щоб домогтися виконання щодо нього вимог чинного законодавства та службових обов’язків державних службовців.
Значного негативного впливу на розвиток МСБ завдають загрози особистій безпеці підприємців та фізичній безпеці їхнього бізнесу. Впродовж 2001 року органами внутрішніх справ вживалися заходи щодо встановлення осіб, причетних до вчинення 746 тяжких і особливо тяжких злочинів стосовно працівників МСБ, розкриття яких перебувало на контролі керівництва МВС. Серед них: 106 – умисних вбивств, 14 – тяжких тілесних ушкоджень зі смертельними наслідками, 374 – розбійних нападів і заволодінь автотранспортом, поєднаних з насильством. Вжитими заходами розкрито 625 (84,0 %) з числа вказаних злочинів, у тому числі, 665 умисних вбивств (61,3 %), 7 тяжких тілесних ушкоджень, 332 розбійні напади та заволодіння автотранспортом.
Усе вищевказане викликає невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу та збільшує їхні трансакційні видатки. Відповідно, це веде до збільшення витратності бізнесу та, з одного боку, запроваджує більш високі очікування щодо необхідної норми рентабельності, які зупиняють осіб, які потенційно могли б зайнятися малим підприємництвом, з іншого, поглинає ресурси розвитку вже діючих МП. Відповідно, відбувається “тінізація” МСБ в Україні.
Поряд з цим, слід розуміти, що корені значного регуляторного тиску на українські підприємства лежать в хронічних проблемах наповнення державного бюджету та спеціалізованих державних фондів, які, зокрема, суттєво загострилися в другій половині 2001 та першому кварталі 2002 років. Це не може не викликати посилення використання регуляторних процедур насамперед з фіскальною метою.
Податкові та фінансові чинники
Найбільшими вадами національної організації оподаткування МСБ є високий його рівень, часті зміни законодавства, невпорядкованість, зумовлена розмаїттям місцевих податків і зборів. За даними, наведеними О. Кужель, якщо у 1990 році загальний об’єм прямих і непрямих податків, а також нарахувань на заробітну плату становив лише 25 % від ВВП, вже у 1994 році він збільшився до 43,5 %, у 1996 - до 48 %. Нині він знаходиться на рівні 46 %. Крім того, доказом явного завищення рівня оподаткування може бути той факт, що рівень чистих податків (які не включають прямі податки) в Україні перевищує європейські рівні у два-три рази. Нараховані податкові суми роками перевищували фактично отримані на 20-30 %, що свідчить про низьку ефективність і дестабілізуючу роль податкової системи загалом. До цього ж можна додати постійні зміни податкового законодавства та податкової звітності, введення в дію законів “заднім числом”, громіздку структуру податкової системи.
Таблиця 10
Податковий тягар як частка продажів в 2000 році
(сплачені податки та інші обов’язкові платежі, % від продажу)
За даними експертів МФК, в Україні підприємствами сплачуються податки в розмірі, який дорівнює чверті їхнього обсягу продажів (табл. 10). Згідно з даними опитування 710 керівників МП та підприємців-фізичних осіб, проведеного в рамках проекту BIZPRO у червні 2001 року, у 21,8 % підприємств податки і збори забирали до 40 % коштів, у 10 % - понад 60 % коштів. Як найобтяжливіший, опитані розглядали податок на додану вартість, за ним – податки на прибуток та на індивідуальні доходи. Найбільшою мірою “відплив” капіталу в “тіньову” економіку, на думку підприємців, пояснюється дією трьох основних податків: податку на прибуток, нарахувань на фонд заробітної плати та ПДВ. 59 % опитаних МФК підприємців визнають, що їхній оборот збільшився б на 11-30 % при більш сприятливому режимі оподаткування в Україні.
На думку Держпідприємництва, з введенням спрощеної системи оподаткування ситуація з оподаткуванням суб’єктів малого підприємництва суттєво поліпшилася. На початок 2001 року за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності в Україні працювало понад 62 тис. юридичних та 182,6 тис. фізичних осіб, що більше у порівнянні з 1999 роком відповідно у 2,2 та 2,8 раза. Темпи зростання кількості суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб, які перейшли на спрощену систему оподаткування, у 2000 році у порівнянні з 1999 роком в окремих регіонах збільшилися в 2,5-З рази, а фізичних осіб-підприємців - у 4-5 разів. При цьому питома вага надходжень єдиного податку від юридичних осіб у загальній сумі надходжень зросла протягом 2000 року в 5,2 разу, а від фізичних осіб в загальній сумі сплачених податків - у 2,8 разу.
Складна ситуація склалася для підприємців, що використовують спеціальні режими оподаткування, з набранням чинності ряду законів у сфері платежів до Фонду соціального страхування. Зазначена категорія підприємців зобов’язана сплачувати як страхові внески на обов’зкове соціальне страхування, здійснюючи нарахування на фонд оплати праці та відрахування з заробітної плати найманих працівників, так і збір на обов’язкове державне соціальне страхування у складі єдиного податку та спецпатенту. Це призводить до того, що суб’єкти малого підприємництва - платники єдиного податку та спецпатенту - двічі здійснюють відрахування коштів на обов’язкове державне соціальне страхування, що, в свою чергу, спонукає до “тінізації” зайнятості в МСБ. Принагідно зазначимо, що вказана проблема може бути одним із чинників зниження офіційної чисельності зайнятих на МП у 2001 році.
Потрібно також вказати на те, що, починаючи з 1998 року, для підприємств у сфері малого та середнього бізнесу виникла можливість вибирати одну з трьох можливих систем оподаткування. Отже, в одному економічному просторі водночас можуть діяти підприємства, які сплачують податки за різними системами. Це суперечить принципу єдності системи оподаткування, і у поєднанні із спрощеною системою обліку створює, на наш погляд, додаткові можливості щодо подальшої “тінізації” малого підприємництва.
Отже, запровадження системи спрощеного оподаткування підприємців - юридичних та фізичних осіб певною мірою пом’якшило податковий тиск, перш за все - на малі підприємства та індивідуально зайнятих у легальній економіці. Водночас, за збереження загальних несприятливих макроекономічних умов для ведення бізнесу, запровадження спрощеної системи оподаткування відкрило додаткові канали живлення “тіньової” економіки, трансформації безготівкових коштів у готівкові, уникнення сплати податків та соціальних платежів. Тому, на наш погляд, у зв’язку зі зростаючими проблемами бюджетної консолідації, найближчим часом слід очікувати заходів щодо зменшення рівня сприятливості системи спрощеного оподаткування. Між тим, зниження загального рівня оподаткування підприємництва в Україні також потребуватиме значних політичних зусиль.
Високий рівень реальних процентних ставок (у 2001 році вони, за приблизними розрахунками, були втричі вищі за рівень 2000 року), відсутність матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих коштів, нерозвиненість небанківського фінансово-кредитного сектора, скорочення банківського кредитування малих підприємств (досить часто не лише через значні ризики мікрокредитування, а й через посилення вимог до комерційних банків щодо їхніх активів з боку Національного банку України) – все це значною мірою унеможливлює зовнішнє фінансування для заснування та розвитку малих підприємств, зокрема для закупівлі обладнання, оренди або придбання приміщень, проведення маркетингових досліджень та рекламної кампанії. Залишається законодавчо не вирішеною проблема мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва, а саме створення та діяльності спеціалізованих небанківських фінансово-кредитних установ з мікрокредитування.
