Доклад на тему Склад структура і економічна характеристика банківських ресурсів

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-06-29

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Имя

Выберите тип работы:

Принимаю Политику конфиденциальности

Скидка 25% при заказе до 26.12.2024

Міністерство аграрної політики України

Вінницький національний аграрний університет

Факультет економіки Кафедра фінансів та

та підприємництва кредиту

Доповідь

з дисципліни „Банківська справа” на тему:

„Склад, структура і економічна характеристика банківських ресурсів”.

Виконала: студентка 5-го курсу денної форми навчання групи 51-ОА

Голдзіцька В.В.

Науковий керівник: Фаюра Н. Д.

ВІННИЦЯ 2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні дослідження складу, структури і економічної класифікації банківських ресурсів

1.1 Огляд літератури

1.2 Нормативно-правове забезпечення

Розділ 2. Склад, структура і економічна класифікація банківських ресурсів

2.1 Банківські ресурси, їх види і класифікація

2.2 Власний капітал банку, його склад і джерела формування

2.3 Характеристика залучених і запозичених банківських ресурсів

2.4 Управління ресурсами комерційного банку на макрорівні і на мікрорівні

2.5 Страхування вкладів на Україні та зарубіжний досвід

Розділ 3. Шляхи вдосконалення формування і використання банківських ресурсів

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

ВСТУП

В умовах переходу економіки нашої країни до ринкових відносин вирішальне значення має розвиток удосконалення діяльності комерційних банків, формування й використання інших ресурсів.

Банківські ресурси – це основа основ діяльності будь-якого банку, оскільки процеси утворення ресурсів і надання позик перебувають у тісному взаємозв’язку. Тому розуміння економічного змісту банківських ресурсів, значення проблем пов’язаних із їх ефективним формуванням і доцільним використанням, надзвичайно важливе, особливо для українських комерційних банків. Саме нашим, вітчизняним, комерційним банкам надзвичайно важко вирішувати це питання – формування ресурсів банків тому, що українська банківська система ще дуже молода, вона тільки на початковому етапі свого розвитку. За часів Радянського союзу перед банками не існувало такої проблеми як формування своїх ресурсів, все робилося централізовано. Тому не було необхідності досліджувати цю тему, яка не сьогоднішній день є дуже актуальною, так як при створенні комерційного банку – це перше питання яке постає перед його засновниками.

Актуальність теми “ Склад, структура і економічна характеристика банківських ресурсів” в тому, що я вважаю це питання дуже поширеним в банківській діяльності. Так як перед кожним комерційним банком на протязі його діяльності зустрічаються такі питання як: “Які краще залучити кошти? Як оптимально їх сформувати? Яку депозитну політику вигідніше застосовувати?” та інші не менше важливі питання. Комерційний банк може не здійснювати операції з векселями, не надавати лізинговий кредит, не здійснювати міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів – ці операції не суттєво вплинуть на подальшу діяльність комерційного банку, на його надійність, ліквідність. Я не вважаю, що банк повинен обмежити або не звертати уваги на інші банківські операції та послуги, навпаки він має розширювати спектр своїх банківських послуг для зміцнення своєї конкурентної здатності і розширення клієнтської бази. Але все ж таки відповідною точкою для здійснення різноманітних банківських операцій і надання послуг є ресурси цього банку, які він повинен розміщувати з найефективнішим результатом. Очевидно, під впливом змін у регулюванні банківської діяльності, зрушень у макроекономічній, мікроекономічній динаміці, ситуації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб тощо, можливості формування ресурсної бази комерційного банку не залишаються стабільними. Враховуючи це актуальним є моделювання кожним окремо комерційним банком шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.

Питання складу банківських ресурсів та становлення нової банківської системи, адаптованої до міжнародних стандартів, постійно перебувають в центрі наукових дискусій. Зокрема цьому присвячені праці Васильченко З. М., Леончук І.Д. Косова Т. Д. , Заруцька О. Л, Івасів Б. С, Герасимова Л. та інших. В працях цих авторів висвітлюються питання особливостей складу, структури і економічної характеристики банківських ресурсів.

Усе це визначає актуальність даної теми в даний час. Виходячи з тематики в даній роботі були поставлені задачі:

- дослідити склад і структуру банківських ресурсів;

- розглянути основні джерела їх надходження;

- дослідити способи управління ресурсами;

- розглянути страхування вкладів на Україні та зарубіжний досвід;

- визначити шляхи вдосконалення надходження і використання банківських ресурсів.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі та нормативні акти України, матеріали науково-практичних конференцій, інформація Інтернет-видань та веб-сайтів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ СКЛАДУ, СТРУКТУРИ І ЕКОНОМІЧНОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ БАНКІВСЬКИХ РЕСУРСІВ

1.1 Огляд літератури

Дослідження складу, структури і економічної класифікації банківських ресурсів в комерційних банках – це частина загального процесу реформування банківської системи в Україні. Їі становлення в державі переживало немало етапів спаду і росту, в ньому приймали участь як і видатні професори та спеціалісти, так і звичайні люди. Розвитку теорії та практики становленню банківських ресурсів, забезпеченню їх інформаційної бази сприяли праці таких вчених як: Васильченко З. М., Леончук І.Д. Косова Т. Д., Заруцька О. Л, Івасів Б. С, Герасимова Л. та інших. Економічні джерела забезпеченості банків ресурсами наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

Огляд економічних джерел складу, структури банківських ресурсів

№ п/п	Літературне джерело	Короткий зміст	Сфера використання
1	2	3	4
1	Васильченко З. М. Комерційні банки : реструктуризація та реорганізація . – Монографія. – К.: Кондор, 2004. – 528 с.	Висвітлюється створення банківського капіталу в умовах реструктуризації та реорганізації комерційних банків. Досліджено основні теоретичні засади банківського капіталу за умов ринкової економіки. Розкрито та проаналізовано механізми формування основних складових банківського капіталу - власного, залученого та позиченого.

Теоретичні аспекти здійснення банківських операцій

Висін В. В. Роль депозитів населення у формуванні ресурсної бази банку// Регіональна економіка.- 2007.- С41-44.

У статті розкривається питання роль депозитів населення у формуванні ресурсної бази банку, а також умови надання депозитів громадянам, підписання депозитної угоди між банком та клієнтом та додаткові надходження грошей.

Регулювання діяльності банку

Вовчак О.Д., Рущишин Н.М. Банківська справа: Навч. Посібник. – Львів: „Новий Світ – 2000”, 2008. – 560с.

У підручнику висвітлено основні теоретичні засади банківського капіталу в умовах ринкової економіки, розкрито та проаналізовано механізми формування основних складових банківського капіталу — власного, залученого та позиченого капіталів і викладено конкретні пропозиції щодо вдосконалення існуючої практики формування банківського капіталу.

Фінансово- економічна сутність банківських ресурсів

Вовчак О.Д., Скаско О.І., Стасів А.М. Банківський нагляд . – Львів: „Новий Світ-2000”, 2005. – 472с.

Передбачається, що банківське регулювання є однією із функцій НБУ, яка полягає в створенні системи норм, що регулюють діяльність банків та визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду і відповідальність за порушення банківського законодавства.

Регулювання діяльності комерційних банків

Волошин І. Модель пропозиції роздрібних вкладів банку з урахуванням ефекту переконання// Банківська справа.- 2010.- №5.- С. 9-17.

Розглянуто модель пропозиції роздрібних вкладів банку з урахуванням ефекту переконання.

Фінансово- економічна сутність банківських ресурсів

Герасимова Л. А. Інвестиційний потенціал банківської системи України// Актуальні проблеми економіки.- 2010.- №8.- С. 247-250.

Розкривається суть інвестиційного потенціалу банківської системи України, а також з метою забезпечення контролю за прямими інвестиціями банків та обмеження можливих втрат із інвестицій здійсненя нормативи інвестування НБУ в рамках забезпечення економічних нормативів діяльності банків.

Банківські ресурси як інвестиційний інструмент управління банком

Герасимович А .М. Аналіз банківської діяльності / А .М Герасимович , М.Д Алексеєнко // Підручник. - К. : КНЕУ, 2004 р. - 599 с.

Аналізуються банківські ресурси на всіх стадіях їх створення і розвитку банківської системи в цілому.

Аналіз показників діяльності банків України

Гринько О. Л. Формування і розподіл банківських ресурсів на іпотечне кредитування// Фінанси України.- 2005.- №7.- С. 32-37.

Розглядається суть ресурсів банку на іпотечне кредитування, а також проблеми їх формування і розподілу в ситемі банківських відносин.

Здійснення кредитних операцій банку

Дзюблюк О. С. Оптимізація формування ресурсної бази комерційних банків// Банківська справа.- 2008.- №5.- С. 87-79.

Вказується, що ресурси комерційного банку — це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій.

Регулювання діяльності комерційного банку

Демківський А.В., Івасів Б. С. Основи банківської справи : Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2007.

У посібнику детально аналізуються різні аспекти функціонування комерційних банків: організаційна структура банку та управління ним; порядок реєстрації; ліцензування банківських операцій; доходи, витрати і прибуток банку; економічні нормативи, що регулюють діяльність комерційного банку; склад і структура ресурсів комерційного банку; формування власного капіталу банку; операції по залученню вкладів і депозитів; міжбанківський кредит; управління ресурсами комерційного банку тощо.

Фінансово- економічна сутність банківських ресурсів

Заруцька О. Л. Рівновага залучених та розміщених банкіських ресурсів як необхідна умова стабільного розвитку // Вісник Національного банку України.- 2007.- №4.- С. 20-27.

Передбачається, що для здійснення комерційної і господарської діяльності банки повинні мати у своєму розпорядженні певну суму грошових коштів, тобто ресурсів . Згідно з існуючими у банківській практиці традиціями ресурси комерційних банків поділяють на власні, залучені та позичені кошти. Розглядається рівновага залучених та розміщених банкіських ресурсів як необхідна умова стабільного розвитку.

Теоретичні аспекти надання банківських послуг,

Заславська Н. Особливості формування ресурсного банківського сектору регіону та їх розміщення в реальній економіці // Вісник Національного Банку України.- 2009.- №4.- С. 56-59.

Розкривається зміст розміщення мобілізованих ресурсів банку з метою отримання прибутку і забезпечення ліквідності, визначається склад його активів або зміст операцій в реальній економіці.

Теоретичні аспекти надання банківських послуг

Єпіфанов А . О ., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків : Навчальний посібник. - Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. - 523 с.

У посібнику висвітлюються такі важливі питання як: ліцензування банківських операцій; доходи, витрати і прибуток банку; економічні нормативи, що регулюють діяльність комерційного банку; склад і структура ресурсів комерційного банку; формування власного капіталу банку; операції по залученню вкладів і депозитів; міжбанківський кредит; управління ресурсами комерційного банку тощо.

Регулювання діяльності комерційного банку

Копилюк О. І, Музичка О. М. Теоретичні підходи до позкриття сутності банківських ресурсів// Формування ринкових відносин в Україні.- 2006.- №5.- С. 89-95.

У статті висвітлено теоретичні підходи до позкриття сутності банківських ресурсів, проблеми їх формування та о’єктивні шляхи вирішення цих проблем.