У фінансовому забезпеченні своєї діяльності МСП в Україні розраховують насамперед на власний нерозподілений прибуток та інколи отримують кошти через неофіційні канали. Цікавою тенденцією є значна частка іноземних інвестицій в капіталові МСП. За даними МФК, зокрема, у 1999 році іноземні інвестиції були джерелами фінансових коштів для 26 % підприємств, які здійснювали інвестиції.
Банківське кредитування - потенційно найбільш ефективне джерело ресурсів, на жаль, фактично виявилося осторонь розвитку МСБ. Участь багатьох банків і спеціалізованих фондів у кредитуванні малого підприємництва обмежується деклараціями про сприяння малому бізнесові. Ним займається надзвичайно обмежене число такого роду установ. На положення справ у сфері малого підприємництва, вони, власне кажучи, не впливають. Повноцінну діяльність кредитно-гарантійної установи для кредитної підтримки МП, створеної ще у 1999 році, налагодити так і не вдалося.
Нерозвиненість фінансового сектора в Україні веде до практичної відсутності небанківських фінансових установ, які могли б також здійснювати фінансування діяльності МСБ: кредитних спілок, страхових фондів, венчурних компаній тощо, які могли б забезпечити більш гнучку кредитну політику.
Безперечно, свою негативну роль у недостатньому рівні інвестицій, які здійснюються суб’єктами МСБ, відіграє й відсутність стимулів для інвестування: оподаткування інвестиційних вкладень, несприятливість інвестиційного і підприємницького клімату в країні.
Очевидно, зайве доводити, що джерело проблем. які виникають в процесі кредитування МСБ в Україні, знаходиться за межами цього сектора і пов’язане з особливостями грошово-кредитної політики та загальними диспропорціями грошово-фінансової сфери.
Проблеми інституційного середовища
Якщо використання інфраструктури великого виробництва в першій половині 90-х років дозволило сформувати стартовий потенціал малого бізнесу в Україні, сьогодні значні труднощі у формуванні та розвитку малого бізнесу пов’язані саме з дефіцитом належної інфраструктури його підтримки.
Як видно з даних таблиці 11, така інфраструктура формується, але її обсяги ще вельми недостатні навіть для тієї незначної кількості МП, які функціонують в Україні. До того ж, існують значні регіональні диспропорції. Частина інфраструктурної бази підприємництва України зосереджена у місті Києві, що забезпечує значною мірою його лідерство у цій сфері.

Таблиця 11
Показники розвитку інфраструктури малого підприємництва
в Україні та місті Києві в 2000 році, одиниць
Це, відповідно, веде до недостатнього використання підприємцями послуг інфраструктурних організацій. На думку спеціалістів МФК, хоча більшість підприємців (80 %) знають про різні форми послуг та допомоги їм, лише незначна кількість користуються ними. Найбільш популярними серед МСП є банки та юридичні фірми (відповідно 42 % та 38 % респондентів користувались послугами цих організацій). За даними опитування МФК 2000 року, до консалтингових компаній та асоціацій по допомогу зверталися відповідно лише 11 і 6 % МП. Більшість підприємців вважає, що якість послуг цих організацій невисока.
Розвиток інформаційно-консультативної підтримки МСБ значною мірою гальмується слабким попитом на такі послуги з боку їхніх потенційних споживачів, який пояснюється як надто високими цінами на послуги, так і недостатнім поки що розумінням важливості та корисності їхнього отримання. Огляд кількох офіційних сайтів консалтингових компаній дозволяє зробити висновок про те, що інформаційно-консалтингові послуги є досить дорогими та в більшості випадків недоступними для малого та середнього бізнесу (табл. 12).

Таблиця 12
Вартість окремих інформаційно-консультаційних послуг, що надаються консалтинговими компаніями в Україні
Можливу альтернативу в підтримці діяльності МП могли б надавати регіональні та галузеві асоціації підприємців, проте їхня роль сьогодні в Україні залишається вельми слабкою. Нижче цьому питанню буде приділено увагу окремо.
У цілеспрямованому формуванні інфраструктури малого підприємництва важливу роль, як зазначалося раніше, покликані відіграти регіональні програми його розвитку. Використання механізму регіональних програм дозволяє перейти від загальних заходів до селективної підтримки МП, найбільш ефективних, вигідних та необхідних регіону, що, в свою чергу, підвищить ефективність використання обмежених регіональних ресурсів. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування на підставі Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні в межах своєї компетенції розробляють, погоджують та затверджують регіональні програми підтримки малого підприємництва, дія яких триває два роки. Ці програми виділяють ключові завдання в сфері державної підтримки малого підприємництва на визначений період і передбачають заходи щодо його фінансової підтримки, підготовки сприяння розвитку інфраструктури МП, необхідність допомоги МП у матеріально-технічній і інформаційній підтримці, надання пільг у оренді приміщень, забезпеченні участі суб’єктів малого підприємництва у виконанні замовлень для державних, регіональних і місцевих потреб тощо. Проте в дійсності ці питання в регіональних програмах проробляються ще досить слабко. Потрібно враховувати, що в руках місцевої влади перебувають багато об’єктів: вільні приміщення, об’єкти незавершеного будівництва, комунальні підприємства. На балансі місцевих підприємств залишаються активи соціального призначення, які у багатьох випадках можна було б передати у приватну власність. Те ж стосується і муніципального обслуговування.
Розвиток малого підприємництва значною мірою стримується також браком кваліфікованої робочої сили. З одного боку, система освіти неадекватно реагує на зміну попиту на робочу силу, що об’єктивно зумовлено інерційним характером розвитку системи підготовки кадрів. З іншого боку, малі підприємства не мають достатніх коштів на здійснення освітніх заходів, у той час, як державна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, яка працює у Державній службі зайнятості, є досить неефективною та не отримує належної фінансової підтримки. Не можна також забувати, що особливості функціонування підприємництва в умовах України обумовлюють інколи досить значні відмінності від стандартних методик та технологій, що створює певний інформаційний вакуум у забезпеченні кваліфікованості дій представників МСБ. Це веде до зниження ефективності управління МП, нераціональності їхньої поведінки на ринку, а відтак – невисокої конкурентоспроможності.
Отже, незважаючи на низку прийнятих останнім часом вищими органами державної влади і управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро- та мікросередовищі. Поряд з вищеперерахованими негативними чинниками, на розвиток МСБ негативно впливають також чинники загальної макроекономічної динаміки, інфляція, низький рівень платоспроможності населення тощо. Переважна більшість гальмуючих чинників виходять за межі суто регуляторної політики та мають макроекономічну природу. Найнебезпечнішим є те, що заходи щодо підтримки МП досить часто входять у суперечність з іншими напрямами економічної політики держави, зокрема – її бюджетно-податковими, грошово-кредитними, валютними та іншими складовими. Відтак, дієздатна політика стимулювання розвитку МСБ в Україні потребує застосування комплексу взаємопов’язаних заходів і виходить далеко за межі компетенції спеціалізованих державних структур, зокрема – Держпідприємництва. На нашу думку, до одного з визначальних завдань останнього на нинішньому етапі має увійти пошук засобів та вироблення пропозицій щодо узгодження потреби всебічного стимулювання розвитку МСБ з потребами забезпечення в Україні макроекономічної стабільності та довгострокового збалансованого інноваційно орієнтованого економічного зростання.
В пошуках місця у структурі “економіки зростання”
МСБ і формування ефективної інституційної структури
Позитивні тенденції економічної динаміки, які спостерігаються в Україні з кінця 1999 року, свідчать про поступовий перехід національної економіки до нової фази розвитку, в якій повинні знаходити вияв результати здійснених протягом 10 років ринкових економічних перетворень. Між тим, практика останніх років поки що не дає підстав для висновку про незворотність та стійкість змін на краще. З поступовим зміщенням акценту економічного зростання на внутрішні чинники розвитку, яке відбувається з другої половини 2001 року, спостерігається уповільнення темпів економічного зростання, погіршення стану надходжень до державного бюджету України. Таким чином, перед українською державою сьогодні постало завдання надання економічному зростанню стабільності та переведення його на рейки інноваційної спрямованості та поширення ефекту від нього в економічній та соціальній сферах. Завдання сучасного етапу, зокрема, були сформульовані прем’єр-міністром України А. Кінахом у промові перед Верховною Радою під час призначення 29 травня 2001 року. На його думку, ці завдання полягають у “посиленні соціальної спрямованості реформ, реформуванні податкової системи, економічно обґрунтованому протекціонізмові, підтримці й захисті вітчизняних товаровиробників на внутрішньому й зовнішніх ринках, активній структурній промисловій та аграрній політиці, що базується на інноваційній моделі розвитку, забезпеченні рівних умов для всіх суб’єктів господарювання тощо”.
Фактично, йдеться про формування в Україні “економіки зростання” – економічної системи, розвиток якої відбувається переважно під впливом внутрішніх та іманентних їй чинників і має відносну автономію щодо внутрішніх та зовнішніх політичних впливів. Завданнями в цій сфері є:
·                     забезпечити термінове відновлення ємності внутрішнього ринку як найкращого способу поширення позитивного ефекту від економічного зростання. Розширення внутрішнього ринку має сприяти розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг, що стимулюватиме прискорене капіталотворення для послідовної реалізації динамічних структурних пріоритетів – розвитку ракетно-космічної галузі, ОПК і наукоємного машинобудування;
·                     зберегти стан відносної валютно-грошової та фінансової стабільності, утримуючи темпи інфляції, курсову динаміку, показники внутрішнього та зовнішнього боргу, баланс бюджету, платіжний баланс в межах, які не перешкоджають розвитку бізнесу в Україні;
·                     забезпечити реалізацію факторних переваг України, серед яких основними є геоекономічні чинники, наявність родючих сільськогосподарських угідь, висококваліфікована робоча сила, розвинена виробнича інфраструктура. Значний потенціал на цих напрямах дає підстави очікувати суттєвого зростання ВВП лише за рахунок збільшення його використання;
·                     забезпечити випереджаючий розвиток людського капіталу як основного конкурентного чинника в сучасній економіці, якнайповніші розвиток та використання інтелектуального та підприємницького потенціалу нації;
·                     суттєво активізувати інвестиційні процеси, надати їм переважно інноваційної спрямованості, забезпечити зміну структури національної економіки, виходячи з вимог соціально-економічної ефективності та національної конкурентоспроможності;
·                     забезпечити поширення соціального ефекту від економічного зростання у вигляді підвищення рівня реальних доходів та купівельної спроможності населення, посилення соціального захисту, поліпшення умов життєдіяльності.
Виходячи з аналізу, проведеного в попередніх розділах, слід зробити висновок про винятково важливу роль, яку має відіграти у формуванні “економіки зростання” в Україні малий та середній бізнес. На нашу думку, основним змістом стратегії підтримки МСБ в Україні на даному етапі має бути його повномасштабне використання як важеля позитивних структурних зрушень, формування ефективного конкурентного середовища на основних ринках, інструмента мобілізації ресурсного потенціалу країни (фінансових, трудових, природних, матеріальних, інформаційних ресурсів) на побудову “економіки зростання”.
На жаль, реальні показники розвитку МСБ свідчать про те, що така можливість поки що залишається на рівні потенціальної. Офіційні джерела сьогодні розглядають розвиток малого бізнесу майже виключно в контексті виконання ним соціальних функцій – забезпечення зайнятості та доходів населення. Між тим, його виробнича та структуроутворююча функції залишаються незаслужено забутими. Забезпечуючи часткове вирішення поточних потреб, така державна політика водночас закладає передумови для глибокої структурної диспропорції між великими та малими і середніми підприємствами, перешкоджає формуванню стійкої інституційної структури, забезпеченню конкурентоспроможності національної економіки, веде до нераціонального використання національного ресурсного потенціалу, а також закладає суттєві загрози розвиткові самого МСБ в Україні.
Майбутнє МСБ прямо визначається можливостями розвитку реального виробництва і формування тісних коопераційних зв’язків малих і великих підприємств. Як свідчить іноземний досвід, у розвиненій ринковій економіці значна, якщо не домінуюча, частина малих фірм так або інакше знаходиться в сфері впливу великих підприємств. Встановлення довгострокових відносин на базі субконтрактних схем, переплетення капіталів, надання різного роду фінансової чи консультаційної підтримки, укладення інших довгострокових угод забезпечують стійкість становища МП, їхні стабільні доходи, фінансові й інвестиційні можливості.
В Україні на кінець 1998 року з 151,4 тис. МП лише 45,8 тис. були утворені за рахунок так званої “малої приватизації”, тобто, можливо, “успадкували” корисні виробничі зв’язки з колишніми діловими партнерами чи з головним підприємством, від якого їх було від’єднано. Решта підприємств, як правило, визначально не були включеними до мереж економічних взаємовідносин та змушені були самостійно будувати мережу партнерів, постачальників та клієнтів. На жаль, поглиблена регламентація питань розвитку малого бізнесу у спеціальних законодавчих актах все більше виділяє його з єдиного законодавчого поля підприємництва і може ускладнити взаємодію малого бізнесу з великим. Випадіння з розгляду категорії “середній бізнес”, який вже не в змозі користуватися пільгами для МП, але ще не набув фінансової та політичної ваги, притаманних великим підприємствам, дестимулює зростання МП через збільшення обсягів їхніх оборотів та чисельності зайнятості на них.
Стимулювання кооперування малих підприємств між собою і з великими підприємствами повинно стати важливою складовою як державної, так і корпоративної політики. Великі підприємства зацікавлені в співробітництві з малими вже тому, що таке співробітництво компенсує їхній консерватизм щодо реалізації нових технічних рішень та дозволяє проникати на нові ринки збуту, сприяє оперативному здійсненню передових інновацій, дає можливість поділу ризиків, дозволяє позбутися виробничих операцій, в яких великий масштаб підприємства відіграє негативну роль, поліпшити якість виробничого, збутового, кадрового менеджменту тощо.
З іншого боку, кооперування МП з великими підприємствами здатне певною мірою нейтралізувати недоліки державної політики підтримки малого бізнесу, компенсувати проблеми фінансового забезпечення, стабілізувати постачальницько-збутову сферу та скористатися з уже розробленої цієї сфери великих компаній. Диверсифікація номенклатури продукції, яку можуть виробляти МП, орієнтовані не лише на споживчий, але й на виробничий ринок, знімає обмеження, які накладає ємність споживчого ринку на збільшення кількості МП та чисельності зайнятих на них.
На нашу думку, розвиток МСБ в умовах “економіки зростання” в Україні можливий лише в разі суттєвої активізації практики його співпраці з великим бізнесом.