Фінансово- економічна сутність банківських ресурсів

Косова Т.Д. Циганов О.Р. Банківські операції : Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури 2008. – 372 с.

Розглядаються три групи операцій банку: пасивні, активні та операції, пов'язані із розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтури (розрахункові та касові операції). Пасивні операції спрямовані на створення кредитних ресурсів . У свою чергу активні операції — це операції з розміщення кредитних ресурсів з метою отримання прибутку та забезпечення ліквідності. Розрахунково-касові операції банків дають змогу клієнтам здійснювати розрахунки в безготівковій формі та отримувати готівкові кошти з поточних рахунків.

Теоретичні аспекти надання банківських послуг

Косова Т. Д. Аналiз банкiвської дiяльностi [Текст] : нав-чальний посібник / Т. Д. Косова ; Мін-во освіти і науки України, Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - К. : ЦУЛ, 2008. - 486 с.

Аналізуються банківські ресурси на всіх стадіях їх створення і розвитку банківської системи в цілому.

Досліджуються теоретичні і практичні проблеми аналізу банківської діяльності. Розглянуто методологічні засади банківського аналізу та створення систем аналітичного забезпечення інтегрованого управління фінансами банку. Пропонуються методики аналізу банківських портфелів з позицій співвідношення дохідності й ризику, що в свою чергу впливає на структуру банківського капіталу.

Аналіз показників діяльності банків в Україні

Леончук І.Д. Операції центрального банку : Навч. посіб./ І.Д. Леончук ; Нац. банк України, Львівський банківський ін-т. -К.: Алерта, 2005.-144 c.

У навчальному посібнику висвітлено теоретичні основи діяльності НБУ як центрального банку . Розглянуто принципи його економічної діяльності, а також функції з допомоги врозвитку іншим банкам на основі міжбанківського кредиту.

Теоретичні аспекти надання банківських послуг

Любунь О . С ., Любун В. С ., Іванець І. В. Національний Банк України : основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності. – Київ: Центр навч. л-ри Ун-т екон. та права "КРОК", 2004. – 351 c.; С . 208-209

У навчальному посібнику розглядаються основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності. А також здійснення управління банківськими ресурсами - це діяльність, пов'язана із залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначенням розміру і відповідної сторін.

Грошово-кредитна політика НБУ

Майба В. В. Ресурсна політика комерційних банків: аналіз динаміки та структури // Інвестиції: практика та досвід.- 2010.- №9.- С. 56-61.

Регулювання діяльності комерційного банку

Мельниченко А. О. Страхування депозитів як антикризовий метод банківської системи// Інвестиції: практика та досвід.- 2010.- №11.- С. 53-55.

Досліджується суть та значення страхування депозитів як антикризовий метод банківської системи для успішного здійснення своїх операцій.

Теоретичні аспекти надання банківських послуг

Мещеряков А.А. Організація діяльності комерційного банку.- К.: ЦУЛ, 2007.- 608 c.

У посібнику детально аналізуються різні аспекти функціонування комерційних банків: організаційна структура банку та управління ним; ліцензування банківських операцій; доходи, витрати і прибуток банку; економічні нормативи, що регулюють діяльність комерційного банку; склад і структура ресурсів комерційного банку; формування власного капіталу банку; операції по залученню вкладів і депозитів; міжбанківський кредит.

Регулювання діяльності комерційного банку

Міщенко В.І., Слав'янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції : Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - 796.

Усі комерційні банки незалежно від форми власності, обсягу капіталу та спеціалізації виконують три групи операцій: пасивні, активні та операції, пов'язані із розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтури (розрахункові та касові операції).

Фінансово- економічна сутність банківських ресурсів

Мороз А. М. Банківські операції : Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. / А .М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред. А .М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2008. - 608с.

Викладена методика здійснення банківських операцій, пов’язаних із формуванням ресурсів, готівковими і безготівковими розрахунками, кредитуванням, вексельним обігом, емісією та розміщенням цінних паперів, інвестиційною діяльністю, купівлею і продажем іноземної валюти, нетрадиційними банківськими послугами. Розглянуто питання створення, реєстрації і ліцензування комерційних банків, забезпечення їх фінансової стійкості.

Аналіз показників діяльності банків в Україні

Набок Р. Оцінка гібридного капіталу банку: теорія та практика// Банківська справа.- 2010.- №5.- С. 12-23.

Проводиться оцінка гібридного капіталу банку: теорія та практика.

Теоретичні аспекти банківських ресурсів

Наумов Д. Залучення фінансових ресурсів для розвитку інфраструктурних проектів в умовах економічної кризи 2008-2009р.р.// Банківська справа.- 2010.- №3.- С. 14-19.

Висловлюється думка про показники залучення фінансових ресурсів для розвитку інфраструктурних проектів в умовах економічної кризи 2008-2009р.р

Фінансово- економічна сутність банківських ресурсів

Остапишин Т. П. Основи банківської спpави : Куpс лекцій / Міжpегіон. акад. упp. пеpсоналом; [Відп. pед. І. В. Хpонюк]. — К., 2001. — 106 с.

Теоретичні аспекти банківських ресурсів

Павлюк С. М., Стефанов С. Є. Сутність ресурсів комерційного банку // Фінанси України.- 2004.- №12.- С. 78-85.

Фінансово- економічна сутність банківських ресурсів

Прокопенко І .Ф., Ганін В. І ., Соляр В.В., Маслов С. І . Основи банківської справи : Навчальний посібник.- К.: Центр навчальної літератури, 2005.

У посібнику детально аналізуються різні аспекти функціонування комерційних банків: організаційна структура банку та управління ним; склад і структура ресурсів комерційного банку; формування власного капіталу банку; операції по залученню вкладів і депозитів; міжбанківський кредит.

Організаційна структура банку

Романова М . І ., Устюгова Ж.В. Основи банківської справи : Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2007

У посібнику викладено основні аспекти діяльності комерційного банку у формуванні та розміщенні банківських ресурсів, роль банківських установ у обслуговуванні платіжного обігу країни. Приділяється значна увага менеджменту та маркетингу комерційного банку.

Регулювання діяльності комерційних банків

Рябініна Л. Ліквідність банківської системи та роль НБУ в її підтримці// Банківська справа.- 2010.- №4.- С. 51-59.

Визначенв ліквідність банківської системи та роль НБУ в її підтримці.

Теоретичні аспекти банківських ресурсів

Савлук С. М. Економічні засади аналізу руху власного капіталу банків // Формування ринкових відносин в Україні.- 2010.- №5.- С. 58-61.

В статті обгрунтовується організація управління власним капіталом , загальна методика аналізу власного капіталу, оцінювання достатності банківського капіталу, аналіз банківського капіталу, інформаційне забезпечення аналізу .А також висвітлюються економічні засади аналізу руху власного капіталу банків.

Аналіз показників діяльності банківських ресурсів

Сизіна О. Л. Формування і використання ресурсної бази банку// Фінанси України.- 2006.- №3.- С.56-60.

Досліджується актуальне питання фнкціонування банківської системи - формування і використання ресурсної бази банку для безперебійної діяльності і уникнення ліквідації, банкрутства банку.

Фінансово- економічна сутність банківських ресурсів

Терещенко Г. М., Машкова М. М. Особливості ресурсного забезпечення банківського іпотечного кредитування // Фінанси України.- 2009.- №3.- С. 78-86.

Регулювання діяльності комерційних банків

Ткачук Н. О. Фактори впливу на дохідність акціонерного капіталу банку після операцій злиття і проглинання// Банківська справа.- 2010.- №4.- С. 21-29.

В даній статті наведено фактори впливу на дохідність акціонерного капіталу банку після операцій злиття і проглинання, визначається структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Тетою статті є забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків,

Теоретичні аспекти банківських ресурсів

Чернявський К.М. Формування попиту на кредитні ресурси // Банківська справа.- 2008.- №1.- С. 34-39.

Розглядаються ринки ресурсів ,вони, як і всі інші, регулюються силами попиту і пропонування. Закон попиту так само справедливий для ринку ресурсів , як для ринку готової продукції: чим вищою є ціна ресурсу , тим меншим за інших рівних умов буде обсяг попиту на нього.

Проте формування попиту на ресурси зазнає впливу багатьох специфічних факторів, пов’язаних насамперед з похідним характером попиту . Попит на ресурси залежить від:

попиту на готову продукцію; технології, яку фірма обирає для виробництва продукції; співвідношення продуктивності і ціни ресурсу .

Теоретичні аспекти надання банківських послуг

Якімлюк Я. Я. Фінансові ресурси комерційних банків// Ринок цінних паперів України.- 2006.- №11/12.- С. 33-36.

Фінансово- економічна сутність банківських ресурсів

Аналізуючи дану таблицю ми бачимо, що питання лізингу на сьогоднішній день є досить актуальним і широко розглядається в економічній літературі. Вище наведенні автори розглядають банківські ресурси з різних позицій і трактується по-різному. Ними вивчаються проблеми формування банківського капіталу в сучасній банківській системі, а також шляхи вирішення цих проблем. Саме нашим, вітчизняним, комерційним банкам надзвичайно важко вирішувати це питання – формування ресурсів банків тому, що українська банківська система ще дуже молода, вона перебуває тільки на початковому етапі свого розвитку.

1.2 Нормативно-правове забезпечення

Прийняття в Україні закону “Про банки і банківську діяльність” стало початком роботи з адаптації банківської системи його до міжнародних принципів та правил. Однак це доволі складна проблема, розв’язання якої потребує виваженості та обґрунтованості радикальних змін існуючої банківської діяльності.

Формування і використання банківських ресурсів регулює широке коло документів України. При огляді нормативно-правової бази неможливо не звернути увагу на Конституцію України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, що зіграли вирішальну роль при формуванні і використанні банківського капіталу. Нормативні документи, що розкривають суть, структуру і економічну класифікацію банківських ресурсів, наведені в табл. 1.2.

Таблиця 1.2.

Нормативні документи складу, структури і економічної класифікації банківських ресурсів

№ п/п

Документ

Зміст документа

Сфера використання

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

Конституція України являє собою сукупність фундаментальних, юридично незаперечних норм, які поширюється на всі без винятку сфери суспільства. Будь-яка конституція встановлює соціально-політичне обличчя держави, фіксує вихідні принципи їх функціонування й розвитку, а також сприяє розвитку публічного права.

Забезпечення діяльності банку

Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.

Встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яке базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності. Він націлений на забезпечення зростання ділової активності існуючих банків.

Регулювання відносин між банками

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-ІV.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності,вільному волевиявленні,а також майновій самостійності їх учасників.

Функціонування меж здійснення цивільних прав

Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 вересня 2001 року № 2740-III (зі змінами і доповненнями).

Цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності , реорганізації і ліквідації банків . Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків , створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Забезпечення діяльності банку

Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 2922-ІІІ (зі змінами і доповненнями).

У цьому Законі терміни та поняття вживаються у такому значенні: банківські метали,

банківське регулювання, банківський нагляд, валютні цінності, відкритий ринок, валютна позиція, кредитор останньої інстанції, казначейські зобов'язання.

Регулювання банківської діяльності

Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.91 р. № 1201-XII.

Цей Закон визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів. Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів.