Не можна залишити поза увагою також аспект вичерпності наявної моделі функціонування МП в Україні. Слід усвідомлювати, що подальше просування національної економіки до “цивілізованих” норм функціонування містить у собі низку “пасток”, які загрожуватимуть розвиткові і самому існуванню малого бізнесу в його теперішньому вигляді. Серед таких “пасток” можна назвати:
·                     впровадження європейських норм і стандартів у технічній сфері, яких МП часто дотримуватись не в змозі;
·                     реалізацію вимог щодо соціального забезпечення, пенсійного, медичного страхування та безпеки праці, які накладають суттєві обмеження на використання праці та значно підвищують вартість трудових ресурсів для МП;
·                     поступове поширення регуляторних вимог, які притаманні розвиненим ринковим відносинам, проте накладають додаткові зобов’язання щодо витрат з боку МП (страхування, аудит, консалтинг, забезпечення умов праці тощо);
·                     посилення жорсткості додержання фіскальної дисципліни та “детінізації” економічних відносин, які, як зазначалося вище, є джерелом певної частки доходів більшості МП;
·                     підвищення, в міру поліпшення становища на внутрішньому ринку, ваги ефекту економії на масштабах, у тому числі – у традиційній сфері діяльності МП – торгівлі;
·                     зростання важливості володіння сучасними технологіями управління, маркетингу, фінансового аналізу, які є поки що недоступними для більшості МП.
Збільшення відкритості національних ринків після прийняття вимог ГАТТ/СОТ та зближення України з іншими інтеграційними об’єднаннями суттєво підвищить конкурентний тиск, у тому числі – і на ринках, нині зайнятих малим бізнесом. Малий бізнес, який утворився й утворюється в Україні сьогодні, створюється в рамках наявних виробничих відносин, тому є непристосованим (у своїй більшості) до функціонування в умовах відкритого ринкового середовища та так само, як і великі підприємства, потребуватиме серйозних структурних змін, необхідність яких має враховуватися в стратегії підтримки МСБ в Україні.
Стратегії підтримки МСБ
Отже, очевидною стає необхідність комплексного вирішення завдань підтримки МСБ в Україні, яке може бути успішно розв’язане лише на основі тісного взаємозв’язку заходів, що охоплюють питання регулювання загального макроекономічного середовища, фінансової та майнової підтримки МСБ, формування цільових інституційних та ринкових структур, ліквідації бюрократичних перепон, забезпечення безпеки підприємництва тощо.
На найвищому державному рівні має бути чітко визначено, яка саме роль відводиться МСБ у державній стратегії, а також відображено ступінь розуміння державою цієї ролі. Сьогодні, хоча загалом макроекономічна роль МП вказана в основних документах досить коректно, на практиці це визначення не знаходить повного відображення в діях органів влади (насамперед Держпідприємництва) та виступах урядовців. З свого боку, представники малого бізнесу та їхні асоціації також мають усвідомити своє місце в соціально-економічній системі, щоб мати моральне право вимагати для себе державної підтримки.
За даними опитування, проведеного МФК, на думку самих підприємців, головними факторами активізації діяльності МСБ мають бути:
·                     зниження ставок та зменшення кількості податків - вказали 85 % опитаних;
·                     спрощення доступу до кредитів - 63 %;
·                     забезпечення стабільності законодавства - 48 %;
·                     вдосконалення законодавчої бази підприємництва - 37 %;
·                     впорядкування процедури проведення перевірок - 23 %;
·                     реформування системи ліцензування - 16 %;
·                     реформування процесу сертифікації - 12 %;
·                     вдосконалення системи реєстрації - 6 %;
Отже, враховуючи світовий досвід та об’єктивну необхідність розвитку малого підприємництва, його місце і роль у національній економіці, державна політика розвитку малого підприємництва в Україні повинна спрямовуватися на:
·                     забезпечення економічного зростання за рахунок діяльності суб’єктів малого підприємництва;
·                     удосконалення структури малого підприємництва;
·                     заохочення розвитку малих підприємств у пріоритетних галузях та на пріоритетних напрямах;
·                     підвищення технологічного рівня виробництва МП;
·                     створення конкурентного середовища;
·                     залучення суб’єктів малого підприємництва до розв’язання соціально-економічних проблем на державному та регіональному рівнях;
·                     створення нових робочих місць, зменшення безробіття;
·                     сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності;
·                     формування нової соціальної верстви власників і підприємців.
Вже згадувана вище Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні називає такі напрями подальшого вдосконалення політики підтримки малого бізнесу:
·                     вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності;
·                     формування державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності;
·                     активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва;
·                     сприяння створенню ринкової інфраструктури розвитку малого підприємництва;
·                     впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва.
а) удосконалення регуляторної політики
Згідно з Національною програмою, шляхами вдосконалення правового забезпечення розвитку малого підприємництва є:
·                     створення дієвих механізмів захисту прав і свобод підприємців;
·                     гармонізація українського законодавства з законодавством Європейського Союзу та СНД;
·                     забезпечення законодавчої гарантії незмінності та довготривалості державної політики щодо підтримки малого підприємництва;
·                     розробка нормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою та підприємцями, роботодавцями і найманими працівниками, у тому числі і для забезпечення їхнього соціального захисту, встановлює норми і правила здійснення підприємницької діяльності, регламентує діяльність органів державної влади, їх посадових осіб щодо виконання ними відповідних повноважень у сфері розвитку малого підприємництва;
·                     вдосконалення функціональної та організаційної структури центральних та місцевих органів виконавчої влади в частині забезпечення розвитку і державної підтримки малого підприємництва.
На наш погляд, регуляторна політика щодо МП повинна будуватися з урахуванням необхідності максимального спрощення умов ведення бізнесу, проте водночас – і збереження контрольованості та регульованості розвитку сектора МСБ. Йдеться не лише про запобігання реалізації потенційних загроз, які можуть виникати внаслідок дій МП, але також про удосконалення економічних важелів впливу на їхнє утворення та функціонування, які мають базуватися на економічних інтересах та пріоритетах підприємців.
Зокрема, необхідне значне спрощення адміністрування малого та середнього підприємництва шляхом вдосконалення процедури реєстрації. Одним з прикладів вирішення цього завдання може бути нещодавно прийнятий у Росії закон “О государственной регистрации”, який надає процедурі реєстрації заявного характеру, що звільнює працівників державних органів влади, які здійснюють реєстрацію, від зайвої перевірки документів, та обмежує кількість випадків відмови від реєстрації. Також необхідне скорочення числа дозволів, погоджень, ліцензій для малих та середніх підприємств.
Процеси регулювання та контролю діяльності МП повинні набути максимально гласного характеру. Необхідне встановлення реальної відповідальності державних службовців за правопорушення та компенсації збитків та недоотриманих доходів у зв’язку із діяльністю органів державної влади.
Запобігання втраті поточного контролю стану справ у сфері МСБ вимагає від органів державної влади термінового освоєння принципово нових методик та технологій контролю та обліку. Зокрема, доцільним (і технологічно цілком можливим) є утворення єдиної загальнодержавної мережі збирання звітної інформації, яка дозволила б запобігти багаторазовому дублюванню одних і тих самих показників у різних формах звітності, значно спростити діяльність самих облікових органів, позбавити підприємців невиправданих втрат часу від подання звітної документації у цілу низку часто територіально досить віддалених контролюючих структур.