Здійснення безготівкових розрахунків

Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р.

Цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також агальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу коштів.

Здійснення переказу грошей

Положення Про кредитування, затверджене постановою НБУ від 28.09.95 №246.

Це Положення визначає правові основи надання, використання і повернення кредитів та регулювання взаємовідносин між суб'єктами, що виникають у процесі кредитування. Кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі та в банківських металах, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Забезпечення кредитування банківської діяльності

Положення Про порядок створення і реєстрації комерційних банків , затверджене постановою Правління НБУ від 21.07.98 №281.

З метою вдосконалення механізму реєстрації комерційних банків та враховуючи необхідність введення контролю за складом акціонерів (учасників) комерційних банків і дотриманням строків формування статутних капіталів комерційних банків.

Забезпечення діяльності банку

Про затвердження Змін до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджее постановою Правління НБУ

від 17 серпня 2006 р. № 324.

Положення визначає підстави і порядок застосування Національним банком до банків та інших осіб, які є об’єктом перевірки Національного банку, заходів впливу за порушення банківського законодавства . У разі виконання банком прийнятих зобов’язань та поліпшення показників діяльності банку НБУ може достроково відмінити застосовані заходи впливу.

Регулювання банківської діяльності

Про затвердження деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене постановою Правління НБУ від 17 травня 2004 р. за № 618/9217.

Затверджуються такі документи:

1)Положення про функціонування інформаційних систем

Національного банку України та банків в особливий період.

2)Положення про функціонування Національної системи масових

електронних платежів в особливий період.

Контроль за виконанням цієї постанови покласти на

заступника Голови Національного банку України Сенища П.М.

Регулювання банківської діяльності

Про затвердження Положення про вимоги щодо технічного стану та організації охорони приміщень банків України, затверджене постановою Правлінння НБУ 24 січня 2008 р. за № 49/14740.

Банкам, сховища цінностей яких віднесені територіальними

управліннями Національного банку України до V - IX класів опору за ДСТУ 4012-1 "Сховища, двері сховищ, сейфи і АТМ-сейфи" (далі - ДСТУ 4012-1) з узгодженими термінами проведення сертифікаційних робіт для одержання сертифікатів відповідності, ужити належних

заходів для приведення таких сховищ цінностей у відповідність до вимог.

Забезпечення діяльності банку

Про затвердження Порядку участі держави у капіталізації банків, затверджене постановою КМУ від 4 листопада 2008 р . № 960.

Міністерству фінансів затвердити у двотижневий строк порядок роботи з документами, необхідними для прийняття рішення щодо участі держави у капіталізації банків та управління корпоративними правами держави у статутних капіталах банків.

	Прийняття участі у капіталізації банку
14	Про формування комерційними банками статутних фондів та резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями, затверджено постановою Правління НБУ від 24 червня 1998 р. за № 552.	Постановою стверджується, шо розподіл кредитної заборгованості за групами ризику свідчить про те, що комерційні банки проводять ризикову кредитну політику, а це негативно впливає на їх фінансовий стан.	Регулювання банківської діяльності
15	Про залучення коштів комерційних банків до обов'язкових резервів, затверджене постановою Правління НБУ від 29.10.98 р. № 440.	Встановлюється щодекадний контроль за формуванням банківською системою обов'язкових резервів, виходячи із середньоарифметичних залишків залучених банком коштів за звітний період з урахуванням залишків коштів на коррахунку головного банку-юридичної особи.	Забезпечення діяльності банку
16	Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затв. Постановою НБУ №368 від 28.08.2001 р. зі змінами та доповненнями.	Ця Інструкція вводиться з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності. Інструкція розроблена відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів. Вона установлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками.	Регулювання банківської діяльності

Ефективне формування і використання банківського капіталу внесло певні позитивні зміни, проте можлива недосконало організована діяльність банку не в повній мірі відповідатиме сучасній банківській системі. Тому важливого значення набуває необхідність приведення української законодавчої бази у відповідність до загальноєвропейських стандартів і визначення її чітких правових критеріїв.

РОЗДІЛ 2. СКЛАД, СТРУКТУРА І ЕКОНОМІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ БАНКІВСЬКИХ РЕСУРСІВ

2.1 Банківські ресурси, їх види та класифікація

Комерційні банки є насамперед підприємствами, що спеціалізуються на посередницькій діяльності, яка пов’язана, з одного боку, з купівлею вільних грошових коштів на ринку ресурсів, а з другого - їх продажем підприємствам, організаціям та населенню. За таких умов для банків є однаково важливими як операції із залучення коштів, так і з їх розміщення. Від операцій із залучення коштів залежить розмір банківських ресурсів і, отже, масштаби діяльності комерційних банків. В свою чергу, вигідне розміщення ресурсів сприяє підвищенню дохідності та ліквідності комерційних банків, забезпечує їх економічну самостійність та стабільність.

Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Банківські ресурси з точки зору джерел утворення поділяються на власні і залучені. До власних коштів банку належать:

- статутний капітал - капітал банку, який, у свою чергу, формується з акціонерного або приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків засновників чи випуску і реалізації акцій;

- резерви на покриття різноманітних ризиків - це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку;

- спеціальні фонди – це фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та інші, які призначені для виробничого та соціального розвитку банку;

- нерозподілений прибуток – це резерв банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розширення банківського бізнесу.

До залучених коштів відносяться кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів, позики, отримані від інших банків, і кошти, отримані від інших кредиторів.

Головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі України складає 80% від загальної величини ресурсів, а решта (20%) припадає на власний капітал.

Структура ресурсів окремих комерційних банків є індивідуальною і залежить від ступеня їх спеціалізації, особливостей їх діяльності, стану ринку кредитних ресурсів та інших факторів. На думку Г. Г. Коробової, ресурси комерційного банку – “це його власний капітал і залучені на умовах поверненості, грошові кошти юридичних і фізичних осіб, сформовані банком в результаті проведення пасивних операцій, які в сукупності використовуються ним для здійснення активних операцій” [21, с. 19].

На рис. 3 подано класифікацію ресурсів комерційного банку залежно від джерел їх утворення.

Рис. 3. Класифікація ресурсів комерційного банку.

Операції за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для здійснення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу.

Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі:

залучення коштів на депозитні рахунки - поточні, строкові, ощадні та інші;
недепозитного залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань.

Основний вид пасивних операцій - залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції - депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, завдяки яким банки формують переважну частину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків.

2.2 Власний капітал банку, його склад і джерела формування

Для створення комерційного банку необхідний визначений власний капітал, що маючи чітко виражену правову основу і функціональну визначеність утворить фінансову базу розвитку банку. У порівнянні з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку займає невелика питома вага в сукупному капіталі. Це порозумівається специфікою діяльності банку як заснування, що здійснює мобілізацію вільних ресурсів на грошовому ринку і надання їх у борг.

Тому власний капітал банківської діяльності має несколько інше призначення, чим в інших сферах підприємницької діяльності. Якщо в останніх - це забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємстві й організацій, то в банків власний капітал служить для страхування інтересів вкладників (захисна функція капіталу) і в меншій мері - фінансового забезпечення оперативної діяльності. У цьому зв'язку розмір власного капіталу є чинником забезпечення надійності функціонування банка і повинний знаходитися під твердим контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків. Тому, є підстави вважати, что власний капітал банків виконує і регулюючу функцію: через фіксування его розмірів регулювальні органи впливають на діяльність комерційних банків у цілому.

Захисна функція власного капіталу включає страхування внесків і депозитів, що гарантує інтереси кредиторів банку у випадку його чи ліквідації банкрутства, а також забезпечення функціонування банку навіть з появою збитків по його поточній діяльності. Ці збитки, як правило покриваються за рахунок поточної прибутку. Якщо її недостатньо, а також для покриття непередбачених витрат використовується частина власного капіталу. Тому, якщо банк має достатній резервний капітал , він тривалий час може вважатися надійним і платоспроможної навіть з появою збитків по його основній діяльності.

Сутність регулюючої функції власного капіталу банку зводиться до того, що серед установлених для банків економічних нормативів важливе місце приділяється тим, при численні яких використовується власний капітал банку.

Так, установлення показника платоспроможності банків, тобто мінімального співвідношення між власним капіталом і сумою зважених по ступені ризику активів, має своєю метою запобігти надмірній мінімізації ними власного капіталу заради максимізації одержуваних доходів, зменшити ризик банкрутства і підсилити захист інтересів клієнтів і кредиторів.

Багатофункціональне призначення власного капіталу банку робить його неоднорідним по складу. Одна частина, призначається для забезпечення оперативної діяльності, є найбільш постійної і виступає у формі статутного фонду, частково резервного фонду, фонду амортизації, фондів економічного стимулювання.

Друга частина призначена для страхування активних і інших операцій банку від збитків. Ця частина більш рухлива і виступає у формі страхового фонду, частково резервного фонду, резервів для покриття збитків, зв'язаних з непогашенням позичок. Третя частина призначена для цілей регулювання розміру власного капіталу банку, хоча може використовуватися як для забезпечення оперативної діяльності так і для страхових потреб.

Власний капітал (кошти) банку являє собою грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку.

У порівнянні з підприємствами інших сфер діяльності власний капітал комерційного банку займає незначну питому вагу у сукупному капіталі, приблизно 8 - 10%, тоді як у промислових підприємствах 40 - 60%, до того ж він має інше призначення в банках, аніж в інших сферах підприємництва. Якщо в останніх це - забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств та організацій, то власний капітал комерційного банку слугує перш за все для страхування інтересів вкладників і меншою мірою - для фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності. Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і має перебувати під контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків.

Призначення банківського капіталу виражається в його функціях, до яких відносяться:

1. Захисна: власний капітал слугує насамперед, як уже зазначалося, для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності.

2. Забезпечення оперативної діяльності: є другорядною для власного капіталу банку. Ця функція відчутна на перших кроках діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура і розгортається діяльність (фінансується придбання комп'ютерної та оргтехніки, будівництво (оренда) офісів тощо).

3. Регулююча: через фіксацію розміру власного капіталу регулюючі органи впливають на діяльність банку в цілому.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом. Джерелами формування капіталу банку можуть бути:

1. Статутний капітал банку, який, у свою чергу, формується з акціонерного або приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Статутний фонд комерційного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу.

Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного фонду комерційного банку регулюється законами України «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу». Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих акцій. Реєстрація і реалізація банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами [43, с. 59].

Усі випуски акцій банками типу відкритих акціонерних товариств підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). При повторній емісії банки можуть випускати привілейовані акції. Для отримання права на повторну емісію акцій банк має бути беззбитковим, не підлягати санкціям НБУ, не мати прострочену заборгованість перед бюджетом і кредиторами. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, при наступній - правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії повинен бути затверджений незалежною аудиторською компанією.

2. Резервний фонд комерційного банку. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів в ньому забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку.

Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування відновлюються.

3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та інші), які призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку.

Елементом резервного капіталу є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків за операціями банку. Їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають більш конкретне призначення (наприклад, створюються для зниження негативних наслідків у зв’язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку). Загальні резерви створюються з чистого прибутку, що залишається у банку після сплати податків.

4. Нерозподілений прибуток - джерело внутрішнього походження. За своїм змістом він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розширення банківського бізнесу.

Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.

Розмір власного капіталу комерційного банку залежить від таких факторів:

рівня мінімальних вимог НБУ до статутного фонду (це мінімальний розмір статутного фонду, який банк повинен мати сплаченим);
специфіки клієнтури. За значної кількості невеликих вкладників власного капіталу потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників;
характеру активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

Українська методика визначення капіталу банку і розрахунку його достатності випливає з рекомендацій Базельського комітету. Ці рекомендації були розроблені у грудні 1987 р. Згідно з ними капітал банку поділяють на основний (капітал І рівня) та додатковий (капітал II рівня).

Капітал банку складається з суми основного та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Склад основного та додаткового капіталу, а також відвернень визначається НБУ. При розрахунках розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу, як це визначено міжнародними стандартами. Відрахування (мінусування) вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень.

Таким чином, рух банківського капіталу відбувається постійно як в просторі, так і в часі. Встановлення контролю та прогнозування руху капіталу є важливою передумовою пошуку шляхів його нарощування та недопущення втрат [43, с. 61].

2.3 Характеристика залучених і запозичених банківських ресурсів

Переважна частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залученого капіталу, а не власного. Так, співвідношення між власними і залученими коштами складає 1:20.

Залучений капітал (кошти) - це кредиторська заборгованість банку, що виникла внаслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін. Залучений капітал включає:

кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів;
кошти, отримані від випуску та продажу боргових зобов’язань банку (облігацій та векселів);
кошти, отримані від інших комерційних банків;
позики, отримані від НБУ та інших кредитних установ.

Комерційні банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Проте, практично усі клієнтські рахунки відносяться до депозитних. Депозитним може бути буд-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його кошти.

Депозит (вклад) - це грошові кошти, які внесені у банк клієнтами, зберігаються на їх рахунках і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством. Депозити класифікуються за такими ознаками: за категоріями вкладників та за строками використання коштів.

За категоріями вкладників депозити поділяються на:

депозити суб’єктів господарської діяльності;
депозити фізичних осіб;
депозити банків.

За строками використання коштів депозити поділяються на:

депозити до запитання;
строкові депозити.

Депозити до запитання - це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточних розрахунків.

Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Разом з тим, клієнти банку не в повній мірі використовують кошти на депозитних рахунках, в результаті чого на них постійно є стабільний залишок коштів, який комерційні банки використовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід. У цьому сенсі стає зрозумілим, чому комерційні банки одним із пріоритетних завдань розглядають роботу, спрямовану на максимальне залучення фінансово стійких та ресурсомістких клієнтів[45,с. 94].

За користування залишками коштів на клієнтських рахунках банки нараховують відсотки за низькими ставками або зовсім не сплачують відсотки. В свою чергу, для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Наприклад, за відкриття поточного або бюджетного рахунків, за перерахування коштів клієнтів засобами електронної пошти, за оформлення та видачу чекових книжок та бланків векселів, за прийом і перелік готівки для зарахування на рахунок клієнта, за видачу готівки клієнтам, за відправку запитів на прохання клієнтів електронною поштою, за оформлення документів і переказ коштів в інші банки при закритті рахунку тощо.

Строкові депозити - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб’єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам і приватним особам.

Строкові депозити мають такі особливості:

чітко встановлений строк зберігання;
оформляються депозитною угодою;
не використовуються для здійснення поточних платежів;
при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.

За строковими депозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших факторів. Визначальним при встановленні величини відсоткової ставки за строковими депозитами є термін, на який розміщені кошти: чим триваліший термін, тим вища процентна ставка. Відсоткова ставка за строковими депозитами встановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ. На величину відсоткової ставки впливає і частота виплати доходу: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Однієї із форм строкових депозитів є сертифікати, які бувають депозитними та ощадними. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні - фізичним. Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:

спосіб випуску (у разовому порядку і серіями);
спосіб оформлення (іменні і на пред’явника);
термін обертання (строкові і до запитання);
умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків по закінченні розрахункового періоду та з виплатою відсотків в день погашення сертифіката).

Депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошових коштів на депозит. Він може використовуватись його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Депозитний сертифікат має істотну перевагу над строковим депозитом. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з отриманням певного доходу за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку. В той же час дострокове вилучення власником строкового депозиту означає для нього втрату доходу, а для банку - втрату частини ресурсів.

Ощадний сертифікат - це документ, що використовується фізичною особою для оформлення своїх заощаджень в банку. Оформлення депозиту супроводжується видачею ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. По ощадних вкладах банки нараховують відсотки. Ощадні вклади можуть не мати чітко встановленого строку зберігання. Отже, ощадні вклади передбачають тривале осідання на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується банками для розширення активних операцій.

До залученого капіталу комерційного банку належать також кошти, отримані від випуску та продажу боргових зобов’язань (облігацій та векселів). Облігація - це цінний папір, що емітується банком для залучення коштів. Власники облігацій фактично надають банку довгострокову позику, за що отримують фіксований прибуток по ній протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість даної облігації. В Україні банківські облігації не дістали належного розвитку. До причин, що призвели до такого становища відносяться: незабезпеченість облігацій, нездатність комерційних банків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансові труднощі, з якими постійно стикаються комерційні банки, а також нерозвинений вторинний ринок цінних паперів.

Банківський вексель має депозитну форму і цим нагадує сертифікат. Проте, на відміну від останнього, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передати його третій особі шляхом індосамента. Для придбання банківського векселя покупець перераховує кошти на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк векселя на ім’я покупця із зазначенням дати зарахування грошей. Погашення банківського векселя відбувається шляхом його викупу після закінчення строку обертання або ж дострокового викупу векселя. У банківському векселі вказується розмір прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продається вексель за номіналом, а викуповується банком за ціною продажу.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є позики, одержані у інших комерційних банків. Міжбанківський кредит - це позичковий капітал комерційного банку, що передається іншому банку у тимчасове користування на умовах повернення і платності. Кредитними ресурсами торгують комерційні банки у яких в окремі періоди часу є надлишок ресурсів. Комерційні банки залучають міжбанківські кредити для:

розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами;
отримання прибутку на купівлі-продажу ресурсів;
регулювання банківської ліквідності та виконання вимог щодо обов’язкового резервування;
встановлення більш тісних ділових стосунків між банками.

Кредитні відносини між комерційними банками здійснюються на договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів, в яких обумовлюється сума кредиту, термін, рівень відсоткової ставки, порядок погашення та інші умови. При розгляді питання про надання міжбанківського кредиту банк-кредитор робить оцінку фінансового стану банку-позичальника, яка здійснюється на підставі: дотримання обов’язкових економічних нормативів діяльності комерційного банку, наявності прибутку та збитків, аналізу якості активів та пасивів, створення резервів під певні ризики, виконання зобов'язань комерційним банком у минулому, якість банківського менеджменту. З впровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій купівлі-продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення цих цінних паперів.

Терміни міжбанківських депозитів можуть бути різними від одного дня до шести місяців. Досить активно використовуються міжбанківські депозити (овернайт) на термін не більше одного операційного дня без урахування неробочих днів банка, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності. Сплата процентів за депозитом овернайт здійснюється одночасно з його поверненням.

Якщо комерційний банк залучив депозитні ресурси на міжбанківському ринку і не може їх повернути у встановлений термін, то він купує грошові кошти у іншого банку та розраховується зі своїм попереднім банком-кредитором. При порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту звичайно застосовуються штрафні санкції.

Процентна ставка за міжбанківськими депозитами пов’язана з обліковою ставкою НБУ і, як правило, є нижчою ніж за кредитами, наданими суб’єктам господарської діяльності. Разом з тим, банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках у порівнянні з кредитуванням суб’єктів господарської діяльності, оскільки комерційні банки є більш надійними партнерами. Комерційні банки на купівлі-продажу ресурсів на міжбанківському ринку можуть отримувати суттєві доходи.

Загальний розмір отримання комерційним банком міжбанківських ресурсів обмежується певним розміром власного капіталу банку. Забороняється їх надання та отримання банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи. Банківські установи можуть купувати та продавати ресурси тільки в системі одного банку, який має філійну мережу.

Комерційні банки позичають кошти у Національного банку України шляхом одержання кредитів через:

закриті кредитні аукціони;
ломбардний кредит (кредитування під забезпечення державних цінних паперів);
операції РЕПО. Це операції з цінними паперами, які складаються з двох частин і при яких укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ та комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за заздалегідь обумовленою ціною;
рефінансування у формі переобліку векселів та перезастави векселів.

Комерційні банки допускаються до участі у кредитних аукціонів якщо вони дотримуються таких вимог:

отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності на території України;
занесені в республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших кредитно-фінансових установ;
якщо виконують встановлені НБУ економічні нормативи;
дотримуються порядку формування обов’язкових резервів;
своєчасно подають до НБУ встановлену звітність;
повертають раніше отримані кредити не допускаються до участі аукціонах відділення та філії комерційних банків, та банки, що здійснюють свою діяльність на Україні менше 1 року від дати реєстрації.

Умовою допуску до кредитного аукціону є дотримання комерційним банком таких вимог:

один банк не може одержати не більше 50% запропонованого обсягу кредитів на кредитному аукціоні; (приклад №5)
сума заборгованості по кредитах НБУ з урахуванням поданої заявки на купівлю кредитів на даному кредитному аукціоні не повинна перевищувати п'ятикратного розміру власного капіталу банку, розрахованого на основі останнього балансу (приклад №6).

Закритий аукціон забезпечує створення рівноправних умов доступу комерційного банку до централізованих кредитних ресурсів.

Рішення про дату аукціону, обсяг кредиту, цілі на які вони надаються та початкову % ставку приймається НБУ. Повідомлення про проведення кредитного аукціону надсилається комерційним банком не пізніше ніж за 10 робочих днів до дня його проведення.

На кредитному аукціоні заявки задовольняються в міру зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої. У випадку, якщо два або декілька учасників кредитного аукціону пропонують однакову % ставку, а обсяг кредитів, що залишилися на продаж, недостатній для задоволення усіх заявок з однаковою % ставкою, рішення про задоволення тієї або іншої заявки приймає аукціонний комітет (приклад № ):

Аукціонний комітет надсилає до регіональних управлінь НБУ повідомлення про проведення аукціону. В ньому вказується:

день
умови проведення
термін
початкова % ставка
мінімальна сума кредиту для 1 банку.

Комерційні банки надсилають аукціонному комітету НБУ заявки відповідної форми. З повідомленням одночасно надсилається електронною поштою ще одне повідомлення банку про бажання взяти участь у кредитному аукціоні. Серед членів аукціонного комітету визначається особа, що веде журнал обліку отриманих заяв.
Затверджується Головою правління НБУ і доводиться до регіонального управління НБУ не пізніше ніж після 2-ох днів з дня проведення аукціону.
Банкам, чиї заявки задоволені видається офіційне свідчення про покупку кредитів. Це свідчення разом з іншими необхідними документами, що необхідні для оформлення кредитного договору КБ надає регіональному управлінню НБУ. Після оформлення кредитного договору регіональне управління НБУ перераховує гроші на кореспондентський рахунок банку–позичальника. Він повинен своєчасно повертати кредити, куплені на закритих акціонерах. З метою забезпечення повернення даних кредитів між позичальником і кредитором укладається договір про забезпечення повернення отриманих кредитів. Придбані на аукціоні кредити не повинні призводити до порушення встановлених для комерційних банків економічних нормативів. Ці кредити не підлягають пролонгації.