Необхідність посилення ролі місцевих органів влади та регіональної політики підтримки малого та середнього бізнесу обумовлює збільшення важливості проведення адекватної та ефективної політики сприяння розвитку малого підприємництва місцевими органами самоврядування, які володіють більш повним знанням особливостей бізнесу у тому чи іншому регіоні, місцевих особливостей економічного розвитку.
Незважаючи на те, що поняття малого підприємництва неодноразово переглядалося у нормативно-правових актах, поняття середнього бізнесу та “мікропідприємництва” так і не знайшло свого законодавчого відображення. Як зазначалося вище, така ситуація може дестимулювати керівників малих підприємств нарощувати обсяг виробництва, а населення - інституціалізувати власний бізнес у вигляді мікропідприємства.
На наш погляд, якщо держава проводитиме політику підтримки середнього бізнесу поряд із стимулюванням малого підприємництва, надаючи певні адміністративні, податкові, фінансово-кредитні та інвестиційні пільги (можливо, дещо менші за ті, які надаються малим підприємствам), застосовуючи інші заходи підтримки, наприклад, надання переваг при здійсненні державних закупівель та наданні державних замовлень, вона тим самим сприятиме переходу малих підприємств до категорії середніх. Адже керівник малого підприємства буде впевнений, що втрата ним статусу малого підприємства не принесе збитків, які, особливо – першим часом, перевищать загальну суму прибутків, отриману від збільшення масштабу виробництва.
Із свого боку, мікропідприємства найбільше потребують державної підтримки через свою вразливість до зміни ринкової кон’юнктури та умов конкуренції. Слід відзначити, що, порівняно з підприємництвом без утворення фізичної особи, такий вид МП має значно більш визначені перспективи розвитку. Розробка відповідних механізмів державної політики, які б стимулювали перехід мікропідприємств до категорії малих, а останніх – до розряду середніх, сприятиме збереженню та посиленню в економіці України тенденцій до економічного зростання.
б) фінансово-кредитні та податкові важелі
Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва набуває особливого значення на початкових етапах становлення в Україні мережі МСБ. Згідно з Національною програмою, фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва має бути спрямована на:
·                     формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва та кредитно-гарантійних установ;
·                     розроблення та запровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва;
·                     створення та підтримку фінансових інститутів, які працюють на розвиток малого підприємництва.
Ефективна реалізація державної політики фінансової підтримки МСБ має забезпечуватися через використання розвиненої мережі фінансово-кредитних організацій, страхових фірм, інвестиційних і страхових фондів; розвиток і впровадження системи стимулювання комерційних банків та інших фінансових установ, котрі надавали б пільгові кредити малим підприємствам. З цією метою доцільно активізувати діяльність Українського фонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональних фондів (відділень) для фінансової допомоги суб’єктам малого підприємництва, розгорнути роботу Кредитно-гарантійної установи для МП. Значну роль, особливо – у фінансовій підтримці середнього бізнесу має відіграти Український банк реконструкції і розвитку. Необхідно також розробити чіткий механізм спрямування певної частки коштів, які надходять від приватизації державного майна, на підтримку малого підприємництва.
Важливим є розвиток умов для децентралізованого (приватного) фінансування розвитку МСБ. Зокрема - створити систему гарантій для забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитними організаціями суб’єктам малого підприємництва, забезпечити сприятливі умови для розвитку такої перспективної форми фінансування малого бізнесу, як лізинг. Для залучення й акумулювання приватних фінансових ресурсів необхідно ініціювати масове створення знизу кредитних кооперативів, спілок взаємного кредитування і страхування інвестицій у малий бізнес на місцях, а також розширити інфраструктуру фінансових інститутів, які надають мікрофінансові послуги для суб’єктів малого підприємництва.
Забезпечення сприятливих матеріальних умов для розвитку МП передбачає: розробку і впровадження механізму передачі малим підприємствам виробничих площ і виробничих потужностей, в тому числі тих, які звільняються в процесі ліквідації або реорганізації підприємств-банкрутів; формування розвиненого ринку нерухомості; розробку механізму передачі малим підприємствам нових технологій, а також обладнання, необхідного для здійснення бізнесу на пільгових умовах; розширення сфери надання робіт і поставок для державних потреб і сприяння забезпеченню їх матеріально-технічними й іншими ресурсами з боку державних структур.
З огляду на виражений дефіцит фінансових коштів, необхідних для реалізації програм підтримки МСБ, слід визначитися з основними галузевими пріоритетами, в яких ця підтримка надаватиметься першочергово. На нашу думку, особливої державної підтримки у зв’язку з політикою економічного зростання потребують малі підприємства, які займаються науковою та інноваційною діяльністю. В Україні адекватної політики у цьому напрямі поки що не здійснюється. Найбільш поширеним джерелом фінансування інноваційної діяльності в країні залишаються власні ресурси підприємств, що часто просто унеможливлює інноваційно-інвестиційну діяльність. Необхідне використання можливостей фінансового забезпечення малих підприємств, які здійснюють інноваційну діяльність, за рахунок Державного інноваційного фонду; сприяння створенню регіональних інноваційних фондів; надання допомоги в проведенні наукових досліджень і впровадженні прогресивних технологій; сприяння пошуку замовників і виконавців інноваційних проектів для суб’єктів малого підприємництва; надання консультативних послуг в сфері інноваційних технологій тощо.
Підтримка МП лише за створення ними робочих місць, як така, на нашу думку, недоцільна. За винятком МП, які працюють у трудонадлишкових та депресивних регіонах та лише щодо робочих місць, які є для зайнятих на них основними.
Пріоритетна підтримка може також надаватися підприємствам, які здійснюють експортне та імпортозаміщуюче виробництво, проте – лише в межах та за напрямами. визначеними відповідними державними програмами.
Велике значення для підтримки малого підприємництва, підвищення його життєздатності має система організації доступу малих фірм до механізму передачі технологій та результатів наукових розробок у виробництво на основі їхньої кооперації з великими компаніями через механізми венчурного (ризикового) фінансування. Великі корпорації саме через свої венчурні фонди здійснюють ринкове фінансування малих фірм. Виходячи з цього, перспективи розвитку в Україні венчурного фінансування як форми інтеграції великих та малих структур пов’язані, перш за все, з реалізацією потенціалу промислово-фінансових груп. Взаємодія останніх із малими інноваційними фірмами ефективно сприяла б розв’язанню суперечностей між творчими можливостями українських вчених, які не затребувані, і необхідністю керованого оновлення технічної основи фактично усіх галузей народного господарства. Це певною мірою розв’язало б і проблему “відпливу умів”.
Попри безперечну важливість кредитної підтримки, головним методом фінансового стимулювання розвитку МСБ залишається, безперечно, реформування податкової системи, спрямованої на збільшення обсягів коштів, які залишаються у розпорядженні підприємств після оподаткування. У світлі цього вкрай важливим є прийняття Податкового кодексу. Основними завданнями податкової реформи, однієї з найважливіших частин усієї стратегії довгострокового розвитку, є значне зниження і вирівнювання податкового тягаря, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізація витрат виконання й адміністрування податкового законодавства. Загальна кількість податків та обов’язкових платежів для малого бізнесу, їхній розмір мають бути обмеженими.