На протязі ХХ ст. НБУ приймають рішення по регулюванню міжбанківського ринку кредитних ресурсів. Так, з впровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій купівлі-продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення облігацій внутрішньо державної позики (ОВДП). Ці операції отримали назву РЕПО (або ломбардний кредит). Всі аукціони НБУ з продажу ресурсів, що проводяться в останній час, здійснюються тільки за умовою укладання РЕПО - угод, за якими на строк користування комерційними банками кредитами НБУ вони передають йому свої державні облігації.

До забезпечення ломбардного кредиту приймаються державні цінні папери, випущенні Міністерством Фінансів України, список яких затверджується правлінням НБУ і доводиться до відома комерційних банків. Як виняток за рішенням правління НБУ під забезпечення ломбардного кредиту можуть прийматися і інші ЦП, що забезпечені платоспроможністю їх емітентів. Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів в межах лімітів, встановлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь. Право на отримання ломбардного кредиту мають банки, що:

отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності , включені до фінансово-кредитних установ, які працюють не менше 1 року;
дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, правил ведення бухгалтерського обліку, своєчасно і в повному обсязі надають звітність регіональному управлінню НБУ;
не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ та за відсотками по них;

Як забезпечення ломбардного кредиту приймаються такі цінні папери:

державні цінні папери, занесені НБУ до ломбардного списку, що числяться на балансі КБ і до яких немає претензій;
строк погашення державних цінних паперів не перепадає на термін користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніше 35 днів з моменту переводу їх відповідної кількості на рахунок ДЕПО в НБУ).

Для одержання ломбардного кредиту комерційному банку необхідно подати загальний комплект документів до регіонального управління НБУ:

заява на кредит;
кредитний договір;
доручення на право реалізації НБУ цінних паперів, які прийняті в забезпечення ломбардного кредиту. Якщо регіональне управління НБУ ухвалить рішення про надання комерційному банку ломбардного кредиту, КБ перераховує портфель цінних паперів, що є забезпеченням кредиту із свого ДЕПО – рахунку на ДЕПО – рахунок в депозитарії НБУ. Одночасно регіональне управління НБУ зараховує кошти ломбардного кредиту на кореспондентський рахунок банку – позичальника. Заборгованість КБ за ломбардним кредитом не повинна перевищувати 75% вартості портфеля цінних паперів, що надані в забезпечення ломбардного кредиту. Після закінчення терміну погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ списує його суму з кореспондентського рахунка КБ. Одночасно погашаються проценти за користування цим кредитом. Ломбардна ставка по кредиту встановлюється в розмірі облікової ставки плюс 1-%. Після погашення ломбардного кредиту і процентів відбувається розблокування рахунків ДЕПО комерційного банку і цінні папери знову переходять у власність комерційному банку.

У випадку відсутності або недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом і процентам по ньому погашаються за рахунок коштів від реалізації цінних паперів Національного банку України, наданих банку з забезпечення кредиту.

Операції РЕПО – це операції з цінними паперами, які складаються з двох частин і при яких укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про купівлю-продаж державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотнього продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за ціною, обумовленою заздалегідь.

Використання НБУ державних цінних паперів для операцій РЕПО здійснюється через “пряме РЕПО” – купівлю у комерційному банку державних цінних паперів та “зворотне РЕПО” – обов’язковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів банківська система потребує підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції “прямого РЕПО” і на підставі генеральної угоди, купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період із обов’язковою умовою зворотнього їх викупу цим банко у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності банківської системи, зростання грошової маси значно вищими темпами ніж передбачалось, НБУ може продати комерційними банкам через механізм “зворотнього РЕПО” державні цінні папери, які є в його портфелі, на відповідний період, за умови викупу їх у комерційного банку у встановлений строк.

НБУ може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з комерційними банками, так і шляхом проведення тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У разі проведення тендера та участь в операціях РЕПО НБУ через своїх регіональні управління не пізніше ніж за тиждень надсилає повідомлення такого тендера із зазначенням терміну операцій РЕПО та умов його проведення.

Комерційні банки як учасники тендера в своїх заявках на участь в ньому пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу та зворотної продажу-купівлі державних цінних паперів. Після закінчення тендера операцій РЕПО НБУ наступного робочого дня надсилає комерційному банку, який виграв тендер, повідомлення-підтвердження про намір укласти угоди на здійснення операцій РЕПО. Залежно від терміну дії операції РЕПО на позабіржовому ринку використовуються такі види операцій:

нічне РЕПО (термін дії один день, процентна ставка є фіксованою на весь термін проведення операції );
відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна із сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов’язковим повідомленням про завершення цієї угоди. Процентна ставка не є фіксованою і перераховується кожного разу);
строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процента ставка є постійною протягом усієї операції РЕПО). Між учасниками операції РЕПО укладається договір, в якому передбачаються:

-термін;

-сума;

-ціна державних цінних паперів “прямого РЕПО” та “зворотнього РЕПО”, перелік цінних паперів, які беруть участь в операції РЕПО;

зобов’язання продати державні ЦП із зворотнім викупом, яке має користуватися із зобов’язанням викупати ці державні цінні папери із зворотнім продажем, порядок встановлення маржі або процентного доходу.

Обов’язковою умовою укладання угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операції РЕПО мають перераховуватися через депозитарій на рахунок покупця із зміною права власності.

Після підписання договору на здійснення операції РЕПО банк-продавець надає на дату купівлі та на дату зворотної купівлі ДЕПО – повідомлення до депозитного НБУ про зміну права власності на державні цінні папери. Для забезпечення зобов’язань про зворотній викуп державних цінних паперів НБУ- покупець у першій частині операції РЕПО – отримує гарантійний внесок, з урахуванням ринкової оцінки державних цінних паперів, які є об’єктом операцій РЕПО. Цей внесок є захистом від потенційних збитків у разу різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, які є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.

До 1997 року НБУ проводилися цільові кредитні аукціони. До участі в аукціоні допускалися комерційні банки, які обслуговували підприємства, що здійснювали структуру перебудову та санацію виробництва. Перелік таких підприємств визначався Кабінетом Міністрів України за домовленістю НБУ. Комерційні банки отримували від таких підприємств бізнес-плани, плани структурної перебудови, а також іншу документи, що давали можливість оцінити ефективність використання кредиту. За допомогою статистичних звітів підприємств за рік комерційні банки здійснювали аналіз їх діяльності, готували експертні оцінки доцільності здійснення кредитування та визначали реальність повернення кредиту.

Якщо після проведення такої роботи комерційний банк приймав рішення про кредитування підприємства, від надсилав заяву про свою участь в Аукціонний комітет НБУ. Цільові кредитні аукціони проводилися у такому ж порядку, що і закриті кредитні аукціони.

Економічна сутність кредитів НБУ полягає у тому, що на макрорівні через кредитування комерційних банків здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці, а на мікрорівні кредити НБУ сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні та зміні структури їхніх активів на користь кредитування своїх клієнтів.

2.4 Управління ресурсами комерційного банку

Управління банківськими ресурсами - це діяльність, пов'язана із залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначенням розміру і відповідної структури джерел грошових коштів у тісному зв'язку з їх розміщенням.

Існує два рівні управління ресурсами комерційного банку:

державний рівень (управління здійснюється через НБУ з використанням різних фінансових інструментів);
рівень комерційного банку.

До інструментів, які застосовуються НБУ, відносяться:

1. Надання кредитів Національним банком України комерційним банкам, що безпосередньо впливає на розмір їх пасивів. При цьому велике значення має процентна політика НБУ: встановлена офіційна облікова ставка виступає фактором регулювання попиту на міжбанківський кредит.

2. Операції на відкритому ринку - операції з купівлі-продажу державних цінних паперів, що можуть збільшувати або зменшувати розмір пасивів комерційних банків.

3. Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків:

• мінімальний розмір статутного фонду;

• співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою активів (з урахуванням ступеня ризику їх втрати);

• обов'язкові резерви - частина ресурсів, внесених на безпроцентний рахунок в НБУ за його вимогою. Вони обмежують можливості кредитування і депозитної емісії;

• показники ліквідності комерційного банку і максимального розміру ризику на одного позичальника;

• інші показники.

Інструменти НБУ можуть бути ефективними лише в умовах погодження їх з податковою політикою та чинним законодавством. Вилучення ресурсів Національним банком України для покриття бюджетного дефіциту тягне за собою зменшення ресурсів у комерційних банків.

В процесі управління ресурсами комерційний банк повинен вирішувати такі завдання:

1. Виконувати вимоги НБУ щодо дотримання встановлених економічних нормативів.

2. Не допускати наявності в банку коштів, які не приносять доходу, крім тієї її частини, яка забезпечує формування обов’язкових резервів.

3. Підтримувати певне співвідношення між власними і залученими коштами. Надмірна наявність залучених коштів збільшує ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності банку. Переважне формування банківських ресурсів за рахунок власного капіталу веде до втрати певною групою акціонерів контролю над банком, зниження рівня виплати дивідендів та ринкової вартості акцій.

4. Забезпечувати одержання банком прибутку за рахунок залучення якомога “дешевших” ресурсів.

5. Забезпечувати взаємозв’язок і взаємоузгодженість між депозитними операціями і операціями по видачі позик за їх строками та сумами.

6. Особливу увагу в процесі організації депозитних операцій приділяти строковим депозитам, які в найбільшій мірі забезпечують підтримку ліквідності балансу банку.

7. Постійно намагатись, щоб резерви вільних (не залучених в активні операції) коштів на депозитних рахунках були мінімальними (резерв вільних банківських ресурсів визначається як різниця між залишками коштів на поточних та інших депозитних рахунках і величиною позичкової заборгованості).

8. Здійснювати заходи щодо розвитку банківських послуг і підвищенню якості та культури обслуговування клієнтів, що буде сприяти залученню вільних грошових коштів [43,с. 57].

При управлінні кредитними ресурсами на рівні комерційного банку останній складає плани, в яких прогнозуються надходження вкладів та їх вилучення. При цьому враховуються загальні економічні умови, сезонність, рух процентних ставок, потреби клієнтів (особливо великих) у коштах.

У процесі планування використовуються:

• макроекономічний аналіз;

• інформація від клієнтів.

2.5 Страхування вкладів на Україні та зарубіжний досвід

Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягнути шляхом страхування депозитів. В України поки що система страхування депозитів не створена, але діє механізм, що певною мірою регулює основні моменти цієї проблеми.

Так, згідно з положенням НБУ “ Про порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів”, резервування коштів, залучених від фізичних осіб має здійснюватися КБ шляхом викладання 17% залучених коштів в державні ЦП. Цей захід спрямований на забезпечення гарантії захисту вкладів населення у разі погіршення фінансового стану КБ, а також постає одним із шляхів сприяння активізації залучення коштів від фізичних осіб.

Порядок формування обов’язкових резервів встановлюється з метою забезпечення ефективного регулювання грошово-кредитним ринкам і обсягом грошової маси, запобігання втрати відповідної ліквідності комерційних банків та встановленням невідкладних зобов’язань щодо здійснення своєчасних розрахунків за дорученнями юридичних і фізичних осіб.

Обов’язкові мінімальні резерви - це один із активних інструментів за допомогою якого НБУ визнає потребу, здійснює регулювання грошової маси в обігу та страхування вкладів юридичних та фізичних осіб. Обов’язкові резерви гарантують КБ забезпечувати своєчасні платежі за вимогами клієнтів.

НБУ встановлює для КБ нормативи з формування ними обов’язкових резервів. КБ несе певну відповідальність за дотримання порядку формування обов’язкових резервів. Обов’язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені КБ як в національній так і в іноземній валюті.

Визначна сума коштів обов’язкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку КБ та в касі банку. Рішення про зміни норм обов’язкових резервів приймає Правління НБУ.

КБ вкладають суму коштів обов’язкового резервування у державні ЦП і передають їх на зберігання у НБУ.

Створення резерву у вигляді ЦП вигідно для КБ тому, що від має гарантований дохід від придбання ЦП. Повернення внесків громадян, розміщених на банківських рахунках – є однією з важливих форм забезпечення стабільності банківської системи.З огляду на це можна навести приклад, як здійснюється страхування депозитів в західних країнах, зокрема на прикладі Канади.

Фінансовий ринок Канади – високорозвинутий і добре структурований. Він склався під впливом кредитних систем США і Великобританії. Систему захистів депозитів цього ринку загалом представляють Канадська корпорація страхування депозитів ККСД (Canada Deposit Insurance Corporation), Управління страхування депозитів Квебеку – УСДК (Quebec Deposit Insurance Board) і Корпорація страхування депозитів і паїв провінції Онтаріо КСДПО – (Ontario Share and Deposit Insurance Corporation). Ці та деякі інші інституційні установи (Канадський фонд захисту інвесторів – Canadian Investor Protection Fund) забезпечують виконання програм страхування депозитів та інвестицій населення і перебувають під контролем федеральної та місцевої влади[27,с. 54].

Провідною страховою корпорацією є ККСД. Гарантійний фонд ККСД формується з регулярних річних внесків у розмірі 0,1% від суми застрахованих депозитів, сплачуваних організаціями-учасницями. Передбачено, що уряд Канади може надавати допомогу великим банкам, якщо коштів гарантійного фонду виявиться недостатньо від відшкодування втрат вкладників. У рятувальних операціях щодо інших установ можуть брати участь приватний бізнес, фінансові та нефінансові компанії. За необхідності ККСД має законне право позичати кошти додатково до сформованого гарантійного фонду під процент. Отримані доходи використовуються для покриття накладних витрат. Окрім того, на консолідовані внески від застрахованих депозитів ККСД виплачує певну премією, чим посилює гарантію страхового покриття на випадок банкрутства застрахованої фізичної установи.

Членам Канадської корпорації страхування депозитів є лише банки, трастові компанії та іпотечні установи. Вони неодмінно виставляють у помітному місці рекламний знак із абревіатурою корпорації.

ККСД страхує тільки прийняті депозити своїх дійсних членів. До таких депозитів належать:

ощадні та чекові рахунки;
строкові депозити, зокрема гарантовані інвестиційні сертифікати (GICs) і боргові зобов’язання, видані іпотечними компаніями (дебентура);
грошові перекази, переказані векселі, чи трати;
акцептовані векселі та чеки;
дорожні чеки, виписані на ім’я клієнтів.

Обов’язковою умовою для отримання страхового покриття є платоспроможність прийнятих депозитів на території Канади і внесення їх на банківські та інші рахунки лише у канадській валюті. При цьому строкові депозити повинні погашатися не пізніше, ніж через 5 років після внесення на рахунок, відкритий в організації, що страхується.

До депозитів та інвестицій, які пропонуються банками, трастами та іпотечними установами ККСД, але на страхуються в ній, належать:

депозити в іноземній валюті (ощадні рахунки, чекові рахунки і строкові депозити у доларах США);
строкові депозити з терміном погашення понад 5 років після дня внесення;
дебентура, передана кліринговим банкам;
облігації та боргові зобов’язання, емітовані урядом та корпораціями;
інвестиції під іпотеку, в акції та взаємні фонди.

Згідно з законом максимум гарантованого покриття для прийнятих депозитів на власника банківського чи іншого рахунку в будь-який із застрахованих організацій становить 60000 канадських доларів (близько 50000 доларів США). Страхова сума виплати охоплює борг і процент. Інакше кажучи, вклади у різних фінансових установах страхуються окремо. Депозити, внесені у декілька відділень банку, трасту чи іпотечної компанії, які страхуються ККСД, окремому страхуванню не підлягають. Ці вклади підсумовують і вважають одним цілим вкладом даної установи.

ККСД забезпечує окремі страхові гарантії не лише для індивідуальних вкладів, а й для спільних депозитів (Joint Deposits), трастових депозитів (Trust Deposits) та пенсійних депозитів (Registered Plans).

Спільний депозит - це будь-який рахунок, відкритий на им2я двох чи більше осіб. Типовим прикладом є рахунок подружжя. Реєстраційна картка такого рахунку містить точну вказівку на осіб, яки мають право знімати гроші з рахунку і ставити свій підпис (будь хто із співвласників чи всі його співвласники); визнання відповідальності (спільно чи поодинці) за будь-який овердрафт; заяву про те, що спадкоємець чи спадкоємці зможуть за обопільною згодою анулювати рахунок у банку. Депозити, що у спільній власності, страхуються окремо від депозитів на певне им”я. Сума страхового покриття для усіх спільних депозитів не може перевищувати 60000 канадських доларів.

Трастовий депозит – це рахунок, який засвідчує намір його власника передати після смерті право власності на кошти зазначеному в рахунку спадкоємцеві. Депозити, передані в довірче управління (траст), страхуються окремо від депозитів, що перебуває в особистої власності довіреної особи, опікуна чи бенефіціара. За трастовою угодою одна особа видає іншій законне право власності, а остання обіцяє використати цю власність на користь третьої особи (бенефіціара). У разі ненавмисної розтрати довіреної власності опікуни притягуються до суду і несуть повну відповідальність перед беніфіціаром. Страхове відшкодування призначається за даними записів у книгах реєстрації депозитів, переданих у довірче управління, ідентифікації імені та адреси довіреної особи і бенефіціара установ, що застраховані в ККСД. У кожній із застрахованих установ усі прийняті депозити, що належать в одній особі опікуну чи бенефіціару, об’єднуються, і загальна сума страхується максимально на 60000 канадських доларів. Якщо трастовий депозит належить більше, ніж одному бенефіціару, то частка власності кожного з бенефіціарів виокремлюється із записів застрахованої організації. Установи, що страхуються ККСД, зобов’язані до 30 квітня кожного року вносити корективи за новими даними в інформацію про трастові депозити. Частка кожного бенефіціара страхується на суму щонайбільше 60000 канадських доларів.

Пенсійні депозити в Канаді представлени реєстрованими ощадними планами (Registered Retirement Savings Plans-RRSPs),реєстрованими прибутковими фондами (Registered Retirement Income Funds- RRIFs), та ощадними планами домогосподарств Онтаріо (Ontario Home Ownership Savings Plans – OHOSPs). ККСД страхує не всі пенсійні депозити, а лише ті, які внесені на ощадні рахунки чи в строкові депозити терміном до 5 років у канадський валюті відповідного ощадного плану ( RRSPs), чи пенсійного прибуткового фонду (RRIFs). Не страхуються пенсійні депозити, що є неплатоспроможними на території Канади, внесені в іноземної валюті, вкладені у взаємні інвестиційні фонди тощо. Максимум страхового відшкодування для депозитів, вкладених у пенсійні ощадні плани та пенсійні прибуткові фонди окремих установ - дійсних членів ККСД (включно й ті, що передані в довірче управління у вигляді самокерованого плану) становить 60000 канадських доларів за кожен депозит. При цьому внески у пенсійний ощадний план подружжя об’єднують із іншими спільними депозитами, що зберігаються в планах на ім'я чоловіка чи дружини, але не приєднують до депозитів у особистому пенсійному плані кожного з них.

У разі фінансового краху застрахованої установи не потрібно звертатися з позовом до ККСД, оскільки та письмово сповіщає застрахованих вкладників, де і коли вони можуть отримати страхове відшкодування збитку. Такі виплати проводяться упродовж двох місяців після оголошення застрахованої організації банкрутом. Страхове покриття на суму до 60000 канадських доларів складається з основного боргу і процентів. Після дати закриття судом збанкрутілої фінансової установи проценти не нараховуються і не виплачуються, крім надзвичайних випадків, коли ККСД виплачує власникам застрахованих рахунків відшкодування збитку через шість місяців. Що уникнути провалу реєстрованих ощадних планів, ККСД має право переводити застраховані пенсійні депозити на рахунки інших дійсних членів корпорації.

Корпорація страхування депозитів і паїв провінції Онтаріо поширює свій вплив лише на членів кредитних спілок і народних кас (каси обслуговують переважно франкомовне населення). Дійсні члени КСДПО зобов’язані виставляти у помітному місяці рекламний знак.

За характером діяльності КСДПО нагадує ККСД: страхуються ті ж рахунки у кожній окремій установі і на тих же умовах, засади відшкодування збитків вкладникам – такі ж. Проте мають місце і деякі особливості. Так, КСДПО, крім депозитів, гарантує страхове покриття паїв засновницького капіталу для членів кредитних спілок і народних кас, часток у прирості внесених депозитів членами спілки чи каси та пенсійних депозитів, вкладених в ощадні плани домашніх господарств провінції Онтаріо (OHOSP). Гарантія страхового відшкодування в розмірі 60000 канадських доларів, окрім основного боргу, охоплює проценти і дивіденди, яки належать власникові чи бенефіціару застрахованого рахунку.

Не страхуються: сейфові депозити; передані на зберігання цінні папері; будь-які інвестиційні вкладення у фонди пенсійних ощадних планів (яки не вважаються депозитами), прийняті кредитними спілками чи народними касами – членами КСДПО. Власниками застрахованих рахунків можуть бути фізичні особи, корпоровані і некорпоровані асоціації та товариства.

Діяльність Управління страхування депозитів у провінції Квебек зорієнтована на задоволення потреб у страхових послугах переважно франкомовного населення. Дійсними членами Управління є виключно фінансові установи, яки зареєстровані адміністрацією провінції Квебек і отримали від неї ліцензію. Відповідно УСДК гарантує страхове покриття для депозитів, внесених на рахунки застрахованих організацій цієї провінції. До найбільших серед застрахованих установ належить єдиний у Канаді ощадний банк (Montreal City and District Savings Banik).