Реформування системи оподаткування необхідно здійснювати у напрямі забезпечення стабільності і прогнозованості податкової системи, законодавчого розмежування податків між бюджетами різних рівнів, обґрунтованого співвідношення окремих елементів податкової системи (суб’єкт і об’єкт оподаткування, ставка і податкові пільги), створення податкових стимулів для інвестування. Кошти, отримані підприємствами завдяки пільговому оподаткуванню, повинні акумулюватися на їхніх спеціальних інвестиційних рахунках. Доцільним, на думку фахівців, є усунення деяких місцевих податків з компенсацією за рахунок відносного підвищення ставок деяких основних податків, наприклад, податку на прибуток чи податку на майно. Слід істотно підвищити оподаткування непродуктивних видів діяльності: бізнесу розваг, деяких видів посередництва тощо. Визначальне значення має вдосконалення механізму оподаткування фізичних осіб. Максимальна ставка прибуткового податку має бути знижена, а розмір неоподатковуваного мінімуму - збільшений.
Недоцільним на даному етапі видається проголошення мораторію на внесення змін після прийняття Податкового кодексу. Адже перехідна економіка характеризується системними зрушеннями, які потребуватимуть гнучкої бюджетної та податкової політики. На нашу думку, можливість такої гнучкості слід закласти у Податковому кодексі.
Видається доцільним надання пільг в оподаткуванні МП за такими напрямами:
·                     зменшення податку на прибуток за рахунок коштів, які використовуються на розширення виробництва;
·                     вирахування з оподатковуваного прибутку витрат на інформаційно-консалтингові послуги, підвищення кваліфікації керівного персоналу та професійне навчання працівників, витрат на соціальне забезпечення (пенсійне, медичне страхування, оздоровлення тощо) працівників, в межах встановлених норм;
·                     забезпечення можливості для МП списувати на валові витрати більшу частину вартості основних виробничих фондів на початкових етапах їхньої діяльності за рахунок наступного періоду та розширення можливості використання методу прискореної амортизації, особливо в інноваційній сфері;
·                     відстрочення сплати податків, подовження податкового періоду (особливо по тих видах податків і зборів, сплата яких не залежить від руху грошових коштів на рахунках в банках), можливість використання податкового кредиту.
Варто зазначити, що пільги в оподаткуванні та кредитуванні повинні одержувати не лише МП, але й підприємства (великі компанії, банки, інші фінансові установи), які надають їм підтримку.
Потрібна суттєва зміна спрощених механізмів оподаткування. Модернізація системи фіксованого податку потребує диференціації порогових величин господарських оборотів, які мають бути різними для виробничої, торговельної діяльності та сфери послуг, а також інтелектуального виробництва. Необхідне застосування більш гнучких форм спрощеного оподаткування, які б враховували рівень витрат принаймні на малих промислових та сільськогосподарських підприємствах. Слід удосконалити механізм розподілу єдиного податку між Державним бюджетом України, місцевими бюджетами та позабюджетними цільовими фондами, який повинен мати регіональну диференціацію. Вельми важливою є розробка механізму, який міг би впорядкувати відносини між підприємствами-платниками ПДВ та суб’єктами малого підприємництва – платниками єдиного податку.
Важливою є проблема розрахунку податків з точки зору бухгалтерського обліку. Її надмірна складність призводить до зайвих помилок та витрат на штрафи та санкції не лише з причин некомпетентності бухгалтерів та їхнього бажання приховати доходи, а й з причин неузгодження та різного розуміння тих чи інших положень. Таким чином, при проведенні податкової реформи доречним є розробити більш детальні та однозначні пояснення щодо положень та механізму оподаткування. Уся система оподаткування повинна бути гранично спрощена, що дозволить розширити базу оподаткування, суттєво скоротити витрати на документообіг і утримання податкової служби і, таким чином, збільшити обсяг надходжень до бюджету без підвищення (або навіть за зниження) ставок податків. Це не лише дасть можливість уникнути подвійного трактування та поліпшити податкову дисципліну, але й зменшить підстави для корупційної діяльності.
в) побудова інфраструктури підтримки МСБ
Політика розвитку ринкової інфраструктури сприяння малому та середньому бізнесу повинна бути всеохоплюючою, починаючи від законодавчого визначення форм самоорганізації малого бізнесу та об’єктів ринкової інфраструктури його розвитку - до всебічного заохочення суб’єктів МСБ до користування ними. Державну підтримку суб’єктів МП в цьому напрямі доцільно здійснювати шляхом створення розвиненої мережі консультативних, юридичних, бухгалтерських фірм, підприємств з проведення маркетингових досліджень, бізнес-інкубаторів, технопарків, регіональних інформаційно-аналітичних центрів. Головними завданнями інформаційно-аналітичних центрів мають бути: забезпечення доступу підприємців до інформації (правової, нормативно-довідкової, маркетингової, науково-технологічної, комерційної) у процесах як створення, так і функціонування підприємств; надання консультативних послуг з питань стану товарного ринку, кон’юнктурного аналізу, управління підприємством, підготовки кадрів; складання інформації для органів державної влади про стан справ у сфері малого підприємництва та тенденції його розвитку.
Національною програмою передбачене формування:
·                     системи інформаційного та консультаційного обслуговування малого підприємництва, спеціалізованих фірм, які надають послуги малим підприємствам (бухгалтерських та аудиторських фірм, рекламних агентств тощо);
·                     бізнес-центрів та центрів розвитку малих підприємств, бізнес-інкубаторів, виробничих та технологічних парків;
·                     навчальних центрів з підготовки та перепідготовки спеціалістів для роботи на малих підприємствах, формування економічних знань і набуття практичних навичок роботи в умовах ринкової економіки;
·                     системи підготовки підприємців-початківців, підготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів сфери підприємництва та державних службовців з основ підприємницької діяльності.
Отже, у сфері інфраструктурного забезпечення розвитку МСБ в Україні видається за доцільне:
·                     стимулювати розвиток консалтингової діяльності, спрямованої на надання правового та методичного сприяння утворенню малих підприємств, індивідуальній підприємницькій діяльності, складанню інвестиційних планів та програм та комплексний супровід малих підприємств протягом двох–трьох перших років з моменту заснування;
·                     заохочувати створення мережі навчально-консультаційних центрів з питань забезпечення якості та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, підвищення кваліфікації керівників і фахівців малого бізнесу з цих питань, стимулювати організацію проведення наукових досліджень, пов’язаних з проблемами розвитку малого підприємництва;
·                     законодавчо встановити єдиний порядок ліцензування надання всіх видів інформаційно-консультаційних послуг для малих та середніх підприємств, посилити відповідальність компаній, які надають інформаційно-консультативні послуги, за надання свідомо хибної інформації. Це має забезпечити належний рівень цих послуг, а також дозволить запобігти спробам зловживання податковими пільгами щодо витрат на оплату цих послуг;
·                     забезпечити за спільного фінансування держави та об’єднань підприємців формування загальнонаціональної інформаційної мережі спеціальних інституцій, аудиторських, консалтингових фірм, яка могла б виступити джерелом вірогідної інформації про інвестиційні можливості підприємств, галузей та регіонів, інвестиційні перспективи, умови діяльності іноземних капіталів на території України, становище на ринках, виробничий потенціал українських підприємств, макроекономічну статистику, правове середовище тощо;
·                     створити цілісну структуру збору та аналітичного опрацювання інформації про стан кон’юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках, прогнозування перспектив економічної динаміки та вироблення відповідних рекомендацій щодо раціональної поведінки органів державного управління та суб’єктів господарювання;
·                     поширення інформації щодо експортних пропозицій малих і середніх підприємств за кордоном через торговельні місії, а також збір та розповсюдження в Україні торговельних та інвестиційних пропозицій іноземних підприємців, сприяння участі у міжнародних виставках, ярмарках та презентаціях, залученню інвестицій, створенню спільних підприємств з зарубіжними партнерами;
·                     заохочувати співробітництво відповідних українських інституцій з європейськими інформаційними мережами і базами даних у підприємницькій сфері з метою зустрічного інформаційного обміну;
·                     забезпечити створення мережі бізнес-інкубаторів, центрів підтримки підприємництва для підготовки спеціалістів;
·                     стимулювати розробку та реалізацію недержавних програм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для малого підприємництва, а також програм дистанційного навчання кадрів основам підприємницької діяльності;
·                     заохочувати різноманітні форми обміну досвідом працівників МСБ щодо особливостей функціонування в умовах української економіки, продовжувати та активізувати проведення громадських обговорень проектів регуляторних актів з питань підприємництва;
·                     забезпечити створення дієвого інституту Уповноважених Президента України з питань підприємництва для врегулювання спірних питань та усунення перешкод для розвитку підприємницької діяльності в регіонах України. Сприяти впорядкуванню механізмів залучення до вирішення таких суперечок громадських об’єднань малого підприємництва;
·                     здійснювати підтримку МСБ шляхом проведення інформаційних кампаній, науково-практичних семінарів для фахівців, “круглих столів”, видання інформаційної літератури, організації конференцій, семінарів і виставок. Розробити та здійснювати з широким залученням об’єднань підприємців комплекс заходів, спрямованих на формування позитивної думки щодо підприємництва в Україні.