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ БАНКІВСЬКИХ РЕСУРСІВ

Комерційні банки – це специфічні грошово-кредитні установи, які з’явилися в Україні в 1991-1992 р. головним компонентом їхньої діяльності є грошові кошти, а головною метою діяльності – отримання прибутку. Для досягнення цієї мети комерційні банки повинні вміти оптимізувати обсяги і структуру своїх грошових ресурсів, а основним джерелом банківських ресурсів є залучені й запозичені кошти.

Обов’язковим елементом банківських ресурсів є капітал комерційного банку. Оцінка його достатності передбачає розрахунок суми фактично наявного капіталу і визначення обсягу капіталу, мінімально необхідного для адекватного покриття ризиків, узятих на себе банком. При цьому рівень необхідного покриття визначається регулятивними нормами, порівнянням фактичного і необхідного обсягу капіталу, в результаті чого складається висновок про його достатність чи дефіцит. Удосконалення методу розрахунку достатності капіталу полягає у переході до агрегування всіх ризиків (кредитного, процентного, валютного, ринкового). Такий підхід дає змогу точніше оцінювати достатність капіталу і відповідно ступень покриття ризиків, які бере на себе банк.

Значення власних ресурсів банка складається насамперед у тім, щоб підтримувати його стійкість. На початковому етапі створення банку саме власні засоби покривають першочергові витрати, без яких банк не може почати свою діяльність. За рахунок власних коштів банки створюють необхідні їм резерви. Нарешті, власні ресурси є головним джерелом вкладень у довгострокові активи.

Структура акціонерного капіталу різних банків неоднорідна. Акціонерний капітал підрозділяється на власне акціонерний капітал, що складається з грошей отриманих від емісії простих і привілейованих акцій, надлишкового капіталу і нерозподіленого прибутку; банківські резерви, що складаються з резерву на випадок непередбачених витрат, резерву на виплату дивідендів, резерву на покриття непогашених боргів ; довгострокові зобов'язання банку.

Перед комерційним банком стоїть важлива задача - вибрати такий порядок формування власного капіталу, щоб при мінімумі витрат на устаткування і функціонування забезпечувати виплату достатніх дивідендів акціонерам, створюючи тим самим умови для подальшого розвитку комерційного банку.

При формуванні залучених і запозичених коштів комерційний банк повинен раціонально підходити до різноманітних їхніх джерел, оптимізувати їх, бо вони мають різний вплив на його фінансову стійкість, так як майже всі залучені й запозичені кошти є платними для банку.

Притягнуті засоби банків покривають понад 90 % усієї потреби в грошових ресурсах для здійснення активних операцій. Роль їх виняткова велика. Мобілізуючи тимчасово вільні засоби юридичних і фізичних осіб на ринку кредитних ресурсів, комерційні банки з їхньою допомогою задовольняють потребу народного господарства в додаткових оборотних коштах, сприяють перетворенню грошей у капітал.

Комерційний банк може випускати облігації для одержання запозичених коштів лише за умови повної оплати всіх випущених ним акцій. Поки що запозичення банками за рахунок випуску облігації в Україні не дістало розвитку. Причиною цього є незабезпеченість облігацій, нездатність багатьох недавно створених банків збільшити статутний капітал до обсягу норматив, встановленого НБУ, фінансові труднощі які виникають у більшості банків, а також зовсім недостатній рівень розвитку вторинного ринку цінних паперів.

Одним із джерел запозичення коштів банком є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують стійкі у фінансовому відношенні комерційні банки, що мають нерозміщені з якихось причин вільні ресурси. Ці банки для одержання доходу зацікавлені у розміщенні вільних ресурсів у інших банках. Значення ринку міжбанківських кредитів полягає в тому, що, перерозподіляючи надлишкові для деяких банків ресурси, цей ринок підвищує ефективність використання кредитних ресурсів банківської системи в цілому. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори встановлюють із боржниками ділові партнерські відносини[26, с. 58].

Здебільшого банкам вигідніше розміщувати кредитні ресурси в інші банки порівняно з кредитуванням підприємств і організацій, бо фінансово-кредитні інститути, як правило, відзначаються більшою надійністю. Разом із тим кризові явища в банківській сфері України багато в чому спричинені неповерненням окремими банками міжбанківських кредитів. Тому нині комерційні банки повинні дуже уважно підходити до вирішення питання про видачу міжбанківських кредитів, а в ряді випадків йти на зменшення дохідності активів, навіть мати надлишкову активність, але в Україні впровадження системи електронних розрахунків дало змогу здійснювати міжбанківське кредитування шляхом прямих контактів між банком-кредитором і банком-позичальником на договірних умовах і на чітко визначений термін. Досить активно останнім часом використовуються міжбанківські кредити для підтримання поточної ліквідності. Структуру залучених і запозичених коштів можна відобразити шляхом виділення групувань, що відповідають характеризуючи ознакам, які зустрічаються найчастіше. Така структура залучених і запозичених коштів наводиться в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Структура залучених і запозичених коштів

Ознака	Групування
Щодо власників коштів	Юридичні особи	Фізичні особи
За ціною ресурсів	Платні	Безоплатні
За терміном зберігання	Строкові	До запитання
За формою залучення й запозичення	Депозитні рахунки	Цінні папери
З валютою рахунка	В національної валюті	В іноземній валюті

Звичайно, вказані характеризуючі ознаки можуть бути доповнені. Така деталізація необхідна для ефективної оптимізації структури банківських пасивів і може застосовуватися в умовах конкретного банку при визначені його фінансової стійкості.

У фінансових банківських рішеннях слід враховувати, що залежно від характеру рахунка, на якому зберігаються кошти клієнтів, можлива диференціація зазначених нижче стимулів (на прикладі найістотніших груп рахунків):

кількість і якість банківських послуг;
ціна послуг у цьому банку та в інших фінансово-кредитних установах;
швидкість проведення операцій;
чи клієнт користувався послугами цього банку раніше?

Таблиця 3.2.

Диференціація стимулів

Характер рахунка

Стимул для клієнта

Депозитні рахунки

1.Процентна ставка

2.Режим виплати процентів

3.Можливість капіталізації нарахованих процентів

4. Умови зміни процентної ставки.

Поточні рахунки

Швидкість проходження платежів
Комісія за розрахунково-касове обслуговування
Вимоги банку до оформлення платіжних документів.

Сучасна банківська практика в Україні свідчить, що можлива мотивація клієнтів банку не вичерпується наведеною вище системою і є можливості вдосконалення структури залучених коштів.

Комерційні банки в умовах конкурентної боротьби на ринку кредитних ресурсів повинні постійно піклується як про кількісний, так і про яісне поліпшення своїх депозитів. Вони використовують для цього різні

методи. При цьому банки дотримують кілька основних принципів

організації депозитних операцій. Вони полягають у наступному:

- депозитні операції повинні сприяти одержанню прибутку чи створювати умови для одержання прибутку в майбутньому ;

- депозитні операції повинні бути різноманітними і вестися з різними суб'єктами ;

- особлива увага в процесі організації депозитних операцій варто приділяти строковим вкладам ;

- повинен забезпечуватися взаємозв'язок і погодженість між депозитними і кредитними операціями по термінах і сумам ;

- організувавши свої депозитні і кредитні операції, банк повинен прагнути до мінімізації свої вільних ресурсів;

- банку варто вживати заходів до розвитку банківських послуг, що сприяють залученню депозитів.

Динамічний розвиток сфери банківських послуг, а також підсилення конкуренції комерційних банків за клієнта вже сьогодні з усією гостротою ставить проблему розширення операцій комерційних банків по відкриттю різного роду депозитних внесків. У цьому зв'язку цікавий досвід банків індустріально-розвитих країн у проведенні депозитної політики.

Особливу увагу варто приділити залученню засобів фізичних осіб, що по оцінках деяких фахівців складають 10 - 12 млрд. доларів. Щоб активізувати залучення заощаджень населення України в активний господарський оборот необхідно:

- упроваджувати нові види банківських вкладів, зручних для громадян;

- активніше залучати засоби громадян України в іноземній валюті (деяке збільшення обсягів притягнутих валютних внесків відбулося після появи анонімних валютних рахунків) ; вітчизняним фінансово - кредитним заснуванням доцільно відкривати рахунки для іноземних громадян ;

- розширити спектр додаткових послуг, що даються банками приватним особам - пріоритетними тут повинні стати надання трастових послуг населенню, до яких відносяться різні операції з цінними паперами, надання консультацій, оренда сейфів, оплата рахунків довірителя.

Вкладники повинні бути переконані в безпеці своїх заощаджень. Для цього варто розробити і прийняти Закон про банкрутство і ліквідацію банку, створити систему страхування депозитів, оформлення операцій шляхом фінансових зобов'язань, що мають реальну юридичну чинність, і, нарешті, що діє, систему розгляду і задоволення позовів у суд.

Виходячи з зазначеного, можна вважати, що у фінансовій стратегії комерційного банку, спрямованій на мотивацію суб’єктів ринку і збереження коштів у банку, слід застосовувати комплексний підхід. Тобто банк має створювати конкурентоздатні умови залучення коштів не лише для клієнта, а й забезпечити максимально можливий перелік послуг для тих суб’єктів ринку, з якими клієнт здійснює операції в процесі своєї діяльності. Акумуляція коштів кредиторів на строкових рахунках, яка зменшує частку грошових ресурсів, сконцентрованих на рахунках “до запитання” сприяє поліпшенню показників ліквідності та через них – фінансової стійкості банку.

Отже потрібним є відповідне законодавче забезпечення нормального функціонування Фонду страхування вкладів населення, оскільки чинне законодавство не передбачає повернення вкладів клієнтам у разу банкрутства банку. Одним із інструментів, який застосовується для страхування вкладів клієнтів, є використання обов’язкових резервних вимог. Ступень впливу цього виду монетарних інструментів на стан і розвиток ринку зазвичай розглядається як слабкий і не значний, а от такі непрямі монетарні інструменти, як наприклад, операції на відкритому ринку, аукціони рефінансування, валютні свопи, вважаються такими, що мають значний ступень впливу. Тому в багатьох західних країнах резервні вимоги розглядаються частіше як пасивний інструмент.

Вимоги максимальних резервів використовуються практично в усіх промислово-розвинутих країнах. Проте в застосуванні цього методу регулювання у різних країнах спостерігаються істотні відмінності, пов’язані з національними особливостями економіки кожної країни, наприклад, найвищий рівень спостерігається в Італії, Австралії (25%) та Іспанії (17%). В Японії, навпаки, норма мінімальних резервів за останні роки становила від 2,5 до 0, 125%. Банк Англії, що практично не використовує цього інструменту грошово-кредитної політики, встановлює норму на рівні 0,45% обсягу зобов’язань комерційних банків.

Слід зазначити, що чинне положення “Про порядок формування банківською системою України обов’язкових ресурсів” є, безумовно, прогресивним і відповідає меті банківського нагляду. Проте, розвиток банківської системи потребує вдосконалення й переоцінки системи економічних нормативів, що з часом приведе до подальшого зменшення резервних вимог узагалі.

Підсумовуючи сказане можна виділити важливе завдання комерційного банку – це підтримання постійного балансу між потребами в ресурсах і можливостями їх придбання в умовах, що забезпечують фінансову стійкість і задоволення інтересів партнерів та клієнтів. При цьому необхідним принципом є дотримання банком вимоги достатності ресурсів: обсяг мобілізованих на грошово-кредитному ринку засобів повинен бути не меншим, але й не більшим, ніж це потрібно для розміщення коштів у найприбутковіших операціях. Тому для кожного комерційного банку актуальною є розробка програми регулювання і розміщення ресурсів, визначення сфери найдоходніших вкладень коштів у кредити й інвестиційні проекти на певний період, аналіз виконання програм. При оцінці банківських операцій доцільно застосувати комплексний підхід, що враховує всю сукупність питань, які пов’язані з конкретною угодою і водночас відображають загальний стан ресурсного забезпечення банку.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Ресурсна база банку має найважливіше значення і є основним чинником успішної його діяльності, тому що формування ресурсів і надання кредитів знаходяться в тісному взаємозв'язку.

Перед комерційним банком стає важлива задача - вибрати такий порядок формування власного капіталу, що при мінімумі витрат на устаткування і функціонування забезпечував би виплату достатніх дивідендів акціонерам, створюючи тим самим умови для подальшого розвитку комерційного банку.

Притягнуті засоби банків покривають понад 90 % усієї потреби в грошових ресурсах для здійснення активних операцій. Роль їх виняткова велика. Мобілізуючи тимчасово вільні засоби юридичних і фізичних осіб на ринку кредитних ресурсів, комерційні банки з їхньою допомогою задовольняють потреба народного господарства в додаткових оборотних коштах, сприяють перетворенню грошей у капітал.

Комерційні банки в умовах конкурентної боротьби на ринку

кредитних ресурсів повинні постійно піклується як про кількісе, так і про якісне поліпшення своїх депозитів. Вони використовують для цього різні методи. При цьому усі банки дотримують кілька основних принципів організації депозитних операцій. Вони полягають у наступному:

- депозитні операції повинні бути різноманітними і вестися з різними суб'єктами ;

- особлива увага в процесі організації депозитних операцій варто приділяти строковим вкладам ;

- повинна забезпечуватися взаємозв'язок і погодженість між депозитними і кредитними операціями по термінах і сумам ;

- банку варто вживати заходів до розвитку банківських послуг, що сприяють залученню депозитів.

Динамічний розвиток сфери банківських послуг, а також підсилення конкуренції комерційних банків за клієнта вже сьогодні з усією гостротою ставить проблему розширення операцій комерційних банків по відкриттю різного роду депозитних внесків. У цьому зв'язку цікавий досвід банків індустріально розвитих країн у проведенні депозитної політики.

Найважливішим інструментом депозитної політики є відсоток, що банк сплачує вкладникам за приваблювані ресурси. Сплата відсотків по депозитних рахунках - основна стаття операційних витрат банку. Отже банк не зацікавлений у занадто високому рівні процентної ставки. Одночасно він змушений підтримувати такий її рівень, що був би привабливий для клієнтів. Тобто чим більший термін і сума депозитів, тим більший відсоток пропонує банк. Значення ринку міжбанківських кредитів полягає в тому, що, перерозподіляючи надлишкові для деяких банків ресурси, цей ринок підвищує ефективність використання кредитних ресурсів банківської системи в цілому. Крім того, наявність розвитого ринку міжбанківських кредитів дозволяє зосереджувати в оперативних резервах банків менше засобів для підтримки їхньої ліквідності.

- упроваджувати нові види банківських вкладів, зручних для громадян;

- активніше залучати засобу громадян України в іноземній валюті (деяке збільшення обсягів притягнутих валютних внесків відбулося після появи анонімних валютних рахунків) ; вітчизняним фінансово - кредитним заснуванням доцільно відкривати рахунка для іноземних громадян ;

- розширити спектр додаткових послуг, що даються банками приватним особам - пріоритетними тут повинні стати надання трастовых послуг населенню, до яких відносяться різні операції з цінними паперами, надання консультацій, оренда сейфів, оплата рахунків довірителя.

Вкладники повинні бути переконані в безпеці своїх заощаджень. Для цього варто розробити і прийняти Закон про банкрутство і ліквідацію банку, створити систему страхування депозитів, оформлення операцій шляхом фінансових зобов'язань, що мають реальну юридичну чинність, і, нарешті, що діє систему розгляду і задоволення позовів у суд.

Список використаної літератури

1. Васильченко З . М . Комерційні банки : реструктуризація та реорганізація . – Монографія. – К.: Кондор, 2004. – 528 с.

2. Висін в. В. Роль депозитів населення у формуванні ресурсної бази банку// Регіональна економіка.- 2007.- С41-44.

3. Вовчак О.Д., Рущишин Н.М. Банківська справа: Навч. Посібник. – Львів: „Новий Світ – 2000”, 2008. – 560с.

4. Вовчак О.Д., Скаско О.І., Стасів А.М. Банківський нагляд . – Львів: „Новий Світ-2000”, 2005. – 472с.

5. Герасимова Л. А. Інвестиційний потенціал банківської системи України// Актуальні проблеми економіки.- 2010.- №8.- С. 247-250.

6. Герасимович А .М. Аналіз банківської діяльності / А .М Герасимович , М.Д Алексеєнко // Підручник. - К. : КНЕУ, 2004 р. - 599 с.

7. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.

8. Гринько О. Л. Формування і розподіл банківських ресурсів на іпотечне кредитування// Фінанси України.- 2005.- №7.- С. 32-37.

9. Дзюблюк О. С. Оптимізація формування ресурсної бази комерційних банків// Банківська справа.- 2008.- №5.- С. 87-79.

10. Демківський А.В., Івасів Б. С. Основи банківської справи : Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2007.

11. Єпіфанов А . О ., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків : Навчальний посібник. - Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. - 523 с.

12. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 вересня 2001 року № 2740-III (зі змінами і доповненнями).

13. Закон про цінні папери - Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.91 р. № 1201-XII.

14. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р.

15. Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р.

16. Заруцька О. Л. Рівновага залучених та розміщених банкіських ресурсів як необхідна умова стабільного розвитку // Вісник Національного банку України.- 2007.- №4.- С. 20-27.

17. Заславська Н. Особливості формування ресурсного банківського сектору регіону та їх розміщення в реальній економіці // Вісник Національного Банку України.- 2009.- №4.- С. 56-59.

18. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 28.08. 2001 р. № 368.

19. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затв. Постановою НБУ №368 від 28.08.2001 р. зі змінами та доповненнями.

20. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

21. Копилюк О. І, Музичка О. М. Теоретичні підходи до позкриття сутності банківських ресурсів// Формування ринкових відносин в Україні.- 2006.- №5.- С. 89-95.

22. Косова Т.Д. Циганов О.Р. Банківські операції : Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури 2008. – 372 с.

23. Косова Т. Д. Аналiз банкiвської дiяльностi [Текст] : нав-чальний посібник / Т. Д. Косова ; Мін-во освіти і науки України, Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - К. :ЦУЛ, 2008. – 486 с.

24. Леончук І.Д. Операції центрального банку : Навч. посіб./ І.Д. Леончук ; Нац. банк України, Львівський банківський ін-т. -К.: Алерта, 2005.-144 c.

25. Любунь О . С ., Любун В. С ., Іванець І. В. Національний Банк України : основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності. – Київ: Центр навч. л-ри Ун-т екон. та права "КРОК", 2004. – 351 c.; С . 208-209.

26. Майба В. В. Ресурсна політика комерційних банків: аналіз динаміки та структури // Інвестиції: практика та досвід.- 2010.- №9.- С. 56-61.

27. Мельниченко А. О. Страхування депозитів як антикризовий метод банківської системи// Інвестиції: практика та досвід.- 2010.- №11.- С. 53-55.

28. Мещеряков А.А. Організація діяльності комерційного банку.- К.: ЦУЛ, 2007.- 608 c.

29. Міщенко В.І., Слав'янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції : Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - 796.

30. Мороз А. М. Банківські операції : Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. / А .М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред. А .М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2008. - 608с.

31. Остапишин Т. П. Основи банківської спpави : Куpс лекцій / Міжpегіон. акад. упp. пеpсоналом; [Відп. pед. І. В. Хpонюк]. — К., 2001. — 106 с.

32. Павлюк С. М., Стефанов С. Є. Сутність ресурсів комерційного банку // Фінанси України.- 2004.- №12.- С. 78-85.

33. Положення Про кредитування, затверджене постановою НБУ від 28.09.95 №246.

34.Положення про порядок створення і реєстрації комерційних банків, затверджене постановою Правління НБУ від 21.07.98 за №281.

35. Прокопенко І .Ф., Ганін В. І ., Соляр В.В., Маслов С. І . Основи банківської справи : Навчальний посібник.- К.: Центр навчальної літератури, 2005.

36. Про затвердження Положення про вимоги щодо технічного стану та організації охорони приміщень банків України, затверджене постановою Правлінння НБУ від 24 січня 2008 р. за № 49/14740.

37. Про затвердження Порядку участі держави у капіталізації банків, затверджене постановою КМУ від 4 листопада 2008 р . № 960.

38. Про формування комерційними банками статутних фондів та резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями, затверджено постановою Правління НБУ від 24 червня 1998 р. за № 552.

39. Про залучення коштів комерційних банків до обов'язкових резервів, затверджене постановою Правління НБУ від 29.10.98 р. № 440.

40. Про затвердження Змін до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджее постановою Правління НБУ

від 17 серпня 2006 р. № 324.

41. Про затвердження деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене постановою Правління НБУ від 17 травня 2004 р. за № 618/9217.

42. Романова М . І ., Устюгова Ж.В. Основи банківської справи : Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2007

43. Савлук С. М. Економічні засади аналізу руху власного капіталу банків // Формування ринкових відносин в Україні.- 2010.- №5.- С. 58-61.

44. Сизіна О. Л. Формування і використання ресурсної бази банку// Фінанси України.- 2006.- №3.- С.56-60.

45. Терещенко Г. М., Машкова М. М. Особливості ресурсного забезпечення банківського іпотечного кредитування//Фінанси України.- 2009.-№3.-С.78-86.

46. Ткачук Н. О. Фактори впливу на дохідність акціонерного капіталу банку після операцій злиття і проглинання// Банківська справа.- 2010.- №4.- С. 21-29.

47. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-ІV.

48. Чернявський К.М. Формування попиту на кредитні ресурси // Банківська справа.- 2008.- №1.- С. 34-39.

49. Якімлюк Я. Я. Фінансові ресурси комерційних банків// Ринок цінних паперів України.- 2006.- №11/12.- С. 33-36.

1. Реферат на тему Women In The Odyssey Essay Research Paper
2. Реферат на тему Особенности оптимизации затрат связанных со складской переработкой и хранением запасов
3. Курсовая на тему Профессиональная ориентация старшеклассников
4. Реферат на тему Мифологизация предания о деятельности Евангелиста Луки как художника
5. Реферат Правовая база местного самоуправления и муниципальное право, как наука
6. Реферат Объектно-ориентированное программирование на C с использованием библиотеки OpenGL
7. Реферат на тему Sexual Harassment Essay Research Paper You wouldnt
8. Реферат на тему Causes Of The Lebanese War Essay Research
9. Реферат Задачи 2
10. Диплом на тему Программы для работы с архивами данных

Bukvasha