г) “детінізація” малого бізнесу
Підтримка розвитку МСБ може бути дієвим інструментом “детінізації” економіки.
По-перше, саме через інвестиції у малі та середні підприємства можливі як конверсія “тіньових” капіталів, так і залучення до економічного обороту готівкових заощаджень населення - потенційного ресурсу “тіньових” операцій.
По-друге, розвиток малого та середнього бізнесу може суттєво збільшити пропозицію робочих місць, зменшуючи обсяги “тіньової” зайнятості.
По-третє, він сприятиме розвиткові конкурентного середовища та постачальницько-збутової інфраструктури, нерозвиненість яких є важливими чинниками “тінізації” економіки.
В той же час, зосередження лібералізації умов підприємницької діяльності лише на сфері малого бізнесу за збереження загальної фіскальної орієнтації економіки означатиме посилення податкового тиску на великі підприємства. З огляду на те, що малий бізнес зосереджено переважно у сфері торгівлі та послуг, в той час як виробнича діяльність представлена здебільшого середніми та великими підприємствами, така політика видається небезпечною у стратегічній перспективі. “Детінізація” у сфері виробництва створює передумови для спрямування продукту за легальними каналами збуту, в той час як “детінізація” сфери обігу відіграє щодо “тіньового” виробництва скоріше каральну (забороняючу), аніж легалізуючу роль.
Враховуючи ситуацію, що склалася в Україні внаслідок накопичення значних обсягів “тіньових” коштів, доцільним видається запровадити на певний перехідний період політику амністії по відношенню до “тіньового” капіталу через відкриття йому шляхів для легального інвестування при одночасній протидії його поверненню в “тінь”, утворенню нових “тіньових” капіталів та відпливу за межі України. Необхідно визнати право усіх суб’єктів господарювання - резидентів України щодо їхньої незаперечної власності на всі капітали (окрім тих, що були зароблені за рахунок кримінальних злочинів, заборонених видів діяльності - торгівлі наркотиками, зброєю та ін.), які були отримані ними до дати завершення амністії. Важливою складовою такої політики є чітке розмежування капіталів кримінальних елементів і “тіньовиків”-господарників, а також врахування цього поділу у відповідних законодавчих і нормативних актах. Йдеться про те, що, за наявності у правоохоронних органів конкретної інформації про злочинне походження коштів, спроби їх легалізувати повинні переслідуватися у кримінальному порядку. В разі, якщо кошти, отримані незаконним шляхом, не відносяться до зазначеної категорії злочинів посягань, слід відмовитися від будь-яких спроб встановити джерела їхнього походження при умові їхнього інвестування у виробничу сферу економіки держави. Потрібне надання гарантій власникам “тіньових” капіталів щодо непереслідування їх державою у будь-якому порядку.
д) проблеми модернізації інституційного середовища
На відміну від усіх вищеназваних засобів підтримки розвитку МСБ, які потребують безпосередніх вкладень бюджетних ресурсів, або ведуть до втрати потенційного надходження коштів до бюджету, вдосконалення інституційного середовища не вимагає таких витрат. Між тим, завдяки вдосконаленню організаційної структури взаємодії малих і середніх підприємств між собою, з великими компаніями та з бюджетом, воно дозволяє помітно підвищити ефективність МСБ, його стійкість, а відтак – зміцнити національну економіку в цілому та підвищити рівень її стабільності.
З метою мобілізації організаційного чинника розвитку слід забезпечити всебічний розвиток форм самоорганізації малого, середнього та великого бізнесу: асоціацій підприємств, торговельних палат, товариств тощо. Такі об’єднання можуть надавати (і надають на практиці у багатьох країнах світу) широкий спектр ділових послуг своїм членам, забезпечувати узгоджені дії, спрощувати економічні стосунки між членами, здійснювати захист їхніх інтересів перед третіми компаніями та перед державою, зокрема – завдавати дієвого впливу на регуляторну політику держави.
З метою стимулювання розвитку ділових об’єднань слід забезпечити надання певної частини державної підтримки МП через галузеві та регіональні асоціації. Зокрема, останні можуть відігравати роль поручителів при отриманні кредитів, надавати рекомендації підприємствам. Різко зростає роль таких асоціацій в разі надання підтримки лише під жорстко контрольовані бізнес-плани та різного роду зобов’язання. Авторитет та кваліфікація асоціації в цьому разі виступатимуть додатковою силою для отримання МП допомоги.
Вельми корисним видається використання досвіду об’єднання малих та середніх підприємств у ділові мережі, зокрема утворення регіональних кластерів – зосереджених в географічному регіоні взаємопов’язаних підприємств та інституцій у межах окремої галузі промисловості. Перевагами використання кластерної моделі взаємодії є:
·                     можливість спільного використання об’єднаних капіталів та прискорення інновацій;
·                     можливість спільного використання ресурсів (відповідно – їхнє більш повне використання та менша питома вартість);
·                     встановлення ефективної спеціалізації підприємств;
·                     узгоджений поділ ринку та уникнення непродуктивної конкуренції;
·                     отримання ефекту масштабу та подолання недоліків, які випливають з малих розмірів підприємств;
·                     зниження та поділ ризиків;
·                     підвищення стійкості окремих підприємств та мережі в цілому;
·                     встановлення довгострокових зв’язків за відтворювальним ланцюгом, включаючи зв’язки між виробником та споживачем.
Інституціалізація взаємостосунків в межах кластеру може досягатися за рахунок укладання довгострокових субконтрактних угод, інших угод про співпрацю, а також входження до організації, яка виконує узгоджувально-регуляторну роль. Зокрема, таку роль в утворенні кластерів можуть відіграти неурядові організації. Одним із прикладів реалізації саме такої моделі в Україні є недержавна організація - основа кластеру “Поділля-перший”. В ролі такої узгоджувальної організації можуть також виступати регіональна чи галузева асоціація, державний орган, чи спеціалізована консалтингова компанія – “мережевий брокер”.
Таким чином, реалізація державної політики підтримки розвитку малого і середнього бізнесу в Україні має розглядатися як комплекс взаємоузгоджених заходів у сфері правової, адміністративної, регуляторної, макроекономічної та інституційної політики. Спроби реалізувати це завдання за рахунок часткових заходів ведуть до деформування структури малого і середнього підприємництва в Україні та у довгостроковій перспективі приречені на невдачу.
За своєю природою малий і середній бізнес орієнтований на оптимізацію використання доступних ресурсів. Саме структурою доступних ресурсів визначаються як галузева структура малого і середнього бізнесу, так і особливості його функціонування. Налагодження дієздатної мережі малих і середніх підприємств в економіці, яка потерпає від серйозного дефіциту фінансових, споживчих, інформаційних, організаційних та інших ресурсів, неможливе. “Економіка зростання”, яка має бути сформована в Україні найближчим часом, повинна спиратися на активне залучення малого і середнього бізнесу до подолання ресурсних дефіцитів та формування політики його розвитку в рамках загальної стратегії економічного зростання і структурних перетворень національної економіки.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ І ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ МАЛОГО БІЗНЕСУ
Шемшученко Олег Юрійович, Радник Департаменту з питань економічної політики УСПП
Для забезпечення довгострокового зростання економіки важливе значення має задіяння потенціалу малого бізнесу, що, в свою чергу, передбачає створення належних умов для його розвитку з врахуванням його економічної природи та специфічних особливостей.
Специфіка малого бізнесу обумовлює необхідність його державної підтримки в сучасних економічних умовах. Навіть у розвинених країнах з давніми традиціями підприємництва малий бізнес потребує державної підтримки для повноцінного виконання своєї значної економічної та соціальної ролі. В провідних країнах світу, зокрема у США, Японії, Німеччині, Франції, створена чітка і розгалужена система державної підтримки малого бізнесу. В Україні потреба в системній державній підтримці малого бізнесу є ще більшою, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою, оскільки малі підприємства найбільш вразливі до дії таких негативних факторів, як невизначеність економічної стратегії, надмірний податковий тиск, значна бюрократизація державного апарату тощо. Разом з тим, на даний час комплексна система державної підтримки малого бізнесу ще не сформована, зроблені лише певні кроки в цьому напрямі.
Системний підхід щодо державної політики підтримки малого бізнесу в Україні був започаткований у 1996-1997 роках, коли було конституційно закріплено основи підприємницької діяльності. Кабінет Міністрів України затвердив Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (Постанова Кабінету Міністрів України № 404 від 03.04.1996 р.), а також розроблену у відповідності з цією концепцією Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 роки (Постанова Кабінету Міністрів України № 86 від 29.01.1997 р.).
У відповідності з вищезазначеною Концепцією та прийнятою в її розвиток Програмою основними напрямами підтримки малого бізнесу є:
- формування нормативно-правової бази функціонування малого підприємництва;
- удосконалення податкової та фінансово-кредитної політики у сфері малого бізнесу;
- забезпечення інформаційної підтримки малого підприємництва;
- сприяння впровадженню сучасних технологій та інновацій на малих підприємствах, їх матеріально-технічна підтримка;
- стимулювання зовнішньоекономічної діяльності малих підприємств, сприяння їм у отриманні міжнародної фінансової і технічної допомоги;
- кадрове, а також науково-методичне забезпечення розвитку малого підприємництва.
Вказані положення отримали в подальшому певний розвиток в інших нормативних документах, були втілені у регіональних програмах розвитку малого бізнесу тощо. Разом з тим, на практиці ефективність відповідних дій виявилася досить низькою, отже, система державної підтримки малого бізнесу - практично не сформованою. Основні причини такої ситуації пов'язані з відсутністю у держави необхідних фінансових ресурсів та складнощами реформування економіки на сучасному етапі.
Досить очевидно, що заходи державної підтримки малого бізнесу, які потребують скільки-небудь значного фінансового забезпечення, на даному етапі не можуть бути ефективно реалізовані. Тому найбільш реальним і дієвим резервом державної підтримки малого підприємництва у найближчій перспективі є вдосконалення нормативно-правового регулювання у відповідній сфері. Важливі напрями такого вдосконалення витікають із вищезгаданої Концепції. Це:
- встановлення чітких і надійних правових гарантій, які забезпечували б свободу і захист підприємницької діяльності;
- розробка і прийняття нормативних актів, спрямованих на забезпечення розвитку ринкових відносин;
- удосконалення діючого законодавства, що регулює підприємницьку діяльність, з метою усунення внутрішніх суперечностей і скасування норм, які перешкоджають розвитку приватної ініціативи та підприємництва.
Заходи, відповідні вказаним положенням, реалізовані на даний час фрагментарно. Актуальною залишається проблема внесення комплексних змін та доповнень до діючого законодавства, які були б спрямовані на державну підтримку малого бізнесу. Необхідно також забезпечити подальший системний розвиток нормативно-правового регулювання у цьому напрямі і створити постійно діючий механізм аналізу, оцінки ефективності та вдосконалення нормативних актів, які забезпечують державну підтримку малого бізнесу.
Суттєві проблеми державного регулювання малого підприємництва пов'язані з невизначеністю критеріїв віднесення підприємств до категорії малих у загальному випадку. Такі критерії встановлені тільки для конкретних випадків, наприклад, для підприємств, які можуть працювати за спрощеною системою оподаткування. Невизначеність вказаних критеріїв у загальному випадку призводить до того, що малий бізнес не є чітко визначеним окремим і специфічним об'єктом державної економічної політики і правового регулювання. Це особливо негативно позначається на розвитку малого бізнесу в умовах значного фіскального тиску на економіку.
На сьогоднішній день малий бізнес є самостійним предметом регулювання лише в обмеженій кількості нормативних актів, спеціально прийнятих для цього сектора економіки. Деякі з них згадувались вище. Такі нормативні акти регулюють малий бізнес лише в незначній частині його діяльності. Навіть введення в дію норм спрощеного оподаткування малих підприємств ніяк не позначилось на діяльності більшості з них. Діючі спрощені системи оподаткування малих підприємств, у зв'язку з покладеним в їхню основу оборотним принципом оподаткування, придатні в основному лише для сфери послуг і малопридатні або взагалі непридатні для виробництва, торгівлі та інших галузей з великим оборотом матеріальних ресурсів, тобто для більшої і основної частини економіки взагалі і малого бізнесу зокрема.
Досить очевидно, що і в подальшому спеціальне регулювання малого бізнесу матиме обмежене застосування. Більша частина діяльності цього сектора економіки регулюється і буде регулюватись нормативними актами загального спрямування, дія яких розповсюджується на всі сектори економіки.
В нормативних актах загального спрямування малий бізнес практично ніяк не виділяється, на нього розповсюджуються ті ж норми, що і на великі підприємства важкої промисловості, енергетики тощо. Зрозуміло, що таке уніфіковане регулювання зорієнтоване саме на великі підприємства, а на малий бізнес розповсюджується за залишковим методом. Цей підхід створює нерівні умови для розвитку малого і великого бізнесу, ясно, не на користь першого. При цьому ігноруються економічна природа і специфічні особливості малого бізнесу, породжуються болісні проблеми в цьому секторі економіки.